ІСТОРІЯ ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ

Після вступних відомостей про науку археології слід звернути увагу на те, що предметом її досліджень є не тільки духова і матеріяльна культура людства, але й сама людина, яка в засягу загального органічного життя стала його завершенням.

^w І. Шовкопляс, Археологічні дослідження на Україні 1917 - 1957, Київ І957, 18.

“ Марксизм и вопросы языкознания, М.-Л. 1952; М. Миллер, Археология в СССР, Мюнхен 1954, 117.

“ М. А. Миллер, як попереднє, 116.

Згідно з палеонтологічними дослідженнями, історія життя на землі ділиться на чотири головні ери:

а) археозойська ера — час зароджування вихідних форм органіч­ного життя, поява перших примітивних дрібних організмів, що їх треба приймати лише гіпотетично, бо жадними палеонтологічними знахідками до­казати їх існування не можна.

За найновішими теоретичними дослідженнями І. Д. Берналя, профе­сора хемії Лондонського університету, цю першу еру можна поділити на шість розвоєвих ступнів:"

На першому ступні з газів витворилися в атмосфері малі органічні молекулі, які на другому ступні лучилися між собою в більші молекулі, ча­стини протеїнів і товщів; на третьому ступні появилися “еобіонти”,'¹ подібні до клітин, але багато простіші утвори, спроможні розмножуватися шляхом ділення; на четвертому ступні витворилися субстанції, подібні до протеїнів у зародках клітин (нуклеопротеїни), тоді хемічний процес (photosynthesis) сильно побільшив кількість кисню в атмосфері; на п’ятому ступні сформу­валися вкриті товщем частини клітин, а на шостому ступні вкриті поволокою (мембраною) клітини-бактерії — перші справжні організми. Увесь цей роз- воєвий процес розпочався приблизно 2200 мільйонів років тому, а закінчився 800 мільйонів років тому.

б) палеозойська ера — час появи перших молюсків-мякунів (три льобітів), далі риб у воді та скорпіонів і гадів-плазунів на суходолі.

в) Мезозойська ера — час великих плазунів (іхтоіозавр, динозавр, пле­зіозавр) та перших птахів і ссавців. У рослинному світі зароджуються перші листкові дерева і квіти.

г) кайнозойська ера — новітня ера, що триває й донині. В її першій частині (терцієр-третинний період) розвиваються вже всі роди су­часного тваринного і рослинного світу. Друга частина (квартер-четвертинний період) оформив увесь тваринний і рослинний склад українських земель і впровадив їх господаря — людину. Він ділиться на дві частини: довгу льодову добу (плейстоцен - диліовій) та багато коротшу після-льодову добу, (го- лонен-алювій)."

Час тривання розвоєвих фаз життя на землі був неоднаковий. Початок землі взагалі визначають на час 4500 мільйонів років тому, початок твердої земної кори — на час 1500 — 2000 мільйонів років тому. Палеозойська ера тривала, за обчисленням російського геолога Павлова, 300 мільйонів років, мезозойська — 150 мільйонів років. Кайнозойська триває вже коло 50 міль­йонів років, з чого на четвертий період припадає приблизно 1 мільйон років," за іншими обчисленнями (Обермаєр, 1925) — тільки 600.000 років."

Четвертий період позначився великими кліматичними змінами, які виникали в наслідок гострих періодичних змін температури. Вона то обнижу- “ Science peers back before Dawn of Life, Globe and Mail, Toronto, 5. 11. 1958. ^βl Назва від грецьких спів eos — рання зоря і bios — життя.

" В. Крокос, Короткий геологічний нарис України, Кнів 1930; Ю. Попянський, Геологія (В. Кубійовнч, Географія України й сумежних країв, Краків-Львів 1943, 30-70).

А. П. Павлов, Геологическая история европейских земель и морей в связи с историей ископаемого человека, М.-Л. 1936.

" H. Obermaier, Fossil Man in Spain, New-Haven 1925. валася так, що північні частини континентів і частини центральних просторів вкривалися наступаючим з півночі льодовиком (льодова-гляціяльна доба), то знову підносилася до такого ступня, що південна частина льодовика та­нула, він відступав далеко на північ (міжльодова доба — інтерґляціял), а маси води, які з нього спливали, жолобили русла теперішніх рік.

