СЛОВО ВІД АВТОРА

Приготовляючи цю працю, я керувався думкою дати чи­тачеві історію нашої землі від часів можливо як найдавніших. Ми — як нація — продовж 1.500 літ три рази змінили свою назву. Хто були наші прапредки перед тисячами літ? Це питання хвилюс праправнуків-сьогоднішню українську молодь.

Починаючи нашу історію 852-гим роком, Нестор сховав пред­ків Руси, щоб зробити нас безбатченками, без власної історії, тра­диції й культури; за Нестором і грецькими митрополитами тільки Греція єдина могла нам дати релігію й культуру. Забув велебний Нестор, що народ ’’Русь" жив І розвивався на своїй прадідній землі, тільки під іншими назвами, цілі тисячоліття до приходу Не­стора, мав свою власну культуру й цивілізацію та дав їх грекам тисячі літ перед імпер. Михаїлом. Греки ще довго були дикуна­ми, як наші прапредки обчислили орбіту землі й місяця з неточні­стю 0,4 секунди. Вони дали цілому світові письмо, математику, ас­трономію, медицину, архітектуру, літературу, воєнну штуку, історію І право. Це все було записане в березових ’’книгах".

Історія — це кістяк і стрижень народу, що в’яже нероз­ривним звеном віків нас правнуків із сотнями поколінь наших пра­предків. Що більш докладно прослідить наш народ рідну Історію і вивчить закони Творця Всесвіту, то й скоріш зустріне день свого визволення. А пізнати є що! Ми маємо предків, що їх за археоло­гічними знахідками можемо вважати за автохтонів української зем­лі від 25.000 літ. Ніяка інша нація Европи не має предків, що під оглядом культури дорівнювали б нашим.

При описові народів, що походили з Гомерової Пра-Сама- рії — Кімерії, я старався, щоб до читача переконливими словами рідної матері говорила Пра-Русь — Україна, її стародавня і світла Історія і найстаріша культура, що стала фундаментом культури світу. Український читач зустрічається вперше з так насвітленою історією. Вона є відмінна від усіх досі виданих історій про нашу землю і нарід, вона буде першою в нашій історіографії. Але во­на оперта на дослідах історичних джерел, на топоніміці, гідронімі- ці й археології. Шляхи тих джерел збігаються і розбігаються з Пра-України на всі сторони світу.

Кожна дослідницька праця вимагає багато джерельних сту­дій, а їх діяпазон є такий широкий, що може мати й неточності. При Інтерпретації деяких джерел можу й помилятися, ці помилки справлять майбутні дослідники історії. Але я беззаперечно доказую, що від Мадленської доби (25.000 літ до Xp.) почерез самарів-кіме- рів, скитів, савроматів аж до антів й русів — це звена одного лан­цюга тяглости нашого народу, що виходить з мІзинського меандро- вого орнаменту. Мізинці — це предки самарів-кімерів, жили лівобіч Дніпра, Молодовці, предки сарІв, з того самого народу, жили право­вій Дніпра, Мізинський меандр, доказ високої культури з тих часів, єдиний у цілому світі, знайдено на глибині 3-6 метрів.

Обидва згадані народи, чиї ймення нам не знані, мусіли мати високу культуру, коли кремінним свердлом (камінним ножем) про­вертіли слонову кість і прикрасили меандром браслети і оленячі роги (дві сопілки).

Моя праця не модна на ці часи. Я починаю її Богом-Твор- цем еволюції всесвіту й людини. Правдива наука лише стверджує існування Бога, що показує скоординована гармонія праці соняшних систем всесвіту. Бог дав людині душу, розум і ласку пізнати Його велич. Він дав до виконання своїм народам у їх історичному роз­виткові означені завдання. Коли якийсь народ із-за жорстокости, еґоїзму, зависти, ненависти, роздорів і братовбивства — не спов­нить свого призначення, то він зникає, залишає місце іншому на­родові, часто менше культурному, дикому, але кровно з'єднаному, без взаємної зависти, ненависти, самолюбства чи братовбивства.

Одне тисячоліття в розрахунку Абсолюту - Бога — це хвилина часу. Єдність москалів, юдеїв, німців, чехів, румунів, мадя­рів, а навіть малих числом народів, як литовців, лотишів, естонців і фінів — викликає подив. Бог благословить кровну єдність і взаємну братню любов народу й помагає їм, бо Він важить спільне сумління їх едности. Не десятки, а грубі сотні різних народів за останніх 5.000 літ зникли з лиця землі. Але кровна єдність і лю­бов брат-брата Існує в народів, що визнають Бога серцем і гарячою вірою в Нього.

