ІНДІЯ

Історія Індії є дуже важливим джерелом для вивчення праісторії України. Це важливе з таких оглядів; 1. Еміграція сіндів-індів, куравів, кімерів, кашів, чалів та сотень інших племен і ндо-праукраїнців виемігрувала в Індію з терену Праукраїни є відносно досить молода, бо почалася около 1750 р.і тривала до 1200 р.до Христа.

Найчистіша праукраїнсько-санскритська мова задержалася в провінції Оріяна, яку теперішний індійський уряд назвав ^,,Opica", а 30 мільйо­нів мешканців "оріси" до нині називають себе дальше "орі". Причиною, що їх мова залишилась в первісному стані, було це, що орі оборонили себе від завойовання арабами й не засмітили своєї мови арабізмами. З цієї при­чини варта приглянутись до цієї Групи дещо докладніше, хочр в Групі "opici^,' с 64 племена (4..

З літератури Індів, як І з літератури інших народів, можна піз­нати звичаї, озброєння, право, різьбу, архітектуру, побут, віру в позагробове життя, богів, одним словом-нізнається духа культури індо-праукраїнців в Праукраїні 3.500 літ тому.

Індія-це найбільший півострів світу, відокремлений від решти Азії горами Гімаляями й Гіндокущ,а зі сходу,півдня і заходу обливають Ін­дію води океану. Тому індійський півострів творить наче окрему частину світу, Лише кілька проходів - долин в горах звязують Індію з Малою І Цен­тральною Азією та Европою суходолом. Індійський півострів, на якому нахо­дяться держави Індія, Пакістап, Кашмір, Бангладеш, Непаль, Сікім і Бутан, займає 1.259.765 ам. квадр. миль або 3.268.000 кв. км. а населення 543.960.fll6 Держава Індія має 495.500.800 мешканців. НайважіїІший гірський прохід на північний захід в Іран, Малу й Центральну Азію, до Каспія, Уралу та Евроїш проходить долиною ріки Кабуль.коло міста тої самої назви через гори 11ндокуш.

Тою долиною 2.700 літ тому індо-ііраукраїїщі, прибувши з IIpa- україни (Coyтерн Рашія) здобули Індійський півострів (4. т. 12, ст. 136). Центральну частину Індії займає височина ’’Декан” (1.000 м понад рівень мо­ря) маловодна, мало придатна під ріллю. Між Пакистаном та Індією лежить безводна піскова пустиня ^,'Thιp". 1 еольоґи припускають, що Індійський океан в Льодовій добі доходив до Гімалаїв, а високорівня Декан була тоді великим островом (4. т. 12, ст. 122 - 123).

Життя на Індійському півострові колись І тепер скупчується¹ на урожайних рівнинах обабіч рік Ґаііґесу, Інду, Ґодаварі, Крішпа й Царбодл. Дощеві опади на так великому просторі не є рівномірні. В північних районах опади зростають у східньому, на височині Чекан у західньому напрямі. Не­достача дотів в деяких районах уже в старовинних часах змушувала насе­лення до штучного наводнювання, використовуючи воду рік І апгесу й Інду. Обі згадані ріки дістають воду з таяння льодовиків в ГІмаляях і Гіндокуш.

Індія була заселена з тих часів,,що і Сумерія в Малій Азії. 1 населення, за найновішими дослідами археольоґів, було правдоподібно те саме на шо багато доказів; їх постараємось осповніше прослідити.

Найдавніше населення Індії - це драв и - віди, їх і нд о-праукра­їнці - орії називали "дасса" - темношкірі (не чорні негри). Ті драви гово­рили давноіндійською архаїчною мовою т. зв. "муn,τv", Сьогодні ті народи звуться мал яйо-індуси, для відрізнення їх від біліших оріїв іидо-праукраїнців Маляйо-індусів є сьогодні третина населення Індії. Вони замешкують середню' (Декан) і північну частину Індії.

Ца підставі археольогічних розкопів, шо їх започаткував англій­ський археольоґ І. Маршал 40 літ тому, дають нам докладний образ, шо вже 3000 літ до Xp. існували в Індії великі, сильні держави, народи, які мали до­волі високу культуру, муровані багаті міста та гісроґліфічне письмо, дуже подібне до сумерійського в Малій Азії, але Його, на жаль, до сьогодня ученим не вдалося відчитати. (4. т. 19, от. 954 - 970), (197).

Міста тих античних народів мали широкі, прямі вулиці, що пе­ретиналися під прямими кутами. Доми були будовані з паленої цегли в рівній лінії, а угли домів на перехрестях вулиць були заокруглені. Це свідчить, що на тих вулицях уживано колову траиснортацію. Доми мали пливучу воду з водопроводів і каналізацію, (ібід) Самозрозуміло, що нарід, який розвинув так високу цивілізацію, мусів прибути в Індію около 2000 літ скоріше, щоб мав змогу розвинути цю свою, так високу цивілізацію, (4.τ.l2, ст.122- 15fiχi97)

Археольог Маршал зі своїми помічниками Дранерджі та Маккеем розкопали руїни 2-х великих старовинних міст Мохенджо-Даро в провінції ”Сінд" і Тарану в провінції "Пенджаб". Руїни першого займають 260 гектарів (понад 550 акрів) поверхні. Розкопи виявили, як і в Трої, 9 археольоґічпих шарів, кожний 1 і 1/2 м. один над другим. Це е доказом, що місто перебудо- ввувалося,чи відбудовувалося 9 разів (197). ^оми того міста мали 7’5 м висоти мислячи до даху. Головна вулиця мала 10 м. ширини (ібід). В середині міста був побудований будинок, що мав понад 30 кімнат різної величини. Це була мабуть палата царя. Таку саму палату відкопано в руїнах міста Тарани (ібід). В центрі міста знайдено руїни великого храму, побіч нього великий мурований басейн (свіміпґ пул), нарід уживав його до ритуального обмивання від гріхів душі і тіла (ібід). Довкола храму були доми для жреців і храмової прислуги. Знаємо, шо всі орії почитали глибоко святий культ води, вогню й повітря, Як в усіх оріїв І на Русі, Мохенджо-Даро було не лиш столицею невідомої з назви великої держави, але теж великим релігійно-виробничим і торговельним цент­ром.

Розкопи доказали, що будинки міста були 3-ох родів. Великі, що мали водопроводи й каналізацію, від вулиці не мали ні вікон, ні дверей. Це були будинки багатих людей (аристокрократія, купці). Середня верства мала доми, влаштовані подібно, лиш менші розміром. Це були доми вільних людей, ремісників, купців, воїнів і землевласників. Третій рід ДОМІВ - це були деревині або ліпянки з мішеної глини, без водопроводів і каналізації. У них жили бідні люди, робітники і раби. (197).

Як бачимо, від коли історія записала дані про життя людей, абсолютної рівности між людьми не було. Навіть листя на деревах і овочі не ростуть, однакові. Яскравим доказом нерівности є комунізм, то замінив людство в рабів і номери-роботи. Зрівняти людство І втишити його болі може лише Христова наука, тому щодня молимося: "Нехай прийде царство Твоє". [ воно прийде ше тут на землі, не в небі, бо то пообіцяв Христос ученикам, а Ного слова с і будуть актуальні до кінця світу.

Мешканці згаданих міст-держав, які всі орії,займалися управою ріллі, годівлею худоби й торгівлею. Управляли пшеницю, просо, ячмінь, горох, дині й бавовник, з якого виробляли полотно. (197). Мали теж дактилеву пальму, мали грубий деревяний плуг, леміш його був з вигладженої кремінної плити, вироби предметів домашнього вжитку, зброї, мальованої кераміки, вироблюва ної на гончарському кружку. Все це свідчить про високий рівень культури тих народів. Бронз робили з міді й цини. Високо стояло ткацьке ремесло, каолінові вироби (фаянс) та виріб і випалювання стандартної (однакової ве­личини) цегли. (197).

Цікавим явищем є і те, що знайдено печаті, вирізблені з каменя і слоневої кости, цілком подібні до сумерськиX в Месопотамії.

Крім печатей знайдено нагі фігурки богині родючости "Матері землі", цілком подібні до наших трипільських. Па підставі цього, можна до­гадуватись, що між державами старовинної Індії й Сумерісю в Іраку існували торгові звязки (197 А). В обох цих краях знайдено подібні міри й ваги та 3-ли- цеву статую бога Тфояна, як у нас в Хотимірі коло Станиславова. Це може бути доказом, що месопотамські сумери и драви-сумери індійські прийшли з Оріяни - Цраукраїпи. Торговельні звязки з Месопотамією були оживлені від 2300 - 1750 рр. до Xp.

З наїздом на Індію наших індо- праукраїнців в 1750 р. до Xp. торговельні звязки з Сумерісю перериваються. (197 А). Спробуймо тепер роз­шифрувати назву драви - дравіди, бо так їх називають санскритські джерела В нашій староруській мові дерево звалося "древо", ліс 'їдревій'¹, в лісі "во древіх". Це назви з наших літописів. Україна від найдавніших часів, з виїм­ком південного [Іричорноморя лівобіч Дніпра, була лісостепом. Правобіч і лівобіч у прямій лінії від теперішнього Кременчуга, на схід від Ураля - це були древія-ліси Паш літопис говорить: "Древяне же сидяху во древіх". Хто знає чи індійські дравіди не були колись нашими "древянами", які були частиною-племенами великого народу самарів — кімерів. 4-5 тисяч літ до Xp. вони виемігрували в Малу Азію і там дальше звалися самарами, бо в Месопотамії не було лісів. Другі їх побратими вийшли з наших "древ і в" - лі­сів.! помандрували в ліси Індії, яка, як і Україна мала багато лісів. Тому індо- п pay країни і, як прийшли 2500 літ пізніше в Індію, звали їх дравіди, наше древяне - лісовики. Па повиті здогади маємо теж деякі докази: Маємо наших ^^ιrappBfl∏", поморських древян і балканських древян, шо жили над рікою правою і звалися правіти. Беззаперечно бачимо, що наші руські племена 2000 літ пізніше дублюються - трояться. Чи не могло бути те саме 2000 літ скоріше? Маємо наших дулібів, чеських і балканських. Дреговичів наших, поморських і балканських. Маємо велетів-лютів у нас, на Поморю і в Індії. Вони падають назви рікам, горам і провінціям. Чому не могли б бути наші древяни, чи бал­карські або поморські драв іти індійськими дравідами? Праукраїна (Ca ут Рашія як її звуть аііґлійці) знаходилась в центрі всіх тих розселень. З України с майже та сама віддаль в Індію, як і в Ірак, на Поморя і Балкани. (4. т.12 ст, 136),( 198),(199). Спільнота сумеро-Індійської торгівлі, подібність печаток, гієроґліфів, кераміки, способу воювання, статуетки богині родючости там і в Україні, Троян, трилицевий бог в Індії і в нас і 3 рогаті буйволи, символ Трояна в Індії, су мерів і в нас, дактильова пальма в Індії й Сумерії, однаковий

спосіб життя в Праукраїні, Індії й СумерІЇ (хліборобство, годівля худоби й торгівля). Писання на березовій корі в Індії і в нас. Усе те вказує, шо ін­дійські драви-віди-цр свояки наших, балтицьких і балканських древів-дравів- -деревяп-лісовиків. Це не є твердження, лиш дуже вірогідна гіпотеза.Таких дублювань немає в Сибірі, Китаї, Африці, чи Австралії.

Як було згадано, культура дравідів почала занепадати 1750 р. до Xp. Англійські археольоґи додумуються, що було дві причини занепаду. 1. Політичне роздроблення дравідських племен і-2. міжусобні війни, з яких користають індо-праукраїнці (сінди, каші, кімери, курави, чоли та інші). Вони наїхавши, зайняли постепенно цілу Індію, та як свідчать дані археольогів, здобули силою деякі міста, а інші піддавались їм добровільно. Хто знає, чи ті розсварені племена дравідів не покликали наших індів на підмогу проти інших дравідів так, як наш літописець Нестор нам варягів? (197),( 197A),( 198).

Завоювання багатої Індії нашими індо-праукраїнцями тягнулося около 500 літ. Паші індо-праукраїнці йшли до Індії століттями. Це так, як еспанці до Південної Америки, гібри (гебреї) до обіцяної землі, чи європейці (до У.С.А.) й Канади, поки не заселили тих земель і не накинули їм своєї мови. Мова дравідів у тих часах була, мабуть, не цілком чужа мові наших індо-пра- українців, бо вони в більшості піддавалися добровільно. Завойовники від­тиснули дравідів в Декан, та гористі околиці Гімаляїв та в джунглі пустирів, а самі засіли на урожайних землях Індії, Сьогодні годі догадатись скільки родин інд о-праукраїнців переселилось до Індії, Myc іл о бути їх не мало, коли вони завоювали простори, величиною 3/4 Еврони (197 А). А що це була, ска­зати б, новіша еміграція, то наші індо-праукраїнці могли бачити, як через змішання з Іншими расами розплилися, пропали між семітами сумери, хати, вавилонці, самари, гали, люди, марії, сірі та сотні інших племен у Малій Азії. Вони хотіли протидіяти асиміляції через змішання з чорнішими дравідами. Во­ни, мабуть знали, що чорніша раса ас им і юс білу, тож старались не допустити до того. Це не була легка справа, бо більшість племен дравідів, які добро вільно піддалися індам, трактовано як підкорені вільні племена, що мали індо- праукраїпцям платити лиш данину. їм полишено самоуправу, богів, вождів і жреців (197. А). Індо-праукраїнці не знали, що і клімат і вода за сотні літ змінюють краску шкіри на темнішу. Тому індо-праукраїнці впровадили "касти" - варни, які ми розуміємо як засіб, щоб забезпечити свою patty ^r'apiiB^,,BiΛ асиміляції дравідами.

Заки нам прийдеться просліджувати окремі касти-варпи, варта вперед приглянустися завоюванню Індії нашими оріями, Hepini лави колісниць, запряжених бистрими кіньми білих праукраїнських завойовників, вїхали через Кабульський провал з гір Гіндокуш і почали займати родючі рівнини Пенджа­бу та долини горішньої течії рік Ґанґееу й Інду. Вони займають перші великі кі міста дравідів Варану, Лягоре, Мохенджо-Даро. Ix колесниці, будовані з молодого ясеня й дуба, були сильні й відносно легкі, прикрашені бронзовими прикрасами, колеса мали по 6 спиць, обтягнені бронзовими обручами. Ясно-

волосі, високі, білошкірі воїни бронзові шоломи на головах і панцері, що блестіли на сонці. На колісниці був звичайно візник І два воїни, що кидали списами і стріляли з луків дуже скоро й влучно (17). Упряж коней була при­крашена,як пізніше скитська, мосяжними лискучими бляшками. Це були наші індо-праукраїнці-гіксоси, що в тому самому часі вдарили на Єгипет та Індію.

Перший індо-праукраїнський король гіксосів правив Єгиптом 1730 року до Xp. Про гіксосів, які мали фараона, шо звався Киян, була вже згадка. Семітські історики, москалі та німці бояться признати, що нарід, прозваний єгиптянами "гіксоеи" - індо-праукраїнці. Це були свояки хатів, і за хатське золото вдарили на Єгипет, який загрожував хатській державі. Ix столицю єгиптяни називали "Хат-уаріт" - хато-арія.

Киян, гіксоський фараон, титулувався "володар чужих країв" Єгипетське "геква-кгасе" - це докладно "чужий нар-володар". В той спосіб ударили також наші індо-праукраїнці па Індію. (4. т. 12, ст. 136).

За хвилею воїнів, на довгих, критих, запряжених волами возах їхали їх жінки й діти з хат ним устаткуваннями та гнали стада худоби (197 А.), (17).

Міста Гарапа й Дягоре піддалися без бою. Нігде на відкопаних вулицях не знайдено кістяків оборонців. В Мохенджо-Даро знайдено на від­копаних вулицях узброені кістяки, доказ, що це місто боронилося. (197),(197 А). Про еміграцію індо-праукраїнців в Індію маємо більше відомостей, як про гіксосів з індійської літератури, яка, як і в нас в Україні до прийняття христи­янства, служила релігійним цілям, Ті святі книги писані "санскритом" по­ходять з II. тисячліття до Христа. "Санскит'^,-∏e мова Ilpayкраїни з часів 2000 літ до Xp. Ті святі книги індів діляться на 4 головні і 1 побічну галузі. Вони разом називаються "Ведами". Веди - наше знання - це святі передвічні передані богами закони, ше тоді, коли було лиш кілька святих перших людей на світі. Лише кілька перших мужів-мудреців удостоїлося говорити з богом і переповіли, живучи довго (800 літ), наступним поколінням. Веди називаються "чруті" - наше вчуті (від бога). Веди можуть вивчати лише 3касти - ‘ARYAN’ брамани, кшатрії й вайші, Шудри, драви й жінки не мали нрава вивчати Вед. Найстарша з Вед називалася Рікведа. Походить від санскрит-праукр. слів "рек-веда" - тобто богом передане усне знання - веда. Рек-сказав, веда- знання, усні переданая. Це молитви-гимни до всіх індійських богів, рік-веда має 1028 гимнів-молитов. Кожний гимн 'має понад 10 віршів, разом 10.600 віршів. (4. т. 19, ст. 954 - 970).

Рікведа ділиться на 10 книг, званих "Мандалі". В 9-ті й ман­дал і є гимни до бога й його богині "Соми", разом 114 гимнів. (4.V. 19, р. 956), (4.У. 14. р. 876),(4.V. 11. р. 351 - 352).

Цеякі гимни про святий напій сому є в манда лях 1.8.10.11. Це може бути доказом, іцо наші орії любили пити наркотизований паній, а жрніяких писаних до­кументів, хоч ми мали найстарше письмо й недостаток березової кори.

Грецькі жреці, що їх Володимир, а може ще Аскольд і Дир при­везли з Греції, постаралися, щоб наша праісторія зникла, а з нею наша ста- родавна культура. Усі березові бібліотеки постаралися спалити як поганські, а нашу історію Нестор-грек зачав 863 р. від царювання грецького царя Михаї- ла НІ. (65). В Індії й Сумерії греки мали за короткі руки, щоб старинні дже­рела знищити, і тому з тих джерел можемо приблизно відтворити в уяві ве­лич культури Праукраїни.

Цілий старовинний і середньовічний світ захоплювався епосом про сумерійського І ільгамеша, чи індійськими Магабгаратою і Рамаяною. Нам греки полишили, не доглянувши перлину старовинної літератури, "Слово о полку Ігореві", заховану на далекій півночі в незамітному монастирі.

Приглядаючись прекрасній індійській поемі "Магабгараті", пи­саній на березовій корі, іцо-за історичний переказом на-писав її легендарний індійський Боям--поет і мудрець-історик "Вяса”, бачимо, що та епічна пое­ма написана около 1200 р. до Xp. Вона дає нам образ життя індо-ираукра- їнців, їх культуру, архітектуру, мистецтво, зброю, тактику і стратегію бою, убрання, суспільний устрій, їх вірування, богів, високу подружну мораль їх жінок, їх лицарськість, словність, геройство, словом їх високу, як на ТОДІШНІ часи, культуру й цивілізацію.

Мага бгарата! "Мага-великий”, могучий, "Бгарата” -це ви­браний, вимріяний, чистого характеру герой, сип царя Духшанти. Родоначальник ник племени "бгарата", яке мабуть одно з перших віхало до Індії. Індію в ста­ровині називали "Бгарата” - сторона народу бгарів.

Греки, взоруючись на Індії створили епічну поему Іліяду й Одисею. Індуси створили 2: Магабгарату й Рамаяну, але сама Магабгарата є 8 разів довша від Іліяди й Одисеї разом.

Магабгарата ділиться на 18 книг. Ми не всилі переповідати змісту, описувати та вичисляти всіх книг, бо на те потрібно було б цілих то­мів. Згадаємо тільки, що перша книга зветься Ади-нарва, друга Сабха-парва, третя Араніяка-парва, четверта Вирата-парва. Саме цю останню книгу ви­падало б дещо обговорити. Вона складається з 64 частин або "глав" та опи­сує один рік життя 5-тьох братів царевичів - пандавів на 13-тому році життя вигнання їх з їхньої вітчини в царстві "Матсіїв", яке було в місці теперішньої провінції "Джайпура". Царем в царстві ’'Матсіїв^,гбув тоді Вирата. Тому 4-та книга називається "Вирата".

В державі Хастінапура (60 амер, миль) на південь від міста Дельгі жив пар, шо мав 2-х сипів. Старший звався ТрІтарастра, молодшиі Панду. Старший був сліпий, тому після батька царем став Панду, але він по­мер молодо, полишивши 5 синів від 2 жінок. Від першої жінки "Кунти" було З сини: перший Юдгіштира, його батьком був бог Дгарма-Яма, другий син Арджуна, батьком його був бої¹ Індра - бог грому, блискавки й війська. Від другої жінки Мадри, сестри царя племени мадрів Піалі (Мадрит - місто мадрів) були два близнюки "ПакуяТ- наше "Микола" і Сагадава (наше Cara Й дачний?) батьками їх були боги Ашвіни. Мати Мадра оставила їх маленьких в колисці під опікою першої жінки Кунти, а сама пішла добровільно згоріти на кострі зі своїм улюбленим чоловіком—царем Пандою. Близнюків виховала Кунта. Батьки близнюків боги Ашвіни були богами ранпої й вечірної зірниці.

