Ч A C T И H А І І. Kiмеро-СКИТИ України.

Важко повірити, щоб скити, перебуваючи 28 літ в Малій Азії, не давали ніякої вістки про себе в Україну. Знаємо, що скити одержували попов­нення своїх відділів з України і Центральної Азії.

В дальших розділах ІУ. книги Геродота, а головно в II. розділі сказано: "Тому скити, від того бунту, осліплювали рабів, заставляли їх працю­вати коло доєння кобил і робленая кумису. Раби зливали молоко до великих деревяних бочок (давали якийсь заквас) і безупинно мішали те молоко. Верх мішанини був найцінніший". Та посудина у скитських'свояків кельтів-галів колись,а в гуцулів до II. світ, війни називалась путера". Кельське-' PUTHAR чит: путар, це анґл." POWER " і " AUTHORITY ". Оба ці слова мають в словни ку Вебстера багато значень. По нашому - це багато, велика кількість (мо- лока) і джерело (будза, кумису), (257 ст. 205 та 207).

В розд. III. сказано: "Діти рабів і скитських жінок стали зброй­на проти повернувших з Малої Азії скитів. Вони викопали глибокий рів від Таврійських гір (Яйла) до Меотиди (Азовське море). Війна велася довго і скити не могли перейти цього рова. Тоді вони впали на думку сховати зброю і як пани своїх рабів взяли нагайки і з криком кинулися на армію рабів і їх дітей". У ІУ. розділі кажеться: "Коли раби побачили своїх панів зі символом панської влади - нагайками в руках, кинули зброю, сіли на коней і утікли".- (Про цих рабів буде мова пізніше).

Геродот змальовує тут психіку раба. Коли раб побачить на­гайку, кидає зброю і або здається на ласку пана, або коли це можливе утікає в світ за очі. Так зробила наша рабська інтелігенція, що повалила свою держа­ву і від січня 1919 до кінця того року кинула свій нарід на призволяще, а сама вивтікала тисячами з України за границю як щурі з потапаючого корабля, в якому самі прогризли діру. (186 ст. 410).

В У. розділі: -"Скити говорять, що вони наймолодші зі скит- сько-кімерського роду і поскиталися з України під проводом царя Таргітая" (в степи за Урал).

Діодор Сицилійських, що жив в І. сто. до Xp. подає інший родо від скитів. У своїй праці " BIBLIOTHECA HISTORICA " він говорить, що сином Зевеса-Папая був син "Скит", тому цілий нарід назвався скитами. (296). Скит мав двох синів: Пала і напа. Від Пала були палеї, чи спалеї тоб­то поляни, від Hana були напеї, про яких згадує Стефан Візантійський і назви- ває їх напитами. Виходило б, що палеї, чи спалеї - це поляни - трипільці з з піль, а напеї, це кочові кімеро-скити, що пили кумис і сому напитки, тому назва налити.

На підтвердження того маємо оповідання Йордана, в якому го­ворить що коли ґоти вступили в країну Оюм - Скитію, то перше племя, яке признало їх владу, були "сполеї" з поля - поляни (Ґоти мали прийти з північно­го заходу). Діодор додає, що "потомки Скита зайняли землі від Тракії і дійшли до ріки Ніль в Єгипті. В яких часах це діялось, Діодор не подає, бо він жив тоду, коли в Україні жили савромати чи сармати. Повертаючись до Геродота і трьох синів Таргітая, він каже: "Сини жили разом, коли одного дня зїхали з неба на землю золотий плуг, ярмо, боєва сокира і ківш до пиття води. Пер­шим хотів взяти це золото найстарший син.Липоксай, та золото почало горіти і він відійшов. Після нього підійшов до золота Апоксай і з ним було те саме. Вкінці підійшов до горіючого золота наймолодший Колаксай; вогонь потух і він взяв те золото.

Па нашому Підкарпатті і в горах наш нарід вірив, що закопане золото в землі видає час до часу-синяво-ясний вогонь на поверхню землі."Гро­ші горіли", говорив нарід. Це може бути доказом, що старе скитське повіря живе в українському народі тисячі літ.

НАРОДИ СХІДНЬОЇ ЕВРОПИ ЧАСІВ ГЕРОДОТА

ЕТРУРІЯ

ці. Ярмо - це хлібороби і скотарі, обі галузі самарів мали воли. Знова до­каз, іцо це діти одного народу. В переносному значенні - московське ярмо тягнемо вже 300 літ. Чи ярмо має бути символом українця, що не червоніє зі сорому до Страшного Суду ?

Боєвий топір - це символ волі. Відділи з боевими топорами мали скити, сармати і руси. Козаки називали бойовий топір "келецом". Ко­шовий Січи, як атрибут влади мав на щодень за поясом легкий боєвивий топір. Булаву носив з нагоди оказій: (Січова Рада, прийняття послів і т.п.). В се- редновіччі в кінних зєднаннях заступав топір т. зв. "буздиґан". У нас буз- диґан був інсиґнією сотника реєстровиків, а після зриву Богдана -відзна­кою сотника в цілій його армії. Полковник мав пернач, гетьман - булаву,

Ківш до пиття води носять скотарі до сьогодні. Ківш перетри- вав в Україні до II. світ, війни. Мав ручку з діркою до привязання чи повішен- ня. Скити і запорожці привязували ківш до сідла. За Геродотом скити пили ковшем кумис і сому, козаки на Січі - горілку. Чарок в тих часах ніхто не вживав.

Геродот говорить: "Від Липохсая було скитське племя ав-хатів. "Ав" - це "пра" (Авеста), лат. " AVlA - AE^,i прабаба і баба. Ав-хати - це правдоподібно пра-хати, предки хатів. Від Апоксая були скитські племена катиярів і траспів. Кельтське " САТНАІСН " - це воїн (257.ст. 67). Кельт- ське ^λ TRASG " - це анґл. " FAST " - міцний, швидкий, твердий, а також піст, постити, (ібід ст. 267).

Від Колоксая були царські скити зв.

Колаксай мав 3 синів і оснував 3 царства паралятів. Геродот не подає назви паралятських царів тих трьох племен, В оріїв було святим чи щасливим число 3. Три сини Тарґітая, три сини Колоксая, три основники Києва (Кий, Щек,і Хорив). Число три - ще давніше - це три сини Ноя.

Варта згадати про ще одну версію Геродота про походження скитів, що будь то би походили від трьох синів Геракля - Скита, Гала (гр. Ге- лона) і Аґатирса. Скитський цар Аріяпат - аріїв-пато-тато мав також трьох синів: Скила, Орика і Охтамаза. Скитські царі, як усі орії мали більше жінок, тому матірю Скила була грецька княжна, Орика - скитська, а Охтамаза - ага- тирянка - тракійка, дочка царя Терея (Геродот кн. 4. розд. 18).

Полишимо трійки, а перейдемо до вигляду і раси скитів. Колись нас учили в школі, що скити - це монголо-йранці.низькі, темно-жовтої шкіри з чорним, гладким і довгим волоссям і бородами. Згідно з орхеольоґічними знахідками, кістяки скитів є довгі, значить скити були високі, грубокості, т. зн. були мускулисті, мали округлі, великі голови, густі брови, волося русяве, темно-мідяної краски, хвилясто-кучеряве, здорові зуби, сильні кости вилиць. (297. т. УІП.). Кучеряве волосся мали т. зв. "кумотри" по гр. кімотрікос. Усі ⁰P^il біла раса- належать до хвилясто-кучерявих "кімотрів".

На світі живе три основні раси людей, беручи до уваги будову черепу голови і краску шкіри, як про те була мова в І. книзі. Але за тисячо­ліття раси людей так вимішалися, що сьогодні є люди білі, чорні, жовті, бру­натні, червоні з цілою ґамою відтіней. Тому антропольоґи і археольоґи дос­лідили, що найлегше пізнавати раси людей по волоссю, яке не гниє в землі. І знову є три роди волосся: 1. Лєотри - раса китайців, монголів і монголоїдів. Вони мають волосся чорне, гладке, грубе, рідке, округле в перекрою. Лєотри мають плоскі широкі обличчя та жовту або брунатно-жовту шкіру. Ростом низькі або середньо високі. 2. "Ульотри" мають волосся густе, тонке, ба- вовняномягке, чорне, дрібні кучері, не більші, як зерно гороху та чорну шкіру. До цієї групи належать неґри, папуаси, негроїди з Мелянезії і Маляїв, буш­мени і пігмеї. 3. "Кимотри", яких волося є хвилясте або кучеряве, середньо- грубе і середньо мягке, еліпсовате в перекрою, кучері величини середнього волоского горіха. Це орійці що залежно від підсоння, мають білу шкіру в ріж- них відтінках, від дуже білої до темносмаглявої. Кимотрів поділяють на нор- ^дійців, евроазійців або індо-українців і середземноморців. ЕЗ і т ч и пою б і л ої раси була наша Самарія - Праукраїна.

Тут годі застановлятися над умовинами змішування білої раси з іншими, але варта зазначити, що антропольоґи і археольоґи дійшли до пере­конання, що вітчиною білої раси є простір між ріками Дунай і Дму Дарія.( 299). Те саме стверджує Енциклопедія Британіка (4. т. 18. ст. 865) Біла раса, з ве­ликими, округлими головами заселювала простори від Франції до Індії.

Перед І. св-іт. війною Московія прокладала залізничу дорогу че­рез терени Берестечка на Волині. Викопано там сотні козацьких кістяків, яких черепи голов були більші обємом, як голови враз з волоссям і шкірою найбільш фізично розвинених робітників тої дороги. (37. ст. 11). Можемо уяви­ти собі, які могутні мусіли бути власники, тих черепів. Такими були анти, такими були скити, сармати і кімери.

Варта ще приглянутись до назви "кимотрів". Слово "кум" в нашій етимольоґії не вияснене до сьогодні. Це слово таке старе, як і слова сваг, свага-сват, сваха. Це старі санскритські слова з давної мови наших пра- русів-самарів. ЕЗ Польщі кума називають кумотром, у нас на Підкарпатті уживають також обох назв. Кумзтрик - це здрюніла назва слова "кум", так, як "свашка" від слова сваха. Це тільки гіпотеза, але вона дуже правдоподібна. Кімер в скороченні міг зватися "кім"-"кум". Існує чимало доказів, що са­марська-праукраїнська мова мала багато скорочень,про які була згадка в І. Кн.

Кумом - кумотром на Підкарпатті і Гуцульщині є не лиш хрест- ні родичі, але й весільний староста кличе свах - кумами, дружба - дружку, а навіть взаїмно себе батьки молодих. Кум-отер і сваг мали майже те саме значення. Свагій - святий - це старе слово Санскриту, уживане в Індії до сьогодні. Знаємо, що вода і вогонь були очищуючими і освячуючими дарами богів Папая-Дажбога-сонця і богині Матері Землі (Кибелі), дарительки води. Тими двома символами мусів бути очищений на душі і тілі кожний білий орій. В дохристиянських часах кіми — куми, кучеряві кимотри-хи несли новонарод­женого до жреця племени, де він якимись формулами молитви, обливав дитя водою. Тому, що колись різні пошести, сьогодні вилічимі (чума, холера, тиф, віспа і под.) десяткували населення, жрець зобовязував кімів - кумів засту­пати дитині батьків, якщо б вони скоро померли. Також при вінчанні молодят (округлий вінець - символ бога сонця), існувала якась формула зливання во­дою, бо як згадано староста і свахи (староста найстарший в роді), дружби і дружки та батьки молодих називали себе взаїмно після весілля - кумами. Цей звичай і назва перетривали тисячоліття.'

Існують дані твердити, що білі самари, боячися небезпеки дена­ціоналізації, стерегли себе законами-кастами від змішування з чорними і жовтими расами. Так було в Самарії - Ilpapyci, так було в скитів, як це Ствер­джує Геродот, так було в самарів, антів на Руси і в цілій Европі до прийняття Християнства. Тому ще старий закон кімеро-скитів наказував, що кіми-куми хрестні і весільні мусіли бути тої самої крови народу, що новоженці, чи но- вонароджений, то вони правдоподібно звалися кімери-кімотри білої кучерявої раси.

Чуб-кучер звався в кімеро-скитів, скорочено кімів-кумів -"кі- мир - чемир". Це та расово-кровна спільність, що через тисячоліття вяже нас з кучерявими кімерами-скитами. Кучеряві були сумери, вавилонці перси, хати, ассирійці, а навіть єгиптяни. Ассирійці прийшли з сусідства китайців, які читають своє письмо не так, як ми з ліва до права. Коли читати слово "Ассур" із права до ліва, то дає слово "Русса". Тому повтаряю ще раз свою гіпотезу, що кимотри, це кіми-ери, люди білої раси з хвилястим, кучерявим, русявим волоссям.

Друга частина розповіді Геродота каже, що синам Таргітая "золото упало з з неба". Треба розуміти, що скитам греко-ассирійські посли ли принесли багато золота ]. за удар на кімерів, 2. за допомогу Ассирії і медам, за поміч проти кімерів і ассирійців, 3. за пограбовання протягом 150 літ багатих міст Малої Азії (скити награбили багато золота).

Діодор Сицилійський говорить в ІУ. книзі розд: У - УП, що ски-. ти звалися саками, масаґетами, арімаспами, тигроходами, арахозами, хорез- мами та ще іншими назвами (ібід). Геродот називає скитів околотами (Геродот розд: 2,3,4,5). Назва сколоти також українська, Знємо, що зробити масло зі сметани, нарід в Галичині називав сколотити сметану на масло. Маслянку називано на Підкарпатті "сколотинами". Ніхто не говорив маслянка. Геродот говорить, що скити день в день сколочували кобиляче молоко на кумис, а ко- ровяче і овече - на масло (зі сметани). Самозрозуміло, що дооколичні племе­на звали їх "сколотами" тобто тими, що кожного дня сколочують масло. (Геро- доткн. ІУ. розд: 6.). Від найстаршого Тарґітаєвого сина Липоксая було племя аухатів, від середущого Апоксая були племена катіярів і траспів. Від наймо­лодшого Колоксая було королівське племя паралятів. Усі вони звали себе скитами і сколотами, прастарими українськими назвами. (Кн. ІУ. розд: 7.). Параляти стерегли це "небесне золото" у свойому центрі- столиці. (Незнане з імени, може т. зв. Пастирське Городище на Київщині (2. ст. 363 - 364 та 254 ст. 28). Те золото берегла сторожа день і ніч. Платня сторожів стільки зем­лі, скільки за день міг обїхати конем. Поверхня Скитії була дуже велика.

Колоксай поділив Скитію на 3 части між своїх трьох синів, Оден ₃ них мав більшу частину, як два інші. В цій більшій части переховувалось святе золото. Ці три части, це мабуть скити царські, кочові (парні) і хлібо­роби. Розд: 8. Друга легенда, яку грецькі кольоністи знали мабуть від тав­рів, казала, що Титан силач Геракль був сином бога Зевеса-Папая і красуні Длкмени, жінки героя Амфітріони. Греки мали все присвоєне. Разом з Зеве- сом, Діонізієм присвоїли собі й Геракля. При вимові "Ґер-а-кль чуємо два склади сполучені буквою "а". Наші самари не мали букв "к і г замість"г" уживали букву "ґ", замість "к"-букву "с", як англійці. Талиське " GEUR " чит: ґер означає начальний, звинний в ділах. Гальське " CAIL " _ чит: каль означає сила, небуденна енергія. Буква "А" має в гальській мові до нині шість різних значень-вимов. Одно з них анґл. 'AND", наше і. Тому "гер _а-каль" - це остра в ділах і небуденна сила. Коротко - це надлюдина, титан. (257 ст. З. і 6-та в другій части словаря). >

Як бачимо, то наш ґеракаль - це сумерський "ґіль-GA МЕШ". Гальське "GILE " - чит: гіль - це наше білий, ясний, русявий, гальське "GA" _ це наше його, він, до нього, гальське MEAS чит: мес - це поважаний по­вага, відповідальність, усім знаний муж (257 ст. 174, 142, 137). Пригадую, що в давних мало розвинених мовах одно слово мало кілька значень. Наші самари вже 5.000 літ до Xp. мали "ґер-а-кля-гіль-ґа-меша". Ґіль - це білий, ґа - він, меш і месс - це сумерське муж, герой воїн, гальське - це поважаний, усім знаний. Як бачимо, греків ще на світі не було, як наші самари мали ге­роя, титана "гіль-ґа-меша, ґер-а-кля" якого присвоїли греки. Ось чому Геракль приїхав в Україну і став батьком самарів - скитів.

Приглядаючись легенді про Геракля, бачимо що він є сином Зе­веса-Папая. Геракль вже в колисці задусив дві великі гадюки, які наслала на нього жінка Зевеса - Гера, бо хотіла убити байстрюка свого мужа. Завдя­ки хитрощам Гери, Геракль мусів відслужити дванадцять літ свойому братові підлому боягузові, що був царем Микен - Еврістееві. Він поручив Гераклеві виконати дванадцять неможливих для смертної людини діл. За першим наказом Геракль убив "немейського лева", якого шкіра була така тверда, що залізні стріли Геракля відбивалися від лева, як від сталі. Геракль приголомшив лева грубим дрючком і задусив руками. Він зняв з нього шкіру, обвив нею своє тіло, а шкіра з голови служила Гераклеві замість шолома. Девятим подвигом Геракля був похід в країну наших амазонок по золотий пояс їх цариці Іпполіти, що був дарунком від бога війни Apeca, нашого Тереса - Перуна. Іпполіта но­сила той пояс, як знак своєї влади над амазонками. Цей пояс забажала мати дочка царя Еврістея Адмета, жрекиня богині Гери. Геракль зібрав відділ бандитів і з ними виправився на кораблі з Aprocy на Пельпонезі через Еґей- ське, Мармара і Чорне моря в околиці нинішного Батум в Грузії, бо там була країна амазонок з їх столицею "Фемі скірою", гр: - фемінісмос - жіночий рід, фемінізм. Назва Феміскіра - це грецька насмішлива назва "жіноча шкіра". В бою перша напала на Геракля Аеля, яку Геракль убив, друга Протея убила 7 товаришів Гераклеєвої банди. П убив Геракль стрілою. Побивши більше ама­зонок, Геракль взяв до неволі Меляніту і Антіопу. Амазонки замирилися. Ino- літа, за викуп Меляніти, дала Гераклеві свій золотий пояс. Красавицю Антіопу Геракль віддав спів-бандиті Тезеєві. Це вже вдруге згадка про амазонок. Ix імена самарсько - скитські. Аела - це англійське; Аліса,

Еліс; Протоя - це наше Протасія, Меланія - наше імя також, Антіопа - це дочка антів, Антонія. !полита - це також українська назва.

Як бачимо, то вже в найдавніших часах грецькі бандити виправ­лялися на медом і молоком текучу Україну по сіль, невільників, збіжжя, золо­тий пояс Іполіти, а Язон по золоте руно. Що при тому вбивали мешканців ∏pa- україни, це для грецьких, а нині для московських бандитів це подвиги^еройство.

Десятий подвиг Геракля - це був наказ пригнати корови титана Геріона. "За допомогою Апольона дістався він на острів Еріфеї, убив Геріона і на кораблі Аполльона перевіз корови на сушу. Над берегом !Іонійського моря, Гера наслала на корови "сказ" і корови побігли аж у Скитію. Геракль щуі кав корів, їдучи колесницею запряженою осмирнею коней. Там в скитських степах захопила Геракля вечером зима-сніговія. Геракль пустив коні пастисц а сам накрився шкірою лева і утомлений, заснув. Коли рано пробудився, по­бачив, що його коні зникли. Розд. 9: Він пішов шукати коней по слідах і стрі­нувся з чудним сотворінням, що до половини тіла була гарною жінкою, а за­мість ніг мала хвіст ящірки. Запитана, чи не бачила його коней, відповіла,що вона їх сховала і віддасть йому тоді, коли він згодиться кілька ночей спати з нею. Геракль мусів згодитися. Вона держала його при собі кілька літ, бо за той час мала від нього трьох синів. Коли Геракль відшукав корови, став про­хати, щоб вона його відпустила. Вона відповіла: Я доглядала твоїх коней і маю від тебе трьох синів, ти повинен мене винагородити. Що я повинна зро­бити з твоїми синами, як доростуть? Віддати їм ці краї, чи післати до тебе? Геракль відповів: Я лишаю тобі в дарі мій лук і пояс, до якого був привя- заний золотий ківш - черпак. Як сини доростуть, то цей, що на нього буде добрий мій пояс Гзможе натягнути мій лук, віддай йому свій край. Того чи тих, що цього не зможуть зробити, вишли в інші землі. Коли ти виконаєш моє прохання, зробиш тим приємність собі і мені.

Розділ: 10: Після того вона віддала йому коней, попращалися і Веракль від’їхав. Коли сини доросли мужеського віку, вона назвала їх: Аґатир, Гал (Гелон) і Скит. Лиш наймолодший Скит міг натягнути лука батька і пояс. Вона віддала йому свою вітчину і він став предком скитів. Другі два, вислані поза межі її батьківщини, дали початок галам і аі'атирсам, Від того "Скита" почався царський рід скитів і усі скити носять ковші-черпаки при поясах. Ски­ти гали і аґатирси жили в Праукраїні від 10.000 літ під назвою Самаро-по грецьки кімеро-скити. Це був найстарший нарід Европи. Греки прийшли на Eiciit bKi остови около L50Q літ до Xp. тому Геракль не міг бути r⅞5K0M, "Пе- реказ про Геракля - Ґільґамеша і икитію, як і грецькі боги взяті від наших палеїв - палистих-пелясків, що жили в Пельпонезі - Палів - понизю.

Розділ XI. E ще оден переказ Геродота про скитів. Він го­ворить: "Мандрівничі скити (з Праукраїни) жили колись в Азії (між Каспієм і озером Араль) і там воювали з масаґетами (за пасовиська) без успіху. Тому вони (покликані ассиро-греками) добровільно залишили свої степи (зимовись- ка і літовиська), перейшли ріку "Аракс" і увійшли в Кімерію. Ріка Аракс бу­ла і є до сьогодні в Закавказзі у Вірменії. Волга звалась в давнині "Ра"і "Oapyc хазарське Ітиль. Ріка У раль мала назву Арал, бо випливала з гір Арал.

Геродот нігде не заходив на схід поза Ольбію. Записував те,що чув від ольбійців або скитів, тому записав помилково Аракс замість Арал. Закавказька ріка Аракс випливає з гірського масиву 4,5 км широкого і при­близно 20 км довгого, в якому домінують дві вульканічні гори. Великий Ара­рат, високий на 5.500 м і Малий Арарат, високий на 4.500 м. (4. т. 2. ст. 210). З ледняків тих двох гір випливає ріка Аракс. Ріка Сир-Дарія, що впадає в озеро "Арал", звалась в старині Яксарт, Тому, що озеро Арал і гори Арал звались однаково, греки назвали ріку Яксарт також Аракс, Що так власне було, маємо, крім свідчення Геродота, ще оден доказ перебування кімеро-ски- тів за рікою У раль, а саме: Столиця східньо-кімерської держави Самара-(Куй- бишев) була на лівому березі закруту ріки Волги межи гирлами-впадами до неї двох рік Самари і Кінелі (гальське - CINNEADAIL - чит:Кеннадль - спо­ріднений). Коли б скити жили поміж Волгою і Уралем як про це думають деякі історики, то по перше, східні кімери не оснували б своєї столиці на скитській стороні Волги; по друге: скити ударом через Волгу були б відтяли східним кімерам дорогу евакуації в Закавказзя, чого власне боялися ассирійці. Царсь­кі самари, як пізніше скити, за словами Геродота, жили на просторах від ріки Дону до Дніпра, східні від Дону до У ралю. В стику рік Дніпро-Самара була столиця царських кімерів друга Самара, Про існування двох кімерських дер­жав - східньої і західньої, свідчить Геродот. Скити не могли нагло перейти р. Волгу, яка в околицях Самари (Куйбишева) є около 3 км. широка, глибока і болотниста. Скити мали 4 і 6-ти колісні вози з вікнами, широкі, довгі з високими будами (2. ст. 310). Скити легко перейшли не широку і не глибоку, з твердим дном ріку У раль недалеко Уральських гір. Тому не "несподівано" ударили на східних кімерів. Це була історична брама в Европу т, зв. "Кас­пійсько-Уральські ворота" усіх кочових орд. Приходить поставитись критично до Геродото вого блискавичного удару на царських кімерів. Скити мали вели­чезний возовий табір з жінками, дітьми і стадами худоби. Джінґісхан Бату мав лиш легкі двоколісні гарби з жінками і дітьми, стада овець; не мав великої ро­гатої худоби, ішов вододілами, оминав перехід великих рік літом, перейшов Дніпро на правий бік по леді і зужив на похід з Монголії на Угорщину 4 і пів року. Він ішов тою самою дорогою, що скити на кімерів. Тому скити, як і Батий, не ризикували форсування Волги, а пішли горі Волгою.

Розділ 12: Частина царських кімерів утікла на Крим, який наз­вали Кімерією. (Геродот кн. ІУ. розд: 12). Не забуваймо, що Геродот в Ц, книзі виразно говорить, що скити з поза Каспія і ріки та озера Ураль добро­вільно покинули Зауралля і ударили на кімерів. (За ассиро-грецькі гроші?).

Розділ 13: В ній Геродот говорить, "що є ще одна версія про мандрівку скитів, яку переказав легендарний Арістей, син Кайстровія з міста Проконезу на острові Мармара і від нього назва моря". (Арістей був богом траків, прийнятий греками в їх Пантеон.) "Той Арістей мав дійти до краю іседонів, які говорили йому, що арімасти-одноокі натиснули на іседонів, ісе- дони на св Причорноморя. Наглим нападом скити захопили мабуть багато кімерських табунів. (Геродот кн. ІУ).

Скити пігналися за кімерами і около 700 р. до Xp. бачимо їх в Малій Азії. (Геродот і ассирійська хроніка). Про ці події буде мова піз­ніше.

Спробуймо відтворити шлях удару скитів на східніх кімерів на основі даних археольоґії, що мав місце около 1250 р. до Xp.: Удар почався від згину ріки Ураль (Аракс) в напрямі згину ріки Волги на столицю Самару (сьогодні Куйбишев). Тим ударом скити хотіли розірвати лівобічну частину Східньої Кімерії і захопити населення і стада північної частини, використо­вуючи найвужче місце поміж ріками (понад 300 км).

Це не було несподіванкою для кімерів, бо вони сусідували че­рез ріку ураль (Аракс) зі скитами довгі десятиліття перед ударом. Тому удар скитів з тисячами їх важких возів, тягнених двома і трьома парами волів, що голосно скрипіли, враз зі стадами худоби, наглим бути не міг. Це було по­вільне просування з боями і попасами стад, що тривало кілька тижнів, а може й місяців. Кімери, такіж кочовики, як скити, мали ту саму зброю і тактику бою. Вони майже дорівнювали скитам своїм числом. За час боїв кімери опо­рожнили - евакували північну частину Лівобережя Волги, від ріки Ками на південь, поза столицю Самару. Очевидно, що кімери спалили евакуовану сто­лицю. Тепер евакуація йшла на південь і повище теперішнього Сталінграду (Царицина), правдоподібно поміж Калмицькою балкою і Рахинкою, де Волга була найвужча і найближче до ріки Дону, переправили стада і вози на правий берег Волги. Тим першим ударом скити зайняли понад 700.000 кв. км тере­нів-пасовиськ. Східні кімери стиснулися на просторі рік Волга - Дон - Ока до Царицина на просторі половину меншім, тобто около 360.000 kb.kmJ Ia південь від Царицина, в Прикавказзі на просторі понад 250.000 кв.км, жили савромати (сармати), Тому скити не пробували переходити на правий бік Волги, бо кі­мери разом з савроматами перемогли б скитів. Скити вдоволилися зайнятими просторами на около 500 літ. Кімери не могли ударити на савроматів, бо ма­ли скитів за рікою. Це змусило східних кімерів ударити на царських, захід­них кімерів, яких витиснули, по вимордуванні їх царів, на Балканський пі­вострів до їх свояків траків, з якими перейшли через Босфор в Малу Азію. Простори, залишені східними кімерами, від Царицина на північ, зайняли сав- ромати. Скити воліли мати сусідами савроматів, як ворогів кімерів і так від­носини устабілізовуються на близько пять століть.

