ІСТОРІЯ ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ

НА ПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО — СЛОВО БОГА!,

І сказав Бог: Нехай станеться Світло! — і ста­лося світло.

БОГ — ЦЕ ВСЕМОГУЧІСТЬ. ВІЧНІСТЬ, МУДРІСТЬ, ДО­СКОНАЛІСТЬ І СВІТЛО, БЕЗКОНЕЧНІСТЬ!

Передання Старого Завіту говорить, що Бог створив Світ у 6-тьох днях.

Наука геології цей 6-денний період часу потверджує.

Перший, найдовший день був творенням нашої соняшної системи: сонця і планет, між ними й Землі, За рахункам астрономів цей день тривав 4 більйони літ. (На америк. рахунок 1 більйон — в Европі називають: 1 мільярд.)

Пригляньмося першому дневі творення з пер­спективу т. зв. ’’Молочного чи Чумацького шляху[*]¹. В ньому наша со- няшна система: сонце, 9 планет з їх місяцями, є лише порошинкою в порівнянні до десяток десятків ’’Чумацьких шляхів" у Всесвіті, виявлених електронними телескопами.

Пригляньмося розмірові нашого ’’Чумацького шляху". Наша соняшна система C лише малим звеном у безконечному ланцюгу, таких же соняшних систем в одній з т. зв. ’’ґаляктик"* (частин) ’’Чумацького шляху", а таких ’’ґаляктик" наш ’’Чум. шлях" має 20.

Деякі з тих соняшних систем в нашій і других ’’ґаляктиках" є в тисячі разів більші від нашого сонця та мають десятки пла­нет. Вони віддалені вйц нас на сотні й тисячі літ світла. Світло пробігає 299.774 км. (186.282 ам. миль) на секунду. Голим оком мо­жемо бачити в нашій соняшній системі й ’’ґаляктиді" 4.500 зірок, а телескопом понад 2 мільйони. Наш ’’Чумацький шлях" (20 ґа- лактид має в промірі 1.500.000 літ світла. Один рік світла має 9.460.800.000.000 км. (5.825.696.000.000 ам. миль). У тому ’’Чумацько­му шляху" —. за рахунком астронома Олівера Й. ЛІ (Лее) [†] обрахо­вано електронічним телескопом понад 30.000.000.000.000 (ЗО більйонів) зірок, в тому 16-20 більйонів планет, що кружать довкола своїх сонць. Поза нашим ’’Чумацьким шляхом" при помочі електронного телескопу знайдено — як уже згадано — десятки інших ’’Чумаць­ких шляхів", віддалених від нашого ”Чум.

Нашим предкам здавалося, що Земля враз із Сонцем була центром (осередком) ’Чумацького шляху". Тимчасом наше Сонце з

планетами — це мала пилинка нашої ґаляктики, віддаленої на 30.000 літ світла від центру "Чумацького шляху".

Читач хай пробує собі уявити: ЗО більйонів соняшних си­стем І зірок обертаються зі скорістю ЗО км. на секунду довкола сонць та рівночасно і своїх осей, а соняшні системи (з планетами) мчать із своїми галактиками і цілим ’’Молочним шляхом" з голо*- вокружною скорістю дальше в безвість. І так усе мудро обчислено й розмірено, що з тих ЗО більйонів зір ані одна не припізнить, анІ не прискорить свій лет на секунду, ані не спричинить зудару з іншою зіркою, чи теж і з Землею, що вже чотири й пів мільйо­на літ мчить із скорістю ЗО км. на секунду в безвість. — Ба, що більш! Електронічним телескопом відкрито на десятки більйонів літ світла творення нових галяктик і нових ’’Молочних шляхів".•

Тож тепер зрозуміємо, що Бог — це Всемогучість і Віч­ність, бо створив і творить нові "Молочні шляхи"; Мудрість, все кружляє з точністю частинки секунди; Світло й Досконалість, бо засвічує нові сонця, творить досконалі Істоти (ангелів І людей), повітря, воду, рістню, звірят, І т. п.; Безконечність, бо ж нові сві­ти творяться в безконечність.

Які ж маленькі й наївні Дарвіни, Маркси, а й інші, що в своїх маяченнях твердять, ніби-то планети й люди постали самі з себе через еволюцію...

Та повернімось до нашої матері Землі й людини — Божо­го твору на Землі. Як уже згадано — перший день творення на­шої соняшної системи тривав понад 4 більйони літ.

Другий день дещо коротший. — Творення Землі геоло­ги обчисляють на 4.500 мільйонів літ. Людина до сьогодні не вміє відповісти на два перші дні Божого творення. На наступні 4 дні вчені мають теорії, практично нічим не доказані.

Геологія пробує дати більш точні лані про вік землі та життя людини.

Перша, "ера археозойськ а". почалася приблизно 2.200 мільйонів тому, а закінчилася около 800 мільйонів літ. У цій добі створив Бог перші клітини живих організмів.

Друга, "ера палеозойськ а,“ тривала від 800 до 230 мільйонів літ. У цій добі були створені Богом перші м’якуни, риби, гади-плазуни та перші рослини — високі папоротеві дерева.

Третя, "ера мезозойська", тривала від 230 — 70 мільйонів літ. У цій ері були створені Богом великі розміром пла­зуни-ящурі: динозаври, іхтіо, плезіо, птеро-заври, крокодилі, пта­хи, комахи, перші звірі-ссавці, а під кінець цієї ери — перші ли­ст ясті дерева й квіти.

Четверта, "ера к е н о з о й с ь к а", або "нова". — Це був б-тий день Божого творення. Вона триває від 70 міль, літ до сього­дні. Тому, що ця ера триває до сьогодні, геологи поділили її на ’під-ери" й "доби". Є дві "під-ери": "Третинна" і ’Четвертинна". ’Третинна" тривала від 70 міль, літ до 1-ного мільйона літ. У цій

під-epi Бог створив уже всі роди тепершніх рослин і звірів. — Друга під-ера ’’Четвертинна" триває від 1-ного мільйона літ до сьо­годні. — У цій під-epi Бог створив тваринний і рослинний світ України, а також і людину, першого господаря Землі. Означити, в котрій порі 6-го дня Бог створив людину, археологам досі не вда­лося. Усі згоджуються, що під кінець Третинної доби. Доказом мо­же послужити факт, що швейцарський палеонтолог Й. Гірзлєр знайшов у 1958 р. у копальні вугілля в Баччінеллі коло Риму кіс­тяк людини 4,5 стіп (фітів) т. є 137 цм. високої. Атомовий годинник виказує вік кістяка на приблизно 10 мільйонів літ. Той кістяк своєю будовою подібний до кістяка теперішньої людини, а не мав­пи. А таке припущення находиться у Дарвіна.

В Азії, Китаю й на острові Ява в Індонезії знайдено кістя­ки людей, що походять з Четвертинної під-ери, від одного до пів мільйона літ старих, також не подібних до мавпи.

Четвертинну під-еру археологи поділили ще на дві доби:

1. Доба льодова, або Палеоліт старший. Ця доба ділиться на 4 зледеніння і 3 отепління. Клімат Землі 4 рази охолоджував­ся, а лід від 1.000-3.ОООфІтів грубий покривав Північну Европу й Ка­наду та 3 рази клімат огрівався і лід зникав з Північної Европи, Канади І, мабуть, з обох бігунів.

Археологи ділять Льодову добу так:

вало 70 тис. літ.

Четвертий Льодовик тривав від 110 тис. до 12 тис. літ, отже 98 тис. літ.

Четверте Отепління від 12 тис. літ до сьогодні, тобто триває вже 14 тисяч літ.

Перший Льодовик, званий Giinz (ҐІ-нц), покривав Ка­наду, Ґренландію, Ісландію, Скандинавію, Північну Европу й Сибір. До границь України не доходив.

Другий Льодовик, званий Mindel (Міндель), засягнув частину Волині та околиці Пінська, Смоленька й Чернигова. (Тих міст тоді не було).

Третій Льодовик, званий Riss (Picc), або ’’Дніпров­ський", був найширший. Він покривав ⅜ земель України. В Гали­чині досягав Самбора, покривав Львів, з-під Львова посунувся на по­луденний схід майже під Катеринослав, відти круто повертав на північ і в горішніх околицях р. Десни виходив поза межі України.

Четвертий Льодовик, званий Wtirm (ВІрм), або "Валдайський", до границь України тільки наблизився. (4) т. 10, ст. 161-179). (Рис.її).

Коли такий Льодовик насувався, то горнув та ніс із собою каміння, пісок і глину, а танучи, залишав цю масу каміння, піску й глини, звану "морена". Коли глина висихала, то північні вітри несли її як куряву на південь. Так постав чорнозем України.

Причини охолоди клімату та постання льодовиків наука до­кладно не вияснила. Є думка, що в наслідок нагромаджування ти- сячеліттями великих мас льоду на бігунах, Земля змінює нахилен­ня до Сонця, бігуни пересуваються, Ґольфстром відвертається від берегів Евіропи, тоді й клімат північної частини ґльобу охолоджу­ється.