Дгарма - но нашому закон- справедливість, друге імя бога Ями, що кликав людей на суд до "Ями". Він мав ше 3-тє імя Дгарма-раджан - наше "Закону-цар" (200 т, 4). З того виходить, що предки сумерів, вави- лонців троянів, греків, індів і Руси походять від богів.

Царевичі Трітараітра й Панду були правнуками царя "Кури", сина бога Anii-вогню; він дав початок племені Kyрів-куряпів, що прийшло в Індію, правдоподібно, з нашого Курська. Після смерти Панду, царем курянів став сліпий брат ТрІтарастра; він жив довго, мав багато жінок та полишив 100 синів. Сліпому Трітарастрі помагав в управі державою вуйко Бгішма (син царя Шантану й богині Ґанґи). А то назва роду переходила в індів на старшого сина і його потомство, сини ТрІтарастра звалися Курави, а сини Панди,що їх в лицарських справах після смерти батька виховував вуйко Бгішма звалися Пандави. (200 т. 4).

З Maraorapaти дізнаємося, що около 1500 р. до Xp. в деяких о- колицях Індії були ще останки матріархату (Пандави звуться сипи Кунти й богів.) В матріархаті мама говорила, що бог :¹ батьком дитини (у нас говорили, бог дав дитину). Після заиику матріархату була поліандрія (Доаупала жінка 5 Пандавів) і починався патріархат. (4. т. 15. ст. 954-970),(200 т. 4).

Пандави були на багато здібніші від своїх стрисчних братів., Сліпий стрий поділив перед смертю царство курів на 2 части і 5 братів звали свій уділ Иандавою, а уділ стрия Куравою. Ідгіштира став царем Пандави. Заздрісні стриєчні брати почали робити заходи,щоб вибити 5 синів Панду, і вони були змушені втікати зі свого уділу до царя Црупада, царства Навчали,і~ там у великих змаганнях-ігрищах принц Арджуна побив усіх суперників і як нагороду дістав в дарі дочку ZJpy пади, царівну Д pay паду. Нона стала жін­кою усіх 5 братів. На тих змаганнях брати Пандави стрінули свойого кузина (братанка по матері Куиті) принца Крішну з царства Дворака, який до смертИ' позістав вірним дорадником І союзником Пандавів. При допомозі кузена й тестя Пандави відібрали від стрисчних братів свій уділ і побудували столицю^ Індрапраста на місці сьогодні ш ног о Целы і. Тепер почався розкйіт царства' Пандавів. Стриг чи і брати, хоча ненавиділи Пандавів в душі, почали жити в згоді; одні до одних почали ходити в гостину. Під час одної гостини цар ^rIyp- духан, найстарший зі стрисчних братів, бувши па підпитку (соми?), почав глузувати з Ідгіштира, царя пандавів, що хоча він лицар, але не вміє грати в кості (королівська гра), що, очевидно, не було правдою. Обурений Юдгіштира, заперечив і засів до гри зі стриєм Дурдахашґ ІІІакупою. Перед гранням умо­вилися, що сторона, котра програє, па 13 літ опустить родинний край а владу

в обох державах візме та сторона, що 7 разів під ряд виграє. З тих 13 літ вигнання, 12 літ мусить жити в незнаному місці, в лісі, а 13-тий рік нероз­пізнаний між людьми. Якшо 13-того року ЖИТТЯ між людьми одного з них хтось пізнає, мусять іти знов на 13 літ вигнання.

Цар Юдгіїнтира згодився в запалі суперечки на умови за себе, своїх 4 братів І їх дружину Драупаду. За куравів грав стрий [Цакуна, за панда- вів цар Юдгіїнтира. Шакуна був спритний грач-обманець. Він обманом виграв гру, а Пандави з дружиною Драунадою були змушені піти на вигнання.

Ворогами Пандавів були Дурдохан, найстарший син сліпого царя Трітастара, якого столицею була Хастинапура; Дрона, браман-воїн, учитель лицарської штуки синів Трітастара; Крипа другий браман-лицар, учитель воєнної штуки куравів; Вгішима-грізний, діло пандавів і куравів. Це особи й короткий зміст 3-ох перших частин Ріґведи. З того ми пізнали, що наша назва Яма, це імя індо-праукраїнського бога, що судив грішні душі 1700 літ до Xp. T кликав людей до себе (Ями) на суд. Що дане слово в оріїв 1700 літ до Христа, було рівнозначне присязі, а зломання його карав богЯма; що спортові й лицарські ігрища були організовані в усіх оріїв (сумерів, хатів, трояпів, греків, іпдів, кельтів та словяп Руси); шо правдоподібно Курськ і Куршина були правітчиною індо-пра-українських куравів.

У четвертій книзі, званій "Вирата" (4. V. 19, р. 954 - 970), (200 У. І) сказано, шо проминуло 12 літ скитания царевичів Пандавів у дрімучих лісах,де було повно різних пригод. Нас,тав для них час знайти таке місце між людьми, де вони могли б нерозпізнані прожити (X¹TaHHHii рік скитания. Jm ?явився батько двох перших Пандавів Юдгіштири (бувшого царя пандів) і Бгіми, силача-титана, бог Дгармаяма, щоб провірити, чи Пандави чесно додержують слова. Після вислухання сповіди сина бувшого царя Юдгіштири, бог Дгарма був' вдоволений і запитав, яку нагороду просять за свою справедливість. Юдгіїнтира сказав: "Дай нам ту ласку, всемогучий батьку, щоб ніхто в цьому останньому році, живучи між людьми, нас не розпізнав". - ” Я виконаю твоє прохання; скажи, між якими людьми хочете жити". Арджуна (ARJUNA) -арій син бога Індри назвав такі сусідні народи, що окружували батьківщину Пандів Це панчали, чеди, матси, шурасени, патачари, дашарни, навараштри, мали-ки, шальви і югандхари. Бог Дгарма - (Яма) відповів: "Ви проживете цей рік як дворяни царя мате і в "В прати”. Ви можете кожний прийняти таке звання, яке ви зумієте при дворі царя Вирати виконати. Там вас ніхто не розпізнає". По тих словах бог Дгарма зник.

При тому варта пригадати, що кури мали предка Kypa, сина бога місяця, батька всіх богів. Мабуть тому Буйтур Всеволод говорив до Ігоря. "Мої куряни скачуть, як сірі вовки в полі, всі дороги і стежки їм знані”, Мабуть автор "Слова о полку Ігореві" знав, що куряни діти місяця, сини Буй -Тура. Орії представляли собі місяць, як великого небесного бик а-тура з рогами. Курський князь Всеволод. Буй-Туром називає його автор Слова. (200).

Пандави враз зі своєю жінкою Йдуть на службу до Вирати. Не далеко столиці Вирати було місце палення мерців, ‘( яке в Індії є нечистим місцем і кожний оминає то місце). Там росло величезне й дуже густе дерево. Пандави завивають зброю й панцирі та царську одежу в клунки та ховають їх в густому вітті вічнозеленого дерева. До цього дерева привязують доволі високо трупа за шию, якого хтось привіз на спалення. Tbnep дерево стало осквернене тож ніхто до нього не доторкнеться. Пандави прибрали інші імена та одяг служилих людей і-зарослі, з довгим волоссям, ЗЯВЛЯЮТЬСЯ один по од­ному в палаті царя Вирити. Перший прибув Юдгіштира, граючи ролю брамана, на імя Канка, Uio з волі богів є мистцем гри в кості. Вирата прийняв його засвого дворянина до гри в кості.Опісля прибув Всіма,його імя Балалава,а його звання кухар. Вираті брак доброго кухаря, і Бгіма,прийнятий до кухні в ролі головного кухаря. Третьою з черги прибула гарна Драупада, жінка Панданів, і просить царицю Судешну, жінку Вирати, прийняти її за служницю, уміючу укладати фризуру. Краса і скромність Д pay пади подобалась Судешні, і вона прийняла її за свою фризісрку. Опісля зявивея Сахадева в одягу пастуха, під Іменем Тантипа. Його теж прийняв Вирата на пастуха своїх великих стад. Пятим прийшов Арджуна, по фаху євнух'з імям Бреханада й заявив, що вміє вчити танціві музики. Вирата прийняв І цього стрункого красуня і назначив його вчителем танців, музики і співу для своєї прекрасної доньки Уттари. Вкінці прийшов Пакула, під іменем Ґрантхика, як спеціаліст до годівлі коней,, і Вирата назначив його царським конюшим.

Так почали жити царевичі Пандави під чужими іменами, зай- маюючись прибраним фахом. їх життя проходило спокійно і в достатку, бо во­ни тайно завсігди допомагали один одному. Юдгішитира, граючи в кості з царем, вигравав у нього гроші й ними ділився з братами. Бгіма давав їм ос­танки царської їжі, бо варив її завсігди забагато.* Арджуна діставав прино­шену одіж І дарував її братам. Пакула віддавав свої гро і не в і нагороди за до­брий догляд І тренування коней до перегонів. Сахадева давав їм свіже молоко й масло. Драупада стала улюбленою служницею цариці. Так проминуло 3 1/2 мі- ■■ сяця.

У четвертому місяці припадало свято найвищого бога Брами. 3-тої нагоди в столиці відбувалися змагання та ігрища з участю великого числа силачів з різних сторін. Серед них був оден великого росту, що звався Джи- мута. Він поборов найсильніших і дальше викликав тих, що хотіли б з ним помірятись. Але ніхто не важився ставати з ним до змагу. Подразнений його насмішками й гордовитістю цар Вирата пригадав собі свого кухаря Ври- кодара (Бгіму), велів прикликати його з кухні та просив його поборотися з силачем. Бгіма дуже нерадо згодився під натиском царя, вийшов на арену та визвав силача. Оба виглядали, як 2 сильні слоні, відважні, сильні. Бгіма зловив силача обома руками й почав його тягнути, а далі підняв його понад свою голову, обернув його млинком над головою та кинув ним з цілої сили доземлі. Силач не піднявся з землі, помер. Пар Вирата і весь народ був дуже врадуваний і дарував Бгімі (ВрикодаровІ) друге імя багато золота. Так в по­вазі царя Вирати прожили Пандави IO місяців ніким не розпізнані.

Найгірше поводилося Д pay паді, що служила каприс ній цариці Одного разу побачив Драупаду брат цариці, начальний вожд армії царя Вирати, на імя Кичака. Такої краси він не бачив у свойому житті, тож удався до своєї сестри-цариці тгі признався їй, що він без Драв пади жити не може. Цариця дозволила братові поговорити з Д pay надою. Він почав її просити, щоб стала його дружиною, а вій віддасть її все своє? майно та й всі свої жін­ки прожене задля неї одної. Драупада відповіла йому остро, що вона жін­ка 5-тьох мужів-півбогів Гандхарів, а вони за її обиду можуть його вбити. Вона сказала йому: "Твоє кохання до мене подібне любові дитини до соняшних променів що їх вона ніколи зловити не зможе". Та Кичака не тратив надії, бо цариця почала сама боятися краси ZJpaynann, щоб часом цар Вирата не за­кохався в неї. Умовилася з братом І післала ZJpaynany до дому Кичака, щоб принесла від брата доброго вина. Драупада з плачем виконує наказ цариці, причому Кичака хотів її взяти силою. Драупада вирвалася від нього і без вина з плачем прибігла шукати справедливости до салі зібрань, де цар мав щодня наради зі своїми міністрами-радою. Та Кичака вбіг за нею аж до салі засідань, зловив її за довгі коси, звалив на підлогу й па очах царя копав її ногою. Цар не сказав ні слова в обороні служниці. Присутний при тому брат Бгіма кинувся вбити Кичаку, але присутний Юдгіштира задержав його, боячись, щоб їх не розпізнали.

Драупада, бажаючи пімстити потоптання жіночої чести, скар­житься цареві Вираті, що бачив на власні очі всю цю подію. Вирата відповів: Я не знаю, що зайшло між вами й за що він тебе копнув. Драупада розповіла, а тоді всі міністри-рада похвалили Драупапу за її чесноту; але цар Вирата не осудив Кичаку.

Боячися, щоб їх не розпізнали ЮдгІінтира, її найстарший муж прохає Драупаду вернутися до клімпат цариці, а Гандхари-півбоги, твої чо­ловіки, напевно пімстяться за твою обиду.

Гандхари, добрі півбоги, живуть в небі й на землі. Вони при­готовляють амриту (ам-без, мрита- смерть, Амрита—це напій безсмертя -сома) для індійських богів І людей. Мають велику владу над жінками, бо є дуже музикальні, гарно співають і грають на різних інструментах. Коли ін­дійські боги мають засідання і пири в місті богів на високій горі в Гімаляях, Гандхари доливають їм ам-рити-соми, співають і грають їм на різних ін­струментах. Як півбоги Гандхари є силачами-титанами. Драупада тому го­ворила, що вона с жінкою Гандхарів, щоб ніхто не дізнався про неї і її мужів Пандав, слуг царя В прати.

^rJpaynana відійшла до кімнат цариці, а в ночі прийшли до кухні з плачем скаржитися силачеві Бгімі на свою незавидну долю служниці. Вона просила Бгіму, свого мужа пімститися за її честь, або вона отруїться. Бгіма обіцяв убити Кичаку. Вони умовилися, як виконати пімсту. В балевій салі є ліжко, де відпочивали змучені танцюристи. Запроси Кичаку до тої салі і скажи, що ти надумалася і у великів тайні будеш чекати його в тому ліжку. З того ліжка я відправлю його на суд до Ями.

Другого дня Кичака, гарно убраний, зявився в царських покоях, щоб перепросити Драупаду за свій вчерашній вчинок. Тоді Драупада сказала, що коли Кичака нікому не скаже, вона зійдеться з ним в ночі в танцювальній салі, але боїться пі мсти Гандхарів-мужів, тому вимагає Ain Кичаки додержан­ня слова тайни.Кичака дав слово, що нікому не скаже і самий прийде о півночі до салі. Кичака, паперфумоваиий прибув в ночі до умовленого ліжка та за­мість Драупади, зустрів Бгіму, що причаївся під покривалом. Замість по­цілунку й обіймів Драупади, шию Кичаки обвили залізні рамена БгІми зі сло­вами: "Тобі ніколи в житті не траплялись ще такі обійми". Бгіма буквально поламав усі кости Кичаки. Безфоремпу купу мяса, залиту кровю, показав Драунаді, а сам скоро відійшов до кухні,обмитися й заховати свою скривавлену одіж. Драупада ніби случайно знаходить скривавлене тіло Кичаки і кричить на весь голос. "Вставайте, хто живе, Гандхари, мої мужі убили Кичаку". Двірська прислуга збіглася зі смолоскипами і побачила полома ний, залитий кровію труп сильного Кичаки та дивувалися, що там, де повинни б бути голова, були поло мані ноги, а на місці ніг була голова.

Усі були переконані, що так поламати сильного лицаря можуть лише півбоги Гандхари. Рано вся рідня Кичаки збіглася й почала голосіння. Видячи його так поломаним, усім, навіть цареві Вираті й його синам підня­лося зо страху волосся на голові. Приготовляючи трупа па спалення, вони просили царя Вирату, іпоб разом з трупом спалити Драупаду. Щоб душа Ки­чаки, за віруванням усіх оріїв, мала у ви раї ту, яку за життя найбільше лю­бив. Цар Виратн. перестрашений пі мстою уявних півбогів Гандхарів, хотів позбутися Драупади і дав свою згоду. Рідня Кичаки звязала Драупаду та по­чала силою тягнути її на місце спалення. Драунада грімко закликала Ганд­харів на ратунок. Цей крик почув Бгіма. Скоро змінив свій одяг і обличчяі задним входом кинувся на ратунок Драупади. В бігу вирвав молоде дерево, високе на 10 вямів (1 вяма-сумерське саг-наше сяжень 1.7 м), підняв за гіл­ля, корінням до гори і кинувся на Кичаків. Він убив 105 Кичаків і освободив Драупаду. (Кичаки-це візники боєвих колісниць належали до касти кшатріїв) Утікаючі Кичаки донесли про випадок цареві Вираті, а перестрашений цар наказав цариці прогнати Драупаду геть з палати і столиці.

Коли цариця переповіла Драунаді наказ царя, Драунада відповіла: Нехай цар дозволить мені перебути у Вас ще ІЗ днів. (Кінчився рік). Ганд­хари тоді мене візьмуть і будуть вдячні цареаі. Цар згодився.

Кінчився 13-тий рік. Ніхто нічого не знав про вигнання царе­вичів. Зажурився тим жорстокий брат (в первих) Дурдохан, цар куравів і нан- давів, що в підлий спосіб відібрав їм царство. Він уже від пів року розіслав сотні піни гуп І в, щоб вислідили, де живуть Пандави. ПІнигупи перешукали міста й села, ліси й гори, але ніякого сліду вигнанців не знайшли. Тож рішили, що Пандави погибли. Вістку, що сильний тілом лицар Кичака і його свояки побиті півбогом Гандхарою, доносять зараз Дурдоханові. Боячися утратити половину царства, Дурдохан скликує воєнну нараду. Першим говорить Карна, друг Дур- дохана. Він радить вислати тисячі шпигунів, щоб відкрити місце перебування сильних півбогів Пандавів, в звязку з побиттям 106 Кичак. Карпу піддержує брат Дурдохана, Духшасан. Другим промовляє Дрона, комендант армії Дур- дохана, браман і сильний лицар, син мудреця Бгарадвалжи і небесної діви (богині). Він радить почекати повороту Пандавів, а-якщо вони пережили, від­дати їм половину царства, бо то їх "отчина-уділ". Дрону піддержує Бгішма, столітний прадід обох родів, син царя ПІаптаку-богині Ґанґи (чи не троянсько­го Ґигея?) і Видура,вуйко Дурдохана, лицар великих чеснот (осуджував підлу гру царя Дурдохана й остерігав та предбачав велику небезпеку для нього) та Крипа, учитель воєнного діла Дурдохана Й Пандавів. (Крипа, лицар-браман, син мудреця Г аутами і богиді).

Ллє Карна знову виступає проти іїбділу царства, його піддер­жують брати царя Дурдохана. (Карна-неслюб ний син К унт и й бога Гурії-(сон­ця), рідний брат Пандавів по матері, найбільший їх ворог. Бере слово союзник царя Дурдохана, цар народу тригартів Cyniapna, що терпів погроми від армії матсіїв, якою керував убитий вожд Кичака. Він тішився, що Гандхари вбили Кичаку, радить використати момент, коли армія матсіїв обезголовлена, та забрати в найбагатішого з усіх царя Вирати безчисленні стада худоби, багату царську касу та пограбити його багату столицю. Слова царя Сушарня по­добаються Дурдоханові, він заряджуе негайну мобілізацію і з двох сторін ударяють на царство Вираи.

Того дня, коли вороги наїхали його царство, нар Вирата сидів в салі засідань, окружений дорадниками й Пандавами. Засідання перервав за­диханий.пастух І зголосив, що тригарти зайняли царські стада коров і уво­дять їх до Тригартії. Цар Вирата зарядив поспішну мобілізацію столиці. В поспіху всі вдягають кольчуги, панцирі й шоломи. Цар Вирата пригадав про 4 братів Ііандавів, дав їм 4 коліснці та все на поспіху змобілізоване військо. Під проводом царя Вирати, двох його братів і старшого сипа Шайка (наш Шан- ковський) виїздять здоганяти тригартів. Цар Вирата, його брати й син мали сталеві панцері, покриті литим золотом. Панцир царя Вирати був покритий сотнею щиро-золотих малих сонць І звізд. Сталеві панцирі й шоломи мали всі лицарі. Усі мали довгі сталеві мечі в різьблених піхвах з позолочуваними рукоятями.

Протягом кількох годин вирушили 8000 бойових колісниць 1000 слонів І 60.000 кінноти, озброєні копіями і списами, луками й бойовими топо­рами. Панцирі, шоломи їх, колісниці того великого війська блистіли сліпучо в промінях сонця. Коли сонце клонилося до заходу, військо Вирати дігнало тригартів, що повільно гнали молочні стада царя Вирати.

Військо Вирати вдарило на тригартів. Піднялася така пилюга, що птахи падали на землю. Обопільна різня була страшна. Цар Вирата зуда- рився з царем тригартів Сушаркою. Почався двобій царів. Цар Сущарна убив копі в колісниці царя Вирати І взяв його в полон. Полон царя підтяв духа в армії матсіїв і перемога почала хилитися на сторону тригартів. В той час Юдгіштира крикнув до силача Вгіми: "Цар Вирата взятий до неволі". Усі 4 брати кинулися його визволяти. Кинулися з криком на ворога, а за їх примі­ром, відступаюче військо Вирати врізалося в лави тригартів і дігнали царя тригартів. Бгіма вбив коні в колісниці Сушарня, визволив царя Вирату і взяв царя тригартів до неволі.

