ДУХОВНА КУЛЬТУРА ТА ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ НАСЕЛЕННЯ БРОНЗОВОГО ВІКУ

Рис. 34. Керамічна скуль­птурка птаха. Лужицька Культура. Рованці.

Традиційно до періоду бронзового віку (або епохи бронзи) відносили II тис.

Міграції різноетнічних груп на Волинь та Волинське Полісся були, як і в попередні часи різновекторні: носії ПТК йшли, імовірно, з південного сходу (Східної Волині), півдня [Захарук, 1959, с. 59-72], КЛП, ККА (пізніх фаз) - із заходу та північного заходу [Scibior, 1991, s. 50-61]; імовірні, дуже нечисленні групи шнурової кераміки «загальноєвропейського горизонту», ранньомежа- новицької, межановицької культур [Baginska, Koman, 1991, s. 73-87; Kadrow, Machnik, 1997; Bargiel, Libera, 2005, s. 197-211] з заходу та південного заходу, тшинецької [Археология Прикарпатья..., 1990, с. 59-107], комарівської, Ноуа - з півдня. У Поприп’ятті були, на нашу думку, інтенсивні контакти і переміщен­ня населення прабалтійських груп.

З епохою бронзи пов’язують давні витоки слов’янства, мови. Б. Горнунг до­історичний період слов’янства розділяє на чотири етапи: мовні предки слов’ян (неоліт, енеоліт); протословяни - III тис. до н. е. - початок II тис. до н. е.; прас- лов’яни (бронзовий вік - друга половина II тис.

Ядро території праслов’ян пов’язують з Прип’ятським басейном - ареалом східнотшинецької культури, південною периферією якого була комарівська культура, відкрита з півдня карпато-дакійським впливам, західнотшинецька (польські землі на захід від р. Вісли) - під давньогерманським впливом [Давня історія... 1997, с. 392]. До праслов’янського населення зараховують носіїв схід­нотшинецької культури, поширеної на правобережжі України, в поліській та в лісостеповій зонах, а загалом її ареал (тшинецької культури) охоплює тери­торію між ріками Одер та Дніпро, утворюючи смугу в 300-400 км, окремі ж проникнення відомі аж в басейн р. Німан [Лакіза, 1996, с. 77-93].

О. Трубачов звернув увагу на найбільше поширення слов’янських гідроні­мів у центральній частині басейну правобережної Прип’яті та на праобережжі середнього Подніпров’я, однак найдавніші слов’янські гідронімічні основи ви­явлені лише на Прип’яті [Трубачев, 1968]. Варто зауважити, що Надприп’яття було смугою інтенсивних зв’язків з прибалтами, балтами, пам’ятки яких на­лежні до різних часів - від неоліту до середньовіччя, відомі по обох берегах Прип’яті [Давня історія... 1997, с. 392; Охріменко, 2005].

Цікаво, що балтські гідроніми охоплюють межиріччя Десни та Дніпра [То­поров, Трубачов, 1962, с. 230-234] і закріпилися ще з часів бронзового віку. З того ж часу, на нашу думку, відбувалася асиміляція праслов’янами балтського населення, внаслідок чого територія сучасної Білорусі, що була раніше зоною проживання прибалтів, відійшла до давньослов’янського ареалу. Славісти від­значають генетичну спільну основу балтських та слов’янських мов. На думку В.

Духовна культура. Вивчення складових духовної культури досить усклад­нюються зникненням багатьох пам'яток, у тому числі образотворчого мисте­цтва. На її формування наклали відбиток більш ранні енеолітичні та посте- неолітичні культури - кулястих амфор, лійчастого посуду, мігруючі групи з різних частин Євразії. Дослідники підкреслюють сприйняття населенням того часу певних традицій трипільської культури, зокрема глинобитного житло- будування, дрібної культової пластики, календарних землеробських обрядів, елементів декору та ін. Певний інтерес для відтворення ідеології, обрядовості епохи бронзи має етнографія та фольклор.

На теренах України збереглося чимало наскельних рисунків (Кам'яна Мо­гила, кримські, подільські, карпатські навіси, гроти). Широке тло їх викори­стання для реконструкції духовної культури Волині та Волинського Полісся є, до певної міри, виправданим через зазначену вже рухливість етнічних груп, ідей. Так, наскельні малюнки відкрито у Горгано, Покутських та Буковинських Карпатах, на північному схилі хребта Високий Бескид. На них видно солярні знаки [Бандрівський, 1989, с. 109-117].

Сім малюнків на стінах печери біля Докучаєвська Донецької обл. виконані досить виразно. Серед них два антропоморфні зображення, птах і хвиля під ним, лук, свастика, косуля, бик [Давня історія... 1987, с. 448-500].

