ПАЛЕСТИН А

Около 3.500 літ до Христа Палестину заселили орійські пле­мена. що прибули з України. Це були канапи, амари (юдейські ”а- MOpei^u). сірі самари, ідумеї, моави та інші. Найчисленніпгі були кі- Haptz.

Згадані племена й багато інших яких гтязв не знаємо, за­селяли Палестину в такому порядку: На півночі осіли ^’напи до сьогоднішнього міста Бетшану: його греки «азивали "Ckhtovo — місто скитів. Від Скитополісу середущу Палестину зайняли самари. оснували столицю Самара, а край назвали Самарії єю. Biля Самарії на горі побудували святиню богам Небо. Яві й Тупанові. Боронили свою самостійність до 870. р. до Xp. В тому році юдейський цар ОмтЙ здобув гологЬм Самару та зпобив її столицею ізраїльського царства. Як бачимо, самари 320 л^’т (1190-87Я п. де Xp) змагалися з юдеями за свою самостійність (’’Книга царів" розл. 17. ст 5-6).

Треба догадуватись, що в тому році самари ще не були остаточно розбиті, бо вони 18 км. на південний схід віл Утраченої Самари заложили місто "Небо". сьогоднішній "Набиль". арабське "Набульос" і в поблизу на високій горі, що мала 963 м. і звалась "Ґера-зім", побудували святиню всім трьом згаданим богам, що бу­ли в самарській святині. ’Тера" — це сумерське ”гура".

РИС. 23

И АЛ И CTI І ШАРДАНИ

”ґура“ — наше гора. ”3ім" — це сам від слова сама, гіма, кима - зима. ”Ґера - зім" - ів — гора самарів. Коли юдеї здобули Небо Набалъ, невідомо. В кожному разі між 870 ⁱi 721 р. до Xp. В тому часі після 3-річної війни юдеїв з Ассирією, ассирійці здобули Сама­рію. що знаходилася вже під владою юдОїв, 4 повели ів неволю, 25 000 самарів. Коло своєї святині самари, як усі орії, відбували під час свят в честь своїх богів ярмарки, які вони називали ”кар- меш“. Від того походить назва ярмарку ’’кермеш" в нашій і чесь­кій мовах. Як бачимо слово кермеш 10-тисячлітне.

Самари обожали свою святиню на горі ”Ґеразім“, Коли їх завоювали юдеї і примусили прийняти юдейську віру, ніяк не хо­тіли визнати за релігійний центр гору ”Сіон“ і святиню Соломона на ній. Між тими народами заіснувала вікова расова ненависть і вони ніколи не входили в подружені зв’язки- Самари молилися Єгові - Ягві на горі Ґеразім- помимо дискримінації із панівними юдеями* століттями і останки їх моляться там до сьогодні- Сьогодні в Палести­ні залишилось лиш кілька сотень родин з цілого того народу.

Самари вірили лише п’ятикнижжя (біблію) і до сьогодні не хотять прийняти ”Талмуд-у". Тому самари гидилися юдеями, а юдеї погорд жували самарами. Тому, що самари жили в середи­ні Палестини, тож переживали всі традеґії виселень разом з ю- цеями (ассирійська, вавилонська, перська неволя)- (156).

Деякі учені думають, що коли римляни знищили жидівську державу, вони знали, що самари й юдеї ненавидяться взаємно. Римляни мали виселити тих самарів у Крим і Приозів’я. Правдо­подібно були це ’’караїми*', які після розбиття хозар князем Свя­тославом, прибули на землі руської імперії, а їх залишки можна було зустрічати на південь від Дністра. Ці ’’караїми", що визна­ють юдаїзм, не вірять так, як колишні самари в ’’Талмуд", лиш біблію (П’ятикнижжя).

В Палестині залишилися лиш ті самари, що схоронилися від римського виселення. Сьогодні їх є в Палестині кілька тисяч душ. Живуть в "Набул-юсі” коло гори "Ґеразім”. Дальше оминають одні одних, як і в часах Христа. Усі, що відкидають ’’Талмуд", не мають опіки світового жидівства. Тож не маши її українські ка­раїми, якими наші жиди також погорджували. (2. V. 17, 19. 20)

та (156).

Тому, що Кримом володіли хозари, не виключено, що ці "караїми” вплинули на хозар, щоб вони прийняли віру Мойсея, са­мі ж прийняли хозарські титули. Караїми називали своїх духовни- ків не рабінами, як жиди- але ”когакали"* Свої святині звали ^,,κo~ Haca^tt - хонаса (конаати-ханаати-ханаанці).

При тій нагоді цікаво є ближче приглянутися кримській караїмській центральній ’’конасі". Старинна тисячлітня, мурована з грубих брил тесаного каменя святиня звертає на себе увагу всіх. Старинного виробу криштальні "павуки” (свічники) звисали зі сте­лі конаси. Мужчини й жінки стояли там осібно, як і в нас. Бого­служения служив Коган С. Л. Шаптал, (Прізвище слов’янського по­ходження- Такі слов’янські назви мала більшість караїмів, як і са- марів) з університетською освітою. Коган був гарного вигляду, бру- нет з яснішим не крученим волоссям, з прегарним голосом (тено­ром), прекрасний промовець (по московськи). Співали вірні цілої ко- наси у відповідь на заспів (богослужения) когана, як і в право­славній церкві. Коган обкурював кадилом ’’святая святих'¹ і вірних та давав на ’’Великому вході¹¹ цілувати ’’тору" вірним, як право­славний священик ’’Євангелію". їх спів і напіви псальмів були так подібні до православних, що будили подив і захоплення в право­славних гостей. їх напіви й богослужби тисячлітні. (22), (20).

Пригляньмося деяким самарським історичним місцевостям в Палестині. На схід від ”Набу-лю“ лежить старосамарська місце­вість ’’Булат", біблійний ’’Сихем", де жили ще в часах Христа компактною масою ті ”0обрг ccutαpu¹¹, що про одного з них говорив Христос у своїй притчі.

4. ) (Яків старе самарське ім’я).

У Самарії, 35 км. на північ від Єрусалиму, була за часів Христа місцевість_; Ари-матея, звідкіля походив Иосиф з Ариматеі, тайний ученик Христа, член синедріону, що при засуді боронив Христа. По Його смерті випросив Його тіло в Пилата й дарував викуту для себе гробницю на похороси Icyca- Це був, як ба­чимо, єдиний член синедріону, що мав відвагу явно боронити Хри­ста. В^н походив з Самарії, з роду з’юдейщеного орія, Назва ’’А- ри-матея" — це оріїв - мати, прастаре о русько-самарське місто.

Недалеко руїн старинного міста Єрихону є невелика неуро­жайна напівпустиня, що по арабськи зветься "Ябаль аль Кварунті", де за переданням біблії постив 40 днів Христос після хрещення Іваном Хрестителем в ріці Йордан у місцевості Гілях (арабська назва), що л ежить 8 км. на північ від Мертвого моря, а 10 км. від місця, де Він постив.

Між обома повище згаданими місцевостями лежать руїни біблійного Єрихону — ’’Орі-кону** — столиці оріїв-конаків; boho⅛ згідно з археологічними розкопами, походить з перед 6900 літ до Христа. Мури міста побудовано кодо 7.000 літ до Xp. Дуже прав­доподібно, що палестинські самари — це вітка месопотамських са- марів — сумерів. Орі-кон був побудований на узгір’ї 275 м. понад рівнем моря, обведений грубими мурами, сполученими з високою обсерваційною вежею. (4 том 12, ст. 1003).

