РОЗДІЛ II ЧАСТИНА І. СКИТИ ГЕРОДОТА МАЛОЇ АЗІЇ

Скитська проблема така займаюча, а рівночасно доволі склад­на, що цікавить істориків цілої Европи. у нашій історії ця тема до сьогод­ні мало просліджена. Пригадую собі, що наші професори вчили в школі, що скити - не мішанина монголів з іранцями.

Американські й англійські ацхеольоґи признають також, що меди і перси прийшли в Іран зі " SAUT RUSSIA ^,, _в часі від 1.500 до 900 літ до Xp. (4. т. 17. ст. 554, 40, 50).

Удар скитів на Цраукраїну спричинив цілу вандрівку різних пле­мен, тому варта цю проблему вияснити докладніше на підставі різних існуючих джерел. Вихід цих племен з ГІраукраїни, що під іменем кімерів - кельтів пересунулися на Правобережжя України в Балкани,центральну, західну і пів­нічно - західну Европу, ду$е цікавив Геродота. Хочемо подати тут в ско­роченні всі 144 розділи з ІУ. книги цього давного історика, бо лиш в той епо­сів можно докладніше зрозуміти його виводи. Ці виводи в деякйх розділах дуже незрозумілі і противорічні.

Геродот каже: "Після здобуття Вавилону, Дарі й (перський) виправився на скитів, щоб пімститись за розгорм медів.

Заходить питання, що робили скити і коли вони жили 28 літ в Малій Азії. Як відомо, урарти-кальди-руси боролися понад 250 літ з Асси­рією за свою волю. Кераміка урартів-русів має в рисунках звіринні мотиви та крилаті леви і грифони в стилі трипільської культури. Той самий стиль в кераміці і різьбі мали італійські етруски, що звали себе расени- русени. ( м. Pallotiho Etruscologia milano 1963 та - (4. т. 22 ст. 892 ). Ассирійці і вавилонці говорили тою самою мовою, бо вони були оріянами і їх мова була посвоячена з мовою урартів-русів. (4. т2ст. 964). Перед докладні- шем обговоренням проблеми скитів в Малій Азії, треба запізнатись з невели­ким народом ассирійців і їх неурожайною, малою, гірською територією, що мала форму трапезу, яких боки мали около 200 км. Це були пустинні гірські пасовиська з рідкою травою, межи рікою Зуб (Заб) та горами Загіря (Заґрос)

на сході і горами Майос —Сінджар на заході. Управної землі було мало, ни цілих 12.000 кв.км, у вузьких долинах рік Зуба і Тигру, на 40.000 кв.км, по­верхні цілої Ассирії. З браку дощів, сонце вже в серпні спалювало всю рістню, що не мала штучного зрошування. Тих 12.000 кв.км, орної, слабо урожайної землі виживляли ассирійців, як і греків, тільки протягом 4 місяців. Решту збіжжя треба було купити або награбити. Тому оба бандитські народи-греки і ассирійці тісно співпрацювали з собою понад 900 літ.

Температура в Ассирії спадала в зимі до,14. ст.Цельзія (35Ф) понижче "О", а в липні спека доходила до -45 ст.Ц.

Урартія-Руса мала опади, буйнотравні пасовища, багато худоби і коней та досить ріллі на виживлення, а в горах металі і ліси. Ассирійці хо­тіли зробити з країни урартів кольонію, як греки і москалі з України. Це вступ до пояснення першої книги. Геродота.

Події: Скити витиснули східних кімерів в Малу Азію в часі око - ло 700 р. до Xp., що стали союзниками Урарту-Руси. Про хід подій, покликан­ня ассирійських царських скитів Бартатуа 690 р. до Xp. і долю кімерів знаємо з 1. розділу. Ассурбаніпаль видав за нього свою дочку, від якої був син Мадий, що викінчив кімерів, які грозили поворотом в Праукраїну, як також знищен­ням Ассирії. Бартатуа привів велику армію скитів, бо мала не була б в силі знищити кімерів. Геродот говорить, що перша орда скитів ішла через Кав­казькі провали (Дербент, Дарял), маючи гору Ельбрус-Кавказ з правого боку (Гора Ельбрус в старині звалась Кавказом ібід). Видно, що скити ішли бе - регами Каспія, (Гер. кн. І. р. 104). Геродот не знав котрим саме берегом Каспія прийшли скити в Іран. Це не були скити Бартатуа, бо вони були б уда­рили на Урарту-Русу, ворога Ассирії, яка була південним сусідом Урарту-Ру­си.