Пронісся крик радости у війську Вирати. Тригарти з утратою царя кинулися до втечі. Змучене боєм військо Вирати поснуло при світлі місяця покотом на побойовиші. Рано нар Вирата нагородив 4 братів царською владою і великими багатствами зі словами: "Завдяки вам, ми виграли бій і відібрали стада худоби, взяли в неволю ворожого царя і масу полонених. Від сьогодні ви будете співвласниками царства матсіїв". Io столиці вислано гін­ців, щоб ціле місто вийшло з музикою в святковій одежі до брам міста витати переможців.

^rIbro дня, коли цар Вирата вирушив з військом доганяти три­гартів, Дурдохан, цар куравів, напав з другої сторони на царство Вирати та зайняв стада волів і кіз, разом 60.000 штук. Знову прибіг гонець з вісткою, що курави забрали худобу. В столиці не було ні одного лицаря, усі пішли на війну з тригартами. Царя Вирату заступав його молодший син Уттара.шс юнак. Щоб почванитися перед жіноцтвом, він заявив, що сам без війська кинувся б на куравів і відібрав би худобу, бо курави вже не мають героя-півбога Ap- джуни (його одного тільки він боїться), але не має візника до колісниці. Коли Драупада почула хвальбу юнака-царевича, підійшла До нього І сказала: "Той євнух Бриханада, що вчить танців, співу й музики твої сестри, був візником у царевича Арджуни. Він послухає прохання твоєї сестри У тари (нім. У та), а коли він буде візником, ти відвоюєш худобу".

Тоді царевич Уттара сказав до своєї сестри: Іди, попроси Бри- ханаду (Лрджуну). Царівна розказла Бриханаді про напад куравів і просила його бути візником братові, який хоче самодші боротися з армією куравів. Бриханада погодився бути візником царевичеві.

Вони вбираються в панцирі й шоломи. Бриханада, як евнух- гермофродит удає, шо він не знає, як натягнути панцир, і натягає його на себе під сміх царівни, в діл дірою на голову. Царівна й прислуга сміються. Ца­ревич допоміг йому натягнути панцир. На праща пня царівна У тара, глузуючи з Лрджуни, сказала: Коли поборете царя і вождів куравів, то привезіть нам їх шовкові взористі плащі, щоб ми повбирали в них наші ляльки. Арджуна, сміючися відповів: "Коли твій брат переможе їх в бою обінюю тобі всі їх пла­ні і”.

Молоденький царевич виїхав з брами палати на позолоченій колісниці запряженій 4-ма бистрими кіньми в позолоченій упряжі. Ца висо­кій жердині красувався золотий лев, бойове знамя царевича. Коні гнали, як вихор. По кількох годинах їзди вони побачили велике військо куравів. Коли царевич Уттара побачив таку масу війська, кінноти, слонів, колес ниць, бойових стягів, перестрашився і приказав ЛрджупІ завертати коні І втікати. Арджуна завстиджує царевича, що коли він утече з поля бою, усі жінки й діти в сто­лиці будуть з нього сміятися. Перестрашений царевич зіскакує з колісниці та починає утікати. Арджуна доганяє його, називає боягузом, пригадує давний звичай бояр K шатрі їв, які клали свої голови на полі бою, але ніколи не втікали. Арджуна Itpononye йому стати візником, а він, Арджуна, буде битися з ворогом. Перестрашений царевич з тривогою в очах годиться на заміну.

У таборі куравів завважили колісницю смільчаків І стали підоз­рівати, чи то не Арджуна виїхав, бо лиш він один міг насмілитися зачинати бій з цілою армією ворога.

Арджуна перебравши ролю бойовика, наказав царевичеві Уттарі їхати на місце спалення трупів, до густого дерева "Шама", де рік тому Пан- дави заховали свою зброю. "Твої луки, -сказав Арджуна- це діточі забавки в пор і в на пні до луків силачів Пандавів. Мій лук рівний тисячі твоїх. З мойого лука, я вбиваю слона одною стрілою. Луки моїх братів такі самі'.'. Вони доїхали до дерева "Щами". Арджуна приказав Уттарі вилізти на дерево і зняти зброю, скинувший неї покровці. Коли Уттара побачив величину і силу луків і мечів, то задрожав зі страху. Так могучої зброї він в житті ще не бачив і запитав: "Кому належать ці луки". Щойно тепер вияснив Арджуна, ким він с І його брати. Утішений молодий Уттара кланяється й віддає царську почесть Арджуаі- Арджуна скидає із себе вбрання, ковтки й браслети та перуку гер- мофродита, надягає золотий панцир і шолом, стягає з жердки знамя Уттари, а підносить знамя Лрджуни.

Людей є 2 статі, але бувають люди третьої статі т. зв гср- мофродити. Це ні мужчина, ні жінка.. В Індії таких людей пошукували парі та призначували до послуг своїм жінкам і дочкам. Такі люди мусіли носити довге волосся, заплетене в одну косу; в ухах носили сережки, а на рук. браслети і спеціяльний одяг (200 Т. 4).

Тепер молоденький Утарра без страху, з вірою в перемов півбога героя пігнав копі на зустріч ворогів куравів. Тимчасом в таборі кура­вів поява і зникнення колісниці викликали страх, що на колісниці в убранні гермофродита був таки Арджуна. Браман-лицар Дрона був певний того, :і тому, що він зауважив зловішІ знаки {як в "Слові о полку Ігореві"), які ста­ли показуватися над військом куравів. Дрона говорив: ’’Небо над нашим військом покрилося сірою тьмою, наше оружжя не блестить, ворони сідають на наші знамена-стяги, привиди трупів з правого боку віщують велике лихо. Виють шакалі і пси, плачуть і сумно ржуть копі. Шакаль перебіг через наше військо, і ніхто його не вбив. Наші стяги хитаються, хотяй нема вітру і двояться в очах. Буде бій, стійте па поготовІ в бойових лавах. Той герой у чужому убранні-це наймогутніший з воїнів - Лрджуна. В тому немає сумнівів. Він не відступить від битви, хоч би треба битися з армією "Марутів". ( Марути -це боги вихрів, бурі, торнад, гураґанів). Це син і ученик ”Васави".( Друге імя бога Індри). Той герой палає тепер співом па нас. Я між вами кура- ви не бачу ані одного лицаря, який міг би встояти перед ним. Ви знаєте, що з ним боровся сам "Мага-дева", і не міг його побороти. (Мага-дева- могучий бог, друге імя бога Шіви. Мага - могучий, дева-бог, наше Див, бог, римське дівус і деус, пелязґійське Явес, грецьке Зевс, юдейське Ягве). {200 т. І (Коли Пандави жили в лісі Магадева-ІНіва в постаті ловця диких слонів вступив у бій з Арджуною, щоб випробувати його сили, лицарскість, уміння орудувати зброєю і витривалість. По довгих змаганнях був вдоволений з Арджуни. бо побороти його не міг. На тему боротьби бога з півбогом ін­дійський поет Бгавара в II. ст. по Xp. написав славну поему під наголовком "Бог-ловець і Арджуна" (200. V. 4.)Hκ бачимо,топро юдеїв і їх Якова-ізраїля, що боровся з Богом, ще 500 літ не було чути в Палестині, як індо- праукраїнеііь ARJUNA - Арій боровся з богом. Наглядно бачимо, звідки юдеї брали Дже­рела до Біблії.

Тймчасом Арджуна доїхав до табору куравів. Натягнув тятиву свого божеського лука і від цього рознісся грохіт, наче б зударилися 2 ска­ли. Бід грохоту задріжала земля, задріжало вітром повітря, стряслися де­рева, перестрашилися птиці й порозліталися на всі сторони. Тепер курави вже знали напевно, що титан Арджуна натягнув свій лук. Зближившися до ворожого табору затрубів в чарівний ріг, дар бога Індри, який мав 9 перегубів -зморщок. Від звука рогу копі Уттари впали на передні коліна, а перестра­шений Уттара присів. Такого громового голосу він ще ніколи не чув. В армії куравів побачили сяючого від блеску сонця Арджуну, стали готовитися до бою. Прадід Бгішма подав раду поділити військо на 2 частини. Менша, під проводом царя Дурдохана, повинна гнати худобу додому, більша половина буде битися з Арджуною. Раду прадіда Бгішми одобрено. Бгішма бере провід-над армією. Він стааить Црону в центрі армії, сина Дропи ставить на лівому, а Крипу на правому крилі армії. Карну як кермуючого боєм ставить перед військом,а він сам, найстарший віком, охороняє запліччя армії. Він теж оголошує армії, що час вигнання Пандавів закінчився і Арджуна з Вацлавами чесно виповни­ли умовини.

За той час до вист роєної на бій армії під'їхав після 13 літ вигнан­ня Арджуна. Він пізнав старих лицарів. Поздоровив лицарським привітом свого вчителя Дрону, а далі й інших,обїхав бистро цілу ворожу армію,поздо­ровив свого прадіда Бгішму, але, не бачив поміж ними 21урдохана, виновника всіх бідувань Пандавів. Він відгадав його наміри й наказав УттарІ полишити військо куравів, а їхати по слідах, які залишив Дурдохан зі стадами. ЦІгнав його скоро затрубів у ріг та почав обсипати Дурдохана стрілами з лука. Пе­рестрашена страшним звуком труби худоба почала ревіти та, задерши хвости, повернулася в сторону своїх пасовиськ. Тепер армія куравів, уставлена до бою, двигнулась проти Арджуии. Коли Арджуна побачив, що худоба повернула додому, то приказує Уттарі повернути коні проти армії куравів. I [а перед бс вождів, свого найбільшого ворога Карну, а потім Крипу й Дрону, своїх колиш­ніх вчителів воєнної штуки ралить і знешкідливлюе. На небесах появились колісниці богів, щоб побачити поєдинки між півбогами, учениками і вчителями. Дальше серед зливи ворожих стріл Арджуна бє сина Црони, опісля змагається зі своїм прадідом Бгішмою,вкінці зі своїм найбільшим ворогом- Цурдоханом.

Побивши вождів, взяв у руки дар богів-страшний лук, званий "самохана" та навів на ворогів переполох і затрату орієнтації. Трубленням в свою трубу і стілянням з того лука, що робив грохоти, подібні до грому, перестрашив так армію куравів,-що вояки кидали свою зброю на землю і стояли мов зачаровані, хто де був. Тоді Арджуна післав Уттару, щоб поздіймав коштовні шовкові взористі плащі з вождів куравів, що молодий царевич зі страхом виконав.

Але прадід Бгишма знав чари проти лука "самохана" і єдиний з усіх не був завороженим. Він почав стріляти з лука і легко зранив Арджуну, що виїхав з ворожого перстеня. Коли ранені вожді опамяталися із зачаровання, почали відступати. Арджуна по-лицарськи здоровить прадіда Бгішму, Цроиу, йогосина і Крипу,і одною стрілою розбиває золоту корону на голові /Іурдухана на знак, що його царювання над державою ПандавІв закінчилося.

Коли армія ворога віддалилася, Арджуна звернувся до Уттари: ’’Повертай коні назад твоя худоба відвойована, вороги втікають, візди з ра­дістю до столиці,але наперед пішли пастухів, щоб звістили твою перемогу".

З твойого дозволу я сповіщу про мою перемогу, а дома розкажу, хто переміг ворога" відповів молоденький Уттара. Вислали пастухів з вістя­ми. Арджуна дав віддих коням, викупав їх, нагодував. Тоді повернулися до столиці.

Того дня, коли Арджуна воював з куравами, цар Вирата в про­воді своїх військ, в окруженці сина, двох братів і чотирьох героїв ПандавІв віздили радісно до столиці, витаний населенням. Не бачив нігде Уттари, тож запитав, де його син? Його доні розказали про все. Цар сильно зажурився недосвідченим в боях сином, висилає кавалерію йому на підмогу, але не на­діється побачити його живим. Юдгіштира потішає царя, що коли візником царевича є Ьриханада (Арджуна), то ворог буде розбитий, царевич живий, а стада худоби відвойовані. Вбігає післанець і вістить про велику перемогу царевича.

Утішений Вирата в.елить приготовити місто до тріюмфального вгзду сина, а сам сідає з Юдгіштирою грати в кості. Під час гри цар хвалиться геройством молодого сина. Тоді Юдихштира сказав: "Переміг тому,бо віз­ником був Бриханада". Цар загнівапо сказав: "Ти порівнуєш євнуха з мо­їм сипом?". Юдхиштира сказав: Так! Цар зі злости кинув кісткою до гри в лице Юдхиштири, поціливши його в ніс, із нього потекла кров. Юдихштира підложив обі руки, шоб кров не капнула на підлогу, бо коли кров півбога капне на землю, двобій мусить розсудити, хто з них остане живим. Hpayпала принес­ла миску з водою і Юдхиштира обмив кров над мискою, ані одна капля не впала на землю.

Ila це входить дворецький І звіщає, шо приїхав царевич Уттара. Увійшов до кімнати, Уттара розказує про хід бою; його виграв не віща син бога Індри. На питання, де він, Уттара відповідає, що він з явиться за кілька днів. Коли дізнався, чому Юдгіштира обмиває кров, докоряє бать­кові і цар Вирата просить прощення в Юдгіштири.

Арджуна в одежі євнуха, передав красавиці-царівні У тарі шов­кові одяги ворогів на її превелике здивування і радість.

На третий день усі брати Пандави, убрані в білі одежі увійшли до салі засідань і скоро засіли на кріслах-тропах побіч царського. Коли цар ЕЗирата увійшов, здивувався, яким правом вони засіли на тронах парів. Моло­дий царевич Уттара вияснив усе і вказав, хто переміг куравів. Цар Вирата почуває грижу совісти за скривдженая Юдгіштири і як винагороду хоче видати свою доньку-красавицю Утару за Арджуну. Арджуна відмовляється взяти царівну для себе, але він візьме її за невістку, бо має молодого сина Лбхима від його іншої жінки. Цар Вирата з радістю дає свою згоду.

В У палав і, столиці Вирати відбувається царське весілля. Ta- нечники, скоморохи, оркестри, хори розвеселяють і прославляють славні діла героїв. Весілля триває довго. Ціла столиця веселиться.

Оце найкоротший зміст четвертої книги Магабгарати (200 т. 1 - 4) та (4, т. 19. ст. 962-963).

Такоюж займаючою епічною поемою є "Рамаяна" про героя Ра­му, лиш з іншою тематикою; написана поетом ВальмІкі. Складається вона із 7 книг.(Епос-епічна поема оспівує геройські діла осіб-лицарів, згаданих в поемі. Найстаршим епосом світу є мабуть "Магабгарата" (1200 р. до Xp.), опісля Іліяда, пізніш Енеїда Верґілія, дальше пісня про "Роляпда", вкінці наше "Слово о полку Ігоревім).

Ми подали зміст "Магабгарати", щоб ближче обізватися Із зви­чаями, обичаями та життям Індійської лицарської верстви-касти Кшатріїв, правилами їх життя, шо краще вмерти, як здоровому втікати з поля бою. Те саме було на Русі. В "Слові о полку Ігореві" Ігор говорить: "Або переломлю копіє кінець половецької землі і зачерпну шоломом Bo iи і : і пііього іону, або зложу свою голову з вами дружино-браття",

З ’Магабгарати" можна докладніше пізнати (1500 літ до Христа) збройині сили тодішньої Індії, металюрі'ію, озброєння, тактику і стратегію бою, роди війська, поєдинки лицарів, турнії-змагапня і лицарські манери-поз­доровлення ворогів-героїв перед змагом. Можна пізнати великий вплив бра- манів-жреців па суспільне життя Індії, їх богів, приятелів або ворогів людей, їх споріднення з людьми, шануючими закони богів. Боги стають батьками або матерями півбогів-героївс(Па Русі "сини Дажбога, онуки Сварога" і т. п.).

Довідуємося також з "Магабгарати", що 1200 літ до Xp. індуси мали сталеві панцирі, шоломи, мечі, високо розвинене ткацтво льняних, вовня­них тканин, крашених на порпурово або з пишними взорами. Там є мова про напій "сому", про бога й богиню Сому, про гору Сому, місто богів на тій рі в P І мал яях,хоча про це не було змоги розповісти в короткому з місті. З" Ма­габгарати можна пізнати важке життя нижчих каст, слуг, робітників, як і незавидне становище жінок, яких видають замуж їх батьки, не питаючи їх зго­ди. Там є теж згадки про залишки матріархату, поліандрії (многомужжя) і розвиток патріархату. Можна теж пізнати високу мораль і вірність Індійської жінки, що перетривали в Індії до сьогодня.

При тому дуже варта ще дещо ближче приглянутися військовости тодішної Індії, що її так описано в "Магабгараті". В цьому творі оспівані не лиш герої, але теж їх зброя, вишкіл, роди війська, лицарські чесноти, так­тика і стратегія бою та політика й дипльоматія тод інших держав Індії.

Зачнім від родів війська, по-індійськи "бала" - сила. Бала ділилася в індів на 4 роди зв. "катуранґа" - кату-поділ, ранга-части (ні­мецьке ранґа-ступень, англ, "кат" - ділити, рубати): 1. колісничники, 2. кін­нота, 3. піхота, 4. слоні. (На Русі-Нраукраїпі були 3 перші роди війська), (’млою "бала" звалося в індів не липі військо, що звалося "грубою силою, на­сильством" "багу-бала" (таким "насильством" військо осталося до сьогодня). (202). А були в індів ще інші сили, більше піляхотні, а це доказує, як роз­виненими в тих далеких часах був духовий інтелектуалізм індів. Друга шля- хотніша сила "бала" це вміння царя підібрати, здібних вождів і дорадників -міністрів. Я мат і я-бал а - наше старословянське "умі ніс" - уміння керму­вання. З того виходить, що інди мали військово-динльоматичні школи (202). Третя сила - це вміння господарки державою, повний скарб-каса царя, з якої можна б удержувати наємпе військо, адміністрацію, розвідку й дипльоматію

- пол Ітику.. Четверта сила це традиція-консерватизм, піляхотні роди, з яких походять добрі вожди армії, дорадники-міністри, дипльомати й розвідка. Як бачимо, індуси 1700 літ до Xp. не брали вождів і дипльоматів з вулиці за взо­ром "Хай чабан, усі гукнули, за отамана буде", їхні вожди й дипльомати-мі- ністри мусіли походити з родів, в яких культивувалася століттями національна честь' і гордість та любов вітчизни. Такий добір державних мужів вели ти­сячоліття англійці. Пята сила, це сила мудрости, науки, шкіл, знання фаху, довгої практики-вправи. Це була найвища сила Індів, що кермувала держа­вою. Нам забракло в XX. стол. усіх 5 сил. Як бачимо в Індії, як і в Англії, колись була проведена строга клясократія (добір людей). КлясократІя Індів була побудована на Інших основах, як клясократія англійська, чи теорія Ли­пи не ьк ого. Але вона майже 1000 літ була спасенною для Індії. (201, 202).

Індійські царі мали великі армії. Пар Чандрагуїіта мав 400.000-ну ар­мію, а цар держави Пал і та ну три мав 6'00.000 пішого й кінного війська, 30,000 колісниць і 9.000 слонів (202). Таких примірів є більше.

Тактичний поділ тодішних індійських армій:

І ндійська бойова армія звалася "Лкшаухин", але ті ак і па у х и ни так різнородні щодо численности, що я вибрав одну, ІЬйбільш правдоподібну. Виглядає вона ось як: патті-це наша чета - 55 людей (5 десяток - 5 десят- ських) + комендант "патті". Патті складалася з 3 слонів, 5 колісниць 15 кінно­ти, 25 піхоти разом 56 людей. З того бойовиків 48 і 8 погоничів колісниць і слонів. T⅛3H патті звалася "гульма” (наше гурма) І числила 168 людей, з того бойовиків 144, візників 24 + комендант гульми - разом 169 людей. Гульма

- це наша сотня (202). Майже в усіх європейських арміях аж до II. світ, війни бойовий стан сотень мав 3 чоти (цуґи, плютони, зводи). Т))и гульми творили одну "гану" - 507 людей 4- комендант, разом 508 людей. Це був наш курінь чи батальйон. Три гани творили 1 "вагіну" 1524 д- 1 разом 1525 людей. Це в давному розумінні полк, руське "пльк". Tfrn вагіні творило " нритацу

- 4.575 + 1 4.576 людей. Це в теперішньому розумінні "бригада¹¹^ 3 при-

тани творили 1 "чаму" - 13.728 + 1 =13.729 людей. Це в нашому розмінні

дивізія. 10 чамів творило "аукшагіну-армію, зложену з 137.280 ÷ 1 людей, ТЬкий стан поділу бойових одиниць заховався в європейських арміях приблизно до І. світ, війни. Це може бути доказом високорозвиненої військової штуки індів у часі около 1500 літ перед Христом. З давних джерел важко нам тепер встановити, яка там була чисельність військових обозів, метавок вогню, таранів та под. які належали до індійської дивізії -• чами. (200. у - І - ПІ). 100,000 людей -війська звалися в індусів 'LAKSA' - лакса.