Льодову добу, звану в науці ’’Палеоліт Старший", ділять археологи на три під-доби: палеліт, мезоліт і неоліт. Ці грецькі слова означають докладно: старий камінь, середній камінь і новий камінь. Поділ цей походить не від наступу й відступу льодовиків, але від знахідок людських скелетів протягом Старшого Палеоліту. Таких людських скелетів знайдено шість у різних місцях і різ­ного часу, тому й назви тих часів взято від місця знахідки ске­лету. Розуміється, що людина була створена Творцем уже на кіль­ка сот тисяч літ раніш, бо маємо археологічні знахідки ще давні­ших скелетів.

Старший Палеоліт ділиться на такі доби:

1. Шеленська доба від кількох мільйонів літ до 300 тис. літ. (до Xp.)

2. Ашельська з-понад 300 тис. літ до 100 тис. літ тому.

3. Мустьєрська з-понад 100 тис. літ до 40 тис. літ тому.

4. ОрІняцька від 48 - 28 тис. літ тому.

5. Солютрейська від 28 - 25 тис. літ тому і

6. Мадленська від 25-8 тис. літ тому.

Доби від 5. і 6. називаються ’’Молодший Палеоліт".

1. Шеленська доба. Назва походить від французької місцевости Шеллен (Chellen). Вона тривала сотні тисяч чи й мільйо­ни літ з-перед 300 тис. літ тому. В Европі з доби Шеллен знай­дено лише спідню щоку тогочасної людини. Щока була мало подіб­на до щоки сьогочасної людини. Кістяка не знайдено, а щоку знай­дено припадково на глибині 24 м. коло м. Гайдельберґу в Німеч­чині. То був час Другого отеплійня льодовика (430 - 230 тис. літ тому), що тривало 200 тис. літ. Клімат в Европі був тоді такий, як сьогодні в Південній Америці: гарячий, вологий з тропікальною рістнею і звірнею. Жили, тоді гіпопотами, старовинні слоні мамути (Elephas antiquus), носороги, буйнорогі олені (Elephas Tnegaceros) та інші менші звірята. У лісах росли вічнозелені дуби, фіґові паль­ми, лаври та інші дерева.

Тодішня людина живилася різними овочами, ягодами й ко­рінцями. Полювала на звірів, а її зброєю була палиця, примітивно оброблений кремінний клин (Faustkeil), а його гострий кінець слу­жив до краяння, копання і удару.

Примітивна обрібка клина свідчить, що шелленська людина. була ще на низькому ступневі умового розвою, починала творити назви речей І дієслова.

Цілого кістяка шелленської людини не знайдено досі ні в Европі, ні в Азії. Воно й не дивно: за час з-поза 300 тис. літ кіс­тяк не зберігся. Знахідки кремінного клина в різних місцях свід­чать, що тодішня людина не шукала захисту від холоду, не по­требувала житлового пристановища, але вандрувала з місця на міс­це. Так вандруючи, зайшла до Італії, Франції, Еспанії, а за Кав­казом та Уралом — в Туреччину, Сирію та Індію.

Шелленська людина появилася в часах ’’Другого отеплІння*¹ від 430 - 230 тис. літ тому. То було найдовше отепління обох пів­куль ґльобу, а бігуни (полюси) були, правдоподібно, на теперішньо­му рівнину (екваторі). У Сибіру був тоді тропікальний клімат. Схід- ньо-европейські й причорноморські степи мали клімат теплий, але не загарячий, подібно, як тепер на Рів’єрі. Тож людина не жу­рилась, де має спати, що їсти, ані в що одягатися. Спала на зем­лі, а ягід, овочів, риб і звірів було подостатком. Мабуть з тих ча­сів походить згадка про рай, райську яблуню та вигнання з раю...новим льодовиком.

В Україні досі викрито єдину стоянку шелленської людини в Луці Врублівецькій над Дністром, 20 км. (12 ам. миль) від Ka- м’янця Подільського. Там археолог Борисковський знайшов у 1946 роїХі 50 камінних виробів україно-шелленської людини, що жила? там около 300 тис. літ тому.

2. Ашельська доба

Ашельська доба від 300 - 100 тис. літ до Христа. На­зва походить від французької місцевости Ашель (Acheul). Ця до­ба починається з наступом ’’Третього льодовика” - ^,,Picc^tl. Це ча­си найбільшого обледеніння Північної Евротти. Лід покрив загалом ¾ Схід. Европи й України, обшир, де сьогодні Львів, Київ, Кате­ринослав і Царицин над Волгою. Ашельська людина відступає пе­ред льодовиком поза Кавказ у Малу Азію та в Західню Европу. Льодовик ”Рісс“, тривав 50 тис. літ від 230 - 180 тис. літ.

Назви льодовиків Ґінц, Міндель, Picc, Вірм (Giinz, Mindel, Riss, Wiirm) - це назви альпейських рік і їх назвами німецький археолог Пенк (Penck) визначив часи льодовиків.

В міру того, як льодовик ”Рісс“ посувався на південь клі­мат ставав сухий і холодний. Гинуть зелені дерева й середньо- морська рослинність, а звірі теплого клімату вандрують на південь в Малу Азію, або гинуть не пристосувавшись до змін у природі.

Деякі звірі пристосувались до холоду. У південній Україні появляються волохаті мамути, носорожці, печерні леви, лосі, північні олені, бізони й коні.

Льодовик ”Рісс“ посувався 150-200 м. на рік, тож і зміни відбувалися звільна в часі 50 тис. років.

Ашельська людина, хотяй перейшла в Закавказзя й Малу Азію, відчуває кожної зими дошкульний холод. Це приневолює лю­дину думати-шукати заради. Під чає сну накривається звірячими шкірами. Але холод щороку кріпшає, треба сховища. Не мавши чим зрубати на житло дерева, людина шукає природних печер на південних схилах гір Малої Азії та ЗахІдньо-центральної Европи; де нема печері, пробує копати землянку. Вхід до печери закриває шкірою мамута. Біда змушує людину того часу єднатися в гурти для спільних ловів, копання ям на пастку на звіра, для обладнан­ня печері і т. п. Люди починають уже заосмотрюватися в їжу на зиму. Бо ж безжурне життя 200 тисячлітнього тепла — ”раю" ми­нулося!

Так Небесний Отець-Творець учив людину думати, взаємно собі помагати, змінивши безжурне життя людини на повне терпінь.

Насувається питання, де був той збережений в переказах поколінь легендарний ”рай“? Не могла бути тим раєм багниста Ме­сопотамія, бо осушувати болота тодішня людина не вміла, також гори Малої Азії на рай не надавалися. — Наша Україна — рівний лісостеп від Уралу по Балтик і Дунай міг бути тим вимріяним ’’раєм", колискою людства й цивілізації. Тієї думки є археолог ІПовкопляс. (6). Дуже правдоподібно, що так воно й було!

[-Докази:

1). Як було згадано — у ’’Другому отепліннІ" (430-230 тис. літ.) Україна мала 200 тисяч літ Середземно-морський клімат. Най­кращі умовили до розвою життя людини давав лісостеп із-за здорового й теплого клімату та багатства рослинного й звіринно- го світу. — ’’Третє обледеніння" (50 тис. літ) витиснуло шелленську людину за Кавказ, в Індію, Малу Азію, Африку й Південно-цен­тральну Европу.

2. ) З Малої Азії шел ленська людина могла дістатися в Цен- тро-західню Европу лише через Кавказ, бо вона (людина) не вміла ще тоді добувати вогню й будувати човни. З геології знаємо, що Босфор існує з кінця Терцієру (Третинної доби) від 50 міль. — 1 міл. літ тому, Ґібральтар понад 200 міль, літ тому, а Дарданеллі 700 тис. літ тому (з-перед ’’Першого обледеніння"). - Це доказує, що шелленська людина прийшла в Цен трально-з ахі дню Европу з України під натиском ’’Третього льодовика".

Чому викрито досі лише одне місце перебування шеллен- ської людини в Луці Врублівській?

Відповідь: 3 топнінням ’’Третього льодовика" північні вітри покрили Україну грубою на 5-10 метрів верствою лесу. На такій глибині ніхто розкопів не робив, то й скелету не знайдено. До Лу­ки Врублівської ’’Третій льодовик" не доходив, а тільки води Дні­стра, змиваючи лес, відслонили скелет.

Ця тема потребує дальших посилених розшуків-розкопів на доказ, що Україна була правітчиною білої раси.

Після такої дигресії (відхилу) повернемося до ’’Ашельської доби". Людина тієї доби не набагато різниться від людини ”Шел- ленської доби" будовою чашки і кремінними виробами.

— Як згадано — в добі ’’Третього обледеніння" вигибає тро- пікальна рослинність в Европі й Закавказзі. Натомість розмножу­ється рослинність поміркованого й підбігунового клімату. Звикаючи до холодного клімату, ашельська людина вдосконалює ручний клин з кременю, робить його тоншим, острішим, може ним краяти м’я­со та знимати шкіру з убитого звіра. Починає шити першу примі­тивну одіж, вирізуючи в шкірі діру на голову, зшиває боки шкіри висушеними кишками звірів. Зшиває шкіряні штани, ходаки й шап­ку; тручи сильно два сухі поліна, добуває вогню! Холодний клімат заставляє людину думати, в періоді 50 тис. літ учить людину одя­гатися, робити спільні лови, сушити гриби й овочі, розвивати мову й добувати вогню. — Всякі докучливості й недостачі, в першій мірі поживи, роблять людину винахідливою.