В циклі сухих століть, около 750 р. до Xp. число населення згаданих народів сильно зросло. Скити не нарушували сарматів, переходять в басейн рік Волга - Кама - Ока і вододілом поміж джерелами рік Ока - Дон йагло ударяють кінною армією, без обозів, з півночі на кімерів. Це був, прав­доподібно, той наглий удар, про який згадує Геродот. Кімери покинули табуни худоби і з жінками і дітьми, через Кримський півострів та Керченський пролив, через Кавказ увіишпи в державу урартів. Геродот подає, що скити в погоні згубили слід утечі кімерів, заблудили в горах Кавказу і прибули в Малу Азію 10 літ пізніше. (Геродот кн: ІУ. розд: 1, 11, 12). Такий приблизно хід подій стверджують ґеольоґічні розкопи. (2. карта 256 та 230).

Так змінилися опікуни над хліборобами, правнуками трипільців, що замість кімерів орачів, кімерів хліборобів та Кімерії, греки почали звати їх скитами орачами, і скитами хліборобами, а край Скитією. Скити впрост з півночі спровадили свої родини, табори і стада і оселилися на схід від ріки Цантикапея - Молочної до рік почерез Cipric - Донець до Дону. (Геродот кн: ІУ. розд: 20). Також та обставина, що скити орачі, хлібороби, галони, гали і буди ни були в союзі зі скитами в першій фазі війни проти персів (яких скити ганебно зрадили) доказує, що скити ударили на кімерів через території тих племен з півночі. (2. карта Скитії, ст. 336).

Розділ 14: Геродот говорить дальше, що Арістей умирав, а від­так по 7 літах воскрес - зявився і написав поему "Арімастею". Грецька ле­генда про Арістея говорить, що імя Арістей походить від грецької назви " APICTOS " - найліпший. (Назва "арій" в Санскриті - це найкращий, найшля- хотніший, про що була згадка в І. Кн.

Аполльон приніс німфу-русалку з гори Цел іон в Тесал ії доЛібії і вона породила там Арістея,якого виховав кентавр Хірон. Арістей прийшов з Лібії до Теб ( в Греції), де навчився від муз лікування і пророкування. Опіс­ля подорожував і вТракії, коло гори "Гаємир" (Балкан) зістав духом - богом. Арістей був добрим богом траків (а пізніше греків). Він навчив траків - пел- ясГів пасічництва, а греків-управи вина і оливного дерева. Був богом пасту­хів і ловців. У траків і пелясґів він був рівний Зевесові, Аполльонові і Діо- нізові. Його образ, як молодого скотаря - пастуха, що несе ягня на плечах, били на монетах греки і траки (4. т. 2. ст. 386). Так виглядає лєґенда,

В дальшому Геродот говорить, що Арістей був сином Кайстровія. Як розуміти цю назву? Грінченко у свойму словарі помістив два поняття кай- ^СТРУ ї тайстру - торбу (нім - торністер). "Кайстра" - це капелюх, роблений в давнині з доморобного чорного сукна фолюшованого так уміло, що цілий ка­пелюх з зовнішної сторони був густо покритий чорно-лискучими, прилягаючи­ми до сукна кучерями, величини малого ліскового горіха. На Підкарпатті іс­нували давні пісні про "кайстрові" капелюхи. Прим: "Капелюхи кайстровані, готурами вкриті" і под. Грінченко говорить: "кайстра-мішок і кайстровийі капелюх". Це дає пояснення з чого цей капелюх зроблений. Тому "Кайстро- вій" батько Арістея виробляв капелюхи. В Березові був рід "Кайстрових" -Кайстрюків. Мій дідуньо вияснював мені, чому така назва - Кайстрюки і сказав, що його дідо, мав ще такий капелюх, як родинну памятку, по свой ому батькові.

Розділ 15: В цьому розділі Геродот оповідає лєґенду про другу появу Арістея і його зникнення.

Розділ 16: Тут Геродот вияснює, що країв, про які він згадує в своїй праці, він не провіряв. Списав лиш те, про що йому люди говорили.

Розділ 17: Грецький торговельний осередок (Ольбія) знаходить- ся в центрі побережжя скитської держави і називається по скитськи - Бори- стен. Кельтське ^,, BORR " - ревіти, стогнати (257. ст. 42). Наше боре-рве (реве) стен - стін, пороги, назва скитська. Ольбія була праворуч Дніпрово- божського лиману. Гальське " BOG " - багнистий, трясовиння, грязь (257. ст. 40).

Повище Ольбії живуть кал і піди, ще вище алазони, Ті народи подібні до скитів (та сама мова і одежа), але є хлібороби. Вирощують цибу­лю, часник, лен і просо. Каліпіди і алазони - назви санскритсько-скитські. "Калі" - санскр. "коло", "піду" - Це танцювати, іти в коло. На Підкарпатті (Березів) не говорили танцювати, але "піти в танець", "пішов в танець" Ви­ходило б, що каліпіди обожали культ сонця і виконували колом якісь обрядові танці. Це гіпотеза, бо Геродот не сказав чому така назва. Гальське "ALLA "

- сильний, навальний, кельтське " SONN " - герой (257. ст. 9 і 240). Алязони

- це сильні - герої, чи геройськГ, гідні правнуки трипільців. "Повище алязо нів живуть скити-хлібороби "AROTROV", що управляють збіжжя не на про­даж. (Правдоподібно на податок скитам). Ще вище живуть неври. Дуже добру розвязку назви неврів дав історик Микола Аркас. Ось його думки: Геродотова назва цього народу - епітетична і пояснити її можна двояко: або це був народ, що славився грою на музичнім інструменті, який у греків звався "невра, нев- рас, неврон або народ, що влучно стріляв з лука від гр. невра - неврас- тяти­ва, Тобто тятивники - лучники". (278. ст. 93).

Певри жили в Галичині і на Волині аж до Полісся. Па захід від алязонів і каліпідів жили аґатирси в Семигороді над р. Mapica (Маріца) теп. Марош. На нашу думку - це потомки тих трипільців - кімерів, що,як знаємо зайшли в Семигород. Вони поміщались в Семигороді з іншими народами, ма­буть кімеро-траками і їх називали траками - треїками, що вірили в трійцю богів (гальське "TRAIGH " - занепад, висохнення). " AGADA" - північ - аґа­тирси - це північні, що жили на північ від Ольбії. В тих часах вони так нази­вали себе самі і так їх звали алязони. " TRAIGH " - трак - це занепад три­пільців і їх копалень золота в Семигороді. Так можна пояснити назви аґатир- сів і траків - треїків. (257. ст. З і 266).

Геродот каже, що це була мішанина скитів, але кімери нічим не різнилися від скитів і дуже правдоподібно, що це було якесь племя кімерів, що схоронилося в Семигороді.

Коли ми згадали про неврів, то Геродот говорить, що "в їх край, одно покоління до походу Дарія, увійшла маса гадюк і народ покинув свій край і перейшов в край "будинів". (Про них буде згадка опісля). Геродот каже: "Здається, що неври це чарівники, бо скити і греки оповідають, що кожний невр, раз в рік перекидається у вовка, а по кількох днях стає знов людиною, уоч я в ці казки не вірю, але, ті, що оповідали, клялися, що це правда. "(Геро- дБт~кн. IV- розд. 105).

Тому, що неври - це галичани і волиняки та,норведи і сардин­ці часів Геродота, іЯусимо присвятити більше уваги цьому оповіданню. Ма­буть було якесь незрозуміння Геродота його оповідачів або це діялось так давно, що оповідачі знали про гадюки давних переказів-мітів. Що могли бути гадюки, з цим можна погодитися, але не в такій кількости, щоб цілий нарід втікав від них з просторів від Смоленська по Карпати. Це впрост неможливе, що так не було, свідчить Геродот, коли говорить, що в час його побуту в Оль- бії повище алязонів живуть неври. Що до гадюк, то знаємо, що племена кашів -кушітів, що посіли Египет, мали тотемом змію - гадюку. Також деякі ін­дуси мали тотемом змію кобру. Виходить,, що дуже давно якесь племя, а не ці лий нарід, що жив на Поліссі в лісах, мав тотемом гадюку, вирушив ( не від гадюк) з тотемом гадюки, шукати кращих теренів на поселення і зайшов до будинів, як побачимо, жили недалеко і посідали урожайні терени.

Друга версія Геродота, що неври перекидаються у вовків. Знає­мо, що правдоподібно з Галичини примандрували в Італію (около 900 р. до Xp.) наші русини, що називали себе русени. Вбїій прибули з" північнаго-- сходу в кількости багатьох племен. Пайсильнішим їх племям було племя вовків, що їх назву златинізовано на ¹¹ VULCI " - вовки. Не відомо, чй'Чоловіки русенів не носили кожухів з вовчих шкір і можливо, що їх тотемом був вовк. Вони мали між ріками Арно і Тивер - Тибер три міста з назвою вовка: VULCI, VOLTE RA і VOLSINI і Ромуля і Рема викормила жінка вовчиця на двох, а не на чотирьох ногах. Латинці називали русенів_2 ET-RUSCI " - і рускі. До ру-

сенів прийдемо пізніше.

Родини "велків - вовків були популярні в Етрускії (300. ст.2) Можливо, що Геродотові неври мали якісь обрядові свята в честь свойого то­тема і убиралися на кілька днів в вовчі кожухи. Геродот зауважує також, що неври мали скитські звичаї". Це дуже важне і зрозуміле, це ж діти одного народу імів, гімів, самів - зимів - кімерів. Вони мали не лиш однакові зви­чаї, але беззаперечно зближену мову і одяг. Геродот твердить, що вище нев- рів, не живе вже ніхто (Полісся, ліси). Усі ці народи живуть на захід від Бори- стена - Дніпра, вздовж Гіпаніса - Бога", (ібід розд. 177).

Розділ 18: "На лівому боці Бористена є ліси т, зв. "Гілея" (на яку віддаль простягалися ті ліси, Геродот не говорить). Повище лісів жи­вуть скити - хлібороби, що їх греки називали бористенідами. Ті хлібороби живуть в три дні ходу від Дніпра до ріки Пантикапей - Молочної. Заходить питання, чому ріка Молочна називалася по скитськи Пантикапей? Загально відомо, що риби лосось (салмон), судак, осетр, стерлядь та інші в часі скла₽ дання ікри, називались по санскритськи "панта - капі" - путь - дорога риби", Панта - путь, капі-риба. З цих слів бачимо, як наша мова змінилася за остан- них 3.000 літ. Самичка риби, залежно від її величини складає ікру в піскове дно на глибині Ю - ЗО цм (4 - 11 інч) близько джерел ріки, а самчик кожну ікрину обливає молочком. Чим коротші повноводні ріки яких джерела мають пісок, а закінчені лиманами, тим більше риби спішить туди складати ікру. Ріка Молочна і її притоки випливають з надозівської височини 305 м високої. Видно, колись приходила така маса риби в її джерела нерестуватись, що вода була сіра від молочка; від того її назва. Лиман Молочної широкий і довгий около 40 км. Також назви Ольбія і Тира - це не грецькі назви, а далеко стар­ші трипільсько- кімерські, Назва "Ольбія" походить від ALBUS- біллі, ALBIC А - біліє з далека (255. ст. 12.). Від того ELBA - Лаба-Біла, острів Ельба — Білий, Альбійон - Анґлія (береги білі) і Альба-Льонґа, основане н білих горбах римське місто. Це наше "Білобережжя", де перед смертю зи­мував Святослав. Над лиманом Дністра є "древній Білгород. тепер Акерман. При гирлі Дністра є місцевість Біляївка. Наша Альбія - грецька Ольбія - це старинна назва, старша від римської Альби, англ; Альбіону, сучасна нашій Тирі, Библови, Галичеви і інших. В доказ наведеного, маємо ще одну Альбію

- Ольбію на острові Сардинії, заложену, за даними Енциклопедії Британіка

- фенікійцями ще в Неоліті (3.000 літ до Xp.). Заложена над спокійним, гли­

боким, 2 км. широким і 29 км. довгим заливом, що йде в глиб острова, дуже подбним до Бужського лиману. (Сардинія 14.881 кв.км, числить 1.450.000 бідного населення.) Альбія знаменита пристань для кораблів. Друга пристань, ровесниця Альбії звалась Нора - Hypa, відтак Opaci і Караль. Ріки: на пів­ночі "-LISICLA •» -лисиця, друга, найбільша " TIRSO " наш Тирас і Дністер,

третя " MANNU" санскр. "Ману" - муж, силач, латинське MANNUS - це анґл. 1CQB" означало муж-силач, кінь-сильний, лебідь самець Гнаш кобець - яст­руб. Четверта ріка NURRL - Hypi і недалеко неї місто NURRI. У нас ріка Hyp, притока ріки Буга, літописна Бурська земля (70. т. І.ст.117) і село Нерва над Збручем. Міста; Згадане NURRl, BOSA, NORA, OZIERI, ORISTANO, MONASTIR, NUORO. Назви. Озієрі - це наше місто Озеряни і полонина Озірна в Галичині. Усі З NURRI - де наша невра, ORISTANO - Орія, бос- рід плоскої риби, що до тої пристані привозили і т.п. В Праукраїні наші нев- ри - нури ставили проти ворогів городи з дерева. В каміннистій Сардинії ставили городи округлої форми з камення, які перетривали до нині з назвою " NURAGI " - нуряги - гнізда нурів. Є їх понад 1.000 (4. т. 19. ст. 992 - 993) та ^стінна карта Гайскул). В тих твердинях є комори на харчі, саля на мо- летву з жертвенником, як в індусів, помешкання, кімнати на сплавлюван* ня бронзи та керниця. Ті камінні округлі твердині у горі звужувалися і за­кінчувалися малим округлим деревяним дахом (з браку дерева).

Святині будували з камення, прямокутні, побіч будували камін­ні родинні гробівці, мерців палили. Недопалки ставили в гробівці і коло кож­ного кістяка вже в бронзовій добі (1.800 - 1.500 літ до Xp.) ставили бронзові фігурки матері-землі, вояків, звірят, кораблів і замків. Займалися торгів­лею і ремеслом. Коло гробівців ставили великі камінні памятники(ібід). Ті нураґи - нури були найстаршим народом, що корінням сягають в праісторію (Неоліт 3.000 літ до Хр.),(ібід). До найбільшого розквіту культури дійшли ну­раґи в бронзовій добі. Це був “золотий вік" нураґів. Коли їх завоювали кгр таґінці, відібрали в них торгівлю, їх добробут; їх культура та мова заникають. Сьогодні мова нураґів загублена (ібід), лиш назви гір, рік, замків, деяких- міст і гробів " DQMUS Gl ANAS -доми загинулих дають поняття про їх мо­ву " GIANUS " пояснює наше слово загинув - походить від слова загнувріг- нув. В Праукраїні покійників згинали і вязали, щоб в ночі не страшили. Наз­ва помер походить від слова помір - мор (чума, холера і под.). Тут про­являється старинність нашої мови, якої цураємося і приймаємо чужу, як па- пуґи. Геродотові неври- це наші і сардинські нури. В часах Геродота їх ма­тірний пень жив ще в Галичині і на Волині..

З того виходить також, що наші нури були теж предками фенікій- ців. їх племена - це альби - білани, лиси, тирети, сидони, бибельці, шардани _ орії і ДР- Фенікійцями назвали їх греки, а за греками єгиптяни. В Палестині вони звали себе самарами-русами.

Праукраїна була колискою всесвітньої культури і цивілізації (та білої раси), а не греки. Що фенікійці говорили "альбус" замість білий, то треба памятати, що це діялося понад 4.000 літ тому. Коли наші самари не були ще поділені на кельтів - кентум - CENTUM і сатем (100).

Варта, ще глянути на інше племя наших самарів, що звалось сікали - сікули, що дали назву острову Сицилілії, подібно, як шардани- сар- дани Сардинії. Ці сікали прибули на Сицилію в Неоліті -3-2 тисячі літ до Xp. Во^ни палили так, як в Праукраїні своїх небішиків на кострі, а недопа­лені кости складали в спільних камяних гробах. Могил не ставили, бо Сици- лія каміниста і глини не було. Разом з небіщками клали в могилу, як в Пра­україні, мальовану, на кремовому тлі, темночервоною фарбою, вишивково -геометричними взорами кераміку з поживою, подібною до трипільської та кремінну зброю. (Неоліт),(4. т 20. ст. 600 - 610). Сікали, мали як кімери і скити богиню землі "Табіті". її святиня і багато спільних гробів з недопале­ними кістками була на горі MQNTE TABUTO ; (ібід). Це ще раз доказує, що кімери мали тих самих богів що скити і це був той самий нарід. Сікали похо­дили з Семигороду і були мабуть кімеро-траками. З минувшини Сицилії знаємо ще старший період часу, тобто період т,зв. "сіканів",що були предками сікалів-сікулів, що існував в часі Неоліту, около 3.000 літ до Xp. Властиво сікани і сікули - це той самий нарід. (4. т. 20. ст. 600.). Назва "сікани" теж праукраїнська, тобто ті, що добре сікли ворога...

Інж. Юрій Лісовий, що живе в Англії, в одній зі своїх праць звернув увагу на працю проф. Я. Рудницького, в якій він подає, що наш поет Іван Франко в статті "Сліди русинів в Семигороді" подає ось що: "Цікулія, кут Дакії, сумежний з молдавською землею, а мешканці того краю звуться цікула- ми. Говорять, що вони походять від скитів. Вони живуть під Угорщиною на основі своїх законів і обичаїв, а свої уряди розділяють жеребом. Ніхто між ними не вважається нешляхетним, навіть, коли власноручно оре або займається пасенням череди. Про те цей народ загартований і твердий" durum et αsper∪m » ( DURUS - А - твердий, жилавий, міцний, ASPER - ERA- шорсткий, різкий, неприємний (265) немов уроджений до війни, який як здається мовою, обича- ями і одягом небагато тепер різниться від мадярів (зденаціоналізувалися)'.' І. Франко подає латинською мовою, що "вони є гунського або скитського походження". В дійсности - це наші кімери, що около 1.200 літ до Xp. емі­граційна хвиля їх рій причалила до гористої, як і Семигород - Сицилії, де одну ріку назвали Білицею, другу Солоною - сальсо, а третю - Зєднану, злу­чену з двох рік, по латино-італійськи " SIMETO ". Латинське SIMETU - ра­зом. Чи наші альбії - семигородські сікули походять з кавказької і нашої Альбанії - не відомо.

Повертаючись до 18 розділу, в якому Геродот числить віддалі Днями подорожі, числячи по 200 стадій денно. (1 стадій - 185 м., що разом дає 37 KM в день). Він твердить, що "хлібороби - бористеніти живуть повище Гілеї, три дні ходу на схід до ріки Пантикапєя - Молочної, а одинадицять днів на північ плавби Дніпром". Не знаємо, як далеко на північ доходив праліс Гілея, Коли взяти приблизно до ріки Інгула, то 37 х 3 - Ill км на схід. Геродот уявляв собі, що всі ріки України пливуть в прямій лінії з півночі на південь» але він знав про пороги на Дніпрі. Течія Дніпра по нижче порогів була спо­кійна. Коли взяти ту саму скорість плавби, що ходу, тобто приблизно 40 км денно, то за одинадцять днів було б приблизно 440 км, що в уяві Геродота, в прямій лінії сягає Києва, чи поза Київ. "Дальше, —говорить Геродот,-те­рени" не замешкані" - ліси. Як широко на північ сягали "ті незамешкані те­рен" Геродот не знав. Він говорить: "повище незамешканих теренів живуть "андрофаги" - людоіди, санскритські "касаби" - "кацаби - різу ни. Поза ан­дрофагами на північ є пустиня (тундра - тайга), де не живе ніхто".

Як бачимо Геродот подає досить вірну картину розміщення пле­мен і касабів, Трипільські правнуки хлібороби перейшли в часах Геродота на лівий бік Дніпра і заорали урожайний степ полосою около 111 км. ширини і450 км. довжини, що дає приблизно 50.000 кв км. поверхні.

Розділ: 19: Перейшовши ріку Пантикапей, на схід живуть скити що не орють, ані сіють. Цілий той простір не має дерев, лиш степ, що простя­гається на 14 днів ходу (від Дніпра) до ріки Ґеррус. Гальське ''GEUR "чит GER означало - проникливий, крутий закрут, поворот,пенетрацію (в глиб),(257 ст. 142). Лат. GERO - появлятися, виходити (265). Геродотові, як нам відо­мо, подавав Географічні інформації про землі України - скит Тимнес. Він або не володів добре грецькою мовою, або Геродот не зрозумів пояснень і опису ріки і країни "Ґер", бо таких унікатів, як країна і ріка Ґер Греція не мала. Скит казав Геродотові, що ріка Ґер випливає з Дніпра і пливе до моря що було тоді і до тепер фактом. Геродот помішав лиш віддаль на 14 днів ходу. На ту віддаль від Дніпра повище "Гілеї" була і є ріка Міюс. Гальське MIOSA означає - нижчого походження, якости (257. ст. 181). Мабуть це була північно - східня віддаль від Ольбії.

Поза рікою жили царські скити, що уважали скитів, що жили на захід від Міюса за низьких - рабів. Слова "Ґер" і "Міюс" були словами ски­тів і галів. Це доказує, що ворожі собі народи були мовними свояками.

Розділ 20: На противній стороні Ґеррос живуть царські скити. Це найбільше і найхоробрійше племея, що уважає всіх інших за своїх рабів, їх володіння простягаються від ріки Істра (Дунаю) на Таврику (Крим) аж до рова, що його викопали діти рабів і ціле побережжя Азова до ріки Дону. На північ від царських скитів живуть люди гр. "мелянхляйни - наше чорнокирей- ники. Ці люди є майже цілком інші, як скити. На північ від них болота і мо­чарі і ніхто там не живе.

Розділ 21: "Поза Доном по гр. Танаїсом" (гальське TANNAS - мрія, привид, TANNAICH - маса, множество риби, зграї риби (257 ст. 256). Як бачимо, греки подавали в більшості давні кімерські назви. Дон мав мно­жество риби. Наші чумаки їздили на Дон по рибу. (Пісня про чумака, що хо­див на Дін) - "живуть савромати, яких територія починається від горішнього кінця Меотиди - Азова і простягається на північний-схід 15 днів дороги. їх край без дерев (степ). Повище живуть будини, яких край є лісистий з різно- родними деревами.

Розділ 22: Поза будинами є пустиня на 7 днів ходу. Після пустині на схід живуть тиссаґети. То є великий нарід, що культурою і зви­чаями різниться від сусідів. Живуть з ловецтва. їх сусідами в лісах є ірки, що також живуть з ловецтва. Ловець лізе на дерево, а під деревом лежать спокійно витресовані пес. і кінь. Коли звір наблизиться ірк стріляє цільно з лука, скаче на коня і з псом гонять раненого звіра. Від ірків на схід живуть інші скити, сини збунтованих колись рабів.

Приглянувшись згаданим трьом розділам, в яких Геродот згадує чорнокирейників, що носили довгі до кісток плащі з кобеняком без рукавів, _ савроматів, будинів, тиссаґетів, ірків і знова скитів. Геродот знав докладно племена доокола Ольбії побережжям Чорного моря, на схід, скитів царських і кочових, а про племена, що жили більш на північ, чув лиш з оповідань купців _ міняйлів. Тому він називає народи після їх убрання і переміну у вовків. Коли б ми пересунули, за словами Геродота, андрофаґів - людоїдів в мос­ковські болота, то першими сусідами неврів будуть чорнокирейники-мелянхля- ни. Знаємо, що троянці, хати а також траки і мабуть кімери і скити носили літом чорні киреї, бо кожух літом на дощі дуже невигідний (по 2-3 дощах _ тріскає, ломиться). Чорні киреї носила Русь і козаки (кіннота)-Скотарі кіме­ри і скити, що мали табуни овець, виробляли доморобні чорні плащі - киреї. Мелянхляйни- це були пізніші саударати і саї а по осетинськії слово "сай" _ чорний, а дараєс - одіж. (70 т. І. ст. 118). Це було, мабуть, якесь племя савроматів, що розірване скитською інвазією було відсунене на північ. За словами Геродота навіть ольбійці носили чорні киреї (ібід). Геродот говорить про мелянхляйнів таке: "Ці люди є інші від скитів, мають своїх царів, є не­залежні від скитів, але побут-звичаї мають скитські. "Коли звичаї і побут скитські, то мусіли мати і мову подібну до скитської). Андрейка чи Маланку устроювала молодь Харківщини і Підкарпаття. Той самий нарід має ті самі звичаї). Це доказ, що скити і мелянхляйни - це оден і той же нарід, лиш чор- нокирейники були осілі хлібороби, а скити скотарі - кочовики. Це зумовлювала сама природа степів і лісостепу. Про мелянхляйнів згадує Гекатей Мілєтський. Жили мелянкляйни праворуч, від джерел ріки Донець до ріки Сули. Вони мали укріплені городи'для оборони від скитів. Після археольоґічних дослідів насе­лення чорноубраних - мелянхляйнів було густе і однородне, займались хлібо­робством, годівлею худоби і коней для війни зі скитами, що набігали кінно. Ховали своїх покійників горілиць, в могилу клали їжу, зброю, кінську упряж і прикраси. Дно могили посипали червоною охрою. За покійників влаштовували тризну. (2. ст. 360 - 362). Червона охра і тризна доказують, що це були пра- руси, можливо племени сіверян. Над покійником насипали могилу. Чим знат- нійший був покійник, тим більша була могила. В могилах їх царів знайдено бронзові панцирі, шоломи та залізні мечі. Па тризну пекли волів. Мелянхляйни жили в тому районі від 322 до II. ст. до Xp. Потвердження Геродота правдиві, (ібід), ст. 362 - 363). Вони були войовничі і оборонялися від скитів, мали свою державу і своїх царів (ібід). Це була прикмета пізніших сіверян, про яких буде ще мова.

Друге словянсько-руське племя, що сусідувало зі сходу з ме- лянхляйнами, були будини. Про них Геродот згадує таке: "Будини великий і сильний народ, їх територія є лісостепом з різними деревами. Вони мають сині очі і ясне, рудаве волосся. Па їх території є велике місто, що називається Ц елон" (Розділ: 108). Виглядає, що Геродот поплутав назви ґалів і гелів -гелєнів. Самозрозуміле, що 15 днів ходу, тобто около 550 км на північ від північного берега Азовського моря-Меотиди, не могли жити греки і то в такому числі, щоб побудувати місто в формі квадрату, якого бік виносив ЗО стадій, тобто приблизно 5.550 метрів, що творить поверхню міста поверх ЗО квадратових км. Це не е місто, а радше цілий округ - повіт. Це за велике навіть на столицю будинів. Це виглядає на укріплену від скитів, цілу округу галів - наших галів, де вони в часі небезпеки окривалися враз з худобою і всім майном, від скитів.

