РОЗДІЛ II. Мезоліт

Ця фаза розвитку людської культури припадає геологічно на початок доби після остаточного відступу льодовика з Европи. Згідно з численням шведського геолога De Geer, льодовик відступав тоді на північ із швид­кістю 160 м.

Звільнення Балтійського моря від льодових мас, які його вкривали, було причиною різних змін у його вигляді та хемічному складі його води. На тих змінах спирається тепер європейська хронологія мезолітичної та протонеолітичної доби. Протягом наступних 8.000 років Балтійське море проходило такі фази свого розвитку: 1) Балтійське море з солодкою водою,

2) Йольдієве море з солоною водою, в якій жив рід м’якунів Joldia arctica,

3) Анцилове море, знову з солодкою водою та м’якунами роду Ancylus fluviatilis, 4) Літоринове море з солоною водою та м’якунами роду Littorina Iitorea.

Застосування пилкової аналізи та детальне дослідження заплавних теренів на північно-європейських ріках привели також до реконструкції історії підсоння балтійських та сумежних країв. Виявлено шість його роз- воєвих фаз:

1) арктична доба з холодним підсонням та арктичною дріясовою або тундровою рослинністю;

2) субарктична доба з холодним сухим підсонням і сосновими лісами (обидві ці доби припадають на час Йольдієвого моря);

3) бореальна доба з сухим теплим підсонням та першими дубовими лісами (час Анцилового моря);

4) атлантійська доба з вологим теплим підсонням і листяними лісами (час раннього Літоринового моря і найкращого підсоння —∙ op­timum) ;

5) суббореальна доба з сухим теллим підсонням і мішаними листя­ними лісами (час пізнього Літоринового моря);

6) субатлантійська доба з вологим та дещо холоднішим підсонням і мішаним смерековим, сосновим та березовим лісом.

■ Тепле підсоння післяльодовикової доби було причиною дальших мандрівок зимнолюбних тварин на північ і водночас пересунень різних гур­тів мезолітичних мисливців вслід за ними на нові, звільнені частинно від мадленського населення терени. У нових кліматичних, господарських та житлових умовинах творилася нова техніка виробництва, а з нею й нові форми матеріяльної культури, яка в археології має назву тарденуазької, від місцевости Fere-en-Tardenois у Франції.

Носії тарденуазької культури жили приблизно життям сучасних пів­денно-африканських бушменів. Вони займалися мисливством, рибальством та збиранням овочів. Виробництво мисливського знаряддя привело до даль­шої мікролітизації крем’яного знаряддя. П. Єфименко і Е. Кричевський ставлять розвиток мікролітизації крем’яного знаряддя у зв’язок з перевагою рибальства в хатньому господарстві. Мікролітизація кременю виявляє дві фази розвитку. У старшій з них типовими є мікроліти геометричних форм, між якими переважають трикутні вістря до стріл. Разом з ними виступають ножики з затупленою спинкою (Gravette), різного роду шкребачки і зрідка рильці. Не так дбайливо виробляли знаряддя в пізнішій фазі. Поруч давні­ших трикутників, тепер дещо стрункіших стрілок, часто з’являються стрілки долотцюватого типу (Querschneider німецьких археологів) з поламаних платівок, при тому різного роду шкребачки, шила і зрідка рильці.

Долотцюваті стрілки найчастіше були вживані не одинцем, а по де­кілька разом як вкладні до кістяних списів та гарпунів. їх складали у від­повідні рильцем видовбані рівчаки і закріпляли смолою. Таке складне ми­сливське і рибальське приладдя знайдено вже у кількох місцевостях України. Під технологічним оглядом вони - - найважливіші знахідки нашого мезоліту.

Стоянки тарденуазьких мисливців були розташовані, майже без ви­їмків, на піскових надмах. Найбільш правдоподібно складалися вони з груп легких житлових споруд, у вигляді шатрів, бо ніде не виявлено слідів жи­тлових споруд, напр., мадленського типу.

Мезолітичних поховань на піскових надмах Східньої Европи досі ще не виявлено.

для вжитку на “тому світі”, вказують на віру в позагробове, ще зовсім фізиче життя.

