КІЧКАСЬКИЙ МЕГАЛІТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Дмитро НИКИТЕНКО

учень 11 класу гімназії ї № 31, м. Запоріжжя

Мегалітичні конструкції, притаманні Європі доби неоліту та бронзи, є значними за розміром структурами, сформованими з великих кам’яних блоків або їх груп.

Саме вивченню спадщини цих двох дослідників і присвячено дану статтю, ме­тою якої є введення до наукового обігу та первинний аналіз результатів розкопок мегалітичних споруд Надпоріжжя могильника Кічкас ІІ. Проаналізовано раніше не представлені архівні матеріали, отримані в фондах Інституту археологіїї Національ­ної академіїї наук України. Ці дані забезпечують можливість не лише опрацювати та описати інформацію, отриману під час дослідження могильника, а й уперше сприй­няти його як сукупність мегалітичних конструкцій доби пізньої бронзи. Викладений матеріал дає змогу стверджувати, що окремі мегалітичні об’єкти могильника (курга­ни 7, 7а, 9, 11) споруджено на місцях курганних поховань іншого періоду — ранньої бронзи, приналежних до ямної культурно-історичної спільноти.

Застосовано методи джерелознавчого аналізу (історіографічний, археографіч­ний). Архівні дані та результати виконаного аналізу опубліковано вперше.

Ключові слова: мегалітичний комплекс, курган, Дніпрельстан, Кічкас, Ф.М. Сап'ян, В.А. Грінченко.

ІСТОРІЯ ПИТАННЯ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Про перші масштабні розкопки кам'яних споруд Надпоріжжя стало ві­домо з матеріалів експедиції Дніпробуд у 1928—1933 рр.

Підрив греблі Дніпрогесу у 1941 р. спричинив зниження рівня р. Дніп­ро, який утримувався таким до 1946—1947 рр. Завдяки цьому після Дру­гої світової війни вченим знову вдалося повернутися до старих пам'яток, а також відкрити нові. Завдяки розвідкам О.В. Бодянського споруджен­ня «виявилися у великій кількості» по всій території від Запоріжжя до Дніпра [4, с. 180—199]. Частину з них пощастило дослідити, але більшість залишилася під водою. Таким чином, багато комплексів дали поштовх до вивчення окремої теми — кам'яних споруджень і закладок Надпоріж- жя [4, с. 180—199; 11, с. 159—180].

Найбільш цікаві та масштабні роботи Дніпрельстану завжди виклика­ли увагу. Прикладом пам'ятки, втраченої для науки нині, але дослідженої у 1920-ті рр., можна вважати комплекс мегалітичних споруд біля посе­лення Кічкас (кургани 9, 7, 7а, 11 групи Кічкас ІІ). Це дослідження було виконано у 1927 і 1928 рр. молодими археологами Дніпробуду Ф.М. Са­п'яном та В.А. Грінченком.

А вже 1929 р. по всій території СРСР поступово розгортається процес знищення наукової інтелігенції, особливо нищівний в Україні. В першу чергу під державний маховик попали працівники етнологічних та істо­ричних громадських і державних установ. Згодом один з керівників екс­педиції Дніпробуду, М.А. Міллер, наводив сумну статистику постражда- лих науковців із різних археологічних центрів СРСР [15, с. 84]. Серед них згаданий археолог В.А. Грінченко, найбільш відомий як автор розкопок Вознесенівського скарбу [3, с. 9—37].

Знайдені нами архівні документи у фондах Інституту археоло­гії Національної академії наук України (ІА НАН України) свідчать, що Ф.М. Сап'ян досліджував унікальний мегалітичний комплекс — Кічкась- кий могильник 2, курган 9 [1]. Під час експедиції Дніпробуду та після закінчення робіт більшість дослідників вимушено змінили місце прожи­вання: А.В. Грінченко виїхав з Полтави до Києва, Ф.М. Сап'ян — з Дні­пропетровська у Харків. Але порятуватись від репресій тоталітарного державного режиму їм не вдалось [12; 18, с. 88—89].

