Актуальність вивчення парадигми онтології побудови логічного знання зумовлена необхідністю постійної філософської рефлексії логічного пізнання, яка була запроваджена ще Аристотелем і триває донині.
Логіка, як і будь-яка інша наука, передбачає ретельне визначення свого предмета. Як і для інших галузей наукового пізнання, для логіки завдання власного обґрунтування є завжди актуальним, вона має незмінний характер.
Самостійно впоратись із цим теоретико- методологічним питанням вона не спроможна. Допомогти їй не може ні історичний досвід, ні найвищий рівень абстрактності її побудов, ні властивий логічному пізнанню унікальний рівень теоретизування. За сукупністю всіх зазначених характеристик, таких необхідних для самовизначення, з логікою не зрівняється жодна наука. Проте проблема залишається нерозв’язною в межах власне логіки. Різні варіанти її рішення - висунення як можливого предмета силогістичних фігур, знаково-символічних побудов, необхідних для обчислення висловлювань, а також комунікативних відносин - ставали лише дескрипціями.Питання про те, що у філософському контексті становлять собою об’єкти логіки - силогізми, знаково-символічні побудови (кодифікацію об’єктів логіки розпочато в Образі Аристотеля), обговорюються починаючи з Античності й донині. З XVII століття уточнюється філософське трактування знаково-символічного числення висловлювань, з XIX століття - сутність комунікативних відносин. Постійне виявлення в процесі пізнавальної діяльності нових властивостей логічних абстракцій позначалося також на структурі логічних міркувань, що виявилося в абстрактних формалізованих системах XX століття.
Найважливішою філософсько-методологічною проблемою логіки, пов’язаної з визначенням її предмета, є трактування онтологічного статусу її об’єктів. Вона зумовлена зміною в певні проміжки часу таких факторів, як філософсько-світоглядні, гносеологічні, методологічні установки. У філософсько-методологічному аспекті актуальним є виявлення зв’язку логіки й онтології, розроблення з цією метою концепції логічної онтології на базі аналізу зазначених чинників, що детермінують особливості постановки логічних проблем і побудови знання в гносеологічних традиціях епох Античності, Нового часу, XIX та XX століть.
У цей час триває трактування поняття «онтологія логічного знання». Її обґрунтування в контексті власних досліджень у неявному вигляді започатковано в XIX столітті в працях Г. Кантора, Г. Грассмана, Р. Грассмана, Г. Фреге і триває донині. Суперечки про те, з допомогою яких пізнавальних інструментів можна розглядати онтологічний статус об’єктів логіки, не стихають у сучасній філософії. У понятті «онтологія логічного знання» відображені філософські вчення про буття, започатковані в античності й завершені феноменологічними побудовами Е. Гусерля. Йдеться про питання стосовно того, де існує об’єкт логічних побудов - у світі ідеальних сутностей, як стверджують платоніки; у взаємовідношенні субстанцій і супідрядності рівнів буття, у чому переконані прихильники вчення Р. Декарта і Р. Лейбніца; у розумі логіка, на чому наполягають прихильники вчення І. Канта, або ж, на думку прибічників феноменологічного підходу, у зовнішньому світі, з чим погоджуються сучасні філософи.
Проблеми генези логіки в контексті методології, філософії, історії науки в XIX і XX століттях активно аналізувалися зарубіжними та вітчизняними авторами. Логіка рефлектувалась у всьому обсязі її теоретичного та історичного розвитку. Назвемо лише найбільш відомі імена істориків науки, філософів, які працювали в цьому напрямі: Я. Лукасевич, Л. Вітгенштейн, К. Поппер, А. Сабо, А. Уайтхед, Г. Фреге та ін. Особливе місце посідає постать науковця Б. Рассела, який зробив вагомий внесок у розвиток математичної логіки. Серед сучасних логіків, філософів та істориків науки найбільш яскравими представниками є:
B. Асмус, А. Ахутін, В. Башмакова, П. Гайденко, Ю. Єршов,
C. Кримський, А. Огірків, Т. Ойзерман, В. Рожанський, Р. Рузавін, С. Яновська та інші. Роботи зазначених та інших авторів слугувати основою для нашого посібника.
В межах означеної тематики визначальним є поняття «парадигма побудови онтології логічного пізнання». Парадигма (від грец. parddeigma - приклад, зразок) - система форм одного слова, що відображає його видозміни з притаманними йому граматичними категоріями.
У філософії науки поняття «парадигма» запровадив позитивіст Р. Бергман, вживши його для позначення нормативності методології. Вибудовуючи теорію наукових революцій, Т. Кун запропонував систему понять, серед яких важливе місце належить поняттю «парадигма» - це визнані ідеали і норми наукового дослідження, що протягом певного часу зумовлюють методи постановки наукових проблем і їх рішень. Термін «парадигма» Т. Кун використовує у двох різних значеннях. З одного боку, він позначає сукупність переконань, цінностей, технічних засобів тощо, з іншого - указує на один вид елемента в цій сукупності - конкретні рішення наукових проблем. Теоретик констатував, що у філософському контексті друга ознака цього терміна має більш глибокий зміст. Поняття «парадигма», на його думку, має властивість відкритості, зумовлює її прихильність до нових відкриттів - як окремих фактів, так і цілісних теорій. Т. Кун обґрунтовує конструктивний й деструктивний вплив відкриття на парадигму. Деструкція стосується замкнутості парадигми та полягає в руйнуванні її меж; конструктивність полягає в тому, що нове відкриття визначає нові кордони, тобто відтворює атрибут замкнутості.Особливості логічного знання детермінують характер поняття «парадигма побудови онтології логічного знання». Логіка зазвичай є незалежною від денотата. Логічні поняття - феномени мислення. Більшість визначень об’єктів логіки - це описи їх побудови.
Логіка є однією з форм теорії пізнання. Слід зважати й на ту обставину, що філософія не передбачає метод трансляції логічних структур у власні визначення, вона не тотожна логіці. Категоріальний апарат, вироблені ідеали та норми наукового дослідження, дають змогу у філософсько-методологічному контексті аналізувати підстави онтології побудови логічного знання. З огляду на це, філософ отримує можливість аналізу вихідних посилань, на яких ґрунтується логіка.
Запропоноване нами поняття «парадигма побудови онтології логічного знання» зумовлене необхідністю філософського аналізу елементів, складових «дисциплінарної матриці» і сформованих зразків наукового дослідження в цій галузі знання.
До розглянутих у дослідженні елементів «дисциплінарної матриці», що задає парадигми онтології побудови логічного пізнання, належать філософсько- світоглядні, гносеологічні, методологічні установки та критерії, які визначають вибір логічних проблем та їх рішень, що визначають базис наукового дослідження в певний період часу.Парадигма побудови онтології логічного знання - це методологічний регулятор, що дає змогу досліджувати якісні зміни елементів «дисциплінарної матриці», які детермінують особливості постановки логічних проблем і побудови логічного знання в межах певних гносеологічних традицій.
Один з аспектів цього дослідження парадигм онтології побудови логічного знання - систематизація знань, по-перше, про вироблений у філософських концепціях зміст абстрактних категорій та ідей, що визначали трактування основоположень логіки, по-друге - про вплив природничо-наукових побудов на філософські концепції.
Об’єктом дослідження є філософсько-методологічні і природничо-наукові установки, що детермінують підстави логічних проблем і особливості побудови логічного пізнання в межах парадигм онтології побудови логічного знання.
Предмет дослідження - онтологічний статус логічних сутностей як інваріант ідеалів і норм пізнавальної діяльності досліджуваних парадигм онтології побудови логічного знання.