P O З Д І Л V. ДАКІЯ.

Від гір Судетів, від т. зв. Моравської Брами, аж до т. зв. "За­лізних воріт" тягнеться великий лук Карпат,шо від джеред Дністра і Сяну на­зиваються Східними Карпатами. Східні Карпати кінчаться т.

Даки - це гало-ґети. Гали занесли бога Сильвана до Франції. Дгкія простягалася від ріки Тиси до ріки Прута на сході, по ріку Дунай на півдні. Це був простір, що займав около 250.000 кв. км. Назви рік: Kpic, Mjpein, Серет, Прагова, Ялімниця, Дубовія, Альт - у нас Альта та інші - це гальські назви. Нпр. назва "Кріс" - це широкий пояс (ремінь). Крісів є три: бистрий, чорний і білий. Тиса - чорна і біла, Гальське "Муреш" це в долину. Цілий біг Mypeiuy - це в долину (257 ст. 186). Ріка Мольда - це гальське MALDA - скромна, спокійна. Такою, Молдава є (257. ст. 170).

Дакія мала лагідний клімат. 45-тий рівнолежник пробігав по середині Дакії. Земля Дакії в Семигородській височині (понад 200.000 кв. км) має урожайну рілю і буйнотравні полонини. Спеціяльно добрі пшеничні і ви- нородні землі мали нинішня Молдавія, Волощина та доріччя рік Крісів і Тиси. Дакія мала мінеральні богатства: мідь, цинк, залізо, олово, ртуть, а в захід­них горах - золото і срібло. Крім металів нинішна Румунія має нафту,газ і вуголь.

Життя в передримській Дакії.

До приходу галів, випханих скитами, в Дакії жили потомки на­ших трипільців, яких греки називали халдами - кальдами, зимарями, чи може "халібами" - халдами, які перші на світі знайшли в уральських горах заліз­ну РУДУ та почали витоплювати залізо. Трипільці принесли в Дакію трипіль­ську кераміку і нагі фігурки матері-родительки, такі самі, як їх викопано в Заліщиках.

Ромунські археольоґи назвали трипільську культуру - куль­турою "кукутені", від місцевости в північно-східній Молдавії, де в 1909 - 1910 р. цю культуру вперше знайдено. Трипільська кераміка "кукутени" є монохром­на і поліхромна. Орнамент спіральний в формі є, мальований білою фарбою на червоному тлі, обведений темпо - червоною лінією. В Семигороді три­пільці витворили дещо іншу кераміку, звану ARI SUD від селища тої самої назги. Там трипільці виробляли не лише кераміку, але й різні предмети з міді.

Трипільці зайняли не лише цілу Дакію, Банат - Потисся, а ввійшли до теперішної Сербії, зайняли територію на південь від Дунаю, між ріками Сава - Морава - Тімок.

Та трипільська кераміка носить назву від місцевости " GUMEL- NITA " (2.

Даки-гали оснували десь в ІУ. ст. до Xp. столицю Галич (те­пер "Галац") в догідному, оборонному трикутнику рік Дунай-Серет-Прут. В тому часі вони мали вже королів. Знаємо їх короля з ІУ. стол. на імя Дро- міхгта. Гальське DROMA- в запліччю, запілю, позаду (257. ст. 111). Він розГив македонського короля Лізимаха і взяв в неволю його сина Аґатокля. Тепер стає зрозумілою назва Дромі-хата. Лізимах прийшов долиною Bap- дар - Морава, Перейшов Дунай на захід від т. зв. "Залізної брами", наступав з заходу. Дроміхата мав віддалі, до своєї хати столиці Галич около 600 км. Він відступаючи на схід завів Лізимаха в т. зв.Дакську пустиню і розбив його змучену довгим походом армію. Це діялося в кінці ІУ. ст. до Xp. Він звіль­нив з неволі сина по кількох літах. Лізимах не міг переболіти тої ганьби і в 291 р. до Xp. відновив війну. Дроміхата знову окружив його армію і взяв цілу без бою враз з Лізимахом і його сином до неволі (4. т. 22. ст. 164 - 166). Македонська армія мусіла зложити зброю. Лізимаха і його сина завіз Дро- міхгта до своєї палати - хати в придунайському Галичі (по грецьки Галіс). Щоб увільнити з неволі себе,сина і свою армію, гордий Лізимах мусів прийняти лагідні услівя миру. Мусів видати свою дочку - красуню за Дроміхату. При­везено вочку Лізимаха з Македонії, відбулося в Галичі весілля і Лізимах з обеззброєною армією і сином повернув в Македонію, та як тесть став з ворога приятелем Дроміхати.

Ще слід згадати, що Тукидид був з походження нащадком піристих палистих, які прийшли перед, а може, з трипільцями, на Пелепонез. (Пониззя пелів). Атенський впжД Мільтіяд був жонатий з тракійською принцесою. Дроміхата, своїм весіллям запевнив собі і своїм синам спокій на 80 літ.