Але даймо слово Геродотові: "То місто мало високі стіни з дерева і усі доми і святині також з дерева". Знова малоправдоподібне. Під- палити такі сухї стіни і ціле місто дуже легко. Тому ті стіни мусіли бути обнесені валом з глини з викопаного рова. "Стіни були високі". Стіни в давних укріпленнях були високі на 8 - 10 м. Подумати скільки міліонів ку­бічних метрів дерева і глини треба було, щоб побудувати ті стіни і обсипати їх глиною. Геродот говорить, що "мешканці Гелона були колись греками (Кн. ІУ. розділ: 108) і говорять напів грецько-скитською мовою". Думаємо, що хтось фальшиво поінформував Геродота. 1. Греки закладали свої кольоні всюди над берегами морей Чорного, Азовського, Середземного, забезпечуючи їх від суходолу мурами з баштами. 2. Від берега Чорного моря до Більського городища є в прямій лінії понад 400. км. 3. Чи можливо подумати, щоб греки могли перейти територію диких скитів, кочових, царських й заложити торго­вельну кольонію в самостійному, дикому, лісостеповому гальсько- гіпер­борейському краю? Таж ті самі гали (220 літ пізніше) в 279 р. до Xp. перейш­ли і зруйнували вогнем і мечем Грецію, ограбили місто Дельос, релігійний і союзно-племінний центр греків, спалили святиню Аполльона і вивезли великі скарби в золоті, державний скарб усіх грецьких племен. Таж ті гали, що звали себе ґетами, зруйнували в 49 р. до Xp. Ольбію, були в часі 500 літ до Xp. менше жорстокі? Чи дозволили б вони греками мати свою кольонію на по­верхні ЗО кв. км враз з святинями, адміністрацією і збройними силами? Чи дозволи б їм гали і скити на торговельні звязки з Грецією, навіть з Ольбією? Це така очевидна неправдоподібність, що аж дивно, як Геродот міг в такі фантазії повірити. Коли б греки мали таку величезну кольонію, в такій глухій Tinepoopeї, грецька історія булаби напевно той факт занотувала.

Геродот говорить також, що будини - гали - галони були ясно­волосі і синьоокі (ібід), а греки темноволосі і чорноокі. Тому в історії після Геродота назва будинів зникає, а появляється великий нарід галів, що з Украї­ни, як свідчать численні дані, заливає цілу західню Европу. Гали не мали звуку "г". Тому вони звали себе Галами і так звали їх греки і римляни. Галь- ське "GALL" - це мешканці рівнин, степів, і воєвнчі, а будино-гали жили на рівнинах в Полтавщині, Харківщині аж поза ріку Дон. Гальське "GAL' це також крикливі балакучі, галасливі, а гали таким, як побачимо, були. Від того наше слово "галакати (257. ст. 138). Гальське " BUIDNE " - це військо, кавалерія множество,натовп ( ібід ст. 55) Геродот каже? "В тому Ґалоні_г (Галичі) є деревяні святині зі статуями і жертвенниками гальських богів. Що три роки влаштовують свята в честь бога Діонізія з оргіями" (Гер кн. ІУ. розділ: 108). Того Діонізія і його свята ми бачили в семигородських і бал- канських траків, даків, кельтів-галів, Траки і даки, це племена кельтів-галів, що одна еміграційна їх хвиля зайшла в Індію. Це одинокі даки, що задержали своє імя до нині. По магометанськії "деш". Ix столиця Дака враз з округом має 4.000 кв.км і 5.000.000 населення, що звуть себе "даками". Той край, перед наїздом арабів, називався по санскритськи "Дака-Сварі" - Ясна, свя­та Дакія, нині Бенґля - Деш. (4. т. 6. ст. 989).

Матірним пнем усіх траків і даків була Геродотова Будино -Ґальонія, наша полтавська Галія - Галичина і її мешканці гали, яких гре­ки називали "кельтої", а римляни " GALLI ", що їх Геродот називає будівники _ будини, бо наші самаро-трипільці і словяни та Русь будували з дерева все, оборонні мури-стіни, святині, мости, палати бояр і хати селян ще до X. ст. по Xp. Будувати з дерева є легше і скоріше. Найменшу, однокімнатну хатину наш нарід називає будою. Походить від англ. " BODY". Це слово має аж сім окре­мих значень: Це тіло, тулів, кістяк, людина - особа, група людей, органі­зація, а навіть більшість народу. (Паші назви батько і бадьо-бадіка на Гу- цульщині). Тому кожний батько будував баду-буду для своєї рідні. Пе забу­ваймо, що в давній мові самаро-трипільців були слова латинські, англійські, німецькі і наші.

Біла раса з Праукраїни почала ділитися на центум і сатем - 100, щойно 2.000 літ до Xp. Тому від слова бада - тіло - особа і родина постали слова "буда", будинок і будувати, а не хатати. Хата - це дво або більше комірні будинки. Буду можна побудувати зі шкір, з гіля; хату будується з потятого на відповідні кусні, дерева. Тому назва "хата" походить від "тяти" - рубати і тому слово "кат", що рубав голову, англ. " CUT " - кат - хат -тяти. Те слово має в англійській мові також сім значень: різати, рубати, краяти, косити, кусень, удар, крій і т.п.

Будинок, побудований з каменя або цегли наш нарід називає "мур або камениця". Геродот додає також, що "лиш деякі Гельонці були з походження греками, що як купці зайшли далеко на північ з торговельних приморських міст і поселились серед галів" (так, як їх земляки пізніше в Києві).

Це правдовірне і лиш доказує, що гали (гали), як і руси Києва не були греками. Геродот говорить, що "деякі з них говорять греко-скитською, а решта скитською мовою. Це знова доказує, що гали - це кімеро-скити, тобто мова галів і чорнокирейників, що оборонили від скитів свою самостійність, була мовою кімеро-скитів, кровно і мовно того самого народу, Так ми знайшли правітчину галів-галичан. Залишаючи на деякий час Геродота, маємо на дум­ці OCHOBHiuie приглянутись до галів, бо наша Галичина має від них свою назву.

KlMEPO - КЕЛЬТИ - ГАЛИ.

Іми, гіми, зими, самари - зимарі, смери-смріті, чесні і гостин­ні супроти чужинців,незгідливі і розбиті на сотні племен, це ті самі зимарі- кімери-кальти-кальди, що вже в X. ст. до Xp. почали називати себе галами і утворили т. зв. Гальштадську культуру. Це потомки другого Гераклевого сина Гала і матері з хвостом ящірки. Назва кальти-кельти походить від слова кальда це освоєний, культурний. Ось що говорить про кальтів- кельтів CAMBRIDGE ANCIENT HISTORY " Греки називали кельтів "келтоі", римляни "CELTAE ", в Малій Азії "халдоі" - халди. Ix походження в старині було невідоме. Також невідомо, чи то були племена, чи великий нарід. Вони посіли Іберійський півострів, Францію, північну Італію, Балкани та Англію і Ірляндію. Вони називали себе галами і в III. ст. до Xp. греки почали звати їх

GALATAI ^,, (Геродот "Ґельони). Ті гали—ґельони, ґалятаї — це наші гали, які прийшли в Галичину, не відомо тільки, чи підчас першої, чи другої мандрів­ки галів на захід. Перша мандрівка з причини удару скитів, відбулася в часі між XIII. і XII. століттям до Xp. Ассирія зістала окружена хатами й Єгиптом. В 1275 р. до Xp. ассирійці на спілку з греками розпочали війну з хатами за торговельні шляхи, про що була мова в І. Кн. Ассирійці (Салманзор І) за ве­ликі суми золота найняв скитів, греків (еґейські племена), які звербували фриґів палистих-пелясґів, шарданів, траків, сікулів і мабуть неврів та інших. Ті племена взяли на грецькі кораблі своїх жінок і дітей і около 1220 р. до Xp,, користаючи, що в хатській державі був голод, вдарили на Хатію з моря, а асси­рійці з суші. Той змаг вівся около 20 літ. За ассирійське золото та посеред­ництвом греків в Анатолію прибувають, що раз нові племена з Балканів, а може із Кімерії. В 1190 р. до Xp. столиця хатської держави була здобута і спалена. В тих часах наші пелясґи, юдейське "цілішім" вдарили на Палестину, що була союзницею Єгипту. Маса племен виеміґрувала тоді з Европи в Ана­толію, а опущені терени займають, як завсігди, сусіди. Це була причина, що маса кельтів-галів посунула в числі многих племен на Балкани, Італію, Австрію та Угорщину. В тій рухавці на південний захід, були і наші галицькі гали і правдоподібно від тоді існує назва Галичина край галів. Що про ту мандрівку кельто-галів історія не згадує, то це тому, що греків і римлян як держав тоді, ще на світі не було. Греки жили тоді під окупацією наших галів’, що називали себе дорами, які як раз в тих часах тобто 1200 р. до Xp. ударили з наших Карпат на Грецію. Столицею їх була м. Дора в Карпатах. Тому греки утікали з Греції на острови в Малу Азію.' Греки, як більш'культурні, поволі дорів згречили-асимілювали. Це був т. зв. "темний вік" в грецькій історії, що тривав до 750 р. до Xp. Отже 450 літ греки асимілювали дорів. (65. ст. 17 -18).

Рим основано, згідно з легендами, в УП. стол. до Xp. В дійснос- ти пізніше, правдоподібно - нашими галами, що їх сусіди називали етрусками, а вони називали себе р>асенами-русенами. Як ⅛a⅛M0, наші кельто-гали несли в західню Европу,,700 J∏τ' перед основаниям Риму, Гальштадську, а опісля Лятенську культури. (Ля-Те не при озері Паймаматель в ЦІвайцарії). Галь- штадська, чорна ґрафітована кераміка, гарна і лискуча поширена в Україні і цілій Европі. Немає її у фінів, в Москві і за Уралом в Азії. В Галичині, де гали жили кілька століть, тої кераміки знайдено більше. (2. ст. 293).

Проф. Ярослав Пастернак думав, що гальштадську кераміку та інші вироби занесли в Галичину і східню Україну венеди, поморські прасловяни, кельто-гали і траки. Тимчасом - це було навпаки. Проф. Пастернак нази­ває і рано-азійськими кочовиками кімерів, скитів, сарматів і других (ібід),що, як бачимо не відповідає дійсності. Кельто-гали несли з Праукраїни високу культуру на захід, навчили її греків, а племя галів, русени - етруски - рим­лян витоплювати сталь та виробляти з неї мистецькі шоломи, щити, панцері, мечі та інші вироби. В тих часах вони зайняли Британські острови та Ірляндію. Навчені галами ті еґейці - греки поробили залізні мечі, за ассирійське золото звербували пелясґів, шарданів, фриґів, карів та інших і знищили хатську, а опісля троянську держави. Як свідчить історія, то і Рим виріс за допомогою греків. Ось так виглядали Геродотові галони, що принесли Европі і грекам високу культуру з нинішної лівобережної України. 1 алон Геродота був, згідно з доказами наших археологів, в нинішній Полтавщині над рікою Ворсклою і її допливом Суха Груня, що тепер має назву "Більське Городище". Його по­верхня має 4.400 гектарів, а довжина валів сягає ЗО км. (2. ст. 308). В часах Геродота (400 літ до Xp.) там жив ще нарід галів з високою культурою і святинями, про що він згадує. Що грецькі купці могли жити в такому торгово­му центрі, немає сумніву. Цікаво, що в Нільському городищу - Галоні на Пол­тавщині та цілому Правобережжю, а і найбільше в Галичині знайдено відламки чорно-лискучої гальштадської-талиської кераміки. (2. ст. 293 - 294). Цеє доказом, що гали перейшли на правий бік Дніпра в Галичину, а з Галичини ро­зійшлися по Европі.

Археольоґ Пастернак говорить вдруге, що населення Право­бережжя, яке мало гальську кераміку, мало звязки з західною Европою, зіт­кнулося на Лівобережжі зі скитами. Було якраз навпаки. Після походу Дарія на Україну, скити, як дізнаємось дальше, витиснули цілком галів з Лівобереж­жя (2. ст. 364).

Талиська кераміка поховань нагадує поховання етрусків; їх урни і похованні і є близнючо подібні. Таке похованні і знайдено в могилі біля села Глевахи в Київщині (2. ст. 358).

Заходить питання, як виглядали кельти-гали? За описом рим­ських істориків "гали, як і скити були високі, мускулярні, ясноволосі, білош­кірі, синьоокі, румяні. (Те саме писав Геродот). Ділилися на три верстви: жреці, боярство і вільні смери, як на Руси. Мали дідичних царів, яких влада була обмежена начальниками племен, як пізніше на Руси - вельможами? Жре­ці називалися друїдами. Ґалійське " DRUIDH " означало мудрець-ворожбит -лікар, чарівник і учитель, що входив в серце (бесідник),(257. ст. 112). Друїди, як і в Індії брамани належали до окремої замкненої касти. Боярство, як в Індії і на Руси ділилотя на вельмож (начальники племен) - TIGHERNA,середніх- TRIATH і низчих - MORAIR. (ібід ст. 141). Родовий лад був строго патрі- ярхальний. Земля була неподільна, після батька переходила на найстаршого сина. Коли батько був на війні чи десь в подорожі, господарством завідувала жінка, що, як в індів і на Русі, мала великі права в родині і досмертне при­ватне майно. Неподільність майна творило великі родини; батьки, сини, внуки і правнуки. За воєнні заслуги цар наділював землею. Мама вибирала синам жі­нок, а дочкам-чоловіків (як в Індії). Не мали бога Купала, але мали Дайо-ніса, що в засаді було те саме. Дуже великий вплив на нарід, як і на Руси, мали жреці. Вони стояли на сторожі вірности своїм богам, своїй вірі і звичаям, як в Індії і на Руси. (198. т. УIII).

З давно!' літератури знаємо дещо про гальського жреця-рефор- матора Замол-Керта, що його греки називали Замолкісом. Гальське "SAMOLA CEART", що вимовлялося керт - праведний. Це праведний син богині Мате- рі-Землі. В гало - даків і траків - кельтів він рівнявся Зевесові або Діоні - зіові. ГІлятон, що жив в ІУ. стол. до Xp. у своїй праці " CHARMIDES ", в якій він описує життя Сократа, згадує про Замолкіса. (ібід). Він говорить, що Замолкіс - це Абаріс або Сабазіс. (Про Абаріса буде ще мова).

Наші гали принесли в Палестину (Галилею) бога Сабазія чи Ca- батія. Імя Саватій було уживане на Придніпрянщині до І. світ, війни. Тому що Сабатій був рівний богові самарів і палистих Яві, якого юдеї прийняли за свого, вони прийняли і Сабатія; тому семий день в тижні посвятили тому бого­ві і назвали "Сабат". Та назва задержалась в юдеїв до нинішного дня. (4. т. 19. ст. 788).

Згідно з наукою Замолкіса, тракійські друїди довели до зєди- нення богатьох племен під проводом царя Буревіста, який побудував сильну дако-гальську державу, що простояла і успішно била римлян від 109 до 50 р. до Xp. Держава Буревісти сягала від Чорного моря поза Тису, східні Карпати, на півдні поза Білгород. Тому римляни вимордували в першу чергу друїдів в Франції, Ecnanii і на Балканах. Вони прийшли до переконання, що без друїдів і їх науки, гали скоро зримщаться. (198 т. УIII). І так сталося. Так ассирійці знищили релігійний центр і жреців хатських, греки - троянських, римляни” гальських в Семигороді і Еспанії. а москалі за вказівками греків в 1169 р. Київ. Усі вони розуміли, що зі знищенням національних церков, народ-маса стає погноєм чужих народів і церков. Тому зєдинений, самостійний україн­ський патріархат є проблемою відродження або смерти українського народу в майбутньому.

Гали провадили хліборобсько-годівельну господарку, мали сади і пасіки. В горах, на полонинах випасали стада рогатої худоби, коней і овець. На горах і горбах будували замки з дерева,як наші неври в Сардинії. Ворогів, взятих в полон, як і скити, кожного сотого убивали в жертву богам. До бою ішли без сорочок, бо вірили, що голих стереже бог Замолкіс. Носили штани, як кімери, скити і руси. (ібід). Сорочки, як скити та руси мали білі (леи, коноплі). Сорочку, ношену поверх штанів, підперізували поясом, як скити і руси. За­лежно від погоди, на сорочці носили вовняний плащ різної грубости. Жінки носили довгі, білі, вишивані долом і на рукавах, сорочки, як скитянки і на Руси, які підперізували також поясом і довгий кожух зимою, а літом - сукня­ний плащ. Коли сорочки не були вишивані, красили їх тривкими, ясними краска­ми. (ібід).

Гали були веселі, воєвничі, відважні і вірні, як наемники чужим, тому їх радо наймали до війська чужі держави. Служили за золото ассирійцям, грекам, юдеям, а в римській армії творили цілі леґійопи. Під проводом рим­ських старшин (як українці московських) воювали послушно в Европі, Азії і Африці, але своїм вождам послушні не були, (ібід). В чужих арміях денаціона­лізувалися або вигибали в боях за чужі інтереси. Гали були гостинні і до­вірливі до чужинців (ми також) любили забави - бенкети, на яких, як і скити, пили багато алькоголю. Були запальчиві, сварливі між собою, розбиті на малі незгідливі племена, нездібні витривало продовжувати до успішного кінця заду­ману акцію- діло. Спалахували, як соломяний вогонь, але скоро остигали, по- лишаючи війну недокінчену, ішли домів (ібід),(Ми в 1919 р. робили те саме). Це знали римляни і греки (і знають москалі) вели акцію воєнних дій дальше; вони знали, що війна галам скоро наприкриться і вони підуть на переговори і мир коштом галів (ібід).

Гали любили музику, танці, співи, були здібні до мистецтва - різьби. Ix мистецькі вироби з бронзи і заліза збуджували подив чужих, (ібід). Проте той нарід, після вимордування друїдів, розбитий на сотні нез­гідливих племен, зник, як нація з лиця землі, загубив свою мову, став погноєм Риму і витворив нові народи, ворожі собі. (ібід).

Гали зникли з лиця землі як народ, але полишили по собі шість, а з Геродотовою Галонією - сім Галичин-Галій: наша Галичина зі столицею Галич, Передальпійська Галія і Заальпійська, Галія, в північній Еспанії, що до сьогодні називається "Ґаліція"; Галія - Ґалятія в Анатолії, Галилея _в Палестині і Галонія Геродота. Це ж ті веселі, здорові, відважні, гостинні, співучі гали? Пропали, як хати, трояни, кімери, скити, гармати після утрати своїх церков - духа народу, своїх звичаїв, утратили мову і за тисячі літ про­пали як пес в чужому ярмарку, розплилися в чужому морі як про­падаємо нині ми, нащадки славної Київської Руси, без кузні свойого національ­ного духа, своєї рідної національної Церкви зі свіїм патріярхом. Бо лиш р і дна національна Церква вирощує сильну віру в Бога, любов до своїх традицій, збуд­жує в народі національну честь і гордість, викорінює особисту гордість-ам- біціонерство, завись і ненависть брат до брата та стимулює, ублагороднює низькі руїнницькі інстинкти амбітних одиниць, що своє особисте,"я."ставлять вище від інтересів нації і Христових заповідей. Польська національна Церква задержала польську державу зі своїм скарбом і армією, хоч москалі окупу­вали Польщу так, як і Україну. Те саме зробили національні Церкви Ромунії, Чехії, Угорщини, Сербії, Болгарії і східньої Німеччини. Усі вони мають свої незамкнені церкви, свій скарб, армію і адміністрацію. А що маємо ми і біло­руси, наймити чужої Церкви, безбатченки, що ждуть ласки (від 1169 р.) в пе­редпокою? Чи з нами числиться наїздник, чи маємо свою Церкву, скарб, армію, і адміністцію? Маємо колхози, Сибір і терор! Чому? Бо чужа Церква не вит­ворила в нас національної гордости і чести; "раб не знає, що воля, йому щоб хліб і бараболя" і він гнеться. Тільки одну вільність дала нам Москва. Це алькоголь. Пий, скільки хочеш і лопни. Москаль знає, що " пяний раб не чує брязкоту кайдан".

Гали здобули Римові Еспанію, Францію, Балкани, Семигород, Карпати, Крим, Англію, Малу, Азію. Ми здобули Московії Казахстан, Kipri- зію, Туркестан, далекий Схід, а в 11. світ, війці пів Европи. А наслідки? Був сильний Рим, Візантія, а нині Москва. Чи ми в 1918 -.1919 роках, поваливши через фальшиві амбіції, свою зорганізовану державу, не пішли на службу Моск ві і Польщі? Ми мали в тих часах около 60 отаманів, більших і менших, кож­ний з них контролював якусь територію і задля своєї амбіції, а не самостійної України, творив анархію, з якої скористали москалі, так, як римляни вико­ристовували анархію гальських племен. Чи ми, биті долею, обєднані сьогодні релігійно і духово? Чи амбіції і отаманщина не домінують більше у нас? Ам- біціонер - зависник - це поганин в серці, хоч хреститься і ходить до церкви. Він не відчуває кровно-національного споріднення і любови брат брата.Христо­ва любов виключає амбіцію, а творить покору-єдність. Любов іде на найбіль­ші жертви, включно з жертвою життя. В любові не має підлоти, брехні, фаль­шу, обману. F спокійна рівновага духа, зосередження і жертва. Так, як Христос з любови і за любов доніс свій хрест на Голготу і на ньому умер з любови до нас. Молім Христа о взаїмну любов між наии, а воля України прийде, як вислід Його благословення.

Повертаємо знова до Геродота, що "відмічує два роди будинів, кочових і осілих-хліборобів. Мова кочових будинів трохи інша від осілих. Кочові годуються сосновими шишками". Це т. зв. "сосна кедрівка" - PlNUS CEMBRA ", якої насіння плоскі - кедрові горішки, 9 мм довгі, надаються до ЇДження. Самозрозуміле, що кочові будини жили з ловецтва. "Осілі будини - це гали, яких Геродот називає гелонами. Це хлібороби, що управляли збіж­жя, садівництво і не подібні убранням ані краскою шкіри до кочових будинів, але мова їх споріднена. Греки називають оба ці народи гелонами - галами". Те саме було пізніше на Балканах; траки, гети, скити, певкини усі споріднені мовно, усі кімерської крови і раси гали-кельти-кальти. (Гер. кн. ІУ. розділ 108 2 109). "Країна будинів багата різнородним лісом". Тому назва будини, бо все будували, навіть укріплення, з дерева. "В лісах е велике озеро окружене болотом, де живуть видри і бобри, яких шкіри будини уживають на облямуван­ня кожухів. Те озеро - це від міста Казані до Згіґулевська, Волга і Кама, спільно творить гейби лиман 20 - ЗО км широкий і около 300 км довгий, болот- нистий з тихою водою. Там виводилась колись маса бобрів і видр, з яких багатіла в часах до приходу татар - Волжська Болгарія, Будини (кочові жили в будах), як неври і чорнокирейники. Це без сумніву були предки антів-прас- ловян.

Дарій, за оповіданням Геродота, "здобув і спалив Галон" і тоді гали перейшли в ліси правобережжя, а звідси правдоподібно в Галичину, що не було згідне з правдою. Це був той матірний пень галів, з якого вилі­тали рої гальських еміграцій в Урарту і західню Европу в часі около 1.400 - 1.300 рр. до Xp.

Бронзові й залізні вироби кальдів -урартів: щити і шоломи є близнючо подібні до виробів гальштадських, т. зв. віляновсько-етруських. Мали боєві колісниці, як побратими хати, сумери, гіксоси, вивилонці і другі. Вигнані медами невідомою дорогою в УІ. стол. до Xp. Пішли на еміграцію. То, що вони увійшли в північну Португалію і Еспанію від сторони Атлантику і оснували державу Галичину " GALICIA " дає підставу думати, що вони приїха­ли морями Чорним і Середземним через Ґібральтар. Перевести могли їх греки. Друга можливіть така,що вони прийшли побережжям Африки до Ґібральтару. Третя можливість - вернули в Україну, а з України скити помогли їм про­сунутися на захід. Францію, Еспанію і Португалію зайняли в кінці III. тися­чоліття до Xp. прибулі з Африки чорноволосі, низькі ростом, темношкірі т.зв. "ібери"; це були племена берберів, оранів, мореканів та др. Римські історики описують берберів, як темношкірих з чорним нечесаним волоссям, малим об­личчям з вистаючими вилицями,з грубою спідньою губою, малих ростом, рухли­вих і гнучких, жилавих, витревалих (4. т. 21. ст. 113 - 114),(301). Там білі кальди - гали змішалися з іберами (темна раса асимілює), зримщили свою мо­ву і сьогодні маємо низьких, рухливих, чорноволосих, співучих еспанців і португальців. Кальди-гали принесли в Еспанію високу культуру і письмо. Про них зндємо з І. - ої кн.

Згідно з писанням Геродота в Галичині галони-гали заложили новий Галон, наш Галич над Дністром в місці схрещення торговельних шляхів південь - північ (татарський шлях - Київ), схід-захід (Шлеськ - Кавказ) і північ - південь (Швеція - Візантія). В нашій історії той шлях не знаний до нині. Починався він в Швеції в порті Бірко (Борґгольм). Шведи мали всюди свої торговельні факторії. Першою було місто Трудо в лимані ріки Висли; Вислою до Буга. Бугом - горі, десь коло м. Бужська була шведська факторія "Варяжськ", в якому була шведська залога. З р. Буга рікою Гучвою до Зв^р.ниі- города, звідси рікою Полтвою до р. Біберки і нею до Дністра. В деяких місцях треба було перетягати човни волоком, до чого вже в тих околицях були місцеві люди, зв. водяниками, волочниками і ін. Па Полтавщині ріка Ворскла спо­лучувала столицю галів Галон з Дніпром. В Галичині столиця галів Галич маля сполуку на усі сторони світу. Ріки в тих часах мали в десятеро більше води, як тепер. ІДей опис варяжсько-галицького водного шляху, за данським істориком подав п. Михойло Брик-Девятницький у своїй праці п.н. "Ми Брики" та в окремому листі до автора цієї праці, за що йому щире "спасибі".

Про те, що будини скотарі були дійсно, свідчить,факт, що в Україні маємо місцевости Будки в околиці міста Ромен і Будище, знане з Гайдамаків Шевченка, на правобережжі і село Будники в Галичині. Маємо це оден Галич в Ромунії ( GALAZ ) при владі ріки Серету (семигородського) до Дунаю над озером Братеш. Мабуть будини в часі нападу скитів перейшли на Угорщину і заложили над Дунаєм столицю Буду. Витиснені гунами пересе­лились в Чехію і Моравію. На Моравії оснували міста Будисів і Будийовичі, а також Будейовичі в Чехах. Одна частина будинів переселилася в Індію в про­вінцію Будан, тепер Бутан. Провінція Будан має 400.000 мешканців і місто BUPAUH - Будин, яке начислює 60.000 мешканців. Угорська Буда називалася ще в XIX ст. Будин. Русалка Дністрова (Шашкевича) була друкована в місті " "Будин і".