За дослідженнями австрійського геолога А. Пенка, на терені Альп в Европі були чотири'льодові доби, які назвав він іменами альпійських річок: Giinz, Mindel, Riss і Wiirrn.⁰⁵ Час їх тривання за новішими обчисленнями був такий:

I. Зледеніння — 600.000 — 550.000 років,

1 інтергляціял — 550.000 — 470.000,

II. Зледеніння — 470.000 — 430.000,

2 інтергляціял — 430.000 — 230.000,

III. Зледеніння — 230.000 — 180.000,

3 інтергляціял — 180.000 — 110.000√

IV. Зледеніння — 110.000 — 12.000.

Слідів першого з тих зледенінь (Giinz) геологи не виявили на землях України, і в східній Европі його, мабуть, зовсім не було. Вплив тодішнього загального обниження температури відчула, як здогадуються, тільки рос­линність України. Наступні фази льодової доби мають тепер в українській науковій літературі назву ліхвінського (Mindel),” дніпровського (Riss) та валдайського (Wiirm) зледеніння.

Перше з тих зледенінь — ліхвінське не дійшло ще до північних границь українських земель. Його води, коли льодовик почав танути, офор­мили долини Дніпра і Дністра. Панівним краєвидом в Україні був тоді лісостеп. На півдні, де переважав степ, бродили, мабуть, слони і носорожці південного типу, паслися табуни диких коней, тут і там посвистували ховрахи. Далі на північ, у лісах, жили олені, лосі, козулі, мускусові бики, ведмеді, вовки, лиси, росомахи, а на ріках ставили свої гаті-тами бобри. Багато пізніше, коли підсоння стало сухішим, на степу з’явився верблюд, розмножилися гризуни.^[52]

В другій міжльодовиковій добі (Mindel-Riss) в лісах України росли вже майже виключно сучасні роди шпилькових та листкових дерев, а багаті на воду ріки глибоко врізувалися в плитові простори України.

Наступне, дніпровське зледеніння було максимальне, воно вкри­ло значну частину України, сягаючи на заході карпатського підгір’я. Південна границя льодовика проходила від сучасного Перемишля до Самбора, далі підіймалася вгору до північних окраїн Львова і ще далі майже до Ковля, через Житомир у верхів’я Росі, де починався висунений по Дніпру глибоко на південь аж до Верхньодніпровського язик дніпровського зледеніння.

Після того в третій міжльодовиковій добі (Riss-Wurm) підсоння стало тепліше, на що вказують теплолюбні рослини, які збереглися в торфовищах.

МЕЖІ ЧЕТВЕРТИННИХ ЗЛЕДЕНІНЬ У СХІДНІЙ ЕВРОПІ:

І — піхвінське (міндепьське), II — Дніпровеське (рісське), III — вапдайське (вюрмське). (за Мірченком)

Останнє, валдайське зледеніння не досягло північних границь України. Воно задержалося на теренах північної Білоруси, вкриваючи лише верхів’я Дніпра та його допливів. Підсоння було тоді континентально-холодне, північні українські землі вкривала тундра, а південні — холодний степ, на якому між степовими тваринами жили ще й тундрові, як північний олень, мускусовий бик, песець та лемінги. Доживали свого віку мамути і носорожці, бізони та печерні ведмеді й леви. Під час літнього танення вюрмського льо­довика його води майже цілком вкривали Полісся. Цим можна пояснювати відсутність палеолітичних знахідок на Поліссі аж по м. Овруч на сході. Останнє зледеніння дослідники ділять ще на три окремі фази (Wiirm I, II, ПІ) з двома теплішими між инми періодами (інтерстадіялами).

Просуваючись з півночі на південь*. льодовики несли в своїй масі, на поверхні, а також тягли під собою велику кількість глини, піску і ріні. Танучи під час відступу, льодовики відкладали весь цей матеріял частково у вигляді шару, поширеного всюди, де був лід — це була т. зв. спідня, донна морена — частково ж у вигляді валів, глини та обточених льодовиком валунів у передпіллі льодовиків — т.

В холодному засушливому підсонні дніпровського і особливо валдай- ського зледеніння сильні вітри роздували висохлі морени та відкладали важкий пісок ближче у великі надми-дюни, а глину і дрібний кварцовий пил гнали на південь далеко поза межі зледеніння. Там вони осідали на землю і вкривали її суцільним, іноді на кільканадцять метрів завгрубшки шаром жов­тавої навіяної глини, так зв. л є с у.

