ДЕРЖАВИ АНАТОЛІЇ

ТPOЯ

Місто Троя було в Анатолії /Малій Азії/, напроти Дарданелів, около 5 км від Дарданельської протоки на скалистій, на верху рівній горі Lπiof⅞, около 50 м високій.

Пригляньмося Гомерові. Докладного походження Гомера не знаємо і, мабуть, ніколи не дізнаємося, C версії, шо це був кретянець, грек, трак, кімер Гомер/, троянець, людієць. Сім старовинних народів - міст зголошувало свої претене і ї бути вітчизною Гомера. Коли жив, також докладно не відомо. Одні версії говорять, що 1100 літ до Xp. інші, що 750, 800. а ше інші 900 літ до Xp. Чому так? Бо греки мають точні перекази про своїх істо­риків і поетів від 900 р. до Xp. Про Гомера таких переказів не мають, їне знати, ким він був та де родився. Зате Гомер подає назву батька ПрІяма, докладний опис Трої, докладне узброєння Ахілля, назви грецьких короликів, докладну дату знищення Трої і под. Тому він міг жити коротко після зруйно- вання Трої, бо за 500, чи навіть 300 - 200 літ та подія пішла б у забуття.А Троя була історичним фактом і була знищена 1180 р. до Xp. після 10—літної облоги греками. Пригляньмося Трої, її назві, богам і народові, життю в ній будівлям, економіці, торгівлі й мілітарній силі. Даймо слово грецьким леген­дам про основания Трої.

Гомер, Апольодор IL, Діодор І Тезей говорять про похо­дження країни Трояди й її столиці Трої ось що: "Троя" найстарше місто в державі Трояді. Оснував його Tecep, ні о був сином святої, бистрої річки "Ска- мандер” (ска-скоро, мандер-мандрувати,бігти) і русалки "Ідеї" з гори їда (гора "їда" висока на 1932 м, 5797 фітів), Він заложив оселю на місці пізнішої Трої.

Повертаючи ся до справ Тридіви-Трояди-Гекати, треба зазначи­ти, то греки в свойому пантеоні зробили з неї малу богиню чарів, матірю Цім пфи Кірки. За писанням ГезІода вона була (181) посвоячена з Деметерою, богинею врожаю й бачила в ночі, як бог підземелля Гадес украв дочку Деме- тери - Перзефону. Деметера засумувала й настала зима, не було врожаю. Геката (з допомогою бога сонця Геліоса) зі смолоскипом в руках зійшла в підземелля, знайшла Перзефону і Гадес згодився на півроку відпускати її до матері. Деметера зраділа, природа ожила, почалася весна, літо. В осені Перзефона вертала ся до Гадеса. Деметера сумувала, жовкло й опадало лис­тя з дерев, приходила зима, пора туги Деметери. В місячні ночі греки бачили Трояду-Гекату на перехрестях доріг зі смолоскипом в руці і псами пекла. Послідного дня в місяці, коли його не було видно, щоб переблагати Гекату, люди жертвували її на перехретях доріг — яйця, рибу, чорні ягнята і молоді чорні песята. Греки її дуже боялися; вона зявлялася як богиня з трьома обличями й 6-ма руками й ногами; її постать мала вигляд трикутника.

Пізнавши українську назву Трояна, Тридіви-Трояди та назву Трої; богів, присвоячених греками Яву, Атену, дочку богині Ати й Тридіву— Трояду-Гекату, пригляньпося народові Трої, геройському, витривалому, купецькому, багатому народові, шо звався трояни. Нули це знамениті купці, воєвничі, підприємчиві. Вони мали яснішу краску волосся і шкіри та були вишого росту, як греки. Троя була основана около 3.000 літ до Христа, обве­дена грубими мурами около 2.5J0 р до Xp. Була кілька разів руйнована й відбудовувана знову на руїнах старої, Пріямова Троя була 7-мою з черги, побудована на руїнах своєї попередниці.

Пріямова Троя, знищена греками, була обведена грубими обо­ронними мурами з баштами та залізними брамами. Греки не мали потріб­них при облозі машин і здобути її приступом було неможливо.

Мешканці Т|зої були дуже багаті. Життя в Трої було приємне і вигідне. Високозвинении спорт (амфітеатри), широкі, вимощені камінними плитами, вулиці, торгові площі, форуми - місци зборів горожан. Доми короля й аристократії будовані з тесаного каменю. Доми звичайних гро­мадян обширні, будовані переважно з дерева з околиць гори їда. Жіноцтво бавилося в гру, в роді, в теперішнього тенісу, вишивали, пряли, ткали. їли ба­гато мяса, пили багато вина. Боярство уживало срібного столового накриття. Людей ділили на 4 категорії, як і на Русі: Боярство-вельможі, середня верст­ва — купці, ремісники, портові робітники-моряки й раби. Мали одяг, пошитий з льняного, тонкого полотна, крашеного на порпурову краску, тайну її при­несли з Галичини і берегли її строго. В холодну чи дощову пору одягалися в плащі з чорної овечої вовни. Мужчини поверх прикрашених золотом і сріблом плащів, носили золоті ланцюхи.

Трояни мали велику торговельну фльоту, що контролювала чорноморську збіжеву торгівлю вДарданелях і сухопутню з Малої Азії. Мали теж сильну армію, що відбивала атаки могутньої хатської держави, що хотіла взяти чорноморський, збіжевий шлях під свою контролю. Окремі грецькі королики, островні пірати, кілька разів спокутувалися здобути Трою, але завжди були розбиті. Хто знає, чи пізніші грецькі кольонії на Причорноморі не були основані на старих троянських торгових осередках. Україна була зоіжевою коморою від 3.000 літ до Христа.

Незвичайно високо стояло в Трої мистецтво виробів з золота і срібла. (167). За ті вироби, тканини Й вино, правдоподібно, трояни міняли в Україні збіжжя, віск, мед, шкіри, невільників та інші товари і перепродували їх грекам та іншим народам з великими зисками.Це була школа,де після зруйно- вания Трої, греки в інших нез нище них міста Трояди, крали-присвоювали не лиш богів Трояди, але й тайну виробу иурпури, тонких тканин, золотництва, ювелірства й металюргії. Те саме робили москалі в нас.Андрій Боголюбський вивів у Володимир над Клязмою усіх ремісників-золотників і ювелірів з їх варстатими. прані з Києва. (Лаврентіївський літопис) та (65 ст. 105 - 108).

Трояда була на загал невеликою державою. Вона мала около 67 км (40 амер, миль) довжини й ширини. Крім того до Трояди як союзники -васалі належала Карія і Лідія, острів Лесбос та північний берег Дарданелів. (2. т. 22 ст. 504-508), (Гомер пісня 6, 166, 167).

Дуже правдоподібно, що предками троянців були траки. Траки у відміну куцих греків, були високі, темноволосі й довгоголові. Вони заселюва­ли Балкани І Семигород від камяної доби. Це були свояки пелязґів, лігурів, іллірів—фриґів, яких Гомер назвав даранами. (87 т.Хі) Ілліри жили в сусідстві тракійського племени "бесів”, що колись жили в Карпатах, від них остала назва "Бескид" (Карпати) Ті усі племена зіеунулися опісля на Балкани.

Траки били власну монету, були споріднені з нашими кімерами. Тракію підбив Дарій, опісля Олександер Македонський, опісля римляни, а дальше Візантія, болгари, а в кінці турки. Траки прийняли віру з Греції і цілком погречилися, стративши рідну мову та імя народу. Осталась лише назва грецька Тракія (2 т. 22, ст. 158-159) та 67 кн, 7.cτ. 185. Парод став погноєм грецької нації. До траків ще повернемось.

Варта ближче приглянутись до справи, як саме греки.з добули 'Грою і - за словами нашого поета Котляревського- "зробили з неї скирту гною" так, як і з народу траків та ілірів. Щоб оправдати свій ганебний вчи­нок спалення Трої, вимордування і ограбления її мешканців, знищення Іліону, святого місця Трояди й сусід них народів, придумали казку про Гелену. Як бачимо, грецькі варвари 1200 літ до Xp. тукали оправдання на свій бандитсь­кий вчинок. Андрій Боголюбський 2000 літ пізніше, а Ленін і його спадкоємці в XX. стол,, не шукали ніяких позорів оправдання. Палили, мордували, грабили без ніяких оправдань наш спокійний, висококультурний, довірливий народ. Палили церкви, бібліоотеки, цілі села І вивозили награблене в Москву, а народ на Сибір.

Троя, як і наш ІлІон-Київ, була релігійним, культурним, торго­вельним і промисловим осередком Малої Азії - Анатолії і Тракії, що сягала від Карпат до Дарданелів. Греки мали мало урожайної землі. Власного збіж­жя колись і сьогодня вистачало на І/3 року. Решту треба було довезти Із заграниці. Україна від з тисяч літ до Xp. була збіжевим щпихліром Балканів. Малої Азії, Новгородії І Скандинавії. Греки споживали дуже багато риби, але до риби потрібно також хліба. Харчування рибою розвиває ум людини. Греки-ВІзантія, Рим, ЕспанІя, Франція, Німеччина, Англія, Скандинавія, Японія споживають багато свіжої риби. ЦІ країни були і с самостійними, з високо розвиненою торгівлею І промислом та політичним хистом державами.

Мойсей вставив в закон, що на "Cабат" юдеї мусять їсти рибу.І За тисячі літ вони опанували фінансовий світ, мають свою державу і претен­дують бути панівною нацією у проводі нашої планети.

Троя замикала грекам дорогу по збіжжя, до кольонізації, кон­курувала промислово. Греції грозив занепад і асиміляція до траків. Треба було знищити Трою. Після її знищення греки кольонізують Малу Азію, побе­режжя Середземного, Адрійського, Чорного й Азовського морів і беруть тор­гівлю цілої Европи, як сьогодня юдеї, в свої руки. Але Троя була сильною твердинею, мала аисокі І грубі мури, запаси поживи на доагі літа. Греки, тоді ще півдикуни-скотарі, не мали облогових машин, а здобути Трою драби­нами було не-можливо. Греки приготовлялися до знищення Трої літами. Вони були в союзі з Ассирією.

єгипетські літописи записали, що крім греків (акваюшів) були ще данани І цакари, наші сагари—чагари, про що буде згадка пізніше. Вожд акваюшів—агаявів звався Атаріс. Це міг бути Атріс, батько Агамемнона. Во­ни за золото й за вказівками ассиріїв ударили наперед на хатську державу 1230 р. до Xp₁ розбили спільно з ассирійцями хатів, відтяли Трояду від союз­ників (хатів) зі сходу, опісля вдарили на Египет, союзника хатів 1194 р. до Xp. Єгипетський фараон Рамзес III (1204 - 1173 Jp до Xp.) розбив наїздників в дельті Цілю 1194 р., але єгипетська армія так скривавилася в бою, що Рамзес не гнався за наїздниками.

Троя була торговельним конкурентом не лише греків, але й Ассирії. (2. т. 22 ст. 507), (168). Із зібраних матеріалів виходить, що це була велика, можна б сказати, світова війна тодішного античного світу. Війна 2 коаліцій. З одної сторони могутня Ассирія (Тукульті - Нінурта 1245 - 1208 р. до Xp.) і його син Ашур—дан з лібійцями (71 ст. 54—58) І її союзники греки -еґейці з дананами, тогари, палисті (пуресаті), шардани, ушаші (невідомий на­рід) І цакари-цагари-чагари (169, В. 124). З другої сторони Троя, хатська держава зі своїми союзниками Єгиптом, кашіями, Вавилоном і своїми васа- лями, підлеглими хатській державі.

Невтральною залишилась ТракІя, що в той час була найбільшою бал кане ькою державою (від Карпат по Дарданелі). Це були свояки троянів.

Перший удар на хатську державу відбувся 1230 р. до Xp. Десь впоблизу Трої відбувся Історичний бій хатсько-троянських військ з наїздни - ками (згаданою коаліцією) з моря. Хати мус їли розділити свою армію проти Ассирії і греків. Ассирійський цар розбив вавилонсько-кашську армію, заки вона змогла полупитися з хатською (168). Єгипетська поміч спізнилася, троян­сько—хатська армія була розбита греками. Спільники не спокутувалися обля­гати сильно укріплену Трою, але за вказівками Ассирії, пішли грабити-пали­ти розлогу хатську державу. Та війна з перервами тягнулася 40 літ. Аж коли Рамзес IIl в кривавому бою розбив їх в дельті Цілю 1194 - 1290 рр до Xp. де племя шарданів було цілком вирізане, або взяте до єгипетської неволі (168), греки, користаю чи з ослаблення хатської і єгипетської держав, приступають до здобуття Трої. Троя була полишена на власні сили, але мала час приго­товитися до облоги. Облога тривала 10 літ, як про це свідчить Гомер. Греки були далеко віл своїх баз постачання (Греції), тому грабили урожайну Трояду дооколо Трої. За 10 літ не було вже що грабити, бо населення окрилося в горах.

