МІСТА І ТВЕРДИНІ ГАЛІВ.

В галії, (як і в Україні,) до приходу римлян міста і твердині були будовані з дерева. Місто, укріплене валами і частоколами, як про це була згадка, звалося " OPIDA". Твердиня звалася " DIOM".

Двері були низькі, на бігунах, замикалися з середини засувом. Огнище було по середині хати, де концентрувалося ціле життя галів. Над огнищем, зі стелі звисав, як в усіх оріїв, деревяний гак, пізніше ланцух ₃ гаком. Під впливом римлян, піч перенесено під стіну і варено страви в горш­ках.

До освітлювання хат, як і на Руси (в Карпатах і Підкарпатті до половини XIX. стол.) бідніші уживали сухих тонких, поколених, букових т. зв "скибок". Багатші світили звіринним і рослинним товшем. Ще багатші -воско­вими свічками, (ібід). Підлоги робили з плиток лупаку, з цегли, а багаті ₃ мармору. Стіни малювали, (ібід, ст. 65). Гали принесли з України знання при - родних барвників; ними фарбували полотна, льняні і вовняні, ліжники і килими що прикрашували хати галів.

Римська аристократія дорого платила за гальську пурпуру ліжники і килими, (ібід). Як бачимо, вітчиною виробу килимів була Праукраїна Меблі в селянських хатах, як на Руси; низькі, довгі дві лави; лавки, як і в Україні до І. світ, війни, застелювали килимами, (ібід, ст. 67). Робили теж, на римський взір, низькі, на 3-ох ногах столи і табурети Багатші мали різь­блені шафи на одяг, а селяни, як і в Україні, різьблені посагові скрині, (ібід).

Почитали культ бика і цапа. Бик був символом роду, цап, сим­волом домашнього огнища, (ібід, ст. 69).

В Мезопотамській Сумерії знайдено стоячу статую цапа з золо­та і срібла, прикрашену лазуритом, лат.І LAPIS LASULI ) напів коштовний синій камінь. (В галів, коло огнищ і печей, знаходжено статуйки цапа з те - ракоти (ібід) лат: TERRA - глина, COTTA - фіґурка. Цапа приносили гали в жертву богові вогню (ібід).

Найважніше, що беззаперечно доказує походження з Праукраїни галів індів, камбоджанців і других, знаним з І.-шої книги, це святий кут, лівий, від входових дверий хати В індів - це "свагій пакуті", що е до сьогод­ні святим кутом в Індії, Бурмі, Індокитаю, Індонезії і Японії. Християнство заборонило обходити культ святого кута предків, але слово "покуття", де в цілій Україні, за старинним звичаєм, садовили дорогих гостей, де на Святий Вечір ставили "дідуха", на який сходили духи предків - дідів, де саджали мо­лодят під вінець, під благословення до шлюбу тата, матері і духів предків, пе- ретривав аж до приходу марксівських кацапів.

KАЛЄП/IAP ГАЛІВ.

Гали, як Русь та сумери і інди, мали місячний календар, Рік мав 13 місяців по 28 днів, що давало 364 дні. Поміж лютим і березнем на Руси був місяць казибрідь. За 15 літ було 5.460 днів. Того року до давали оден 30-денний місяць, який називався "переступним" і вирівнював усі роки по 366 днів. В тій ціли, гали сипали по дві астрономічні могили, щоб точно, що 15 літ виказати годину сходу і заходу сонця і місяця. Правдоподібно того дня був видний схід і захід їх обох. На ту памятку гали установлювали нез­нані нам свята, які переводили жертвами хлібців, яєць, голосними мольбами та ритуальними забавами. (Комаровичі). Два безмісячні дні називали порожними в галів і на Руси, (ібід, ст. 74).

Тому, що римський календар не згоджувався з гальським, Юлій Цезар після прилучення Галії, перевів реформу - зрівнання календарів Риму і галів. Це виглядало так: 12 місяців по 28.5 дня - 354 днів. Що ЗО місяців оден ЗО денний місяць, що давало 915 днів, тобто 366 днів в році (ібід, ст. 70). Юліянський календар касував 13-тий місяць "казибрідь". Рік зачинався в га­лів і у нас до Юліянського календаря в червні, (21) що по гальськи називався "ґіямен". (Сонце діяло, усе дозрівало ). Грудень називався ⁿ CAMOHⁿ від санскр. сама - зима. Ось назви усіх талиських місяців: січень - " DUMAN " _ наше туман, мряка, лютень ^,r Rl UR" - наступний по січню (257. ст. 211) " AHAGANT" - місяць хворіб наш казибрідь, MART - місяць сіяння, OGRON _ половина травня і квітня, "оґ" - молодий, все відмолоджує. ” CUTIS "

- рибний, докладно внутренности риби (переситься риба). Від слова "оґрен"

- наше ікра, від "кутіс" - слово "кутати" поратися коло риби.

- наше шум. Фолюшня робить шум (257. ст. 231). Серпень - "EQUOS " кінь. Щорічні кінні збори талиських лицарі в-боярства. В Галичині щорічні пописи боярства, земель Перемиської, Галицької і Львівської, аж до упадку Польщі 1772 р. Про це буде мова пізніше.

Вересень " ELEMBI " _ значення невідоме, жовтень - EA DRUI N - це місяць його-друїда. В тому місяці він знимав з дуба омелу зо­лотим серпом і зрізував різні лікарські рослини. (Це наш тепер вересень(?) (257. ст. 115 і І). Листопад - " CANTALOS " співучий, від талиського CanntairEACHD - ВИМ. канта-речт. Канта-тон, спів.речт-речитатив.Від того слова "кантата і рече-рек". Тому першого листопада, о сході сонця, друїди в Комаровичах оголошували свято, що відбувалося в супроводі спі­вів і речитативів.

Гали обходили національне свято бога "Луга"дня Іншого серпня. Того дня всі племена вибирали своїх вождів. В Січи на Новий Рік. Те саме свято обходили сумерм в Месопотамії, їх король, вибраний на тому святі на 1 рік, звався Лугаль. Це доказує тяглість походження того самого народу від зимарів-самарів, наших і месопотамських до наших галів і русів від, мабуть, оріняцької доби. Гальське "LUG " - це зєднання, з'їзд, сила талиських членів, лицарів-боярства. В сумерів - це вільні люди. В галів - це’ЕОиі TES"

- кіннота. Гальське боярство приїздило на зїзд кінно, в повній зброї. Той звичай заховався на Руси, а відтак під польською займанщиною до упадку Польщі 1772 р. З’їзд руського боярства-шляхти, що називався полис, відбу­вався що року, на св. Юрія (5. травня), покровителя лицарства. Вельможі, "велици бояри" приїздили кінно зі слугами, дрібне боярство приходили піхотою але зі зброєю. Ті "пописи" відбувалися в Галичині на лугах, коло княжих столиць Перемишля, Галича і Львова. На тих з’їздах обговорювано біжучі справи землі кожного князівства, воєнні виправи, будову чи направу твердинь, податки та інші державні конечности.

Першого листопада гали і Русь обходили друге національне свято- т. зв. "Діди, Дідову суботу" тепер "задушки". Не відомо тільки, як довто тривали ці оба свята.

Слово "луг" дуже популярне в нашій мові. "Великий Луг" в ко­заків називався Луг Батько. Звідти Богдан розпочав визволення України а не з Січи.

Тиждень в галів і римлян числив сім днів. Дні носили назви богів сімох плянет. День сонця, " SOLIS " стався днем Христу - неділею. Субота була днем гальського бога Сабатия. Римське " SAMBATI DEI "* Самбатий - це планета Сатурн. Самари, аж до галів, римляни, греки і юдеї починали тиждень Самбатом (юд. Сабат). Самбат - субота ув'ажався в галів і русів добрим днем, на початок задуманого ціла. Та повірка задержалася в Галичині до II. світ, війни. (165, ст, 74).

День в галів мав 24 години. Сумери, єгиптяни, гали і руси та всі словяни числили 12 годин дня і 12 ночи. Мали водні і піскові годинники (ібід). Гали, одні з перших винайшли кишеневий годинник, (ібід).

РОДИНА В ГАЛІВ.

Гали брали свої родини на довгі, криті вози, запряжені волами і вандрували тисячі кільометрів з України цілими племенами в західню Европу. Ішли переважно пробоєм. Жінки і діти їхали на возах, підлітки гнали стада. Дорослі мужчини, узброєні, крили довгі валки возів від ворога. Позиція жін­ки, за описом Цезаря, була підлегла мужчині правно, як власність. Мала однак більші привілеї, як жінки східних народів. За зраду(подружу) або брехню і непослух, муж мав право жінку убити або продати в рабство (Цезар кн. І.). Вірна жінка мала в родині великі права. Вона вибирала чоловіка дочці, засту­пала чоловіка, коли його не було в дома. Жінка в галів, як і на Руси, дістава­ла від батьків посаг - убори в різьбленій т. зв. посаговій, великій скрині і придане в грошах або худобі.

Рим забезпечив ще більші права гальській жінці; вона дістала право розводу і заборону галові бити жінку, (ібід, ст. 76), Тому, що жінкам в Римі і в Галії, був замкнений доступ до державних урядів (з виімком уряду друїдок для богинь, бо гальські боги були жонаті. Гальське і римське жі ноцтво, а до П. світ війни, німецьке і наше на селі, посвячувалося вихованню родини і релігії. Гальська жінка могла бути ремісником, займатись торгів­лею, фризієрством, акушерством, могла бути лікаркою і друїдкою. В гальській релігії, як в грецькій і римській, було половина жіночих божеств. Так було в сумерів, хатів, і у нас в дохристиянській Руси. На нагробних плитах галійки представлені, як стрункі, елегантні, в гарному одязі і біжутерії, зальотно уфризуровані. Вірність гальських жінок своїм чоловікам, збуджували вримлян і чужинців подив (ібід). Як бачимо, тодішні галійки, це копія українки. Хоч рим впровадив незнаний галам розвід, розводів у галів не було. Любов бать- ків до дітей і пошана дітей до батьків була велика. Рим нагороджував бага­тодітні родини.

Щоб одержати в Римі і в Галії державний уряд, треба було мати щонайменше пятеро дітей (ібід, ст. 79). Чим більше було дітей, тим легше було одержати добре платний державний уряд...

Гали, як руси-українці надавали дітям одно імя, римляни двоє і троє імен. Зате гали, як сумери, хати і руси додавали імя батька. (Ібід ст. 80). Так зложилося, що гальських, не зримшених слів доховалося до наших часів дуже мало. Доховаломя наше імя "мама, аміта" A-MITA - це в перекладі на нашу мову її сестра, наше тета. "Мома" - бабуня, "тато" - батько, "АТТО" - дідо, наше"АТЕЦ", хатське ATTAP "Папа" - хліб і ссати, їжа.

На Підкарпатті до І. світ, війни, мочили булку у вареному мо­лоці, завивали в тонкий, мякий, повісмяний платок, завязували ниткою і да­вали малій дитині ссати при заколисуванні до сну або в часі пильної роботи. Цей ссочок називали папкою. Також учили малих дітей хліб називати "папа.". Папа - це здрібніла назва хліба. Теж гальське слово.

Галійки сповивали дітей так тісно і докладно в "пелени пови­вачами", як в Галичині і мабуть в Україні до І. світ, війни. Доховалися різьби сповитих дітей, (ібід, ст. 82).

Від сім літ життя, хлопці ходили до римських початкових шкіл. Гали не мали рідних шкіл, тому загубили рідну мову. Від 12 до 18 літ життя хлопці ходили до вищої школи. Після закінчення 18 року життя, молодець уважався дорослим. Його одяг, чоботи або черевики з високими холявами (колись "голяви" від назви кости "голені"), в які впущені широкі штани, що творили фалди. Широкі штани - це стрій дорослого - мужчини. /Подібні до козацьких шараварів),(ібід). Штани називалися по гальськи "браки" наше лі­тописне - брючі, моск. до нині брюкі.

