ЕВОЛЮЦІЯ ЖНИВАРСЬКИХ КРЕМ'ЯНИХ ЗНАРЯДЬ ТА ТЕРМІНИ ДЛЯ ЇХ ПОЗНАЧЕННЯ

Розвиток такого жниварського знаряддя, як серп, тісно пов’язаний зі становленням землеробства в Європі, яке відбувалося під впливом цивілізацій стародавнього Сходу, Схід­ного Середземномор’я та Півдня, що дали імпульс для швидкого розвитку землеробсько-скотарського господарства.

Прототипом жниварських знарядь Південно-Східної й Цен­тральної Європи вважається щелепоподібний серп єгипетського типу з двобічно обробленими крем’яними вкладнями. Щоправ­да, у ранньоенеолітичних племен Європи ще не була розвинута техніка двобічної обробки кременю і тому як вкладні до серпів використовували дрібні призматичні платівки, що, можливо, було продовженням місцевої мезолітичної традиції.

С. Бібіков зазначає, що в процесі дослідження ранньотри- пільського поселення Луки-Врублевецької було знайдено велику групу (144 екземпляри) призматичних платівок зі специфічним кутовим залискуванням (Рис. 1). Аналогічні платівки, які мали кутове заполірування від роботи, відомі з Караново (Болгарія). Вони виявилися пластинчатими вкладнями рогових або дерев’я­них серпів (серпи каранівського типу). Цими знаряддями були злегка зігнуті рогові або дерев’яні оправи, в які з увігнутого боку вставлялися під нахилом призматичні пластинки. Виступаючі з паза кути платівок утворювали зубчате робоче лезо серпа, що формувалося п’ятьма - сімома вкладнями, закріпленми за допо­могою смолистих речовин.

У Чехії невеликі пластинки з кутовим залискуванням виявле­но на пам’ятках культури лінійно-стрічкової кераміки (Volutova)

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) та культури накольчастої кераміки (Vypichana) [Бибиков, 1962, с. 5].

На думку С. Бібікова, ранньотрипільські серпи за прин­ципом конструкції, зовнішнім виглядом, способом кріплення вкладнів-платівок повністю відповідали аналогам із Каранова та центральноєвропейським енеолітичним серпам, реконструкцію яких зробив Ф.

Ще В. Хвойка, досліджуючи поселення трипільського часу у Середньому Подніпров’ї, неодноразово звертав увагу на зна­хідки своєрідних кременів та великих крем’яних пластин (остан­ні траплялися в скарбах, наприклад, у Халеп’ї), які він називав серпами.

Н. Скакун, досліджуючи ранньотрипільське поселення Олек- сандрівка, зазначає, що колекція землеробських знарядь пред­ставлена вкладнями крем’яних серпів, зернотерками й роговими мотиками [Скакун, 1978, с. 18]. Переважають серпи каранів- ського типу, у яких вкладні вставлялися у вигнуту дерев’яну чи кістяну оправу під кутом, утворюючи зубчасте лезо. Вкладнями слугували пластини середніх розмірів правильних призматичних обрисів із прямим профілем, рівні й гострі з боків. За даними Н. Скакун, пластини використовувалися переважно без додатко­вої обробки робочої частини, і лише на деяких знаряддях видно дрібну загострюючу ретуш на спинці. Автор виділяє ще один тип вкладнів, якими були великі реберчасті пластини з прямими або трохи випуклими боковими краями, інколи зі слідами гру­бої нерівної загострюючої ретуші на спинці. Серпи із великими вкладнями були здебільшого однолезові.

Про те, що знаряддями працювали, свідчить навскісне залис- кування з обох боків леза. Під мікроскопом видно чіткі лінійні сліди з самого краю робочої частини, які нагадують кометопо­дібні фігури. Найближчі аналоги до серпів з ранньотрипільсько- го поселення Олександрівка є на пам’ятках Лука-Врублевецька

та Сабатинівка, де також жниварські знаряддя представлені сер­пами розвинутого каранівського типу.