Десятилітня облога далася в знаки і мешканцям Трої. Обі сторони напружували останні сили. Гомер подає, що за порадою королика Одисея, греки зробили велйпезного коня. Описей з кільканадцятьма греками влізли до нутра цього коня, а греки серед темної ночі" притягнули його перед браму Трої. їз за довгої облоги греки побудували доокола Трої деревяні домики. Коли коня з Одисеєм і його співтоваришами притягнули під брами, почали палити деревяні салаші і з галасом відходити до берега моря. Це осу­дило троянів; вони здивовано приглядалися перстеневі вогнів і щораз зати­хаючому гомонові відходячих греків. Троя знаходилась на годину ходу від пристані. Около 7 км від пристані був скалистий острів, де скрилися відсту­пивші в ночі греки. Коли рано трояни побачили спалений табор ворога,тишу й величезного коня-чудовище самітнього перед брамою Трої, вони думали, що це їх богиня Геката зіслала їм такого коня і спалила грекам табір. Вони з радости почали пити і танцювати. Вислані над берег моря гінці звітували, що пристань порожна і греків нігде не видно. Тепер почалася забава й піятика, що війна закінчена. Пяні, з вдячности своїй богині, захотіли коня, яким вона прогнала греків, втягнути до міста.^t Кінь був так високий І грубий, що в браму мурів не вміщався. Трояни розбили мур над брамою і пяні, серед радісних окликів, втягнули коня до Трої.,

Одна з 12 дочок Пріяма — Касандра була жрекинею Атени і ясновидом. Вона благала братів і батька не втягати коня, бо від коня Троя загине. Опянілі з радости й алькоголю, благань Касандри не послухали. Троя­ни пили і танцювали до пізної ночі. Пяні лягли покотом, де хто сидів, і пос­нули твердим сном, не виставивши сторожі при брамі. Коли все затихло, Оди- сей з товаришами вилізли з коня й отворили нестережену браму міста, гре­цькій армії, що очікувала перед брамою.

Коли Bor хоче покарати людину або націю в історично - пере ломових моментах, то відбирає провідникам народу розум. (Так каже наша народня мудрість). Греки увійшли без галасу до міста, підпалили Трою.

Як москалі 2000 літ пізніше Київ (та почали грабити й мор­дувати безборонних сонних троян, старих і мужів, а молодих жінок і дівча; вязали і брали в полон). (Докладно так, як москалі Боголюбського в Києві). До рана з Трої сталися лише згарища й обгорілі трупи помордованих на ву­лицях. Греки обладовані награбованим багатством Трої з повязаними не= вільницями вертали ся додому. Осередок культури, цивілізаці ї та релігій­ний центр Анатолії, (як і Київ, осередок східної Еврони 1164 р. по Хр.( пе­рестав Існувати.

Учбні довго думали, що Троя і Гомерова Іліяда є легендою - фантазією Трою вивів з лєґенди в історичну дійсність німецький багатий купець, аматор старини, Генрик Шліман (урод. 1822 р.), син бідного, але ос­віченого священика. ¹ Він захопився ІлІядою Гомера й постановив собі, як доросте, шукати руїн Трої. Був дуже здібний і пильний У19літ віку закінчив торговельну школу й вибрався в широкий світ з валізкою в руці - шукати щастя. Всів на корабель в Гамбургу. Буря викинула ушкоджений корабель в Голяндії, Знайшов працю книговеда в Амстердамській торговельній компанії. Жив ощадно, самітньо в малій кімнатці. Усі зароблені гроші видавав на слов­ники чужих мов і після праці вивчав їх з таким запалом, що маючи 22 роки, знав голяндську, англійську, французьку, еспанську, португальську та Іта­лійську мови. (Що може доказати сильна воля — "хочу — можу - зроблю"). IJo науці рано і вечер молився гарячо на колінах. Як нашій нації брак таких характерів, хоч не бракує здібностей! Брак рішучости, витривалости і силь­ної волі та віри в Бога.

Маючи 24 роки, Шліман як головний книговод був висланий фір­мою в торговельних справах в Петербург. Вивчав московську мову на кораб­лі, а в Петербургу но 2 місяцях її опанував, Це діялося 1846 р. за панування Миколи 1., який вів багато воєн, кровю і костями хахлів. Шліман здобуа до- віря наря, почав торговельні операції на власну руку. Заложив в Петербурзі і Голяндії приватну імпорт - експорт фірму, що займалася доставок) зброї й військового виряду. В-Кримській війні був головним доставцем московської армії. Заробив перший мільйон рублів і вивчив словянські мови а також швед­ську, порве же ьк у, да нськ у, латиську та об і грецькі - старинну і живу. В 33 році життя він знав 15 мов І мав перший мільйон. У 1850 р. відвідав Калі­форнію, щоб упорядкувати фінансові справи померлого брата Люїса. У той час Каліфорнію прилучено до Америки і Шліман автоматично став громадяни­ном У.С.А. Трапив саме в час, коли в Каліфорнії спалахнула золота гарячка. Кинувся у вир пошуків золота. Щастя дописало і за 7 літ заробив грубі міль йони.

В 1858 р. вперше поїхав оглянути Малу Азію та навязати звязки з грецькою владою. За рік вивчив арабську мову та обстежив місця, описані Гомером. В Греції познайомився з єпископом Атен Вімпосом. Шліман про­хав його знайти йому жінку з лагідним характером, освічену, терпеливу, бідну, але типову грекиню, яка любила б грецьку старинну історію і ділила б з ним життєаі труднощі археольоґічних розкопів. Його перша жінка була нетер­пеливою сварливою, не хотіла зрозуміти, як можна викидати мільйони на розкопи руїн — гробів. Шліман полишив єпископові свою знимку для пошуків другої жінки, а сам, як американський громадянин, виїхав до Америки, там у суді дістав розвід і сам повернув ся до Греції.

За той час атенський єпископ став архіепикопом І знайшов йому свою своячку, гарну освічену, ентузіястку Гомера, 16 — літню Софію Енбастромен. Вона згодилася бути вірною і люблячою товаришкою життя 47 літнього Цілі мана. Відбувся шлюб в грецькій церкві І Щіліман з молодою дружиною і наємними робітниками (50 осіб) відплив в 1869 р. до Малої Азії (167).

В квітні 1870 р. почав розкопувати широкий, округлий горб ’Тісарлік" - (по нашому "палата") 57 м. високий. Верші руїни, відкриті робітниками були останками римської твердині "Новум Іліюм", будованої в Il: стол. до Xp. Під римським руїнами, знайдено руїни грубих оборонних мурів другого міста, руїни палат і святинь. Шліман думав, що то були руїни Трої та це були руїни твердині - міс^а, яке побудвав Олександер 334 р. до Xp₁ На здивування Шлімана, робітники натрапили на руїни мурів 3 - того.а в долій 4 — того міста, яке мало оборонні мури 7 1/2 стіп (фітів) грубі. ПятІ руїни мали 8 1/2 стіп грубі мури. Шліман розгубився, він не міг рішитися, котре місто було Троєю Гомера і як старі кожні руїни. Він найняв 150 робітників, побудував 4 - кімнатне мешкання для себе і дружини до збереження викопаних останків кераміки, зброї і под. Робота тягнулася безперви 2 роки. Шліман захворів на малярію. В горячковому стані з лопатою в руках в куряві, спеці, мряці, а побіч нього, також з лопатою в руках стояла день в день, доглядаючи 150 робітників, його молода дружина; вона всюди була присутня, доглядала хворого чоловіка та піддержувала його нг дусі, коли гарячка змагалася і приходили хвилі зневіри. Цілий час на високому кріслі, недалеко Шлімана, сидів з двома полі цистами турецький паша й уважно приглядався усьому викопанаму. Умова з турками зобовязувала віддати половину золота для турецького уряду. Та золота не було. Гули вироби з міді, бронзи та ним гаша не цікавився. При 7 - мих руїнах Шліман найняв археольога. Руїни за руїнами 9 міст - і не знати, котре з них Троя Пріяма І які вони старі. До- | рився 50 м в глиб. Після 3 літ безпереривної праці постановив залишити дальше копання. В травні 1873 р. писав до свойого друга; "Залишаю копання 15 червня". Про те повідомив турецький уряд.

Дня 14. червня, на кілька годин перед закінченням роботи, він стояв, як що дня, в куряві, а коло нього його невідступна дружина, в глибині 50 метрів. В напів су мерку він побачив своїм бистрим оком, що ро­бітник ударом лопати, відкрив малу дірку в темну яму і в тій дірці він побачив блеск міді і золота. Як оператор золотого інтересу в Каліфорнії,він поглядом ∣ відрізняв полиск золота й міді., Не надумуючися, Шліман кинув наказ своїй І| дружині" Біжи і скажи турецькому урядникові й робітникам, що я па сьогодня перериваю працю і плачу за цілий день, Чому спитала здивована Софія. Бо сьогодня мої уроди ни. Відповів без надуми Шліман. Дружина поглянула з тоивогою в очах на мужа і сказала: "Але ж, Генрик - це неправда"! "Гони їх зараз геть"! — вперше за 3 роки к рику в на свою дружину. Перестрашена uno здоровий ум чоловіка, без слова побігла повідомити робітників, а вони того гарячого дня з радістю розбіглися з нагоди уродин працедавця, бажаючи йому при тому многоліття.

Коли вони зникли з виду, Шліман сказав дружині: "Бери свою лопату і йди зі мною". Без слова, як дитина, виконала його наказ. Шліман показав її ледви замітний блеск і сказав: "Бачиш золото", Ще раз з недовірям поглянула на мужа, ідо почав горячково розкопувати скритку. Помагала йому, як щодень, копати. Заблищали золоті предмети. Софія з подивом і полегшеним < серцем глянула на свойого мужа, що вскочив в яму й почав подавати Софії ’ золоті, мистецько виконані предмети. Із за зворушення обоє забули про не­безпеку, що зрушені мури ями, могли кожної хвилини завалитися. ЕЗідносили скоро золото до мешкання І заговорили до себе аж тоді, коли замкнули двері на ключ.

Знайдено величезний скарб, неоціненої археольоґічної вартости. Два важкі, по мистецьки виконані золоті діядеми —корони, важкий золотий ланцюг - нашийник, з 90 по мистецьки виконаних кілець - звен, 19 подібних ланцюхів, в яких було 16 тисяч малих, різблених, золотих плиток золота, різьблена золота фляшка, 6 пар золотих браслетів, тяжкий, різьблений золо­тий пугар, 60 штук золотих сережок, посверлені золоті плитки-гривні,8 700

♦.

золотих кілець, сотні золотих ґузиків до одежі, мистецько різблена бронзова зброя лицаря, срібні і мідяні вази і под,

Шлімаї’ був більш, як певний, що знайшов скарб короля ГІріяма. Та так воно не було. Дліман помер в 1890 р. маючи 68 літ життя. Аж пізніше - учені й археологи устійнили, шо Троя, здобута греками, була семим містом згори. Це місто, де Шліман знайшов скарби, було основане 2.600 літ до Xp. на руінах ще старшого - 3.000 літнього.

Так Шліман з леґепди повернув Трою до історичної дійспости, Шліман не дав туркам знайденого золота, бо ті скарби мистецтва турки були 5 перетопили на злитки золота. При допомозі Софії і її свояків він перевіз ці скарби до Греції, а там вони заховали ці скарби на своїх фармах. Шліман оголосив в пресі про ті пеоцінені скарби мистецтва Трої. Коли турки діз­нались про це, зажадали звороту. Грецький уряд мусів згодитися на ревізію турецького амбасадора в домі Шлімана в Атенах. IIe знайшли нічого. IIa Шлі- мана наложено 10,000 золотих франків кари,яку Шліман з усмішкою заплатив пускам за уратовання неоцінених скарбів старинного, 5 — тисячолітнього мистецтва.

