ДЕРЖАВИ IРАНУ

Ми обговорили до тепер деякі з замітніших арійських держав Малої Азії. Описати малі державки — міста, подати їх історію дало б грубі томи. Дише в одній Сирії і Фенікії було звиж 30 князівств, в цілій Малій Азії кілька сотень.

ІРАН

Іран—це високорівня з усіх сторін замкнена хребтами високих гір. З півпічного-заходу гори Загрос-Загіря, на сході гори Сулеймана, з півночі гори Інду-куш, Копет-даґ та гори Ельбрусу, на північному заході гори Вірменські. ТІ гірські масиви ослонювали Іран в деякій мірі від наїздни- ків, хоч усі вони мають переходи.

В Ірані розвинулися - сконсолідувалися дві старинні держави; Мідійська й Парська—Перська. Клімат Ірану континентальний т. зн. сухий з великими змінами температури. Річні опади дощів 10 інчів (25 см) в горах, 8 інчів (20 см) в середині Ірану. Серединне панів пустинею, де іранські кочо­ві пастухи до сьогоді випасають кози, вівці, осли і верблюди. Рік у нашому розумінні майже нема. Усі вони зникають в пісках пустині. Тому в Персії на просторі 634.400 амер, квадр. миль (1.648.000 км) живе тепер 30.155.837 меш- кіщів й (18 на 1 км). Th іранська пустиня дуже багата на різні металі й нафту. ^гІЬму москалі, лише під натиском головно нашої "УIIA", боячися, щоб Америка й Англія не піддержали спротиву поневолених народів і не вжили атомбомби, дуже нерадо після капітуляції Японії покинули Іран. Москалі разом з аліян- тами зайняли Іран, щоб шахувати Туреччину від вступу до війни по боці Ні­меччини.

Γipc,bκi схили, де падає бульше дощів, покриті лісами й полони­нами. В долинах управляли ріллю. Розводили велику рогату худобу й коні, складали сади. В давних часах в центральній Персії копали глибокі підземні, мощені каменем, криті канали і що кілька сот метрів муровані водозбори -цистерни, в яких збиралася вода з дощу і снігу і тою водою працьовиті перси поливали в літі свої огороди та поїли худобу. Через Іран провадили торгові шляхи в Середню Азію, в Закавказзя, Анатолію, Сирію, Сгипет-Лрабію, та Індію, На теритооії Ірану сьогодні містяться Персія, Афганістан та половина Пак !стану.

Пригляньмося населенню Ірану від найдавніших часів. З огляду- на це, що центральна високорівня була мало пригожа під управу рілі й годівлі худоби, (а орії від 10.000 літ власне тими двома галузями господарки до сьо- годня займаються), тому перші орії-праукраїнці в Ш і II тисячлітті до Xp. жили в горах Загрос по стороні Месопотамії - Самарії. Це були кутиї, каші, лулубеї, алями-елами, наші аляни та урарти. З тими територіями та їх наро­дами ми обізнализя при описі Сумерії. Згадаю коротко, що ці народи прибули в Іран з території від ріки Дону по Каспій. Кутиї, елами І лулубеї мали бога прикростей, темноти, плачу, смерти і зла, що звався Марута-руське Морана і бога добра, світла, тепла, радости, життя, що звався Сурія - сонце, наше Д аж- бог (5 букв в обох назвах). Як бачимо, то віра праперсів — оріїв опиралася на дуалізмі двох головних богів Білобога - добра, світла, життя і краси і Чорно- бога—темноти, смерти і терпінь. Це вірування було таке льоґічне й реальне, як реальними було життя людини від тоді аж до сьогодня, в якому"з журбою радість обнялася”. Та борба добра і зла увійшла в усі релігії; буддійську, браманську/їороастрівську, а навіть христіянську. Індійська пасивна боротьба із злом (І анді), бути чесним, смирним, помагати Агура-Мазді (зороастризм) і Христове "проч від мене сатано, та "підстав ліве лице, коли тебе хтось уда­рить у праве", це основи того "кредо", що його визнавали орії від тисячоліть.

МЕТИ I IIKPCH

У 850 р. до Xp. є перша вістка в ассирійських джерелах про племена манів, медів і парсу — персів. Джерела говорять, що ті народи в сумі кількох десяток племен прийшли з "Південної Росії". C підстави думати (в тому ми переконаємося), що назва пруси-поруси-це змінена назва парсу або противно. В клинописах ассирійського царя Салманзора ПІ. бачимо,що коли він вибрався походом в країну Каїрі (на півдепний-схід від озера Урмія) одержав окуп від 27 начальників племен країни Парсу. Ассирійський цар Cap- ґон II. (722-705 р. до Xp.) у своїх записах говорить, що він відбув похід в країну Маду й Парсу і йому зложили дари підданства 47 племінних цариків: "Г аґі. Камерун і А.Т."

Олмстед у своїх працях говорять, що мада і парси прийшли з "Південної F³ociι". Коли англійські Історики називають їх праукраїнцями, то й нам не потрібно їх цуратися (4..17 р. 555). Що племена передовій останні Руси звалися "Поруси", наші пруси-парсі. Ми пізнаємо коли і в яких обстави­нах ті поруси чи пароси відділилися й одні осілися над Балтиком, а інші ввійш­ли до FIepcii. Ми довідаємося, що над озером і рікою Манич жили манеї-мани. Над рікою Медведицею жили медеї-меди, ассирійці звали їх "мада". Над Мед­ведицею по обох її берегах є багато назв, с місцевості Медвеже, медвецьке; медведівське, медовецьке І т.п. Таких назв є багато по цілій Україні. Мед­ведиц» впадає з лівого боку в ріку Дон під містом Серафімовськ. "Медведа, чи Медвідя" це не була оселя медведів але назва борти - бджіл.

Зрушили манів І медів в мандри до Ірану перси. А тепер при­гляньмося, що парси-поруси—це наші праукраїнці. Мова персів і медів була дуже подібна, не доховалася до наших часів, бо розплилася в перській братній мові. Окрім кількох власних імен Геродот сучасник медів записав нам, що по мідійськи пес звався "спака", тобто балакун, (англійське "спік" - балакати). Що перси прийшли з України свідчить такий факт: Ми знаємо, що кожна емі­грація від найдавніших часів аж до сьогодпя називає нові оселі назвами старих осель. Тому перси на новій землі основують місто Київ як свою столицю. Київ як релігійний і політичний центр оріїв русів існував вже в часах еміграції самарів-сумерів (кімерів) в Месопотамію 5.000 літ до Xp. бо з того часу оста­лися руїни міста Киян, ОкрімКияна — Києва осталася до сьогодня Самара, Ма­рі (Марі-ївка), Ума-нь, Пій пар-ів ці І т.н. Це не були міста в теперішньому вначенню, це було обведене муром з цегли скупище поселень перших реміс­ників, хліборобів—воїнів і ремісників (як наші козаки), що спільно могли від­бити ласого на чуже добро напасника.

що ми стрінули ще один Київ-Кійос над Босфором, гніздо царів Понту.

Пригляньмося перським Кисвам. Новище озера УрмІя, 25 км на північ, лежить перший Київ, який араби по завоюванні Ірану перезвали на Кгаї. Це був перший Київ, який поруси - парси заложили в IX. ст. до Xp. після при­ходу з України. Під натиском ассірійців, де 27 поруських не обєднаних ще племінних князів мусіли зложити дань ассирійцям. Поруси покинули той Київ і посунулися дальше на схід від міста Тебріс на 100 км і около 720 р. до Xp.за­ложили другий Київ, що сьогодня по-арабськи зветься "Кгіяв". Там на висо- корівні поруси—парси знайшли залізо й почали обєдпуватися та озброюватися, та і тут напав на них, як було згадано Сарґон II. і взяв дань від 47 царів мі- дійськоперських.

Біда й голод вчать єдности. ГІарси й меди мали вже досить ассирійських грабунків, вони обєдналися під владу одного царя ітак повстала Мідійська Держава. Перси покидають другий Київ, узброїлися і рушають на південь Ірану, підбивають еламів, каїнів і чорноволосе населення.

І ще одно цікаве явище, може припадок: Одні поруси-пруси (пень) осіли над Балтиком, і наші норуси-нарси, рої - діти емігранти бал­тійських осіли на другому кінці континенту над Арабським морем, І пень і еміграція змішалися, з іншим населенням. Балтійські забули мову Авести, знімчилися, народ пропав, осталася назва "Порусі я-Прусія". їх діти парси -перси, хоч прийняли Іслям, заховали самостійніть і мають свою перську, державу. Ще хтось може запитати, чому нерси-оріяни не назвали ані одної

ріки Дніпром, Допом чи Тивером? Відповідь коротка: В Ірані рік майже немає. Коли в горах розтають сніги, ріка тече з гір місяць чи два і зникає в пісках пустині. Ціле літо (річища рік) майже завсіди сухі. Кілька річок коротких, що впадають у Інд чи в море, є на пограниччі. ТЬму не було що назвати, бо сплавних рік з чистою водою в Персії нема.

А тепер торкнемося як найкоротше історії Персії.

Перси змішалися з елямітами, кутіями, кашіями, лулубеями, дравідами, пар­тами, та іншими народами Ірану. Кутії, лулубеі й каші та елями, мали письмо й високу культуру, яку перейняли від сумерів. Столицею елямів було місто Суша.. По упадку Акадської держави згадані народи усамостійнилися, але прийняли багато з мови акадів. Елямський король "Кутик" чи "Котик" підняв повстання проти акадів і побив їх. Він увів знову елямський клинопис, націо­нальну релігію та побудовав в Суші величавий храм богові Су шпакові, голов­ному богові елямітів. У той час кутії завоювали Сумерію і побили елямів. Елямський король увійшов у союз з амарами, які почали війну з кутіями; з того користають елями (наші аляни) і елямський король "Семаш" (на Україні до сьогодня е 2 роди Семаш і в—шків і Сушів) спільно розбив кутіїв І здобув сумерську державу—міста Ур. Син Семаїна "Рубоніг" входить у союз з вождом хальдів-кальдів на службі Ассирії Балянданом, спільно бють ассирійців і Баляндан стас королем Вавилону 720 р. до Xp. Хальдо-кельтська держава була з західної сторони гір Загрос/напроти Перської затоки по другій стороні гір), над загином Перського заливу. Вавилон переходить з рук кальдів знову до ассирійців. Перси, сусіди кальдів, вчаться воєнного ремесла від кальдів, організують державу та помагають елямітам і кальдам у змагу з Ассирією, В початках • П. етол, уявляються в Ірані кімери. Організується коаліція каль- дів-урартів, манів, медів, кімерів, кальдів приморських І еляму. Вони разом розбивають Ассирію, яка на 14 літ стратила агресивну силу. В 676 р. до Xp. ассир. цар Асаргадон пішов походом на медів і кімерів, побив їх у верхівях ріки Тигру. Провадив кімерів вожд Теубша. Тоді кімери в союзі з королем урартів-кальдів Русином II. напали на Фриґію, провінцію Ассирії і здобули її на свій осідок.

Ассир. король Асурбаніпаль звертається до скитів, ворогів кімерів, за золото намовляє їх стати союзниками Ассирії 672 р. до Xp. У той час повстають вавилонці проти Ассирії, елямський король Рубан (укр.імя) посилає поміч вавилонцям. Але Асурбаніпаль разом зі скитами (що осіли над рікою Араксом) розбив союзників.

Ми зробимо малу дигресію, щоб покінчити з нашими праукраїнця- ми-кімерами. Осівши у Фриґії, кімери під проводом свого вожда Тугдама нападають на Лідію і в 654 р. до Xp. здобувають столицю людів Сарди. З Лі­дії ударяють на Кілікію. Щоб забезпечити постійний союз зі скитами, Ашурба- ніпаль, цар Ассирії, видає за скитського царя "Протофія",!іо-ассиріЙськи Бартата, свою доньку і робить Бартата своїм зятем. Разом з Протофісм Асур­баніпаль ударяє на кімерів і в цьому ж 654 р. розбиває їх. Тугдам був убитий в бою (76,. /. 8, ст. 242-3). Син Тугдама став по батькові вождом кімерів і провадив війну дальше. В 639 р. до Xp. ассирійці разом з Протофісм ударяють на Елямію, яка тратить самостійність. Так подружжям своєї доньки зі скит­ським царем Протофісм Ассирія створює сильний союз зі скитами так, як 1500 літ пізніше греки візантійською царівною зробили короля Володимира з ворога

Греції своїм союзником, а руський корпус, вислалий на поміч грекам, морду­вав болгар. З того подружжя Протофія з ассирійською царівною був син Малій, вихований в перських школах. Він став яничаром в руках ассирійців проти своїх оріїв. Після смерти Протофія, парем скитів, став Малій, у той час кі- мери здобули район ріки Галіс; Каппадокію, Лідію і дійшли до міста Антан- дрос напроти острова Лесбос. ^rPy т наспів зі скитськими і ассирійськими пол­ками Мадій і в завзятих боях (в 633-630 р. до Xp. розгромив зовсім кімерів. В боях поляг останній вожд кімерів Коба, Останки кімерів були примушені Мадіем злучитися зі скитами (76 ібід).

Ми бачимо, як на канві, змагання не на життя, а на смерть між Ассирією і арійськими народами, Ассирія перемагає так, як пізніше греки й москалі міжусобною війною брат - брата. В 615 р. до Xp. формується Мідій- сько-Перська держава.

За оповіданнями Геродота мідійські племена обеднав князь Дійока, чи Діюка (той, що діє, енергійний). В 615 р. Діюка разом з урартами (Руса 11.) і манеями розбили ассирійську армію Асаргадона. В тих війнах Ціюка був убитий. Його син "Фраорт" докінчує обеднувати іранські племена. Ассирія розпочинає знову війну, в якій Фраорт гине. В тих змаганнях з Асси­рією перси покитають 3-тий Київ, мандрують на південь над Арабське море під проводом короля Ахамена, іцо дав початок династії Ахаменідів, та увіль­няються від залежности медів, Медійський цар Кіяксар, син Фраорта,перено­сить медійську столицю подальше від ассирійців до Бкбатану (тепер Гамадан) і веде війну з ассирійцями дальше, назва "Кіяк—cap^,,-∏e цар кия - жезла, ознаки королівської влади (був коронований). Він був найславнішим царем медів. Він теж перетягнув на свою сторону скитів з Центр. Азії, У війну про­ти Ассирії втягнув їх Міміятар, один з мідійських князів. Вождами скитів були Аспак і Дусан та Мадій боронив завзято Ассирію. В 625 р.розбив коалі­цію медів,скитів і урартів-кальдів і примусив мідійського паря Кіяксара стати сателітом Ассирії на 18 літ і, за свідченням Геродота Кіяксар мусів, віддати до Ассирії сина Астіяґа як закладника на виховання в ассирійських школах. Так поступали пізніше перси, римляни і греки—візантійці.