У наступній, теплішій добі, після останнього зледеніння танучий льодовик відступав з Білоруси поволі на північ, аж доки не звільнив цілком прибалтійських країв. Він залишився ще тільки в Скандинавії. Тваринних свідків цієї доби здобуто в 1907 р. з нафтового шибу (вежі) у Старуні, Богородчанського району на Підкарпатті. У верстві сірого мулу, на глибині 13 метрів, натрапили на кістяки мамута і носорожця, які збереглися дуже добре разом із шкірою та м’язами на поверхні кісток. Разом з обома кістяками знайдено останки лісової рослинности з ранньої післяльодовикової доби, без сліду шпилькових дерев та північних рослин.⁰⁸

Причину зледеніння землі ще досі точно не встановлено. За здогадами різних дослідників причиною могли бути: 1) послаблення радіяції сонця; 2) космічні заслони, що вбирали в себе енергію сонячного проміння; 3) пе­ріодичне віддалювання землі від сонця; 4) діяльність вульканів; 5) приско­рювання оборотів землі; 6) відхід Ґольфштрому від берегів Европи; 7) пе­ресунення бігунів землі і нарешті 8) піднесення суходолу в північній Европі. На думку П. Єфименка, зледеніння було одним з етапів у загальному процесі поступового охолоджування землі.⁰⁰ Це пояснення слід вважати високо- правдоподібним, і, якщо це справді так, тоді людство живе тепер не в після­льодовиковій, а в черговій, четвертій міжльодовиковій (Wiirm - ?) добі.

∙^s Sprawozdania Grona konserwatorow Galicyi wschodniej. Lwow 1907, 4. ” П. П. Ефименко, Первобытное общество, Л. 1938, 46.

Остеологічні останки (кості) людини досі ще з терцієру невідомі. Швейцарський палеонтолог Й. Гірзелер знайшов у 1958 р. в копальні ву­гілля в Баччінелльо біля Риму кістяк на 4,5 стопи (137 цм.) висоти чоло- вікоподібного створіння. Чи мав би це бути найстаріший, на сьогодні, предок людини, який жив 10 мільйонів років тому і будовою свого тіла був цілком відмінний від мавпи?™ Тоді це найкращий доказ проти “очоловічення мавпи”.

В Азії з’являється людина на початку четвертинного періоду, при­близно півмільйона років тому, де її останки з першої міжльодовикової доби виявлено на острові Яві (Pithecanthropus erectus) та в Китаї (Sinanthropus pekinensis), мабуть, з другої міжльодовикової доби.

У південній Африці Р. Масон, Робінзон та Брейн викопали 1958 р. у печері в Штеркфонштайні біля Йоганесбургу кістяк пралюдини, яка жила водночас з пітекантропом, одначе ходила вже випростана і мала більше роз­винений мозок, отже й череп. Дуже примітивне кам’яне знаряддя цієї людини було виявлене раніше в тій же печері."

У Европі перша поява людини (Homo Heidelbergensis і далі Homo Neanderthalensis) припадає на другу (Mindel-Riss) міжльодовикову добу. В цьому погоджуються всі передові дослідники палеоліту — А. Пенк, Л. Козловський, Г. Осборон, Г. Обермаєр, Й. Баєр, О. Менгін, Н. Морошан, Г. Брей, Ю. Андре, С. Круковський та Ю. Полянський. Між ними є тільки деякі розходження щодо розподілу окремих палеолітичних культур між льодови­ковими та міжльодовиковими добами і їх синхронізації. В тому самому часі появляється також перша людина в Україні. Одні тільки совєтські дослідники палеоліту, з П. Єфименком на чолі,’² відносять першу появу людини в Европі уже до першої (Giinz-Mindel) міжльодовикової доби, мабуть, щоб виповнити в такий спосіб надто велику часову прірву між нею і пітекантропом.

Найстаріша європейська людина під фізичним оглядом не споріднена з примітивнішим за неї пітекантропом. Тяжкі кліматичні умовини льодовикової доби та невпинна боротьба за існування змушували мозок первісної людини до безперебійної, інтенсивної праці, вимагали величезних зусиль з боку ін­телігенції, яка в ній зароджувалась і так витворилась ступнево впродовж ба­гатьох тисячоліть обдарована свобідною волею, розумна людина.”

Отже, у великих кліматичних змінах льодовикової доби слід бачити найсильніший, позитивний вплив довкільної природи на людину, який будь- коли діяв на неї за час її існування.

™ L¹Osservatcre della domenica, Vatican, 1958.

⁷' Universitas, Stuttgart 1958, Heft 5, 548.

П. Ефименко, як попереднє, табл. IV.

” H. Faust, Wetter und Klima als gestaltende Faktoren in der Geschichte der Menschheit, Universitas IX, 1954, 999.