Около 210 - 220 рр. до Xp. з півночі ударили на Дакію бастарни. Ггльське "ВА" - худоба (корови, воли) "STARN " _ це горішний-північний (257. ст. 247). Бастарни - це наші беси і певкини, що осіли на великому ост­рові Певка в дельті Дунаю (70 ст. 138 та 37 ст. 71). Це були гальські, ско­тарські кочові, воєвничі, руські племена. Це були ті галяти з декрету Про- тоґена, що пізніше здобули Ольбію. Бастарнів мав покликати проти Дакії Филип У. Македонський з династії Антиґонідів (4. т. 14. ст. 510). Даки обо­ронилися. З часів наїзду бастарнів на Дакію знаємо імена двох королів Рема- на і Орола.

В 168 р. до Xp. Македонію почав завойовувати Рим. Дакський король Клоїл поміг македонцям проти Риму. Та війна тягнулася 12 літ. Рим- ляни покликали знову бастарнів. Даки, загрожені бастарнами, не могли дати достатньої допомоги синові Филипа У. Персеєві і Рим завоював Македонію нагнав Персея і зробив з Македонії республику, підвладною Римові (ібід). Рим присунув свої границі до Дунаю, який розграничував Дакію від Римської імперії.

В даків в той час - 146 р. до Xp. королем був Рубобот. Рим, після усталення границі рік Рен-Дунай став грізним ворогом даків з півдня і заходу. Після розгрому Мітридата [У. в 63 р. до Xp. Рим загрозив Дакії і зі сходу. Римська фльота зявилася в усіх грецьких причорноморських кольо- ніях та в лиманах Дніпра, Дністра і Дунаю.

Мимоходом варта згадати, що Мітридат ІУ. Епатор, за свід - ченням історика Полісна (Кн. 63, розділ 47) приготовив був проти Риму4.000 кораблів-трирем (Три ряди весел), 250.000 піхоти і 50.000 кавалерії з сар- матів-язиків, сірих, може бастарнів і даків. Він плянував посадити ту ар­мію на кораблі і морем та суходолом ударити на Рим.

Буревіста, навчений досвідом французьких галів, яких в тому часі підбивав Цезар, притянув до державної праці дакійську віру - жрецтво -друїдів. Він на взір Риму, іменував найвищого жреця канцлером держави. Поділив Дакію на адміністративно-релігійні округи. Там канцлер іменував окружних жреців, в роді теперішних єпископів, яких мусіли слухати жреці -друїди сіл. В той спосіб друїди цілої Дакії пламенним словом голосили, на наказ найвищого друїда-канцлера, що мав імя Дикиней, святу війну проти ^r5∏My. ("osτHUC Encyclopedi е ^,, vol. уш. розділ зіб - 320).

Яку незломну силу творять разом зеднані рідна віра з державою бачимо на прикладі Буревісти, що майже подвоїв територію Дакії. Це вираз Липинського "поєднання духовної сили з силою світсько-державною".

Даки мали той самий державний, племінний устрій і тих самих богів, що французі і гали. Дакські жреці - друїди обслуговули тих самих богів; Чернуна, Епону, Артія, Діос - Пата (Даж-бога), якого пророком по­середником між богами і даками був Замолкіс.

Гали і даки уважали себе за панівну націю. То був гордий з рідною традицією нарід, (ібід). Почитали, як сумери, гали, руси - словяни -святі дерева, спеціяльно дуба. Дакські жреці, як в сумерів, галів, хатів і словян, носили білі з кобеняком плащі без рукавів. Золотими серпами зрі­зували омелу з дуба та інші лічничі зела (ібід).

Буревіста, після тих перемог, став найгрізнішим ворогом Риму. В 45 р. до Xp. Цезар почав приготування до здобуття Дакії та в часі при­готувань зістав замордований в березні 44. р. до Xp. Та заки Цезара замор­дували, він за золото, що як нам відомо, здер контрибуціями зі щойно поне­воленої Галії (Франції), викликав палатну революцію в Дакії. Він перекупив найвищого друїда - канцлера Дикенея. Буревіста зістав замордований, а Дикиней проголосив себе царем Дакії в кінці 45 р. До Xp. (Йордан "Ґетіка", кн. ІУ. розділ: 1 - 22).

Римляни. після них греки, а тепер москалі, боялися здібних державних мужів-вожДів. Вони старалися унешкідливити їх різними спосо­бами. перекупити і обдурити,, як нашого Святослава, отруїти або окрито вби­ти, JLK нашого Володимира II, та Ізяслава Ярославичів. напустити дальшого ворога на ближчого, як печенігів на Святослава, осліпити так, як Святоіюдк 11. Ізяславич, жонатий з грекинею Варварою, осліпив Василька Ростислави- ча. Викликати загальну революцію (повстання Киян проти Ізяслава та наших еоціялблазнів проти гетьмана або палатну революцію, як галицьких бояр Iipo- ти Ярослава Осмомисла і Юрія II, (отруєння). Коли не удавалися такі методи, то женили, як Мусу з перським царем Цратом ІУ. в 20 До Xp. яка відіслала ліг тей Прата від першої жінки на виховання до Риму, так як грекиня Анна ві- діслала 12 синів від перших жінок Володимира на виховання в Царгород (Koo - мер кн. З - 5). Після вінчання в 889 р. з грекинею Анною ті сини були в віці від 4 то 12 року життя. Якщо так дійсно було, а греки були учнями перфідної політики Риму, то стає зрозумілим, чому Святополк Окаянний.син грекині, підняв руку на батька, чому помордував братів. Тих "чому?" є багатораторкне- мо їх при розгляді історії Київської Руси.

