ЗНАХІДКИ КОЛІЩАТОК ДО МОДЕЛЕЙ ВОЗИКІВ НА ВОЛИНІ ТА ВОЛИНСЬКОМУ ПОЛІССІ
У2006 році під час розкопок багатошарового поселення Голишів Луцького району знайдено пошкоджене керамічне коліщатко з початковими можливими розмірами 4,8 х 3,2 см та з отвором посередині (Рис.
1: 1-2). Виріб не віднесено до групи пряслиць, оскільки на ньому чітко посередині виділяються виступи-втулки, що було дуже характерним для дерев’яних, часто виготовлених із суцільної частини дерева найдавніших коліс для возів. Особливості коліс добре передано на вцілілих моделях глиняних возиків, які, не виключено, мали певне сакральне значення, тобто особливий зміст, а не були дитячими іграшками. Подібні вироби, ймовірно, мали відношення до певних уявлень в індоєвропейській духовній культурі, охоплювали широкий хронологічний діапазон та значну територію поширення. Поряд із моделями жител, храмів, саней ця категорія археологічних артефактів несе цінну інформацію про духовну культуру періоду енеоліту - доби бронзи. За час розкопок поселення Голишів (1972-1973, 2004-2006 рр.) подібна знахідка моделі коліщатка воза трапилася вперше (на Погоринні два такі вироби відомі з розкопок М. Пелещишина в Листвині) [Пелещишин, 1998, с. 175-192].Коліщатко знайдено в культурному шарі поселення на відомій пам’ятці маліцької, волино-люблінської культур та пізнього Трипілля - Голишів. Воно має темно-сірий колір, не дуже рівно випалене всередині, де видно чергування темного й сірого кольорів. У тісті є домішки дрібного шамоту та піску, поверхня відносно добре вирівняна, але пошкоджена по краях, відбитий також один бік ступиці. Діаметр виробу міг становити 4,8 см,
Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) товщина ходової частини - 5 мм, вціліла ступиця виступає на 0,9-1 см. Її діаметр - 1,5 см. Отвір - 4 мм, прокручений рівно (Рис. 2: 8-9). Зважаючи на технологію виконання виробу, його можна віднести до волино-люблінської культури.
Хоча треба зауважити, що, крім маліцької, волино-люблінської, пізньотри- пільської культури поселень та матеріалів з них, в Голишеві є знахідки кераміки культури лійчастого посуду (ЮНІ) та, ймовірно, баденської культури (БК). Перші знахідки останньої відомі з печери Баден в Австрії.Під час міграцій баденське населення в пізньому енеоліті прийшло на територію Угорщини, Польщі, Закарпаття [Wielka historia swiata, 2005, s. 164-166]. Окремі керамічні вироби, виявлені на пам’ятках Голишів та Луцьк-Луг, на нашу думку, можуть бути пов’язані саме з цими спільнотами. Так, у Голишеві знайдено дві ручки від черпаків, які дуже нагадують баденські вироби [Охріменко, 2007, рис. 480]. На порушеній пам’ятці Луцьк-Луг (уроч. Красне), де є матеріали волино-люблінської та маліцької культур, також знайдено фрагменти посуду з паралельних ліній, укладених трикутниками та обрамленими рядами ямок, які нагадують декор баденських виробів. Якій із названих культур могло належати коліщатко, сказати важко. До баденської культури відносять модель цілого воза з Угорщини (Рис. 3).
Дві “петельчаті” ручки черпаків з Голишева також темного кольору, в їхьому тісті видно дрібно товчений шамот, але більше домішки кварц-піску, можливо, з відмуленої глини. Порівнюючи прясло волино-люблінської культури, виявлене на згаданій багатошаровій пам’ятці, яке має такий самий колір, як і вищезазначена кераміка - темно-сірий з бурим відтінком, а також домішки шамоту й трохи піску, звертаємо увагу на значну подібність в особливостях підготовки тіста та випалу. На цій підставі коліщатко відносимо до волино-люблінської культури. Якщо фрагменти посуду, ймовірно, баденської культури, можна датувати початком III тис. до н. е., то поселення ВЛК, напевно, було раніше і належить до першої половини IV тис. до н. е. або до його середини. На основі цього можна допустити, що колісний транспорт або уявлення про нього носії ВЛК мали порівняно рано.
