МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ПРАЦІ

Предметом археологічних досліджень є матеріяльні залишки з давно­минулих часів, що збереглися в землі. А проте, неправильним було б нази­вати археологію тільки історією матеріяльної культури.

Матеріяли обслідувань поділяються на дві головні групи:

1) нерухомі пам’ятки старовини, як залишки селищ, будівель, укріплень (городища, вали), шляхів, а далі могили, некрополі, малюнки на стінах пе­чер, вирізьблювані в скелях написи тощо;

2) рухомі знахідки, як знаряддя праці, речі господарського й домашнього вжитку, фігуральні та оздобні різьби, ювелірні прикраси одягу і тіла, а ще далі монети, печатки, медалі та ін. Усе це — продукти даної доби, іноді прикметні тільки для неї. Шар землі, насичений такими знахідками, це — культурний шар (верства) в археологічному розумінні.

По окремих рухомих знахідках можна часто встанодити час їх виробу, племінну або етнічну приналежність, вони датують також виявлені з ними предмети, а з комплексних знахідок нерухомих та рухомих пам’яток можна приблизно відтворити картину давноминулого життя на даному просторі. Особливе значення мають при цьому керамічні матеріяли, що є основними знахідками післяпалеолітичних часів. Глиняний посуд був найбільше прив’я­заний до місця через свою крихкість та нетривкість. Він не був також звичайно предметом міжплемінного товарообміну, його виробляли на місці свої ганчарі, прикрашуючи прикметними племінними візерунками. М’якість сирого матеріалу полегшувала льокальні.. та часові зміни у формі й орна- меніі, які саме давали — головно в неоліті — можливість племінного та часового визначення праісторичної кераміки та пов’язаних з нею знахідок.

Способи, якими археологи здобувають із землі матеріяли, різні. Деякі предмети можна знайти просто на поверхні терену (наземний матеріял), інші виявляються під час принагідних земляних робіт, як оранка, копання ровіз, кринииь, могильних ям, а ще інші здобувається при плянованих археологічних розкопках.

Вивчення археологічних джерел-матеріялів виходить з всебічних, де­тальних спостережень, многогранного польового досвіду, власної інтуїції, здібности логічного уявлення і нарешті з науково побудованих висновків, що в сумі творить чотири головні методи п р а ц і.^[1]

1) Порівняльний метод, ужитий на початку XIX ст. французьким геологом Г. Ківером^{[2] [3] для природничих наук, застосований згодом в археоло­гії, базується на порівнюванні предметів старовини з ужитковими предметами сучасних примітивних племен, що розкриває їх призначення, спосіб виготов­лення та вжитку. Цього методу вживають в археології ще й нині, головно в Африці та Азії, одначе він не обмежується тільки ствердженнями зовнішніх подібностей, але поглиблений у психологічному й часовому аспекті.}

2) Стратиграфічний метод (від латинського слова stratum — верства-шар і грецького grapho — пишу, описую), виник також на початку XIX ст. з польових досліджень Христіяна Томсена,директора музею в Ко­пенгагені (Данія). Його довголітні спостереження виявили, що багато пра­історичних поселень замешкалі були кілька разів підряд у різних відступах часу і зберегли кілька культурних шарів, відділених один від одного звичайно стерильною верствою землі. Дбайливо розкопуючи ці культурні шари і відділяючи при цьому обережно знахідки, відтворюємо їх часове взаємо­відношення, релятизму їх хронологію. Предмети спіднього шару — - найдав­ніші на цьому поселенні, ближчі до поверхні — молодші. Зразками такого верствованого поселення є старовинна Троя, де виявлено дев’ять окремих культурних шарів та Анав. В Україні подібні нашарування відкрито в с. Незвиська, Обертинського району, Станиславівської области.”

При досліджуванні культурних шарів у торфовищах допоміжною для встановлення релятивної хронології знахідок є пилкова аналіза (PoIIenanalysis), що її започаткував шведський геолог Г.

3) Типологічний метод, що його основоположником був шведський археолог Оскар Монтеліюс,’ розвинувся з порівнювання подібних між собою форм. Якщо у відхиленнях від тої подібності! є певна закономірність, яка ступнево розвивається, тоді встановлюється типологічний розвиток даного предмету, напр., бронзового топірця: початкова форма найраніша, остання наймолодша. В Україні Михайло Максимович, історик, професор Київського університету, перший застосував типологічний метод у своїй праці про ста­ровинні стріли з терену Києва.'