Отже, головною причиною, що не дала змоги ввести в науковий обіг результати розкопок 1928 р., був тиск з боку держави, не зацікавленої у піднесенні української національної історії та культури. У 1930 р. роз­почалися судові процеси над вигаданими владним режимом «Спілкою визволення України» і «Українським національним центром» [10, с. 14]. Через фальсифікації та наклепи діяльність багатьох археологів, які пра-

цювали в експедиціях ВУАК було припинено. Польові фотографії', щоден­ники та звіти опинилися у різних місцях, найчастіше — у архівах НКВС. Тому протягом довгих років спроби опрацювати результати експедицій Дніпробуду розглядали як марну справу.

Єдиний збірник, який науковці встигли випустити, присвячено ре­зультатам досліджень пам'яток неоліту. Вже у повоєнні часи А.В. Доб- ровольський уклав огляд кам'яних споруд Надпоріжжя, але не згадав про результати відкриття мегалітичних споруд біля колонії Кічкас [4, с. 180—199; 11, с. 159—180]. Тільки у 1982 р. у монографії І.М. Шарафут- динової з'являється загальний план та бровки конструкції' групи Кічкас ІІ курганів 7, 7а, які розкопував В.А. Грінченко [22, рис. 23]. Але розташо­вана поруч мегалітична споруда кургану 9 залишалася практично неві­домою. Прив'язка курганів з карти Шуберта нині не дає змоги встанови­ти точне місце розташування насипів Кічкаської групи.

На території забудови Дніпрельстану налічувалося три скупчення насипів: головне в районі сучасної вулиці Бородинська (2 кургани), дру­га біля сучасної адміністрації Дніпровського району (3 кургани), третє на перехресті вулиць Каховської та Плотинної (3 кургани) (рис. 1). Май­же всі насипи було повністю досліджено під забудову. Сьогодні в районі вул. Бородинська, між будинками 12 та 12а, зберігся тільки один кур­ган — це головний курган першої групи. У 1996 р. його взято на облік та занесено до Реєстру пам'яток під № 161.

На жаль, відсутність детального опису та мап не дає змоги точно розташувати насипи. Крім цього, на карті Шуберта в першу чергу вказа­но найбільші кургани. Можна припустити, що навколо них було багато невисоких, в яких могли знаходитися досліджені мегалітичні споруди.

ФАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

Перший курган, який ми досліджували — курган 9 мегалітичної групи ІІ. Точне місце розташування кургану не встановлено. Відповідно до «Ре­зюме» Ф.М. Сап'яна, курган 9 було розташовано на околиці північно-за­хідної частини колонії Кічкас. На фотознімку добре видно, що це високе місце над селом (рис. 2). Поруч розташована пожежна вежа (рис. 4.1), яка добре відома по фотографіям колонії' (рис. 1, в). У «Резюме» до роз­копок 1928 р. Ф.М. Сап'ян вказує на територію як на місце побудованого тартака Дніпрельстану [1]. Якщо так, то поруч або прямо на місці курга­ну працювало лісопильне підприємство. Додаткову інформацію можна також отримати з одного з планів (рис. 2). На ньому показано, що на території насипу був «шурф Добровольського», розташований у центрі кургану. Скоріше за все, це роботи 1927 р., під час яких встановлено уні­кальність конструкції'. Крім цього видно три ями «опор пожежної вежі» та одну від геодезичного стовпа. В «Резюме» також вказано на пошко­дження кургану до початку розкопок.

Рис. 1. Карти на фото колонії Еінглаге кін. ХІХ - поч. ХХ ст.: а — військово-топографічна карта Російської імперії'; б — карта кінця 1930-х рр.; в — фото затоплення колонії Еінгале

Рис.

Про час розкопок нам відомо набагато більше. Згідно з «Резюме» та підписами до фото, початок дослідження датується 1927 р. Але основний рік досліджень — 1928. Саме в цей період Ф.М. Сап'ян разом з В.А. Грін- ченком були зараховані на роботу як археологи ІІ категорії [7, с. 28].

Методика розкопок базувалася на відкритті та збереженні «на остан­цях» всіх об'єктів по всій площі пам'ятки. Весь ґрунт вивозився тачкою через спеціально зроблені три рови-пандуси, де на дно встановлено до-

Рис. 3. Загальний вид кургану 9 могильника Кічкас II. Фото Федорович, 1928 рік

шки. На той час це була нова польова методика, яка прийшла у археоло­гічну науку із західноєвропейської школи. Для курганів використовували круглий розкоп із додатковими секціями в місцях, де знайдено окремі скупчення матеріалу. Така методика, на думку І.Ф. Ковалевої була значно прогресивнішою за використовувану тоді методику «глухої траншеї» [8, с. 114]. Але й вона не давала можливості повністю дослідити пам'ятку. Додатковою причиною проблем стала конфліктна ситуація між археоло­гами та будівельниками. Останні отримували зарплату тільки за сплано­вані куби землі. Тому саме на початку робіт у 1928 р. розчистка комплексу Кічкас ІІ, стала показовим місцем невдалої організації розкопок.