На території Польщі в кінці енеоліту перебувало населення культури лійчастого посуду (КИП), яке використовувало волів для обробки землі з допомогою простого рала.
Знайдено там під курганами і сліди оранки. Воами перевозили також вантажі на чотириколісних возах. У місцевості Кренжніца Яра поблизу Любліна знайдено керамічну фігурку воликів у ярмі (Рис. 4). На посудинах з Острівця Швєнтокшиського та з Броноціц зображені чотириколісні вози. З Броноціц (Польща) походить посудина культури лійчастого посуду (КЛП) з малюнком воза, яка датована 2775+50 рр. до н. е., тобто останньою третиною ІІІ тис. до н. е. [Kruk, Мііізаисаз, 1999, s. 166; Охріменко, 2004, с. 64-66] (Рис. 5). На теренах Центральної Європи виявлено в різних місцях сліди доріг, у т. ч. через низини, вимощені дерев’яними колодами [Wi- elka historia swiata, 2005, s. 178]. У цей період на Західному Побужжі, зокрема в басейні Луги, вже були поселення КЛП, жителі яких, імовірно, знали колісний транспорт. У 2002 р. біля с. Осо- ва в уроч. Стороживка на Волинському Поліссі знайдено керамічний виріб, що також нагадує модель коліщатка. Його розміри такі: діаметр - 3,6 см, ширина - 3,7 см. Бічні виступи, якими передано ступицю, - 0,7 см. Зважаючи на керамічну масу (домішки піску) та кераміку, виявлену поряд, знахідку можна віднести до городоцько-здовбицької культури (Рис. 1:3).Знахідки моделей коліщаток та возиків з різних територій засвідчують розвиток колісного транспорту в Європі та Азії. Так, у північно-східній Сирії (Телль Хазна) [Мунчев, Мерперт, Бадер, 1990, с. 5-23] виявлено моделі коліс з однією або двома ступицями (Рис. 6; Рис. 7). Всього їх на цій пам’ятці знайдено 12 екземплярів різної величини, діаметром від 2,7 до 14 см. На думку авторів дослідження, вони належать до ІІІ аккадського та ранньодинастичного періодів і датуються початком ІІІ тис. до н. е. У похованні катакомбної культури біля с. Мар’ївка (Причорномор’я) (кінець ІІІ тис. до н. е.) виявлено рештки колісниці (Рис. 8). Одне колесо мало діаметр 0,6 м, ширину обода 0,05 м, в середній частині колеса виступала на 0,1 м ступиця, що мала діаметр 0,15 см [Чередниченко, Пустовалов, 1991, с. 206-216].
До раннього періоду катакомбної культури належить парне поховання № 28 у кримському Присивашші (курган №14).
У ньому відкрито рештки відносно добре збережених чотирьох коліс [Корпусов, Ляшко, 1990, с. 166-175]. Колеса належали до тричас- тинних, з двобічними муфтоподібними ступицями. Диск колеса має діаметр 51 см. Складові його частини (по 17 см) з’єднані між собою чотирма дерев’яними шпунтами довжиною 17 см, діаметром 1,5 см. Гнізда для шпунтів прокручено крем’яними свердлами. Колеса оберталися на нерухомій осі, в якій рухомі частини фіксувалися за допомогою чеки на плетеному шкіряному шнурі. Всі деталі воза зроблені з літнього (черешчатого) дуба. Кандидат техн. наук П. Малишев визначив, що такий віз міг перевозити вантаж до 1,5 т. За словами авторів статті, “зміст ритуалу вміщення (в могилу - Г. О.) возів, або їх частин, пов’язаний з культовою функцією возів та показує високий ранг похованих” [Корпусов, Ляшко, 1990, с. 172-173; Кларк, 1953, с. 300]. Варто підкреслити, що час екзистенції катакомбної спільноти - XXVXX ст. до н. е. [Археологія України, 2005, с. 156].На території Вірменії, на північно-західному березі озера Севан, досліджено кургани бронзового віку ХІІІ-ХІІ ст. до н. е. В них виявлено порівняно добре збережені дво- та чотириколісні вози з похованою людиною на кожному. Колеса возів були або “суцільні” (курган № 9, № 11) або зі спицями. Дошки деяких возів прикрашені різьбленням з рядів спіралей. Суцільні колеса складалися з трьох частин та скріплювалися шипами [Мнацка- нян, 1960, с. 139-152].