З І. книги відомо, що меди і перси, що були також самаро-ски- тами, прийшли в Іран в часі 1500 - 900 літ до Xp. Ще перед ними прийшли їх свояки-скити зв. мани, грецьке манеї від санскритського слова "ману"-муж -воїн. (Нім: ман, англ: мен). Мани осіли на південний схід від озера Урміяв теперішній перській провінції "Байджан" (ібід). В північно-західньому Ірані в теперішньому Азербейджані, Курдистані і Керманаші, до іранської пустині на сході, осіли меди, (ібід і т. 15. ст. 68). На південному сході від медів, осіли перси. Усі ці народи були поділені на десятки малих племен зі своїми княз­ями у проводі. Ті десятки племен і Урартію-Русу грабили ассирійці.

В ассирійському клинописі записано, JIL

у 835. р. до Xp. зібрав дань з 27 перських князів і 45 мідийських. (291, 40 4. т. 17, ст: 555). У тому клинописі перечислено скільки тисяч рабів, худоби, овець і коней він пригнав з країн Ману, Маду,і Парсу, (ібід). Биті і граблені понад 100 літ ассирійцями, урарти, мани, меди і перси почали обєднюватися. За словами Геродота обєднав медів справедливий суддя Дейока та побудував столицю "Хат-матан". Хат-хата, матан - анґл. туміт - зустрічастися. Хат- матан, нинішний Хамадан це місце зустрічей, зборів, сходин племінних князів (ібід). Син Дейоки - Фраорт, санск. Кшатрія, покликав на допомогу скитів східньо українських або зауральських в 674. р. до Xp. (ібід) під проводом вож дів Міліятарсу, Дусана і Аспака зі скитського племени "Сапарда"(ібід).Ac- пака обняв провід над коаліцією, в яку входили мани, меди і перси. Не були ті скити Геродота, що їм в поході Кавказ був праворуч. Урарти-Руса II. були в союзі з коаліцією. Асаргадон мав уже в той час скитів Бартатуа. До бою прийшло в 674 р. до Xp. недалеко озера Урмія. Там станули проти себе скити Аспака з коаліцією і Асаргадон зі скитами Бартатуа і фригійцями. З того скористав Руса II.

Після Фраорта (помер 673 р.) царем медів став його син, здібний вожд і політик Кіяксар. Він виступив в 672 р. до Xp. проти Асаргадона, але коаліція знова програла бій (ібід). Бартатуа мав більше скитів, як Кіяксар. (Кіяк-сар - Кіяк-жезл, cap - цар, доказ, Кіяксар був короноганий). Війна, зі змінним щастям, велася дальше 50 літ. Після Бартатуа царем ассирійських скитів став його син Мадий, який викінчив кімерів. Кіяксар, за той час, по­кликав більше скитів, зеднав більше мідійсько-перських племен, заключив союз з вавилонським царем Набопалазаром і почав бити ассирійців та сина Асургадона - Асурбаніпаля. (669 - 630). Після смерти Асурбаніпаля, його лн Сін-Шаріскін (627 - 712).не мав стільки сил, щоб оборонитися від коалі-.ї Кіяксара, щэ обляг вперше столицю Ассирії - Ниневію, яку оборонив Мадий лі своїми скитами. Кіяксар поновив напад в 614.р. і здобув дві ассирійські крі- пости Accyp і Калях. 1 цей раз Мадий зі скитами оборонив Ниневію. Ассирій­ський цар Сін-Шаріскін був кузином Мадиєві по його матері. Коли меди здо­були Accyp і Калях, Мадий побачив, що Ассирії не оборонить і дався намовити Кіяксарові, правдоподібно за Зорину що була дочкою одного зі скитських вож­дів, що служили в Кіяксара, покинути ассирійського царя, який не умів про­вадити боїв, ані зеднати скитів Мадия. В 612 р. до Xp. медо-вавилонська коа­ліція і скити розбили ассирійську армію, в якій не було вже Мадия зі скитами і здобули Ниневію. Ассирійська держава перестала існувати, (ібід) Ассирій­ський цар Сін-Шаріскін підпалив палату і сам івній згорів, щоб не попасти в руки ворогів. Ассирійською державою поділилися меди і вавилонці. Вавилон забрав теж Сирію Палестину, південну Ассирію і Месопотамію, (ібід).

