ТРЕТИЙ ЗИМНИЙ ЦИКЛЬ 750 р. до Xp.

Той цикль був обговорений в іншому місці, але ще кілька зауваг слід доповнити тут, з огляду на нові відкриті джерела і археольоґічні новості.

Пригадаймо коротко попереднє сказане: Східні кімери, за ас- сирі йське золото далися втягнути в ассирійсько-урартську війну.

їм помагали мабуть західні кімери, головно тоді, коли східні би­ли Фриґію. Після смерти їх вожда Коба 633 р. до Xp. убитого сином Барта­туа - Чадієм, східні кімери були змушені злучитися зі скитами. Мадий, син ассирійської царівни, боронить Ассирію від медів і урартів до 615 р. до Xp. Десь в тому часі мідийський цар Кіяксар перетягнув Мадия на свою сторону дочкою-красавицею одного зі своїх азійсько - скитських вождів - саків -Зо- риною.

Після здобуття Вавилоном (Навуходонозор) Месопотамії, пів­денної Сирії, Палестини, Фенікії та розгрому Египту скитами, Бартатуа 586 р.

В 585 р. до Xp. скити - саки взяли участь в бою по стороні мідян над рікою Галіс. Війна була нерішена. Астіяґ посвоячився з Аліятом. Скити - саки домагалися заплати за пятилітню нерішену війну. (76 т. 9 ст. 321). Астіяґ запросив на пир всю скитську старшину враз з Чадієм і вирізав їх. (Геродот кн. І. ст. 106). Жінка Мадия - Зорина вивела скитів - саків в Росонаку (76, ібід).

Паступником-вождем українських скитів стає Атропатен.( Хро­ніка Пабоніда і Macnepo "76"). Кіяксар, цар Мідії умирає 586 р. Атропатен стає на службу Астіяґа, який разом зі скитами виганяють урартів, а Урартію віддає в посідання українськми скитам Атропатени. Скити стають васалями Астіяґа. Відносини між Астіяґом і скитами не укладаються добре. Вони увійшли в звязки з Киром II, перським князем провінції Аншану, васалем Астіяґа. Кир зробив повстання і проголосив себе царем Персії. Астіяґ змо- білізував велику скитську армію, але скити перейшли на сторону Дарія. Решт­ки мідів з Астіяаом були змушені зложити зброю. Кир, за допомогу, віддав скитам мідийську столицю Екбатан, враз з населенням. Там скити здобули казкові багатства і десятки тисяч невільників.. Це було 550 р. до Xp. Опісля Кир И. з допомогою скитів, протягом 12 літ завоював цілу Анатолію, Фені- кію, Сирію, Палесину, а в 538 р.- Вавилон. При здобутті Вавилона, Кир об­дурив скитів і прилучив Вірменію до перської держави. Таке положення рів- ^алося васалітетові скитів.

Обурені скити повертають враз з східними кімерами в У краї - ну. Kімери осіли в Приозівю, між ріками Доном і Кубанню та Керченсько- му півострові, а скити зайняли Причорноморя до ріки Дунай. Ось чому щой­но в У І, ст. до Xp. зявилася в Причорноморю "зрубна скитська культура по­ховань, доказана археольоґами.

Діодор Сицилійський подає, що з українськими скитами в Малій Азії були і савромати, а повернувши, оселилися між р.

Наш хлібороб сумер - емер дав цілому світові культуру і ци - вілізацію. Це найбільш гостинний, чесний, правдомовний, послушний і вірний чужому, працьовитий витривалий на найтяжчі роботи хлібороб. Копав канали в Сумерії - Іраку 7.000 літ тому і викопав кацанови усі канали від Петра І. -го до сьогодні. Це одинокий з усіх народів на світі, що працює, як раб в колгос­пах, не на себе, а на наїздника - москаля. Ми також одинокі з усіх народів світу ставимо в пантеон героїв соціял-блазнів, що нарід чесних смерів загна­ли соціялізацією землі в колгоспне ярмо.Чи не напрошується повторити слова Сковороди: "Кий вам біс розум помішав?".