На схід від ’’Орікону¹¹ лежить місто Аната, де родився і виріс пророк Єремія - Ярема - ’’Орема-й", з’юдейщений самарянин, що плакав над недолею самарського народу на ’’Ріках Вавилон­ських¹¹ (що так образово описав наш геній Іван Франко). Ярема- Орема старе орійсько-самарське ім’я.

Д©торкнувшися історії Палестинської Самарії-Сумерії, слід поглянути на інших оріїв в цьому краю.

На південь від Самарії, тобто південну Палестину, замеш­кували кінахи - кінаки - ханаанці.

Амари,)— це месопотамські мари-ї. Король сигів звався Си- гон. Він заступив дорогу юдеям, що хотіли передертися в долину Йордану через край сигів- Плем’я сигів, це побратими сигів з гір Загрос в Ірані, а може й наші сипі з Карпат? Щоб справа була більш зрозумілою, пригляньмося деяким історичним місцевостям з часів Христа: Недалеко Єрусалиму є місто Витанія, місцевість вос- креслого Лазаря, Марії і Марти. З Витанїї Христос вирушив в квітну неділю до Єрусалиму. Витанія — слово українське. В Гали­чині є місцевість Витанів.

Около 7 км. на захід від Єрусалиму с юдейська місцевість ”Карем“, посілість оріїв карих. Там народився Іван Хреститель, ту­ди прибула Пречиста Діва відвідати матір Івана — Єлисавету, а Є- лисавета привітала її словами ’’Благословенна Ти в женах.По­між Витанією і КатУ.ею на стрімких горах лежить старинне місто Єрусалим — наше Руса-лель — русів мати (Наш Київ ’’мати русь­ких городів), заложений гиксосами 1.800 літ до Xp.

Перший писаний документ, де згадано твердиню ”Урус- алем“, походить з 1.370 р. до Xp., відчитаний на т. зв. табличках ”Тель - Амарна**. У тому році єгипетський комендант Єрусалиму і намісник Палестини просить фараона Аменготепа IV. про підмогу, бо Палестині загрожують хати. Археологічні розкопи, перевірені ⅛ 1961 р., доказали, що Єрусалим був заснований 1.800 р. до Xp. (Час наїзду гіксосів на Палестину і Єгипет. (4. т. 12. ст. 1007).

В Єрусалимі Христос уздоровляє сліпонародженого, паралі­тика, виганяє купців з храму, тріюмфально в’їздить до Міста в квітну неділю, там зраджений Юдою, там засуджений синедріоном, розп’ятий і похований.

Около 10 км. на південь від Єрусалиму є місто Вифлеем, місце народження Христа й віддання Йому царської і божеської пошани 3-ма царями. Вони були певні, що дитя буде царем Ізраїля.

Дальше на південь є місцевість Загір’я, колишня столиця племени заґір’ян. На лівому боці Йордану є гора ’’Небо", місце най­вищого бога всіх оріїв. Там була його святиня, основана племенем моавів, що мабуть- звалися "сиги". Гора висока на 877 м., досить стрімка. (156).

Погляньмо на північну Палестину — Галилею. Назва по­ходить від галів, що прибули в Палестину як союзники Сарґона II, що допомогли йому викінчити хатську державу в 725. р. до Xp. В тому році гали жили вже в Палестині. Після виселення жидів Сарґон поселив галів над Ґенезаретським (Кіназоредським) озером. Вони посіли край праворуч ріки Йордану, від Скитополісу (тепе­рішнього Бетшану) на півдні, до міста Кадеш і границь Фенікії на півночі. ; Це озеро то сьогодні на мапах Палестини має три назви: Ґенезаретське, Тиверіядське і Галилейське. Ґена — зоретське — Кіна — заретське — це місце надзору кінарів — ханаанів зі схо­ду. Там на височині над озером є місцевість Ґеназорет. Тиверіяд­ське від міста Тиверіяди, заложененого над озером Іродом Антипа- сом 21 р. по Xp. в пошану римського цісаря Тиберія. (Помер 37 р. по Xp). (4. т. 22, ст. 177).

Чисту воду орії звали ”дун-а“. ”Ор-дун“ — Йордан — це чиста ріка оріїв. На юдейських мапах Назарет зветься до сьогодні Назарет. Укр. слова назирати, визирати, позирати і под. В Назо- реті були кінарські назорці — обсерватори, які з горбів Назорету чатували на ворога й каравани купців, що хотіли просмикнутися без уплати мита - десятини, та бандитів, що сподівалися огоабити торговельні каравани. Вони порозумівалися світляними знаками в ночі та гінцями в день з залогою гори Табор, що була на тій го­рі для контролі й охорони перехрестя торговельних шляхів. Гора Табор, а не Тавор, 660 м. висока, около 500 м. довга, зверху ла­гідно заокруглена, положена на с хід від Назорету в 3 км. відпалі. Назва Табор е на мапах Палестини. Це тисячлітнє слов’ячсько-у- країнське слово. Доказ: Табор по-англійськи — кемп, римське — ка- стра-орум, німецьке - ляґер, французьке - бівак і под. Лишсармати анти та слов’яни мали і мають до сьогодні назву ”Табор“. (Шев­ченко ”в табор не ховатись “)■ Чому така назва? В хатів пар звав­ся ”табарна“ - ”табар‘‘. Хатський ”табар“ провадив військо до бою лиш у виїмкових випадках. Звичайно, він з підвищеного місця, о- копаного ровом і валом з глини, в окруженні вістунів-кур’єрів і кількох дорадників кермував, послугуючися кур’єрами, тактикою і стратегією бою (156).

Тому, що табар-а перебував в окопаному місці, то це міс­це звалося ”табор-н“. Від найдавніших часів по сьогодні Палести­на знаходиться на перехресті шляхів схід - захіп, південь - північ.

Орії-українські вибирали на свої життєві простори, від A- тлянтику до Індійського і Тихого океанів, саме такі краї, де мож­на б було управляти ріллю, провадити торгівлю і плекати худобу: Такими просторами були Праукраїна, Анатолія, Сирія, ФенікІя, Па­лестина, Ірак, Індія. Балкани, Італія, Піринейський п^:вострів, Фран­ція, Голландія, Прибалтика, Англія і Скандинавія. Зі сталих митно- торговельних таборів постали міста, як: Назарет, Ґеназерет, Ві­день і сотні інших.

На горі Табор в Палестині переобразився Христос, щоб да­ти доказ апостолам своєї людської і надлюської-божеської природи. В Галилеї є місцевість Кана - Хана, де Христос доконав першого чуда.

На північній стороні Галилейського озера є до сьогодні міе-

цевість ”Капернаум“, місце перебування Христа, коли Він Із-за не­нависти юдеїв в Назореті, перенісся до безпечного місця Капернау­ма, рибацького міста. Там був адміністрацій ний і організаційний о- середок Його 12 апостолів і 72 учнів. З Капернаума походять пер­ші 3 апостоли, вибранці Христа: Петро, Андрей і Матей. (Матей, розд 5) та (Йоан, розд. 4).

У синагозі Капернауму Христос навчав і провадив диску­сії з юдеями. Ту святиню відкопано в 1960 р. !Була прямокутна 19 х 25 м., будована з білого вапняка. В Капернаумі Христос доко- нав багато чудес. (4. т. 4. ст. 826).

