КРЕМ'ЯНІ ВИРОБИ ВОЛИНО-ЛЮБЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

До питання про “волинський кремінь” та його використан­ня в ранньому енеоліті (на основі книги Zakoscielna A. Krzeme- niarstwo kultury wofynsko-lubelskiej ceramiki malowanej. - Lublin: UMCS, 1996).

Тема раннього землеробства на Волині залишається до­сить важливою та актуальною. Незважаючи на те, що саме Волинь була з часу неоліту зоною проживання “класичних” землеробів та скотарів культури лінійно-стрічкової кераміки. Традиції наддунайських високорозвинутих типів господарств в епоху енеоліту продовжували носії т. зв. лендельської культу­ри (а за новою термінологією - маліцької та волино-люблінської культур). Проте особливості господарства, зокрема виробни­цтво необхідних крем’яних знарядь, вивчено ще недостатньо. Допомогти в цьому може монографія дослідниці з Любліна А. Закостєльної.

У зоні поширення пам’яток волино-люблінської культури знаходять різні гатунки високоякісного кременю, які задовольня­ли технологічні та господарчі потреби в цьому промислі (Рис. 1). Важливою закономірністю розташування поселень ВЛК на Во­лині та Поділлі була наявність поряд з ними виходів крем’яної сировини. На території Польщі поселення цієї культури розмі­щені зазвичай на відстані одноденного переходу до таких родо­вищ або й ближче, незалежно, чи це був шоколадний, госьцє- радовський, свентіховський, чи юрайський, рейовецький, т. зв. „нажутовий”. Ця забезпеченість у джерелах виключно важливої сировини впливала на структуру інвентаря поселень. З якісного кременю, якого було вдосталь і який давав змогу відколювати рівні пластини, можна було, не економлячи, робити знаряддя більших розмірів.

Ще донедавна наші знання про кремінь, його родовища, міс­ця давніх розробок щодо Волині були незначні. Проте, завдяки розвідкам, розкопкам О. Цинкаловського, І. Свешнікова, В. Коно­плі, Н. Скакун, М. Пелещишина, О. Романчука, О. Позіховсько- го, В. Ткача та узагальненням А.

Родовища кременю біля Дубно на р. Іква, Устя (біля Рівно­го, Здолбунова), Стиру (Половлі) та інші називає І. Свєшніков (1967, с. 222; 1969, с. 115), С. Березанська (1972, с. 280). Виходи кременю між Дністром та у верхів’ях Західного Бугу згадують B. Ginter, J. K. Kozlowski і при цьому ділять його на кремінь „во­линський” та „наддністрянський” (1969, s. 14, рис. 1; 1975, s. 27, rys. 2; 1990, s. 29, rys. 2).

Вивченням характеристики та покладів сировини на Захід­ній Україні займався B. Balcer (1983, s. 47-48, rys. 4). За його студіями, кремінь між Стиром і Горинню можна назвати „во­линським”, на східному Розточу - „розтоцьким”, у середньому Подністров’ї - „наддністрянським”. Ці три ґатунки кременю від­різняються величиною та специфікою конкрецій. Звичайно, до цих даних потрібна напевно карта покладів кременю, геологіч­ні умови залягання, відомості про їх площі, докладний каталог пунктів з прив’язкою до них археологічних пам’яток, культур.

Важливим питанням покладів крем’яної сировини та їх ви­користанню присвячені роботи В. Коноплі. В них викладена ко­ротка характеристика сировини, локалізація їх виходів [Конопля, 1982, с. 17-18; Конопля 1990, с. 9-10, 12-13]. Він подає характе-

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко

РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис.

Отже, на Західному Поліссі на Волині в карбонатних крей­дяних шарах (Люблінець Ковельського, Пожарки та сусідні села Рожищенського р-нів, біля м. Сарни, в районі Кременця, Рогати­на та в інших згаданих вище місцях) знаходять конкреції креме­ню величиною від 5 до 100 см, покриті зазвичай тонкою білою крейдяною кіркою. Їх форми різні - від округлих „булав” до ці­лих плит.