Що сталося з обома скитськими союниками Аспаком І Дусаном, вождами скитського племени сапардів, Геродот не згадує. Так царі володіли державами, а їх жінки володіли царями, почавши від Мадія почерез київських королів Володимира, яким кермувала грекиня Анна. Так Ізяслав Ярославич за Ґертруду віддав полякам західну Галичину, його син Святослав-МихаЙло за стару Варвару Комнен віддав київську Церкву цілком під владу греків. Все­волод Ярославич за 10 літ старшу від себе Ірину став сателітом Царгороду, його син Володимир Мономах, перший з Київських королів, вихований грекинею, виконував в усьому грецьку політику, а його внук Андрій Боголюбський за золото грек і в, зруйнував Київ. Тік православний Ягайло (син православної матері Юліяни) за Ядвіґу руйнував православні церкви і викидав кости наших князів і єпископів з пере мис ької катедри, яку віддав полякам. Винвиченко за "Розу" Ліфті ц віддав Україну Лені нові, і так аж до Ридза Сміґлого, якого матірю була українка....

За час ассирійського васалітету Кіяксар на взір скитівМадія реорганізував мідійську армію. Скити Мадїя мали, як на ті часи, високу тех­ніку тактики І стартегії. їх піхотні полки ділилися на знаменитих стріль- ців-лучників і сокирпиків. Кінні полки ділилися на мечників т. зв. "кінаків"і корійників (довгі списи), мали полки саперів, що будували мости й переходи через багна, ба навіть мали технічні полки на азір ассирійців, які орудували таранами до розбивання мурів твердинь і вогнеметами до здобування міст, Так свідчить Геродот і говорить, що мідійська змодернізована армія була в тодішному старинному світі першою зреорґанізованою армією на скитсько -ассирійський взір. (4.V. 17. р. 554-55),(40).

Ми знаємо, що в тих часах доми звичайних людей були криті шу- варом або соломою. Але міста були обведені високими мурами.З мурів боро­нилися стрілами, камінням, до кипячої води й смоли включно. Найлегше було здобути місто, коли запалити криті соломою хати за мурами міста. Оборонці кидалися гасити хати, а напасники драбинами вдералися на мури обложеного міста. Усі давні міста здобувані при допомозі вогню, тому з усіх давниу міст осталися лише купи звалищ. Заціліли переважно підлоги та декуди стіни й ко- люмни, якщо вони були з каменю. В арійській мові вогонь називався "гор -гар", бог вогню називався " Λrιιi", від него назва "огонь". В дійспости пра- давна назва вогню-це "гар" наше жар. Наша мова мас багато слів з назвою гар н.пр, по-гар, згарище, за-гар, при-гар, по—гріти, гар-ячка, гор-яч і т.п,

Такі метавки до викидання вогню називалися гар-мети, а обслу­га гармеші-жі тобто мужі, що кидають гар. Як виглядала найиростіша'Тар -мета"? Був це великий грубий лук, уміщений на двоколісній оса, яка мала деревяний, грубий хвіст, що його прикріплювано до землі, щоб лук не перевер­тався. Слово "гар" появилось в оріїв ще перед поділом на "кентум" і "сатем", Спільне слово звалося гаро. Тому скитсько-словянське "гар-жар" німецько -англійське raιp-φacf⅜. грецьке пір-пірос, римське—гардо, ардор-оріс, піз­ніше іґніс- від бога Аґні. Тогарсько-хатське "гарос". Лише в словянських а спеціально українсько—балканських словян є слово гар-мата з давнього гар—мета. Від слова "гар"- гар—тилерія, гар-мар — а'рмоур - зброя-гар- ар-мія - гар мас І староапґлійське "періерс" - гармата від грецького "пір" - вогонь, (4.Т. II. р. 415-37) німецьке "Фаср-верф -вогнемет. Зате в німець­кій, англійській, романе,ькій і скандинавській мові немає слова "гармата", лише канона з латинського "канна"-еа - "червоний", і рура. В тих усіх мо­вах є назва "канона або мортир -моздір". Навіть у москалів немає слова гармата, лиш пушка або канона. (4. ¢.2, P 526-546) та (95) Як бачимо, то слово гар-мет — гармата таке старе, як вода, дах, сніг, море, мама, сестра брат, тато, спати, піч, сонце і т.п. Отже, такі гарматні відділи мали скити Мадія, ассирійці й меди, а пізніше перси.

У вавилонській хроніці "Набоніда" сказано, що скити побуду­вали велику мідійську імперію і володіли нею до 550 р., а Астіяґ, син Кіяксара був спільним царем скитів і медів. Так виросла "Велика Медія" на силах ски­тів. Стільки разів ми будували держави чужим медам, персам, македонцям, візантійцям, полякам, литовцям, москалям, а собі до сьогодня побудувати не зуміли. Астіяґ від медійської царівни не мав синів, в 550 р. він був уже ста­рий і скити правдоподібно мали в своїх руках владу від Ірану по ріку Галіг та аж до Египту. Цього було (мабуть) за багато персам, тож перський князь Кир II, званий Великим, збунтувався проти скитів і Астіяґа. Він був сестрін- ком Астіяґа. В археольоґічпих розкопах знайдено скитські могили в Ірані і Малій Азії.

ІСТОРІЯ ПЕРСІЇ

Було вже згадано, що після переходу Протофія (Бартата) на сторону Ассирії, перси покинули третий Київ і перенеслися над Арабське море і залив, зв. Перським, під проводом Тісста ("^rDf-іста, Ти-справедливий")сина Ахамеда, що дав початок династії Ахаменідів. Сини Тісста називалися Кир І. і Аріярама. Оба поділили територію батька та утворили дві королівські ро­дові лінії. Після походу Acy рба ні паля, в якому Елям стратив самостійність, Кир І. мусів визнавати суверенітет Ассирії і віддав свого сина Арука в закла- дники до Нініви 640 р. Брат Кира Аріярама, його королівство було дальше на схід), оборонив свою незалежність, бо дальше титулує себе царем. Син Арія- рами Арсам титулував себе царем персів.

Син Кира 1. Камбіз І. був жонатий з сестрою Астіяга, а зі своїм королівством належав до медійської держави разом з Елямом. Сином Камбіза був Кир 11. Великий; він обєднав цілу Персію й Мідію. В 550 р. до Xp. Кир IL здетронізував старого вуйка Астіяґа й проголосив себе царем Персії і Мідії. Кир II. був знаменитим політиком. Він дав вуйкові пишву палату в Пер­се поліс і, полишив медам Їх автономію, уряди, адміністрацію, взяв лиш в свої руки заграничну політику і військовість, переміщавши медійських вояків з пер­ськими. Щоб вавилонський цар Набонід не помагав скитам, Кир дав Пабоні- дові за невтральність провінцію арів - арамеїв Арап (Таран). Та по прогнаним скитів Набонід скоро зрозумів, що Кир 11. є більш небезпечний, як старий медійський АстІяґ. Коли Кир 11. розпочав війну з Лідією (з Крезом) 547 Р. до Xp., Набонід увійшов у союз з Лідією !Єгиптом проти Кира II. Тв заки союзни­ки вирушили з допомогою Крезові, перська кавалерія і колісниці блискавично розбили армію Креза і здобули столицю Сарди 545 р. до Xp. Не вертаючись до Персії, Кир П. завойовує цілу Анатолію, відриває від Вавилону Сирію і Па­лестину і розриває злуку Вавилону з Єгиптом. За час трьох літ Ніібонід знай­шовся окружений і осамітнений. Дні Вавилону були почислені. Тепер Кир 11. атакує свойого бувшого приятеля і союзника Набоніда. (В політиці від 4.000 літ аж до сьогодня сантиментів ніколи не було).

В 540 р. до Xp. Вавилон, пайсильніша твердиня тодішнього світу» був здобутий без одного стрілу зрадою вавилонських жреців. Перси вступили в місто з музикою і нарадою. Хитрий Кир, як тисяча літ перед тим Саргон, цар Акаду, в СумерІЇ полишив усю адміністрацію, релігію й економіку Вави­лону в руках вавилонських жреців-маґів, а за те жреці в Імя бога Вала — Мар­дука і в його храмі коронувли й намастили святим олієм Кира 11. на царя Вави­лону. Набоніда, останнього царя Вавилону враз із Його родиною вивезено з парадою і почестями до Персії, де йому й родині дано розкішну палату й ко­ролівський прожиток. Нашим: Дорошенкові, Многогрішному, СамойловичевІ, Кальнишевському та іншим москалі на Сибірі, як і пізнішим "куркулям" палат не давали. Чому? Бо москалі знають, що "хахол"завсіди наївний, довірливий, як дитина, а прикований до примусової Hpatii - не бунтується. Тому з нами наші вороги не панькаються, лише бють, бо ми разом не вміємо бити їх. ^,Ihκ було тисячоліття, таке й тепер, Кир II,, відходячи з Вавилону, полишив там свою перську залогу та свойого воєводу. Ваилонську армію розпущено.

Чому зрадили вавилонські жреці свою вітчину Вавилон? Вави­лонські жреці-маги ділилися на вищих і нижчих. Вищі, хоч нечисленні, мали великі торговельні привілеї й матері ял ьні прибутки, нижчі не мал и г вошей на торгівлю, ані великих прибутків з храму. Кир II. обіцяв зрівняння всього духовенства в прибутках і торгівлі. Вони повірили Кирові,відчинили в ночі брами в оборонних мурах і війська загарбника з парадою зайняли Вавилон. Наша соціалістична інтелігенція в 1917-18 роках повірила Лепінові і відчинила брами москалям в Україну, як вавилонські жреці Кирові П. Доказ, шо відколи нотує історія ворогові не можна ніколи вірити. Кир ILno кількох літах пере­дав всю торгівлю Вавилону в руки персів; отже, зрівняв вавилонських жреців (так само, як москалі наше селянство) і поробив усіх залежними мастково від персів, коротко ожебрачив. Як бачимо Кир II, умів послуговуватися зручною пропагандою і мав до того (як греки й москалі) вишколених, платних агентів. Таким способом він підбив народи Середної Азії, Партію, ДранґІю, Карманію послуговуючися всюди золотом, пропагандою і зброєю. До закріплення торго­вих шляхів в Індію і Китай задумав підбити ще Хорезм і Масаґетію, положені між Каспієм і рікою Сир-Дарія. Та ці два народи, бачучи політику Кира Ц„ боронилися, Хорезм Кир II. здобув в кривавих боях, але маса-ґети борони­лися розпучливо. Кермувала масаґетами на той час цариця Тамара, грецьке Томі ріс. Вона (як 1500 літ пізніше паша королева св. Олена) пізнала добре облудну політику Кира й постановила боронити рідний край перед загарбником до останніх сил. Геродот говорить, що коли Кир підбив Аріяну, Сатаґідію, Гандарху, Бактрію, Maprіяну і Хорезм (всі ці народи говорили мовою зрозумі­лою персам), осталася між ріками Аму—і Сир—Дарія країна масаґетів. Геро­дот назває ріку Аму-Дарія рікою Аракс, яка коїлись звалася "Рокс", пізніше ^,fOκc". Кирові саперські полки будували через цю ріку міст, щоб ударити па масаґетів. Цариця Тамара вислала до нього послів з запитом, що він шукає в її державі - війни, чи мира? "Якщо мира, то залити їжу й напитки, а сам з військом відійди; коли хочеш війни, мої війська відійдуть на 3 дні ходу від рі­ки в глиб території і дамо тобі поле бою". Кир мости побудував, пройшов один день дороги в глиб Масаґетії, розбив табор (намети), полишив в таборі трети­ну помічних військ стерегти табор, а в таборі полишив багато харчів, а ще більше напитку сильної "соми". Ті всі народи були народом скитів, а Геродот говорить, що скити (як і наші запорожці) алькоголь дуже любили. Кир зробив таку засідку: Із 2/3 перського війська відійшов в ночі чверть дня ходу від та­бору в ліси гір Гіндукуш, Масаґетами проводив молодий син цариці, відваж­ний і сильний, на імя Спартап. Він досвідком наскочив на перський табор, застав перську чужоземну армію, в сні та її знищив і післав матері вістку, що перси вибиті і він здобув перський табор. Не нрочуваючи зради, масаґети кинулися до бочок зі сомою і почали їсти і пити. Сома діяла скоро, тож за короткий час усі масаґети зі Спартапом поснули глибоким сном. В назначений час перси, що слідили за перебігом акції, повернулися, повязали, як баранів, спячих масаґетів, а частину вирізали у відплату за вирізаних персів. Тоді Кир післав послів до цариці Тамари, щоб вона не ставила опору, бо її син і частина війська в його руках. Цариця Тамара мала більше війська, що при­було тої ночі на допомогу, мабуть від приаральських каспійських саків. Вона знаючи свої сили, про які не знав Кир Il., пропонувала Кирові за звільнення сина і решти війська, свобідний відворот Кира з армією до Персії,

ThKnp певний перемоги, пропозицію Тамари відкинув і почав по­хід у глиб Масаґетії. В міжчасі пяпий царевич Спартап пробудився і просив розвязати йому руки. Коли йому руки розвязано, він з сорому в присутності! послів матері Тамари, пробив себе кинджалом. Кир почав наступ. Цариця Тамара відступала з армією в лісисте пасмо гір. Кир загнався з армією у вузький стрімкостінний провал, а тоді на розтягнену перську арміюпосипа- лися згори з обох боків провалу стріли, каміння І підтяті дерева. Перська армія була вибита до ноги. Згинув і цар Кир І]. Поем кермувала цариця Тама­ра особисто. Після бою казала відшукати трупа Кира, відтяла йому голову, вкинула в шкіряний мішок, наповнений кровію, кажучи: "Напийся, варваре, до схочу крови що Ії ти ціле своє життя прагнув". IhK закінчив Кир ІІ. свої під­бої. Від того часу перси не зачіпали більше масаґетів, ба що більше, висте­рігалися походів у гори й лісисті околиці. Насувається питання, чи ми зду­жаємо коли голови московських вельмож вкинути в посудину з кровю, щоб напилися до схочу крови,що її виточили за 300 літ із понад 23 мільйонів україн­ців. Той день може прийти, коли ми обсипаємося, доокола Бога й України в одній національній Церкві і всекукраїпськійпартії.

Після Кира II. осталися два сини Камбіз II. і Смер(д) І. званий "Гавмата" БардІя. Після смерти Кира П, його велика держава, звязана силою меча але не повязана одною релігією; родовими чи торговими звязками,почала розсипатися. Брат Бардія-смер домагався поділу держави на дві части. Me- дія і інші підбиті народи хотіли шляхетного і лагідного БардІя. Камбіз і пер­ські генерали були проти поділу держави, підбиті народи повстали проти Кам- біза. Щоб не допустити до поділу держави Камбіз покликав брата Бардію на переговори, убив його потаємно в ночі, тіло сховав, а смерть затаїв перед народом 528 р. до Xp.