Завданням історика є не лише реєстрація дат народу, ви­падків і подій, але і його історичного призначення, психіки й при­чин тисячолітніх ідей, що гнали той народ до чинів, чи до без- чинности, від яких залежить його ріст, чи упадок.

Після прогри наших визвольних змагань кожну думаючу лю­дину мучила думка, чому малі 2-3 мільйонові народи вирвалися з московської неволі, а наш 40-мільйоновий народ добровільно прий­няв соціялізацію землі — комунізм, а в парі з тим московське ярмо. Ерак національної свідомости мене не переконував. Хлібороб зазбручанської України, коло 35 мільйонів (85^u∕o населення), в жовтні 1917 р.

Відбуваючи військову службу в школі старшин у Варша­ві, я спостерігав патріотизм у моїх співтоваришів поляків, але під час маневрів я бачив мало не безземельного польського селянина зовсім не патріотичного. Життя тих селян, їх хатки — побіч па­лат і великих маєтків магнатів, що їх селянин за низьку заплату обробляв. По марксівськи це виглядало на визиск бідняка буржуями.

Я питав селян, чому вони після революції в 1917 р. не пі­шли грабувати палати, вирубувати розкішні столітні парки, різати худобу, нищити фабрики й ділити землю. Ленін і Дзєржинський післали в 1917-1918 рр. комуністичних агентів у Польщу так, як і в Україну. — Чому не зробили того ще бідніші селяни балтиць- ких народів і фінів, яких землі ще менш урожайні?

Поляки-селяни відповідали мені: ”то не моє, треба було йти грабити, красти — а то гріх“! Поляки-співтоваришД в школі говорили- ’’Наш народ від комунізму в 1917-1918 рр. уратувала- стримала віра —- косцьол". — Польські селяни говорили: "Ми ко­муністичних агентів убивали по селах без суду“. Те саме говори­ли литовські селяни-бідняки. — Я не вірив своїм ухам. "Ми мали також церкву", — відповідав я. — "Але московську, не національ- ну-рідну", — відповів мені мій шкільний співтовариш, син петлю­рівського офіцера, що служив у польській армії, студент варшав­ської політехніки Михайло Щит.

На доказ того наведу: Коли після другої світової війни мо­скалі опанували Польщу, то першим їх ділом було зорганізувати ’’комнезамів" — так, як це було в Україні 1924 р., — і поділити панські маєтки. (Фільваркових робітників І бідняків було в Поль­щі ⅛ населення). Але ще до приходу москалів з амвонів цілої Польщі залунали напімнення до солідарности народу: Не граб ні­чого, що є ближнього твого, бо не знаєш, хто завтра буде грабити твоє. Не дайтеся москалям розбити на слої-шари, не робіть доно­сів і не грабте багатіших за вас, бо весни не вкрали в нікого по- ле й худобу, а доробилися тяжкою працею. Заховайте єдність ві­руючого, старинного, культурного народу. Не грабте нікого. Нехай граблять москалі. — Такі голоси з амвонів лунали в Польщі від липня 1944 до кінця 1945 р.

Велике було здивування москалів і польських комуністів, коли ніхто з бідняків не хотів панського поля, ані йти до комнеза­му. — Так неподілені панські маєтки з нерозграбленим інвентарем перебрав польський комуністичний уряд і потворив з них т. зв. дер­жавні маєтки, що їх обробляють незаможні селяни за щомісячну грошову заплату.

Досі в Польщі, Угорщині й Чехії існує приватна селянська власність. Не було голоду, як в Україні, не було вивозу в Сибір куркулів. Поляки не копають москалям каналів. Згадані повище на­роди, а також і румуни, затримали донині свої національні цер­кви, армії, валюту й уряд. Розбудовують свій промисел, будують асфальтові шляхи, фабрики зброї та тяжкого промислу. — А ми копаємо в болотах Сибіру й Колими золото, канали, пиляємо тайгу та будуємо шляхи до китайських кордонів.

Після повороту з війська в 1926 р. попала мені в руки книжка В’ячеслава Будзинського, колишнього посла до австрійсько­го парляменту, публіциста, політика й історика. На його історичних повістях ми виховувалися.