В. Конопля поділив цей мінерал на вісім підтипів. Кремінь VI-VII підтипи на його схемі наявний на Торчинсько-Горохів- ському підвищенні, Рівненській плиті, пасмі Пельчанському та Мізоцькому, VIII - у Малому Поліссі. В окремих місцях біля Рівного та Дубна виходять на поверхню конкреції величиною до 50 см. Вони темно-сірі або темні, доброї прозорості, окремі з них мають білі вкраплення. До VIII підтипу він відніс Креме- нецько-Дубенську рівнину, зокрема кремінь біля сіл Семидуби, Верба, м. Кременець. Особливо значні виходи мінералу на по­верхню зафіксовано біля сіл Друге Поле, Берег Дубнівського ра­йону, де великі конкреції виступають на поверхнях до 10 і біль­ше гектарів [Zakoscielna, 1996, s. 17]. На північ від Кременця, за даними О. Цинкаловського, виявлено конкрецію 150 х 250 см [Cynkalowski, 1961, s. 3, 4].

На території Західної України, як зазначалося, в багатьох місцях зафіксовані виходи кременю на поверхню або вони знаходяться на

невеликій глибині. Лише В. Коноплею зафіксовано 15 пунктів. Проте є поселення ВЛК, які віддалені від виходів кременю на 20 км (Луцьк - Хрінники), на 70 км (Раделичі - Коржови або Бі­лий Камінь). До цього треба додати, що залишається відкритим питання про виходи кременю над Західним Бугом. Чи справді були поклади „надбужанського” кременю? А. Закостєльна на­водить приклади знахідок великих конкрецій біля с. Прегоріле (35 х 20 см), Стефанковіц (41 х 20 х 18 см), на основі яких мож­на припускати наявність близьких його виходів - такі „брили” здалека не приносилися. По обох берегах Західного Бугу на по­селеннях ВЛК переважає волинський кремінь, але на поселенні Зимне, Грудек Надбужний є домішка і шоколадного кременю.

Нуклеуси. Для розуміння особливостей кременярства носіїв ВЛК має значення вивчення заготовок - нуклеусів. За формою вони поділяються на циліндричні, призматичні, конусоподібні. Зокрема, на поселеннях Луцьк-Луг, Раделичі за даними В. Ко­ноплі та А. Закостєльної, найчастіше трапляються такі вироби (Рис. 2).

За спостереженням А. Закостєльної, на волинських пам’ят­ках ВЛК переважають нуклеуси з доокружною оббивкою. Ці заготовки слугували переважно для зняття пластин. Всього на поселенні Луцьк-Луг В. Коноплею зібрано 33 нуклеуси з волин­ського кременю, але колір у них дещо незвичайний - з корич­невим забарвленням.

Цікавими є питання крем’яного інвентаря в похованнях ВЛК. Вони, з одного боку, доповнюють характеристику цих ви­робів, а з другого, з’ясовують особливості уявлень про потой­бічне життя, вірування тощо. А. Закостєльна відзначає, що часто до складу поховальних пам’яток входили пластини, інколи різці (Монятиче Колонія, похов. № 2), скребки (Стжижув 2А, похов. № 3). Дослідниці пощастило зібрати дані про 20 пластин та 11 знарядь із ретушшю. Часто пластини досить довгі. П’ять з них мали довжину до 10 см, одна - зовсім мала (з похов. № 3, Стжи­жув 2А), розмірами 38х4 мм; Інші пластини з цього пункту ма­ють такі розміри: 139х30х8 мм, 151х8х9 мм. З поховання № 1 (пункт 1а в Стжижові) походить 9 крем’яних знахідок, у т. ч. 7 скребів на пластині (125х28х12 мм), а також 8 пластин, найдо­вша з яких мала розміри 200х31х9 мм. Пластини з поховань, що важливо підкреслити, відзначаються рівністю та пропорційніс­тю, це видно з показника ширини та довжини, який укладається переважно в межі від 14,28 до 25,0 см. Такий підбір для поховань лише кращих знарядь пояснюється W. Henslem, S. Tabaczynskim (1978, s. 121-122) потребою “позитивного виробу”? необхідного для спорядження поховання.

Досліджуючи особливості кременярства та знаряддя з цього мінералу А. Закостєльна проаналізувала 2313 виробів з різних пам’яток ВЛК та окремі знахідки. При цьому, зокрема, з’ясува­лося що 85,1%-85,6% з них виготовлено на пластинах, а на від­щепах - 14,6-14,9%.