Польова документація кургану 2 Кічкаського могильника зберегла­ся тільки у вигляді тексту «Резюме», двох креслень та 27 фотографій ви­сокої якості, зроблених Федоровичем влітку 1928 р.

Під час розкопок насипу встановлено два етапи робіт. Обидва чітко представлено на кресленнях (рис. 2) та фото (рис. 3). Перший, коли в центральній частині кургану було розчищено круглу горизонтальну пло- щадку-майданчик із дрібного необробленого граніту. На фото помітно, що поверхня майже не має схилів, характерних для курганів (рис. 3, уго­рі). Але необхідно враховувати, що вершина кургану була пошкоджена під час будівництва вежі.

Культова споруда (рис. 2, 4). У південно-західній частині кургану на рівні майданчику було побудовано кам'яну скриню, яка на плані Ф.М. Сап'яна позначена як «культове спорудження» [1]. Параметри конструк­ції' 1 ? 1 м. Вона складалася з трьох брил, поставлених на торець, та де­кількох незначних плит перекриття. На фото помітно, що в центрі було знайдено горщик (рис. 4).

Поховання 1. Головна конструкція кургану 9 зберігалася в центрі ком­плексу, під ритуальним майданчиком. Ф.М. Сап'ян називає його «друге спорудження — закрита гробниця великих розмірів» [1]. Кам'яну скри­ню було зроблено з великих плит. Розміри конструкції': 2 ? 2,3 м. Після зняття плити в центрі було зачищено залишки поховання № 1. Опису та фото кістяка немає. На загальному плані помітно, що воно найімовірні­ше було пошкоджено у давнину.

Поховання 2 розташовано так само в центрі, на схід від похован­ня 1 (рис. 2, 5). Опис не зберігся. На плані каменя немає, але на фото помітно, що там була одна невелика плита, яка перекривала яму. Так само складно сказати, якою була її глибина. За описом, на дні розчище­но кістяк людини, скрючений, на лівому боці. В архіві ІА НАН України збереглось два фото поховань із підписом «курган 9 група ІІ» (рис. 5). Але положення стоп вказує, що на початку коліна мерців було повер­нуто догори, а з часом вони впали. Ми вважаємо, що одне з фото точно належить саме до поховання 2 кургану 9. Таким чином, за положенням мерця можна стверджувати, що це поховання належить до раннього етапу ямної культури.

Рис. 4. Фото кургану 9 могильника Кічкас II: 1 — Д.І. Яворницький біля поховання I; 2 — Д.І. Яворницький біля культового спорудження

Рис. 5. Кічкас курган 9 могильника II. Фото поховань

Рис. 6. Кічкас курган 9 могильника II: 1 — фото поховання 3; 2 — фото третього спо­рудження

71" class="lazyload" data-src="/files/uch_group89/uch_pgroup316/uch_uch6846/image/image064.jpg">

Рис. 7. План та бровки курганів 7, 7а, могильника Кічкас II

Поховання 3. Окрім вказаних поховань на фото добре помітно ще одне поховання за колом кромлеху (рис. 3, унизу, 6). Ф.М. Сап'ян про нього не згадує. Воно зроблено на рівні давнього горизонту. Кістки скоріше за все сильно пошкоджено. У результаті зіставлення планів стає очевидним, що над костями або поруч було незначне скупчення каміння.

У «Резюме» Ф.М. Сап'ян зазначає: «зразу за стінкою кромлеху в бік SSW малось третє спорудження, викладене з восьми округлих каменів та двох пласких» (рис. 6, 2) [1]. Треба додати, що, на відміну від плит кромлеху, це каміння має характерну природну окатаність.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що курган 9 — це яскравий приклад мегалітичної споруди Надпоріжжя. Над центральним похо­ванням ямної культури (поховання 2) було побудовано перший насип, можливо з кромлехом. Потім на поверхню кургану поставили кам'яну конструкцію поховання 2, яку перекрили землею та дрібним камін­ням — кромлехом. На поверхні майданчику з часом установили куль­тову споруду з горщиком.

