XATCbKA ДЕРЖАВА СТАРЕ ЦАРСТВО

Il озачас дідиченкя трону Сином

-134-

Суспільний устрій хаті в

Хати, як нація проіснували понад 2.000 літ.

Чотири тисячі літ пізніше в усіх слов’ян і київських коро­лів бачимо ради бояр - вельмож. Хатські царі мали титул “табар­на*¹, що значило: найвищий ьожд, вибранець бога. Від слова табар - старо-лат: caesar готське: каізар, від них грецьке кесар, ново-лат. стредньовіччя цезар, сумерська лугал' у русів коган (хозарське)- Усі назви мають 5 букв. Це також не припадок. Ба, що більше, у по­морських русинів, король називався Барнам I. II і т. д. Тепер зрозу­мілим стає нам слово ”табор“, це місце перебування табари-царя оріїв. Табори були різні: в сумерів, кашів і хатів-возові, як і на­ші чумацько-козацькі (обози), у греків-окопані ровом, у римлян- окопані високим валом землі і т. жрецями вважалися за­ступниками бога на землі, що по-хатськи називалося ”Манія ха- таль”. Манія це латинське слово маґна — великий хаталь (”хат“), по нашому було б великий українець. Він, вибранець бога, у ве­ликі хетські свята (зрівняння дня з ночею, найдовший день, свята вогню, води, богині родючости і т. п.) мусів першим зачинати релі­гійні свята в столиці хатів і в столицях усіх приєднаних племен.

Хатська цариця називалася ’’Тавананна“ — неня — мама царів. Нанна - неня, родителъка, таван - престола наслідник. Назви цариць також арійські, нам зрозумілі: прим.: Гента, Данугепа (наше ”Дана“, у слов’ян, Малника — наше Маланка і т. п. Хати знай­шли у своїх горах мідь, залізо та срібло в горах Тавру). В 1900 р. до Xp. вони навчилися витоплювати сталь. Маючи залізну зброю, завоювали 3/4 Малої Азії.

У половині II. тисячоліття вивозили залізо до Єгипту та міняли за золото. Ассирійці мали у своїх горах також залізо, і за­лізним оружжям розбили хатську державу.

Коли табарна вмер, стара королева носила титул "таванна- ни“, аж до смерти; щойно по її смерті могла молода цариця той ти­тул дістати. Оба титули освячували жреці під час коронації. Ко­ли мати (стара таваннана) вмерла, жреці коронували її коро­ною молоду королеву. З короною приходив титул. Титули були досмертні. Королева з титулом мала великі права. Мала право да­рувати доживотно землю, а навіть входити у взаємини з сусідни- ми державами. Жінки хатів та всіх оріїв (і українців - слов’ян) мали в противагу до семітів, великі права. Це були залишки індо- українського матріярхату. (4. т. п. ст. 550-560).

Хатський цар Телешн видав був закон, що коли хатський цар не має сина, зять дідичить корону. Хати мали дуже високо розвинену дипломатію й політику. У договорі між Гатусілем і Рамзесом II обі сторони зобов’язуються виконувати супроти себе однакові функції. Договір з докладно розробленими справами запри­сягають оба царі зі своїми боярами і беруть за свідків своїх бо­гів, докладно так, як укладали й заприсягали Перуном договір з греками наші королі Олег, Ігор і Святослав.

Найбільше землі хатів належало цареві, по цареві святи­ням. а там далі боярам, Селяни багато землі не мали (то саме бу­ло в слов’ян).

Військо царя звалося ”дружина - бояри - панку вони вою­вали на колесницях. Це було стале царське військо ”рать“ (4 т. 11, ст. 550-560), (57).

Маючи обмаль землі, селянство рентувало її від царя, хра­мів або бояр, (те саме було в сумерів). Рентування називалося "Са­ган** від слова "саг", наше сяжень. Не знаємо скільки квадрато­вих метрів мав хатський "саган*^l, (нім. морґен) як міра поверхні в хатів, в роді америк. акра, чи галицького морґа. Хатські царі, щоб охоронити селян від визиску, видали закон, що рент є довічний і передається в спадку дітям. Ціна на рент не була висока. Рент можна було відібрати в селянина-рентівника лише тоді, коли "івар" в березні не був заплачений. Селянство було вільне, були, як і на Руси піввільні (за довги) "закупи" й раби. Рабів було кілька категорій. Раби-ремісники і хлібороби, бджолярі і доглядачі коней, були упривілейовані. Найменше прав мали раби пастухи рогатої худоби й водоноси. Становище рабів було краще, як в семітів. Ра­би в хатів, сумерів та в нас на Руси могли мати власне рухоме майно й худобу, могли рентувати землю та мати родину. (57).