Знаряддя. Основними типами крем’яних знарядь ВЛК є скребки, різці, пластини з ретушшю, вкладні до серпів, проверт- ки та ін. Чільне місце по кількості займають скребки. Більшість виробів цієї категорії виготовлена на пластинах, рідше відщепах (Стжижув, Луцьк, Злота, Раделичі). Інколи трапляються подвій­ні скребки (Грудек, посел. 1с, Злота, Раделичі) або комбіновані: скребок-різець. Знаряддя були з рівною, або скошеною робочими частинами, рідше звуженою. Висота робочої ділянки - 3-18 мм. Ці знаряддя формувалися дво- або триразовою обробкою. Перша обробка надавала основної форми знаряддю: висота, кут нахилу; потім підправлялися бічні грані та, можливо, дрібною ретушшю робочий край, пізніше могла бути підправка після пошкодження. Деякі робочі частини знарядь мають струменеву ретуш. Помі­чено, що робочий край призначався на верхню, більш масивну частину виробів. Крім робочого краю, ретуш інколи наносили на бічні гострі грані або з боку черевця. Підправку робили ще і для зручності вставляння в оправу. Одні знаряддя виготовлені на цілих пластинах, інші - на їхніх уламках. Розміри цих виро­бів приблизно такі: від 15х13х4 мм до 125х28х12мм [Zakoscielna, 1996, s. 56, 57].

Різці. Ці знаряддя виготовлялися на пластинах та уламках пластин, рівних у робочій ділянці. Серед них домінують вироби кутові (бічні), серединні та бічні - клиноподібні. Різці формува­лися одним або кількома ударами (максимально п’ятьма). Вели­кий відсоток знарядь з’являвся внаслідок перероблянь уламків пластин зі струменевою ретушшю. Дрібні різці мають довжину 20-30 мм, а великі - 120 мм або 134 мм. Переважна їх довжина 45-60 мм. Відомі комбіновані знаряддя: різець-скребок, різець- півтилчак, різець-провертка.

Півтилчаки. У польській фаховій літературі виділяються знаряддя під термінами “тилчаки”, “півтилчаки”. Це вироби із крутою або більш пологою обробкою одного боку, інколи стру- меневою. Часто вони слугували вкладнями до серпів, ножів, можливо, зброї. Ці вироби вставлялися під різним кутом: 50-60°, 15°, 85°. Розміри виробів різні - від 34 мм до 79 мм. Зрідка вони комбіновані з різцем, скребком, проверткою.

А. Закостєльна поділяє півтилчаки на три типи (А, В, С) та підтипи. За її підрахунками, на 10 пам’ятках виявлено 23 такі знаряддя зі струменевою ретушшю.

Пластини ВЛК є найчисельнішою категорією знарядь. У їх формуванні найбільше використовувалася струменева ретуш (особливо на пам’ятках Польщі). Інший звичайний тип ретушу­вання становить 11,3% (Лас Стоцкі), 17,5% (Вонвольніца). За­гальні розміри цих виробів інколи досягають 178х35х9 мм (Гру- дек, пункт 1с) або й 156х29х10 мм (Заліща). Мікроскопічні сліди на знахідках фіксуються як поздовжні висвітлення одного чи двох боків, затертостей верхньої або нижньої частини. З цих ви­робів після їх ушкодження робили різці, півтилачки, проколки.

Наконечники стріл. Перша знахідка трикутного наконеч­ника з ретушованою поверхнею, виготовленого з обсидіану, виявлена в похованні Злота. Вважають, що він імпортований з культури Бодрог-Керештур [Kaczanowska, 1980, s. 41]. Значна кількість цих виробів походить із Грудка (кільканадцять штук), у т. ч. з поховань. Всього зараз відомо кілька десятків наконеч­ників. Всі вони оброблялися струменевою ретушшю, а форму­валися на відщепах або уламках пластин. Їх висота - 14-39 мм, ширина основи - 11-29 мм. Найбільшим є наконечник з Луцька - 60х19 мм. За формою бічних частин, основи (випуклі, увігну­ті) ці вироби поділяють на кілька типів. У Польщі на пам’ятках ВЛК вони є культуровизначальними предметами.