Підхід до курганних споруд як до пам'яток архітектури та монументаль­ного мистецтва запропонував М. Грязнов. Кургани - «земляні піраміди» не насипалися шапками, а будувалися за заздалегідь складеним планом. Окремі з них були святилищами, обсерваторіями. Зроблені вони з ґрунтових «цеглин», скріплених каменями, деревом, глиною [Грязнов, 1980]. За формою переважа­ють округлі, овальні, на території Польщі є підтрикутні кургани. Деякі увін­чувалися кромлехами, менгірами. Вони були ніби сполучними ланками між небесним, земним та потойбічним світом, де знаходилися поховання предків.

Споруду у вигляді багатопроменевої зірки виявлено поблизу с.

Дрібна пластика. Чудовим і разом з тим рідкісним зразком дрібної глиня­ної пластики періоду пізньої бронзи є дівоча фігурка з фракійського городища Нижнє Кривче Тернопільської обл. Її одяг складається з короткої спіднички, підперезаної паском на тонкій талії. Фактура тканини передана горизонталь­ною ялинкою. Груди оголені, позначені двома крапками. Шию прикрашає дво­рядне намисто, на спину спадає п'ять кісок. На руках та спині татуювання у вигляді ялинки або вишивка на блузці [Свєшніков, 1998, с. 11-15]. Аналоги та­кому шедевру пластики відомі на Кікладських островах Греції.

Серед глиняних статуеток переважають фігурки домашніх тварин: коні, вівці, корови, свині. Всього їх відомо 25 [Давня історія... 1997, с. 505].

Знайдено також фігурки птахів, у т. ч. на конічній підставці (зокрема, в лужицькій культурі - с. Рованці біля Луцька). Крім того, робилися глиняні «палянички», «коржі», «хлібці». Глиняні «хлібці» виявлені на поселенні ран- ньозалізного віку біля с. Комарове Маневицького р-ну Волинської обл.

Про рівень побутової культури населення України бронзового віку часто дізнатися, досліджуючи поховальні споруди. Виявляється, що підлогу з роз­колотих дощок інколи фарбували в червоний колір (могильник білозерської

Рис. 35. Реконструкція возів доби бронзи з Кавказу.

культури Степний Запорізької обл.). Глинобитні стіни білили або надавали їм червоного кольору (Велика Андрусівка на Кіровоградщині). Дерев'яні сті­ни декорували різьбленням (с. Іванівна Дніпропетровської обл.). Житла при­крашалися килимами, плетеними циновками. Крейда та вохра використо­вувалися в оформленні долівок (особливо знаті). Зафіксована техніка по­рошкового живопису вохрою по крейді або по долівці (катакомбна культура). Нею передавали солярні знаки, плетені лінії. Така техніка, можливо, принесе­на з України, відома в Північно-Західній Індії під назвою «ранголі» [Давня іс­торія..., 1997, с.

Етнічну та культурну специфіку жителів різних регіонів України за доби бронзи віку можна дослідити за прикрасами голови, шиї, рук, грудей, пояса, ніг: діадеми, скроневі кільця, підвіски, спіралі, гривні, намисто, медальйони, перстені, пряжки, браслети, шпильки, заколки, підвіски, амулети, гребені, ви­готовлені з кольорових металів, кістки, рогу, мушель, бурштину, фаянсу, агату, дерева, шкіри, кабанячих іклів [Давня історія..., 1997, с. 506-507; Hensel, 1973, s. 147].

Шедеврами каменерізного мистецтва індоіранських майстрів є парадні со­кири, на яких у техніці рельєфу нанесені композиції з трикутників, колосків, зигзагів і півкіл на перферитовому діабазі та інших твердих породах. Зразком

Рис. 36. Посуд доби бронзи з Кавказу.

Карпато-Мікенського стилю є речі із Бородинського (Бессарабського) скарбу: посріблені, позолочені кинджали, шпильки, бронзовий наконечник списа з Цюрупінська. Вони виявлені в ареалі поширення прафракійських та індоіран­ських племен на Україні [Давня історія., 1997, с. 509].

Індоіранські племена виготовляли дерев'яні чаші, декоровані бронзовими стрічками, які разом з цвяшками, фігурними пластинками, прикрашеними пуансонами, створювали пишний декор. З тих посудин, як вважають, пили священний наркотичний напій - сому. Подібні чаші з Гордіївки на Вінниччи­ні прикрашені золотими накладками-пластинками. Окремі елементи такого орнаменту (трикутник, хрест, коло, сегмент, ромб, зигзаг, ялинка та інші) несли певну закодовану інформацію, яку могли прочитати сучасники [Давня істо­рія., 1997, с. 509] (рис. 36).

Ще один шедевр тогочасного мистецтва - половина нижньої щелепи бика зі схематичним зображенням будівель, корів, коней - знайдено на торфо­вищах біля Путивля. Цей виріб вважається калатальцем шамана. В іншому торфовищі біля с. Дударків на Київщині виявлено рогову сокиру з сюжетними малюнками (рис.