Взявши до уваги дату приходу m⅜'∣i⅛ J⅛⅞⅜¾X⅝a В Малу Азію 690 р. і скитів Аспака 674 р. до Xp. то до 612 р. здобуття Ниневії, скити господа- рили в Малій Азії не 28, а 68 літ. Та на тому не кінець. Мадий був визнач­ною особистістю, тому Кіяксар віддав під його провід і тих скитів, що служи­ли медам. Утворилася така ситуація, що Мадий став майже самастійнимва- салем Кіяксара. Кіяксар, під впливом, а може й проводом Мадия, зреорга- нізував мічийську армію на взір скитів. Він поділив армію на кавалерію, ко- лесниці, а піхоту на колійників, лучників і щитоносців та саперів. Геродот го­ворить, що мідийська армія, після тої реформи і перевишколу, стала найбільш боєздатною на ті часи. (Геродот кн. І. розд.:103), та (76. т. І. ст: 103).

Після Ассирії і вигнання урартів-русів, Кіяксар забажав при­лучити до Мідії усі народи Анатолії. Сирійці, фригійці, карі і лідийці та інші сусіди зорганізували коаліцію проти Кіяксара, яку очолив Аталіят, цар Лідії. Війна велася від 590 до 585 р. до Xp. В тому році прийшло дорішаючоїбитиви над рікою Галіс дня 28 травня 585 р. до Xp. В часі найзавзятішого бою наста­ло повне затьміння сонця. Обі сторони перервали бій та прийняли ріку Галіс. як границю обох держав. В тому бою, по стороні Кіяксара, бились скити Ма­дия по стороні Лідії билися царські кімери. Мир закріплено подружжям дочки Аталіята Аріни і сина Кіяксара, Астіяґа. Кіяксар помер в рік після цього бою.

По здобутті Ниневії, решта ассирійської армії схоронилась на правому березі ріки Евфрат, в горах Кумух. Там ассирійці переорганізува- вались та готовились для відбудови Ассирії. Вавилонський цар Набополазар розумів небезпеку відбудови Ассирії, тому післав сина Набоходонозара розби­ти рештки ассирійської армії. Набоходозор перейшов на правий бік Евфрату, здобув дві ассирійські кріпости Гарран і Каркеміш. Коли наспіла вістка, що помер батько Набопалазар, Набоходонозор перервав воєнні дії, залишив залоги в здобутих кріпостях і спішно відіхав на похорон батька і коронацію.

Союзник Ассирії, єгипетьский фараон Hexo, довідавшись про хід подій, прийшов з допомогою ассирійцям і відібрав обі кріпости. Набоходо­нозор H. зрозумів, що сам не подужає ворогів, удався за допомогою до скитів. Мадия і переправився на правий бік Евфрату. Війна тривала 4 роки. Під Кар­кеміш скити розгромили єгипетсько-ассирійську армію в 605 р. до Xd. (76.т. УПІ.).