За даними в "Магабгараті" в битві між куравами й пандавами, курави мали 11, а пандави 7 аукшагіні, тобто курави 1.372.800, а нандави - 960.960 вояків. Разом 2.333.760 вояків (202). Чи в дійсності в тих часах Існували мільйонові армії, треба суміватися. Дві, три "лаксі"-це можливе,у великих царів 5-6 лакс, але виеквіпувати мільйонову армію, узброїти її в бойові машини та колісниці, виживити десятки тисяч коней І слонів та мільйон людей-треба було мати широко розвинений металюрґічний нромисл, фабрики зброї, суконні і шкіряні великі вирібні-варстати, великі склади гтровіянту.що при тодішних курних або болотнистих дорогах, браку камяного вугілля та за­лізниць є нездійснимим. Тфеба думати, що ті армії були в 10-трро менші і ніколи 2-3 "лаксів" (300.000) не перевиїцали. Колісниці в Індії були найбільш небезпечним родом зброї під час сухої погоди. В часі дощів і болот були тягаром армії.

У нас на Руси, в кімерів перед скитами, правдоподібно, існува­ли також колісниці,бо наш літопис назває військо "рать", " RATHA "по— індуськи колісниця. Організація старовинно-руської армії, крім бойовиків на слонях, була та сама, про що буде мова пізніше.

В індів і в нас найменшою військовою одиницею були десятки; якими командували десятські- 10 - 1, але не знаємо, скільки десяток на Русі творило сотню, чи була різниця між сотнею піхоти й кінноти в числі десяток, які були колісниці-рати? Тйсяча людей звався "пльк", яким про­водив тисяцький, але полк не завсігди мав 1000 людей. Скільки полками-тися- чами кермував воєвода, того наш літопис нам не подав (70 т, II ). Армія на Русі звалася хибно "дружина", пльк або рать. Але поняття назви дружина, пльк і рать починаються від кількох сотень, а кінчаться на десятках тисяч (70.τ.III). На жаль, усі наші старовинні літописи були писані на березовій корі (як і в Індів), а все, що було записане на березовій корі, як погансько -язичницьке, греки в нас попалили. В сумерів на болотнистій землі коліснич­на тактика бою занепадала. В хатів, гіксосів та в наших степах на Русі, як і індів, високо процвитала. Maxiio застосував забуту тисячліттями тактику ко­лісничного бою двоколісними "тачанками” з великим успіхом в Україні в 1919 - 1920 роках і був невловимий комуністами.

Роди війська в старинній Індії.

В Індії були сталі війська т. зв. дідичні. Це були васал і-кшат- рії, що на кожний зазив царя ставилися в повному озброєнні. Цей рід війська звався мауая - англ, "мале" -мужчини. Обовязок нести військову службу для царя переходив дідично з батька на сина. Цепослушним цар відбирав їх ленно, земельний наділ. (Це наше боярство-дружина). Так було в усіх оріїв (німців, французів, англійців, еспанців і в нас в старовинній Русл). З осла­бленням центральної царської влади Києва еміграціями І скитами боярство Пра-Руси присвоїло право на дідичність ленної землі. Так було в усіх оріїв.

"Мауля" - це було найкраще індійське ві йсько-дружина./! и цар­ська дружина кшатрії ділилася, як і на Русі, на вельмож ів, споріднених з царями, багатих, середніх і бідних. ІІайбагатші воювали зі слонів. З інших З середовищ найздібніші, найлінші стрільці й найзручніші метники дрото-спи- сами воювали з колісниць. Багаті й середньо- багаті служили в кінноті, бідні в піхоті, але всі кшатрії були добре військово вишколені та здиеципліновані, вірні й нослупші цареві. Другий рід війська були наемники зв. "бгртака" {наше батрак, слуга, наемник), за контрактовані на довший час. Це було дуже добре військо, що переходило строгий вишкіл і дисципліну, заосмотрене в зброю, вікт і еквіпунок та платню. Було подібне до римських легіонів, карне, послу пі не. Інструкторами і старшинами наемников були кшатрії. Т|ютій рід війська в Індів творило ополчення) зване в княжій добі "поями”, набирані з вільних селян-шудр, званих по-індійеьки ^,'чреііі'’ - наше чернь. Четвертий рід війська, це військо союзних парів зв. "мітра" - царське, належало до ко­рони "мітри". Пятий рід війська, яке зваблено обіцянками, перейшло від во­рога. Звалося "а-мітра". Шостий рід війська ’'атаві” - непевні. Від того, мабуть, слово "атавізм" - одідичення злих прикмет. "Атаві" люди лісних і гірських племен, примітивної культури. До бою Ішли купами, воювали за воєн­ну здобич. Коли не було виглядів на перемогу, зникали в лісах. (202).

Слоні звані "наґа",кіннота "ачва", римське еквус-кінь,грецьке ^,Ti∏∏oc", гало-трацьке "епон". Піхота звалася "надата" від "пада"-стопа римське педітос-педес, англ, фуут, але "педестріян" - пішоход. (202). До лицарів зброї і колісничпиків доходили ще відділи po6iτι∣HκiB-ca∏epiB,3B.^,,Bicτi" - наше вістка-вістовий. Вони йшли попереду армії і сповіщали про стан доріг бродів, мостів. Були також відділи розвідників- шпигунів зв. "дечіка" - нім. "декунґ" - ховатитя, слідити тайно. (201, 202).

Зброя індійської армії ділилася на 1) "мукта" - наше меткий, метати, це були роди зброї, які метані, кипені вже не поверталися н.пр. стріли з лука, з лука-агні, з пращі і метальної машини. 2) а-мукта це мечі,кинджали, тоїіори, луки, зброю, якої не кидалося-"пекидана". 3) Мукта-мукта-кидана зброя, але її можна з нова ужити, тобто багато разів метати. Це списи, дро- тосписи, короткі копія, диски й булави до кидання (202). Наше "рогатина", римське "пілюм", індійське "дротоспис” були Острі, мали зазублення, що ви­тягнути їх було не легко. Вопи волочилися за поціленим звірем чи ВОЇНОМ.

Індуси й римляни вбивали в дво метрову палицю кусень мягкого заліза, величини грубого цвяха, який на кінці був грубший, заострювали його і сильно зазублювали. Щоб відслонити стіну щитів, що ними перший ряд піхоти заслонював себе І наступні ряди від голови до ніг, рмиляни й і иди кидали в в щити ворога ті тяжкі дротосписи. Ті списи не випадали із щитів, але гну­лися і скородили по землі, не давали змоги ворогові порушуватися. Ворог мусів високо підіймати щити, або їх відкидати. В незаслонені стегна та че­рева летіли стріли індуських і римських лучників. Ворожі лави розривалися і туди впадали колісничники, слоні й піхота зі списами і топорами та розбивали ворога. (202). Tonip по-індуськи звався "парушу" - наше поражу. Ударений гострми топором ворог падав, як поражений громом. Найважнішу ролю в пе­реможних боях від 4.000 літ до Xp. аж до II. світ, війни відігравала в усіх арміях світу піхота. Вона ділилася на метальників, лучників І мечників-то- пірників. Уся зброя в індів, як шоломи й панцирі, були виготовлені зі сталі, прикрашені золотом І самоцвітами. Це свідчить про високий розвиток мета-, люрґії. (202). Колісниці, згідно з даними в Maraoraраті, були дво-і чотири- KiHHi_f двоколісні. Візники колісниць вправляли від хлопячих літ і були мист- цями в маневруванні, колісницями. Переможний удар колісниць залежав від добрих візників, які вміли, як махнівці "тачанками” робити наглі закрути, петлі, вибігати з окружения тощо. Воїн на колісниці бив лише ворога,але його життя залежало від притомности ума і зручности - мистецтва візника. Звання візника по інд. "кичаки" (селяни на Підкарпатті називали передню або задню вісь з колесами "тічкою"). Тічкарі (візники) належали до окремої кас­те кичатів-тічкарів, що для них було свого рода пошаною і ця каста рівнялася касті кшатріїв. (200, 201, 202).

Тактика бою індів.

Інди уставляли військо до бою в” такому порядку: центр, ліве І праве крило, перед-центр І запліччя. Перед центром поза перед-центром стояв комендант армії на слоні або па 4- рокінній колісниці. Перед перед­не нт ром комендант перед центра на колісниці. Коменданти крил І комендант запліячя, як на рисунку.

Ній розпочинав передцентр. Шпигуни-розвідники висліджували перед б(х м, чи немає де укритих сил ворога. Центр становила піхота лучни­ків і піхота кшатріїв, ліве крило колісниці-рати, праве кавалерія, слони по­між центром і запліччям, Запліччя: ополчення, союзні війська та "атаві". Запліччя мало завдання оберігати від атаки ворожих колісниць, слонів І та­бори, як також становити резерви армії, які вирішували вислід бою. Військо передцсптру творили молоді, звітні кшатрії па конях і колісницях, які попису волися на очах цілої армії зручністю, умінням і знанням воєнної штуки в дво­бою, а навіть в.змагу-дужанні голіруч, хто сильніший. Індуси практикували часто перед боєм двобій змагуїіів. ^г[о передцентру голосилися добровольці, бо то було почесне змагання на очах обох армій. IhM вони хотіли вкритися славою, або наложити головою (202). У нас_на Pycj була точна копія ін­дійської тактики бою, це дальший доказ, що інди прийшли з Праукраіни,звідки принесли лицарські обичаї і тактику бою, (70. т. Ill) (Мстислав і Peдедя).

Вишкіл індійської армії.

Індуси, як римляни, а пізніше татари приділяли велику вагу стрілянню з лука. Інди довели стріляння з лука до нерфекції, зачинали вчити хлопців від малих дітей вдома. ^г)ля науки мистецького стріляння з лука були окремі інколи, їх провадили мистці тієї умілості. Спорт, змагання, двобій, гімнастика і стріляння з лука набули перші основи лицарського аишколу к шат- рія (202). Уміння-мистецтво стріляння з лука полягало в тому, що стрілець дуже скоро мусів поцілити 1) нерухому ціль на вершку дерева в виді голови яструба; 2) влучати до цілі в бігу колісниці; 3) стріляти з правої і лівої руки; 4) стріляти так скоро, щоб стріла летіла за стрілою і не дала ворогові отями­тися. Самозрозуміло, що Гімнастикою від 7-ми літ життя стрільці виробля­ли собі сильні мускули рук.

Арджуна стріляв обома руками так скоро, що стріли одна за одною творили одну повітряну лінію. Одною стрілою В бігу КОЛІСНИЦІ розбив лук Крипи. Крипа кинув в Арджуну дрото-спис, Арджуна розбив стрілами спис в леті. (200;202). Чотирма стрілами в бігу колісниці вбив 4 коні в колісна ці Крипи, а пятою, серповидною, зрізав голову візникові. (202).

Усі 33 головні боги виїхали на облаки на своїх колісницях при­глядатися двобоєві героїв-півбогів на землі. ІЗ МагабгаратІ написано: " 1 засіяли на небесах колісниці Брами, Вишни, ІПІви, Агні, Сонця-С’оми, Індри, Варуни і т.д. Від їх появи на небі, на землі появився приємний запах, як аромат квітучих дерев на весні". (202). Після вірувань індів, лицар ставав досконалим-совершенним, коли опанував 4 володіння луком. Ллє, щоб стати Досконалим, треба визбутися 6 внутрішпих ворогів духа:'¹ пристрасти, гніву. зависти-пожадливости чужого, гордости, дурноти-нохонливости і самолюбст- ва (202). Як тих чеснот бракує сьогодні в співжитті народів світу і в нас.

.Лицарські чесноти І нд о-праукраїнців.

Інди заховували гуманні лицарські чесноти у веденні воєн. Нечесно вбивати кіннотника, коли під ним упав кінь, той, що мав коня, му­сів злізти зі свого коня і продовжувати бій пішо, або дозволити їздцеві ві­дійти; б) поганьбленпям чести було вбивати ворога в бою, коли зломилось його колісниця, копіє або меч; в) нечесно вбивати ворога, коли він піддався в полон; (в індів не підносили рук в гору, а складали їх, як до молитви) або того що втікає або сидить на землі; г) нечесно вбивати ворога зі скритого оружжя.о- труї, ні гарячого заліза; ґ) нечесно вбивати ворога снячого, без зброї, ране вого, коли пив воду, їв або взувався; д) нечесно вбивати, чи насилувати жі­нок, дітей, стариків, браманів, храмових співаків і царів. Царя міг убити в бою лиш рівний родом(цар, принц). Царя - нижчий родом міг взяти до неволі; е) нечесно вживати затроєних стріл, раненому ворогові треба обвязати рани й відпустити, якщо зможе іти; є) нечесно вбити ворога в плечі, ані осліпити, чи скалічити (202)..

Як бачимо, то індо-праукраїнці мали справжні лицарські звичаї 1700 років до Xp. Вони були куди більш гуманні, як сьогоднішні правила Гаг- ської чи Женевської конвенції в 2000 літ по Xp.

Ті чесноти принесені індами з Праукраїни, обовязували на Русі до часу прийняття віри з Греції.

Ми бачимо лицарську великодушність Арджуни в двобою з Його найбільшим ворогом Дурдаханом. Пораненого ним Дурдохапа він не вбиває, лиш другою цільною стрілою розбиває йому корону на голові й дозволяє йому відступити з поля бою. Вояків ворожої армії, що зі страху скрилися в лісі, а опісля вийшли з нього й просили Арджуну про помилування, Арджуна не бере їх в полон, а дарує волю зі словами: "Привіт і добро вам, ідіть в спокою. Я ніколи не убивав тих, хто просив пощади". Арджуна не знав 10 заповідей, ані науки Христа. Дві тисячі літ пізніше в 1043 р. по Xp. христіяни-греки піл проводом грецького намісника Катакольона,окружили в Болгарії 6.000 руських воїнів-христіян грецької віри. Biii загварантував життя руським воякам, коли вони зложать оружжя. ВожД русинів воєвода Вижата повірив на слово і руси зложили зброю. Катакольон вибрав 800 значніших рус инів з Вижатою і закутих в кайдани, вислав до Царгороду. Решті виколов очі й полишив їх "на нризволяще". Як вони добилися на Русь, літописець не згадує. Цей пос­тупок греків викликав на Русі загальне обурення (203,204).

В 1014 р. по Xp. імператор Василь, шваґер київського короля Володимира Великого, окружив болгарську армію над горішпим бігом ріки Стримони в гірському масиві зв. "Біласиця". Більшість болгар полягли в нерівному бою, але 14.000, згідно за грецьким хронікарем Каукаменосом, 15.000 за словами грецьких хронікарів Скіліцою і Кедре носом, було взято до неволі (Скіліцес - Кедренос ст, 458). Грецьких Імператор Василь дав пакт щоб болгарським полоненим (грецького обряду) виколено очі, полишаючи кож­ному сотному одно око, щоб одноокі могли допровадити безоких до твер­дині Прілепу, де перебував болгарський цар Самуїл. Коли цар Самуїл по­бачив 15.000 своїх воїнів без очей, дістав удар серця і за 2 дні помер(6.Х.1014) Правдоподібно, в той сам спосіб допровадили одноокі руські воїни 29 літ піз­ніше, осліплених воїнів на Русь, про що наш грекофільський літопис згадує двома реченнями. Це діялося 1043 р. після народжепя Христа (205).

Ми гордимося, що з грецькою вірою прийшла па Русь грецька культура і цивілізація. Ми дуже дорого заплатили за грецьку віру, звану Христовою і цю грецьку цивілізацію. З грецькою вірою і культурою вже від к ор ол і в Аскольда й Ц и ра почалися морд и_ t іа_ Pye і, осліплення, отруєння роз- грішення й ломання присяг, братовбивство, скритовбивство, троюдженая бра- та ("дівіде ет iM∏epa^j') та палення березових бібліотек. Таку саму культуру а.,вірою в Маркса й Сибіром принесли нам москалі в XX. тому століттІ. Зі своєю культурою й вірою греки дали пам все, що в 11 pay к раї ні І в Індії звалося соромом І нбганьбленпям лицарської чести.

Інди визнавали 3 роди воєн: 1) Політично-дипломатична війна, (яку москалі ведуть з західним світом вже 50 літ і її крок за кроком виграють) 2) війна на полі бою; (коли перша не приносить успіхів); 3) війна золотом, Ін­тригами, двірських переворотів і повстанням племен. (Це тоді, коли дві перші не мали успіхів).

Подібною тактикою послугувалися враз зі скритовбийствами, осліпленням і отруєю на Русі найчастіше греки. Сьогодні з немалим успіхом стосують цю тактику москалі (201,202).

Інди провадили збройну війну лиш в тому разі, коли дипльома- тична не давала успіху. Війну виповідали. Напади без виповідження були карані спільно сусідами-царя ми (201). Інди, крім конвенційної зброї, про яку була вже мова, мали ще зброю т. зв. "агні" - вогня. Це були наші ’Тар-мети" римські "онаґери" (по нашому дикий осел). Індійські ^,,arHi^,l-ne великі луки на колесах. Скільки людей і як їх натягали, як і про наші гармети, сьогодні не відомо. Знаємо, що на велику, грубу стрілу усе навивали клоччя,мочили віякійсь легкозапальній рідині і запалену вистрілювали. Так ми оглянули вій- сковість, зброю, дипльоматію І лицарські звичаї ІндІв, що стали школою ли­царства англійського і західньо європейського.

4:11. КАСТИ В ІНДІЇ

В наслідок релігійної толєранції індо-оріїв Індія осталася до сьогодня мозаїкою рас, племен і релігій. Коли Індо-праукраїннІ завоювали Індію, то не винищували темнішої раси підбите автохтонне населення, ані їх релігії (як і хати в Малій Азії), але вони боялися, шо їх біла раса за століття розпливеться в автохтонному населенні разом їх пантеоном богів. В наслідок такого змішання сумери, хати та сотні інших зникли враз зі своїми богами і мовою. Величезні простори Індії, окружепі горами і морями, з дуже теплим кліматом, урожайною землею, з великими наземними І підземними багатства­ми були легкі до оборони. З півночі й заходу боронили Індію недоступні гори, з півдня і сходу морські границі давали сполуку з цілй світом і були легкі до оборони. Була це ''Обіцяна Земля" оріїв-праукраїнці в, яку Божий Маєстат крім П pay країни дарував оріям. як юдеям Пал ест ину.

Коли перші хвилі завойовників праукраїнські сі иди чагари, ки- мери, сари, та сотні інших племен побачили цю медом І молоком текучу зем­лю, вони хотіли задержати її для своїх нащадків, враз зі своїми богами і сво­єю вищою культурою. Щоб в ід меж ит и себе від маси підбитого - населення, що в більшості піддавалося оріям без опору, орії-завойовники впровадили т. зв. варни-роди. Той суспільний устрій вони принесли з І[раукраїни й хо­тіли його законсервувати в Індії. За тодіншим звичаєм, силою підбитим на­родам відбирано землю, а підбитих замінювано в рабів, індуси полишали під­битим силою малі наділи землі, але полишали особитсу волю, фахову самоупра­ву й малі присадибні ділянки землі, з яких власник не міг вижити. Він мусів працювати ще в нризначеноту фаху як гончар, гарбар, ткач, замітач І т.п. З племен, підбитих силою, винищували провідну верству, ята мала найбільше землі.

Більшість автохтонного населення піддавалися оріям без спро- тиву. Зустрічало їх хлібом - сіллю. Що було робити з такими? їм полишали їх провідну верству, самоуправу і забирали в них половину землі.Це була чет­верта Варна шудр. Бо усі орії були поділені на три білі варі їй браман, кшат- ріїв і вайшів (4.τ,12.cτ. 85 - 170). Так постали два роди підбитого населення -4- та варна шудр і силою підбиті ниші щаблі ”ят”, яких орії звали даса, тобто низькі родом півраби. 1 такий поділ протягом 2 століть показався непрак­тичним. Четверта варна шудр, що мала землю, волю І свою аристократію, прийняла мову оріїв, їх богів, культуру І почала притягати до себе гарні дів­чата оріїв і женитися між собою помимо заборони браманів. Це було тим легше, що орійські дівчата мали свято "Купала", того дня орійка мала право вибирати собі хлопця, якого хотіла, а де зійтися, вони умовилися наперед. Постають кровні мішанці, яких діти дають початок новим родам людей, яких цураються обІ касти і викидають зі своїх вари. Тому жрепі видають закон, опертий на т. зв. "ендогамії". Це закон, який наказує щоб молодь одружу­валась лише в тій самій вариі. Жрепі почали поборювати звичаї "Купала" і тим замикали варни від "екзогамії", тобто від змішування крови з людьми інших варн. (4. ібід).

Чля кращого зрозуміння справи варта приглянутись дещо до народу причорноморських і прибалтійських варнів. Над Чорним морем жило колись племя-народ варнів, а їх столицею було місто Варна в сьогоднішній болгарській Чобруджі. Ця назва осталася до сьогодня І творить адміністра- ційний осередок болгарської Варненської округи.