Безперечно, тодішні взірці мистецтва пов'язані з культовою практикою, її вивчають за залишками культових споруд - святилищ (Пустинка), зольників, а також за поховальними обрядами, частина з яких розташована на пагорбах, в

печерах, під навісами скель, в місці злиття двох річок. Є докази того, що місця майбутніх курганів освячувались. Кілька курганів могли з’єднуватись кам’я­ними алеями, валоподібними земляними конструкціями. Тут відбувалися урочисті церемонії, обрядові дійства. Для таких випадків споруджували підвищення-ві- втарі, виготовляли посудини з отворами - курильниці, в яких спалювали запашне зілля чи речовини [Давня історія... 1997, с. 513-516]. Ймовірно, спеціально для цьо­го призначалися мініатюрні ритуальні посудинки (ур. Бирча біля с. Майдан-Липно Маневицького р-ну Волиської обл.). Деякі ритуальні посудини прикрашені вохрою, орнаментом [Wasson, 1968, s. 13].

У той час були звичайним різні амулети, які могли входити до складного набору прикрас і виконували магічну захисну функцію оберегу. Носили ме­дальйони з солярною символікою у формі хреста, кола, амулети - невеличкі списи, серпи, сокирки, молоточки.

Із появою швидкохідної кінної колісниці склався міф про сонячну ко­лісницю з небесними кіньми, птахами [Давня історія..., 1997, с. 522] (рис. 37). Саме з виникненням солярно-вогневого циклу пов'язують звичай кремації - ритуального спалення небіжчиків [Cabalska, 1972, s.16].

За розрахунками астрономів, територія України розташована під знаком Тельця. На думку дослідників, бик виступає чи не найбільш шанованою тва­риною у II тис. до н. е., як і в попередні періоди [Ляшко, 1987 с. 78]. Відомі та­кож культові вшановування помітні і щодо коня, птахів, навіть змій [Давидюк, 1992, с. 47-51; Давня історія... 1997, с. 524].

Рис. 38. Кістяні вироби доби бронзи. За С. Березанською, В. Отрощенко.

У похованнях скотарів - носіїв стжижовської культури Волині - зафік­совані сопілки Пана (музичний інструмент з семи-дев’яти кістяних рурочок), волинки, пастуший ріжок, які використовувалися, імовірно, під час обрядів [Давня історія..., 1997, с. 528; Свешніков, 1974, с. 153].

В індоіранському середовищі поширена була гра в кості (особливо серед знаті), але з нею пов’язують і культову практику. Знаки на них часто відповіда­ють цифрам 1, 10, 40 - дням поминального циклу.

У населення зі шнуровою керамікою (городоцько-здовбицька культура за І. Свешніковим) або ранньомежановицька, межановицька (МК) за Я. Мах- ніком) існувала система землеробських (скотарських, напевне, також - Г. О.) обрядів, вірувань, основу яких становили культи богині родючості, сонця, рослинних божеств [Рыбаков, 1965, с. 24-47; Свєшніков, 1974, с. 145]. Пам’я­ток ритуального, сакрального призначення МК на Волині поки що не відомо, предметів культу також. Отже, вірування цих спільнот простежуються лише на поховальних пам’ятках, які відображають віру в душу, загробне життя, слі­ди культу вогню, предків, сонця. З останнім пов’язують кромлехи на курганах, звичай посипати померлих вохрою, яка символізувала життя, кров, сонце.

Вважається, що культ вогню виявився у звичаї спалювати померлих. Ймо­вірно, люди вірили в «його магічну силу переносити душу небіжчика» у потой­бічний світ і знову відроджувати померлого до життя [Cabalska, 1964, s. 25, 30; Отрощенко, Моця, 1989, с. 20-31].

Культ предків підтверджується звичаями насипати кургани, що було при тодішніх знаряддях виконати дуже важко. Небіжчиків часто клали в скороче­ному (ембріональному) положенні «в лоні матері землі» для їхнього повтор­ного народження. Окремих небіжчиків через побоювання лихої дії з їхнього боку зв’язували, ампутували стопи, відтинали голови [Свєшніков 1974, с. 145­146].

Результати спостережень над пам’ятками межановицької та й пізніших - стжижовської, східнотшинецької культури (особливо Полісся) - свідчать про відносно рухливий (або менш осілий) спосіб життя їх носіїв, значну роль ско­тарства, мисливства в господарстві.

Поява в Центральній та на заході Східної Європи багатих поховань ро­дових і племінних вождів, скарби дорогих металевих речей, які належали, імовірно, одній особі або родині, сигналізують про складні соціальні процеси виділення військової еліти. На основі матеріалів з поховання в Русилові та ін­ших (культура кулястих амфор) І. Свєшніков [а перед ним Frezer, 1905, s. 60-88; Равдоникас, 1947, с. 113; Cabalska, 1964, s. 31] пишуть про можливість поєднан­ня в одній особі функцій вождя та шамана (жреця) [Свєшніков, 1974, с. 153].

