НЕОЛІТ

Назва походить від грецького слова "неос"-новий і ”лІтос“- камінь. То був період т. зв. Атлянтичної доби, що тривала від 5.000-1.800 літ до Христа. Клімат був теплий і дуже вологий із-за частих дощів.

Природні обставини цієї Новокамінної доби заставили люди­ну змінити дотеперішній спосіб життя. Великі простори, залиті водою, та підмоклий ґрунт утруднювали людині мандрівку, а тим самим і лови. Треба ж було тоді піднайти сухе місце, пригоже під осідок і близько питної води, гуртом будувати житло-хату, освоювати й ро­зводити тварин, а на корм для них, — собі ж на прожиток куль­тивувати плоди, що їх давала земля. Починається примітивне ріль­ництво: гуртом прочищене поле зрушують "сохою" ("ором"), а за "орачами", звичайно, жінки роговою мотикою виривають дерня й пог­либлюють ’скибу". У таку ріллю сіяли просо-найперіпе збіжжя то­дішньої людини пшеницю і ячміїнь. Волочили галуззю з тернини, тягнучи її за собою, отже, волокли. І досі заховалося слово ”за-во- лочити" ниву. ”Нива"-слово арійсько-українське, "нова"-новина, нове приготоване місце під засів збіжжя. (Рис. 5.)

Першим гуртом людей-хліборобів був рід, гурт, зв'язаний вузлами крови, під керівництвом найстаршої в роді жінки "прама­тері роду" - на взір "богині землі" - кормительки всього живого. Такий рід складався з кількох до кількадесятьох членів роду. Во­ни розчищували поле під засів, жали, молотили, розтирали зерно на кам’яних жорнах і пекли хліб. Уже тоді споживали люди хліб з молоком, мали сметану, сир і масло.

Хати будують гуртом на догідному (сухому) місці (горбі) з жердин, зрубаних крем’яною сокирою, близько питної води. Форма хат кругла чи й поздовжна-прямокутна, залежно від кількості членів родини.

Зрубані з тяжким трудом круглі жердини (крем'яними со­кирами) ставили побіч себе ”в стіну", а верхи жердин зв’язували ремінними шнурами. Стіни знадвору обкладали від споду до верху добре втоптаною глиною, і то грубою верствою, а на глину наклада­ли дерня. Ген у пізнішому часі глиняну стіну "пошивали" соломою. Внутрішні стіни хати обмазували глиною, вимішаною з половою, а опісля вигладжували. Крізь вимазані стіни стирчали залишені на жердинах кусні галузок (сучки); на них вішано вуджене м’ясо й рибу, все таки дуже важливі предмети поживи людині побіч плодів землі.

Посеред хати була піч-огнище, центр родинного життя. Там пекли хліб, варили їжу, довкола вогнища і спали. Варили в гор­шках, що їх ліпили жінки власноручно з глини. Горшки були зра­зу 3 гострим ДНОМ, пізніше ПОЯВИЛИСЯ також із плоским дном. Сло- во ’’кераміка" є загальним поняттям усяких витворів (продуктів) із спеціально спрепарованої глини, званої по-грець ки ’’керамос", що з неї в першій мірі виробляють потрібний людям посуд. (Це т. зв. гончарський промисл). Посудина з плоским дном свідчить, що в оріїв вже появився стіл. Стіл об’єднує родину при споживанні харчу, в часі непогоди та в зимові вечори (2 ст. 108). Світили скіп­ками т. є скалками. Чисте, несуковате поліно такого дерева, як бе­реза, липа, ялиця, бук в сировому стані давалися розколоти на тон­кі скалки-скіпки. Висушені скіпки запалювали і втикали в дірку в стіні трохи скісно, тобто під кутом меншим як 90 ступнів. Звуглену частину скіпки треба було відломити щоб скіпка не димила й далі ясно горіла. Цього допильновували бабусі чи й діти.