/Другий народ варнів жив над Балтійським морем і належав до одного з 30-ти кілька племен поморських русинів. (Про них буде мова пізніше). (228). Хто знає, чи друга або третя хвиля завойовників Індії не були власне ці варни. 1 їх жрепі поділили народ на 4 варни - ступні так, як вопи ділилися на 11 pay к раї н і після їх соціяльної єрархії і приписів своєї релігії. Дослідники Індії не знають, як пояснити слово "варна". Вони додумуються, що слово-наз­ва "варна" - це білошкірий орій. Тимчасом білий, ясний по-сапскритськи називається цратюша. а чорний-крішна. Також дослідники не знають, що був орійський нарід "варнів" у Праукраїні, який перед приходом в Індію, ділився на 4 соціальні щаблі: жрепів, лицарів, куішів і ремісників та вільних селян, ведійських смрітів. Такий поділ оріїв існував в Евроііі, Малій Азії, Ірані і той поділ занесено в Індію. Тому є найбільш правдоподібно, шо варни - це

-283-

литвами й пожертвами (209),(4. т. 5. ст. 26). Чистоту тіла задержується,коли не виконувати нечистих зайнять. Такими були прибирання Й палення трупів, чищення гниючих річей, навозу з-під худоби та людських потребників, замі­тання й чищення нубличних площ, виправа шкір (воняє), акушерство (були аку­шерки), шевство й т.п. Таких зайнять не сміють виконувати 2 рази роджені інди -"дває -дата" - двая-2 - дата - даний, роджений. Тому наше "дата уродження". До тих "двая-дата" належали 3 варни: брамани, кшатрії і вайші. Відзнаки два рази роджених; Браман; герб-знак, краска веселки, відзнака па білій шовковій довгій тозі (як у римлян) кілька золотих шнурів, або лан­ку шків, ношені на грудях, як намисто жінок України. Натирає тіло для за­паху помадою зі сандалового дерева. До полудня співає гимни в храмах.Кщат- рій; герб сонце (жовте), перстені на пальцях, царська коропа на голові^із нокольоровий одяг, плетений шовковий, червоний, широкий пояс. У нашого боярства плетені пояси (слуцькі). Кермує адміністрацією повіту, округи чи держави, займається лицарськими ділами. Вайшія; герб краски золота, при­краси кшатрія, (крім корони), жовтий одяг. Зайняття; купецтво й плуг (231). Нечисті роботи мають виконувати призначені богами низькі яти-касти і ті роботи стаютЕ» професією тих каст, яка переходить з прадіда на правнука і т. д. TVim призначенням людей кермує т. зв. карма - судьба-доля(4.т.5.ст. 26). Вона карає душі злих людей "рекарнацією", переродженням людини. Чим більші гріхи, в тим поганішу Істоту (жабу, хробака і под.) мусить увійти душа злої людини і каратися століттями, ;1ж поки не увійде в людину з низької касти. Від слова карма походить наше слово "кара" і староруське "кормчя" (книга) на Руси княжих часів, збірник церковних законів єпископського суду. Церква слідила за моральеіим життям новонавернених русичів. Закони Кормчої книги карали за умички дівчат на Купала, розводи, ворожбитство, убійство, почитания дерев і полян, де колись були дохристіянські ідоли і т.п.. Кари 'Кормчої" досягали до 300 гривень. (209, 70 т. ПІ. 4.τ.5. ст. 24 - 26).

С'оціяльні закови індів основувалися на 4 правилах; 1. Правило це родина 4 вари, тобто подружжя і діти тої самої варни. В родині жили 3 ге­нерації в одній хаті: Діло, найстарший син зі сестрами, а деколи і братами і діти сина. Це люди тої самої варни, їдять з одної великої миски, ту саму страву, разом сплять, пють ту саму воду, а в праці вживають того самого знаряддя. Носять одежу тої самої якости і крою. Тоді, коли перші 3 варни мали в родинах кілька кімнат, шудри, як і наше бідне селянство в Україні, тиснулися в одній кімнаті.

П. Кільканадцять чи кількадесять таких родин, творили т,зв. "яту"- джату- рід, споріднення тої самої крови (ятров) роду від одного пред­ка. Та джата-ята могла бути в індів по батьківській або материній лінії (залишки матріархату) від знаних, або легендарних предків варни.

111. Кільканадцять джат-ят творили Варну. Варна, це сума джат-ят, спільно посвоячених тої самої ендогамної суспільности. (4. т. 5. ст. 25 - 26).

У нас і на заході Европи таку варну творило боярство - шляхта. Кожний герб "ята" обєднував від 5 - 6 до 100 родів шляхти. Сотні таких "ят" творило суспільну лицарську верству держави- "варну". Ремісники мали яти-цехи, купці і'ільдії. Що європейські "яти” не закостеніли на взір індійсь­ких каст, це заслуга Христової науки, мрралі, при міру Його короткого життя, яким Він переломив пересуди недоторка?мости каст, осібної їжі, ритуалів проти вищости родової приналежности І фарисейсько-садукейських родів, над прозелітами, оромеянами, а тим самим валив основи римського патри- ціянства й рабовласництва. Коли б сьогодні Христос як людина появився зі своєю наукою вдруге, він за оборону повіт них бездомних рабів і визискуваних колгоспників опинився б скоро в концтаборі (.¹n6ipy, або в домі для боже­вільних.

Крім 4 вари, що були вільними й мали землю, існувала в Індії ще 5-та категорія людей, поділених на сотні низьких, нищих і дуже низьких джат—каст, що не мали власної землі, а часто навіть власних з прутя і ме­тких хатин. Ці люди-а вони творили около половини населення були залежні від осіб перших 4 вари. В першій мірі—це поденні робітники на ріллі й до­машні слуги т.зв. бгртака - батраки і кармакари -- кармою-судьбою карані (210). Ще нижчі суспільно від них були т.зв. недоторкаємі - це люди низьких каст, яких дотик, балачка, віддих, чи навіть зустріч з ними на близьку від­даль ганьбив-занечишував тіла і душі 3 перших вари. Для прикладу можно згадати касту прачів і прачок брудного білля, по індійськії званих ^,'∏y рада-ва­ші". Індійські прачі-прачки білля і одежі 4 варн мали великі розміром,округ­лі або подовгасто-елінсоваті, невисокі деревяні посудини, звані "ванан". То­му наші селянські подовгасті посудини з дерева для купання немовлят зва­лися ваннянки, а для старших ванни, Hyрада - прання праниками • наше пра­ти, прання.

Каста пурада-ванан була на так низькому кастовому щаблі т.зв. недоторка?мих, то їм було заборонено в день появлятися па вулицях, а прати білля в ріці могли лині від півночі до світанку. (212). Інші касти не- доторкасмих не могли зближуватися до людей 3 перших варн від 24 до 100 кроків в залеж ноет и від їх соці ял ь но-кастової драбини (212). Найбільшо ганьбила членів витих варн, спепіяльно жреців, їжа з людиною низької касти, чи зварена, а навіть подана людиною низької касти. Лише чисту джерельну воду можна було в крайнему випадку прийняти з рук людини низької касти. Яка є їжа достойна 3 варнам, тобто страви т.зв. чисті? Усе, що зварене на воді є нечистою стравою для 3 перших варн, а спеціально браманів. Така страва (крупи, мука, але не мясо) зварене на воді, звалось і до сьогодня зветься "качча" наше каша. Усе, шо зварене на коровячому молоці, маслі, сметані, називається "пакка"— наше нанка бабка. Ці страви зварені особою одною з 3 варн були чистою стравою трьох перших варн. Сир, масло, сметана молоко І страви з них зварені були чистими. (211, 212). Так зв. недоторкаємих каст були сотні. Згадаймо хоч кілька: рибаки, голярі, цирулики, що пускали кров, здирачі шкір із звірят, пастухи, свинарі і под. (211). Вулиці їх були будовані окремо на краю села (211).

Кожна каста була групою вільних "де юре" людей. Це не були невільники (як в москалів колгоспники за низьку платню і поганий харч паєм пики-чорнороби). Вони були поділені на різні звання. Ьатраки, полеві робіт­ники йшли щодня до багатого кшатрія, чи вайші, або арендарів, які від них арендували поле, і від сходу до заходу сонця працювали за низьку платню і харч. Звання батрака переходило з роду в рід. Плачено їм за працю хлібом, збіжжям, або мукою, щоб виживити малі діти в їх хатинах.

Вищі варни також були професійні, діти брамана були брама­нами, кшатріїв - воїнами і державними урядовцями, діти вайшів купцями, або великими землевласниками, діти шудр - вільними на власній землі хлі­боробами. Ті 4 варни ніхто не використував. !Зони працювали на себе, лише платили (крім браманів) означену данину державі (212).

Ib саме було на Русі та в цілій Европі. У нас були кількасот- літні, а може й тисячолітні, священичі роди, де звання переходило збатька на сина. Боярство було воїнами - дружиною князів, міщани - ремісники і купці мали свої цехи і гільдії.

С'мріті - хлібороби управляли свою ріллю і платили данину. Що так було знаємо з того, що гончарі княжої доби витискали на кераміці свій цеховий знак, /[ицарство - бояри мали свої родові знаки-герби і зїзди- лися 2 рази в році, духовенство на свої собори, боярство на Юрія і Дмитрія на свої зїзди, а хлібороби - смріті на свої копні збори, які Іван Франко описав в ’’Захарі Беркуті". (70. т. III.).

Касти в Індії, як І наші стани суспільності!, були вільними людь­ми і мали свої виборні уряди й закони. (37), з тою різницею, що індійські касти з низької суспільної драбини були більш жорстоко використувані, як наші підсусідки, закули, калинники, батраки І др. Христова Церква злагідню­вала хоч в дечому визиск наших безземельних низів. Копні збори перетривали у нас аж до завоювання України Польщею. Індійські закони й боги не обороня­ли - навіть в теорії - від визиску упосліджені низи суспільності! (208). Вони не були рабами, але мусіли примирити голодом і за несю платню обробляти поля, виправляти шкіри, шити взуття і под.

Власник великої посілости умовлявся з представником батра­ків за платню і торгувався, як на торзі за якість І висоту платні. Коли дійшло до згоди, власник, стоячи на ґанку свойого дому давав батракам накази, що і де та скільки годин пильно працювати, повинуючись його наставникові, який мав право лінивих бити. Батраки вислухували накази із поза брами огород­женого подвіря (210). Така система була краща від рабської, бо раби в Римі часто бунтувалися. Батраки в Індії, боячися голоду своїх дітей, не бунту- валися ніколи. їх вік життя в наслідок виснажливої праці ніколи не доходив понад 50-тки. (210).

Щоб краще зрозуміти ті обставини, варто приглянутись до при­чини, що змусила оріїв впровадити такі негуманні закони супроти низьких верств суспільности.

І- Вуло потрібно дешевого робітника. Тому, що з підбитих силою дравідів не хотіли робити рабів, потворили з них низькі касти.

11. Орійська жінка мала великі права, право вибору чоловіка ("Купала"). З тим звичаєм в Індії боролася "карма" (у нас кормча). В Україні воля жінки не грозила денаціоналізацією. Біла вибрала білого, бо іншого не було, і раса оставалася та сама. В Праукраїні мама викидала з роду непокірного сина, а після прийняття христіянства, вибирала дочці жениха, хоч батько, або най­старший син брали платню за дівчину, звану у хатів і у нас "косата" т.зн. за утяту косу дівчини. Дівчина з утятою косою не була вільною, мала власника шо заплатив за косу. Жінка'на Русі мала право розводу. (70. т. Ш. ст. 376 - 379).τa (4. т. 5 ст. 24 - 32). Такі самі права мала дівчина в Індії, Індійські брама ни хотіли (як і пізніше юдеї) замкнути свою расу від винароловленця, вони установили т. зв. закон "Ману", який став індійською кормчою книгою законів. "Закон Ману" - це мітольоґія про захоронения чоловіка Ману па сві­ті богом Брамою, па взір юдейського Ноя.

Прабатько Ману (юдейське Емануїл) - це богом даний. Та мі- тольогія списана в книзі, що називається "Ману Смріті" - Чоловік справед­ливий.

Пригляньмося паралелям індійської "Ману Смріті" і юдейської біблії. Виселення юдеїв ассирійцями, а пізніше вавилонцями доказало, що коли 536 р. до Xp. перський цар Кир звільнив юдеїв з вавилонської нево­лі за 50 літ (від 586 р.) багато юдеїв винародовилося, покинуло свою віру і не хотіли повертатися в Палестину. У Вавилоні, міжнародному торговельному центрі тодішних часів, бізнес багатим юдеям ішов краще, як в Палестині. Не заставило юдейських рабінів створити юдеям традицію, бо всі народи, що не мали традиції походження від богів чи ESora, денаціоналізувалися і зника­ли з лиця землі як нація. Після повороту з Вавилону постає в 4. стол. до Xp. книга "Второзакония" (Пятикцижжя Талмуд), а в II. стол. Біблія.

Порівнюючи книги Ману І Біблію (232), бачимо, що Ману-це чесний, заховуючий закони богів муж на землі, створений Брамою, якому бог Агні дарує вогонь, а бог Вішну-бика й корову. Вогонь був даний для при­ношення жертов подяки за ласки богам. Інди вірили, що Агні переносить при допомозі вогню жертви богам, (Після спалення оставалася жменя попелу, решту бої' Агні поніс і доручив жертву богові). Коли Ману жив і молився та приносив жертви богам, люди в цілому світі були дуже зіпсуті і грішили, ISoriI задумали витопити усіх людей. Це сказав прабатькові Many під видом риби (бог Врама), якій Ману давав щоденно їсти. В той спосіб бог Брама хотів випробувати Ману. Риба - великан сказала, що її післав сказати про потоп бог Агні. За порадою риби Ману побудував корабель, увів до корабля но парі домашних звірят і коли потоп почався, він привязав корабель до риби й кер­муючи виминав величезні хвилі та був вивезений рибою-богом на верх най­вищої гори в Гімаляях. Коли води опадали, Ману приніс, за порадою риби, в жертву богам масло і квасне молоко від корови, що була на кораблі; молоко вилив у воду й молився до богів, щоб не забули за нього, бо він остався са­мітний з усіх людей, що жили перед потопом.

Води висихали майже рік. Many побудував близько води жер­товник і приносив часто жертви богам з домашних звірят та щиро молився. По році мольбів і жертов в тому місці, де він вилляв у воду молоко і масло, підчас жертвоприношення і молитви, з води вийшла прекрасна, біла,як молоко, румяна жінка, назвала себе "дочкою Ману". Це були прародичі людства, що заповнили землю (208), (4. т. 14. ст. 812). ’

В святих книгах Ману-смріті і Буранах (- поранних, давних) зазначено, що після обявлення бога - риби буде в цьому світі всіх 14 "Маків -прародичів, що будуть починати знову людство на пій плянеті за гріхи люд­ства, тобто буде 14 космічних катастрофальних періодів часу по 4.320.000 літ кожний. Наш теперішний час "Ману" - за книгами "Ману і Буранів¹’є семим з черги. Сім нових має ще бути. Після 14 Ману наша сопяшна система буде знищена і після довгих мільйонів літ нове творення богами нової соняш- ної системи пічнеться етапами (208), (4. т. 14. ст. 812). "Закони Ману" -це сума найдавніших індійських законів. (Веди). Вони створені кілька сот літ після закінчення орійської еміграції, десь около 1000 літ до Xp. Порівнання прародичів і потопу в Ману і того самого в Біблії враз з райською яблунею -полишаємо читачеві. В кожному разі Адам і Ева сфабриковані з глини, тому всі африканські й семітські народи темношкірі. Орій Ману був білий і боги дали йому білу, як молоко, І пахучу, як масло, праматір.

Закони Ману в загальному нарисі - це закони цивільного й кримінального права, що складається з 4 розділів (208), званих "Лшрама". Перша найстарша Ашрама подає докладні приписи життя, прав, завдань і ре­лігійних наук- законів та ритуалів, які мусять вивчати брамами. Друга Ашра­ма - це подружий закон (заборона Купала), вінчання - "брак", відносини чо­ловіка, голови родини до жінки, розвід, спадкове право, заборона змішування варн і т. п. Рід ’’ята" і родина були строго патріархальні. Усе майно, уся влада за законом "Ману" була в руках батька родини. Він приносив жертви в честь духів померлих предків. (У нас батько вносив на Свят-вечір "дідуха" -осідок духів, запрошував духів до вечері і кидав до стелі першу ложку куті). Він мав право винаймати, карати, а за великий проступок продати в раби, або убити непос:лушного члена родини. Родина, тобто хата, вічний вогонь в хаті й усі члени родини звалися "гріха". Батько з вав с я ^,, г pl ха- πaτΓ∖ Від того походить наше слово гріх, бо усі проступки заміряються й постають переважно між членами родини, в хаті. Жінці закон Ману відбирав ті привілеї, що давав Купало. Закон Ману говорить: "Мужчина-паті" повинен бути справедливий до своєї дружини-жінки, але молода дівчина чи господиня - жінка не повинна нічого робити без дозволу "паті" - батька у власному домі. В дитинстві дівчина підлягає волі батька, в молодості волі чоловіка. Після смерти чо­ловіка слухає найстаршого сина, а з браку сина - чоловікового брата. Жінка не сміє самовільно покинути свого батька, чоловіка або сина, бо тим вона противиться волі богів і осоромлює себе і свою родину ("гріху). Жінка по­винна шанувати свого чоловіка й не має права на спадок після його смерти, бо його місце займає найстарший син. Вона повинна зєднатися зі своїм чо­ловіком добровільно на кострі й разом з ним увійти до неба (не примусово). В законах Ману був звичай первородства. Найстарший син діставав хату й найбільшу та найбільш урожайну частину поля. Звичай первородства сприяв зміцненню патріярхату, бо інші брати, не маючи хати, худоби й інвентара до обрібки землі (худобу, й інвентар дідичив найстарший син) були змушені слуха­ти й жити разом з найстаршим братом. Закон Ману прийняла за основу Біблія і стародавний Рим, де первородство сина було основою патріярхату, а жінка не мала майже ніяких прав.

В Індії треба було жінку купити, жених мусів дати за жінку вола й корову. Варто б порівняти деякі забуті весільні звичаї в індів І в нас. В нередхристйянській Русі за жінку треба було платити т. зв. "сватам" дру­гого чи третього дня після купальної ночі. Молоду завивали і завиту при­водили до хати жениха. До наших часів доховалося лиш завивання голови мо­лодої, яку привозили до молодого волами, що їм золотили роги. Колись за­вивали від голови до стіп. В Індії завивають - накривають молоду від голови A^{0 cτ}∣^π Д° сьогодня і так завиту везуть на двоколісній гарбі білими волами, або саджають верхом на коня - до хати молодого. На Гуцульщині молода їде верхом на коні в білій довгій киреї званій "ґуґля”. Інди накривають судже­ну кількома тонкими різнобарвними простиралами. У нас з тих покривал оста­лися як залишки 2-3 різнобарвних шовкових великих хусток, які молода носить на раменах і плечах. До сьогодня на весілля в Індії, на Суматрі і в пас до І], світ, війни гості приносили т. зв. "приніс" - "житний хліб і колач".

-290-

-291-

-292-

-293-

юдей, римлянам - римлянин, персам-перс, грекам - грек, індусам - орій з З білих варн. Решта ще раби, по-шдійськи: "пес¹' і "даса", но-грецьки "олев - барбарой", по-римськи "сервус" і под.

Христос перший обіцюр тим рабам, пю узрять Bora,не юдейсько­го, а милосерного і справедливого для усіх, який загоїть їхні терпіння, Своєю наукою на горі і причтою про ближнього,Христос обмив і завинув рани ціло­го людства, які кривавлять до сьогодні, бо людство !!ого науку і містицизм Iforo Церкви, безкровну жертву, примі нило до своїх низьких матеріальних пристрастей. Ось в коротці не перевершений і безкокуренційний до кінця сві­ту Христовий містицизм, яким є Любов, Всепрощення, Справедливість І Рів­ність перед Богом.

Візантійський містицизм.

Тому, чю ми прийняли віру з Візантії, ми повинні б обізіїатися з візантійським містицизмом. Візантія і давня Греція - це два зовсім окремі поняття. Греція до IL стол. до Xp. - це мозаїка понад 50 маленьких міст -державок, розкинених в Греції, Македонії, Малій Азії,та островах Гґейського моря. Усі вони розеднані, завиені, сварливі, зі своєю власного політикою і торгівлею. Коли б така Греція була вийшла на політичну арену в X, столітті, історія України виглядала б сьогодні зовсім інакше. Грецію сварливу, розєд- нану підбили римляни. В 168 р. до Xp. римляни здобули Enin і вивезли 150.000 грецьких мужчин із 70 грецьких міст в неволю, як рабів Риму. Жінок І дітей вимордувано. В 146. р, докінчив підбою Греції конзуль Мумій і повторив те саме в Коринті (4. т. 15, ст. 1 Г21 - 1133). ТІ сотні тисяч грецьких рабів, що були більш освічені і спритні, стали учителями дітей римських патриціїв та їх домашніми слугами, дозорцями, торговельними агентами і под. Від тоді ті 2 ворожі собі світи, зігнані примусом в одну римську провінцію з одним урядом законом і адміністрацією, починають зживатися. Греки починають вивчати латину і привикати до ладу римських законів, а римляни геле візуються, вив­чають грецьку філософію, культуру, музику і мистецтво (4 Ібід).