Після того Набоходоназор враз з скитами зайняв Фенікію, Да­маск, а також Палестину і Сирію та дійшов до границь Єгипту. Мабуть Єгипет окупився (заплатив скитам), бо Набоходнозор 11. до Єгипту не увійшов. Та Єгипет не скорився, доповнив свої сили і намовив Палестину до повстання про­ти Вавилону. Набоходнозор зі скитами обляг Єрусалим і після трьох місяців здобув його 597 р. до Xp. Скитам, за допомогу, дозволив ограбити багатий храм Соломона, Юдейського царя, Иоакіма враз з ріднею, вельможів, реміс - ників та ґенералііцію-старшинський корпус вивіз до Вавилону. Відходячи, вави донський цар наставив юдеям нового царя Цідкію.

Використовуючи війну з лідійською коаліцією, в якій воював по стороні Кіяксара Набоходнозор і скити, Єгипет ударив на Фенікію і Сирію 587 Р. до Xp. і здобув їх. Юдейський цар Цідкія теж підняв повстання проти Вави­лону. (292, В.УІП. 67. 300 - 360). У відповідь на це, Набуходонозор враз з скитами зайняв Сирію і Ливан, розбив єгипетську армію фараона Апрія, обляг Єрусалим, який скити здобули штурмом за дозвіл ограбити місто, (ібід та Xpo- ніка Набоніда). Царя Цідкію, який був свідком вимордування його синів, ос­ліплено, а цілий юдейський нарід і решту війська вивезено до вавилонської неволі Єрусалим ограблено і спалено. Тоді саме був біблійний плач Єремії з наріканням на народ Ґоґа з країни Маґоґ - скитів.

Після того Набуходонозар разом зі скитами, вдарив на Єгипет. Вони здобули багату дельту Цілю і коло міста Геліополя, вавилонський цар заложив місто Вавилон, на памятку здобуття долішнього Єгипту, (ібід та 291 т. УШ. ст. 650 - 700). Скитам заплачено дозволом пограбовання багатьох єгипетських міст.

Про те, що в Малій Азії і Ірані були скити двох родів, свідчить хроніка Набоніда, яка називає три роди скитів: "гімірай" - кімери,"ашкузай"- скити Мадия і "сасає" - скити саки. Усіх разом називає та хроніка "уман -манда". Уман - це правдоподібно меди, манда - це скити побратими манів -манеїв. Ця хроніка називає теж Царя медів Астіяґа, царем скитів. (76. т. УШ. ст.: 300 - 350).

Геродот говорить, що Кіяксар, підбивши Іран і Малу Азію по ріку Галіс, покликав до себе на бенкет скитську ґенераліцію враз з Мадисм і вимордував їх, коли вони попилися. Тоді жінка Мадия Зорина (Зоряна) стала в проводі осиротілої скитської армії, повела їх до бою проти Астіяґа, віднес­ла перемогу і вивела скитів до країни Росо, чи Русонаки в центральній Азії. (Геродот кн. 1. розД: 106; та 76. т. IX. ст. 321.), яка була на північ від Бактрії, а на схід від масаґетів і согдийців-скитів (ібід 76.) Це зробив далеко пізніше наступник Кіяксара Астіяґ, бо Кіяксар помер в рік після битви над рікою Га­ліс в 584 р. до Xp. а Мадия бачимо зі скитами і Набуходоназором,що воюють дальше в Сирії,Палестині, Єгипті і Ливані (3-літня облога міста Тири).

Хроніка Набоніда згадує, що скити були в Мідії за царя Астіяґа. Дуже правдоподібно, що Астіяґ був також скитом, не хотів ділитися владою зі скитами-саками і вимордував сако-скитський Генералітет. Мадий, син ассирійської царівни, був жонатий зі скиткою Зоряною і Астіяґ (по ассирій- ськи Іштувеґ) міг бути сином Мадия.

Зоряна вивела скитів в Роксанаку, тому це були скити-саки, а не українські скити Мадия. Це все мало статись в роках 555 - 550 до Xp. Скити Бартатуа прибули на допомогу Ассирії около 690 р. до Xp. До 555 р. це 135 літ. Коли Бартатуа і Мадий жили в Ассирії 100 літ, то останні 35 літ були часи Астіяґа-Іштувеґа, бо його батька Мадия тоді вже не було на світі. Геродот жив 150 літ пізніше після тих подій і важке твердити, що він їх знав докладно.