При цій нагоді варто згадати, що таке освітлення перетри- вало в Карпатах аж до 19-го століття, до винаходу нафтової лям- пи. Світили теж восковими свічками і тваринним товщем. Робили це, звичайно, богатші люди.

У південній стіні хати був около 2 метри високий, вузький трикутній отвір, застелений шкірою.

У Неоліті були вже великі простори землі, заселені оріями- хліборобами, а це вказує на початки творення перших племен У- країни. Ці племена витворюють окрему культуру крем’яних і ке­рамічних виробів. Творять також перші оружні відділи на оборону своїх хат, родин і землі на випадок нападу чужинців. Українська людина того часу виробляє крем’яні вигладжені сокири, штилети, кістяні шила, гачки до вудок, голки, гарпуни і т. п.

Оріянки сіють льон, виробляють полотно. Знайдено багато прясличок до веретен.

Щодо головного населення України, то вже 8.000 літ до Xp. починають витворюватися три Групи племен.

Перша група: на території Галичини, Волині й Правобе- режжя-хлібороби і скотарі: плекають худобу й обробляють землю.

Друга група: на Лівобережжі й Причорномор’ї племена ско­тарсько-рибальські, хліборобство в них в менших розмірах.

Третя група рибацько-мисливська в лісових районах Північ­ної України та в горішньому бігу Дніпра й Десни. (2 ст. 115).

Десь около 3.000 літ до Xp. появляються в північній У- країні праугро-фінські племена. Вони розселюються на території сьогоднішньої Фінляндії й Московії. Від Дніпра через Білорусь, Польщу й по ріку Лабу розповсюднилася в той час ”гребінцево-на- колювана" кераміка. Польський археолог А. Ґардавський пише: Ця кераміка прийшла з України (8). Це була, власне, родина племен, що творила в Україні ’’трипільську культур у". Коли б пізніше вихідці з давнішої оріняцької еміграції на Захід (20.000 літ до Xp.) — були б не повернулися знову на Схід і не поміща­лися з народом гребінцево-наколюваної кераміки, — то хто знає, чи сьогодні українська нація не занимала б простір від р. Лаби по Кавказ! Підбій чужинцями оріїв хоч не асимілював їх, то все таки перервав на довгі віки стичність між територіями, що їх орії засе­лили, тим самим відчужив їх мовно, а зміни в мові призвели до витворення нових народів.

Мова про по-мистецьки розмальовану кераміку трипільців - її подивляють сьогодні західньо-европейські археологи — буде впе- реді. Тут нам треба ближче обзнайомитися з оріями. Про них зга­дують археологи світу, але не хочуть подати Україну як місце по­ходження оріїв.

Це відхилення від теми конечне, бо тих ’’керамік", а тим самим і народів, що пересувалися одні на схід, інші на захід, ще інші на південь, навіть з півдня на Україну, нараховують в Евро- пі аж понад 40.

Уперше в нашій історії ми мешканців України з ’’Оріняць- кої доби" назвали праукраїнцями. Творців ’’трипільської культури" будемо також звати оріянами - самарами пра-кимерами. Це ча­си 5 тисяч 700 літ до Xp. У тих часах вони так себе — за свідчен­ням чужих істориків - називали. Так і ми їх назвемо. — Аріїв, що підбили Індію, чужі Історики звуть кількома назвами. Постарає­мося ці назви якнайдокладніше прослідити й обговорити.

Тому, що орії мали найстарші на світі культуру й цивілі­зацію, тож кожний європейський нарід хотів би мати праукраїнців- оріїв за своїх предків. У Ведах, найстарших індійських книгах, (старших від біблії), говориться, що орії-праукраїнці були кремез­ні, високі, русяві (не бльондини) і ясноокі. Німецькі професори (Брадер, Пенк, Шпехт, Ті ляк, Гірт) на підставі, що орії були руся­ві, а німці також ясноволосі, створили теорію, що орії вийшли із Скандинавії та підбили Індію. Вони назвали оріїв Індо-ґерманами, тобто пра-ґерманами. Англійські історики Stuart Pigot у свойому творі «Prehistoric India I(XX) В. С.» та Sir Mortimer Whceler у творі «The Indus Civilisation» називають оріїв індо-европейцями та дока­зують, що орії походять Із східньо-европейських степів, докладні­ше «from Southern Russia». (Рис. 6).