Около 25 - ЗО р. по Христі до Греції завптав апостол Павло зі своїми учнями. Грецькі фільософи, циніки, стоїки та інші поставилися скеп­тично до віри Христа, але біднота й раби почали приймати цю віру. Римська державно-правна система, грецький поганський геленізм, латинська мова і зростаюча Христова віра в Греції за 450 літ такого співжиття та 300 літньої національної церкви перетопили сварливі колись грецькі племена в па­тріотичну націю-народ, що в урядах і війську говорив но латині, а дома но- грецьки. Не були вже не в давньому розумінні сварливі між собою греки, а візантійська здисціплінована нація, яка до 330 р. по Xp. візантійською не називалася. Без тих чинників; 450 літ часу, латини, державно-політичного устрою римської держави, християнства і геленізму, грецької поганської культури - не було б Візантії.

Після поділу Римської імперії на східню і західню, візантійці називали себе дальше не греками, а римлянами - ” романом", а їх володарі аж до завоювання Візантії турками - "римськими цісарями". Zlo цісаря Кон­стантина Вел. столицею східнього цісарства була Пікомедія. Константин в листопаді 324 р. заложив фундаменти під нову столицю, на яку вибрав стару, занедбану рибацьку кольонію, що називалася "Бизантіон". Від назви столиці пішла назва Візантії.

Дня 11 травня 330 р. посвячено столицю. Цісар Константин був ґеній візІЇ майбутнього, що до вибору місця. Положена на границі двох кон­тинентів, з трьох сторін облита водами Босфору, Золотого Рогу й моря Map- мара, столиця Константинополь і Візантія росла, як на дріжджах. За 90 літ мала більше мешканців, як тисячлітний Рим. За 200 літ, тобто в 530 р. число мешканців перейшло пів мільйона (205. ст. 65).

Так почалася Візантійська держава. Сполука гелєнізму і Хри­стової науки були причиною пізніших ересей,що роздирали Візантію століттями на 2 ворожі табори. Як спадкоємець Римської імперії, Візантія після упадку західної Римської держави старалася всіми можливими силами стати единим цісарством "християнського світу”. (205 ст. 50).

Вона зазіхала на посідання іпх усіх земель, що належали ко­лись до "Орбіс Романус" - цілої давної Римської імперії, хоч на тих землях постало багато нових християнських держав. (205. ст. 50).

Тік витворюється фальшивий візантійський містицизм, що лиш Візацтія с єдиним християнським цісарством, яке має владу наказувати усім христіямським народам (205 ст. 50).

Візантійський цісар уважав себе римським цезаром і як ⁱⁱ∏oh- тіфекс Максі мус" головою христіянства (234),(205) Візантійські цісарі уживали поганського титулу "Поптіфекс Максімус"- найвищий жрець до 379 р. урядово. Від того року титул змінили на 'Толова христіянства" (205. ст. 50 - 60). З того титулу візантійський цісар уважав релігію своїх підданих І всіх хри- стіянських народів справою християнського імператора і був головою Ві­зантійської держави й Церкви всіх християнських церков, що прийняли Хри­стову віру з Візантії й Риму. З’ак постав цезаро-нанізм. (205.cτ.52) та (234).

Поміж візантійською церквою і цезаром постійного антагонізму ніколи не було, хоч деколи приходило до непорозумінь; противпо-була якнай­тісніша співпраця, яка творила разом неначе одно державно-церковне тіло, політичну машину. (205. ст. 52 - 55). Візантійська церква була лиш одною з гал у зів візантійської політики, (205 ібід). Стає зрозумілою горда зарозумі­лість візантійського містицизму, опертого на гелєністично-поганському сві­тогляді, в якому всякі засоби до осягнення мети були дозволені. Візантій­ський цезар уважався вибранцем Бога і тому був не лише володарем її церкви, але символом християнського всесвітного цісарства, якому Бог дав владу над ним. (205 ібід).

Візантійський цісар був окружений культом звязкового між Богом І людьми. ІЬй культ і двірські церемонії піддержувалися співпрацею візантійської церкви і двірським окруженцям монарха, (205.cτ.53) та (234).

Так як римське право сталося основою візантійських законів, так гедоністична поганська фільософія осталася фундаментом духового життя візантійців. Найпобожніший візантієць виховувався в грецьких школах на поганській фільософії, історіографії і поезії (205. ст. 54). Візантійська цер­ква присвоїла собі ідеї античної фільософії і приноровлювала ті методи при формулованні християнських догм. (205. ст. 54).

Після цих доказів найбільшого історика Візантії нам стане ясним в своїй наготі візантійський містицизм, який мріяв про панування над цілою Европою і Малою Азією. Стара грецька фільософія не гордиланіякими засобами, щоб ту ціль осягнути. Однак не осягнули її візантійці, бо були малим народом.

Щоб навернути якнайбільше народів на свою віру, візантійці уживали різних засобів, які з християнською етикою І мораллю не мали нічого спільного. Візантійська віра була християнською по назві з гелєністичпо-фі- льософською політикою по дії. Тому різні єресі, почавши від Константина,не переводилися аж До упадку Візантії. З таким жорстоким І нікчемним наро­дом звязала візантійська царівна Анна долю У країни з Візантією І її політи­кою, від якої наші володарі Руси не зуміли, в наслідок візантійського "лівіле ет імнера", аж до упадку Галицької держави, відділитися. Візантія за україн­ську пшеницю і рабів, якими грецькі християни іце в ХНІ. стол. послуговува¹- лися, навчили нас різних підлих вчинків, включно* до осліплювання, з винят­ком одного, як удержати готові Київську і Галицьку держави. Вони не були в інтересі Візантії.

Христові апостоли проповідували Христову віру без насилля і підступу. Тому Христова віра мала такий великий успіх в 3 століттях по Xp.

Містицизм західної Церкви і причини його відмінности від візантійського.

Рим заснований около 1000 літ до Xp. був столицею Римської Імперії, простір якої в часах Христа сягав від Іраку і Вірменських гір, північ­ної Африки, Балкавів і Карпат,та вали Траяна, аж до Англії. В Римі як сто­лиці Імперії померли смертю мучеників верховні апостоли Петро і Павло. Христос передав св. Петрові владу над своєю Церквою, тобто над апостола­ми і учениками. Ного наслідники, римські єпископи, уважилися і до сьогодня увижаються наслідниками св. Петра і головами Вселенської Церкви. В Римі відбуватися найжорстокіші переслідування християн, в римських катакомбах розвинулася і зросла в силу Христова Церква, зрошена на аренах кровю соток тисяч мучеників, яка вкінці перемогла жорстоке римське поганство. Римський Імператор Константин, зв і.Be лик им, проголосив 312.p. віру в Христа легаль­ною і вона з того часу вийшла з катакомб. Io того року, крім св. Петра, було в Римі 32 його наступників. В часі заложення Візантії наступником св. Петра в Римі був 34-тий з черги пана Юлій 1. (205, ст. 50 - 65).

В хвилі, коли родилася Візантія, Рим мав вже 330-літию тра­дицію Петрових нас,лід ник ів, шо правили Христовою Церквою, а їх примат виз­навали тогочасні христіяпські єпископи Єрусалиму, Антіохії, Олександрії, Га­лії і др. Під проводом тих перших 34 пап Христова Церква пережила найбільші гоненая і терпіння. Багато з них померло мученичою смертю і тому в того­часному християнському світі папи, мали пошану і авторитет. (205 ібід). Це загальновідомі і незаперечні факти. Після поділу Римської імперії на східт ню і західну, Константин В. як східньоримський імператор в заснованій сто­лиці В ізаптійтії І як "I Ioht І фе кс Максі мус" оснував епископство,(I Ipit йняв хри­стову віру на ложу смерти), Візантія росла з нечуваною скорістю. Візан­тійські імператори після упадку зах. римської держави, заявляли претенсії до земель давноримської імперії, тобто Італії, Франції, Іспанії, Англії, Ні­меччини та Малої Азії (205 ібід). Вже за Константина В. в Візантії, в нас­лідок сполуки Христової віри й поганського гелєнізму, постає єресь Арія, який заперечував божество Христа. В геленізованій Візантіїта єресь скоро поширилася. Константин В. з титулу "Понт^фекс Максі мус" скликав перший екуменічний собор (всесвітний, всехристиянський) в ПІкеї 325 р., яким осо­бисто (як Цонтіфекс поганин) проводив. Проти Арія виступив Олександрій­ський єпископ АтанасІй, якого піддержав Рим. Собор осудив Арія. Константин В. в кілька літ пізніше змінив думку і визнав Арія (205 ібід). Сини і внуки Кон­стантина ES. у Візантії визнають з візантійськими єпископами "аріянізм".

В Римі з папою і олександрійським єпископом Ага насієм виз­нають І. НІкейський собор. Констанцій, син Константина Вел. як римський Пои- тіфекс,застосував репресії проти Лтанасія. Воля цезара рішала в державі і в церкві. В мелан пики аріянського єпископа з Візантії навертають на ’’Аріянізм" Готів. Візантійський єпископ Евсевій іменує Ульфілю, що переклав Біблію на Готську мову, єпископом готів 34:3 р. (205. ст. 66).

Син Констанці я Юліян повернув до поганської віри, що є доказом яким ілюзоричним був візантійський християнізм. Син Юліяна - Иовіян і внук Валенса, що згинув в бою 378 р. були аріянами. Наслідник Валенса Теодос і й І. скликав П. екуменічний собор в Константинополі 381 р., який в друге осудив аріянізм, але в ІП-тий канон собору вставлено, що константинопільський єпис­коп занимае друге місце після римського папи, а тим самим бере під свою опіку єпископів Візантійської держави. Як бачимо, то від Пікейського собору в 325 р. до Константинов льського 381 р. обі церкви східня і західня -були розєднані через 56 літ. За Теодос і я різниці між сходом і заходом, в 100 літ після оснувавня Візантії, були великі різниці в мові й вірі. У Візантії завми- завмирала латина в урядах, але на заході домінувала латина і стійкість у вірі, хотяй онуки Теодосія 1. правили обома державами. Напад гунів Аттилі на Рим оборонив папа Лев L і престіж пап на заході зріс.

У Візантії появилася нова єресь. Візантійці висунули догму,що Пречиста Діва не повинна зватись Матірю Бога, лиш матірю Христа-чоловіка, бо Вона була лиш посудиною, в якій замешкав Льоґос - слово. Це проголосив патріарх Візантії Несторій. Проти Цесторія виступили Кирило, патріярх Олек­сандрії, і Рим (205. ст. 72 -73). Наслідник Кирила Діоскур доказував, що Христос був лише Бог. Появляється нова єресь т. зв. Монофізитизм. Рим виступає проти Монофізитизму (205. ст. 73).

На Ill-тому соборі в ЕфезІ 449 р. протестує папа Лев І., але Діоскур і Монофізитизм перемогли. До Монофізитів прилучилася Олександрія. Рим Протестує. В 450 р. скликано [ і. собор в Халькедоні, де перемогла думка Риму, що Христос був Богом і чоловіком.

Тепер, коли олександрійський патріярх і монофізитизм з допо­могою Риму були осуджені, візантійці та їх цезар Маркіяп переперли 28 канон собору, шо єпископи^іатріярхи Візантії і Риму є рівні, римський задержує лиш гоноровий примат. Це започаткувало (в 127 літ після оснування Візантії) ри- валізацію між Візантією і Римом. Дев І., візантійський цезар на знакрівности між патріярхом і папою, в 457 р. вперше в історії Візантії бере корону з рук візантійського патріярха. Від тоді всіх візантійських цезарів коронують па- тріярхи Візантії (205 ст. 75).

Цісар Юстиніян ї (527 -565 р.) уважав себе найвищим зверхни- ком церкви, а папу І патріярха своїми підданими, яким він приказує. Юстиніян скликав синоди, писав теольогічні трактати, укладав релігійні гимни та дикту­вав папі і патріярхові свою волю. За цісаря Маврикія (582 -602 р.) Візан­тійський патріярх починає уживати титулу екуменічний - вселенський від грецького слова "ойкумене - усіх живучих христіян. Папа Григорій остро про­тестує проти присвоєння титулу (235) та (205). За цісаря ГераклІя Візантія була вже цілком згречена. Геракл ій титулує себе, а після нього усі візантій­ські цісарі, титулом грецьким "Базілєвс Романус". Монофізитизм цвіте в Си­рії, Ггипті І Візантії.

Супроти всіх тих непорозумінь папа Мартин, вибраний 5. Vlll. 649. р., не прохав вже, за взором всіх попередник пап, грецького екзарха -округи Равенни в Італії про потвердження, який в імені базілсвса, потвер­джував вибір пап. Це був протест Риму проти вживання грецьким патріярхом титулу екуменічний і зречення грецьких імператорів титулу цезар в заміну ’’базілевс". Грецький базілевс Констанс IL наказав екзархові равенни арешту­вати пану як нелегально вибраного. (205.ст. 118 -119). Цня 15. червня 653 р. екзарх арештує хорого тоді пану Мартина, а базілевс заслав його за кару в Херсонес на Крим, де папа з голоду і нужди помер в квітні 656 р. (205 ст. 120). Папа Віталіям, після Мартина, удався до равенського еґзарха про затвердження вибору. Базілевс Юстиніян II. скликав в 691 - 692 роках собор і на ньому ухвалено 102 нові канони відносно Літургії і організації Церкви. Па тому со­борі дозволено на подружжя священиків і упеважнення посту в суботу. Одначе папа тих ухвал не признав. (205 ст. 132).

Наступник Юстиніяна П - Бардас був прихильником нової єресі монотелєзму. Монотелєзм -це Христос в двох особах, але з одною божеською волею. Тимчасом це була також єресь, бо Христос людина і Бог мав волю божеську і людську. Папа Константин І. осудив імператора і заказав поминати його в Borocлуженнях. Наступник Бардаса -Aranacifi привернув ухвали шос­того собору та Аганасія скинув Теодос і й, а Теодосія імператор Лев ПІ.,син селянина з ТракІЇ. (717 -741 p.),(205.cτ. 140). Він заборонив почитати образи святих. В листі до папи написав, шо уважає себе за найвищого єпископа. 1 папа і патріярх Ґерманос були проти зарядження імператора, який в січні 730 р. видав наказ палення образів. Папа Григор 11. осудив імператора та цей вкинув до вязнипі папських легатів,що привезли осуд від пани. (205. ст. 159).

Син Льва - Константин V. (741 - 775) був ще більшим ворогом образів, як його батько. Відносини між Римом і Візантією стали ще більш напружені. В Італії Льонґобарди -аріяни, які від 568 р. зайняли північну Іта­лію, почали посуватися на південь і загрожувати Римові. В 751 р. льонґо­барди від проводом Айстульфа здобули візантійський екзархат Равенну і зблизилися до Риму. (4. т. 14. ст. 260) та (205. ст. 158). Константин ½, зай­нятий війною з болгарами, не міг оборонити равенни. Гресь Іконоборства, загроза від льонґобардів та безсильність грецького базілєвса дати допомогу, змусили пану Стефана II. шукати помочі в королівстві франків, які були ка­толиками. В 754 р. (6.1.) серед зими загрожений льонґобардами папа особисто вибрася за Альни і в Нонтіоні зустрінувея з королем Пекіном зв. "Малим".

Пекін негайно вибрався в похід, розбив льонґобардів, здобув екзархат Равенни, полишив там свою залогу і віддав здобуту землю під опіку папи. Від тоді датується початок папської держави та усамостійнення пап віл грецьких єресей і влади візантійських базілевсів.

Константин V. з німоти відібрав з під юрисдикції папи Калябрію в південній Італії, Сицилію, а на Балканах Ілірію і віддав помимо протесту пани, візантійському іконоборському патріярхові. Так відбувся де факто історичний поділ поміж згреченим Сходом і латинським Заходом.(205. ст. 158), Від тоді починається ривалізація обох церков, яка 200 літ пізніше втягнула Русь в свою орбіту і духово-політичну гегемонію візантійського патріярха і базілєвса. Так грецькі єресі та іконоборство, гордість грецьких імператорів! зарозумілість грецьких натріярхів виконали духову, а пізніше й політично-ре­лігійну пропасть в Христовій Церкві між Сходом і Заходом (205. ст. 158).

Від тоді починається шалена ривалізація обох центрів одної Христової Церкви й відтоді починається горезвісний містицизм обох Церков, що в 1000 літній ривалізації роздер Христову Церкву на 2 непримиренні табори та_ н£олив_море крови, сліз і терпінь невинних народів. 1 патріярхи з імператорами і папи були лиш людьми, а люди в своїй зарозумІлості роблять помилки. Помилки були з обох сторін, тому варто їх проаналізувати.

Ila оправдання драстичного кроку, подорожі пани Стефана IL 754 р. через Альпи до Фанції була ось яка причина: Імператор Константин почав приготовляти іконобореький собор, щоб надати своїй єресі релігійно -правне становище на Сході і Заході, як зверхник обох Церков. За 20 літ свого панування він обсадив усі грецькі єпископства прихильниками єресі. В листо­паді 753 р. базілєвс назначив і проголосив початок собору на 10.11.754 р. Усіх єпископів, прихильників образів, арештовано. На той собор мусіли прибути і єпископи Риму. Льонґобарди на весні того року приготовляли похід на Рим. Вазілевс~Константин розраховував, що папа, загрожений льонґобардами, буде потребувати візантійської допомоги і згодиться, на єресь. Пана був добре поінформований про обосторонні приготування і, не хотячи брати участи в єретипькому соборі, 6. І. 754 р. був уже в Франції, заключив оборонний союз з королем ГКПтТном, коронував його і разом з його армією ударили неспо­дівано на льонГобардів. (205. ст. 158). Це було ударом грому в пляни імпера­тора Константина, що проводив собором. На 338 візантійських єпископів східньої церкви, усі голосували за іконоборством. /\ні пана, ані олексан­дрійський, єрусалимський І антіохійський патріярхи не прислали на той собор своїх легатів. (205. ст. 159 -160).

Після Константина був базілєвсом його син Лев 1. Іконоборець. Він помер 5 літ після коронації і полишив IO-літнього сина Константина [. В його Імені правила його матір Ірина, прихильниця образів. Вона скликала 787 р. до Нікеї т. зв. Цікейський (останний) собор, щоб замиритись з Римом. В тому соборі взяли участь римські легати і всі патріярхи сходу. Собор, після 96 літ схизми осудив іконоборство І привернув почитаная образів. Той остан­ній собор дійсної едности в обох церквах не привернув ось з яких причіпці Iana домагався, щоб приверне но пані ті самі права і юрисдикції в Іллірії на Калка­нах і південній Італії, щоб візантійські патріярхи не уживання титулу екуме­нічний-вселенський та щоб собор знову признав титулятуру примату св.Цетра. Ці домагання папи, які візантійці узурпували, були при читанні папської буллі оминені. Привернено лиш почитания образів, решту збуто мовчанкою. Тому єдність обох церков після сьомого Нікейського собору була вже лиш позірна. Регентка Ірина осліпила свого сина Константина 1. і правила державою сама з 2 вв ну хами. Араби з династії Абасидів розбили візантійську армію в Малій Азії, а болгари на Балканах.

Преетіж Візантії під кермою жінки і євнухів упав низько в Ба­роні і Азії. (205, ст. 166 - 167). Пі рвання остан них звязків з Римом за па­тріарха Фотія були лиш закінченням 700-літних непорозумінь (догматично -політичних) між обома церквами. Прилучення Руси, тобто, цілої Східної Европи під гегемонію цезаро-патріярхізму додало Фотіеві стільки гордости, що він остаточно зірвав з Римом, щоб 400 літ пізніше осамотнена Візантія попала на 377 літ в турецьку неволю, в якій маси грецького населення потур­чилися.

Містицизм західної церкви.

Починається від ривалізації іконоборства та обмеження юрис- дикції західної церкви в Іллірії і південній Італії. [Jana Стефан [І. удаве, до франції про поміч до франконського короля Пепіна Малого.

Франки германське племя, згадуються вперше в 111. стол, по Христі; ї: вперше згадує мана, зв. таблиця Певтінґера, як "чамаві франт”, яких при міщує на північно-східній стороні долішнього Рену. Цілилися вони на 3 пле мена: франки салійські від ріки Салі, франки ріпурійські і чатаві - чамаві. Німецькі франки увійшли на територію Франції, поміщались з ’!романізовані ми галами, що були вже златинізовані і утворили т. зв. франконську державу але прийняли латинську мову. Вони належали до т. зв. ґерман. В 496 р. ї> король КльодвІк прийняв Христову віру з Риму і був коронований королем франків в місті Реймс. Це була перша християнська держава в поганському Mt ою.