’’Касти": хати суворо зберігали поділу населення на Касти, як і в Індії та на Руси. Коли вільна жінка виходила замуж за раба, тратила волю. Хати жили родами в патріархальному устрою. Родом кермував батько в справах господарства. Жінку одну, чи більше треба було купити. Так було в усіх оріїв, в слов’ян і на Руси. Куплена й поблагословлена жрецем жінка (був шлюб) става­ла власністю чоловіка, але набула великі права, як господиня і ма­тір у хаті. Мама, а не батько, рішала в хатів, за кого дочка по­винна вийти заміж, мала теж право заборонити злому, непослушно­му синові належати до роду.

Коли жених приходив жити до хати жінки (у нас говори­ли "приставав, — або "йшов на пристаю", то називався ’’античне** з латинського з перед входу дверей з надвору анте ■— перед, януа — двері, брама, вхід. У хатів подружжя, як і в сумерів та у всіх оріїв, могли розводитися. Жінка одержувала тоді доживотно поло­вину нерухомого т^айна чоловіка. По її смерті майно повертало до чоловіка або його син!ів. Жінка не одержувала ніякго майна з до­му матері, крім убрання, іяке привозила до чоловіка у великій скрині. В усіх слов’ян і на Руси, а в нас українців до І. світ, війни, кожна дівчина-відданиця мала т.

Ми зупинюємося довше над звичаями хатів для порівнан- ня з нашими. Хати належали до посередньої групи, більше до ”Са- тем", як ’’Центум". Хатський голова роду був суддею роду. У ду­же важливих справах був відклик до царя. (Цар найвищий суддя). В царськім суді і в окружних судах були судд’ї та секретарі, що ггротоколували зізнання дуже докладно й безсторонно. Присягали в суді перед статуєю бога Перуна або символа сонця. Коли обі сторони присягали різно, розсуджувала обох, як на Руси, βo∂α. Ма­ли, як і слов’яни дуже розвинене почуття людської 'гідности, але в противенстві до семітського ”око, за око". Голова роду мав пра­во рішати про рід кари. Найтяжчі кари були за убивство й нару­шения чести. Голова, чи голови двох родів могли кару смерти замінити на довічне рабство, чи великий грошевий окуп. Закон був, як і в сумерів. За убивство сина, убивник мусів дати свого сина або себе, як раба. За раба мусів дати раба. (На Руси і слов’ян було те саме). За ворожбу-маґію жреці карали дуже суворо. В давних часах хати приносили в жертву богам людей, на кого ви­пав жереб. Пізніше приносили в жертву звірят (це саме у слов’ян і на Руси). Після програного бою приносили в жертву завсіди ра­ба, пса, свиню і цапа. Смертних кар уникали. За заговір на даря карали смертю не лише винного, але цілу його родину. (57. 194).

Мова хатів

Хати мали два діялекти: хатський і неситський, що в їхній мові звалися ’’хатілі й несілі". Письмо хатів — це сумерський кли­нопис. Ось деякі приміри слів хатської мови: Наше зима, хатське кіммат, інд-санскитське гімма, римське гіемс — аре. Наше далекий, хатське далюкі... Хатське далюкі, як і римське льонґус мало двоє значень — далекий і довгий. Наше свитає, хатське люката, рим­ське люцео - цере (світити) мали в обох народів кілька значень: свитає, ясніє, ясний, світлий.

РЕЛІГІЯ ХАТІВ

Це толерантний політеїзм (многобожжя). Чужий бог не був ворогом (як у семітів) хатських богів. Хатські бопи не були заздрі, як жидівський Ягова (правдиве Ягве). Після здобуття якогось краю, хати привозили статуї чужих богів і долуч ували до своїх, як піз­ніше римляни. Це доказує, що всі племена, яких хати прилучували до своєї держави, були споріднені кровно-расово, культурою, мовою і звичаями та вірою. Що хати і інші племена були оріяни, свід­чать останки матріярхату й назви богинь. Найстаршою богинею, опі­кункою хетської держави, була богиня-мати, що звалася Віросема

— наше Віру-ся, а її чоловік, бог неба, звався Тару — наше тато.

