ЄГИПЕТ

Дехто може здивується, коли прочитає, що нинішних ара­бів зачисляємо до арійських народів. Приглянувшись ближче, бачи­мо, що так воно не є. Стародавні єгиптяни були арійцями, але во­ни з часом змішались з арабами і їх тепер вже годі зачислювати до арійців.

Пригляньмося Єгиптові І єгиптянам. Зачнім від географіч­ного унікату, яким на земному гльобі є Єгипет. Б дечому до Єгип­ту є і була подібна Месо потам i∣a^ι-Cy мері я, Кмерія-Камбоджа і по части Індія. Уміли наші орії з найкращого чорнозему в Европі ви­бирати найбільш урожайні, буйнотравні землі, положені наі сухо- путньо-водних шляхах землі.

Африка ділиться на 3 географ чно-кліматичні зони: Середи­ною Африки пробігає рівникова гаряча полоса. Північна і південна мають уміркований клімат. Б північній Африці є багато пустинь. Лише північне побережжя, нинішні Марокко, Альжерія, Тунізія, Тріполітанія і Керенаїка мають атмосферичні опади, а тим самим умовини, пригожі до життя. В північній Африці положений теж Єгипет, долина від 20 до 50 км. широка, 700 км. довга, якою про­ходить ріка ^ЛНіль, а яка окружена обабіч ланцюгами гір, високих на 500 до 1.000 м. Ті пасма гір хоронять долину від заливу летю­чих пісків з пустинь Лібійської і Арабської, що сусідують з Є- гиптом зі сходу і заходу. Тому в долині Єгипту немає ніколи острих вітрів, є вічна весна, немає хмар ні дощу, повітря сухе і чисте. Температура ніколи не спадає понижче 60 степ. Ференгайта.

Єгипет ділиться на Горішний і Долішний. Долішний має ширшу долину, в форі трикутника, утворену дельтою Нілю.

Назва Єгипет — це грецька назва, що походить від слова ”копт“. Копти — це той самий народ, що старинні єгиптяни. Во­ни прийшли з Малої Азії і залюднили долину Нілю і Етіопію. По­між ними сіли сидони і дали назву країні Сидан - Судан. Сидони — це наші сінди-інди, про яких буде мова пізніше. Слово ”коані неґри. Історики називають їх каїнітами - кушітами. (279. т. І. ст: 36), (280. т. І. ст: 5), (207 ”Е“), 283. т. V).

Приглядаючись назві кушани-кашани, бачимо, що вона по­ходить від слова ”куш“ — наше ”кіш“ - старе праслов’янське слово. В усіх словян є слово ”кіш, каш куш“. Слово ”кіш“ мало і має кілька значень: а) місце, де живе, чи сходиться багато людей. Січ називалася ”кошем“. (кошовий - провідник коша-людей). б) Табір, окопаний валом на часовий постій війська козацького І татарського називався ”кошем“. Татари-монголи прийняли назву кіш від сусідів скитів, що мали великі отари овець в Алтаю 5.000 літ до Xp. в) Кошем називали в Україні посудину, в якій міститься багато зерна або муки (кіш в млині: посудина з накривкою на збіжжя і муку в дома), г) Від слова кіш постали назви кошик, ківш, кошіль, кош- ниця на сушення кукурудзи. Слово каша також походить від сло­ва кіш. Зерно взяте з коша і зварене на воді в санскриті, в Індії і усіх словян до нині називається каша, д) В Карпатах огорожа на вівці від слова кіш називається кошарою. (Словар Грінченка т. II ст: 247).

Американські і англійські історики називають народ кашів в горах Заґрос в Ірані також к ушанами-к уші тами. (279. т. І. ст: 123). Вони говорять, що ті кушіти зайняли побережжя північної Афри­ки, Єгипет, Судан і Етіопію племенами (як усі ооії і словяник ^fiv∖ вони називають ’’бандами - Bands". Існували теж місцевості з на­звами Кіш - Куш. Найстарший Кіш — місто — з початку укрі­плений табір кушан, а пізніше досить велике місто було в Сумерії.