В. Будзиновський відповідає на ці питання так: Причина та, що московські історики і вчені (за Нестором) сфальшували нашу історію, спрепарували традицію московської державности на Украї­ні в той спосіб, що стремління козацтва і народніх мас хотіли бу­ти знову давньою московською державною одиницею від Білого по Чорне Море і від Вислока по Ураль. (Ібід. ст. 15).

Використовуючи анексію і русифікацію по Хмельницькім, московські історики-патріоти, щоб русифікацію обернути в дій­сність, заанектували для Московії і зрусифікували також історію початків української державности, тобто Київської Руси, зробили Київ кристалізаційним ядром неіснуючої ще тоді московської дер­жави (Москва основана 1147 р,, 250 літ після Київського Олега), що

з Києва перенеслася пізніше в Москву, а за царя Петра в Петер­бург. Так зілляли вони москалів і українців в один російський народ. Русифікатор Карамзін (1776 - 1826), сибіряк із Симбірська, називає короля галицького Данила і Андрія Боголюбського ’’россій- скими князями*⁴.

Українські історики — то фонографи, що безкритично пе­реповідають нісенітниці московських русифікаторів. Що русифікато­ри натеревенили в трубу українського фонографу. це фоноґраф. не заткнувшись, розтрублює по Україні та затроює душу народу історією, приготованою для русифікаторських цілей. (Ібід. ст. 51).

Безкритичне переповідання русифікаторських нісенітниць зробило, що ми по-сьогоднішній день не маємо підручника історії України. Усі книжки, які досі (1925 р.) появилися під наголовком "Історія України*⁴, повинні мати назву ’’Фальшива історія Московії⁴⁴ із спеціальним узглядненням її полудневої (хахлацької) части. (Ібід. ст. 51-52).

Про Дорошенка, що бився за з'єдинення всіх українських земель, Драгоманів у своїй книжці ’’Політичні пісні українського народу", каже: ’’Цього стільки наробившого колотнечі на Україні гетьмана**. За Драгомановим повторив проф. М. Грушевський в книжці ’’Очеркь исторіи украинскаго народа*⁴ (Петербург, 1904 р.) ка­же: Дорошенко в даних умовах довів ’’положеніе дьел до крайно­сти, до абсурда". Ті, що хотіли в жили нашої національної про­грами впустити історичну кров, не могли знайти її в підручниках ’’Історії України". (Ібід. ст. 41-2).

У 1891 р. вийшли друком лекції київського проф. В. Анто­новича під наг. ’’Козацькі Часи". У передовиці автор говорить про расові прикмети українців і каже, що вони крайні індивідуалісти, через що ніяк не годні витворити з себе самостійної держави та не годні жити самостійним державним життям". (Ібід. ст. 44).

Такі думки В. Будзиновського переконали мене, що з на­шою історіографією не все в порядку. Студіюючи джерела чужі, я побачив, що наша історія не така, як її Костомарів, Антонович, Драгоманів і Грушевський иам її представили.

(Резюме інавгураційної лекції в Гарварді)

Від 1749 р. учені старалися вияснити походження Руси. Але за­мість однієї відповіді зявилися дві, взаємно себе поборюючі, школи: норман­ська та антинорманська.

Дискусія назагал концентрувалася на походженні Імени Русь, що, очевидно, не могло допомогти розвязці, так як вияснення етимології імени "Америка” не може подати ґенези конституції нашої держави.

Походження Руси можна вияснити тільки, придержуючись стисло критеріїв теорії Історичного пізнання, на фоні світової історії ПОМІЖ шостим та одинадцятим століттям. Це дуже цікавий, але складний період, який можна пізнати і зрозуміти дорогою мульти - перспективности, що вимагає аналізи оригінальних джерел різних тодішніх культурних кіл, зокрема візантійського, арабо - перського (муслімського), степово - гуло -- монголе - тюркського, староскандинавського тощо.

Тому що історія до IX. ст. по Xp. - це в основному історія країн "Маре 11острум", тобто Середземного моря, а історична свідомість не родиться спонтанно, а передається тими, котрі її вже мають, податків Руси треба шукати власне у системі "Mape Нострум" та його колоніального твору (від IX-X ст.) - ”Маре Балтікум" тобто ГіалтіЙського моря.

Трн вирішальні події світової історії тут треба брати як базу для розгляду питання:

1. постання степової Імперії нового типу: Аварської держави у Середній Европі (біля 570 р.) та її ліквідація Карлом Великим (біля 300 р.);

2. Аббасидська революція в арабськім халіфаті (750 р.) та проблема "енергії";

3. Здобуття Візантією гегемонії на Середземнім морі (біля 860 р.).