Бог грому, блискавки й бурі, як було згадано, звався Ta- рун-(Тешуб) - Перун. Культ Перуна — голова бика та тризуб, зна­ні нам з Сумерії і з Оріяни-України. В орїїв-таврів бог грому звався Варункат - інд. Варуна. Від кінашів (канешів-ханаанців) і лювіїв (люґіїв) узяли богиню землі Kapyceny і її дві дочки Перву - першу і Акасепу, від арзавців — іржавців (у Шевченка ”Іржа- вець" та кізуватнів — козоватих узяли бога Ярі — (наш руський- Ярило) і богиню любови Лельву - наше леля (ой леле), від сумерів бога Уруванду. Хетський та всіх орійських племен (держави хатів) бог сонця називався Давата - Давата — наше Дож бог. При нагоді згадаємо, що в оріїв-етрусків — українців в Італії Перун звався Tapry — хатське Тарун. Богиня матері - землі в хатів звалася Ky- баба, у персів Кибала. Як бачимо то слово ”баба“ має що най­менше 8.000 літ. Ку-баба — це пра-баба. У хатів вона була опі­кункою не лише землі, але також роду, домашнього вогнища й ро* дини. Чи кожна українська баба не є і не була від тисячоліть о- пікункою домашнього вогинща і малих дітей, коли їх батьки пра­цювали в полі? Яке ж те все давне, яке знайоме, рідне, наше, нам до тепер не відоме. Від урів — орів, арзавів хати узяли бога гро­му і блискавки Тешуба. Тому їх бог грому мав подвійну назву Та­рун - Тешуб і богиню землі на ім’я Уда, нім. Ута-ім’я дівчини. (58, 59).

В Україні є ріка ’’Удай" (тисячі літ тому була посвячена тій богині) та її дочку, на ім’я ’'Сам уга"-самітня, одинока, до якої хатські дівчата молилися про любого чоловіка, щоб не бути ’’са­мітною". Від метанів хати привезли богиню ’’Аріну" Богиню землі

— грецьке Eirene - мир, наше Ірена, англ. Айрін і її синів "Неріка"

— бога мови та Зіпала - бога малярії - гарячки. Наше ’’нарек" — назвав, говорив, бог мови. (Значення ’’Зіпало - сіпало, трясло — бог малярії, нашої ’’трясці" пропасниці), та дочку Аріни Мезулю і внучку Зенту (наше Зеня), Яке значеннн-звання в пантеоні хат- ських богів мали Мезуля і Зента не відомо. Це були богині жіноц­тва. Бог війни, грому і блискавки в метанів звався Варун-Кат. Інд. Варун - а, наше Перун, хатське Тарун, (кат - ударити, у нас кат відтинав голову, утяти, англ. "кат"), нім. Донар, етруське Tapry — в усіх назвах 5 букв, У таврів (наші тури) бог худоби звався Таврі, лат. таврус - бик, бог світла у хатів звався ”Естан“ — наше "Іста- Правда" - Даж-бог. Бог збіжжя у хатів звався ”Галкіс“ — дар бо­га Галкіса наші галушки". Бог палистих, пелязґів звався ”Яеа-Зі- парва" з’явився був з перва, з початку усього. (58, 59, 194).

