РОЗСЕЛЕННЯ ОРІЇВ

Причини розселення.

Заки приступимо до опису розселення, означім собі докла­дно, що означає слово ”орій“, чи ”арій“. В санскриті ”орій“, в A- весті ”айрій“, означає в перекладі на нашу мову благородний, з ви­щого роду, справедливий, шляхетний, королівський.

Звалиея орії різно. До кожної з назв ми прийдемо і її докладно обговоримо. Можна ставити гіпотезу, що перша історична еміграція оріїв на південь носила назву ”самарів“ чи ”сумерів“, що вийшли зі східньо європейської вітчини ”Самарії¹¹.

Як було згадано, орії емігрували хвилями на всі сторони світу. Займали чужі території, переважно насиллям, з боями, міша­лися з іншими расами, творили держави, нові народи, затрачували рідну мову і в протязі століть відчужувалися від матірнього пня — Оріяни.

Ніхто з істориків не подав до сьогодні причини розселен­ня оріїв, їх гонV до далеких мандрівок, кривавих боїв з чужими народами, поневолення підбитих народів і обопільної асиміляції.

Спробуємо знайти правдоподібні причини тих мандрівок. Чи вони влучні, твердити не можемо.

I. причина: Перенаселення — є можливе, але й сумнівне. На понад 3 мільйони квадратових кілометрів східньо-ев- ропейських степів, перенаселення — мало правдоподібне, але не ви­ключене.

II. причина: Великі холоди — довгі зими, глибокі сніги, сильні морози, брак паші і хлівів для худоби, що вигиба­ла з голоду й холоду. Це дуже правдоподібна причина мандрівки оріїв у тепліші околиці.

III. причина: Великі стада вовків в лісостеповій полосі східньої Европи, що під час великих морозів і снігів напа­дали стадами на ослаблену худобу, а літом велика кількість зміїв. Це не видумка. Грецький історик і подорожник Геродот пише: Народ ”неврів“, поселений у Надбужжі (ріка ”Нур“), мусів утікати зі свого краю тому бо у їх край прийшла маса зміїв, що розмножилися в пустині - степах. Це виглядає на байку, але ми знаємо, що у високій і густій траві східньо-европейських степів жив рід великих вужів, що їх козаки, ще в XVI стол. на­зивали ’’полози**. Це був около 6 метрів довгий, Іірубий, сильний і дуже звинний вуж. Міг досить скоро котитися колесом, а тіло блистало до сонця. Коні на вид ”кола“ — гада хропіли 'і впере- страху розбігалися на всі сторони. Котився колом тому, бо в густій, високій (2 м.) степовій траві, не бачив здобичі і просування було утруднене. Тому гнуті Кореи санок звалися в Україні ’’полози**. Гад полоз був довгий і грубший, як полоз саней. Другий рід ду­же отруйної змії жив в степах. В противенстві до великого по­лоза, це була тонка, як олівець, мала, чорна, дуже звинна т. зв. ”степівка“. Була дуже небезпечна, бо була незаметна, атакувала людей і худобу. Геродот згадує також, що ”неври‘* уміли переки­датися у вовків, тому у них було дуже багато вовків. (Геродот т.

IV. ст. 105). Отже вовки і змії були причиною, що праукраїнське плем’я ”неврів“ BHeM^,i∏pyBaло з-над ріки Бугу. Як усі чужі істо­рики, Геродот перекрутив назву, бо його ”неври“ це були наші ”нури“, що жили в басейні,ріки ”Нур*‘, притоки Буга. Назва ”ну- ри“ — це зрозуміла українська назва (літописна ’’нурська земля**). Так ми переглянули правдоподібні причини еміграції оріїв. Чи бу­ли які інші, не відомо.

САМАРСЬКА - CYMEPCbKA ДЕРЖАВА

Ця держава містилася в сьогоднішньому Іраку, між двома великими ріками Евфратом і Тигром, греки назвали її ’’Месопота- мія“, по-нашому ’’Межиріччя**. Месопотамія простягалася від вірмен­ських гір на півночі, до Перської затоки на півдні.

РИС. 13

СУMEPCbKA ДЕРЖАВА І ОРІЙСЬКІ СУСІДИ (5-4 тисяч л. д. Xp.)

земних багатств в Месопотамії не було. Про нафту, гцо була в зем­лі, сумери не знали. Намулена глина надавалася на диріб цегли, дахівок і горшків. Та земля, змішана з асфальтом, що в деяких місцях Іраку, як нафтова смола пробивалася на поверхню землі, творила для сумерів незвичайно цінний будівельний матеріял, що заступав цемент. В Месопотамії не було каміння, ані лісів, дерево було дороге. Так виглядала Месопотамія, край багон, покритий ’’ко­мишем* *, понад 4.000 літ до Xp. як сумери її здобули.