Не маючи провідника, повсталі народи були розбиті. Камбіз успокоїв Імперію. Та почав приготовлятися до походу на Сгинет. Єгипетський фараон Яхмос-Лмазіс НІ, бачив перську загребу і увійшов у союз з Грецією та з островами Кипр і Самос. Та Камбіз II. навчений батьком, перекупив греків і так єгипетські союзники стали союзниками Камбіза, що 526 р. до Xp. з величезною армією вирушив на підбій Єгипту. Щоб перську армію при пере­ході через Синайську пустиню забезпечити водою, Камбіз перекупив арабсько­го шеїка—князя, який зі своєю армією бедуїнів доставляв цілий час воду в шкіряних міхах. До бою прийшло під містом Пелюзією. Перси розбили єги­петську армію, здобули цілий Єгипет та зрабували маси золота й диямантів з єгипетських храмів і міст. Камбіз убив власноручно бика Λιιica. Перси ви­везли з Єгипту золота, срібла і дорогоцінностей (так, як польський король Казимив зі Львова 1340 р.) сотнями возів. Оплатилося заплатити грекам І арабам (за воду). Золото повернулося Камбізові тисячократно.

За наші державні скарби, зрабовані А.Боголюбським у Києві ь Казимиром у Львові, наші вороги купили українському народові ярмо неволі, ганьби й рабства на сотні літ, Белзька і Вишгородська чудотворні ікони,Пресв. Богородиці зрабовані у нас, находяться в Ченстохові й Москві, Коли відбере­мо трони й коропи наших володарів і чудотворні ікони від ворогів? Відповідь; тоді, коли обєднаємося доокола Бога серцем, не устами, в одній національній Церкві і в одній національній партії, з кличем земля в приватну власність хліборобові, фабрика робітникові!

Як побачимо пізніше, та крадене не гріє; так було із зрабованим єгипетським золотом, та повертаймо до Камбіза II, Камбіз був садист, тиран, він убив свою вагітну дружину з українським імям Роксану - (світловолосу ), копнувши її сильно окутим сандалом в живіт. Після смерти Роксани, він по­жив ще 3 роки і помер безпотомно, правив Персією 8 літ. (530-522 до Xp.). Після його смерти в цілій державі вибухло повстання проти персів. Медійський жрець, подібний з лиця до убитого Камбізом брата, став у проводі повсталих народів і проголосив себе, що він с Бардія брат Камбіза, і засів на троні пер­ських царів. Та він був царем не цілий 522 рік. Проти нього виступив дале­кий свояк Камбіза, Дарій [., здібний вожд, політик і адміністратор, що похо­див з бічної лінії Лхаменідів, син Гістапа. Він убив самозванця "псевдо-Бар- дію", придусив криваво повстання народів і став царем Персії ще в кінці 522 р. до Xp. Він звів 19 великих боїв, заки успокоїв розсипану Перську державу, Панував 35 літ до 486 р. до Xp.

Це був мудрий володар і спритний політик. Він бачив, що пер­ське боярство й урядники, високими лихвами (процентами) та податками нищать вільне перське селянство смрітів - (смерів), з яких складалася перська армія. Тому він переводить податково—політичні реформи. Поділив розлогу перську імперію на округи—сатрапії, визначив висоту податку в залежности від майна, установив державних інспекторів (око і ухо царя) для контролі налужить урядни­ків, яким визначив державні платні. Побудував широкі, каменем вимощені шляхи в 4 кінці перської Імперії та установив на тих шляхах кінну пошту. Шляхи були поділені па парасанги - 1 парасапґ - 5.1км (5.500 м), Що 4 пара - санґи була стація, де були завсіди запасні коні і кімнати для післанців. По тих шляхах перебігали царські гінці з поштою день і ніч, міняючи коней і лю­дей.

Дарій І. почав бити золоту монету т.зв. "дарики" - назва яких походить від персько— орійського дара—нія — золото, тому у нашій мові е сло­во "дар, дарувати". Один "дарик" важив 8.14 грама і ділився на 20 срібних шекелів, 3.000 золотих дариків становили т.зв. "талант" - 25 1/4 кл. золота.

Дарій завів постійне військо з персів і медів, що в мирний чаг стояло залогами в усіх підбитих краях. Для своєї охорони Дарій створив Гвар­дію з дітей бояр (як і на Руси), що звалася "Армія безсмертних"; вона скла­далася з 10,000 піхоти і тільки ж кінноти. Армії перська й руська мали одна­ковий поділ. Одиницею була 10-тка, комендантом її був десятник, 10 х 10

- сотня, комендант - сотник; 10 к 100 - тисяча - полк, комендант тисяцький

- полковник; 10 х 1000 - корпус, комендант сатрап - генерал; кілька корпусів

- армія - комендант цар.

Дарій L провадив багато успішних воєн. Найбілше воював зі скитами; їх ассирійці звали "саками". Перси й греки розрізняли 3 роди скитів. Найдальше на схід, від озера "Араль", жили скити, звані скунхи що ходили в острокінчастих високих шапках. Над озером Араль і Волгою жили скити "ти- грахода, між оз.Араль і Каспієм жили скити - "парні". Від Волги до Дунаю жили т.зв. "заморські скити сомоварки". звані тіяй-тара, дарая. Чому замор­ські? Бони жили за морями Азовським і Каспійським. (Рис, 25).

Перша війна Дарія була зі скитами саками-скандами в 519 р.до Xp. Вони грабили перські провінці- сатрапії Маріяну і Бактрію. Дарій пере­міг їх в бою, навіть зловив одного з їх вождів на імя "Скунха", але розбити їх не міг, бо скити втікли в Уральські гори, а жінок, дітей і худобу вислали до своїх свояків, наших скитів "заморських—українських". Дарій, памятаючи смерть Кира та цілої перської армії в горах масаґетів, в У раль і поза У раль іти боявся. Він постановив розбити найперше наших українських т.зв. за­морських скитів і гнати їх на схід, а зі сходу мала їм заступити дорогу дру­га перська армія. До того походу Дарій готовився 5 літ. Наперед здобув Македонію і ТракІю, приготовляючи для своєї армії запілля і нагромаджуючи там великі запаси поживи. В 514 р. до Xp. його сапери, й наші траки побуду­вали мости через ріку Дунай. В травні 512 р. Дарій з великою армією рушив на Україну. До скитів ми прийдемо. Маючи здобуту Македонію і ТфакІю, Да­рій хотів піднести свій престіж і направити невдачу зі скитами завоюванням Греції і Балканів. Він правдоподібно хотів в той спосіб припинити торгівлю Греції зі скитами через Па ноні ю (Угорщину) і в той спосіб в и могти на скитах потрібний для Перської імперії мир, що простягалася від ріки Індудо Дунаю. (Рис. 25). Здобути Грецію, це замкнути скитам усі шляхи торгівлі з півднем. До того пляну Дарій Il..приготовлявся поволі, консеквентно. Серед тих при­готувань Дарій помер 486 р. до Xp.

Його син Ксеркс [. (486—465) задумав приготоване діло батька виконати, але він не мав здібностей батька, як політика й вожда, І не послу­хав старих Генералів і не виконав пляну батька здобути Грецію з півночі. Ксеркс бачив свою величезну армію і хотів здобути Грецію, маршуючи рівним морським побережжям, не враховуючи Термопільського хребта скалистих гір, що стрімкою стіною добігав майже до моря. Розсварені грецькі державки -міста в обличчі перської небезпеки, обєдналися і розбили перську армію. Про- гра Дарія зі скитами і програ Ксеркса з греками підірвала престіж і силу,зда валося, непоборної Перської імперії. На вістку про прогру Ксеркса, повета - ли народи Анатолії, кари, ліди і інші. В Малій і Середній Азії вибухли пов­стання проти персів. Решту свого життя Ксеркс зужив на придушування пов­стань в Імперії. Після Ксеркса панував його син Артаксеркс 1. (465-424 р. до Xp.). За його І Дарія П. відриваються від Персії Ггипет і народи Анатолії. Артаксеркс II. старається задержати розсипаючуся імперію, та щойно Артак­серкс ПІ. привернув могучість ІІерської імперії, зайнявши цілу Грецію і Сги- пет.

Це затривожило Филипа Македонського, здібного політика! Маке­донія визволилася за Дарія II.). В Персії Артаксеркс III. усував корупцію, переводив реформи для зміцнення держави, з чого були невдоволепі перські вельможі—бояри. Це використав Филип Македонський і за золото зробив в Персії палатну революцію, Вожд перських заговірників Бабоа убив Артак­серкса Ill—го і передав владу ДарієвІ IfІ. з бічної лінії Ахаменідів, нездіб­ному політикові і вождові, якому свою волю диктували перські бояри.

Артаксеркс ПІ. не обороняв від Филипа Македонського самостій­ності! грецьких державок - міст. Тому ціла Греція, крім Атен піддалася доб­ровільно під опіку Филипа, бо він, навчений прогрою Ксеркса [., забирав грець­кі міста з півночі одно за одним, поки ціла Греція не опинилася під владою Македонії. Дарій ПІ. приглядався спокійно, як Филип окупував Грецію і 337 р. до Xp. створив з цілої Греції т.зв. "Коринтську Лігу", якої вістря під твердою рукою Филипа було виразно звернене проти Персії. В 336 р. до Xp. Филип наїхав Анатолію, але був замордований. В 333 р. до Xp. його син Олександер розбив перську армію і до 328 р. зайняв цілу перську державу, руйнуючи сто­лиці Персії Сузу (Сушу) й IlepceiKkiic. Я згадав повище, що "крадене не гріє”, а історія присудом Божої справедиливости віддає крадене—з рабов а не кому Ін­шому.

Коли Олександер Македонський здобув Персію, він здобув теж, як свідчить римський історик Квінтус Кортіюс, 50,000 талантів в сріблі - (1.675.000 кґ) в Сузі, 120.000 талантів в сріблі - (4.100.000 кґ) в Персеполісі і 6.000 талантів в золоті в Пасарґаді (місті коронації перських царів) тобто 150.488 кґ золота. Все це золото І срібло було в куснях, а не монетах (4.τ,17 р. 552 - 90).

Вірмо і молім Бога, щоб зрабоване в нашого обездоленого на­роду золото і срібло за 600 і 300 літ неволі і грабунку, Бог повернув вцевдовзі нам. Стільки мільйонів жертв, крови, поту, сліз і терпінь взяли з нашого па­роду за ті століття вороги в грабунку майна, податках і каторжних роботах. Коли б це все перечислити на золото і срібло, Україна стала б найбагатшою державою світу.

Па Дарію III, (що не мав синів, лиш доньки), закінчився рід ди­настії Ахаменідів. Перська держава за Ахаменідів мала ЗО провінцій. 28 із них, це були чужі народи, звиж 80 % чужого населення. Саме тому перська держава так скоро розпалася під ударом Олександра. Дарій ПІ. був в усьому послущний раді бояр-вельмож, що називалася радою "панів", в хатів "раді панку", в поляків рада пануф, у нас "рада велицих бояр".

В перській "Раді" було їх 7 — начальник гвардії і канцлер, наше руське "печатник". IVix 9 людей привели перську державу до загибелі. Дарій

III. був лише куклою в їх руках. Населення перської держави у 80 % говорило арамейською мовою, Дише 20 % персів і медів, гіізних приходнів з Праукраїни говорило мовою "Авести", яка була зближена більше до староруської і мови "Веди"- (зрозумілої, від ведати, знати). Це означало, що Авіста була зрозу­міла усім арамеям.

Перси й меди, як панівна нація не платили податків. За не, все чоловіче населення мусіло переходити військовий вишкіл і в час війни зі своєю зброєю І в однострою, багатші з кіньми, мусіли ставитися в наперед означеному місці збору в своїй сотні Й полку, Як бачимо, організація перської армії стояла, як на ті часи, дуже високо, Підбиті народи платили податки й давали вояків, залежно від кількості! управної рілі, що 10, 20, або ЗО "димів" - хат (як на Руси) одного узброеного вповні за гроші тих димів виеквінуваного вояка. Па територіях підбитих народів закладали кольонії з персів і медів. Над відді­лами з підбитих народів офіцерами й десятниками були перси і меди. Сто­лицею була Суза й Персе поліс; в ньому хоронили всіх померлих царів. Коро­нували в місті Пасарґаді.

МОВА, P E Л І Ґ І Я 1 ПИСЬМО ПЕРСІВ

Після приходу в [ран перси прийняли сумерську культуру від мовно споріднених елямів, кутіїв і кашів. "А-веста" була писана сумерським клинописом. В ЦІ. столітті до Xp. прийняли, як урядову в цілій державі, ара­мейську мову. В Єгипті було 2-мовне урядування Перші перські царі за на­дужиття законів, підкупства І т.п. веліли розпинати винних на хресті. Тому за перших парів Ахаменідів був лад і справедливість в провінціях. Та чеснота і справедливість базувалися на перській релігії зв, "Зороастризмом".

Приглядьмося Ій: В кінці II. і на початку 1. стол. до Xp. по­явився мудрець-маг на Імя Зороастер - "Зара-тустра" - післанець зір. По­ходив він з Хорезму - землі бога сонця "Хорса" (в Русі також). За пере- даннями "Авести", святої книги персів, він жив 77 літ (4. т.17, івід), (628-551 до Xp.). Свої науки виголошував в причтах, що називаються "Гати", їх спи­сали його учні в Авесті. Це був мудрець хорезмійського короля Гістапа, якого він навернув на свою віру. Свою доньку "Поврочисту" видав заміж за канцлера короля Ямаспу. Релігія Заратустри мала основу релігії старо-або давно-орійської. Пригадаймо її, щоб зрозуміти докладніше науку Заратустри. Арійсько-Праукраїнська, грецька й римська релігії були "політеїстичні" -ба­гато різного значення богів. У "Ведах" ті боги до сьогодні називаються "Дайви" - що дають людям тепло, щастя і світло. Ціла суспільність оріїв (залишки бачимо у Ведах) була поділена на 4 замкнені кляси. І. Жреці, зас­тупники богів на землі (лише з їх дітей могли походити жреці) мали найвищу владу в народі, їх мали слухати королі. 11. Войовники, лицарі—боярство. З них походили купці І царі. ПІ. кляса-це хлібороби -смріті-смиренні, чесні, покірні, продуценти хліба і худоби та ремісники. Вони живили, одягали 2 перші верстви. !’✓. кляса-це раби, закути та іншорасові не-орії. Той поділ на зам­кнені в собі кляси — касти в Індії замкнув націю в кайдани класової перів - ности. Став причиною культурного назадництва індійців та привів до упадку всі старинні держави оріїв, сумерів, хатів, укр-кімерів, скитів, сарматів, антів і Русь, бо не дозволив пайчисленні йшій верстві населення - селянству брати участь в обороні й правлінні держави. Державу мали боронити тільки воїни — боярство, що ділилося на вельможів — кінноту і дрібне боярство—пі­хоту. Хлібороб мав бути смріті-смирний, по грецьки "смердіс". Жрецтво дозволяло боярству-купцям брати великі лихви проценти від довжника селянина, якому не вільно було МВТ и більше землі, від Тісї яку сам з родиною зміг об­робити. Тому ще далеко до Христа 70 % селянства оріїв було в тяжкому ма­теріальному положенні. За наукою жреців боги було посвоячені лише з ними, з їх кастою, лише їм обявляли свою волю, лише вони мали право виконувати волю богів. Мали право вбити кожного, кого боги не любили, навіть князя племени, не допускали до злуки племен, боялися сильного царя. Жреці при­казували скільки "димів"-хат, коли й котрому з богів мали дати за чергою по одному товстому волови в жертву, та скільки святої Хаоми (Авеста), соми (Санскрит) мас бути принесено й випито під час релігійного ритуалу, щоб одур­манені сомою люди, не розуміли, куди поділися жертовні тучні воли, хліби, срібло і золото жертводавців. Жреці вчили, що сома то святий напій (його бу­ло кілька родів) продовжує життя, а в галюцинації няні можуть видіти душі предків у "вираї" і з ними розмовляти (97) та (4.т. 23 ст. 987). Тому зі соми - води продовження життя пішла назва "оковита" з латин, "аква віте" — вода лиття. Сьогодні Україна випиває "оковитої" кілька % більше як ціла "РСФРГ. Найменше випивають її мусульмани, кавказці й балтійці. Так виглядала -і то без прикрас— також наша дохристіянська віра на Русі, в антів, скитів, сар­матів та інших оріїв до появи Зороастра.

