ЗНАХІДКИ ЗЕМЛЕРОБСЬКИХ ЗНАРЯДЬ ІЗ БАГАТОШАРОВОЇ ПАМ'ЯТКИ ГОЛИШІВ

Територія України та сусідньої Молдови, починаючи з нео­літу, була одним із первісних центрів землеробства в Східній Європі. Об’єктивними свідченнями давнього рільництва в дослі­дженнях археологічних пам’яток є знаряддя для обробітку ґрун­ту.

Описуючи інвентар із ранньотрипільського поселення Луки- Врублевецької, С. Бібіков свого часу відніс до мотик усі кли­ноподібні вироби з каменю, яких виявилося 49. Дослідник від­значав наявність на лезах досліджуваних знарядь слідів їхнього використання і на цій підставі допускав, що вони могли бути робочими частинами мотик [Бибиков, 1953, с. 93]. Питання про використання кам’яних мотик на території північно-західної Во­лині донедавна було зовсім не вивчене. Окремі знахідки їх відомі переважно з Любомльського р-ну.

Ранні землероби трипільської культури виготовляли зна­чну кількість рогових знарядь. Зокрема, на поселеннях ранньо­го етапу ці знахідки виявлено на пам’ятках території Молдови - Рогожань [Маркевич, 1973, с. 33-34, рис. 2], України - Лука- Врублевецька, Сабатинівка II [Бибиков, 1953, табл. 22]. Н. Ска­кун, досліджуючи ранньотрипільське поселення Олександрівка, пише, що колекція землеробських знарядь представлена вклад- нями крем’яних серпів, зернотерками й роговими мотиками [Скакун, с. 18-19]. Останні за формою робочої частини поділено на теслоподібні, конусоподібні та з діагонально розташованим лезом. Усі знаряддя мають просвердлений отвір для кріплення ручки. Теслоподібні й діагонально розміщені леза підтесані або підшліфовані. Гострий край мотик зношений і має затискування від використання [Скакун, 1978, с. 15-23].

У Бернашівці також виявлено мотики, виготовлені з рогу, переважно великих розмірів - 20-30 см, з діаметром отвору для руків’я 1,5-2 см. Робочий край мотик зрізано під кутом. У всіх знаряддях лезо має поздовжнє розташування відносно отвору для руків’я, на одному з них збереглася кільцева канавка, яка свідчить, на думку В. Збеновича, про те, що мотику додатково прив’язували до колінчастого руків’я.

На ранньому етапі трипільської культури співвідношення рогових і кам’яних робочих частин мотик приблизно однакове - 1:1, однак з часом кам’яні робочі частини майже зникають. Під час розкопок на поселенні початку середнього етапу трипіль­ської культури Нові Русешти (Молдова) було виявлено 88 мотик, частина з яких зламана [Маркевич, 1981, с. 100].

На багатошаровій пам’ятці (пізньотрипільської, волино-лю- блінської, маліцької культур) Голишів під час розкопок у 2004­2006 рр. зібрано колекцію рогових частин до мотик з отворами для руків’я та без них (Рис. 1; Рис. 2; Рис. 3). Ці знахідки різної величини й форми, що залежить від частини відрізаного паро­стка. Найбільша рогова мотика мала довжину 22,5 см та круглий отвір (Рис. 2). Максимальна ширина її біля отвору - 5,2 см. Робо­ча частина знаряддя звужена шліфуванням з одного боку, проти­лежний кінець більш-менш рівно відбитий. Відросток, що був біля отвору, відрубаний, імовірно, сокирою - видно сліди ударів. Отвір має форму овалу (1,3 х 2 см) і сформований, швидше всьо­го, крем’яними різцями. Інша мотика з отвором менших роз­мірів: довжина її - 15,7 см, ширина біля отвору - 3,7 см, отвір округлий, діаметром 1,3 см; робочий край заточений навскіс - на довжину 4,8 см. (Рис. 3, 1). Знайдено також робочу частину мо­тики без отвору, що має довжину 20,5 см та ширину посередині виробу - 4,5 см (Рис. 1, 1). З одного кінця це знаряддя обруба­не; воно, напевно, вставлялося в спеціально вирізаний у дереві