Там Його апостоли й ученики живили рибальством першу Христову громаду увірувавших в його науку- Там, 20 кл. на півден­ний схід від Капернауму, на озері Христос виголосив науку про блаженства (Матей, розд. 26). Там, 4 км. на північ від Капернаума, коло місцевости Хоразім - Коразім Христос накормив 5-ма хлібами 5.000 людей. На південний захід від Капернауму, на горі, над озе­ром положена місцевість, колишня твердиня — табор кінерів Ґене- зорет. Два км. н а південь від Ґенезорету є старинна місцевість ’’Міґдаля", юд. Маґдаля, звідкіля походила Марія Магдалина. (21). Десять км. на південь від Міґдалі над озером лежить давня стен лиця кінарів — ”Кінарет“. По другім боці озера, напроти Кінарету є руїни давної (3.500 л.т до Xp) святині, посвяченої богові місяця, що був головним богом в трійці богів кінерів (156). На південь від Назорету (10 км.) є місцевість Наїн, де Христос воскресив сина бідної вдови та багато інших місцевостей з орійськими назвами.

Погляньмо тепер на побережжа Палестини- вітчизни пали- стих-пелязґів. Місто Ладо, юдейське Лод, дуплікатом якого є Лада в Люблинщині і Лодзь у Польщі. В оріїв і слов’ян святиня бога Світовида (3-4 облич) називалася "Акрон". Це відпу-стове місце дав­них пелязґів і прарусів-слов’ян. Святиня Акрон була на острові Русії-Руґії, що було відпустовим місцем поморських русинів. Цю святиню, що була централею поганства та заборолом проти латин­ської (віри й польщення- знищив польський князь Болеслав Криво- устий на спілку з данцями. На Підкарпатті над селом Текучею є досить висока, зверху плоска, гора, з якої видно Коломию (40 км.), яка називається ’’Акрин", На тій горі тисячі літ тому була святи­ня бога Світовида (Дажбога) - Акрон. Як пелязґи пересунулися на Балкани, закладали теж святині ’’Акрони" для свого бога ’’Яви" (Юдеї назвали свого бога Ягве, а греки Ягвес - Зевс). Коли пеляз­ґи покинули Грецію (але не всі), греки прийняли назву їх бога і назви його святинь. Вони назвали їх ’’акра". Сьогодні грецьке сло­во ’’акра" і ’’акратос" мають багато значень. Акра — точка — осе­редок, верх, твердиня, пануюча над околицею височина. ’’Акратос" — чистий (незмішаний), ясний очищений (від оріїв), сильний, до­сконалий, енергійний. Заходить питання, де пелязґи будували свої ’’Акрони"? Досліди науковців стверджують, що на островах і піво­стровах, які контролювали торгівлю, або на високих плоских горах, звідки було видно святиню й куди проходили сухопутні торгові шляхи- Балтицький ’’Акрон" знаходився :-:а півострові ”Вітов“, на тому місці, де сьогодні е місцевість Алтенкірхен (стара церква); у Текучій поблизу соляних джерел і найстаршого шляху на Угор­щину; На острові Крета, де жили міносці-пелязґи, свояки наших трипільців є аж 7 Акрів-ронів; Усі над морем довкола Крети; у Греції понад 20. — Усі на перехрестях морських, або сухопутніх торговельних шляхах. Такий дуплікат святині Акрон занесли пеляз- ґи в Палестину.

Над т. зв. заливом Акра побудували сильну тверди­ню і святиню Акрон (сьогоднішний ізраїльський порт Акре). Зало­жили також місто Дору (сьогодні юд. Дор) — дуплікат карпат­ської Дори. Місто Самару — дуплікат Самари в Україні, місто Pa- файлів (сьогодні Рафія) — дуплікати Рафайлова присілок с. Зеле­на над р. Бестрицею. В Фенікії місто Тир — в Україні Тираспіль; в Ливані міста Библо —- в Перемищині старинне, передісторич­не Библо, гніздо найстаршого (з сарматів ) бибельського (боярства — шляхти, опори королів Олега, Володимира і Ярослава. Хтось міг би non гамати. їло такі подвійні назви міст — це припадок. То чому ж немає таких припадків в Сибірі, Монголії, Китаї, Африці? Це незбитий доказ, що куди приходили наші пра­предки, закладали місцевосте з тими самими назвами, з яких вий­шли зі своєї вітчизни Праукраїни, Так роблять ус І еміграції на протязі історії світу. В Америці yc^,i більші й менші міста в 80% постали як дуплікати місцевостей правітчизни їх основників, звід­ки вони прибули. Це доказує нам лише, які давні галицько-укра­їнські місцевості: Ладо, Библо, Дора. Рафайлів, Київ та інші.

Ріки в Палестині звалися, ’’Борода" (пояснення не потребує), Becop - наша Везир, з над якої визирали орії ворога. Сарматська Ве­зера була граничною рікою поміж римлянами і слов’янами (помор­ськими русинами). Ріка Ваді-калт — це вода зимна і т. п.

Коли кінари й самари підбили Палестину - Кінарію - Ka^ наан, застали там оливкове дерево та рідке семітське, правдопо­дібно арабське кочове населення скотарів, що жило в шатрах і ви­пасало вівці, /кози й ослів- Не мали коней, ані рогатої худоби. Від кінарів і самар навчилися управи ріллі, садівництва, городництва та пекання рогатої худоби. Орії всюди будували міста, сіяли збіж­жя, лен, коноплі, садили овочеві сади та закладали пасіки. Прода­вали семітам (обмінною торгівлею за білу овечу вовну) збіжжя, віск, мед і льняні, крашені полотна, що їх виробу й крашення семіти не знали. Кінахи й самари засівали просо, ячмінь, пшеницю й овес. Розвели оливні та овочеві сади й винниці. Розвинули ремесло і. як сумери, будували з цегли перші доми. Тонкі тканини з вовни й лену красили розкішними взорами на пурпурововому тлі. Красили на темно-червоно й фіолетово. ТІ тканини називалися пурпурою. Тайну крашення принесли з Галичини й Волині (Червенські горо­ди). Виробляли, як трипільці, мальовану кераміку, тонку і гладку з глини й Фаянсу. Особливо високо стояло ювелірне мистецтво з золота і срібла, бронзи й міді. Культура кінахів і самарів досягла найвищого розквіту в часі 15-13 століття до Христа.

Cioi й кінахи перетворили Сирію, Палестину й Фенікію в квітучий огород, як перед тим сумери Сумерію. Ті землі скоро роз­багатіли з торгівлі та промислу. Це стало причиною, що ті краї стали жертвою підбоїв єгиптян, гіксосів, пелястих, вавилонців, асси­рійців і юдеїв. їх багатства, як і України, притягали загарбників, тим більше, що Фенікія, Сирія й Палестина, за взором Сумерії були роздрібнені на десятки маленьких князівств-міст, u⅛o взаємно ворогували між собою.

Юдеї, що на протязі 200 літ були об’єднані одним прово­дом, підбивали князівство за князівством, аж з’єднали розсварених ханаансько-галилейських і самарських князьків в одну юдейську державу. За ту догоду, що з’єднали багатих і сварливих оріїв, за­брали в них 3/4 їхньої землі й накинули підбитим юдейську віру. (60).