Вчення Зороастра.

"Зороастер відкидає політеїзм - багатобожжя, учить,що є лиш ОДИН добрий, мудрий творець всесвіту Й ЛЮДИНИ, ЩО дає ЖИТТЯ, тепло '^r'OHUe, воду, повітря, радість, здоровя і щастя. Це бог Arypa-Мазда". Arypa -це горішний, найвищий, Мазда - господь, керівник всесвіту, наше ґазда.

Той бог, прийнятий персами за Дарія І. (522 — 496 р. до Xp.), урятував перську націю від зникнення з лиця землі і денаціоналізації, до еьо- годня. ТЬму ціла Персія з такими урочистостями обходила в жовтні 1971 р. 2.500-ліття монархії, і самостйности Персії. Минали віки, тисячоліття, зміня­лися династії, віри, але перси, як англійці й японці, навчені досвідом тисячо­літь, мали заве Іди монархію, яка ті 3 народи, шануючі традицію, задержала, як і скандинавські, вільними, гордими за свою минувшину й велич нації до сьогодня. Цікаве, що монарші краски перських царів є жовто-блакитні від Дарія 1, аж до сьогодня, Де був жовтоблакитник прапор з золотим левомз мечем у правій лапі на тлі променистого, сходячого, золотого сонця, там по­серед перської армії був перський цар - шах. Лише? шах мас право носити блакитно-синю широку шарфу з правого плеча до лівого боку з золотими края­ми обабіч шарфи. Тому заходить велике питання, чи київський золотий три­зуб з хрестом, не маяв на синьому прапорі, родинному знаку наших перших християнських київських королів-імператорів Руслі. Національний державний прапор перської держави зелено—біло—червоний, Ila білій середині той самий золотий лев і сонце. Зелено—біла краски прийшли мабуть з завойованпям Персії мусульманами (барва Магомета - зелена). Боєвий прапор військ оріїв був червоний. Цікава ще одна подробиця, /Делегації перських провінцій на урочистостях мали наші козацькі строї: Чоботи, довгі чорпі, червоні або чер­воняві жупани й чорні козацькі смушеві шапки. Це традиційні строї з перед тисяча літ.

А тепер повернемося знову до Агури-Мазди, доброго бога пер­сів. За вченням Зороастра Arypa-Мазда створив "Ашу-Вогішту" - (Авеста), Яша - ясний, Вагішта - правда (від того походить назва "вага", яка від­мірює правдиво-докладно, тобто Ясну-Правду, це був перший ангел Агури, найстарший між ангелами, що опікувався правдою, справедливістою і вогнем даром Агури-Мазди. Другий ангел звався Bory Manar- Bory- віл (Авеста), Манаг— мпогий, то значить ангел численних стад волів—худоби, (віл був святою твариною оріїв). Зфетий ангел "Кшатра—Вайрія". Kшатра (Авеста)

— лицар, кшатрія (веда) — лицар. Англійське "вор" - війна пишеться "вар", староангл. "воріор" - воїн, лицар, скандинавське "варег" - наше варяг. Той ангел опікувався металями, з яких роблено зброю. Це був ангел лицарства, в християнській київській Руси — архангел Михаїл, опікун київського, а опіс­ля козацького воїнства. 4—тий ангел "Спепта-АрмаїтІ". ('цента (Авеста) святий, латинське й англійське "санта", Ap маїті-с получений, зєд наций,від того наше "армія", англ, нім: "армі, арме", грецьке "армос" - споєний, спо­лучений. Від того наше "ярмо", яке споює, лучить 2 воли до воза. Ангел Спента—Армаїті"був сполучений святістю між богом і землею, якої був опі­куном. 5-тий ангел "ІІаур-ватат" був опікуном води і здоровя, Hayp (Авес­та) — море, "ватат" — опікун грецьк. Навтун-Цептун — бог моря, гр.наутес, лат: наута-моряк, англ: "пейві" - моряк, ('умори, перси і німецьк. монах Кнайп усмиряли хворобу зимоню водою. Тому 5-тий ангел був заразом і ангелом здоровя. Друга половина назви ангела "ватат" означала в персів воду і сталість, безпереривність (бо вода стало тече), від того наше гуцульське "ватат" опікун худоби, який мав за завдання добути т.зв. "живий вогонь" на полонині і його через ціле літо "живим" піддержувати. 6-тий ангел звався "Амер-Атат". Амер - вічний, любий, гарний, приємний, від того лат, "амор"

- бог весни, молодости і любови, "Атат" - тяглість, (атавізм), пробудження, опікувався цвітами, ріст нею, яку весною збуджував до життя.

Враз з богом Arypoio ці 6 ангелів творили святу сімку, яка увійшла до релігій юдейської, магометанської і християнської (7 дарів св. Духа, 7 днів в тижні ї т.п.). Та свята 7-ка творила за наукою ’■ Зороастра дскіро людям за дармо з доброти до людей, тому не вимагали ніяких жертв, крім вогню. Тому в Ірані (в скитів і cap матів) до завоювання арабами не було ніяких святинь, крім вівтарів вогню, (мабуть також живого). Інші арійські боги Зароастер назвав богами зла або ”д айвами” наше диявол, англ, девіл. У проводі тих злих богів стояв бог Аріман; це слово постало зі скорочення двох слів "Анґра-Майну”, Аруя-Лнґра - англ: енґрі-злосний, садист і т.п. Майну — підземелля, англ: майна — копальня, яма, глибоко під землею, "Аруя”

- темнмй, чорний. Арії Інди і парси називали чорне населення Індії і Ірану

- Аруями.

Якже ж після науки Зороастра зявилися ці 2 боги — добра і зла? Він учив, що зпочатку був оден бог, що називався "Зурван” - зоряний мешканець, а по нашому "час”, в греків "Хронос" - час. Він був батьком близнюків Агури—Мазда, скорочено "Ормузда” — творця білих оріїв і чорного "Анґру-Майна, Аруя”, скорочено "Арімана”. Він не знав, що зробити з чор­ним сином і приказав йому жити в темноті під землею. Армузда” - Ормузд створив 6 добрих ангелів, Аріман - багато злих "дайвів”, Аріман завидував Ор-мазді - ґазді, творцеві оріїв і між ними почалася боротьба, яка була без­конечна і не переможна. (Зрозумілим стає, чому "русичі” звали себе дітьми "Даж-бога - руського Ормузда).

Приглянмося боротьбі обох богів. Коли "Ормузд" створив лю­дину і дав їй ангела "життя”, то Аріман створив дайву — мору - смерть. Ор­музд не міг нічого вдіяти, люди почали вмирати. Коли Ормузд дав людям вогонь, Аріман дав дим до вогню, Ормузд дав сміх і радість людині,Аріман

- плач, сльози і терпіння, день і ніч, літо і зиму, правду і брехню і т.д.Щоб доброму Ормуздові помогти, Зороастер учив, що люди, як діти Ормузда,мусять йому помагати боротися з Арімапом в той спосіб, що треба чесно жити, бути покірним - смріті—смиренним, говорити правду, побожним, управляти ріллю, не бути лінивим, бути справедливим і слухати наказів свойого царя, якого на­родові назначить, помаже миром і укоронуе в імя Ормузда, найвищий маґ -жрець Ормузда. Усі праведні, що живуть згідно з наказами Ормузда одер­жать нагороду після смерти, їх душі перейдуть через вузьку кладку "винаго­роди". Добрі переходять кладку через пропасть спокійно, до Ормузда у "ви- рай”, під злим кладка дрожить і він падає в темну пропасть до Арімана. Ма­буть дещо з віри Зороастра було і на Русі, от хочби то, що русини уважали себе дітьми Даж-бога. Зороастер заборонив персам, партам і хорезмійцям та Іншим пити "сому” і назвав цей напиток винаходом дайви - Арімана. Це була дуже цінна наука для перської нації, бо перси ставали нацією "тверезих". Замість соми пили квас зі сушених овочів. За вчення Зороастра виступило проти нього жрецтво згаданих повище народів, для них кінчилася ера "тучних волів і соми". Зороастер, перебуваючи па дворі короля, дальше голосив ко­ролівським дворянам І своїм ученикам свою науку. Після його смерти його науку списали його учепики і так постала свята книга "А—вістак - Авеста” -по нашому вість, мова, тому вістун, сповістити, вістка—письмо, новина. Ife, що перси прийняли магометанську релігію, було в великій мірі вислідом дурної, шовіністичної грецької політики, яка гречила народи Анатолії: галів, людів, карів та інших грецькою літургією. ЗЬму що перші собори ухвалили, що віра Христова може бути проповідувана лиш 3—ма мовами таблички,, при­битої над головою Icyca на хресті - латинською, грецькою й арамейською, Візантія переслідувала чужі народи, що належали до грецької імперії та не хотіли прийняти, накиненої їм мови в церкві, вдома, в урядах і війську. Після завоювання Персії Олксандром Македонським, греки ограбили Персію, вимор­дували аристократію, спалили по пяному пишні перські столиці Сузу І Flep- сеполіс та накидали персам грецьку мову й віру в своїх неморальних, жор­стоких, пяних грецьких богів. Перси покопані, але високо-моральні,не ско­рені духом, відкинули з погордою чужу релГію і чужу мову. По смерти Олек­сандра перси визволилися з-під грецького ярма, але грабунки, спалені сто­лиці, знасиловане греками перське жіноцтво добре памятали. Незабули сто­літтями наїзд жорстоких греків, а руїни спалених столиць пригадують пер­сам греків іде до сьогодня.

Греки всюди закладали свої торговельні кольонії й визискували економічно персіа. Перси змагалися за волю з Олександровими Генералами 73 роки і в кінці в 250 р. до Xp. вибороли самостійність, вигнали грецьких, кольопістів і відродили політичну й економічну незалежність своєї країни, під. проводом перського царя "Арсака". Він дав початок династії "Арсакидів", _ι що походила з братньої по мові й релґії провінції Партії. Перські переданий говорять, що Олександер в обох столицях спалив, як Андрій Воголюбський в Києві, величезні перські бібліотеки, а святу книгу "Авесту" кинув в вогонь і що лише кілька частин з неї осталося. Щойно Арсакіди-королі, Авесту раї конструували зі своєї партськоі Авести. Щойно побачивши, що перси радій згинуть, як приймуть мову й віру наїзд пика, Олександер оженився з персіян­кою і дав наказ 10.000 грекам зробити те саме з боярським жіноцтвом, щоб скоріше перси через подружжя вчилися грецької мови й родили яничарів.

То було найбільше весілля на світі — 10.000 шлюбів (примусових) одноразово. По смерти Олександра всі персіянки покинули накинених їм чоло­віків.

Та повертаймося до Зороастра і його науки: Заборона пити "сому" причинилася у великій мірі до того, - ио перси прийняли іслям, бо: 1. Арабам і персам віра забороняла пити алькоголю. 2. Іслям не накидав силою своєї релігії і араби і перси вірили в одного бога і до свойого пророка прийня­ли Зороастра з примусу Магомеда ще й будову святипь-мошей, зате араби полишили персам віру в "Авесту", і вона стала національною біблісю-тал* мудом персів до сьогодня. Усі мошеї-святині мальовані з-зовні і в нутрі королівськими блакитно-золотими красками. Араби так високо цінили на Авесті вихованих персів, їх чесність, правдомовність і справедливість, що найбільший з арабських царів - каліфів Гарун аль Рашід побудував в Персії літню резеденцію і щороку він І його наслідники перебували літом в Персії Коли б тверезих арабів була четвертина числа всіх оріїв, цілий світ був би* сьогодня магометанський. Арабів супроти оріїв була жменька.

Зороастер виголошував, свою науку в співаних примірах—причтах,' яку його учні списали й назвали: "Ґатги", мабуть, так звалася співано-ре-. цитована наука в супроді музичного Інструменту; його назву не вдалося устійнити. Це було щось вроді співу-рецитації наших кобзарів у супроводі бандури. її "Ґатги - науки, списані в 21. томов і й "Авісті" мовою "Паглєві" середньо-іранського племени. Що староперська мова була староруською мо­вою доказує назва першої частини "Авести", що складається з 72 "І атг" і називається "Ясна" - зрозуміла. Ясна ділиться на 3 розділи. В III—му роз­діли. "Ясної" є молитва про поміч до повите названих ангелів вогню і води Ціла 21-томова "Авеста" в мові ”1 Iar лев і" (поголовній, загальній) зветься "Зенд Авеста" І вона до сьогодня є біблією Ірану. (13) В I-IV. томі Авеста і Санскрит є мовно дуже зближені до себе, бо це була мова того самого, лиш? поділеного на племена, народу оріїв - праукраїнців. Знаємо дуже мало слів з мови старинних медів, персів сако — хорезмійської, й сарматської, антської та староруської, бо то були діти одної праукраїнської мови, що ти­сячоліття підлягала законові еволюції. Старі назви — слова замінювалися новими, затрачувалися,бо ніхто їх в тих часах в Україні не записував на ка­мені або пергаміні, але на березовій корі, яка як не зігнила, то згоріла. На­віть староцерковна мова, мова народу з часів королів с,в. Ольги, Володимира, Ярослава сьогодні мало зрозуміла.

Перси, як було згадано, за урядову мову в 1Н. стол. до Xp. ма­ли мову “арамейську" "паглєві", себто поголовну, всім зрозумілу. Ня мова стала урядовою за династії АрсакидІв, а опісля СасанідІв до 650 р. до Xp. Щоб остаточно ясно зрозуміти чим була мова "арамейська", візьмім мову партського племени Паглєві, що НІ. стол. до Xp. зайняло середню частину Ірану. Це була мова зрозуміла усім оріям- праукраїнцям від гір Гімаляїв і Індійського океану, через Середню Азію, Іран, Сирію, Палестину, Анатолію, Балкан, У раль, Україну, аж до Еспанії, Португалії, Англії та Ірлядпії. Це пізніша мова ведів—венедів, скитів, сарматів, антів, словен (не славян). Щой- пізніше мова словясько-руська.