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) отвір. Четвертий виріб, довжиною 13,5 см, виготовлено з тоншої частини рога, він міг закріплюватися в ручці аналогічно до по­переднього (Рис. 3; Рис. 2). Невеликий діаметр отворів у моти­ках (1,5-2 см) не міг забезпечити надійного кріплення до руків’я. С. Семенов висловив припущення, що руків’я більшого діаметру могло закінчуватися шипом, що входив до отвору й додатково закріплювалося ремінцями (його цитує у своїй праці “Поселення Лука-Врублевецька” С.

В. Збенович зазначає, що мотики, подібні до ранньотрипіль- ських, були відомі на неолітичних поселеннях буго-дністров- ської культури. Однак в останніх досить специфічна конструкція - вони мають або два леза, або одне, розміщене перпендикулярно до отвору. Рогові мотики були поширені також в інвентарі нео­літичних та енеолітичних культур Подунав’я і Балкан, таких, як КЛСК, Лендель, Вінча, Тиса, Боян, Варна та інших. Майже нема сумнів у тому, що мотики використовувалися як основні знаряд­дя (одночасно, можливо, з загостреними палками-копалками) спільнотами культур лінійно-стрічкової кераміки та маліцької. У волино-люблінського та пізньотрипільського населення, ймо­вірно, вже були орні знаряддя - плуги [Козак, Прищепа, Шко- ропад, 2004, с. 12-13, рис. 5; Позіховський, 2005, с. 213, рис. 5:1, 2]. Крім цих знахідок, до складу збірки землеробських знарядь з багатошарової пам’ятки Голишів входять зернотерки, вкладні до серпів.

Кам’яних зернотерок, уцілілих та фрагментованих, на посе­ленні Голишів виявлено 7 штук. Вони виготовлені переважно з пісковику. Величина виробів середня (приблизно 32 х 13-15 х 7-9 см) або невелика (20-22 х 9-10 х 4-5 см), форма чотирикут­на. Зернотерки переважно знаходять на площі жител, ближче до печей.

Вкладнів до серпів із Голишева відомо вісім (Рис. 4; 1). Один із них - сегментоподібний - виявлено в ямі волино-люблінської культури. Він має невеликі розміри: 5,9 х 2 см, в найширшому місці - 0,6 см товщини. З боку спинки та черевця підправлений пологою пригострювальною ретушшю. Інші сім виробів похо­дять з культурного шару, шість із них виготовлено на широких

пластинах. Два вкладні цілі, а решта обламані. Розміри вцілілих такі: 6,2 х ≈3 см; 9,1 х 3,1 (подаємо максимальну ширину), об­ламані вкладні коротші: 4,5 х 2,6 см; 3,9 х 3,2 см; 6,5 х 2,8 см; 7 х 2,9 см. Два з них мають зубчатий край, в одному випадку він робочий (із затискуванням), в іншому - вкладень використовува­ли з обох боків. На двох виробах видно сліди місцевого залиску- вання від тертя об дерев’яну або кістяну оправу.

Як видно зі слідів залискування, вкладні вставлялися по 2-3 в оправу серпа. Вважаємо, що такі серпи характерні для воли- но-люблінської культури раннього періоду. Один із знайдених серпів суттєво відрізняється від вищеописаних. Це дещо ви­гнута й викривлена пластина, розмірами 20,1 х 3,5 х 1,5 см. Робочий край вкладня підправлений пологими грубими сколами, більша частина його (11,5 см) має залискування. Такий тип серпа із вкладнем на одній великій довгій пластині характерний для волино-люблінської та пізньотрипільської культур [Zakoscielna, 1996, s. 94, tabl. 6:9]. Очевидно, сам серп був не прямим, як у ран­ніх близькосхідних племен, а дещо вигнутим. Еволюція крем’я­них серпів має безпосереднє відношення до вдосконалення кре- менеобробної техніки й розвитку матеріального виробництва загалом.