Буревіста, як і гальський Венцеґеторик, був вождем з Божої ласки. Великі вожді націй, політики, поети, музики, малярі Боже Провидіння зсилає народам раз на століття. Великий муж кожної нації призначений Богом до своєї історичної ролі, якщо та нація на Бо же благословення часлуговур. ВожД народу мусить мати невичерпну енергію, залізну волю, укладати дале- койдучі пляни і зі залізною консиквенцією їх виконувати. Мусить уміти на­кидати свою волю війську і народові, уміти добирати людей до співраці, ор- ґанізувати постання армії, передбачувати пляни ворога та бити його там,де він того не сподівається. Одного - ніякий вожД не може передбачити, це зради приятелів і довірених помічників.

Дикиней думав, що він знаючи всі справи Дакії, може легко заступити отруєного чи замордованого Буревісту, Але коли дві особі ста- раються робити те саме, то обидві роботи - висліди не будуть ніколи такі самі. Після смерти Буревісти відірвалися від Дакії бої, бастарни, Добруджа та інші чисто дакські карпатські племена (Тацит.Аннали - Гісторія кн. ПІ).

Від здобуття Дакії Римом і долі Венцеґеторика уратувала Дика- нея лиш смерть Цезара, а відтак домашня війня в Римі. Помимо τoro,ιuo Рим не атакував, молода дакійська держава, сконсолідована енергією боєвим ор­ганізаційним хистом Буревісти, повстанням згаданих племен, ослабла до тої міри, що перестала бути грізним ворогом Риму.

Замордувати, чи повалити революцією здібного державного вождя легко, але задержати його спадщину дуже тяжко,

Докладніші Дані про Дакію після замордування Буревіста по­дає нам Иордан, історик готів. Хоч він жив пізніше, то він використав праці давніших грецьких і римських істориків, головно Касіодора, римського мо­наха і жидівського історика, що жив в Римі - Йосифа Флавія. Касіодор, ігу­мен монастиря зв. " Vl VARI UM " - зберігання, написав б великих праць. Шестою працею була " HI STORI A GOTHICA " (12 книг). 3_oτoi праці чер­пав свої відомости про Готів і даків Йордан (4. т. 5. ст. 21). Йордан доповнив свою працю іншими джерелами і написав історію в 12 книгах, що скорочено називається "GETHICA ". Йордан повторює ось що: "По смерти Буревісти проголосив себе королем верховний жрець - канцлер Дикиней". З того бачимо, що владу в зменшеній Дакії перейняло жрецтво-друїди. Йордан говорить, що після Дикинея правив Дакією (був королем) другий жрець "Комозик". по нім був Кораліс, а після нього Дорпан. Усі чотири правили Дакією 130 літ- (' GETHICa ^,, КН. 4 - 5).

Около 80 р. по Xp. стався в Дакії переворот. Боярство Дакії змінило владу жреців і вибрало королем Дакибаля. (ібід). Па якому підложу прийшла революція проти жрецтва - не відомо. Дуже можливо, що жреці-ко- ролі були кл ієнтиляріями Риму, бо лиш з допомогою Риму, Дикеней міг пе­ревести атентат на Буревісту і відсунути від влади боярство. Рим у проводі з Цезарем, після завоювання Галії, був в зеніті сили.

Дакибал у 85 р, в союзі з язиками, бастарнами і Алянами наїхав римську провінцію Мезію, на південь від Дунаю, розгромив мезійсько-рим- ські легіони, комендант яких поляг в бою. (Тацит "Аннали" кн. 6. Гальське "BAAL " - це ударити, укусити, розбити. Даки - бал це дакський ударник, розбивач, погромник. Дакибал грабив Мезію від Адріятику до дельти Дунаю’, цілий рік. (ібід) та (238. ст. 47 - 48).

Правдоподібно даки були союзниками Пакора Ц, перського шаха, з династії Арсакидів (80 - 115). В 79 р. римляни побили персів та напустили на них алянів, які пограбили перські провінції Вірменію і Медію. ∏aκop II. напустив Дакибаля на Мезію. Перси і даки були в добрих взаєминах ще від скитської війни з Дарієм, з яким даки були в союзі проти скитів. Це від. тяжило Персію і у 86. р. імператор Доміціян з армією зявився в Мезії. Він вигнав даків з Мезії за Дунай і у 87. р. перейшов з армією понтоновим мостом Дунай і ударив на даків. (ібід). Дакибаль розбив римську армію в прах, а ім­ператор утік за Дунай. Комендант римської армії - Корнілій Фокус був уби­тий, тисячі легіонерів, головно галів з Франції, попало в полон, враз з пра­пором У. легіону і багато зброї (ібід).