Вчені припускають, що за доби бронзи потойбічна частина життя вважала­ся для людини основною. У цей час поховальні (значні) споруди домінують над земними. Правом на «вічне блаженство, зумовлене соціальним походженням і володінням особливими знаннями користувалася індоєвропейська знать, інші

Рис. 39. Металеві вироби з поховань знаті. Пізньобронзовий вік. Гордіїв-

ка, Вінничина. За С. Березанською.

ж члени суспільства поверталися після смерті до нових земних перевтілень...». Поховання знаті мали «особливі космічні символи»: вози, зброю, амулети, сте­ли, ритуальні предмети [Давня історія..., 1997, с. 524-527]. Право на безсмертя можна було заслужити відповідною праведною поведінкою або приносячи божествам жертви. Взагалі кургани бронзового віку (також ранньозалізного) [Мурзін, 1998, с. 82-93] насипалися для поховань знаті, а одним із найдавніших народів, що зводили кургани, були індоєвропейці (рис. 39, 40, 41).

Вже було сказано вище про те, що кургани зводилися в певних місцях з особливою енергетикою землі, поблизу важливих торгівельних шляхів (С. Ли­сенко), ремісничих центрів, наприклад, з виробництва кам'яних сокир, крем'я­них виробів, обробки міді. Можливо, саме до останніх належав могильник східнотшинецької культури біля с. Майдан-Липно Маневицького р-ну Во­линської обл., виявлений Г. Охріменком [Березанська, Охріменко, Пясецький, 1987, с. 50-58]. Поховання в ньому здійснені за обрядом кремації на стороні.

Відомі також грунтові поховання східнотшинецької культури - с. Мала Осниця Маневицького р-ну Волинської обл., де знайдено залишки тризни у вигляді битого посуду, кісток тварин [Охріменко, Маркус, 2005, с. 448-486].

На березі р. Случ біля с. Войцехівка Житомирської обл. досліджено 13 кур­ганних насипів, в яких відкрито 28 поховань зі скорченими скелетами. У пар­них похованнях покійники лежали «валетом» [Березанская, 1972, с. 56-57].

Уявлення про деякі риси духовної культури населення України середини бронзового віку дає поселення Пустинка, досліджуване С. Березанською, де виявлено дві культові споруди. В одній з них, округлій, у канавці були уламки зернотерок, кальциновані кістки тварин. Тут, мабуть, здійснювалися церемонії, пов'язані з культом землеробства та домашнього вогнища. Там само відкрито жертовник, поховання кальцинованих кісток під підлогою жител та культових споруд, тварин та мініатюрних посудин під вогнищами, предмети для культових церемоній, а також могильник [Березанская, 1974, с. 75].

Поховальні пам'ятки доби бронзи поділяють на курганні, безкурганні, інгу- маційні, кремаційні. С. Березанська відзначала, що впродовж всього періоду ве­лику роль відіграв вогонь. Навіть в інгумаційних похованнях часто помітні сліди вогню. Ним очищали місце майбутнього поховання, зокрема ями. У захоронен- нях знаходять вуглинки, попіл, обгорілі кістки тварин. З ідеєю вогню дослідниця пов'язує й вохру. За її спостереженнями, тризна відбувалася кілька разів [Бере­занская, 1982, с. 146-153]. Наявність багатокурганних могильників, що належа- ли, напевне, одному родові є переконливим свідченням віри в потойбічне життя, культ предків. Звичай спалювання покійників можна пояснювати двояко: або він пов’язаний з культом сонця (за допомогою вогню душа покидає тіло), або з боязню шкідливих дій покійників [Березанская, 1982, с. 156].

Імовірно, в період середньої та пізньої доби бронзи були спеціальні куль­тові споруди, як наприклад, у зазначеній вище Пустинці. Можливо, виробляв­ся особливий посуд, дещо своєрідного декору та форми, який використову­вався в сакральних діях [Ковпаненко, 1965-1966, с. 103-104; Покровская, 1962, с. 73-82; Березанская, 1982, с. 160-161]. Дослідники виділяють окремі споруди («будинки мертвих»), де певний час знаходились або спалювались покійники [Hensel, 1969, с. 103; Березанская, 1982, с. 162]. Робилися також сімейні та родові жертовники, в яких здійснювалося жертвоприношення.