Точний час поховань визначити складно. Але можна обмежити іс­нування кургану межами двох етапів: початку та кінця доби бронзи, тобто ІІІ—І тис. до н. е.

Кургани 7, 7а, 11, досліджені у 1928 р. поруч з курганом 2, який копав Ф.М. Сап'ян, іншим дослідником Дніпробуду, В.А. Грінченком. У архі-

ві ІА НАН України збереглися сімнадцять фото, а також звіт про ро­боти 1928 р. Загальний план могильника ми наводимо за публікацією

І.М. Шарафутдинової [22, рис. 23] (рис. 7). Креслень поховань, які від­крив В.А. Грінченко, на жаль немає.

Відповідно до звіту, влітку 1928 р. В.А. Грінченко розкопав дев'ять курганів. Три з них входять до групи 2, яку розкопував Ф.М. Сап'ян. Це насипи 7, 7а, 11. Відстань між комплексами невідома. Але на фото Фе­доровича (рис. 11, 1) добре видно пожежну вежу, яка була поруч з кур­ганом 9. Тому ми вважаємо, що відстань між комплексами становила від 200 до 500 м.

Весь мегалітичний комплекс складався з двох кіл кромлеху з забу­товкою камінням (кургани 7 та 7а) та алеї між ними. У центральній час­тині алеї знайдено окрему споруду з керамікою пізньої бронзи.

У своєму звіті В.А. Грінченко пропонує просту типологію викорис­тання каміння: перша група — комплекси з кромлехів та крепід; друга — навколо поховань.

Курган 7. Згідно зі звітом, усі насипи, крім одного, були не значними. Висота головного кургану 7 складала 2 м, діаметр — 28 м. В.А. Грінченко вказує, що курган насипали в два етапи. Перший з головними мегалі­тичними об'єктами: кромлех і поховання. Зверху було досипано ґрунт шаром 0,25—0,3 м.

Навколо насипу кургану 7 побудовано три кола з незначних брил висотою не більше 0,5 м, які поставлено на торець (рис. 7, 8). У центрі розчищено одне центральне поховання у кам'яній скрині.

Усього, за даними звіту В.А. Грінченка, у кургані 7 відкрито 18 похо­вань. Для усіх поховань перелік по тексту зроблено літерами латинської абетки. Ми зробили спробу зібрати всі наявні відомості, хоч це було й доволі складно.

1. Поховання 1 у домовині.

2. Поховання 2 у домовині.

3. Поховання 3 («п») покладено головою на захід. Посипано вохрою. Безінвентарне (рис. 9, 1).

4. Поховання 4 («о») покладено головою на північний схід. Положен­ня кістяка — на спині з «підібраними» ногами, руки простерті вздовж тулуба. Посипано вохрою. Безінвентарне.

5. Поховання 5 («р») покладено головою на північний схід. Положен­ня кістяка — на спині з «підібраними» ногами, руки простерті вздовж тулуба. Посипано вохрою. Безінвентарне.

6. Поховання 6 («у») покладено головою на північний схід. Положен­ня кістяка — на спині з «підібраними» ногами, руки простерті вздовж тулуба. Посипано вохрою. Безінвентарне.

7. Поховання 7 («fe») покладено на правий бік головою до півдня. Положення кістяка — на спині з «підібраними» ногами, руки простерті вздовж тулуба. Посипано вохрою. Безінвентарне.

Рис. 8. Кічкас II курган 7: 1 — Д.І. Явооницький біля центрального поховання кур­гану 7; 2 — загальний вид кургану 7

1

Рис. 9. Могильник Кічкас ІІ, курган 7: 1 — фото поховання 3 «п» — за Звітом Грінченко; 2 — горщик з поховання 9 «с» — за звітом Грінченка

8. Поховання 8 («д») покладено на правий бік головою до південного сходу. Положення кістяка — на спині з «підібраними» ногами, руки про­стерті вздовж тулуба. Посипано вохрою. Безінвентарне.