Юдеї називали підбитих кінаків і галів оромеями, а їх мо­ву арамейською. Оро-меї — це орії. Усі назви в юдеїв кінчилися на ”еі“. Після доказів назв народів, міст і рік Палестини, прихо­димо до переконання, що орії — це наші кінари, самари, амари, га­ли та Інші.

Коли римляни підбили Палестину 80 літ до Xp., залишили юдеям автономію з їх королем (Ірод) включно. Римляни мали в своїх руках Гарнізони легіонів для вдержання ладу і стягання дані, з намісником у проводі (Пилат), до нього було право відклику від засуду кари смерти юдейських судів. Стягання податків, госпо­дарка, адміністрація і торгівля, синедріон та найвища влада — ко­роль, були юдейські. Тягар усіх здриств: удержання римської армії, синедріону, двора Ірода, будови водопроводів, шляхів, святинь і под. двигали низи, оромейська біднота. Юдеї полишили оромеям управу ріллі, роботи в каменьоломах дрібне ремесло, наємну працю слуг, пастухів витискачів оливи, вина і т. под. Юдеї мали у своїх руках нагляд над будовами, великими просторами ріллі і пасовиськами- обслуговувані наемною працею і рабами.

Низи — оромеї мусіли важко працювати, як сьогодні наш колгоспник, щоб виживити юдейську адміністрацію та достарчити податків на святиню Соломона і Римові. У тих жорстоких часах, хто -не заплатив наложеного адміністрацією податку, був проданий в рабсво. І коли Бог у тих тяжких часах післав свого Сина на цей переповнений жорстокостями і терпіннями світ, то Він змило­сердився не над панівними юдеями, а над гнобленими і приниже­ними оріями цілого римського світу, (23. ст. 25-71)-

B часах і Христа іиіхто не застановлявся над різницею- що заходила між оріями й семітами.

Чим був Назарет за часів Різдва Христа? За описом рим­ських істориків Тацита, Плінія, Светонія і Люція, це було мале, бідне, рільниче сільце з однокімнатними хатинами-ліп'янками оріїв, з глиняними долівками. Св. Иосиф, бувши теслею, мав, мабуть, малий огородець на ярину та заробляв теслярством на кусок яч­мінного хліба й на податок. Цибуля й часник та дещо городини були додатком до ячмінного хліба назаретян. Одна-дві кози були дійною худобою, але не в усіх. Олива була лише на ’’Сабат". З тих бідаків покликав Бог свого Сина- якого римський історик Светоній називає ”Христ“. (24) і (23)∙

Вифлеем лежав в центрі краю юдеїв. Коли Иосиф з Бого­матір’ю шукали нічлігу, Ix оромейська мова, якою юдеї погорджу- вали, була причиною, що не було для них місця в хаті, лише у хліву. Усі апостоли й учні за вийнятком Юди Іскаріота і Апосто­ла Павла — це оромеї, галилейці. Виростаючи, Христос бачив гніт і пониження своїх братів ’’старшим братом*¹ - юдеями, хоч вони віри­ли в Єгову, так, як ми, визнавали ту саму віру і патріярха ’’стар­шого московського брата"... Христос не називає себе сином Ізраіля, а Сином Чоловічим", тобто сином свого народу — ’’бідного чолові­ка", і говорив, що Він присланий до заблудших синів Ізраіля. Як ”Син Чоловічий" стає в обороні того простого, визискуваного народу

— ’’чоловіка" — людини | картає синів Ізраіля, називаючи їх ”по- біленими гробалгі". Були це два непримиримі світи: Богочоловік, син бідного теслі, оромеїв, якими юдеї погорджували, і юдеїв, що питали себе. "Що доброго може прийти з Назарету"?

Христос виступає проти приписів Талмуду, але приймає П’мгигкнижжа - Біблію, виступає проти расової нерівности, виріз- нення юдеїв як вибраного народу і погорди їх до тих, хто не ра­совий семіт, хоч він вірить в того самого Єгову. Тому ставить за взір ’’ближнього" самарянина, його чесноту й милосердя (усіх оріїв- смрітів), говорить з самарянкою, ломить пересуди юдеїв, уздоровлює в Сабат, їсть кожну страву, яку Йому дають (не боїться ’’треф­ного"), разом з орамеями і каже перестати визискувати ’’ближньо­го" а багатим роздати своє майно тим, з яких поту і праці те май­но награбили. У 80% чуда переводить між своїми оромеїями: Кана, Наїн, Витанія і под. Віддай Богові і кесареві те, що їм належить­ся. Блаженні убогі духом, терплячі й плачучі, бо такі побачать Бо­га. (Багаті юдеї, що ги ди лис я убогими, терплячими оромеями, ніко­ли не побачать Бога).

Це були на ті часи революційні кличі, які били в світо­гляд юдеїв тоді й нині. Це був зудар двох різних світів, понять, ідей (Зруйную Єрусалимську святиню і в 3-ьох днях відбудую її), що руйнували юдейські традиції світогляд, норми їх життя, визис­ку кожного, хто не юдей. Тому така ненависть юдеїв до Христа, парод я їх суду і ^Голгофта-Ґольгата.

Погляньмо на Галилею, країну Христа та Його Різдва. Ві­ки минали, юдеї не мали довго своєї держави. Пережили ассирій­ську, вавилонську, перську неволю і попали в римську. Рим заліз­ною рукою держав в послуху юдеїв, послуговуючись засадою ’’діли і пануй". Найтяжчі терпіння економічно-політичної натури пережи­вав з юдеями народ, чужий юдеям кровно, хоч той самий по вірі

— народ галів, самарів і конахів. Мова з’юденщеких оромеїв різ­нилася від тодішньої юдейської, як сьогодні наша від московської і польської. Христос знав, крім орамейської. теж мову ю- деїв. Христос виховувався і працював як тесля в Назареті, бачив гніт і подвійний визиск свого народу, його юдеї погірдливо звали ’’чоловіком", в. не ближнім (кровно-расово). Післаний Богом облек- шити терпіння того чоловіка, а з ним терпіння всіх угнетених, по- горджених і визискуваних, Христос голосить невідому до того часу науку милосердя, любови, всепрощення. Ці ідеї були зрозумілі ви­зискуваному чоловікові - людині, землякам Христа, але були чужі юдеям і їх законам "око за око, зуб за зуб". Він виганяє купців

РИС. 26

XATCbKA БОЄВА КОЛЕСНИЦЯ — PATA

з храму, назва гроби побілені ’’фарисеям¹*, віддай Кесареві, що ке­сареве — це в понятті юдеїв було національною зрадою. До зу- дару цих виключаючих себе взаємно поглядів мусіло прийти і юдеї воліли розбійника Вараву, як Христа.

З записів євангелистів знаємо, що при народженні Христа появилася велика зоря, яку творила конюнкція (сполучення) з зір Юпітера, Сатурна і Марса. Така зоря появляється що 101 літ, але найсніше освітлює землю, коли находиться в констеляції риб. Це трапляється з математичною точнісю що 805 літ. Другий раз поя­ва ’’Вифлеємської зорі** була у 800 р. по Xp. Тоді в Европі були авари. У війнах з ними записи про зорю не доховалися. Замітне, що того року народилася світова Римська імперія і Карло Великий в р. 801-3 в кількох боях розбив аварські орди, що загрожували християнському заходові (4. т. 5. ст. 288-289). Третий раз появила­ся ’’Вифлеємська зоря'* 1603 р. Астроном Кеплер зацікавився нею і обчислив, що ’’Вифлеємська зоря** була появилася в часі народжен­ня Христа, але 6 літ перед часом, який подають євангелисги. Що Кеплер не помилився, ствердили й інші астрономи, як також істо­ричний факт, що Ірод помер 4 роки перед теперішньою датою на­родження Христа, після вирізання до дволітних хлопчиків у Ви­флеем! й околиці. Цс дальший доказ правильности обчислень Кеплера.