У половині УІ ст. прибула до Евроііи невелика група інтелігент­них псевдо - Аварів (мішанина міських торговців [ранців та степових Алтайців) які, щоб оволодіти середньоєвропейською територією, уперше заснували там систему правити при допомозі спеціяльно вишколених рабів. Досі кочовики не мали глибокого звязку з населенням: вони задовольнялися даниною і відходили. Авари зорганізували із місцевого населення щось на зразок пізніших яничарів (або комсомол - комуністичну партію), при допомозі яких вони встановили постійний апарат для визиску населення. Ними стали словянські народи, які до того часу жили поза великими історичними подіями. Аварська держава скоро розрослася, так, що вона скоро обійняла велику частину середньої та східньої Европи. А піл їх керуванням розрухалися словянські народи. Тільки при кінці IX ст. Карло зв. Великий розбив Аварську державу, при чому забрав великі скарби Аварів. Це дало йому змогу відновити Римську імперію. Одначе треба було заповнити політичну вакуумццоб остаточно зломити Аварів,було вивищено їх дотеперішніх рабів, словян, які тепер повинні були дістати свій власний обряд, і словянська мова дістала тепер статут сакральної мови на рівні із єврейською, грецькою та латинською. Перевести у практику оце завдання було доручено св. Кирилові І Методісві, які з цим дуже добре справилися.

Одначе словянські князі Моравії (центр б. Аварської держави) скоро разчарувалися, коли їх обряд не визнали за новновартісний Баварські князі і єпископи; вони прогнали словянських місіонарів із Моравії.

У міжчасі Гунські Волгари, ослаблені жорстокою боротьбою з Візантією, рішили злитися Із своїми словянськими підданими в один нарід. Для такого процесу дуже добре надавався окремий словянський обряд, що ли­шився тепер без власника. Так то тепер Болгари перебрали словянський об­ряд, що був створений для Словян колишньої Аварської держави.

І і І.

У половині III ст. Араби завоювали уже всі країни, якими можна було заволодіти при тодішній військовій техніці, від Сагари до Піренеїв, Кавказу та Середньої Азії.

'Ioci вони не мали ніяких економічних проблем, так як постійні завоювання приносили їм велику здобич. Коли не лишилося більш нічого вже завойовувати, треба було прейти до продукції, як це було раніше (на здобутих- ними територіях) під владою обох Римів, східнього і західнього, та Сасанід- ської Персії, Щоб урухомити фабрики, треба було мати "енергію", якою в ті часи (як у нововідкритій Америці у X УІ - ХУ11І ст.) могла бути тільки праця рабів. Тому тепер справою дня стала проблемі достави того цінного товару. Рабів можна було дістати у "нічиїй" території на схід від ріки Ельби та на за­хід від Сир '(^aP¹ У Середній Азії. Оцей терен окреслювали арабські джерела іменем Саклаб (від слова ’'склав"), тобто країна потенціальних рабів.

У римські часи краіни Середземного моря становили одну по­літичну, економічну та культурну одність, яка процвітала економічно на базі взаємної виміни товарами. Тепер, коли після арабських завоювань південне побережжя того моря опинилося в їх руках, а Араби репрезентували нову, релігійну ідеологію (іслям), Середземне море стало тереном боротьби двох релігій.

У Південній Франції із торговельними містами Арль та Map- сей, а теж у сьогоднішній Родез, великі торговельні підприємства перетривали розрухи, спричинені великою мандрівкою народів (1У - У ст.), і продовжували міжнародну торгівлю, зокрема рабами. Між ними були купці, колишні громадя­ни Римської імперії, жидівської і нежидівської віри. Тому, то християни не дозволяли визнанням ісляму (муслімам), а мусліми християнам плавати по Середземнім морі, тільки жидівські купці почали у У НІ - IX ст. вживати ту важливу артерію торгівлі, і доходити із Франції через Царгород до столиці Хазарів при гирлі ріки Волги, де можна було дістати рабів. Тоді, завдяки торговельній співпраці, дійшло до частинної юдаїзаці верхівки хазарської (760 р.), яка, одначе, у 20-их і 30-их роках IX ст. викликала там внутрішню боротьбу: повстання про - каґанської партії, керованої племенами Казарів.