Предком Кльодвіка був Меровій, тому династія звалася Mepo- вінками. (4. т. 9. ст. 808 -809). В тих часах королі приймали різних урядни­ків. Один з них звався "Майор дому", щось в роді "дворецького" наших княжи: часів. НаслІдники Кльодвіка не ходили самі в походи, а висилали з військо майордомів; перший з них був Карло з Лянден. Майордоми вели всі державні справи і набрали такої сили, що за останнього короля з роду Меровінгів-Хіль- дерика ПІ. майордом Пенін Ш.. зв. Малий, з роду Карол і нґ і в (правнук Карла з Лянден) вислав потаємне посольство з дарами до папи Захарі! з запитом, "Чи то є правильне, щоб король, який не виконує королівських обовязків, носив титул короля,а той що виконує всі обовязки короля послів титул "дворецького" (майор дому). Папа Захарій відповів, що хто виконує обовязки короля, пови­нен носити королівський титул. Маючи запевнення і дозвіл папи, Пенін Малий замкнув останнього короля Хільдерика ПІ. до манастиря, а самий проголосив себе королем. Коронував його св. Боніфатій, висланник папи, що реформував церкву Франків. Так почалася франконська держава КаролІнґів, (4. т. 17. ст. 204).

Папа Захарій помер скоро після коронації Пепіна. Після Заха­рії став папою Стефан II. І Візантійська і Римська церкви виходили з фальши­вого, заложения, що віру Христову можна ширити лиш в 3 мовах: латинській, грецькій і арамейській (зюдепщеній). В той спосіб грецькі імператори, щоб відірвати словян від словянського окружения І легше їх згречити, переселили з Балканів понад пів мільйона родин антів і словінів в Малу Азію, де вони за століття згречилися. Грецька армія в часах пани Стефана її. -це були згре- чені словяни з Малої Азії. (205. ст. 36- 136). Коли папа Стефан 11. зустрівся з Пекіном, перед ним стояли 3 грізні проблеми: 1) задержати льонґобардів, які приготовлялися здобути Рим; 2) задержати напір арабів, що здобули майже весь Піренейський півострів, і 3) оборонитися від Константипольського собо­ру, який приготовлявся Імператором Константином, щоб силою впровадити іко­ноборство в Римі. Папа Стефан хотів увільнитися від візантійської гегемонії. Першою була проблема льонгобардів і Візантії. (4. т. 17. ст. 204).

Заходить питання, що діставав Пенін за допомогу? І- Він ви­магав повної коронації папою в Реймсі, II. Права місійної церкви, тобто права ширеная Христової віри мечем на схід від рену між поганами. III. Усі землі які він силою наверне на Христову віру будуть належати до франкошської держави. Папа згодився. Коронував вдруге ІІепіна, дав йому і його наслі- дникам право на здобутих землях основувати єпископства, іменувати нових єпископів, а епископа міста Реймс відніс до гідности архиепископа (примаса, який коронував королів та іменував нових єпископів). За ті всі привілеї папа виторгував, що екзархат Равенни по ріку Пад, 1/3 Італії дасть у володіння папі, а на північ від ріки Паду охрестить льонґобардів у латинській вірі (були аріянами) і прилучить до Франковії. При коронації папа надав Бенінові титул "патриція" - (батька, оборонця Риму). Воєвничий Бенін розбив льонґобардів, навернув їх на латинський обряд і в двох походах 754 і 756 рр. вивіз величезні багатства до Франковії, що їх льонґобарди награбили перед тим (4. т. 9. ст) 808 -809, 205 та 237). Так появилась панська держава і перша національна, звана місійною, франконська церква. Чи давати дозвіл папою усувати дідично- го короля та узурпувати його корону васалем і лучити в одній особі голов - ство церкви і бути світським володарем держави, було згідне з наукою Христа, коментарі полишаємо теольоґам.

Натиск візантійських Імператорів, що називали себе найвищим церковним наставником обох церков, на Рим, змусили пап усамостійнитися від Візантії і на насилля відповісти силою. Франкам національна місійна церква припала до вподоби. Король Пепін, з благословення пап, дослівно що року робив похід за походом на поганські землі, які вогнем і мечем навертав на латинську віру і щороку прилучував до Франковії нові землі та привозив ве­личезні багатства з новонавернених христіян до Франковії. Скільки при тому здобуто і спалено міст, скільки помордовано людей, хроніки не згадують, але Христова віра в димі пожеж І крови ширилася на схід від Рену, на Балканах і в Малій Азії. Тим самим способом лиш іншою мовою, там латинською, тут грецькою. (4. т. 17. ст. 948 -949 та 205 ст. 154 -160). Так постає містицизм Римської церкви і франконської держави.

Франконське духовенство проповідує в Імя Христа з благосло­венням пап війну з поганами,а франки привозять з воєн великі багатства.

Росте на кров/ і грабежах Христова Церква і багатіють франки. Це входить в кров, в національний обовязок, в призначення Богом завдання франків і стає їх містицизмом. Чи це було згідне з містицизмом Христової Церкви і Ного перших апостолів, лишаємо до вияснення теологам.

В кожному разі горді візантійські імператори, що до упадку Візантії уважали себе головами вселенської церкви, горді візантійські па- тіярхи, що присвоювали собі титул "вселенського” та щирили різні єресі, змусили пап но майже 500 літах візантійської зарозумілости, зайняти оборонні позиції а опісля перейти до наступу. Так настала релігійна ворожнеча в лоні Христової Церкви; вона є вислідом людських похибок і зарозумілости обох сторін. Містицизм сусідів Руси-України і наш розглянемо на іншому місці.

Повертаємося знову до каст Індії.

Кожна Каста в Індії мала дідичну професію. Каста гончарів виробляла горшки століттями. Гончар по-індійськи звеся кумхар- наше гор- шкар, тому назва кухар - той, що доглядає горшки при варенні. Кожна каста мала свій уряд зв. пан- чять -пан наше урядник, чять - рада. - Г’ада урядни-

-302-

вається свояком богів,по індійськії "лава -банягу" -лава-бог І банлгу -спіль­ник, свояк (219), (Під того пате слово "банда", яку обєянус спільна профе­сія).

Крені - брагмани ділилися на 2 категорії; Крені сонця "Ад-хва- ри аддо, "хвара" - сонце, наше "хоре", І жреці зв. "Гагарі" (219). ІЬтар мав вищу функцію. Він приносив жертви богам на підвищених місцях - гор­бах. Ila Гуцульшині "гагар”, це невисока гора з довгим хребтом, а невисоким верхом. Говорено: пасеться на гагари, побіг готарем і т.и. На карпатських "готарах ’’ готарі - Арені наших пранредків принос или жертвовальну ⅛rρτay богам, Lior А гні - вогонь ту жертву приносив богам до неба.

Ila Гуцульшині від назви гагара - жреіія, слово ’’го- тар" - гора перетривало мабуть около 10 тисяч літ. Жертвування "соми'’ бо­гові сопни робив жрець "Адхвари”. (220). В '’Упанішадах’¹ говориться, що звичайні брагмани, які ιnorι н я, чи щотижня виконували традиційні обрили для людей, звалися "атмапи". Це були родинні жреці (капеляни), Вони давали ЖИТТєВЄ, [Х'ЛІІ'ІЙИе ДИХаННЯ жерТНОПрИІІОІИЄНПЯМ /!УИН.ПОЛИНИ. Вони BJH-TyiUUlH в родинних обрядах жертвоприношения х. Нони очищували душі людей нід гріхів магічними формулами молитвами та (жертвами кадила й цвітів). Розуміється не за дармо), (221). Без атмана, що знав символіку обрядів, приносити жертви було заборонено в усіх 4. парних (221). Він відмовляв призначені на ту піль гимни, а родини за ним голосно повторяла. (221), Вія того наше, "атаман".

За наукою брагмииїв, Брагма створив кшатріїн - боярство і їх опікунці богів IiWpy₁ Варуну, Сому-сонце й інших. "Ксатрам" - кшатрії, це найкраще створення Брагми, але брагман, це син Брагми, джерело роду κιuaτ- ріїв, тому йому треба віддати пошану.

Брагма створив виш - небо і бога Вишну, опікуна вайшів, по- ІНЛІЙСЬКИ "НІШ" (польське WCb) IMJlCHHKiB землі і помічників Вишну - вайшів, менших богів, насів, рудр та інших. (221), На останку створив парну щудр (но-індінськи "саудрам”). При відправі обрядів брагман починав обрядову церемонію словами; "Брагма снага" - наше; Брагми благословення (219, 220). Наше слово "сват і сваха" у весільних церемоніях є покриті сивиною тисячоліть, ще від матріархату. Сваг - жрець, словянське велков-верховний наше "волхов", благословив у святині еварога ю вожен цін (наш сват), а жре- Kimt - свахи відмовляли благословення - ритуали илідіюстм, росту дітей, худоби і ідщ-тя для новоженців, В Березові старинному гнізді руських кнщт- ріїв - боярства 2 свахи, ідучи З новоженцями ДО церкви, несли El рукцх КО.1ІІЧІ, символ бога - сонця, урожаю - розмноження, завицені в ручно ткані з різ- ноколірової вол і ч ки пояси, які носили (обі статті). Ті колачі новоженці після слюбу муєіли з "їсти". Старовинні пояси бояргтвн, ткані ще у X III. і XIX. ιrrθΛ. були 3 сяжні (б м.) Довгі і від 25 до 40 цм. широкі (10 - 15 інчін). У XX. ет. ті пояси з такої нестроі водічки виробляли лиш около 2 м. довгі І [іі ЦМ, широкі з довгими китицями Hll кінцях.

Пояси охоплюють бедра людей, лоно, місце нового життя. У Бе­резові під час вінчання свахи стояли обабіч молодої пари. Мама молодої пав - чала доню "клякни на полу довгої весільної киреі - опанчі молодого, то буде тобі в житті послушпий. Подумай, скільки бажаєш дітей обох статей і скільки худоби, TO H ЖИТТІ CHOBlIHTt_tCKⁿ. Це (K ITiriKll колишнього благословення "сваг¹'. Також батьки молодого і молодої благословили дітей до шлюбу і пізніше кли­кали себе взаємно "сватами”.

Студіюючи історію і мову Індії з подивом І пошаною стверджуе-

-304-

—305—

займати докладно означену територію. На війну, оборонну чи зачіпну, пот­рібно було віча. Купецькі валки для охорони від касабів і степовиків вимага­ли віча. Jia вічу кожний горлав, поставали бійки, скидали та вибирали ^,'ата­ман ів", а при тому пили "сому". Меду в Україні і в Індії було под остатком, В касабів бджоли вигибали від студені, сома не росла. В оріїв кожний рід, а пізніше стан - варна, дбав про себе, а це витворило партикуляризм І само­любство особисте і станове, ненависть поміж станами. Голод гнав ловця і кочовика в громаду. Урожайна земля і худоба робила хлібороба самовистар- чальним. Він єднався в гурт лиш під час грізної небезпеки по довгих вічевих сварках. Частіше пробував ховатися, чи ратуватися утечею в ліси.

Так історія Індії помагає нам дивитися іншими очима на.минуле індо-праукраїнців. Вона вияснює нам багато такого, що до сьогодня важче бу­ло зрозуміти.

Пригляньмося ще деяким назвам індійської мови, історії й мі- тольоґії. "Вркодар" - врко - вовк, дар мав 2 значення - дарунок 1 жолудок, Arni — вогонь за віруванням індів і русів мав очищаючу силу, Скакання черед вогонь на Юра і св. Івана у нас. Змії "наги", демони-півбоги були голі, поль­ське "наґі". Живуть в Наталі, наше падолі-глибині підземному царстві. Мали лице й руки та тіло до пояса людське, а замість ніг -хвіт змії. Скити по­ходячи від Геракля і Паґині. Індійське мріта - смерть, амріта -безсмертя. Слуга по індійськи "сірамдра", наше "сірома", вічний слуга в чужого. {Як наш колгоспник). По іпд. "дварака" name святе місце, від слова двара -святий. Від того походить наше слово "двір", подвіря, святе місце (в англійців до сьо­годня) родини, колись роду, а пізніше столиці племени. В ІНДІЇ було 7 святих міст, мабуть в память перших 7-мох народів праіндів, що наїхали Індію. Знан­ня по Індійськи ^,,відия" -наше ведати, знати. Віддаючи честь шанованій особі індоукраїнці підходили до шанованої особи "за сонцем",з ліва звернені пра­вим боком. Це був "бон-тон" наших прарусів і індів. В березові танець зав- сігди починається "за сонцем". В церкві з Свангеліем" обходили захристію також "за сонцем" (37). Племя, що заселювало в Індії сьогоднішну провін­цію "Джумну" обабіч ріки Ямуни, звалося "Каліпди". Племя каліндів було на Поморю (Балтик) і в Персії. Бог вітру по-індійськи звався "Ваю". Від того наше слово вію і вітер. Кожний індійський цар був коронований найвищими брагманами й намащуваний святим олійком - Миром. Називався "раджан" -наше слово рядити або бгумі -паті -наше землі "батько". Іпд. Маліна, імя гарної німфи, наше ягода малина. "Варуна" бог води, Дощу, від того наше "вар", вивар із сушених овочів, що має вигляд кольору дощівки. Колись до­щівка звалася "вар", дар бога Варуни. За віруванням індів людська душа по смерті за гріхи переходить у звіря або дерево.

Духи предків це були B TeuepilHHbOMy розумінні ангели хоро­нителі роду. Тому їм треба було кілька разів у році приносити жертви і від­мовляти відповідні ритуальні гимни-прохання. Наш дід,ух і мисочка з ку­тею на вікні на Святий Вечер- це дрібні останки тих старовинних ритуалів, звичаїв, що в індів задержалось до тепер.

По індійськи "ніска ¹¹ наше низький, маловартісний. Тому До сьогодня мала (6 ґр) мідяна маловартна монета в індів зветься "ніска". Івд. "Цатир" наше "Датель" - це друге імя бога Брагми, дателя неба й землі. ІЗ індійських віруваннях до сьогодня є 3 світи.. "Сварґа" -небо наше Сварог, "Бгумі" - земля (по нашому "бгумі" - це богиня) і “Патала" (н. падол) світ темноти, наше пекло. Індійське "Бгута" - це злий дух - привид. Після ін­дійських вірувань велике нещастя віїцуе для людини привид духа, коли його побачити з правого боку ( на праве плече), Взагалі правий бік в індів не приносив щастя. Бгутів створив бог "ІШв" у гніву. Бог ІЦів (не ІІІіва) мав,як і його жінка " Айяй - Калі, на чолі трете вогненне око, з нього міг випустити вогонь, караючі духи-привиди Й хороби. Бгути підлягають наказам Шів(и). Він їх посилає, коли хоче когось покарати, тоді вони зявляються з правого боку, наводять на людей блуд, водять по лісах, затемнюють ум, роблять людей убивцями, злодіями, зависними і гордими, дурними й зарозумілими. Від сло­ва "бгут" походить слово бута зарозумілість, титуломанія, самохвальба, гор­дість, Індійське; "Мрту" - богиня смерти, наше мритя, морь і Морана. І иди вірили, що в Гімалаях с гора "Сумеру" (кімер) де живе Індра й Інші боги. З під тої гори випливає свята ріка "Ма-Ґанга" - мама Ґанґа, що зійшла з неба (Цім. в мин. часі "Ґеґанген") Гора "Сумеру" доказує, що інди були су мерами, наші кімери, як в Месопотамії. ^rFi самі назви усюди трояться і четверяться. Індійське слово "гана" - це по нашому "зганити", ганьбити, догана, підпоряд­кувати духово, впровадити в замішання. В індів знаком бога сонця була"свас- тика", що походить від слова "свисті" - святий, гарний, ясний. Свастику знайдено також з часів микенської культури па кераміці острова Крети. Гіт- лєр взяв свастику за символ Ш. райху. Свастика до сьогодпя с релігійним знаком бога сонця Індії.

Іпд. "сварі" - наше сестра; Інд. "цвета" - наше цьвіт і сви- тання;: інд. "саніб - синій.

Сома, напій богів, його вони подарували людям Для довгого і щасливого життя (галюцинація, гарні привиди і под). Сома звалася також "амрита" (напій) безсмертя. Інди вірили, що батьком усіх богів був місяць; він 14 днів наповнювася "амритою", а 15- того дня всі боги приходили до місяця на забаву й починали попивати амриту і за 12 днів усю випивали; тоді місяця не було видно (був порожний). За взором богів "дудлили" амриту - со­му індо - праукраїнці і Русь. Інд. "кеча" - кучері, кечава - кучерявий. Інд. "ґріва" -грива коня; єугріва - повногривиЙ (233 та 221).

Обізвавшися коротко з мовою індів, прабабкою і нашої мови^а- чимо, як близькі слова санскриту до нашої мови й сьогодні, хоча ці об і мови ділить віддаль 3500 літ часу. Таких порівнань можна б наводити сотнями. Му­симо при тому зазначити, що таких паралель не зустрічаємо в мовах мон­гольській, китайській, чи африкансько - арабській. Це ще один незбитий до­каз, що Оріянна - Цраукраїна була колискою мов, культури й цивілізації білої раси. Інші раси були учнями білої.

Частина ill.

Нам відомо, що жінки в оріїв у добі патріархату були куплені та ставали власністю чоловіка. Чим багатший був чоловік, тим більше мав жінок. Котру жінку умерлий чоловік найбільше любив, та повинна, але не мусіла, іти з ним разом згоріти на кострі, щоб чоловік не був самітний у "Вираї" (70 ст. 348 -349). Tbй звичай принесли інди з Hpayкраїни в Індію і це практикувалось в Індії ще в X. стол. Теперішні закони забороняють жін- кам, вдовам спалювати себе на кості, але жінки в Індії, хоч їх є о 2 % менпш від чоловіків і кожна могла б вийти вдруге заміж цього не роблять, головно по селах. Не вільно їм умирати на кострі, то вони умирають в інший спо­сіб (200).

Уже арабські подорожники записали, що руські та індійські жінки е дуже вірні і йдуть на костир з любови. (70 ібід). Варто ще пригляну­тись, як в Індії вмирають добровільно вірні індійські селянки з туги за помер­лими чоловіками. Там існує повіря, що Бенарес - це святе місто, а кожний, хто в тому місті помре і буде спалений, то його душа оминає мандрівку і йде просто до неба. Також хто постить, терпить і молиться в тому місті залом- мерлого, того душа виходить Із звіряти і йде просто до неба (223). Індійські вдови, щоб вимолити прощення гріхів для своїх чоловіків, йдуть після спалення свойого чоловіка в рідному селі, сотні миль піхотою, босі до Бенаресу до так званого "дому туги". Там над берегом ріки "Ма-І анги" - матері неустанно біжучої, стоїть той довгий, мурований будинок, де знаходиться велика т. зв. "жалібна кімната¹¹, спеціяльно побудована па ту ціль. Підлога вимощена к;> мінними плитами. Там перебуває сотні вдів, вони сидять з відігненими під себе ногами, накриті з головою до землі грубою, густою дергою (простиралом)

1 без перерви повтаряють "гара Рама, гара Крішна". "Гара" - наше горе біль, смуток. Рама - це герой - титан - втілення бога Вішни, що помагав за часу перебування на землі людям, боровся з демонами, яких перемагав, (4. Т. II ст. 510).

Крішна, по- нашому темношкірий, це мабуть єдиний з дравід­ських богів, прийнятий в пантеон білих арійських богів. Син восьме втілення Вішни робив багато чудес, допомагав бідним людям. Вішна, бог неба Вишу приймав душі до неба. Т&му вдови просять синів Вішни (про поміч і заступ­ництво за ними й за їх мужами перед Вішпою) (4. т. 11 ст. 510 -512).

В полуднє, раз на добу, вдови перериваю™ свої благання і ви­ходять над берег ріки, де побожні люди приносять їм милостині, їжу. Одну годину віддихають чистим повітрям І їдять це, що люди їм принесуть,кусок хліба, трохи рижу і т.п. Після такого обіду, ідуть знов до тої кімнати, на те саме місце, накриваються І повторяють ту саму фразу. Вечері, ані снідан­ку не мають, чекають другого полудня. Самоа розуміло шо ті вдови, завинеш з головою, з браку кисня і їжі сидячи скоро, вмирають і кожного дня кілька сидячих завинених постатей уже не рухаються. По них приходять сторожі, завивають трупів в їх покривала і на державний кошт - спалюють. Спорожнені місця займають інші. (219, 223).