Подібні моделі коліщаток відомі серед старожитностей культури Отомань, яка датується початком II тис. до н. е., і була поширена в Східній Словаччині, Північно-Східній Угорщині, Північно-Західній Румунії, на Закарпатті [Археологія України, 2005, с. 173, 174, рис. 23: 57]. Е. Балагурі подає зображення моделі культового возика, ошатно зробленого, з різьбленням на бокових дошках (зображення ромбів, передніх менших коліс та задніх більших з позначеними колами) [Археологія України, 2005, рис. 23: 20] (Рис. 9). Аналогічні моделі коліщаток знайдено на поселенні Дякове в Закарпатті [Археологія України, 2005, рис.
31: 7, 9, 11, 12]. Вози використовувалися в поховальних обрядах з періоду ямної культури і відомі в Приазов’ї, Нижньому Подніпров’ї, Прикубанні, на Північному Кавказі, в Криму (Рис. 10). Р. Розенфельд подає фото керамічного виробу, знайденого на городищі Пислон (Верхня Волга), яким, напевно, є коліщатко до возика з виразно виділеною втулкою [Розенфельд, 1970, рис. 1, 24] (інший бік на фото невидно). Пам’ятка датується ранньоза- лізним часом, хоча там є матеріали пізньої доби бронзи [Розенфельд, 1970, с. 209-213] (Рис. 1: 4). Т. Кожин в докладній статті “Гобийская квадрига” [Кожин, 1968, с. 35-42] пише про наскель- ні малюнки з Південного Гобі, де показано віз та четвірку коней - можливо, момент зіткнення двох бойових колісниць. Зображення датується бронзовим віком, бо колеса вже мають спиці.Дослідженнями на Близькому Сході встановлено, що в другій половині II тис. до н. е. кількість спиць у колесах зростає з чотирьох до восьми. На моделі колісниці з Амудар’їнського скарбу колеса мають до десяти спиць, [Dalton, 1926, tab. 4]. Проте помічено, що колеса на спицях призначалися для возів, які тягнули коні. Вози із суцільними колесами тягнули воли (використовувалися аж до початку II тис. до н. е.) [Кожин, 1966]. Відповідно до давніх уявлень різних народів, знаходимо зображення колісниці сонця, але запряженої кіньми [Кожин, 1968, с. 36, 30-42]. Про ще одну знахідку “глиняної моделі коліщатка до возика” згадує Ю. Буйнов [Буйнов, 2006, с. 43, рис. 2: 6, с. 47]. Предмет виявлено в житлі бондарихінської культури приблизно ХІІ ст. до н. е., тобто в кінцевий період бронзової доби (Рис. 11).
Отже, знайдені артефакти дозволяють зробити такі висновки: 1) глиняні модельки возиків та коліс були поширені в IV-I тис. до н. е. в Європі та Азії; 2) їх ритуальні функції пов’язані, швидше всього, з поховальними обрядами; 3) модель коліщатка від возика з Голишева належить до волино-люблінської культури і датується приблизно першою половиною або серединою IV тис. до н. е. Наявність подібних модельок возів та коліс, імовірно, є наслідком впливів або поширення новацій з Подунав’я або (з певними застереженнями) Малопольщі.
Прямі контакти населення ВЛК з землями сучасних територій Чехії, Словаччини, Угорщини засвідчено ще й знахідками вулканічного скла на поселеннях Голишів, Баїв, а в період пізнього неоліту - на Гнідаві біля Луцька, на поселенні з яскраво вираженими железовськими рисами. Ці приклади ілюструють те, наскільки інтенсивними були стосунки жителів придунайських територій із етнічно спорідненими групами Волині - носіями волино-люблінської культури. Тому цілком імовірно, що й колісний транспорт, і його моделі в той час були відомі, і, мабуть, використовувалися на Волині, про що свідчать знахідки керамічних коліщаток з Голи- шева, Листвина, Осової; 3) модель коліщатка з Голишева може вказувати на раннє (IV тис. до н. е.) знайомство жителів Волині (волино-люблінська культура) з колісним транспортом; 4) возики, можливо, пов’язані з перевезенням душ померлих в інший світ, належать до мініатюрних сакральних виробів, як і модель- ки глиняних сокирок, ідея появи яких, швидше всього, походить з Подунав’я або Балкан. Проте питання змістової інтерпретації модельок возів, як і глиняних сокирок, на сьогодні потребують розв’язання.Література
1. Археологія України. - К.: Либідь, 2005. - 503 с.