Успіхи жидівських купців стали стимулом для не-жидівських купців із Родезу (назва походить від кельтолатинського Рутеніціс, а сама назва від Рутені, Руті, ию у середньофранцузькому дало Русі, а у середньоні- менцькому Руцці) шукати, - як пізніше Колюмб, - іншої дороги до країни рабів. Ili кельто - романські купці із римськими імперськими традиціями, звязалися із Фризійцями,(у теперішній Голландії), іцо із гирла Рейну вели, ще в римські часи морську торгівлю із британськими островами, а навіть доходили до Скан­динавії. ('кадинавці, іцо навчилися від Фризійців мореплавства, виявили спе- ціяпьний талант у будуванні кораблів і розвинули великих висот техніку мо­реплавства. Тепер доходить до обеднання міжнародних купців із Родезу (себ­то Рутенців оригінальної Руси) із південної Франції із Фризійцями, іцо вста­новили співпрацю із скандинавськмим ватажками конунгами (із того слова постала наша назва князь) для віднайдення дороги до Ельдорадо, країни ра­бів.

('початку вони плавали довкола Скандинавського півострова І через Біле море та Північну /Двину доходили до басейну Волги; опісля від­крили дорогу туди через Балтійське море, ріку Неву та Ладозьке озеро у ба­сейн ріки Волги.

Тепер у дорозі середньої Волги потворилися торговельні фак­торії, що навязали контакт з Волзькими Болгарами, а через них Із муслім- ською центральною Азією і врешті аббасидським халіфатом із столицею Багда­дом.

У міжчасі, десь біля 830 року, головний володар хазарської династії їз титулом каган виступив проти майордома, який прийняв жидівську віру, але був побитий і мусів покинути країну. Він знайшов прибіжите у фак­торії міжнародних купців (Рсдезіиців - фризійців) біля пізнішого середньо - волзького міста Ростова. Дійшло до поєднання сил, і хазарський каган, оже­нившися із дочкою скандинавського КонунГа із династії Інглінгар, дав поча­ток династії Волзьких Pyc Каганів.

ІУ.

У половині IX ст. Македонська династія Візантійських імперато­рів перемогла арабську фльоту і встановила візантійську зверхність на Се­редземнім морі. Константинопіль став тепер Царгородом і замінив Багдад, ставши замість нього центром світової економії. У східній ЕвропІ повстав тепер новий річний торговельний шлях, що звязував п із Царгородом. Це Дніпровий шлях, т. зв. "Путь із Варяг у Греки". Він тепер схрещується із континентальним шляхом Регенсбург (столиця східньої Карол інської держави - Ітіль (столиця Казарів). На місці перетину обох шляхів повстав Київ, що його біля 930 року здобув від Хазарів Ігор, представник династії Волзьких Ка­ганів Русів.

У перших двох етапах каганат Русь(Ростів,бІля 830-930; Київ, 930 - 1036) був державою першого февдального періоду (за термінологією Мар­ка Блока), конгломератом різних етнічних елементів, де керували міжнародні купці та ватажки, зацікавлені у своїх прибутках. Каґан - князь Руси із своєю дружиною збирали данину (полюддя),по можливості найбільшу, і не мали від­ношення до населення окупованої ними території, що цікавила їх тільки своїм стратегічним положенням. Так, наприклад, Святослав (945 - 972) радо хотів її обміняти за Дунайську Болгарію. Тоді ще не витворилося культурної й релігійної спільноти та літератувної мови, і на її базі - вищої культуриДляко­мунікації із різноетнічним населенням уживалося кількох мов типу "лінґва франка", очевидно тільки для усного порозуміння.

V.

Київський каґан Ярослав, який у 1036 зайняв престол, відразу сконцентрував усі сили, щоб перемогти тодішню степову імперію Печенігів, і став переводити в життя свій плян встановлення свого варіанту "Римської Ім­перії", наслідуючи двох інших переможців над "варварами", Карла Великого який переміг Аварів (799 р.) та Оттона Великого, короля Саксонії, що побілив Угрів під Авґсбурґом (955 р.).

Ila місці, де була битва він велів збудувати величавий храм св. Софії, що тепер мав стати суперником Царгородської св. Софії. Цовкола собору були побудовані княжі палати, державні Інституції, тереми - вілли боярів. Невелика торговельна станція па Дніпровім шляху стала тепер великим містом. Але Ярославів похід проти Візантії у 1044 році не увінчався успіхом. Через те грецький обряд його батька, кагана Володимира, став безпредмет- нем. Але якраз у той час Візантія зліквідувала Болгарську державу (1018 р.) І болгарську церкву (1036 р.). Словянський обряд знову лишився без власника. Ярослав використав тепер нагоду і встановив словянський обряд у своїй дер­жаві, сподіваючись на тій базі обедпати різні елементи своєї імперії. Словяі- ський обряд (у старій термінології "язик") став тепер Руським обрядом, а словянська мова - звана тепер руською, стала базою нової християнської культури у Східній Европі.