Ким були сумери-кімери І звідки прийшли в Месопотамію?

Ми згадали, що вітчиною сумерів була Оріяна - Праукраїна, що в часах приходу оріїв-самар в Месопотамію, простягалася від ріки Лаби по гори Урал.

Разом з тою керамікою знайдено модель човна з трощі, ткацькі тягарці, пряслички, голки й шила з кости, камінні τoπopι⅛ фіґурки звірів: тура і леопарда та найважніше, що сполучає всіх самаро-оріїв це статуетки богині Матері-землі та циліндричні печаті (ібід). Taitii самі статуетки знайдено у нас, на Балканах, в цілій Европі, в Ірані, в Індії, Індокитаї, та Індонезії. В індійській куль­турі т. зв. Могейо-Даро знайдено такі самі речі, про що ми довідає­мось докладніше при описі Індії. В Сумерію історичні самари прий­шли около 5.000 лїіт до Христа другою, а може більше хвилями, в той самий спосіб індо-самари прийшли 1.750 р. до Xp. в Індію. В обох місцях друга еміграція покрила місцеву, що дало початок високим сумерійській та індійським культурам.

Що між Сумерією й Індією були тисячолітні торговельні і духові зв’язки, свідчать близнючо подібні речі, статуетки, фіґурки, торговельні печатки і т.

Приглянемося ще одному фактові духової єдности між обо­ма народами. Це згадки про потоп, скопійований опісля Біблією. Індійський потоп і врятування білого предка ’’Ману*¹ постараємось з’ясувати. Заторкнемо потоп в сумерській мітології в книжці ар­хеолога С. Леонарда Вулея, виданій в Оксфорді втретє 1929 року. Він, на основі відкопаних клинописів сумерських державок — місі уложив список сумерських царів-лугалів перед потопом і після по­топу. Цікаво, що ті царі, чим старші, тим довше жили. Юдеї, взо- руючись на тому списку, дали своїм біблійним героям також грубі цифри літ. Ця листа 8-мох сумерських царів, що правили перед потопом, дає їм від 18 - 43 тисячі літ життя. Три з тих 8-мох ца­рів, що правили в місті ”Бад-табіра“ певне разом 108 тисяч лік. Коли б навіть те число було в 20 разів перебільшене, то все та­ки дає цифру 5.400 літ до потопу і це сума цілком можлива. Що потоп був в Сумерії — Месопотамії, але не всесвітній, як це ствердили археологи.

Питання, як то перекази про потоп появилися в Індії і Су­мерії, Греції, Камбоджі і в Юдеїв? Спробуймо вияснити цю цікаву проблему.

Про неї знає уся біла раса, а з Біблії — увесь християн­ський світ. Жовта і чорна раса в Африці й Китаю не мають пе­реказів про потоп. Заходять дві можливости: або були два по­топи в Індії і Сумерії, або переказ про потоп занесений в Індію із Сумерії. Перша можливість е правдоповдібна, але не доказана. Нам відомо, що між 15.000 і 13.000 літ до Xp. американський континент відірвався від Европи 'і утворилася протока зв. прото­кою ”Берінґа“. Велика частина східньої Сиберії запалася тоді в мо­ре. Дуже можливо, що тодішні тектонічні забурення спричинили атмосферичні забурення, які спричинили затоплення долин Інду і Ґанґесу. То саме могло в той самий час статися в Сумерії і Кам­боджі. Великі виливи Евфрату І Тигру затопили низинну Месопота­мію, а ріка Ма-Конґа — Мекон - низину Камбоджі і Південний Вєтнам. Та це були льокальні потопи, а не ґльобальний. В Европі й Америках археологи ніде потопу в ґльобальному розмірі не ствердили.

Друга причина: Сумерія, як найстарша держава з високо розвиненою торгівлею, на 2.000 літ старшою культурою, цивіліза­цією і літературою від єгипетської, промінювала своєю культурою, торгівлею, наукою та мистецтвом металюрґії й інкрусації (оздоби золотих і срібних виробів дорогими каміннями) на всі народи то­дішнього світу. В Месопотамії льокальний потоп (а може й кілька) стверджений геологами, увійшов у сумерську літературу. Сумери вели торгівлю сухоіпутньою дорогою через Кавказ та Іран з Індією і українською правітчичою Самарією. (31), морським шляхом через Перський залив, з Індією та Індонезією. Вони правдоподібно зане­сли із своєю літературою переказ про потоп до повище згаданих країв. Ми також могли мати записи про потоп, писаний на звоях березової кори, але з упадком самарської держави, скити, сармати, опісля гуни, авари, а спеціяльно греки за Аскольда й Дира (пер­ше хрещення), а ще більше після третього хрещення (друге було за кор. Ігоря), березові бібліотеки попалили. Що не допалили гре­ки, спалив Андрій Боголюбський. Татари Батия вже не мали що палити. Відтоді урвалися нитки, - докази нашої праісторії і грек Нестор почав нам нашу історію від часів грецького царя Михайла брехнями про варягів. Так ми зістали безбатченками, невідомим на­родом русів, що прийшов зі Скандинавії, але говорив руською мо­вою.

