РОЗВИТОК ВІДТВОРЮВАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА В НАСЕЛЕННЯ ПРИП'ЯТСЬКОГО ПОЛІССЯ (середина V - кінець III тис. до н. е. )

Знедавна структура господарства давнього населення іолині (адміністративно - це Волинська і Рівненська країни) в неоліті не була визначена. Дослідження архе­ологічних пам’яток, проведені в два останні десятиліття [Охрі- менко, 1994], виявили палеоботанічні й палеозоологічні мате­ріали, що дозволяють визначити час становлення й характер відтворювального господарства цього району.

За фізико-географічними характеристиками територія вклю­чає два регіони - Західне Полісся і Волинську височину. Західне Полісся, куди входять, крім Волинської та Рівненської областей, частково Львівська й Тернопільська області (так зване Мале По­лісся), межує на заході з Польщею, на півночі - з Білоруссю. Ре­льєф низинно-рівнинний, з поступовим зниженням з півдня на північ, із незначною розчленованістю і незначними відносними висотами. Одноманітна поверхня іноді переривається невисоки­ми узвишшями у вигляді дюн, пагорбів, валів і гряд. У ґрунто­вому покриві переважають ґрунти підзолистого типу, глинясто- піщані і піщані, поширені також болотисті ґрунти і торфовища. Узвишшя з піщаними ґрунтами зайняті сухими сосновими ли­шайниковими лісами, у низинах із суглинними ґрунтами ростуть дубово-соснові, дубові, грабові, дубово-грабові та ясеново-віль­хові ліси з добре розвинутими трав’янистим і чагарниковим яру­сами. У низинах поширена лугова й болотна рослинність [Гав- рилюк, 1955, с. 406-412]. Відносно м’який клімат з теплим літом (середня температура липня від 17,5 до 18° С) і нехолодною зи­мою (середня температура січня - від 4,5 до 5,7° С) з кількістю 19

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) опадів 550 - 600 мм на рік цілком сприятливий для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Тут вирощують жито, озиму пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, з бобових - горох і, в меншій мірі, квасолю, з технічних культур - льон і коноплю [Мукомель, 1955, с.

Волинська височина представляє собою зовсім інший фізи­ко-географічний район. Найбільш висока і розчленована ярами та численними притоками рік Західного Бугу, Стиру й Горині її південна частина, де висоти досягають значень 340 - 361 м. У центральній і північній частинах широкі і злегка хвилясті межи­річчя мають абсолютні висоти 240 - 300 м. Грунтово-кліматичні умови тут більш сприятливі для заняття землеробством - пере­важають сірі й чорноземні опідзолені ґрунти. Клімат - помірно- континентальний із середньою температурою січня - -5° С, лип­ня - + 18° С і 630 мм опадів на рік [Геоботанічне районування... 1977, с.132].

Теплий і вологий клімат атлантичного періоду голоцену, під час якого неолітичні племена з’явилися на Волині, був цілком сприятливий для заняття землеробством. Відповідно до палео­географічних реконструкцій, на європейській території колиш­нього СРСР у цей час середньорічні температури збільшувалися на північ від 60° п. ш. на 2 - 2,5° С, а південніше 50° п. ш. - не більше, ніж на 1°. Опадів випадало більше в середньому на 25 мм [Климанов, 1994, с. 150]. Велика частина Європи була покрита в неоліті широколистяними лісами. Зменшення (усування) лісів відбувалося тільки з появою поселень і для обробітку землі під поля. Справжні степи існували лише на Україні, у її південній частині [Behre, Jacomet, 1991, с. 82, 96).

На Волині перші сліди господарської діяльності людини, за палінологічними даними болота Старники (Рівненська область), фіксуються з другої половини 5-го тис. до н. е. [Артюшенко, Арап, Безусько й ін., 1982; Безусько, Каюткина, Ковалюх, Артю­шенко, 1985). Вік цих відкладень визначений у межах 6320±100 14С [Хотинский, Безусько, Черкинский 1994, с. 115-116]. Клі­матичні параметри в цей час були близькі до сучасних. Середні температури (літня й зимова) були тільки на 1 - 2° вище від су-

часних. Кількість опадів також було близькою до сучасних зна­чень, тобто 550 - 600 мм за рік [Климанов, Безусько, 1981, c. 25]. У рослинному покриві переважали ліси із сосни Pinus sylvestris.