Ті кімери, що осіли після повороту в Приозівю були по всякій правдоподі бности предками Тмутороканської Руси, Про яку буде мова пізніше. Від 538 р. до Xp. скити, наші і азійські нападали на Персію. Кир II. почав свої підбої на північ і згинув в Масаґетії. Дарій І., хотячи приборкати скитів, у 512 р. до Xp. виправився походом на Українську Скитію. Це пояснює також, чому простояв до часу походу Дарія І. Галич - Галон, найбільше місто тодіш- ної Eв ропи.

Скити, перебуваючи в Малій Азії, а пізніше зайняті війною з персами, не мали сили ні часу зруйнувати місто силою. Зруйнували Галон, як знаємо, зрадою, Геродот не був в Галоні і його не бачив, був в Ольбії 444 р. до Xp. 68 літ після знищення Галону. (4. т. 11 ст. 442.) Записав те, що йому набрехав Тимнес. Скити були алькоголіками, які звичайно в 90 % бу­вають брехунами.

Тепер варто ще поглянути на царських кімерів, що їх викинено з Причорноморя в XIII. до Xp. Війна Кіяксара з ЛідіекЗ - це була скитсько кі- мерська проблема. Східні кімери і скити втягнули у воєнний круговорот за­хідних кімерів. Лиш в той спосіб можна пояснити дво кратне ограбления ба­гатої столиці Лідії міста Сард. (Вдруге 645 р. до Xp.). В тій війні згинув Коб, вожд східніх кімерів (31. "А" ст. 258). Від тоді напади кімерів притихли. У війні з кімерами згинув лідийський цар Ґуґ-у в часі між 654 - 629 р. до Xp. (Страбон кн. XII, ХІП. р. 4.8 і ХІУ. 1,40).

Гальське " GUGG " вимов гуґу - це багато говорячий, много глаголивий, демаґоґ, як Винниченко, балакун (як Володимирко Ростиславич) (257 ст. 150.). Від слова ґуґу походять слова ку - ку. (Словник Вебстера).

Сином Ґуґа був Ардіс - наше воєвничий (ібід ст. 17), сином Ардіса - Аліят. Царські кімери стали Аліятовими васалями з огляду на на­пір медів і східніх кімеро-скитів. Все ж таки, вони за два століття час спіль­них походів, познайомилися, а може й посвоячилися зі східними. До них в азиль утікали східні кімеро-скити, коли поповнили якийсь злочин в Мідії. Геродот говорить (кн. І. розд. 73. 74) ось що: Скити, як знаємо, зреорґанізу- ъг-ли ари'.«о kufβ

Після здобуття Киром І Лідії, фриґії і Кімерії, фриґи і кімери вивандрували з родинами й стадами через Поспор і Tpa; пю до своїх мовних свояків. В тому часі цілий Балканський півостров повище Коринтської затоки був заселений траками. Галуззю кімерів були траки, пелисті, ліґури, ілліри, ібери, бриги, беси, дардани і десятки других. Всі ті племена були потомками нашихкіме- рів-кальдів по гр. "Кельтої". Гальське слово "Калвьда": це І. осілі-домашні (не кочові II. освоєні, культурні, покірні (не дикі) цивілізовані, смирні, добрі, гостинні, (257, т. І. ст. 62), та (207). Коли їх ніхто не нарушуе. Але слово "Кальдач" це згубний, руїнницький, загибельний, катастрофальний. (ібід). Чи ця характеристика не є 5.000 літньою копією нашої Праруси, Козаччини і XX ст.почавши від кімерів? Всі ті згадані племена аж до нас українців самарів-кімерів, по гр.

Ібери були сильним народом. Вони складалися з багатьох пле­мен. Ми знаємо кілька з них, це: бастети, мастени, дієтани, детани, ілєрґе- ти, тарраґони, кімнети, контести, тартези, турдетани, абісіни, ілєати, кілби- цени і етманеї,. (4. т. 11, ст. 1.008). Не знаємо, чи ті і звиж десяток інших пле­мен, як катальони, секси, малики, кельтібери, андалюзи, та багато інших прий­шли на Іберійський Півостров одночасно (ібід). Ті десятки племен могли входити кілька століть перед Христом. В кожному разі ібери знали вже туди дорогу. Вітчиною іберів було Закавказзя. Там був край з назвою Іберія те­пер Грузія ще в УП ст. п. Xp. (ібід).