Шліман відкопав 9 Трой а їм варта дещо ближче приглянутись. (166, 167, 168). Перша велика еміграція йшла з Праукраїни — Op І я ни ( дока­зана археольоґами) 4-5 тисяч літ перед Христом. Вона проходила трьома шляхами (170): |. через Дарданелі, II, через Кавказ і ПІ! східним побережжям Каспія (170). Це відбувалося в Неоліті 5.000 - 3.800 літ до Xp. Г дапі твер­дити, що в Епіпалеоліті 13-8 тисяч літ до Xp. людина Праукраїни винайшла лук, і завдяки йому стало легше добувати поживу. Люди в Цраукраїні скоро множилися й почали розсуватися племенами так, як жили, щораз дальше на південь, захід, схід, в Середню Азію. Це наші високорослі орі - креманьонці, з перенаселення шукали вільних теренів, що надавалися б під рільництво й на випас худоби. Деякі з наших учених і археольогів, як В. Хвойко та ЇЦербаків- ський, малпують московських, польських, семітських та німецьких істориків та намагаються довести, що вітчизною білої людини — праукраїнця були краї доокола Середземного, І Адрійського морів або що в давнину цих морів взага­лі не було, а на тому місці була урожайна рівнина і саме там була колиска білої раси. Звідти біла раса розлізлася доокола.

Доказано, що Середземне море появилось В Терціярі, около 50 мільйонів літ тому, а сліди першої людини датуються від около пів мільйона літ (273). Це перша безглузда теорія, а друга, що біла раса прийшла з Ірану.

РАСИ ЛЮДЕЙ

Ми знаємо, що раси витворює клімат, точніше τeM∏epaτypa_ιB0Λa й кут нахилення соняишого проміння. В Ірані люди'темнішого кольору шкіри і волосся. За 3 тисячі літ іраніців є ЗО мільйонів населення. Гориста, маловро­жайна країна не могластатиколискою білої раси. Колискою індо-української або кавказької раси були від Оріняцької доби південні степи Східньої E в ропи, від Висли по Ураль і Кавказ, наша Праукраїна.

Взявши до уваги три основні раси людей, бачимо, що перша з них т. зв. Праукраїнська або Кавказька, звана а антропольоґії "доліхокефаль- на" є білошкіра, найвища ростом, мас блакитні, зелені, сірі або брунатні очі (рідко темні¹¹). Волосся тонке, хвилясте (ніколи не гладке), великі кучері,

густий заріст і волосся. Краска волосся від ясно-соломяного до темно каш - тонового (русявого). Обличчя колись подовгасте, ніс тонкий, правильний,гу­би тонкі. Через мішанину різних рас тепер обличчя різні; округлі й довгоголо­ві. Краска шкіри кожної раси залежить від кількості! т. зв. "пігменту'' в шкі ­рі. Кожному відома, що Европа, Центральна і Мала Азія, Іран, Ірак від Азо- рів по Ледовий океан заселені білою расою з Іїраукраїни. Люди білої раси в Европі й Америпі начислюють 850 мільйонів. (2 т. 18, ст. 864 - 65 ) Tti (171).

Друга раса - жовта або монголоїдна в Антронольоґії звана, брахокефальна характеристична тим, що люди цієї раси моють короткі або округлі голови, шкіру жовту або жовто — брунатну, обличчя з вистаючими вилицями, скісні очі. До цієї раси зачисляють європейських ескімосів, азійсь­ких китайців та турко - монголів. В Центральній Азії, Полінезії і Повій Зе- ляндії живуть мішанці. Волосся монголів — грубе, рідке, рівне, чорнокруче, заріст рідкий. Ріст на загал низький. Людей жовтої раси начисляють понад ї більйон (мільярд).

Третя раса — чорна, негроїдна, мас вовно - волосся "месо- кефальна посередня між кругло і довгоголовою. Антронольоґічна назва - Me- сокефали. Люди тієї раси негроїди маютьчорну шкіру, плоскі носи, грубі губи, чорні очі, вовнисто — мягке, тонке, кручене волосся, малі кучері, подібні до кучерів молодих ягнят. До тої раси належать негри, папуаси, мелянезійці, бушмени, пігмеї і і н.

Усі 3 раси розпаяються на підраси, Групи, посередні між одни­ми і другими, їх годі тут брати до уваги.

Чужі історики не хотять докладно сказати, з відкіля походить біла україао — кавказька раса. Говорять - пишуть "пробаблі, мейбі самгвер фром Сентрал Азія" (2. т. 18, ст, 1864). Німецький найславніший антропольої Фридрих Блюмбах твердить, що вітчизною білої україно - кавказької раси є південно - східня Европа (172). Пайвиші ростом люди в Европі після Сканди­навців, це українці. В Ізраїлі найвищі ростом юдеї походять з України, Щоб не бути гол ослов ним, хочу подати висоту деяких націй в Европі (за Блюмба- хом) в міліметрах: Українці 1680 - 1700 мм, москалі 1650 - 1657 мм, німці 1670 — 1680 мм, китайці 1650 - 1653 мм, литовці 1650 - 1659 мм, поляки 1650 — 1680 мм, турки 1660 - 1668 мм, французи, італійці, еспан ці 1645 - 1660 мм. (172).

Ця дигресія була конечна, щоб докладніше зрозуміти, що всі народи, почавши від Трої, що приходили з півночі в Анатолію, Сирію, Палести­ну, Ірак, Месопотамію, Іран, Центральну Азію були білі, русоволосі хвилясто -кучеряві, високі, сіро, і синьоокі (Голіят - [ІЄЛЯЗҐІВ - палистих). Вони заставали всюди рідке, кочове населення семітів, з якими на просторі тися­чоліть мішались І витворювали нові раси, а що чорніша раса і клімат перема­гають, то наші праукраїнці зісемітизувалися І змонгольщилися, стратили рідну мову, дар Бога окремішности кожному народові.

Трояни прийшли до Анатолії в Цеоліті. З ЛООїлітдо Xp. з півночі через Дарданелі з Іїраукраїни — Триполіяни, бо їх хати були прямокутні, кера­міка МЕЫЬована, як ∏a Креті ( в спіралі), а назви: Иріям, Подарок, (прабатько скитів Іль, ос нов ник Іліону — святилища для сусід них народів, богиня Трояда, все це доказує, що трояни прйіпли з Іїраукраїни, як і інші народи Анатолії. Віз- мім хочби назву Іля. це слово орійського походження, в ніякому разі не се - мітське. Батько вавилонького бога Вела - Вала звався Іль - Ел. Сумери Й вавилонці - кальди представляли його у вигляді великого бика неба. Бик символ найвищого бога в сумерській мові, звався "Ал". Юдеї прийняли разом з орійською назвою бога "Ява" також І імя Іль. Це була друга назва для бога Яви, якого вони звали Ягве і Ел — 1лі.

Мабуть орій Христос волів орійсько - арамейську назву Ілі, бо на хресті звернувся до свойого Батька словами:"ІлІ, ілі лема сабахтані" юдеї нерозуміли добре оріиської мови говорили на Голготі що христос кликав Про­рока Ілльлю. Як бачимо, син Тронна — Троса, внук грецького Зевеса і дочки богині Скамандри був Іль, основний святого Іліону.

У наших оріїв праукраїнців усі ріки були богами або богинями. Ріка пливе, Орі'ї думали, що ріка живе І е богом.

Лише після знищення Трої могли греки кольонізувати Малу Азію побережжя Середземного, Адрійського, Чорного й Азовського морів та взяти торговельну гегемонію, після знищення Ассирії, в цілому тодіншому ста­ровинному світі. Коли б Тоояда і хатська держава були встоялися, історія Руси була б покотилася іншим ппяхом. Ми були б вийшли на історичну аре­ну світу здорові, обєднані, без грецького бакциля "рака" - інтриґ; розбиття "діли і пануй".

Варта ще приглянутись назвам місцевостей з іменем бога 'Грод­на або богині Трояди - 2|іви. На ПельопонезІ с місто Тріполіс, у нас на Украї­ні Трипілля. Напевно греки не прийшли основували нашого Трипілля, лиш наші трипільці оснували Трипілля на ПельпонезІ, перед приходом грецьких розбишак в 1500 р. до Xp. Другий Тріполіс - місто положене на побережжі Ливану в Си­рії. Мас 115.448 мешканців. Заложене 700 літ до Xp., мабуть, фенікійцями. В 1109 окружене хрестоносцями під проводом Раймунда, боронилося 6 літ. Хрестоносці знайшли в місті величезну арабську бібліотеку (понад 100.000 томів) та її, не розуміючи арабської мови, спалили. Третий Тріполіс нахо­диться на побережжі Середземного моря в Лібії. В 1954 р. мало 130.238 мешканців. Положене в урожайній, великій І дуже гарній оазі пустинного побережжя. Заложене також 700 літ до Xp. Від назви Тріполіс була назва краю ТриполІтанія, провінція Лібії. Заложили її Фепікійці як свою торгову колонію. Належала до Картаґіни. По упадку Картаґіни, була римською кольо- нією Четверта "Тріполіса" в Греції, столиця Аркадії, має мешканців около 20.000. Дуже варта розглянути, від чого походить назваТріполіс - Трипілля. Коли в поблизу були 3 міста, їх віддавали орїї в опіку богові Троянов і. Усюди, де є місто Тріполіс с 2 інші, недалеко, у віддалі 5 - 10 км. Троя була по­ложена поміж двома старинними містами ПеандрІсю і Скамандрією. Інші міста Трояди це Мібрена, Палсосепта, Хріза і Полімедія.

існує ще одна Троя (Tpoec ) у Франції, в департаменті Дубе, 180 км на південний схід від Парижа. Заложило його тракійсько - кельтське племя "трикасів", далеко перед приходом римлян в Ґалію. Римляни знай­шли Його як укріплену твердиню, траків. Нинішня французька Троя має 60.000 мешканців (2. т. 22, ст. 508).

В Німеччині є місто Трієр, заложене римлянами, на місці келт- ської Тривери, яку оснували тривери (триви ) пайсильніше кельтське племя бельґів.

E ще місто "Трієсте" - Троїсте, заложене венедами—етрусками приблизно около 600 літ до Xp.

Слова трі, тро, тре — це в усіх оріїв наше "три". Тривера-Три- віря, Тфиєст - Трі-іста, Троя-іста - правдива (2. т. 22, ст. 484). В Індії є ціла провінція, що зветься "Tpinypa", Її поверхня виносить 6.801 кв.км, і має 1.191.520 мешканців. Назва " Tpinypa" походить від слова Tpi-цур (ана)- це З найстарші. (Край 3-Dox найстарших богів Троян -ів). Місто "Трогір" (( в давнині звалось Tporipa), це хорватський порт над Адріятиком. Побудований венетами-етрусками, має около 6.000 мешканців, римська назва "Траґу- ріюм", який вони здобули 380 р до Xp. (2. т. 22, ст. 4 85),(175).

Ми дещо довше зупинились на Трої, першій державі старовинного світу в Анатолії, щоб краще зрозуміти назви богів Трояна-Тура, бога дохри- стіянської Руси та назви народів Малої Азії,шо прибули сюди з Оріяни - Пра- україни,

U A P O Д H AHAT O Jl 1 ї

Ще обговоримо коротко праукраїнців, що перейшли через Bocnop і оснували свої держави в сьогоднішній Анатолії. Це були фриґи-зи,каппадоки, ліки, люди—ліди, карі, бітинці мушки, кизики, мілстці—лелеки, кімери, гали -гадяти та багато Інших. Ми приглянемося деяким з них, бо для докладного опису усіх потрібно написати осібну кинжку. Усі ці народи - приходні з Ilpa- україни — Оріяни.

ФРИҐИ - З M

По грецки "фрике" означає грізний, старашний. Прийшли в Ана­толію около 1300 р.до Xp. з Фризії у північній Елляндії і 4 фризійських остро­вів, витиспені зимним кліматом. Прийшли вирост з півночі через Угорщину, Балкани І Тракію. Гомер говорить, що фригійці це свояки І союзники троян­ців, що помагали троянцям у війні з греками. Троянці помагали фриґам у вій ні з хатами, яких Гомер називає "амазонами". Троя була знищена греками 1180 р. до Xp. Фриґи поселилися над рікою Сакарією. Столицею було місто "Ґордіюм" на памятку своєї статиці у Фризії (сьогодні змінена назва "Ґронін- ґен"). Фриґів покликали ассирийці (Салманор І) на підмогу знищення Хатсь- кої держави. Ставши союзниками ассирийців, разом з еґейцями беруть хатів з 2 вогні і здобувають що раз більше території хатів на південному побережжі Чорного моря, де закладають друге місто Синопу. Около 1000 р. до Xp. фри­ґи в союзі з ассирійцями і еґейцями здобули від ослаблених хатів північно -центральну Анатолію І дійшли до Середземного моря. Коли фриґи прийшли в Анатолію вони застали там інше арійське племя мушки, шо прибуло в Анато­лію кількасот літ скоріше і входили у федерацію хатів та разом з хатами ставили опір ассирійцям І фриґам кілька сот літ.