Приглядаючись Кушії в 150 р. до Xp. бачимо, що це дав­ні краї Фергана, Бактрія і область ріки Аму-Дарія. Історик Юстин називає кушанів скитами, про яких буде згадка пізніше.

Єгиптяни — етіопці, бербери, триполітани, туареґи, ґуаччі з північної Африки, це все кушани, свояки центрально-американських індіян, інків, азтеків і інших. Вітчиною усіх їх була "Сарматія^якої границь 5.000 літ до Xp. ніхто не означував. З Єгипту кушіти за­илили в центральну Америку. Доказами повинні бути: кераміка, пі­раміди, човни з трощі, подібність головних 3 богів і близнючо по­дібна різьба в камені.

В Єгипті в царських гробницях знайдено на стінах образи і моделі єгипетських човнів з папірусу. Норвежець Top Гаєрдаль побачив в інків близнючо подібний до єгипетського човен з трощі, що їх інки виготовляють до сьогодні, так, як перед тисячами літ. Він догадувався, що старшині єгиптяни мусіли навчити інків будо­ви і форми човна, тому інки в Мексику на півострові Юкатан, це нащадки єгиптян. Щоб доказати правильність своїх міркувань Гаєр­даль удався до Єгипту, побудував з трощі папірусу такий самий човен-вітрильник і з Марокка ласкою вітрів поїхав до Америки, Чому з Марокка? Бо в Марокку в поблизу порту ^,,Caφiⁱⁱ почина­ється т. зв. північно-атлянтійська морська струя по обох сторонах зворотника Рака. Струя має швидкісь від 2 до 4 км. на годину. Вітрильник, їдучи струєю, пливе тричі більшою скорістю. Він виїхав з Сафі 17 травня 1970 р. і прибув до острова Барбадос, недалеко Венезуелі — 12. липня. За 57 днів проїхав 5.264 км.

Папірусова троща («cyperus Papyrus») росла колись на зали­тих водою багнах дельти Нілю. Папірус виростає з болотняного дна ріки. Корінь має повзучий, около 5 м. довгий, грубини руки. З того корення виростає багато корінців, грубости олівця в глуб річного на­мулу, різної довжини. З грубого кореня ростуть в гору трикутні стебла пгувару до висоти 4-ох метрів, грубини високого стебла куку­рудзи. Вершок стебла папірусу має китицю листків, вузьких, около

30 цм. довгих. Нас учили в школах, що з тих листків єгиптяни виробляли папір, званий Папірусом. Б дійсності було інкаше. З ки­тиць листків єгиптяни плели Гірлянди, якими прикрашували святині.

31 стебел виробляли різні речі човни, папір, вітрила, мати на до­лівки, на яких клались спати, полотно, сильні линви-шнури, санда­ли для вельмож (біднота ходила боса), а низи населення уживали теж стрижінь стебла на їжу. їли варений або сирий. Стебло папі­русового очерету мало тонкі стінки і грубий, білий, густий і легкий, пороватий стрижінь (як наша бзина). Той стрижінь вони тяли вздовж стебла на пластинки і сортували їх після ширини. З най- ширших робили папір, з вужчих полотно і вітрила, з найвужчих линви, мати і сандали. Згадані речі виробляли в той спосіб, що по­краяні пластинки різної ширини сплітали, як нитки полотна на спе- ціяьних рамах. Виготовлені кусні такої плетінки мочили означений час в Нілю. Ніль мав в своїй воді розпущені мінеральні складники (вапно, фосфор І ін.), які) змякшували стрижінь і робили клейким. Вимочений матеріял клали на рівну поверхню, залежно від роду товару, який мав бути вироблений, клали даа або більше куснів однакової величини, один на другий і дерев’яними клевцями зби­вали обі клейкі верстви до купи.

