І. ФЕДЕРАЦІЯ - БУРМА.

Ifa схід від Індії знаходиться держава Бурма 19.677.000 меш­канців простором 261.757 амер, квадр. миль (677.924 км2). ц_{е κ}p₁₁⅛_{a r}∣p ∣ долин з теплим кліматом, мороз буває тільки в горах понад 3.000 м висоти.

Бурма - це унія 10 більших націй: карих, кашів, чеків, поган, монів-хмерів (кімерів), паляпґів (полян), ариканів, лисів, шапів і бурман. Усіх націй-племен, що говорять іншими наріччями е понад 100.

Деякі гори Бурми до сягають висоти 5.000 м, одначе більшість з них мають в пересічі від 200 до 1200 м (4.τ,4. ст. 436 - 445).

Бурма має 3 урядові мови: бурманську, карійську й піанську. Інших 7 провінцій мають свою самоуправу. Грошова одиниця носить стариішу назву "кият" - (київський).

Колись першою столицею Бурми був "КиянГ" і від тоді, мабуть, походить назва грошової одиниці - кият (ібід). Бурма має дуже догідне гео­граф іяне положення. Від півночі, північного заходу і сходу окружена висо­кими хребтами гір, з заходу І півдня обливає Бурму Бенгальський залив і Андаманське море, відділене рядом островів Андаманів і НікобарІв від Ін­дІЙського океану. Серединою Бурми над ріками Іраваді, Чінгвін та долішного бігу Сітанґи й Сальвени простягаються урожайні долини, де вирощують багато рижу, тютюну й бавовни. Бурма ексновтувала до 1962 р. щорічно 3 мільйони тон рижу. В горах находяться численні підземні багатства та дорогоцінні роди дерева. З підземних багатств є срібло, олово, цинк, цина, мідь, тунґст (дротики до жарівок), антимон і нафта. Бурма мас свої рафінерії.

Народи Бурми входили до краю століттями, як і до Індії. Чер­гування і час того входу важко сьогодні устійнити, але додумуються, що пер­шими були, провдоподібно, наші кімери, які до нині називають себе хмери або мони - тобто мужі, люди, - індійське "Ману". Опісля мали увійти тепе­рішні каччі-ни-каші - по індійська качча-каша. Мабуть разом, чи дещо піз­ніше прибули карі, теперішні карени. Це втретє зустрічаємося з назвою ка- ренів-карих, що їх вітчизною була Каринтія. Дальше лиси, яви, погани, чами, аракани, чеки, шани й сотні інших. Докладно так, як в Індію, Ці народи вхо­дили з Індії долиною ріки Браману три і через гірський перехід Цанґсав ( Пас- сав?) в пасмі гір "Паґа". Вони входили в долину ріки Ченґвін та розходилися по цілій Бурмі. Ті племена прийшли, правдоподібно, ще перед індо-оріями около 3 - 2 тисячі літ до Христа. Можливо, що в часі 1.H0? р. до Xp. Піди їх потиснули дальше. Бачимо, що одна частина кашів осталася в теперішній про­вінції Бігар, що колись звалася Каші, а місто Каші (Бенарес), теперішнє Ba- ранасі було столицею Кашії (Бігар), що граничить з нинішним Бенґля-Деш, Народ дешів, це мабуть наші даки, бо їх столиця від 4 тисяч літ до нині нази­вається "Дакка". Це вже в третє зустрічаємося з назвою кашів; вперше в Ірані, в горах "Заґрос-Загіря". Також наші даки дублюються. В Індії ки­тайці назвали їх "деїн”, а назва бенґля походить від Бенґальського заливу, над яким вони живуть до сьогодня.

Археольоґічні розкопи в Бурмі, в провінції "Аракан", виказали, що індо-ара-кани - орії— капи, племя, яких столицею до сьогодні є місто в (Італії cm.

Це було б доказом, що ці племена прибули з Оріяпи- Праукраїни. Монети в Аракані, згідно з археольоґічними доказами, походять з часів при­близно 800 ρρ. по Xp. (246).

Самозрозуміло, що іпдо-орії, яу і інди в Індії застали там уже інші темношкірі народи - монголів і негроїдів, цебто австральоїди з Австра­лії, а монголоїди з Тибету. На деяких з тих знайдених монетах є написи санскритом.

Химери вірили в анімізм, Місто Галінґа, перша столиця оріїв— хмерів доказує, що в Бурмі, як і в Індії, було племя калінґів, наших на Русі літописних галіндів-голядів, Це імя стрічаємо вже втретє. З того часу в Бурмі коло старовинного міста Швебо-(племя шваби-Швабія)(4.т.4.ст.439-246). знайдено археольоґами урни, на яких є санскритські написи в мовах племен Індії кадамґів і нию з VI. го стол. по Xp. Також буддизм, то походить з ін­дійської JCamii (Бенарес) в мові палі, а мова палі, це мова давної індійської' КашІЇ. В тій мові (так, як Христос в арамейській) Будда проповідував свою релігію. Видно, мова палі була близька бурманським каїніям І другим згада­ним племенам, бо буддизм визнає сьогодні 90% бурманського населення.

Мову палі витиснула модерна індійська мова. Мовою-палі в Вурмі, Тибеті, Цейльоні та, мабуть, і в і пін их краях відправляються до сьо­годні буддійські богослужения так, як у нас старославянською мовою. Усі буддистів на світі є 150.310.000. (4.τ.4. ст. 354).

Мова палі була сестрою мов Вед і Санскриту. Пригляньмося Їй: ¹

Сутта пітака - правдива правда, чиста правда, доктрина. Віл палійського сутта походить назва "сутана". Палійське сутта означало τaκ∣∙∙∙ навчання - діяльоґ, проповідування.

Будда народився 563, помер 483 р. до Xp_b Походив із кашського племени сакаїв або саків, з родини кшатріїв-бояр. Його батько Судгодан був царем того племені. Мати його звалася Мая (словянське імя),(це дг орієнтації),(4. т. 10 ст. 36).

Усі назви міст, царів Бурми подавано те в II. стол, до X;. в санскритській і палі мовах. Ті народи, а особливо хмери і погани будува тисячі буддійських святинь, які формою архітектури подібні ДО ІНДІЙСЬКІЇ але під оглядом мистецтва-ще кращі. Вони в різкому контрасті до буддій­ських святинь - нагод китайсько-японських. Поширення буддійської релігії в мовах палі і санскриту доказує, що народам Бурми були зрозумілі ті мови, бо йнакше учні Будди не могли б проповідувати іншомовним народам, буддій­ської віри мовою палі.

В Китаю визнає буддійську релігію лиш 17 % населення і то в тищ провінціях, де були в І. стол. по Xp. орійські мешканці. (4. т. 4 cτJ354).

Свої святині бурмани, як і інди, називають ''ступами". Чому наша ступа до опихання пінени ці і проса носила назву іидо-бурманських евяти- тинь, устійпити не вдалося; це мабуть тому, що я нашої ступи ніколи на очі не бачив, з знаю лиш з оповідань. Ваші ступи на сукно і збіжжя постали, мабуть, від слова "ступати-стукати-бити". У ступі на сукно у видовбаній грубій колоді, ступали - стукали по мокрому сукні деревяні клевці, порушу­вані водяним колесом; в збіжевій ступі такі клевці порушувались людською силою.

В індійсько-бурманських ступах скликають вірних до святи­ні дзвонами у вигляді довгого вальця-рури, в який бють деревяним молот­ком, Може від форми того вальця походить наша збіжева ступа, видовбана з округлої колоди. Для нас важним є тисячлітня спорідненість назви в Індії, Бурмі і т.д. і в нас. Мимоходом треба б згадати, що дзвони в формі вальця- рури були звані у Вавилопі і в Єгипті I(K)O літ перед Христом.

Тисячолітні бурманські стуни-святині, які доховались до сьо­годні, дивують архітектів світу своєю прекрасною оригінальною архітектурою, (гл. ілюстрацію).

Географ Птолемей, що жив около 140 р. по Xp. на своїй ма­ні Індокитаю, а також китайські джерела з того часу стверджують, що в Бур­мі в П. стол. по Xp. існували побіч себе 2 роди населення: індо-европейці й монголоїди. Індо-европейці мають культуру з Індії разом з буддійською ві­рою. Усі індо-европейці в Ii. стол. по Xp. мали касти, що звалися "кала"- по санскр. "коло", то зн. замкнені в родові кола (246) та (4,τ.4. ст. 440). Разом з буддизмом Індія почала вимін ну торгівлю з BypMoio_i а через Бурму сухопутнім» І морськими шляхами з Індокитаєм, а також Цейльоном.(У Тайлян- ді 89°₍₍ буддійського населення, на Цейльоні 60%, в Японії 60% (4.τ.4. ст. 354).