9. Поховання 9 («с») покладено на лівий бік головою до сходу. Но­ги скрючено. Проти живота поставлено посуд, фото якого збереглось (рис. 9, 2). За спостереженням дослідника, поверх поховання було за­фіксовано сліди багаття з соломи-очерету, яке обсмолило кістки.

10. Поховання 10 («d») покладено на спину головою до північно-пів­нічного заходу. Ноги та руки витягнуті. За спостереженнями дослідника, це впускне поховання.

11. Поховання 11 («/»). Кістки збереглися погано. Скоріше скорчені.

12. Поховання 12 («І»). Кістки збереглися погано. Скоріше скорчені.

Рис. 10. Могильник Кічкас II курган 7а. Загальний вигляд

Рис. 11. Могильник Кіч- кас ІІ, курган 7а: 1 — поховання 2 «а» — за звітом Грінченка; 2 — поховання 1 «b»; 3 — горщик з поховання 2 «за колом кам'яного ящика»

1

29

3

13. Поховання 13 («т»). Кістки збереглися погано. Скоріше скрючені.

Поховання 14—18 не описано взагалі.

Поховання у центральній кам'яній скрині зроблено на рівні більш раннього, давнього насипу, але зі звіту та креслень складно вказати на основні та впускні поховання. Креслення плану кургану 7а наводимо за публікацією І.М. Шарафутдинової [22, рис. 23]. Вся конструкція скла­дається з кола кромлеху діаметром не більше 10 м (рис. 7). Брили ви­сотою до 0,5 м поставлено на торець. У центральній частини насипано кам'яний насип (рис. 10, угорі). Над ним розташовано два поховання, але креслення їх також не збереглися.

За даними звіту В.А. Грінченка, у могилі 7а знайдено три поховання. Два в центрі кромлеху, одне — дитяче, за кромлехом.

Рис. 12. Могильник Кічкас ІІ, алея між курганами 7 та 7а: 1 — загальний вигляд алеї; 2 — горщик з алеї

1. Поховання 1 («Ь»). Згідно з фото, тут знайдено горщик. Фото збе­реглось (рис. 11, 2).

2. Поховання 2 («а»)за кромлехом представлено кістками «дитини». Інвентар — гральні кості — «бабки». У архіві ІА НАН України зберігається фото (рис. 11, 1).

3. Поховання 3. Даних немає.

1

Рис. 13. Могильник Кічкас ІІ курган ІІ:

1 — загальний вигляд; 2 — горщик з по­ховання ІІ

За текстом звіту, на глибині 0,15 м «на поверхні» кургану знайдено горщик (рис. 1). Але В.А. Грінченко не впевнений, що його варто пов'язу­вати з похованням.

Поховання у центральній кам'яній скрині зроблене на рівні більш раннього, давнього кургану, але зі звіту та креслень складно вказати на основні та впускні поховання.

Цікавою є ще одна знахідка. У звіті та на фото В.А. Грінченко вка­зує на унікальну знахідку, яку він називає алея (рис. 7, 12). Між кур­ганами розташовано два паралельних ряди гранітних брил. Відстань між полами насипів становить 11 м. У центральній частині алеї роз-

Рис. 14. Брагарня, о. Хортиця

чищено окреме скупчення каміння з горщиком, фото якого збереглось (рис. 12, 2).

Курган 11 — кам'яна споруда, розташована поруч із основними на­сипами, креслення не збереглись. Тому чітко прив'язати ця споруду до комплексу складно. У тексті звіту В.А. Грінченко постійно порівнює мо­гилу 11 з курганами 7 та 7а. Так само він порівнює посуд, знайдений у цих похованнях.

На загальному плані І.М. Шарафутдинової на схід від насипу кур­гану 7 розташована споруда № 10. Скоріш за все це помилка у назві. На фотознімках до звіту В.А. Грінченка видно, що комплекс могили 11 складався з незначного кромлеху та забутовки камінням у централь­ній частини (рис. 13).

Збереглося ще одне фото — зображення одного горщика, знайденого у конструкції (рис. 13, 2). І.М. Шарафутдинова віднесла його до культури багатопружкової кераміки [22, рис. 16, 14].

Таким чином, комплекс насипів курганів 7, 7а, 11 з Кічкаського мо­гильника ІІ віднесено до етапу пізньої бронзи, часу поширення КБК (ко­ло Бабине) та білозерської культури.

