БРОНЗОВА ДОБА 1,800 - 800 р. до Xp.
Бронзова доба дістала назву від винаходу бронзи, з якої тоді почали виробляти леміші до плугів, серпи, домашній посуд, а що найважніше — зброю. Мідь була за м’яка до виробу мечів, вістря до списів і стріл та кинджалів.
В додатку мідь топилася при температурі 1056’ Цельзія тоді, коли мідь змішана з циною, цинком чи оловом топиться при 750 - 900q Ц; в залежності від додання Іншого металю до міді. Найтвердша бронза була при 84% - 90% міді і 10% цини. Бронза понад 950 - 1000 літ стала сирівцем до виробу господарсько-промислових та воєнно-мілітарних речей. У нас в Праукраїні мідь добували в Донецькому басейній та в Ce- мигороді, в доріччі джерел рік Ольти та ріки арів-трипільців Apa- ніона. В Семигороді жили тоді трипільці, що дали українську назву Семигородовї. З розвитком бронзи появилася нова категорія1 людей - гірників і витоплювачів бронзи. До того часу були ремісники, гончарі і ткачі, а також будівничі трипільських хат.У бронзовій добі населення України при помочі такого знаряддя, як бронзові леміші й серпи, щораз більші простори землі замінює на рілю, а ловецтво й риболовство ступнево заникає. Оранка волами цілин, корчування пралісів, оборона перед наскоком степовиків з бронзовою зброєю, переростає фізичні сили жінки — матері, голови родини в кам’яній добі. Керму в родині перебирає силь- нііший фізично батько. Він корчує праліс, заорює цілини, будує городи й боронить родину від ворога.
Бронза породила патріархальний устрій. Матріархат заникає, хоча становище матері-жінки в родині трипільців, антів, слов’ян і українців постійно позаставала у високій пошані як авторитет в житті родини. Бронзова доба застає на Україні дальше наших трипільців, що за 2.000 л'іт перейшли кілька змін-еволюцій в родинно-суспільному житті. Археологи вже ділять трипільців бронзової доби на 6 окремих великих племен, а це: 1-е волинське плем’я, від місцевости Городська, де вперше археологи відкрили побут того племени.
Кераміку його будемо називати ’’городською“. Тут бачимо (хотяй бідніший) ще мальований посуд а! шнуровий дешевший, а дальше фіґурки родючости ’’праматері роду-землі“, пряслички мальовані і також бронзові і кам’яні сокири та тягарці до ткацьких варстатів, глиняні фіґурки тварин, особливо коней. Видно для оборони від степовиків-кіннотчиків трипільці організували кінне військо до змагу з наїздником. Друге плем’я трипільців, відкрите в районі села Сандр а ки, винницької области. Третє або Київське плем’я. Четверте біля Червоного Хутора Дарницького району. П’яте плем’я біля села Усатова на Причорномор’ї коло Куяльницького лиману і шосте пем’я в Галичині коло Золотого Більча. Воно жило в цілій Галичині, коло Заліщик, Тернополя, Чорткова, коло Го- роденки і в Корничі коло Коломиї. (2, ст. 208-224). До тих племен ми повернемося, коли прийдеться встановляти їх історичні назви. Тепер подамо лиш образки керамік Городського племени, Уса- тівського племени і Галицького племени. Торкнемося* Усатівського племени: Коло села Усатова знаходиться камінь-вапняк. Усатівськй, трипільці будували 4-рокутні хати з вапнякових плит. Це найдавніші будівлі України з каменя. Вони датуються 1500 р. до Xp. Кераміка усатівських трипільців тонка, добре випалена, мальована блі- дорожевою або жовтавою фарбою тоді, коли Городська є мальована темно червоною, чорною і темно-брунатною фарбами. Усатів- ська кераміка по жовтій або блідорожевій фарбі має геометричний орнамент чорної краски. Жіночі фіґурки, ггряслички, голови бика, вирізьблені з вапняка, доказують, що трипільці, як і всі орії, мали культ ”бика“, символу сили І хліборобства. Могили обкладали колом з каміння, мали культ сонця — Дажбога. Ще одне плем’я, мабуь, жило на Херсонщині, але тут кістяки посипані уже червоною охрою, хоча кераміка трипільсько-шнурова і теж дальше знаходяться жіночі фіґурки. То доказує, що всі племена були пра- українські, тільки з віддаленням змінювалися звичаї.Торкнемося ще галицького племени трипільців. Археологічні розкопи в Борщівщині (село Золоте Більче), в Заліщиках, в селі Кошелівцях, через Золочів (с.