Індияни в Америці спотребовували також все з убитого буйвола: шерсть, скіру, роги, кости, а навіть кишки, з яких роби­ли линви. (З костей — ложки, ігли і шила).

В стародавних часах в дельті Нілю були цілі плантації па­пірусу. Усі народи старинного світу платили дорого за папірус, тай­ну виробу якого Єгипет беріг. (Теофрат, Геродот, Пліній т. XII. розд. 11. ст: 13).

В XVII етол. виріб дешевого паперу зі шмат убив продукцію папірусу.

На доказ орійського походження єгиптян можна навести ще назви їх найтагніших царів-фараоніг. Перший з них звався Меней* троянське Еней, його син Аста, дальше Бутак, Какан, Бінотрій, Неб- ка і под. Греки перекручували їм назви до не пізнання. Небка на­зивали ’’Нечеро - пес“ (279. т. І. ст. 45). Подібно робили і з іншими.

МОВА СТАРОДАВНИХ КУШІТІВ-КОПТІВ-ЄГИПТЯН

Мови сумерів, вавилонців, етіопців, коптів, як і американ­ських індіян мають багато подібностей. Б їх мовах, як і мовах су­часної індії залишилося ще багато словних і граматичних подібно­стей. Всі іменники двоїлися коренем слова. Пр.: слово означа­ло людину. Лю-лю означало люди. Слово ”ні^м означало мені і йому, але ^ttHi-Hi^tt означало їм. Коли слова були неоднакової назви і зна­чення, тобто не був іменник чи заіменник, то його ділили. Пр.: слово ”лс7/“ означало я, мене- приімеіг:ик з, зі, зо називалися в їх мові ”кгта“, щоб сказати ”зі жною“ вони ділили слово '^,κiτa^u і вимовляли ”кі-му-та“, що означала© зі мною і з нами, ^tt3y^tt нім ^tt∂y^tt озн.

Кушани завоювали Єгипет 3640 року до Xp. і застали там старше темнішої раси орійське населення, так, як інди дравідів, а сумери убайдів около 5.000 літ до Xp. (279. т. І. ст: 42-44),

Волосся коптів чорне, але не вовнисте і має великі орійські, а не дрібні нігерійські кучері, (ібід ст, 40),

Про високу єгипетську культуру, запозичену від сумерів, архитектуру, рабську і важку працю низів, подібну сумерській, ас­сирійській, вавилонській і індійській говорити не будемо. Торкне­мося лиш спільних прикмет, духового і расового походження усіх оріїв, що прийшли з Оріяни-Праукраїни.

Перше — це жіночі фіґурки, культ родючости богині Мате­рі Землі і бика, культу сили. Кераміка (мальована) і управа льону та виріб крашених полотен, що були старшими від хліборобства. Низи усіх орійських народів ходили в білих, льняних сорочках і штанах на очкурі і це перетривало тисячі літ в Европі, Америках, Індії Індокитаї і Японії. Б теплому кліматі ходили босі цілий рік, в уміркованому літом. Це було практично при обрібці землі, в га­рячих лучах сонця, босі ноги легко було обмити, а льняна сорочка втягала піт. Семіти носили одіж ткану з вовни, поки не навчи­лись від оріїв управи льону і конопель. Сумери. єгиптяни, ассирій­ці, хати і другі ховали своїх мерців головою на північ, лицем до сходу, звідкіля прибули їх предки. Єгиптяни і копти мали такі са­мі циліндричні печаті, що сумери, хати, ассирійці, а в Індії драві­ди, де була провінція Кушія-Кашія і місто Каша-Куша, сьогодніш- ний Бенарес, святе місто цілої Індії.

Єгиптяни і Сумери та індуси і індо-маляйці сіяли збіжжя і риж 4.000 літ до Xp. і сіють до сьогодні, роблячи в спушеній землі, чи намулі ровець роговою мотикою та ручно вкладаючи в нього зерно чи садячи розсаду рижу та загортаючи його. Пізніше в Єгипті сіяли зерно в намул, а вівпі втоптували його.