ОБГОВОРЕННЯ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Аналізуючи наявні матеріали можна стверджувати, що на території Над- поріжжя перші кам'яні споруди з'являються у похованнях під час піз-

Рис. 15. Ейвбері, Англія

нього неоліту. Протягом енеоліту-бронзи вони існують та розвиваються в напрямі збільшення кількості та ускладнення архітектурних форм. У період раннього заліза помітно продовження традиції споруд.

Картографія мегалітичних споруд енеоліту та ранньої бронзи, зроб­лена Д.Л. Тесленком, дає змогу визначити два регіони поширення таких пам'яток: перший, представлений похованнями з кам'яними заклада­ми, ямами з облицюванням каменем у межиріччі Дніпра і Дона в ранній період, синхронний з періодом Трипілля С2. У культурному плані він збі­гається з ареалом скелянської культури; та другий пізній, що належить до часу тісного контакту степових пам'яток та трипілля. У цей період отримують розвиток кромлехи, в тому числі і типу Новоолександрів- ського кургану [20].

Для культур пізнього етапу бронзової доби в цілому характерний високий рівень розвитку кам'яного будівництва. По річках та балках розкопано чимало поселень, де житла мали кам'яні стіни. На території' Запоріжжя, поруч з Кічкаськими могильниками, відкрито та дослідже­но сабатинівські поселення: Ганівка, Молодняга та ін. [9]. У монографії' І.М. Шарафутдинової описано головні риси поховань пізньобронзового часу: завжди впускні в кургани, ґрунтові з закладами та без, з викорис­танням каменю, зі спорудженням кромлехів, скринь, крепід, алей.

Мегалітичні (англ. megalithic, нім. Steinsetzungen) споруди, тобто ве­ликі комплекси, характеризуються в першу чергу значним розміром. Крім цього, вони поділяються на таки прості групи: менгіри, кільця, ка­мерні гробниці. Наші спостереження за комплексами на острові Хор­тиця та спроби порівняти досліджені комплекси: Брагарня (рис. 14), Вшива, Генералка 3, два поховання на території пам'ятника Генералка 2, доводять, що розмір — важлива, але не головна ознака. Невеликі за па­раметрами поховання з закладами (крепіди) та кромлехами повторю­ють великі спорудження типу Кічкас та Новоолександрівка.

Спорудження Кічкаського могильника ІІ, кургани 9, 7, 7а виділяють­ся серед інших завдяки розмірам центрального поховання курганів 9 та 7. Але за іншими компонентами вони сильно розрізняються між со­бою. Різний розмір плит кромлеха помітний під час порівняльного ана­лізу плит. У кургані 9 є великі брили довжиною близько 1,5 м і маленькі, близько 0,5 м.

Кургани 7, 7а, 9 Кічкаського могильника ІІ є прикладами мегалітич­них великих поховальних споруд. Алею, як зазначено вище, І.М. Ша­рафутдинова віднесла до культури багатоваликової кераміки [22, с. 57]. Поховання 9 кургану 7 та Центральні поховання у кам'яних скринях кур­ганів 7 та 7а вона зв'язала з пам'ятниками раннього етапу сабатинівської культури [22, рис. 20, с. 69].

ВИСНОВКИ

Спроба ввести у науковий обіг результати розкопок 1928 року дала можливість відкрити наукову спадщину Федора Миколайовича Сап'яна. Уперше вдалося зв'язати унікальні спорудження курганів 7, 7а, 9 разом в єдиний мегалітичний комплекс. Скоріше за все, невисокі насипи ямної культури було досипано в період пізньої бронзи (сабатинівської культу­ри та КБК). На поверхні курганів встановлено кам'яні скрині та ритуаль­ні конструкції'.

Завдяки виконаному дослідженню з'явилась можливість порівняти ці мегалітичні комплекси з іншими прикладами кам'яної архітектури україн­ської доби бронзи, наприклад, з пам'ятниками Генералка 3 та Брагарня (рис. 14), що знаходяться на о. Хортиця. Вони значно відрізняють ся зовніш­німи ознаками, хоча також характеризуються наявністю каміння. Саме по­рівняння з цими кам'яними спорудами незначного розміру дає змогу го­ворити про мегалітичний характер об'єктів Кічкаського могильника.