Пригляньмося, яку дорогу перебула Богородиця на ослі та мудреці на верблюдах з дарами. З Назарету до Вифлеему є 65 эмер. миль (105 км.), числячи в простій лінії. Як довго малий осл:гк мусів тюпати по тодішних важких дорогах, щоб перейти ту віддаль? Числячи по 20 км. на день, мусів би йти около 5 днів. За переказами євангелистів, царі походили з різних країв. Кожний з них приніс дар, що був найцінніший в його країні. Що прине­сли верховні астрономи - жреці, (а такі походили з пануючих цар­ських родів) Христові в дарі? Один з них Каспер, перс приніс зо­лото, що символізувало Xpucra_t як царя землі. Це був білий, учень Зороастра, що жив і діяв 700 літ до Христа. Королем паото-пер- ської держави, в часі народження Христа був ∏paτ IV. Каспер переїхав на верблюді 900 амер, миль (1.500 км.) Верблюд робить пе­ресічно 60 амер, миль за 12 годин. Каспер мусів зужити що най­менше 15 днів. (4. т. 8. ст. 647).

Другий мудрець - астроном приніс ливан. Звався Мельхіор. Походив з Етіопії. був Ливан — це символ архисвяшеника.

Юдейський ”архи‘* — первосвященик окурював Ливаном ’’Святая Святих** в "Скинії Завіта". З Етіопії до Вифлеему понад 1100 а- мер. миль.

TpeτVι мудрець - астроном звався Валтазар- був жовтошкі­рий і походив з Арабії (Ємену). Він приніс в дарі миро, символ смерти. У східних народів намащували миром тіла померлих. Араб­ське слово миро означає гіркий. Миро гарно пахне, але гірке на смак. Валтазар переїхав понад 100 амер. миль. Миро добувають з ма­лого, колючого деревця, його латинська назва ’’Ґенус камміфора" з родини камфорових, його батьківщиною є Арабський півострів і Сомалі. З надтятої кори деревця виходить сік мира і твердне, як смола, її розчиняють в алькоголі- В старинні вживали мира до виробу дорогих олійків і ними помазували при коронації королів, верховних жреців та мерців. Ливан добувають з деревця Ливану в подібний спосіб. Існує 5 різних родів Ливану. Найбільш пахучі з Сомалі й Арабії. Перські перекази говорять, що тих мудреців було З рази по 3. По три з кожної країни. Число 3 було в орігв і в Етіонії святе.

За дари, зложені мудрецями св. Родина пережила в Єгип­ті 2 роки. Дуже можливо, що Icyca посилали до шкіл, бо він во­лодів юдейською мовою в слові й письмі.

’’Вифлеемська зоря** повинна появитись в 2408 році, якщо Творець всесвіту захоче так довго терпіти теперішні вибрики люд­ства супроти Його законів. (19. 20. 21, 23 та 60 і 156).

Ми старались докладніше обізнатись з походженням Хри­ста- Він після нашої думки, походив з роду оріїв. (Це не значить, шо хочемо зробити з Нього українця). Оліями, а не семітами, чи монголами були прапредки скитів- слов’ян і Руси. Ппи тому не хочемо перечити, що дехто може доказувати, що наші докази кон- троверзійні. В Біблії уважаеться Христа вже близько 2000 літ юдеєм-семітом, але за найновішими історичними та археологічними даними, Христос був орієлс - о р о.« е є м, Спасителем усіх.

До сьогодні ніхто не звернуті уваги на факт, шо Хписта прийняв за свого Бога лише світ білої раси — оріїв. Раси: чоп^а. жовта та арабсько-семітський світ Його своїм Богом не визнав. Яка в цьому причина? Христос став в обороні гідности найменшого ’’чоловіка*¹, людини — раба й півраба (колгоспника). Раб в понят­ті монголе-семітського світу тих часів людиною не уважался. Був на рівні з твариною, ослом, волом, верблюдом чи конем. Раба про­давано й куповано за гроші, замінювано, за ловецького пса. убран­ня чи річ домашнього вжитку. За смерть, заподіяну власником ра­бові, не було кари ні матеріяльної. ні моральної.

Знаючи походження й наику Хргіста. ппиемно сьогодні при- колінитися в щирій молитві і ц Його стіп скласти свої терпіння, пониження, визиску і кривду, (колгоспну). Христо^ ис все бачив і пережив. За гідність терплячих, плачучих і скривджених дітей "чо­ловічих^. зложив в жертву своє життя, щоб скривджені побачили Бога й назвалися Його дітьми.

Тому звернімось до Нього з повним довір’ям, а не (Нор­мально - обрядово, не устами. а. серцем. Він обіцяв, що за хліб не дасть каменя, а за рибу — змію.

ПАЛЕСТИНА

До повного опису Палестини мусимо ще обізнатись з пали- стими^пелясґами, щоб пізнати, ким вони були, звідкіля прибули та в яких богів вірили. Тому, що вони надали назву Палестині, семіт­ські учені зачнелюють їх до семітів. Уважаємо, що нашим завдан­ням є доказати помилковість такого твердження, бо їх походжен­ня є орійсько пра-україяське.

Діодор Сицилійський, Юстин і Ктесій говорять, що асси­рійський цар "Нін", по-ассирійськи Адад-Нірарі, за радою своєї ма­тері, мудрої Семіраміди, здобув столицю ”Бактри“ (Аріяспу), і ви­віз до Ассирії великі скарби в золоті і самоцвітах. Семіраміда (грецька назва) була арійка і звалася ’’Самара — мат" - мати, са- мирі&, довгий час була легендою для істориків. Тому що її життя і діяльність дуже подібні до нашої св. королеви Олени - Ольги, обізнаймося коротко з тою дуже цікавою постаттю, що з легенди

— в 20-му столітті перемінилася в історичну дійсність. Вона, по смерті свого мужа царя Шамші, правила Ассирією 28 літ, як на­ша св. королева Олена, в імені, а опісля як дорадниця свого ма­лолітнього сина Адада-Нірарі III, (810-782 р. до Xp.) Познайомімся з істориками, які подають докладні дані про Самарумат.

З Юстином ми вже знайомі. Ктесій писав 390 р. до Xp. Це був згречений карієць (вітчизною карійців була Каринтія в Ав­стрії.) Ктесій, жив у місті, що звалося "Гніде" кінь карий і гнідий) в кінці V. стол. до Xp. По професії був прибічним лікарем пер­ського царя Артаксеркса І. і товаришив йому в поході проти бра­та Кира Молодшого, що збунтувався проти нього. Та воєнна подо­рож так йому подобалась, що він почав подорожувати по Ірані, Середній Азії і Мезопотамії, де збирав і записував різні історичні події. Написав велику історичну працю під назвою "Нерсіка" (Істо­рія Персії), в 23-ьох томах. Перші 6 томів описують Ассирію й Ba- вилонію ди повстання перської держави, решта 17-23- подають іс­торію Персії, аж до 398 р. (118, В. XI).