Імператор, за 18 місяців, стягнув великі сили і ударив на да­ків з двох сторін. З півдня (Мезії) велика армія під проводом Юліяна Тетія,а друга з заходу перейшла ріку Тису, прямуючи в глиб Дакії. Дакибаль звя- зався з маркоманами і квадами та язиками і ті задержали західню армію римлян, (ібід). Рим перекупив Аллянів, які прийшли на допомогу південній римській армії. В жорстокому, кривавому бою коло т. зв. "Залізної брами" (де Дунай пробивається через гори) 89. р. Дакибаль програв бій (ібід). Римляни понесли такі втрати, що добити Дакибалл іе мали сили. Війна закінчилась компромісом. Дакибаль, тиснений роксолянами, мусів стати римським клієнтилярієм і мусів згодитися на перемарш римських військ че­рез Дакію, як що таке буде потрібне. Зате Рим зобовязався платити дакам щорічну данину, признав Дакибаля королем Дакії, поміч в зброї та римських інструкторів (ібід).

В тому бою брав участь Траян, як комендант когорти, (ібід). Були ще причини, що змушували римлян підбити Дакію. Нам відомо, що піс­ля підбою Галії, Рим створив з галів талиські легіони. Ці гальські легіонери мали ту саму мову, що гали - даки. Більшість з тих вільних ще недавно га­лів, не могли витримати суворої дисципліни 20 літньої служби і тяжких по­ходів, утікали до Дакії, де були вільними, женилися з дакійками та вступали в армію даків. Дакибаль приймав радо тих дезертирів, уживав їх далеко від ока римлян, в горах, як інструкторів дакської армії та до будови дакських твердинь, (ібід). Друга причина це золото Дакії, що його до нині видобувають в західно - семигородських горах "Бігар". Дакибаль після того бою переніс столицю з Галича в гори і назвав її Сарміцеґетуза - Сармато - ґетія (що була положена в поблизу тепер, міста Дюпені). Зробив він це тому, що не­далеко жили Алляни, союзники Риму.

Римляни бачили, що Дакибаль укріплює твердині і нову сто­лицю і також не спали. Вони, при помочі купецтва і своїх навмисне підісла­них шпигунів, гальських легіонерів, яких Дакибаль радо приймав, порозслі- джували усі проходи в горах, укріплення, магазини харчів і зброї і т.д. Щоб ослабити Дакибаля, вони бють його союзників маркоманів, квадів і змушують їх стати клієнтиляріями. В той спосіб Дакибаль стратив союзників з заходу. На сході, від 89. р. Рим платив постійно щорічну дань своїм кліентиляріям. Дллянам; що били Дакибаля зі сходу. Як довго жив імператор Дзміціян, так довго він додержував договір. Та в 96. р. Доміціяна замордовано. По нім 2 роки бів імператором Нерва, що походив з роду наших нервів з Сарди­нії. Він адоптував за свойого життя своїм наслідником Траяна, здібного вожда, стратега, організатора і політика (98. - 117 р),(ібід).

Ще перед смертю Нерви в 98. р. Траян вирушив до Мезії і почав приготування до інвазії на Дакію. Він побудував магазини, в які згромаджу­вав провіянт, зброю, будував обложничі машини, фльоту, школив нові лєґіони та побудував стратегічний шлях правобіч ріки Дунай для скорого перекиду- вання війська. В Персії помер союзник Дакибала - Волоґез 1. Ного сини, за старанням Риму, почали міжусобну війну і поділили державу на 3 части, во­рогуючи між собою і Дакибал не міг числити на їх поміч. Окружений рим­ським сателітами з усіх сторін, Дакибаль тайно зброївся і не зачіпав Риму, надіючися на договір, заприсяжений ще імператором Доміціяном в 89. р.

Та Рим, як пізніше греки, а тепер москалі, не пошанував тих заприсяжених договорів. За 5 літ приготувань, в осени 101 р. Траян в ночі переправив армію через Дунай річною фльотою і нагло ударина Дакію. Да­кибаль так вірив в заприсяжений Римом.договір, як наші соціялблазни в 19]8. - 1919 PP.,'!епікові і Пілсудському. Поки він зібрав армію, римляни збли- жились до його столиці Сарматоґетузи. Від найбільш північного загину Ду­наю до Сарматоґетузи було около 120 км. Траян, з облоговими машинами у високих - 2.000 - 3.000 метрових горах т. зв. Трансильванських Альпах не міг зробити денно більше, як 20 км. Помимо того Дакибаль зустрів Траяна у віддалі около 5 км від столиці коло тодішньої місцевости-твердині "Тапає" з меншою від римської армією.