Пізніше серпами чи вкладнями до серпів стали назива­ти крем’яні платівки зі слідами затискування на довгому краю пластини. Такі спостереження й визначення робили К. Коршак, Т.

Г. Пашкевич, М. Відейко зазначають, що в племен трипіль­ської культури збирання врожаю здійснювалося за допомогою серпів з крем’яними вкладнями [Пашкевич, Відейко, 2006, с. 98]. Конструкція серпів за час існування цієї культури змінилася. На поселенні Лука-Врублевецька (Трипілля А) виявлено вкладні до серпів, виготовлені з невеликих пластин з паралельними біч­ними гранями. Довжина виробів - від 4,5 до 7 см. Проаналізу­вавши особливості залискування пластин, С. Бібіков визначив, що вкладні вставляли в оправу серпа під кутом, внаслідок чого утворювалося лезо із декількох великих зубців [Бибиков, 1953, с. 87]. Щоб закріпити вкладні в оправі, могли використовува­ти дьоготь, знахідки якого відомі на поселеннях трипільської культури.

На етапі В І-ІІ мешканці поселення Кліщів виготовляли леза серпів із кількох пластин довжиною 2-6 см, ріжучий край яких обробляли лише з одного боку. Характер залискування свідчить, що леза цих серпів були прямими [Заяц, Рыжов, 1992, с. 142-144].

Починаючи з етапу В ІІ, у трипільців набувають поширення серпи із зубчастим крем’яним лезом - так звані зубчасті серпи. Лезо такого знаряддя складалося з однієї великої пластини, до­вжиною від 10-12 до 15 см і більше. Цю пластину кріпили під кутом у дерев’яній або роговій оправі. Такий тип серпів було ви­ділено свого часу С. Бібіковим, як “серп типу Гребенів” - назва за місцем знахідки рогової оправи [Бибиков, 1962, c. 6-10].

Цікаві спостереження зробили Г. Пашкевич та М. Відей- ко на поселенні Поливанів Яр у Подністорв’ї. Тут видно зміни розмірів, форми й технології виготовлення вкладнів упродовж

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) тривалого часу - приблизно із середини V до другої половини IV тис. до н. е. У горизонтах, віднесених до початку середнього Трипілля, виявлено вкладні серпів із прямим лезом.

Вкладні до зубчастих серпів були поширені на трипільських поселеннях у Південному Побужжі (Ворошилівка. Курилівка, Лисогірка, Кожухів), у межиріччі Південного Бугу та Дніпра (Во- лодимирівка, Колодисте-1, Томаківка, Тальянки, Майданецьке та інші). Частина цих виробів дійшла в обгорілому стані, оскіль­ки виявлена серед залишків спалених трипільських жител.

Найпізніші трипільські однопластинчаті зубчасті серпи по­ходять із некрополів софіївського типу в Середньому Подні­пров’ї (етап С ІІ), які датуються початком ІІІ тис. до н. е. На цих виробах (на деяких цілих екземплярах) можна побачити на торці виїмку для кріплення в оправі.

Г. Пашкевич та М. Відейко звертають увагу на те, що вклад­ні до серпів були зроблені з якісного темно-коричневого прозо­рого кременю, покладів якого в Буго-Дністорвському межиріччі немає. Майже всі вцілілі пластини серпів мають залискування. Характерно, що зламані пластини були утилізовані для виго­товлення різноманітних скобелів та свердел, за допомогою яких різьбили вироби з кістки і рогу. Цю особливість використання знарядь із кременю відзначала ще Г. Коробкова [Коробкова, 1980].

Загалом для епохи пізнього енеоліту характерні грубі ноже­подібні пластини, по всій довжині граней яких видно дзеркальне залискування, що є підтвердженням використання їх як вкладнів до серпів. Подібний великий виріб знайдено 2006 року на пізньо- трипільському поселенні Голишів Луцького району.