Така мандрівка, пересування народу з боями, як жидів з S Єгипту, могла тривати довго і могла відбутися лише в союзі більше племен. З археольоґічних розкопів виходить, що сумери в това­ристві, мабуть, KJtchib, каші в, марі їв, у рів, еламів та мабуть і інших племен втиснулися в Месопотамію та гори ’’3агру"-3агіря, кілька сот літ перед 5.000 роком до Христа. Так само намневідомо доклад­но коли прибули в Египет племена Кашів "біблійних кушітів'^ як вони назьгва — лисц коли прибули ріфеї з наших Ріфейських гір вМароко, чи трояди вТрою, Хати в Анатолію, та багато інших народів. Також не відомо коли наші гало— руси зайняли західню Европу по р. Везеру. Всі вони вийшли з Оріяни -Пра — України від 6000 до 500 р. д. Xp.

Ріка Везера звалаоя по-орійськи ”Визера“, бо із-за неї ви­зирали венети нападу римлян. З тою самою ціллю звався ’’Назорет" в Палестині, краю палистих-пелязґів, положений під горою ’’Та­бор", де сторожили палисті перехрестя торгових шляхів в Назорі (-реті). Гора ’Табор" пригожа до оборони, як і палестинська, е і в Чехії. Які народи жили на схід від р. Визери, ми знаємо лише про деякі з них з описів арабських, грецьких і римських купців- подорожників. Це були ґаллі, кельти, даки, пруси та венеди, але ці назви крили в собі сотні племен з різними назвами, з яких ми і половини їх імен не знаємо. Історію світу пишуть осілі на­роди, що в протязі тисячоліть творять своє письмо, культуру, нау­ку й мистецтво, оперті об природні границі. На просторахсхідньо- европейських степів, де природних границь не було, тисячолітні еміграції, пересування одних племен оріїв іншими, не сприяли ви­творенню культури й цивілізації на в зір Сумерії, Єгипту, Ассирії, хатів, грецької, римської, чи англьо-ґерманської.

На Праукраїну, маточник білої раси, ослаблену еміграціями на всі сторони світу та племінними незгодами в нутрі, вже з до­би бронзи наїздять від 1500 р. до Xp. інші племена, також орії і пересувають одні одних з одного місця на інше. (65) та (67).

Що до сумерів в Іраку та Палестині й Сирії, то вони всюди закладали міста з назвами рідних Самар-столиць в Пра- україні. Так постало місто Самарканд в Азії і Сумер над р ікою Тигром, що існує до сьогодні, Самара і Самарія в Палестині, міс­то Смирна (Самарна) в Сирії та місто Самар, тепер Самаль (по-ту- рецьки) в Малій Азії. З Оріяни виеміґрували самари в Середню Азію (Самарканд), в Камбоджу (народ хімерів) та на Філіпіни, де остров і море назвали ’’Самар". Це не припадок, таких припадків іс­торія не нотує. Це безсумнівний доказ, що емігранти самари-кімери з Праукраїни-Самарії-Кімерії називали так само новоздобуті місця поселень, як звалася матірна вітчина в Европі. Те саме з назвами Оріяна чи Аріяна. Тоді, коли Самарія була лише частиною Оріяни від Дніпра по Урал, Оріяна була назвою цілої території від рік Лаби Дунаю до гір Уралу — з тої причини, що правобічні кимери- самари були хлібороби-орії.

З тої Opi ян и розселилися орії по цілій Европі, в Іран, Ін­дію, Малу Азію, Південну Азію, аж до Японії (самураї, це інша раса, як японські селяни) та на Філіпіни і західню Іріяну в Но­вій Гвінеї.

В місцях, де орії осідали більшими еміграціями, називали нові поселення також назвами Оріяна. Так постала в Індії велика провінція Орія, що займає 60.162 ам2, і має 17.565.645 мешканців. Та провінція має мову найбільше зближену до Санскриту і та мо­ва до сьогодні називається Орія. Коли Індія одержала в 1949 р. самостійність, індійський парламент (Рая) в 1951 р. змінив на­зву Орія на Opica, але назва мови осталася дальше Орія. Є Іран і Орія провінція в ньому. Теперішний Афганістан, ще в часах Риму (IV. стол. по Xp.) звався Арія. Ірландія, колись в ча­сах Риму, звалась Ipa — Орія, сьогодні Ір-ланд — почнашому це край оріїв. Є місто Орел коло Мадриту, є місто Орськ над рікою Урал, є Ірія в західній Гвінеї, є кантон Урі в Швайцарії. (В Ah^j. ґлії і Шкотії є ріки Дон). Є ріка Арій в Афганістані, є ріка Оронт в Малій Азії. Маємо гори й ріку Урал по-нашому край білих урів — орів. Таких назв можна знайти більше та і цих вистачає на доказ, що назви Орь, Арь — це одна й та сама назва старинного білого народу, що походить з Оріяни-Праукраіцни та дав світові фундаменти культури й цивілізації. Той народ за англійськими безсторонними істориками та енциклопедіями мав свою правітчину в ’’Саутерн Русіян“ (33), (34), (35), (4).