Коли льодовик почав відступати на північ, ашельська лю- дина-ловець іде за звіром також на північ і появляється вдруге в Україні. — Перес уваючися з місця на місце, полюючи на грубого звіра, ашельська людина розвиває мову, бо мусіла в гурті укладатиі плян ловів та порозуміватися під час ловів на волохатих мамутів, иосогорів. печерних медведІв (слово мед від ь спільне слов’янам, стар­ше за ведмідь). Лосів, оленів, диких биків та коней, що появляються в цій добі.

Пригляньмося тодішнім ловам. У всіх народів від найдавні­ших часів уживалося слово ’’лови", а не полювання. Звірів ловили в сіті, чи заганяли на край стрімкого берега-кручі, або в багно І там убивали. Вже тодішні люди розуміли силу гуртової праці. Зав­важивши, що звірі приходять до водопою все тою самою стежкою, люди гуртом викопували на стежці яму, маскували її та чекали, чи звір не впаде в яму, а як не впав, тоді гуртом заганяли його в яму. Убити звіра в ямі не було вже трудно. Убитого звіра за­тягали в печеру, здирали з нього шкіру, м’ясо на вогнищах пекли, а кості йшли на опал. (2 ст. 44).

Як виглядала ашельська людина, мало знаємо, бо кромі вогнищ, кремінних клинів та кістяка тодішньої людини нічого більш не знаємо. На українських землях знайдено лише 7 місце­востей перебування ашельської людини з тих самих причин (лес).

Мустьєрська доба. Назва походить від французько­го Мустьер (Moustier). (2 ст. 49) і 2”2 т. IL. ст. 224-283).

Ця доба тривала від IOO - 40 тис. літ. ’’Четвертий льодо­вик" не досягнув границь України.

Життя людей таке, як І в АшельськІй добі: полюють збір­но, живуть у печерах. Мають тонші кремінні клини в формі видов­женого трикутника. Виробляють кремінні гострі скребачки. Tx ужи­вають жінки як ножа, краючи шкіри на одіж. У стоянках знайде­но купи кісток тварин. Це доказ, що ловецтво було головним джерелом поживи. Знайдено також обпалений на вогні гострий спис І ремінну пращу. Це перша далекобійна зброя. До того й обто­чені камінці до викиду з пращі (2 /ст. 49/.

Культура мустьєрської людини в матеріяльних засобах: уліпшення кремінних виробів, списа і пращі, а в духовій ділянці: почитания сонця і блискавки та вогню як незрозумі­лих і грізних, але корисних людині сил.

У ’’Мустьєрській добі" в Західній Европі, Азії й Африці жила т. зв. Неандертальська людина (Homo Neanderthalensis). На­зва її походить від місцевости Неандерталь коло Дюссельдорфу над р. Реном.

У 1856 р. там уперше знайдено кістяк людини 1.55 - 1,60 м. (55-57 інч.) високої, мала чоло похиле назад, обличчя з плоским но­сом І грубі сильні кості. Дуже можливо, що цього типу люди при- вандрували в ЗахІдню Европу і в Малу Азію з Африки, бо в У- країні жило в тих часах численне населення типу ’’Кроманьйон­ської людини¹*, вищої іростом і з вищою культурою обрібки креме­ню. В Україні знайдено около 50 стоянок тої людини. На Подні­стров’ї* і між Товмачем та Могилевом Подільським знайдено 13 стоя­нок, а над Дніпром, Дінцем, Доном і в Криму знайдено їх понад ЗО. У Касперівцях біля Заліщик археолог Юрій Полянський знай­шов у мустьсрській стоянці кості мамута, носорога, оленя, коня і зубра. Мешканці тієї стоянки вміли вже розколювати грубі кості, щоб вибирати стрижень з костей та вживати до виробу знаряд­дя. (2/ ст. 55).

Кілька поховань кроманьйонської людини знайшов археолог Г. Бонн-Oсмоловський в Криму й Семигороді враз із кремінними виробами. Це доказ, що людина мустьєрської доби вже вірила в возагробове життя.

Молодший Палеоліт

Він поділяється також на 3 доби:

Перша т. зв. Ор'няцька від 40 - 28 тис. літ.

Друга ” Солютрейська від 28 - 25 тис. літ.

Третя ’* Мадленська від 25-8 тис. літ.

Назва ’’Оріняцька доба¹¹ походить від французької місце­вости ”Оріняк“ (Aurignac) по-нашому — орій. Назва має корінь ”ор“ ло-орійськи: плуг: Це насуває здогад, що в тій місцевості жили о р і - о р і ї та назвали її своїм іменем. Там знайдено цілий кістяк оріняцької людини. Вік тих діб визначено атомовим годинником.

Оріняцька доба — це час, коли ’’Четвертий льодовик** ’*ВІрм“ (Wurm) дійшов недалеко границь України, Клімат був тоді дуже охолодився. Довгі зими й сильні морози змушують людину того часу інтенсивно думати. Печери дають замало захисту від зи­мна, а це змушує людей-орів будувати вперше мешкання на повер­хні землі, щоб перебути тяжкі зими. Зимно, проблема їжі заставляє людей думати, досліджувати, винаходити. Починається тоді перший засів і збір збіжжя, появляється кращий виріб зброї. Безнастанна боротьба з природою за існуваїння, далекі лови, труди формують фізичний вигляд тодішньої людини. Вона стає вища, ходить просто, зміняється вигляд чашки. За 168 тис. літ ’’Четвертого льодовика** (110 - 12 тис. літ. — третє отепління) народжується нова, щораз більше подібна до сучасної, з розвиненим мозком оріняцька люди­на, високоросла з подовгастим черепом, широким чолом, з висуне- ним наперед підборіддям (homo sapiens). В Україні за 170.000 літ витворюється нова раса людей високого росту і воїна поширюється на всю Европу. (7) й (2).

Оріняцька людина вірить у позагробове життя: в розкопах у Костенках над Доном, дно могили й кістяк були посилані чер­воною юхрою, а біля кістяка лежали предмети ужитку-кістяна гол­ка з вушком, кремінні скребачки та продірявлені зуби звірів, що служили за намисто (150). Тамже знайдено 43 нагі жіночі фігур­ки, вирізьблені з костей мамута. Це свідчить про культ праро­дитель к и - матері, а тим самим про початки матріар­хату. Це був поділ праці й завдань між мужем і жінкою-госпо- динею дому-житла. Вона стала жрекинею домашнього вогнища і прародитель кою та об’єдинителькою осілих груп ловців. Жінка шиє одіж ловцеві, вона дбає про насіння збіжжя, лікує й доглядає ра­нених на ловах ловців, виховує дітей, закопчує і сушить на зиму м’ясо, гриби й овочі. Вона стає матір’ю роду. Вона мусить бути сильна, відважна, кмітлива бачити всякі життєві потреби та вимагати від ловців ці потреби заспокоїти. Першою такою потребою була будова житла на землі. Заостреними кремінними клинами тодішні ловці зрубують 15-20 цм. (6-8 інч.) грубі дерева І з них бу­дують перші житла-хати. Грубші кінці дерева-матерїялу вкопують в землю, вгорі зв’язують їх ремінними шнурами, залишаючи отвір на дим. ОднородиннІ житла були округлі, більшеродинні були подов­гасті. Мешкання покривають шкірами звірів, від землі до верху. Маємо ознаки, що оріняцька людина України, 30-25 тис. літ тому, по всякій правдоподібності, то наші прапредки від тоді аж до но­вих часів, почерез Русь до сьогодні. Прямих доказів на це немає, эле є посередині:

1. Знайдені фіґурки жінки—матері землі і людського роду. З України занесли їх опісля оріяни в Ма­лу Азію (сумери, хати), в Індію й Західню Европу.

2. Посипування вмерлого червоною охрою, симво­лу вогню і крови. Той звичай з України занесли оріяни в країни пізнішого розселення.

3. Будова перших мешкань одно побіч другого в формі к о- л а, з вільним в середині подвір’ям (незабудованим). Так само в сЬормі кола будували свої поселення наші орії-трипільці, В Іраку округлі хати такої форми, як в оріняцької людини, буду­вали сумери з невипаленої цегли, з заокругленими стіжковими да­хами. Ця форма заховалася до сьогодні в будівництві арійсько- арабсько-турецького населення в Малій Азії.

Около 25 тис. літ тому орії України починають різьбити й малювати. Жіночі фіґурки, різьблені з костей мамута і пісковика, різьби звірів: биків, оленів, птахів та іграшки для дітей знайдено в археологічних розкопах України. Ці різьби свідчать про віруван­ня оріїв у позагробове життя (анімізм, тотемізм, магія). Такі самі фігурки, занесені оріянами з України-Оріяни, бачимо в Малій Азії й Західній Европі.

Орії вірили, що все на світі, що живе й росте, має душу. Тому кожний рід оріїв мав за свого опікуна якогось звіра, птаха чи дерево, бо їх духи приносили родові щастя на ловах і на вій­ні. Тому до житла-хати роду прибивали голову-тотем звіра чи пта­ха, а до шапок пришивали роги, або крила. Тотемізм в Карпатах і Підкарпатті перетривав до Першої світової війни. Роги барана з го­ловою прибивали до причілка хати. (Диви І. К. Березовський ’’Бе­рез і в сь ке боярство на тлі Історії України").