В Індокитай і Цейльон ішли Індійські, брагманські і буддійські місіонарі знаючи, що їх мову (санскрит і палі) мешканці тих країн розуміють. (246 та 4. т. ст. 439 - 440). ‘

Індійські мови і культура настільки домінували в Бурмі ще в IL столітті по Христі, що урядова мова й назва царів були індійські. Прав­да і це, що ця держава тоді ще не називалась Бурмою.

Держави - царства Бурми.

Від І. до IIL стол. по Xp. було в Бурмі царство індо-европей- ського племени-народу "пиїв". Столицею того царства було місто Прома, недалеко дельти Ipa-вад і. (Подібні назви рік маємо Сирії, Йорданії і Палести­ні: "Ваді-ірмук, Ваді-кальді, Ваді-гаріс" І под).

Сірійсько-санскритську назву ваді - вода прийняли до своєї мови теж араби.

В Ш. стол. но Xp. пиї були переможені народами карих і кімв­рів. ІІиї уступили на північ до міста Швебо над рікою My і в обороні від карих і кімерів, віддали себе у васальну залежність сильному монґоло-китайському цареві ціанів, держави "IllaHci^tl якої столицею було теперішнє місто Юнан над озером Тієн-чі, на схід від бурманської границі.

Не можна закинути поганам дикунства чи жорстокости. Це нарід веселий, співучий, культурний, забавний, як наші гуцули, обдарований природою мистецтвом різьби, золотарства, архітектури, привітні, гостинні, чисті, охайні, люблять спорт, музику, театр, який називають "иве". Той на­рід в часі, коли правив Бурмою, за 233 роки (до 1273 р.), побудував 5000 мен­ших і більших цегляних і камінних, стилево гарних святинь - ступ, з яких понад 2000 доховались до сьогодні, (ібід).

В 1273 р. ударили на Бурму татари під проводом Кублай-хана, шо завоював теж Китай. Погани втратили на 15 літ владу, (ібід). Цо смерти Кублай-хана Бурма визволяється, але за 15 літ увійшло до Бурми багато ки­тайців і татар, а бурмано-погани не мали сили їх вигнати.

Наплив чужинців, шо осіли всуміш з оріями, вимішали й мову, якою сьогодні говорять 13 мільйонів оро-бурманів.

В Бурмі е тапер 3 урядові мови: бурманів, карів і шаиів-китай - ців. (4, т, 4. ст. 439).

Мовна приналежність бурманів.

Мова бурманів дуже старовинна, а вимішана з іншими мовами перейшла великі зміни. Багато слів запозичено з китайсько-монгольських мов, е односкладові, мають кілька значень, залежно від наголосу і вимови. Абетку, як про це була згадка, прийняли палійську з Індії. Мови народів Ін­докитаю належать-за назвою німецького втнольоґа й лінґвіста-до т. зв. "аустріктських мов". Та мовна родина простягається від острова Мадагас­кару через Індокитай до Гімаляїв, з Індокитаю Мал ямським півостровом че­рез Індонізію, остров Тагіті, через Великодний острів до Чіле і Перу в Пів­денній Америці. Американські індіяни належать до аустріктсько мовної ро- шни (248).

Німецький етнольог, антропольоґ і лінгвіст, римо-катол. свя­щеник проф. д-р. Вільгельм Цім ід т, уроджений у Вестфалії, закінчив духовну семінарію в Болящії, університети в Берліні й Відні. Знав багато мов,вив­чав етнольог ію і мови. Був професором етнольоГії і лінгвістики в семінарії ■ в. І’авриїла у Відні-Модл іш'у. В наукових цілях відбував далекі подорожі для порівняльного вивчення мов. В 1906 р. оснував у Відні наукове товариство "Антропос-чоловік" і видавав журнал тої самої назви. Вивчав діялекти ста­ровинних мов І поділив ті мови, зв. аустрікські на 3 групи. Тому, що поді­лена ним людність живе в поблизу Австралії, він назвав їх на відміну від примітивних мов австралійських племен, мовою "аустрікською". Це був най­більший фахівець в етнольоГії, лінгвістиці Й аптропольогії, тому його виснов- ки-терміни прийняв цілий світ і визнає до тепер. В 1906 р. видав у Відні монументальну працю "Архів для аптропольогії" в 5 тьох томах. Він поді­лив аустрікські мови на 2 великі родини: 1. Маляйсько-полінезійську і

2. Аустро-азіятицьку, яку він ділить на 2 групи. Перша група: к і мери, чами, яраї, ради і сідапи чи сидопи. Ці народи - це індонезійці. Зо другої групи належать каші, мунди, таї та багато інших, До яких він додає японців, іцдоки- тайців, американських індіян. і давних сумерів з Месопотамії, (4.τ.2. ст.854).

Па мою думку аустрікські мови повинні називатися к!морськими (сумерськими) мовами.

59" class="lazyload" data-src="/files/uch_group89/uch_pgroup316/uch_uch6844/image/image059.jpg">

Продовження в томі другому якщо публика заінтересуєся і розкупить т. 1.

JI HOC.

-330-

Парод Ляосу повільний, довірливий, любить з найменшої ока­зії, навіть щоденно устроювати забави, які називає "баца". Еспанське "баця” - не широка, велика миска-ваза, з якої спільно їсть родина, лат. "Баця"- округлий овоч. Польське ”бапа"-це ватаг на полонині, що у великому кітлі баці виробляє з молока будз-сир. Ляоске баца має те саме значення. При­сутні на забаві- баці сідають на застелену матою долівку округлим колом доокола великої миски, І з неї спільно беруть мясо, чи риж. Ila кожній баці люблять, добре попивати. Лаосці займаються годівлею шовковика, управляють де можливо, риж і кукурудзу. Виробляють гарну мальовану кераміку,вироби зі срібла і твердої виправленої шкіри. Експортують цину і меблевий мате- ріял. (ібід).

Буддійські монахи, їх є в Лаосі десятки тисяч, бубнять іцо- рана у великий бубон, щоб люди виносили риж. За деякий час виходять у ве­ликому числі в тоґах, бронзової краски, а жінки вже чекають на вулиці пе­ред своїми хатами з кошиками, повними рижу. Кожний монах має горнець або кошик, величини около 3 літрів, підходить до жінки,яка стає на коліна і вкидає жменю рижу в кошик монаха. За около пів години кошики монахів повні, а в жінок порожні. Так в Індокитаю здорові, добре відживлені монахи живуть, як небесні птиці, що не йдуть в болото садити, збирати і в ступах опихати риж, а лише варять і їдять маючи вилив на населення. Не дивниця, що комунізм знаходить ґрунт для пропаганди в бідного населення Індокитаю (ібід та 251).

Варта теж згадати, як відбувається сватання в Ляосі. Ляос покритий лісами, попереділюваний горами, між ними розкидані малі села. Не завсігди в селі знаходиться пара для дівчини, багато хлопців вигинуло в довголітній домашній війні. Щоб піднайти хлопця, виходить мама з донькою на ярмарок. Вони несуть у гарно прибраних кошиках різні річи на про­даж. Молода дівчина, _l Віетнам був при кінці XVII. стол, уже так зкитай- щений, що урядова мова була китайська, аристократія звалась мандаринами, література була китайська, а раса а н на мів була так змішана з китайцями, що національна окремішність переходила 60% подружним ліжком. Одно з подру- гів було китайського походження, (ібід).

Під теперішню пору північні віетнамці - це мішанні монголів і анамів, мають ту саму вдачу, що мішанці Руси Й чудсько-фінських племен, Вони як і москалі, фанатичні, безоглядні, підступні, віроломні, цинічні і брех­ливі. З таким безоглядно жорстоким ворогом прийшлося воювати культурним американцям в джунглях Віенаму. (ібід ст. 146 А, 146 В ).

Історія походження віетнамців.

Археольоги Франції ствердили, що в Північному Віетнамі в неоліті жили люди негроїдної раси. У ’’бронзовій добі", около 1300 літ до Xp., прийшли з півночі монголоїдні племена і змішалися з негроїдами. Перед при­ходом монголоїдів около 2000 літ до Xp. прийшли в Індокитай люди орійської раси індонезійці-мал яйці і зайняли цілий Індокитай. Це були кмери, дравіди - маляйці та інші, вони як усі орії, ділилися на багато різних племен. Вівт- нам зайняли аннами і хами-чами.