В Чехо-Моравії був кінець еміграції будинів в Европі й в Буда- ні_Бутані в Індії. Тут можна поставити питання, де ж ділися ті будини? Вони були прасловянами, а може й народом Велико-Моравської держави, з бігом часу змішалися з іншими племенами і зникли в морі словян.

Варта ще подумати про ще оден нарід Геродота - "тиссаґетів", що жили на північний схід від будинів поза пущами в 7 днів ходу. Коли прийняти Більське городище за Геродотів Галон, то на північний схід від них, повище сарматів Тамбов - Саратів жили будини кочові. За р. Волгою до р. У раль є дійсно неурожайні солоні степи. Сім днів ходу - це 260 км. Отже тиссаґети жили під горами або в самих горах південого У ралю. Вони жили з ловів. Ґети і траки це оден і той самий нарід. Латинське MASSA - це маса, велика кіль­кість, сила, безліч. Массаґети - це великий нарід траків - ґетів. Геродот пи­ше, що "ґети найшляхотніші з траків" (розділ 93, 94). Але трако-ґети, це той самий нарід, що перед тим Кальто-гали. Вони вірили в трьох головних бо- Замолкіса, Дайо-ніза і Земелу (землю). І Геродот каже, що ґети вірять в безсмертність душі, яка по смерти лучиться з Замолкісом. Про Замолкіса говорить Геродот в ІУ. кн. розділ: 94, що 5 літ ґети посилають йому вістку - прохання. Вони вибирають жеребом мужчину, говорять йому про всі свої потреби, які громадно ухвалюють. Кілька людей втикає в землю залізні стріли, вістрями в гору, інші розгойдують післанця і кидають його на ті стріли. Як умер відразу, то це доказ, що він поніс ці вісти до Замолкіса; коли ж не умер, вибирають другого. Як паде град або сильно бють громи, ґети виходять з хат, стріляють з луків в гору до Замолкіса і сваряться з ним. Вірили, що все добро і зло робить Замолкіс".

Розділ 95: "Греки говорили, що Замолкіс був чоловіком, рабом математика і філософа Пітаґора з острова Самос, якому Пітаґор подарував волю; він розбагатів на торгівлі, проповідував тракам, що людина не умирає, а по смерти йде в місце, де вічне тепло, зелень і безжурне життя (вирай на Ру­си).(Усе мусіли нам дати греки, але усі ті назви, лєґенди і повіря украли пе­ред тим у нас). Він побудував простору салю - галю, до якої скликав на такі проповіди аристократію траків. В підлозі галі побудував секретну кімнату, в якій перебув 3 роки і зявився людям знова і розповідав про життя у вираї. Люди повірили, що він безсмертний".

Розділ 96: Геродот пише: "Я не вірю в балачки греків", (бо Пітаґоржив ]39 літ перед Геродотом - 530 р. до Xp.) "якщо Замолкіс жив, то дуже дав­но, або він був богом кімеро-траків від незнаних часів". Дарій змусив да- ків' іти з його армією проти скитів". Бачимо, що греки висмівали віру в За- молкіса, щоб траки гречилися.

Повертаючи до ґетів, вірніше трако-ґетів, що вони, як будини і гали - галони рушили в Европу зараз за галами і будинами десь около 1.000 р. до Xp. Дарій застав їх в 520 р. до Xp. в Семигороді, Добруджі і Балканах, як автохтонів з власними державами і царями. (198.т. 02.). Властиво, траки

- це грецькі і римські даки " DACI ", яких племена звали себе треїки - траки

- "трибожі" і "ґети" - рільники - сильні, міцні, безсмертні. (Про даків буде ще мова).

Закінчуючи історію ґетів, приймім до відома, що вони займали територію обабіч долішнього Дунаю і на північний-схід від Дунаю,аж до Криму. Як, щоб не Геродот і похід Дарія, про ґетів не було б відомостей. Сто літ після Геродота, про ґетів згадує грецький історик Тукитид (ібід). Тоді ґети, як вже згадано, мали короля, свояків одрйсів Сіталька. В 326 р. до. Xp. ґе­ти вирізали армію македонського ґенерала Зопиріона. В 292 р. до Xp. Лізи- мах, ґенерал Олександра, короля Македонії, загнався за ґетами в Бесарабію, був окружений ґетами під проводом короля Дроміхати, що за великим окупом, випустив Лізимаха з окружения, але македонська армія мусіла відійти без зброї. Кельтсько - гальське " DROMA" - плечі, сила, а "хата" - слово наше. (257. ст. 777).

В кінці ПІ. стол, до Xp. на ґетів ударили з заходу "бастарни"і в боях з ними ґети ослабли. За римських часів в II. стол. ґети служили як васалі Риму. Щойно сармати покрили ґетів і вони, як мовні свояки, злилися з сарматами. (198. т. XI). Варта ще згадати, що мабуть тисаґети надали назву ріці Тиса, як ріці народу тисів, над якою вони жили. Існують вістки, що ґети в І. стол. до Xp. здобули і знищили Ольбію, мабуть в злуці з даками. ( Страбон Кн. У І. розділ: 33(. Даки і ґети замешкували наші Карпати, від джерел Дні­стра, доріччя ріки Тиси, семигородського Серету та Дунаю, а на сході, як було згадано, поза Дніпро (Птольомей карта III.). Ґети, що мешкали над Дні­стром, звали себе тираґетами (Тира-Дністер),(Птольомей ібід).

Запізнавшись дещо з тисаґетами, слід би ще приглянутись до останнього народу Геродота - "ірків". Кельтсько-гальське " IRIS " означає плетений кошик, мабуть верша на рибу. Ірки, може орки, що займалися лова­ми (кінь і пес), хліборобством і мабуть риболовством. Вони - мешканці ба­сейну ріки Іртиша за Уралем, правдоподібно ліворуч Іртиша. Чи ірки - орки не були часом предками галів - ірляндців? Це лиш здогад, бо тепер ліворуч ріки Іртиша живуть манси і москалі. Ірки Геродота зникли, а вони могли бути іри-орки, бо ірки Геродота, це орії, а не монголи. Па основі орхеольоґічних дослідів предками ірляндців були кельто-гали, яких греки називали "ІРІ". Вони прибули в Ірляндію, як свояки кельто-галів, тобто будинів в часі У.-І;.ст. до Xp. малими племенами. Гальське LIOBHAIR - чит: лієвер - це достар­чати, заосмотрювати, а ріка Ліфей, це нім ліферн - достарчати. Ось деякі інші назви: Інша ріка назвою "Нора" наше "нур", озеро IPIII - (ERHE ) гора "Іріґал", гора "Кельті" і τ.π.L(e_υ приміри - це лиш здогади.

не

Ірляндські археольоґи і історики не знають, з відкіля прийшли їх предки, але знають, що були зимарі - кальти і мали жреців, що називалися "друїдами" (про них була вже мова), які жили в Ірляндії навіть після прийняття християнства і називалися "FILID " _ філіди-банду-ристи, поети, барди. Назва походить від гальського "FILE ^,, _ ∏oeτ, співак, наше бандурист, лірник. Тільки даних про ірків (302). Від слова філі - походить наше карпатське ста­родавнє слово "філин-на", тобто хрищенник або хрищениця.

Ірляндці свою первісну мову трохи зримізували під впливом римлян, які підбили були Ірляндію разом з Англією. Ix інша національна Цер­ква - віра від англійців урятувала їх від денаціоналізації. Ірляндці відокрем­лені вірою не розплилися в англійському морю.

Ірки жили ліворуч ріки Іритшу - Іркишу, якому вони надали назву. Праворуч Іртишу, між ріками Об - Іртиш до гір Алтаю жили скити т.зв. "діти рабів",що за словами Геродота утікли від нагайок своїх панів.

Розділ 23: Геродот згадує, що "утих скитів ціла територія є рівна і урожайна". Геродотова льокалізація азійських скитів є вірна. Археольогічні розкопи в горах Алтаю відкрили після II. світ, війни багато скитських царських могил з багатим золотим вирядом у вирай. Тому що в Алтайських горах могили цілий рік не розмерзали, скитські небіщики доховалися мало зіпсутими. Ix зброя, шкіряні, золотом вкриті пояси, тули, похви мечів, а навіть килими і убрання доховалися, мало ушкодженими ("АНИ -IlMK - АКАД-НАУК-ИЗВ.ИСТ.МАТ.КУЛЬТУРИ", "ВОР-РОСИ СКИФО - САРМАТСКОЙ АРХЕОЛОГИ - МОСКВА 1957). (Нам відомо, що азійські скити ділилися на скитів і саків. Скито-саків очолювали массаґети). "На схід від азійських скитів за Геродотом є каміниста земля (гори), дальше жи­вуть люди лисі, плосконосі з довгими, рідкими бородами (монголи). Ці люди мають іншу мову, але убрання подібні до скитських (кожухи вовною на верх). Вони живуть з дерева " PONTIKUM " що листям подібне до фігового і має чорні овочі, подібні до фасолі з кісткою в середині. З дозрілих овочів ви­тискають чорний, густий сок, зв. "ащі", який пють з молоком, а з вижимків печуть тонкі хліби, які їдять". Це дерево, то мабуть т. зв. "бархат", бота­нічна назва " Phellodendron ruprum"∙ Д^єр^єво невисоке, з гарною округлою густою короною, плоди чорні кістянки, виглядають, як фасоля 1 -2 цм довжини. Росте в Монголії і північному Китаю (130. ст. 440). "Ті люди (мон­голи) мають вівці, що е витривалі на убогу пашу. Ніхто тих людей не чіпає, бо не мають зброї, називаються "аґріпеї". гр: AGRIOS - дикийАҐРІОС, пейо — множина, багато. Значити аґріпеї це многі, дикі монгольські племена, що потверджує історія.

Розділ 24: "Усі ті території від Чорного моря до лисих є грекам Відомі, бо деякі купці-скити доходять так далеко, що говорять з тими наро­дами через сімох перекладачів.

Розділ 25; На північ від лисих є високі гори, на схід живуть іседони. Гальське IOSAL - низький (275. ст. 156). Китайці - низькі ростом.

Розділ 26: Тут Геродот говорить про звичаї іседонів.

Розділ 27: "За іседонами є золото, яке стережуть потвори/рифо- ни і аримаспи - одноокі. Гальське " APIMA "-один а "спу" - око.

Розділ 28: Розповідає про довгі зими в скитів і арімаспів. Коні ^в скитів витримують зиму, мули вигибають.

Розділ 29: Воли в скитів безрогі, роги відпадають від морозів.

Розділ ЗО: Мули походять з Малої Азії. Розділ; 31: В скитів сніг паде, як піря.

Розділ 32: Про гіпербореїв скити нічого не знають,про них зна­ли кімери.

Розділ 33, 34, 35: згадують про гіперборейських дівчат.

Пригляньмося гіпербореям, що жили за Ріфейськими горами. Загально відомо, що грецьке "борейос" - це північ, гр: EPONES, EPI Це анґл; UPON, ON на означає "на півночі". То значить: За горами живуть незнані з імени "північні люди". За Геродота греки знали вже народи за Рі­фейськими горами по імени. Гомер, що жив приблизно 900 літ до Xp. знав лиш про чотири племена: траків, мизів, що також були траками, жили в Малій Азії, Анатолії і були союзниками Трої. Це сусіди Перґаму, про який була згад­ка в І, книзі. Гіппемолґів - кочових кімерів - молокоїдів і абіїв - трипіль - ців, які, видно вже в тому часі мали лад абів - батьків. Але ці траки, гіппе- молґи і абії - це були гіпербореї - самари. Погляд на мапу справджує сказа­не.

Впрост на північ від Греції жили траки (Балкани) на рівнині між Дунаєм і Ріфейськими горами були абії рільники (Молдавія), а у

Валахії і Добруджі - гіппемолґи. Дальше в горі за Карпатами - Ріфеями, на безмежних просторах, жили гіпербореї-самари. і

Ріфеї - це найстарші, відомі в історії, мешканці Карпат і Віден­ської землі. Найстарша еміграція в Малу Азію, - це сумери, каші і мари. Семіти називали кашів кушітами, та це факту не міняє. Тих кушітів-кашів було так бгато, що вони посіли Египет, Кіренаїку, Триполітанію, ' Тунізію, Альжир і Марокко. Крім того існувала Кашія, що була сусідкою сумерів, про яку була згадка в 1-ій книзі, і в Індії. Назва "каші" - це хлібороби, що з ячменю, проса варили страву - кашу, дар бога урожаю - Каші. Ті сотні пле­мен жили на північ, схід і захід від Карпат. Вони управляли ячмінь і просо в Ріфеї-Оріяні-Сумерії і вукр< POpAX Ріфеях, а дальше на схід ще пшеницю. Усі вони годували теж худобу. Десь около 5-4 тисячі літ до Xp. цей великий нарід, який за єгипетськими записами в ІУ. тисячоліттю до Xp. начислював 10.000.000 осіб, прибув в Африку. (4. т. Ill. ст. 496).

В Енциклопедії Британіка сказано, що "кушіти і бербери - це назви людей кавказької раси, незнаного походження". Гальське, анґл."ВАЕР" нім. " BAR" - ведмідь, але рівночасно нести, взяти, а анґл: має понад 10 значень - нести, терпіти і ін. Це мабуть люди терпеливі, виносливі на труди, сильні, як ведмеді. Так правдоподібно можна б пояснити слово бер-бер - ви­носливі - витревалі. Людська мова в тих часах (6-5 тисяч літ до Xp) була слабо розвинена і часто одно слово мало кілька значень.

Існують вістки, що в Єгипті осіло в тому часі 40 номів - племен тих кашів. В цілій північній Африці їх осіло сотні. Постараймося провірити деякі відомі назви: Були там карени-кірени з Карпат, Триполи з укр. Трипіл­ля, туни, гaльcьκeTUNNICH - чит: туенеч - це основники, кольоністи (257 ст. 272), альґеї - теп. альжирці "ALGHEAS " це гідні, люди вищого роду і мари, теп. марокканці. Галь.:MARA це моряки, люди з моря (ібід'ст. 171). Марок­канців і альжирців семіти називають берберами, а усіх разом кушітами.

Варта дещо блище приглянутися берберам, а тим більше племени ріфеїв, які в горах Атлясу (приморське пасмо гір, довжини на 315 км від міста Певти до Мегіли чи не могили?) назвали Ріфейськими горами, по арабськи ∙∙ ER-RIF " _ гори ріфів. Вони живуть на терені від міст 4>ез і Таза до моря, від Ґібральтару до міста Надор. Ріфеї ще нині діляться на 19 племен. Пять західних племен з арабізувалися, решта 14 - говорять старинною ріфійською мовою. їх заняття, як тисячі літ тому в Карпатах і Україні - це управа збіж­жя і годівля худоби в горах. Приморські рибальчать. Ріфени - це найвищі люди північної Африки, білошкірі, русяві, а що десятий має червоно-руде або ясно - бльонд волосся. Більша їх половина має сині або сірі очі. Родовий лад ендогамний, як в Індії, до нині. Кожна верства дружиться між собою (303). Найнижчою клітиною є родина зв. "Вейна" - кровна вена. Кілька вейн творить рід, що має назву ^_Бон" - кість - коліно, англ: BONE - рід одної крови і коліна, Талиське " BOHN' це основа, фундамент. (257. ст. 42) чотири роди творять племя, що називається "форт". Гальське " FORC " - це чотиро- зуб­цеві вила, розгалуження, то само значення має анґл: "FORK " (образово з одного дереава виростає 4 галузі - племен.). Чотири форти творять - фіфт -пятку. Талиське " FIGH " - чит: фейг - це плетиво, злука, союз (257 ст. 129) Усі 14 племен ріфеїв творять чотири "фіфти" - пятки, союзи. Ось племена одного плетива-союзу пятки: чінаї, бені, уріяґи, темсамани і галії, Виходить, що гали існували 5.000 літ до Xp,

Рід - коліно і племя кермувалося, як в усіх оріїв, вічевим ла­дом, де вибирали т. зв. "амгарів". Талиське "AMHARG " -це уважати, сто­рожити, стежити, опікуватися (257. ст. 77). На підставі цього можна б дога­дуватись, що гали і ріфеї мали подібний лад від тисячоліть. Тому юдеї нази­вали галилейців і самарів "амгарезами", в значінні небезпечного авантурника.

Ріфейські амгареї, вибирані в змагу, були найзвиннішими, най­кращими в орудуванні зброєю, в дужанні, бігу, відважними охоронцями роду, а У війні - вождями родів і племен. З поміж себе вибирали найзручнійшого і наймудрішого на вожда пятки - плетива. Зовсім в подібний спосіб поступали самураї (самари), провідна верства японців, коли вибирали, на загальних зма­ганнях - великого шогуна - начального вожда армії і дорадника мікада. (Про це була мова в кн. І.).

Те саме було тисячі літ тому у нас і як відгомін тих тисячоліть осталися назви "чигун і джигун". То саме було в скитів - саків.

В Галів - галів "вожд-невмирака", На Січі такий вибранець звався характерник в народі звався парень-завидія. Коли в ріфеїв два роди, чи коліна починали міжусобну війну, інші роди зараз їх мирили переговорами або й насиллям. Ріфеї до сьогодні є войовничі, відважні, знамениті вояки, їм корпус, зорганізований ген. Франком перехилив вагу побіди на його сто­рону. Комуністи найбільше боялися ріфеїв; вони не брали в полон. Ріфеїв є тепер понад 4.000.000.

Такі назви, як мара-море, загора-загіря, гора Деля, Амур, пасмо гір "Зуб", гора Роман, Матірка доказують, що колись їх мова була спо- ріднена з нашою. За 6.000 літ наша мова перейшла великі зміни, а їх з ара­бізувалася, з еспанщилася та зфранцузчилася. Все ж таки назви "Делі чи За- гіря" залишилися. Ріфеї управляють ячмінь, пшеницю, кукурузу. Ix ріля і пасовиська урожайні. Клімат тепліший, як в Карпатах. Добувають нафту, вуголь, залізо, манган, олово, цину і антимон. Мають найбільші в світі поклади фосфатів (погної - фосфор), що знаходяться f на поверхні землі. Про геройського вожда ріфеїв "Абдель Кріма", що боровся за самостійність Марокка і бив 5 літ еспанців і французів (1925 - У. 1926 р.)- усім відомо. Окружений 180 - тисячною армією французів і 90 - тисячною армією еспанців, що були під проводом маршала Петена, попав і полон і був засланий на далекий острів "Ренійон" на Спокійному океані, до перебув 21. літ В 1927 р. утік до Єгипту в Каїро, до помер ІІ.6: 1963 р. (303). Так нам вдалося відшукати колишніх мешканців Ріфейських гір - Карпат, в сусідстві яких жили ріфеї, гіпербореї- кімери - самари.

Розділ 36: "В скитів був мудрець Абазіс, що довгий час міг нічо­го не їсти і на ракеті у формі стріли, обїхав світ.

Розділ 37: Тут говориться, до жили перси і меди.

Розділ 38: Автор вичисляє ріки Малої Азії і каже, що в цьому кра- краю живе ЗО народів.

Розділ 39: В цьому розділі сказано, що поміж Персією і Фенікією живуть араби і єгиптяни.

Розділ 40: Тут написано, що на схід від персо-медів є Азія, яка починається від ріки Аракс-Ураль Каспійського озера. В Індії живуть білі люди, але не відомо хто живе дальше від них на сході. "З гір Араль випли­вала ріка Аракс - Ураль, що впадає до Каспія. До озера Араль впадала ріка Аму - Дарія, яку Геродот називає також Аракс. Тому Араксом в Геродота є ріка Ураль, а не Волга, яка з Уралем не має нічого спільного, вона ж випли­ває з Московії).

Розділ 41: Лібія належить до арабів.

Розділ 42: Европа, Азія і Лібія ( - Африка) не є однаково вели­кими. Европа є так довга і широка, як Азія і Лібія ( - Африка) разом (Знову доказ, що Геродот уважав ріку і гори Ураль та Каспій границею Азії). (Геро­дот знав простір Европи, незнав Азії і Африки).

Розділ 43: В ньому є згадка про персів.

Розділ 44: Тут сказано, що Дарій дійшов до ріки Тнду.

Розділ 45: Геродот не розуміє, чому назви Европа, Азія, Лібія - Африка є жіночого роду. (Він не знав, що усі три були богинями - жінками), і не знає, чи Европа, так, як Африка - облита водою.

Розділ 46: Дарій воював зі скитами доокола Чорного моря. Усі народи, крім скитів є нерозвинені простаки (що, як кажуть докази, не було правдою). Лиш скити з царем Анахарзієм є наймудріші з усіх народів світу, хоч їх звичаї я (Геродот) не похвалюю. Як ворог нападе на їх край, то вони, як хотять - бються, або ні. Вони не мають міст ані твердинь, забирають все зі собою. їх звичай цільно стріляти і кидати списом в бігу з коня. Відсту­пають з возами (на яких їдуть жінки і діти) і худобою і тому є непобідимі. Як пізніше побачимо, то відступ скитів був не лиш утечою; але й підлотою. Ски- ти заманювали персів на тереторії союзних і чужих народів, щоб скитська і перська армії живились чужим коштом. Випустили Дарія зі скитського мішка з 10 % стратами його армії. Про страти скитів Геродот не згадав.

Розділ 47: "Край скитів має багато рік, подає назри. Ріки по­мічні до оборони і комунікації. Земля багата на буйні пасовиська".

Розділ 48: Дунай і його лівобічні допливи. Наш Прут називаєть­ся Пората, ^як і сумерський Евфрат. Дунай - перша, найбільша скитська ріка. Розділ 49; Правобічні допливи Дунаю.

В розДіл^ах 50-58 описує і називає ріки У країни,що впадають до Чорного моря. Розділ 59: Релігія скитів: Появу стихій природи скити пояснюва­ли волею богів. Геродот каже: "Найстаршою богинею, матірю всесвіту! богів була Табіті". (В японців шінтос - матір богів) Гальське "тавн" - окан. Орії пояснювали синяву небес, як велике море, а зорі, як острови на далекій від­далі. З того океану Табіті - матір синяви, пускала дощ, сніг, росу. Коротко, Табіті - це мати небесної синяви і домашнього огнища. (257. ст. 252). "Табі- _та" _ в українському розумінні - то буття, вічність. Її сином був "Папа" _ сумерське "паті" - тато, колись Дель іН,ин - неньо. Богиня землі звалася "Апія". Її сином був бог Anic, що в єгиптян був богом черед - худоби. Єгип­тяни уявляли собі його, як людину з головою бика. В його честь обожувано чорного бика Апіса. Божим твором Апії чи Anica був кінь "Апон - Епон" _ лат. EQUS і бджола, що по хатськи і латині звалася " APIS - SIS " і лічни че зілля, що чистить кров APIUM петрушка. Кінь і бджола на Руси в хатів і римлян були божим твором, якого не вільно було убити (Кінь і Олег та його смерть).

Богинею моря була "Фамі - масад" - кельтське FAMHAIR мит: фамір - велитенський, ґіґантичний (257. ст. 124), MASGADH - чит; масадг- мішати ('бід ст. 172,). Фамі - масад - ґіґантка, що мішає великими хвилями воду. Бог сонця звався "Етосир" - це зрозуміле нам " то сар-цар, анґл: SIR - пан і SIRE " - величність, предок, порід. Богиня любови і краси звалася Артимпаза - це по гальськи - криштально чиста, вязка (пакет - дарунок) почувань.

Бог війни "Ар-ас" гр: Apec, гальське "AR " - убійник (257. ст. 18 і 20). Apac був у великій пошані.

Розділ 62: Кожне скитське племя вяже вязки з хворосту і з них укладає квадратну гору в 600 м довгу і широку. (Не каже яку високу). З одної сторони є вихід на купу. Що року привозять 150 возів вязок, бо купа осідаєть- ся. В середину купи застромлюють старий меч. Це була святиня Apaca.

Розділ 60: Приношення жертви Арасові: Звязують звірятам пе­редні ноги; той, що убиває (жрець) стоїть позаду, тягне мотуз до себе і звіря паде. Лежачому звіряти кидає петлю на шию, кличе імя бога, скручує петлю палицею і дусить звіря. Не освячують нічим, здирають шкіру, крають мясо від костей і варять.

Розділ 61: "З браку дерева, скити варили мясо костями. Политі товщем кости, довго і добре горять. Коли не було кітла, стягали шкіру міш­ком, наливали води,завязували шию і ноги і варили мясо в шкірі, яка не горить. Коли мясо зварене, жрець кидав трохи мяса на ріща, а решту їли. В жертву приносять усі звірята, окрім свиней.

Розділ 62: (Продовження). Apeca ушановують ще осібно люд­ською жертвою. Убивають що сотого полоненого в той спосіб: Ллють йому вино на голову, підрізують шию, щоб кров сплила в посудину. Ту кров ллють на меч (символ Apaca), застромлений в купі ріща. Ті, що стоять на долині, від­рубують убитому рабові руку з раменем, розтинають в лікті і кидають далеко. Тіло раба полишають на місці. Після раба - жертвують звіря.

Розділ 63: Скити не мали свиней, не їли їх не приносили в жертву.

Розділ 64: "Скит пив кров з першого убитого ворога". (На Підкарпатті, коли чоловік кривдив жінку, чи сусід-сусіда, покривджені го­ворили зі сльозами в очах: "пс мою кров".. Чи це відгомін тисячоліть? Скит відрубує убитому голову і несе цареві. Без принесеної голови, не може діс­тати частини добичі. Скити, як амер, індіяни, скальпували голови ворогів Скальп з довгим волоссям уживали, як стирку або дочіпали до поводів коня. Чим більше скальпів, тим більше поваги. Деколи робили киреї-зі скальпів.

Розділ 65: 3 черепу голови визначеного ворога робили чашу до пиття, яку бідні убирали в шкіру, багаті в золото.

Розділ 66: Раз в рік начальник племени устроює свято; наливає великий казан вина (а скити любили пити) і кожний скит, що мав скальп, мав право зачерпнути чашу вина. Великий сором був тому, хто не мав цього права, щоб зачерпнути вина.

Розділ 67: В скитів є багато ворожбитів, що ворожать з вязки вербових прутів, або з лика липи.

Розділ 68: Скити вірять, що коли хорує цар, то хтось брехливо клявся його вогнищем. Тоді кличуть 3-ох найліпших ворожбитів з різками, які мають виявити імя того чоловіка. Коли вказаний ворожбитами чоловік запере­чує, тоді цар кличе 6 інших ворожбитів. Коли ті 6 потвердять вирок перших трьох, обвиноваченому стинають голову і ті три перші ворожбити діляться май­ном убитого. Коли ті шість скажуть, що чоловік не винен, цар посилає ще по 12 ворожбитів. Коли і ті потвердять, що чоловік не винен, карають смертю трьох перших ворожбитів.

Розділ 69: Описує, як цих ворожбитів карають.

Розділ 70: Побратимство скитів: "Беруть великий горнець з вином оба приятелі впускають до вина кілька кропель крови зі своїх пальців, замочують в це вино меч, стріли, боєвий топір, спис і цілий час моляться до Apaca. Відтак оба побратими і їх найкращі приятелі пють те вино.