Римляни і греки не знали штанів, насміхалися з галів і Нази­вали їх " BROCATA GALLE " тобто їптанячі гали (ібід). Це ще оден доказ, що гали прийшли з України. Штани були одягомсхіднього^ острого, степового клімату, їздців і скотарів. їх носили самари-кімери, скити, сармати, гали і Русь. Гали навіть своїх богів представляли, убраних в штани. Римляни вкоротці присвоїли собі гальські штани для кавалерії і піхоти тим легіонам, що стаціонували поза Альпами і Балканами, (ібід, ст. 84). Сорочку з льону, чи конопель гали звали "чеміса". Це винахід наших кімерів трипільців, що звали себе чемерами-кимерами і убирались в "чемерки". Усю одіж наші триполяни -чемери, кімери, чорноубрані, гали, анти і руси натягали-вбирали на тіло через голову. Сорочки в Україні нарід до сьогодні вбирає через голову. Гали застібали пазуху сорочки кольоровим вовняним шнурком. (Пліній "Hl Т.МАТ". т. ХХУИІ). По сорочці гали натягали через голову вовняний довгий, майже до колін, плащик (кожушок), який римляни звали тунікою. Гали називали його " CASAG ". Тому, що гали не мали букви "З", букву "S" вимавляли, як наше "З". Тому слово " CASAG" вимавляли "казаґ". (257. ст. 67). Римська туніка була коротша, прилягала тісніше до тіла. Гальський "казаґ", по при­ході з України, був довший, понижче колін і широкий, як ко&цький жупан ₃ довгими рукавами, який вони підперезували поясом. Пізніше, на взір Риму вони його скоротили. Заходить питання, з чого гали виготовляли "казаґ"^t> Матеріял на казаґ був доморобний з тонкого, вовняного або льняного полот­на, підшитий мягкими шкірками зайців, чи молодих ягнят або мав підшивку ₃ вовняного матеріялу. (165. ст. 85). На взір римської туніки, був закінчений “френзлями" або витятий в зубці. В Україні, в Галичині, в Танії Геродота, Тмуторокані і північній Франції натягали поверх "казаґа" в зимі-довгий до’ кісток і широкий з грубого сукна, плащ без рукавів, лиш з прорізом на руки

- також через голову. Той плащ мав кобеняк і по гальськи називався "гуня". Римляни називали його " GUNA". Гуня - це плащ боярства Руси. Кобеняк римляни називали ’’ CAGOULA". (ібід, ст. 85). Кобеняк галів був так практич­но ушитий, що його прийнято в цілій римській імперії, (ібід).

Навіть своїх богів, на відміну від грецьких і римських, гали убирали в гуню з кобеняком. Гальське GUN - ґун, це довгий плащ, підшитий футром (257. ст. 1507). Гальське жіноцтво і діти носили теж гуню з кобеняком з легшого сукна, підбиту легким футром. Після завоювання Римом, гали розтинали гуню з переду і запинали фібулями. (165. ст. 857),(рід великої шпильки - приятельки). Гуня була національним плащем галів Як бачимо, то самари, чорнокирейники, гали, скити, сармати, анти і руси убиралися тепло і практично в легкі, теплі футра.

Четвертий льодовик відступав 45.000 літ. В лісостепі зими були острі, вітряні, з великими снігами. Сама природа учила зимарів боро­тися з холодом десятки тисяч літ. Історія галів дала нам змогу пізнати нашу праукраїнську назву "козак", яка є так старою, як наш нарід. Ця назва по­ходить від теплого футряного плаща, підперізуваного поясом. Назва κo₃aκ перестала бути загадкою.

Гали перейняли від римлян сандали, а римляни від галів наші літописні "чревії" - черевики і саботи - чоботи, моск. сапаґі. Римляни звали їх "GALLICA " - галійські (ібід). Ті чревії і саботи були тої самої форми, що їх носило руське боярство (з острим носиком - ібід). Тодішні "чревії і саботи" були мягкі і не мали запятків (закаблуків).

Галійки уміли виплітати вовняні скарпетки і панчохи, грубші і тонші, що по гальськи називалися фоч-ан. Фоч-фут, стопа, ан-їх. Це в злуці виходить футні, стопні. (Мові галів 3.500 літ),(ібід, ст. 87 - 89).

Ношення скарпеток - капців перейняли від галів - римляни. Ці­каво, що гали вибирали на життя ті краї, де ріс бук, лат: " FACUS ". - Бук

- це назва галів (4. т. 3. ст. 371).

Бук ріс від південної Швеції і Норвегії, почерез український лісостеп, Карпати, Балкани, Альпи (Італія), у Франції, Еспанії, Англії, Ірлян- дії, Шкоції, в горах Малої Азії і Ірані (ібід), а навіть в Японії. Всюди, куди ішли гали, несли з собою насіння бука. Дуб, бук, ясень і явір були святими де­ревами галів і русів. Кожне з тих дерев, мало вітальні прикмети для буття оріїв. Бук витримує зимно, має тверде дерево (тоне у воді). Родить "букву" т. ЗВ. жир (на Гуцульщині), що має 17 - 20% олію. Бук був оливним деревом суме рів Трипільців - галів і русів. У Франції і в Галичині остався звичай як спадщина по галах, витискати олій з жиру (бучини), який є рідкий, про­зорий, як олива і смачний. Гали мали праси до витискання олію з "букви". У Франції, до нині уживають до варення замість масла- олій з букви. (4. т. 3. ст. 371 та Лівій - ібід).

Друга спільна прикмета бука і дуба, це їх насіння, яким кормле­но стада свиней. Свиняр з псами в галів, в Римі і на Підкарпатті до І. світ, війни, збирав свині цілої вулиці в кінці місяця жовтня та гнав їх до букового ліса, де вони цілий день їли "букви" (бучину).

Вечером трубів в ріг, кожна господиня стояла при воротах і кожна свиня вбігала до свого хліва, де її чекало, приготоване з теплих помий і отрубів - пійло. За два тижні жовтня, листопад і грудень, свині товстіли і перед Різдвяними святами їх різали а мясо і солонину вудили. Сніг не був перешкодою свиням в шуканні букви. Гали і римляни тучили свиней буквою аж до березня. (Лівій - ібід).

Третя прикмета бука - це найкраще дерево на опал і найбільш ароматичний дим. Свиняче мясо і ковбаси, завуджені галами димом з бучини, були найсмачнійші. Римляни платили грубі гроші за гальські вироби зі сви­нини. Американці мають до вудження дерево, зв. "гікорі" " CARlA OVATA ", що доростає, як і бук, до 40 м висоти. Однак гікорі не дає такого аромату вудженині, як давав бук.

Ми зупинилися над буковим деревом ще й тому, бо бучина, крім диму, давала майже білий попіл, з якого гали, перші з усіх народів світу, виробляли мило. Гали винайшли мило ще в Галичині. Тайну виробу мила, як і крашения полотен природними форбами, принесли в Галію з Галичини.. За одно і друге римляни платили високі ціни.

Пліній говорить, що гали робили мило з чистого, білого, бу­кового попелу і козячого лою. (!!ліній ібід). Гали додавали до мила природ­ні краски і запахи та тим самим робили мило кольорове і запашне, яке зміню­вало краску волосся на "бльонд" або ясно руде, тобто фарбували волосся ми­лом. (165. ст. 90).

З повите наведеного ясно бачимо, що крім обрібки каменя, гали не навчилися від римлян нічого з матеріяльних уліпшень. Зате навчи­лися чогось, чого гали не вміли ніколи в житті. Рим навчив галів ладу, поряд­ку, сталих законів, права і дав галам те, чого самостійні гали, як і русини '-українці ніколи не мали у власній державі. ~

Гали одержали 300-літний мир, без анархій, наскоків, грабежей, мордів, безправя і хаосу. Ми в 1917 - 1920 роках створили таку анархію і безправя, що Юліян Охримович (брат Володимира, галицького політичного дія­ча), де він учителював в жіночій Гімназії в Мелітополі, пережив в 1919 - 1921 роках 27 змін влади, з контрибуціями, грабежами, і розстрілами. (Ростріляний москалями в 1921 р.).

Галійки, до підбою Римом, заплітали волосся в коси і носили їх та укладали ріжно на головах. Мали рогові і металеві гребені, дзеркала з ручками зі срібла, бронзи і міді. Уживали мила, перфум, рожевого порошку до румянців і різних шпильок до звивання кіс на голові.

Боярство, в 1. стол, до Xp. і пізніше голило бороди, але носило довгі "запорозькі" вуса. (165, ст. 90 - 92).

В дні 1. листопада, що року на гробах померлих справляли роковини смерти.

Тонку, мальовану кераміку виробляли на крузі. До їди уживали ложок, але не мали вилок і ножів. Споживали багато мяса з худоби, свиней домашної птиці і риби. Мясо брали руками з миски. Подібне було в’ Україні’ до І. світ, війни. Виплекали кілька родів цибулі і чоснику. Вирощували шпа- раґи, кілька родів фасолі, горох, пастернак. Хрін, кмін, ьураки, і капусту принесли з України. Все це було нове для римлян. Як бачимо, гальська, кухня була більш різноманітна, як римська. Гали, як і українці, всюди коло хат вирощували сади. Яблуко звалось по галійськи "ABALQ". Мали грушки сливки, черешні, чорні і червоні, (ібід, ст. 100 - 101). Перон спровадив з України вишні. Принесли з України кілька родів пшениці,яку називали "КОРМА" (наше корм, кормити (ібід, ст. 102). Оден рід їх пшениці давав дуже білу муку, за яку римляни платили подвійні ціни. (Це була мабуть українська яра пшениця? автор). Уміли робити конфітури з черешень і малин. До солодження уживали меду.

Галія і Єгипет були шпихлірами Риму, як Україна Візантії. Па ярмарки гали випікали великі, як паски, округлі, білі, пшеничні хліби, такі, як до 1. світ, війни продавали на ярмарках України Ті хліби продавали в Галії і в нас разом зі свіжою, вареною солониною і ковбасами. В останнє, як оповідають очевидці, були появилися такі хліби на ярмарках України з салом і ковбасами за урядування гетьмана в 1918 р. Гали знали дріжджі. Гальські білі хліби мали вид малого млинського каменя (наше коровай),(ібід, ст. 102) Чи ми не свояки?

Кромі хліба, гали вивозили на продаж булки і тісточка. Робили різного рода сири з молока (мабуть і карпатську бриндзю), їли сметану, яку уживали до різних салат. За римським звичаєм перестали їсти масло, а вжи­вали оливу.

Гали пили багато алькоголевих напоїв, Винайшли пиво, яке роби­ли з пшениці або ячменю. Ячмінь, по гальськи називався "курм". Пиво з пше­ниці звалося кормі, з ячменю - курмі. жито, по гальськи звалося "дуто".а пиво з жита - "зуті ".

Гали застали у Франції дикий виноград і почали виробляти вино.

Греки з Марсилії почали доставляти високоалькогольні вина, за якими тужили гали. Крім вина і пива, гали робили високопроцентовий алькогольний напиток з меду, Hpo який згадує Цліній кн, ХІУ.

Пізніше гали розповсюднили, ушляхотнену греками, винну лозу з Марсилії по цілій Франції. Нині французи, нащадки галів, пють вино, як воду. (165. ст. 103).

-Для прикладу візьмем кілька слів з мови галів, з якої за 200 літ розвинулася українська мова: HOSPI T - господар, госпіта - господиня. DA - дай, копо - коп - наше хлоп; сіті-ситий; сітійо-спрагнений. "Вале " -на — здоровя, наше "віват" буковинське "вайльо". Дерво - дуб, наше де­рево; бетуля - береза; лємо-ільм, берест; верна-вільха. (ібід ст. 107).