Красне), аж до Коломиї (с. Корнич) вказують, що трипільська мальована кераміка найдовше заховалася в Галичині. Друга новість в галицькій кераміці-трипіль- сьйі: амфори замість вух, мають різьблені головки бика, барана або цапа. Мальована галицька кераміка многобарвна (краски: брунатна, біла, червона, чорна) рисунок геометричний, як і в трипільців іранських, (про це буде ще мова). В Галичині знайдено багато жіночих фіґурок та домашних звірят. Жінки трипільців, як виказують φ∣it- ґурки, носили волосся зачесане назад голови і запаски, як на Гу- цульщині, поверх білої сорочки, чобітки та раски намиста або нашийники з міді. Такі самії! зачіски і нашийники мають жіночі фіґурки в місцевості ”Квіта“ — квіт — цвіт в Ірані. їх відкопано по першій сват, війні, до них ми прийдемо.Ще треба згадати, що оріїв-шнуровиків було 3 центри. Перший еспансько-французький, другий саксонсько-туринґський, а третій український. Можливе, що тих центрів було більше. Шнуро- виками звали їх тому, бо вони ще мокрий глиняний горнець, обвивали ’’шнурком", а опісля випалювали. Від шнурка лишалися на кераміці сліди, і тому ті племена називали ”шнуровиками“. Як ті племена в дійсності називалися, як звалися трипільські племена, — ми можемо ставити лише гіпотези, дійсних назв їх ніхто докладно не знає. Дуже можливо, що це була поворотна хвиля- тих кхмерів, що 300 літ перед тим ударили на трипільців і посипали мерців червоною охрою. Дуже можливо, що це були племена турів і сасіа, що дали назви Туринії і Сасонії (нім: Тірінґен - Tiiringen і Саксен). Тої думки є археологи Чикаленко, Бороковський, англієць В. Майлд, Ґ. Розенберг, Е. Вале і інші (29/, 2, ст. 199). Але вони всі забувають, що був третій центр - український ’’Турів і Ty- рівська Земля*1, звідки ті тури могли завандрувати в Туринґію і Францію, а наші з Таарії і ’’Турівської Волости*1 могли розсіятись між трипільцями, як союзники проти кімерів причорноморських, яких ми обговоримо докладно пізніше.
Ніхто не знає, яку територію посідали наші тури і як далеко на захід і південь вони жили, могли досягати Тсгруня над Вислою. Торунь це зкйнена назва ,'Typipt*. В кожному разі мали камінь в горах ’Розточа11 в Люблинщині правобіч р. Сяну і Висли, а Люблиніцина ще за Богдана була у 800∕o православною. Ми знаємо, що король Данило укріпив місто Холм такими високими мурами і ”башнями-вежами“, що татари в 253 - 60 роках не могли Холма здобути. Одна сторожева вежа, побудована з каменю, достояла до І. світ, війни (700 літ) і мала ще в 1910 р. 20 м. висоти і 9 м. в промірі, мур грубий на 1 м. зі синього твердого каменю. Таких веж до І. світ, війни доховалося 3. (М. Грушевський — Історія України т. 2. ст. 381-4).
Коли король Данило з гір ’’Розточа1* міг брати такий твердий камінь до укріплень, церков і веж, то наші тури могли з нього виробляти кам’яні бойові топори. Поховання тих шнуровиків, яких ми будемо називати ’Турами1*, були не глибокі: Мерця прикривали камінною плитою, бо вірили, що не притиснені мерці виходять в ночі і шкодять живим. З того видно, що це були орі5- праруси, бо в Галичині аж до І. світ, війни будували хати з "дим- никами11 в даху, через них колись на шнурах діркою в даху опускали мерця на сани, а опісля димник щільно закривали. Коли грішна душа мерця вночі повернеться, то хоче увійти до хати тим самим входом, яким винесли її тіло. А що ”димник“ в даху не отвирався, то по якімсь часі (40 днях) душа забуває за хату й більше живим не шкодить.
Що це є факт, свідчить наш київський літопис, що перших християнських королів Києва Володимира Вел., Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха і інших ’’хоронили** через діру в даху на санях. Чому везли саньми? — Бо вони не лишали виразного сліду літом, ані зимою, тому душа померлого не могла по слідах саней вернутися додому. Колеса ж лишали сліди. (37, ст. 14). Шну- ровики, як і наші руси, клали біля покійника посуд зі стравою І бойові сокири, а над покійником насипали могилу.