Пригляньмося гальській назві " EBAI R " вимов. "E6ap"-i6ep. Та назва має 2 значінь. І це брудні волоцюги, II.грязь, болото, обкачані в бо­лоті. (257. т. І. ст. 115) та (201). Іберів ізза Кавказзя витиснули ассирійці після розгрому Хатської держави. Вони переселили в Іберію своїх союзників мушок з Малої Азії. Ми знаємо що ніколи не виеміґровує цілий народ з матір­ного пня. Якась частка іберів в Закавказзі залишилася.

Царські кімери-Юти, фриґи і часть іберів вдарили з моря на Данію і Англію. Фризів було небагато вони зайняли мало урожайні нинішні фризійські острови.

Кімери зайняли 3/4 (Північної) Данії яка почала називатися Ютляндією. Більша часть іберів невідомо якою дорогою морем чи побережжям ввійшла в Еспанію. Це діялося около 510-505 р. до Xp. (4. т. II, ст. 1008—0). Зачнемо від розміщення фризів, що зайняли 12 островів. Столиця фризів в Малій Азії називалася Ґордіюм., Лежала в трикутнику впаду р. Тембри тепер Порсук до Санґарії тепер Сакарія, 50 ам. миль на південний захід від Анкари (4. т. 10 ст. 579). Коли фризи зайняли з тих островів північне побережжя Голяндії від р. Везери до озера Зуйдерзе вони оснували друге Ґордіюм, що нині знімчено зветься GRONI NGEN.

Фризи до середновіччя боронили свою незалежність. В їх сто- лиці Ґронінґен жила і правила Фризіею їхня династія "Дірків". Ґронінґен має тепер около 160.000 населення, і осталася до нині духовою столицею фризів. Голяндці це знімчені трако-гали. Князь фризів Герульф (геракль?) був зму­шений стати васалем франків 885 р. але самостійність Фризі! оборонив. По нім був Дірк І (наше Дир?) П-аж до Дірка УП 1203 р., то немав сина. По нім правив його брат Василь (Вілліям) 1 та Василь Il і що також немав сина. По смерти Василя Il 1256 р. починаєся германізація Голяндії (4. т. 10, ст. 940).