Гали, приходні з лісостепу України, були як наші гуцули,мистця- ми в різьбі дерева. Її, спалений скитами, релігійно-політичний центр най* більше місто тодішнього світу - Галон-Галич мав різьблені, високі святині в нутрі і зовні та різьблені і золочені статуї богів. (Геродот, кн. ІУ.). Цезар дивувався мистецтву виробу гало-венетських різьблених кораблів, роблених з дощок дуба, які були більш рухливі і справні в бою, як римські трієри. Парад­ні вози, ґанки гальських хат, меблі посагові скрині, похви мечів, стелі і сво­локи хат, були покриті різьбою. їх хати,були, як і в Україні, білені з надвору, криті соломою, (ібід ст. 107). Твердині галів, звані "опіди" були будовані докладно так, як 1000 літ пізніше на Руси, (ібід, 165, ст. 107).

Гальські наконечники рогатин, списи, шоломи, панцері, мечі були знаменитої якости. Гали принесли в Галію, як на ті часи, нечуваний поступ в техніці обрібки землі, Це металевий плуг (леміш і чересло полиця), на колісниці, що називалася "рата”. Тому галійські поля днвали подвійні урожаї, бо плуг галів перевертав скибу, а не рив, як рало. (ібід). Рала вжива­ли на легких грунтах на півдні; в північній Франції уживали плуга. Зрозуміло, чому хлібороб княжої доби звався "ратаєм". Він орав чорнозем України прав­доподібно 1000 літ до Xp. плугом на раті-колісниці. Що більше, гали винайшли жниварку. Це було 3 метри широка скриня, на 2 колесах, дно якої було закін­чене довгими, металевими (сталь) зубами. Два короткі дишлі були з заду скрині, які привязували підчас праці волам до рогів. Віл попихав скринюна- перед. Зуби зривали колосся, яке падало в скриню (рис..). Жниварку ужи­вали в більших господарствах, в менших жали серпами, цілком подібними до теперішних (!!ліній кн: ХУІІ1. розділ 72 - 296). Як бачимо, культура галів, 2.000 літ тому, стояла приблизно так, як наша в Україні до І. світ, війни. Наші емігранти з Праукраїни несли на всі сторони світа культуру управи ріллі, будови і різьби, виробів кераміки і обрібку металів; науку письма, математики, астрономії (Сумерія, Єгипет, Вавилон); віру в позагробове життя, а тим самим віру в щось абстрактне, не матерія льне, бо правдивої віри в св. Трійцю до приходу Христа - не було. Великі духові зДібности дарував Творець всесвіту нашим прапредкам і нам. Дав все те, що лиш міг дати своїм вмбранцям, враз з ласкою особистого благословення через свого післанця св, Андрея.Але в парі з і тим дав нам вільну волю, той біблійний жемчуг, що відрізняє людину від звіряти, а зближує до ангела, В парі з вільною волею, дав свої незмінні закони, які передав нам зі смертю свойого улюбленого Сина. Уже приміром вигнання з неба за непослух збунтованих ангелів та перших родичів з раю, Бог остеріг людство, що за бунт проти Його законів, буде карати народи, Про кари, якими Бог карає непослушні народи знаємо з біблії та історії. Чим більше Творець любив вибраний нарід, тим більшими ласками в духовій і ма­теріальній царині обсипав його. Він подарував оріям найкращі, з найкращим підсонням, землі на нашій планеті. Орії-самари від около 30.000 літ заседа­ли поступовими хвилями з Праукраїни не лиш Европу, але найкращі землі Малої і Центральної Азій, Індію, Індокитай, Індонезію та прерії обох Аме- рик.

Та кого любить Творець, того ненавидить диявол. Він кори- стає з духових здібностей і матеріяльного добробуту оріїв і засіває в їх серцях ту саму духову хворобу, що прародичам в раю. Гордість і непослух законам Творця. Де був той вимріяний рай, людства, де людство виросло ?мудріло і наповнило землю? Мала Азія гориста і неурожайна, Месопотамія багниста і малярична, не могла бути колискою людства. Найкраще повітря найчистішу воду, найкраще підсоння, найбільш урожайну землю з різними деревами, повнорибними ріками мала Оріяна від гір У ралю цо ріку Дунай. Диіп там був той Е ДЕМ - рай, той осередок колиска людства, огнище всесвітньої культури і цивілізації. Ось що кажуть біблійні назви: Слово "Едем" - рай.в англійській, німецькій, французькій мовах нема такого слова, е мале місто в Голяндії коло озера Зуйдерзе, що називається "EDAM". Але подібне слово в давній мові наших галів " EIDHEM " вимов. "Едем" - це вічнозелений плюш ^ffPafl¹¹ мусів бути покритий вічнозеленою рістнею. Такий клімат з вічнозел^Т ною рістнею мала Оріяна.. Ще було друге міжльодовикове отепління що три- вало 200.000 літ. (430.000 - 230.000 літ до Xp.),(2. ст.^- ЗО). Інші'гальськї слова Біблії: -ADHAM - Адам, це щасливий чоловік (256. ст. 3). EUN - Ева

- це найстарша (на світі) жінка (ібід ст. 120). ARAN бібл. Гаран - це хліб (В Біблії - країна хліба),(ібід, ст. 18). ABRAON - Абрам, це гальське імя хлопця, це квіт, квітучий, квітень (ібід, ст. 8). Фара - батько Абрама. Галь­ське " FARA " - це пожива і драбина (в значенні початок роду),(ібід ст. 125). В халдейськім - кельтськім місті "Урї" родився Фара і Абрам Гальське "∣∣R "

- це новий, свіжий (город). Ур - це свіже, нове місто (Новгород), заложене галами - сумерами емігрантами з Праукраіни, около 5.000 літ до Xp. 'ібід ст. 229). Таких біблійних слів в гальській мові є багато, ∏p: NOI G - Цой

- це старо модний, давний чоловік, (ібід ст. 194). GOG - (предок кімерів,

галів і скитів) - це балакун та хихотіти, ґерґотіти, а такими після опису Цезара були гали і такими є ми їх потомки, (ібід, ст. 168). CHUM - хум -хам це близько-кий, біля когось, зблизитися (ібід ст. 72). Хам зблизився за Біблією, до нагого батька і висміяв його. Сем взяв накриття, йдучи назадгузь щоб не бачити наготи батька, накрив Ноя. Гальське SEAM - Сем - це прохан­ня, благання (покірливість),(ібід ст. 220). Потоп, за Біблією, відбувся в Месо­потамії 600 р. до Xp. В 601 р. в місяці лютому Ной вийшов з ковчега (Глава 8. р. 13. 14). Як бачимо,то юдейський Сем щойно 2575 літ старий. Тоді, коли наші самари заложили містом У p"_j руське Нов-город, 5,000 літ до Xp, Біблій­ний Ной мусів жити далеко скорше, як 600 літ до Xp. бо археольоґія доказУє існування людини (Щельська Доба) від пів мільйона до 300.000 літ до Xp. За 2575 літ (взявши до уваги тодішні пошести чуми, холери і др. та голоду) три сини Ноя, помимо найбільших старань, не зуміли б заселити нашої планети зі Сумерії-Месопотамії, бо сумеро-халди, кельти - гали вже в тих часах густо заселили цілу Малу Азію. Тому той "Ной", прабатько оріїв мусів жити далеко скорше в Оріяні і з ним Творець Всесвіту зробив умову (веселку), то більше лююдства карати потопом не буде. Але Бог дав Ноєві і його синам тверді,h⅛∙ порушні закони. Між іншим, сказав; "Хто проллє кров людини, того кров буде проллята рукою другої людини, бо людина (чоловік) створена на подобу Бога. (∣⅛⅛?⅛ —-------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ной навчив своїх синів пити алькоголь. Яфет і його потомки навчилися робити сильний алькоголь з меду з додатком соми та відступили від Завіту з Богом. Гордістю і алькоголем; випиваним тисячі літ диявол зробив з русявих дітей Яфета (Яфет був русявий) нарід ґоґів-балакунів, зависних, сварливих, алькоголіків, самолюбів і славолюбів, що не уміють вже РІД тисячі літ підпорядкувати особисті переконання і своє самолюбство "наказам бога і свойого проводу.

Де не має любови, там є зависть і ненависть та наслідок обидвох братовбивство. І знова прогнівили Бога, який присудив їм за кару скитания. Замість створити могучу державу від Уралю по Балтик, опертися о Чорне море і Карпати, правнуки Яфета поділилися на тисячі малих племен. Ті пле­мена, хоч говорили тою самою мовою, почали себе взаїмно ненавидіти і мор­дувати одні-одних за межі, пасовиська, ловища, риболовлю. 1 знова пролу­нав голос Бога, як за убивство Авеля до Каїна "Від нині проклятий ти від землі, що отворила уста свої і прийняла кров брата твого, пролитої твоїми руками. Коли будеш управляти свою землю, вона де дасть поживи для тебе! Ти будеш ізгоєм - скитальцем на землі"!

Загляньмо в нашу історію. Зимарів-кимерів, галів, неврів, чорноубраних, будинів витискають скити. Скитів сармати, сарматів - аляни, алянів другі племена. Все то жорстоке, випихає кровопролиттями одні пле­мена за другими в світ за очі. Так тягнеься до часів Христа, який посилає до нас свого апостола Андрея з тим самим завданням, Русь утворює свою національну Церкву св. Кирила і Методія. Св. королева Олена-Ольга своїм ґеніяльним умом державника, зрозуміла завдання містицизму Руси і кладе фундаменти під високоморальну, основану на Христовій Любові всепрощення з рідною мовою; руську, самостійну, національну Церкву. Бог благословить її заміри і діла, Русь стає за її життя найсильнішою державою на сході Европи. Цего настрашилися греки. Самостійна Русь зі своєю національною Церквою, могла взяти під свій морально-політичний вплив усі словянські народи. За грецьке золото, своїми інтригами, греки нищать заміри св. королеви і два рази відновляють в Києві поганську віру. Та Церква, основана св. волода- ринею була живуча, відроджувалася кожночасно, як Фенікс з попелу. Щойно Андрей Боголюбський за гроші грецького імператора Емануїла Комнена до­биває її. З упадком національної Церкви повязаний упадок нашої державности. Роздрібнена на дрібні, ворогуючі між собою князівства, Русь стає іграшкою -мячем грецьких і московських патріярхів та литовсько-польської і мос­ковської неволі.

Після зриву Богдана повторяється те саме. Братовбивства Чорні Ради, Руїна. Грецький патріярх Діонізій ІУ. 1686 р. (як жид коня) про­дає Київську Митрополію московському патріярхові, "за три сорока соболей і двісті червоних (118. ст. 429).