Свою дружину Ярослав осадив у трьох провінціях (землях) біля Києва: Київській, Чернігівській і Переяславські й. Тепер Русь - це не тільки кочова княжа дружина, що переходила з князем з одного місця на друге, а територія, що відповідає сьогоднішній центральній Україні; вона стала назива­тися Руссю, тому що тепер дійшло там до звязку влади з територією і її міс­цевим населенням.

У 1051 р, повстав перший інтелектуальний центр - Києве - Пе­чорський манастир під проводом гуртка людей, очолюваних першим Київським митрополитом ' руського походження LiapionoM та ігуменами Теодозієм і Пико­ном. Вони, як це робилося у Середньовіччі, взяли за базу творення концепції руської спільноти культ місцевих святих св. Бориса і Гліба, і у рр. 1072 та 1115 у звязку з перенесенням мощей названих святих, опублікували ".Літопис Руської Землі"; перший вияв української свідомости історії.

У такий спосіб Русь Із багатонаціональної та багато-культурної примітивної торгово - добичницької організації стала на шлях національної християнської держави із словянською культурною мовою та своєю історичною свідомістю. Це і було рівнозначним із входом Руси до історії як повноцінної одиниці.

Мое спростовання маячень проф. Пріцака.* Резюме ділиться на 5 частин: відповідаю на кожну з окрема.

Частина І.

(В знаках наведення подаю уривки маячень прелєґепта)пТри вирішальні події вплинули на постання назви "Русь"

І—піа подія: Це постання Аварської держави.

II- га " Лббасидська революція в арабськім халіфаті та проблема рабів.

III- тя " ЗдоЕуття Візантією реґемонії на Середземному морі біля 860 р.”'

Ці три поді ї мають стільки спільного з постанням назви Русь, як рак з доста­ним назви кінь.

Розгляньмо їх:

Назва Русь така стара як наш народ, 1. єгиптяни 1.500 літ до Xp. називали Палестину "Ретену" Рутена-Русь. II. В 1.300 до Xp. на схід від. Тибру жило племя "рутульців" русинів. В бою з їх королем Турном - (Туром) за свідченням Діонізія з Галікарнасу згинув Еней. НІ. Італійські Ет-рускі, що себе звали "расенами" прибули в Італію около 1.200 - 1.000 літ до Xp. 1У. Тепер. Аустрія називалася 200 літ до Xp. РетІя-Русія. У. В тепер. Фран­ції в прові нції. Авернон жили 100 літ до Xp. ритени - русини. УІ. На острові Руґії і над Балтиком жили в тому часі "рутені" - русини що їх нім. хронікарі Адам Бременський, Ебо і Герборд називають " RUTHENI PAGANICIS ^,i УII. В початках І. ст. по Xp. жив обобіч р. Везери наоод "не - пуск і" що гро­мили Рим. Про ці народи є докладні дані в цій праці. Дальше Русь Волиніянська, що 813 р. здобула О. Еґіну. А 820 р. похід русів на південні береги Чорнагс моря, і похід русів під проводом Бравлина (бравого - хороброго) з Новгорода Кримського 825 р., що прийшов з Корча-Керчі. А посли руського київського когана в ІнґельгаймІ 839 р. То ношо шукати назви Русь у 930 р.? Це було таке дивачне і несподіване для'декана поляка Генрика Росовського, що відкрив лекцію, (якого предок був ранений козацькою кулею 1.638 р. під Старицею), що він закпив собі прилюдно з проф. Пріцака в поважний спосіб і сказав оберне­ну правду в той епосів."Я майже збентежений тим обширним і глибоким знай - ням предмету, що його має проф. Пріцак і колиб я мав бодай половину того знання то я краще й сильніше почувавбися”. Так Іронізував собі декад Гарварду з не чуваної до тепер теорії походжеення "оригінальної Руси з Франції",

Якжеж в душі кпив собі декан Росовський з пової Історії Руси проф. Пріцака. Вісті ^,,φ.κ.y_t" додають "Лекція виявила велечезну ерудицію пред­мету як знавця історії людства і вдумливого аналітика”.