Звичай палення трупів інди принесли з Праукраїни. Щороку в Бенаресі спалюють около 50.000 трупів багатих людей, що мають гроші на ско­рий транспорт. Коли домовину привезуть на місце спалення, недалеко від то­го місця над рікою, завішують на високій бамбусовІЙ тичці лямпочку за ду­шу померлого, В ЯКІЙ І'ОрИТЬ т. зв. "ґгіт" - тому лямпка зветься "ґгіт". Ґгіт - це так докладно перетоплене коровяче масло, іцо діставало прозорість чистої води і виглядає, як чистий студенець або желятина. Індійське слово "ґгіт" має

2 зненєння -це брама, двері або прохід через високі гори. (Англ, "гейт"-прохід). Від слова ґгіт походить наше "ґніт" до свічки чи лямпи, яким проходить віск, чи нафта до вогню. Та лямпка виновнена'Тготом" означає двері-браму, про­хід душі до неба цього мерця, якого вогник уносить душу, що вийде при пален­ні з тіла померлого. "Ґгіт - це свята оливаз масла, яку освячують брагмаи. Масло в іеідів є святим оліє м, тому Й корови є святими створіннями. Ґгіт так докладно відчищений перетоплюванням, довгі літа не псується і має за­пах свіжого масла (218, 223). Мерця, завиненого в червоне, нове простирало (Христос, завинениЙ в нове біле простирало, намащений миром, був поло­жений в новому гробі Старовинний звичай оріїв ). Занурюють в святу ріку Ma - ґангу, яка обмиває з тіла всі гріхи душі бо душа чекає на визволення з тіла в голові мерця. За віруванням індів * душа людини перебуває в голові. Мокрого мерця полишають, щоб обсох і насмаровують тіло пахучим "ґгітом, заправленого миром. Намащеного завивають в прости­рало і кладуть на костир. Червоне простирало -символ бога вогню, щоб він був ласккавий перенести тіло й душу до неба. (На Hpa-Pyci посипали тілочер- воною охрою, символом Агні.) Костер в індів, залежно від заможносте помер­лого, мусить складатися з різного пахучого дерева задля пахучого диму. Черева для запаху: сандалове, камфорове й мінґове. (218,219,223). Бідніші, що не мають грошей хоч на 3 пахучі поліна, уживають листя з них. Найстарший син, а коли такого нема, то брат померлого обходить з запале- нем смолоскипом 5 разів костер і його підпалює. А тоді бере грубий дру- чок і 5-ма ударами розбиває голову, щоб випустити Душу померлого. Не­допалені кости й попіл складають в скрипку і третього дня обливають ті кос­ті солодким коровячим молоком, вивозять на середину ріки Ґанги (па про­вінції в інші святі ріки) і висипають у воду. Десять днів по спаленні труна, родина померлого уважається нечистою. Свояки померлого, на знак жалоби голили голови, держалися дому померлого й робили ритуальні поминки за нього, бо без них душа померлого не може почати інкарнацію. (І чекає на ті ритуали при засвіченій лямпочці на бамбуку). ТІ ритуали за довгі до описування. Вони складаються із зливання води й приношення жертви з га­лушок рижу й молока богам і самі теж їдять. Та пожива-рижові кульки з молоком, та кожна їжа називається " пінда”, в сумерів їжа звалася " рінда", в наших гуцулів - мерінда, риндя, мериндя. Ч и це припадок? При тому перед іціслятої поживи відмовляють ритуальні молитви за померлого (4:т.1 1.cτ.511 512).

По 10 днях душа померлого починає, за віруванням індів, ін­карнацію, залежно від гріхів, в добре або зле (погане) тіло (звіря ти чи пла­за). По якомусь часі (мабуть 40 днів) відбуваються знову поминки з жерт­вами з в. " шрада", на яких споминають не лиш душу померлого, але душі Й усіх померлих предків роду. Запрошені гості за відмовлення ритуальних мо­литов дістають маленькі дари. Шрада - поминкові сходини відбуваються під керівництвом родинного жреця атмана. Щоденні релігійні церемонії індів від­буваються переважно дома. Там знаходиться куток, де є Що найменше один образ, або статуя 3 лицевого бога Брами. Звичайно таких статуй є дві або більше. У богатших, як і в римлян, є окремі кімнати з і статуями або обра­зами богів. Той куток, чи кімната, називається " нуя", де "поют" - спі­вають гимни і перед якими кладуть що 2-3 дні свіжі квіти і палять ладан (ібід).

Перед і після їди співають гимни. Сакральні церемонії відбу­ваються в Індів в їх хвилі на родин, коли ще дитя не народилося. При наро- динах відбувається перша церемонія освячення водою, коли ще не відтятий пуп. Десять днів після народив, мама й дитя є нечисті (ібід). Одинадцятого дня жрець переводить обряд очищення а дитя дістає Імя. (Ібід).

Ми коротко заторкнули родинне життя індів, бо їх ритуальні звичаї ще до сьогодня в 70 % подібні до наших. ЕЗізьмім хоч би поминки за померлих. У нас в 40 днів по похороні було Богослужения за померлого і; церкві. Запрошеним гостям давали їсти, на вікні стояла мисочка з т. зв. "коливом" для душі померлого (солоджена кутя). Гості молилися перед і після їжі, а опісля господар або господиня дому (заможніші) давали кожному гостеві білий колач, з проханням помолитися за душу (імя рек) померлого ; душі, які лиш пригадували від прадіда і прабаби, почавши з роду господаря й господині. Те саме в 40 днів в індів. У нас за померлого "віддавали " - святкували рік річницю смерти з тою самою церемонією в індів 3 рази :г> року (Ібід). В Березові при народженні повитуха обливала дитя водою і при засвіченій свічні робила т. зв. " молитвання" разом з присутними (дорослими) за щастя народженого, називаючи його іменем, яке родичі хотіли, а опісля купала-мила. Жінка в нас після породу не повинна йти до церкви, доки в церкві священик не відчитав над нею і дитиною очищуючої молитви. Це нази­валося " виводом", " йти на виводи" з нечистого стану. Як бачимо, то старі дохристиянські ритуали, які до сьогодні задержалися в Індії, потвердила в нас Церква.

Iia дохристиянській Русі тіло померлого палили також, (70.τ.l.) Малі діти до 7 літ в Індії не палять, иривязують до трупика камінь І вкидають у воду на середині святих рік (2 2 3 ). Жінки в Індії до сьогодні працюють тяжче від мущип. Перед кожним заняттям відмовляють т. зв.:" нявку" - про­хання до богів. Від слово нявка полишилося в нас слово "нявкати" (кіт няв­кає - просить).

В жовтні індуси обходять задушні дні. (У нас також). Тосвято називається "Дівалі" - наше дарування, давання.

Тоді Індійські жінки і дівчата латають стіни, дах хати, зма­щують долівку лайняками змішаними з глиною, мужчини сидять в тіні дерев. Вечером, коли мазана долівка висохла, жінки в кожній хаті засвічують ма­ленькі лямпочки з ггітом, в середині і на зовні, на вікнах, дверях і в углах хати. В хаті ціла родина, як у нас на Святий Вечер, падає на коліна перем статуями двйіх божеств; богині багатств Дакшими (тому у нас назва страви локшина) і Ґанґешою, богом сили з головою слона. Інди вірять, що духи предків можуть того вечера випрохати в богів рідним те, чого їм найбільші' потрібно й про що вони того вечора просять богів. Формула молитви - про­хання:" O могучі Лакшімо й Ґенешо, уздоровіть мене, чи когось з рідних або дайте нам убрання і їжу цілий рік" й і шиє. (2 2 3,2 4 0. та 4.τ.l І ст.5 10). Тої ночи ціле село освічене, як в казці, а ціла рідня навколішках довго ввіч шепоче свої мольби - благання з твердою вірою, що вони будуть вислухані. Богиня смерти І терпінь з 3-тим оком, як було згадано, зветься "Калі", тому наше слово каліка, це жертва, покарана оком "Калі". Перед кожної* святинею в Індії є широка площа для прочан, що навивається, як і у пас " май­дан". (2 2 3, 2 3 9, 2 4 0, та 4. т. 11 ст. 5 1 0).

Індійські прочани співають на майдані побожні гиміїи, що нази­ваються " Пуя". (24 0, 4. т. Il сі. 5 11).

Індійці дали світові літературні шедеври, Рамаяну, Магабгара- ту, Закон Ману, що стали основою модерних законів римсько-англійських. Сьогодні той великий народ отяжів, збайдужнів, зпавперизувався духово й економічно на найбагатшій землі в Азії. Кому потрібні ті мільйони аскетів, що с тягаром суспільности І живуть з милостині, сотні тисяч монахів мільйо­ни брагманів, що живуть з бідного народу і десятки мільйонів босих щорічних паломників, що замість огородити свої поля від табунів коров, вештаються ЗДОВЖ і UOtfepeK Індії і в більшості цілі тижні живуть з милостині, замість взятися до корисної праці в (метених з бамбуку хатинах, обліплених лайняками. Індійці, як і українці, гостинні і ввічливі до чужинців. (2 3 9 ).

Ilaftepea жменя португальців, а опісля англійців і французів держали в залежності Індії та Індокитаю сотні мільйонів народу, століття, як нас москалі. Нам ясно, чому москалі стараються опанувати Індійський океан - Індію та Індокитай. Ile около 65 0 мільйонів населення тихого, покірного, яке вірно працювало б в колгоспах, а в московській армії були б знаменитим матеріалом до опанованая світу. Там сьогоді границі.Америки, яку боронять американські герої від комуністичного заливу. Там на найкращих землях Европи й Азії заломилася в протягу тисячоліття в обіймах алькоголю і нар­котиків духова, а в парі з тим і фізична сила, гордого, культурного, білош­кірого " Ґоґа" з землі " Магоґа", внука Яфета, правнука [Іоя. Стає теж ясним, чому видається мільярди гроша на наркотики й алькоголь, щоб духово отруїти білу расу.

Погляньмо ще на найбільшу ріку Індії, яку вважають богинею " Ма-Ґапґою", що випливає з під гори " Сумери", на якій, за переказом "Вед’¹, жили Індійські боги (2 3 9,24 0). Старовинна індійська релігія пере- тривала в 7 0 % у первісному виді від 3 8 0 0 літ (2 3 9). Тому, що богиня І ан- га (1 560 ам. миль - 2 73 0 км довга), обмиває в купальників усі гріхи та приймає їх останки на вічний спочинок, вона є серцем і духовим центром вірувань індів до сьогодня. Цікаве також і те, що в Індії, як і в Україні,кує зазуля, тоді, коли в Китаї_? Монголії і Московії зазулі немає. (4. т. 12 ст. 136-157). Як богиня І анґа зійшла на землю і стала " Ma" - матірю ін­дів? Міт-леґенда говорить таке: Колись дуже давно жив в Індії король "Ca- ґар" - наше "Чагар". Він мав 6 0.0 0 0 синів і забажав принести жертву богові Брагмі за їх щастя, найкращого зі свойого стада, коня на якому ще ніхто не їхав. Кілька синів, висланих пригнати коня зі стада,заявили, що кінь пропав. Тоді вислав усіх своїх синів, за вийнятком наймолодшого, шука­ти коня. По кількаденних розшуках, сини збігом обставин-з і йшлися коло ха­тини святого монаха Канілі, аскета Бога Індри. Бог Індра з зависти, що ко­роль но приносить йому ніякої жертви, украв коня і привязав його коло ха­тини Канілі, що відбував аскезу мовчання. Обурені і змучені сини короля, лайкою-криком збудили аскетника з його роздумувань і почали його обиджа- ти. Капіля, якому перервано аскетизм, став дивитися на товпу царевичів гнівливим, пронизуючо-довгим зором, від якого царевичі спалахнули вогнем і замінилися в попіл. Тому, що вони проклинали невинного аскетника, їх ду­ші були присуджені до кінця світу блукати в лісах і горах без права увійти ти до неба. Коли король дізнався про нещастя синів, став благати аскетника щоб ратував їх душі. Капіля відповів, що лиш богиня Ґанґа може це зроби­ти, якщо б захотіла зійти на землю. Король з народом благали богів про ласку і боги скинули Ґангу в ґімаляї під горою Кімер-Самар, девона пере­мінилася в ріку й обмила від гріхів ∑ιyrrri 60.000 сипів короля,які увійшли до неба. (1 98,2 00).

Ніякий мужчина на світі не має 6 0,0 0 0 синів. Якщо б кож­ного дня родився син, тоді потрібно було б около 180 літ. Додати до того⁴ дитячі літа і старість, то це було б понад 200 літ. Деж тоді дочки? Самі си­ни ніколи не родяться. Король Carap і його 6 0,000 синів, це був король І нарід наших цагарів - чагарів, яких столицею був Цагарин, нинішний "Чиги­рин". Пагари-чагари були одним з племен антського союзу І в антських часах заселяли степову полосу нравобіч Дніпра. До антського союзу входили крім найсильнішого племени антів, чагари, саїти, саударити, асиї і сарати. (2 25, 2 2 6). Ґеограф ПтольемеЙ розмішує ті племена иа правому соці Дніп­ра, аж по ріку Вислу. Сарати займали Покуття. (Племя - нарід чагарів до­кладніше розглянемо при державі антів та родини Чагрових за галицького князя Ярослава Осмомисла), Carap і його 6 0,0 00 синів наводить на реальну правдоподібність, що наші чагари одні з перших около 1 75 0 р. до Xp. виемі- грували підбивати Індію і в боях з дравідами згинуло його 60.000 дітей-вої­нів. Паян Анти-це потомки роксолянів, цебто рекс-алянів.

Знаємо, що були царські скити, царські сармати і такими були реке-аляни, королівські аляни, предки галичан і Пониззя Дністра. Ці землі в давнину називано " Роксолянією" (2 2 6 ), у римлян, турків І Польщі.

Султанову жінку Апастазію Дисовську, попадянку з Рогатина, яка 10 - літною дівчиною попала в татарський полон і турецьку неволю, тур­ки називали Роксоляною за її походження з Галичини-Роксолянїї. (225). Додамо до того, що Лисовські дуже старовинний і дуже розгалужений бояр­ський рід, гербів Бонча, їжак, Корвін, Лис, Леліва, Любим, Мудроеики, Повию Перегодя і Сліпий ворон.

Польська назва Лисовські походить від назви лис, а не ліс,бо від ліса в польській мові, був би.!японські (14 1).

Як ми вже згадували, ніколи не виемігровує цілий нарід зі своєї вітчизни. Так теж було із нашими чагарами. їх пень остався в Рок- солянії І ми бачимо їх в антському союзі.

Було це 1300 літ пізніше. Знаємо, що назви орійсько-пра українських племен всюди двояться, трояться, а навіть четверяться. В |И. стол. бачимо цагарів - чагарів між рікою Інгулом і Дніпром, приблизно на лінії теперішнього Никополя до Чорного моря. Ix столиця IJarapou - Чигирин була зайнята антами (2 2 5).

Так ми пізнали легенду індів про народження святої " Ма-Ґан- ги", та народу саґарів, правдоподібно перших пробоєвиків, що пробили шлях І увійшли до Індії. Вони стратили в боях з дравідами 6 0.0 0 0 бойовиків. За ними можливо увійшли варни. Чергування приходу племен з ІІраукраїни в Індію, ані їх числа ніхто не записав. За 550 літ тих племен увійшло сотій а може й тисячі, що разом мусіло бути їх кілька мільйонів, коли вони засе­лили простір около 1/2 Европи. Чи сагари й варни були одні з перших, це лиш здогад, з огляду на великі страти сагарів і назви варн. Та еміграція з Ilpayкраїни на всі сторони світу, так ослабила матірний пень, що скити, то- гари, масагети, сармати, аляни-роксоляни займають вилюднені степи-полоси, й і іон пхають одні одних на захід аж до Ecn а н її. Кочові кімери-сумери, ав-, тохтони південних степів України, були викинені одні в Малу Азію, другі ж півострів шлєзвік-Гольштин, ЯКІ після кількох століть почали громити римлян. До Праукраїни і їх племен ми прийдемо. І

Що до другої версії-легенди про народження Ґанґи, то як було згадано, височина Декан була в старовині островом. Океан доходив до Гіма- ляїв Ґанґи на світі не було. В наслідок тектонічних дій простір сьогодніш- ної Індії піднявся понад позём моря. Острів Декан став височиною {1 000 м но над поземом моря). Там були великі вульканічні потрясения, бо на ви­сочині їекан е 3 5 0.000 квадр. км. поверхні залиті лявою-базальтом (4.т. 12 ст. 123). Той катаклізм відбувався десь від Г.опену до Пліоцену, від 5 8-21 тисяч літ тому. Ніхто не знає, скільки тисяч літ піднімався континент, щоб постав Індійський півострів. (4 ібід). Людина появилася на світі понад 1,5мі- льйон літ тому. В Азії людина появилася около 5 00.0 00 літ тому, (2.cτ. 33) Тому легенда про народження " Ма-Ґанги” може бути правдоподібна.

Бог Брагма створив брагмана з уст своїх. Тому їх зайняттям, призначеним Брагмою, стало навчання людей релігії. Кшатрій був створенийз рук бога, тому кшатрії повинні правити й обороняти державу. Вайшія був створений зі стегон бога, їм наказано займатися торгівлею, ремеслом і посі­дати землю, гнудра був створений зі стіп бога, тому їм наказано бабратися в болоті ниви та служити вайшіям в обрібці землі і двом старшим варпам. В Індії від II. стол, до Христа були відомі 2 сильні держави Магадха іКошаля, які постали зі злиття малих державок - племен, що появилися після завоюван­ня Індії оріями. Царство Магадха находилося в середньому бігу Ґанґи, а царство Кошаля лежало на північний захід від Магадхи під Гімалаями. (Гл. Карта стародавноі Індії).

В У. стол. до Xp. царі держави Магадхи завоювали царство Ко­шаля і Кашію із столицею Каші, тенорі шний Бенарес. Ila півдні Індії появля­ються держави Адхра, Камінґа, Чола, Чера та [Іандія; на півночі держави Гандхара, Кашмір, Пенджаб, а в гирлі Інду держава Сінд. Сінди надали наз­ву ріці Сінд, що пізніше стала зватися Інд, від якої одержав назву цілий Ін­дійський півострів (1 9 8,2 4 2). Столицею держави Магадха (Мага - велика) було місто Раджарха. В Магадхі панувала династія Раджанів (-рядити, пра­вити) парів ¹¹11Іайнунага’> раджан - цар Гімбісара (5 19 - 49 1 р. до Xp) прилучив до Магадхи державу " Anraⁿ, положену в долішньому бігу р. Ґанґи, У той приблизно час перський цар Дарій 1. здобув на півночі державу Гандха­ра та Пенджаб і цілу долину ріки Інду аж до моря. Індійська провінція плати­ла Перській державі 3 6 0 талантів золота річної данини. Ч^алант золота рів­ний вазі 2 5,2 кг. в 327 р. до Xp. Олександер Македонський розбив персів І вдерся до Індії. Після смерти Олександра 323 р. до Xp. почалося повстан­ня Індії проти греків, яке очолив молодий кшатрій Чандрнгунта з Династії Моуріїв. Він 3 18 р. здобув цілу північну Індію й оснував сильну державу. Його син БІндусара (2 9 7 - 272 р. до Xp.)підбив частину нинішнього Афга­ністану, Белюджистан і майже цілий Декан (1 9 8, 242).

В державі Біндусари (її будемо називати від її основника,дер­жавою Ч андрагунти) розвивається управа ріллі, збіжжя та бавовняного дерев­ця, з якого почали виробляти полотно. Розвивається шовківництво, металюр- гія, а в звязку з тим розвивається промисл-ремесло Й торгівля. Ткацьк центри в містах Ванга, Ватса, Маткура, Апаранта, Камінґа й Каші мають ткацькі цехи, що зєднують по кілька тисяч ткачів. Військо во полонених замі­нюють, як і иа Русі, в рабів. Чужі раби звалися " цеса" - наше пес,свої дравідські " даса". Ix потребували багаті купці і землевласники, що назива­лися " ситхі" - наше "ситі", наповнені майном (19 8).

"таланти" (25.2 кґ золота), Хто мав талант, був великим багачем. Від τort наше талант-доля, здібність. За часів Руси були гривні 1/2 кг-мові злитки. Гривнями звалися і менші куски, які боярство носило на шиї. В Індії сьогод­ні підставовою грошевою одиницею є т. зв. "крора". Вона мас 100 "лакнг, кожна лакша має 100.UUO рупій. 4 3/4 рупій -- І доляр. Kpopa це 10.000.000 рупій. (4. т. 12 от. 45).

Ще варто приглянувися, як зростав національний державшій прибуток на просторі IO літ самостійности, це е від 1950 до 1960 р. Держав­ний прибуток в 1950 р. виносив 10.240 крорів (крор-це щось вроді таланту). Це рівняється 21.031.563.120 дол., за 10 літ (в 1960 р.) національний прибуток (бюджет) зріс до 14.500 крорів, тобто майже о ЗО %.

Як бачимо, то народові індів і нашому потрібно волі. Багатс­тво, культура, добробут і слава та велич нації приходять з волею дуже скоро, Індія сьогоді щораз відважніше крокує історичним шляхом, поруч інших малих, недавно звільнених афро-арабських народів, разом з народами, які ніколи не були гноблені і не знали неволі, назустріч ВОЛІ СОНЦЯ ЗОЛОТОГО.

Усамоетійнилися народи, що мають по сто тисяч населення. Коли наша дорога Україна, наш 40 мільйоповий нарід ніде поруч індійського, звільнений з московського ярма на зустріч волі. Той час зближається, чи застане він пас обєднаним і приготованим час. волі зустрічати?