В 1917 р. Бог знова змилосердився над нами, зняв з нас кайдани без нашого зусилля. Ми замість обєднатися доокола Бога, Заповіту Шевченка і свойого гетьмана, обедналися доокола Маркса і Леніна і покликали на поміч москалів. (58, ст. 37 - 45). зробили бунт і завалили власну державу. Знова братовбивство (Мотовилівка, розстріли) і проклін Бога, даний ще Каїнові. "Коли будеш управляти свою землю, вона не дасть поживи для тебе. Ги будеш ізгоєм і скитальцем на землі". До останньої букви сповнився проклін Бога почерез Каїна і Хама на нас. Наш нарід працює на прадідній землі, яка не є його, а московська. Прадідна земля колгоспника, живить не його, а москаля. Український бунтар проти Бога, що працює для москаля в колгоспі по 12 - 16 годен денно, часто прихирасголодом. Сповнилося перше речення. Рідна земля Дає поживу - збір - урожай не тому, що на ній працює, а москалеві, шо

уділюе колгоспному рабови денний пайок поживи, щось в роді, як колись гос­подар уділював псові. Знана е насмішлива московська приказка: "Хахли хахли, хахлушечки, ви нас поете, кармітє, а ми на васедьом". Більшої наруї ги і злоби не міг би придумати колгоспному рабови в XX. столітті навіть диявол.- '

І невже ж ті, що валили свою державу, не мали крихітки націо­нальної гордости і чести та ніякого почуття національної відповідальности за майбутність народу? Для повалення своєї держави, для піддержання бунту просити на поміч москалів, а відтак поляків? (58. ст. 37 - 45). Ті люди не вірили в Бога і не мали ані дрібки християнської моралі. Тих людей не мож- на зачислити до християн і патріотів. “

Друге речення Каїнового проклону каже: "Ти будеш ізгоєм і скитальцем на землі" ми скитаемося вже понад 50 літ по Сибірі Туркменії, Казахстані, Соловках, Колимі. Тих бідних рабів переганяє москаль, як че- реду на цілинні землі, на канальні роботи, на вируб тайги і т.п. Чи це не кара Бога на бунтарів-братовбийців, що понад 50 літ тому, замість Бога за свойого вожда вибрали Маркса? Це не комуністична система, комуністичні уряди і московські дивізії мають в себе залогами поляки, німці, чехи, мадяри болгари, рому ни, але ті народи Бог не покарав так тяжко і не віддав на на­ругу москалям, так як наш нарід. Згадані народи мають свої уряди, армії релігію, церкви, власну валюту, промисл, заграничні представництва і тор­гівлю. Хлібороб тих народів задержав дальше на власність прадідну землю. Ті народи москаль не ганяє по Сибірі, Соловках, Казахстані, Колимі, бо вони в 1917 - 1920 роках молилися до Бога, а не до Маркса. У тих народів є т.зв. державні господарства, лиш на тих землях, що мала їх земельна аристократія. У тих народів не було вивозів, голоду, каторжних робіт. Ось яка різниця між ними і нашим народом. Чи ми вкінці усвідомили собі причину Божого гніву на нас? Відповідь коротка; ми виреклися Божого післанництва, вкладеного Ним на нас 1000 літ тому. Докладніше, ми виреклися своєї національної,не­залежної, рідної Церкви, зі своїм патріархом в Києві, Лиш національна, рідна Церква зі своїм патріярхом виховує в народі національність і гордість та жертвенність крови і майна для рідної вітчини України і Бога. Була б своя рідна, єдина національна, не московська Церква в 1917 - 1920 роках в Україні, ми були б, як інші народи обєднані доокола Богдана, а не Маркса. Вихований національною Церквою, нарід, з почуттям національної чести і гордости,не буде возити па своїй спині наїздника, і ніякий наїздник не спробує сісти йому на спину.

Зближається останний 60-тий рік покути нашого страждучого народу. Бог в останнє, вже в четверте поставив народові України те саме завдання обєднатися (в рідній Церкві) доокола Нього і виповнити Його післан- ництво й містицизм на сході Европи або згинути. Зникли з лиця землі і стали погноєм чужих народів за кару ровєднання і братовбийств гали, кельти, ски­ти, сармати сумери, хати. З тих наших свояків постали еспанці, італійці, швайцарці, французи, англійці, бельгійці, турки, болгари, мадяри і другі. Наша нація, яку Бог приготовив до свойого післанництва, має за завдання своїм терпінням, гекатомбами кривавих жертв спокутувати гріхи своїх про­відників і, як дріжджі тісто, заквасити Христовим словом ціjT∏йсхід Европи-

РОЗДІЛ 1У.

ЧАСТИНА 1.

Пригадую, що Центрально-Південна Азія була заселена від око­ло 10 - 8 тисяч літ до Xp. різними племенами з Праукраїни. Більш північні вели скотарське життя і скотали-сокотили свої стада. Від того назва ско- тач, "сокотач" - сторож худоби (Словар Грінченка т: 4. ст. 169) і "сколот", сколотити на масло чи на кумис молоко і сметану. Від того тисячолітня наз­ва сколотити і сколотина-маслянка (Сколотчиний куліш-каша на сколотинах і сколотинник корж-хліб), (ібід ст. 139). Ті різні скоти і сколоти з різними наз­вами поділилися на північні, кочові, і південні, хліборобсько-скотарські осілі племена - народи. Це були оті согди, бактри, хорезми, маргіяни, масса-ґети, гіркани, орії, росонаки і десятки інших. Так витворилася рівновага сил в Азії. Кожний із скотарсь< их, напів осілих, чи осілих народів мав свою те­риторію, яка була тим більша, чим дальше на північ жив той нарід.

Удар скитів в ХНІ. стол. до Xp. в кімерію ту політичну рів­новагу сил захитав. У витворену територіальну пророжнечу по скитах входять живучі ще дальше в Сибірі і в сусідстві з монголами і китайцями юежчі, авари, гуни і др.

Після побудови китайського муру ті і монгольські племена на­тискають на орійські, що на відміну від монголів були розбиті на дрібні пле­мена, переважно з виборними отаманами. Той натиск почався около ІУ. стол. до Xp.

Постає ланцюхова реакція і ті сотні арійських племен в протязі 4 століть підуть шляхами скитів на захід, за Ураль і Каспій в Праукраїну. До улегшення того руху допомогли сармати ударом на скитів, що запросили на допомогу сіраків з лівого боку Волги. Той полишений простір лівобіч Волги утворив порожнечу, у яку увійшли другі орійські племена, а тим сами^ ос­лабили відпорність на натиск аваро-гунів на сусідних з ними кімеро-оріїв.

Приходимо до опису племен великого народу сарматів. Сармати до У. стол. до Xp. називалися савроматами. Гекатей з Мілєту, що жив 550 р. до Xp. вичислює у своїй праці "Подорож доокола світу", яка ділиться на понад 300 розділів зв. "фрагментів" (з латинського FRAGMENTUM - уривок, части­на) називає народи, що жили доокола і на схід від Меотиди (Азовського моря). Він вичислює дандарів, іксібатів, яксаматів, темеотів, торетів, фатетів, ти- рамфів, сіндів, хижів - по грецьки кизів, огрів, невазів, коїтів і типанісів. (фрагмент 161).

Гіпократ Хіоський, математик і історик, що жив 460 р. до Xp. був в молодих літах купцем і торгував з меотійськими племенами. Він згадує в своїй праці "Елементи географії" що "доокола Меотиди живе нарід сав- роматів. їх жінки носять штани, їздять на конях, стріляють з лука і кидають списом до цілі (на ворога) в бігу коня", Геродот називає їх сарматами і додає, що племя амазонок називалося ойорпаті, про що ми знаємо. Савромати -сармати - це кровні брати самаро (кімеро) - трипільців. Кімери малиті І самі звичаї, що сармати, тому є згадки грецьких істориків, що амазонки жи­вуть також над рікою Термоданом в Малій Азії, у Фриґії і Лїкії, де жили ви- тиснені східні царські кімери в ХП.стол. до Xp. (Знана нам Феміскіра і Ге- ракль).

Грецький історик Геліодор, що жив около 250 р. по Xp. у свойо­му творі "Етіопіка" говорить, що королева амазонок Цантизілля привела з Тракії відділ амазонок на допомогу Трої. Її убив в поєдинку Ахіль, грець­кий герой. Геліодор говорить, що амазонки оперували малим дівчаткам. праву грудь (щоб була можливість без перешкоди натягати лук), носили штани, воювали кінно і пішо, стріляли і цільно метали списом в бігу коня. їх зброя лук, спис, легкий на обі сторони острий топір, а також вузький щит (у формі перехрестя), що називався "пелта" і шолом. (Гальське PELLY-це заслона, аркуш бляхи, широка смуга (ібід, 257. ст. 201).

Можна ставити гіпотезу, що амазонки колись існували.З писань Геліодора виходить, що в час здобуття Трої, амазонки жили в Тракії. Ані Гомер, ані Геліодор не згадали в котрій TpakiT₄B XTII стол. до Xp. були дві перед і за Босфорська Тракії. Фриґи - це також траки. (HAMMOND ATLAS OF WORLD HISTORY ). В доказ гіпотези про існування амазонок можна навести дані, де в 1541 р. по Xp. еспанський дослідник FRANCISCO DE ORELLANA твердив, що в Перу в джерелах ріки Амазонки над допливомГї Маранон напали на його обоз індіяни племени тапуанів.яких жінки воювали на конях побіч чоловіків і лиш завдяки пальній зброї він оборонився від них. З тої причини найдовшу ріку світа він назвав в честь тих воєвниць "Амазонкою". Це вже факт, не легенда і доказує нам два важні для нас твердження старин- них істориків. 1. Що індіяни прибули з Оріяни - Праукраїни в часах матріяр- хату. 2. Що були амазонки і сармати в Америці. Суспільний лад cap-мат і в не міг розвинутися з патріярхату, лиш з матріярхату. Це таке зрозуміле, що не потрібно доказів. В індіян до сьогодні існує слово "амассона" - це нищи­тель човнів. Колись нищили човни ворожих племен індіанські амазонки. (4. т. І. ст. 704).

Повертаючи до наших сарматів, пригадуємо,що гальськеsαorαdh Вимов SAORA - це звільнення, воля, свобода, незалежність) SAORA-MAT - це по нашому "вільна незалежна мати". (257. ст. 218). Амазонка і сар­матка також дійсно вільна, (ібід ст. 72). Пізніше з савроматів - амазонок (матріярхат) стають сар-мати. Це часи, коли мужчина починає управляти "ором" рілю, "корчувати праліси, будувати сокирою з кременя перші наземні хати. Це було понад сили жінки і матері тому на арену суспільного життя обставини висувають мужчину, як фізично сильнішого. Цраукраїнка не ви­рікається своїх прав, вона рядить домом і перебирає частину обовязків обо­рони дому-родини і роду. Вона воює, боронить рідне гніздо збройно, поруч мужа і задержуює дальше домінуюче становище в родині і роді. Вона при­ходить на збори роду і племени, забирає голос та рішає на рівні з чоловіком про усі справи. Тому, що в родинних справах праукраїнка задержує рішаючий голос, постає назва "сар-мати". Авестійське "сар" - пан, анґл. сір, франц, сайр. Гальське SAR - це герой, боевик, воєвник (257. ст. 218).

,Гали -те рідні брати кімерів і сарматів. Тому назва сар_ -мати - це володарка родини і герой воєвник. Такою її бачимо в наступі сарматів на скитів, а за приклад служить нам цариця сарматів Амага і цариця Зорина русонаків та наша св. королева Олена. Та чи лише вони? Можна б навеСти десятки примірів.

Сармати це рідні брати не лиш галів і кімерів, але і трипільців, чорноубраних, будинів, неврів і аґатирсів - траків. Ірки були мабуть даль­шими Свояками, а скити далекими кузенами. Усі вони, крім скитів і ірків ма­ли катакомбну культуру поховань, що перейшла в андронівську і зайняла простір від р. Сяну почерез Волгу і У раль аж до Хорезму (лівобіч ріки Аму -Дарія). Давний Хорезм, край бога сонця Xopca (це нинішні частини Турк менської і Узбецької московських колоній). В часах Геродота сармати зай­мали простір від гирла Дону на 15 днів ходу на північ поміж ріками Волгою і Доном, що виносило 200 стадій денно. (Від того назва стадіон).

Грецький фіт був трохи довший. Це 12.15 америк. інчів. Одна стадія дає докладно 607.5 амер, фітів або 185.3 метрів. 185.3 х 200 -37.060м - 37 км 60 м 37.060 х 15 - 555.900 - 555.9. (Геродот кн. 1У. розділ 21).

Геродот не подає, як широка була Сарматія. Коли взяти ши­рину в половині довжини між р. Волга, Дон, Хопер, то це дає приблизно таку саму ширину, як довжина. 555.9 х 555.9 - 309.024'8 кв.км, поверхні. На тому просторі була Геродотова Сарматія. Геродот говорить, що амазонки з хлопцями перейшли через ріку Дон- 3 дні на схід, а відтак 3 дні на північ. Це дає околицю Царицина (Сталінграду) і звідтам розселилися на північ і південь. Це мусіло діятися перед 2.200 р. до Xp. Коли скити жили ще як кімери, пра- вобіч р. Дону. Геродот ані його розповідач Тимес не кажуть, коли це ста­лося. Це було так давно, коли амазонки ще не перемінилися в савроматок. А це могло статися найпізніше около 2000 літ до Xp., якщо не скоріше.