Повторюючи за деканом Росовським, я був не лише збентежений але огірченим, здивованим і завстиджепим епростаченням нашої історії. Неві­домо, які Ч.ИННИКИ змушують проф. Пріцака до фальшування історії, бо пе-

хочеся вірити^ іпоби проф. Пріцак був таким ляїком з того предмету.

Частина II,

Аналізуймо Н-гучастину лекції, що наводить три події витво­рення походження Руси. Вискази проф. Пріцака підчеркую. "У половині „У Ест, прибула до Европи невелика група іителіґтпих аварів" Відповідаю: аварі в було 2 тумёни-20.000 кіннотчиків, з жінками около 50.000. Вдуге стільки було їх

печенігів та встановити варіант "Римської імперії. Через невдалий похід проти Візантії, грецький обряд каґана Володимира став безпредметним(безвар- тісним, неважним) і Ярослав прийняв словянський обряд з Болгарії. Утакий спосіб Русь із примітивної торгово—добич ни цької організації стала християн­ською державою зі словянською мовою...." Пригляньмося дальшому перекру - ченню Історії: Чи король Ярослав до 1.036 р. не мав трону, був ізгоєм? Ярослав здобув Київський трон осінню 1.016 р. Печеніги не були ніякою степовою ім­перією. Король Ярослав мусів бити печенів бо вони облягли Київ, він етє від кидав обряд грецький короля Володимира бо такого не було. Русь мала словян- ський обряд за Володимира й той обряд остався до з руйнований Киева Воголюб- ськи м. Чи п. Пріцак цих фактів як історик не з нас чи наумисно нехоче зна­ти? Коли незіїае то я служу йому своєю працею.

Тисячу літ плювали нам в лице греки, римляни, москалі, німці, поляки й називали нас се рвами, склявами, слейвами, склявіпами й '¹RABAMI'¹ Історик Гру шевський доказував що ми з Іранців перемінилися в даків, траків а зних в У], ст. як мотиль з кукли пермінилися в антів і словян. (т. і. ст. 127, 150). Хоч Гру шевський не вияснює звідки раптом антн і словяни з яв плис я то однак він признає ідо анти це предки Руси, (ібід, ст. 177). У нроф. Пріцака Русь походить з французького Родезу, а край на схід від ріки Лапи і Карпат по р. Волгу це "Елдорадо (країна багатев) наших рабів, бо від р. Лаби на схід жи­ли руські племена від тисячоліть. У нроф. Пріцака Русь походить з фран­цузького Родезу. А Король Ігор з московського Ростова дає початок династії "Волжських каганів Русів".

До нині навіть москалі не спромоглися на так безличие перекру­чення Історії Руси-України. Щойно нроф. Пріцак плюнув нашій нації в обличчя і ніхто з наших істориків Америки і Канади не спростував його маячень. Я писав до нроф. Винара з проханим о спростування, але нроф. Винар голова Історично­го Товариства на мойого листа не відповів я чекав 5 років і оцим пробую обтерти обличчя моєї нації, що ніколи країною рабів не була. З як глибоко про­митими мозками вийдуть вихованці пана Пріцака тут роджені діти, від фаль- живого вияснення "Історії України". Виростуть нові джторчуки типу Суб - тельних, що їх-провідною ідеєю буде твердження, шо Русь-У країна це збирачина різних міжнародніх бандитів ловців і торгівців живого товару-руських рабів, що їх ростовський І гор з династії "Волзьких Каганів Русів" назвав Русами.

Ще приглянемося тому Волзькому Ростовови. (Не мішати з Ростовом, в устю р. Лову осн. Петром І.) Оснований 862 р. моск племенем "мерю". Положений 80 км. на північ віл м. Суздаля й 80 км. на південь від Волги, на 58 нівн. рівнолежникові 140 км. на північний схід від Москви, в те­пер. Ярославській Області. Вув знищений Ватиєм 1.239 р.Мае нині 24.000 меш­канців. Ніяким торговми центром не був,бо був на 80 км. віддалений від Волги і не лежав на перехресті торгових шляхів. Москалі називають його "Ростовом Великим". Москалі говорять, що місто оснувало племя -меря. Гальське слово "марв" бідний, убогий, неурожайний (Словник мови галів ст. 176). Poc - тов був до нападу татар столицею малого Ростовського князівства. Як кожна княжа столиця мав твердиню замок і був обведений валом. Зрозуміло що мав церкву і хати доми з дерева. Після знищення татарами відбудований не був І В 1.474 р. моск. цар Іван 111. Купив Ростів у татар і прилучив до Москви.Іван