Розділ 71: Похорон царя.. Розтинають черево, викидають всі внутренности, виповняють черево посіченими галузками кипарису, ладану, насінням петрушки та зашивають. Відтак замочують тіло в бджільний віск, кладуть на вистелиний коврами плоский віз і обвозять по цілій скитській дер­жаві для пращання. Кожний скит, що зустріне похоронний віз, і на знак жа - лоби, рубає кусник вуха або стриже голову, дре нігхями чоло аж до крови або ранить стрілою ліву долоню. Коли обвезуть його по всіх племенах тоді, соро­кового дня, везуть його в країну "Ґерр" в тому місці, де Дніпро сплавний. Там копають квадратову яму, підстелюють суху тирсу, застелюють килимом і кла - дуть царя на килим. З обох сторін тіла втикали списи і вкладали його зброю. Душили одну з його жінок, підчашого, кухаря, конюшого і відстового. Після того накривали яму деревом і насипали могилу.

Розділ 72: По році справляли тризну. Убивали 50 найкращих слуг-скитів і 50 коней. В черева слуг насипали трачиння, чи сухого шувару. То саме робили коням. Робили підпори, щоб ті коні стояли і на них клали тіла слуг. Опісля пили, їли, робили тризну, а коней і слуг залишали доокола могили. Ті, що бальсамували трупів, очищували себе в той спосіб, що кидали на роз­печене каміння сімя конопель в якихсь до тої цілі приготованих землянках і тим димом очищували своє тіло.

Розділ 73: Описує похорон звичайних людей.

Розділ 74: Скити мали коноплі і лен.

Розділ 75: Жінки скитів робили пасту з кипарису,кедру і мира,роз­тирали з додатком воли^_і тою мішаниною смарували своє тіло, щоб пахло.{перфу- ми).

Розділ 76: Скити дуже не люблять, як хтось приймає чужу віру і звичаї. Скитський цар Саулій убив мудреця скитів Лнахарзіса (що їздив на стрілі) за те, що Лнахарзіс прийняв грецькі звичаї і віру.

Розділ 77: Описує подорожі Лнахарзіса.

Розділ 78: Описує, як скити убили свого царя Скілу за те, що він побудував собі палату в Ольбії і жив в ній (зимою), прийняв потаємно грецьку віру і брав участь в святкуваннях гр. Діонізія.

Розділ 80: На місце Скіла, скити вибрали царем його брата Ата- масада.

Розділ 81: Конскрипція скитів. "Скитський цар Аріянт хотів знати, скільки людей - населення він має під своєю владою". Як розуміти те населення, Геродот не подав докладно. Скитська держава складалася, за свідченням Геродота, з царських скитів, кочових скитів, скитів орачів і ски­тів хліборобів. Чи ця конскрипція обіймала два перші скитські народи, чи всі чотири, Геродот не подає. Усі ті чотири народи, за словами Геродота, були скитами. Треба думати, що після деяких ознак опису Геродота і обчислення їх чисельности, це були усі чотири скитські народи. Геродот говорить, що цар Аріянт наказав під карою смерти усім батькам родин принести від кожної особи в родині наконечник стріли і вкинути на означене місце, де царські уря­довці перечисляли ці наконечники стріл. З великої купи наконечників, скит­ський цар Аріянт, на памятку перепису, наказав вилити величезний котел і поставив його, як дедикацію богині - ріці Ексампеї (ріка Синюха). Геродот говорить, що той котел видів на власні очі та що такого великого казана він ще ніколи не бачив, в який легко могло б вміститися 600 амфор вина, що рів­няється 5.400 ґальонів. Котел мав грубість 6 пальців".

Мене зацікавило, скільки було скитів? Геродот подав обєм і грубість стін казана. Треба було обчислити обєм грубости, тобто стін каза­на. Геродот додав ще, що казан був бронзовий, але то мені нічого не давано. Я пригадав, що в 7. кл. "Н.С.Ш." а в 194] р. я вчив моїх учнів обчисляти обєм кулі, але тому минуло вже 32 роки. Рисуючи кулі і підставляючи довільні виміри за луч P і промір 2 P або P та обєм, я по тижневі пригадав формулу обему кулі. Треба було знайти вимір скитських стріл. В "Археологии СССР" я знайшов докладний вимір скитських стріл і почав шукати бронзівника, що направляє бронзові предмети. (308. ст. 203); Може понад годину я пояснював йому, що я хочу і вкінці за ціну 15 долярів ми умовилися, що він зробить після моїх вимірів тригранну бронзову скитську стрілу (наконечник), зважить скіль­ки таких стріл вийде з 1 кубічного інча-цаля і мене покличе. По 3 днях він мене покликав і доказав мені на вазі, що з одного кубічного цаля бронзи виходить 8 наконечників скитських стріл. Нам і невідомо який процент цини, цинку чи олова мала скитська бронза, тому я не рішався за підставу до об­числення брати питомий тягар бронзи, а взяв обем. Геродот також не подав грубости своїх шістьох пальців. Я міряв пальці мої, ще кількох мужчин і взяв пересічну 7.75 інча - 0,4 фіта.

Після тих приготувань, приступив до обчислення. Рис.

Як бачимо, 1.799.120 мешканців, крім аґатирсів, неврів, галів, будинів, чорно убраних, предків білорусів і тисаґетів, це була на ті часи ве­лика маса населення, яку творили лиш чотири скитських племен. Згаданих повище сім народів, плюс таврів і савроматів - разом девять великих народів давало що найменше 5.000.000 населення, яке окружувало скитів. Як бачимо тому 2.600 літ Праукраїна, від Сяну, Карпат до Кавказу і Ураля без москов­сько-фінських болот, мала понад 7,000.000 населення. Ця маса населення,була посвоячена мовно і кровно; якщо б вона була обєднана, могла б опанувати цілу Европу. Егоїстично розбиті на сотні племен (на нинішні часи - партій і груп) зникли з карти світу, хоч в своему часі слава про їх силу і могучість гриміла і стрясала жахом монголів, китайців і семітів. Це була та могуча Праукраїна - Ріфейська земля, якої колонії простягалися від Монголії, Індії, Індонезії, займали Іран, Малу Азію, Єгипет північну Африку, північну і цен­тральну Америки, цілу Европу та затонулу Атлянтиду. "На дні Атлянтійського океану від Ірляндії до Канарських островів водолази знаходять багато руїн ста родавних міст. Припускають, що це залишки колишньої Атлянтиди". (Америка XII. 8. 1973 ч: 216).

Повертаючи до скитів, можна думати, що більшість населення, около одного мільйона творили скити орачі і скити хлібороби, нащадки три­пільців, а самих скитів царських і кочових не було більше 700 - 800 тисяч населення. Коли б їх було більше, вони б були зустріли Дарія на переправі Дніпра, а не утікали. Факт, що їх розбив Филип, а відтак Олександер Маке­донський, говорить в доказ повище сказаного.

ВСТАВКА

Розділ 82: Скити показували Геродотові недалеко Дністра, на камені відбитку_ґїх Адама - Геракля. Та відбитка була три стопи - фіти довга. ноги

Розділ 83: Описує перського царя Дарія і його приготування до походу на скитів.

Розділ 84: Убиті Дарієм три сини перського вельможі Еґаза.

Розділ 85: Дарій оглядає з вежі святині на Сіонійськім острові Чорне море.

Розділ 86: Геродот подає довготу і ширину Чорного моря.

Розділ 87-.Будова мосту через Босфор греком Мандроколем. Ге­родот подає, що Дарій мав 700.000 війська, але з історії Персії відомо,що перська армія ніколи не перевизчала 100.000 вояків (за імперетора IUanypa) у війні з Римом. В Маратонській битві було убитих 6.400 персів, а це була найбільша грецька перемога (4. т. 10. ст. 797). Тому армію Дарія треба ско­ротити о одно зеро.

Розділ 88: Ким був Мандроколь.

Розділ 89: Дарій перейшов до Европи.

Розділ 90: Ріка Піярій має лічничу силу.

Розділ 91: Дарій ставить дві колюмни на памятку.

Розділ 92: Дарій перейшов в край одрисів.

Розділ 93: Дарій увійшов до краю ґетів.

Розділ 94: Ґети вірили в Замолкіса, описує їх віру.

Розділ 95: Говорить ким був Замолкіс і як “він став богом ґетів.

Розділ 96: Погляд Геродота на історію Замолкіса.

Розділ 97: Дарій, охорона мосту і генерал Кой.

Розділ 98: Дарій вяже на шнурі 60 вузлів і каже грецькій охоро­ні мосту стерегти його 60 днів.

Розділ 99: Подає віддаль від Дунаю до Азовського моря.

Розділ 100: Перечислюе народи скитії.

Розділ 101: Скитія є нахиленим квадратом о боці 800 км.

Розділ 102: Скитський цар посилає послів > до сусідних народів, щоб їх царі прибули на нараду.

Розділ 103: Геродот ще раз опиує сусідні народи, починючи від таврів: "Таври вірять в богиню-діву, яку греки називають Інфіґенія, дочка грецького князя Агамемнона. Вони приносять її в жертву людей з кораблів,, здобутих або пригнаних бурею до берега. Рубають їм голови, які прибивають до стовпа з перехрестями, а тіла закопують. Полоненим в бою роблять то са­мо, але голову полоненого тавр прибиває до високої жердки своєї хати. Тав­ри, загнані в гори жили з розбою". З того бачимо, що скити, таври і андро­фаги - касаби жили з розбою, мордували полонених і себе взаїмно. По ски­тах не остало сліду. Москалі продержалися, як мішанина словян, до нині але вирок Божої Справедливости діткне їх впедовзі. "Бог не квапливий, але справедливий".

Розділ 104: Аґатирси люблять золоті прикраси. Не мають влас­них жінок, жінки є власністю всіх, тому усі вони любляться, уважають себе братами, бо ніхто не знає,хто був його батько. їх звичаї тракійські.

Розділ 105: Певри подібні до скитів. Вони, раз в рік, можуть пе­рекидатися вовками. FΓ"i'x край налізло багато змій, тому вони перейшли до будинів.

Розділ 106: Людоїди (андрофаги) найбільш дикі з усіх. Не мають справедливости ані закону, є номадами. Убираються в кожухи вовною на верх, як скити, але їх мова чудна не зрозуміла згаданим народам. (Чи їх правнуки не є дикунами до нині?).

Розділ 107: Чорнокирейники носять чорне убрання і від того їх назва. їх звичаї скитські.

Розділ 108: Будини є великим і сильним народом. Синьоокі і ясноволосі. Галони-хлібороби говорять мовою скитською.

Розділ 109: Будини мають інший спосіб життя і не говорять докладно тою самою мовою, що галони (кельти). "Гали - галони - це хлібо­робські племена кімерів - самарів, які обороняли себе перед скитами і за­держали свою самостійність. Це був також великий нарід, коли мав таку могучу столицю. Це були часи, коли мови різничкувалися.

Розділ ПО: Сармати: "Греки билися колись з амазонками, яких скити називають "Ойорпата" над рікою Термодан і перемогли їх. Геродот пояснює, що слово "ойор" означає "муж", а "пата" - убивати. Тобто "убивни- Ці мужів". Гальське " OIR " це границя, межа, вістря, поле, край (257. ст. 1⅜). Паті - сумерське батько, гальське " F^jAlT" - удар, сутичка, ударяти

нагло, бити,(ібід, ст: 199). Думаю, що "оір" - це край - вітчина, який оборо­няють наглим ударом "амазонки", Гальське " " - сильний удар (болію­

чий,ібід ст: 10), Гальське SONN - герой, (ібід ст: 240). Тому, що амазонки жили около 1800 - 1500 р. до Xp. то сумерське ама - мама і гальське сон

- герой, це мами-герої.

І так було. Амазонки були в одній особі мамами і воїнами

- героїнями. Деж вітчина тих легендарних героїнь? Геродот говорить, що скити називали їх "ойорпатами". Ельбрус по осетинськи називався "Уарп". Так зветься і тепер. Ця назва така стара, як осетинський нарід. Мешканці Закавказзя в області Уарпу називалися напевно "уарпи", бо в старину мешкан­ці називалися від назви ріки, міста або високої гори. Коли мешканці Bo- ристену-Дніпра називалися бористенітами. Тира - Дністра - тиретами - ти- верцями, мешканці Вавилон-держави від міста Вавилону звалися вавилонцями, від Атен - атенцями, від гори Чорногора - чорногорцями, то і від гори Уарп

- напевно звалися уарпами. Геродотова назва "ойорпати", це згречена назва уарпати. Це є власне той край амазонок Кольхида, куди Геракль вибирався по золотий пояс Іполіти, а Язон враз з Гераклем (знав дорогу) і 50 іншими бандитами по "золоте руно". Можливо, що амазонки були колись і на півден­ному побережжі території колишньої хатської держави, бо там була ріка Tep- модан. Амазонки могли повстати, противлячись нагло виринулого патріярха- ту. Це могла бути реакція на загарбання прав оріянок, які вони мали від си­вої давнини. Це могло статися в старинних кімерсько-самарських часах, вік яких був вже визначений.

За переказами греків вони хліборобили, мали худобу і коні, уміли виковувати зброю їздили кінно, цільно стріляли і влучали рогатинами, орудували мечами і топорами. Закавказзя - Кольхида була урожайною країною для управи збіжжя і до нині має буйно-травні полонини, мідь, цинк, залізо. Що літа молоді амазонки виходили в гори парувалися з мужчинами, які там жили без жінок. Хлопчиків віддавали гірнякам, а дівчаток виховували на ама­зонок - матерей - героїнь. Так представляється лєґенда про амазонок, а в кожній лєґенді є основа правди. Можливо, що нам удалося віднайти їх віт- чину Ойорпатію.

Тепер про Геродотових сарматів: "Коли греки побили амазо­нок над рікою Термоданом, взяли в неволю повні кораблі амазонок". Грецькі кораблі зв: _Аллойов*мали по 25 весел з кожної сторони. Могли помістити 100 людей враз з гребцями. (4. т. 20 ст. 522). По дорозі амазонки вирізали гре­ків, а що не уміли кермувати, пустили кораблі на ласку вітру. Вітер пригнав їх до Азовського моря, до скалистого побережжя зв. Кремні де жили скити. Амазонки вийшли на беріг (мали зброю від побитих греків), наловили скитських коней і почали грабити скитів.

Розділ 111: Скити не знали, що це за військо, інша одіж, інша мо­ва, інший спосіб воювання. Думали, що то мужчини, кинулися в бій.

Після перших убитих амазонок, вони побачили, що то дівчата, стримали бій. Вони порадилися, що добре було б подружититись з расою та­ких відважних бойовичок. Вибрали молодих, гарних хлопців і заставили їх ані не битися з ними, ані не випустити з окружения. Всі старші скити від’їхали домів. Молоді хлоіпці усміхалися до дівчат і зближалися що раз ближче.

Розділ 112: Амазонки скоро зрозуміли, що хлопці не хотять їх бити і тепер що дня хлопячі шатра зближалися до дівочого табору.

Розділ 113: Дівчата виходили зі свого табору по воду, йдучи по дві скити ходили за ними. Амазонку, що ішла сама, скит відважився цілувати. Не кричала і знаками порозумілася з хлопцем, щоб на другий день привів біль­ше хлопців, а вона приведе амазонок. Так почалася любов і оба табори зли­лися в одно.

Розділ 114: Тепер кожний скит мав одну амазонку, як свою жінку. Амазонки скоро зрозуміли мову скитів, бо була подібна. Скити сказа­ли амазонкам: ходіть з нами, ми маємо родичів і майно, ми можемо жити ра­зом з ними. Розділ 115:

Амазонки відповіли: " Ми не можемо жити з вашими жінками. Наші звичаї інші, як ваших жінок. Володіти зброєю, битися з ворогом, іти на лови, приготовляти зброю; цего ваші жінки не уміють, тому ми не пору- зуміємось між собою. Коли ви направду хочете мати нас своїми жінками і коли хочете бути чесними з собою і з нами, ідіть до своїх родичів, попросіть їх, щоб дали вам частину майна, приходіть до нас і жиймо разом самі. Хлоп­ці залюблені в геройські дівчата, виконали їх волю, пішли до своїх родичів і повернули з частиною майна своїх родичів. Амазонки стали їх жінками, але поставили їм свої услівя прохання. Ми соромимося і боїмось жити поблизу ваших земляків і батьків. Ми не лиш украли вас у ваших батьків, але ми на­робили їм багато матеріяльної шкоди нашим нападом. Тому перейдім за ріку Дон. Мужі послухали.

Розділ 116: За Доном вони пішли 3 дні дороги на схід, а опісля З дні на північ. Там вони стали жити і від них почався нарід сарматів. Жінки сарматів, - каже Геродот, - продовжують свій звичай від тих часів до сьо­годні. Вони їздять з мужчинами кінно на лови, на війну і носять чоловічу одіж.

Розділ 117: Сармати говорять скитською мовою, але з дещо іншою вимовою. Ix подружий закон є такий, що доки амазонка не убє в бою хоч одного ворога, не виходить заміж. Трапляються випадки, що сарматка, що не убила ані одного ворога, остається неодружена до смерти.

Розділ 118: Коли скити дізнались, через своїх розвідчиків - пластунів, що перси будують міст на Босфорі, а відтак на Дунаю, вони ви­слали послів до усіх сусідів з проханням прибути на нараду до скитів. Де від­булась та нарада, Геродот не подає. Прибули усі сусідні царі. Скити говорили до них; ГПерси підбили Малу Азію, Тракію, а тепер ідуть на нас. Коли ми не виступимо разом, то після нашої прогри, поневолять і вас.

Розділ 119: Рада поділилося. Сармати, будини і гали-галони рішилися помагати скитам. Неври, аґатирси, людоїди, чорнокирейники і таври, Що були незалежні від скитів, відповіли їм: "Якщо б ви перші не нападали на персів, не воювали з ними, ми стали б з вами разом. Та ви без нас самі на­падали довгий час на персів і бог помагав вам і давав силу панувати над ними. Тепер той самий бог дає персам силу зробити те саме вам. Ми з нашої сто­рони не зробили нічого злого тому народові в минулих війнах і не будемо з ними воювати й тепер. Якщо вони ударять на нас, ми не будемо їм терпіти. Та поки ми не зазнаємо ворожих дій від них, ми остаємось в дома, бо ми віримо, Що перси не прийшли воювати з нами, але прийшли покарати тих, що завинили і Що шкодили їм".

Як бачимо, Геродот говорить історичну правду, про яку знаємо з попередник розділів.

Розділ 120: "Коли скити почули таку відповідь,порадилися не ста- ставити опору персам, а нищити все, засипувати криниці і відступати". Вони творили перед перською війною союз трьох держав, дві васальні і одна царська начальна, і так поділилися тепер. Першу армію скитів кочових сусідів сар- матів підлеглих царським скитам вів Скопас. Та армія мала полупитися зі сар­матами, навязати звязок з перською армією і тримаючи один день віддалі від персів, заманювати їх побережжям Чорного моря на схід до ріки Дону,а від Дону на північ. Накази видавав, посольство до персів посилав і давав відпо­віді персам на їх посольство, на пальний вожд Скитії.Індантирс. Він кермував найбільшою армією царських скитів. Середущою армією кермував Такса, гр. Таксос, Це була також кінна армія скитів, що разом з кіннотою будинів, за- нялися евакуацією скитських табунів, таборів, жінок і дітей. Та евакуація тяжких скитських возів, запряжених волами, мусіла початися, ще тоді коли Дарій будував міст через Босфор. Такі важкі вози, запряжені в три пари волів, мусіли зробити - витоптати широку дорогу, сліди в місце евакуації. Тому хитрий Індантир дав наказ заманювати персів побережжям, де кінна армія і легкі двоколісні кінні вози з провіянтом робили СВІЖІ сліди і перси ішли по тих слідах в зовсім іншому напрямі, як відбувалася евакуація. Індантирскер- мував не лиш евакуацією скитського табору, але і галонівта їх столиці. Тому в першому місяці скити Скопа і сармати лиш відступали і дражнили персів близькою віддалю. Перси віддалювалися від бази постачання Дунаю і дуже можливо, що грецькі кораблі постачали персів Чорним морем.

Розділ 121: Тактика скитів: Заманювати персів в краї союзників і в ті, що не хотіли приступити до союзу. Скити хотіли перською інвазією змусити їх до війни проти персів. Тому вони післали найлегшу кінну армію, яка мала заманити персів в Таврію. Перси не зачіпали таврів і скити пігнали дальше побережжям Азовського моря на схід. "Як бачимо скитам ходило про чотири воєнно - стратегічні заміри: 1. Вести персів незамешканим побереж­жям, оберігаючи скитів - хліборобів від грабежі.Щоб скитські армії мали хліб для себе і своїх родин, і це їм вповні удалося. 2. Марш побережжями був найтяж- ший, треба було форсувати гирло рік Дністра, Бога, Інгула, Інгульця, Дніпра, Молочної, Кальміюса, Ґеруса, відтак Дону. Ішлося про страту часу для пер­сів, а позискання часу для скитської евакуації. 3. Пустити персів на таврів, 4. Завести персів в лісові пущі, де можна наглими наскоками будино-скит­ської кінноти винищувати персів.

Як бачимо, то москалі примінили таку саму тактику супроти На­полеона і Гітлера.

Розділ 122: Повторяє, що скитські пластуни-розвідники знайшли персів на три дні дороги від Дунаю, тобто в околиці ріки Кагальника. Як довго і в який спосіб Дарій переправлявся через ріки Дністер, Бог, Дніпро і інш. Геродот не говорить. Напевно мусів мати мости на тих ріках на плоских, широких човнах, на яких у тих часах будували мости для переходу армій. Рік Дністер, Бог, ані Дніпра, перська армія в брід перейти не могла. Напевно греки, що будували мости на Босфорі і Дунаю, побудували мости і на кожній з названих рік. "Скити відступили за р. Дон і увійшли в край сарматів".

Тут слід приглянутися назві "сармати", як сполуці двох слів "cap" цар-гіан-зверхник і "мати" - наше мам^-мати. Кожна сарматка була матірю та головою родини. Територія між Азовським і Каспійським морями; від гір Кавказу до місця, де зближались до себе ріки Волга і Дон - це прос­тір, що величиною дорірнюе 3/4 України. Той простір мас чорнозем, густу мережу рік, сіль, а в горах металі, тому від найдавніших часів був густо заселений. Це частина Оріяни - Праукраїни - Самарії, через яку і з якої приходили в Малу Азію і Африку сумери, кашіти і другі. Багато грецьких мітів повязано з Кавказом, Перед і Закавказзям. Геродот не багато знав про мешканців Кавказу і Прикавказзя, далеко більше розповідав про цей простір Страбон (60 р. до Xp.) в своїй "Географії".

На основі найновіщих археольоґічних розкопів північного Кав­казу, його мешканці вже в кінці третього тисячоліття до Xp. витоплювали мідь, а в другому тисячолітті бронзу. На урожайному чорноземі Підкавказзя управляли збіжжя та провадили годівлю худоби. (85. ст. 95 - 97).

Гекатей з Мілету згадує, що на лівому боці ріки Кубані жили "псисі". Грецьке "медосос" - це той, що пе; піяк. На правому боці живуть "дандари". Дан, дун - це вода, а дар-дари - майно, посідати майно-землю, зрошувану даром рікою Кубань. Дальше до Меотиди живуть "язамати". Най­давніша орійська назва ящірко-змиї була в памяті народу задержалася, до II. світ, війни це "яза, язе" (від того баба Яга). Та змія мала 2 або 4 ноги, вищі, як у крокодиля і одною до шістьох голов з зубами на грубому тілі. З тих голов, в деяких байках бухав вогонь. Таких переказів маємо в грецьких, наших, польських і в усіх словянських мітах. Тому назва язамати, це наші савромати (100 ст. 161 - 165). До тих язаматів Гекатей додає ще темеотів, тореатів, фатетів, тирамбів та інших (ібід). Всі вони носили спільну назву меотійських і понтійських народів, (.304 ст. 14. кн. І).

Гіпократ Хіоський говорить, що "доокола Меотиди (Азовського моря) живуть савромати (460 рр.ДО Xp.). З його виводів виходить, що в У. ст. савромати жили вже доокола Меотиди (98). Грецьке "саура"- савра - це ящір­ка. Нраукраїна - Гіперборея - Самарія находилася під констеляцією вед­медиць і змії. Ті зодіяки усталили сумерійські астрономи около 2.500 рр. до Xp. про що була згадка з І. кн. Тому предками скитів були три сини від ма­тері пів жінки, пів ящірки і Геракля. Це була та "саура - мати" Ева саврома- тів, самарів і скитів. До ріки Кубань впадають з гір Кавказу ріка Лаба і оба Зеленчуки, поміж якими жили племена кизиків, агрів, невазів і коїтів (123, Кн. УІ. ст. 1 9). Дальше до Чорного моря жили уарпи (амазонки), двали туали ісу- ани. Про них згадує Геродот в кн. ІУ. Гальське " SAR " це правдивий герой, а сармати, як побачимо, такими були. (257. ст. 218).

Богами савроматів та індів був "Арвана" - небо - Молочна дорога (будійська нірвана), по якій бігав кінь Арван на якому сиділа богиня сонця Хорсава - руський Хоре. Ті язамати - савромати - сармати жили на північ від гір Кавказу на віддалі 15 днів дороги (Геродот кн: ІУ. розділ 101 і 121). Яка широка була територія сарматів, Геродот не подає. Як бачи­мо, савромати були предками сарматів, що так, як і правобіч ріки Дону та лівобіч Дніпра ділилися на племена хліборобські і кочові. Це була територія, •якою управляла держава східних кімерів - самарів, що мала свою столицю Самару (тепер Куйбишев) на лівому березі Волги, 250 км на північ від сав- роматів.

Територія сх. кочових самар—кімерів — це степи, ліворуч від ріки Волги до У ралю, що від околиць теперішнього Саратова на північ про­стягалися обабіч р. Волги до околиць Кірова. Це була поверхня 1.040.000 кв.км, на вчислюючи території васалів сарматів, що як і придніпрянські хлі­боробські племена платили дань збіжжям кочовим кімерам. Самозуміло, що і сармати ділилися на кочових і хліборобів. Дуже можливо, що кочові сармати помагали скитам вигнати кімерів з їх кочовиськ. Савромати, як і кімери були людьми т. зв. катакомбної культури поховань 1.500- 1.200 рр. до Xp. (2. ст. 248).

Те, що сармати були самостійними союзниками скитів, доказує про їх посвоячення кровне і мовне. Є велика правдоподібність, що скити два-три століття перед їх поворотом, були савроматськими племенами і зістали витиснені за У раль самарами-кімерами. Кімери з держави Дніпро -Дон, відчуваючи перенаселення, витиснули савроматські кочові племена за У раль, зайняли їх простори, заложили другу столицю Самару над р. Волгою і утворили східньо-самарську державу. Та держава, за твердженням Геродота, була васалем царських придніпрянських самарів. Цю правдоподібність при­пущень стверджують докази Геродота.

Про кровну і мовну спорідненість сарматів і скитів доказує той факт, що коли сармати опанували Скитію в часі від ІУ. до II. стол. до Xp. то імя і мова скитів хліборобів і кочових зникають, так, як зникли імя і мова кі- мерів-хліборобів, нащадків трипільців, після приходу скитів. В II. стол. до Xp. на місці Скитії, згадується вже про Сарматію і сарматську мову. Ані кімери-хлібороби, ані скити кочові і хлібороби на небо не взнеслися. Всі вони злилися зі скитами,а пізніше з сарматами в оден нарід і створили могут­ню сарматську державу, бо це був той самий нарід з іншими назвами, спо­ріднений мовно і кровно.

Проаналізувавши походження Геродотових ойорпатів-амазонок савроматів, їх нащадків, скитів, дітей, чи братів савроматів і сарматів, може­мо твердити, що вони з савроматів стали сарматами - героями, від слова " SAR - вожд, герой, цар.