Гальське TAPAION - читай тапей - це геройський, бравий, сміливий зухвалий (257. ст. 256). Даки боролись дійсно з погордою смерти, ніхто не думав про утечу, хоч римська армія була в двоє більша від дакської. Ніч перервала бій, бастарни і сармати прийшли на допомогу дакам. Дакибаль замкнувся з недобитками в столиці. Почалися дощеві, зимні дні. Сармати і бастарни могли відтяти римській армії відворот. Страти в римській армії були дуже великі, тому обережний Траян, хоч виграв бій, дав наказ до відво­роту за Дунай (ібід). Цілу зиму і весну 102. р. Траян приготовлявся до оста­точної розправи з питомою римлянам енергією і хитрістю. Погрозами і золо­том він відтянув сарматів і бастарнів від союзу з даками. Притягнув на до­помогу Аллянів. Перетягнув на свою сторону агітацією і золотом також деякі дакські племена і їх вождів і щойно літом розпочав наступ з великими силами на ослаблену дакську армію. Даки мали за мало сил ставити спротив римлянам в отвертому бою, тому розпочали партизанку і оборону в гірських твердинях. Та римляни постепенно, разом з Аллянами здобували твердині, одну по другій. Дакибаль в осени 102. р. був змушений просити про мир^ Римська армія була також скровавлена при здобуванні твердинь і Траян не мав сили добивати даків, але подиктував Дакибалеві важкі умовини миру; 1. Він мусів в користь Риму зречися дакських придунайських провінцій від ріки Ольт (наше Альта) по ріку Тіміс, тобто теперішних Канату і Ольтенії (около 35.000 кв.км.) найбліьш урожайних провінцій Дакії, 2. В усіх дакських твердинях і Сарматоґетузі мали стаціонувати римські військові залоги, 3. видати Римові усі запаси зброї, поживи і дезертирів римської армії. Це створювало вже цілковиту залежність від Риму.

Дакибаль почав зброїтися в горах на півночі. Римляни, маючи добру розвідку, знали про це і почали приготовлятись добити Дакибаля. В тій ціли Траян приказав будівничому грекові Апольодорові побудувати сталий на філярах з тесаних камінних бльоків, 1107 м довгий міст на Дунаю. Це був на ті часи найдовший міст в Европі. Будова мосту і доріг забрала 3 роки. Дакибаль розумів по що будується цей міст і розпучливо шукав допомоги в сусідів, а навіть в Персії, але такої не дав ніхто.

Траян в 105. р. розпочав наступ без виповідження війни. Даки­баль сподівався допомоги від бастарнів і язиків і замкнувся в добре укріпл леній столиці Сарматоґетузі. Він боронився цілий рік. Ніяка поміч не при­була. Не стало поживи. Дакибаль якимсь способом видістався з твердині і утікав в гори. Залога столиці скапітулювала. Римляни пустилися в погоню за Дакибалем. Щоб не дістатися до неволі, як Мітридат УІ. 45 літ перед тим, він поповнив самогубство, (ібід та 339 кн. 5.). Римляни відрубали його го­лову, яку несено на високій тичці перед полоненими даками за тріюмфаль- ним возом Траяна, підчас його в їзду, як переможця на "форум" (середмістя, де засідав сенат). Столицю Сарматоґетузу, як перед тим Картаґіну, спалено і заорано, щоби про дакську самостійність і геройство пропала память, В Сарматоґетузі Траян здобув легендарні скарби золота дакських королів (ібід).

Племена даків,що боронили Дакибаля і родини полонених, даксь­ких героїв, вивезено в Мезію поза Балканські гори, а їх землі віддано рим­ським лєґіонерам в довічність. З королівства Дакії зроблено"ОАСІ A ROMANA" - римську провінцію. В Римі, за награблене золото в даків, відбулися неви­дані до того часу пишнотою і багатством, триумфальний вїзд для Траяна та ігрища для народу. Бито золоті монети з портретом Траяна. За золото,Траян побудував великі камінні святині, лазні, уряди. Осушував болота, мочари датськими рабами, як москалі нами, будував нові шляхи, водопроводи. За золото розбудував порти Остію, Анкону, Вибудував 33-метрову високу,, округлу колюмну з каменя, на якій представив свої перемоги над даками і персами (партами). Подібні колюмни поставлено на всіх місцяхТроянових перемог, (ібід) та (4. т. 22. ст. 383 - 384). Так золотом і невільниками Іакії розбудувався Рим, так за золото, сирівці і рабів з Pvcn розбудовувався Цар- город, відтак Варшава, а від 300 літ Москва і Петербург. Ми,автохтони найкраг тої землі, за Шевченком "тихого раю", найкращого на світі, віддали той рай кацапам, а самі обдертими, брудними рабами працюємо на москаля, який розг будовує в Московії промисл та тяжку і легку індустрію. Ми копаємо мос­калям золото в болотах Колими, рубаємо сибірські праліси, будуємо другу тванссибірську залізницю, освоюємо цілинні землі і співаємо, що "у сусіда, повні стоги, у сусіда обороги, а у мене ані нивки, ані сіна стебелинки. Хто винен за рабство народу? Не нарід_? що хотів своєї держави, а наші соціял- блазни, що за соціялізацію землі, віддали нарід договором з Леніном в мос­ковське ярмо, а нині ще и гордяться тим, що були такі мудр і. (5 8).