В часі дві тисячі літ до Xp. клімат потеплів і перенаселені племена кімерів рушили за р. У рал ь в центральну Азію. Ті племена роз­селилися так, що на півдні попали під ассиро-вавилонський вплив, на півден­ному сході під ведійсько-авестійський вплив, на сході під китайський, а на півночі і північному-сході під монголо-гунський вплив, і вкінці на північному заході під фінський вплив. Ua північ виеміґрували кочові племена кімерів, що за 800 літ сусідства з монголами, прийняли їх жорстокі звичаї, багато слів їх мови, монгольським патріархат в родинному житті враз з многоженством і з кімерів стали скитами. За 800 літ співжиття з монголами,-скитянка стала кокеткою - лялькою. Вона намащує себе пахучими смарами, убирається в нашивані- золбтими прикрасами строї, більшість життя перебуває в буді воза, не бере участи в релігійних обрядах скитів, не бере участи в нара­дах і племінних рішеннях скитів. Завдання скитянки доглядати приготування соми і їжі для скита (руками невільників і невільниць) та родити дітей. В ці- ковитім противенстві до скитянки під оглядом суспільного життя була кімер- янка - савроматка. Вона вимагає і має рівні права з чоловіком. Вона разом з ним бере участь в бою, на ловах, їде на коні, а не в буді воза. Там місце Для дітей і старих. Сарматка носить на відміну від скитянки шкіряні штани, кожух і футряну шапку. Це'смарується пахощами і не є кокеткою, бо доки не убє власноручно хоч одного ворога в бою, не має права виходити заміж (бо діти будуть боягузами). Така сивіє і вмирає дівчиною. В тому випадку кокетування відпадає, а імпонує зручність, витривалість, відвага і жерт- венність—геройство. Сарматка кермує домом і є співтоваришем чоловіка в житті, на війні і ловах. Тоді, коли скити убивали рабів, сармати по кількад- цятьох літах служби давали рабам волю. Це стверджує Геродот, Аміян та інші старинні історики. Той звичай наділювання вірного раба майном і сво­бодою задержався в дохристі янській Руси.

Як вже згадано, самарсько-кімерські племена поширили андро- нівську культуру поховань (зайняли простір) від ріки Прута до Хорезму. Племена кімерів, що виемігрували повите 55 рівнолежника, зайняли буй- нотравні сибірські степи, в яких земля була замерзла від листопада до травня і сягала глибини 2.5 м. З тої причини ті племена перестали хоронити мерців за звичаєм андронівських поховань, а були змушені природою до способу поховань ?в. "зрубними".

З усіх самарських (кімерських) племен,.зрубні поховання мали лиш скити. Приглядаючись скриням зрубних поховань, бачимо, що скити ко­лоли грубі колоди дерева на двоє. Тонших куснів дерева не розколю вали, а обтісували їх з обох боків бронзовими сокирами так докладно, що вони приля гали до себе щільно і укладали в зруб, як хату. Це творило з такою ж підло­гою і покривою щільну скриню-домовину. (2. ст. 248 - 249). Заходить пи­тання - чому така скриня? Кочові скити жили зі своїми табунами повище згаданого рівнолежника між ріками Іртиш - Об-Єнісей. Під горами Алтай знайдено їх національний цвинтар, в могилах якого зацілів, з причини холоду, незіпсований багатий інвентар їх поховань. Ті західно-сиберійські степи були і є до сьогодні буйнотравні і мали простір понад 2 мільйони кв.км. Вони захищені від сходу Центрально-Сиберійсько-Саянськими, від заходу - Ураль­ськими; а від південного сходу - Казахськими, Алтайськими і Саянськими горами. Усі кочові племена в давнині, а в Ірані і Афганістані до сьогодні, ведуть своє життя в той спосіб, що в травні йдуть зі своїми стадами повільно на північ. Тому, що від гір Алтаю до заливу р. Об е понад 1.800 км, скити проходили ту дорогу за около 4 місяці. Чи доходили до заливу Об не відомо. З кінцем серпня починався поворот на південь. Скитські табуни числили кіль­ка мільйонів голів. Той самий спосіб життя провадили хозари, сусіди Київ­ської Руси. (319. ст. 398). Вони під проводом свого когана і пеха вже в квіт­ні, враз з своїми стадами, жінками і дітьми виходили з Ітиля на північ, а в листопаді по вертали в Ітиль і в дельті р. Волги їх стада зимували. Те саме життя повтарялося що року в Карпатах. Дня 7. травня, після юріївських вог­нів, населення Підкарпаття і Карпат гнало худобу в полонини, а у вересні зганяло домів (37. ст. 93 - 94). Скити повертали в гори Алтай, між ріки Іртиш - Єнісей. Гори Алтай мали довгі хребти, отворені з заходу і північного заходу, висотою 350 - 1200 м. Ті хребти, порослі лісами, мають довжину около 300 - 350 км. Поміж хребтами є широкі долини з буйною травою. Чому скити там зимували? 1. Бо гори Тієншану, Казахські, Уральські, Алтайські і Саянські недопускали в зимі вологости хмар з півдня, заходу і сходу, а тим самим снігових опадів. З півночі луги рік Обу і Іртиша та хребти Алтаю були захистом від північних сибірських вітрів. 2. В тому обшарі, захищеному го­рами і лісами, клімат дорівнював українському. Там в гірських долинах ски­ти мали свої бурдеї - землянки. Жінки і діти переходили з возів в бурдеї, а мужчини на зміну зі стадами скиталися дальше поміж горами і ріками. Ці стада живилися сухою травою, бо там снігу майже не було. Вівці і худоба не вміють боронитися від вовків. Скити на-ніч творили з возів коло, заганяли стада в це коло, розкладали вогні і по черзі чували з псами. Коні обороняли себе самі. Так виглядало скотання, сокотання скитами своїх стад через цілий рік, все в русі. Літом робили ті мільйони худоби по 10 км денно. Від назви скот - худоба походять слова скит, скитатися, скотання - скотарення, сокотити - доглядати. Тому скити в Шкоції до сьогодні називаються скоти- шкоти, а край Скотія - Шкотія. Назва хазари походить від сарматського слова "хадзити" - ходити - скитатися з худобою, що року на північ і назад на південь. Від того назва хадзари - хазари. Московське слово хадіть, хаділ, ухадзивал дають відповідь на назву хадзар. Худоба по хазарськи звалася "хазир". Тому хазар і скот - скит це та сама назва лиш розділена часом 1500 літ. Хазар постараємось розглянути пізніше.

Скити умирали більше зимою, як літом. Земля в Алтайських горах, не покритих снігом замерзала до двох і пів метра глибини. Знаємо з попередних розділів, що усі орії мали свої національні цвинтарі. Скити мали цвинтар "Сер" коло Нікополя. Кімери над долішним Дністром. Коли в Алтай ських горах умер скит, не було можности похоронити його в замерзлу зем­лю. Держати трупа до весни в землянці не можливо; примістити його поза землянкою теж не годиться, бо його обгризуть ночами вовки та лиси. Тому скити будували скриню, вкладали в неї покійника, грубо обкладали сухою травою та обливали водою і в такій ледівні покійник чекав весни. Така купа леду з сіном були захистом від диких звірів. Знаєио, що клімат в Сибірі в початках травня нагло змінюється - тепліє. Тоді скити копали яму, впускали скриню з покійником в неглибоку яму, давали йому виряд і насипали над ним могилу. Під могилою земля не розмерзала цілий рік, тому доховався виряд (килими, горшки з їжою, зброя, одежа) покійників, який не зіпсувався на про- язі 3500 літ. Хтось може подумати, що літом не було потрібно скрині. Ски­ти ще не знали пили і не мали дощок на домовини. Родини померлих літом, призвичаєні до скринь, не хотіли класти покійника в глину. Зрубна скриня (вирубана бронзовою сокирою) служила за домовину. Після тих зрубних скринь які мали лиш скити, археольоґи віднаходять дорогу скитів в Праукраїну з ХШ. стол. до Xp. Це пояснення зрубної культури поховань скитів.

Сармати були довгоголові. Довгота черепа 77’5 - 75'2 антроп. індекс, це т. зв. "долицекефали". Андронівська (сарматська) культура по­ховань постала еволюційно з ямної і катакомбної. Московські, а за ними ні­мецькі та американські історики вмовляють в наївних, що кімери прийшли в Україну з Ютляндії, як потомки кимбрів. Це перекручення правди в против­ному напрямі. Я доказав джерелами, що кімери - кимбри з маленької Ютлян - Дії були дітьми причорноморських кімерів, вигнаними з Праукраїни в ХШ. стол. до Xp. в Малу Азію, а з малої Азії вигнані лідийським царем Аталіятом після відомої битви над рікою Галіс 585 р. до Xp. (затьміння сонця).

В тому нерішеному бою, який закінчив 5-тилітню війну, цар Аталіят видав свою дочку за Кіяксарового сина Астіяґа та обовязався під натиском Вавилону і Мідії вигнати західних кімерів і фриґів з МалоїАзії. Фриґи - це траки, брати наших самарів-кімерів. (Геродот кн. І. розділ 16). Аталіят, до якого належали Фриґія і Кімерія по ріку Галіс, вигнав кімерів і фриґів в Тракію і поширив свою державу десь в роках 585 - 580 до Xp. по Bocnop і Дарданелі.

Тоді, коли в IX. стол. до Xp. на старинній карті Анатолії фігу­рує велика Фриґія і Кімерія, на карті з УІ. стол. до Xp. Фриґія і Кімерія зни­кають, а на їх місці зявляеться велике царство Лідії. (HAMMOND ATLAS OF WORLD history; PAGE H. 3.

В icτopi Данії читаємо: "Вища культура пануючої кляси при­була у "Бронзовім віку" від 1400 до 400 рр. до Xp. яка зреорґанізувала ціл­ком попереднє низько культурне населення Данії". (4. т. 7. ст. 239) 'Цілий край Данії зайняли народи, що прибули зі сходу" FIpapycn_i (ібід). Так на доказ, що кимбри це наші західні, малоазійські кімери маємо аж три повище наведені історичні факти. Наведемо ще два: Коли кимбри-кімери за 570 літ розмножилися в Ютляндії, пішли в 109. р. по Xp. впрост на південь^ перейшли р. Дунай в околиці нинішнього Білгороду. Там в жорстоких боях в горах Бал- канів здержало їх тракійське племя - нарід скордисків. ПоЗ літах змагань скордиски з іншими тракійськими народами викинули кимбрів за Дунай і вони 113 р. розбили римську армію коло Нореї в краю нориків (наших нурів - нев- рів) коло теперішнього Кляґенфурту (4. т. 5. ст. 772 - 773). З повищого бачимо, що кімери-кимбри вертали знова туди, звідкіля 570 літ тому прибули в Ютляндію.

Другий доказ - це час прибуття кімерів в кінці УІ. стол. до Xp. до Ютляндії. Тут похибка в Енциклопедії, бо від 800 р. до народження Христа це "залізна" доба, а кимбри прибули в Ютляндію з фриґами около 580 - 575 р. до Xp.

Цим можна опрокинути теорію, що кімери прийшли з малень­кої Ютляндії і зайняли простори від Дунаю по У раль, коли їх малий нарід скор­дисків викинув з Балканів на захід.