Аннами не змішувалися з негроїдами, змішувалися з ними мон­голоїди (мабуть китайці), які почали натискати на анпамів (Ібід). Аннами по­чали відступати в гори і на південь. На півдні були вже чами і кмери, дале­ко відступати не було куди, аннами почали змішуватись з наїздниками. (ібід). Це кровне змішання витворило новий нарід, який (як і москалі) до нині захо­вав у своїй мові около 45% слів з орійськими пнями (як мадяри з руськими)! китайськими кінцівками, (ібід). Ті монголоїди правдоподібно були шанами, з якими ми вже знайомі, а які до сьогодні не говорять чистокитайською мовою, (4. т. 5 Китай).

У початках залізної доби бачилось їх натиск на Бурму, Ляос, Тайлянд і аннамо-китайців на Південний Віатпам і Камбоджу двох націй з різ­ними вдачами і мовами, що триває вже около 3.000 літ (4.τ.23 ст. 147-148).

Північний Китай (як і Москва) тисне популяційно й лінґвіні- стично на урожайний і теплий, чужорвсовий південь. Тому, що в Віетнамі нема ані одної ріки, місцевости, гори, озера, шо мають ι∏∏ української то­поніміки, доказує, що віетнамці прийшли з Індії морем на Маляйський пі­вострів і в ПІ. або 1/. поколінні кольонізували Віетнам, Маляйзію, Індонезію та інші. Вони (аннами) в Північному Віетнамі до часу приходу китайських шанів управляли мокрий риж в дельті рік Чорної і Червоної, а техніку управи рижу принесли з Індії, сьогодні ш пої провінції Кераля. (ібід).

Китайці, як і татари (в Малій Азії аккади і ассирійці, у нас греки) входили в чужі расово краї, як купці, вивчаючи мови чужих народів, чемно І услужно торгували. Вони осідали як купці між чужими расово наро­дами, пізнавали їх звичаї, внутрішнє життя, мілітарну силу, міжусобні бунти. В той спосіб без великих зусиль і cvpaτ в людях підбивали чужі території, ділили чужий нарід на к ляси, що себе взаємно поборювали (ібід). Тому в нас були "татарські люди", бо татарські купці -- розвідники за 10 літ від Калки до нападу Ватия знали відносини на Русі, Балканах і Угорщині так докладно, як в своїй Монголії. I¹OMy Ленін, прийнявши китайсько - монгольську так­тику, поділив нарід на кляси і з малими стратами зайняв шпихлір E в ропи — Україну нашими власними руками і кровю, Китайські купці осідали перед інвазією китайських армій по містах Індокитаю. Це відбувалося століттями. Монголи (греки і ассирійці) уміють терпеливо чекати, планувати, підготовити інвазію і несподівано вдарити. Ніколи не спішаться. В політиці під сонцем немає нічого нового, усе вже було колись. Щасливі народи, що вміють при­гожі історичні моменти (які коротко тривають) ловити обєднано за гриву історичних подій і запрягати їх до своїх національних інтересів. Це нази­вається по-модерному політикою І дипльоматією.

Прихід оріїв, самарів-дравідів в Індію з України відбувся в часах, коли самари-сумери прийшли вМесопотамію і Палестину (5.000 літ до Xp.). З Індії "пирогами" за тисячі літ прийшли в Індокитай, Маляйський півострів, Індо­незію та Ініїїі острови. Урожайні острови з теплим кліматом, обильною ріст- нею і звірнею манили оріїв більше, як континенти, в яких нападали одні на одних. Як орії з "моря" здобували чужі краї, ми бачили удар наших палистих і спілки на Малу Азію (4. т. 23. ст. 145).

Чами і аннами застали в Південному Віетнамі в дельті Меконгу кмерів. яких під натиском зкитайшених анпамів, витискають прав обіч ріки Меконґ.

Так змонголізований Північний Віетнам став сателітом Китаю, а Південний, підо впливом кмерів і місця походження, знайшовся підо впливом індійської культури І цивілізації. У 207 р. до Xp. Північний Віетнам був уже окремим китайським князівством під назвою "Нам-Віет". _j У Ill р. до Xp. Ііам-Віет прилучено до китайської держави як провінція "Ґіяо - Мі" (ібід). Так почаві¹ я політичний натік-к Китаю на Індокитай з Індійською культурою, проти якого не обєднано боронились бурмапи, к мери, таї, ляї і чами. Бачимо, що загарбницький натиск Китаю па південний, урожайний Індокитай, а тим самим Північного Віетнаму на Південний мас 2.000-літню традицію.

У XlIl. стол. цілий Індокитай знайшовся під владою Кублай -хана, імператора Монґоло-Китаю. За його панування мільйони монГоло-ки-' тайців переселено в Індокитай (ібід ст. 146). У X. ст. завойовують Півден­ний Віетнам китайці, що був вільним від смерти Кублай-хана.

У XVlL стол, прийшли до Півд. Віетнаму португальці 1 еспан- ці. Вони почали ширити Христову віру і з їх допомоги (кориєтаючи з ослаб­лення Китаю (Південний, а опісля І Північний Віетнам визволюються. Після португальців прийшли у Віетнам французи й утворили з Віетнаму 3 згадані провінції, продовжували ширити христіяпство в Півд. Віетнамі та полишили віетнамцям самоуправу і їх королів (ібід).

У часі наполеонських воєн сила Франції у Віетнамі змаліла. Північний Віетнам повстав проти Франції, наїхав на Південний і почали там переслідувати христіян. Франція, обороняючи Південний Віетнам, род почала війну з Північним І вела її до 1885 р. У тому році французи відзискали свій вплив з нова в цілому Віетнамі (ібід).

Від того року до XX. століття Камбоджа, Ляос і Віетнам, хоча мали свою самоуправу і королів, були французькими кольоніями,якими завідував Генерал-губернатор Франції. Весною 1914 р. Франція покликала з усіх З країн місцевий уряд до помочі губернаторові. Той уряд проіснував до 1928 р. а тоді той уряд. названо "Великою радою", її члени засідали в французькому парлямепті, а усім 3 краям надано в 1939 р. автономію. Фран­цузи робили ці уступки тому, бо перед II. свт. війною за виливом Японії по­чався індокитайський національний визвольний рух. Він розпочався в Тон­кій! (Півн. Віетнамі) ще в 1908 p., а по L світ, війні почав домагатися са­мостійності! Tohk і ну (ібід стор: 146 "А"). Самостійники заложили підпільну партію зв. "Чорний Прапор" та почали заводити терор. Ця партія за старан­ням /Іеніна розкололася на націоналістів-монархістів і комуністів, яких очолював Hrycn -Ai - Квап, що мав псевдо "Гочі - Мін". Гочі - Мін кидає кличі соціального І національного визволення, знаходить симпатиків в усіх З французьких кольоніях і в 1931 р. творить найсильнішу визвольну партію в цілому Індокитаї за московські гроші І зброю, (ібід).

Французи почали суворі протиакції. Це за впливом національно -соціальних кличів комуністів (Гочі - Міна) довело до обеднапня проти Фран­ції не лиш усіх партій, але і релігій буддистів, конфуцистів, до християн включно. В IL світ війні японці зайняли цілий Індокитай, кинули клич "Азія для азіятів" і почали організувати національні у ряди-сателіти Японії. Кому­ністи в спілці з націоналістами утворили уряд т.зв.Союз визволення Віетна - му. (ібід).

Коли японці уступали, полишали "Союзові" масу зброї й аму­ніції, а Союз перебрав у Віетнамі владу. Заки французи змогли прийти до Віетнаму, Гочі - Мін проголосив "Самостійну Демократичну Республіку". У січні 1946 р. французи повернулися до Віетнаму, Гочі - Мін не був ще досить сильний запропонував переговори. Франція запропонувала федерацію Індоки­таю з Францією. Республика Гочі - Міна увійшла до федерації, маючи свій уряд, фінанси, парлямент і армію та московську допомогу. Інструктори, вишколені в Москві, і московські спеціялісти школили армію Гочі - Міна, що зажадав від французів прилучення до його республіки Кохінхіни (Півден­ного Віетнаму), Це було 1947 р. (ібід). Переговори не довели пі до чого і в кінці 1947 р. Гочі - Мін розпочав партизантську війну. В 1949 р. Китай за допомогою Москви став "червоним". Гочі - Мін одержав допомогу і почав партизантку також в Лаосі, Камбоджі і Тайлянді. Московські й китайські Інструктори вишколили для Гочі - Міна сильну, модерно озброєну армію.

Почалася регулярна війна. Вона в Франції, під впливом комуністів, були непопулярна, а до того ще вимагала великих жертв крови й майна. Ця няти- літня війна закінчилася здобуттям комуністами останної французької твер­дині "Дієн-Бієн-Пгу" після 55 денної геройської оборони французів (7.. 1954 р. ібід ст. 146 "ІЗ"). Французів викинемо з Індокитаю.