У ранній період розвинутої трипільської культури на зміну зубчатим набірним жниварським знаряддям приходять так звані серпи напівмісяцевої форми (рос. полулунные), які складалися з вигнутої рогової або дерев’яної оправи та одного пластинча­того довгого вкладня зі слідами підретушування для того, щоб сформувати робочий край. Грубі пластини для серпів відомі з

поселень Кукутені, Кадієвці, Кирилівка (Одеська обл.), Голишів на Волині. Зокрема, кирилівські вкладні - це фрагменти великих пластин зі струменевою ретушшю та залискуванням від тривало­го використання.

Отже, у період розвинутого Трипілля спостерігається ево­люція жниварських знарядь від архаїчних прийомів викорис­тання дрібних призматичних платівок, як набору вкладнів, до великих тонких ножеподібних пластин, що слугували суцільни­ми вкладнями, які вставлялися в дерев’яну або кістяну оправу [Zakoscielna, 1996, s. 94].

У пізньому Трипіллі вкладнями до серпів слугували досить великі цілі пластини. У науковій літературі для їх позначення інколи використовують термін “жниварський ніж”. С. Бібіков звертає увагу на проблему реконструкції жниварських знарядь, вкладні яких виготовлено з великих цілих пластин, оскільки, маючи лише дві точки опори, вони ніби зависають у вигнутій дугою оправі. Можливо, ці знаряддя були подібними до швей­царських серпів, що мали форму стержня із загнутим майже під прямим кутом кінцем, в пазу якого і було прикріплено пласти- ну-вкладень [Бибиков, 1962, с.13]. Такі знаряддя могли вико­ристовуватися й для зрізання очерету. Пізньотрипільські серпи завершують історію розвитку набірних жниварських знарядь з пластинчатими вкладнями.

З настанням епохи бронзи відбувається вдосконалення жни­варських знарядь в напрямку переходу від пластинчатих серпів до виробів, виготовлених за допомогою двобічної обробки біфа- ціальної кременевої заготівки. Порівняно ранніми для цієї епохи є двобічно оброблені дзьобоподібні серпи із Торчинського мо­гильника культури шнурової кераміки біля Луцька, що отримали назву серпи волинського типу. В одному із поховань на Злот- ському могильнику поблизу Сандомира також виявлено серп “надбужанського типу”.

Середній і пізній періоди бронзи представлені значною се­рією крем’яних серпів волинського типу, які виготовлялися з місцевого високоякісного кременю й мали порівняно великі роз­міри - 18-20 см довжини і 4-7 см ширини. За формою вони в

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) основному дзьобоподібні (рос. клювовидные), інколи вигнуті - серпоподібні, зрідка сегментоподібні.

До пізнього етапу епохи бронзи й початку залізного віку на­лежать серпи білогрудівського типу. Вкладні білогрудівських і чорноліських серпів мають форму витягнутих і трохи вигнутих трикутників, оброблених двобічною ретушшю [Бибиков, 1962, с.13]. На багатьох знаряддях робочий край оформлений акуратно нанесеними дрібними зубчиками. На відміну від волинських, бі- логрудівські серпи, ймовірно, були набірними, тобто складалися з двох трикутних кінцевих вкладнів, вставлених у паз обушками один до одного, що створювало для робочої частини достатню протяжність [Бибиков, 1962, с.18]. Білогрудівські вкладні осо­бливо поширені на Правобережжі Дніпра та в південних райо­нах України. Специфічний варіант цього типу вкладнів виявлено на Нижньому Дніпрі. Їх описав І. Фабріциус, назвавши трикутні ножі у формі „вареників”, які, на його думку, слугували для чи­щення риби [Фабріциус, 1929, с. 223-228].

Жниварські знаряддя Лівобережної України пізньої бронзи представлені вкладнями до серпів бондарихінського типу, що мають помітні відмінності від аналогічних за призначенням ви­робів Правобережної України цього ж періоду. У дуже виразно­му комплексі Бондарихи виявлено двобічно оброблені крем’яні знаряддя у формі витягнутого півмісяця, а також наближені до сегмента.