Наші самари (кімери) - це брати трипільців, найстарші, знані нам автохтони Праукраїни. Це ті ріфеї, гіпербореї, Номерові кобилодоїльці, від оріняцької по через мізинську і трипільську культури, з похованнями ямними, катакомбними і андронівськими, а пізніше комарівським і черняхів- ським, аж до Київської Руси. Як нам відомо, східні кімери, (витиснені скита­ми в Малу Азію в кінці УІП. стол. до Xp.) які жили на схід від ріки Галіс, після смерти їх вожда Коба, убитого Мадиєм коло 630 р. до Xp. були змушені визнати зверхність скитської орди Мадия, що нам відоме. Від тоді східні кімери, як васалі скитів, беруть участь в усіх походах Мадия, аж до його смерти. Після сварки з Киром над вавилонським золотом, скити разом зі східними кімерами повернули в Црикавказзя 538 р.до Хр.що нам відоме.

Від Кавказу по Волгу, Меотиду (Азовське море) і Дон до 52 рів- нолежника жили сармати. Від Азовського моря до Кавказу і Волги жили сар­матські племена, яких греки називали збірною назвою "меоти". Найчислен- ніші з тих племен були сармато-сінди (інди). Коли скити з кімерами повер­нули в Црикавказзя, вони осіли обабіч ріки Кубані. Що скити повернули в Црикавказзя, говорить Геродот (кн. ІУ. розД. І.) Геродот каже, щоскитизве­ли бій зі своїми рабами (ібід). Скити уважали рабами усіх, хто не був скитом, (ібід). Тими рабами були повернувші зі скитами східні кімери, що з допомо­гою сіндів викинули скитів в Крим і коло теперішнього міста Ростова, поза ріку Дон. Так кімери звільнилися від 92-літньої скитської неволі, що тривала від смерти їх останнього вожда Коба 630 р. до Xp. Кімери осталися в При- Кавказі разом з сіндами і як одномовні свояки сіндів змішалися з ними под- ружями та витворили сильний народ сарматів. Тим поясняється, шо зрубні скитські поховання появилися в Причорноморю після повороту СКИТІВ з Персі їв кінці У І. стол. до Xp. (332. ст. 115 - 125).

Східні кімери принесли з Малої Азії за 185 літ їхнього там перебування нові тактично-стратегічні способи ведення воєн з армій єги­петської, лідійської, ассирійської, вавилонської, мідійської і перської. Та­кож і зброя була в кімерів інша; довші мечі, списи на привязі, клиновий спо­сіб атаки тяжкої кавалерії ратищами, легкої шаблями, а піхоти луками і то­порами. Так були озброєні армії ассирійська, єгипетська, медів і персів і їх тактику і зброю наслідували кімери, що перемінилися з сіндами в сарматів.

Коли Геродот відвідав Ольбію около 450 р. до Xp. кімери і сінди за 88 літ співжиття були вже сильним сарматським народом. Те, що Тимнес говорив Геродотові, що сармати подібні скитам, як ми переконалися,на було правдою. Сармати різнилися мовою, звичаями, способом життя і вою­вання та культурою поховань. Сармати мали т. зв. "Андронівську культуру"_f якій слід приглянутися.

Це була дальше майже катакомбна, тобто родова культура по­ховань. Боки ями викладали широкими плитами. В околицях, де не було каменя, клали умерлого в яму без плит. Ями були квадратні або прямокурні, що задержалося в словян до сьогоді. Дно ями вистелювали осокою або тон­ким, сухим ріщам. Трупа клали оберненого на бік, накладали на нього су­хого ріща і підпалювали. Це був костер, лиш палений в ямі. До вогню до - кидали опалу. Вогонь (бог Агні) як в дохристиянській Руси, а в індусів до. теперішних часів, за їх віруванням очищував тіло від гріхів, уносив душу до’ неба, де ця душа, після суду бога Ями, оставила в небі - вираю, або повер­тала в якесь звіря. Сармати, як і гали та Русь вірили в мандрівку душ. Пекла не знали.

Культ вогню і очищування ним покійників принесли міди (меди) і перси з Праукраїни в Іран. Перша яма діда чи прадіда була глибока, яму після спалення та вставлення їжі і предметів покійника, накривали деревяними або камінними завершеннями у формі низького стіжка,який обсипали землею. Другого члена роду (бабу?) хоронили тісно побіч в той сам спосіб, але не так глибоко, відтак синів, дочок коло діда, але що раз плитше, трійками або двійками в той спосіб, що давало разом з дідом і бабою святі числа оріїв; З, 7, 9, 12, 18 поховань аж до поверхні землі. Коли родина була в комплеті, насипали над усіми гробами одну округлу могилу. (230 ст. 13 - 15).

ЧАСТИНА II.

УДАР САРМАТІВ НА СКИТІВ.

Натиск скитів на галів і будинів змусив їх виеміґрувати пра- вобіч Дніпра, в центральну і західню Европу. Тоді скити почали поповнювати число своїх рабів для обслуги своєї і виміни з греками за вина і предмети розкоші, нападами на кочових сарматів,що жили в степах повище теперішнього Царицина, між Доном і Волгою. Це обсднало сарматські племена в монар- хістичний устрій, вони запросили, правдоподібно за гроші Риму, на допомогу братів по крові сіраків - сірих, що кочували лівобіч р. Волги в прикаспійсько -астраханьських степах. Це сталося около 350 р. до Xp. Провід в тій акції взяли сармати, що жили від Кавказу по теперішний Царицин і мали царя. Вони обеднали сарматів і сіраків. За грецькими істориками Гіпократом, Скілаком і Евдоксом сармати в половині ІУ. стол. до Xp. перейшли Дон і ударили на ски тів.

Скити були розгромлені і почали з боями відступати на захід. Тою офензивою командували згадані прикавказькі сармати, що називали себе язиками, під проводом царя Евнона. Де, коли та в яких боях були розгромле ні скити,ніхто не записав. (98) та (70 ст. 119-120). (Гіпократ кн !.фрагмент 68).

Заходить питання, що означає назва "язики"? Це люди, що говорили на відміну від скитів тим самим язиком - мовою, що сірі, алязони, каліпіди, скити хлібороби, скити орачі, нащадки трипільців, гали, саї, неври, будини, тисаґети та інші згадані племена Прикавказзя. Язики несли тим усім народам визволення від скитського ярма. Нам відомо, що в мові Київської Руси 1000 літ тому і в часах Шевченка слово язик - означало мову, ∏∏p; "З нами Бог, разумійте язици" або "На всіх язиках все мовчить, бо благоденст­вує". Володимир Мономах згадує, що його батько говорив кількома язиками -мовами. Слово язики мало те саме значення, що словіни-словяни, що го­ворили тим самим язиком-словом - мовою.

Скити не були з картону, вони 600 літ з перервою, були пос­трахом усіх згаданих сусідних племен і грецьких кольоній від Дону по Дніпро і Дунай. Та коаліція сірих, чорноубраних, тисаґетів і поневолених скитами хліборобів, що мали накинену їм назву "скитів", ломила рік за роком хребет скитському давунові під проводом язикського царя. Грецький історик Полі- бій, що жив в Римі в початках II. стол, до Xp. говорить, що цар язиків Гатал підписав від імени коаліції союз з царем Понту Фарнаком і Херсонезом про­ти скитів в 179 р. до Xp. (" HISTORY " кн. XXXIII. розділ 12 - 13). Язики складалися з племен хизів, кизів, агрів, темеотів та багато інших. Провіц над усіми мали сармати-язики. Тих кизів - хизів знайдемо в часах Київської Руси над Балтиком. Вони говорили руським язиком-мовою. (37. ст. 114).

Тут варта ще поглянути на союзників і свояків язиків - сірих. Як вже згадано гальське " SI R " - це лицар, воїн. Від того слова походить англ. " SI R " - пан і " SIRE " - батько-предок та французьке "Сайр".Тому лицарські предки сірих здобули 2500 літ до Xp. із закаспійських степів ве­ликий край в Малій Азії, який назвали Сірією (нинішна Сирія). Назва сірих може походить також від сірого убрання або від назви звізди "Сірія", що був богом дощу, посовиськ і овець. Про 3ВІ3ДУ "Сірій" відомо з книги І.

Тому, що,язики - це кімеро—сінди, їх мова - язик була мовою -язиком санскриту. Напрошується гіпотеза, що язики змішані з нащадками трипільців - хліборобів, орачів, алазонів, каліпідів, галів, сірих і саїв аор- сів та будинів дали предків словян і Русь.

Українська мова має в собі багато зукраїнщених санскрит- •ських слів. Наша Київська Русь і козаки покликувалися на походження з роДУ сарматів і то переконання було у Велико-Моравській державі аж до Балтику в прибалтійських русинів. Польський історик Кароль Щайноха ще в ХУП. стол. покликуючись на хронікарів Длуґоша і Кадлубка, пише, "що в надвислянській землі володіли в минулому якісь сармати, що на його думку були ґерманами.

Ми переконаємося, що сармати - язики це цілком інший і 800 літ старший нарід від лєхів - лєхітів, які впхалися будяком між Русь, так. як мадяри між словян околоЮООліт тому. Про лєхів буде мова пізніше.

В початках II. стол, до Xp. сармати-язики викидають скитів з причорноморських степів. Решткам скитів, що схоронилися в Крим і за Дунай в Добруджу, накинули свою владу. Велика Сарматія на карті Птольомея починається від Балтику по ріку Везеру, лівобіч Дунаю побережжям Чор­ного і Азовського морей по Кавказ на півдні. Па півночі ріка Німан і при близно 55 рівнолежник, через Ураль, поза Каспій та Аральське оперо. Це була найбільша держава світу, що своєю назвою покриває сотні племен. Сармати -язики зі сходу, а Филип Македонський з заходу вирізали скитів. Страбон говорить, що сармати вирізували кожне скитське племя, яке не хотіло по­коритися сарматам. (Страбон кн. І. розділ 19).

Нам відомо, як сарматська цариця Амага покарала смертю скитського царя в Криму за непослух. Притиснені сарматами-язиками скити в Криму запросили на поміч проти язиків друге сарматське племя роксолянів, що до того часу жили поміж ріками Кама - Волга і горами Ураль десь на північ від теперішнього Куйбишева. Назва роксоляни походить від авестій­ського "рокс" білий і осетинського "урс" - білий (70. т. І. ст. 122). Гальське ALLA _ це дикий, несамовитий, шалений. Гальське "N " означає родівник

- він, той. (257. ст. 9 і 157). Це білі дикуни.

Сусідами кримських скитів були кочові язиґи? Роксоляни уда­рили на чорноубраних саїв, які відступили на правий беріг Дніпра, а відтак на кочових язиків, які перейшли Дунай і оселилися в теперішній Угорщині, поміж ріками Тиса-Дунай. Нам відомо, яка велика простором була Сарматія. Знаємо, як багато"сарматських племен жило лиш в Приозівю. Сармати були різних професій. Па півночі займались ловецтвом і скотарством. В централь­ній Сарматії скотарством і годівлею коней. В південній Сарматії, від тепе­рішнього Царицина по Кавказ займалися хліборобством і скотарством. Коли сармати ударили на скитів, витискали їх на південний захід.

Коли скити зістали в 70 % винищені, а решта схоронилася в Крим і за Дунай, сармати пішли широким фронтом дальше на захід і зайняли терени від ріки Німан, вздовж Балтику по ріку Везеру. Через "Моравську браму" увійшли в Словакію, Мораву, Чехію, в Баварію, Туринґію-Турію, Сак­сонію, Дюсатію, Бранденбурґію по ріку Везеру. Більшість тих назв сармат­ського походження. Гальське BYAR - бавар це спис і кидати списом (257 ст. уі). Турія пояснень не потребує. Гальське SASACH -атака,(чит: SASACH ) -атакувати, нападати, укріплювати, організувати, (ібід ст. 218). Люсаті це наші лючі, лютичі. Гальське BRANDAR- це 1. прибори з заліза до тортур,

2. ґрати залізні, на яких можна варити, печи (і тортурувати). 3. прилад по­дібний до ґратів чи знаряддя тортур (Словник Вебстера). Наше старословян- ське "брань" - це полон і тортури. Німецьке BRAND - пожар. Бранденбург

- це німецька назва (BURG- замок твердиня) надана німцями пізніше.