Конференція в Женеві (21. 11. 1954 р.) поділила Вістнам на 2 держави. Після вільних виборів і абдикації иівденновіетнамського короля Bao-Дая, Америка дала допомогу Південному Віетпамові (1956 р.). Вибрано президента Пґо-Д1.-Діям. Так закінчилася монархія в Південному Вістна- мі. Дальша історія американсько-віетнамських відносин відома з преси.

Що жде вільні країни: Тайлянд, Дяос, Камбоджу і Віетнам після підписання мира Америкою І комуністами покаже недалеке майбутш Капітуляція вільного Південного Віетнаму буде капітуляцією американської політики. Вірмо, що Америка не дозволить потоптати своєї чести перед цілим азійським світом.

K A M Б О Д Ж А ( КІМ E P І Я -XME P І Я ),

Камбоджа положена на півдні Індокитаю. З заходу й півночі межує з Сіямом, Таиландом і Ляосом, зі сходу й півдня з ВСтнамом, з пів­денного заходу має морський беріг. Поверхня 181.035 кв.км. (69.884 амер, кв. миль). Населення 5.500.000. Около 2.000.000 хмерів-камбоджан живе в Тайлянді й дельті ріки Меконґ в Південному Вістнамі.

Це залишки хмерів з доби, коли Камбоджа-Хмерія була сильною державою, й її територія була вдвічі більша сьогоднішної. Реліґія-буддизм. Нарід камбоджів до сьогодні називає себе к мерами або кгмерами - хмерами й різниться мовою від бурманів, таїв і віетнамів. Деяка подібність у мові є з південними Лаосцями, що поміщалися з хмерами, коли витисненікитайцями з провінції Юнап, прибули в Індокитай.

Насувається питання, чому ж назва Камбоджа, а не Хмерія? Усі літописи к і мерів наших і камбоджанських пропали з тих самих причин, що і внас: 1. Напади чужих народів, що палили архіви. 2. Літописи вПраукраїні були писані на березовій корі, а в Хмерії на листю пальми. 3. Чого не зни­щили вороги в обох краях, те? знищив зуб часу, а в Камбоджі спеціально, де гарячий клімат і дуже велика вологість в порі "монсунів"- вітрів, що віють з моря і приносять щодня рясні дощі на протязі 6 місяців у році. Вологість знищила сухе пальмове/листя, а чого не знищив ворог, те зігнило з вологос- ти. Те саме було в Праукраїні. Якщо б Гомер в ЕвропІ, а китайці в Азії не записали про кімерів, ніхто й ніколи про них не дізнався ^Іб. Кімери-сумери в Іраку не мали ані берези, ані пальми, щоб па її листю могли писати Воші були змушені писати на табличках з глею, тому полишили нам архіви. Сама- рам в Цалестні спалили всі архіви їхні вороги. Це на відсвіження в нашій памяті про найдавніших автохтонів Цраукраїни, що залишили по собі на наших землях на памятку дві назви міст і дві назви рік -Самари. Це мабуть най­старші, 20.000—літні свідки, що незаперечно свідчать про нашу автохтон- ність на просторі від Балтику по У раль у часі т.зв. Мадленської доби, тобто 25 - 28 тисяч літ до Христа.

"Кмерія" -Камбоджа-це дальший доказ, що праукраїнська Самарій була тим маточником,що залюднила Европу, Малу Азію, Ірак, Іран, Індокитай, Індонезію І другі краї, про них буде ще згадка. Що індуси були також к !мерами, свідчить факт, що в їх "Ведах"-книгах знання,записано,що гора, з-під якої випливає свята ріка “Ма-Ґанґа", називається "Kiмер", па ній живуть усі їх (кімерські) боги.

У початках L стол, по ХристІ многі кмерські племена в Кам­боджі були обеднані в 2 державах. Одну з них китайські хроніки називають "Фунан - Кінан". а другу "Ченля" (253). Ченля - це правдоподібно кімерські племена "моли і чіни" (256), про них згадується в індійській "Бргятєамгіті" (Веди), що це були племена, що сусідували з Індією з нівнічного-заходу. Через одруження єдиної доньки котрогось з царів обох держав (чи підбою одної держави другою) держави Кінан і Ченля зєдналися. Це була подібна ситуація, як зєднання двох племен одного народу - Галичини й Волині в одну державу. Щоб не нарушувати суверенности обох зєднаних кмерських держав у назві, оба володарі назвали їх Злучена - зєднана (соборна) держава. У мовікмерів це називається "Камбу-джадеса". Сталось це около 550 р. За кельтсько -еспанським словником "Камбіо-джадер" означає "зміна бажання" або доб­ровільна злука. Коли португальці вперше відкрили Камбоджадесу, та назва була їм зрозуміла, і вони назвали "Камбоджадесу" - Камбоджею так, як ін­дійські варни і яти назвали кастами. За португальцями цілий світ західньої півкулі уживає до сьогодні назви каста і Камбоджа. Але Камбоджанці нази­вають себе к мерами по нинішний день.

Партія націоналістів, яка до тепер при владі, називається "Кгмер Іссарак',' шо в перекладі на нашу мову-це "Камбоджа самостійна" -Вільна, Самостійна Кмерія (4. т. 4. ст. 682). Слово "Кгмер" читається як "Хмер".

Коли І як кмери увійшли в Камбоджу, не подають ніякі джерела. Припускається, що вони прибули з долини ріки Аму-Дарія, через нинішний Афганістан в долину ріки Інд а можем чайками "пирогами" вздовж берегів Індії до Індокитаю. Через перешийок Малайського півострова в найвужчому місці, коло кеперішної місцевости K а рабу р, перетягнули "пироги" в Сіамський залив і заволоділи Камбоджею від сторони моря, правобіч ріки Меконг та південною частиною Тайлянду по ріку My н, як також південною частиною Ляосу по ріку Дон. (4. т. 4. ст. 680).

При тому варто приглянутись до назви чайок зв: "пироги".Пиро­ги - це вузький і довгий човен, його оба кінці підіймаються над водою около пів метра. Вони видовбані, чи випалені з одної грубої колоди. "Пирога" - назва українська, бо виглядає, як пиріг з округлої варенички тіста. За­хідно-європейські історики не розуміють слова "пиріг", дивуються, чому такі чайки з одного пня в Еспанії, Португалії, як і в Камбоджі до сьогодні називаються пірогами (В Еспанії "πipary⅛^,). В Україні до 1. світ, війни ви­довбаний човен з одної колоди називався також "пірогою". (252. ст. 19.). В стейті Дюізіяна ЗСА, що був під владою еспанців, того рода човни нази­ваються теж "πipaΓya*^,(4.τ.3.cτ. 822 - 824). Американські іпдіяни від 20.000 літ уживали таких видовбаних, чи випалених з одної колоди човнів (кену). Пазва пірога може походити теж від грубого порога - пня. (Назва праукраїн­ська). В Індії та на Багамських островах такий човен також називається говельної фльоти, заграичцоїи торгівлі. Крім того кмери застали в Камбоджі негроїдне населення. Кмери хоча впровадили на взір Індів "варни-касти" але внаслідок змішання рас проходило повною парою і теперішні кмери - це мішанина рас І мов. На жаль, так сталося з усіми оріями, шо виеміґрувализ Ilpayкраїни. Якось так складається, що кімери та інші орії, що виходили з Ilpayкраїни, відколи нотує історія, держалися трьох галузей господарства: примітивного рільництва, годівлі худоби і бджолярства. Торгівлю, ремесло, промисел давали видирати зі своїх рук - чужинцям. Слід запитати, чому воно так?

Відповідь на це дають сумеро-індійські джерела. Релігія давних оріїв заборонювалїі торговлю. Знаємо, що індуси, брамани, кшатрії і наше боярство не занималося торгівлею. Вайщі були більш землевласни­ками, як купцями. Ix сумерська релігія забороняла ошукувати, а в торгівлі без цього обійтися було неможливо, бо па кожній проданій річі треба було одержати зиск. Жреці, боярство не працювали на ріллі, до якої прикріплено підсусідків, рабів, калинників, закупів. Вільних селян і міщанство бояри обмежували в їх правах, де лиш могли. В сумерів, індів і у нас увижалося пониженням іти з кошиком чи мішком з дрібним товаром віл "дима до дима" - від хати до хати, показувати й захвалювати товар.Цю функцію вС’умерії ви­конували аккадські,а пізніше ассирійські т.зв. димкарі.в індів - китайці, а в нас на Русі - хозари, греки й жиди. Сумерське, Індуське і руське та усіх оріїв боярство забавлялося - бенкетувало. Руські бояри - купці,як знаємо з літописів, вивозили в Грецію, після знищення хозарської держави продукти власного виробу. Віск, мед, шкіри І невільників своїх руських, лише з іншого племени, за яких, після поганської вірч, гріха не було. У той спосіб ми самі себе обезкровлювали. Віра в Дажбога й Перуна та Інших богів, за вченням жреців, твердила, що хто є рабом на землі, той р рабом у Вираї. (70. т. 1. сти 80 - 100).