Формування в Прип’ятському Поліссі волинської неолі­тичної культури (ВНК) відбувалося в середині 5-го тис. до н. е. на основі мезолітичної культури Яніславиця, що під впливом буго-дністровської і дніпро-донецької культур перейшла до “керамічного” мезоліту. Її етнографічною особливістю є гребін- часто-накольчата кераміка. У цей же час на великих просторах волинського лісостепу з’являються носії хліборобсько-скотар­ської культури лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК), які при­йшли з Подунав’я. Населення культури лінійно-стрічкової кера­міки співіснувало з населенням волинської неолітичної культури із середини 5-го до початку 4-го тис. до н. е. Пізніше, на межі з Поліссям і на Поліссі перебували групи населення маліцької та люблінсько-волинської культур (Луцьк-Луг, Арматнів, Липно, Майдан-Липно).

Пам’ятки КЛСК на території сучасної України відомі з двох районів: на північному заході України (Волинь) і з території Се­реднього Дністра (Україна й частково Молдова). Перший район, тобто північно-західна частина території сучасної України, був

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис.

Палеоботанічні дані, що характеризують склад асортименту, який вирощувався племенами КЛСК і ВНК в досліджуваному районі, отримані на основі вивчення відбитків рослинного похо­дження на фрагментах кераміки поселень Рівне, Гнідава, Гірка Полонка, Голишів, Баїв (культура лінійно-стрічкової кераміки) і Крушники, Розничі, Новосілки, Мала Осниця, Коник (волинська неолітична культура) [Пашкевич, Охрименко, 1990, c. 1-24].

Крім зернівок, виявлено відбитки колоскових і квіткових лу­сок, уламків соломин, “вилочок”, тобто сліди тієї рослинної до­мішки, що додавалася в глиняне тісто при замісі глини в проце­сі виготовлення посуду. Серед зафіксованих виділено відбитки зернівок пшениці двозернянки Triticum dicoccon, ячменю голо­зерного Hordeum vulgare var. coeleste (табл. 1; 2). Склад відбитків показав також, що жителі поселень КЛСК на Волині були знайо­мі й з такими культурними рослинами, як пшениця однозернян­ка Triticum топососсит (можливо, вона траплялася як домішка в посівах найбільш численно представленої плівчастої пшениці - двозернянки Triticum dicoccon), ячмінь плівчастий Hordeum vulgare, просо звичайне Panicum miliaceum (?), горох посівний Pisum sativum і вика ервілія Vicia ervilia.

Очевидно, що дві зернові культури - пшениця двозернянка і ячмінь голозерний - були основними серед рослин, які вирощу­валися. Крім них, могли використовувати для посівів пшеницю однозернянку, плівчастий ячмінь, просо (?), вирощувати горох і вику ервілію. Вони складали асортимент, відомий неолітич­ним хліборобам північно-західної частини сучасної території України. Слід при цьому відзначити, що, зважаючи на матеріали середнього і пізнього періодів ВНК, а саме: відсутність вклад- 22

нів серпів для зрізання стебел зернових, відсутність зернотерок - створюється враження епізодичності заняттям землеробством у неоліті Полісся.

Таблиця 1

Відбитки рослин на кераміці з поселень лінійно-стрічкової кераміки

Таблиця 2

Відбитки культурних рослин на кераміці з поселень волинської культури

Asp - Avena sp. ; Csp - Cannabis sp.

Td - Triticum dicoccon; Tm - Triticwn monococcum; Tsl - Triticum aestivum s. l; Ve - Vicia ervilia

Відбитки таких культурних рослин, як Triticum dicoccon, Tri- ticum monococcum, Triticum spelta, Triticum aestivo-compactum, Hordeum vulgare, Hordeum vulgare var. coeleste, Avena sp., Vicia ervilia, Pisum sp., Lentil sp. відомі з другого району поширення племен культури лінійно-стрічкової кераміки - із Середнього Дністра [Янушевич, 1986, c. 4-14; 1989, c. 610-611; Larina, Kuz­minova, 1994, c. 229]. Іноді відбитки деяких з перерахованих рос­лин трапляються в значній кількості. Так, на фрагментах керамі­ки з поселення Данчени 1 виявлено 59 відбитків зернівок проса і 9 відбитків насіння коноплі Cannabis sativa. Обвуглені зернівки відомі поки що лише з поселення Незвисько на Дністрі. Це зер­нівки пшениці двозернянки і насіння гороху [Черныш, 1962, c. 26]. Очевидно, в межах великого ареалу, зайнятого племенами культури лінійно-стрічкової кераміки, використовувався поді­бний асортимент. Так, склад культурних рослин, виявлений на пам’ятках південно-східної частини ареалу культури лінійно- стрічкової кераміки, дуже подібний до того, що був установле­ний на пам’ятках цієї культури в Європі [Klichowska, 1961; Haj- nalcy^ 1975; Knorzer, 1971; Wasylikowa, 1991]. Злаки - плівчасті пшениці і ячмінь разом з бобовими (головним чином, горохом і викою ервілією) - утворювали основний асортимент. Відмічено й голозерні пшениці, однак вони були лише домішкою в посівах плівчастих пшениць. У числі інших рослин варто згадати соче­вицю і мак, залишки яких зафіксовані в неолітичних пам’ятках Німеччини [Knorzer, 1991, c. 194].