Уже тоді, 25 тис. літ тому, орії - ”оріяни“ на основі їх ві­рувань в надприродну силу Творця Всел енної (анімізм І тотемізм), починають формувати свій пантеон богів, а в парі з тим свою най­старшу культуру нашої землі. Цю культуру занесли розселившись в Західню Европу, Малу Азію, Індію та всюди, куди сягало їх роз­селення.

Від оріїв перейняли пізніше культуру єгиптяни, семіти й монголи. Пригляньмося дуже коротко, як формувалася та найстар­ша цивілізація оріїв в їх правітчині Оріяні, бо народня творчість — це дзеркало життя й культури нації.

Орії були діти природи, бо ж від сил природи були зовсім залежні. Вони вірили, що все живе під сонцем родиться, має ду­шу, живе, розмовляє між собою, видає плід-потомство і вмирає. Усе це діється лише тоді, коли людина не бачить, тобто переваж­но вночі. Душі всього живого (рослин і звірят) по смерті ван- друють у повітрі, у воді, по полях і в лісах. Більшість тих душ є людям прихильна, але деякі з іних є й ворожі. Орії вірйли, що добрих духів можна з’єднати до помочі людям, а злих духів можна відвернути, зробити їх нешкідливими магічними рухами, дія­ми та приговорюваннями, а також за поміччю добрих богів.

Opii бачили небо, сонце, місяць, зорі, пори року, громи, бли­скавки, дощ, вулькани. Це все пояснювали собі залежністю від різ­них богів. Вони розуміли, що був хтось Всемогутній, що створив небо, сонце, місяць, землю і зорі. ’’Молочний шлях" пояснювали со­бі як найвище небо (третє), де мешкав той ’’Творець Вселенної". Він сотворив не лише Вселенну, але й усіх менших богів, сонце, місяць, зорі, дощ, грім І т. п. Наші історики й учені губилися в здо­гадах, яка різниця була між Сваргом і Хорсом, чи Сварожичем І Дажбогом. Християнство старалося затерти в пам’яті всіх оріїв пан­теон дохристиянських богів Руси і слов’ян. Це, що зосталося, то лише далекий відгомін сивої давнини без логічного зв’язку, і тому нашим ученим тяжко було дохристиянський пантеон слов’яно-русь- ких богів устійнити. Беручи за взір пантеон богів найстарших оріїв, вихідців з України-сумерів можемо з їх клинописів устійнити, який був пантеон богів в Оріяні приблизно 7.000 літ тому. (Про значення назв богів буде мова пізніше).

Це є порівняння Із сумерським пантеоном, що їх сумери принесли в Мезопотамію з Оріяни-У країни. Чи воно е на 100⁰∕o вірне, ручити не берусь, хоч на достовірність повище наведеного є деякі докази. Ми їх проаналізуємо.

Пригляньмося значенню назов сумерських богів і наших:

E н - лі лъ - бог неба й землі. Ен-сумер. Небо, Ліль — Ма­ти богів, наше - Леля. (У болгар ’’леля" — тітка, у турків леліка теж тгтка.

I. ) Бог Нин, - наше неньо. Населення Карпат до сьогодні називають тата-голову родини-”неньо‘*.

Нина - Земля, це наша неня-мати. Слово знайоме кожній українській дитині. Шевченко у своїх творах згадує Неньку-Украї­ну багато разів. Чи ж тепер не зрозуміло, що наш народ крізь си­вину віків говорить: мати-земля, мати-Русь, ненька-Україна, і неня- рідна мати?

II. ) Г а т ум - бог блискавки і грому походить від сум. Гату- Бити, патрон мілітарної сили сумерів, наше Перун,

III. ) Енкі - бог моря-води, дощу, виливів Евфрату й Тигра. Чи не тому американські індіяни говорили ’’енкі" на прибулих із-за води (океану) білих? ’’Єнкі"-національна назва американців. Це бу­ла та головна трійця богів, що керувала Сумерією.

Жінкою бога Нин-а була богиня ’’Бава ‘‘-наше баба, най­старша мати менших богів. їм Нин і Бава давали накази як батьки своїм дітям. У родовому ладі ’’матріархату" в Прарусі найстарша жінка роду звалася ’’прабаба", а молодша ’’баба" аж до сьогодні. Ці назви доказують, що сумери — це відірвана галузка народу Оріяни-України 7.000 літ тому.

Пригляньмося назвам слов’яно-руських богів. - Сварог — творець Вселенної, бог усіх людей на землі. ’’Сва" (Авеста) - все, а ’’рог" — сильний, високий, могутній. Трійця його синів: І) Даж­бог, найстарший син Сварога, бог усіх оріїв, а не сонця, по­даватель усякого добра, творець людини-орія. Тому то русини І сло­в’яни називали себе дітьми й онуками Дажбога. II) Перун, мо­лодший син Сварога, володів дощем, громом, блискавкою й уро­жаєм оріїв. Назва "Перун" походить від тисячелітнього слова ’’пра­ти" — то значить ’’бити". Оріянки йшли на воду (річку, озеро)

"прати" білля, полотно, сукно, б’ючи їх пра/т/ником. (У югослов’ян слово ”праті“ — значить теж ’’бити").

На Підкарпатті і в Карпатах народ говорив: ’’така плова с п р а л а“, тобто ’’вдарили дощі". ”Плова‘* - по-орійськи, хатськи й староруськи означало ”дощ". (італійське: піове).

Перун, сумерське Гатум, індійське Індра — це бог і опікун військових сил оріїв, си^ів Дажбога, що б'є громом своїх ворогів. Для хлібороба Перун був богом урожаю ”Ярилом“. Він приносив своїй сестрі Землі-Ладі дощ і урожай. Тому то все, що за весну, літо виросло, а восени дозріло, звалося на Русі "ярож-яриною (го­родина, яре жито, яра пшениця і т. п.).

Назви ”Перун“ у повище згаданих народів і нашого ”Яри- ла“ мають по 5 буков. Це також не припадок. Третій син Сварога — це X орс - C в а рож и ч, бог сонця і вогню. Xopc (Авеста) світлий, ясний бог. Анімістичний світогляд оріїв зосереджувався довкола трьох до життя потрібних елементів: світла-тепла, води й вогню. Бог Сварог дав ці три елементи своїм синам, щоб вони жи­вили ними сестру Землю. Земля-Лада, четверта дитина Сварога, ма­ла також дітей: сина-Місяця, бога молодости-безсмертя, бо місяць ІЗ разів в рік відмолоджувався. Тому Місяць, син Землі-Лади (краси, досконалости), звався Ладо, богмолодости, любови, чарів, вічности. — Дочка Землі-Лади ”Маяна-Милана“ була богинею весни, відродження й відмолодження природи. Дальшими дітьми Землі- Лади були Велес, Стрибог, Купало, Смаргло й Мокогаа та, мабуть, багато ще інших нам незнаних. Батьком тих усіх дітей Землі був Дажбог. Так виглядав би дублет сумерських богів. Що він є, по всякій правдоподібності, вірний, свідчило б те, що в усіх оріїв, від су мерів почавши,землею правила трійця бо зів та в усіх було божеське почитания завмирання і воскресіння природи.

Свята завмирання і воскресіння природи в сумерів і в прарусів. В сумерів: Бог Нин сотворив Рільника Енкі-мду й вівча- ря-скотаря Думуза. Оба вони залюбилися в дочку Землі, богиню любови, запліднення й урожаю, Інанну - нашу Маяну. Думуз з про­дажу отар доробився майна, став царем сумерів і насміхався з за­мазаного глиною рілі Енкімда, називаючи його сином борозди, ровів і болота. Інанна вибрала за мужа Думуза, елегантного короля су­мерів. Злий дух позавидував Думузі його щастя і безсмертности та порубав його в куски. Уся природа посумніла, земля перестала ро­дити, настав холод на землі. Засумований народ не забув Думуза, він жив у піснях, і переказах народу. Щоб прихилити любов Інан- ни до народу, наслідники Думуза, сумерські царі, почали продовжу­вати церемонії подружжя з Інанною щороку, вірячи, що в той спо­сіб Інанна буде продовжувати урожай. (В Єгипті подібний переказ).

Ця церемонія відбувалася в царській палаті ось як: В мі­сяці березні застелювали в залі низьке ліжко, довкола нього стави­ли посудини з галузками кипарису й очерету з приємним запахом та при тому співали весільні гимни. (Такий гимн, записаний клино­вим письмом, є в царгородському музею, у відділі ’’Старовинного Сходу", ч. таблички 2461).

Цей гимн звучить: 1, Суджений, дорогий моєму серцю, чу­дова твоя краса, меде солодкий. 2, Леве, ти ловиш мене... 3. Ти зловив мене, позволь мені стати з дрожанням перед тобою. 4. Суд­жений, я хочу бути взята тобою до весільного ложа і бути твоєю... 5. Суджений, дозволь мені пестити тебе, мій дорогоцінний пестій- чик є більше пахучий, як чебрець, як мед...“ Це найстарший гимн любови на світі, записаний рукою людини около 5.000 літ до Xp.

В місяці жовтні, коли перший мороз посріблив землю, су- мери, хати, орії-праруси плакали-голосили за вмерлим Думузом*. Щедрий Вечір і Меланка в нас — це свято воскресіння природи.