В усіх оріїв, шо мали камінь розвинулася його обрібка і від­повідне будівництво. Де не було каменя, сипали могили, вали, зи- ґурати з глини з додатком дерева.

Усі орії мали десяткову і копову (копа 60 штук) систему числення.

Заступник фараона, інспектор збройних сил Єгипту — звав­ся чаті (наше чатувати, доглядати). Єгиптяни, як і українці мали 2 роди худоби — довго і коротко рогу. Мали багато гусей, качок і ос­воєних лебедів, товщі і м’ясо яких високо цінилося. Як усі орії, єгиптяни мали багато бджіл, що, як в хатів і усіх оріїв, були під опікою бога (’’божа муха“). З меду, дактилів і ячменю робили різ­ні алькоголеві напитки. В будованні храмів і пірамід з тесаного каменя, як інки, індійці та індомаляйці (Камбоджа) досягли мис­тецтва Піраміда Хеопса, висотою 146 м. була квадратом, якого бік мав 230 м. Це творить поверхню 52,000 кв. метрів площі. На її бу­дову зужито 2.500.000 камінних бгоил по 2 і пів тони вагою. Ці бри­ли, як і в Камбоджі та інків, були так докладно вигладжені, що важко було знайти місце, де одна з другою стикалися. Це була наче одна камяна гора, що стоїть до сьогодні тобто 4.500 літ.

Ще одна спільна прикмета усім оріям і єгиптянам, це виряд покійникові в позагробове життя, усього того, що він цінив на зе­млі, уявляючи, що позагробове життя є продовженням земного. Усі орії і єгиптяни старалися дати покійникові усі ті речі, які він ужи­вав на цьому світі, В Єгипті та журба про майбутнє покійника дійшла до такої висоти, що навіть тіло покійника бальсамували. Разом з умерлим хоронили його коні, слуги, а навіть жінок. Як бачимо, такі, лиш дещо іншої форми гробі вці з інвентарем мали 700 літ до Xp, расени - ет - руски і наші скити. Не будемо опису­вати їх золотництва, різьби, металюрґії, кераміки, ткацтва, бо це були прикмети мистецва усіх оріїв, від Сумерії, через Індію, СкитІю аж до Руси. Але варта хоч коротко приглянутись до суспільного ладу куіпанів — єгиптян.

Основою був рід. Це прадід, його сини, внуки і правнуки. Родом завідував найстарший в роді, що називався по єгипетськи- коптійськи "джад" — наше дід (279. т. І). Кілька, чи кільканад­цять родів творило племя ”ном“, лат. «nomen » — племя-рід. На­чальником племени була ’’рада джадів" з виборним головою, що на­зивалася ”джад-джад“. Та рада мала владу адміністративну, судей- ську, господарську і зрошувальну (ібід). Спадкоємцем в родині, як в усіх оріїв, був найстарший син. Він мав дбати після смерти бать­ка за душі померлих і усіх живих членів родини, які мали йому помагати в господарстві.

Єгипет, як згадано, зайняло 42 таких племен-номів. Музи­ка в етіопів такаж, як в усіх оріїв: арфа, гітара, сопілка, цимбали, бубон.

РЕЛІГІЯ ЄГИПТУ - КОПТІВ

Єгиптяни, як усі орії вірили в духів померлих предків, ба­гато богів, але в усіх був головний бог всесвіту і трійця — троян головних богів неба і землі. За віруванням усіх оріїв, Єгиптом ря­дило 12 богів, які упорядкували землю. Десятим богом був Озіріс,' одинадцятим - Тифон, дванадцятим Горус — Pa. Перший смертель­ний чолові к-фараон звався Мена, в індів Ману, нім, англ. Мен, на­ше муж. Це перший білий прародич, орійський Адам. Озіріс створив для Мена білу жінку. Мена згинув в боротьбі з гіпопотамом, який нищив засіви. (279. т. І.), тому був зачислений між богів. Бін осну­вав місто Меніс, яке греки прозвали Мемфіс, першу столицю, як Кий — Київ. В ній побудував святиню богові всесвіту ”Пта“, духо­ві у виді птаха та зєднав номи-племена долішнього Єгипту. (279, 280, 283).

