АРХЕОЛОГІЯ — ІСТОРИЧНА НАУКА
Сучасна історична наука розглядає складний і многогранний процес ступневого розвитку людства та його духової й матеріяльної культури не тільки з моменту появи перших писаних джерел.
Дослідники сягають тепер багато глибше у сиву давнину і намагаються вивчати всебічно основні проблеми історичного розвитку всіх духових та матеріяльних виявів життя суспільства, його соціяльної структури, побуту, способу життя, економічної бази існування, окремих родів виробництва та міжплемінних взаємин уже з часу першої появи на землі обдарованої розумом і свобідною волею людини.Дослідженням цих найдавніших епох людського життя, що на багато тисяч років випереджають перші історичні часи, займається археологія, окрема наука, назва якої походить від грецьких слів archaios ----- старовинний, початковий і logos - - слово. В порівнянні з іншими науками вона ще досить молода, її відношення до них, головно до історії, антропології та мистецтвознавства, було ще на переломі ХІХ/ХХ ст. не зовсім з’ясоване. Сучасна археологія - самостійна наука в трупі історичних наук, з власними із землі здобутими матеріялами та власними, нею одною тільки вживаними методами праці. В часовому порядку досліджуваних епох, вона займає між ними перше, початкове місце.
Археологічна наука поділяється на окремі роди чи ділянки. Це за досліджуваними епохами археологія праісторична, ранньоісторична та історична; за частинами світу — європейська, азійська, африканська, американська та австралійська; за вужчими територіями — клясична (Греція, Італія), орієнтальна (Близький Схід), егейська (східне Середземномор’я), єгіпетська, нордійська (скандінавські краї); за групами народів — слов’янська, скито- сарматська, германська, кельтійська, тюркська, і за окремим родом мате- ріялів — церковна.
Висновками археологічних досліджень користуються, у меншій чи більшій мірі, також інші науки з історичним підходом до праці.
Для християнської релігії праісторичні поховання дають величезну кількість не- збитих доказів на те, що перші сліди віри в позагробове життя наявні вже в найдавнішому (палеолітичному) періоді життя людини на землі.Найбільше користується археологічними дослідженнями історія. На підставі археологічних карт можна поширити історію заселення даної країни від перших історичних відомостей, які, наприклад в Україні, не сягають перед V ст. до Христа (Геродот), на багато тисяч років у глибину минулого. В доповненні літописних відомостей археологія може точно визначити окремі племінні території і слідкувати за їх змінами в ході вже історичних подій. Нарешті, на підставі своїх матерялів археологія може встановити для історії народу приблизно точну його генезу, починаючи звичайно з IIl тисячоріччя до Христа.
Допоміжною для археології є етнографія в ділянці так духової, як і матеріяльної культури. Власне праісторичні поховання відкривають багато сторінок духового життя народів, їх звичаї, вірування та повір’я, що їх помагають розуміти етнографія та описи клясичних істориків (Геродот, Тацит). Розкопи дають багатющий, іноді єдиний матеріял для дослідження всіх родів ремесла.
Археологія дає можливість історикам мистецтва, архітектури,. економіки, торгівлі та гірництва починати свої дослідження вже із старшої кам’яної доби. Археологічною базою користуються також природники — антропологи, зоологи, палеоботаніки, палеографи, лікарі, хеміки, техно- логи-історики і ін. Клинове письмо, гієрогліфи, рунічні знаки та інші про- пам’ятні написи, що їх вивчають лінгвісти і епіграфіки, походять здебільша з археологічних розкопів, подібно як і більшість матеріялів для нумізматичних та сфрагістичних досліджень. Співпраця всіх тих наук з археологією приносить обопільну користь, допомагає просувати вивчання.минулого вперед, добитися правильної інтерпретації фактів та наближатися до відкриття правди.