Щоб доказати, що в Палестині до приходу жидів жили о- р і яни-пра українці, наведемо доказ з Біблії. Пізнаю осінню жінки на вулицях Єрусалиму ляментували голосно: ’’Тамуз умер, Тамуз умер“. Жидівський пророк Єзекіїл сердився і кричав до жінок: ’’Який Тамуз умер? Ви маєте єдиного Бога (Ягве), а Він не вмирає¹*. Але жінки по традиції плакали за Думузом, по-жидівськи Таму­зом, богом оріїв. Це доказ, що вони були сумеро-оріянками. (Біблія, розділ 8, частина 15).

Про багату сумерську мітологію, високу культуру й цивілі­зацію, поезію, літературу розповідають нам відкопані клинописні та­блички з глею; їх знайдено десятки тисяч.

Багату культурну спадщину наших прапредків писану на березовій корі знищили нам різні зайди-загарбники, що тисячоліт­тями пересувалися через Оріяну-Україну на всі сторони світу. То­му ми так мало знаємо про високу культуру й цивілізацію наших предків.

Віра в те, що духи предків опікуються домашнім огнищем (з життя тодішньої людини скупчувалося майже ціле біля вогнища), а душі звірів і птахів приносять щастя на ловах і в війні, — це анімізм, а походить від латинського слова ”аніма“-душа. Сполука анімізму з тотемізмом витворила магізм. Тодішня людина почи­нає вірити, що як найстарша жінка, матір роду, поблагословить лов­ців різьбленою фігуркою матері-землі ”Лелі“, чи новонародженого члена роду, вимовляючи при тому відповідні заклинання, то ловці принесуть з ловів велику здобич, а новонароджений, обмитий хо­лодною водою, буде рости сильний, здоровий І відважний. Також перед їжею праматір роду говорила ритуальні прохання до духів померлих членів роду, щоб разом із живучими засіли до їжі, бла­гословили членів роду й давали їм силу. На ту ціль перших кіль­ка крапель чи кусків страви вкидала в огонь для духів помер­лих. (2/ ст. 57-61).

Українська людина того часу починає думати, як то засу­шену шкіру медведів, лисиць, зайців і т. п. зробити м’якою так, щоб з неї можна шити одяг. Хто мав діла з сирою засушеною шкі­рою, той знає, що вона має пружистість тонкої бляхи, тож її зши­вати неможливо. Ще тяжче з такої шкіри пошити штани чи чобо­ти. А людина в тих часах шкіряною торбою мусіла принести води; збирати овочі, ягоди, гриби в шкіряну торбу; виходити з торбою на лови і т. д. Тож наші праорії мусІли виправляти шкіри, щоб по­шита одіж не муляла тіла.

Краще обробленим кремінним ножем тодішня людина не ли­ше здирає шкіру вбитих звірів, але й крає м’ясо на тонкі куски, може рубати жердини на хату, палицю на спис і гостро його заті­сує, ножем різьбить з кости фіґурки Матері-жінки, богиню Матері- Землі-Плодючости. — Українка-оріянка, шукаючи за гарбником до шкір, стинає кору з різних дерев. При тому відкриває, що в корі верби й тополі, національних дерев України, є лікарство проти га­рячки — х і ін і н а. Праоріянка стає не тільки опікуном роду-до- му-вогнища, але й лікаркою й доглядачкою (сестрою милосердя- норскою) хворих чи ранених членів родини, покровителькою роду, благословенням Бога. Тому становище жінки в оріїв і на Руси було тисячелІттями у великій по ш а н і.

Племена праоріїв у тих часах розселяються з України по всій Европі, несучи із собою свою культуру і свій досвід. Це була перша еміграція оріїв на Захід. Змішавшися з менш культурними неандертальцями, вони витворили нові народи Европи.

Оріняцьку людину України, праоріїв, слід уважати за най­давніших предків праслов’янських племен Східньої і Південної Ев- ропи. (2/ ст. 58). Німецькі археологи С. Райнах, Й. Баер, О. Мен- ґін, І. Обермаєр, Г. Зебер, Г. Ґаррод, Л. Цоц і Г. Брей англієць, М. Буль француз, та українець Юрій Полянський (2/ ст. 67). — во­ни всі вважають, що оріняцька людина прийшла в Західню Ев­ропу з України; тож Україна є правітчиною арійської раси.

Ті емігранти з Оріяни-України дали Західній Европі нові культури: т. зв. Солютрейську на Угорщині та Мадленську (від міста la Madlene у Франції).

Чому таке припущення? — У добі оріняцької людини-орія (ЗО тис. літ до Xp.) жив в Европі т. зв. північний олень, прадід сьогоднішнього рена, муса та оленя. Ті олені мали смачне м’ясо й легку до виправи м’яку шкіру з густим м’яким волосом. Вони жи­ли стадами близько льодовиків на півночі Европи в високих горах. В зимі йшли вони тисячі кілометрів на низи над море, де не було снігу й трава не замерзала. За оленями йшли ловці. Під кінець квітня олені поверталися на північ близько льодовика, бо на по­лудні літом докучали їм овади-гедзи, які тоді, як і сьогодні, скла­дають яєчка під шкіру рогатої худоби. За оленями знову ж під­ступали й ловці.

У часі таких мандрів цаші праорії обізнавалися з тепліши­ми околицями Західньої Европи, брали на вози свої родини (25.000 літ до Xp. мали, правдоподібно, вже колесо-”рату”) і цілими рода­ми їхали на Захід. Воли тягнули вози. Маючи кращу зброю, пере­магали менше культурних малих ростом неандертальців.

II. ЧАСТИНА

O P її

Мадленська доба тривала 25-8 тис. літ до Xp. У цій добі орії-арії заселюють всю Европу. їх правітчиною була У- країна. Орії, які виеміґрували в Скандинавію (за оленями) і Данію і там поселились, дали початокскапдинавськійрасі. Звідти пе­ребрались в Ісландію і Ґренляндію. Англію племенами валюхів, !сенів, умбрів, новатів, триноватих хорутанів, думанів та ін., опану­вали орії з пізнішої еміграції з Оріяни-У країни. Згадані племена були кельтсько-самарського походження. Греки торгували з ними вже в добі Перікля і називали їх ”п ри д айн и“ чи ”п р о д а й- н и“. Від них пішла назва Приданія - Британія. Перед римля­нами прийшли до Приданії племена анґлів і саксів. Римляни (Юлій Цезар) завоювали Приданию та назвали Брітанія. У 1066 ∣p. завою­вав Англію Вільгельм Нормандський, званий ’’Завойовник**. (4/ ст. 223-30). На доказ приходу оріїв в Англію маємо багато рік з орій- ськими назвами, як Іре-ор, Дон, Тамара, Самара, Северна, Айре, є ріка.Дун в Скотії, а Ірляндію ґермани-нормани називали Ор-лянд, то є край оріїв.

У Мадленській добі окрім ловів орії України занималися ри­бальством. Кості риб і кості звірів з тієї доби знаходимо разом. Видно - того часу наші оріяни вміли вже з лозини і верби виплі­тати т. зв. верші та перші сіті до полову риб у повнорибних рі­ках України. Мужчини при помочі краще вигладжених кремінних ножів виробляють з костей і рогів звірів різне ловецьке й рибаль­ське знаряддя, як вістря до списів, кістяні ножі й гарпуни до по­лову більшої риби та гачки з кости до вудок. З винаходом лука роблять з кременю й рогів вістря до стріл. (2/ ст. 60).

Винахід лука

Це епохальний винахід далекобійної зброї, ліпший від пращі. Лук перетривав 10 тис. літ аж до винаходу стрільного по­роху.

Мадленська людина різьбить, малює й рисує. Різьблені жі­ночі фіґурки знаходяться з тих часів густіше. З кости виробляють шила й голки до шиття шкіряних одягів. Хати будують, як і в ерІняцькІй добі, але обширніші. Над Дністром, в селі Мар’янівка, знайдено дві довгі сопілки-флейти з тих часів, зроблені з оленя­чого рога. Це доказ уже високої культури тогочасної людини, коли ьона змогла кремінним свердлом провертіти ріг вздовж і зробити з нього сопілку.

Матріархальний лад триває дальше і в цій добі. Суспільний лад — родовий. Є вже познаки вождівства-провідництва в ловець­ких і воєнних справах, бо знаходяться перші різьблені кістяні бу­лави, а булава — це відзнака вождя.

У селі Волоському коло Дніпропетровського знайдено в мо­гильнику кістяки людей негроїдної раси. Це були люди кремезні, низького росту, з широким носом, чужі в Україні. Догадуються, що це сліди нападу на Україну людей африканського типу. Другий могильник розкопано в сусідньому селі Василівці тої ж області. Там знайдено 44 кістяки людини українського високого типу. В їх кос­тях стреміли вістря до списів і стріл. Значить — люди цього типу згинули в бою, мабуть, з негроїдними наїзниками. Це вперше у- країнська людина тому коло 10 тис. літ боронила рідну землю від наїзника і хоронила вбитих товаришів, зброї в спільній могилі. (2 ст. 71).

Мізинська культура в Україні Мадленської доби, 25-8 тис. літ до Xp.