Богиня гоїння ран у хатів звалася ”Камрусепа“. Чому така назва не відомо. Богом коней був ”Пірва“-кінь поривався до бігу, хати вірили, що коня до бігу пориває ”Пірва“. Бог місяця в хатів звався „казка". Чи при місяці-Казці (електрики толі не було) ба­бусі і дідусі не оповідали онукам фантастичні оповідання, які їм нашіптував місяць — Казка?. Бог заразливих хворіб хатів звався ”Ярі", наш Ярило, бог сліпоти звався ’Тасаміль" від того похопить ’’гасити", зникати, бути невидимим. У таврів бог сонця звався "Ti- вата" — Давата - наше Даж-бог. У метанів окрім згаданих богів був індійський бог Індра і партський Мітра. Виходить, що метани були галузкою індо-партів-праукраїнц’в. Два боги в хатів, що зва­лися ’’Насаті", були богами-свідками умов, договорів, контрактів. Чи не тому англ. ”ноузі"-цікавий, недискретний і наше „носатий"? Бо­ги сумерів і вавилонців також були в пантеоні хатів. Той ’’Пан­теон", хатський ’’Святая Святих" находився в сильно укріпленім місті "Неріка", місто мов, - наріч, на схід від столиці хатів ’’Хату- ші". Це було місце, куди ходили на ’’прошу" всі нароли-племена хатської держави (около 20) та народи Месопотамії, Сирії й Вави­лону. Усіх різноплемінних богів у тому місті було кілька сотень. Ми обізналися з кільканадцятьма богами для орієнтації і доказу, щоб переконатися, як через тисячоліття хати та Інші праукраїн- ські народи Малої Азії були пов’язані чарівною ниткою праукраїн- ської спільноти ’’богів" з Оріяною - Праукраїчою. В якого бога хто вірив — до статуї рідного бога рідною мовою чи наріччям — мо­лився. Для тої цілі хати утримували при племінних статуях пле­мінних жреців, а кожне плем’я - народ одержувало від жреця мо­литовники, писані клинописом на глиняних табличках мовами хат- ською, несільською, палайською, лювійською. урійською, кальдо-ва- вилонською та іншими, які в тому всесоюзному пантеоні богів, кож­ний прочанин міг від жреця свого бога-наропу одержати. Пе дока­зує, що прочани були високо, як на ті часи культурні; були (як і на Руси) письменні та молилися з молитовників. (58, 59, 194).

Таке саме національне місце прощі мали прибалтійські ру­сини, наші ’’рани-ки" на острові ’’Русія - Руґія". Це витворило (центри паломництва) почуття національної окремішности (об’єдна­них таким релігійним осередком) і гордости народів, і це була друга головна причина, крім торговельної конкуренції, чому поляки на спілку з данцями і німцями знищили ’’Акроч", релігійний і націо­нальний осередок русів s ”Руґії", а Ассирія за золото такий же лиш на більшу скалю розбудований центр релігійно-національної окремішности рідного слова - мови Неріку (на-реку — скажу) в Малій Азії, а греки й москалі руський релігійний осередок — Київ, центр окремішности нашого народу. (4. т. 11. р. 550-560, 194, 58, 59).

Це безсумнівно доказує, як переконливо розуміли вагу ре­лігійно-національного об’єднання тому 3.200 літ ассирійці, які зни­щили наперед центри релігійно-торговельні ’’Неріку й Хатушу", а ?децентралізовану хатську державу добивали від 1190 до 725 р. до Xp. (365 літ). Те саме зробили поляки 1.200 літ тому на Помор’ю і греки руками Андрія Боголюбського 803 роки тому (1169 р.) гл. (65 ст. 101 - 108) Поморських русинів і київську здецентралізовану державу поляки добивали ще 200 літ, а греки й москалі Україну ще 520 літ. (37 ст. 112-117). Так поступали римляни з ґалійцями, німці з полабськими слов’янами і Велико-моравською державою, арабо-турки з оріями-прарусами Малої та Середньої Азії, Ірану та індії, китайці з індокитайцями-оріями, а греки з Руською імперією, що простягалася від Висли (а могла бути від Балтику) до Уралю і від Білого до Чорного морів.

Лише ми правнуки Імперії - Pycu не хочемо зрозуміти тай­ни об’єднання і єдині з білорусами на цілому світі не хочемо ма­ти одної Церкви і в се-української політичної партії. Ми до сього­дні,, після 1.000-літ неволі і рабства, не всилі доглупатися, чим є релігійно-національна єдність в розумінні ’’маєстату Бога в наро­дів вільних колі“.

Це не мої особисті міркування, це висновок з болючої нау­ки історії праукраїнських народів, що заселяли простори від Індій­ського моря, Гімалаїв і Алтаю по Балтик і Атлянтик. Через поділ на тисячі племен, що не розуміли ваги своїх патріярхів і політич­ної едности, ”през незгоду всі пропали, самі себе звоювали¹', стали погноєм чужих патріярхів і чужих націй.