Мушки — це предки вірмен. Тиснена ассирійцями і фриґами частина народу мушок еміґрувала в Урартію - Кальдію, заложили столицю Мусаїр (від слова "муха") і назвали ціле князівство Mycаїр. Це сталося за Руса І. і було причиною наиущення ассирійцями (Сар'ґон II.) в 714 р. до Xpja Руса І. к І мерів з України. Знаємо князя мушок, що називався Урсан чи Pycan. Після знищення держави кальдів за царя Руса ПІ. медами, в Урарту-ВірменІю переселилася решта народу мушок з Анатолії, які після змішанняся з остан­ками кальдів, утворили 2 народи: вірмен і грузинів. Такми запізнались як най- коротше з народом мушок, якого сама назва незрозуміла іншим народам, є українського походження. (4. ст. 891 - 2),(73). Фриґи були ціле століття вір­ними союзниками Ассирії, поширили свої володіння коштом держави хатів на схід. В місті Пені вКаппадокіїзнайдено написи в їх мові. (В Карпатах є Група гір Пені ни). В 717 р. до Xp. коли кімери побили кальдів-урартів, фриґи були вже непотрібні ассирійцям і Сарґон II. включив їх до Ассирії, полишаючи їм са­моуправу за їх столітню вірність та свого короля, лише визначив їм платити данину. До найбільшої сили дійшла фригійська держава в 1000 р. до Xp. Вони тоді забрали землі з території хатськоі федерації по ріку Термос і Манандра на півдні І поза ріку Галіс на сході. Це була за велика територія на малий нарід фриґів, а вимішавшись з мушками, за 500 літ стратили окремішпість мови і звичаїв. У 700 р. до Xp. прийшли через Босфор інші праукраїнці-кап— падоки і бітинці та почали підбивати Фриґію. Бітинці здобули Синопу, а кан- падоки відтиснули фриґів від Середземного моря, після розгрому медами йВа виловом їх опікунів ассирійців. У той час вимирає їх династія "Ґордіїв" і приходить нова "Мідасів". Мідас І. реорганізує армію і привертає захитану силу Фриґії. Мідас II. (останний 695 р.) був жонатий з дочкою грецького царя Агамемнона з Eолії міста Кими. Мідас, приніс жертву богові Апольонові в Дельос.

В той час ударили з України через Босфор на Анатолію наші пра­українці - кімери. Вони підбили лідів-людів і Сирію, але не відомо чому най­більше знищлили Фриґію й оселилися на південному побережі Чорного моря. Це сталося 698 р. до Xp. КІмери правили Анатоліею 48 літ. В 650 р. до Xp. кімери покинули Анатолію, але Фриґія була так ослаблена к і мерами, що її під­били ліди-люди; і Фриґія відживає економічно під їх зверхністю. Після роз­грому Лідії (Людії) медами оба народи підупадають економічно. В 400р. до Xp. перси поділили Фриґію на дві частині. По розгромі персів Олександер Маке — донський 333 р. до Xp. зайняв Ґордіон, де розтяв мечем т. зв. гордійський вузол. По смерти Олександра Фриґія належала до його Генерала Птолєомея. В 275 р. до Xp. Фриґію підбивають "гали-галичани", а південпо-західню частину прилучили до свого князівства перґамці. За ту частину гали воюють з Перґамом около 80 літ, перґамці, рятуючись від галів, стають сателітами Риму. 189 р. до Xp. римляни проганяють галів від Перґаму, а 133 р. до Xp. Рим прилучує Перґам і південну Фриґію до Риму. Римляни завойовують Мі­дію, цісар Діоклетіян в 300 р. до Xp. поділив Лідію і Фриґію на дві римські провінції.

Після поділу римської імперії на східню і західню, ліди, фриґи І гали гречаться, стають погноєм греків і Зникають з карти світу. На тери­торіях тих народів постають грецькі провінції з цілком іншими назвами. (Диви гали!)

П. ЛІДИ - ЛЮДИ. _ч

Цей нарід у сьогоднішній "Анатолії (зах. Малій Азії) звав се­бе колись "люди". Сусіди звали їх "ліди", греки-людой, ассирійці-люді,- а жиди "людім". Вони занимали територію на південь від Дарданелів, від побе режжя Середземного моря аж по ріку Галіс за останнього царя Креза -наше "криса". Прибули вони з Праукраїни через Дарданелі десь около 1500 р. до Xp. Це було мабуть одно з племен самарів чи сарів, кімерійських племен, що жили обабіч Дніпра в Причорномор'ї, Придунавю і Балканах. Знаємо із сумерійської мови (3000 літ до Xp.), що чоловік -людина звався "лю", а в множині "люд" —багато осіб. Слова "людина й люди" доховалися в нашій мові до сьогодня. "Cap"πo кельтська це герой, хоробрий воїн (257),(53, 68). Столицею людів було місто Сарди. Еміґруючи з Праукраїни в тисячоліттях до Xp., вони нази­вали нові столиці й території назвами тих територій і міст—станиць, які поки­дали в Праукраїні. Знаємо, що були племена сари, сірі, але й було племя карпІв, а карп по тракійськи звався "сард" (257) по ромунськи "шардан". Мешкало десь над Дунаєм на Балканах племя сардів, що назвали остров Сар­динію, й заложили місто"Сарди".

На Україні є місцевості Сартів, Саратів, гора й потік Сарат. "Cap" по кельтськи це герой, хоробрий воїн (257). Сарди людійські наложені па тяжко доступних на верху плоских горах, близько бистро пливучої ріки "Пектола"; вона вливалася в більшу ріку Ґедіс-Гірмус. Обі назви людійські, Пектола -від пекти, а Гірмус - від гір — і води. Обі ріки несли з гір золотий пісок І в місці зєднання рік золото опадало, тож його було легко виловити з піску і вимивати. Ізза того Людія була багатим краєм. Греки звали людів свояками Трої, а Трою сестрою міста Сардів. Гомер у своїй "Іліяді" не згадує про "людів", але говорить про "маїв" чи "майонів", що їх територія була доокола гори, що по-грецьки звалася "Тмальос", а по майсько-людськи "Бож-Даг", то значить Богом дана. (69), та на території доокола озера "Ґіґеїв". Геродот говорить, що люди-це трояки, що після знищення Трої греками (в 1150 р. до Xp.) змінили своє імя на людів. Гомер жив 400 літ, а Геродот 600 літ після знищення Трої, Докладніше про людів говорять клинописи ассирійського ца­ря Ашурбаніпаля; він у своїх підбоях на захід в 660 р. до Xp. вперше стрі­нувся з іменем людів і прилучив їх до своєї держави. Він говорить, що їх вожд з династії ҐоґІв— Ґіґеїв, що виводили свій рід від півбогів Гераклідів, став васалем ассирійців і помагав відбивати напади кімерів, що через Дарданелі й Кавказ почали нападати на Малу Азію. Цар "Ґоґа", як зазначено в асси рійських клинописах, післав ассирійському цареві АшурбанІпалеві двох полоне них кімерійських вождів. З клинопису не ясно, чи імя "Ґоґа" відноситься до країни, чи царя людів. "Ґоґа" по семітськи це Русь, а народ, що замешкував країну "Ґоґа" - це "Маґоґ"- русини-кімери На старовинних картах, народ" "Маґоґ" - Русь замешкував власне північно-західню Анатолію. Народ людів говорив, що династія землі "Ґоґа" є з роду Гераклідів. Це доказує про кх­мерське походження людів, бо після свідчень Геродота й Діодора Сицилійсько- го-перший скит був дитиною Геракля й матері, що до пояса була жінкою, а замість ніг, мала хвіст змії. Ясне коли династія "Ґоґа" була Геракл Ідами, то трояни маяни —люди— це праруси—кімери. Коли кімерів прибуло більше, цар "Ґоґа" перейшов на бік Єгипту ворога Ассирії. Ашурбаніпаль говорить, що він напустив на царя "Ґоґа" сусідів (не каже котрих). 1 цар "Ґоґа" й Ашурба­ніпаль померли 658 р. до Xp. Син "Ґоґа" звався Ард. Це перше Імя короля людів з династії "Ґоґа", що признав зверхність Ассирії (4., 14 ст. 466—7 і 67, кн. і ). Примусили Арда до васалітету фриґи. Вони були вірними васалями Ассирії аж до розгрому останнього хатського князівства Каркемішу 718 р. до Xp. Саргоном II. Хати боролися за свою самостійність 320 літ.

Як було згадано, після упадку ассирійської держави кімери роз­били фриґів і люди стали союзниками кімерів. Геродот говорить, що король людів Атис під час голоду багато бідного народу Післав з жінками й дітьми до ондноплемінників етрусків — расенів в північній Італії, а етруски радо їх прийняли па завсіди. З цього свідчення Геродота маємо доказ, то расепи—етруски й люди це той самий народ русів— маґоґ -расенів, з тою самою мовою, ТЬтемом династії Гераклідів була змія (67 к. І ст. 97). Вкінці 7 ст. династія Ґоґа вимерла і в людів прийшла до влади династія Мермпадів з тоте­му "яструба". Королі з тої династії підносять державу людів мілітарно й економічно. Жидівський пророк Гремія говорить, що людім" були знамени­тими лучниками—стрільцями й за золото служили в єгипетській армії. Маючи добру армію, людські королі взяли під свою владу середземноморське побе­режжя, де жили давні еґейці, що в тих часах звалися греками-йопійцямиЛюди не були мореплавцями, за те були добрими вояками й купцями, як пізніше їх правнуки руси. Під час оюзу з кімерами люди напали на торгове грецьке місто Кольофан. Грецький поет Мімнерн в 630 р. згадує про утиск людами йонійців. Король людів Ард здобув малий грецький порт Пріян, побив кілька разів мілетців. Змучений війнами Мілет - якого мешканці добрі купці і моря­ки не були греками став союзником людів анґл, міллет-просо і кельске та­кож. (257). Правдоподібно, тоді йонійці і зг рече на аристокраія Мілєту, тис­нені людами, покинули Малу Азію й подалися па північний беріг Чорного моря та дали окуп скитам, щоб їм скити дозволили поселитися в скитських при­чорноморських містах. Пізніше тих греків прибувало більше, і так постали за століття грецькі кольонії на північних берегах Чорного моря.(4.Е,14.р.466-7)

З історії знаємо, шо власне в П. ст, до Xp, мілетці поселилися за згодою скитів в місті Ольбії в лимані ріки Бога. (70, Т.1. ст. 84-100). Ольбія по—кімерськи називалася Біла. Усі назви причорноморських кольонійпе є грецькі.¹ Ольбія походить від лат,слова альбіс — білий. Від 11. до І. ст. до Xp. Ольбія росла й багатіла як у казці. Від половини І. ст. розквіт Ольбії припинюється. Про Ольбію й інші скитсько-грецькі торговельні причорноморсь­кі порти буде мова в іншому місці. Ми обізвалися лише з причиною еміграції йонійців і мілєтської аристократії під натиском людів, яка гречилася й поки­дала праукраїнську мову "лелек і в". M і лет ці не були греками, це було кімерсь ке племя, що своїм тотемом мало ”лелеку"-бузька. Населення України ше до сьогодні називає бузьків "лелеками" -лелек по турецька бузько-(4 V'.10,p791) і (74). Перед греками в Греції й на островах Еґейського моря жили праук­раїнці, яких греки назвали "пелязґи, лелеки і карі - карійці. Усі три назви українські. Пелязґи, це наші палисті, а карі, це чорноокі. Д©сьогодні насе­лення України називає очі карими, а не чорними. (До карих ми прийдемо),

А тепер пригляньмося, що говорять про пелязґів греки. Па ста­ранних грецьких мапах "Пельпоцез” називається "Палопонез" - не пониззя палів (4 У, 10.р, 791-98). Гомер у своїй "Іліяді" називає пелязґів свояками троянців (72), Гомер говорить, що Enip і Тесалія були заселені пелязґами, їх столиця Ляріса була межи Гелес, понтом і ТракІєю. В Епірі, в місті Додона вони мали святиню Явиса, греки перезвали його на Зевеса. В тій святині були статуї, що мали чудні, ненормальні обличчя; таких у святинях цілої Гре­ції по дібних не було (72. кн. ХМ. ст. 243). Жреці цієї святині звались "селої" —наші селяни і "гелої"—віщуни підземелля (по англ, і кім. "гел"—пекло.) Ті жреці з немитими ногами спали на землі під великим дубом, що був святим деревом бога пелясґів "Явеса”. (Греки носили сандали на босих ногах і перед спанням ноги мили). "Селої" і "гелої" мусіли бути в контакті з Явесом 24 го­дини. Вони віщували долю людям, волю Явеса з шуму листя і руху гілок, по­рушуваних вітром, чи птахами, чи з напряму вітрів. То була найстарша пра- українська, пізніше грецька пророчая, в якій долю людей перед—сказував сам "Зевес" (Явес). Жінкою Явеса в пелязґів була Діона наше дівона, діва. По пелясґійськи Явес мав другу назву "Капота" наше дощ. Тому по сьогодні говоримо вода капає, а не дощить-падає. Третя назва Явеса була "Телейос, а Діони Телея" наше тілесний і тілесна, бо пелязґи, а за ними греки вірили, що Явес і Діона могли прибрати постать людини, їсти і пити в що пізніше ві­рили наші праруси.