Еволюція крем’яних серпів південної частини Східної Євро­пи як території, яку пов’язують з виникненням початкових форм

землеробства та першими посівами злакових, має безпосереднє відношення до вдосконалення кременеобробної техніки й розви­тку матеріального виробництва загалом.

При встановленні культурно-хронологічних відповідників досить часто звертають увагу на такі деталі, як форма виробів, сліди використання тощо. Ймовірно, таке значення мають пла- тівки-вкладні для серпів з кутовим залискуванням, які знаходять на пам’ятках культур лінійно-стрічкової кераміки, накольчастої кераміки, болгарських теллей (культура типу Караново) та три­пільської. Однак, зазначає С. Бібіков, вони поширені в межах пев­ного ареалу, окресленого такими пам’ятками: Лука-Врублевець- ка, Звенячин на Дністрі, Сабатинівка ІІ, Гренівка на Південному Бузі. У Центральній Європі подібні знахідки виявлено на пам’ят­ках Прага-Жарка, Лісолайє, печера Проходе (Чехословаччина) і Караново І в Болгарії [Бибиков, 1962, с. 19]. Іншими словами, вкладні цього типу знаходять на певній території Південно-Схід­ної й Центральної Європи. Вони є підтвердженням становлення раннього землеробства і продуктом розвитку архаїчної кремене- обробної техніки в нових господарських умовах.

Одним із показових моментів тісного зв’язку типу госпо­дарських відносин, зокрема землеробства, і духовності можуть бути знахідки платівок із залискуванням, тобто серпів, у піз- ньотрипільських похованнях - Вихватинці (Молдова), Софіїв- ка, Чернин, Красний Хутір на Київщині. Характерно, що серпи знаходять як в тілопокладних (жіночих, чоловічих, дитячих), так і в тілопальних похованнях. Обряд залишання покійникові сер­па разом з іншими знаряддями та начинням, можливо, свідчить про наявність у пізньотрипільських племен землеробського за­упокійного, анімістичного культу. На думку С. Бібікова, серпи в пізньотрипільських похованнях, більш за все, мали відношення до культу роючості і були символом благополуччя й достатку [Бибиков, 1962, с. 21].

Цікаву інформацію можна отримати при детальнішому до­слідженні серпів волинського типу, що були поширені на значній території Східної Європи в період бронзи. Найбільша їх концен­трація спостерігається, звісно, в межах Волині. На заході відомі

Галина Пашкевич, Григорій Охріменко РОЗВИТОК ЗЕМЛЕРОБСТВА НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНІ (VI-II тис. до н. е.) знахідки серпів волинського типу в басейні Вісли, на сході вони доходять до Дніпра, на півдні - до Чернівецького Прикарпаття, а на півночі - до Прибалтики [Бибиков, 1962, с.23]. Такому по­ширенню знарядь з одного центру міг сприяти лише міжплемін­ний обмін, оскільки попит на високоякісні вироби з кременю, ймовірно, був великий протягом тривалого часу (серпи волин­ського типу трапляються на всіх етапах доби бронзи). До того ж встановлено, що як і ранньонеолітичні вкладні до жниварських знарядь, серпи волинського типу побутували в спільнотах з близькими культурно-історичними рисами та приблизно однако­вим рівнем розвитку. Це були носії культур шнурової кераміки: ранньомежановицької, межановицької, середньодніпровської та стжижовської.

В епоху бронзи відбувається якісна зміна робочої частини серпа - замість призматичних платівок, поширюється виготов­лення двобічно оброблених крем’яних вкладнів. У цей період стає помітною певна спільність типологічних ознак жниварських зна­рядь. Так, серпи волинського типу утворюють досить стійку типо­логічну групу з чітко окресленим ареалом поширення. Одночасно спостерігається їх подібність до серпів британського й норвезь­кого типів, з одного боку, та наявність спільних рис із білогрудів- ськими й бондарихінськими жниварськими знаряддями.