У Чернигівській області, в селі Мізимь над р. Десною, ар­хеолог Хведір Вовк розкопав у 1908-9 рр. велике селище Мадлен­ської доби. На глибині 6 метрів знайшов він залишки кількох кру­глих будинків, а в них печі-вогнища та ями-сховища. Ями були заповнені тваринними кістками (матеріялом до виробів) та різними готовими виробами з кременю, кости і рогу. Хати були округлі, 6 метрів у промірі, побудовані з жедрин, вкопаних у землю і вго­рі зв’язаних разом, покритих шкірами. В хатах знайдено багато ко­стей мамута та рогів оленя. Хведір Вовк знайшов ось які вироби із слоневої кости (іклів мамута); дві пари браслет, кілька фіґурок со­баки й сови, більш десятка фіґурок птахів і примітивно викінчених фіґурок жінки-символу родоначальниці, матері-землі.

Це вказує дальше, що мешканці тих хат, 20-15 тис. літ до Xp., мали віру в поза гробове життя. Усе це було прикрашене за­рисованими на твердій слоновій кості по-мистецьки рівними геоме­тричними взорами, подібними до вишивок. — Треба було великої вмілости, зручности, доведеної до артизму, щоб провертіти тверду слонову кість так, щоб з неї осталася лише тонка рурка. Пізніше ^ТУ РУР^КУ> артистично різьблену, розтято й на обох кінцях просвер­длено дірочки, щоб браслетку можна запинати.

Кромі фіґурок і браслеток знайдено вироблені із слоневої кости ножі і вістря до списів та шила й голки до шиття одежі. Голки вказували б, що тодішня людина виробляла вже полотно. Вістря до списів і ножі були також різьблені гарно.

Знахідка в Мізині була першою того роду в Европі, тож викликала серед європейських археологів здивування й подив. За артизмом виробу й рисунку вона досі не має собі рівної в світі. Також знайдено там понад 600 малих лискучих мушель з-над Чор­ного моря та куски бурштину з-над Балтики. Усі мушлі просвердле­ні. Видно — з мушель і бурштину роблено прикраси, намиста для праукраїнських оріянок.

Мушлі з-над Чорного моря і бурштин з-над Балтики, відда­лені від Мізиня кількасот америк. миль, свідчать про торговельні зв’язки між посвояченими племенами оріїв Причорномор’я і При­балтики.

Мізинські знахідки перед Першою світовою війною викли­кали заздрість у сусідів і німців, а подив із-за високого ступня на­шої старовинної культури й мистецтва в англійських та інших за- хідньо-европейських археологів. Усі вони мусіли в душі признати, що Україна 20-15 тис. літ до Христа була колискою цивілізації І культури Европи та цілого тодішнього світу. По Другій світовій вій­ні, в 1954-57 рр., розкопували МІзинське селище археологи України П. Евфименко, М. Рудинський, П. Борисковський та інші.

На глибині 6-20 м. (у) вони відкопали більше хат і більше артистично виконаних речей. З-поміж них найважніші: одна лопат­ка (кість з передньої ноги) і дві спідні щелепи мамута, які були оздоблені мистецьким рисунком червоною охрою. Рисунок на лопат­ці має около 20 ломаних, рівно розміщених паралельних ліній, одна коло одної, що разом творять вишивковий орнамент, ні­де в Европі досі не знайдений (2. 74 - 6)

Це відкриття викликує в нас гордість за наших висо­кокультурних пра-пращурів. У Франції відкрито по війні подібну, але далеко молодшу культуру розписі та далеко не так багату й мистецьку, як M і з и н с ь к а.

Селищ Мадленсько-Мізинської доби знайдено в Україні ду­же багато, а це значить, що густота населення України тих часів була велика, бо за обчисленнями археологів з 1957 р. в одному се­лищі жили 100-200 людей. Це змушувало людей шукати нових те­ренів, а це є рівнозначне з новими еміграційними хвилями з У- країни. (Д-р Ярослав Пастернак. Археологія України, 2 ст. 74-80) і Нариси стародавньої історії України А. Н. У. P. С. Р. Київ, 1957.

У тих часах заселюється оріями Центральна Азія, Америка, Індохіни. Індонезія, Нова Гвінея, Австралія, Полінезія і Гавайські острови. Щоб багато не розписуватися, згадаймо, що гавайці співу­чі, музикальні, веселі, мають багато слів орійсько-українських, н. пр. ані (ані) — вогонь, орійсько-індійське й наше праслов’янське "аг ні “-вогонь. Гавайське ’’гуля-танець, забава, розвага, а в нас ’’гу­лі", ’’гуляння*¹, ’’гуляти" — значить забавлятися, розважатися, тан­цювати. Можна найти й більше порівнань. Це повинні зробити у- країнські дослідники мов.

Що ті орії за десятки тисяч літ прийняли в свою мову слова й кінцівки китайські, еспанські та інші, — це вдача всіх оріїв приймати, мову наїзника за свою. Так і сталося з еміграцією орІїв усюди. Але білі льняні сорочки поверх таких же білих штанів, вишивки, килимарство, співучість, працьовитість, скромність вдоволитися малим, терпіти недостаток, довірливість до чужинців, дерев’яна соха без коліснички, запряжено волами в руках босого орія з підкоченими штанами від Індії через СІям, Камбоджу. Су­матру, Борнео аж до Оріяни в Новій Гвінеї залишилися ті самі, що були 10 тис. літ до Xp., а в нас в Україні аж до 20-го століття.

Орії в Америці

Торкаючись заселення Америки в тих часах, згадаємо най- коротше американських індіян, бо по їхній культурі, занесеній тут около 26-10 тис. літ до Xp., затриманою ними консервативно так, як дерев’яний плуг в Індії та Індохінах, можна собі приблизно уявити, яка була в тих часах культура в оріїв на Україні. — Ке­раміка індіян і трипільська є, немов дві сестри, до себе подібні. Питання як індіяни дісталися до Америки? — Були три мож­ливості: 1) Землею Берінґа яка не була відірвана, проливом від A- ласки. 2) Через Атлянтиду. Грецький філософ Плятон (428-347 до Xp.) у своїм творі ”Тіма Е. У. С. і Крітіяс" пише ось що: Коли Co- льон (640-559 до Xp.) відвідав Єгипет, єгипетські жреці оповідали йому про великий край ’’Атлянтиду", що була поза стовпами Гера- кля (Ґібральтаром). То був край більший, як Мала Азія враз з Лібією та ще й могутня держава, що 9.000 літ перед Сольоном своею фльотцю контролювала торгівлю на Середземному морі. Одної ночі (жреці не подали дати) в наслідок сильного землетрусу та 6-та частина світу запалася в море“.

Стільки Плятон. — Хоча Атлянтида зникла, то єгиптяни й греки дальше називали море між Америкою й Европою ’’Атлянтид- ським“ і та назва зосталася.до сьогодні. Азорські острови були б тоді залишком Атлянтиди.

Народ Атлянтиди — за словами Плятона — був високо­культурний. По занику Атлянтиди індіяни в Америці, відтяті від Егропи-материка, розвивали свою культуру дальше самобутньо. Ко­ли Колюмб відкрив Америку, то —на думку вчених — в Америці було понад 16 мільйонів волелюбних індіян, з того в Південній і Середущій Америці 15 мільйонів.

3). Здогад, шо т. зв. ’’індіяни" дісталися до A- мерики човнами. На доказ подають, що норвежець Top Ге- єрдаль виплив з Марокка через Атлянтик човном, склеєним з па­пірусу P- Нілю, з сімома людьми залоги й за 57 днів, зробивши 3.200 миль дороги, причалив до м. Бріджтавн, на острові Барбадос, в Малих Антилях. — Цим він доказав, що Старий світ — Европа мала сполуку з Америкою в сірій давнині.

Американський Лінгвіст Кир Г. Гордон, знавець фенікій- ської мови, наводить ще один доказ, що Америку відкрили фені- кійцІ, найкращі мореплавці (2.000 літ до Xp.) старовинного світу. Це сталося 596 р. до Xp. Того року єгипетський фараон Hexo, бувши володарем Фенікії, дав наказ фечікійській фльоті об’їхати довкола Африку, щоб довідатися про можливості поширити торгівлю. Коли ж фенікІйська фльота знайшлася в Гвінейській затоці, буря роз­кидала кораблі (10). а один з них загнала аж до Бразилії, в око­лиці Параїба, де моряки з того корабля вирили на камені напис, як і чому вони опинились на цім континенті. Коли ж вони повер­нулися додому, то — очевидно — рзповіли про нововідкритий кон­тинент. ФенікІйці мали, мабуть, компас і орієнтувались на Поляр­ну зорю.

Тому, що фенікійці були оріянами. ми зробили цю дигре­сію. До них ми ще повернемо.

Як було згадано — при вікриттю Америки Колюмбом було на цьому континенті понад 16 мільйонів волелюбних індіян. Коли в 1519 р. прибув на Південну й Центральну Америку Кортез із своїми ’’зайдами*', індіян було около 17 мільйонів. (4/ том 12, ст. 54-79). Було їх доста, щоб знищити тих кількадесят зайдів, що прибули грабувати їх майно. Не зробили того, бо були — як І на­ша Русь — чесні, шляхетні, гостинні й довірливі, мов діти, до чу­жинців, але — на свою біду — були розбиті на 1.297 діялектів (говорів) і десятки тисяч племен, що між собою ворогували (як і наші предки). (4/ т. 12, ст. 54-79).