Багато європейських дослідників вважають, що не можна заперечити зв’язків тарденуазької культури з пізньою капсійською (Capsien) куль­турою північно-африканського походження. Між ними Й. Костшевський ви­словив думку, що тарденуазька культура могла прийти в Україну з Єгипту через малу Азію і кавказькі перевали, звідтіля далі на захід в Польщу.^[127] Одначе, Е. Кричевський, на підставі детальної аналізи розвитку мезолітич­ного крем’яного знаряддя, доказав, що то був поступовий відхід від тра-

Крем'яне знаряддя тардеиуазького типу з Охтирки на Харківщині, (за М. Рудииським)

диції горішньопалеолітичної техніки та.місцевий автохтонний перехід в ній до свідерської, а там тарденуазької стадії мезолітичної крем’яної техніки на землях України.³

Майже одночасно, але незалежно від Е.

М. Рудинський, найкращий знавець мезоліту України, вирізнив у центральних та східніх областях дві окремі провінції мезолітичного мікро- літичного промислу: одну доволі різноманітну на північному заході і другу одноманітнішу на південному сході, над середнім Дінцем на Харківщині.^{[130] [131] 8 Надмові стоянки північно-західньої провінції, яка в загальному тяжить до заходу, мають мішаний характер у наслідок впливів балтійського мезоліту та культури свідерського типу. Носії чистої тарденуазької культури при-}

Кам'яна Могила біля с. Терпіння на Мелітопільщнні.

(за О. Бадером)

були туди досить рано, обминаючи великі прип’ятські багна від південного заходу. Чисті форми їхнього кременярського інвентаря виступають тільки в північній Київщині та в сумежній частині волинського Полісся, на піско­вих надмах уздовж річок Тетерева, Прип’яті, Уші й Десни. Південна частина північно-західньої провінції (Чернігівщина), щоправда, ще тісно пов’язана з північною частиною, одначе лежить уже в сфері східніх та південно- східніх впливів.

Інший характер культури виявляє південно-східня. Доненька про­вінція з її промислом “поламаної платівки” та симетричних форм.

Важливою технологічною знахідкою другої, Донецької провінції є виявлене у Дронівці 1939 р. кістяне вістря з рівчаком уздовж одного боку, в якому ще збереглася смола, що нею були прикріплені мікролітичні вкладні. Уламок другого подібного вістря, ще з кількома мікролітами прикріпленими

З — бики.

(за О. Бадером)

живицею був видобутий з р. Дінця біля Ізюму, і тому його вважають за рибальський прилад."’ В цьому видно дальший розвиток техніки, коли лю­дина вміла вже виробляти доволі складне вжиткове приладдя. Слід сказати, що в тій самій провінції, на Полтавщині та Харківщині, подивується на мезолітичних стоянках мікролітичне знаряддя з вульканічного скла-обси-

П. І. Борисковський, Людина кам'яного віку на Україні, К. 1940, 101 і рис. 69. діяну, іцо вказує на існування товарообмінних зв’язків населення України з Кавказом уже в мезолітичній добі.

Важливою культурно-історичною знахідкою, єдиною досі в Україні, є досліджувані в 1936 - 38 рр. О. Бадером петрогліфи Кам’яної Могили над р. Молошною біля с. Терпіння, Мелітопільського р-ну, Запорізької области. Знахідка являє собою надзвичайно рідкий для тих районів геологічний утвір з масивних плит сарматського пісковику, під якими знаходиться кілька пе­чер з настінними рисунками тварин (мамут, бики, кінь, вовк, пес). Техніку зображення можна назвати продряпуванням або точніше протиранням, яке печерна.подина робила вузьким міцним каменем по поверхні пісковику.

Найважливіші щодо свого призначення рисунки виявлено в “печері ма­му та”, вся стеля якої ними вкрита. Перше місце.між цими рисунками займає група з чотирьох биків, під якою зображено тварину, що її О. Бадер назвав мамутом. На тілі мамута і деяких биків пороблено круглі ямки і прорізи, які зображують, можливо завдані тваринам рани або застромлену в їхньому тілі мисливську зброю. Довгі списи можна вбачати і в прямих лініях, прямовисних до спини мамута і биків. Довкола мамута та більшости рисунків інших тварин у тій печері є багато ямок — слідів численних ударів якимсь міцним і досить гострим знаряддям, найбільш правдоподібно списом з крем’яним вістрям. Не­має сумніву, що це - сліди магічних дій-обрядів, які відбувалися в печері перед ловами. Мезолітичні мисливці перед відходом на лови кидали списами у зображення тварин з вірою, що вони будуть так само влучати в живі тва­рини. Крім цих зображень у Кам’яній Могилі є також багато лінійно-геомет­ричних рисунків у вигляді рядів насічок по вистаючих краях скелі, граток, KJjyiTlHX ямок та простих і зігнутих, рівнобіжних і перехресних ліній. При цьо­му геометричні рисунки ніде не порушують зображень тварин, і через це тре­ба думати, що ті й ті являють собою одну композиційну, ще не розгадану ці­лість.