В Угорщині волинські крем’яні вироби становлть від 23,8% в Тиса-Полгар-Васатанія, більше 51,4% у Фепнеслітке та 58% у Тімавалк-Темес, понад 63,4% в Маднаргоморок-Купиадомб [Ka- czanowska, 1980, s. 25-27]. Обмін крем’яними виробами включав переважно пластини. З яких саме родовищ відбувалася дистри­буція і групи яких культур нею займалися - трипільської, воли- но-люблінської чи бодрог-керештурські, тиса-полгарські - ска­зати важко. Оскільки різні гатунки кременю родовищ Поділля та Волині вивчали В. Конопля та інші дослідники, то при порів­нянні з виробами із Угорщини можна було б спробувати з’ясу­вати їх походження. Роль населення ВЛК в дистрибуції волин- 336 ського кременю в Подунав’я була, ймовірно, визначальною, бо після її сходження з арени волинської праісторії відсоток волин­ських крем’яних виробів у басейні середньої Тиси спадає до 10% [Zakoscielna, 1996, s. 86-87].

На думку А. Закосьтєльної, яка спирається на дослідження М. Качановської, шляхи поширення волинського кременю до ареалу культури Бодрог-Керештур могли пролягати східнокар- патськими перевалами: Ужоцьким, Вишковським, Яблонецьким. Можливо, цими самими стежками надходив кремінь і до насе­лення тиса-полгарської культури [Kaczanowska, 1980, s. 45].

У той самий час значення волинського кременю було вели­ким і для носіїв культури лійчастого посуду (в класичній фазі малопольської групи). Його частка в крем’яних комплексах ко­ливається від 76 до 96% [Jastrz⅞bski, 1984, s. 295]. Територію з виходами волинського кременю “контролює” людність ПТК ета­пу СІ, СІІ - переважно останнього. Цим, імовірно, пояснюється поширення матеріалів (в основному кераміки KJH1) в басейни Стиру та Горині, у т. ч. на поселення Голишів [Охріменко, 2007, с. 363, рис. 26].

Тогочасний обмін крем’яними виробами виявляється в ар­хеологічних знахідках “складів” (“скарбів”) крем’яних пластин біля Зимного [Cynkalowski, 1961, s. 34, 35]; Шиховіце [Jastrz⅞bski, 1980, s. 6], Рогозна (5 пластин довжиною 158-187 мм), Зубовіце (5 пластин - 165-217 мм), Вінцентів [Kadrow, 1989, s. 27-33], Ве- ремовіце [Bronicki, 1993, s. 29-34].

Струменева ретуш була однією з основних у населення ВЛК. Це паралельні, напівскісні сколи, що заходять далеко на поверх­ню пластин. Така ретуш відома в усіх описаних А. Закостєльною комплексах. Нею оброблялися майже всі пластини та їх уламки, а також частина півтилчаків, скребків, проколок. Для Вонвольні- ци та Ласу Соцького показник ретушування складає 23,8-36%. Генеза такого ретушування походить із Анатолії та Західної Азії, де вона відома ще в докерамічних шарах - Гацілар (VII тис. до н. е.), докерамічних та керамічних шарах Чатал Гуюк (VI тис. до н. е.). Коли цей орнамент з’являється - сказати важко, але в За- 337

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) ліщиках над Дністром він відомий [Виноградова, 1973, с. 68-70] на зламі етапів ВІ-ВІІ та на етапі ВІІ (Владимирівка) [Черныш, 1951, с. 89, 92, рис. 22:1, 23:7,11, 24:37]. Під анатолійсько-бал- канським впливом у трипільському кременярстві відбувається, ймовірно, перехід до більших форм виробів. Довгі пластини та струменева ретуш з’являється на Волині у фазі жешовській маліцької культури. Так чи інакше, а крем’яні вироби з Остро­ва, Ярославич, Лище мають макролітичний вигляд, струменева ретуш на них становить, за В. Коноплею, 17,4-50 % [Конопля, 1990, с. 9-10]. Від МК жешівської фази цей спосіб ретушування переходить до ВЛК. На території Польщі подібна ретуш відома з комплексів ВЛК т. б. з’являється пізніше.

До “діагностичних” виробів серед крем’яних знарядь ВЛК зараховують такі: макролітичні пластини, пластинчаті вироби зі ступеневою ретушшю, вкладні типу Лас Соцький, трикутні на­конечники. Ідея пластинок та трикутних наконечників перейшла до ВЛК від трипільської культури за посередництвом МК же- шовської фази [Zakoscielna, 1996, s. 94].