2. Буйнов Ю. Поселення малобудківського типу біля с. Тимченки в басейні р. Сіверський Донець // Археология. - 2006. - № 1. - С. 42-47.
3. Древняя история верхнего Потисья. - Львів: Світ, 1991. - 205 с.
4. Кларк Дж. Доисторическая Європа. - М.: Наука, 1953.
5. Кожин П. “Гобийская квадрига” // Советская археология. - М.: Наука, 1968. - № 3. - С. 35-42.
6. Кожин Т. О глиняних моделях колес из Балаковского могильника // СА. - 1966. - № 4.
7. Корпусов В., Ляшко С. Катакомбное погребение с пшеницею в Криму // Советская археология. - 1990. - № 3. - С. 166-175.
8. Мнацканян А. О. Древние повозки из курганов бронзового века на побережье оз. Севан // Советская археология. - 1960. - № 2. - C. 139-152.
9. Мунчев Р. М., Мерперт Н. Я., Бадер Н. О. Телль Хазна. Исследования советской экспедиции... 1988-1989 гг. // СА. - 1990. - № 3. - С. 5-23.
10. Охріменко Г. Населення Волині в праісторичні часи. - Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2004. - 249 с.
11. Пелещишин М. Проблеми історії трипільських племен Західної Волині, межиріччя Західного Бугу // Записки НТШ.- 1998. - Т. CCXXXV. - С. 175-192.
12. Розенфельд Р. Находки с городища Прислон // СА. - М.: Наука, 1970. - № 4. - С. 209-213.
13. Титов В., Эрдели И. Неолит Венгрии. - М.: Наука, 1980. - 418 с.
14. Чередниченко Н. И., Пустовалов С. Т. Боевые колесницы и колесничие в обществе катакомбной культуры (по материалам раскопок в Нижнем Поднепровье ) // СА. - 1991. - № 4. - С. 206-216.
15. Dalton O. The Treasure of the Oxus. - London, 1926.
16. Kruk J., Miliskausas S. Rozkwit i upadek spoleczenstw rolnicznich neolitu. - Krakow: Poligrafia, 1999. - 403 s.
17. Wielka historia swiata.- Krakow: Fogra, 2005. - T. 2. - 671 s.
Рис. 1. Керамічні коліщатка до ритуальних возів (1-2 - Голишів, 3 - Осова Рівненської обл. ; 4 - Верхів’я Волги (Прислонь).
Рис. 2. Листвин, ур. Гострий Горб. Глиняний посуд та модельки коліс (8-9) т зв. лендельської культури (за М. Пелещишиним).
Рис. 3. Візок з Угорщини (II тис. до н. е).
Рис. 4. Фігурка воликів у ярмі з місцевості Кренжніца Яра (Польща).
Рис. 5. Посудина з Броноціц (Польща) з розгорткою декору та реконструкція зображеного на ньому воза (за матеріалами Wielka historia swiata, ris. 193).
Рис. 6. Телль Хазна (Сирія). Глиняні моделі коліс.
Рис. 7. Модель візка, запряженого верблюдом. Теракота. Алтин-дене. Епоха бронзи (за Шишкіним, 1981)
Рис. 8. Колісниця з поховання 27, кург. 11 біля с. Мар'ївка: а) план та розрізи;
б) реконструкція зовнішнього вигляду колісниці (за Н. Чередниченком, С. Пустоваловим)
Рис. 9. Модель возика доби середньої бронзи. Культура Отомань (за Е. Балагурі)
Рис. 10. Глиняна модель скіфського воза з Керчі
Рис. 11. Знахідки кераміки класичного бондарихінського типу з культурного шару поселення: 6 - модель колеса (за Ю. Буйновим).