Повертаючи ся до н аших свояків хатів, додамо, що хати в містах мали святині муровані, по селах малі дерев’яні, вузькі й ви­сокі (ідол стояв високо) на 4 стовпах з одною статуєю бога сонця Тівата-Давата, Д аж-бога або бога грому T ару на, чи інших яка (свя­тиня) звалася ”Бараг“. По орійськи й хатськи та по сумерськонрусь- ки статуя бога звалася ”Баро“ тому англ. ’’Бар". Святинь було бага­то, бо кожний бог, чи богиня мали свій ’’Бараг". Така святиня ма­ла лише одні двері у ній на високому підвищенні стояла статуя бога чи богині. До святині входив лише жрець, люди стояли на дворі. Тому в нас увійшло в звичай до сьогодні, що священик відправляє богослужения в церкві, а половина людей ’’балакає" під церквою. Під святинею Барагам иили освячену ритуальну "сому” (187), (33).

У більших святинях хатів була ’’захристія" і кімната-ма­газин, де жреці складали принесені богам жертви, а пізніше в но­чі решту тих жертв забирали собі. По закінченні богослужения принесені в жертву звірята й напитки жарили їли та запивали перед святинею. Той звичай перетривав аж до заведення християн­ства в усіх слов’ян і на Руси, чого доказом маємо опис святині A- крон і пири при ній поморських русинів (до їх опису ми прийде­мо).

Статуя бога в хатів була з його символом. Таруй мав три­зуб, Д аж-бог диск з крилами, інші боги — лева, вола і т. п. Пе­ред статуєю був вівтар-жертовник, що звався ’’Істананас — Іста — правда на Hac^tt. Назва українська. Як бачимо, то слово ^,,Icτa^tt — правда має десятки тисяч літ. Посуд, в який жреці наливали жер- твоване богові вино-сому, мав форму символу-еблєми бога (тризуб, лев_ж віл, диск і т. п. і звався ^,,Puτa^lt. Від слова "рита" походить назва ’’ритуал" — обряд, припис. Хати вірили за наукою жреців, що бог все перебуває у своїй святині і в ночі їсть і п’є, як і лю­ди. Найменша жертва хатським богам була 2 бохонці хліба. Статую бога перед кожним більшим святом мили і прибирали, у русинів в Акроні також. Статую обкурювали (кадили) пахучим зіллям, ялівцем і живицею. ПарохІяни, що належали до даної святині, мусіли пла­тити окремий податок жрецеві на святиню, правдоподібно, десятину своїх прибутків. У слов’ян і на Руси також. Приносили на жертву усе їстивне: хліб, вино, збіжжя тварини і птиці, за вийнятком ко­ней і бджіл, що були божі створіння, а за їх смерть боги гніва­лися. М’ясо тварин і птиць їли жреці і люди на подвір’ю перед святинею. Пили напій з меду з п’янкою приправою (сома). Сома І пиво з ячменю, до якого додавали хміль. В березні мали свята що звалися ”Порулії“ — зрівняння дня з ніччю. Від назви ’’Порулій" походить наше тисячолітнє слово ’’пора". Ми до сьогодні уживаємо слово ’’пора" замість час, (58, 59, 33). В Малій Азії в березні весна раніша, як в Україні.

Перші ярини, перші салати й перші ярі посіви треба було засівати. Хатське слово пора означало час сіяння ярини й вівса- ячменю. По латині porτum також ярина. Тому до сьогодні рід ве-¹ ликого часнику до зуп зветься ’’порієм". Отже час, коли треба бу­ло засівати ярі збіжжя і ярину (городину), мав назву ^f,nopa^tt. Це назва часу — свят, коли треба було прохати бога про урожай і назва ярих засівів. Тепер розуміємо назву пора. В червні святкува­ли свято ростини, яку називали ”аташум“ — ата-шум, aτa_ηpicτ, по­більшення, помноження, ”шум“ — це шум, мусовання. В червні- липні дозрівала сома яку уживали орії до напоїв. (4, т. 20, ст. 964 та 4 т. 11 р. 550 - 560). Мала Азія є до сьогодні найбільшим на світі продуцентом гашишу-марігуани й опію.