Другий історик Діодор Сицилійський народився в початках І. століття до Xp. на Сицилії. Писав в часах Юлія Цезара. Написав історію тодішнього світу під назвою: "Бібліотека Гісторіка" в 40 то­мах, що діляться на три часи. Частина І. про арійські народи та греків до здобуття Трої. її частина — від здобуття Трої до смерти Олександра Македонського, а третя від смерти Олександра Маке­донського до галійської війни Цезара (118, та 4, т. 7 ст. 462).

Тому, що в ассирійських клинописах немає згадки про за­воювання Бактрії ассирійцями, пізніші історики сумнівалися, чи Ca- мара-мат (Семіраміда) була взагалі історичною постаттю. В 1910 р. Німецький професор-археолог з Берліну Легман Гаупт у розкопах руїн Ніневії знайшов колюмну, покриту клинописом в ассирійській мові, що правдиве ім'я Семіраміди було ”Самар~амат“ —по нашому "самиргв - кимергв мати“ (сумерійське ”ама“ - мама), що вона була жінкою ассирійського царя Шамаші-Адад, по його смерті як ре- ґентка і дорадниця сина Ніна, правила Ассирією 28 літ. Дальше професор додає: "Вона походила правдоподібно з Вавилону, після смерти свого чоловіка, як реґентка Ассирії впровадила насильно в пантеон Ассирійських богів культ найвищого бога оріїв (Вавилону,' Ханаану, Сирії та Центральної Азії і Ірану і в нас у Праукраїні), що називався ”Небо“ наше небо, це дім-мешкання найвищого Бога

— Творця Вселенної. Орійка праукраїнка Самар-амат була в опо­віданнях згаданих старинних істориків такою цікавою постаттю, що ми приглянемося описам їх, тої незвичайної жінки.

Ось їх оповідання: Самар-Амат була дочкою "Аттарґати", богині риб, народилася (мабуть в рибацькій родині) в місті ⁿAcκa- лон“ в сильно укріпленій надморській твердині в державі ”палис- тих“ в теперішній Палестині, кельтське А скаль-знищення (ворога). Трпрріїїтня назва того міста по юдейськи зветься Ашкелон.

У часах народження Самарамат горішня ііалестина-Пеляз- ґія належала палистам, Долішня юдеям. До палистих пелязґів на­лежали тоді такі міста: ”Ява“ тепер Яффа, ”Лодо“, місто *’Гат“, "Ашуд", ’'Аскалн”, "Акрон” (тепер Екрон; і Таза - Ті м.ста твори­ли союз окремих державок палистих-пелязґів в часах Самар-амат. Зрозуміло, що інші міста були основані пелязґами, але за тисячі літ їх назви змінено арабами, турками, юдеями. H. пр.: Іаза звала­ся по-пелязґійськи Каді, — кадь — це бочка з видовбаного або випаленого в с ередині дерева, з доробленим верхом-затулою. Місто ”Дор“, це наша Дора в Карпатах.

Заки приступимо до обговорення Самарамати, мусимо докла­дніше ознайомитись з пелязгами, бо вона була їхньою донькою. Пі­сля довгих розшуків, усі сліди ведуть до переконання, що пеляз- ґи-палясті, це хвиля еміграції предків наших галів, мешканців Га­личини, Бесарабії Карпат і Закарпаття враз з Семигородом. Вони в прямій лінії мабуть під натиском саро-кимерів зісунулися в Te- салію, Enip, і Пельопонез, Дальматію, Стирію, Каринтію та північ­ну Італію около 2.000 літ до Xp. Розмножившись, розселились в Сардинію і Корсику. З перенаселення за гроші Ассирії, вони 1.200 р. до Xp., ударили на Малу Азію. Доказ на припущення, що пе- лязги це пра-гали! І. Чому назва гали? З єгипетських різьб нам відомо, як виглядали пелязґи. Вони голили бороди і голови тому греки і римляни звали їх голи" - голені, наше гали, не.заросла поляна в лісі- зветься галявина-

Пелязґи — палисті, що вдарили на Малу Азію і Палести­ну, це був союз голених племен (Рис. 23 ). Ми знаємо кілька їх на- зов. Це були ліки, карі турші (тури) чи тураші, закалії-сикилії — від них назва Сицилія — колись звалася ”3икилія“, шардани, назва Сардинії і міста Сарди в Людії, люди — ліди й палисті чи вірні­ше піристі та фриґи. По дорозі взяли з собою з островів Еґейсько- го моря ахайців і данайців (може дунайців). Останні два племена були правдоподібно грецького походження. Чому звалися палисті, а може пилисті, і як виглядати? Високі, білошкірі, синьоокі в обти­слих туніках, ноги від колін інагі, на ногах сандали, до колін спід­нички, як у шкотів, на голові шапочка з білого тонкого подвійного обруча, в який довкола були повтикані густо піря з крил качок. ”задублених“, то значить кількакратно занурених у виварі з ду-, бової кори, що фарбує на темно-бронзову краску. Пір’я зломане на половині довготи, загнене до середини і рівно зішите. Волосся з-під шапочки не видно, було голене. Шапочка висоти около 10 цм., окру­гла, по мистецьки рівно зішита. Можливо, що від тої шапочки єгиптяни звали їх ’’пурасаті", хат. пірясаті? Юдей (Езекеїл) "на­летіти", а греки "палясті“ — пірясті? Озброєння пірястих: мали руський залізний обосічний меч, довгий, дуже острий спис з заліз­ним вістрям на 1½ фітів вищий від стоячого в шапці воїна (всі бу­ли високі), округлий пгит, сильний, довгий лук і стріли з залізним вістрям.

Тепер остається загадкою, чи назва пелязґи-ітилясті-пірясті походить від довгого острого списа-пала, чи від шапки з пір’я? В поляків с давна * пісня, яка в перекладі звучить: ’’Мав ти, хаме, золотий ріг і мав ти хаме шапку з пір’я". Це може бути відгомін давних часів. Шапка з пір’я є тепла й легка. Бойові кораблі пір’я- стих-пелязгїв мали перед і зад у виді білої качки або гуски з тим самим кольором качачого дзюба. ірік кольор пір’я їх шапок. Тому, що емблемою їх бойових кораблів були птахи, після оглядин єгипет­ських різьб можна ставити гіпотезу, що це були пір’ясті-пелязґи від стаоинної назви "пело"-змітати пил, наше перо, але може походи­ти і від пала-списа. Інші племена — союзники, може шарлани або зикелі мали округлої форми низькі шоломи з двома ріжками, закри­вленими до середини, а між ріжками, палочка з кулькою на вер­ху, рівна ріжкам. Виглядало то неначе тризуб, що виростав з шо- лпма- Голови також голені. Треба додумуватись- пю карі з Карин­тії пішли на острів Корсику, а звідти до Малої Азії, або просто з Каринтії. Це сьогодні важко устійнити. Треба думати, шо свояками тих племен були італійські етруски (по них ми прийдемо).