Як бачимо, та Сарматія Цтольомея це в десятеро більший прос­тір від Скитії. Коли рештки скитів зістали витиснені в Крим і за Дунай в причорноморських степах осталися якась частина кочових сарматів. На них ударили роксоляни і вони помандрували за Дунай та зайняли простір між р. Тиса-Дунай-Морава Карпати. Там вони оперлися о інші сарматські племена. Ось чому у нас, чехів та Велико-моравській державі була традиція, що ми потомки сарматів.

З тих язиків - сарматів, що мали санскритську мову, за 250 літ пізніше, як метелик з кукли зявляться ведети-венети від санскритського слова "веда, ведати". Санскритське слово "веда" має кілька значень: 1.це мова - язик, 2. це знання, розуміння, 3. знати, розуміти, сказати, говорити. В коляді "Вог Предвічний".., безбожному Іроду,"неповидали" - не сказали. Моск, ведал - знав, польське ведзял - знав. Як бачимо, то ведеди, це народ яких римляни назвали VENETI VENT, а греки ANTOS

З венетами зустрівся Цезар в зимі 57. р. до Xp. про що вже була згадка. Ґалійські венети прийшли над Атлянтик з над Балтику і торгу­вали з галами Англії і Франці та Римом і Грецією, як теж з Єгиптом балтій­ським бурштином. Також як потомки язиків (сарматів) виводили нові раси коней (арабів з ∙yκp. степовиком) та учили коней різних штук. (4. т. 23. ст. 47). Що більше, Гомер в своїй Ілліяді кн. II. гекс. 85.говорить, що пафляґонці під проводом Пиляймена, що мав волохату грудь (порослу густим волоссям), з краю генетів, прийшли на поміч Трої проти греків. Пафляґонці прибули як і кизі - хижі з над Меотиди - Азова і були одним зі старинних народів Малої Азії (4. т. 17. ст. 238). Гомер називає їх "генетої" і докладно повтаряе те, що Цезар 1000 літ пізніше, Він говорить, що ті генетої дуже ніжно любили коней, вчили їх різних воєнних штук, (лягати вставати на свист і т. п.). Даль­ше говорить, що "генети" були свояками троян, що також дуже^-любили коней. (ібід. Ілліяда і 4. т. 23. ст. 47).

Коли ми при венетах, то згадаймо, що наші меотійські сінди, це предки індів, що здобули боєвими колесницями Індію та занесли туди санскрит

- Веду - мову - язик. Тому пафляґонці, інди і наші сармати-язики, це діти тої самої деди - язика - мови. Мабуть пізніше потомки сіндів - індів, ведетів звалися, чи їх греки і римляни звали "генеті і венеті" та це не змінює значення. Сармати-язики були дітьми Веди - ведети - язики, що переміни­лися на венети. Ще може цікавити нас, які племена були у федерації з Троєю. Дарданів провадив до бою Еней син Анхіза) легендарний основатель Риму. Матірю Енея була богиня Афродита. Ділеїв з під гори Іди провадив Пандар. Тереянів вів до бою Араєт. Абідосців вів вожД Азій, пелясків вели Гіпопот і Пиляй. Як бачимо, то пелясґи - палисті, що дали назву Палестині, в часах Гомера ще існували. Траків вели Акам і Пейр. Кіконів, добрих лучників

- Евфрем, син Тройдена. Чи кікони не були литовським або мазовецьким племенем, бо Тройден це литовсько - мазовецьке імя, так, як Нестор -грець­ке. Пеонів вів Перайхем. Алязонів провадив до бою Одій. (Алязони були орії а не греки) Мізів вів Хром, фриґів - Форк, меонців - Местель, карийців - ка­рих - наст (Настає) і Амфімах, весь в золотій зброї (Іліяда кн. II).

Тут бачимо, як багато племен було у федерації з Троєю, що була релігійним центром, після знищення хатського релігійного центру Неріка -Царіч, мов, язиків. Греки скоро зрозуміли, що на побожних оріях - гіпербореях можна добре заробити. Наші трипільці гіпербореї і гали, що знаємо з описів Геродота і Цезара, за виздоровлення з недуги, чи повороту з війни, обіцяли грубі жертви богам, бо так вчили їх жреці, друїди,що тими жерт­вами живили свої великі родини від кількох жінок. Хитрі греки використали побожність гіпербореїв,щоб взяти ті доходи і торгівлю в свої руки (Дельфи і. Дельос) знищили Трою. Тому греки з такою заїлістю поборювали національні церкви християнської Руси, Болгарії, Сербії та негрецьких народів Малої Азії. У проводі Церков тих народів мусіли бути грецькі митрополити і єписко­пи. І гроші плили рікою з Руси в Царгород з десятин, записів цілих сіл і маєтків на Церкву в Києві, а з Церкви в Царгород, про що згадує Клим Смо- лятич.

Після цієї дегресії повертаємо до сармато - язиків. Що ведети -венеті постали з сармато-язиків свідчить факт, що грецький історик Teo- фіклят Сімокат (жив 582 - 641 р. Написав "Історію", займав високий уряд за імпер. Гераклія) говорить в своїй "Історії", що сарматське племя ґетів, це словяни (2. ст. 193). Це важне свідчення грецького історика доказує, що сармати-язики були прасловянами, що з трипільців і самаро-кімерів перейш­ли за тисячоліття еволюцію різних назв. Гіпербореї, ріфеї, трипільці, сама ро-кімери, савромати, сармати, сінди, сармато-язики, ведети-венети-анти, а в кінці словіни, словяни, руси. З назви "русів", ми стали русинами, рутенцями за Збручем - хахлами, малоросами, а вкінці українцями. Це за одну тисячу літ. Чому ж тоді дивуватися зміні назв того самого народу на протязі десять- тисячолітньої історії. Тих назв було в десятеро більше. Усе це були язики ведети - венети, що постали з сармато-яаикського моря, яке за Птольомеєм хвилювало сотнями племен від Аму-Дарія по Дунай, Везеру і Балтик. Після -всіх тих доказів стає ясно, як скристалізувалася і за два століття змогутні- ла і обедналася нація сарматів - язиків, яких Теофіклят Самокат називає словянами,

Приглянимося, що говорить про сарматів д-р Яр. Пастернак : "Причина приходу сарматської орди в південно українські степи ще не вияс­нена. М. Грушевський здогадувався, що сей новий натиск іранських орд був наслідком переворотів в Малій Азії, які дали себе знати заразом і в землях на південь від Каспійського озера. М. Еберт припускав, що сталося це в нас­лідок натиску інших іранських орд зі сходу. М. Вязмітіна добачає в тому соціяльно-економічні причини, а І. Шовкопляс, крім економічних причин МІЖ- племінну борбу між сарматами". (2. ст. 372). Ані одна з повище наведених.причин не була правдива. Розгляньмо їх: 1. Два перші історики називають сарматів іранськими ордами. Я навів докази старинних істориків і доказав.беззаперечно, що ніяких іранських орд не було. Це такий нонсенс, якби хтось твердив, що обі Америки заселені кубинськими племенами. Куба має 110.922 кв. км простору, є близько Америк і має около 9 мільйонів населення та урожайну землю, могла б скорше заселити обі Америки, як пустинний, без­водний Іран, що до 900 літ до Xp. був майже незаселений. Іран має 1.647.064 кв.км, майже в троє більший від теперішньої України, має докладно 30.820.000 населення за звиж 300.000 літ. (Шельська доба).

Після німецько—московських і наших істориків біла раса по- ходить з Ірану. Та Іран був би до сьогодні пустирем, якщо б там були не по­селилися меди і перси. Тому перестаньмо раз на все називати праукраїнські племена іранськими ордами,

2. В часах, коли сармати-язики почали бити скитів, що впхали­ся, як бодяк в живе тіло окружаючих їх племен, що говорили мовою язиків в Персії панував Артаксеркс II. 401 - 359 р. до Xp. В Персії був спокій. До Персії належали ціла Мала Азія і Вірменія. Ніякого натиску з Малої Азії і Ірану не було.

3. Сармати не жили на південь від Каспія, а між ріками Волга- Дон, Кавказ, в Праукраїні - не в Азії.

4. Ніяких економічних причин і міжусобних війн в язиків не було. Противно сармати мали монархічну владу, а сармати - язики були цар­ським народом з царями у проводі (Евмен Гатал), які кермували наступом на скитів усіх племен - саїв, сарматів кочових, сіраків та інших,

Цікаву і дуже важливу вістку, як доказ на порище сказане дає Діодор Сицилійський. Він говорить: "Сарматів вивели скити з Мідії. Вони за століття (змішані зі сіндами) розмножилися, ударили на скитів зруйнували більшу частину Скитії, вибили їх, а решту вигнали зі Скитії". (Діодор, кн. II. розділ 43). Це дуже важний доказ на твердження наведеного і переміни кіме- ро-сіндів в сарматів-язиків. Чому назва сінди? Гальське SEAN - читай SHEN - це старинний, давний, гальське '¹DV це англ. " ТО HIM " йому. (257. ст. 220 і 97). В гальській мові "D" кладеться після слова. Означає йому і до них.SHEN -D - сінд - це давні, давному, старинному (належить територія).

Старинні мови були мало розвинені і мали по кілька значень. Слово $N-D еволюціюнується за тисячоліття в "IND ". Інди надали назву Індії та були першим, найстаршим народом обох Америк. Вийшли з Праукраїни около 10.000 літ до Xp. Зі свідчень Діодора виходить, пів ма­тріархальний родовий лад і жінки воювали враз з мужчинами. Тому є свід­чення грецьких істориків про амазонок не лиш в меотів і на Кавказі (ойорпати) але і в царській Кімерії над р. Галіс і Термоданом (поміж містами Синопою і Трапезунтом) після прибуття там західних кімерів до свояків фриґів. Та територія називалася Кімерією, (321 ст. Ц-3).

У світлі свідчень Діодора, легенда свідчень про амазонок на­бирає реальної дійсности. Геродот пізніше не умів пояснити, звідки взялися сармати з їх воєвницями жінками. Тимнес, тому, що кімери повернулися зі скитами з Малої Азії майже 209 літ перед Геродотом, наговорив йому, шо сармати постали зі змішання амазонок зі скитами. В дійсності, як бачимо, це було змішання кімерів з меотами-сіндами, що говорили тим самим язи­ком. Як наслідок змішання, за приблизно 200 літ, виріс сильний нарід цар­ських сармато-язиків. F. JUSTI в творі I RANI SCHES NAMENSBUCH (В. 1895 - S 239) говорить, що назва сармат походить від авестійсько­го " SAOR-MAN1 ", Щ° означає оперезаний мечем. Треба розуміти поясом до якого прикріплений меч. Але до поясів причеплені мечі мали скити, асси­рійці, вавилонці, перси і всі народи світу. За Юстим повторив ту назву М. Грушевський (Т. 1. ст. 122).та чеський археольоґ Нідерлє. Уважаю, що най­більш правдоподібна назва - це cap - $AR ~ ^цаР ' мати. Слово "cap" має багато значень. Це зверхник, пан, властитель і цар. Слово мати і пояснень не потребує.

Римляни Пліній Молодший і Помпоній Мел. говорять, що сар- мати це великий нарід, поділений на багато племен з різними назвами.

В II. стол. до Xp. сармати - язики опанували простори від р. Дону до Дунаю. М. Грушевський каже про сарматів осыщс" Сей новий на­тиск іранських -орд був наслідком переворотів в Малій Азії. Викликаний ними рух тягнувся кілька століть, поки нові народні потоки (аварів і гунів) не витиснули іранську людність майже зовсім з наших степів". (Куди витиснули?) (70. т. І. ст. 121).

Яка льоґіка! "В наших степах жила іранська людність"? І на такій історії з "іранською людністю" мало виховатися нове покоління. Поко­ління безбатченків, бо в наших степах від тисячоліть жили іранські орди, а руси появилися зі Швеції і навчили опісля тих іранських дикунів побудувати державу з варягами і псковською перевізницею в проводі. Де сенс, де здо­ровий розум?