4) Картографічний метод, уперше вжитий для археологічних до­сліджень женевським археологом А. Бонштеттеном,’ полягає у зазначуванні на карті всіх місцевостей із знахідками одного роду, з метою дослідити їх поширення дя встановлення території, зайнятої даним племенем (трипіль­ські селища), торговельного шляху (римські монети), а також історії засе­лення даної околиці та краю.^{[5] [6] [7] [8] [9] Карти поширення необхідні при кожній археологічній праці систематичного характеру. Мало практичними й непро­зорими є карти, на яких зазначено разом знахідки з різних часів та культур тієї самої місцевости. У висліді вся праця археолога-дослідника складається з двох головних компонентів: матеріалу і методу його опрацювання.}

Нарешті, найважливіша фаза праці — це часове визначення матеріялів, здобутих із землі. Розв’язку цього проблематичного питання все ж ніколи не можна вважати останнім в цій справі словом. Новий матеріял підсуває нові думки, зроджує сумніви і нові теорії, іноді цілком відмінні від досі прийнятих тверджень. Про релятивну хронологію, що її вирішення вважалося колись за перший крок на шляху часового визначення, була вже мова при описі стратиграфічного методу. Спираючись на своїх спостереженнях під час розкопів, згаданий вище X. Томсен встановив у 1836 р. так звану систему трьох періодів. На підставі матеріялів, з яких було виготовлене праісторичне знаряддя, він довів, що в історії розвитку культури людства найдавнішою була — як він її назвав — кам’яна доба, після неї бронзова, а наймолодшою залізна доба, що тривала аж до ранньо-історичних часів.'

Поділ на три головні доби-періоди затримався в археологічній науці

донині.

Другим ступнем часового визначення археологічних матеріялів є хронологія, яка вживає циферного означення їхнього віку. Вона спирається на археологічних знахідках Єгіпту, Месопотамії, де культурні верстви та інші пам’ятки старовини можна визначити з високо правдоподібною точністю.їж до початку тисячоліття до Xp. на підставі т. зв. списків володарів та деяких астрономічно певних датувань. Тамошні предмети діставалися через Кріт та Малу Азію на Балкани і далі в центральну і північну Европу, де датують (найдені разом з ними предмети місцевого походження. Засновником цієї г. зв. абсолютної хронології був шведський археолог Оскар Монтеліюс на початку цього сторіччя.^{[10] [11] [12]}

Звичайно, неможливо, щоб для цілої Европи вирішною була одна хронологічна таблиця кам’яної, бронзової та залізної доби, бо тут входили різні чинники, що приспішували або припізнювали вживання нових металів (мідь, бронза, залізо) в окремих краях.

В останніх десятиріччях застосовується в Америці два нові методи встановлювання абсолютної на сьогодні хронології археологічних знахідок. Одна з них виходить з порівнювання рокових колець звуглілих дерев, вико­паних на місцях перебування праісторичної людини, з роковими кільцями на перекроях сучасних тисячолітніх дерев Америки та з чергування в них ширших (у вологих часах) і тонших (у засушливих роках) колець. За допомогою цієї дендро-хронології, що її придумав Douglass у 1928 р., можна визначати вік археологічних предметів тільки за останніх кілька тисяч років.”

Багато ширші можливості дає інший метод, опрацьований хеміком Willard F. Libby на початку 1940-их рр.‘^г Згідно з його твердженням, кожний живий організм, людський, тваринний чи рослинний, має в собі завжди одна­кову кількість радіоактивного вуглецю (Carbon 14), що твориться в атмос­фері у наслідок діяння космічного проміння. Після своєї смерти такий орга­нізм звільна втрачає Cl4. Цей лябораторно досліджений процес виглядає приблизно так: упродовж перших 5568 років після своєї смерти даний організм втрачає половину (50%) свого С14. Упродовж наступних 5568 років організм втрачає з решти С14 ще половину, отже вже тільки 25% його. Цей процес триває невпинно далі і тепер, знаючи, скільки він мав його пер­вісно — а ця кількість не змінюється за останніх кількадесять тисяч років — можна обчислити, скільки він уже втратив мого, тобто коли він помер.

згинув. Досліджуючи цим методом викопані із землі кості, кістяне знаряддя, вугілля дерев, а також предмети, зроблені з органічних матеріялів, можна визначити їх вік за багато тисяч років від початку їх існування, враховуючи можливі, не більше як кількасотроків, відхилення, більші у старіших зна­хідках, напр., 3620 -і--------------- 180 років або 12620 + — 150 років. Мустьєрська сто­

янка Кодак у долішньому Подніпров’ї має, за кількістю С14 в її кісткових матеріалах, 140000 -і 7000 років, стоянка Костенки І на Вороніжчині з орі-

ньяцько-солютрейської доби 41000 -і-------- 2050 років.¹³ Одначе досвід виявляє,

що метод Cl4 не можна з однаковим успіхом застосовувати в кожному під­сонні, тому в різних частинах Европи виходять різні висліди.¹'