Заходить питання, де палисті і спілка добували залізо на озброєння? Pa оптповах K on сипі. Сардинії і Сицилії нема заліза, за­те в сусідній Тунізії в гооах Атлясу залізної рупи багато, близько побережжя й не глибоко. Там пір’ясті, сапи, кари, ґорґи та інші добували залізо та сильно розмножились. З того перенаселення користають ассирійці і за золото наймають ті острівно-балканські нароби по пепееелечкя в Ma.лу Азію, а тим самим, розбити хатську і єгипетську держави, які від Рамзеса II (1296 п. до Xo.) були ди­настично посвоячені, були в союзі та контролювали всю середзем­номорську топг’влю. Знаємо, хати були замкнули ассирійцям і схітню торговлю. Пі т. зв. "мопські племена" в.пяплили на хатську державу десь около 1200 n. по Xp. Це були ахайці — еґейпі. сЬои- ґи. ліки, карі, люди та інші. Бони розбили хатську аомцп і зай­няли території на побережжі Середземного моря. Мабуть. єгиптяни давали допомогу хатам, бо піп’ясту шардани, турші і закалії около 1190 n. по Xp. вдавили на Сипію. опісля на Палестину та здобули їх. В 1175 р. до Xp. за вказівками й за золото Ассиоії ті племе­на вдапипи на Єгипет. Єгипетський сЬапаон Рамзес III. розбив їх в дельті Нілю і викинув з Єгипту. Юпеї воювали успішно з ^ττ5 п’ястя­ми лише з допомогою Єгипту й відтиснули пір’ястих з-над Йпплану на побепежжя Середземного моря. Шаппани й інші осіли в Сирії.

Для доказу, шо це були паші олії, назвемо їх богів: Бог rr>∩ιwy палистих-пір’ястих звався ’’Лагун" — v нас Пєпуч. другий бог ’’Ява" мав святиню в місті Яві, сьогодні ЯгЬфа, бог ”Вел" — на­ше велет, наш руський Лажбог перебував святиш. тільній для vciχ згаданих племен, яка звалася як на Руси та в балтійських русинів ’’Акпон". теперішнє місто ”Акпе“. Fnr Вед. ∏p наш В ’’Акпоні" балтійськім перебував ^zl-∏ππeBHH ^f⅛r ’’Світовид". Автор статті про Палестину в Енциклопедії Бритзніка, не знаючи, чи не

) Wyspianski: Wesele котячи знати фактів і значення назви ”Акрон‘‘, говорить, що в ”Екрон“ була святиня і пророчня бога Вела та що пір’ясті-палисті були семіти, що е очевидним перекрученням фактів (4, V. 17, ст. 737). Згадаємо, що на округлих щитах пір’ястих-палистих були на­мальовані диски сонця з промінням, або блискавки бога Даґуна, Не всі палисті ви емігрували з Італії, Сардинії, Сицилії і Корсики в Малу Азію. Більша їх частина під назвою ет-руски — наші ”і - pycκi^t, що себе звали расени осталася в Італії. Вони назвали.ріку ”Пад“ і ”Адиґу“ — так, як сумери звали Адиґою ріку ”Евфрат“. ”Евфрат“ назва грецька. Етруски дали Римови культуру й цивіліза­цію, письмо, все те етруски (як і сумери) принесли в Італію з O- ріяни — Праукраїни. Служили палисті й кари за золото юдей­ським королям, як їх прибічна гвардія і сторожа святині Соломона, де юдеї переховували свій державний скарб. Юдеї платили їм зо­лотом, бо були послушні й вірні. ”Люди“, як знамениті лучники служили за золото Єгиптові, наші гали — галяти служили за зо­лото грекам, руси служили також грекам за паволоч-шовки й ви­но, ми служили і служимо за нагайку полякам і москалям, бо ж усі ми були і є вірні, покірні й витривалі чорнороби. Усі ті зга­дані народи і ми умирали ”не за Україну, а за її ката“ від тисяч літ до сьогодні, семіти з увалися, турчилися, монгольщилися, гречи- лися, польщилися і московщилися, бо не знали своєї минулої вели­чі, своєї 10-тисячолітньої історії, своєї сили й минулої слави. Із з’ю- дейщених палистих постало семітсько-арамейське плем’я ашодів. Страбон, вичисляючи юдейські племена, подає арамеїв-юдеїв-галів, ідумеїв, ґазанів-палистих з округа Ґази і ашодів з горішнього по- бережжія Середземного моря. Воювали палисті з ідеями колесниця- ми, що їх будували з кедрів Ливану. В 1050 р. до Xp. близько теперішнього Тель-Авіву вирізали з бойових колісниць 30.000 юдеїв. Не поконали семіти палистих зброєю, як і москалі нас, поконали їх, як греки і москалі нас, золотом, роздорами й міжусобною не­згодою. Так палисті, як повище згадані,народи, зникли з лиця землі, а тільки назва Палестина, як і назви Прусія, Саксонія, Ty- рингія, Каринтія, Руґія осталися як німі свідки величі і слави, силь­них колись відважних, гордих арійців-прарусів, що ніколи проти спільного ворога не вміли об’єднано стати.

У деяких праукраїнців і назва пропала. Зникли назви двох Галій, людів, скитів, хатів, сумерів і десятки інших. Чи це не гріз­ний знак Творця?

Аж тепер повернемо до Самарамат - Семіраміди. Як згада­но, Ктесій і Діодор подають легенду, що вона була дочкою богині й походила з міста Аскалон. Ми знаємо, що орії називали твер­диню ’’скалою”. ’.’Скалон“ означає: міцна твердиня. Наш нарід нази­ває неприступну, стрімку гору — скалою до сьогодні. Побудували А-скалон пір’ясті-палисті, вона була їх морською торговельною ба­зою. Хрестоносці стратили багато крови і жертв в людях, заки здо­були Аскалон. За переданням Ктесія, (’ амарамату кормили голуби богині Атарґати, поки її знайшов вівчар Сим, забрав з собою і ви- кормив молоком овець і кіз. Дівчатко росло на передмісті Аскалону в хатині пастуха, а було дуже вродливе.

Ассирійський цар Шамші Адад не був семітом, був орієм. Він як генерал ассирійської армії захопив владу в наслідок палат­ної революції. Своїм покровителем називав він бога Даґуна - Перу­на. З того виходить, що він був з роду пір’ястих-па листих, що їх покровителем війська був Даґун. У нас (Олег, Святослав) на Русі покровителем воїнства був Перун. Святославові воїни під Доросто- лом ішли до атаку на греків з грімким криком ’’Перуне, Перуне...'¹ Шамші Адад підбив Палестину й Аскалон, там його генерал Омін побачив чарівно-гарну вдвоє молодшу від нього Самарамату, купив її у старого вівчаря, взяв собі за жінку та виїхав з нею до Ніні- ви, столиці Ассирії (Ассирійський клинопис говорить, що цареві Шамші — Адад платили данину царі туркшів, нагірних та палис- тих). Ґ138) Незабаром після одруження Оміна з Самараматою вибу- хла війна і Омін почав приготовліятися до походу. Самарамат зі сльозами в очах просила мужа, щоб узяв її з собою на війну, пе­ребрану у військовий уніформ. Омін рішуче відмовив, бо закон Ас­сирії, як і козацький на Січі забороняв жінкам бути у військовому таборі. Коли Омін виїхав, Самарамат одягнула військову уніформу кіннотника і долучилася до кінного полку ассир. армії. В битві ру­бала мечем не гірше від старих вояків і врятувала життя свому чоловікові. Коли Омін обернувся, щоб подякувати спасителеві, по очах пізнав свою жінку, хоч вона мала дороблену бороду й вуси. По повороті лопому Омін вибив її нагаєм* а слугам наказав не дати їй коня, ні військового виряду. Незадовго наступив другий похід, та хто міг затримати Самарамат вдома. Дала слугам сильного на­питку, викрала коня і зброю і повторила це саме, що перший раз. На цей раз цар Шамші-Адад обляг її родинне місто Аскалон. Обло­га затягалася, Аскалон був сильною твердинею. Одного дня вона завважила, що цар зі своїми генералітетом об’їздить мури Аскало- ну, шукаючи найслабшого місця для атаку. Мури були високі, на­хмурений цар доїздив до великої мідяної брами в мурах твердині, коли до нього під’їхав молодий їздець, віддав військовий поклін і зголосив: ’’Царю! Накажи ударити в мідяну браму таранами, а здо­будеш місто, то є найслабше місце в оборонних мурах!" Ти звідки про не знаєш? запитав цар. ’’Коли я була малою, я бавилась коло цієї брами" — сказала Самарамат і зацукнулася. Вона спостерегла усміх генералітету, що вона себе зрадила. ”Ти бавилася?"-повторив цар, ”;ну і що?". І я вже тоді зауважила — відповіла уриваним голосом Самарамат, ”що мури, які придержують завіси брами, були слабі". ”Я так зроблю, як ти радиш. Коли це не буде правдою, я накажу віддати тебе на тортури".