Торкнемося слів, спільних Санскритові й Авесті: Слова ”сарс, аре, урс, орс“ спільні обом. Сарс-рідкий, сарман — струя води, саріт-потік, са раті-текучий потік, але: Cap — пан, вождь, володар, від того ”цар“. Французьке ”сіре“-сайр-пан, англ, сір-пан, нім, герр, колись сер - пан. Як бачимо, орійські-праукраїнські слова з одна­ковим пнем тисячі літ тому і сьогодні в нашій мові відрізнялиоя. після закінчень і наголосу. Ми маємо в топоніміці й гідронімі- ці від Висли по Волгу, а навіть від Атлантику по Урал слова ’’cap, capaτ*^t, і похідні від них. Доказ, що окрім самар скотарів лі- вобіч Дніпра, були ще сари рільники правобіч. Є ріка ^,,Caap^u в Німеччині, Еспанії, Галичині, є 2 ріки Сари приток ”Псла“ к. Га­дяча, гора ”Сар“ в Сербії, г. Сарат на Підкарпатті, є кілька місце­востей Сари, Саратів, Сарни і т. п.

Після цієї дигресії вертаємося до еміграції су мері в в Малу Азію. Перейшли вони в Месопотамію берегом КаспІя в Закавказзя в околиці теперішнього м. Тебріс, звідтам берегом озера Урмія. (Реза) дісталися на лівий беріг ріки Тигру. Тут оснували на пам’ят­ку своєї вітчини місто Самар-у. Клімат тих часів в Малій Азії був більше вологий, як тепер, тому берегами р. Тигру були розлогі па­совиська для стад сумерської худоби. (36). C у мери були скотарі й хлібороби. Пасовиська для своїх стад посіли без більшого зусил­ля. Месопотамію треба було здобувати силою від первісних меш­канців, що жили між багнами на сухих островах і мали ліплену розмальовану кераміку. Коло місцев. ”Убайд“ знайдено ту керамі­ку, і тому часи перед сумерами зовемо культурою ”У байду” з пе­ред 5.000 літ до Xp.

По зайнятті Месопотамії кераміка ’’Убайду” переходить ево­люцію, і починається кераміка й архітектура сумерів; її ділимо на кілька періодів. Перший період, це т. зв. куьтура ”Урук“ (урук-місто білих), походить від розкопів коло того міста. То час 4.000 - 3.800 літ до Xp. У тих часах сумери здобули уже усю долину Долішньої Месопотамії, побудували міста Еред, Ур, У рук і Лагаш. В кожно­му з тих міст побудували величаві храми своїм богам та появля­ються початки образкового письма. (Рис.22).

Другий період наз. ”Джемет-Наср“, триває яких 200-300 літ. У цей час сумери осушили й наводнили цілу низину Месопотамії, постало багато нових міст і храмів. Найважніший храм, що об’єд- нював усіх сумерів, був у місті Hinnyp в честь бога ’’Енліля'* су- мерсъкого Дажбога. У цих часах сумери виробляють мідяні й брон­зові предмети. Сумери не могли уживати возів на м’якій і вогкій землі, тож уживають саней до перевозу тягарів, будують човни з трощі. Щоб човни не тонули, прив’язують до боків в’язанки тро- щі, як 5 тисяч літ пізніше козаки до своїх човнів. (Від сумерів виробу човнів з трощі навчилися єгиптяни). На сухих місцях ужи­вають 4 колісних возів з одноцілими колесами. Виробля­

ють дуже тонкі тканини-полотна з льону й вовни. Кераміка орна­ментована, роблена на гончарському крузі. Появляються печатки, всі ремісники прикладають печатки до своїх виробів на табличках з глини. Будують великі храми т. зв. (Ziggurat) зіґґурати в формі квадрату. Руїни такого храму відкопано в Наннар. Бік квадрату виносить около 90 метрів, така сама була висота. Реконструкцій- иий модель ”зіґґурату“ представлений на рисунку 17. Складався з 6 поверхів, а на верху була святиня і астроном обсерваторія.

Юдеї, приведені до вавилонської неволі, дивлячися на ті храми, записали пізніше в Бібліію, що то люди хотіли дістатися до неба, а бог помішав їм язики коло тої ’’вавилонської вежі”. Юдейські скотарі, про щось таке високе І ґіґантичне ніколи й не снили, і не вміли пояснити собі значення такої кольосальної будови.