Селянство й раби усіх оріїв тяжко працювали в болоті на ріллі, від сходу до заходу сонця, в неділю за приміром боярства - пили, танцювали, а в понеділок напів тверезі Ішли знову до тяжкої праці. Піт знову заливав Ім очі, думати про торгівлю, громадські й державні справи - не було часу. Тужлива після зі скаргою на педолю звеніла доокола, а босі ноги дальше місили болото на ріллі або в наймах чужинцям. Так було в Су мерії, де ак- кади вели торгівлю, боярство і жреці бенкетували, сварилися, вели війни для здобуття рабів і награбления майна, а 70 % народу місили босими ногами болотнисту землю Месопотамії, копали канали, будували величезні святині, оборонні мури, а при тому також тужливо співали. Так було в Індії і Індо­китаю, де торгівлю і промисел взяли у свої руки китайці. Так було в нас до [. світ, війни.

Сьогодні в Камбоджі весь промисел, торгівля, фабрики, млини, тартаки і т.д. а навіть полов риби в озері Тонлі Can у руках китайських орен­дарів, ЩО Орендують Озеро ВІД Держави, ЯКИМ КМерСЬКе СеЛЯНСТВО MytJHTb платити подвійну або й вищу ціну за рибу. Сьогодні у вільній Камбоджі кмерський робітник носить на плечах 100-кільоґрамові мішки з неопиханим рижем з порту ріки до китайського млина, двигає пні в китайських тартаках і.т.п. за кілька рілів денно. ("Ріл" монета в Камбоджі).(4.т.4. ст. 681 - 253). Його брати й сестри бродять, як бузьки в болоті, садять і збирають мокрий

риж, живуть у малих бамбукових хатах, критих пальмовим листям або риже- вою соломою. Китайці, яких з около пів мільйона, живуть переважно по міс­тах, у гарних домах, добре зодягнені. Кмери, хоч мають свою державу, не пішли за взором саїв-таїв, які в червні 1939 р. знаціоналізували китайські промисел І торгівлю. Низький рівень життя індокитайських низів сприяє поширенню комунізму.

Погляньмо ще, чим був нарід кмерів колись І яку велику архі­тектурно-різьбарську культуру полишив для подиву -західньому світові.

За звідомленням археольоґІЇ, бачимо, що в Камбоджі не знай­дено ніякого сліду життя з часів Палеоліту. Це самозрозуміле, бо кмери -кимери жили в тих часах в Праукраїні. В І !еоліті 8-5 тисяч літ до Христа археольоґія вже виказує сліди життя людини в Камбоджі, подібні до євро­пейських. Знайдено камінні й рогові мотики до управи ріллі та зерна рижу. Знайдено кремінні клини, ножі, долота, молотки, гачки до ловлення риби, на­миста з різнокольорових шліфованих довгих камінців і ручно ліплену кера­міку. З пізніших часів кераміка, роблена на гончарськім крузі, розмальована в спіралі, безконечники червоною фарбою, в дечому подібна до трипільської (4.500 літ до Xp.),(4. т. 4. ст. 697). Знайдено також Гранітні фундаменти до­мів. З літаксі пороблено знимки останків кптіалів та водозбірників, потріб­них до іррігації рижу і навігації, копані около 3.000 літ до Xp. Прямокутники таких збірників води були довгі на 3 км. а широкй на 1,5 км. були долучені каналами до моря. (ібід).

Святині будували на горбах з високими, гарно різьбленими, у формі піраміди, копулами. Стіни святинь прикрашували золотом і бронзою та мистецькими різьбами людей І звірів (ібід).

Кмери, як і сумери в Месопотамії і дравіди в Індії, мали печат­ки, роблені з полірованого Граніту, червоного халькедону (рід кварцу), бронзи й цини. На тих печатках є сцени з санскритських леґенд.

З пізніших часів знайдено намальованого на склі скита у висо­кій шапці, в білих штанах і сорочці, з довгим волоссям, бородою і вусами.(і- бід).

Архітектура і мистецтво кмерів.

Кмери розвинули високе мистецтво архітектури. Його можна б поділити в звязку з періодами часу. Перший період охоплює час з перед Хри­ста до кінця І. стол. по Xp., другий від І. - до Xl. стол. В І. періоді жив і навчав Будда, що пюмер 483 р. до Xp. Його ученики рознесли його науку в кінці Пі. стол. до Xp. в Бурму, Тайлянд, частину Індокитаю та Індонезію. В Камбоджі буддизм прийнявся в початках П. стол, до Xp., це і стало причиною будови святинь у честь Будди. У тому часі кмери будують святині з цегли од­но- навові (Перед тим будували святині деревяні, як в Hpapyci, вузькі ііви­сокі). Це була довга прямокутна гал я, яка з усіх чотирьох сторін мала т.зв, "фартух" - піддашшя, піддержуване різьбленими колюмнами. "Фартух" був около 3 м. широкий І близько два м. нижчий від стін святині-нави, що була покрита похилим до обох довших стін дахом. Підлога святині й "фартуха" були вимощені шліфованими, щільно прилягаючими плитами червоного Й сі­рого Граніту. Всередині святині й під "фартухом" під стінами були вмішені статуї сидячого, стоячого і спячого Будди. Святині будували -звичайно на Гранітових фундаментах, на висоті 10-ти ступневих, широких сходів (гл. світлину). З того часу доховалося декілька деревяних, гарно різьблених ста­туй Будди, то переховуються в музеях Камбоджі і Віетнаму (4.τ.4. ст. 679).

Будову таких святинь розпочав правдоподібно перший відомий цар к мерів Ічана-Варман ]. (Слово "І чан" означує опору, фундамент, машт корабля. -Кельтсько-еспанське яченя-вар-ман - воєнний муж). Та перша фаза кмерської архітектури - це вплив індійського стилю (ібід).

В тих дохристі янських часах їхні царі звалися Самбори, бо перша така святиня, з якої осталися лиш руі*ни, була побудована царем Сам- бором в місті, що тепер зветься Компонґ-Тгом (Ібід) від слова "компонґ’’ - конструкція, стиль, Тгом-дом, велика святиня з копулою банеюу нас дім Божий, в німців І англійців 'Дом”. Це велика катедральна церква з копулою, англ, доме - копула, нім. Стефане-дом у Відні. ІЗ Камбоджі над рікою Сеном близько руїн святині Компонґ-Тгом, є руїни столиці першого царя Самбора, що теж називалася Самбор. Вад рікою Сяном е столиця другого Самбора. Це місто дожило до сьогоднішного дня. (ібід). Щойно тепер можемо зрозуміти, що назва нашого Самбора над Дністром, покрита около 10.000-літньою си­виною давнини, була правдоподібно столицею якогось к і морського царя Сам­бора перед їх виеміґруванням до Камбоджі через Індію. Як довго вони сиділи в Індії, коли прийшли в Камбоджу-не відомо. Які ж ми старинні "предковід- ські"-автохтони, потом І кровю скропленої нашої найкращої на світі землі, ніколи незабутньої, Дорогої України! Λ якже ж нас, із-за нашої розєднанос- ти, кожний наїздник на тій святій землі предків наших поневіряє-гнобить.

Після зруйновання святині Самбора в Компонґ-Тгом у І. стол. невідомо ким, архітектура кмерів стала більше самобутньою, національно- кмерською (ібід, т. 7. ст. 8...). Кмери будують святині й бані в формі пі­рамід на них, подібні в дечому до індіянських в Америці, а все ж таки сти- лево інші. Ті святині е такі мистецькі й оригінально стилеві, що під оглядом архітектури й мистецтва різьби не мають собі рівних в цілому світі. Цар Вачо-варман І. переніс столицю з міста Робюус до Сіем-Ріеп, де нобудовав в І/Ц. ст. велику святиню в новому стилі, яку назвав "Ясо-дгарапутра"-ве- лична, ясна святиня (у нас "ясу" віддавати), (ібід). Вачо-варман - зоркий, бистрий, уважний, англ, "ту вам". Усі кмерські царі, почавши від Вачо-вар- мана ]., скупчують свої святині й переносять свої столиці в найбільш на ті часи спокійне місце K мерії, нов и ще озера Топлі-Сап, Столиця була ослоне* на з півночі хребтом височини Цанґрек, що мала височину 300 - 500 м. з заходу були багнисті рижові поля, наводнювані ріками Борей І Сренґ, з півдня озеро Топлі-Сап, а зі сходу великі ріки Сен іMe-Koni'. Робили це кмерські царі тому, що зі сходу нападали на них хами (віетнамці), піддержувані ки­тайцями.