За спостереженнями І. Свєшнікова та авторів, ще в насе­лення городоцького етапу городоцького-здовбицької культури серпи складалися з двох-трьох широких вкладнів, а вже на здо- вбицькому етапі - із суцільних пластин, які з протилежного до робочої частини боку мали підчотирикутну форму [Свєшніков, 1974, с. 133]. Дещо інший тип серпів бачимо в носіїв стжижов- ської та східнотшинецької культур.

Крем’яні частини серпів кінця бронзового - початку заліз­ного віків є значно меншими й досконало виготовленими. У цей час на них з’являються зубчасті вищербинки для більш ефектив­ного зрізування стебел злакових.

Із запропонованої С. Бібіковим схеми еволюції жниварських знарядь простежуємо такі етапи їх розвитку: 1) серпи з дрібними пластинками-вкладнями 3-4 см, характерні для культури ліній-

но-стрічкової кераміки (КЛСК); 2) збільшення розміру платівок до 6-7 см у наступних спільнот - маліцької (МК), волино-лю- блінської культур (ВЛК). Такі ж вкладні характерні для трипіль­ської культури раннього та початку середнього етапу. Це були переважно серпи каранівського типу з 3-5-7 вкладнями, постав­леними в оправу під кутом; 3) ймовірно, вже з середини 4 тис. до н. е. з’явилися великі суцільні ножеподібні вкладні до серпів, які були новим типом цих знарядь. Більш за все, вони вкладалися в дерев’яні оправи, оскільки кістяних майже невідомо.

У населення ранньої межановицької, городоцько-здовбиць- кої, стжижовської, східнотшинецької культур виготовлення й “дистриб’юторство” крем’яних серпів було важливою галуззю економіки. Підтвердженням того, що крем’яні жниварські зна­ряддя в IV-ІІ тис. до н. е. мали неабияку цінність, є скарби плас- тин-вкладнів, а також значна територія поширення серпів волин­ського типу, виготовлених з місцевого високоякісного кременю.

Отже, терени Волині від часу неоліту (КЛСК) та в наступні періоди - ранньому енеоліті (МК, ВЛК), пізньому енеоліті (ПТК, ККА), бронзи (КШК, СК, СТК) - заселяли “класичні” землероби й скотарі наддунайського походження, які користувалися жни­варськими знаряддями, зернотерками з курантами (з ранньо- бронзового віку), ралами (приблизно з 4 тис. до н. е. або й першої половини 4 тис. до н. е. - носії ВЛК).

Література

1. Бибиков С. Н. Из истории каменных серпов на юго-востоке Евро­пы // СА. - 1962. - № 3. - С. 3-24.

2. Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре: К истории ранних земледельческо-скотоводческих племен на юго-востоке Европы // МИА. - № 38. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1953.

3. Заяц И. И., Рыжов С. Н. Поселение трипольськой культуры Кли- щев на Южном Буге. - К., 1992.

4. Коробкова Г. Ф. Палеоэкономические разработки в археологии и зкспериментально-трассологические исследования // Первобытная архео­логия. Поиски и находки. - К. : Наук. думка, 1980. - С. 212-225.

5. Пашкевич Г. О., Відейко М. Ю. Рільництво племен трипільської культури. - К. : Вид-во Ін-т. археології НАН України, 2006. - 145 с.

6. Свєшніков І. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці ІІІ - на початку ІІ тисячоліття до нашої ери. - К.: Наук. думка, 1974. -201с.

7. Скакун Н. Н. Орудия труда раннетрипольского поселения Алек­сандровка (в свете экспериментально-трасологического исследования) // СА. - 1978. - № 1. - С. 15-23.

8. Фабріциус І.В. Херсоньські трикутні кремінні ножі // Антрополо­гія, 1928 - К., 1929. - С. 223-228.

9. Zakoscilna A. Krzemieniarstwo kultury wolynsko-lubelskiej ceramiki malowanej. - Lublin: Wid. UMCS, 1996. - 266 s.

10. Wielka historia swiata / Pod red J. Sliwy. - Krakow: Fogra, 2005. - T.2. - 671 s.