В індіян, як і в усіх оріїв, найбільшу силу і владу над на­родом і вождями мали жреці, замкнені в найвищу під соціальним оглядом касту. Для своїх дітей мали школи. З них виходили жре­ці, інжінери, архітекти, астрономи, вчителі, писарі, урядники і т. п. Так було в інків, маїв, азтеків і в Інших індіанських племен, так було в сумерів, хатів, індусів (брамани) і в нас.

Жреці не допускали до з’єднання племен в один народ, бо жреці панівного племені винищували жреців підкореного племен. Тому ті племена взаємно ворогували й тішилися, як жменька ’’бі­лих" винищувала їх сусідів-конкурентів, що густо-часто говорили тою самою мовою. В нас в Україні в 1918-20 рр. робилося те са­ме. Як москалі грабували один повіт і той повіт робив повстання, то інші повіти, де ніхто не грабував, мовчали.

Так москалі обдерли й ©жебрачили всю Україну.

Пригляньмося до деяких назв з тих 1.297 індіянських мов: — мова новагів, чінарів, конікарів, сумів, закотеків, колотланів, гі- мерів (кимерів?), урів, олюрів, чолів, соломекІв, мамів, кочилів, чор­тів, коліїв, оротинів, хатинів, восків, ясиків (язиґір), урубів, запа- рів, посохів, маріюсів (маріїв?), зофіїв, борів, доринів, коропів, лю- лів, юрІв, гаїв, семаків, маків, антів, таренів, ярів, тимотеїв, патоків і т. д. їх є 1.297 мов з десятками тисяч племен, чиїх назов ніхто не записав. У 90⁰∕o ті назви мов є зіспанізовані. Я вибрав з менше зденаціоналізованих, щоб читач пізнав, як ті назви є нам дуже зро­зумілі.

Зупинимося ще над кількома назвами племен: предками, аз­теків, інків і маїв, що жили від Мексика по Чіле. Амер, архео­логи знайшли в руїнах індіянських міст керамінку, дуже зближе­ну до трипільської, вироблюваної 1 тут і там в Україні на гон­чарському крузі (точку).

Предками культури азтеків були тольтеки. їх історія гу­биться в сивині десяток тисяч літ. Археологи обраховують, що ін- діяни почали прибувати з Европи через землю Берінга від 20-4 тис. літ до Xp. (4/ ібідем).

Назва тольтеки походить від їх столиці давно!' T у л я - л а. Це слово оріянсько-слов’янське. Тула — це шкіряна торба на стріли до лука. (Тули стулюєш тоскою — в ’’Слові про похід Іго­ря"). Є до сьогодні місто Тула на давньому пограниччі Київської Імперії Руси.

Назва Азтеки має слов’янський пень аз — я та індійське теки - білий. Походить від прадавнього Ац-тлян. Ац - я. т л я н - білий! Так, отже, Атц-лянтида була краєм ’’білих". Значить — предки азтеків були ”білІ“.

У Перу предками інків були давні племена з назвою ”хи- ми“ кими-ри і мужики. Муж - слово арійське, як і к ил и - р и

- наше. (Ібідем).

Інше плем’я інків звалося запотеки. Чи це не наші Запотоки? Запоточні? А м а ї, що жили на півострові Юкатан в Гватемалі, хіба ж це не назва слов’янсько-орійська? Колись від ти- сячеліт місяць май в Україні-Оріяні звався Маїнь, наша мая

- богиня весни. Май, розмай — ці слова означають зелень, пвіти, маїнь. Маїти квітами в ритуальних обрядах оріїв домівство, хату, город, дівчину, що ритуалу благословення найстаршого жреця роду на супруже пожиття. Того місяця візувалися в оріїв одру­ження, а душі квітів і дерев мали приносити щастя новоженцям (анімізм ).

Які незрозумілі ці й чужі слова англійцям, еспанцям, фран­цузам, німцям та Іншим!

Вони вимовляють ці слова перекручено, не розуміючи їх значення. Які ж близькі й знані ці слова нам Українцям! — Чи ці назви - це припадок? — Я не спокутуюся з індіян робити укра­їнців. Я тільки стверджую факти. Але, коли це лише припадок, то він дуже загадковий і в історії незнаний. (Ібід).

Десь від 14-12 століття до Xp. азтеки та маї почали на вимогу всевладних жреців приносити людей в жертву богам на жєртівниках на вершку пірамід. Із такого нелюдського ритуалу еспанці стали нищити індіян. Але дійсна причина на нищення Ін­діян було їх багатство та золото, що ним були прикрашені храми.

Шляхетність азтеків, маїв та інків, як і всіх індіян, їх до­вірливість і наївність, чесність, пошана до чужинців, племінна не­згода й брак едности, напади й утечі, будови (круглі шатра), мистец­тво, різьба, вишивки килими аж просяться порівняти їх (як поба­чимо пізніше) до характеру наших оріїв-сумерів, ну і нас шанобли­вих українців.

Торкнемося коротко хим і в і мужиків. їх найстар­ші ганчарські вироби на крузі -колесі були такі подібні до три­пільських, як би це ті самі люди виробляли. Пізніше індіяни по­чали різьбити горшки й то так по-мистецьки, що й сьогодні будять подив археологів.

Мужики мали високорозвинену медицину, а особливо хірур­гію. Вони вміли оперувати заломану чашку голови, вставляти в міс­це витятого черепу чашки срібну, або золоту плитку. Археологи знайшли чашку індіянина, що мала вставлені й зарослі три плитки, а це доказує, що пацієнт по операції ще довго жив. Інші індіяни мали запльомбовані, або золотими коронами накриті зіпсовані зуби. Це вводило археологів у подив. Це ж тисячі літ тому було так прецизно зроблено, як і сьогодні. На опустілих будівлях святинь є різьби в камені, що представляють операції черевні, грудні і т. п. (Ібід).

Щоб багато не розписуватись, можна високу культуру ін­діян Центральної Америки звести до таких дефініцій: 1) індіяни ма­ли подиву гідні і справні устрої суспільні й державні; 2) високо розвинене будівництво з тесаного каменя; 3) прекрасні камінні до­роги та іригаційні канали до наводнювання рілі; 4) високу культу­ру обрібки рілі (погної) городництва; 5) різьба в найтвердших ро­дах каменя (не знали ні міді, ні заліза); 6) різьблене, єдине досі знане в світі тривкими фарбами мальоване ганчарство, ткацтво, кра­шения вовни і тканин природними тривкими фарбами (тайна оріїв, про що буде ще мова далі); 7) високорозвинену меди­цину, хірургію, математику й астрономію (обчисляли затьму сонця й місяця кілька літ наперед, а календар мали більш докладний, як ми сьогодні. Н. пр. маї обчислили рік на 365.2420 днів, а дійсно є 365,2422 днів; 8) високорозвинену металюргію і золотництво; 9) ма­ли своє письмо, прекрасно зорганізоване шкільництво нижче й ви­ще. Нижче було примусове, вище давало фахову освіту інженерам, лікарям і т. п.; 10) виростили нові сорти овочів І дерев.

Індіяни Центральної Америки були за описом еспанцІв — працьовиті, високоморальні, ніколи не брехали, додержували слова-обітницІ, не шукали багацтва і, хоч у своїм краю мали золо­то, були скромні. Чи ж це не жива копія оріянина-українця аж до Першої світової війни?

Що дали світовій культурі індіяни? — Дали кілька сортів картофлі й кукурудзи, виплеканих з диких рослин; дали кілька сор­тів помідорів (томати). Один рід томатів був відпорний на зимовий холод і давав плоди в гронах,.як виноград. Европейці — еспани не знали, як їх культивувати, і той сорт томатів загинув.

Індіяни виростили фасолю білу й червону та біло-червону, какао, ананаси, грушки-авокадо, чілійський перець, гумове дерево, з Гуми робили обуву та м’ячі до забави дітям і молоді. Виростили тютюн, курили його самі і в жертву богам палили його на вівтарі. А дальше: винайшли хініну, живицю до виробу лякеру, барвник ін- діґо, виростили домашніх індиків (з диких) винайшли висяче ліжко- гамак і — чудо техніки — висячі мости, прототип ланцюгових мостів, сплетені з грубих волоконних мотузів (около 60 цм. грубо­сті) з рослини ”кабуї“, своячки аґави. Такий висячий міст на ріці Апурімак в Андах був 148 стіп (майже 50 метрів) довгий. На т. зв. королівських дорогах інків •— одна довга 3.250 ам. миль (5.525 км), проведена горами Андами, і друга, т. зв. прибережна 2.520 ам. миль (3.780 км.), — були виконані на взір персько-римських шляхів, ма­ли 24 стопи (8 м.) ширини та були вкриті плитами (вимощені). До 19-го століття королівська дорога в Андах була найдовшою доро­гою світу. На тій дрозі над глибокими пропастями були перекину­ті понад 40 великих мостів і понад сотню менших, (всі висячі) та сотні мостів на понтонах з трощі, а на вузьких проваллях-мостів дерев’яних.