У спробі датувань зображень-петрогліфів Кам’яної Могили О. Бадер'^{[132] [133] [134]} вважає за найдавніші зображення в “печері мамута” і відносить їх до кінця палеоліту, приблизно часу пізнього мадлену Франції, а інші зображення — до мезоліту, неоліту та бронзової доби. Одначе, пізніші дослідники сумніва­ються в палеолітичному походженні частини петрогліфів. М. Рудинський” та II. Борисковський'^[135] відносять найдавніші з них до часів мезоліту, за Шовкопля- сом" частини з них (найдавніша - - Я. II.) можливо належить до неолітичної епохи. А. Добровольський та 1. Канівець¹" датують петрогліфи Кам’яної Мо­гили періодом від неоліту до кінця бронзового віку, а М. Міллер” вважає, що більшість їх походить з бронзової доби. Останній зібрав давніші відомості про.різні рисунки на каменях над Дінцем (Ровеньки), його допливом Ka- Литвою (Олексієво-Городищенський хутір), у Приозів’ї (хутір Гусельщи- кова) біля м. Сімферополя в Криму.'⁷ Тому що жадна з тих знахідок не була фахово досліджена і час виконання тих рисунків невідомий, ми вправі вважати петрогліфи Кам’яної Могили за другу після Баламутівки пам’ятку наскель- ного мистецтва України, яка пов’язує її з таким же мистецтвом Західньої Европи.

У Галичині стоянки з мікролітами тарденуазького типу відомі досі тіль­ки з піскових теренів над річками Бугом і Ратою, тобто на просторах, зайня­тих раніше епіпалеолітичним населенням. Виявив їх Я. Брик на піскових над- мах у Хильчицях, Сільці Белзькому, Павлові, Михайлівці, Дерев’янах та Гребін­ному. Він зібрав там багато поверхневого, типового тарденуазького матерія-

Рисунки з печери в Кам'яній Могнлі на Мелітопільщнні. (за Є. Петровою)

лу (долотцюваті стрілки-вкладні, різачки, шкребачки, рильці, кілька вістер до стріл з черешками і тільки одне шило). На одній стоянці в Сільці Белзько­му Я. Брик знайшов з кремінням також нетипові керамічні фрагменти, але во­ни, мабуть, уже ранньонеолітичного походження. В с. Хильчицях, Золочів- ського району, на трьох стоянках виявлено взагалі мішаний мезолітично-нео­літичний інвентар.⁷⁸

На Волині стоянки з кремінням тарденуазького типу відомі тільки з Крем’янеччини, Володнмирщини та Рівенщини. Деякі з них (Камінне та Op- жево, Рівенського району) належать до молодшого тарденуаз’єну.^{* [136] [137]”}

У Підляському Побужжі, на південь від Біловежської пущі, стоянки з типовим крем’яним інвентарем виявив Ю. Полянський в Люботині і Одрижи- ні, Дорогичинського району та в с. Невірі, Камінь-Коширського району,¹⁰ а 3. Шміт у Gioxax Аннопільськнх, Слохах-Огородниках, Великій Турні і За- ячниках, Дорогичинського району. Стоянки у двох останніх місцевостях, за­селені протягом довшого часу, мали вже мішаний, свідерсько-тарденуазький інвентар.⁸¹

Подібний мішаний інвентар дала стоянка на пісковій надмі в с. Гривді, Косівського району на Підляшші. Чисто тарденуазького типу стоянки вияв­лено на надмах біля с. Келпіння, Соколівського району.

На терені Буковини та Бесарабії досі не виявлено мезолітичних стоя­нок. їх знайшли в сумежній частині східнього Поділля, на лівому березі Дні­стра, в околиці Могилева Подільського. Майбутні дослідження відкриють там, мабуть, льокальннй центр своєрідних кременярськнх виробів з вузьких, струн­ких платівок.