Ця дигресія була нам потрібна для доказу, що культуру, релігію і цивілізацію дали грекам наші прапредки, палисті - пелязґи. Палисті виемі- ґрували (якась часть їх) в Малу Азію 1194 р. до Xp. На ослаблену еміграцією балка і іськ у Пелязґію-Палистію ударили грецькі кочові племена, з Малої Азії через Середземне море, і

*

Отже пелязґами були троянці, люди, мабуть мушки ?, карійці й лелеки—мілетці та,може, те деякі інші.

Повертаємося знов до людів - лідів. Син людійського короля Арда називався Садіят і він й воював з фриґами. Його син Аміят (617-560 р. до Xp.) був одним з найхоробріших лідійських королів. Він вигнав кімерів на схід, здобув Смирну й поширив границі Лідії по ріку Галіс. У цей час мідійсь- кий король Кіяксар 645 р. До Xp. найняв кімеро-скитів, яких провадив цар Малій, і почав підбій Малої Азії. Вони оба в довгих війнах знищили могутню Ассирію й Урарту-Кальдію. Кіяксар знайшовся під гегемонією сили Мадія. За Геродотом Кіяксар запросив скитських вождів враз з Мадісм на пир та усіх вимордував, розуміючи, що скити з жінками, без вождів йому не грізні. Та Кіяксар помилився. У проводі кімеро-скитської армії стає жінка вбитого скитського царя Зарина (руське Зоряна)., Вона зорганізувала осиротілі скитсь­кі полки, визначила нових полководців, стала в проводі скитської армії та по­вела її на бій проти медів: Проводила боями І перемогла Кіяксара. Після пе­ремоги відступилв на захід у Сирію, зайняла області Тарану (Арапу), Сухії в Каркемішу та стала завзятим ворогом медів (76 V, 8, р. 319 - 320). Мідій- ський цар Кіяксар розбив так легко могутню Ассирію, бо скитські полководці Мадія, яких він вимордував, перешкодили медів на спосіб скитської тактики і стратегії. В 590 р. до Xp. скити стали союзниками людів (лідів), до яких тоді належала Фриґія, Кізикія та інші племена аж по ріку Галіс.

Мідійський цар Кіяксар задумав здобути багату Лідію, щоб опвнувати чорноморську торгівлю. До бою прийшло дня 28.V. 585 р, до Xp. на граничній ріці Галіс, де переправу через ріку боронив лідійський король ¹ Аміян. Він мав знаменитих лідійських лучників (піхоту), скитську кавалерію і машини метавки до кидання каміння. Кермувала скитами правдоподібно скитська цариця Зоряна. В розгарі боротьби, коли перемога перехилялася в бік лідів, настало повне затьміння сонця, предсказано Талесом з Мілєту. Обі армії перестрашилися гніву бога сонця, і перервали бій. Під натиском армій, оба противники за посередництвом королів Павуходонозора,союзника Кіяксара, і Сіянеса, короля Кілікії, союзника Аміята, заключили мирГра- ниця осталася по давному (ріка Галіс), а дочка Аміята Аріяна стала жінкою Кіяксарового сина Астіяґа, Переможна цариця Зоряна повернулася з частиною скитської армії до своєї вітчизни "Роксанаки", чи Росанаки.

Край "Рокса лак а'* був в середній Азії на північ від міста Бактри в Бактрії, так говорить Гомер. (77 т IX ст. 321 і 78). Скитів і кімерівобго-, воримо докладніше, коли до них прийдемо.

Скити воювали понад 250 літ в Малій Азії, 28 літ держали ії під своєю зверхністю. За той час скити з кімерами перейшли Малу Азію кілька разів вздовж І впоперек, від Сгипту по Каспій. (77 і 78).

Вертаємось знова до людів. Син короля Аміята називався Крез, наше Kрис, знаний зі своїх казкових багатств. Він здобув Йонію, Rφe⅜ побе­режжя Середземного моря та взяв всю торгівлю Анатолії - Чорпоморя в свої руки. В Ірані, коли скити стали союзниками персів, перський король Кир роз­бив медійську державу та почав підбій Малої Азії. Король Людиї Крез зак­лючив проти персів союз з Египтом, Вавилоном і Спартою. Та Кир розбив коаліцію і здобув столицю людів Сарди 541) р. до Xp.,/Подія, Мілст, Каппадокія, а далі Вавилон перестали існувати як самостійні держави. Геродот говорить, що король людів Крез перший почав бити золоті і срібні округлі монети і ґва- вантував їх вагу й процент золота та срібла. Це зробило монетарну революцію

За Крезом округлі монети почали бити кізики, за ними перси і греки. (67 р. [) та (4 √. 14 ст. 466 - 467).

Назва потоку "Пектола" в куті-стику його з рікою "Гермос", де була побудована столиця Сарди, походить від слова "пекти" -топити видобутий золотий пісок. Розтоплене золото, змішане з міддю чи сріблом зливали під наглядом королівських урядовців в залізні рурки і одержували зі стопу золоті палочки. їх різано на тонкі кусні рівної ваги, бито штампом, що мав образи звірів — тотему племен. До часів Креза гроші були в кусках золота або сріб­ла різної ваги й вартости, їх легко можна було фальшвати. Округлі монети з емблемами фальшувати було трудніше. Після здобуття Лідії персами, а опіс­ля Олександром Македонським, Римом і Візантією кожний з них уважав, щоб Лідія не усамостійнилась, бо обі ріки постійно приносили золотий пісок, осно­ву багатства кожного завойовника. Кожний з них старався лідам накинути свою мову. Тому, що греки—візантійці панували над лідами тисячоліття, ліди згречилися, а опісля потурчились і стали погпоєм наїздників. Зникли з лиця землі. Що ліди були нашими праукраїнцями, Геродот (в кн. Ii.ст. 94) подає, що їх звичаї і обичаї були подібні (за Геродота) до грецьких, але один звичай мали відмінний. Лідийські, вавилонські і сумерські дівчата шукали мужів в лісі над ріками через "залицяння". Це свято бога "Купала" на Руси. Як воно звалося в лідів і кальдів_ халдів-вавилонців нам не відомо.ІІа передхристиянсь- кій Руси був звичай, що 'день бога Купала був днем женихання молоді. Молрдь обох статей пускала вінці на воду, а чиї війні разом зійшлися, то пара уважи­лася суджена богом Ладом - як подруги, -Назва "Купало" походила від слош купатися. Дівчина і хлопець, чиї вінки зійшлися, очищували себе вогнем (пе­рескакували через вогонь), співали ритуальні любовні гимни до бога Лада і зникали в лісі. Дівчина до родинного дому вже не поверталася, вона стала тої ночі (єдиної в році) дружиною свого "Лада" -мужа, призначеного богом -Долею і над раном приходила з ним до його дому. Цікаве, що дівчину,якої вінець не зійшовся з вінцем хлопця, ніхто не займав і вона верталася з тужли­вою піснею - проханням до Лада-Долі додому, до своїх батьків та чекала цілий рік до наступного "Купала". Другого дня після Купала батько, мати, брати, сестри й цілий рід ішли на т. зв. "пропій" (може пробій) з червоною хоругвою, бога сонця-Хорса, до роду, куди в ночі пішла їх доня, домагатися окуну, за нібито нірвану дочку. Це в наших весільних обрядах називається "свати". І пошкодований рід, що втратив члена роду - дівчину, був угощений та діставав від роду молодого відшкодування. Аж тоді після замирення обох родів, молодих благословили хлібом і сіллю родичі, а опісля найстарший в осе­лі жрець бога Лада в святині, куди їхали члени обох родів. Опісля їли, пили й танцювали. Геродот говорить, що жених платив опісля родичам Дівчини, Це в наших весільних звичаях перетривало аж до II. світ, війни. До сьогодпя злого чоловіка на селі називають жінки "Злою Долею", а доброго "Доброю Долею.

. ^rIħκ ми обзнайомилися з нашими ягодами їх звичаєм "Купала".

(75. т. І. ст. 99 - 148) та Геродот Т.І і (4 V^,. 8 р 466- 467).

III. K Λ P H - K A P І Й Ц І.

По-грецьки "Кар, Кара" означає начальник, голова, верх гори, гірський замок - твердиня. В українській мові до сьогодні слово "карий" означає чорно-лможучий. У нашій мові до сьогодня говориться "карі очі", "карі коні", від слова карий походить "крук", отже можливо, що карі-Йці були чорно-волосі. Прийшли карі через Дарданелі разом з пелязґами, людами -троянцями, лелеками, дідойцями-лідами, медами та правдоподібно кізиками. Прийшли карійці, лелеки та пелязґи зі сьогоднішного Балканського півострова їракії, Македонії і Греції, то в старовині звалась "Целяскія". Мойсей Хоренсь- кий, що жив 390 - 426 р., вичислюючи племена скитів, які мали свої власні назви, начислив їх 53. Між іншими на північ від Кавказу жили ще останки дидойців - лідів, хизів - кизів (кизиків), фриґони - фригійці та інші. Посе­лилися карійці в південно—західній Анатолії над Середземним морем, тепе- рішпнй дистрикт Айд і н-My ґл я, між ріками Меандер на півдні, Лідією і Фриґією на півночі та ЛІкІею на сході. Столицею карих було місто Галікарнас, мабуть, основане Гал о-K ар па ми. Другі великі міста називалися Гніде і Меляса. З грецької назви "кара" виходило б, що це була провідна верства,"голова " на­роду, чи народів, що прибули з Гвропи около 1400 - 1500 літ до Xp. Карія, край гористий, коло границь Лікії, гори доходили до 7.570 стіп. Отже, карі гірняки. Племена карих, гнідих і малісів жили в горах, що були покриті кор­чами ялівцю, де випасалися кози й вівці. В річних долинах і приморю управ­ляли збіжжя.

Побережжя Середземного моря в Карії мало три малі півострові Мандалію, Koc і Симу; поміж ними були догідні пристані, тому кари займа­лись мореплавством і торгівлею. Кари, як і вище згадані народи, вірили в бога "Явеса”; його святиня для тих народів була релігійним центром в місті Мелясі. Карія за лідійського короля Креза була в федерації з Лідією. Віль­нолюбні кари заключили союз з т зв. "Делійським союзом" і нід проводом ка- рійського вожда Доврія розбили персів в горах 496 р. до Xp. Рік пізніше зро били перси другий наїзд на карів, та помимо 5—літної війни не змогли уярмити геройських горян. Перси мусіли погодитись на федерацію. Карії з персами під владою карійських королів з династії святого міста Меляси, які мали платити дуже малу дань персам. Перший король з тої династії називався Лісальдом. Його син Гікадом (390—377 р. до Xp.) мав 5-теро дітей, сина Мавсалія, Ідрія і Піходара та дочок Артемізу й Аду. Королева Артеміза (355-351 р. до XpJ вибудувала свойму братові - королеві Мавсалієві (377-353 р. до Xp.) такий гарний гробівець в Галікарнасі, що його зачислювали до одного з 7-ми чудес старовинного світу.