Також ми можемо порівняти наші мегалітичні споруди з конструк­ціями інших регіонів світу. Наприклад, комплекс Ейвбері (англ. Avebury) (рис. 15), що знаходиться в графстві Вілтшир (Велика Британія) отримав назву від найближчого села. Він належить до епох пізнього неоліта і ран­ньої бронзи, це культовий об'єкт, що складається з мегалітичних гроб­ниць і святилищ. Він подібний до Кічкаських мегалітів (великі, мають кромлехи), хоча за розмірами значно більший. Проте, як було зазначено вище, розмір є важливою, але не головною ознакою, провідною рисою мегалітів є загальна монументальність цих споруд.

Кургани 9, 7, 7а, 11, описані наприкінці 1920-х рр. вітчизняними до­слідниками на Кічкасі — гарні представники мегалітів України. Нині вони затоплені внаслідок будівництва ГЕС, тому ми не маємо змоги їх дослідити. Все, що збереглось до нашого часу — матеріали наших спів­вітчизників: креслення, тексти записів і звітів, фотознімки, які можуть нам розповісти про ці кургани.

На жаль, їхня систематизація не завершена через недостатню кіль­кість архівних матеріалів, значна частина яких була вилучена (і можли­во знищена) НКВС.

Проте вже зараз можна впевнено стверджувати, що наші кургани належать до однієї ланки з іншими відомими мегалітами не тільки Запо­різької області чи України, а й з відомими світовими пам'ятками. Споді­ваємось, що відновлення втрачених знань про ці цінні пам'ятки є лише питанням часу та дослідницької наполегливості. Необхідно лише пра­цювати над цими перспективними об'єктами.

Запропонований матеріал було створено за допомоги та підтримки Олега Валентиновича Тубольцева. Без його безпосередньої участі та чуй­ного керівництва проведення цього дослідження годі й уявити.

Список використаних джерел

1. Андреева Л.Ю. Эпистолярное наследие академика живописи Н.С. Самокиша: письма И.М. Шаповала // УЗТНУ. Серия «Исторические науки». — 2014. — 27 (66), № 4. — С. 3—12.

2. Грінченко В.А. Археологічні дослідження від Кічкасу до Вольного порогу на За­поріжжі. Архів. 1938, Ф. 18. Инв. № 151.

3. Грінченко В.А. Пам'ятка VIII ст. около с. Вознесенки на Запоріжжі // Археологія. — 3. — К., 1950.— С. 9—37.

4. Добровольський А. Кам'яні закладки в околицях Таволжаного // Археологічні пам'ятки УССР. — 2. — К., 1949. — С. 180—191.

5. Добровольський А. Кам'яні спорудження Надпоріжжя / Добровольський А. // Ар­хеологічні пам'ятки УССР. — Т. 2. — К., 1949. — С. 191—201.

6. Довженко Н.Д. Проблеми дослідження найдавніших мегалітичних пам'яток Ук­раїни // Праці центру пам'яткознавства. — 1993. — Вип. 2. — С. 108—135.

7. Ковалева И.Ф. Очерки древнейшей истории племен степной Украины (по мате­риалам Днепрогесовской экспедиции НКПросса УССР 1927—1932). — Днепропе­тровск, 1980. — 71 с.

8. Ковальова І.Ф. Дніпрогесівська археологічна експедиція 1927—1932 рр. // Архео­логія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К., 2012. — Вип. 9.— С. 113—115.

9. Кобалия Д.Р. Результаты раскопок в балке Гановка // Археологічні пам'ятки Хор­тиці та їх музеєфікація. — Вип. № 1. — Запоріжжя, 2006.

10. Коростильов Т., Єльніков М. Дніпрогесівська археологічна експедиція 1927—1923 (Звіти Яворницького Д.І.) // Старожитності Південної України. — Вип. 23. — За­поріжжя, 2010. — 56 с.

11. Лагодовська О. Кам'яні закладки Надпоріжжя (За матеріалами досліджень 1945— 1946 рр.) // Археологічні пам'ятки УССР. — 2. — К., 1949. — С. 159—180.

12. Ляшко С.Н., Кравченко С.Н. Отчет о разведках в районе Днепровских порогов у сел: Ясеневатое и Петро-Свистунова Вольнянского района Запорожской области в 1984—1985 гг. отряда Славутич Первобытной экспедиции ИА АН УССР. Науко­вий фонд Інституту Археології АН УССР, ф. е. 21609.