Кмерські царі вибирали на ту ціль плоскі гори, висотою 200-250 м і па них будували столицю і святині так, як наші предки побудували на горах Київ, центр України-Руси. Столиця Вачо-вармана І. була побудована на горі "Цгом Бекгенґ" (1Ігом-горб).(4.4. ст. 680).

Вачо-варман І. добудував святиню з тесаного й вигладженого каменю, і від тоді його наслідники будують в подібний спосіб усі СВЯТИНІ. Європейські архітекти й учені не вміють знайти відповіді на питання чим кмери,як і американські Індіяни в Чіле і Перу,шліфували грубі камяні бльоки до такої досконалості!, іцо без ніякого цементу камені прилягають так щільно, як би зрослися (ібід).

У Пі’ом-Векгенґ, в окрузі "Ангкор", столиця перетривала до XL століття. В початках XL стол, цар Удаяті-варман II ("Удаяті"-наше удатний, побідний, непереможний, наш Мстислав Удатний) побудував дві ка­мінні святині в подяку Будді за перемогу над ворогами таями і хамами (і- бід) Його наслідник Cypiя - варамн IL Сурія - сонце,'Авеста Pa бога сонця син войовиик) святкуючи слідуючу велику перемогу над хамами, поширив столицю на другу плоску гору та побудував величезну святиню-чудо кмер- ської архітектури, в подяку Вишні, яку назвав "Апґкор- Ват". Ангкор -це наше староруське Акрон, Акре, про що вже була згадка. Назва "Акрон” у нас, це була святиня, святе місце. Анґкор в кмерів мав те саме значення. Анґ- кор - Ват означає дослівно "Святе місто". Це була святиня величиною і будовою подібна легендарному Khoccobі царя Міноса на острові Креті (дав­ній Кандії). Тоді, коли з "Кнососа" осталися лиш руїни й легенди, святиню Апґкор можна оглядати й нині. Без провідника було б важко вийти з тої ве­личезної святині, бо вона займала 12 квадратових км. поверхні, має сотні подібних галері й, кімнат і тисячі колю ми. Ті ґалєрії тягнуться на всі сто­рони (ібід). Стіни й колюмни тої святині покриті різьбами, і нарисами, які представляють образи з індійських епосів Рамаяни й Магабгарати, з життя царського двору, армії і под. (ібід).

Дальше зазнайомлювання з архітектурою кмерів було б менше зрозумілим без обзнайомлення з їх історією, тому постараємось злучувати архітеектурні памятки з історією народу.

Історія держави кмерів.

Як вже згадано, около 550 р. п. Xp. Кмерія обєдналася в Кам- буджадесу - унію. Онуки паря зєднаної держави поділили Камбоджу (як нас­лідник и короля Ярослава Київську Русь) І почали між собою братовбивчі війни. З тих міжусобиць скористали хами (по китайські чами, сьогоднішні віетна.мцій сіями) і наїхали розєднану Камбоджу. Ті війни, винищили Камбоджу, бо ве­лись 250 літ. Щойно 802 р. зеднює цілу Камбоджу цар Джая-варман II (джая, апґл-джаянт - великий, могутній). В мові кмерів і назвах їх царів вражає крім українських також багато анґльомовних пнів. Англійські вчені твердять що вітчизною англійської мови √^,CaBτ Ращен", (4.τ. 8. ст. 537).

Історія Камбоджі (253) нотує, що кмери були сильні, войов­ничі й відважні, але незгідливі (ібід). Той великий цар вибрав на столицю місто "Прадок" • наше предок, предківське. Його внук Ясоварман ]. пере­ніс столицю в 889 р. на легкооборонну плоску гору і назвав її "Анґкор". "Ясо" по кмерськи малий, кельтськи "яко" малий, низький. "Анґкор"-це не лиш святий, але й головний. Походить від санскритського а-наґара-одна голова Цебто одна свята голова цілій державі. (Наше матір городів руських). Санскр. нагара - голова, маляйське неґара, теперішньо-камбодське "покор". (253 та к. т. 1. ст. 931).

Як уже було згадано, саї Й сами- чами прийшли в Індокитай пізніше. Ix мова тоді й сьогодні різниться від кмерської так, як наша ві московської. Тиснені з півночі китайцями, хами й саї посувалися на південь! натискали на працьовитих і заможних кмерів. Війни велися Із змінним щастям. За описом китайських купців кмерська армія була озброєна в мечі, списи й луки, мала "метавки” до кидання каміння та 200.000 бойових слонів. Прав­доподібно, к мери одні з перших освоїли й привчили до бою слонів та почали вирощувати мокрий риж. По смерти царя Сурія-вармана []. (1113-1150 р.) китайці післали свого мандарина-дорадника до держави хамів, шо ЗО літ вою­вали із к мерами аж їх розбив Сурія-варман II. (побудував з вдячности Вишні святиню в Аикор-Ват). У тих часах монголи нападали на Китай (253). Мон­голи - татари воювали - атакували кінно, стріляли під час атаки цільно з довгих луків і били китайців. Китайці перейняли тактику татар, сіли на коней, поробили сильніші луки й розбили незєдинених монголів. (1115 р. перед ДжІН- Гіс ханом), (253).

Китайський мандарин порадив хамам поробити довші луки, а замість слонів ужити коней й розбити кмерів монгольською тактикою бою. Китайські хроніки тих часів нотують, шо кмерське боярство убиралося в шов­ки та крашені бавовняні матерії, носили золоті браслети і нерстені, а на шиї, як оуське боярство, золоті гривні. Столове начиння мали зі срібла. У китайців срібло (стерилізує воду від бактерій) від найдавніших часів до нині е дорожче від золота. Щоб забрати золото й срібло від к мері Британський мандарин за хамське срібло й золото достарчив хамам коней, а китайські ін­структори школили кілька літ армію хамів. Чекали лиш на смерть Сурія-вар­мана П. (253). По його смерти між його синами почалися міжусобні війни. Хами почекали, шоб кмери ослабились міжусобною війною і в 1171 р. вдарили іа Кмерію. Кмерський цар не знав про нову тактику бою хамів, виправився зі слонами й армією на зустріч хамам, щоб перешкодити їм грабити край. Але хами післали фльоту з піхотою горі рікою Me-Кощу щоб здобути багату столицю кмерів. В бою з хамською кавалерією кмерська армія була вирізана, згинув теж і цар кмерів. Хамська піхота напала на столицю Анкор-Ват, яка, як І Київ,була огороджена валами й частоколами. Хами здобули столицю, зра* бували й спалили її враз з частоколами. Безборонне населення ратувалося утечею в джунглі. З населенням уратувався братанок царя Чжая-варман /П., утікши до Індії.

З допомогою індійської кавалерії він розбив хамів визволив Камбоджу від їх 9. літньої окупації (1180 р.),(253). Скільки хами вивезли з Камбоджі золота й срібла за цих 9 літ (як Андрій Боголюбський з Києва)ніхтс не записав.

Вигнавши хамів, цар Джаяварман 11. відбудував столицю, за­мість частоколу обвів столицю високими мурами. Із вдячности за визволення K мер її будує Будді велику святиню в місті Прага-Ka н, місці перемоги над хамами. IIa другій горі будує, тобто поширює Анґкор-Ват і нове місто нази­ває Анґкор-Том. В ньому будує велику святиню зв. "Байон". Оба міста АнГкор-Ват і Ангкор-Том займали около 25 квадратових км. поверхні. Оба були обведені камінними мурами (4.τ.4. ст. 93) та (253).

В обох містах великі, як гори, камінні святині Будди І Вішну, позолочені копули святинь прекрасно різьблені, сягали 70—80 м. висоти. Довкруги оборонних мурів міста наказав викопати рів (з водою) 200 м. ши­рокий та канал, що достарчав воду до міста в мурований збірник, 7 км довгий і 1750 м. широкий.

Можна уявити собі розмір святині Анґкор-Том Байону. IIe був квадрат, його бік мав 1.800 м. Середину святині творила "Святая-святих" з величезною статуєю Всевишнього бога Вішну під найвищою банею святині,В Анґкор-Том побудовано понад 100 шпиталів з безплатною лікарською обслу­гою для бідних людей. Джая-варман √∏. дбав про нарід, зреорганізував ар­мію, увів крім слонів піхоту й колісниці, прилучив до Камбоджі всі землі, засе­лені к мерами, що знаходились правобіч від Ме-Конгу,аж до моря, що їх відіб­рав від хамів, і частину пиніпшого Таиланду по ріку Myn від таїв. У тих провін­ціях живе ще до сьогодні 40 - 60 ⁰₀ кмерів.