Мена, як і індійський Ману, установив закони, податки, ад­міністрацію, армію. Панував 62 роки. Його правнук Анепа побуду­вав першу піраміду в місцевості Кокома. Усіх пірамід (царських гробниць) в Єгипті було 67. (279. т. І. ст: 46).

Жінки в Єгипті, як в усіх оріїв, мали великі права. Коли фараон помер або був на. війні, державою правили жінки.

Бог світла, сонця і урожаю був Озіріс і його сестра, боги­ня обильности Ізида, (Озіріс — наше озарений, осяяний світлом: Ізи- да, що ізходила, як побачимо, на землю). Вони були дітьми неба Нута і землі ”Себи“ (від того назва ”Сибілі“ богині пророцтва і знання). Озіріс і Ізида мали дітей Гора-ра або Гор-мета (Перуна), Сета і Нефтису, жінку Сета. Сет з зависти при допомозі 72 злих духів, яких сам створив, зв’язав батька Озіріса, замкнув його в тіс­ну скриню і вкинув в ріку Ніль, де Озіріс удусився. Скриня з мертвим Озірісом заплила до святого фенікійського міста Библа. (ібід).

Б Перемищині ”Библо“ — гніздо найстаршого боярства Po- стиславичів. (Дві однакові назви в цілому світі!).

Ізида, не знаючи, де подівся муж, перемінилаояі в жінку, зійшла на землю і кинулася його всюди шукати. Вона сховала ма­ленького сина Гора-ра в цвіт льотосу, побігла до Библа, знайшла тіло мужа, сховала його і побігла за маленьким Горам, який спав і ссав пальчик. За той час Сет знайшов тіло батька, розтяв його на 14 частин і розкидав з вітрами. Ізида, тулячи Гора до свого лона, побігла збирати кусні тіла мужа. Помагала в тому її дочка j Нефрида. Вони склали части тіла разом, а земля Себа воскресила його і на границі неба і землі зробила його судцєю душ померлих людей. За той час доріс маленький Гор, який перебрав соняшний човен батька (сонце) і пімсту над Сетом (юдейське Сотон, наше Са­тана) за смерть батька, (ібід). Війна між Гором і Сетом була довга і жорстока. Гор ударами блискавки переміг Сета і його 72 духів і скинув їх в пекло підземелля. Від тоді бог Гор-ра с богом сві­тла, сонцяі, тепла і життя, а Сет богом смерти, ночі, хворіб і всього зла. Так постала в Єгипті рійця (наш Троян) добрих богів; Озірі- са, Ізиди і Гора.

В горішньому Єгипті були ті самі боги з деякими відміна­ми. ”Птаг“ був богом місяця і батьком усіх богів, створив небо і землю та людей. На його руках уродився бог Ніль. Бог Γo∣p відмі­нювався 4 рази в р оці, Озіріс, Ізида і Сет були ті самі. (279, 280, 283), Бог Птаг мав жінку богиню нічного світла місяця Шуту (!япон­ське Шінта). Решта назви богів ті самі, що в долішньому Єгипті.

Ще кілька слів про атрибути-еблеми богів: Озіріс — вага для важення душ. Ізида, богиня урожаю сходить в людській постаті з неба, е матір’ю богів Гора, Сета-Сотона і Нефриси. На голові має роги (молодика), а в рогах повний місяць. Гор-бог сонця і гро- му-вогню, еблема-соняшний диск з крилами.