Розділ 123: Як довго перси гнали скитів до Дону і через пів­нічну кочову Сарматію, так довго не було що руйнувати. Коли увійшли в край будинів, там жило вже хліборобське населення в якого скити і перси брали хліб і худобу. За будинами була пустиня, за якою жили тиссаґети. В їх краю є 4 великі ріки: Oapyc, Лікує, Сирґіс і Танаїс. Oapyc - це Волга, Танаїс - Дон. Геродот не орієнтувався в терені, каже в цьому розділі, що Дарій спалив Галон, столицю галів, яка була опорожнена. Галон був в Пол­тавщині над рікою Ворсклою, а будини дальше на північний-схід. Геродот провадить нас між ріки Дон і Волгу, де повище будинів була пустиня а опісля тиссаґети. Від городища Більського - Гелона до зближення рік Волга-Дон в простій повітряній лінії є понад 500 км. Перська армія була цілий час за рікою Дон, тому, як пізніше дізнаємось, не перси спалили Галон.

• Розділ 124: "Коли Дарій дійшов до пустині, він стримав погоню

за скитами і задержав свою армію над рікою Оарус-Волгою (тобто він дій­шов до місця зближення обох рік Волги і Дону понжче теперішнього Цари­цина). "Тут Дарій почав будувати вісім великих твердинь (з деревина рівній віддалі, що 8 миль" (приблизно 12 км, тобто 96 км простору. Від - даль між зближенням колін Волга - Ч,он має як раз таку віддаль). "Руїни тих твердинь за свідченням Геродота були ще видні в його часах". Що заду­мував Дарій будуючи твердині між Волгою і Доном?

Колись, будучи в школі підхорунжих, я мав нагоду слухати викладів знаментого професора, полковника ґен. штабу царської армії Mi- колайського, що володів сімома мовами, в тому і японською. Його цікаві виклади зі стратеги, тактики і пояснення плянів різних історичних боїв я слухав з запертим віддихом. Погляд на карту східньої Европи пояснює,які пляни міг мати Дарій, будуючи 8 великих твердинь. Простір на південь від твердинь - це трикутник, замкнений ріками Волгою і Доном, Озівським, Кас­пійським і Чорним морями та горами Кавказу,що був заселений хліборобськи­ми племенами. Через Кавказькі проходи вів найближчий сухопурній шлях до перської держави, що починалась в Закавказзі. Дарій плянував ці легкі до оборони терени, поверхнею понад 420.000 кв.км, прилучити до Персії, зро­бити там військову базу і звідти контролювати скитів. Це був Геніальний плян. Пробігши понад 1500 км. віддалі від Дунаю до колін Волго-Дону, Дарій бачив лиш відділи задньої сторожі скитської армії, що спішно утікала, не приймаючи бою. Замикаючи згаданий простір з півночі твердинями, Дарій 1. замикав скитам найкоротший шлях до Персії, яким скити робили напади, і позбувася їх небезпеки раз на завсігди. Скити могли піти дорогою повище твердинь, та це була дорога до Персії в десятеро довша через безводні пусти­ні і чужі терени. Скити були б її ніколи не використали, бо армія Дарія, з теренів між Волгою і Доном, могла ударити на безборонні скитські табори з жінками і табунами. 2. Дарій мав нагоду з зайнятих теренів увійти в союз з останками кімерів-таврами, що були ворогами скитів, а також з чорно- убраними, неврами, тиссагетами і аґатирсами, що також були останками кімерів і в той спосіб окружити скитів та відірвати їх васалів галонів, бу- динів і сарматів. Це був політично далекозорий плян і нетля на шию скитів. 3. Скити не мали фльоти, яку мали таври і греки і вони могли до часу доки Дарій побудує власну фльоту заосмотрювати армію Дарія доставок) зброї, боєвих возів та удержувати звязок Дарія з південним берегом Чорного моря, границею тодішньої перської держави. Коли б Дарій був той плян виконав, карта східньої Европи виглядала б інакше. Могутня перська держава, вико­нанням того пляну, замикала б т. зв. Уральсько - Каспійські ворота, якими пізнійше входили в Европу - Україну азійські орди. Як бачимо, то Дарій зв. Великим, даром той титул не носив. Це був непересічний політик і вожД, коли він вивів свою армію зі скитського мішка і стратив лиш одну десяту частину її складу. Наполеон в таких обставинах стратив 3/4 своєї армії, а Гітлер, маючи модерну техніку, стратив половину східньої німецької армії.

Скити скоро зрозуміли смертельний для них плян Дарія, Індан- тирс сховав за той час жінок і стада в безпечне місце та дав наказ Скопа- сієві і сарматам перейти на правий беріг р. Дону. Тепер ціла скитська ар­мія зблизилася до р. Дону і показалася вперше здивованому Дарієві, Коли б Дарій був не переривав будови твердинь, а тим самим змусив скитів перейти на лівій бік Дону, скити були б змушені прийняти-бій і програти його супроти далеко сильнішої і карної перської армії. Утікати у тому трикутникові вже не було куди. Видячи далеко меншу скитську армію, відділену лиш рікою Доном, Дарій думав, що скити в кінці рішилися на бій. В нрому перемогла охота скоро покінчити зі скитами, подиктувати їм умови миру і вертати до Версії. Утікати перед ворогом в персів і індів було великим соромом. Дарій вперше зустрінувся з скитською тактикою утечі і думав по перськи, що скити вкінці рішилися на чесний лицарський бій. Дуже правдоподібно, що скити вислали посла до Дарія з якимсь образливим дарунком, заявляючи, що вони чекають на бій, а Дарій боягуз. Дарій переправив свою армію на правий бік Дону, перервав будову твердинь і чекав удару скитів, які також чекали. Дарій рушив на скитів, які знова почали відступати що раз скоріше. Дарій рушився за ними. Що скити не били Дарія на переправі через ріку Дон, доказує, що скити не мали великих сил. Це була кардинальна похибка Дарія. Тепер ски­ти змінили тактику. До тепер скити лиш утікали, а перси не мали страт. Після переходу на правий бік Дону, скити оминаючи головного бою, атаку­вали персів блискавичними наскоками, в день, коли перси сідали їсти і підчас сну. За кожним наскоком кожний скит в бігу стріляв 2-3 цільні затроєні стріли, від яких поранений перс умирав в тяжких муках. Це була тактика американських індіян сто літ тому. Індіяни програли, бо білі мали пальну зброю і гармати. Скити і перси мали лиш луки. Така тактика скитів демо­ралізувала і виснажувала нервово персів. Індантирс накинув свою ініціативу Дарієві і провадив перську армію на захід. В цій погоні скити спалили опо- рожниний Галон. Ось дальші слова Геродота:

Розділ 125: "Індантир веде тепер персів до тих сусідів, що відмовили допомоги скитам. Першими були чорноубрані". Як бачимо скити обвели персів довкруги Скитії і провадили війну на чужих територіях, сар- матів будинів, галонів, а опісля чорноубраних. "Скити наперед граолять про- віянт і худобу в чорноубраних, щоб нічого не оставити персам, а відтак по­вертають круто на північ в ліси до людоїдів. Геродот говорить, що людоїди- касаби утікли в болота. Дарій не гнався за скитами в ліси, він памятав смерть Кира в лісах масаґетів. Він гнався за скитами в лісостепах, де його армія не могла бути заскочена, але в край людоїдів-касабів, як і вкрай будинів він не запускався. Він повернув на південь, щоб зайняти Галон - Галич, який він застав спалений і рішився повернути назад.

Тепер вже Дарій був попереду, а скити за персами. З розпо­віді Геродота виходить, що скити хотіли перебігти Дарієві дорогу через край аґатирсів, тобто через Карпатські - Татарський і Велецький шляхи, бо аґа- тирси жили в Семигороді. Аґатирси не були на дорозі Дарієвої армії. Якщо скити дозволили Дарієві вдруге переправитися через ріки Дніпро, Бог, Дні­стер, Прут і дійти до Дунаю, то це свідчить, що скитів покинули всі їх союз­ники і скити були слабі, Тому аґатирси виступили проти скитів збройно і заборонили скитам перейти через їх край.

Розділ 126: Мабуть після переправи через Дністер, Дарій то- дішним лицарським звичаєм запропонував скитам чесний бій. Та в скитів,як і в москалів, ніколи не було почуття чести - лицарськості!. Перський посол прибув до Індантирса з такими словами: "Чужинче без чести (дивний), чого ти утікаєш від мене, хоч можеш стати до бою або прийти до свойого пана зі землею і водою". (Прийти до царя з землею і водою, означало прийняти його своїм сувереном. Земля і вода означала край і ріки).

Індантирса заболіло глузування. Дарія. Він відповів. Це є мій спосіб життя персе. Я ніколи нікого з людей не боявся і не утікав. (Що було брехнею). Я не утікаю й тепер. Це, що я роблю, не є новим, ані дивним, я _живу своїм кочовим життям. Скажу тобі, чому я не бюся з тобою, Ми скити не маємо міст, ані засіяних ланів, нічого не змушує нас до оборони. Зате маємо могили предків. Спобуй їх нарушити, тоді ми будемо битися. Дарій бачив, що Індантир бреше і хоче знова могилами заманити перську армію переходити ріки, в коліно Дніпра, де в околиці Нікополя були скитські могили. Тому він вже не дався зловити на скитську провокацію, тимбільше, що перси, дуже шанували культ предків.

Виходить, що Дарій мав дуже малі страти, коли близько Ду­наю пропонував скитам помірятися в бою. Індантирс,подражнений насміхом перського посла, який приніс, мабуть, якийсь образливий дарунок, додав пос­лові такі слова "Що до зрерхника, то лиш Цапай, мій предок і Табіті, коро­лева Скитії є моїми зверхниками, тому ніяких знаків тобі не посилаю. В неб- довзі ти дістанеш інший дарунок від мене, а що ти називаєш себе моїм паном, то я відповідаю тобі "вий вовком". (Вовки виють з голоду). Справді перській армії почало бракувати поживи.

Тут слід би докладніше приглянутися цьому розділові, щоб вияснити деякі неясні ситуації. Перше, це згадкаІндантирсапро святі могили прадідів. Геродот не знав географії України. Після його вказівок усі ріки України, плили по прямйі лінії з півночі на південь. Підчас посольства до ски­тів, перси були десь на рівнолежнику скитських могил. Індантирс вказував їх Дарієві. Він хотів щоб перси знова переходили ріки Дністер, Бог, Інгул, Інгулець туди й назад. Нам важне, щоб справдити і узгіднити твердження Геродота і др. Я. Пастернака, який твердив, що ті скитські могили були в околиці Нікополя, а Геродот твердить, що в країні Ґеррі. Ця загадка пр країну Ґеррі не розвязана до сьогодні.

Розділ 71: Ось слова Геродота: "Ґроби скитських царів є в країні Ґеррі, де Бористен є вже сплавний". Як з цього видно, Геродот добре знав про Дніпрові пороги

В розділі 56, він говорить: "Семе ріка є Ґеррус, яка є галузею- відногою Дніпра. Щоб розслідити цю справу, числім ріки від Дунаю яка згідно з думками Геродота, має бути першою.

Розділ 51: Друга Дністер, третя Бог, четверта Дніпро, бо ріка Бог вливається в Дніпровий лиман. Тому, що в Геродота усі ріки течуть прямо, Дніпро був четвертий з ряду. Але Геродот знав, що є ще Інгул і Інгу лець, тому вони були пятою і шостою рікою. Сьомою була Ґеррус, що впа­дає до Гипаруціса - Базавлука. Від Альбії - Ольбії до Ґеррусає в повітряній лінії докладно 250 км. Геродот ніколи не бував в тих околицях і тому попутав їх положення.

Докладний переклад Геродотових розпоповідей каже, що "Ріка Ґеррус випливає з Дніпра і впадає до р. Гіпарціс, що випливає з озера". Та Гіпарціс - це маленька річка, шо згідне з правдою. За те неправдоіб є що випливає з озера. Це доказує, як мало Геродот знав про околиці Долішнього, Подніпровя. Ось дальші слова Геродота; "Скити обвозять мертвого царя до усіх племен, що під скитською владою і коли окружать - обійдуть усіх (а хозар, гунів, монголів, москалів, поляків і тому маємо в нашій історії бага­то Шевченкових двох Іванів, або двох синів Ноя. Як усі кочовики, скити були грабіжниками і жорстоким народом, про що свідчить Геродот. Крім нега­тивів, мали теж і деякі позитиви. Були співучі, забавні, чемні до чужинців, мали нахил до мистецтва. їх оздобні зброєневі і господарські вироби з золота і бронзи, після повороту з Малої Азії, їх ткацькі вироби, їх уміння гарту- ваи сталь, тресура і кастрування коней і волів, їх індіянська тактика нечайно- го заскакування ворога і в бігу коня цільно метати рогатини у ворога та стріляти затроєними стрілами викликували подив у греків. А проте з тих самих причин, що і американські індіяни, не побудували камінних твердинь, міст, мостів, шляхів, тобто не врилися в рідну землю, не створили зєднаної скитської нації.

Скити жили паразитами з осілих посвоячених мовно і кровно братних народів і зникли з лиця землі, як усі кочовики. Пили сому і грець­кий мед до нестями, тресували диких коней, гуляли, бавилися або робили, як і монголи, грабівничі напади на братні сусідні народи, для здобуття невіль­ників ї їх майна, щоб проміняти грекам за їх вино (мед) та жіночі прикраси. Скити в зустрічі з вищою грецькою культурою, з боязні перед винародовлен- ням, строго перестерігали свої традиції і звичаї; відступників карали смертю Греки розложили скитів не звичаями і вірою, а міцним алькоголем і товарами розкокоші (шовки, кераміка, косметика L т.п.).

Як усі арійські народи, усі три скитські орди ділилися на сотні родів, шо рядилися своїми родовими вождями, а війну, чи грабіжний на­пад рішали вічем. В часі війни (і смерти старого царя) їх царі, як і в козаків кошові, мали право карати смертю. Кожний скит віддавав захоплену здобич підчас грабіжнього нападу - під опіку царя, який на підставі заслуг, тобто відтятих голов’убитих ворогів, ділив здобич. Скит, який на протягу свого життя, не відтяв ні одної голови, не мав пошани ані права на здобич. (Геродот). Скит пив кров першого убитого ворога, хоч тими ворогами були в 90 % дооко- личні, заскочені нечайним нападом, братні племена. Також скальпували відтя ті голови, чого не робили навіть монголи. В зустрічі з невеликою, але кар­ною і вишколеною армією - програвали бої. Филип Македонський з малою арміею(Македонія ніколи територіяльно великою не була). В 339 р.до Xp. роз­громив так основно скитів, шо їх цар Атей був ^убитий на полі бою; скити розбіглися, а цілий табір з жінками, дітьми і стадами худоби попав в руки малої македонської армії. Олександер Македонський перед походом на пер­сів, знова розбив скитів,для охорони Македонії прилучив скитські землі від Лунаю по Лністер. Він задумував дійти до Дніпра, але морд його батька Филипа примусив Олександра задержати землі по ріку Дністер, а сам поспішив до Македонії на коронацію. (Страбон розділ 7, 13, 18).

Скити жили з хову табунів коней, рогатої худоби і овець (Сви­ней і кіз не мали) та збіжевої данини хліборобських племен і грабежі даль­ших сусідів, що данини не платили. Як бачимо, то скити здержали на 700 літ культурно - державницький розвиток хліборобських племен Hpay к раї ни і були причиною вивандрування багатьох з них (неврів і сикулів, галів, буди - нів та правдоподібно расенів-етрусків і. др. на захід. Держави творять осі­лі народи, а не кочові. Ціле господарство у скитів провадили жінки, які завідували теж рабами і рабинями. Раби доїли кобили, корови і вівці, робили кумис, масло, бриндзю та мололи зерно на жорнах. Невільниці пряли, ткали полотна і сукна, доглядали їх форюшовання та шили одяги для скитів іскитянок. Скитянки варили іжу і приготовляли напої "сому", (Геродот).

Літом скити мешкали в шатрах, зимою в землянках, які буду­вали коло своїх племінних зимовиськ. Землянки будували в той спосіб: Став­ляли в землю деревяні стовпи, які наче крокви на дахах наших хат, сполучу­вали разом. Тоді окривали їх та обсипували землею, залишаючи в горі отвір на дим з огнища, яке було в землянці. Над огнищем звисав ланцух, на якому прикріплювали котел до варення їжі. (Лниимк - Вопроси скифо-сарматськой археологии.М. - Лен. 1958).

Скити не мали ніяких політично-імперських аспірацій, як і Русь після смерти імператора Ярослава. Про це дбали греки, які державно-політич­ної стабілізації в Причорноморії боялись гірше чуми. Вони робили це різни - ми способами: 1. алькоголем, 2. троюдженням дальших народів на ближ­чих, які починали устабілізовуватись в Причорноморії і Приазовію і могли б в майбутньому стати їх потенціальним ворогом, 3. атентатами, мордами, чи отруями проти енерґічних ВОЖДІВ і 4. подружжями. Тому, коли скити побу­дували в Добруджі осіло-хліборобську державу і почали переходити з кочо^ вого на осілий спосіб життя, зістали розбиті Филипом і Олександром Маке­донським, бо вони опанували дві грецькі кольонії - ^r Томи і Калляс - тепе­рішня Одеса і взяли торгівлю в свої руки. Коли царські скити заложили сто­лицю в т.зв. Камянськім городищі, що мало 12 кв.км, поверхні і почали тор­говельну кункуренцію з Херсонезом та другими кольоніями, греки напустили на скитів сарматів і ті зігнали скитів в Крим. Та політика хаосу в Україні ве­лася до упадку грецької держави. Після здобуття Греції турками, сотні тисяч греків виеміґрувало до всіх країв Европи, бо урвався довіз з України рабів, збіжжя, меду, воску, шкір і риби. Тому тепер є греків лиш 9 мільйо­нів за час 3.500 літ їх існування на 86.000 кв.км, поверхні, хоч їх ніхто не стріляв в потилицю, не висилав в Сибір, і не морив голодом. Лиш 25% землі в Греції надасться під управу збіжжя, оливи, винниць і под. Того збіжжя ви­стачає грекам на 4 місяці. (4. т. 10. ст. 785 - 827).

Ту саму політику греків продовжують продовж вже 300 літ москалі, які панічно бояться стабілізації відносин і державницьких аспіра­цій України. Вони не боялися хаосу ані пустої балаканини Центральної Ради, ані, "У.Н.Ради" з якою заключили договір, щоб повалити устабілізовану "Гет- манську державу". Лиш хасом і терором та братовбивчою отаманщиною, пар­тіями без окремої Церкви,Патріархату можна затримати українську кольонію в моск. імперії. З тих причин скити не замкнули "уральських воріт", не побуду­вали камінних замків, ані міст, хоч золота мали подостатком, і зникли "як роса на сонці". Такий наслідок скито-сарматського тисячолітнього існуван­ня, Скити торгували тим самим товаром, що дохристиянська Русь. Найцін­нішим товаром були раби. Після смерти Олександра Македонського,Мала Скитія визволилася з македонської залежности при допомозі сарматів і мала Ще.шість царів, але з сарматськими іменами: Апрос, Елія, Каніта, Сарій, Тануса та Xopanc. (Страбон кн. УП. розділ 4 - 5).

Мала Скитія проіснувала від У. до І. ст. до Xp. І !ліній подає інші імена. Він каже, що після Атея були: Фарсой, Інсимей, Скилур, Палак, Медосак, який так пив, що помер коло барила з медом-сомою. Після нього, правила його жінка, цариця Амага, про яку була згадка. На нашу думку, [!лі­ній взяв імена царів Великої Скитії і переніс в Добруджу в Малу Скитію. (Пліній кн. ІУ. розділ 41).

КУЛЬТУРА СКИТІВ.

Скити за 1200 літ існування перейшли всі етапи розвою, почи­наючи від ловецтва і матріярхату; перейшли родовий устрій патріярхату і в часі около У. ст. до Xp. поділилися на племена осілі хліборобсько-скотар­ські і кочові ловецько-скотарські. Скити, як кочово-грабіжницький нарід, цінили зброю, коні і жінки. Гарних жінок ніколи не продавали в рабство. Тому скити свою зброю, кінський виряд і жіночі убори прикрашували, залежно від багатства, золотом, міддю, бронзою, золотими нитками і шовками. Тому, що скити розпочинали свій культурний розвиток від ловецтва, вони розвину­ли після повороту з Малої Азії звіринний стиль до мистецтва. їх тули, похви мечів, ремінні пояси та кінський виряд украшені по мистецьки виконаними золотими, в бідніших мідними прикрасами, в виді тонких бляшок, фігурками звірів, птиць та фантастичних грифонів, в русі атаку одного звіря чи птаха другими з такою вірністю, що до нині збуджуть подив у мистців.

Скитянки вишивали свою одіж кольоровими, срібними та золо­тими нитками і прикрашували бляшками. Кожний скит мав два вози, залежно від числа жінок і дітей. Один довгий і широкий, вистелений мягкими ліжни­ками, чотиро або шестиколісний, запряжений двома або трьома парами волів Віз був покритий будою зі шкір так щільно, що не пропускав зимна, На возах їхали жінки і діти, скити їхали на конях, раби гнали отари. Крім родинного воза був ще легкий віз, що перевозив казани і посуд до виготовлювання мо­лочних виробів. Мали також псів до стереження стад. Уміли каструвати коней і бугаїв, які після операції звалися (битими) - биками. Слово бик походить від півокруглої довбешки, якою при каструванні бугай був битий. Та довбишка була в ужитті в Галичині до II.світ, війни, як памятка скитського винаходу(305)

ОЗБРОЄННЯ СКИТІВ.

До війни і грабежей скити мали наступальну і оборонну зброю. Зброя скитів і галів була виготовлена з так уміло гартованої сталі, що ніколи не кришилася. Наступальна зброя: лук, рогатина і аркан з мягко! шкіри. Ними скит користувався в бігу коня. Оборонна; острий топір зв. по скитськи "carip^,1 (від слова сагір походить наше слово сокір і топір), кинджал і меч "акінак". Від слова акінак походить назва кіннак - кавалерист і кинджал. Колись хліборобське населення України, ховаючись від скитських наскоків кричали: ідуть "кінанаки". Скити мали кінаків-кавалєрію, в якій служили скити-кочовики, озброєну в наступальну зброю і кінак чи акінак. Для здобування твердинь і боїв проти ворожої піхоти з далекострільними луками (як перси), мали піхоту, озброєну в луки, рогатини і боєві топори. Мали від­діли саперів, розвідників. Це була армія різноозброєна рівна тодішним арміям

світу. Скитські луки були роблені з рогів волів довгорогої раси. Роги роз­тинали вздовж на 4 пластинки, ширини около 2 цм. Ті пластинки споювали сталевим окуттям до грубости ширини пластинок, продовжуючи лук 28 цалів лів (48 - 50 цм) довготи. Це була виключно техніка і винахід скитів. Тятива була з жил або скручених кишок звірят. Лук з рогів був незвичайно пружистий і цієї пружности, в противенстві до деревяних луків ніколи не тратив. Корот­кий роговий лук з великою силою пружности був дуже вигідний. 1. Ним можна було легко влучати в ціль, 2. стріляти обома руками на право і ліво, що теж робили індуси (в Магабґараті), 3. вигідний до переховування, 4. далекобійний, змочений на дощі, тратив багато зі своєї далекобійности. Тому для лука був т. зв. "стрілчан", який Я. Пастернак називає "ґоритом", а автор "Слова о полку Ігореві" - "тулою" від слова "тулуб" - покров зі шкіри. (Словар Грін- ченка (тулубець ст. 293). Скитська тула, це була шкіряна торба, що запи­налася шкіряною запоною, як гаманець. Тула була густо прикрашена золотими і мідними бляшками. Це була гордість скита. Лук був в цілости захований в тулі.

Наконечники стріл, залежно від епохи часу, були кістяні, мідяні, відтак бронзові і залізні. (Арх. СССР. "Вооруженіє скифов" М. 1938). "Папір" ¹ мав також вістря і "обух" з деревяним топорищем 50 - 60 цм довготи. Віст­ря було так добре гартоване, що краяло шоломи. Списи були короткі в ка­валерії, рогатини в піхоті,"акінаки" були обосічні, довгота вістря без руко­ятки 45 цм. Акінак - меч носили в похві, шкіряній або деревяній. оббитій - шкірою і прикрашеній так гарно, як тула.

Щит був з дерева, обтягнений грубою шкірою та прикраше - ний також, як похва і тула. Деколи щити були плетені з лозини, обтягнені шкірою і цілком шкіряні. Щити були округлі, 50 цм. в промірі, (ібід).

Шолом був з волової шкіри, остро-кінчастий. Пізніше були бронзові. На шолом скит натягав острокінчастий башлик з двома довгими і широкими кінцями, які обмотував доокола шиї, як шаль.

Кольчуга-панцир була для скита і його коня. IJe була довга, майже до колін, сорочка, зроблена з грубого сукна або шкіри, на яку були нашиті округлі 5 - 7 цм в промірі, бронзові або сталеві бляшки, грубини око­ло двох міліметрів, в той спосіб, що одна заходила до половини на другу. Та­ка сорочка виглядала, як луска на рибі.

Сідло без стремен винайшли скити в У. ст. до Xp. Воно було вигідне і оздоблене. Голова і грудь коня були покриті панцирем, лиш з лег­

ки зимою носили згаданий - башлик. Біла сорочка з льону чи конопель, по­верх таких же штанів літом. Зимою шкіряні штани прикрашені бляшками і кожух понижче пояса, підперезаний широким, украшеним ременем, До якого був прикріплений меч,камінний брусок до острення зброї,а з переду кинджал.

Скити носили довге волоссч, вуса і бороди (ібід). Для паради і релігійних обрядів царі і багаті скити мали довгі плащі і кожухи, при­крашені так густо золотими бляшками, що в їх гробах знайдено по 300 - 500 штук таких бляшок, вагою до 2 кґ. (Археология СССР. Свод Археол. источ­ников М. 1964 r.).

ОДЯГ СКИТЯНОК.

Жінки скитів носили довгі, понижче колін, з довгими рукавами, білі льняні сорочки. (Льняим або конопляним полотном платили дань хлі­бороби, крім збіжжя). Скитянки вишивали сорочки, багаті золотими а бід­ніші крашеними нитками. На голові носила скитянка округлу, мягку. низьку подібну до голяндських, шапочку, обшиту доокола скіркою бобра чи ласички Поверх шапочки носила грубу, широку, довгу, мягку, вовняну шалю, якою обвивала голову і шию. Шаля була так довга і широка, що оден бік покривав плечі, а другий груди понижче пояса. [Палі були крашені ріжними природними красками, (ібід).

Поверх шалі носила широкий, плетений вовняний пояс. Поверх пояса носила, залежно від пори року довгий вовняний плащ або кожух, при­крашені сотнями золотих чи бронзових бляшок (ібід). Па шиї носили округлі, золоті перстені - зв. гривни, а понижче гривні рядки намиста з бурштину, емалії або кольорового шкла. У вухах були золоті кульчики, на руках і ногах браслети. Волосся заплітали в довгі коси і укладали на голові в різні форми. Щоб волося не розсувалося, уживали ріжної довжини шплиьок з золотими го­ловками. До чесання волосся мали гребені з рога, кости і бронзу. Зеркала, докладно поліровані, срібні, мідяні або бронзові, з різьбленими ручками, до­повнювали будуар скитянок. Чобітки були з кольорової шкіри, без запятків доповнювали одяг жінок. Тіло натирали пахучими мастями.