Пригляньмося богам і звичаям наших язиків. Вони мали богів спільних з індами і русами. Головним їх богом був Дав (місяць) - датель (руський Дав - бог, Даж - бог). Його жінка Дияна - земля, що дає засоби до життя. В індів - сіндів Дахана (Веди). Сонце уявляли собі язики і сіндиу виді вогненного коня, що називався Арвана, інд. Нірвана - всесвіт (веди), що тягнув огненний віз, на якому сиділа богиня - сонце, що називалася Хорческа, руський Хоре. Це була дочка бога Дави і Цияни (Веди). Друга її дочка, богиня дощу, моря і рік, називалася Адаш-Хедза (Веда).

Нам відомо, що асури - ассирійці (Слово асур, читане в ліво дає "руса") бога дощу називали "Адаш". Коли зближалася дощева хмара, асури плескали в долоні і кричали з радости "Адаш іде", тобто бог води іде. "Адаш-хедза" богиня води має те саме значення. Адаш-хедза-богиня дощу- води іде (хедза). Від 3.000-літнього слова "хедза" походить наше хода, хо­дити, іти приходити і т.п. Стає зрозумілим, чому село цілої України до II. світ, війни говорило "дощ іде, дощ ішов, дощ пішов, а не падав. Також село говорило: "Бог дав дощ". На цьому прикладі бачимо, що від оріняка Мізиня, почерез трипільців, кімерів, СІНДІВ-ЯзИКІВ до словян - русів ми ті самі! Ми не з Ірану, ми автохтони Праукраїни, колиски білої раси всесвітньої культурні цивілізації.'

Римські і грецькі історики відрізняли язиків від інших народів та скитів по їх убраннях і русявому волоссі. Вони носили, як і гали та наші козаки, широкі ніаравари, як гали і козаки - короткі кожушки і довгі сукняні киреї, які мабуть звалися "гунями" або "козаками" як в галів. Hopepx шапок з ягнячої скіри носили в зимі островерхі вовняні шапки в формі стіжка з двома довгими кінцями, які обмотували доокола шпї. Кочові сармати, як і скити мали вози. Коротші від скитських, буди на возах були покриті грубим, непромакальним сукном з овечої вовни. Живилися мясом, виробами з молока і пшоном. Язики мали хліборобство, тому уживали до молока і мяса хліба з пшона, який пекли в осібних печах коло своїх хат. У возах їхали в день старі і Діти та хворі. Жінки і дорослі дівчата їхали на конях. Літом в ночі жіноцтво спало у возах. Мужчини чергувалися цілу ніч при стереженні стад худоби, овець і коней. Вівці і корови з телятами заганяли в коло, збудоване з возів. Cepn був відомий ще з кремінними зубцями. З винайденням бронзи і заліза серпи виробляли острі, подібні до теперішних. Зі серпа постала коса, з по­чатку серповидна, прикріплена до дручка. Правдоподібно винайшли її скити і занесли її в Шкотію. Коса по анґлійськи називається "скитка" — SCYTHE а скит SCYTHI AN. Шкот - по анґлійськи SCOT, але SCOT - також податок.

Скити і сармати не чеканили срібних і золотих монет. їх гроше-' вою одиницею був віл і корова - скот. Тому шкоти - скоти - скити в ПІкоції платили податок довгий час англійцям скотом, Англійсько-американська коса до нинішних часів е заокруглена, серповидна. Тому сармати на зиму заготовляли для стад (овець і худоои) сіно, а коні вигребали з під снігу за­сохлу траву. Скити і сармати мали свої зимовиська-простори затишні від вітрів лісом в долинах рік, в лісах або в горах. Там заготовляли сіно на зиму і там мали свої зимарки-бурдеї, півземлянки. Такий бурдей - зимарка мала по середині вогнище, над яким звисав зі стелі ланцух або деревяний гак, до якого причіпали казан, в якому варили страву для цілої родини. їх вог­нище мало хрещату форму. Вогнище було не лише місцем варення страви, але центром родинного життя і символом живучости роду,(Страбо "Історія"),

Нам відомо з попередних розділів, що сінди, меди,перси, сармати і словяни дохристиянських часів уважали вогонь частиною живого бога "Агні". Тому в сарматів ціле життя і всі важніші родинні події відбу­валися біля вогнища. Вогонь і вода мали за передхристиянських часівдочав- ши від оріїв до словян очищаючу силу від гріхів і охорону від злих духів. Коло вогнища відбувалося при відповідних заклинаннях обливання зимною водою новонародженого члена роду, яке задержалося в козаків до ХУШ. стол. На вогонь вкидали кусні страви перед їжею, для духів предків, на вогнищу при­носили домашні жертви богам, з проханням про дощ, урожай, здержання по­мору, приплід табунів, щасливий порід нового члена роду і т.п. Тому малі хрещаті жертвенники клали померлим в могилу і возили з собою підчас ски­тания по степах.

Сармати мали великі вівці і дві раси дорідної худоби, але малі, витревалі коні. (Страбо "Географія, і Історія" кн. 37).

В гирлі р. Дону, в Приозівю і на Кубанщині сармати-язики зай­малися хліборобством, риболовлею і торгівлею. Вивозили до Греції пшеницю і солену та вуджену рибу для римських легіонів, що стаціонували в Малій Азії і на Балканах. "На берегах Меоти (Озівського моря) була безліч місць, де засолювано і вуджено рибу". (Страбон ібід 2. ст. 268).

За часів Демостена привозили що року до атенської пристані "Пірею" 650.000 бутлів пшениці з Нриозівя (Bocnopy). Як нам відомо, Пель- понез (Пелопонез) був країною пірястих - піристих, юдейських "пілішім", яких українська Біблія називає филистимянами. За ассиро-грецькі гроші, вони ударили на хатську державу, здобули її і дали назву Пристині по юдей­ському Пілістині. їх столицею на Пельпонезі було місто Пірей, а богинею Атена. Гальське ATUI NN вим; ATENN-A богиня, це опікунка керманичів кораблів та частоколу міста, як також вузького морського вїзду до пристані М. Нірей. Не для пояснення чому назва столиці, пристані Пірей. Вже в часах піристих Пірей був місцем привозу української пшениці від свояків наших нащадків трипільців.

За боспорського царя Левкона (387 - 347 рр. до Xp.) одна грець­ка кольонія Теодозія доставила до Атен понад 3.000.000 бутлів пшениці.

(2. ст. 376). Крім риби і пшениці сармати продавали грекам худобу, сіль, шкіри, віск, мед, рабів та лічничі зела. (Геродот кн. У. розділ 10) та(Пліній " Historia " кн. 2. розділ і. та кн. 45 розділ 28).

Аміян Марцелін говорить про язиків ось іцо: "Усі вони високі на зріст, гарні з лиця, мають біляве (русяве) волосся, грізний погляд очей, дуже рухливі на своїх степових конях і легкій зброї". (Кн XXX. розділ 2,2]).

Сармати кастрували коней і волів. Усю худобу тамгували пятну- вали - значили. Тамга стала знаком роду, що дало початок гербам. Герби, Це тисячолітні старинні знаки сарматів.

Жіночий одяг сарматок менше відомий тому, що вони убирали штани. В могилах сарматки мали довгі льняні сорочки, обшиті на рукавах і біля пояса голубим і зеленим дрібним намистом, в багатших - позолоченими бляшками, Геометричної форми. Мякі чобітки були також прикрашені корали - ками і бляшками (2. ст. 468). Сарматки, як і галки носили по сорочці корот­кий кожушок і довгий плащ. Як вже згадано, сармати виробляли довгі до колін панцирі з порізаних на плитки кінських копит (костобоки). В початках І. стол. по Xp. сармати мали вже залізні шоломи, докладно такі, як військо Київської Руси. (ібід).

Сарматські прикраси є дальше, як і в скитів, в звіринному стилі, з тою різницею, що той стиль був представлений в геометричних фор­мах та поліхромною інкрустацією золотих і срібних предметів. (Поліхромія - грецьке слово. Полі - багато, хрома - колір, краска).Поліхромія сарматів це прикрашування золотих і срібних предметів різнородними, неблідніючими фарбами, золотою, срібною і інкрустуванням тобто вирізувати в предметах, взори геометричних форм і заповнювати вирізи різноколіровим шляхетним і і півшляхетним камінням.(2. ст. 470).

Археольоґічні розкопи доказують, що сармати мали розвинені усі роди ремесла: гончарів, ткачів, ковалів, боднарів, стельмахів - коло- діїв, зброярів та високомистецьких золотарів - інкрусторів. Піхто не дока­зав чи сармати не були вчителями інкрустації і поліхромії Европи. Це мистец­тво в золотництві сармати передали в спадку Київській Руси. Інкрустовані були рукоятки їх мечів. (Поперечка при насаді рукоятки і рукоятка, що закін­чувалася півмісяцем - символом бога Дава).(2. ст. 469 - 472).

Такий самий меч бачимо 500 літ пізніше у короля франків, основника династії Меровінґів - Кльодвика. З того бачимо, що сармати - язики своєю культурою стояли на багато вище, як народи тодішньої західньої Европи.

Археольоґ проф. Курінний, у відміну від проф. Пастернака ігнорує сарматів і називає їх "чужородною інтрузією", коли такою якраз бу­ли скити, а не автохтони кімеро—сінди, сармати, що я старався доказати чу­жими істориками.

Сармати цілковито винищили скитів і в другому столітті по Xp. вони викінчують скитів в Криму. В початках ПІ. стол. по Xp. рештки скитів утікають на захід "в світ за очі" і зупиняються в гористій ІЇІкотії. З часу їх утечі заховалася на Угорщині могила їх царя з зрубним похованням в скрині з грубих колод, коло SZEHT-GYORGY.. В ній знайдено царя з погребним во­зом і кіньми та золотими річами, а доокола його могили були похоронені слуги. a. ALfoldi „der Untergang der Romerherrschaft in pannonien BERLl N 1927

Нарід з рідної землі, на якій скити прожили понад 900літ не утікає від хліба, лиш від бука". Той бук був такий болючий і немилосерд­ний, що загнав рештки скитів з буйнотравних степів в зимну гористу - мо­чарувату Шкотію; де зі збіжжя дозріває лиш овес, ячмінь, картопля, "турніпс"і бруква. (Турніпс - ботанічна назва топінамбур). В 1957 р. зібрано в цілій Шкотії 275 тон ячменю, 707 тон вівса, 938 тон картоплі і 4348 тон турніпссу і брукви. Пшениці зібрано 104 тони, а цукрових буряків 187 тон, на просторі около 80.000 кв. км. цілої Шкотії. Турніпс, це ростина в дечому подібна до соняшника. Доростає до 2. м висоти, цвіте, і має листя подібне досоняшників але далеко меншого розміру. Рослина многорічна і дуже старинна. Коріння має бульвисте, подібне до картоплі. На добрій землі, з одної бульви, посадже­ної весною, дає урожай десять і більше бульв. Насіння, як соняшник, не має розмножується з бульв. По зваренні бульви є воднисті і мають солодкавий смак. Перед появою картоплі, турніпс був управлюваний в давній Руси і ряту­вав населення в голодні, неурожайні літа. Турніпс - це анґл. назва. На Руси називали турніпс ріпою, що в перекрою була сніжно біла. На півночі, в Новгороді її звали "рожою" (урожою) бо що року родила і не вимерзала. Під­час частих голодів в Новгороді це був щоденний хліб бідноти, тоді ціна ріпи- рожі доходила від 2 до 4 гривні кунами за ] коробей - чверть кірця. (" Я пос­лав теьбе Бересту ст. 166"). Турніпс-ріпу занесли скити в G Скотляндію з Гіраукраїни. На доказ маємо в Шкотії Дон, дві ріки Дун і ріку Tippa - наш Тирас.