Як виглядала арамейська мова? Різниця була лише в письмі. Малоазійські арамеї від Середземного моря, (Тинту по Іран мали в своїй мові 22 приголосні (співзвуки), тоді коли парти, саки, хорезміти, Іранці, а правдоподібно, наші кімери й сармати скоротили своє письмо, хоч мова була та сама, до 14 приголосних. Парти (мова паглєві) уживали в мові багато ско­рочень, яких мова санскриту і українська майже не знають. Зате такі ско­рочення мають англійці, німці і французи. Мабуть гали—кельти мали в своїй мові також скорочення. Прим: англ, фунт стерлінг означає буква ” £ ", по лат. "лібра", а вимовляється не лібра, лише "пгоунд”. У персів такі звороти були ще за династії Ахаменідів і вони(Авеста) звалися "узварішип", "тобто", "уварилися", скоротилися, зменшилися. Ми маємо в нашій мові слово "уз­вар" чи вивар, вар сок зі сушених скорчених овочів. Перське "узварішин" це есенція, вивар, скорочене пояснення мови, інтепретація слів—мови т.зв. "ідіо­ми". 33 скорочення—ідіоми тягнуться червоною ниткою зі сумерської мови. Письмо сумерів стало основою культури і цивілізації старинного світу. На сумерійській культурі розвиваються сотні народів оріїв, хатів, урів, кальдів, лідів, сірих, галів, усіх семітів, медів, персів та сотні Інших народів. Семіти називали їх "оро" або "арі". Ті народи з Праукраїни, заповнили Европу,Ма­лу й Середню Азію, Іран, Індію аж до Індонезії. Назви народів кашів, карів, химерів--кімерів та інших в Індокитаю говорять самі за себе. Руїни столиць химерів, їх святинь, замків з тесаного каменя в пралісах Камбоджі збуджують подив в сучасних інжинерів-архітєктів. До тих народів прийдемо. Араби на­зивали Праукраїну "Арістаном"..Тепер нам буде ясно, ким були ара-меї І арамейська мова, нею говорив Христос та в його матірній арамейській мові казав Пилат написати Його імя на таблиці, прибитій над Його головою на хресті.

І на іронію долі церква України, колиска арамейської мови, до сьогодні єдина з усіх народів білої раси, не має свойого патріарха і своєї національної української, незалежної від греків, москалів, чи Фіретенбергів рідної віри і Церкви. Паша Церква терпить, як її оснуватель Арамей- Хрис­тос ганьбу чужого ярма, покори і пониження. Гдиний на світі страждучий 50 мільйоновий народ f його 2.000 літ страждуча в чужому ярмі, а тепер в катакомбах Церква.

Якою зближеною була мова Авести І Санскриту, наведу кілька, прикладів (86, В Н). Різниця між фонетикою обох мов є І. "с" в "Санскриті" рівняється "г" в Авесті. II. В Авесті знаки розділів (точка, дротинка) в ре­чених вимовляється з коротким придихом. В Санскриті, як і в нашій мові, ви мовляється без придиху. ПІ. Санскрит не має "з". Авеста, як і наша мова, має "з". I⅛^z. В Авесті, як і в нашій мові, вимовляються двозвуки аі, ай, ой, ау, в Санскриті замість двозвуків вимовляється довге е, а, ї, о.

Приклади:

З цих кількох прикладів бачимо, що інди, це наші "СІНДИ" жили коло Азовсь­кого моря.Це засвідчив Гіппократ Хіоський, грек (460 р. до*Xp.), він як купець пливав на Чорне й Азовське море. Він говорить, що доокола Азовського моря "Меотиди" живуть племена сарматів, що називаються дандари, язамати, сінди та інші. "ГІолієн", македонець, що жив в Римі,згадує в свойому творі "Стра- теґіка" назву сіндського царя Геката. (98,99,100.). Більша частина тих сій- дів виеміґрувала хвилями 1500 р. до Xp. в Сіндію-Іпдію, решта осталася коло "Меотиди". В часах царя Понту Мітридата Vl., сінди належали до його держави. Згаданий сіндський цар Гекат був васалем Мітридата VL; йому Міт- ридат хотів відібрати жінку-красуню на імя TVιpraτy. Інди за Санскритом звали себе сіндами. (67. кн. 4. ст 110). Може хтось замітити, що наведені сло­ва з Авести і Санскриту не є нам зрозумілі. Прощу не забувати, що тим сло­вам—мовами уже 3.500 літ та що ті народи після прибуття на нові місця по­селення змішалися з темношкірими "дравіями" й семітами та арабами. З кож­ної з тих мов, щось присвоїли. Візьмемо для приміру поданих 5 слів. Візь­мемо слово "Бум" — земля бо двоє перших є ясні. "Бгу" в Санскриті, це Бог і в староруській мові також "Бгумі", це богиня-матір земля. "Даста" -рука але в староперській мові, це "рука" і "давати''. Три тисячі літ тому наші предки висловлювалися правильно "даста - дастати" по нашому рука - ру- кати. Від "даста" походить слово дістати, бо все, що даємо руками і з рук інших одержуємо. Візьмемо останнє слово "аква" - кінь, хатське "екві", римське "еквус", Палійське "епон", наше кінь. Чому? Ми знаємо від Геро­дота, що скитська кіннота була озброєна обосічними мечами, що їх скити на­зивали "кінак". Лезо того кінака без рукоятки було 45 цм довге, від того походить назва "кинджал", бо до кинджала своєю формою був дуже подібний, У тих часах і І. світ, війни населення села не говорило "кавалерія", лиш як тисячі літ тому, називало піхоту - пішаки, кавалерію — кіннаки, а артілєрію "гармати". Тому треба твердити, що"кінь" походить від скитської назви кін- нак - мечник. Що у наших предків галів кінь звався колись також "епон" — "пон", свідчить назва при—пона, а не приаязь чи мотуз, "опона", накриття коня "попона"-привязь попід черево коня, що тримає сідло і назва "поні" ма­леньких коників для розваги дітей. В англійців кінь називається "горе" від назви бога Xopca. У Хорезмів хатів і кальдів-урартів, наших кельтів, коні і бдожли були під опікою Xopca бога сонця. їх як божі створіння не вільно було приносити в жертву. В німців (Баварія, Австрія, Саксонія) село називає коня "рос*', бо ґермани дістали коней від "русів- галів- кельтів".

Повертаємося знову до перської Історії. Як було згадано, Олександер Македонський від 334 до 332 р. до Xp. розбив персів і здобув Пер­ську державу. Олександер помер 13. червня 323 р. в 33-му році життя, не оставивши наслідників. Його державою поділилися Генерали його армії. Ті Генерали звалися "діядохи", по грецьки-спадкоемці. Персію дістав в уділі генерал Селєвк; він дав початок перській династії "Селєвкидів".

Селсвкиди правили Персією до 140 р. до Xp. В тому часі цар парт і в Мітридат І. розбив армію Дмитрія 11. Селевкида й оснував самостійне королівство партів. Його син ∏paτ II. поширив партеьку державу на землі одномовних свояків персів, (вони повстали проти згречених Селєвкидів) і прилучив до держави партів перські землі на схід від ріки Евфрату. 138-128 р. до Xp. Не будемо вичислити всіх партсько-перських царів; їх було 39, по­ходили з роду "Арсака", дали початок персько-партськів династії "Арсакидів", що правила партсько-перською державою 368 літ до 228 р. по Xp. "Діядох" Діодор (грек), ставши королем Бактрії, хотів підбити племя саків-скитів, званих греками "Даган-скитами", що кочували зі своїми стадами на схід від Каспія. Ті скити звали себе "Парнями". Отже, завдяки персам ми знаємо докладно, як звалося одно скитське племя (40). Ix вожд називався по-перськи Арсак — світловолосий русин. В українській мові слово "парень" до сьогодня популярне, означає молодого, енергійного, розумного парубка. Це старе пра- руеьке слово. Парні не далися поневолити ДІодорові, відступили до свояків партів і разом розбили ДІодора. Від слова "парти" спільники—племінники походить англ, слово "партнер".

При описі партів ми переконаємося, що парти, як усі скити бу­ли незвичайно вірними "побратимами" (побратимство крови), що полишилося в наших запорожців. Отже, від того скитського вожда "Арсака" походив рід династії Арсакідів, а Мітридат 1 був його праправнуком (Арсак, Тридат, Арта- бап 1. Прияп і Прат 1. а Мітридат 1. це син Нрата 1-го),(4).

Перське царство партів було поділене на 9 округів—провінцій, якими правили майже самостійні князі - васалі, що мали право бити власну монету. Бони платили одноразову дань в році та брали участь у походйх пар- то-перських царів. Це було слабою стороною держави Арсакидів, як поба­чимо пізніше.

Як було вже згадано, мова й письмо Арсакидів було арамейсько- скорочене зв. "Пнглєві". Та найважливіше для нас українців—це свідчення трьох старинних істориків: Страбона, Арія і Юстина. Вони ствердили, що пар­ні, парти, перси й інші саки-скити говорять про себе самих, що вони колись давно прийшли в Середню Азію й Іран з нашої Праукраїни, сьогоднішної "соут- герн Pycclя". Чи потрібно ще більше доказів, ким були самари-кімери,ха­ти, палисті, сірі та сотні тих племен, усі ті орамеї до партів та інших, аж до еіндів-індів включно? Чи ми зрозуміємо, якою багатою, культурною, ста­ринною, єдиною з поміж усіх народів світу є історія нашої "Наук раї ни" від щонайменше 10.000 літ до Xp.? В якому пониженні знаходимося ∣ сьогодня ми — Україна, найстарша нація світу, маточник білої раси,колиска всесвітньої І цивілізації, M H - пра-правнуки таких славних предків, що творили імперії | від Атлянтійського до Тихого океану! Причини? Причини, я подав їх у своїй праці "Жінка І Держава". Та ми правнуки так здитиніли і змаліли духово, що ; замість пізнати "правду", обєднатись серцем—духом в один моноліт, доокола ' Христа, одної національної з рідним патріархом Церкви і одної-єдиіюї України, з кличем "земля з рівним уділом хліборобові, а фабрика з таким же уділом робітникові, гніваємося, як наївний дітвак, коли його поганьблять за дитячі вибрики!

Ми звали себе і нас називали Русь, Рош, грецьке Рос. Та Русь простягалась від Білого до Чорного моря, від Балтійського моря по Волгу й Кавказ. На це наведу докази: Греки ^воїм "діли і пануй" і назвою Роси по­ділили нас і зробили з Руси— "россІю". Київські митрополити -греки поділили ту Рос,сію на Велику і Малу, Білу, Чорну, Червону і Болохівську. З боків сто­яли ще Pocc і я Тмуторокапська І Россія—Новгород ія. Отже, зробили з одної Россії — 9. Москалі зігнали ті усі "Россії в одно І зробили московську ім­перію. За литво—руських часів, наші руські київські митрополити називали Україну не русею, не козацькою державою, а "РоссІєю" ще й "Малою". Мос­ковський цар Петро прийняв назву "Россія" з Києва, щоб тісніше привязати Київ до Москви одною назвою і вірою. Не москалі видумали назву Россія, ми подарували москалям ту назву разом зі "С і нопеісом",під ручник ом "Істо­рії Россії", з нашою культурою, письмом, з тайною виробу чорнила й зате- сування гусячого пера до писання та котрою рукою хреститися. Наші "рос,- сійські" Прокопович і, а імя їм лєґіон, аж до Винниченка І ко. будували Poc- сію-Рашен, а не Україну. "1 плачте очі, бачили, що купували".

Перси, як принесли з України жовто—блакитний прапор, золотого лева з мечем в правій лапі й золоте сонне на прапорі та назву "парс" так той герб, краску прапора разом з назвою задержали разом зі "Зенд Авестою" своєю "Біблією" від 3.000 літ до сьогодня враз зі своєю "самостійністю", Ми за останні 2 століття з Россії змінили назву на Рутенія, а опісля 60 літ тому на Україна. Гербом Київської землі був Архистратиг Михаїл, Галицької, як і в персів — золотий лев на синьому полі. Ми ті старі державні герби тому 50 літ викинули, прийняли герб "руської Імперії" тризуб, але відірвали голову тризубові - хрест. Полишили "чудовище", бо без хреста тризуб не символізує "Імперії" Руси від Білого до Чорного моря але тризуб Позейдона. І дивуємося наївно, як бита дитина, якто Бог посмів нам відібрати волю, землю і зробити рабами XX. століття. Бог добре знає, що робить., Верніться до Бога, до хрес­та, укоронуйте ним тризуб і ваші обєднані, безпартійні всеукраїнські змагання, а воля прийде, як сума їх, але лише з благословенням Бога!

Знову можуть закинути мені, що я розятрюю "хоробу рака", що розїдае нас як націю вже 2.000 літ. Але на хоробу рака є лік - Христос! Він уздоровляв сліпих, прокажених, воскресив Лазаря, що вже починав роз* кладатись! Він уздоровить Україну І нас, якщо ми звернемося до нього. За- памятаймо, що жертви без покори і щирого серця Бога не зворушують. Лише віра і покора розбійника на хресті привела його до Бога. Другий терпів, як і перший, але ласки в Бога не знайшов. (87 т. Xl.)(88 т. 1. розд 4),(89 т. І. с-т. 3),(90).

Парти, як усі орії, мали автономні держави в державі, які тво­рили під гегемонією партських царів, федерацію, але не сконсолідовану. Це було причиною що Рим завоював, хоч не на довгий час, державу парто-пер- сів.

Держава партів після Мітридата IL не вела офепзивної, лише оборонну політику па сході від скитів, союзників римлян, а на заході від без­перестанно наступаючого Риму. Коли римський конзуль Помпей розбив Міт­ридата И., царя Понту, і його зятя, вірменського короля Тіґрана, Мітридат/І. звернувся про поміч до партів. Та парти хотіли бути добрі з Римом, (як Русь з греками і москалями), хоч войовничий Рим став сусідом парто-персів над рікою Евфратом і у Вірменії. Помпей і Сулла запевнили партів, що вони з ними воювати не будуть і парти повірили С’уллі (як Святослав грецькому ім­ператорові Фоці 65 ст. 43-53) і в змагу Мітридата з Римом заховали ней­тральність. Після смерти Мітридата VL понтійського римським конзулем став Ліціній Крае і в 54 р. до Xp. без ніякої причини напав на парто-перську державу. Причиною нападу були запросини сина партського царя (Прата ПІ.) Орода, якого за золото І обіцянку допомоги намовив Kpac до бунту проти старшого брата, Мітридата IlL, що був старшим сином Прата ІП.із його волі стаа царем парто-персів. Як бачимо римляни не гірше від греків уміли ви­кликати домашні війни, як і (москалі) вмішувалися в них і робити дальші під­бої. Та парти й перси в обличчі небезпеки не розкололися на 2 партії, обєд- палися доокола Мітридата IIL і побили легіони Краса. Війна велася 34 роки (54-20 р. до Xp.). В тій війні парти й перси вирізали другу римську армію ЦІЛКОМ і взяли в неволю усі римські військові інсиґпії (орли і прапори). Рим­ський цезар Август замирився з царем партів Притом IV, що був вдівцем, і післав йому в дарі чудової краси молоду невільницю на імя "Мусу", роджену І виховану в римських школах з докладним завданням стати жінкою царя пар­тів. Муса, вихована в римських школах, володіла знаменито латинською і пар- тською мовою Своєю красою і розумом так очарувала Прата IV., на 20 літ старшого від неї, що він одружився з нею, звільнив з неволі багато римських вояків І віддав усі воєнні інсиґнії римської армії. З Мусою мав сина (пізнішо­го Прата /.), якого Муса захотіла зробити престолонасл ід ником. Вона по­радила цареві вислати старші діти до шкіл в римі. ∏paτ IV., засліплений красою жінки, викопав її наміри, і старші діти під фірмою навчання стали закладниками в Римі. Коли синові Муси було 18 літ, Муса отруїла царя, сво­го чоловіка, і її син став царем партів в 2 р. до Xp. Прат V., син Муси став васалем Риму. Що Рим не міг здобути зброєю, те осягнув Мусою. Від тоді на 52 роки парто-перська держава стає добровільно васалем риму, до 52 р. по Xp. В тому році здібний царський цар Волоґазд L, користаючи, що Рим був заабсорбований нашими сарматами—яз игами, які здобули Па нон ію( У гор ши­ну), підняв повстання проти Риму, розбив його військо І по 5—літній війні, викинув їх з цілої парто-перської держави.