Так Траян золотом і жорстокістю знищив молоде самостійне королівство-державу даків, що мала фундаменти, вже давніше побудовані, і стіни власної хати - держави. Дакибаль ставив дах. Траян перешкодив.

Чи У 1918 р. мали також фундаменти власної хати - держави, але наші соціял-блазни, договором з Леніном. завалили їх..’Іня 7-8 січня 1919 р. уряд У.Н.Р, оголосив (скасовану гетьманом) націоналізацію землі, а трудовому селянству дозволили лиш користуватися земрею до 15 десятин і давав простір до добровільної колективізації, (М. Шаповал "Велика революція" Прага 1927 р. стор: 130).

В Дакії світська влада короля, що мав своїх міністрів, дорад­ників і Генералів, тісно співпрацювали з релігійною владою жреців-друїдів. Це творило таку силу, що Римська імперія, яка перевищала Дакію простором і людністю в 50 разів, змагалася з Дакією понад 150 літ.

Ми в 1918 - 1919 рр, не мали своєї національної Церкви. З проповідальниць Зазбручанської України одноголосно не залунав наказ Христа; Це грао, не мордуй брат брата, не пожадай нічого, що с ближнього твого! Тому наші соціялблазни розгойдували укр, босяка-пролетара, а пролетар, за висловом римлян, це горожанин найнижчої кляси, що жив (в Римі) дарованим, а в нас в 1918 - 1919 рр. грабленим хлібом. В Римі і в нас пролетар служив державі - народові лиш розмножуваннямсовоєї родини. В дослівнім пере­кладі з латини - звучить; CITIZEN OF THE LOWEST CLASS SERVING THE STATE ONLY BY BEGETTING CHILDREN ^,,.(cτ. 257).,Тож нади­вуймося. ЩО чернь-бреяк завалив державу римську, Богданову і нашу в 1918 -1919 рр._ що кликав, як після BoraaHa_j та і в 1918 - 1919 рр. до помочі вали­ти свою державу москаля, ляха, а в 1918 р. ще й німця, £ чим гордитися, є на чому виховувати молодь? Пролетарем не мусить бути неграмотний бідняк. Багато бідняків склало свої голови за самостійну Україну. Гірша справа, коли духовим пролетарем є професор, письменник, бухгальтер, чи фенріх.що не мали національної чести і гордости, затратили почуття віри в Бога.ломили присягу та клали клясові інтереси вище державних. Для босяків духа не існує Бог і Ного завіти, вони міняють їх, як пересуди на клич "Пролетарі всіх країв єднайтеся''. Ті винні_т що наш найчесніший і найшляхетніший хлібороб оду­рений і здезорієнтованіїй, дозволив їх кличам завести себе в московське ярмо Слід згадати, що римляни (як і москалі після революції) винищили як і в Галії всіх дакських жреців-друїдіК

Дальша історія та сама, що в Галії. За 165 літ римської оку­пації усе населення, з тих самих причин, що в Галії, зроманізувалося. Ми зупинилися довше над історією Дакії, бо це були наші предки даки, гали, аци -уцули та трипільці. Коли б Рим не завоював був Еспанії, Галії - Франції, Англії, Австрії-Цорикії, Балканів, Швайцарії-Галветії, Панонії-Угорщини і не зроманізував їх, Славія, а може Гал о-Русь-У країна простягалася б сьо­годні від Атлянтику по У раль. Паші предки з України зуміли заселити - зай­няти цілу Европу, Середню і Малу Азію, але через поділ на тисячі партій пле-

Археольоґи думають, що уклад колюмн в святинях є повязаний з астрономією і астрольогією з їх скомплікованих чисел (339 - ібід). Жреці даків, як і сумерів, галів і русів знали медицину різних зел і знали таємницю лікування ними.

В Дакії існувала ціла релігійна гієрархія друїдів зі своїм пат- ріярхом (папоюі), що називався "Великим Друїдом". Він був канцлером, а в час безкоролівя заступав, як в сумерів, хатів та поляків ( PRYMAS) короля (ібід). Через 160 літ Еіеликі Друїди були королями Дакії. Королі були коро­новані і мали королівські інсиґнії. На такій співпраці розвивалася дакська нація. Даки мали свою рідну мову, матеріяльну і духову культуру і здобу­лися на будову власної держави. Той буйний розвій народу потоптав брутально, окутий залізом сандал римського наїзд пика.

Святими звірятами були тур, зубр, віл, а спеціяльно олень, як в сумерів, єгиптян, галів і русів, Багато дакських міст мало закінчення "д а в а " н. пр: Мол-дава, Сучі-дава, Аці-дава, Русі-дава, Бурі-дава, Арці-дава, Капі-дава та інші. (ібід).