Вони кольонізують Іран, Ірак, Індію, вдруге чи втретє За- хІдню Европу та інші країни.

І. Доказ: Пригадаймо коротко вже переділе подане.

а) Стоянку "ашельської людини" знайдено тільки одну в Луці врублівецькій над Дністром. Тільки одну, бо стоянки були присипані грубою верствою лесу-чорнозему.

б) Стоянок ’’шельської людини" знайдено 7, бо верства ле­су була тонша.

в) Стоянок "мустєрської людини" (100-40.000 літ до Xp.) знайдено багато під лесом грубости від 1-4 метри. Лес був щораз тонший. У тій добі в Малій Азії тривала посуха, бо льодовик від­ступив на північ, тож північні вітри не приносили вологости.

EM І Ґ P Л Ц I Я KIMEPIB.

З відступом дощів на північ звірі Малої Азії посувалися та­кож на північ, а це тривало тисячеліття. Через Кавказ, Іран і при­каспійські степи прийшли звірі в Причорномор’я Приозів’я в O- ріяну-Україну, де була вода й безмежні пасовиська буйної м’якої трави. Маючи найкращий в Европі чорнозем під ріллю, чисте не- маляричне повітря, рибні ріки, степ і лісостеп повні дикого звіря та буйні пасовиська для годівлі худоби, оріяни-українці скоро роз­множувались і густо заселяли південно-східню Европу, зауральські й каспійсько-аральські степи аж по Алтай. (Рис. 7.)

Так постала Велика Оріяна прасумерія-кимерія — Праукраї- на від Ірляндії-Англії аж по гори Алтай і озеро Балкаїи в Азії в часі між 100-40.000 літ до Xp. Такі назви, як Ар-раль, т. є озеро орів, Ур-раль - гори оріїв (Ураль) це назви стотисячелітні.

II. Доказ: Четвертий льодовик (110-12 тисяч літ до Xp.) до границь України не доходив. Европейські степи 98.000 літ були пригожі до заселення. В міру відступу льодовика клімат отеплю­вався, тож орії розмножувалися і з Оріяни-У країни заселили сте­пи й рівнини Европи та Зауралля, а пізніш емігрують в Малу Азію, Індію й інші країни.

В "оріняцькій добі" (40-25 тисяч літ до Xp.) їх є вже так багато, що з українських степів починають кольонізувати Західню Европу. Оселюючись, мішаються з іншими расами і так витворюють нові народи.

У ’’мадленській добі" (25-8 тисяч літ до Xp.) орії займають Скандинавію, Англію, Данію, Ірляндію, Еспанію, Францію, Бельгію, Голляндію, Італію і Балкани. Ця еміграція і пізніша з Малої Азії створила групу арійських народів мовної групи ’’кентум" (центум) то є 100.

Пі,ц кінець ”мадленської доби" (около 8.000 літ до Xp.) орія- ни живуть від Атлантику, поза Уралем, у туркестанських степах, в Малій Азії, Іраку й Ірані, Індії, Індохінах, Малаях.

Як відбувалася-проходила еміграція оріїв?

Її можна порівняти до рою бджіл. Коли настане тепла го­дина, раз на тиждень дощ піде і появляться медодайні рослини не надто далеко від вуликів, то тоді бджілки скоро розмножуються і рояться. Вилітає перший рій, в кілька днів другий, а там дальші, може ще й десятий, якщоб їх пасічник не спинив. Коли рої з ран­ньої весни, погода сприятлива й медозбір добрий, то вони (рої) че­рез місяць часу зачнуть роїтися знову.Це т. зв. парої. Пдібно так було з нашими поаоріями. Вилітали, як бджоли з матірнього пня- України і залюднили ввесь згаданий простір. Вилітали хвилями- пароями на всі сторони світу в часі тисячеліть. Кольонізували на­сильно з боями і без боїв, незамітно, як от слов’яни в IV. і V. сто­літті по Xp. Балкани.