Ось, що говорить хроніка Набоніда: "В 550 р. Іштувеґ-Астіяґ зібрав військо і пішов походом на Кира П, свойого васаля, що збунтувався! проголосив себе царем "Аншану" (перська провінція).(290 т. І - II). Перед боєм військо Іштувеґа-Астіяґа збунтувалося і видало його Киров і". Це може бути доказом, що його українські скити збунтувалися за вимордування стар­шини їх побратимів і перейшли на сторону Кира II. який за бунт приобіцяв їм грабунок мідийської столиці Екбатану, в якій скити зрабували величезні скар­би. В той спосіб Кир II. при допомозі скитів оснував велику перську державу, (ібід). Це допомагає зрозуміти, чому Кир II. маючи скитську допоміжне) армію, на протязі трьох літ (до 547 р.до Xp.) підбив Мідію, Вірменію Кападокію, Лідію, Карію та інші народи Анатолії, а в р. 538 здобув могутній Вавилон царя Набо - ніда.

від приблизно 690 - до 538 рр. до Xp. скити господарили в Ма­ній Азії 152 роки. За той час скити, мов той вихор, пробігли по ній вздовж "[“в ширш десятки разів, від Египту по Кавказ, від Середземного моря по Іран. Воювали за одяг, їжу та воєнну здобичу міст - столиць. Здобули двічі Єру­салим, Геліополіс в Египті, Тир у Фенікії, Сарди в Лідії, Топра-Калах в Урар- fT_t Екоатан в Мідії, Каркеміш, Гаран та інші міста?

~^λ Ті виснажливі війни, популяційно ослабили скитів в Азії і Евро-

пі якщо вони з Европи діставали підкрілення. З того опісля скористали мон- голо-китайці і витиснули їх з Центральної Азії, а осілих хліборобів зденаціо­налізували. (До цієї теми прийдеться ще повернутись).

Тут ще коротко згадаємо про хроніку Пабоніда: Останний цар Вавилону "Набо-наїд" (- знайдений небом) був сином вельможі Ада-ґуші, що був верховним жрецем бога Сіна в Гаррані (на півночі від Вавилону). Бог Сін був богом сонця. Він спер свою владу на верховному багатому жрецтві і на культі бога Сіна-сонця. Він не мав симпатій мас народу ані, нижчого жрецтва. Не був здібним вождем, ані політиком. Думав, що Вавилон є не до здобуття. Він залишив у Вавилоні свого сина Балтазара, а сам в поході на Арабію, здобув місто "Тему" і прожив там 10 літ, уживаючи арабських розко­шів. Його син провадив таке саме життя у Вавилоні, не дивлячись, що вер­ховне жрецтво обдирало нарід. (295). Підчас одної з таких оргій, за словами Біблії огненна рука написала на стіні "Мане - Текель - Фарес", що означало "мане - меди, фарес - перси (перси в давнину звали себе фарси) текель" анґл. ^rlE∏κ - взяти, посісти. Те пророцтво сповнилося до 10 літ, це є в 539 р. до Xp. Перси і скити зайняли без бою, здавалося б людськими силами нездобутий Ва­вилон. Про це написано в 1. книзі.

В Гаррані, святині верховного бога Сіна була написана хроніка, яку верховний жрець Абу-Хаба присвятив цареві Пабонідові. Друга вавилон­ська хроніка, написана жрецем Берозою (Березою) т. зв. хроніка Бероза, го­ворить, що Пабонід з родиною був засланий Киром II. в Карманію, напів-пу- синну на ті часи, перську провінцію, 400 км. на північ від столиць Сузи i∏ep сеполю, де він самітно помер.