13. Ляшко С.Н. Днепрогесовская археологическая экспедиция 1927—1932 гг. и ее роль в развитии отечественной археологической науки // Проблеми археології Под­ніпров’я: Міжвуз. зб. наук. праць. — Дніпропетровськ, 2003. — С. 14—27.

14. Матвієвський П. 25-річчя Дніпропетровського краевого історико-археологічного музею // Збірник Дніпропетровського краевого історико-археологічного музею / за гол. ред. проф. Д.І. Яворницького. — Дніпропетровськ, 1929. — 1. — С. 5—43.

15. Миллер М.А. Археология в СССР. — Мюнхен, 1954. — 155 с.

16. Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України. Спр. 415, Арк. 25—37.

17. Рассамакин Ю.Я. Поховання квітянської культури в контексті абсолютної хроно­логії // Археологія. — 2013. — № 4. — С. 17—41.

18. Рибальченко Л.Л. Архивные документы СБУ как источник для изучения истории Харьковского исторического музея // Материалы и тез. науч. конф., посвящен­ной 30-летию каф. историографии, источниковедения и археологии ХГУ (ІІ Аста­ховские чтения). — Харьков, 1994. — С. 88—89.

19. Сап'ян Ф.М. Резюме. Інститут археології України. Архів. 1928, Ф. 18. Инв. № 30.

20. Об эволюции мегалитических сооружений в Северном Причерноморье и Приа­зовье (энеолит-ранний бронзовый век) // Матеріали та дослідження з археології Східної України. Від неоліту до кіммерійців : Зб. наук. праць / Гол. ред. С.М.Сан- жаров. — Вип. 7. — Луганськ : Вид-во СНУ ім. Даля, 2007. — С. 76—85.

21. Шаповал І.В. В пошуках скарбів. — Київ : Радянський письменник, 1963. — 298 с.

22. Шарафутдинова И.Н. Степное Поднепровье в эпоху поздней бронзы. — Киев, 1982. — 160 с.

Dmytro Nykytenko

11^th class student of gymnasium № 31, Zaporizhya

KICHKAS megalithic complex

Megalithic constructions inherent in Neolithic and Bronze Age Europe are large struc­tures, formed with large stone blocks or groups of blocks. They vary greatly in their shape and have different functions and parameters depending on the landscape and geological conditions of territory. The Ukrainian megaliths conventionally divided into three large groups: menhires, stone rings and the chamber tombs. The first known archaeological researches of large stone constructions were carried out during excavation works of «Dniprobud» expedition, that were conducted in 1928—1933. First field documents about the studies of large stone constructions belong to the same period. At the same time, scientific theme «The Megaliths of Ukraine» was formed and included to the agenda of Ukrainian Archaeological Commission (UAC). Numerous photos, drawings and texts re­flected the process of field research and the results. Despite the efforts of archaeologists, these materials were never published and analyzed. Such neglect of the topic is related to the archaeological and ideological situation, synchronic to the research. F. Sapyan and V. Grinchenko, the archaeologists that studied the megalithic constructions of Kichkas II burial complex became the victims of repressions during the 1930’s.

The article is devoted to studying of heritage of these two archaeologists, intending to introduce scientific circulation and first analysis of the results of excavation of megalithic complex of Nadporizhzhya — Kichkas II. The archival materials from the funds of Institute of Archaeology of National Academy of Sciences of Ukraine never presented before were studied and analyzed. This data allows not only processing and describing the informa­tion, taken during the excavation of the monument, but also considering it as a complex of megalithic constructions of the late Bronze Age. Presented material gives a possibility to affirm, that some megalithic objects of the burial (mounds 7, 7a, 9, 11) were located at the places of other mounds that belong to Yamnaya culture and the times of the Early Bronze age.

The source researching methods were used (historiography, archaeography). Com­parative analysis of the rediscovered materials makes it possible to conclude, that the vast majority of the reviewed objects within the complex belong to the Late Bronze Age (the 2^nd millennium BC). The objects belong to the multi-cordoned ware culture and Belozerskaya culture; however, they were located at the places of Yamnaya culture mounds. The archi­val data and the results of interpretation published for the first time.

Keywords: megalithic complex, mound, Dniprelstan, Kichkas, F. Sapyan, V. Grinchenko.