Скитянки мали великі права в родині, але нам нічого не відомо про їх подружий обряд. У випадку смерти мужа чи малолітности сина жінка кермувала господарством, родом чи державою (Амага, жінка Медосака), (ібід і Геродот).

В ІУ. ст. до Xp. скити так зледащіли з добробуту і піятики, що їх васалі сармати враз з хліборобами перестали платити данину збіжжям і почали спихати скитів зі степів над Чорне море і в Добруджу. Нестало сте­пів і скити почали переходити на хліборобсько-скотарський спосіб життя. Кочові перейшли в Добруджу, а царські - над Чорне море і напроти тепе­рішнього Никополя, на лівому боці Дніпра заложили свою столицю коло тепе­рішнього міста Камяники, але її назва невідома, а яку археологи назвали Камянським городищем. То городище займає 12 кв.км, поверхні. Городище облите з двох сторін рікою Конкою і Дніпром. Від степу насипаний високий вал землі і викопаний рів. І в тій столиці та в інших менших городищах скити будували чотирокутні хати-півземлянки, в той спосіб, що не ставили під­валин, а вбивали густо дубові палі в землю і городили стіни пруттям, як пліт який з обох сторін обмазували глиною. Дах покривали мабуть соломою або комишем, бо ніяких останків даху до тепер не знайдено. Дим виходив че­рез діру в стелі і даху. Зі стелі звисав ланцух, як в бурдею на Гуцульщині, на якому висів котел над вогнищем, що було на долівці хати. В цьому кітлі варено страву.

Це вогнище було у скитів святим місцем. Домашнє вогнище було під опікою богині неба Табіті, Казани до варення були бронзові, в середині поциновані.

Скити в ІУ. ст. до Xp. мали багато різних і здібних ремісни­ків: боднарів, стельмахів, ковалів, гончарів та інших. На Камянськім го­родищі знайдено останки їх варстатів (2. ст. 312) та виробів, як серпів, ножів, шила, цьвяхи, скоблі і п.т. Існують докази, шо скити винайшли косу до ко- шення збіжжя, що по англ, до тепер називається SCYTE " від слова SCY - TIAN - скит. На городищі було багато костей свійських тварин, зернотерки і пряслички (2. ст. 313).

Камянське городище вело посередничну торгівлю з грецькими кольоніями, Македонією і Римом, бо найдено монети тих держав. Там було мабуть торговисько рабів, за яких скити діставали золото. Це був найбільш поплатний товар тих часів. Знайдено рівнож масу відламків амфор (бо цілі звертали), шо свідчить, що скити здорово пили, про що згадує Геродот). (Істор Грушевський т. І. ст. 103) та Страбон кн: XII.

В НІ. ст. до Xp. скити вже так злідащіли з пиячення, що архео- льоґ Пастернак думає, шо вони винародовилися і стратили державну органі зацію (ібід ст. 315). Це заперечує Геродот, коли говорить, що скити суворо перестерігають свої звичаї. "Щоб рятувати себе від заливу сарматів, скити в кінці III. ст. до Xp. перенесли свою столицю в Крим і оснували Новгород зв. Скитським, що по грецьки називався " NEAPOLIS SCYTHI CA " (ібід 2. ст. 315), після того Камянське городище занепало. Скитські стада належали до родів. Щоби стада не поміщалися кожний рід випікав на клубах свого скоту т. зв. "тавро", свій родовий знак. Той звичай перейняли від скитів сармати, роксоляни та другі що стало завязком пізніших родових гербів словян.

Як згадано, скити були, як усі алькоголіки недбалі про майбут- нье,лінюхи. Наше "якось то буде" ми одідичили по скитах. Скити, як не пили, то ловили і приучували степових коней, устроювали перегони, боролися стріля­ли до цілі, але, постійної напруженої праці уникали. Тому їх 200-літня столи­ця Камянське городище було деревляне, землянки, які не мали деревинних помостів-підліг. Чи Січ не була тим самим? Чи козацські курені не бу­ли деревляні, покриті комишем, як скитські в Камянському городищі? Чи козаки не спали покотом на глиняній долівці? Чи дим не виходив дірою в стелі курного будинку, який саме тому мав назву куреня". Чи козаки не їли з корит,як скити з спільного казана? Чи козацька приповідка не говорила, протиставляючи себе шляхті: "Ви їсте з блюда та худо, а ми з корита та до­сита"? І скити і козаки мали недалеко камінь - Граніт.

Дніпрові пороги - це продовження хребта Карпати - Яйла в Криму і Кавказу, що в терціярі запався. Дніпрові пороги, це частина того пасма, що тягнеться через ціле Цричорноморя. Треба було прогорнути пів­метрову верству чорнозему, лупати граніт і будувати замки — твердині, об­вести Камянське городище і Січ мурами, побудувати камінні доми і курені з каменя. Великий Луг, Хортиця і ціла Гілея мали прекрасні столітні ліси, було з чого будувати підлоги, випалити дахівку. Все було! Боже Провидіння дало нам найбагатшу землю в Европі. Мурованими твердинями і оборонними мура - ми, наїженими баштами ми були б врилися в рідну землю і гордо усім наїздни- кам могли показати вовчі зуби. Та скити цього не зробили. Воліли пити гуляти, різати по 50 молодих слуг в сотні царських могил, нести в могили гго 2 - 3 кґ золота і мешкати в курних бурдеях - куренях і спати на глиняній долівці.

Цікаве, що скити, як і козаки мали власні ложки. Козаки носи­ли їх за халявою. І що осталось по них? Не сотні, а тисячі могил, більших і менших, від Цунаю по Ураль. В кожну могилу забрали стільки золота, що за нього можна було побудувати ланцюх камінних твердинь від гір У ралю до Kac- пія, де камінь був на місці і замкнути раз на все азійським ордам дорогу в степи Скито - Сарматії. Та віддаль виносила від гір Уралю до Каспія 500 км. Могли китайці в скалистих неурожайних горах побудувати мур 2.400 км довгий і канал, довгий на 1.600 км, щоб оборонити китай від монголів і гунів, то могли наші скито-сармати за 1200 літ існування побудувати мур, довгий на 500 км. Скито-сармати мали далеко більш пригожі умовини, як китайці, що будували той мур 95 літ, високий 10 м, широкий 6 м. Що 190 м віддалі була побудована квадратна вежа о боці 20 м, від землі до верха 23 м висока. Це була найбільш ґіґантична праця, яку виконав оден нарід голими руками без машин і кранів.

Єгипетські піраміди і сфінкси, про які розголосила Біблія, були іграшкою в порівнанні до китайських будов. Цю будову розпочав імпе­ратор ''CHU-CHU" 310 р. до Xp. а закінчив 220 р. до Xp. імпер. CHIN -SHIN - HUANG Але китайці не варили "соми" і не пили грецьких вин. Це були часи, в яких на нашій землі будовано Камянське городище, столиці царських скитів. (4. т. У ст; 578 - 579).

Так китайці врилися в свою рідну землю, показали вовчі зуби гунам і монголам і на 1200 літ спрямовували ту повінь дикунів в наші степи, За тих 1200 літ затишя китайська нація зросла до 150.000.000.

Ми самі, без чужої нагайки не побудували нічого імпозантного. Коли хозари замкнули нам Каспійські ворота, Святослав Наївний за грецьке золото отворив їх (65 ст. 46 - 51).

За 60 літ від 1922 р. ми викопали москалям в болотах Московії понад 1.000 км каналів, побудували десятки водоймищ, проклали тисячі км доріг в Сибірі, а в болотах Колими викопали тисячі кґ золота. Ми добули москалям зєднано без сварки мільярди тон українського вугілля і заліза. А скільки мільйонів куб.м, напиляли тайги, цего ніхто не злічить. І все те без бунтів, без отаманів. Чи негідні ми нащадки скито - сарматів?

При тій нагоді варто згадати, як вривалися в чужу землю хрестоносці. Коли султан Салядин (Саль - Ель - Дін) здобув єрусалимське королівство, хрестоносці схоронилися одні на о. Мальту інші до Венеції. Поль­ський князь Конрад Мазовецький запросив хрестоносців з Венеції, більшість яких творили німці, щоб вони оселились в землі Холмінській, поверхнею од­ного галицького повіту, (около 750 кв.км, поверхні) неурожайного піскови­того Прибалтійського Цоморя, з метою навернення порусів - прусів на хри­стову латинську віру. (Латинської мови пруси не розуміли). 1228 р. прибуло на Цоморя понад 1000 хрестоносців під проводом Германа Валька і першим їх ділом було побудованая випадових баз - твердинь, в Добрині, Вишгороді і Холимні. З тих трьох замків зачали підбій Прус. В 100 літ пізніше, після здобуття Прус, мали вже 28 мурованих твердинь, в тому столицю Мальборг, так укріплену мурами і вежами, то лиш голодом можна було її здобути.Хресто­носці врилися твердинями в чужу землю і здобули 72.000 кв.км, пруських земель і обернули вовчі зуби проти Польщі. Кусали Польщу і Литву так бол­ючо, що аж ми під чужою нагайкою пішли і дня 15. липня 1410 р. помогли полякам вибити вовчі зуби хрестоносців.

Обеззублені німці притихли на якийсь час, але здобутих земель не віддали. В 1772 р. поділилися Польщею з Москвою і Австрією, так як Гітлєр в 1939 р. зі Сталіном. Це два приклади, що народи в часах, коли ще не було гармат, мурованими твердинями здобували чужі і обороняли свої території. В новіших часах такими твердинями були лінія Мажінота,3іґфріца чи Маннергайма, на якій москалі поламали собі зуби і були змушені поли­шити Фінляндії самостійність, хоч фінляндців сьогодні є лиш 4.633.985 осіб. (4.13 В- of the year 1973 ст. 298). Фіни є твердим і солідарним народом. Аль- коголю, грецьких вин і соми ніколи не уживали (не було бджіл) Нині тими обо­ронними твердинями є атомова бомба.

Імператор Володимир говорив "Руси евеселія пити".погляньмо на ті пири. Історик Грушевський говорить: "Що дня при князі чи без нього уряджувалися пири в трьох трапезах. 1. Для єпископів і духовенства, 2. для бідних (і неробів), 3. для бояр, гридів, сотських, десятських і нарочитих му­жів (нарочно запрошених),(70 ст. 536 - 537 т.І.). Літопис Переяслава Суздаль­ського записала, як ті пири виглядали: "1 бивше на обіді тому множество от скота і от птиць і от звірини (дикої) і от риби драгоцінни і овошія от ліасла (смачні),(Словар Грінченка ласний - лакомий, смачний ст. 345) і от всякого учиненія рук чоловічих і от питія вина разния і от мід разних і перцю (пер­цівки, настояної на перцю) випива колоду без князя, а при князи 3 колоди, а колода 8 бочек (Бочка на Руси мала ЗО - "ока" - копова система). Літопис не говорить скільки випивали меду і вина. Зате подає скільки випивали перцівки. Перець у тих часах був дуже дорогий,спроваджуваний з Індії, Індокитаю та Індонезії грецькими та хозарсько-юдейськими купцями. (4. т. 17 ст. 497). Без князя випивали що дня 240 "ока", з князем 720 "ока" (кварта), Нарід ві­рив, що перцівка має лічничі властивості і збуджує апетит.

Ось як грецькі дорадники, що прийшли з Анною, розпивали вер­хівку Руси. Ось на що видавався бюджет - дань Київської імперії, що про­стягалася тоді від Волги і Кавказу - до Кракова і Висли. Від Білого до Азовського і Чорного морів до гирла Дунаю. (70. т. 1. ст. 536 - 537). За приміром Володимира устроювали пири і будували церкви, а не твердині вель можі-боярство. Це було тоді модою наслідувати володаря. За приміром бояр пив народ - ціла Русь. Тому у Києві було 600 церков і одна твердиня з деревяними палісадами і глиняними валами, замість мурів з баштами. Ось чс му після охрищення Руси, 27 літ життя тому енергійному володареві зійшли на бездіяльности і пирах! Чому така могутня імперія не спромоглася розбити печенігів? Чому сильний і здоровий Володимир, будуючи церкви і пири, помер нагло, маючи 56 літ? Чому як раз тоді його син Святополк Окаянний був в Києві? Таких чому? Порушимо більше, коли дійдемо до часів Володимира. Чи з такою розпияченою верхівкою боярством можна було будувати камяні рамки, що вимагали напруги волі, мускулів і грошей?

Не шкодило б приглянутись і козацькій верхівці. Павло Алеп- ський секретар і син антіохійського патріярха Макарія, що в червні 1654Р. приїхали в Україну і до Москви по милостиню,говорить: "Зерно жита- мелють на муку, з'аливають водою, варять разом з хмелем і дістають горілку (са­могон). В землі козацькій горілка дуже дешева, просто (майже), як вода. В московській землі дуже дорога. 10 "ок" коштує золотий". Павло Алепський, має на думці золотий турецький "тугра", що був рівний вартістю венецькому дукатові, ваги 3.36 Грама золота, впроваджений в початках ХУІІ. стол. Ціна вола була 2-3 дукати (307). Так безсторонний араб, точно записуючи все, що бачив в Україні 1654 р. ствердив, що ціла Україні варила самогон і горіл- ка була дешева, як вода, тоді, коли в Московщині 10 літрів- "ок", коштувало пів вола, Павло Алепський, описуючи гостину в гетьмана, каже: "На стіл подали миску з горілкою - самогоном ще гарячу (в домі Богдана варили са­могон), її черпали ложками. За столом був Виговський, 10 полковників, патрі ярх Макарій з Павлом і Богдан. Перед гетьмана поставили трохи чистішого самогону в срібному пугарі і він подав пугар наперед патріяххові, потім реш­ту випив сам. Зрозуміло чому сильного здоровя гетьман помер в 60 році життя на удар серця, затроєного самогоном. Чому козаки Ждановича збун­тувалися, чому запорожці збунтувалися, чому у хвилі смерти Богдана постав хаос і початок "Руїни". З піяцькими самолюбами, задурманеними самогоном наслідникам Богдана, будувати "козацьку державу" не удалось.

Подібне діялось 50 літ тому. Зі споминів очевидців довідуємось, що за Збручем в кожному селі, майже в кожній хаті варили самогон. Забав­лялися, сиділи в дома і питали галицьких вояків: "За яку владу ви анґлічани воюєте?". Нині там пють соборно 80 % населення, як подають ті, що від­відували Україну.

Скитська спадщина покутує у нашому народі до сьогодні. Варта ще глянути на ті багатства, що їх скитські вельможі брали з собою в могилу. Для прикладу візьмім могили з того століття, в якому китайці почали будову свого ґіґантичного муру. (Друга половина ІУ. сто. до Xp.). В Чортомлицькій могилі, яка була вже колись ограблена знайдено ще 29 золотих бляшок, якими був обшитий башлик, на шиї був золотий обруч - гривна, золоту рукоятку залізного меча, на руках широкі золоті браслети, на пальцях золоті перстені, коло голови срібна посудина. Праворуч лежав кістяк слуги з золотою грив­нею на шиї, срібним браслетом і золотим перстенем. В побічній ніші могили лежав кістяк жінки, на якому був чепець, обшитий золотими бляшками, золо­тий начільник з дармовисом, на шиї золота гривна, на руках золоті браслети і 9 золотих перстенів, величезна срібна таца і срібний черпак з ручкою. Від­так знайдено велику, по мистецьки різьблену, срібну вазу, золоте окуття тули і два мечі з золотими рукоятками та сотні золотих бляшок з убрання. Знай­дено кістяки одинадцять коней, яких упряж було прикрашена золотом і сріблом. Два конюхи мали золоту і срібну гривню. Гальське GRIAN - сонце, тому слово гріє і GREI NE - від сонця, соняшний блеск, що дає розвязку назви "гривня" яка була в різних формах ношена на шиї, як знак бога сонця і бли­щала (257. ст. 149) та (2. ст. 321 - 322).

Разом знайдено в тій могилі 15 кґ золота і срібла, що зали­шилося після пограбовання. В другій могилі, коло Мелітополя, також давніше пограбованій, знайдено 3.500 золотих бляшок,золоті діядеми (невеликакорона), браслети, ковтки, перстені, тулу, покриту одноцілою золотою бляхою та ба­гато інших золотих прикрас. (2. ст. 328 - 329). Таких могил більших і мен- ц/іих понад тисячі на просторах від Кавказу і У ралю по Сян.

Після перенесення свойого центру в Крим, що стався під тиском _с;арматів, скити були примушені перейти від кочового життя до осілого Ми­нулися данини й раби від хліборобських сусідів, які платили тепер дань сар­матам. Скити оснували в Криму нову столицю, яку назвали Новгород по г'рецськи " NEAPOLIS SCYTHI CA " коло нинішнього Симферополя на ліво­му скалистому березі ріки Салгір. Та держава заблисла ще на короткий час ₃ja царювання Скілура II. і його сина Палака. До держави Скілура належало діолішне Подніпрове, аж до Бугжського лиману. Він взяв у свій васалітет (рльбію. (2. ст. 341).

Розкопи Новгорода Скитського, тепер городище Керменчик має _пюверхню 20 гектарів. Цей Новгород був обведений муром 8,4 м ширини. Біля _В5оріт була оборонна вежа. Тут, примушені обставинами скити, врилися в _Зземлю, та це було вже за пізно, бо з одної сторони тиснули сармати, зі сходу у^ітридат, а з заходу Рим, Все ж таки, завдяки консолідації доокола царів і твердині, вони змогли продержатись ще 200 літ на поверхні політичного життя.

По середині скитського Новгорода стояла царська палата, _πιoκpπτa грецькою дахівкою, а кімнати були мальовані червоними, жовтими і ₃}еленими красками. Подвіря палати мало багато зерносховищ. В пивницях піалати знайдено багато черепя з побитих амфор від вина. Недалеко палати б')ув мавзолей - гробниця скитських царів і їх родин. Домовини їх були уло- йі Індію. Гали не мали букви "Н", вони замінювали її буквами "ЕІ". Гальське "EISEACH " — означає з континенту, а гіксоси прибули з євро­пейського континенту. Тому дуже можливо, що El S - EACH- це єгипетське HEQA - KHASE чужо-контенентальці-чужі народи. Ассир "гексас". Чет­вертий рід зброї - це технічні відділи: сапери, розвідники і гар-метальники. Археологічна знахідка стверджує виводи римського поета (не історика), який в своїй історичній моемі "Аргонавтика" описує узброення кімеро-скитів* в часі около 1.300 р. до Xp. в звязку з приїздом аргонавтів до Кольхиди. І ай Валерій Фляк жив і писав від 55 до 90 р, по Xp. бо в Арґонавтиці згадує про зруйновання Єрусалиму Титом в 70 р. по Xp. і вибух Везувія в 79 р., а також виправу цісаря Веспазіяна проти сарматів, якому присвятив "Арґонавтику". Тему до своєї праці взяв з Арґонавтики Аполона Родоського, що жив в III. ст. до Xp. і був головним бібліотекарем Олександрійської бібліотеки, тому мав до свойого ужитку невідомі нам джерела античного світу. Можливо, що тематика також взята з І Ііндара грецького поета-лірика.

Про подорож аргонавтів маємо спомини Діонізія Мілстського, який говорить, що Персей був царем таврів, що жили в Причорноморії, а "Ает" був царем колхів і мертів: Дочка Персея - Геката була жінкою Аета а їх дочкою була Медея, прекрасна і солодка в чарах, як мед дівчина. Третий ав­тор Діодор Сицилійський (жив у І. ст. до Xp.) говорить, що золоте руно, ок­рім змія, пильнувала варта таврів. Про Аргонавтів подав до відома перший Піндар (жив 518 - 438 р. до Xp.), найбільший грецький поет-лірик. У своїй праці "Питіян" оповідає про Аргонавтів. Він говорить, що виправа аргонав­тів відбулась около 1300 р. до Xp. одне покоління перед Троянською війною, (195). Тим золотим руном були багатства кольхів. Валерій Фляк описує в своїй Аргонавтиці тодішнє узброєння, прапори і сарматські імена, які згідно з темою аргонавтів мусів назвати скитськими.

В І. ст. по XpjB Україні і Добруджі жили сармати і там над Ду­наєм схрещувалися інтереси сарматів і Риму. "Арґонавтика" Фляка це епос. Епос - це опис давних, напів легендарних геройських подій, передаваних з покоління в покоління. Таким епосом в нас є "Слово о полку Ігореві", Го­мерова Іліяда, Верґілієва Енеїда, Пісня по Ролянда і т.п. Арґонавтика Фляка була невідома до 1417 р. Італійський учений Франціско ГІоґґіо знайшов її в манастирі св. Ґаля в Швайцарії разом 8 книг. Закінчення не знайдено до тепер.

Постараємось аналізувати "Арґонавтику" Фляка після книг і стрічок, бо розділів в ній немає:

Кн. У. стрічки 251 - 274: "В Аргонавтиці, як і в Іліяді чи Ma- габгараті боги вмішуються в дії людей і керують їх долею. Аєцій, цар Коль- хиди мав брата Персея. Гальське " Al S " не властитель, посідач гальське "PERSA " - це особа, тіло, груди (257 ст. 4 і 200). Від слова "PERSA " походить лат: "PERSONA ", анґл: " PERSON " і наше перса, пар­суна - обличчя і перси-груди. Тому Аєцій - це посідач, влатитель держави а Персей, це сильний тілом-грудьми муж і за Піндаром цар таврів. Щоб хтось не украв золотого руна, боги прислали з гір Кавказу великого змія який, не замикаючи ніколи очей, стеріг руно. Люди були стривожені появою змія, а жреці домагалися від Аєція, щоб золоте руно відіслати до Тесалії, в середущій Греції, звідкіля приїхав Фрікс на золотому барані. З того користає Персей і разом з жрецями робить заговір на брата, Аєній засуджує його на вигнання.

У Піндара - Персей ображуетсья за те, що Аєцій прогнав сто-^ рожу з таврів, яка крім змія стерегла золоте руно. Персей зібрав велику армію в Ріфейському краю і напав на Кольхиду. Бій був жорстокий. Аєцій відбив армію Персея, але не розбив її. На прохання жреців, оба брати згоди­лися на дводневне перемиря, щоб попалити і погребати побитих воїнів. З того бачимо, що то не були скити, бо скити ніколи не палили убитих чи мерців. В часі того перемиря приїхали Аргонавти. Аєцій обіцяє їм золоте ру­но, як вони поможуть йому побити Персея. Аргонавти годяться, Аєцій побив Персея, богиня Атена окутала його мрякою і він утік.

Це вступ до зрозуміння Арґонавтики. Нас цікавить опис бою, назви скитсько-сарматських племен, їх зброя, прапори і назви царів.

Кн. УІ. рядки: 1 - 42. Фляк говорить; "А тепер Музо прийди і розкажи нам про геройські діла, які ти бачила у Ріфейському краю. Розкажи нам про могутнього Персея, царя усіх скитів, про коней і мужів, якими він проводив. Я не міг би їх усіх назвати по числі і іменам, хоч би я мав тисячу язиків, бо ніякий край не є так густо заселений, як Ріфейський. І хоч мео- тійські мужі гинуть в сталих братовбивчих війнах, то вічнородюче черево землі, шо під двома ведмедями і могучим змієм, заповнює цю землю воїнами знова". (Над Україною світять констеляції зір Великої і Малої Ведмедиці, а поміж ними констеляція Змії. Тому скити походили від Геракл я і пів жінки, пів змії-ящірки). Грецьке саврос-ящірка. Тому греки назвали предків сар- матів - савроматами. тобто дітьми ящірки.

Кн. УІ. ст. 42 - 48: "Скитські племена алянів і геніохів були під проводом Анавзиса". Гальське " AHIOCHO" це жорстокий, дикий (257. ст. 13). Разом з ними були полки Бізалта, які провадив Колакс, що був сином Зевеса, (Має бути Геракля, сином Зевеса і матері пів жінки, пів ящірки).

Стрічки 48 - 54: Полки Бізалта були однаково убрані і узброєні, на їх щитах були знаки Зевеса (Перуна) - тризуби. Хто був Бізалт - не­відомо.

Ст, 54 - 57: Цар Колакс мав щит, на якому був також тризуб. Середину тризуба, як і в індійського царя Вирати, становив дорогий камінь, а по боках були звернені до себе головами дві золоті змії, що язиками доторка­лись того каменя.

Ст. 57 - 59: Побіч царя Колакса, кімерський цар Авхус поста­вив тисячі кімерів, в багатих строях. Авхус мав біле волосся від народження, що було ознакою щляхетности роду але в бою під Колхидою, він був лисий від старости. Авхус - це потомок Липохсая, другого сина Геракля. На його щоломі був також тризуб- гр. тріплікус,

Ст. 60 - 63: Біля кімерів стояли ґанґари, що жили над рікою Ґерус або індійці з над ріки Ґанґи. Царем над ними був Дарпас, що був хво­рий, тому вислав свого сина Датиса,

Ст. 68 - 70 : Побіч них полководці Анксур, Сидон, з братом Ргадалюсом та Фрикс. Вони вели війська з Тавриди.

Ст. 68 - 72: Ці скитські війська мали такі прапори: Па високо­му держаку, на полотні були олені з золотими рогами ( і такі самі навершникі; з яких один знайдено в могилі коло Шумейок).

Ст. 74: Були війська з Сієни і з Галів.

Ст. 74 - 80: 3 над Гирканських-каспійських височин вів військо Титаній Киріс.Ст. 80 - 87: Колалєти билися з возів під накриттям. Були скити з над Дністра - Тири. Були скитські синди з Балканів. як син- ди ішли до бою, то бігли.

Ст. 90-91: Мали в бою дикі кабани, покриті залізними плащика ми що мали ігли, як в їжака.

Ст. 90 - 92: Були полки Іврка з над ріки Синоди, над якою було багато білих лебедів. Побіч синдів цар Фалькес мав полки в бронзових пан­цирях і шоломах.

Ст. 90 - 94: Роксоляни - Короліянці мали знамена на високих держаках, литі з заліза дикі свині (а такий навершник знайдено в ІИумейській могилі), а на других держаках тризуби Зевеса. Короліянці ішли в бій і співали пісні про геройські діла їх предків, царів і героїв і тим одушевляли себе до бою.

Ст. 94 - 98: Бастарнів вів Тевтаґоґ, вони мали списи, яких віс­тря були рівні дрючкові.

Ст. 98 - 102: Були полки (в Аеція) з над ріки Евархус коло Сино­ди, Галіс і Tapoc в Анатолії,

Ст. 103 - 105: Цар Аріясмен вів колесниці (в Аеція),що мали ко- *си в в спицях коліс.

Ст. 106 - ИО: Каспійці Дранка провадили до бою вишколених со­бак вовчурів. Псам, убитим в бою,справляли похорони, рівні воякам.

Ст. 110 - 115; Первожрец ь Ванус вів скитів - синдів з над Меотських долів. Він був дуже старий і мудрий. Завдяки його радам ріфей- ські племена здобули Індії, Єгипет і північну Африку.

Ст. 115 - 121: 3 Гіберії ішли полки Латриса, Отакеса і Певруса. Дикі язиґи були узброєні в списи, мечі і луки.

Ст. 122 - 130: Були полки киссеїв і аримаспів? (Аримаспи- одно­окі - це фантазія Пінаари).

