Аналітика соціальної взаємодії

Аналіз соціальної взаємодії базується на некласичній концепції раціональності.

Некласична раціональність - це характеристика культури та культурно-історичного процесу в аспекті співвідношення цінностей і норм їх реалізації, переходу духовного в матеріальне, ідей - у со­ціально значущу дійсність.

Некласична раціональність як фундаментальна характеристика людської діяльності та культурна цінність має одночасно методологічну та аксіологічну розмірності. Тому методологічний зміст некласичної раціональності необхідно розглядати невідривно від аксіологічного та навпаки.

У структурі некласичної раціональності виокремлюються інварі­антна та змінна складові. Інваріантна складова некласичної раціо­нальності сформована за класичними критеріями раціональності та включає сукупність вимог логічності, впорядкованості, ефективності, корисності й конструктивності. Змінна ж складова некласичної ра­ціональності є значенням функції певного періоду розвитку наукового знання та залежить від його концептуальної структури.

Серед суттєвих рис некласичної раціональності виокремлю­ють:

1) інтегративність. Вона полягає у поясненні раціональності як здатності розуміння того, що існує. За цим уявленням інструментом розуміння є розум. А саме розуміння полягає або у охопленні розумом деякого порядку, наявного в реальності, або привнесенні ним відпо­відного порядку в саму реальність;

2) нормативність. Нормативність раціональності сприймають у двох значеннях. По-перше, у тому розумінні, що принципи раціональності прикладаються до поведінки індивідів апріорно. І, по-друге, при ра­ціональному обгрунтуванні поведінки окремих індивідів або груп ін­дивідів прямо орієнтуються на норми, розглядаючи їх як структурні еле­менти дії.

Одним із способів конкретизації положення про раціональність як розуміння того, що існує, полягає в уявленні про неї як про схему розуміння дій.

Раціональним буде таке розуміння і пояснення дії, яке полягає у виявлення їхніх підстав. До підстав дій індивіда відносять його попередню поведінку та поведінку інших ідивідів. До них додаються мотиваційні настановлення та вказівки на поточні ментальні стани діючого індивіда та його партнерів по взаємодії. При такому пояс­ненні дій раціональність поведінки виводиться із раціональності мен­тальних станів (інтенцій, вір, бажань, зобов’язань) як індивідуальних, так і спільних.

Якщо в сучасній символічній логіці пояснення раціональньної вза­ємодії індивідів базується на принципах інтегративності й норматив­ності, то в сучасній теоретичній соціології - на принципах обгрунто­ваності й неідеальності.

Відповідно до принципу обгрунтованості дія вважається раціо­нальною, тільки якщо вона обгрунтована стосовно своїх цілей та засобів їх досягнення. В ідеальному вигляді, у міркуванні, яке об­грунтовує раціональність тієї чи іншої дії, має бути чітко сформульована мета дії, вказано спосіб її досягнення, проведено порівняння обраного способу з іншими можливими способами її досягнення, визначений ступінь ймовірності досягнення мсти.

Принцип неідеальності має два аспекти - когнітивний та ко- натативний. Обмеженість когнітивних ресурсів - пам’яті індивіда й того часу, який є в його розпоряджені, - не дозволяє індивіду роз­глянути усі можливі варіанти для досягнення своєї мети. Виконання дії не базується на міркуванні, у ході якого обгрунтовано вилучаються усі інші альтернативи. Усвідомлення того, шо існували й інші варіанти дії, приходить зазвичай після її виконання. До того ж, індивід не здатний передбачити усі наслідки своїх дій.

Конатагивний аспект цього принципу полягає в тому, що за­звичай індивід прагне негайно вирішити свою проблему. Тому час­тіше за все він застосовує уже апробовані засоби. Усі ці фактори при­зводять до того, що індивід не тільки не прагне до попередньої побудови обгрунтованого плану дій, але, навіть маючи такий план, не прагне до його точного виконання.

У сучасній теоретичній соціології досить чітко позначилися два підходи до пояснення соціальної взаємодії - когнітивний та нор­мативний. У когнітивному аналізі соціальної взаємодії діючі інди­віди фігурують як дослідники можливих способів поведінки, як власної, так і чужої. Вихідними для пояснення поведінки вважаються правила, відповідно до яких тим чи іншим феноменами приписується статус норм і цінностей. Ці правила виробляються в соціальних процесах.

А нормативний підхід розглядає акти соціальної взаємодії в рамках інституціональних структур. У вигляді норм або правил ін- ституціональні обмеження визначають та регулюють відноснини між індивідами, орієнтуючи їх на певні зразки поведінки.

Логічний аналіз соціальної взаємодії дотичний до нормативного підходу та має нормативний характер, оскільки сама логіка є норма­тивною дисципліною. Її принципи є нормами істинності висловлювань. Ця особливість логіки дозволяє якщо не об’єднати у рамках однієї теорії нормативні та когнітивні способи опису соціальної взаємодії, то при­наймні зробити можливим їх спільне використання у рамках однієї концептуальної схеми.

4.