Назва Галі-Карнас, засвідчує, що карі були галами з Галичини. "Каре" по-латині, це замкнений, огороджений чотирокутник поля. Па Під- карпатті населення називає прямокутну, або квадратну огороджену площу на худобу і свині "карпиком" Греки додавали закінчення "с" до всіх назв. Отже "ГалІ-Карнас" це була твердиня, місто чотирокутне, обведене огороджене мурами. Археольоґічні розкопи це ствердили. Олексапдер Македонський роз­бив армію карійців і в бою загинув король карів Оронтоп Ця перемога кош­тувала македонців таких жертв, що Олександер залишив карійцям їх вільності на тих умовах, що мали з персами, а королевою стала сестра Оронтопа Ада (320-301 р, до Xp.). Будучи в торговельних звязках з греками, карійці скоро гелсвізуються. Ту геленізацію дещо зупинили римляни, здобувши Карію 129 р. до Xp. За римської імперії карійці в Галікарнасі будували святині римським богам. Після прилучення Карії до Візантиї карійці гречаться цілком, а в Кі­ст. по Xp. греки назвали Карію провінцією "Кібераят", щоб не осталось і назви по карих, гнідих і мілєзцях. В XIII. ст. цю провінцію здобули турки, і насе­лення колишніх карів потурчилося. Сьогодні населення Анатолії з вигляду пригадує наших гуцулів фізично, лиш убрання інше (4 У. 4р. 901-902) та (77 ¢. XI і XX II).

Дані про повище згадані народи подає Страбон, що походить з Амазії Понтійської, уроджений 63 р. до Xp. Він подорожував довгі літа по Азії й Африці та залишив цінні описи відвіданих народів. Його "Географія" мас 16 томів, а історія 47 томів. Учився наперед в місті Ниса в Карії (у сер­бів є місто Ніш, у нас Ніжин, ріка Ниса в Польщі). Після закінчення славної школи в Писі, учився в Римі, а опісля в Сиіександрії, де була найбільша біб­ліотека старовинного світу, і де найдовше проживав. Писав латинською і грецькою мовою. Греки присвоїли його собі так, як москалі нашого Гоголя і ^lIa іжевського та сотні інших, а поляки нашого Костишка (Косцюшка), Санг'уін­ків, Корецьких, Пузин І сотні Інших, Така доля зустріла всі нови ще згадані на роди, що дробилися та вирікалися рідної мови, звичаїв і богів, рідна мова-це дар, даний народові Богом. Хто той дар загубить, стає погноєм того народу, якого мову прийняв. Страбо-це наш Стрибуп, був згречений людієць, а може карієць; з переконання був стоїком. Ochobhhkom стоїцизму був наш орій, фе- HtKieilb Зенон, Стоїки вчили жити правдиво, згідно з природою. Після їх науки світом керує Бог, всюдиприсутній і всемогутній. Стільки про карів.

√I

К ИЗ И -КПЗ И К И - НАШІ X 11 Ж I - AKlI.

Згадаємо ще один малий народ наших праукраїнців хижан - ів, яких греки прозвали кизи-ки. Вони були дуже близькими свояками людів-лідів, наших руґів - русів. /Ie жили і звідкіля прибули кизі-хижі?Мойсей Хоренсь- кий, вірменський історик і географ говорить, що від ріки Дону через ріку Вол­гу аж до Каспія живуть аж 54 племена - народи; він їх вичисляе, між ними є хизі, наші хижі, грецькі кизі. ^rIb саме стверджують Страбон і Птолемей, що жити ⁹HfI-50 літ по Xо. Вони подають навіть докладну територію тих племен Нас цікавить територія хизів, агорів і невазів. До Інших племен прийдемо пізніше. Хизі, аґори І невази за Птолєомеєм жили в такому районі: До ріки Кубань з південного боку вливаються дві ріки; Біла (з нім. Висла) і Лаба. Між тими ріками, аж до двох потоків Великий і Малий Зеленчук (усі назви українські) жили згадані три племена. Від коли вони там жили, згадані істо­рики не записали, бо того не знали. Це були племена кіме-ро-сарматів. В су­сідстві з ними жили ще люди — ліди — дидойці, каспиії (каспи),лєхи-наші ля хи та інші.. Хизів Птолемей називає кизиками. За хизами-кизами не по- рібно далеко шукати, це словянсько-руеьке племя хижан, що жило в XI ст. над Балтиком І було винищене ляхами разом з Іншими руськими племенами. Бо­леславом Кривоустим (37 ст.114) яких німецький хронікар Герборт, вичислю - ючи всі племена, називає виразно "РутгенІ паґаніцес" - поганські русини. Те саме стверджує німецький історик "Ебо".. їх винищування відбувалося в XI-Xll ст. тоді, коли сини короля Ярослава Мудроцо різалися між собою за уділи.

Стільки для доказу, що кизи-ки, яких греки зачисляють до ге- лєнів, є нашими русинами.¹ Кизи — хижі разом з фригами, Людами, пелязґами -палистими, карими та іншими емігрували з перенаселення в протязі 2 тисяч літ до Xp. через Дарданелі в Малу Азію - Анатолію. Хижі - кизи прибули (якась часть їх) з жінками й дітьми та худобою (бо всі наші племена так ван- дрували) около 800 р. до Xp. Вони осіли в провінції Мезії на південному березі моря Мармара на півострові "Капідаки" і, маючи дуже догідне географічне положення на шляху морів Чорного й Середземного, будують фльоту й беруть усю торгівлю у свої руки та скоро багатіють. Живуть в тісному союзі з Люда­ми (лідами). Грецьке слово "Капіда" означає міру (довжини, ваги і рідини). Півострів Капіда - Кизики мав таку догідну пристань, що всі торгові кораблі пливучи через Дарданелі й Босфор з Еґейсьського моря в Чорне, мус їли прича­лювати в кизикський порт, який був транзитним осередком цілої Анатолії, щоб купити товари вироблювані в Анатолії, а продати товари, потрібні дляАнатолії. Тому всі товари, привожені й забирані кораблями, мусіли перейти через "Ka- піду" - міри і ваги кизиків. За царя людського Креза Кизикія, що рядилася своїм урядом, підлягала людійській державі. Ми згадали, що людійський цар Крез почав перший бити округлу штамповану золоту і срібну монету. А що через Кизикію переходила уся торгівля Анатолії, кизики били і свою власну монету, звану "кизикмнами" або статерами, як лідійські. Вони мали з лідій - ськими одну вагу і докладно означений відсоток золота і стопу срібла, міди, чи цинку. Той півострів сьогодия називається "Балі-кесір" — старі руїни. Через середину.півострова і міста Кизики перепливала (до сьогодня) бистра, гірська річка, до якої спливала каналізація м. Кизик. Це доказує, яку високу культуру мали каші хижі—кизики. Ko√∣π иереи підбили Людію, кизи вступили до т. зв. "Делійського союзу" і разом з мілетцями-лелеками, карими та інши­ми приморськими містами обороняли свою незалежність та дальше вели'тор­гівлю й били по мистецьки виконану золоту і срібну монету для цілого "Дельо- ського Союзу". Перському королеві платили невелику данину золотом, бо в інтересі персів не було знищення середземноморської торгівлі й довозу збі­жжя зі Скитії-України.

В 387 р. до Xp. Олександер Македонський увільнив Кизикію від перської залежносте 3 приходом Риму кизики піддержують Рим і виступають збройно з армією і фльотою спільно з римським конзулемЛюкулем в 74 р. ДО Xp. проти Мітридата Понтійського. За вірність римляни надають кизикам ве­ликі державно-торговельні права і великі території Мезії. Це був час найбіль­шого розквіту Кизикії, 3 вдячности за опіку Риму кизики латинізуються І будують на взір римський великий амфітеатр, терми та святиню в честь імпе­ратора Гадріяна, якого римляни уважали богом. Та святиня була така гарна і велика, що її порівнювали до одного з 7 чудес старовинного світу.

Але все йде, все минає. Около 400-43 р. по Xp. півострів Kani- даку навістило кілька землетрусів, що знищили порт і місто, яке багаті кизи кілька разів відбудовували. В 675 р. по Xp. кизиків з рабу вал и й знищили ара­би. Та кизи знова відбудувались. Щойно нові землетруси й торговельна кон­куренція Царгороду знищила до решти Кизикію. З багатого торговельного міста остали лишень руїни. Мешканці півострова згречилися, а пізніше иотур - чилися і розійшлися, хто куди. Ще 1444 р. по Xp. було видно 31 колюмпу з ро­жевого мармору, що стояли на місці храму Гадріяна (10), (79), (4.15 P 882). В 1959 р. Анкарський університет перевів археольогічні розкопи руїн Кизикії, де знайдено залишки високої цивілізації, мозаїк, малярства, шкіл, майстерень зброї та інших промислово — виробничих галузей промислу. Сьогодні на пі; вост рові Капідакі є лише руїни, порослі кущами, де турецькі пастухи випасають кози й вІВці. До другої частини кизан—хижан, що замандрували над Балтійсь­ке море, та до їх історії прийдемо.

Хотяй в Анатолії і Малій Азії було сотні наших племен з IIpa- україни - Оріяни, усіх описати не мас змоги, бо треба б написати окрему книгу. Може молоді майбутні історики України ті браки колись доповнять.

ГАЛИ

Гали-це галузка русів-кальдів-кельтів, що з полтавської Галичини до якої ми прийдемо заселили нашу Галичину Бесарабію Семигород і північний Балкан півн. Італію і зах. Европу. Малоазійських галів греки цей раз не називають "Кальдос - Галдос", але "Галатай" тобто галичани, яких часто на початку Ні. ст. до Xp.,(мабуть, за намовою свояків македонців, що не були греками, але "варварами'^ вийшли з Галатії (Галичини), ударили на Грецію та її сильно ограбили. Між іншини гали здобули тоді місто Дельфи в Греції, де була святиня бога Аполльона, славна пророчня і скарбниця усіх грецьких державок. В святині Аполльона, яка була святим і невтрально почи, таним для всіх греків місцем, Атени, Спарта та інші грецькі державки, пере­ховували свої державні скарби. З цілої Греції і з Дельф гали забрали великі багатства. Мабуть, від тоді греки почали ненавидіти "росів" і різними спосо­бами їх нищили, щоб вони не повторили в майбутньому нового граблення і ни­щення Греції (гл. 65 ст. 13-32). Не всі гали повернулися з тої виправи в Га­личину. Три галицькі племена 1) "Толісто - божі" (англ, "тол" - великий високий) по нашому велико-божі (Дажбожі), 2) "Текто - саґи" - по нашому правдо—мовні І 3)Тракми(може траки) на зазив малоазійського короля Бітинії ції Шкомеда і. в числі 20.000 родин переправилися через Босфор на підмогу Пікомедові проти його брата в 278 р, до Xp. Гали помогли Пікомедові, але в Галичину вертатися не хотіли. Вони зайняли силою простір між двома ріками "Сакарією" і Галіс—Галич, Край між тими ріками назвали Галичиною, а греки Ґалатією. По середині цієї держави побудували столицю, яку римляни звали "Анкир" мабуть наше Галич, бо назви Анкир І Галич мають по 5 букв. До приходу галів на тій території жили фриґи і кападоки. Гали наложили на них дань і забрали 1/3 їх землі а 2/3 землі міста Песин і Тавію залишили фриґам і кападокам. Гали осіли доокола столиці Анкир виселивши чуже населення, побудували великі села, а в кожному селі, на взір пізніших словяи, побудували сотні укріплених городів—твердинь, щоб в разі небезпеки, мешканці села могли схоронитися в твердині, 3 тих укріплених твердинь гали управляли підбитим краем фриґів і кападоків. Фриґи й кападоки, це також праукраїнці, що прибули в Малу Азію кілька сот літ скоріше. Назву надали їм греки. Мова галів під­кореним народам була зрозуміла, вони поповнювали армію галів, що почали підбої сусідних народів.