Тоді Рим за золото напускає на Волоґазда наших алянів з Укра­їни 72 р. Вони зруйнували Вірменію і Медію. Та Волоґазд відігнав алян. По смерти Волоґазда (80 р.) римляни під проводом імператора Траяна знову на­пали на партську державу. Війна тягнеться 37 літ (до 117 р.). Того року парти знову розгромили римлян і викинули ік>за межі держави. Мир був 44 роки. В 16] р. Конзулі ЛюкІЙ Bep і Марк АврелІй зачинають знову війну з нартами. Цей раз римляни відривають від партської держави Месопотамію. В 220 р. римський Імператор Каракуля відриває провінцію Медію 225 р. В то­му році в південно-східньому Ірані повстає проти партів здібний вожд пер­ського племени "сасів" Ардашір, що їх парти звали "сасанами". Те повстан­ня було викликане ї’имом і лиш завдяки сасанам Каракуля здобув Медію. Партським царем був тоді слабий вожд і політик Артабан V. Ардашір був сином князя Бобика (укр. імя). Він бє свого сюзерена Артабана. ∣(224p.) і в тому бою Артабан загинув. Син Артабана, Артаваз був партським царем 4 роки, був розбитий Ардашіром коло руїн Ііерсеполісу, попав в полон і був убитий 228 р. На ньому вигибає рід Арсакидів, а починається "СасанІдів "СасанІдів" (сасів) від АрдашІра 1-го, що злучив знову розсипані перські про­вінції разом у своїх міцних руках.

IlL Династія СасанІдів.

Рим думав, що Ардашір буде його сателітом, бо за його золото робив революцію. ^rIh здібний Ардашір став далеко грізнішим ворогом Риму, як були царі партів. Ардашір бє римлян раз-по-раз, відбирає Медію, Месо­потамію, вдирається до Анатолії. У той час наші сармати також били римлян.

рим почав під тиском персів І наших сарматів-алянів осла­бати, а держава Сасанів росла й міцніла.

Пригляньмося назві "сасанів-сасів. Як було згадано перси, й мани перейшли в Іран з Праукраїни. Перси звали себе від тоді аж до сьо- годня назвою "паре", а державу Парсія (наше прус, Прусія). Парсів було ба­гато племен. Нехотячи ми дізнались, що одно з них звалося саси—сасани, (наше саси—саксони) і їх вожд Ардашір обедпує перську державу і основує ди­настію сасів - "CacaniBl'. Пригадаймо, що ніколи не емігрує цілий нарід,ли­ше, як у бджіл, вилітають рої, а старий матірний пень, хоч ослаблений роєн- ням, заве Іди остається на старому місці. Ми мали над Балтиком народ "пар- сів" - наше прусів. Чому назва? Бо над Балтиком кінчилася Русь в пів­нічно-західнім напрямі, отже, це були останні по-руськи говорячі племена. З назви по-руси походять назви парси І пруси. Звідки зачиналася Порусія? Від ріки Пімана ио ріку Вислу, около 400 км вздовж і 200 км вширш. Такий стан був 1500 літ після того, як поруси прийшли в Іран. Такий обшар тери­торії прусів був в ХПІ. ст. Які пруські племена жили тоді в 1 [русії? Ятвяги, скали, кадри, самби, барти (бджолярі), натанґи, варми, поґези, помези і са- сіни—сасани—саси та гал піди-гали. Отже, як бачимо—ми знайшли сасанів (101) ст: 278—81 (рис 24). Що сасани були еасами, маємо документ чеського короля Оттокара з 1267 р., в якому згадує в пруській землі сусідів Чехії са­сів (соусім). Як далеко сягала земля сасів? Під назвою сасів було дуже ба­гато племен. Ті племена входили в 4 групи. Назви їх знімчені, це Остфали - східньо-пади, Вест-фали - західно-пади, Порд-альбінґи - північно-біло­волосі й ангари. Земля сасів починалася від середущої Лаби (ангари)! тяглася до ріки Емсу. Карло Великий, підкоривши сасів, поділив їх на Саксонію Го­рішню й /Долішню. Сьогоднішна Меклємбурґія, Щлєзвік-Гольштайн-це була Саксонія Горішня. Долішня Саксонія-це провінції Бремен, Дінебурґ і Гано- вер. Як сакси обороняли свою самостійність, довідаємося при обговоренні Поморя.

Сьогодні з народів порусів І сасів,(саксів — сасанів) остались тільки назви. Народ асимілювали німці. Цікаво, що наші й перські поруси осіли над морями, ці над Балтиком, ті на# Арабським морем. Спасаючись

сьогодня. З їх пнів в Европі, їх правітчини, ос­талися лиш назви.

Ми знайшли в Персії ще одно руське племя, яке колись виє міг­рувало з наших Карпат, мабуть кілька тисяч літ тому. Це наші "ґорґани", які звали себе "гіркани” — мешканці гір і греки записали їх назву правильно: "гіркани". Від них осталася в наших Карпатах назва "Ґорґани". ГЗ Ірані осіли вони в горах пасма Ельбрус на південному березі Каспія в Персії, За тисячо­ліття вони розмножилися, зайняли великий обшар гір і свій край звали 'Tip- канія". Перси звали їх "торгами" - від на ти ґора-гора (нольс. ґура).

Як бачимо, то від сумерів, через сивину 4.000 літ до Xp. чер­воною ниткою тягнуться сліди походження Мало-і, Середньо-азійських та іранських народів з нашої Праукраїни.

Повертаємося знову до Персії й династії наших сасів -"Сасані- дів". Після зеднання усіх провінцій до самостійної, звільненої з римського ярма перської держави, Арлашір І. коронував себе царем національно-перської держави. Коли почувся хорий, два роки до смерти (помер 241 р. но Xp.) пере­дав владу свойому синові Ulanypi І. (староруське Імя). Як престол онасл ід ник і керівник держави, із за пошани до свого батька до його смерти не коронувався. Па монетах з тих 2 літ бачимо їх обох на одній монеті; батько в короні, а син в Htaimi з піря орла. Таку шапку мав право носити лише престолонаслідник перед коронацією.

Рим чекав лише на смерть енергійного Ардашіра І., щоб знову напасти па Персию, бо сподівався, що молодий, 20 - літній Iilanypa не зуміс кермувати боевими арміями так, як його батько. Зараз після смерти батька Illanypa коронувався. Коли "вістові" з-над границь донесли, що римський ці­сар І ордіян ПІ. з великою римською армією йде на Персію, молодий цар Illany- ра (як і наш галицький монарх Ярослав Осмомисл 1.200 літ пізніше) в обличчі небезпеки не розгубився. В короткому часі перевів мобілізацію і заграв на воєнній шахівниці ще краще, як його батько. Він несподівано окружив рим ську армію під Місцевістю Масицею (укр. назва) над Евфратом у 241, р. і ви­різав її майже всю. В тому бою згинув римський Імператор Г ордіян. Один римський легіон (5-6 тисяч вояків), що через кількагодинне спізнення уникнув окружения, вибрав нового Імператора Пилипа Араба, а він почав переговори з молодим Ulanyрою про мир і викуп з полону маси римських полонених. Моло­дий Illanypa диктував важкі умови миру гордому Римові та вимагав великих сум золота. Римський імператор мусів прийняти ці умови а римський сенат мусів той мир одобрити. Золото вислано до Персії. Tk Римляни не забули тої ганьби; в 256 р. ударили на Вірменію, перську провінцію. Цар Ulanypa блискавичним, як на ті часи, ударом кавалерії викинув римлян з Вірменії і, не вертаючися до Персії, наїхав римські провінції Сирію і K а па док і ю, громля­чи по дорозі римські залоги. Коли римський Імператор Валеріян з 60.000 ар­мією поспішив на допомогу обложеному містові Едесі в Сирії, Illanypa знову окружив римську армію і розбив її впрах. Імператор Валерій попав з рештою своїх легіонів в полон. Це був перший випадок в історії гордого Риму, що ім­ператор попав у неволю. Звичайно, імператори гинули на полі бою. За великі

суми золота Шапура випустив з неволі вояків, але Імператора не випустив І він в неволі помер. На цьому примірі бачимо, як консесеквеитно, уперто й витревало йшов Рим у своїй політиці, визначеній наперед століттями, до по­неволення визначеного народу. Ту римську політику перейняла від Риму Ві­зантія. Вона йшла до своєї цілі поневолення Балканів І руси-України-уперто, консекветно століттями. (65, ст. 18-20). Від греків ту політику перейняли понятливі учні москалі, і сьогодня контролюють половину Европи й Азії. Нам, на жаль, тої витревалости й визначеної наперед ці ли на протязі тисячоліть недостає. Кожний "кошовий", а в 1918 р., кожний отаман (а було їх усіх по* над 50) робили свою політику-хаос-руїпу. Так римляни після 250 літ з магу за здобуття Персії, п(сля прогри імпер. Валерія і страшного ограбления і зруйно- вання Кападокії й £ирії, дали вкінці персам спокій. Але перси захитали тими програми основи Риму так, як Богдан основами Польщі, а Виговський основа­ми Москви під Конотопом. Після конотоського розгрому московський цар дав наказ евакуувати Москву. Та Богданові й Виговського плани й перемогу зни­щили бунти тоді і в 1918 р. Перси проти своїх царів бунтів не робили, і тому

2.500 літ мають самостійну державу, хоч чисельно їх половина стільки що нас.

Після перемоги Illany ри і знищення кількох римських армій, мобілізованих з галів нинішньої Франції, Еспанії й Балканів наш українець Одо-вакер зі своїми сарматами здобув обезкровлений [Цапурою рим До тих подій і Одо-вакера ми прийдемо. Після тих перемог Illanpya коронував себе вдруге на "царя-царів". Ного держава була сильнішою від гордого Риму. По -перськи той титул звучав: "шаган—шаг Epan ут А не ран" — по нашому "царів -цар Ірану й Ile-!рану". То Не-1 рану було в тричі так велике, як Іран. Тепер нам ясна назва митрополитом-Іляріоном нашого Імператора Володимира "ка­ган-це перське "шаган" - царів-цар. Паші історики думали до тепер, що це хозарська назва. Та й хозари арійці. Хорезми титулували своїх царів "шаган І шах". Тому маємо хозарське "когап" i"πex-πιax". Хозари з титулом - цар- царів, як і "шаган" перський, присилали корони королям меншим "шагам - цехам".

Візантія титулування та іменування хозар респектувала. Коли хозари прислали угорському Арпадові корону, червоний плащ і сандали та Іменували його королем, Візантія Арпадові той титул признала. Щойно тепер стає нам зрозуміло, чому хозари були синьоокі, рудоволосі, білошкірі. Чому на дворі їх коганів руська мова була другою урядовою мовою, чому їх наємна армія складалася з русів, чому араби взяли з хозарської держави 20.000 русь­ких родин в неволю, чому хозари були в союзі з персами й нашими алянамиу війні проти Візантії, чому Київ був якийсь час в залежности від хозар та ти­тул руських королів "каган". Може тепер читачі повірять, що наші перші ко­ролі Руси, це були царі-царів, когани-руськ о-перські шагани. (37 ст. 16-26). Тжсамо зрозумілим стає нам факт союзу наших перших коганів Києва Олега, Ігоря і св. Олени з хозарами й болгарами проти спільних ворогів; Греції і печенігів. Святослав "Наївний", якого наші історики називають героєм, зни­щив за грецьке золото тих обох природних союзників України і започаткував упадок Київської імперії. (65 ст. 48-62). Хозари, хоч прийняли Мойсееву ре­лігію, то вони, як І Христос, були арамеї, а не семіти. В їх мові було багато монгольсько—партеьких слів, Сьогодня ті білі хозари, що то їх чорні семіти називають "Ашкенази", оснували й ведуть Ізраїль та тримають фінанси світу у

своїх руках. Па примірі хозар і персів бачимо наглядно, як національна релі­гія, то не визнає чужих патріархів, змінює психіку й характер народів орій- ського походження. 1 ми і вони орії, але яка велика різниця поміж ними і нами, "З одного дерева хрест і лопата”, каже народна приповідка. Хрест цілують, лопатою згрібають болото. Ми в болотах Петрограду і Сталінських каналах, болотах Колими і Сибіру втопили свою силу і славу. Ulatiypa І. "шаган-шах" підбив і приєднав до Персії такі великі простори, що керувати ними, йому са­мому з столичною адміністрацією було понад сили. Разом з титулом "шаган -шаг" він поділив свою імперію на 27 провінцій, але на відміну від партів, начальниками провінцій іменував далеких свояків свойого роду. В той спосіб увів сильну централізацію та справедливу, здие цикл Іновину адміністрацію. IUanypa 1, і його наслідники скріпляли державну релігію Arypa-Мазди,яку в арамейській мові "Паглєві" списують в 21-томову "біблію" персів. Релігія персів поширюється за "Сасанідів" далеко поза перську імперію на схід і північ.

Усіх царів з династії "Сасанів" було 37. Правили Персією від 224 до 651 р. по Xp. більше, як 300 літ після розділу римської імперії, воювали з Візантією, про то ми те згадаємо. Останній цар звався "Язда-Берла". Проти нього греки найняли арабів-мусульман і спільно побили перськуармію651р.Араби здо­були Іран, але не рушили перської релігії, лише до Arypa-Мазди, мус їли додати пророка Магомеда зрівняли його з Зороастром. Причиною, що перси не проти­вилися арабському заливов і, (а раб и толерувати перську мову й релігію) була Візантія. Вона в Анатолії гречила примусово грецькою літургією і мовою чужі арійські народи. Перси не хотіли підкоритися релігійно-політичній за­лежності, ані Риму, ані пізнішій Візантії. З арабами вони в союзі били зрад­ливу Візантію. Пізніше арабів підбили турки, але перську біблію Зенд-Авесту І перську мову полишили персам. Турки викінчили Візантію (104, 105, 106).