На думку А. Закостєльної, поселення Голишів належить до перехідного етапу від маліцької культури жешовської фази до ВЛК. До маліцької культури цієї ж фази належить поселення Острів-Попів Горб, Ярославичі, Лище [Конопля, 1982, рис. 2:3], де наявні півтилчаки типу Лас Стоцкі. Відсутність подібних зна­рядь в Луцьку - Луг, Радимичах, як припускає А. Закостєльна, може бути пов’язане із змінами особливостей серпів - перехо­дом від використання кількох вкладнів в одному серпі до одного суцільного з великої пластини. Знаряддя, залисковані повздовж, на території Малопольщі знаходять рідко.

Отже, крем’яне виробництво в населення ВЛК (вже раннього періоду) демонструє значні успіхи в цій галузі: 1) виробництво великих пластин, з яких виготовлялися не лише вкладеневі, а й суцільні ріжучі частини серпів, з уламків робили різці, провер­ти, скребки; 2) використання для обробки пластин струменевої ретуші, винайденої на Близькому Сході та перейнятої за посе­редництвом трипільців; 3) використання трикутних наконечни­ків стріл, оброблених струменевою ретушшю. Макролітичні

крем’яні пластини з високоякісного волинського кременю, що їх часто виявляють закопаними як “скарби”, внаслідок обміну по­ширювалися на великі відстані, зокрема на території Угорщини, Польщі.

Література

1. Конопля В. Обробка кременю населенням Західної Волині за доби міді - ранньої бронзи // Археологія. - 1982. - Т. 37. - С. 7-31.

2. Конопля В. Лендельськая культура // Археология Прикарпатья, Во­лыни и Закарпатья. - К., 1990. - С. 4-18.

3. Охріменко Г. та ін. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині.

- Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2007. - 733 с.

4. Свешников И. Кремневые копи у с. Городок Ровенской области // КСИА. - 1969. - № 117. - С. 114-121.

5. Balcer B. Wytworczosc narz^dzi krzemiennych w neolicie ziem Polski.

- Wroclaw, 1983.

6. Bryk J. Kultury epoki kamiennej na wydmach zachodniej cz^sci poludniowego Wolynia. - Lwow, 1925.

7. Cynkalowski A. Materialy do pradziejow Wolynia i Polesia Wolynskiego.

- Warszawa, 1961.

8. Jazdzewski K. Kultura pucharow lejkowatych w Polsce zachodniej i srodkowej. - Poznan, 1936.

9. Zakoscielna A. Krzemeniarstwo kultury wolynsko-lubelskiej ceramiki ceramiki malowanej. - Lublin: UMCS, 1996.

І І І

Рис. 1. Стжижув, пунк 10 (за С. Кадровим, 1989)

Рис. 2. Луцьк-Луг. Нуклеуси (1-3), пластини із струменевою ретушшю (5-2) і вкладні до серпів (13-14) (за В. Коноплею)

Рис. 3. Луцьк-Луг. Вкладні до серпів (1-5), тилчаки (6-10), різці (11-20) (за В. Коноплею)

Рис. 4. Луцьк-Луг. Скребки (1-5), півтилчаки (6-12); наконечники до стріл (13-19, 21-23), тилчак (20) (за В. Коноплею)

Рис. 5. Раделичі, уроч. Заструга. Тилчак (1), різці (2-19), провертки (20-22, 24), наконечники стріли (23) (за В. Коноплею)

Рис. 6. Острів, уроч. Попів Горб.

Нуклеуси (1-2) (за В. Коноплею)

Рис. 7. Острів, уроч. Попів Горб. Вкладень до серпа (1), пластини із струменевою ретуттттттю (2—3), скребки на пластинах (6-8, 11), вкладні (4, 5, 9, 10, 12, 14), півтилчак (15), різці (13, 16-18), наконечник стріли (15а) (за В. Коноплею)

Рис. 8. Ярославичі. Пластини з ретушшю (1-6), різці (7, 8, 12), півтилчак (9), скребки (10-15), наконечники стріл (16-19), провертка (20) (за В. Коноплею)

Рис. 10. Східна зона і західна зона. Провідні знаряддя BJIK (за А. Закосьтєльною)