Не видається можливим погодитися з О. Ларіною, яка, поси­лаючись на дослідження палеоботаніків З. Янушевич і Н. Кузьмі- нової, вважає, що племена культури лінійно-стрічкової кераміки вирощували п’ять видів пшениць, таких як пшениці плівчасті (двозернянка, однозернянка і спельта) (Triticum dicoccon, Tritic- um monococcum, Triticum spelta) і пшениці голозерні Triticum ae- stivo-compactum (напевно, остання назва дала підставу О. Ларі- ній говорити про дві різні пшениці і включити їх у список з п’яти найменувань пшениць) [Ларіна, 1999, c. 89]. Однак З. Янушевич, спираючись на дані своїх досліджень, пише, що “на пам’ятках культури лінійно-стрічкової кераміки... пшениці представлені трьома генетично пов’язаними видами - однозернянкою, двозер­нянкою і рідше спельтою” [Янушевич, 1986, с. 12], тобто мова йде про використання трьох плівчастих пшениць - однозернян­ки, двозернянки і спельти. Найчастіше й у найбільшій кількості використовувалася одна з плівчастих пшениць - пшениця дво­зернянка. На великому палеоботанічному матеріалі, отриманому для території України і Молдови, встановлено, що в неоліті, ене­оліті й у бронзовому віці голозерна пшениця Triticum aestivum s. l. була лише домішкою в посівах плівчастих пшениць, тобто зустрічалася в них як засмічувач.

До того ж слід зазначити, що, згідно з Е. Шиманн, сполу­чення Triticum aestivo-compactum є синонімом пшениці Triticum compactum, а проміжної форми Triticum aestivo-compactum про­сто не існує [Schiemann, 1948, c. 52]. Палеоетноботаніки Європи, підводячи підсумок 20-літнім дослідженням, відзначили великі складнощі, які виникають у дослідників при ідентифікації обвуг­леного матеріалу, і вирішили, що викопні зернівки голозерних пшениць слід поєднувати під однією назвою Triticum aestivum s. l., куди включати зернівки таких видів, як Triticum vulgare Vill, T. compactum Host, T. vulgare antiquorum Heer, T. aestivum grex aestivo-compactum Schiem [Progress in Old World Palaeoethnobot­any, 1991, c. 209].

Попередні палеоботанічні дослідження матеріалів з терито­рії Білорусі показали, що досвід вирощування злаків поширю­вався, ймовірно, не тільки на правому березі Прип’яті, але й пе­рейшов водний рубіж. Відбитки зернівок пшениці двозернянки і ячменю голозерного недавно були виявлені на більш пізній, ніж на Волині, неолітичній кераміці на р. Піна (пам’ятка Глинно). Ця територія була зайнята населенням німанської (можливо, східно-поліської) культури, а північніше (пам’ятки на кривин- ському торфовищі) - нарвської, що досліджуються М. Чарняв- ським. Можливо, пам’ятки цих археологічних культур з’явилися тут пізніше, ніж на Україні, а саме в 4-му тис. до н. е. [Чарня- ускі, 1979, c. 78]. Цим часом датує неоліт Понімання М. Чар-

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко

РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) нявський, а в Поприп’ятті ця культура могла з’явитися раніше. На думку М. Чарнявского, на доброборському етапі в носіїв німанської культури з’являються серпоподібні крем’янні ножі, а сліди землеробства - на лисогорському етапі [Чарняускі, 1979, с. 68-69]. Під впливом культур дніпро-донецької і лінійно-стрічко­вої кераміки тут могла розвинутися й інша галузь господарства

- скотарство [Чарняускі, 1979]. За даними В. Ісаєнка, на лівобе­режжі Прип’яті в пізньому неоліті, з появою шліфованих сокир і серпів, виникає виробниче господарство [Исаенко, 1976]. Та­ким чином, розвиток землеробства і скотарства на двох берегах Прип’яті припадає на пізній період неоліт - на 3-є тис. до н. е., що пов’язано, ймовірно, з появою носіїв культури лійчастого по­суду (ЮНІ). Можливо, що це населення перейшло Західний Буг у середині 3-го тис. до н. е., а у Понімання й у Білоруське Полісся

- раніше. Населення ЮШ сформувалася на берегах Балтійського моря і, мігруючи на південь, відносно швидко освоїло навички скотарства й землеробства.