Знайдені під підлогою жител (Пустинка) кальциновані кістки наштовху­ють на думку про можливість культових церемоній перед закладанням буді­вель [Березанская, 1982, с. 164]. Під завалами печей знаходять глиняні хлібці. Разом з зернотерками, посудом, кістками тварин вони вважаються виявами культу домашнього вогнища [Березанская, 1982, с. 168]. Зольники, звичаї роз­кладати вогонь на полях пов’язані з землеробськими святами. Один з таких зольників виявлений Г. Охріменком біля с. Осова Костопільського р-ну Рів­ненської обл. В товщі попелу була бита кераміка СТК. Товщина його більше 0,5 м, ширина 5-6 м, а з проміжками—до 10 м. Це невисокий пагорб (до 2 м) над болотистими низинами, серед яких на відстані кількох кілометрів зафіксовано 7 поселень східнотшинецької культури.

Безперечно, в той період побутувало обожнення сил природи, тварин, рос­лин, поклоніння воді, вогню, землі [Лавров, 1951, с.79-80]. На поселеннях, у по­хованнях, зольниках знаходять особливі культові предмети: амулети, «хлібці», фігурки тварин, птахів, вотивну кераміку, підвіски з іклів, ведмедів, бронзи, кістки. Подібні знахідки відомі з Волині, наприклад, у с. Борисковичі Волин­ської обл. Форма підвісок, за спостереженнями І. Свєшнікова, нагадує сирій- ський та давньоєгипетський хрест з вушком - анх (т-подібна фігура, увінчана зверху кільцем), що є символом та ієрогліфом життя. Інша форма підвісок - у вигляді трикутника чи трапеції з отвором або петелькою для підвішування. Подібні вироби з вибитими на них ямками знайдені в залевкинському скарбі [Свєшніков, 1968, с. 15-16; Третьяков, 1949, с. 230].

На території поширення пам’яток СТК відомі знахідки рогатих прясел,

Рис. 40. Металеві вироби Лужицької культури. За М. Тедлем.

виготовлених з глини. На нашу думку, вони могли бути модельками булав у руках дітей під час ритуальних дійств, пов’язаних з сонячними календарними землеробськими святами. «Роги» тут можна сприймати як стилізовано пере­дані промені сонця.

Отже, для цього періоду характерні різні культи, але більшість з них зем­леробських, календарних циклів, пов’язаних з пошануванням сонця, вогню, домашнього вогнища, рослин, предків. Існували певні місця (високі пагорби над водоймами, злучини двох річок), спеціальні споруди, де проводились релі­гійні обряди, свята [Березанская, 1982, с. 180].

Мистецтво доби бронзи Полісся та лісостепу представляють кілька ви­робів з кістки та рогу та, в основному, орнамент на кераміці. Пишним він є на посуді стжижовської культури, символічно насиченим у комарівській та східнотшинецькій культурах. В останніх коло, хрест - символ сонця, вогню; трикутник, ромб - знаки землі, поля, ці самі зображення, але з крапками в середині - засіяне поле [Березанская, 1982, с. 182-189].

Фігурок тварин, людей, птахів з півночі України цього часу виявлено мало. Можливо, їх зображення виконувалися на дереві, кістці і тому майже не збе­реглися.

Пам’ятками поховальних обрядів на Волині, що належать до епохи бронзи, є кургани. Всього їх збереглося, як відомо на сьогодні, небагато - близько 50. Частина з них знаходиться на високих пагорбах поблизу водойм. Поховання здійснювалися за обрядом кремації та інгумації.

Обряд кремації на території України досліджували В. Отрощенко, О. Моця [Отрощенко, Моця, 1989, с. 20-31]. Одним з давніх прикладів такої практики є часткове спалення дорослої людини біля с. Незвисько в Івано-Франківській обл. Воно належить до культури лінійно-стрічкової кераміки, біля якого вияв­лено 18 посудин [Захарук, Телегин, 1985, с. 128]. Ще одне поховання КЛСК від­крите перед війною біля Луцька (Баївське), проте бракує докладних даних про нього. Одне з поховань волино-люблінської культури біля Звенигорода під Львовом також було кремаційним [Свешников, 1956, с. 57-58]. Подібний зви­чай був властивий пізньотрипільському населенню (етап С II) [Захарук, 1953, с. 153-162; Захарук, 19532 с. 112-120; Самойловський, 1952, с. 121-123]. Такий об­ряд існував і в Центральній Європі - культури Тиса-Полгар, Бодрог-Керештур [Авилова, 1981, с. 67].

Інколи тілоспалення практикувалося на Волині носіями культури ку­лястих амфор [Свешников, 1983, с. 13,15]. Цей же обряд був відомий і в культу­рах зі шнуровою керамікою. Довге співіснування двох типів поховальних обрядів в один і той же час і в тих самих культурах є складною проблемою особливостей духовного життя, навіть менталітету давнього населення північ­но-західної частини України.