’’Зіґґуратами” названо ті святині тому, що дорога на верх вела сходами в ’’зиґзаґи”. Сумери періоду ’’Джемет” мають культ ”колоса і бика”, так, як наші трипільці (36). Жреці беруть майже всю владу у свої руки. Постає понад 50 міст, а кожне місто має свій храм, найвищу владу в містах виконують жреці ”ЕНСІ”. ’’Лу­га ль “-політичний вождь, вибираний на час війни, що,року мусів бу­ти вічем-радою всіх горожан-мужів, як козацький кошовий на Січі, потверджений знову на рік або скинений. Жреців ніхто не вибирав і не скидав. Вони мали свої школи і лише той, хто закін­чив таку школу при храмі, дістав спеціяльні ’’свячення” і міг бу­ти жрецем. (Усі школи в сумерів були при храмах, у нас на У- країні також).

Сумерські жреці не хотіли допустити до об’єднання Суме­рів в одну державу, боялися, щоб сильний світський володар не вкоротив їх права, а головно не відібрав землі від храмів, бо май­же половина всієї землі в сумерів, належала храмам. Жреці вчи­ли, що земля є ”ніґенна^и-нічия, божа, а вони (жреці) є лиш слу­гами й посередниками між богом і людьми. Храмові землі приді- лювали жреці своїм піданним з трьох категорій: І. раби, II. слуги храму (співаки, музиканти, плачки), ПІ. і вільні люди, малоземельні, що обробляли храмову землю, звичайно за четвертину врожаю. Храм давав насіння і плуг з волами. На Україні та в усіх слов’ян у давніх часах (1.500 - 500 літ до Xp.) земля також була нічия. ЖрецІ-волхви ділили землю між роди і земля належала до роду, а не до поодиноких членів роду. Родом правив найстарший в ро­ді, він же виконував також функції родового жреця. Тому в нашо­му народі ще до І. світ, війни старі люди говорили: ’’земля Божа, ліс Божий" і т. п. Сумерські храми були такі багаті, що удержу­вали своє храмове військо. Завданням жреців було закладати хра­ми, приносити жертви богам, віщувати-ворожити волю богів, просити їх про урожай, визначувати свята, укладати псальми й ритуальні богослужби, провадити храмові школи, виховувати молодих жреців та студіювати волю богів з рухів зір, сонця, місяця і планет. У нас на Україні наші жреці-волхви в перед княжих часах виконува­ли ті самі функції, лише у вужчому значінні. Під час свят чи по­хоронів співали храмові співаки, грали музиканти (на цимбалах). Фахово вишколені плачки голосили над покійником. Такі самі фа­хові голосільниці мала Русь і усі слов’яни. На ПІдкарпатті і в Карпатах цей звичай перетривав до І. світ, війни (37). Ці звичаї, що перетривали у нас 7 тисяч літ, доказують, що сумери і всі слов’яни вийшли з одного арійського-сумерського пня. У сумерів в похоронах брали участь жреці. Ми знаємо, що в похороні сумер- ської королеви Баранамтари брали участь понад 200 жреців, убра­них у білі льняні довгі одяги, усі носили бороди. Можна собі уяви­ти, скільки соток співаків, музикантів і плачок брали участь у то­му похороні (38).

У нас і в усіх слов’ян жреці-волхи носили довгі білі одяги й довгі бороди. В сумерів 'І слов’ян ніхто жреців не вибирав. Су­мерські храми мали школи, де вчили письма, математики, астроно- мії-астрології та практики відправи богослужб богам. Жреці гово­рили, що бог їх так приказує, гнали народ до будови величезних храмів ”зіґґуратів“ та копання каналів.

Вони встановили закон, що у свято бога врожаю HAHA (— наше неньо - тато) били свого царя по лиці перед народом. Як ца­реві бризнуть сльози з очей, то буде добрий урожай. Коли сліз не­має, то бог жадає крови царя, і тоді жреці вбивали царя в жертву богові, а на його місце вибирали нового. Сумерські царі підставляли замість себе в жертву іншого чоловіка, звичайно раба, його убирали в царську одіж, убивали й справляли йому царський похорон. (39). Так робили топі, коли жреці хотіли короля охоронити. Коли король був жрецям нелюбий, вони проголошували, що бог не хоче зміни. Тому кожний цар в перших 3 періодах історії Сумеру запобігав ласки у всемогутніх жреців. Той звичай перетривав аж до завою­вання сумерської держави вавилонцями. Чи наші козаки на Оічі.на кожний Новий рік не сипали свому кошовому сміття (болота- мазюки) на голову?