Обстежимо царських кімерів, що зайняли Данію. Дани назвали їх "ютами" тобто інтрузами" (напасниками) що силою вдерлися до Данії. Тали­ське слово "ют": це витискати, випихати когось геть з його хати-місця (257, ст. 281, т. 1). У всесвітній історії покутує за німецькими істориками до ни> ні брехня що анґлі, юти, шведи, норведи, че-руси, хати, довгобороді, мар- комани, карпи, руґі, рети, норики та десятки інших, це як не ґермани, то кель­ти а кельти то "пробаблі" ґермани. Ані одному з німецьких істориків не може пройти крізь горло, що ті згадані племена й грубі десятки інших, це тредки прарусів. Вони себе тоді так називали. Скептик може подума а мова? Мова переходила мовний розвиток-еволюцію всіх рас і народів. За німцями й амер, історики говорять, що анґлі, сакси, боївари (бавари), тури (туринґі), дони норики це "ґерманік піпл". Разом з тими "ґерманік піпл" не розуміють чому ті "піпл" кожний загнений Цівостров називали Херсонезом-Херсоном,ают- ляндський.щей" CHERSONESE OF CIMBRIC " PENI NSULA (4. т. 13 ст.169). Нам відомо, що наші кімери предки галів, кожний загин ріки, морського по­бережжя, острова чи пів острова куди запливали кораблі називали "Корса". Тому загин саней на Покуттю й Гуцульщині до нині називаеся Корсою. Сло­во корса 4.000 літня (257. т. І. ст. 80) та (207). Місто чи порт над таким за­гином називали Корсан руське Корсунь. Па Україні до нині осталися як памятка по кімеро-галах 3 Корсуні. Перший в загині р. Рось, де Богдан розгромив ляхів, другий в кінці загину Дніпра, що нині називаеся Херсон, а третій в Криму тепер змінений москалями на Севастопіль, в загині Кореи херсонського півострова. Таких корсанів-Херсонів було на побережжях єв­ропейських морів багато. Рим, німці, франки ті назви позмінювали. Кіль­ка "Корсів" окрім наших пережило тисячоліття. Перший з них на острові "Херсо" на Адріятику. Серби після П-гої св. війни забрали той остров іта­лійцям і з італійської назви "Херсо" перезвали "Крес". Оснували і назвали той остров Xepca-Kopca іллірійці 1.000 літ до Xp. (4. т. 6. ст. 276). Другий "Херсон Кімерський" в Ютляндії-Данії на півострові Скаґен. Третуй на пів­острові "Корса" в Сицилії. Четвертий Херсонез тракійський на півострові "Ґалі-полі" в Дарданелях. "Ґалі-поліс" це гр. Поліс; місто, ґалів-галів Питий Херсон зв. золотим, оснований нашими кімерами на "МаляйськомуПів­острові". (4. т. 5. ст. 452). Шестий Херсон був в етрусків перед приходом римлян. З трьома нашими і нам знаних 9 Херсонів-Корсунів. Пережили наші кімери в Ютляндії від около 500 - 115 р. Д. Xp., це 385 - 390 літ. За той час царські кімери сильно розмножилися Херсон був головним затишним портом -корса- спокійна пристань) їх морської торговлі. Від 500 р. д. Xp. клі­мат Европи почав змінюватися постепенно зі сухого і теплого до дощистий і холодний. Північні вітри приносили високі хвилі, заливали низинну Ютляндію й перешкоджували риболовлі. Забракло паші для худоби й хліба для кімерів на Данію вдарили готи. В таких обставинах кімери 115 р. Д, Xp. посадили свої жінки й діти на кораблі поплили на Південь шукати іншої країни на поселення. На Поморю (Померанії) жило кімерогальське племя "ТЕВДІВ", свояків кіме­рів по мові. їх покликали кімери зі собою. В кімерських друїдів жила тра« диція, що правітчиною кімерів було Причорноморя. Це була та обіцяна земля", до якої вели кімерів друїди. Рікою Лабою і Велтавою кімери доплили-збли- зилися на 35 км. до Дунаю в Горішній Австрії. Тому, що згадану трасу за­мешкували гальські племена, кімери мовні свояки не стрічали опору. ^, ∏e- тягнути човни через тепер. Мільфіртель - землю між Дунаєм і Чехією не було важко бо тепер. Австрію замешкували в тому часі норики наші нури. Ду­наєм доплили царські кімери до около теперішнього міста Орсови, на грани ці тепер-Ромунії і Югославії. Там починаєся т. зв. "Залізна дунайська бра­ма", Там Дунай на просторі 122 км. довгому, звужуєся з обох сторін горами та пливе скоро закрутами. Хвилі води на тому просторі ріки доходять 25 м. висоти, скорість течії доходить 25 км. на годину. Окрім того дно ріки на тому просторі було засипане великими каменями, що спадають із прямовісно стрірм ких високих гір правобіч ріки (447 ст. 62. УIII 1965 р.). Лівобіч р. Дунаю гори менше стрімкі. Перед "Залізною Врамою" кімери висіли на лівий беріг і почали переносити та перетягати човни на схід. Коли кольона кімерів роз­тягнулася в довгий вуж напали на не приготованих по бою кімерів за римські гроші траки-скордиски і почали вирізувати кімерські жінки й діти. Не могучи розгорнути цілу армію до бою у вузькому проході кімери зі стратами по­вернули горі Дунаєм до мовних свояків норів в Аустрію. Сґорр це верхи гір скали Острі дерри. "Діс" це огнепоклонник. "К" це родівник він (257. т.І. ст. 228, 105, 58) та (207), слово Скордиски це трацькі гірняки. Пригляньмося мовним своякам кімерів "теудам", що їх німецькі історики назвали "теутона- ми". Гальське "ТЕУД" має 2-е значінь. І. це музичний інструмент (бандура ліра), II. це сильна тятива до лука. Це гальське племя добрих далекобійних лучників, що любили спів з грою на струнних інструментах. Вони пригравали й співали в міжплемінній святині Трояна, що була в Тевдо-бурському лісі, на горі. Гальмісце перебування скитів - парнів -звинних (царських) на південь від озера Араль, на захід від ріки Аму-Дарія в басейні на схід від ріки Ураль і Каспія.