Це знову легітимація руського походження шнуровиків, бо ані в Німеччині, ані в Польщі поза Краковом могил нбмає. Ще один доказ, що тури-шну- ровики — це вітка праукранїців, свідчить факт, що шнуровики розплилися в морі трипільського населення, оце вказує на високу культуру трипільців, від них перейнято побутові звичаї та поховання мерців, в ямах, а пізніше в т. зв. "катакомбах".Ямні поховання
Коло села Михайлівни на Херсонщині знайдено поселення і цвинтар на 1 гектар землі. Будівлі побудовані на фундаментах з каменю-вапняка, прямокутні стіни з битої глини, поділені на кілька кімнат, (як в Ірані). Кожна кімната мала піч. ’’Поселення11 огороджене високим муром для оборони. У тих домах були робітні бойових сокир, посуду шнурової кераміки. Там знайдено залишки дерев’яних одноцілих коліс 48 цим, в промірі, — доказ, що наші предки вже в III. тисячолітті до Xp. мали вози-рати. Кістяки в гробах були посилані червоною охрою, було багато кісток волів та кам'яних зернотерок, предків жорен.
У могилі, високій на 11 метрів, коло Майкопу знайдено могилу царя. На червоному від охри кістяку було багато золотих і срібних предметів: 2 золоті діядеми, дорогі намиста, 68 золотих бляшок з образками левів 19 з головами бика, 4 срібні рурки на 1 метер довгі з масивними фігурами биків та багато інших прикрас. Попід стіни ями стояло 17 посудин з їжею і питтям, з того 2 золоті, 14 срібних і одна кам’яна, усі кулистої офрми. З тої ями був вхід до 2 менших, де були поховані жінки царя, також з дорогими прикрасами. Могила з часу 1500 літ до Xp. В тому часі 1500 - 1000 р. (2/ ст. 232-240) ямні поховання перемінюються в κατακo.¼- бнг, різняться від іямних тим, що з головної ями в стіїнах мали бічні ями-катакомби. Катакомбних могил є багато і інвентар знайдений у них багатий, але народ той самий, кістяки посипані червоною охрою, патріархальний лад. З чоловіком повинна Іти ,,добровільно1 у "вирай“ жінка.
Коли посуд в ямних похованнях був ос- троденний, то в катакомбах пласкоденний, (що свідчить про появу стола), шнурові прикраси лише інакше уложені. В могилах окрім прикрас, знаходяться бронзові мечі, вістря до списів, ножіі, шила, шпильки, ковтки, бойові сокири й булави з каменю і кости волів, які колись були з м’ясом, запас в дорогу до ”вираю“, зерна проса і збіжжя. Ці поховання знаходяться по цілій Україні, доказ, що це уже були наші праслов’яни-хлібороби-трипільці (2/ ст. 240-248).Ті жителі України годували воли, коні, вівці, свині, обробляли ріллю (просо), мали розвинене ткацтво (пряслички до веретен) та розвинули металюргію-ковальство (знайдено жужіль), виробляли бронзові речі. Цвинтарі катакомбного, поховання знаходяться групами. Час около 1200 р. до Xp.
Вони занимали дальше ті самі простори, що племена з по- вище згаданими похованнями, лише розмножившись, перейшли дальшу еволюцію від їх попередників. Діляться на приморських кочових кімерів і хліборобів кімерів-трипільців, бо однакові поховання знайдено над Дністром, Богом, на Подніпрів’ї, Харківщині, Херсонщині, над Доном і Дінцем та на Криму. Мали вироби з бронзи. Ми не будемо торкатися більше керамік, бо в наслідок еволюцій їх буде ще з 10 інших; усі ці кераміки й розвій культури народу відбулися приспііпеним ходом в Бронзовій Добі (1800 - 800 р. до Христа).
Ми зблизилися до часів, коли античні історики починають племена України називати по імені. Ми до тих імен повернемося. (2/, 248-253).
З розвитком бронзівництва появилася категорія укр. купців- міняйлів; вони міняли в Семигороді збіжжя за мідь або готові вироби з бронзи та перевозили ці металі в Україну. В Семигороді не родилося збіжжя, а купці перевозили пшеницю через гори на возах, званих ”рата“, кіньми, підкованими бронзовими підковами, а дерев’яні одноцілі, з грубого твердого дерева, колеса, згадані по- вище, були окуті бронзовими обручами. Такі валки возів-рат (2-ко- лісних) були численні, мали сильну і добре озброєну пішу 'і кінну охорону перед гірськими часах, як сьогодні золото, чалося десь перед 1500 р. валок мала бронзові мечі, йові топори та шоломи й
розбишаками, бо бронза цінилася в тих Це був початок нашого чумацтва, що подо Xp. Розуміється, охорона чумацьких вістря до списів, наконечники стріл, бо- панцирі з невиправленої волової шкіри.