Сумерські жреці винайшли письмо, студіювали астрономію, астрологію, розвинули математику. Вони уклали календар, уміли обчисляти затьміння сонця й місяця. Про затьми вони говорили на­родові, що то бог об’явив їм, що тоді (дата) бог за якийсь гріх відверне своє лице, на означений час від людей, тож люди мусять поправитися (сипати більші святині, чи копати глибші канали). Якось так доля складається, що і ми копаємо в болотах канали москалям. Ми осушили каналами місце під Петербург, а за життя Сталіна (якому ми не сипали сміття на голову) ми викопали більш десяток каналів. Лише в одному місті Ур було около 500 жреців, вони були жонаті й мали свої родини. Наші слов’янські жреці-вол- хви також були жонаті й мали в до-християнських часах також дуже великий вплив на нарід. Тому слов’янських жреців обговори­мо докладно при описі слов’ян.

У сумерів, як і в наших трипільців, була у великій поша­ні замужня жінка як родителька роду. Тому в сумерів і трипіль­ців був розвинений культ родючости ’’матері землі".

І в сумерів і в наших праслов’ян-трипільців в кожній ха­ті була фігурка жінки, богині землі, тому в сумерів було більше храмів посвячених богиням, як богам. Усіх сумерських більших богів і богинь було правдоподібно 20. З того 9 богинь і 9 богів, а два боги були двостатеві, з одного боку мужчина, а з другого жінка. Одна з богинь, мабуть найстарша, звалася Ама наше мама. Два двостатеві боги, перший звався Сатран, а другий Думуз, (39).

Як було згадано, майже половина землі в сумерів належа­ла храмам. Решта землі належала сумерським патріярхальним родам (як у нас). З тих родів постало сумерське боярство; воно воювало на колесницах, або в полках, спеціяльно вишколених і здисциплі- нованих. Кожний рід мав кілька сот, а навіть тисяч гектарів землі. Це були вільні люди, що називалися ”Лугалі“ і мали право виби­рати і бути вибраними на найвищі уряди. З лугалів вибирали ца­ря. Лугаль по нашому звався пан, властитель (землі, худоби, ра­бів) чи господар. Цар називався лугалъ-чуру, тобто найвищий, го­рішній, головний лугаль-господар. Вільні лугалі мали право від ро­ду відділитися і домагатися наділу родової землі на приватну власність; вони могли її продати чи заміняти. Так з родів поста­ли родини. То саме було в нас.

З розвитком хліборобства і ремесла постає в сумерів тор­гівля з іншими країнами. Торгівля розвиває транспорт, каналами на човнах і возамц на торгових шляхах, з сусідними країнами. Вози запряжені волами, ослами й мулами. Коней вживали лише до бо­йових колесниць ”рат“, що мали ще одноцілі дерев'яна колеса.

Годівля худоби спричинює розвиток римарства. Уміли ви­правляти шкіру, з неї робили чоботи й черевики, шоломи, панцирі, а пізніше навіть пергамін. Уж.е 3.000 літ до Xp. сумери знали брон­зу; з неї виробляли зброю, серпи, леміші до плуга та інші знаряди. Около 2.500 літ до Xp. вже знали залізо. Привозили мідь та інші металі з Ірану й Ассирії, а дерево з Горішньої Месопотамії в за-

РИС. 17

СУ ME РСЬКИЙ ЗИҐУРАТ

міну за пшеницю, полотна й вироби зі шкіри. Жреці вчили, що хто не є жонатий, той проклятий богом, Ji не ввійде до раю. Тому нежонатих не було. Мужчини могли мати окрім легальної жінки ще конкубіну, залежно від маєткового стану, бо жінку було треба собі купити. Тому бідніші мали по одній жінці. Коли подружжя було без­дітне, купували собі одно чи двоє дітей, бо хто не мав дітей, не мав божого благословення.. Усі орії, а тим самим і сумери, як було зга­дано, ділилися на багато малих племен, що говорили одною мовою і вірили в одних богів, але себе ненавиділи. В сумерів було около 50 міст-держав. Кожне мало свій храм і окрему малу державу з вибор­ним вождем лугалем. Ті державки вели між собою запеклі війни (так, як у нас колись). Ми не маємо докладних відомостей, скільки таких державок було в Сумерії, але всі вони воювали між собою і брали в неволю полонених. В полон брали жінок і дітей, мужчин, звичайно, вбивали. З тих полонених творили рабів, що звалися по сумерськи ”саг“ — по-нашому одиниця, штука, міра. Тому в нашій мові найдавніша міра сагень-сяжень перегризала до І. світ, війни. Car по-акадськи звався арду, що означає наш аршин і американ­ський ярд.

Розвиток торгівлі провадив до поділу людей на кляси. Ви­ростає сумерська аристократія-боярство, що звалося патесі — йід сумерського слова naτo> —■ тато. Отже патесі — це батьки, старші, бояри.