Щораніша була еміграція, то й скоріше затрачувалися мов­ні, культурні й духові зв’язки з матірним пнем-Україною. Постава­ли нові народи, що пізніше, хоч арійські, під назвами скитів, гер- мані в, поляків грабували й поневолювали Україну та її спокійних свободолюбних хліборобів.

Хоча бджоли рояться, то ніколи не вилітають з вулика всі. Так і з України ніколи не виходила вся людність оріїв. Народи не покидають рідної землі, вони ’’видають з себе" еміграцію, але зберігають землю освячену потом і кров’ю предків. А тому з тих оріїв, що залишились на рідній землі, по­стали наші праслов’яни: Анти або Русь-Українці.

Але еміграції знесилюють свої матірні пні-нації, бо емігрує відважний, енергійний і підприємчивий елемент. В часах оріїв емі­грував заможний чоловік, що мав віз чи вози, щоб помістити роди­ну та дещо з харчів і знарядів, а до того ще й стадо худоби на по­живу в довгій мандрівці. З досвіду тисячеліть знаємо, що емігра­ція не повертається до матірнього пня, вона вростає в зайнятий те­рен. Пізніші еміграції оріїв — це були еміграції групи ^,,caτo", по- орійськи ”сто“. Хоч за тисячеліття племена оріїв, що вивандрува- ли з України, витворили чужі, нові мови, то все таки осталися деякі спільні всім еміграціям слова, що належать до мови праоріїв. Ось кілька на це доказів.

ПідчеркненІ слова орійсько-санскритські (кімерсько-самар- ські).

Римляни, це свояки хатів з Малої Азії, походять правдо­подібно з Таврійських гір, бо бик у римлян звався ”таурус“-тавро­ваний. В хатів така сама назва (57).

Орії - праукраїнці перші з-поміж народів тогочасного сві­ту мали коні й ”рати“ - вози. Правітчиною коня були східньо-евро- пейські і центрально-азійські степи з уміркованим кліматом, м’я­кою травою і чистою водою. Орії полювали в наших степах на бі­зонів і коней в ’’епіпалеоліті¹', 13-8 тисяч літ до Xp. З того часу знайдено в останках землянок на Україні кості тих звірів (2. ст. 84).

Десь в тих часах освоєно коня й винайдено колесо - ”роть“ — округлий (від того назва рот - уста). Колісниця на двох колесах звалася "рата"; ратами їдучи наші орії емігрували на всі сторони світу. Наші перші літописи Київської Руси звали хліборобів Украї­ни ’’ратаями" тобто орачами, що орали плугом присиленим до ко­лісниці. Це був на ті часи революційний поступ в хліборобстві, бо всі наші сусіди включно з німцями ще в XIV. стол. орали дерев’я­ною сохою-плугом, причепленим до ярма без колісниць. Військо Руси звалося "рать". Ми не розуміли тих слів І в школі нам їх не вміли вияснити, а для літописця це було таке зрозуміле, як нам сьогодні назва літак. Наші сумери, хати, індуси та інші завою­вали Малу Азію, Єгипет і Індію тактикою бойових колісниць — рат (Рис. 8/ 138). Інди, самари, хати, скити й сармати звали чисту воду ’’дуна" — богинею-землею дана. Дощівку, вивар з овочів, каламутну воду звали ’’вар". Тому всі чисті ріки Европи мають назви Дуна-й, Дуна - Дон, Дунець - Донець, Дуна - перь — Дніпро, Дуна-стер - Дністер. Всюди на території України є багато рік з назвами Ду- найців, Дунайчиків (Полтавщина, Карпати) (14); пісня парубків, що танцюють колом (с. Заріччя к. Делятина): Ой Дунаю, Дунайчику, чиста вода в тобі....

рис. 7