Наша ІІраукраїна -"Ріфейська земля" почала заселювати емі­граційними хвилями Центральну і Малу Азії ще в Мустєрській добі. Ті пере­селенці жили з полювання на диких серн та оленів і за ними пересунулися в Індію, Египет і Північну Африку (288 ст. 405 - 407). Це були ті знані нам убайди, дравіди, кушіти, та іракські сумери. (10.000 - 8.000 літ до Xp.).

В тому часі прийшли нові скотарські еміграції з Праукраїни-Рі- феї. Вони навчили ловців, що жили в печерах, скотарства. Це був вже ви­щий ступінь цивілізації. Племена табунного скотарства винайшли колеса, човни і молочні вироби. В часі около 5.000 рр. до Xp. вийшли нові емігра­ційні хвилі з нашої Праукраїни-Ріфеї, яку, в звязку з її культурою, будемо називати Триполіяною. Це були вже більш культурні еміграційні хвилі. (Ріфей ціе син Яфета внук Ноя).

В Кандагарі і Квіті появилася 3.000 р. до Xp. еміграційна хвиля наших трипільців зі своєю керамікою, відомою нам з першої книги(рис. ), (282 ст. 222 - 360).

В кінці третього тисячоліття появилася нова хвиля наших три­пільців, а може кольоністів з місцевости Квіти, враз зі своєю керамікою в Систані. (288 т. 1. ст. 949 - 958).

В початках другого тисячоліття до Xp. появилась нова хвиля три- _t⅜w⅛u_riB-самарів в Центральній Азії, Boim оснували місто Самарканд τ⅛ ⅜opr⅜~ візували країну Русонака. (Геродот.). Ці назви є свого рода незбитим дока - зом. В усіх історіях говориться до тепер про розселення іранських племен, але не вказується звідкіля вони прибули. Мешканці Кандагари, Квіти, Систа- ну та Південного Туркестану мали цю саму кераміку, що наші трипі льці. Apxeo- льоґічні розкопи доказують, що вони прибули в Афганістан і Туркестан з південного-заходу, тобто Самарії - Триполіяни, а не з пустинно-безводного Ірану. (288 -289 ібід). Десь в 2.500 - 1.500 рр. до Xp. нові хвилі самарсько- трипільські еміграції застають вже Центральну і Південну Азію доволі густо заселену, тому займають враз зі своїми стадами степ на схід від ріки і гір Ураль по ріки Об, а може і Єнісей, витискаючи з тих просторів давніших емі­грантів на схід, північ і південь. Так витиснено орійські племена тогарів усу- нів-іседонів та ірків в гори Тієншану, на високорівню Такля-Макан в район ріки Тарим поміж ріками Обом і Єнісеєм та озером Льобнор. В новозайнятих, з боями, районах, нові хвилі наших табунників-скотарьв почали своє скотарсько -вандрівне життя в нових Географічних умовинах сокотячи свій скот, свої табуни. Від самарсько-староруської назви "скоть" походить назва "скотар", "скотити", шо з віками перейшло в "сокотити". Від назви скотити походить назва скотар, "скитар-скит". Скити - скотарі, що посувалися на возах й конях з псами за своїми табунами з місця на місце. Тому скити шотландці, в яких є ріка Дон, називаються до нині скоти-шкоти, від імени скот-скотар-скит.

Хвилі нових еміграцій кі меро-скитів посуваючись зі своїми та­бунами на пі внічний-схід, зустрічаються з кочовими монгольськими племе­нами "тик і джонь", а на сході з китайцями в провінціях Ордос, Шансі, !Пенсі і Кансу, від яких перейняли багато слів і жорстокі монгольські звичаї. Тому, що кочові кімеро-скити поза Уралем в Центрально-Південній Азії, як було згадано, мали малі снігові опади, їх отари на відміну від кочовних кімерів Ilpa- україни, що зимували в укріплених зимовищах (назва самари-зимарі-кімери ) шукали паші цілий рік. За ними пересувалися вози скотарів цілий рік, та ско- тали - сокотали свої стада - "скоть".