Описувати часи арабські й турецькі не будемо, бо це були ін­ші народи й раси, що з Праукраїною не мали кровного звязку. Тих султанів і каліфатів було кілька. Коротко згадаю, що перська держава мала каліфів арабських, султанів турецьких, шахів узбецьких від того слова "ιιιeiκ",a в кін­ці наїхав Персію московський цар Петро І. 1721 р. Не мало наших козаків, що з гетьманом Павлом Полуботком, помагали Петрові, склали свої голови в гористій Персії "пе за Україну, а за її ката". Полуботок повернувся з пер­ської війни, домагався автономії України 1724 р.). За те Петро вкинув Полу­ботка у вязницю (Петербург), де Полуботок помер. Цар Петро зайняв північну частину Персії. Після смерти Петра 1725 р. перський шах Ашраф і його нас­тупник Тагмасп, спираючись на Москву, побили турків і увільнилися з—під турецької залежносте Наступник Та гм ас па- ” Паді р-шах" використовує ри- валізацію московсько турецьку, увільняє Персію цілком з-під московсько -турецької залежпости 1739 р. Сьогодня ІІерсія-це мішанина трохи потур­ченої національної перської мови й традиції та релігії. Ix царі, як 2 тисяч і літ тому, називаються шагами - шахами, а не султанами. Династія, шо тепер править Персією, походить з чисто перського, а не турецько—арабського роду і називається "Пагляві". [Це треба відмітити, що перська кавалерія зветься сьогодні, як і в XIX стол. козаками. Як звалися в давнину, не знаємо. По периій світовій війні, комендантом тих козаків був генерал Реза коган з ста- ринно-перського роду "Пагляві". Дня 21. лютого 1921 р. він став у проводі проанглійської партії і з своїми козаками зробив переворот, розігнав кабінет

міністрів промосковських і сам став міністром війни. Як міністер війни при допомозі англійців підніс мораль і число перської армії до 40.000 та завів порядок в урядах. Зе те перський "майліс" сенат 12. грудня 1925 р. проголо­сив його шахом Ірану, з титулом "Реза - шах - ПаглявІ". Дня 16. вересня 1941 він передав рладу свойому синові "Магометов! Реза Пагляві", виховни- кові університету в Кембрідж і він є царем персів до сьогодні. Молодий шах повернув до давної мови персів і впровадив до шкіл нову т. зв. "модерну іран­ську мову", сполуку південно-сх ід нього діялекту сасанів—Пагляві і старої перської мови з провінції "Паре". Ця мова називається сьогодня "національ­ною фарс і-паре і". Її уводять тепер до урядів перської держави, і так посте­пенно нова рідна мова й нове покоління відродженої Персії заступає стару, засмічену турко-арабами мову й старе покоління модерної Персії. В той спо­сіб, но визволенні з московського ярма по І. світ, війні, поступили фіни, ес­тонці, лотиші й литовці, а теж Ірляндці після визволення з під англійського ярма. 1¹i народи до 1930 р. уживали в своїх урядах московську мову, а ірлянд­ці англійську, поки виховали нове покоління і заступили чужі мови, давно за­бутими рідними. T^,e саме зробили і роблять жиди в Ізраїлю, і мову"Ашкенази", Мамелюшник І мову "Сефард ім", засмічену арабізмами заступають національ­ною давньо-гебрайською. До речі фіни в 1918 р. не мали ані своєї інтеліген­ції, ані свойого Генерала па коменданта армії, але мали сильне бажання від­ділитися від "задрипаної Москви", як вони говорили, тобто "брудної Москви", Вони запросили шведського походження генерала Маннергайма, що не знав ані слова по-фінськи (командував по-московськи). Але фіни хотіли наперед волі, не землі, не мали Випниченків, обєдналися доокола чужого Генерала і 2 рази маленький 4.600.000 нарід в десятеро менший українського, дав такого відпору москалям, що вони до сьогодня не важаться втрете посягати по Фін­ляндію. Ми хотіли наперед землі, братерства, а не волі й потягли в найми до "старшого брата".

Перський цар Магомет І’еза Пагляві відродив перську націю на наших очах, спокійно без розголосу, за що перська нація шанує його, що ми бачили на екранах при святкуваннях 2.500-річчя існування перської нації. Великий це час, в якому кидалися на Персію Рим, Візантія, араби, турки, узбеки, татари, москалі та індійці. Перси, як і Фінляндія устоялися. Арабські "каліфи" — царі бачили солідарність і національну гордість персів, брак поміж ними наших Випниченків, Коцюбинських, Шелестів, поводилися з персами обе­режно й толерантно. Минали століття, перси вірили дальше в свого Arypa-Маз­ду і свою біблію "Авесту", гордилися ними і з погордою дивились на завойов­ників. Та 1400 літ робили своє. Перси через мішцні подружжя (які були рідкі), толерантність мудрих політиків арабів та віру в одного бога, в якого вірив також Магомед, засмітили свою мову, яку Магомед Реза Пагляві відроджує. Урядова мова на дворі арабських каліфів була двомовна, як і в хозарів, араб­ська і перська. Лише 3 релігії визнають віру в одного Bora: х ристіянська, жидівська й магометанська. Перси із-за нетолерантяости греків боялися по­літичної залежности від них. Прийняли, хоч під примусом століть, іслям в сполуці з Зороастризмом. З тих самих причин хозари (-ашкенази) вибрали юдаїзм. Грецький народець (8.550.000 сьогодня) був страшним раком на тілі арійських народів, соками яких живився 2.000 літ. Іслям І Зороастризм забо­роняв пити алькоголь. За 1.400 літ перси стали тверезою нацією і як жиди вірні своїм національним традиціям, дочекалися власної з рідною мовою дер­жави.

Чи дочекаємося ми, найстарша нація Европи, того, що сьогодня перси? Перське нове "ЛМ - І" - я є, "ACT-їм" - ти с. Ми маємо ще своє " я є чи за 100 літ на сході Европи будемо '^t МИ Є " ??

VIIl.

АФГАНІСТАН

Другою державою Ірану є Афганістан, колишня провінція Персії, сьогодня самостійна держава.

Хотяй це край гір і напів-пустинь, проте працьовитість афга- нів і зрошування піль дозволяє тому народові бути самовистарчальним. В старовинні часи приходу в Іран порусів і медів жили в сьогоднямшньомуАфга- ністані племена оріїв, що прийшли кілька сот літ скоріше, а може й разом, на ті землі. Це були бактри, гандархи, аріяни, сатагіти та арахози. Бактри могли бути пруські "барти", сатагіти—пруські "натагіти" (від латинського "науто-аре" - пливати); арії-це руси, рільники, хлібороби,латинське аратор -орач, наше орій—орач. Арахози, це Страбонов і і Пл інієві are рити, усі ці пле­мена жили в Праукраїні-ОрІяні, а через перенаселення, натиск інших народів або з якихось інших причин вимандрували на нівденний-схід. Може хтось спи­тати, чому ж назва Афганістан? Правдоподібно від слова "ягван"-гірняк, цілий майже Афганістан,це країна гір. Від слова "ягван" пішла назва Афґан.

Чому "ягван" - гірняк? Eio орійське слово "ява" - бог мав мешкати на високих горах (Зевес-олімп), пелязґійське-палистих "Явес". Тому явани "ягвани-афґани", це діти Дажбога, як і пізніше руси, а в Афгані­стані Паміро-Гіндокушські гори доходять до висоти 7.000 м (21.000 стіп). Кабуль, столиця Афганістану лежить на висоті 1.760 м (5.280 стіп). Гори Гін­дукуш творять вододіл, з нього ріки спливають на 4 сторони світу. Поверхня Афганістану займає 650.000 квадр.км. і мае около 14 мільйонів населення. Клімат континентальний. Парод, як і всі орії, від давна аж по нинішний день займається рільництвом і випасом худоби. В пустинних частинах високорівні живе около 2.000.000 кочових пастухів, які зі своїми стадами кіз, овець, вер­блюдів і ослів вандруюють літом в північні околиці, а осінню по вертаються на південь. Ніякий край не має такого разнородного населення, як Афганістан. Говорять арійськими мовами около 7.000.000 людий, а решта-це мозаїка інших племен і рас. Щоб зрозуміти ту мішанипу народів і рас, пригляньмося на стільки племен діляться 2 найбільші галузі афганців, кожна приблизно по 2.000.000 людей, що називаються "дурани" (назва українська) і "ґільзаї" (гільзаї?). Дурани діляться на баракзів - ("бор - рудоволосий"), попільзів, алькозів, ацакзів, нурзів, іеакзів, ализів, худіянів І маків. Назви старі тися­чолітні; 9 племен разом 2.000.000. Галузь "ґільзаїв" ділиться на горани (наше горяни), бурани, ходаки, тохи, андари, вардаки, сафи і хостви-та- кож около 2.000.000. Ми бачимо 17 назв в 4 мільйонах афґанів. Усіх назв є около ЗО.

Згадаю мимоходом, що Англія, покидаючи Афганістан, прилу­чила около 5 міл. населення колишнього Белюджистану, яке говорить афган­ською мовою, до західного Пакистану. Вони, як і бенгальці, стремлять по­вернутися до матірного пня—Афганістану. Друга по числі народність Аф­ганістану цетаджики, їх є понад 3,000.000, хозарів 1.000.000, узбеків і мои— голів 1.000.000, туркменів, казахів та каракаматів - 2.000.000. Таджики й інші живуть у північних районах, афґани-орй в південно-східних.

В VI. ст. ¹∏o Xp. індійський астроном Bapara Mipara згадує, що в Сулейманових горах живе народ, що говорить мовою "пушта" і називаеся аваґан, чи яваґан. Це найстарша згадка про афґанів.

P І C T H я

Гори Афганістану від 2—4 тисяч метрів покриті пралісами, вище до 5.000 м—мягкотравні полонини, де випасаються стада худоби й тонкорунних овець. Ліси кедрові, соснові, дикі волоські горіхи, дуби, явори, ясені, ди­ка цитрина, виноград і бросквипа (пічес). Нижче 1.000 м росте оливкове й муштардове дерево й лікарські ростини.

Звірня: медвідь, тигр, леопард, дикий кіт (рись), дикий пес, вовк, лис, гієна, олені, серни, дикі вівці й кози.

Монголи підбивали Афганістан долиною ріки Аму-Дарії, тому північна частина краю є мішаниною народів монголо-аріїв (таджики, хозари і інші ). В давні часи там жили орії—бактри.Столиця Кабул ь у давні часи зва­лася ^,,Kanica", слово старонерське: святиня. Як і в Києві, в Kanici був релі­гійний центр афґанів. Афгани й таджики до сьогодня над гробом щойно по­хованого мерця справляють "тризну", їдять печене й варене мясо з хлібом та співають пісні в честь померлого. Це залишок вірувань оріїв-праукраїпців, мабуть, від IQ_j тисяч літ до Христа. Проведені археологічні розкопи дока­зують, що старовинні бактри, хорезми—діти бога Xopca, арії, арахози, сата- гіти, дранґи, маки, согди, гандархи та інші—це свояки наших трипільців, на що вказують знайдені керамічні рештки. Усі ті згадані племена греки називали саками - скитами, На доказ спільноти з праукраїнцями-трипільцямл візьме­мо 3 археологами розкопані центри, де знайдено кераміку. Щоб зрозумти назву "центри" пригадаймо, що в перській державі, до якої належав Афганіс­тан, була система зрошувальних, критих каналів, уживаних в хліборобстві. Ті канали називалися "кляризи" тому, бо вода стікала до них брудна, сезоно- во, з розтоплених снігів і рідко наявних дощів. Пізніше ті ріки висихали. Во­да в каналах - "кляризах" очищувалася. "Кляриз" походить від англійського "кліп", німецького "кляр", латинське "клярус" — чистий. Тім, де була пли­вуча чиста вода, цілий" рік будовано канали наземні, які зрошували поля автоматично цілий рік. Від назви "рік" походить назва "ріка", а не пли­вуча вода. Ми назви "ріка" до сьогодня не розуміли. Афганістан має одну ріку, звану Гіл-менд - Гірська. "Гіл" в давнину називалася "Сата—манд". В дельті цієї ріки, де були наземні зрошувальні канали, жив в кінці НІ. і по­чатку II. тисячоліття до Xp. народ, посвоячений з нашими трипільцями, прав­доподібно "сисів" (чи хижів), що дав тій окрузі назву "Гистан". Нам не ві­домо, як звали себе наші трипільці, яких кераміку знайдено коло міс.цевости "Трипілля" в Україні і від того археольоґи назвали наших праукраїнців "три­пільцями". Ті афганські "систанці" робили кераміку на гончарському крузі, добре випалену й вигладжену, мальовапутемночервонимабо темпожовтим ко­льором па кремовому або червоному тлі, взорами близнючими кераміці три­пільській. Таку кераміку знайдено в Персії коло руін "Сузи-Суші", де меш­кали елями - аляни. У (,’метані знайдено печі до витоплювання міді, хати будовані подібно, як в наших трипільців та цвинтар-могильник, де систанці хоронили своїх мерців на лівому боці, головою на захід до своєї праматери -України, обличчям на північ, бо систанці прийшли з Праукраїни в кіпці НІ. і початках II. тисячоліття до Xp. почерез Волгу й У раль в прямій лінії з України

степами повище КаспІя і долиною ріки А му - Дарья увійшли до Афганістану з півночі.

Докази: Найстарший етап часу трипільської кераміки в Україні, це 5.500 - 3,000 літ до Xp. Другий етап 3.000 до 2.500 літ. Третий етап 2.500 до 2.000 літ до Xp. У тих часах трипільці зустрічаються з міддю із С’емиго- роду. Четвертий етап-культура міді в наших трипільців-це час 2.000 - 1.500 р. до Xp₁ У тих часах культура міді у високім розвитку в еистанців в Афга­ністані. На Україні трипільські мерці похоронені випроствані горілиць, в Ірані випростувані й положені на лівому боці, лицем і головою в ту сторону, звідкіля прибули. Кістяки високі тут і там (2 ст. 147) та (107) круглоголові. ТЬксамо тут і там знаходяться жіночі фігурки матері - землі, також фігурки й малюнки звірят (кераміка). Хати в Систанів глинобитІ, хати трипільців : стіни з пруття, обмазані глиною 'мішаною з половою із збіжжя. Печі глино­битІ, подібні тут і там, пряслички — ткацтво тут і там. В 1.000 р. до Xp. три­пільська кераміка з України зникає (але не народ) і переходить в кераміку лінійно-стрічкову. (2 ст. 179-185) (образок кераміки). Рис, 28.