Менші боги

Бог ”Тот нім. tod — смерть приводить померлі душі перед лице Озіріса. Це бог місяця. Він бачить злі вчинки людей в ночі, а Озіріс в день. Має голову ”ібіса“ — рід чаплі (лат. ibis aetiopi- Ca). Його еблемою є ібіс - птиця довга на 2 стопи, біла з чорними пругами, має довгу шию, довгий дзюб, на хвості довгі пушисті пера, які носили на шоломах єгипетські вельможі і Генерали,

Чаплині пера — це ознака аристократії оріїв, їх носили перські вожді, індійські кшатрії, наші і словянські та московські князі, наші гетьмани і польська шляхта.

Коли добрі діла на вазі Озіріса переважували перо ібіса, ду­ша летіла у вирій пташкою до бога Птага. Заходить питання, які

РИС. 4

ПОДОРОЖ ГАЄРДАЛЯ З МАРОККА ДО БАРБАДОС

саме добрі діла провадили душу у вирій? Ось вони: а) добрі діла супроти ближнього: праця, молитва, культ померлих предків і поко­ра владі- Те саме бачимо в іумерів, індів, персів, прарусинів. Без­настанна праця була найбільшою заслугою перед богами в повище згаданих народів. (279, 280, 283, 180). Щоб увійти до неба треба бе­зустанно працювати. Так жрецтво, яке ділилося на кілька ступнів, гнало релігією нарід сипати зиґурати в Су мерії і Вавилон і, будува­ти піраміди і копати канали в Єгипті, Сумерії, Індії, Персії, Камбо­джі і др. Людство до сьогодні не всилі уявити собі, яку полекіпу в царині духового рабства, волі і особистої гідности приніс Син Бо­жий на цей світ, за що заплатив смертю на хресті. Що уявляв би собою світ без науки Христа, свідчить нинішня проти-Христова мос­ковська тюрма народів.

Бог Тот помагав Горові в ночі висліджувати змія-Сета, то ховався в зарослях Нілю. Які паралелі зі зміем-демоном у всіх старинних релігіях! Демон-змій кусить в раю прародичів, змієм пе­рекидався Аріман в персів, змієм був бог підземелля в Індії і в Єгипті. Посвоячена з Гором була богиня Гатор, черед овець і ху­доби, любови, танців, бенкетування і материнства. Есп. ’’НАТО" це череда, "НАТАСО" це множество, безліч, запаси збіжжя, сіна (259).

Гатор, як і Ізида носили на голові ту саму еблему, лиш в меншій формі. Третя богиня — це богиня ’’Мат", богиня правди і до­лі. Її син з головою шакаля звався Анубій. В персів бог ’’Мат" був богом смертиів грі в шахи, мат — це смерть короля, кінець гри.

Ніль був богом достатку і багатства. Крім богів були ще святі звірята, як символи, еблеми їх. В усіх оріїв святими були бик і корова. (В Індії до нині). В Єгипті святим був чорний бик ”Апіс". Це був символ бога ’’Птага". Корова була святою, символом богині родючости Гатор. Коли бик Anic умирав до 25 літ життя, його тіла бальсамували на рівні з царським (279 т. І. ст: 90). Що 25 літ мусів бути новий Anic. Старого що не помер топили і баль­самували. Душа старого Anica переходила в молодого, якого жреці уже мали пригтованого, але навмисне шукали кілька місяців, а на­род за той час мав плакати за старим та молити бога ’’Птага" про зіслання їм молодого. Обов’язком фараона і бояр було приготовити великі суми грошей на інсталяцію нового бога — бика. Знайденого бика везли на позолоченому човні до міста Мемфіс, а народ по обох сторонах ріки мусів падати на коліна і голосними молитвами славити бога, що зіслав нового A∏ica. В Мемфісі його купали у святім басейні, намащували, як фараона при коронації, святим олієм, скурювали кадилом, одягали в позолочувані шати та годували пшеничним хлібом. Та маскарада тривала кілька днів і за той час товпи народу гоосними псальмами дякували богові Птаг за молодого Anica і його ласки (279, ібід).

Як бачимо, цинізм жреців в усіх оріїв до приходу Христа, був рівний нинішньому московському. Там той жив розкішно кош­том народу в ім’я богів, московський живе потом і кров’ю чужих народів в ім’я Маркса - Енгельса.