Будова зрошувальних каналів, розвиток торгівлі 'і постійні війни вимагали єдиновластя, централізації сумерської держави. В ІП. тисячолітті до Xp. постає вже кілька біьших центрів - держав, що стають політичними й господарськими центрами сумерської держа­ви. Це були держави-міста Еріду, Ніппур, Ур, Урук і Лагаш. Не будемо зупинятися над описом міста-держави ”Ур“. Держава Ур, це з Авести слово бллий, отже місто білих, для відрізнений від су­сідніх чорноволосих (семітів). Це було велике торговельне місто, сильно укріплене двома рядами мурів. Тут була високо розвинута металюрґія, мистецтво виробів із золота, срібла та дорогих каменів. Вироби дорогоцінної зброї, срібного столового посуду, музичних інс­трументів, викладених по-мистецьки дорогими самоцвітами. Вели­кі храми й палати були прикрашені емалевою цеглою. Знайдено мистецької роботи золотий шолом вождя, бронзові, нагі статуетки "жінки-матері землі", родючости та золоту голову бика, з гарними великими рогами, украшену самоцвітами. Це свідчить про високо- розвинене мистецтво. В Урі, як і в наших трипільців-самарів та в Індії, почитали богиню родючости і бика-символ сили. Сумерські царі - лугалі й руські князі носили тої самої форми шоломи, лише сумерські були з золота, а руські позолочувані. (36).

Об’єднав в 2373 р. до Xp. після довголітніх воєн в одну державу усіх сумерів цар міста Уми, на ім’я Лугаль Загеса. Те об’єднання тривало 25 літ. В Месопотамії на північ від Сумерії в горах жили ’’аккади". Це були кочовики, що займались випа­сом кіз, овець та ослів, а також торгівлею, і як усі кочовики вій- нами-грабежем. Вони підлягали сумерам і платили їм данину вов-

РИС. ¹⁸

СУМЕРСЬКА ПІХОТА

РИС. 19

СУMEPCbKI ЧИСЛА

ною овець (білою) і ослами. Вони скоро приймали від сумерів їх культуру, управу ріллі, годівлю рогатої худоби, садівництво, город­ництво, будову возів і т. п. Маючи інший суспільний лад, не зналі віча; ними правив їх вождь, якого усі кочові народи беззастережно слухали. Коли сумери поділилися на около 50 малих державок-міст та почали між особні війни, аккади визволилися з-під влади суме­рів, але торгівлю з сумераміи вели дальше. За понад 1000 літ братовбивчих воєн; сумери винищили взаємно чоловіче населення; а в тому періоді часу аккади, не ведучи міжособних воєн, зро­сли популяційно і розбагатіли. Аккадський цар Саргон І. напав в 2349 р. на Сумерію, розбив військо Лугальзагеси та приєднав Cy- мерію до Аккаду. Причини завоювання малим аккадським наро­дом в 20-ро більшої Сумерії, були ті самі, що на Русі. Русь били печеніги, половці, татари, а добили литовці й поляки.

Пригляньмося їм: В кочовиків усе чоловіче населення, маючи один провід, брало участь в нападах, грабежах-війнах. В усіх оріїв - сумерів і на Русі землю і владу мали жреці й бояр­ство. Боронити державу в сумерів мали храми, що мали около 50% землі та храмове військо й боярство, що мало понад 25% землі. Решта народ — 80⁰∕o населення, мав в Сумерії менше землі як 1/4 акра. У нас на Русі перед християнством було приблизно те саме про- центове відношення з тою різницею, що боярство мало найбільше землі, а за боярами жрецтво, найменше ж народ-селянство. У но- мадів-скотарів були спільні пасовиська для їх отар і спільні землі під управу, жрецтво номадів землі не посідало. І в номадів деякі мали більше голів - штук худоби, а деякі менше, але такої разю­чої різниці, як в оріїв між боярством, жрецтвом і народом, не бу­ло. Усе чоловіче населення в номадів мало зброю і обов’язок ста­витися на кожний поклик вождя, а в оріїв лиш жреці з храмовим військом і бояри зі своїми слугами, чи наемниками, синами і вну­ками. Чому так? Бо селянство, стиснене на малі ділянки землі, не мало фінансової спроможности купити військовий виряд, а меч, пан­цир, шолом, кінь, сідло, спис, щит, топір і т. п. були у тих часах дуже дорогі. Чим більше розросталося і багатіло боярство, тим більше убожіло селянство.