Гальське DAMH - вим, DAV- олень, віл, зубр, тур, (257,ст. 98). Ким були гало-даки, свідчать назви місцевостей, яких ані Рим, ані ромуни не уміли до сьогодні змінити. Н. пр. Через Букарешт перепливає ріка Дім- бовіца - Дубовиця. Бука-рест, це місцевість-край букових лісів. Латин­ське RESTO - це посілість, стоянка, позісталість. Пригляньмося назвам місцевостей, що їх за 1800 літ ніхто не зміг зроманізувати: Оравіта - Орава, Оґрадена - огороджена, колись укріплена, Дубова, Яблоніта, Зимніца - Зим­ниця, Слободя, Ліпова-Липова, Златна, Гогодол - Суходол, Бістра- Бистра, Цумбровена, Думброва, Воеводіна, Городніцени - Городниця, Ворона,Воронец, Дорогой - дорогів, Яси і десятки інших. Ріки; Церна - Чорна, Топольніца, Церна вода, Остров, Ліпніца, Слава-Руса, Слава в нас Ослава к. Делятина, Бістріца, Олт наше Альта, Яломіца, Прагова, Серет, Сучава і Др. Гори: Ватра, Поляна, Майдан, Кірлібаба, Збоїна, Marypa і т.п. Провали-переходи через гори: Ляйницький - галь. LAINE (анґл. LINE -лінія) прямий (257. ст. 157 ROSU - руський, Дорогословий, Переділ, Браточів, Бузів, Поланиця Виказ, Велецький Ці назви і сотні подібних надали провалам, горам рікам

і місцевостям ще гало-даки. Ці назви взято з території цілої нинішної Руму­нії від рік Дунай - Тиса по Прут і наші Карпати. Ці назви вияснюють нам чому Галицька держава володаря Ярослава Осмомисла мала границею ріку Серет (Сарат) румунський. Ярослав контролював усі семигородські торго­вельні шляхи, а тим самим замкнув "Дунаєві ворота" - дельту Дунаю, шлях з цілої середущої Европи. T¹OMy "підпер”залізними полками "угорські гори" (Карпати), бо він контролював ті гори-цілий лук Карпат, довгий понад 1000 км і шляхи через них своїми митними коморами від ріки Дунайця, Нового Тор­гу по Дунай. Цілі Карпати в тих часах це була Русь. Ціла Молдавія була провінцією Галицької держави. Там було місто Берладь, Текуча, другий Галич, що був колись столицею Буревісти, Гусі, Яси, Дорогоя, Ботошани, Серет, Городок. Це місцевості, які на старинних мапах вдалося знайти. Бото-шани -це назва гало-даків. Гальське UOTO дім і долина, SAN - тісний, вузький. Бото-шан це або тісна хата, або вузька долина (257. ст. 43, 217).

Нині ромуни зроманізували наше, колись руське населення і претендують до тереторії України но ріку Дністер. Це крадіж території, ∏_po CTODOM понад 79.000 кв.км. З Буковиною ще 5.000 кв.км, більше. "А 'пра­внуки?, як писав Шевченко, ⁱTm байдуже". В 1918-1919 роках робили бунт, по-^-' магали Ленінові, а відтак Пілсудському. Ленінові дали Україну по Збруч, Ру. мунам по Дністер, а Пілсудському Галичину і Волинь.

Це було 00 літ тому, а нині?.,. Там рабство примусове, а тут рабство добровільне. Політичних партій пів тузіна, три віри.

Ще за Богдана семигородське населення по Західні гори і ріку Самош говорило руською мовою. Тому семигородські князі навязували звяз- ки з Богданом. 1 все було на добрій дорозі та збунтувався полковник Жда­нович з козацькою помічною армією і покинув союзника Ракочія. Поляки роз­били осамітненого Ракочія, а бунт Ждановича добив хворого Богдана, (атак серця). А дальше бунт за бунтом... Пушкар проти Виговського і т.п.

Знаючи ким були гало-даки, повертаємо до сарматів,аорсів -росомонів і роксолянів, яким Рим платив щорічну данину. Па доказ пер- фідности Риму і нашої праукраїнської довірливости до чужинців, слід прига­дати слідуючий факт.

Як нам відомо, Рим запросив кочових язиків-медосаків і по­селив їх обабіч ріки Тиси, повище ріки Муреш, чи Ма-рош (ма-рос-мама ро- сів) проти даків, Але язики говорили тою самою мовою, що даки, це були нерві брати, тому не спішилися воювати з даками. Вони хотіли бути в доб- рих взаєминах з даками і Римом. Це Римові не подобалося, але вигнати язиків з подарованої їм землі, не були в силі. В 70 р. Рим приготовлявся до коро­наційних урочистостостей імператора Весиазіяна. Для військової дефіляди було вислано з Мезії в Рим половину римських гарнізонів. Рим просив і язи­ків, щоб вони, як клієнтилярії, післали також полк своєї знаменитої кінноти,але не зі звичайних вояків, а пишно убраного язикського боярства і їх синів. Не підозріваючи підлоти, язики прохання виконали. Пишно і багато убраний,на най­кращих конях боярський полк язиків парадував разом з іншими легіонами пе­ред укоронованим імператором. Після паради, римляни забрали язикам бага­то прибрані коні, обдерли боярство з пишних шат і задержали їх під домовим арештом, як закладників. Від тоді язики стали ворогами Риму.(325. т. 1. cτB80 - 390).