Ось чому той самий нарід самарів - зимарів, грецьке кімерів що на Праукраїні звався самарами-кімерами за рікою Ураль став зватись скотами-скитами, бо вони самі себе так називали. Цю назву легко було за- памятати грекам, бо вони також скиталися, поки прибули на Еґейські острови з Афганістану і були дикарями, убранимиївшкіри, що по грецькії називається до сьогодні "скитос" - скотос - шкіра (англ: HIDE ), стягнена зі звіряти. Ckotoc - шкіри це була національна назва греків і назва їх національного шкіряного накриття та строю, який вони, напівголі, з собою принесли. Щойно вибух вулькану Санторія, прибуття висококультурних кретянців до Греції та міти пелясків про Гелену - Гелєспонт, Геракля, Аполона, Артеміду і т. д. навчили шкірів - греків управляти льон, скинути шкіру та назвати себе телека­ми і греками від імени героя' Геракля (65. ст. 14 - 18).

Скити також носили зимою в Зауралі шкіряні штани, кожухи і шапки, але весною, літом і оснінню мали білі сорочки і штани та вовняні чор­ні киреї. Кожух на літні дощі непридатний. Тому назва наших, білої раси, самаро-скитів походить не від грецького "скутос", а від нашого скоть, ско­тар. Коли глянути на карту Европи й Азії, то можна поділити євразійські степи (не вчисляючи Сибіру) на нерівні три полоси. Перша мала в північній частині Центральної Азії, окружена хребтами гір Тіеншану, Алтаю, Кун-люнь і пустинею Собі. В тій маловодній полосі, що має простір около 500.000 кв.км, жили в південній частині, витиснені скитами, згадані тогари, іседони і ірки, а в північній - монголи. Друга поло з розтягається на захід і південний захід від гір Ірану Гіндокуш, Алтаю та Тіеншану,догір Уралю і Каспія. ‘Вона мала урожайну землю з буйнотравними степами для випасу стад, рибними ріками й озерами, що були теж гранцями а то й шляхами для сотень, племен самаро -скитів, що задля перенаселення давних земель, заселили густо враз з своїми стадами, згадану полосу в часі 2.500 - 1.500 рр. до Xp. В горах Уралю мали самаро-скити мінерально-металеві багатства, включно з золотом, в горах західнього Алтаю та Уралю. Ця полоса була обмежена з півночі повище впаду ріки Об до Іртиша лісостепом. Ця полоса мала майже 3.500 км довжини і 1.760 км ширини, а поверхню осоло 5. 950.000 кв.км. Це був вимріяний рай для табунного господарства і металевого промислу кімеро - скитських емігра­ційних хвиль, що протягом 10.000 літ прибували з перенаселеної Самарі ї -Ilpa- україни на ці велитенські простори. * Тому не диво, що буйно розвививалося мистецько - металюрґічне, звіринне виробництво, прикрас з золота та бронзи, взори яких становила трипільська культура. Це вплинуло на краще узброен- ня кі мері в, скитів, сарматів і других. Маючи краще узброєнпя в різних часах йшли пробоєм теж інші самаро - триполіяно - праукраїнські племена з мовою Санскриту, що зайняли Індію, Індокитай, Іран, Малу Азію, Північну Африку, Єгипет й західню Европу та дійшли теж до Америки. Сильніші племена лупи­лися в союзи і витискали та спихали жовті та чорні народи на північ і південь. Потверджують це відкриті багаті на золоті прикраси, могили скитських царів західнього Алтаю. (288 т. 1 - ПІ.). В часах IX - УІП. стол. до Xp. відбулася велика мандрівка трипільо-кімерів (самарів) через т. зв. джунґарську браму до південно-східньої Азії (Індокитай, Японія) що стверджують китайські дже­рела, які говорять, що західні народи "HSIEN - YUM " напали 771 р. до Xp. на китайську державу "CHOU " і здобули її столицю " HAO" в провінції !Пенсі. (2. ст. 303).'

Американський історик і археольоґ Гайне Ґельдрен називає ту. велику еміграційну хвилю з наших причорноморських просторів "Понтійською мандрівкою народів" (Понтус - Чорне море). Він говорить, що мабуть тогари, траки, ілірійці та інші кавказько - причорноморські племена взяли участь в тій мандрівці.Ґельдрени-забув або не знав, що тогари, жили в першій, вище згаданій зоні; їх не було багато і були відтяті від світу хребтами центрально -азійських гір. Також ілірійці, невеликий нарід з над Адріятику, не міг брати участи в тій далекій мандрівці. Це були кімери, може чорнокерейники Геро­дота та племена, що заселювали простір від Кавказу до Азовського моря. (289. ст. 230 - 260). Про них буде мова пізніше.