Другий археологічний центр находиться в колишньому"Белюджи- стані", заселенім афганами (тепер зах. ПакІстан) коло міста й гори "Квіти" —Цвіти. Кераміка з того самого часу, шо в Сметані, мальована тими самими фарбами, лиш взори дещо йнакші. На тій кераміці багато звірів, птахів І риб. В трипільців малюнки звірів на кераміці с також*

У "Квіті" знайдено жіночі фігурки культу мітері-землі, богині родючости. В наших трипільців таких фіґурок знайдено багато. У'Квіті'¹ також витоплювали мідь, знайдено печі—гути та вироби з міді, ножі, кинджали, шила, сокири та Інші предмети. Також знайдено терракотові фігурки "божих звірят" - биків, коней і людей, у наших трипільців також. Жіночі фігурки мають на шиї 6-7 рядків намиста. Доми глинобитні, як і в наших трипільців; мали по кілька кімнат. Поміж кожною кімнатою були вузькі сіни - проходи. Жіночі фігурки з повними грудьми, вузьким станом (талією), широкими клу­бами (-мидницею). Волосся зачесане назад, заплетене в коси на голові від уха до уха, що робить вигляд високої фризури. (рис. 29).

Третій центр кераміки знаходиться в "Кандагарі", около 50 ам. миль (70 км) на північний-захід від "Квіти". "Канда" - місцевість кандів, "Гар - згоріла". Крета в давнину називалася "Кандія" - острів кандів. При описі Греції переконаємось, що Кандія-Крета була в звязку з "Кандагарою" афґаністанською. Місцевість Кандагар положена над середущим бігом ріки Гіл-менд. Там розкопано старе городище і знову знайдено мальовану кера­міку, подібну до трипільської, виконану тими самими фарбами, з того самого часу. Камінні пряслички до веретен, як у трипільців та обвуглені зерна пшени­ці, як в трипільців. Отже, пшениця прийшла з трипільцями з України в Азію, а не з Азії в Україну. Нігде в [рані в місцевостях, заселених многолами (пів­нічні райони), не знайдено обвуглених зерен пшениці, ані дико ростучої пше­ниці. Кераміка Кандагарська роблена на гончарському крузі, добре випале­на, дзвінка, тонка, як у наших трипільців, ті самі фарби, але її взори більше геометрично—вишивкові, стоїть по середині між трипільською Й ІНДІАНСЬКОЮ в Мексику. Чи це знову припадок? знову витоплювання виробу з міді, жіночі фігурки та печатки, як І в трипільців, якими гончарі витискали на невипаленій ще кераміці свої знаки, а ткачі на тонких льняних полотнах свої. Наведемо для кращого доказу кілька назв, щоб читач переконався, що ті трипільці й народи були дійсні праукраїнці, предки нашої Праукраїни, що прибули 3,000 літ до Xp, Ix мова за 4.000 літ перейшла великі зміни, еволюцію, розвиток, але вона була мовою наших прапредків. Давна "Дранґія - Дранґіяна" зва­лася "Зранкія", староперське "Зранка", грецьке "Зараґаї", а иад Балтиком було руське племя "Зранів - Ранів" гл. (37 ст. 114), Я думав 10 літ тому, що "рани", це "торбарі" — розбійники, тимчасом це були люди, що досвідками нападали на спячих ворогів. Це племя зранІ - ранів мало свою державу на острові "Русія" з норманського "Руґія", нім: "Ріґен"; вони мали багату зо­лотом ковану святиню Світовида — Дажбога з 4 обличчями в столиці, що на­зивалася "Акрон". То була релігійна централя для руських племен Поморя (в числі понад ЗО), місце прощі—відпустів. Як звалися ці племена русів і від коли там жили, довідаємося пізніше.

Давня "Арахозія" звалася "Харавазія" Авеста "Гарагваті" наше "хорвати", грецьке "Харахвая". Згадана ріка Гільменд звалася Сато-манд, староперське "Гайту—манд", Авеста — Гаяту-манд", походить від старо­русько-перського слова "Гайту",гать - гребля, міст. Ці слова до сьогодня в нашій мові уживані. Перси і афгани гатили русло ріки для зрошування піль в той спосіб, що городили 5-6 рядів сильних плотів у віддалі 1-2.1/2 метра, між плоти насипали глини й каміння, убивали сильно, а поза греблею садили густо дерева, що ту гайту-греблю-гать держали-зміцнювали. Той лісок де­рев коло "гайти" над водою дістав назву "Гайт". Придихове "т" з часом згу­билося і осталася назва "Гай". Значення назви "Гай" ми пояснити не вміли. Така Гайт—гребля-гать була 9—IG м широка, рівна, зверху виложена, як хід­ник, камзнем, по ній переходили, переїздили "ратами" — возами й кіньми, бо з одного боку був гай, а з другого глибока вода. Отже, raι⅛-гребля була у нашому розумінні-мостом. До сьогодня говоримо воду "гатити", а не ловити, чи стримувати. Це нашим маловірам в альбом, щоб повірили, що Праукраїнці праукраїнці дали народам світу мову, культуру зрошування, хліборобство, ме- талюрґію, письмо, математику, астрономію, медицину, тонкі полотна і їх крашеная, золотництво, монету і т.д. і цивілізацію. Край Арію пояснювати не потрібно. Це Оріяна - Русь в Ірані. і

Торкнемося грецької назви(а греки усім племенам давали свої] назви), грецьке "Бактрія", Авеста "Вахої" - наше вакарі, пастухи рогатої ху­доби й коней, гуцульське "бовгарі". Греки не мають букви "в" і назвали на­ших вакоїв-вакарів бактрами від скотарської палиці гр.бактрос.Гуцульське бовгарь (вакарь) "вакує", доглядає худобу. Грецьке Марґіян—а, Авеста"МоврУ Було в Ірані племя морів чи мурів, яке назвало ріку, що жило над нею Myp ґав. Ми маємо в Австрії ріку "Мур", вона в Югославії зветься "Мура" і впадає в Драву. На Мораві маємо ріку Мораву й нарід морави (моравяни). Це не при­падок, це доказ, що мури, мори, морави прийшли в Іран з Австро-Моравії. Те- перішний Тегеран звався, Авеста - "Рага", староперське - "рагіяна". В Ев-¹ ропі є багато місцевостей з подібною назвою: Рига, Рупія, румунське Радовц ■ І Рауґін. у нас "Рагатин" - Рогатині.. т.п. В Авесті - Рага-рода це міс- ∣ це зборів племінних вождів. В "Ясній" - Авеста описаний докладно суспіль ∣_ι ний лад згаданих народів, а тим самим Праукраїни. ¹

Той лад ділився на 4 ступені: 1/ Родина, по-староперськи зва лася "нмана". Це була одна велика глинобитна хата,.поділ?на на кілька ок­ремих кімнат, з вузким проходом - сіньми до кожної кімнати. Таких хат : для дітей, внуків і правнуків, побудованих в коло, що було обгороджене, було кільканадцять, в тому хата прадіда голови родини була по середині подвіря того кола. На то подвіря на ніч, а теж зимою заганяли худобу. Хати в колі -це житла синів, внуків і правнуків. 'Гак виглядала родина 3 - 4 тисячі літ до Xp. Родина забудовувала місця, легкі до оборони, заслонені від східного вітру і близько питної води (джерела, річки), (’вільно, великою родиною кор­чували ліси, обробляли ріллю, оборонялися від дикого звіра й розбійників, а в Ірані наводнювали ріллю. Родина-це тяглість від прадіда до правнука, зва­лася *'нмана"в трипільців то само. Єгипетське нома-рід.

ІЦо означає слово "нмана"? Це латинське "номен"—"імя". Ла­тинське "номен" мало кілька значень — імя, иомендаре - вписатися до війсь­ка, "номен деферре" інформувати, номен сольвере платити довг, номен ро- мапум римська власть-нарід, сила "иоміне мео" - в моє імя, для мене і т.п. Від слова "нмана" староруське "знамено, намено" знак, назва, імя. Бо рід кілька, чи кільканадцять родин ішов на "копні збори" — віче, на війну, чи ре­лігійні урочистості під своїм родовим знаком "нмана" - знама— знамя зна­меном. "Нмана", це сербсько - хорватське "имапа", - майно, яке посіда­ла родина балканських кметів — селян, наше староруське "иміна, имініе**. Землю для родини, яка побільшувалася назначував голова роду (кількох родин). У проводі родини стояв (Авеста) — "нмана—паті" (мешкав в хаті посередині ні кола), це був дідо або прадід роді ни. Сумерське "паті", лат. "патер", наше тато, батько. Кілька таких родин, бо Й прадідів було кілька, чи кільканадцять (обмеження народив не було) творило другий ступінь, званий "рід" авестійське "Віс", польське "весь". Рід походив кровно від одного предка, якого правнуки дали початок 20—40 чи більше родинам. Отже бачимо, що рід-це кровний звя зок, що найменше 3 поколінь. Голова роду "Віс" звався "Віс—паті". Кілька, чи кільканадцять родів творило "племя", роди були племінно посвоячені, го­ворили тою самою мовою і мали того самого "тотема племени", що обєдпував племя, це був герб роду. По-авестійськи це "Айрія-нман" - округа заселена оріями того самого тотему гербу. Це було вже від тисячі до кількох тисяч людей-одноплемінників. Назви приберали племена від околиці, прапрадіда, гори, ліса і т.п. Від назви роду "Віс" походить наше "ввесь всі" (з роду пра­діда). Тепер нам зрозуміле слово "ввесь, всі" з того села "Всі". Отже Айрія — нман це третий ступінь суспільного устрою. Четвертий ступінь, це кілька племен, що займали кілька округ і говорили зрозумілою собі мовою (могли вже бути деякі мовні різниці), лучилися в добровільний союз, вибирали на якийсь час вожда, який жив в укріпленому городі, мав дружину-військо. В Авесті той союз називався "Дахія" — завершення — "дах", королем-вождом народу. Так ми пізнали 4—ро ступневий суспільний устрій наших праукраїн­ців - оріїв. Цікаво, що город-твердиня в іранців називалася "Скала" (89 τ.4ζ у нас скала, це недоступна стрімка гора. Може хтось сказати, що ці назви й подібності припадкові. Спитаю такого, чому таких припадків немає в мовах монгольських, чи афро-иіґерських, хоч я за ними пошукував. Що вичислені народи тисячі літ тому прийшли з Праукраїпи свідчить факт, що в них було так багато городів—твердинь, як тисячі літ пізніше на Русі. Шведи й норвеґи (варяги) звали Русь "Гардаріка" т. зп. краєм городів-твердипь. (70 ст. 361 -362), (108),(109). Страбон подає, а Юстин стверджує, що Бактрія була краєм 1000 городів-твердипь (87, т. X.), (88, т. XI І).

Для нас буде цікаво довідатись, що в західному Афганістані в області "Хазаріят" досі живуть останки хозар, їх сьогодня є понад 1.000.000. населення. Це були сусіди й союзники Києва за імператорів Олега, Ігоря і Ольги проти печенігів і Візантії. (65 ст. 30-62).

Сьогодні це міщанина і ран о-монгол і в, але сьогодні не говорять чисто монгольською мовою, а іранським змонгольщеним діялектом. Ще оден цікавий обряд з життя оріїв; вони мали святі озера. Такі озера були в Ірані, в американських індіян—маїв і в нас па Руси. Як називалися вони в індіян. не відомо. У нас і в іранців називалися "ока” або "вікна” дому — б^га boψ', В Афганістані недалеко від Мир-Заках між містами Кабулем і Час ні було йс святе озеро, в яке в часі великої посухи, кидали золоті і срібні предмети й монети, а в індіян навіть мальовані на синьо (кольор води) діти, щоб виблагати в бога води доіпу. Ті божі "ока”, чи вікна були переважно в горах, не великі проміром, але глибокі від поверхні до зеркала чистої води. Усі святі озера були округлої форми. В такому афґаністанському озері знайдено около 10.000 срібних І золотих монет з різних часів. Індіянське озеро маїв на півострові Юкатан має 55 м в промірі, а 21 м від поверхні землі до зеркала води. В Кар­патах між селами Дючею і Рушором в лісі було і, мабуть, є до сьогодня також таке озеро, около 20 м в промірі, около 8-10 м глибини до води, що називалося "Вікно”, а околиця "Вікнище". Я не розумів колись значення назви, щойно тепер воно мені ясне, як і назва "Морського Ока" в Татрах. Ми закінчимо опис Афганістану, який, як і Персія, був підбитий арабами. Обмежимося ще коротко до найважпішого.

В ривалізації між Англією і Москвою в Ірані, англійці окупували Афганістан, але дали афґаністанцям автономію під владою афганських во- лодарів-ханів з династії "Баракзі” у 1812 р. У визвольній війні проти Англії (1919 До XI. 1921 р.) А манул я— хан виборов 22. XI. 1921 р. повну самостійність Афганістану. (Мировий договір в м. равальнінді) І англійці покинули Афга­ністан. Замітає, що перси і афганці вибороли волю обєднано доокола своїх шахів і ханів.Насседення обох держав не багате,бідніше,як населення України в 1918 р. але на комуністичну вудку Леніна зловитися не дало, хоч об і дер­жави граничать з московською тюрмою народів і комун, агітаторів Москва присилала тисячі. Інша віра й духовенство, інші звичаї затримали народ вір­ним своїм королям і обєднано побудували самостійні держави. Ми українці, демократи в такому широкому розумінні, що не зуміли зединено побудувати власну хату-державу, але розігнали власну армію додому, в наслідок того мусіли покликати на ратунок німців, опісля покликали москалів. Відтак зро­били бунт проти своєї держави та наказали німцям вийти з України,' а тим са­мим отворили границі Москалям. Москалі були б дурнями, щоб Запрошенням¹ приняли отворені границі не переступили й не окупували України. (ПО, тії. ст. 416 - 424) та (58 ст. 7 - 38).

Теперішним шахом Афганістану є Загір—шах із згаданої ди­настії, мав 19 літ, як став володарем 8. листопада 1933 р. після за мордування комуністами його батька Надір—хана. Молодий щах показався здібним полі­тиком і дипльоматом, склав (бо мусів) договір з Москвою, а рівночасно з Аме­рикою. Це було лавірування поміж Москвою і ворожим Пакистаном, В 1959 р. відвідав Афганістан президент Айзенгавер, а в I960 р. - Хрущов. Молодий шах користає з допомоги обох держав, розбудовує й модернізує школи, шляхи, армію, підносить рільництво і промисл та веде (як і перський шах) афганський нарід тихо без розголосу до кращого майбутнього. Гріш Афгану й Персії "афґан" І "ріял” є стабілізованою монетою, а оба краї мають активний торго- вельнил, платничий білянс, то зн. експорт е більший від імпорту. Афганський шах на взір Англії впровадив конституцію. Уставодавча влада складається з 172 послів сойму (майліс - іпураї) і 50 сенаторів та Ifi міністрів, Іменованих шахом (майліс оІян). Сенаторів, як І в Америці, частями іменує шах що 2 роки.

Афганістан є самовистарчальний в засоби поживи. Імпортує лиш чай, цукор, нафтову ропу з Персії, машини й вироби з Гуми. Вивозить безконкуренційні смушки чорні й сиві, звиж 2 мільйони штук річно, вовну ба­вовну (каттон), сушені і свіжі овочі, горіхи, скіри та перські килими. З мали­ми, але обе дивними народами перським й афганським числяться москалі, Аме­рика й Англія. Так виглядають сьогодня Іранці у народів вільних колі.