Від часу кам'яного віку люди звертали увагу на зірки, формували астроно­мічні уявлення та знання. Дослідники пишуть про вищезгаданий «культ су­зір'я Тельця» і знаходять його зображення в Кам'яній Могилі, на пряслі з с. Та- ценки. Обертання прясла, за міфами, символізувало рух кола зодіаку [Чмихов, 1992, с. 146-152].

Віддавна людина спостерігала за рухом Сонця, Місяця, зірок і вивчала їх вплив на погоду, змінність пір року. Обожнення небесних тіл, зацікавлення ними з практичних потреб, а пізніше астрологією або ворожінням на зірках виявлялося майже в усіх стародавніх культурах та цивілізаціях [Kramarowa, 1961, с. 166], (Рис. 15:1,2).

Уже в III тис. до н. е. астрономи Межиріччя, Єгипту досягли значних успі­хів у вивченні руху планет, їх фаз. Зацікавлення планетами (найбільше Сон­цем) з культовою метою, а також як вияв естетичних смаків знайшло вираз у декоративному мистецтві, особливо на кераміці та інших предметах. Стилізо­вані знаки планет виявляються від неоліту [Kramarowa, 1961, s. 174]. Сонце за­ймало значне місце у світогляді давньої людини. Його символічних позначень, за переліком Ж. Дешеленіта, для доби бронзи виявлено 27 зразків.

Сонце є регулятором кліматичних змін і має вплив на господарчі сезонні роботи, а його рух став першоосновою уявлення про закон універсального колообігу Всесвіту. М. Чмихов зазначає: «Найвиразнішим втіленням закону колообігу був зодіак. Сонце обходить коло зодіаку протягом року. Зодіак до­рівнює року з 12 місяців. Точки пір року поділяють зодіак на чотири частини» [Чмихов, 1987, с. 19]. Символом місяця в давніх народів був «рогатий» знак у різних варіантах.

Із 1980-х рр. зростає інтерес до сюжетів, пов'язаних з культовою та астраль­но-календарною символікою орнаментів. Започаткував їх опрацювання Б. Ри- баков, проаналізувавши посуд черняхівської культури з Лепесівки, Ромашок, де наявні елементи орнаменту, їхнє ідеографічне зображення. Ці посудини, на думку вченого, були своєрідними календарями, на яких гадали під час ново­річних свят [Рыбаков, 1964, с. 7].

Рис. 41. План кургану. Гордіївка. За С. Березовською, Б. Лобай.

Пізніше «календарну кераміку» зрубної та катакомбної культур досліджу­вали В. Андрієнко, І. Ковальова, В. Корпусова, Є. Ляшко, В. Нікітін, В. Отро- щенко, Ю. Балакін, А. Петров, А. Труфанов та ін. С. Дворянінов встановив, що календарна символіка наявна і в розписах гробниць у вигляді рисок та ліній. Найчастіше фіксуються числові групи 34, 14, 28, 336 насічок та ліній, на основі чого зроблено припущення про «переважно місячний відлік часу» [Сафонов, 2002, с. 127-128; Дворянинов, 1980, с. 42-52].

На теренах Волині трапляються керамічні вироби енеоліту, епохи бронзи з незвичними системами орнаментації, в яких простежується певна ритміка, імовірно, символічних чисел, не випадкової кількості відтисків.

Проте весь цей пласт духовної культури доби бронзи залишається мало вивченим. Особливо перспективними тут можуть бути дослідження системи декорування на кераміці пізньотрипільської культури, лійчастого посуду, ку­лястих амфор, східнотшинецької культури.

ЛІТЕРАТУРА

Авилова Л. И. Погребальный обряд земледельцев энеолита Центральной и Юго-Восточной Европы : по материалам культур Тисаполгар, Бодрогкере- стур и Кукутени-Триполье / Л. И. Авилова // Вестник Московского универси­тета. Сер. 8: История. - М., 1981. - № 3. - С. 56-69.

Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (Энеолит, бронза и раннее железо) / отв. ред А. П. Черныш. - К. : Наук. думка, 1990. - 188 с.

Археологічна спадщина Яна Фітцке / за заг. ред. Г. Охріменка. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. - 488 с.

Бандрівський М. Про «поганські камені» в Карпатах / М. Бандрівський // Археологія. - 1989. - № 3. - С. 109-117.

Березанская С. С. Пустынка. Поселение эпохи бронзы на Днепре / С. С. Бе­резанская. - К. : Наук. думка, 1974. - 150 с.

Березанская С. С. Северная Украина в эпоху бронзы : монография / С. С. Березанская. - К. : Наук. думка, 1982. - 210 с.

Березанская С. С. Средний период бронзового века в Северной Украине: монография / С. С. Березанская.- К. : Наук. думка, 1972. - 265 с.

Березанська С. Нові пам'ятки східнотшинецької культури на Волині / С. Березанська, Г. Охріменко, В. Пясецький // Археологія. - К. : Наук. думка, 1987. - № 60. - С. 50-58.