В.XlIl. ст. до Xp. еміграція на схід припинюгться наступає на деякий час стабілізація. Простори центральної Азії, Індії, Індокитаю та Індо­незії були вже залюднені. Кожне племя мали свій район, і належало, як зга­дує Геродот, до обласного союзу племен, що творив рід держави з обласним царем у проволі. Той цар мав рішаючий голос підчас війни, але був обмежений радою племінних вождів підчас мира, без згоди якої не міг нічого рішати (ібід) та Геродот кн. ІУ.. розділ 62). Назв тих союзних самаро-скитських дер­жав - союзів відомо лиш кілька. За рікою Ураль, між Каспієм і озером Араль жили кімеро-скити парні. Це *V.τrτ мабуть Г^юдотові царгькі скити, бо жили в Зауралі між Каспієм і озером Араль. Слово "парень" - наше, дуже попу­лярне в давнині і сьогодні. Це характерник, витязь, вибранепь, гордість пле - мени, чи села, як Кирило Кожемяка_і чи тисяцький короля Данила - Дмитро.

Повите парнів, між озерами Араль і Балкаш в теперішній Ka - захії жили скити-саки, звані "тиграхода", що носили високі, острокінчасті шапки в формі малого сака на рибу, тому назва саки.

На північ від саків між Іртишем і Тоболом жили скити зв. "co - маварки" (варили сому до пиття). Це були мабуть наші жорстокі кочові скити.

Між ріками Іртишем, Обом і Чорною жили скити зв. "тіяй-тара -дарая" або зарічні. В східній частині нинішньоїТуркоменії в горах Гінду - куш жили скити дахи-даї (може даки). Назва дахи - мабуть від високих гір. Жили наче на даху землі.

На схід і північ від дахів проживали скити-масаґети, согдийді. хорезми, бактри та інші. Усі це були кочові або на півосілі скити, яких мова була самарсько-трипільська, а не іранська, принесена з Самарії - Триполіяни -Праукраїни. В Азії згадані народи прийняли до своїх мов домішку монголь­сько-китайських, а в Европі фінських слів, як теж чужі звичаї. Та мимо того вони себе взаїмно розуміли на про сторі від Індії по Балтик. Це був величез­ний нарід, одної раси, що хоч мав зближену мову, був розбитий на тисячі пле­мен з вічевим устроєм - рад, що взаїмно між собою ворогували.

Третя полоса простягалася від У ралю до ріки Везери, включаю - чи Чехію та нинішну Угорщину, Італію, гори Балкани, Карпати і Кавказ. Це бу­ла Оріяна - Праукраїна - Самарія, колиска білої раси, з якої племена опану - вали дві перші полоси, центрально-північну Европу, Індію, Індокитай, Індоне - зію, Малу Азію, північну Африку, Англію і острови Середземного моря. Ці заселені простори, не вчисляючи Америк, займали понад 50.000.000 кв.км, просторів, які заселила наша Триполіяно-Самарія від Оріняцької доби до при­близно 500 року до Xp.

Згадана третя полоса, що простягалась від У ралю до Везери, була найбільш урожайна полоса, поперетина великими ріками, як Волга, Дон, Дніпро, Дністер, Висла, Лаба, Дунай, які служили багатством риби, соли в лиманах і комунікаційними шляхами, що вязали Европу почерез Чорне море з Малою Азією. Сухопутні шляхи вязали третю полосу з Азією, Індією, Індо­китаєм та Індонезією. Це усе були братні кольонії третьої європейської поло­си, що через тисячоліття удержували комунікаційно-торговельні звязки з матірною метрополією, як Америка, Канада чи Австралія з Англією і Брази­лія з Еспанією. В третій матірній полосі, в горах Кавказу, Уралю, Карпатах, Семигороді, Балканах і Апенінах були металі, сіль, були лісостепи і степи,' з найкращим чорноземом для розвитку рільництва, ловецтва та табунної годів лі худоби і коней.

Ознайомившись Географічним положенням Оріяни-Самарії та її кольоніями, можемо дещо докладніше розглянути скитське питання, голов­но в цій третій полосі.