Повище згаданий висячий міст Апурімак, побудований око­ло 1350 p., завалився в 1890 р. Це доказ, яке сильне було лико рослини, званої ”кабуя“. (звідти назва ”кабель“). (60/ ст. 161-93). Інки будували висячі мости на 1.500 літ раніше від європейців і були вчителями європейців. Азтеки винайшли папір. Він був білий, сильний і тонкий, але невідомо, з якого матеріялу його виробляли. — Це доказує, як багато завдячує цивілізація світу Індіанській культурі в Америці.

Ту високу цивілізацію, що розвивалася тисячеліттями, зни­щили протягом 20 роїФв іспанські християни - грабіжники, носії вищої культур и!(?) в пошуках, за золотом. Вони винищили провідну багату верству (як москалі нам), інженерів, жреців, учителів, урядовців, попалили школи й книги, а мільйони біднішого населення повернули в рабів (як у нас — в колгоспах). Ті індіанські маси, втративши провідну верству, свою релігію і традицію, не мали сили, бувши під ярмом у еспанців, виростити но­вих провідників та відродити свою культуру. Іригаційні канали ви­сохли, дощі й вітри змили-знесли врожайну землю. Народ, позба­влений волі, попав у зневіру (як сьогодні в Україні), кинувся пити підсунену їм наїзниками горілку, якої індіяни ніко­ли не мали і не знали. Від того почали індіяни звиродню- ватися (деґенеруватися) так, що за три століття 70⁰∕o їх вигинуло. Останки зубожілої людности помішалися расово з наїзниками, за­були свої традиції і звичаї та мову, стали погноем наїзників.

Коли хтось, читаючи ці рядки гасить папіроса, хай пригадає, як шукачі золота й майна індіян згасили високу цивілізацію.

Археологи всього світу аж у 20-му столітті ту цивілізацію стали якслід оцінювати та з жалем у серці її досліджувати.

У той самий спосіб Андрій Боголюбський із своїми ’’охре­щеними* * грабіжниками зруйнував осередок східньо-европейської культури й цивілізації — наш Київ — 8. березня 1169 р., ви­возячи з Києва нашу провідну верству в Московщину, спаливши бібліотеки, руйнуючи церкви і школи Києва. Чого не доконав Бого­любський, це докопують москалі тепер. (37/ ст. 105-109).

Найстарший тризуб світу!

Найсильніший доказу що американські індіяни були оріями, свідчить найстарший (Рис. І), і найбільший розмірами, досі відомий тризуб, 5-10 тисяч літній знак оріїв як символ орійської трійці бо­гів. Той тризуб є 820 стіп (290 м.) високий, ширина зубів 20 стіп, виритий в червоного кольору скелІ-камені високо над морем в Пе­ру, в затоці Піско. Глибина зубів, виритих в одноцілому камені- скелі — 2 стопи. Той тризуб видно з моря вже з віддалі 12 ам. миль (20 км).

Як згадано — орії мали тризуб у честь трох найголовні­ших богів: Дажбога, Перуна й Хорса-Сварожича (в Праруси), Знаємо, що орії мали багато бджіл. У хатів (хетів) бджоли і коні були під опікою бога й їх не можна було, яд божих тварин, приносити в жертву. Кожний орій в березні перед Новим Роком (перед 21 берез­ня) мусів мати з бджоляного воску свічки і їх злучував при рукоятці з дерева в так звану трійцю-тризуб, в честь найважніших богів. — Трійця-тризуб — це не винахід християнства, а лише одобрения старої традиції оріїв - тризуба християнською назвою ”св. Трійці*'. Та традиція зберігалась на Україні до часу обох сві­тових воєн. — Господарі несли на Йордан до церкви трійцю-три­зуб, закосичений васильком, ласкавцем, калиною і барвінком, а по освяченні води старалися донести додому тризуб засвічений.

Це робили орії, виганяючи вогнем духів зими з води десят­ки тисяч літ до Xp. Тризуб-трійцю засвічували при громах, граді, повенях та давали вмираючому в руки, щоб з тим символом богів світла вмираючий увійшов у вирій. А що блискавка робить зиґза­ґи в формі тризуба, тож орії дали той знак богові грому.

Назви бога грому в народів мають по п’ять буков. І так: наш Перун, хетський Тарун, індійський Індра, перський до Зоро­астра Варун, опісля Arypa₁ скитський Табіт, римський Юпітр, ґалій- ський Таран, німецький Донар, голляндський Даґда. Крім 5-ти буков усі вони мають тризуб, як символ своєї влади. І це не е припа­док. При описі оріїв у Малій Азії таких назов знайдемо більше. — Отже тризуб-трійця такий старий, як орії й Оріяна — Пракимерія.

Король Володимир Великий і його попередники св. Олена й Ігор, кладучи на тризуб хрест, єднали три частини Руси: Нов­город, Тмуторокань вірою в Христа з Києвом. Знаком об’єднання Pycu послужив старий знак оріїв з хрестом. Боже Провидіння по­вернуло нам знак едности - тризуб знову в 1918 р. звільнило нас без нашого зусилля з кайдан усіх загарбників. Нам лишалось лише на відновлений знак об’єднання покласти хрест на тризубі, бо під тим знаком Бог дарував нам волю. Ми замість Бога-Христа вибрали зірку, І маємо те, що тоді хотіли.

Повертаючись до американських індіян, додам, що м а ї обчислили орбіту Землі довкола сонця з недокладністю, як і суме- ри, на 0.4“ (секунди). Чим видовбали вони в твердій з червоного Граніту скелі, не маючи твердого металю (заліза), такий великан- ський тризуб, археологи до сьогодні ’’ломлять" собі голову, але від­повіді знайти не можуть (4 ІбІд).

Мезоліт

Останній льодовик, який до границь України не доходив, танючи по 160 метрів щороку, відступав на північ та звільнив Евро­пу десь около 13.500 літ тому.

Цей період часу ділиться на 2 фази: Мезоліт і Неоліт. Ці фази діляться ще на під-фази кліматичні й археологічні. (2/ ст. 94- 96 і 4 том 10, ст. 170-9 ’Теологія").

Під оглядом кліматичним Мезоліт ділиться на: 1) арк­тичний клімат: льодовик щойно покидав пограниччя України, клі­мат холодний, арктична рослинність і звірня, часи около 13.500 до 12.600 літ; 2) підарктичний клімат: трохи тепліший і сухий, соснові ліси, часи около 12.600 - 11.500 літ; 3) бореальний клімат: сухий, теплий, появляються дубові ліси; часи: 11.500- 9.500; 4) атлантичний клімат: найкращий після льодовика, вологий і теплий, появляються листястІ ліси, часи около 9.500 - 7.000; 5) підбореальний клімат: ро­слинність і температура майже як атлантичний, але з нахилом до охолоджування, часи 7.000 - 6.000 літ; 6) субатлянтичний клімат: вологий, холодніший, та сама рослинність, появляються смерека, бе­реза й ліси мішані, часи від 6.000 - 5.700 літ.

Археологічні ери Мезоліту

1) тардену азька -около 13.500- 8.000 літ до Xp. - і

2) кампінська - від 8.000 - 5.000 літ до Xp.

1) Тарденуазька культура. Шведський геолог бе­ре цю назву від французького міста Тарденуа (Tardenois). Кліма­тичні обставини тих часів:

Після відступу льодовика звірі холодного клімату також відступають з ним на північ, а ловці звірів підсуваються за ними. Поширюються терени до оселення. Жителі тих часів України, із- за рухливого життя, будують сталі мешкання і винаходяь намети (шатра) мабуть, головно шкіряні. Удосконалюють дальше свою зброю: міцніші луки, остріші вістря до стріл і списів.

У печерах коло Мелітополя знайдено на кам’яних стінах і стелі рисунки тих часів: мамутів, биків, коней, вовка і собаки, ви­жолоблені твердим каменем і покрашені червоною охрою. — Меш­канці тієї доби живуть по всій території України, в Закарпатті# Словаччині й Румуіії. Поховання того часу знайдено в Криму. Кістяки належали до високорослих людей тої соло: раси, що жила в Україні в Оріняцькій і Мадленській добах. Мабуть уміли вже ліпити ручно перші горшки (2/ ст. 100-4) і (4/ т. 10, ст. 170-179, ’’Геологія'*).

2) Кампінська доба походить від французького сло­ва КампІні (Campigny) у цій добі українська людина починає обро­бляти землю мотикою, зробленою з оленячого рогу. Обробка землі ще не велика: українка того часу робила тією мотикою грядки під городину, як цибулю, часник, бураки може трохи й проса; вона лі­пила й посуду.

Жителі того часу занимаються й дальше ловецтвом, але то­ді сильно розвивається й рибальство. Мабуть риболовство вплину­ло на виріб глиняного посуду. Ловити рибу могли й жінки, особли­во в часі нересту, а що ріки були повнорибні, тож і риби було no- достатком. Гірша була справа з консервацією риби. Риба скоро псується, тож її треба скоро солити чи варити. Сіль того часу жи­телі України напевно мали. Тож тоді винайдено й кераміку. Гор- нець з сіллю, забутий у вогні, дістає т. зв. поливо. І такий припа­док навчив людей ’’поливати** горшки, а риболовство стає одним з головних середників поживи.

У цій добі українська людина виробляє першу кам’яну со­киру. Українці живуть на цілій території України, але густота на­селення не знана.

Стільки, як найкоротше, про людину кампінської доби.