Вивчення способу обробітку ґрунту практично є принципо­во важливим для реконструкції типу хліборобства. Трипільське землеробство, на переконання Є. Кричевського й Т. Пассек, було мотичним, про що свідчать численні знахідки мотик [Кри- чевський, 1947, с. 323-407; Пассек, 1949, с. 6]. До цього ж висно­вку дійшла Г. Коробкова на підставі трасологічних досліджень та експериментів, не заперечуючи водночас проти борознових знарядь, які могли використовуватися лише по обробленій перед тим мотиками поверхні [Коробкова, 1980, с. 212-225]. Подібні висновки зробив В. Сорокін, досліджуючи трипільські матеріали Молдови [Сорокин, 1990, с. 145].

С. Бібіков дотримувався думки, що трипільське землероб­ство було орним, а характер та форми землеробства визначалися особливостями культивування злакових (за його термінологією, колоскових) культур. Свою позицію автор аґументував тим, що значні площі, оброблювані трипільцями, не можна було впорати вручну, тому використовувалися орні знаряддя, в які впрягали волів, наприклад, примітивне рало без лемеха.

Останнім часом кількість “непрямих доказів” наявності орно­го рільництва у трипільців зростає. Так, серед остеологічних ма­теріалів із поселень культур Кукутень (Подурь - Дялул-Гіндару, горизонти Кукутень А 2 й В 3) та Трипілля (Майданецьке, етап С І) виявлено сліди патологій на кістках волів, що виникли вна­слідок використання їх як тяглової сили [Balasescu, Moise, Radu, p. 277-283].

Отже, найдавніші сліди орного обробітку ґрунту (Кукутень А 2) датуються періодом 4450-4150 pp. до н. е. У кінці XX сто­ліття стали відомими й прямі археологічні свідчення появи орно­го землеробства на території Європи вже в IV - на початку III тис. до н. е., тобто майже одночасно з винайденням його в Шу­мері та Єгипті.

На північ від регіону поширення спільності Трипілля-Куку- тень було виявлено рештки дерев’яних рал. Так, привертають увагу знахідки дерев’яних виробів, які вважають ралами, на неолітичних пам’ятках території Литви. Тут вони датуються також приблизно 3000 р. до н. е. Вироби знайдено у вологому місці, й тому вони не­погано збережені [Rimantene, 1995, s. 81-82, pav. 67, 68].

Г. Пашкевич та М. Відейко зазначають, що орне землероб­ство практикували носії культури лійчастого посуду (КЛП), які межували з культурною спільністю Трипілля-Кукутень на Во­лині. На території поширення КЛП в Європі виявлено на полях сліди оранки, яка проводилася як поздовжньо, так і перехресно. Те, що оранка пов’язана саме з діяльністю племен KJH1, свідчить перекриття її слідів на полях мегалітами, спорудженими носіями цієї культури. Такі борозни могли бути залишені дерев’яними ралами [Пашкевич, Відейко, 2006, с. 90]. Зрозуміло, що самі де­рев’яні знаряддя збереглися б лише за особливих умов, однак і слідів оранки цілком достатньо для визнання факту орного зем­леробства. 1одібні сліди від орних знарядь, залишені внаслідок діяльності локальних груп носіїв КЛП (датовані приблизно 3000 р. до н. е.), відомі в Британії, Данії, Голландії, Чехії, Польщі [Kruk, Milisauskas, 1999, s. 158-161, fig. 47].

Отже, по сусідству з територією пам’яток спільності Трипіл- ля-Кукутень, в областях, які лежали від неї на північ та на захід, рало було відоме близько 3000 р. до н. е. Разом з тим відносно високий рівень технологій та добробуту трипільців (порівняно з північними й західними сусідами), існування кількісно значних колективів, а також всі опосередковані докази, наведені свого часу С. Бібіковим та його послідовниками, дозволяють з вели­ким ступенем імовірності стверджувати, що рало було відоме на землях між Карпатами та Дністром принаймні з IV тис. до н. е.