Взимі король і королева хатів мусіли об’їхати всі більші святині в державі, щоб король виконав ритуал перемоги сонця над зимою. Жреці — маґи ворожбити з божого благословення назива­лися ”сініянти“ — знавці людських сердець і душ, з латинського сііннус - ус — любов, журба про когось, нутро серця, лоно батька- матері, внутренність. Вони ворожили з зір, овечої печінки й лету птиць. Жінки ворожбитки звалися ⁿTacaeu^tt нім. те стояла постійна військова залога. Війни про­вадили літом. Перед походами ворожили. (59).

Любили, як руси несподівано заскакувати ворога. Не лю­били довгих облог міст і партизанки (брак витривалосте).

Тактика бою: окружите, заскочити несподівано, або удавати втечу й заманити ворога в засідку. Були лицарські, як Святослав, виповідали війну. Вороже місто, що добровільно не хотіло піддати­ся, палили, зрівнювали з землею, а жреці це місце проклинали, що хто там оселиться, буде проклятий. Подібно зробили римляни з Картаґіною. Клятву віддавали в опіку бога Таруна-Перуна, щоб він карав тих, хто там поселиться. Полонених людей зі здобутого міста приводили до хатської держави і там оселювали (як Свято­слав хозар на Руси). Як місто піддалося добровільно, його не ни­щили, робили з містом договір і накладали данину та робили своїм васалем. Не нищили міст ворожих, як ассирійці, що нищи­ли міста, що піддалися добровільно. (59).

Похорон хаті в

Хати, як і на Руси, мерця мили, сушили і палили на ко­стрі ще того дня, коли помер. При палаючім кострі їли й пили. Вогонь костра заливали пивом і вином другого дня, якщо ще був жар (індуси заливають солодким молоком). Кості небіжчика скида­ли в срібну урну, висмаровану в середині оливою. Урну завивали в біле льняне полотно, ставили на крісло і тримали 13 днів. Тоді клали урну на спеціально похоронне ліжко і вкладали з ліжком до кам’яного гробу. Похорони царів, князів і багачів тривали 13 днів без перерви, тобто 12 днів тривала тризна, а 13-го дня вкла­дали урну до гробу, тому число 13 у нас не любе. Бідні робили тризну другого дня після спалення і 13-го дня після поховання. В похоронах, як і в с умерів і в Руси, брали участь жреці. Такі самі похорони справляли греки в Гомеровій Іліяді, Гектарові й Патро- клеві. До гробу, як і на Руси, вкладали речі покійного (зброю, жін­кам прикраси) і цілого коня або його голову - воїнам. Клали кості й голови волів, овець, з м’ясом, чи без — не відомо. (59).

Тут подано більш подрібно про державу хатів, бо понад

1.500 літ це була найбільша держава Малої Азії. Для порівняння ми побачили майже той самий суспільний лад, що і в сумерів, родо­вий патріярхат, віру в позагробове життя, племінні й династичні війни та богів подібних до сумерських.

Сумерська культура, письмо, медицина, астрономія, архітек­тура, металюргія, математика, міри довжини й поверхні, той самий календар, поділ часу, числення на коїш (1 міна - 60 шекелів) — усе те у хатів позістало, але лиш більше ними удосконалене. Це усе доказує, що сумери, хати та десятки згаданих і вичислених пле­мен, за вийнятком габіру - гебреїв, належали до родини оріїв — праукраїнців, вітчиною яких була Праукраїна. Червоною ниткою крізь історію тих народів переплітаються староукраїнські слова, на­зви богів мова (звичаї й обичаї доказують нашу спорідненість з ни­ми.