1. 480 р. перестав платити татарам дань. (Історія Москви) та (Енц. Британікаа ст. 694). Ще запамятаймо що за володарів Ігоря й Святослава після папа IIpi- цака ми немали своєї мови а була "лінґва-франка" лат. LINGUA - AE мова, бесіда, Франка - франків, бо ми з Родезу з Франції Коли пашу історію фаль­шували й дальше фальшують наші вороги - сусіди то нема дива ми нате приго­товані. Всі вони окрім чехів, присвоїли за 1.500 літ тереторій й населення Праруси в 6 разів більше території нинішньої України. ІЦо читач дізнався з цеї праці. Якіж були причини, що ми найбільший колись народ Cx. Европи дозволили малим обсднами народцям заграбити наші території й зденаціоналі­зувати населення. На це питання чужі й наші історики відповіді не дали до нині. Після основних дослідів я ті причини знайшов їх с Кілька. І. Це 800 літ брак рідної національної церкви, докази в цій праці і в (65 ст. 53-62). II. Роз- піячення Руси греками. III. Розрішення від присяг, троюдження і атентати на наших князів капітулами грецьких митрополитів, архиепископів і єпи­скопів. ІУ. Оправдання ними ганебних вчинків гр. агентів. ІІ.п.р. Київ­ський грекофільський літописець говорить... "Зруйнування Києва сталося за на ші гріхи. І поміг Бог синови Андрія Боголюбського здобути Київ, і вернувся Мстислав Андріевич в Сузаль з, великою честю й славою". Чи Київський митро полит кинув клятву на тих князів що руйнували Київ? Ні! Він устами літо­писця славить їх. Патріярх рідної національної церкви бувби напевно ужив тої на ті часи дуже сильної зброї в обороні рідної столиці і палення Церков. Чи га­небні вчинки й донощицтво козацьких полковників на своїх гетьманів Польщі і Москві київські митрополити осудили княтвою? Ili! Митрополит Кроковський зі своєю капітулою викликає свого приятеля гетьмана Мазепу, а'Геофан Про­копович стає канцлером царя Петра. Митрополит Самуїл Миславський вводить московськиу мову до церков і шкіл України а січовий архимандрит Соколь­ський заборняє святим Христом боронити Січ від зруйнування Ч'екелієм, Чи на ша історія осудила їх і Івана Носа що зрадив Батурин І полк. Галагана що зрадою зруйнував вперше Січ? Ні? Чи наша історія осудила Виниченка І спілку його соціял-блазнів, якого дружина Роза Jlіфшіц майже, що дня рано чужою мовою здавала телеграфічно звіт Лені нови з нарад і подій вчорашнього дня в Києві? Hif Чи осудила покликання договором з Леніном москалів на бунт проти гетьмана,що будував державу: Ці! Чи осудила, що договором з Пілсудськимвід­дано Галичину й Волинь Польщі? Ні! Ч'им людям уряджємо ювілеї, панахиди, даємо їм грімкі назви н.п.р. "Державний Центр.". "Вожди Армії і т.н. Тому у нас за висловом Франка" що в інших ганьби знак то ми вважаємо за хліб насущ­ний бо у нас нема винних перед історією. Всі хотіли добра народови і Україні але тим хотінням завалили державу, втрутили народ в колгоспи і Сибір. Але винного за недолю народу нема! Чи бойкот і перешкоди роблені деякими нашими єпископами й гура патріотами, будівничому духової національної держави рід­ної церкви, осудила наша преса на еміграції? Ні! Тому і іфоф. ІІріцак І Суб- тельні фальшують свідомо історію України бо знають, що ніхто їх не потягне перед осуд історії в нашій суспільності. В цій праці я на підставі Джерел до­казав, що наша історія і державність це освітлений славою тисячоліть могутній памятник величі побудований сотнями поколінь, що під нього закладали фуда- менти ще наші самари-кімери своїм потом і кровю около 10.000 літ до Христа. Наша світла історія це тяглість від самар почерез Трипілля аж до антів-Pyc і в, що хоч змінювали назви й мову, але були тої самої крови-роду. Це доказує, що метрика України найстарша з усіх народів світу.стала колискою білої раси та всесвітньої культури й цивілізіції. Торкнувся я також нашої історії нових часів та подав причини упадку й пониження нас - найстаршої нації в Европі.