Георгиев В. И. Исследования по сравнительному историческому языкозна­нию / В. И. Георгиев. - М. : Изд-во иностранной л-ры, 1958. - 320 с.

Горнунг Б. В. Из предистории образования общесловянского языкового единства / Б. В. Горнунг. - М. : Изд-во АН СССР, 1963. - 143 с.

Грязнов М. П. Аржан. Царский курган раннескифского времени / М. П. Грязнов. - Ленинград : Наука, 1980. - 63 с.

Давня історія України : в 3 т. / Ред. кол. П. П. Толочко (гол.) та ін. - к. Наук. думка, 1997. - Т. 1. Первісне суспільство. - 559 с.

Давидюк В. Українська міфологічна легенда / В. Давидюк. - Львів Світ, 1992. —176 с.

Дворянинов С. А. Энеолитические календари на юге европейской части СССР / С. А. Дворянинов // Северо-Западное Причерноморье в эпоху перво­бытнообщинного строя : сб. науч. трудов / отв. ред. В. Н. Станко. - К. : Наук. думка, 1980. - С. 42-52.

Захарук Ю. До питання про обряд поховання населення трипільської культури в середньому Подніпров'ї / Ю. Захарук // НЗ КН АН УРСР. - Львів, 1953. - Т. 1. - С. 153-162.

Захарук Ю. До питання про співвідношення і зв'язки між культурою лій- частого посуду та трипільською культурою / Ю. Захарук // МДАПВ. - К., 1959. - Вип. 2. - С. 59-72.

Захарук Ю. Н. Культура линейно-ленточной керамики / Ю. Н. Захарук, Д. Я.Телегин // Археология Украинской ССР. - К., 1985. - Т. 1. - С. 126-133.

Захарук Ю. М. Софіївський тілопальний могильник / Ю. М. Захарук // Ар­хеологічні пам'ятки УРСР. - К. : Вид-во АН УРСР, 1952. - Т. 4. - С.112-120.

Ковпаненко Г. Т. Раскопки Трахтемировского городища / Г. Т. Ковпаненко // Археологические исследования на Украине 1965-1966. - К., 1967. - Вып. 1. - С. 103-106.

Лавров Н. Ф. Религия и церковь / Н. Ф. Лавров // История культуры древ­ней Руси. - М.-Л., 1951. - Т. 2.

Лакіза В. Матэрыялы тшцінецкага часу на Панямонні / В. Лакіза // Гістарьічна-археалагічньї зборнік / уклад. М.І. Лашанкоу. - Мінск, 1996. - № 9. - С. 77-93.

Ляшко С. М. Нові матеріали про культ бика в епоху ранньої бронзи / С. М. Ляшко // Археологія. - 1987. - № 58. - С. 73-78.

Мурзін В. Архітектура бердянського кургану / В. Мурзін, О. Фіалко // Архе­ологія. - 1998. - № 2. - С. 82-93.

Отрощенко В. Кремації у стародавнього населення території України (V тис. до н. е. - І тис. н. е. / В. Отрощенко, О. Моця // Археологія. - 1989. - № 2. - С. 20-31.

Охріменко Г. Волинь та Волинське Полісся в неоліті, енеоліті, епоху брон­зи / Г. Охріменко // Археологічна спадщина Яна Фітцке. - Луцьк : Волин. обл. друкарня, 2005. - С.122-163.

Охріменко Г. Пам'ятки Східнотшинецької культури на Волині / Г. Охрімен­ко, І. Маркус // Археологічна спадщина Яна Фітцке. - Луцьк : Волин. обл. дру­карня, 2005. - С. 448-486.

Покровская Е. Ф. Жертовник раннескифского времени у с. Жаботин / Е. Ф. Покровская // КСИА АН УССР. - 1962. - Вып. І. - С. 73-82.

Пустовалов С. О реконструкции религиозных представлений в эпоху средней бронзы в северном Причерноморье / С. Пустовалов, Ю. Рассамакин // Проблеми изучения катакомбной культурно-исторической общности : тезисы докл. всесоюзн. семинара. - Запорожье, 1990. - С. 81-84.

Равдоникас В. И. История первобытного общества : монография / В. И. Рав- доникас. - Л. : Издание Ленинградского ун-та, 1947. - Т. 2. - 392 с.

Рыбаков Б. А. Космология и мифология земледельцев энеолита / Б. А. Рыбаков // СА. - 1965. - № 1; № 2. - С.13-33.

Рыбаков Б.А. Первые века русской истории / Б. А. Рыбаков. - М. : Нау­ка, 1964. - 41 с.

Самойловський І.М. Сліди трипільської культури в Києві / І.М. Самойлов- ський // Археологія. - К. : Вид-во АН УРСР, 1952. - Т. 6. - С. 121-123.