Кир П. здобув Вавилон 538 р. до Xp. при допомозі скитів, які рік перед тим розбили сильну вавилонську армію під містом Onic (539). Він обіцяв скитам граблення Вавилону, але увійшовши в звязки з низами Вавилону, обіцяв їм оборону від визиску вавилонського вищого жрецтва і вельмож. Коли низи (вояки) отворили йому брами, Кир II. заборонив скитам грабити Вавилон, а тим самим попав в конфлікт з ними і скити покинули Кира. Це коштувало Ки­ра П. як побачимо, утрату життя.

Скити були до 538 р. до Xp. союзниками медів і персів, а від 538 р. стають ворогами і починають нападати на Персію. Ктесій говорить, що в обороні Астіяґа (скита?) стали скити-бактрійці. Кир змусив Астіяґа, що боявся за свою рідню, вислати послів до бактрійців з заявою, що він передав Медію добровільно Кирові II. Геродот твердить що бактрійці не повірили,розпо­чали війну і Кир II. був змушений відложити задуманий похід на Египет, а звернув свої сили на скитів. (Геродот кн. І. розд. 153.).Він, протягом 9 літ (до 529 р. до Xp) покорив бактрів, партів, дрангіянів, аріїв, хорезмітів, сог- Дійців, гандханців, саків і арахозів. Всі ці вичислені племена були напів осі­лими скитами і їх з трудом вдалося Кирові покорити, але скити кочевики ви­ступили в обороні своїх побратимів. Для успішнішої оборони своєї держави від сходу, Кир хотів оперти гранцю Персії на ріці Аму-Дарія, але скити устроіл-и випадову базу за цією рікою і дальше били персів.

Кир І !.постановив здобути Скито-Масаґетію, що була між ріка­ми Аму і Сир Дарія, де цариця Тамара відрубала йому голову 529 р. до Xp. По смерти Кира усі згадані скитські народи, ним підбиті, усамостійнилися, але кочові скити нападали дальше, як за Камбіза і Дарія І. Ці скити були нев- ловлимі. Коли Дарій 1. в 519 р. вибрався на них походом з великою армією, скити утікли за У раль на Україну (290), тому Дарий постановив взяти скитів в два вогні. Він головними силами вдарив 513 р. до Xp. на чорноморських ски­тів, а його син Ксеркс чекав на північних границях Персії в центральній Азії. Та українські скити не утікали за У раль, а від ріки Дону відступали на пів­ніч, хотячи заманити Дарія в ліси. Дарій памятав кінець Кира, завернув на­зад. Скити остались непобідимі (ібід). (Про похід Дарія буде ще мова при ски­тах України (291 т. НІ. ст. 650 700; 290; 4. т. 17. ст: 551).

Користаючи з нагоди, варта ще торкнутись марійсько-вави­лонської мови, бо семіти присвоюють її як т. зв. мову "арамейську".Зачинаючи від спірного слова назви бога "Небо" - Набо, спільного всім орійським (піс­ля юдеїв й арамейським) народам Малої Азії. Бог Небо був богом фенікійців_{ сирійців, лідів, троянів, марів, вавилонців, ассирійців, палестинських самарів і десяток інших. Юдеї внесли слово небо в біблію. Енциелопедія Британіка твердить, що слово "небо" є семітське і означає "він, що кличе" або "він, що світить". Тимчасомце наше небо, назву якого принесли в Палестину наші моа- ви, самари, канаанці, затірці і другі, тоді, коли семіти, як дикарі, одягнені в шкіри, ще довго десь в Африці доїли кози і ослиці. Поміж моавами і сама - рами в Палестино-Йорданії стоїть ще до нині гора "Небо" 877 м висока, на якій була святиня бога Небо самар, моавів, кінахів-канаанців та других. То­му назва "Небо", як і назва "Ява" попали в Біблію та Енциклопедію Брита- ніку, як семітська назва (4. т. 15 ст: 1144). Назва "Ha6o"-"∏e6o" була знана в Самарії 3.000, а у Вавилоні 2.000 літ до Xp. Вавилонський цар Гамурабі -(Амур - Аба) або батько амарів побудував богові "Небо" святиню 1.800 літ до Xp. на 400 літ перед приходом юдеїв.в Палестину. Останний потомок Га - мурабі називався ІПамашдітана." Шамаш,~анґл. смеш - це наш Перун (5 букв). що ударом нищить, змішує. Дітана-дитина. Шамаш-дітана - це дитина бога Перуна. Вавилонський цар Набо-паласар - Це дитина бога 'ЧІеба", якому він дав "пал" - жезл і зробив "cap" - цар, царем. Набоходонозар, небо хо­дило і назирало - опікувалося великими завоюваннями царя. Бог Вал - Вел -Бел - Мардук - це великий, білий бог худоби - мардини, гуцульське мар­жи ни Останній вавилонський цар Пабо-нід, гальське " NIDO " гніздо. (257 ст. 194) це Неба-рід, гніздо. Ного син Балтазар в оригіналі BELSHAZAR це Вела - Білого бога цар. Святиня бога Мардука називалась "Ізіда", бо в тому місці бог Мардук зійшов на землю. Коли Вавилон здобули ассирійці, то їхніми богами були також Мардук, Небо і Accyp.