Усі ці державки-це була частина імперії Олександра Маке­донського і в його армії гали служили. По смерти Олександра його імперією поділилися 7 його генералів. ■ Найбільшу частину мав його улюблений генерал Селєвк, що дав початок династії Селєвкидів, і на його території гали оснували свою державу. Підбої в Канадок ії зустрілися з опором Селєвкида Λπτioxa І. Вінйпобив галів при допомозі бойових слонів і задержав їх похід на схід.Гали, бувший союзник Олександра і мовних свояків македонців, заклю чують союз з Антіохом 1-им, признаючи номінальну зверхність Антіоха, а той в заміну приз­нав галам здобуті території й обопільну мілітарну поміч. Тепер гали обер­тають свої підбої на захід, здобувають Лідію, Йонію і загрожють малому ко­ролівству Перґаму, на побережжі Середземного моря на проти острова Лесбос. Перґамський король Евмен платить войовничим галам щорічну дань, щоб вони не займали його багату торговельну державку. Та коли гали наблизилися до границь Перґаму і зажадали більщого окупу, син Евмена Аталій 1. піддався під зверхність риму в 230 р. до Xp., розбив галів та здержав їх експанзію на південний захід. Це дало нагоду Римові увійти па терен Малої Аїії. Побачивши загрозу від Риму, гали увійшли в тісний союз зі Селєвкидами проти Риму. Починається довга війна за опанування Малої Азії між Римом та його соЮзни • ками і Селсвкидом Ahtioxom III. і його союзниками галами, фригамикаппадока- ми й лідами. Війна велася 40 літ зі змінним щастям. В кінці зимою 190- 189 р. До Хо. римляни вислали велику армію (4 легіони) під проводом двох конзулів Люція Сціпіонаі Манція Вулька і з пергамцями під містом Магнезія, тепер Ma- нісія, римляни розбили коаліцію Антіоха III. (Перґам, Лідія, Йонія і Магнезія це пізніша в III ст. до Xp. візантійська провінція "Тем" Іфакессіон земля траків-оріїв, яких греки згречили). У тій битві за самостійність Малої Азії відзначилися геройські войовничі гали, що вирізали римський легіон І з погор­дою життя обороняли свою волю і відворот армії Антіоха III. та стратили поло­вину своєї геройської армії. За те римляни в першу чергу пімстились на галах (66).

(Конзуль Сціпіон вислав Манція Вулька з 2 легіонами, щоб покорити завзятих галів. Конзуль Вульк звів 2 жорстокі бої з недобитками галів, що боронили завзято кожну пядь землі, поруйнував і попалив твердині галів і змусив їх скоритися, забравши з їх столиці Анхеру золоті статуї богів, величезні скарби золота і срібла) золоті трони, і не иґ ції та багато малолітних дітей, як закладників. Від того римського погрому сила галів починає зане- ьпадати. Рим за кару віддав їх під владу їх ворогів перґамців. Платили пер- ґамцям данину І були під перґамським васалітетом 56 літ до 133 р. до Xp. За той час гали відбудували свою силу 1, користаючи з воєн скитсько-босфорсько­го короля Мітридата [. Понтійського, гали скидають перґамське ярмо, ого­лошують союз з Мітридатом, віддаються під його протекцію і знова воюють з '!ітридатом проти Риму па протязі 48 літ. За той час нищать римських союзни­ків перґамців. 5' 86 р. до Xp, Рим розбив Мітридата і 85 р. ударив на галів, покопавши галів не боєм, а їх незгодою.

Як усі орії — праукраїпці-словяни—русини ніколи не творили одноцілої державної організації, а племінні союзи, під виборним королем. Пригадаймо, що гали прийшли в Малу Азію в ситі з племен в 20.000 родин. За 200 літ гали розрослися і поділилися кожне племя на 4 під племена,але слухали ко­ролів з трьох перших родів і з тих 3 королівських родів за чергою вибирали спільного короля на час війни, бо під час миру слухалися віч з племінними князьками, яких на вічах вибирали, як запорожці кошових на Січі. Колиж римляни 85 р. до Xp. ударили на Галію (Ґалятію), перше услівя миру постави­ли галам,щоб кожне з 12 племен мало окремого вожда, а не слухали, як давні­ше одного з королів. Розуміється кожне племя радо відділилося, і римляни з кожним вождиком заключили осібний союз, ділячи галів на 12 осібних державок. Вони вже не називалися королями лише "тетрархами" - суддями під наказом

римського намісника. Те саме зробив з нами Ленін 53 роки тому, призначивши в кожний повіт України свого "тетрарха"- чужинця. Гали мали при найменше тетрархів-галів. Так Рим способом "діли і пануй" ослабив раз на заве іди силу Галичини в Малій Азії. Ті гальські тетрархи, як наші "кириченки", Коцю­бинські, служили вірно Римові в армії Юлія Цезара і помагають, знаючи мову галів, підбивати обі європейські Галії, які були також поділені між сотні пле­мен, що взаємно себе ненавиділи. Так формуючи з підбитих народів лгі'іони, Рим підбив заселені галами Еспанію, Португалію, Францію і Англію, До тих подій ми прийдемо.

За вірність Римові Юлій Цезар зробив одного з тетрархів азій­ських галів королем над усіма 12 племенами. Завдяки римлянам ми вперше довідуємось про імя того короля, що по-римськи звався "Део-Дарує"— щи по нашому Божидар, Він став королем з ласки Риму 44. р. до Xp. Після смерти Божидара, гали піддержали Марка Антонія, який у 36 р. до Xp. іменував дру­гого короля галів, якого римляни звали "Амінтас". Чи був це син Божидара, не відомо. Імя "Амінтас" вказує вже на римське імя АмІян вихованого ма­буть, у Римі, що римляни, а пізніше греки з дітьми варварських королівпрак- тикували, надаючи їм римське горожанство, щоб поробити з них яничарів.Амін­тас помер 25 р. до Xp. Після нього панували його нащадки, їх імен, на жаль, не знаємо. Втішаючися опікою Риму, наслідпики Амінтаса прилучили до Галії за їх вірність провінції Ліканію, Цамфілію і |Іізідію. Служать дальше вірно Римові і в 72 р. по Хр.прилучують до Галії Каппадокію і Малу Вірменію. Так побільшена Галатія проіснувала під владою "Аміянтасів" до 295 р. по Xp. Tb- го року імператор Діоклєціян за те, що в Галятії ширилася сильно Христова віра, поділив Галятію на 2 части: північну і південну, для одержання ширення христіянства. Чи усунув від влади при тій нагоді "Аміяптосів", не відомо. Від того року це були римські провінції, якими рядили римські намісники. У 395 р. до X в. після поділу римської Імперії на східну й західну, Гал яті я знай­шлася під владою Візантії. Гали були войовничі. За гроші служили в гре­цьких наємних полках та гинули у війнах за інтереси Візантії. У грецькій служ бі гречилися, але на селах ще в кінці II/ ст. по Xp. держалися своєї мови і звичаїв, В і/, ст. той малий войовничий народ наших прагаличан - українців у наслідок участи в грецьких війнах вигибав і малів чисельно мужеським насе­ленням, а жіноцтво згречилося і розплилося в грецькому середовищі Й культу­рі.

У V. ст. по Xp. навіть назва войовничої Галичини (Галятії) зникає з лиця землі так, як зникли самари мезопотамські і єрусалимські так, як зникли гали палестинські, іберійські, французькі, бельгійські, англійські та інші. Лише в Галичині осталася по них назва Галичина над Дністром і в Ec- панії Галіція над рікою Міньо та Галилея в Палестині. В Малій Азії на місце Галятії греки оснувують в V∏. ст. 4 провінції, по-грецьки "теми", Опсікон, Оптінатоп, Букилеріон і Пафляґон. Азійська Ґалятія - Галичина була по­верхнею більша, як Галичина від Кракова до Черновець. До наших свояків Галат і в - чан писав свої 4 послання апостол Павло в 60 - тих роках по Xp. Деякі охрещені жиди говорили, що лише обрізаний може бути правдивим христі янином. Св. Павло це заперечив. Гали не хотіли обрізуватися.

ДЕРЖАВА ПО Il ТУ ’

Ule мусимо коротко приглянутися державі "Понту", яка з Анато­лії на короткий час поширилася на північний беріг Чорного моря аж до Криму. Греки присвоюють собі IIoht і їх царів, коли в дійсності народПонту був оріями Й походив з Праукраїни. Держава Попту постала на руїнах Фриґії, Бітинії, Перґаму, Кольхиди й Босфору, аж до Криму. Пригляньмося, як постала "Держа­ва Понту". Про її початки маемо скупі відомості, бо опис держави Попту старовинного історика карійця Гієроніма КардІЇ, згорів в часі пожару Олек­сандрійської бібліотеки в III. стол. по Xp., підпадалона римлянами за цеза­ря Авреліяна. Всеж таки з уривків інших старовинних істориків знасмо ось і по:

Володарі Попту походили з роду перських намісників—сатрапів, що володіли в місті Кійос в Пропонтиді (над морем Miapмара). Це вже вдругг стічасмося з назвою "Київ” в Малій Азії. Перше місто "Киян" в стародавних су мерів було в Месопотамії, а друге над морем Мармара. У греків власні Імена й назви з малими вийняти а ми кінчалися на "с". Кійос-це Київ. Перські намісники в тому Kiftoci позістали, після підбою Олександром Македонським Малої Азії, як його васалі, а пізніше суверени міста. Протопластом основате­ля Понту був Мітридат І. намісник Кійоса, васаль Олександра, Його син Аріобор- зан - наше швидкий — борзий орій, титулував себе князь Кійоса, Після смерти Олександра 323 р. до Xp. Антиґон L, Генерал Олександра, задумав злучити розсипану "імперію" знову в одно державне тіло. Антиґон був королем Маке­донії і Греції; він виступив проти інших Генералів Олександра, що поділилися його імперією: Птолемея, Антипатра, Лізимаха І Селєвка. Гітолемій оперся п;і підмогу галів. Генерали заключили союз і спільно виступили проти Антигона.

Війна велася кілька літ із змінним щастям. У тій війні по боні аліянтів брав участь Аріоборзап Кійовський. Утікаючого від Аитиґона з^: своїм сипом Мітридатом [|. із недобитками армії па схід до свойого союзник Сеяевка,кіннота дігнала Антигона в кінці грудня302 р. і в бою Аріоборзап логік'.. Його син Мітридат IL з недобитками армії утік. За страчений КіЙосСелгн дав молодому Мітридатові [І. Малий скравок побережжя на південному бере Чорного моря, як васалітет, який греки звали "Цонтос" - Приморя. Та Mn - ридат IL не вдоволявся васалітетом. Того самого року син Аитиґона, Дмитри комендант Македонською армією, програв під містом Incoc бій з коаліцією. Антиґон так тяжко переживав прогру, що покарав Дмитрія вигнанням, А пій Дмитрій знайшовся в такій самій ситуації, що й Мітридат 1L, то віпдопомй Мітридатові здобути твердинею "КІміяту", в заплччі Понту, яка мала маке­донську залогу. Маючи таку опору, Мітридат використав поміч Дмитрія, здо­був на свою столицю місто Амазію та частину Пафляґонії і Каппадокії но обох берегах ріки Галіс, а також позбувся васалітету. З гризоти за прогру Антиґон помер в грудні ЗОЇ р. до Xp. Дмитрій повернувся з вигнання, зайняв маке­донський трон по батькові й помагав дальше Мітридатові проти Селсвка. Так постала "Держава Понту" Селсвк мусів її толерувати, бо за Мітридатом стояв Дмитрій. Мітридат IL помер 265 р. до Xp. полишивши синові Аріоборзанові НІ-му сильну, добре загосподарепу й озброєну з торговельною фльотою дер-* жаву, з якою мусіли числитися Олександрові Генерали Селсвк і Птолемей.¹

Впадає в очі, що в усіх оріїв, македонців, слонян та русинів -українців був звичай, що задержався у нас до L світ, війни, давати синові імя батька обо діда. Те саме бачимо у володарів Попту: Аріоборзап - Мітридат L, Лріоборзан П-Мітридат II_t знова Лріоборзан III і Мітридат ПІ. Пригляньмося значенню слова Мітридат. Мітра був богом сонця й урожаю в партів, сусідів персів та свояків по мові, які в часах кілька сот літ до Христа підбили Персію і як свояки по мові злилися з перським народом. Королі з назвою Мітридат в партів, отже князі Кійоса - Понту були з роду парти. Парти це свояки наших кімерів/до персів, партів і їх сусідів ми прийдемо в наступних розділах. Отжа Мітридат — це два слова: бог "Мітра" і наше праукраїнське слово "дата"-дава­ти, дати. Це означає богом " M Іт рою "—даний - Мітра дата, це наше українське "Богдан".