Сафонов И. Е. О реконструкциях календарних систем населення Восточ­ноевропейской степи и лесостепи эпохи бронзы / И. Е. Сафонов // Археологія.

- 2002. - № 3. - С. 127-133.

Свєшніков І. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці III - на початку II тисячоліття до нашої ери : монографія / І. Свєшніков. - К. : Наук. думка, 1974. - 204 с.

Свешников И. К. Культура шаровидных амфор / И. К. Свешников // Архео­логия СССР. Свод археологических мсточников. ВІ-27. - М., 1983. - 86 с.

Свешников И. К. Могильник в с. Звенигород Львовской области (культура ленточной керамики) / И. К. Свешников // КСИИМК. - 1956. - Вып. 63. - С. 57­58.

Свешников И. К. О символике вещей Михалковских кладок / И. К. Свеш­ников // СА. - 1968. - № 1. - С. 10-27.

Свєшніков І. До питання про характер вірувань племен голіградської гру­пи / І. Свєшніков // Волино-Подільські археологічні студії. - Львів, 1998. - С. 11-17.

Топоров В. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепро- вья / В. Н. Топоров, О. Н. Трубачов. - М. : Изд-во Академии наук СССР, 1962.

- 266 с.

Третьяков П. Звіт про археологічні дослідження в 1946 р. в басейні Росі і Тясмину / П. Третьяков // АП УРСР. - 1949. - Т. 1. - С. 223-236.

Трубачев О. Н. Название рек Правобережной Украины / О. Н. Трубачев. - М. : Наука, 1968. - 302 с.

Чмихов М. О. Археологія та стародавня історія України : курс лекцій / М. О. Чмихов, Н. М. Кравченко, І. Т. Черняков. - К. : Либідь, 1992. - 376 с.

Чмихов М. Датування пам'яток мистецтва Передньої Азії III-І тис. до н. е. на основі символів зодіаку / М. О. Чмихов // Археологія. - 1987. - № 58. - С. 18-33.

Baginska J. Badania nad kurhanami kultury ceramiki sznurowej na Grz⅞dzie Sokalskiej / J. Baginska, W. Koman // Lubelskie Materialy Archeologiczne. - 1991.

- T. 6. - S.73-87.

Bargiel B., Libera J. Kultura Strzyzowska na Lubelszczyznie w Swietle znalezisk grobowych // На пошану С. C. Березанської : зб. наук. праць. - К. : Шлях, 2005.

- С. 197-211.

Cabalska M. Zagadninie obrz¾dku cialopalnego / M. Cabalska // WA. - Warszawa, 1964. - T. XXX. - № 1-2. - S. 18-44.

Cabalska M. Ze studiow nad systemami religijnymi zwi¾zanymi z obrz¾dkiem cialopalnym (proba rekonstrukcji) / M. Cabalska // Wiadomosci Arheologiczne. - Warszawa, 1972. - T. 37. - Z. 1. - S. 3-18.

Glosik J. Kultura strzyzowska / J. Glosik // Marerialy starozytne. - Wroclaw- Warszawa-Krakow : Zaklad narodowy im. Ossolinskich, 1968. - Т. 11. - S. 7-117.

Frazer J. G. Lectures on the early history of kingship / J. G. Frazer. - London : Macmillan, 1905. - 106 p.

Hensel W. Polska starozytna / W. Hensel. - Wroclaw : Wyd-wo PAN, 1973. - 556 s.

Hensel W. Ziemie Polskie w pradziejach / Witold Hensel. - Wyd.1. - Warszawa : Wyd-wo Interpress,1969. - 213 s.

Kadrow S. Kultura mierzanowicka. Chronologia, taksonomia i roswoj przestrzenny / S. Kadrow, J. Machnik // Prace komisji archeologicznej. - Krakow, 1997. - № 29.

Kramarowa М. Od tysi¾cleci ludnoSc partrzy w gwiazdy / М. Kramarowa // Z otchlani wiekow. - Wroclaw- Poznan, 1961. - Z. 3. - S. 165-176.

Machnik J. Stosunki kulturowe w Europie Srodkowowschodniej na przelomie neolitu i epoki br¾zu (wybor zagadnien) / J. Machnik // Schylelk neolitu i wczesna epoka br¾zu w Polsce Srodkowowschodniej. - Lublin : UMCS, 1991. - S. 13-22.

Scibior J. Kultura amfor kulistych w Srodkowo-wschodniej Polsce. Zaris problemanyki / J. Scibior // Neolit i wczesna epoka br¾zu w Polsce Srodkowo-wschodniej. - Lublin : Wyd-wo uniw. im. M. Curi-Skladowskiej, 1991. -

S. 50-61.

Wasson R. G. Soma: Divine mushroom of immportality / R. G. Wasson. - New York : Harcourt Brace Jovanovich, 1968.