Проблеми початкового періоду розвитку землеробства на Волині поки що маловивчені, проте важливі. У ході дослідження встановлено, що ця територія разом з Подністров’ям була одним з найбільш найдавніших центрів відтворювального господарства на території України. Тут порівняно рано розвинулося спочатку мотичне, а згодом орне землеробство на придатних для рільни­цтва прирічкових родючих лугових ґрунтах, які були легшими для оранки.

Література

1. Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре: К истории ранних земледельческо-скотоводческих племен на юго-востоке Европы // МИА. - № 38. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1953.

2. Збенович В. Г. Поселение Бернашевка на Днестре. - К., 1980.

3. Збенович В. Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины. - К. : Наук. думка, 1989.

4. Козак Д., Прищепа Б., Шкоропад В. Давні землероби на Волині. - К.: Корвін-Пресс, 2004. - 300 с.

5. Коробкова Г. Ф. Палеоэкономические разработки в археологии и зкспериментально-трассологические исследования // Первобытная архео­логия. Поиски и находки. - К.: Наук. думка, 1980. - С. 212-225.

6. Коробкова Г. Ф. Хозяйственные комплексы ранних земледельчес­ко-скотоводческих обществ юга СССР. - М.: Наука, 1987.

7. Кричевський Є. Ю. Ранній неоліт і походження трипільської куль­тури // Палеоліт і неоліт України. - К., 1947. - Т. 1. - С. 323-407.

8. Маркевич В. И. Исследования Молдавской неолитической экспе­диции 1970-1971 гг. // Археологическое исследование в Молдавии (1970­1971 гг. ). - Кишинев, 1973. - С. 33-34.

9. Маркевич В. И. Позднетрипольские племена Северной Молдовы. — Кишинев, 1981.

10. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА. - М.- H., 1949. - № 10. - С. 6.

11. Пашкевич Г. О., Відейко М. Ю. Рільництво племен трипільської культури. - К., 2006. - 150 с.

12. Позіховський О. Поселення Лендель-Полгарської культурно-іс­торичної спільноти біля с. Вільбівне на Волині // Археологічна спадщина Яна Фітцке. - Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2005. - С. 206-215.

13. Скакун Н. Н. Орудия труда раннетрипольского поселения Алек­сандровка (в свете экспериментально-трасологического исследования) // СА. - 1978. - № 1. - С. 15-23.

14. Сорокин В. Я. Орудия труда и хозяйство племен среднего Трипо­лья Днестровско-Прутского междуречья. - Кишинев: Штиинца, 1990.

15. Balasescu A., Moise D., Radu V. Use of bovine traction in the Eneo- loithic in Romania a preliminary approach // Cucuteni. - Biblioteca Memoria Antiqoitatis. -P-Neamt, 2005. - Vol. XVI. - P. 277-283.

16. Kruk J., Milisauskas S. Rozkvit i upadek spolecnstw rolniczych neoli- tu. - Krakow, 1999. - S. 158-161.

17. Rimantene R. Lietva iki Kristaus. - Vilnus, 1995. - S. 81-82.

18. Zakoscielna A. Krzemeniarstwo kultury wolynsko-lubelskiej ceramiki ceramiki malowanej. - Lublin: UMCS, 1996.

Знаряддя праці первісних землеробів

Рис. 1. Голишів. 2004, 2005. Розкоп ІІ. Вироби з рогу: 1 (яма № 1), 3 (яма № 5);

2, 3 - поверхневий матеріал (Рис. Г Охріменка)

Рис. 2. Рогова мотика з Голишева (Рис. Г Охріменка)

1

Рис. 3. Голишів. Рогові частини мотик (Рис. Г Охріменка) 81

6. Зам. 318

Рис. 4. Крем’яні вкладні до серпів (1 - Голишів, 2, 3 - Зимно, 4 - Луцьк-Луг) (Рис. Г Охріменка)

Рис. 5. Мотики (?) з опоки: 1, 2 - скраб з Голишева ІІ;

3 - Уханька (Хелмський пов. (Хелмський музей); 4 - Любомльський музей;

5, 6 - з території Білорусі