Воєвода Омін з перестрахом¹ пізнав по голосі свою жінку. Він був перестрашений її зухвалістю і відвагою з боязні за її і своє життя. Штурм в мідяну браму був успішний. Самарамат боро­лася при боці царя, що зблизька керував атакою, кидаючи час до часу питання в справі розміщень укріплення міста. Після бою цар відпустив Самарамат до її чоловіка, а він зажурений під’їхав до неї і взяв її коня за поводи. По приїзді додому Омін вибив жінку на­гайкою і прислугу та з журбою чекав, що буде дальше. За кілька днів дістав наказ з’явитися з жінкою до паря. Коли цар побачив Самарамат в убранні жінки, її красу і розумні, смілі відповідні, зрозумів, що саме такої жінки він потребує..Приказав Омінові вер­татися додому, а Самарамат задержав на свому двора. Омінові ви­слав знак, за яким той, хто той знак дістане мусить до означено­го часу поповнити самогубство, або його уб’ють. Омін вибоав перше. Тепер цар !Нашла Ацад V. попрохав Самарамат стати його дружи­ною. Цар був далеко молодший від Оміна, що її бив, тому зголи­лася стати царицею. Від Шамші-Алада мала сина Адада-Ніпапі IIL (810 - 782 р. до Xp.) Чи мала якісь дочки, згадки немає. Сина звала по орйськи "Ніном”- Була енергійна, мудрим політиком- будівничим (як і наша Ольга) і дипломатом. Впровадила до пантеону ассирій­ських богів, крім бога війни Даґина. шр найвищого бога всіх тол піт­них орійців - праукраїнців, що звався ”Небо“, BΓτpθB3^ττH^ττa силою. Бу­дуча па ттгипокі ІТТТЛЯГХИ через високі голи, іпоб міцніше зв’язати всі провінції розлогої держави. При шляхах закладала норі міста. На­ша св. королева Олена також украшувала міста, будувала твердині, клала основи під могутність дрпжави свого сина- Kторій говорить, що то вона построила висячі городи v Вавилоні. одно із сімох чудес тодішнього світу. На ті ґіґантні роботи потребувала грошей, тому постановила здобути золото в Бактпії. Самарамат вибралася з своїм молодим сином, шо був тільки номінально цаоем. на здобуття Бак- три. Хитрощами здобула Бактру, не яииіиля її. лише зажадала ве­ликого oκyπy. В тому бою згинув цап Бактпії. якого Ліодоп Сипи- лійський називає Оскляптолс, а Kтесі й Зогпп^пом мішати з творцем Зороастризму). Чому в бактпів. хорезм’в. і парті в були назви Зороастео, Хорсов і т. п.? Гори Гіндокуш. Вірменські, !пан­ські. Кавказ за держували вологість південних вітпів. ті краї майже цілий рік не мали хмар ні опадів (дошу і снігу). Тому там зорі і сонце світили дуже ясно. Дитина зір (Венери. Сатурна. Юпітера і т. п.) звалася ⁿSopo-αcτep'^t — дитина зір, а Хорсов — дитина сон­ця ”Хорса“ (119). Так ми познайомилися з Самапаматою її життя і діяльність подібні до св. Олени. І ітя і та будують нові свлтині і вводять нову віру в своїх державах. Наша кладе основи під са­мостійну від греків незалежні?' Церкву, а друга вводить семітам ві­ру в нових орійських богів (65. ст. 52-82). Наша будус погости, міс­та й твердині, тамта також. Тамта веде подібні війни, чаша також. Наша, вмираючи, наказує поховати себе скоомно по хпистия’шьки без тризни, тамта скромно голубкою відлітає в ”Небо“. в яке віри­ла, до своєї матері-богині.

Східні народи вірять v мандрівку душ. Якшо то р ппав- дою, то душа Самарамати була дуптето сп. королеви Олоші ЮПП літ пізніше. За 8 літ буде друге тисянліття. може Боже Провидіння зішле Україні другу королеву, може з іншим ім’іяім. або іншого Во­лодимира, а вони підіймуть нашу забуту славу, честь і гордість на­ції і наш святий Київ знову засіяє славою тисячоліть ”v народів вольних колі“. Якщо своєю вірою в Бога будемо гідні Його ласки, то Він нам, своїм дітям її не відмовить, так, як не відмовив по 2 ти­сячах літ переслідуваним в цілому світі жидам. Лише чуваймо і вірмо і працюймо разом!

Німецький проф. ”Легман“ повернув Самарамат з легенди знова в історію, вона сьогодні історична постать з докладною датою її життя і діяльности. Її син ’’Нин*¹ слухав мудру матір, так, як французький король Филип слухав порад своєї мудрої матері Анни Ярославки, тому і Ассирія і Франція були сильні-могутні. Св. ко­ролева Олена змушена силою передати свому непослушному синові повний скарб, багато золотих гривень, які він за намовою греків і Свинельда марно стратив разом з своєю головою і цвітом Руси, 3-ма арміями. (65, ст. 45-62). За золото Великої Матері малий син зни­щив мрію і діло цілого її життя ’’Святу Русь”. Історія не питає, чи ти був відважний і як,та що ти робив, але що ти зробив для Бога і свого народу? Оправдання ’’хотів добра, робив, як умів, як міг, народ не піддержав, злі обставини зрадливі сусіди, цього істо­рія розуміти не хоче. Той, що так оправдується, має відповідь істо­рії, що ти вождом І портиком не був, прогаяв догідний час, не виконував наказів Бога і тому скривавлена твоя нація найшлася за­мість у народів вільних колі, на смітнику історії. Святослав не по­слухав матері-християнки вимовляючися кпинами з нього дружини і Свинельда. За пониження матері Святослав і дружина вирізані обидвоє, а з нас кпить нині цілий світ.

Ми довше зупинились на Палестині і племенах, що її за­мешкували- і їх назвами, бо до них більше повертатися не буде­мо. Натомість ще зустрінемося з самарами - кімерами, вчетверте і вп’яте та в інших краях і обставинах.

Тепер перейдемо до Фінікії і Сирії.

Єгипян*и називали Канаан Ретену - Рутини-Русь. (Wemer KelleriUnd die Bibel hat dach reaht. СТ. 128, В аНГЛ. перекладі: ВІЬе1 SUS History).