В Лні'кор-Том кмерський цар побудував щось вроді "паризького Версалю” - різьблену палату з чудовими павільонами, поверхнею на кілька¹ квадр. км. Довкруги палати вела вимощена камінними плитами дорога, звана "слоновою". Поза дорогою побудовано палати вельмож.

У святині Байоп (4.τ.4. ст. 680 та 253), як про це вже згадано, була вміщена велика статуя бога Вішну, що мала чотири обличчя (Нашого Ґвітовида),(ібід), Та святиня має 5 великих брам, а над кожною брамою ви- різблена з каменя статуя Вішну - Світовида з 4 обличчями, та кожна з них має однаковий загадково-милосердний усміх, (ібід).

Спробуймо відгадати назву святині "Байон". У Франції до ньо­му боці гір Піренеїв в провінції басків над т. зв. Заливом басків (Біскай- ським) лежить дуже старинно місто "Байоне", що вимавляється Байоп, "по англійський"-"Бей", пишеться Бай, Це затишне місце-пристань, де море гли­боке й завсігди спокійне. Англійське "бай" має 5 значень, але головне зна­чення - це затишна пристань. (Словник Вебстера), Друге значення - це про­хід між кольонами та корабельний шпиталь. Усі ці 3 значення мала святиня Байон в Камбоджі. Вона була: а) пристанню-затишем для паломників з цілої Камбоджі (шпиталі, гостинниці), б) ціла святиня мала сотні чи тисячі кольон і проходи поміж ними; в) хорі з цілої Камбоджі в 102 шпиталях мали безплатне лікування.

Через французький Байоп в старину і нині переходили шляхи з Біскайського заливу на всі сторони. Сьогодні Байоп сполучений залізницею через Піринеї з Іберійським півостровом, Марсилією і,’!іоном (4. т. 3. ст: 313 та 155).

Через Анґкор-Том переходили шляхи з Бурми, Сіяму, Ляосу на південь, схід, а з Камбоджі на північ. Ці причини могли творити спільну назву поміж святинею Байоп в Анґ’-'ор-Том і французьким Байоном. Варто зазначити, що місто Байон у Франції було вже перед римлянами. Ніхто не прослідив, чи мова басків не має спільних пнів з к морською,чи в місті Байонне було в передхристиянських часах святині з назвою Байон. У французькому Байоні винайдено вперше в Історії байо нет-наше багнет, що поєднало пальну зброю зі списом га зробило переворот в історії воєн. Багнет ужито вперше в часі ЗО-літньої війни в 1640 - 1647 рр), (4. т. 3. ст, 312).

Велика святиня в Аиґкор-Ват була призначена на мешкання богів І гробівців для царів і їх родин. Там був похований Джая-вармап VΠ., що жив 90 літ. Той величезний храм обслуговувало лиш кілька найвищих жре- ців. Правдоподібно, там на взір месопотамських сумерів була астрономічна об­серваторія і нророчня кмерів (253).

Величезна байонська святиня, якої стіни з зовні І внутні пок­рито різьбами, була будована з гранітних б.іьоків; їх ломлено в горі Кулен448к високій, а тягнено 40 км сотнями, може й тисячами слонів, десятки років па місце будови (ібід).

Приглядаючись мистецьким різьбам і написам цієї святині бачи­мо, що вони відтворюють, наче літопись, докладно в подробицях щоденне жит- та всіх верств населення тодішньої Кмерії-Камбоджі: переможні бої кмер- ської армії під особистим проводом царя Джая-вармана II. з хамами, життя кмерського боярства, лови, нири, змагання, турніри. Представлено одяги, зброю, кавалерію і слонів у бою обох сторін, бої фльоти Fia озері Тонлі Сап, варення цілої свині на ловах у великому казані І т.п.Інші різьби представляють царя з ріднею та жреців в парадних одягах при богослужениях, чи в державній раді. Сцени з різних видовищ, спорту, цирку, ярмарку, який своєю подібні­стю нагадує український з перед І. світ, війни, зкиття селян, управа і збір мокрого рижу, подібний теперішньому в Камбоджі та двоколісний віз, запря­жений волами. Прядіння,(кухня,варення, плетення сітей на рибу в озері Тонлі Сап, вилив Me-Konry і т.п. (253).

Згадуючи озеро й ріку Ме-Конґ, варто приглянутися і їм: Озеро "Тонлі Сап" має в часі посухи 612,5 квадр. км, а в часі монсунів 1827,5 кв.км, поверхні. З усіх озер на світі дає найбільше риби, 135 тисяч тон або 135 міль­йонів кг. річно. Це дає нинішній людності Камбоджі 24,5 кг. риби на особу. В двоє стільки дають річковий і морський полов. Один кв. км того озера в час монсуну дає 15 тон добірної риби. Озеро Тонлі Сап є природним збірни­ком води, з якого каналами наводнюють 1.500.000 акрів землі під управу мок­рого рижу. (253 та 4, τ.4.cτ. 679-681). "Тонлі" - по нашому "глибина", поль­ське - "тонь" - глибина, наше тоня - болотяна глибінь, від того наше тонути. По-кмерськи "Тонлі" - це глибоке з болотнистим дном озеро, "Сап" має 2 значення: великий і багатий. Наше "сип" (насипай багато). Анґл. ^,, S A Р”це І. Сік з рос лин, II, життєві сили, 111. кров.

Ріка Меконг-це найдовша ріка Індокитаю й одна з найдовших рік Азії (2.375 км). Для індокитайців, а особливо для кмерів, що дали назву ріці Ме-Конґ, є тим, чим "Ґанґа" для індів. Знаємо, що ріка Ґанг в індівдо сьогодні - не добра, життєдайна богиня "Ma (наше мама) 1 анга". Тою самою назвою назвали кмери (а іпди це також кимери) свою найбільшу добродійку, ріку "Ма-Ґанґ". Португальці, що прийшли вперше в Камбоджу, назвали ріку так, як населення її називало: "Me" по-кмерське мама, "Конґ" життсдарна богиня, Португальці злучили обі назви в одну "Меконг". Для португальців слово "Конка-аво" не чуже (англ, "конкаве-конкейв") означає в обох народів вгнуту яму, печеру, вгнутий небозвід (в поезії) так у нас в піснях "небеса", а не небо (259). Санскритсько-к імерське слово Г анґа, англ, еспанське -Кон­ка- ве - це Цім. "ґанґ" від слова ґеген (що прийшла з неба) означає хід, рух ріки, а рухатися може і давати життя, лиш бог. Тому усі ріки в оріїв-кіме- рів були богинями.

Меконґ випливає високих на 5.000 м гір Тибету. Знаємо, що індійська Ма-Ґанга випливає з печери льодовика з під гори "Кімер" на якій живуть кхмерські-індійські боги. Ріка "Ma-Koin'" випливає з печери льодови­ка в Тибеті. Me-Koin' - це назва кмерська. По китайськії називається "ЇІян -тсеиґ - чіянг", по-сіямськи "Мая-Нам-іТонґ”, це Мама наша Ґанґа -боги­ня. В Україні є ріка Конка, притока Дніпра. Для народів Індокитаю, а особли­во для Камбоджі, міє Меконґ життєве значення з таких причин: ПІД час мон- сунових дощів ріка Меконґ підвищує свій рівень до 7 м. Повите столиці Пгом-Пен Меконг сполучується з рікою, що випливає з озера Тонлі. В тому місці горби обіч ріки звужують русло Меконґу, а зібрані води не можуть у своїй масі скоро проплинути на південь. Надмір води пливе горі озерною рікою до озера Тонлі, збільшує поверхню озера в 3 рази, Раки Сен, Caнґ, Борей та інші, що впадають до озера підносяться, а води з рік і озера розхо - дяться каналами на рижові поля й наводнюють 1.500.000 акрів ріллі під риж. Так води ріки Меконг йдуть 2.000 км вгору від місця впаду до ріки Тонлі (гл. ілюстрація). (4. т. 15. ст. 119 - 120). Це таке благословення мами-богині Me-Коні'и для к мері в, як Нілю для Єгипту, Евфрату й Тигру для Су мерії. Умі­ли кімери вибирати на широкому світі місця для переселень. Це перше доб- ∣ родійство Ме-Конґа. Друге: Меконґ випливає з льодовиків Тибету, пливе ' переважно горами і збирає допливи холодних гірських рік, тому має рибу гірську, високоякісну, рід пстругів. Коли Меконґ у часі монсунів виливає свої бурхливі води в ріку Тонлі, приносить масу риби, яку вливає в озеро-кру- тіж, що постає- в місці звуження русла. Риба, як знаємо, використовує по­вільнішу течію і пливе горі до озера Тонлі (4. т. 15. ст. 419 - 420). Це до деякої міри пояснює, чому кмери назвали ріку мамою—богинею Меконґ, яка живить (дає риж і рибу) кмерів від тисячоліть до нині.