На південь від Карпат, у Закарпатті, Словаччині й Румунії досі не знайдено ще тарденуазького типу знаряддя. Можливо тому, що там нема піс­кових надм, на яких залюбки поселялися люди того часу.

Поховання γ печері Мурзак-Коба в Криму.

(за С. Бібіковим)

Поховання мезолітичної доби виявлено в кримських печерах Фатьма- Коба та Мурзак-Коба. У першій з них знайдено добре збережений чоловічий кістяк, обрядово скорчений,а в другій С. Бібіков розкопав у 1936 р. пари­сте (подвійне) поховання з того ж часу.^[138] Судячи по кістяках, мезолітичне населення тих печер належало до високорослої, добре збудованої раси з доб­ре сформованим черепом, досить близько посвояченої з кроманьонським ти­пом горішнього палеоліту.

Пізня мезолітична, радше вже протонеолітична культура має в архео­логії назву кампінської (назва від м. Campigny у Франції). Вона поширила­ся в Европі під кінець анцилової доби, і дійшла до буйного розквіту в літо- риновій добі. За австрійськими (О. Менгін), мадярськими (Б. Гіллебранд) та польськими (В. Антоневич, JI. Козловський) дослідниками, цю культуру за­несли були-зайди з Балканів. Е. Кричевський виявив її місцевий розвиток в Україні, як наслідок пристосування населення до нових форм та вимог гос­подарства/^{[139] [140] [141]}

Носії кампінської культури уміли вже обробляти землю за допомогою мотики, їжу здобували мисливством та рибальством, одначе не гордили й річ­ковими та морськими м’якунами. З наивности керамічних уламків на їхніх сто­янках можна думати, що вміли вже вони й варити страву. Свійських тварин у них ще не було, приручений був тільки пес.

Крем’яне знаряддя кампінського типу дуже різниться від епіпалеолі- гичного та мезолітичного. Воно вироблене вже не із струнких платівок, а з великих, грубих відщепів. Поруч приладдя, що служило для обробки дерева, кости та шкіри, як шкребачки, ножі та шила, з’являються перші овальні, по­шліфовані крем’яні сокири як межовий знак між палеолітом і неолітом, а далі літоринові сокири (ріс), мабуть, для викопування корінняків, та схожі на до­лото знаряди (tranche), якими відкривали, можливо, черепашки водних м’я­кунів. Зовсім нема вістер до стріл. Поруч крем’яного приладдя вживано та­кож виробів з кости і рогу, напр., мотики з оленячих рогів та рибальське зна­ряддя. Стоянки кампінського типу виступають звичайно в місцевостях, де є природні зложища доброго крем’яного сирівцю, яким на Волині був знаме­нитий кремінь з крейдяних верств.

У центральних та східніх областях України знахідки кампінського ча­су згруповані головно в трьох місцях: біля Кам’янця Подільського, над р. Смячкою на Чернігівщині та на Донеччині. Одночасні сліди стоянок подибу- ється також у південно-східній частині Полтавщини/⁵ Подільська група стоя­нок має найбільш типовий кампінський характер крем’яного виробництва/” а на стоянці Смичка XVI Е. Кричевський дослідив місцеве виникнення кампін­ської техніки на основі дальшого розвитку свідерсько-тарденуазької техні­ки/’⁷ За найважливішу передумову для виникнення техніки виробництва по­дібних до сокири знарядів кампінієну він вважає поширення нуклеоподібних форм при переході від мезоліту до раннього неоліту. Це найкраще ілюструє крем’яний інвентар стоянки Смичка УЧИ, в якому багато нуклеусів та масив­ного нуклеоподібного знаряддя. Зокрема нуклеоподібні різці не тільки функ­цією, але й формою, явні попередники сокири. На тій же стоянці є й справжні прототипи сокир, видовжено-прямокутні, овальні або трапезуваті, оброблені з обох боків і приблизно симетрично опуклі в перекрої. Одна сокира має вже й сліди шліфування. Назагал комплекс крем’яного знаряддя зі Смячки VIIl дає важливі матеріяли для розв’язки питання про походження і дальший роз- ниток ранньонеолітичної (кампінської) кременярської техніки і взагалі в історичному аспекті культури на території України.