Ст. 130 - 133: Авхати ловили ворогів на аркани.

Ст. 133 - 136: Тирсаґети, йдучи до бою, били в барабани і укра- Iiiували списи квітами.

Ст, 137 - 151: Були полки емодіїв, ексоматів, торинів, балонітів, мізійців, сатархів, і сарматів,

Ст. 152 - 161: Сармати мали довгі списи, привязані ременями до сідла. Вони в бігу коня витягали ременями списи з трупів ворога.

Кн. 1У. ст. 602 - 603: Були полки амазонок. Амазонки -це дочки Марса. Амазонками командувала, з боєвої колесниці, їх королева Авріяма,

Ст. 145: Були полки торинів, які мають багато бджіл і меду. ( Чи не кидали соломяні вулики бджіл між ворожу кавалерію? Бджоли не зносять кін­ського поту і жалять). Були полки сатархів, що були боднарями і виробляли боч ки на молоко.

Ст, 145 - 147: Якзамати жили з ловецтва, мали найкращі коні, в бою, на зразок Магабґарати, лицар бився з лицарем, викрикували лицарські кли­чі і взивали богів.

Ст. 123 - 128: Язиґи, як були старі і не могли натягнути, лука,то молоді убивали їх. Геродот говорить, що то само робили інди. Геродот Кн. ІП, розділ 99.

Познайомившись з Арґонавтикою Фляка, можна подумати, ιuθ фантазія, бо ж годі погодитись що то все є правдою, як пр. згадка про арі — маспів. Прохаю подумати, що писанням Фляка проминуло 1900 літ.Вінмав ві- домости про скитсько-сарматські племена і назви їх царів з першої руки, які Геродот. В тому часі сарматська держава простягалася від У ралю по Балтик, в Европі, а споріднені племена-народи жили від Індії до Єгипту, Тих назв і імен було в сотеро більше, як про це буде ще мова, тому може бути більша поло­вина в його Арґонавтиці реальної правди.

Спробуймо провірити деякі твердження Фляка: Перше - це те, що події відбуваються в Праукраїні і племена ї їх назви самаро-скито- сармат­ські. Там не було герман ані римлян. Друге: Римляни, а за ними Фляк називає Чорне і Азовське моря Скитськими. Дальше, що Україна положена під двома ведмедями і змією-немає сумніву.Що Ріфейські гори(Карпатиіцентральні)нарід. ріфеїв був є також фактом.Ix знайдено в Африці.Що він не міг би назвати ' сот-- ні ріфейських племен по числі і імени", то, як побачимо, є дійсною правдою.

Пригляньмося вічно родючому череву Ріфейської землі; Галь- ське "RIGHINN " - чит: ріфен - це принцеса, німфа, красавиця, але і вуж- жінка, що з вужа може стати красавицею і навпаки (257. ст. 209). Чи Ріфей- ська, земля не була землею красавиці-змії,яка очарувала Геракля, що прожив з нею три роки і полишив її трьох синів? Маємо свідка, не поета Фляка, а безстороннього араба, згаданого вже, знаного нам сина патріярха, архідія- кона Павла Алепського. Він записав у своїх споминах таке: "В кожній хаті побачили ми читачу по 10-теро і більше дітей з білим волоссям на голові, таким білим, що за сю білість ми називали їх дідами. Вони старші одно від другого одним роком і так ідуть драбинкою, на великий наш прочуд. Діти виходили з хат, дивилися на нас, а ми ще більше милувалися ними. Побачити, як з краю стоїть найстарше, коло нього о долоню менше, а далі все нижчі, нижчі до найменшого з другого кінця. За сі роки в походах побито їх сотки тисяч, а проте вони многолюдні, як мурашки. Нам говорили, що в сім краю нема ніякої неплідної жінки, Кожне їх місто і містечко багате на людей, а особливо на маленьких дітей, яких більше, як трави, Вдів і сиріт в чім краю множество. Чоловіків побито в безнастанних війнах, але вони своїх дітей женять молодими ї тому їх більше, як зірок на небі, як піску у морі". (70, том 9. А. ст. 975).

Як з цих слів бачимо, то Фляк не брехав також. Його цар Авхус мав від уродження біле волосся, як козацькі діти і був сином чи внуком Ли- поксая, що дав початок племени авхатів-будинів. Ось в чому була сила скито -сарматів, русів і козаїків за Богдана. Вони гинули у війнах, братовбивчих і оборонних, але жінкам лишали в дома 10-теро і більше дітей. Тому наша нація, мимо ярма, терпінь і недоїдання-росла до І. світ, війни. Багато дітей мерло, все ж таки ми, як нація, мали приріст около 4 % кожного року. Нині - і тут - і там - двоє, найбільше троє Дітей, а скільки бездітних? Пємо не менше алькоголю як наші прадіди. "Кво вадіс" мій обездолений, задурманений алькоголем зі слабою вірою в Бога, розбитий на партії і ненавидячі себе Гру­пи, дорогий НАРОДЕ ?

Не бавлячись в дальші докази, думаємо, що зустрінемо 2/3, наз­ваних Фляком, племен і імен в бігу дальшої історії.

Повертаємо дальше до перерваного опису прапредків нашого народу: В басейні ріки Дінця на Харківщині над рікою Мерефою знайдено багато чорної лискучої гальської кераміки, жертівник та 170 великих зерен ріжного збіжжя, зробленого з мішанини муки і глини, що свідчить про хлібо­робський характер галів, що теж стверджує Геродот. Також знайдено фігурки тварин, трипільського типу, що вказувало б на трипільське походження галів. (2. ст. 364).

Па південній захід від Харкова, над рікою Ворскло на Полтавщи­ні була столиця галів Галич, який Геродот називає Галоном. Між ріками Дніпром і Десною на просторі Курськ - Брянськ, Рогачий - Дніпро жили племена, предки наших сіверян. Ці племена т. зв. Канівського типу, від роз­копів в селі Юхнове, чернигівської области. Юхнівські городища дуже густо заселені. їх кераміка, ручно ліплена; горшки округлі, високі, деякі перед ви паленням були білені крейдою. Знайдено багато тягарців до ткацьких варста- тів, обгоріле збіжжя і кости свійських тварин. Це свідчить, що в чорноки- рейників розвивалось ткацтво,хліборобство та годівля овець, волів, спеціяльно коней.

Знайдено кістяні і рогові мотики до обрібки землі, тригранні вістря до стріл, бронзові бляшки до упряжі коней та бронзові браслети. Юхнів­ські городища існували від 1000 до 100 літ до Xp. Від них навчилися ліпити

посуд людоїди, бо дещо подібну, ліплену кераміку знайдено коло Москви. (2. ст. 370).

В районі Києва і Канева жили предки росомонів полян, що займалися скотарством і металюрґією. За металеві вироби міняли збіжжя. Мали багато доброї зброї. Це було, мабуть, причиною, що поляни пізніше підбили сусідні племена і оснували Руську державу. їхню культуру знайдено в перше коло села Підгірців, київської области.

Своїх покійників не палили, а ховали в ямах без могил. (2. ст. 870). На одягах мали нашиті малі трикутні прикраси, подібні до пелюсток цвітів. Тих предків київських полян замислюють до'т. зв. Черняхівської куль- тури кераміки, зброї і поховань від села Черняхово на Київщині. До Черня­хівської культури, ще прийдеться повернути.

Недалеко від них жили Геродотові будини.Геродот, що відвідав Ольбію, з браку докладних Географічних відомостей, помішав будинів і галів. Він думав, що гали, це греки, що звали себе галами-гелєнами, по руськи "єлинами".

Знаємо, що легенда про Геракля - це була лєґенда Кімерів -таврів, а кімери - це гали, будини, чорноубрані, таври, аґатирси, неври, скити хлібороби і орачі, усі ті, що оборонили свою самостійність від скитів укріпленими городищами. Грецькі кольоністи Чорноморя ту леґенду лиш присвоїли. При вимові Гер-а-кль чуємо два склади і сполуку "а". Мова наших самарів-кімерів, перед поділом на сатемі кентум немала і до нині не має букв "к і є ". Мова галів задержалася до сьогодні в північній Скитії ( SCOTLAND ) в провінціях " SUTHERLAND" і " CAI LTHNESS ". Галське " GEUR" - чит: "ґер" - означає остра енергія, звинність. Гальське "CAI L " - чит: каль-це сила (небуденна). Гальське "а" має шість значень, одно з них означає наше "і, анґл -AND " (257. ст. III і ст. ]6. В II частині словаря). Тому Ґер-а-каль - Геракль - це бистрість і сила. Дальший доказ, що куль­туру і назви греки крали у нас. Це вияснює, чому Геракль - титан заїхав в Україну, одружився з ріфейкою чарівницею, що могла бути красунею, змією і змійо-жінкою, яка назвала своїх трьох синів іменами ; Аґатирс, Галон-Гал і Скит. Ми знаємо, що не усі царські кімери утікли з України. Одні скрились на Правобережжя, другі в Крим-Таврію, треті в Семигород - аґатирси. Від таврів грецькі колоністи довідалися про лєґенду Геракля і ріфейки. Таври були ворогами скитів до свойого кінця. Кримську гору Яйла, кімери назвали "Кімерон" (Геродот кн. ІУ. розділ 12).

Гальське " GREIM" - Крим, означає 1. кусень, кавалок (чо­гось), 2. кусати, колоти (мечем). Правдоподібно кімери-таври з того кусня Кімерії, кусали скитів, аж до приходу сарматів.

Повертаючи до Геродотових будинів і галів, пригадуємо, що во­ни були двома народами з подібною мовою. Гали жили в сьогоднішній Харків­щині і Полтавщині, а будини в басейні середнього Дону, по обох його берегах в таких границях: На правому березі Дону від притоки рік Бистрої Сосни до Тихої Сосни. Це були будини-хлібороби. Па лівому березі Дону від гирла ріки Хопра, між Хопром і Доном жили будини кочові. (306. ст. 33 - 35). На схід від Дону жили племена сарматів, про яких була мова в звязку з писан­ням Геродота, (кн. ІУ. розд. 21, 108, 109).

На північ і північний схід від будинів, від ріки Уловка, між Хопром і Волгою, в басейні Саратів-Тамбов жили тиссаґети. (306, ібід).

А тепер,після докладного археольоґічно-територіяльного роз­міщення будинів і тиссаґітів, лишаєсь нам справити наявну помилку Геродота і розлучити галів від будинів. Археольоґ др. Пастернак ствердив свідчення Ге_: родота, що велика твердиня, місто-столиця галів - Галон-Галич, це Біль, ське городище, Тому, що Геродот злучив галів і будинів в оден нарід, істо­рики ломили собі голови, як погодити свідчення Геродота, в яких він кілька разів розміщує цей нарід, кожний раз в іншому місці. Раз говорить (ІУ. р. 21) правду, що перейшовши р. Дон прямо на північ, в визначеній ним віддалі є будини. Вдруге (ІУ. р. 105) говорить, що неври, втікаючи від гадюк посе­лились в краю будинів. Це було не можливе, бо з правого боку Дніпра до буди­нів в прямій лінії було 800 км. З його доказу виходило б, шо будини і неври жили недалеко.

Тут історики губилися в різних здогадах і уважали Геродота недокладним, не знаючим географії України і т.п. Та Геродот і в цьому роз ділі був точний. Непорозуміння було в тому, що Геродот за греками, які йому подали, що будини і гали-галони, це той самий нарід, уміщував їх раз поб­лизу Дніпра, а вдруге на лівому березі ріки Дону. Тепер, коли ми докладно знаємо,що Гал і я була в басейні рік Сула, Псел, Ворскла, Орел до лівого бере­га р, Дінця поза Харковом, то від неврів до краю галів було дуже близько. Самозрозуміло, що столиця Галич-Галон-Вільське городище була в середині їх держави. Тепер загадка розвязана. Гали і будини були в тісному союзі для оборони перед скитами і тому Геродот уважав їх за оден великий і силь- ний нарід. (Геродот ІУ. розділ 108).

Як було згадано, скити хотіли Дарієм ослабити своїх сусідів, що були в союзі проти скитів.. Скити заманювали Дарія цілий час в чужі краї. Однак Дарій скоро зорієнтувався в ситуації і старався втягнути ті на­роди, в союз проти скитів. В союзі з Дарієм проти скитів були греки, ґети, беси, трибали, що жили в Тракії поза Цунаєм. Без сумніву про союз тих на­родів з персами знали таври та сусіди траків - аґатирси, які повідомили нев­рів, а ті другі союзні народи. Тому на раді сусідних царів, скликаних ски­тами, усі крім будинів і сарматів, відмовились помагати скитам. Причини відмови: "Ми персів не зачіпали і не маємо причини з ними воювати. Коли перси зачеплять нас, тоді будемо їх бити". Виходить, що кочові будини, які жили ліворуч Дону і кочові сармати, брали участь в нападах скитів на персів. Тому, що будини найкращі союзники галів, станули по стороні скитів, галибу- ли змушені піти разом з будинами. Ані гали, ані будини не предбачали дия- вольського пляну скитів. Вони післали свої армії з тою вірою, що скити прий­муть бій, програють, чи виграють, але не будуть нищити своїх союзників. Ски­ти розділили поміж свої три армії -армії союзників, щоб Дарій не перетягнув їх на свою сторону. До армії Скопа були приділені савромати, з Індантирсом були гали, а з Таксасом -будини. (Геродот кн. ІУ. розділ 120).

Так москалі вимішують чужі народи зі своїми, щоб ніхто не перейшов на сторону ворога. Щойно тоді скити відкрили свої заміри відступа­ти і все по дорозі нищити. Це обурило хліборобських галів і будинів, та було за пізно. Ix армії були під контролею скитів. В кочових сарматів був степ і

ПЕРСЬКА ДЕРЖАВА ДАРІЯ І

нищити не було що. Скити в підлий спосіб хотіли - персами - на будуче ос­лабити своїх хліборобських сусідів, що мали твердині. Була нагода ті твер­дині знищити, під позором, щоб їх не зайняли перси, а при тому й грабити. Тактика скитів була заманювати персів в землі сусідів, виселювати і гнати перед собою осіле хліборобське населення і худобу, а їх хати і твердині пали­ти, полишаючи за собою чорну землю.

Витворивши паніку, хаос і руїну, скити завойовували, не бючи персів, усіх згаданих сусідів, бо без твердинь, на будуче, вони були здані на ласку скитів. З цілою певністю можна ствердити, що скити виселили столи­цю Галон і його спалили, щоб Да рій не зробив це велике місто базою своїх операцій. Наслідуючи скитів, в той спосіб москалі спалили Москву перед На­полеоном, в той сам спосіб, відступаючи перед Гітлєром, вимордували у Льво­ві, Винниці та інших містах України около чверть мільйона українців—вязнів та палили бібліотеки, зривали динамітом історичні будівлі, промислові споруди і мости. Так утечою перед німцями, москалі руйнували Україну.

Геродот говорить, що перси застали Галон порожний і спалений. З Галону було найближче до території царських скитів. Маючи в своїх руках Галон-Галич, Дарій міг звідси бити скитів. Треба не забувати що гали були народом хліборобів. Скити не мали часу виселити населення сіл і хуторів, яке могло забезпечити армію Дарію харчами. Галон - Більське укріплене горо­дище поверхнею 4.400 гектарів (9.000 акрів) могло легко помістити цілу перську армію. Це був найбільший на світі, що до поверхні город і найбільша укріплена твердиня Европи, побудована в формі квадрату, якого бік мав довжину 7.5 км. Це була укріплена площа, величини повіту. Її вали були 19 м. висоти (2. ст. 365),(Геродот кн. ІУ. розділ 108,109). Її спалив не Дарій, а ски­ти, чим раз на завсігди зробили галів своїми рабами, як Москалі нас. Треба не забувати про згадку Геродота, що всі вісти про скитів давав йому Тимнес, дорадник скитського царя Аріяпарта. (Страбон, розділ; 7, 13, 18,) та (Геродот кн; ІУ. розділ 78 - 79).

Геродот записав про скитів те, що йому наговорив скит, хотячи очорнити персів. Після спалення Галону, Дарій рішився вертати. Напевно він не був ані в краю самоїдів, ані на Правобережжі, в краю неврів. За 60 днів, будуючи 8 згаданих твердинь, не міг перейти враз з своєю пішою армією 1200 км до колін Волго-Дону. 600 км на північ до будинів, 600 км від буди- нів до чорноубраних і 300 км від чорноубраних до Галону і 600 км від Галону дю Дунаю. Це знаємо стільки Дарій стратив днів на побудову 8 твердинь, але робити по 55 км. денно без будови твердинь по тодішних бездоріжжях, без^- мостях, проходити ріки враз з обозами, було не до подумання.

Скити, після відвороту Дарія, почали війни з тими народами, що були невтральні, в першу чергу з таврами, будинами, галами, і чорноубра - ними. Діодор Сицилійський говорить, що скити, коли упоралися з сусідами, перейшли р. Дунай розграбили кілька грецьких міст і підбили ґетів, три- балів і бесів, що жили в нинішній Добруджі. Ті племена помагали Дарієві.Цро війну скитів з нашими тиссагетами, будинами, галами, чорноубраними і нев- рами не записав ніхто. То були безпереривні, жорстокі напади, які можна порівнати з пізнішими татарськими, в яких скити брали невільників і прода­вали їх грекам. Не маючи твердинь, гали і будини, утікли в лісостер Пра­вобережжя, в Галичину і Добруджу. Це відбувалося в часі 500 - 450 роках до Xp. Тоді, чи перед тим появився наш Галич над Дністром і Галич в Доб- руджі та досягла найвищого розвитку Гальштадсько-Лятенська культура галів в Австрії і Швайцарії.

Як бачимо, війна персів зі скитами була вагітна в далекойдучі наслідки. Та війна започаткувала вандрівку народів зі східньої Европи на захід. Наші гали увійшли з боями в північну Італію, Францію та Еспанію; буди- ни за ними в Угорщину, Моравію і Чехію та наше Правобережжя; неври - в Сардинію; сикули в Сицилію.. Кожна велика війна нарушуе устабілізовану рівновагу сил та винищує слабші народи економічно і популяційно. Тому"Еней взявши торбу, тягу дав".

Ті війни ослабили також скитів і відкрили на розтіж Уральські ворота. На Ріфейській землі, від приходу скитів і досьогодні ллється "кров добра, не чорна" своя не чужа. І буде литися так довго, доки ми нащадки рі- феїв - Руси, не обєднаємося в своїй національній Церкві доокола Бога і Його завітів. Трійця - Бог, одна національна Церква і одна для всіх Україна му­сить стати так єдиною нам всім, як кожному з нас єдиною є рідна мати. З тою Трійцею завершиться тризуб хрестом, щезне многопартійність, прита­манна нам зависть і ненависть брат брата та честилюбство і еґоїзм. Лиш з Трійцею озветься у нас зов рідної крови і взаї мна ЛЮБОВ,полишена Христом нам в завіщанні на Тайній Вечері. Лиш на наказ Трійці збільшаться народини, зникне прикмета алькоголізму, дурна зарозумілість і гордість супроти сво­його та рабське почуття меншевартости супроти чужого. Лиш з Трійцею наро­диться почуття Християнської гідности і чести, яка давала визнавцям Христа силу умирати за Нього на аренах. Та Трійця дасть нам любов, єдність та від­вагу в рішучу годину складати обєднано жертву майна і крови за християнську Україну і "друзі своя". Лиш Трійця дасть нам віру у власні сили і лиш з ві­рою в Неї, ми виметимо сміття з хати Матері-України, бо вона Одна!

Так, як у нас було тому 54 роки та 32 роки, так, як нині у нас є, без згаданої Трійці і обєднання, партійної України ніколи не буде!! З тими самими методами, що до нині, ми до кінця світу будемо посміховищем і погноєм для чужих народів, рабами на рідній землі, засуджені на винародов- лення. Держави і волю народам дає в дарі Бог за їх віру в Нього. Він дає народові ласку обєднано жертвувати майно і кров за волю, добровільно, без гайдамацького, царського, марксівського чи партійного насилля. Hароди, зєдинені одною Церквою і вірою в Бога, виборюють волю, лиш як виконавці -знаряддя Його ласки. Тому обєднано, без партійної гордости і підлоти в покорі на коліна перед Тим, що дарує волю і держави народам. Для Нього і для Неї усе!.

Тепер ми вже знаємо, де поділися гали, будини, неври та інші. Не всі вони утікли на захід. Дуже багато їх поміщалося в лісостепі на Пра­вобережжі і Лівобережжі з нащадками трипільців, Геродотовими скитами- х_Л) боробами і орачами, що дали початок антам-венедам, прасловянам. Але без­межні, буйнотравні степ від Ураля майже по Дніпро стали на 1200 літ стов­ковищем різних орд, що хотіли жити, як нині москалі, коштом українського хлібороба.

Так ми докладно запізналися з жорстокою ордою скитів і їх негативним впливом на розві й Праукраїни. Найстарше і найбільше місто тодішньої Европи Галон-Галич, завдяки скитам не став нашим Римом, Царго родом, чи Лондоном. Київ, що став нашим обєднюючим центром 1000 літ піз­ніше, був за близько степу, що завдяки скитам, став нам на 1.500 літ воро­жим, стовковищем диких орд.

Нам остається ще обстежити таврів, бо скитам на пяти стають сармати, які ослаблених війнами і розпіяченням, скитів вимордовують і ви­тискають їх, як перед тим скити кімерів з Праукраїни. Знову слабший ко­човик робтиь місце сильнішому. Хлібороб, як камінь, вростає в землю, пла­тить данину і приглядається в бігу століть, як одна хвиля за другою брудної кочової води переливається, обмиває доокола камінь і відпливає, а камінь остається на місці. На сході Европи ми були, є і будемо, Якщо обєднаємося доокола згаданої Трійці в оден Божий моноліт!

ТАВРИ

Таври - це кімери. Нам відомо, що кімери ділилися на хлі­боробів і кочових. В лісостепі жили хлібороби, в безлісних степах - кочо­вики, що потребували для своїх стад безмежних пасовиськ. Лісостеп був не лиш в Україні. Він був теж на Підкавказзі в басейнах рік Кума, Терек,Кубань, Манич. Гальське " CUMA " - вигляд, форма, привид. Гальське " TEIRIG " -біжучий, використовуваний. " CUBAI R " мит; кубар мідь. В джерелах Кубані були поклади металів: 'MANNACH'це монах, тихий. (257. ст. 95, 92. 259,170). Таври прибули на Крим з Підкавказзя через Керченський перешийок. Діоніз Мілетський, а за ним Валерій Фляк оповідають, що Персей був царем таврів кримських, а Аєцій царем кольхів, Значить таври і колхи були тим самим на­родом. Таври Персея стерегли золоте руно в гаю Терея-Перуна-Кольхиді. Гальське " Тми.чг " - це лютий, шалений, нестримний, пробиваючий наскрізь, (ібід ст. 83). Наші слова "колька і коле" мають понад 4.000 літ, бо похід аргонавтів відбувся в II. тисячолітті до Xp.

З Діонізом Мілєтським погоджується теж і археольоґія. Др. Ярослав Пастернак та совєтські археольоґи вважають кімеротаврів за при- ходнів з півдня, тобто з Підкавкавказзя, бо, як це було згадане в І. книзі, що в безводно-пустиннім Ірані не було природних умовин до розвитку сотень орійських народів. (2. ст. 411 - 413). Тою колискою людства, дана білій расі Богом, була Самарія - Праукраїна, від Кавказу і У ралю до Дунаю і Вис­ли. Історія не занотувала ані одної дати, щоб якийсь нарід прийшов докладно з Ірану на північ, лиш з півночі або заходу до Ірану,

Назви "таври " походить дуже правдоподібно від нашої назви "тавро - таврувати". Таври перші почали випікати залізом чи міддю тавро - знак свойого роду на худобі, щоб в осени відрізнити худобу одного роду від ін­ших яку літом випасали 2-3 пастухи в степах Притаврійського Чорноморя або в горах Яйла. Пізніше будемо мати ще оден приклад на доказ наведеного. Цо тих таврів пізніше утікло багато кімерів, то їх переслідували скити. Страбон у своїй "Географії" говорить, що кімери володіли цілим Кримом пе­ред приходом скитів. З того висновок, що таври були кімерами інавзаїм. З приходом скитів починається жорстокий змаг з таврами за право існування таврів на світі. Тоді таври правдоподібно стратили Причорноморя між рі­ками Молочною і Дніпром. Скити загнали кімерів в Крим і вислали царевича

Бартатуа на допомогу ассирійцям, щоб знищити кімерів в Малій Азії. Кімери, що перейшли в Малу Азію в XI. ст. до Xp. здобули на осідок місто Синопу і хребет гір від Синопи на захід. Це було напроти Криму. Кімери, що скри- лися в Таврію на Правобережжя, в союзі з траками і східніми кімерами Ма­лої Азії зТрапезунту плянували спільну акцію проти скитів, тому так скоро зявився скитський царевич Бартатуа, щоб разом з ассирійцями знищити най- сильнішу кімерсьчу армію. Існують ознаки, що армію Бартатуа переправили греки через Босфор, бо урарти були б скитів через Кавказ без бою не пусти- через свою державу, на своїх союзників кімерів. В урартських літописах, що їх недавно віднайдено, записані різні менше важні події, але про прихід скитів через Кавказ згадки немас. (4. т. 22. ст. 891 -8Д2).

Ассаргадон був повідомлений, що скити враз з союзниками ⅛ Ассирії фригійцями йдуть на підмогу. Вони викинули кімеро-таврів з Синопи, чи може тавро-кімери скористали з того, що фригійці вийшли з дому, ударили на Фриґію і здобули її. Тепер вони усадовились над Дарданелями і чекали лиш нагоди переправитися в Тракію. Усі зусилля ассиро-скитів викинути кімерів з Фриґії, не удалися.

На південь від Фриґії, була багата Лідія, союзниця Ассирії. Це відомо чи з жадоби грабежі, чи ліди їх зачіпали, кімери вибралися походом на Лідію. Як то сталося, що Ассаргадон зі своїм зятем Бартатуєю вдерлися до Фриґії і викинули кімерів з Фриґії, не відомо. Дуже МОЖЛИВО, що греки пере­везли скитську допомогу Бартатуї через Дарданелі, підчас неприсутности кі­мерів.

Дальший хід подій відомий з опису попереднього розділу. Після відвороту Дарія з України 513 р. до Xp. скити звернули свій перший удар проти таврів і тоді забрали від них степову частину Криму, а таврів загнали в гори Яйла, що тоді звалися Таври. Тоді таври, стиснені в горах удалися до свойого союзника Дарія, до якого належала Мала Азія.і Дарій приказав грецькій фльоті перевести таврів наперед в гори Синопи, з відти вони перейшли над Середземне море в т. зв. Середземноморську Таврію.

Ще десь в УІ. ст. таври переселилися в Малу Азію. Не всі тав­ри виеміґрували, Ніколи не виеміґровує цілий нарід. Виеміґрували ті, що зістали вигнані скитами з низин Криму. Ті, що жили в горах, осталися на своїх місцях. Еміграція ослабила їх сили. Коли в II. ст. До Xp. сармати витиснули усіх скитів в Крим, скити разом з римлянами та херсонезцями би­ли дальше таврів з усіх сторін. Це примусило решту таврів признати владу скитського царя Скілура і разом ставити опір Херсонові і Римові. В дальшо­му скити їх асимілювали. (4. т. 21 ст. 836).