У сумерів, у часі наїзду Сарґона, то розшарування дійшло до дуже великих різниць. Багаті міста-храми й боярство зіпхали народні маси до малих 1-2 гектарових куснів поля, з яких це се­лянство, обтяжене тяжкою працею публичних робіт, копання кана­лів і будови храмів, не могло вижити, попадало в довги, а про­центи в сумерів і на Русі рівнялися майже капіталові. Не мігши сплатити довгів, селянство сумерів і на Русі ставало закупами віри­телів, а з закупів рабами. Ось чому в сумерів і в нас на Русі так багато на грецькі, хозарські, арабські і римські ринки привозили купці русявих рабів, яких ціна за їх вірність і працьовитість була втрое вища в Аккаді, Ассирії чи Европі, як за рабів семітських, чи монгольських. Це було причиною, чому Сумерію і Русь не бо­ронив від наїзників цілий народ, лише жреці, бояри і їх закупи чи раби.

Родюча Месопотамія, яку орій-сумер осушив, копаючи каня-

ли в багнах, стала добиччю скотарів-аккадів з їх гористої, неуро­жайно! вітчини. Урожайна Месопотамія не стала раєм для сумер- ського народу, але для завойовників. Русь з її чорноземом не ста­ла раєм для автохтонного народу, а стала раєм для греків, литов­ців, поляків, москалів, джерелом грабежі і рабів кочовим монголам, ловецько-кочовим з багнистими землями москалям, ловецько-ско­тарським литовцям з неурожайно!' вітчини і раєм полякам з їх не- урожайних пісків. Ані один з тих народів не мав так сильного землеволодію-чого боярства, бо за неурожайною землею, боярство тих народів не гнало такою мірою, як боярство сумерське й руське. І сьогодні, в 2-ій половині 20-го століття, після ідеальної науки Христа, нещасний хлібороб України, єдиний з усіх народів світу, живе в чужому рабстві, а найбагатший чорнозем Европи скропле­ний потом і кров’ю тисячоліть-предків, не приносить щастя йому, а півмонголові ловцеві болотникові-москалеві. І дзвенять, як відго­мін надлюдських страждань мого народу, слова генія: ’’Коли ж одпочити ляжеш, Боже утомлений, І нам даси жити”...

Сарґон був знаменитим вождем і політиком. Здобувши Cy- мерію, він знищив майже все сумерське боярство, забрав (як Іван Грозний в Новгороді) усі маєтки бояр на свою власність, сконфіс­кував маєтки храмів, обдер багаті боярські і храмові ремісничі фа­брики полотен, металюрґії, шкіряних виробів, але народу і жреців не нищив. Від тоді зникають тисячолітні боярські роди сумерів, що ставили опір Саргонові і свої родоводи виводили від богів а на їх місце Сарґон уводить служилу адміністрацію, залежну від царя аккадів. Не рушив також Сарґон храмовий інвентар, золоті статуї богів та інше. Щоб узалежнити від себе жреців, що мали вплив на нарід, Саргон бере сумерські храми й сумерських богів, жреців з їх родинами і прислугу храмів: співаків, музикантів, пла­нок, писарів (як московські царі православне духовенство України після Полтави) на державне утримання, додаючи їм ще привілей суду й адміністрації, але чемно вимагає, щоб жреці в школах і урядах увели другу урядову мову аккадів і впливали на спорід­нення сумерів з кочовиками-аккадами. Чи не те саме роблять мо­скалі з нами від протри під Полтавою до сьогодні? І жреці, за­для урядів і вигод, прохання Сарґона виконують, вводять до шкіл двомовні букварі, а до урядів мову аккадів. Щоб мати зі сумерів армію до дальших підбоїв, Саргон уводить стале військо, а усім хто голоситься до війська, дає земельні наділи, з боярських по- конфіскованих земель. І сумерська біднота, за землю з руки наїзника, являється масово в армію Сарґона. А тоді Сарґон, на 11 році свого панування, підбиває ⅜ Малої Азії, поступаючи з підби­тими народами-оріями в той самий спосіб, що в Сумерії. Чи Ленін землею не заманив наш нарід в червону армію? Сарґон дав землю на власність, Ленін обдурив народ. Під сонцем немає нічого нового. Землею можна народ обманювати досхочу.

Під владою аккадів позіставала Сумерія 121 рік, до 2.228 р. до Xp. (40). Пригляньмося одній легенді з аккадських клинописів про походження Сарґона. Та легенда, писана 1500 літ перед Бі­блією, звучить: Мати Сарґона була бідною невільницею, не могла

виховати сина, бо щодня від рана до вечора, 7 днів у тижні, му- сіла йти до праці. Вона виплела очеретяний кошик, поклала дитя з кошиком в очерет над берегом р. Евфрату. Надійшов водонос на ім’я Акі, знайшов хлопчика, виховав його, а богиня Іштар зробила хлопця, як доріс, царем“. Як бачимо в аккадів і юдеїв кошик з трощі і хлопчик: з аккадського виростає Сарґон, з юдейсько 1.500 літ пізніше Мойсей. Таких порівнань, як побачимо, буде більше.

РИС. 20

ШАМШІ АДАД МУЖ CAMAP - AMAT