Дослідженням господарства населення східної групи пам’я­ток ЮШ (до якого належать і поселення Волині) займався Я. Крук. Згідно з наведеними ним даними, населення КЛП вико­ристовувало в посівах кілька видів пшениць, ячмінь, а з бобових

- вику, сочевицю, горох, з технічних культур - льон [Kruk, 1980]. Велике значення мало скотарство. За даними М. Пелещишина, на поселеннях КЛП (зокрема Зимне) кістки великої рогатої ху­доби складали 40%, свиней - 30%. Поселення Зимне розташо­ване на межі Полісся і Волинської височини, що забезпечувало можливість контактів із населенням ВНК. На посуді з Бужанки і Зимного є гребінчастий та інші елементи декору поліського нео­літу. Крім того, крем’яні, кам’яні сокири, типові для КЛП, зна­йдені в багатьох місцях Прип’ятського Полісся (Городок, Кукли, Чорторийськ), а на поселеннях волинської неолітичної культури (Коник, Оболонь, Новосілки) є кераміка змішаного типу. Техно­логія виготовлення посуду подібна до тієї, за якою виготовлені вироби КЛП.

Основним робочим інструментом давніх хліборобів КЛСК на Волині були, ймовірно, мотики - дерев’яні, у вигляді заго­стрених ціпків, і з роговою робочою частиною. Деякі такі мотики

мали отвір для ручки і нагадували кирку. Таке знаряддя знайдено в об’єкті № 23 на поселенні Гнідава, ще два - у розкопі № 2 на поселенні Рівне. Для збирання врожаю використовувалися сер­пи, можливо, типу Караново, що складалися з дерев’яної опра­ви (кістяні не виявлено) і декількох крем’яних вкладнів. Такі крем’яні вироби знайдено на пам’ятках Рівне, Коршівець, Гір­ка Полонка, Новостав, Баїв, Гнідава, Клевань. Як правило, вони трапляються майже в кожному досліджуваному житлі КЛСК на Волині.

До числа частих знахідок у житлах відносяться також зер­нотерки з піщаника. Вони звичайно мають подовжено-овальну форму й різні розміри - великі й маленькі. Знайдено також роз­тиральники. На поселеннях Рівне, Голишів, Гірка Полонка, Гні- дава, крім палеоботанічних досліджень, проводилося палеозоо­логічне вивчення остеологічних матеріалів. О. П. Журавльовим установлено, що склад знахідок на цих поселеннях неоднорідний. На поселенні Рівне виявлено кістки великої (2%) і дрібної (26%) рогатої худоби, свиней (15%). Кістки диких тварин складають 20%, що вказує на значну роль полювання, об’єктами якого були кабан і благородний олень. Таке ж значення мало, мабуть, по­лювання і для жителів поселення Голишів. Кістки диких тварин також складають тут 20%. Об’єктами полювання були кабан, ко­зуля, тур. Однак серед домашніх тварин переважала велика ро­гата худоба, на другому місці - дрібна рогата худоба, на третьо­му - свиня. На поселенні Гірка Полонка особини диких тварин (представлені тільки кістками кабана) становлять лише 5%, а се­ред домашніх тварин переважала дрібна рогата худоба (37%), на другому місці - свиня (близько 25%), на третьому - велика рога­та худоба (близько 13%). Залишки домашнього коня виявлені на поселеннях Голишів і Гірка Полонка. На Гнідаві залишків коня не знайдено і, як на поселеннях Рівне і Голишів, кістки домашніх тварин складають 80%. Серед них найбільш численні кістки ве­ликої рогатої худоби (39%). На другому місці - залишки дрібної рогатої худоби (22%), на третьому - свині (12%). Об’єктами по­лювання тут були кабан і козуля [Журавлев, Охрименко, 1994].

На думку деяких дослідників, поява домашнього коня в на- селення культури лінійно-стрічкової кераміки відбулася завдяки безпосереднім чи опосередкованим контактам із племенами сте­пових нижньодонської й азово-дніпровської культур [Безусько, Котова, 1997, c. 149].

Таким чином, як показали дослідження, в економіці неолі­тичних племен, що населяли північно-західну частину України, переважне значення мали, ймовірно, рибальство й полювання, і

Оранка на сівба у Дворіччі