З повище наведеного бачимо, яку велику моральну надію, рівність та гідність усіх верств народу перед Богом приніс Христос своею наукою людству: "Прийдіть до Мене всі знедолені, скривджені, струджені, терпячі а Я потішу вас". Вірмо і мол їмся, щоб Христос силою своєї всемогучости перевів в життя свої ідеї, які людство по фарисейськи переіначило. Христос пообіцяв нам то! Молімся,.d∣o6 в з магу за ідеї Христа, українці не були останні.

В сезоні, коли води Цілю щойно починали прибувати до Єгипту за наукою жреців, як вістун спокою і достатку, прилітала чубата чапля, що мала на вершку голови два довгі чорні пера. Приліт цієї птиці єгиптяни називали часом "Бепу" — добра вістка, лат. bo∏α, еспан: bonito, румун Ьипо - добрий. Кельтське ben∏ - це жінка або жіночого роду. /259,257,275, 279/. Чапля була вістуном добра, достатку, післанцем бога Озіріса і святим ітгахом вога "Она", що сам себе створив, поділив час на пори року, місяці і дні. "Он" по кельтська від тоді, від того 4acy*√279/. З мітом "Она" був також повязаний другий міт про золотого птаха фенікса /гр. фойнікс/. Єгипетська лєґенда говорила, що раз на 500 літ птах величини орла, золотої краски /в наших билинах жар птиця/ прилітає з Арабії до святині бога сонця в Мемфіс /по гр. Геліополіс/. Він приносить до святині попіл - рештки тіла свойого батька. Про це говорить римський історик Овідій /жив від 45.р. до Xp до 18 р. п. Xp./ таке;фінікс не живиться живими тваринами, овочами, цвітами, лиш миром, ладаном та іншими пахучими живицями, ГІятисотного року будує велике гніздо на верху дубу або пальми з гілля, мира, нарду і цинамону. В гніздо наносить ладану, миру та інших живиць, сідає на гніздо і своїм диханням запалює його, в якому згаряє. З того попелу відроджується молодий фінікс, але що він є менший від старого, решта попілу з тіла свойо­го батька приносить до храму бога сонця в Мемфіс ∕279.τ.). cτ∙. 90—91/.

Про фінікса від єгиптян знали ассирійці і греки, Геродот гово­рить, що бачив образ фінікса в Мемфісі, але зазначуе, шо живого не бачив, лиш чув оповідання жреців. Дослідники єгиптольоґи думають, що 500-лІтний час є повязаний зі звіздою Венус, бо на єгипетських колю мах звізда Венус має імя Вену І тому кельтська benu є жіночого роду. Людство вірило у фі­нікса до 1646 р. В тому році сер Томас Бравн у своїй праці vulgar erors доказав, що фінікс - це буйна фантазія єгипетських жреців.

За навчанням єгипетської релігії, люди мали 42 гріхи, яких по­винні б вистерігатися. Єгиптяни вірили, що душа перебуває в серці людини усі, хто не переступив 42 гріхів, ставав добрив несмертельним духом і помагав своїй родині і родові /як в усіх оріїв і у нас/. Коли ж душа була грішна, тоді Озіріс видавав присуд, на який час і в яке створіння мусіла увійти грішна душа. Дуже грішні мали вандрувати до 3.000 літ /279. ст: 92. τ.l./ В наших індів та сама кара до нині. Пекла в єгиптян і індів не було. Це доказ походження того самого народу. Після 3.000 літ покутуюча душа входила в новонароджену дитину.

Твердиня з камення називалася по єгипетська ^,tcτinaL по хорезій- сько—скитськи "скала" /у нас скала — неприступна камінна гора/. Бог уми­раючої І воскресаючої природи та добірного колосся звався У не фе р, наше Онуфер-Онуфрій, слово вкрите сивиною старини.