Приглядаючись назві Acyp - бані - пал, можемо пояснити, що ассури-ассирійці прийшли з Accypfi - країни бога Accypa - бога буйних трав- пасовиськ. Гальське " ASUR " має подвійне значення, це травоїд і шкіра. То значить, що ассури - ассирійці були скотарі і ростиноїди, вбиралися в шкіри (257 ст. 21). Гальське " BAHI » _ _{це землевласник>} багі-ярлі - це землев­ласниця - ґрафиня (ібід)ст. 28). Пал-жезл, "Асур-бані-пал" - власник жез­ла-пала від бога Accypa. Це тодішна мова оріїв, як і американських індіян має слова кельтські, англійські і словянсько-руські і це на дивниця. В тих часах ще не було поділу на "кентум і сатем". Сарґон II. кладе "Небо" після Accypa, а після них Мардука. Ассирійська молитва бо бога "Небо" кінчиться словами: " O нащадки-потомки ("Неба", в нас діти Дажбога)складіть усю свою віру в "Небо" і не вірте в інших богів, бо "Небо" є царем богів і землі. (293). Бог "Небо" був у Вавилоні опікуном науки і мистецтва та богом рістні. Він учитель мудрости, знання і письма, (ібід). Його символом була табличка з глини і рильце до писання. "Небо" був патроном писарів і студентів (ібід), що вчились письма, мистецтва (різьби, малярства і знання). На передмісті Вави­лону в Боршіпі існувала вища школа (академія) писання, різьби, математики й астрономії від 1800 - до 539 рр. до Xp. (ібід). Батьком "Неба" мав бути Мар­дук- Вел- Бел, але вони оба рівні силою. Нарід Вавилону-Ассирії почитав більше бога "Небо", як Вела-Мардука. Бог "Небо", в уяві тих народів, мав великі, вічно створені очі, (як єгипетський "Озіріс" - озарений, що все і завсігди видить) від якого не можливо було нічого утаїти.

Жінкою бога "Небо" була богиня "Пана" - наше Неня, яку знає­мо зі Сумерії (книга 1.). Нана-Неня звалась по грецьки Нісаба - гальське " NIOS " _ верховний, верх, вершина (ібід). Пана - Неня була богинею уро­жаю та уродин в усіх орі їв і Руси-Праукраіни. Те слово осталось в нашій мо­ві до сьогодні. Ассирійці говорили, що Пана була пасербицею Мардука. Її титул в сумерів, вавилонців, ассирійців та інших оріїв звучав "Богиня богинь королева світу, дателька життя". Вона добродіяла завсігди зі своїм мужем "Небом" (ібід). Запізнавшись дещо з проблемою скитів та народами Малої Азії і Ірану, що були самаро-кімерами, приходимо до висновку, що скити по­магали тим народам на основі спільної мови і богів, що були зрозумілі тим народам і скитам;