ГІКСОСИ ЗАВОЙОВНИКИ

Це хатське плем’я прийшло з України з возами, жінками й дітьми. Прийшли мабуть через Дарданелі в половині 18-го стол. до Христа. Вони' були з племени хатів, бо єгипетський папірус- літоггис, що зберігається в Турині (Італія), називає їх столицю ”Хат - Уаріт“, отже, це хато-ури. Можливий є здогад, що цих свояків покликали з України-Оріяни хати, бо їм почав загрожува­ти єгипетський фараон Сенусет ПІ., зайнявши Сирію, Палестину й Нубію около 1860 р. PO Xp. Шо так. правдоподібно було, вказує факт, що хати перепустили гіксосів без бою через свою територію на Єгипет. Около 1750 р. до Xp. гіксоси здобули від єгиптян Си­рію й Палестину, а в 1720 р. до Xp. вдарили, як буря на Єги­пет. Єгиптяни називали їх (геква - кгасе) — гіксоси. Так само єгип­тяни називали арабських князів всіх чужих панів. Хто знає, чи гик- соси самі себе не звали ’’гастатами". Назва походить з латинсько­го (гастаті-тооум) — випівнана лава римлян узброєних в списи пе­ред атакою на ворога. (Знаємо, що гіксоси атакували рівними лава­ми колісниць, якими здобули Єгипет, як каші Вавилон). Гіксоси бу­ли русяві й білошкірі. Коні гіксосів були малі - українські степо­вики, на 13 долонь (пук) високі. (Одна долоня — 4 інчі 10 цм. — отже, високі на 52 інчі, або 130 цм.) і дуже скорі.

Tx колісниці були такі самі, як індо-українців, що підби­ли Індію. Були дуже сильні й такі легкі, що один чоловік міг со­бі колісницю покласти на плечі. Будовані з молодого дуба або ясе­ня. Колеса мали 5-8 спиць і бронзові обручі. Колісниці були при­крашені золотом, ср і б лом ї бронзою, тому б лишали на сонці, і разом з бронзовими або позолочуваними шоломами і панцирями BoYh¹IB сліпили очі ворога. На колісницях, як в су мерів, каїнів і хатів, воювало боярство, по три воїни на одній. Були молоді, звин- ні та знаменито вишколені. Найбільш звинним мусів бути візник, що поводив кіньми в повнім бігу плечима (клав віжки на рамена під пахи) лівою ногою навертав дишель колісниці, а в pvκax тримав великий шит, ним заслонтовав себе й обох бойовиків від ворожих стріл і списів. Бойовики стріляли скоро й цільно та влучно кида­ли на значну віддаль короткими списами. Тому нім. назва WurfspieP- короткий спис в лат. мові hasta. Гиксоські луки були вдвоє довші, тож стріли летіли два рази дальши, як єгипетські. Бойові вози були на той час тим, чим є сьогодні танки. Гіксоси підбили Сирію й Палестину - Ханаан і 1.720 р. до Xp. стали на границі Єгипту. Єгипет мав на ті часи дуже добре вишколену, сильну ар­мію. Коли уставлена до бою єгипетська армія побачила коні, fix до­сі єгиптяни не знали), блискучі колісниці й воїнів, що блищали на сонці і куряву, яку збивали зближаючі рівні ряди колесниць, кинули зброю на землю і з переляку почали з криком щосили вті­кати на всі боки. Гіксоси здобули Єгипет без одного стрілу з лука. Як подає найславніший єгиптолог Едвард Maep, гіксоси панували в Єишті 210 літ. Аж коли єгиптяни купили від гиксосів коні і в Тебах у(Горішни.й Єгипет) поробили колісниці та вишколили бійців-ко- лісничників з довгими луками, (після 200 літ вишколу), тоді розби­ли гиксосів, розсварених міжусобними війнами та викинули їх з Єгипту, але війна тривала більш 10-ть літ. Гиксоськз колісниці тво­рили, як і в хатів, окремі ескадрони. Це були т. зв. ударники; во­ни розривали лави ворожої армії і пробивалися в запліччя, щоб не дозволити ворогові втекти, і били ворога в плечі. Друга лава ко­лісниць і піхота, узброєна в списи, луки, мечі й 'сокири добивали перестрашеного ворога.

.Імена гиксоських королів:

Назви по-єгипетськи нам незрозумілі, але Імена по-гіксось- ки 2 королів знаємо. По-єгипетськи Салітіс — по-гиксоськи ”Ше- лик", ім’я українсько-слов’янське, ім’я пругого тто-єгипетське Янчас по-гіксоськи ’’Киян". Це вже другий раз стрічаємося з ім’ям ’’Киян", основателя Києва. Решта імен 5 гіксоських королів по- єгипетськи нам не зрозуміла. (13), (195, (16).