Про культуру,математеку,астрономію, мистецтво, військовість, літературу говорити не будемо, бо це дало б окрему книгу. Тако*не будемо обговорювати побратимів єгиптян — коптів, марокапців, альжирпів триполі— танів,тунізців, малів — маляїв, берберів І других. їх опис дав би другу піка— ву книжку, бо всі вони були орії— куш іти. Перенесемось ще коротко до справи єгипетського мореплавства на човнах з папірусової трощі, бо корінь його сягає в Праукраїну, Кушію-Кімерію,' що простягалась від Балтику по Урал, а її кровними еміграціями - дітьми були західна І цівденна Европа, цент­ральна Азія по Алтайські гори, Мала Азія, Індія та Індокитай. Північну Африку, Сгинет, Етіопію, острови Середземного і Адрійського моря,Англію Данію Ірляндію., Іслянцію, Індонезію, Маляйзію, Філіціни і Мексико та Японію треба було займати з моря човнами — пирогами і папірусовими, про що ми переконалися з плавби Т«ра Гаердаля. Це все відбувалось від 8-3 тисячі літ до Xp, Що не доховалися останки човнів з тих часів, це не дивниця. Човни оріїв аж до козацьких були випалювані, а відтак витісувані з легкого дерева липи, верби або осики. В дохристіянських часах на костир клали човен, у човен трупа, власника човна, його позасвітовий виряд: убитих коня, корову когута і курку пса, збро ю і жінку/ і палили. Палили тому, бо вогонь після їх вірувань переносив у ви рай їх тіла, з яких оставалося лиш трохи попелу. Те вірування перетривало в Індії до сьогодні. ∕70.τ.l.cτ: 331-32/. Тіла померлих палили в човнах тому, що всі орії І єгиптяни уявляли бога місяця і сонця, що вони пливуть по безмежньому синьому океані /небозводі/ в човнах.

Усі ріки оріїв були богами. Дельта Дунаю, лимани Дії і пра,Дону Волги, що колись в мові кушітів звалася ^,,Pa^rt, та Озівського моря, були зарослі комишем. Немає найменшого сумніву, що в Мадленській добі 25-8 тисяч літ до Xp. наші пращури мали випалювані вогнем човни для обмінної торгівлі, риболовлі і переселения. Ріки в тих часах були найбільш безпеч­ними і вигідними шляхами комунікації. Щоб човен не перевертався, привязу— вали ликом до його боків вязанки комишу. Щоб морські хвилі не затопили чов на, прорубували в дні човна діру, якою вода витікала. Човен з легкого дерева тримав/мінно на поверхні комиш. Човни Київської Руси будовані з грубих липових колод вміщали 40-50 воїнів. Козацькі 50-70 козаків./70. T.VΠ.cτ: 208,9/.

Єгипетські човни з папірусової тропі і були довжиною рівні козаць­ким, приблизно 17-20 м. довжини, але далеко ширші. Єгиптяни перевозили на них великі вантажі. Крізь трощу проходила вода, тому отвору в дні не було потрібно,

Троя, союзниця хатської імперії, держала ключ чорноморської тор- гірлі від 3.800 — 1.200 літ до Xp. Наша трипільська кераміка, збіжжя, скіри чорних лисів, горностаїв, мед, віск τtι невільники були предметом торгівлі з Троєю, островом Кріт, хатською державою, Сиріею, Фепікісю і Єгиптом. Це були ті самі народи еміграції з Оріяни з різних часів. Мова їх була взаїм - но зрозуміла. Вимінна торгівля цвіла між IIpayкраїною і згаданими народами. Ввозили в Праукраїну зброю золотпичі вироби, вина, кадила, перфуми/га тонкі полотна. Аристократія трипільців, їх жіноцтво, як в усіх народів, по­шукували кращих одягів і прикрас. Доказ: Етапи розвою кераміки о. Крети, близніочої трипільській були завсігди о 400 - 500 літ молодші від трипіль­ської.

Тема мореплавства з доби перед кімерів і скитів не була ніколи порушувана в нашій історії.