Трипільці України починають набувати конечний господарський ви- ряд, як бронзові леміші, серпи, сокири і т. п.. але кераміка затрачує свої мистецькі узори, бо не було покупців на дорогу кераміку. Постає конкуренція дешевшої кераміки. Хати трипільців в ’’Бронзовій Добі11 також збідніли, вони тої самої конструкції, але менші й дешевші. Не має трьох шарів підлоги, а лише один з випалених плиток і то переважно на тій половині хати, де стояла піч, друга половина підлоги була ’’мазача глиною'*. Такі бідніші' будови зустрічаються на всіх просторах, заселених хліборобами-трипільця- ми. Зубожіння населення було наслідком перенаселення. Усе майно ішло на бронзові леміші, зброю, серпи, сокири, лопати і джаґани на корчгвлю лісів і заорювання цілин. Зате малюють гарно пря- слички до веретен та тягарці до ткацьких варстатів, що свідчить про високо розвинене ткацтво та розмальовані фігурки ’’матері землі** (богині родючости). Плекали багато худоби, овець і коней. Виробляли І красили тонкі льняні полотна й сукна, правдоподібно на продаж, щоб за тканини дістати дорогі бронзові, речі. Плекання коней доказує, що трипільці в Ті' часи організували для оборони рідної землі (орали волами) кавалерійські боєві відділи, як також для продажі — торгівлі з Семигородом потрібно було багато коней. Перевозили мідь і бронзу з Семигороду ворохтянським і ненецьким переходами (просмиками). З тих часів маємо сліди існування жреців, які служили богам трипільців та були посередниками між богами й людьми. В Усатові на Причорномор’ї знайдено жер- тівник, викутий у вапняковім горбі', а коло нього випалені з глини кубики зі скісним хрестом свастикою, яких жреці уживали до обрядів і_ правдоподібно до пророкування долі — ворожіння, це символ Бога сонця в Індії до нині. Там же знайдено побіч жертівника, викуту з вапняка голову бика, що, як було згадано, був національним тотемом оріїв від тисячоліть. Там в Усатові знайдено перші муровані з вапняка доми та першу кріпость-городище. Тодішня кераміка трипільців, знайдена в Усатові. є міцна і тонка, має ту саму форму, але пристосована до конкуренції, прикрашена шнуровим орнаментом. (2/ от. 209-228).
На галицькій трипільській кераміці заховалися гце спіралі та образи домашніх звірят. Окрім жіночих фігурок знайдено фгґур- ку трипільського воїна в шоломі, правдоподібно, з воловоп, шкіри. Такі шоломи, як побачимо пізніше, носили сумерські й хатські воїни. На Україні в часах*'катакомбної культури" було вже багато племен, на жаль, ydιx їх назв ми не знаємо. (1200- 800).
Як було згадано, від Карпат і Висли до Дніпра жили племена предки бужан, волинян, дулібів і антів. На Лівобережжі та обабіч Днііггра архелог Т. Попова доказує на підставі відкопаних керамік існування в добі середньої бронзи (1500-1000) 6 інших племен, які там мали свої центри. Перший, по обох боках Дніпра над ріками Росю, Росавою, Тясмином, Сулою і Пслом. Центр того племени був в районі Києва. Другий центр обабіч долішнього Дніпра в Надпоріжжі, центр недалеко порогів Дніпра.(2/ ст. 242-245). Це, правдоподібно, були самарсько-кхмерські племена. (32). Третій центр північно-приозівський, четвертий середньо-донець кий, п’ятий харківсько-воронізький і шостий волго-маничський. Усі ці центри-племе- на мають дуже багато спільного в обрядах поховання й виробу предметів, що вказує на племена одного народу. До індентифікації тих племен ми повернемося пізніше.
Кістяки, в похованнях тих племен, скорчені, присипані червоною охрою (символом вогню бога Перуна), коло них посуд з їжею, прикрашений шнуровим орнаментом, в кожного племени дещо іншим. (2/ ст. 240-247). Крім кераміки кладуть до могильного виряду небіжчика вироби з бронзи, каменя та кости з м’ясом свійських тварин, щоб небіжчик мав чим живитися в подорожі до ”вй- раю“. Страви були з зерен проса.
Ми обізналися, якнайкоротше, з мешканцями Оріяни (У- країни). що простягалася від Балтику по Урал. Зближаємося до пасів, коли рееміграція оріїв, що від 10-4 тисяч літ до Xp. виемі- ґрували з Оріяни на південь, північ, схід і захід, а від 8.000-300 літ до Xp. розмножились, витворивши нові мови, стали новими, чужими Україні народами, вдираються на урожайні землі України від перенаселення чи натиску інших рас (монголо-китайських). Щоб ті усі пересунення як слід зрозуміти, мусимо повернутися кілька тисяч літ назад і приглянутися розселенню оріїв.