Кампінські стоянки в долині р. Уші в околицях Коростеня (у північній частині Житомирської области) розташовані частинно на горішніх терасах, а частинно зовсім близько ріки. В першому випадку це вказує на перевагу моткового хліборобства, в другому - на перевагу рибальства в хатньому господарстві. Прикметними для мотикового хліборобства є тут два крем’яні прилади довге вістря мотики для першого перекопування землі і широке пласке вістря цього ж найпримітивнішого хліборобського знаряду розбивати грудки землі та безпосередньо підготовляти її під засів/'⁸

У районі р. Дінця П. Єфименко'” і М. Сібільов" виявили багато кампін- ських комплексів з прикметним для них макролітичним крем’яним знаряддям (назва його походить від грецьких слів makros-великий, у протиставленні до mikros-ма.тий, і lithos-камінь). Це велике, понад ЗО см. завдовжки, рубаль­не знаряддя використовувано насамперед для обробки дерева, як ручні руби­ла, сокири і тесла. Разом з тим ідуть у Донеччині доволі великі трикутні вістря з двобічною відтискною обробкою і дрібніше мікролітичне знаряддя гео­метричних форм.

Важливою знахідкою є ранньокерамічний шар стоянки, яку досліджу­вав О. Бадер у 1938 р. біля підніжжя “Кам'яної Могили” на березі Красного озера в Мелітопільщині. Якщо датування цього шару “мезолітом” або, інак­ше кажучи, “раннім неолітом" правильне, тоді це єдина досі знахідка мезолі­тичної кераміки в Україні. Тут слід згадати, що на думку французького ар­хеолога JI. Р. Нужьє сильний культурний струмінь саме з України заніс най- ранішу кераміку аж у північну Европу, де вона нодибується на стоянках тину Maglemose і Finmarkien.'" Мезолітична кераміка відома також з різних око­лиць центральної Евроии, Азії та Африки, і тому американський археолог Г. Й. Грут вважає, що кераміка появилася вперше взагалі вже в мезоліті.³²

В західніх областях України Галичина є тільки південною периферією західньоукраїнської кампінської ойкумени. Досі знаємо з тих теренів лише кілька мотик з оленячих рогів (Тучапи біля Ярослава, Сокаль) та костей (Te- ребовля) і одну сокиру з оленячого рогу (Вовче біля Перемишля). Далі на північ надмові стоянки з кампінським знаряддям виявлено на Волині (Дере- вене біля Володимира Волинського, Гаї Лев’ятинські та Сапанів біля Kpe-

"^я Е. Ю. Кричевський, як попереднє, 353.

П. Ефименко, Стоянка каменного века в окрестностях Изюма, Старовинності Ізюмщини, III.

^м М. Сибилев, Старовинності Ізюмщини, II, Ізюм 1926, 7, його ж, Підсумки досліджень палеолітичних і неолітичних стоянок басейну р. Донця, Наукові За­писки Інституту історії і археології України, II, К. 1946.

^s' Louis-Rene Nougier, Lcs civilisations Campigniennes en Europe Occidentale, Le Mans, 1950.

³∙^, “In each of these three groups of mesolithic cultures: microlithic (Azilian₁ Tardenoisian), stone-axe (Campignian, Gubanian in Africa and Basconian-East Asia), and bone (Kunda in East Baltic Region and Shigir in North Russia and Sibiria) it can be demonstrated that pottery, agriculture, stone polishing, and animal breeding had their first development” (G. J. Groot, The Prehistory of Japan, New York 1951, 26).

м’янця), на Поліссі (Лагішин, Нобель біля Пінська) і на Підляшші (Носки біля Пружани). Стоянки з чисто кампінським інвентарем на Буковині досі невідо­мі. Одначе, в сумежній північній Бесарабії Н. Морошан і І. Нестор виявили таке знаряддя в цілому ряді залягань у районах Сорока і Хотин. Воно макро- літичне, як і в інших околицях України, при чому попри вироби нормальної величини подибуються й величезні примірники, призначені, мабуть, для важ­кої роботи. Таке знаряддя виявлено біля с. Наславча і в кількох інших міс­цевостях.

З Закарпаття крем’яних виробів кампінського типу ще нема. їх вияв­лено далі на південь, у Семигороді, де мадярський дослідник М. Рошка вва­жав їх помилково за палеолітичні.