Треба ще згадати, що Меконґ коло міста Кгонс у Камбоджі творить водопад, високий на 24 м. Й в часі розливу на 11 км. широкий. Можна собі уявити, яка це величезна природи я сила для майбутньої гідроелсктроста- ції в Камбоджі.

Американці під цю пору в дарі для Індокитаю (частинно вико­ристали цю силу і вставили турбіни, що заосмотрюють в електрику Сайгон та всі більші міста Камбоджі, Ляосу й Тайлянду-Сіяму. У майбутньому цей водопад може забезпечити кожну місцевість в електричний струм у цілому Індокитаю, (ібід).

Ріка дає часі посухи 20.000 кубометрів води в озеро Тонлі Can в одній секунді. У пору дощів дає 459.000 кубометів води насекунду _ι (ібід).

Коли б Камбоджа й Україна отряслися від ворожих ки­тайських і московських пявок, оба народи на своїх багатих землях, які Бог дав в дарі тим народам, зажили б багатим і щасливим життям. Наша гривня і кмерський ріл (55 ріл - 1 дол.) були б найціннішими валютами в Европі і Азії. Та хто б тоді, за висловом нашого поета, "старшому братові" буде "свині пасти"? Хто копав би москалям капали, добував золото в болотах Ко­лими, прокладав шляхи в сибірських тайгах, хто носив би китайцям за кілька рілів цілий день мішки з рижом, двигав "кльоци" в їх тартаках, рубав і сплав­ляв дерево рікою Меконґ? Що робили б, якщо б Україна й Камбоджа стали вільні, мільйони московських і китайських галапасів - дармоїдів, що живуть вигідно наганячами на прадідних землях поневолених народів? Бог помагає на­родам, іцо зеднано моляться до Цього й за свої права-в Його імені боряться. Бо сильна віра в Бога дає єдність, братню любов І витривалість та віру в свої сили. Невіруючих Бог полишає демонові, який сіє міжусобну зависть, ненависть релігійно-партійних отаманів, що витворюють хаос, в якому росте комунізм, наркотизм, алькоголізм, жорстокість, брехня. Усе те, що мали римляни перед зшікенням їх з лиця землі. Де вони? Де сумери вавилонці, троянці, картаґінці і десятки інших? Жиди з твердою вірою в одного Бога пережили в "гонениях" їх усіх, вигнали арабів з їх землі, на здобутій землі оснували свою державу і мріють про всесвітню імперію. Бог - це Єдність Любов, Віра і Покора, Збунтованих ангелів, що роздирали Ного царство на партії, викинув у Бог в пекло,

Найвищий час найстарішій білій расі оріїв, яких колискою була колись Праукраїна, застановитися над своєю майбутністю, вибрати Любов, Віру і Світло Бога, чи хаос, темноту І терпіння комуністичного диявола? Посередньої дороги не було і не буде.

Повертаючися до святині в Байон, мусимо зазначити, що її стіни без цементу в наслідок ошліфованая стоять до сьогодні, (ібід).

Зі смертю Джая-вармана П. могутність І золотий вік Кмерії Камбоджі минає ( 1220 р.). Ного наслідник Джая-варман ПІ. небагато до­будував, бо 1273 р. наїзд Кублай-хана, що був китайським імператором, пе­рервав дальший розвиток Камбоджі. За час татарського панування Кублай -хан, для споєння Індокитаю з Китаєм, уві* ^p Індокитай і Камбоджу сотні тисяч китайських кольоністів. У тому часі хами, за згодою Кублая, відірвали від Камбоджі гирло ріки Мекоиґ, а сіями відірвали кмерські землі на південь від ріки Мун бо кмери боронилися, (ібід).

По смерти Кублай-хана кмери з цілим Індокитаєм скинули ки­тайське ярмо, але піднятися до давної могут пости в безпереривних війнах з хамами й сіямами, не змогли. Ті війни із сусідами, тяглися століття зі змін­ним щастям.

В 1368 р. приходить до влади в Китаю династія "Міна";вона зєднала Китай. У тому ж році китайців було вже 65 мільйонів. В 1424 р. за 56 літ Китай мав 80 мільйонів населення. Китайський імператор з тої ди­настії Чу—Ті зорганізував велику армію і фльоту, заосмотрену в гармати, які стріляли залізними кулями (4.т.. ст. 582). Китайці знали тайну виробу стріл ьного пороху вже в XI. столітті. Па першенство винаходу стрільного по­роху претендують наші індуси (які мали "гар-мати), китайці й араби. Араб­ський Історик Абдул Аллаг в 1200 р, писав рро стрільний порох, як про щось, що існує від давна (4. т. 10 ст. 1339). Монах Бертольд []∣Bapn, альхемік, що винайшов стрільний порох в 1320 - 1325 рр. спізнився перед індусами, ке- тайцями й арабами на 250 - 300 літ. (ібід).

Згаданий китайський Імператор Чу—Ті вислав у 1428 - 1432 рр, великі армії сухопутні і морські на здобуття Індокитаю. Китайська ормія за допомогою артилерії до 1431 р. здобула цілий Індокитай без Камбоджі,а в наступному році був його останній удар на Малайський півострів і Камбод­жу.

Останний цар самостійної Камбоджі, Сурія-Варман III. (пану­вав 1405 - 1450 рр.) на вістку, то китайці зближаються до столиці, наказав поспішно вийти з міста всьому населенню і під охороною армії перевів його 270 км на південь за ріку Меконг. Там оснував нову столицю (що існує до нині) Пгном-Пенґ, та прийняв китайську зверхність. В рік пізніше китайська фльота здобула Індонезію, а царів Суматри й Цейльону, що ставили опір, виве­зено з родинами Й боярством до Китаю (4.т.5.ст.582-253).Китайці не знищили опущеної столиці і святинь Анґкор-Ват і Байон, але не дозволили к мерам повернутися до неї. Династія Мінґ панувала в Китаю до 1644 р. За той час столиця заросла "джунглею і про неї забуто, хоча китайська влада ослабла, Так перетривало забуте місто до 1861 р. В тому році французький зоольог (збирач рідкісних мотилів) Генрик Моугот, загнався в джунГлю за мотилем, якого він не мав в своїй збірці, і в джунглях заблудив,(ібід). Хто йде джунглі, бере завсігдй з собою, подібний до меча, закривлений сікач, но- еспанськи "мачет". Того дня було гаряче, Моугот завзято прорубував дорогу кілька годин і нагло побачив перед собою 3 позолочені, високі копули, ідо сягали понад верхи джунглі. Моуговт думав спочатку, то це галюцинація-привид, а він має гарячку, від укушення комарів. Він Довго стояв, щипав себе за руку, але золочені копули не зникали. Почав рубати дальше, аж знайшовся перед величезною святинею. Після 400 літнього часу забуте місто було знову від­крите. З тераси святині він побачив більше будівель, копул, ціле безконечно велике місто.(Ібід). З високої тераси він зорієнтувався в околиці.

Коли вийшов з джунглів, в першій місцевості спитав селян кмерів, що вони знають про велике місто, хто його побудував, чому залишене? Ніхто не вмів дати відповіді. Сьогодні Камбоджа гордиться своєю давноми­нулою культурою. Три найвищі золоті вежі, як тризуб, уміщено на їх націо­нальному прапорі.

Після португальців прийшли в Камбоджу голяндці, за ними ан­глійці, вкінці французи. Нині в Камбоджі французька мова є другою уряде вою мовою. Франція увільнила Камбоджу від залежности їх сусідів віетнам- ців і сіямів. В 1946 р. (6..) Франція дала Камбоджі самоуправу. В 1947 р. Камбоджа була проголошена конситуційною монархією (4. т.4. ст. 681) під владою їх князя Нордом Сіганука.

Камбоджа зі своїми сусідами переживає змаг за волю з кому­нізмом Москви й Китаю. Китайці не хочуть позбутися Індокитаю. Москалі бояться зєдиііення Індокитаю з Китаєм, тому стараються опанувати Індію, Бенгля-Деш та Індокитай. Без мільйонових мас тих країн Китай з Японією відберуть від москалів пілу Азію по У раль. Без 111. світ, війни той змаг не закінчиться