Лріоборзан III., носив титул "король Понту". Він помер 255 р. до Xp. і його син Мітридат НІ. мав 14 літ, коли гали наїхали на Анатолію і на його I Ioht. Молодий Мітридат разом з Антіохом 111. з роду Селевкидів бють галів у славній битві під містом Анкір і стримують галів в поході на схід. Галів запросив до нападу брат Лнтіоха. З вдячности за поміч Мітридата III,, Антіох видає за нього свою сестру,Леодику а в посаг сестрі дав цілу Фриґію. Держава Понту зросла. Свою сестру також на імя Леодику видав Мітридат за молодого Антіоха і оба стали шваґрами. Столицею Понту за Мітридата Ш. було місто Амазіс, місце уродження ґеоґрафа І ученого Стрибуна, якого греки прозвали Страбон. МІтридатова держава скоро багатіла завдяки великій торга вельній фльоті й сухопутньо-торговсльпим шляхам. Мітридат [II. полишив 2 сипів:Фарнака 1. й Мітридата IV. Вони правили Понтом спільно, хоча фактичним королем був старший Фарнак, що здобув приморське місто Синопу й туди пе­реніс столицю держави. Фарнак пробував прилучити Херсонес на Криму, по­кликаний херсонезьцями для оборони міста від скитів, покищо безуспішна Фарнак І. помер молодо. В імені його малодітного сина ставправити державою його брат Мітридат IV'. (170—150 р. до Xp.), що розбудував фльотуПонту.Після його смерти королем Понту став син Фарнака Мітридат Р.Д1 оповіданню Шев­ченка є Імя Варнак - Фарнак: За Мітридата V. держава Понту була на стільки сильна, що Рим забігав ласки в короля Понту о поміч проти Картаґіни в II]. -тій Пунійській війні. Римські конзулі й посли, крім принесеного золота,обі цяли Мітридатові Капітадокію (так, як греки пізніше обіцяли нашому Святос­лавові Болгарію). Молодий Мітридат V. (так як Святослав) повірив римським обіцянкам і післав Римови сильну воєнну фльоту на поміч, а вона перехилила важку перемоги на сторну Риму. Рим знищив Картаґіпу, природного союзни­ка Мітридата, так, як Святослав знищив природного союзника Руси-Болгарію. (гл. 65 ст. 39—53). Після знищення, спалення і заорання місця,де була Картаґі- на, римський сенат відмовив дати Мітридатові V. за поміч Kannaдокію, від­повідаючи Мітридатові так, як греки Святославові: "Ми дали тобі за поміч зо­лото". Рим після знищення Картаґіни став найсильнішою державою тодішпого світу, а сенатори висміяли послів обдуреного Мітридата Г. Обурений такою поведінкою Риму Мітридат V. наїхав Каппадокію і здобув її, а за молодого короля Каппадокії Аріярата віддав свою доньку і зробив Каппадокію своїм са­телітом. Це нарушило рівновагу сил між малими державами Анатолії, бо Hoht став найсильнішою державою Малої Азії. А що римляни вели на той час війну на півночі й не могли покарати Мітридата V. ^lTo вони найняли за золото дворян і підчас бенкету отруїли його 120 р. до Xp. 1000 літ пізніше зробили те саме греки з галицьким князем Ростиславом (65).

По його смерти полишився малий, около 12—літний син Мітридат VI., званий Великий або Евпатор; в його імені правила державою його мати. В 115 р. Мітридат Vl. усунув матір за послушність Римові від влади силою, вкидає її до вязниці та-на подив дворян-молодий 17-літниЙ хлопець почнас зручно й енергійно кермувати державою і поширювати її границі. Він здобуває Колхиду, північно—східне побережжя Чорого моря т. зв. Кімерийський пролив, Херсонез на Криму та Босфорську державу з містами Пантикапеєю, Німфеєю, Теодосіею і Ґорґіпією (тепер Анапа) в 98 р. до Xp₁ (рис. 24). Після тих успі­хів полишив сина Фарнака 1і. в Понті, а сам осів в Феодосії для оборони Хер­сонесу І Босфору від скитів. Зріст могучости Мітридата І. занепокоїв Рим, Рим постановив державу Понту знищити: Почав наступ на Понт з двох сторін: північним побережжям Чорного моря з заходу на Босфор і з півдня від Перґаму Воєн Мітридата 1. з Римом було три. В першій війні 88 р. до Xp. Мітридат розбив римлян, але у 85 р. римський консуль Суля розбив армію'Мітридата в Греції, коли він спішив на поміч повсталим проти Риму грекам. У відповідь Мітридат рирізав римських горожан в Анатолії, не щадячи жінок, пі дітей, разом 80.000 голов. У відплату Сулля знова побив Мітридата, і цей заключае мир з Ішимом, заховує непорушність границь з-перед війни, але платить 2000 талантів контрибуції Римові. За ті гроші Рим найняв новий легіон і у 83 р. до Xp. римський консуль без ніяких причин ударив на Мітридата. Так почалася друга війна. Помимо несподіваного атаку, Мітридат розбив римлян і до 74 р. до Xp. мав спокій. В тому році римляни вдарили несподівано на Понт, і це був початок ПІ—ї війни. Мітридат розбив армію Консула Марка Аврелія, але кон­суль /Іюкуль розбив Мітридатову скровавлену в боях з Аврелієм армію під міс­том Кизики 73. р. до Xp. Мітридат був змушений утікати до Вірменії, до свого зятя ^rDirpana. На підмогу Люкулеві прибув з Риму зі свіжими легіонами кон­суль Сулля, вони разом розбили злучені армії Мітридата й ТиГрана в 68 р. У66 р. прибув з Риму ще оден консуль з армією—Помпей. Разом розбили знову Мітридата. Мітридат утік в Босфор керченський І хотів туди заманити в болота Керченської протоки Римську армію. Але римляни боялися йти на Україну, тоді Мітридат найняв скитів і приготовляв великий похід на Рим через Балка­ни й Панонію. Під час переговорів Мітридата зі скитськими царями,понтійсь- кою армією кермував його син Фарнак II. • Римляни зрозуміли небезпеку, що грозила Римові, і почали намовляти Фарнака [І., щоб він став королем,а батька (Мітридата) видав F^jHmobS. Рим віддавав Фарнакові, що за 20 літ кривавих воєн здобув, ба що більше, Рим давав Фарнакові великі суми золота, платив, кошта 20-літних воєн. Фарнак згодився і збунтував понтійську армію проти свого старого батька, що повертався до табору з радісною вісткою, що скити йдуть разом на Рим, Остережений про зраду сина й бунт армії та що його мають видати римлянам, Мітридат І. випив отруту, коли ж отрута діяла по­вільно, наказав свойому вірному слузі—чурі, що був галом (галичанином) себе вбити, що гал з плачем виконав.

Коли збунтовані сином вояки прибіги увязнити Мітридата [., він був мертвий, а над його трупом плакав вірний гал. ∏fe сталося 63 р. до Xp. Фарнак за свій бунт проти рідного батька одержав від римлян назад державу свого батька і обіцяне золото. Рим в обличчі небезпеки слова додержав, але Фарнак мусів стати римським васалом. Римський васалітет приємним не був. Коли небезпека минула, Рим почав відбирати своє золото з грубими процента­ми. Помпей накладав на Фарнака що раз більші контрибуції на наем легіонів проти Юлія Цезара. За 20 літ римського васалітету Фарнак мав час зрозуміти, що завойовник ломить умови миру і не має для побідженого ласки ні милосердя Зрозумів за пізно, що батько мав рацію І чекав слушного часу, щоб скинути римське ярмо. Такий час, здавалося, надійшов в 49 р. до Xp. Цезар перейшов ріку Рубікон (6. січня) і почав домашню війну з Помпеем. Фарнак II. зоганізу- вав велику армію І 48 р після прогри Помпея під Фарсалем в Тессалії та утечі

в Єгипет, підняв повстання проти Риму. Та грачі були нерівні. Цезар був військовим Генієм, Фарнак нікчемним бунтівником. Цезар поспішив за Поми­нем до Єігипту і розбив єгипетську армію в дельті Цілю. У тому бою згинув молодий єгипетський фараон Птолеомей, останній з роду Птолєомеїв (бере­зень 47 р. до Xp.). Цезар посадив на троні фараонів 21-річну сестру Птоле­мея Клеопатру І в травні того року вибрався походом на понтійського Фарпака II. з 4 легіонами (звиж 20.000 війська). Фарнак мав в двоє так велику армію, як Цезар і був певний перемоги. Обі армії зустрілися під містом "Зеля". Цезар бачив перевагу армії Фарнака, уставив свою армію на досить стрімкому горбі, зверха рівному, в перших рядах піхоту-лучників, а в середині кавалерію. Цезар боявся, що Фарнак буде чекати, щоб римська армія, змушена браком води і поживи зійшла на рівнину, де перевага сил була по стороні Фарнака. На велике здивування Цезара, Фарнак дав наказ атакувати стрімкий горб. Знаме ниті римські лучники вистрілювали вояків Фарнака, як баранів і кожний їх наступ був криваво відбитий. По 3 годинах такого бою купи Фарнакових вояків лежали на узбіччях горба. Тоді Цезар з іншого боку горба випустив римську кавалерію, яка під ослоною ліса вдарила в запліччя Фарнакової армії, де знаходився Фарнак з табором. Несподіваний атак римської кавалерії викликав паніку в армії Фарпака й вона пішла в розтіч. Фарнак II. з полководцями й обо­зом попав в римський полон. По 4 годинах бою армія Фарнака II. перестала існувати. Це була та легка перемога Цезара, прояку він повідомив римський сенат 3 словами: "вені, віці, віці", - прийшов побачив, переміг'*. На місці бою, на горбі римляни поставили колюмну з таким самим написом, вона стоїть до сьогодня.

З під Зелі Цезар удався до провінції Hyмідії-Африка, де в січні 46 року розгромив остаточно Помпея. У травні Voro ж року в "їздив Цезар тріюмфально до Риму. Тріюмф тривав 4 дні на памятку розгрому 4 ворогів Риму; Помпея, Єгипту, Фарнака й Hyмідії (Помпея). Третього дня за трі- юмфальним ридваном Цезара вели з ланцухом на шиї Фарнака II. малого сина великого батька (МітридатаИ.) і його Генералів. І мабуть, тоді Фарнак оста - точно зрозумів (так, як Святослав окружений печенігами на Дніпрових порогах) що ворогові не можна ніколи вірити і брати золото за зраду батька (Святослав за зраду матері). Ворог ніколи не боїться маси-черні, а сильних індивіду­альностей вождів—стратегів—політиків. Мітридат VI. як політик, вожд і стратег -особисто був для Риму грізніший, як Фарнак II. з понтійською армією і дер­жавою, нікчемний характер, політик, злий вожд. Римська політика була дуже гнучка, підступна, далекозора і консеквентна. Раз намічену ціль реалізували, хоч би реалізація тривала десятки літ. (Пу військ і війни тривали 118 літ з пе­рервами, здобуття Понту 25 літ). Своєю далекозорою, витривалою акцією по­літики і зброї Рим намічену ціль завсіди осягав. Від римлян училися перфід- ности греки, з якими пришилося зустріти 700 літ пізніше нашим антам - Руси. Наші предки були лицарські, але наївні політики, яких греки 1000 літ немило­сердно обдурювали й нищили. Пізніше ту тактику перейняли від греків москалі й поляки та обдурюють і нищать наш нарід до сьогодня. Про голод, вивози, розстріли та концтабори ми всі добре знаємо. Це наслідок нашого довіря.

Мітридат Vi. бив ворога його тактикою, розбив 4 римські армії, найняв скитів, плянував похід на Рим, щоб його остаточно знищити. Ila переш­коді йому став його рідний, безхарактерний син. Мітридат не хотів іти за триюмфальним возом Помпея, тому помер смертю героя. Його тіло з велики­ми почестями похоронив Помпей в родиннім гробівці Мітрадитів - королів в

столиці Понту-СинопІ. Навіть ворог шанує тих, хто національну честь і гор-* дість ставить вище свойого життя. Мабуть, з такою самою пошаною в душі, з якою поставилися римляни до свойого геройського ворога, відчули жорстокі москалі до тіла геройського генерала Тараса Чупринки—ІПухевича і його ох о- ∣ рони, які оборонялися в буакрі в Білогощі до останнього набою, а тоді розір­вали себе останніми Гранатами, щоб не йти за тріюмфальним возом наїздника. Кожний ворог віддає героям пошану-салют, як не прилюдно, то в душі. Це повинні запамятати собі політики й вожди, що беруть на себе тяжкий І від­повідальний за долю народу обовязок увільнити рідну націю від ярма наїздни- ка-окупанта. Утеча збанкрутованих провідників народу за границю, або служба ворогові, ані їм, ані нації чести не приносить.Геройська смерть тво­рить традицію-лєґеіїду. Обовязок кожного капітана сходити з потапаючого корабля останнім (80, 81, 4. 297, 15, 18, 82). честь героям !