Язики разом з даками, бастарнами і Аллянами наїхали в 85 р. Мезію, вирізали римські легіони, а намісник імператора поляг в бою. (Ібід і Тацит " ANNALES HISTORIES " т. УІІ.). Коли римляни розбили Дакибаля коло "Залізної брами" у 89. р. язики прибули дакам на допомогу і вирізали цілий римський легіон, (ібід). імператор Доміціян прислав послів до язиків з проханням про мир, з великою сумою грошей. Язики зажадали випустити закладників і після 15 літ примусового заслання, язикські бояри, а молоді поженені вже з римлянками та зримщені, повернули домів. Від тоді Рим пла­тив щорічну данину язикам, бастарнам і Аллянам (ібід).

Цо смерти Тоаяна, язики й Алляни почали знова війну. Імпе­ратор Адріян прибув в проводі легіонів особисто в Мезію і замість битися устійнив з ними мир підвищенням платні, за союз і перебування римських легіонів в Галичині і Закарпатті (вирубана зона), за торгівлю і вивар галиць­ко-закарпатської соли. (ібід).

Царем роксолянів в часах імпер. Адріяна був Распарган.Він був таким приятелем імпер. Траяна, що на старі літа за імпер. Адріяна пе­редав владу синові, прийняв римське громадянство, жив в Істрії над Адрій- ським морем в місті Поля. Його син, вихований в Римі, поставив на його гробі памятник. З одної сторони памятника був напис; "REX SARMATORUM " _ король сарматів, а з другої; " REX ROXOLANORUM " - король роксолянів. Траян відгородив угорських язиків від роксолянів і сірих та алянів, подвійною стіною, валів, ровів 3 метри високих, 100 км довгих, від ріки Прута до Дністра в околиці Бендер.

Для докладнішого пізнання давних племен, нам слід запізнатися з військовістю сарматів-язиків, роксолян і аорсів-росомонів. Вони мали довші обосічні мечі, списи привязані до сідла ременем, яким витягали спис в бігу коня з убитого ворога. Скити атакували ворога безладною купою, сар- мати строїлися в клин. Боева лінія сарматів виглядала, як зуби довгої пили. Не відомо тільки, якої довжини були ці зуби. (320). Сармати мали однакове узброення, з поділом на роди зброї. Мали тяжку кавалерію, що атакувала тяжкими списами і довгими мечами і легку, озброєну мечами і луками. Стрі­ляли цільно в бігу коня. Піхота була озброєна топорами і луками. Атаку­вали однопільно, здисципліновано, рядами, не купами, Про це згадує Валерій Фляк. (ібід).

Сарматське військо було дуже подібне до козацького і галь- ського. Носили широкі шарваври, чоботи, киреї і козачки, як гали. Скити, на взір монголів носили вузькі штани, як мадяри до І. світ, війни. Сармати виробляли панцирі з пластинок кінських копит, грубини пів центиметра, які нашивали на шкіряний кафтан в той спосіб, що кожна верхня пластинка крила половину спідної, що виглядало, як луска на рибі. (ібід). Шоломи були подібні формою, як у війську Руси, зроблені з сирої волової шкіри, в середині вило­жені футром. Пластинка з кінського копита є елястична і дорівнює підпор- ністю блясі. Це дивувало римлян (ібід).

Сармати перші принесли родові герби. Вони мали багато ху­доби і коней, які паслися племінними сядаами по кільканадцять тисяч голов. Відшукати свого коня, чи вола або барана в тій масі було неможливо. Тому кожний рід мав сві знак, зв. "тамга". Гальське "ТАМП" - це спокій, сховок, відпочинок (257. ст. 255). Таким гарячим, металевим знаком випалювали на стегнах коней і худоби, а вівцям на вухах - знак роду чи великої родини. В той спосіб кожний був спокійний, що знайде свою худобу в табуні племени (2. ст. 471). Так постали родові герби сарматів ще кількасот літ до їх удару на скитів. Від них перейняли гербознавство німці і ціла Західня Европа. Сар­мати були фізично добре розвинені, високого росту, гарні з лиця, з русявим волоссям, рухливі, поривчі. (226. т. XXX) та (328).

Геродот, який не бачив сарматів, опираючись на оповідання Тимнеса, написав, що сармати, це потомки скитів і до них подібні. За Ге­родотом римські історики часто називали сарматів скитами. Тимчасом ми бачимо, що сармати різнились мовою, звичаями, убранням, тактикокою бою, похоронами. Не роблять кумису, не вирізують слуг в могили вельможам, не пють крови з убитого ворога, не скальпують голов убитих, не роблять чаш д₀ пиття з черепів їх голов.

Пригляньмося ще деяким богам сарматів: їх бог війни звався " CANER'' 5 букв, як в назві "Перун" та в назвах богів війни і грому усіх оріїв. Аміян Марцелін називає їх богиню землі Астартою, (328. кн. XXX.). E дуже велика правдоподібність, що Астарта була богинею землі-урожаю наших самарів (кімеоів). Це найстарша богиня оріїв Праукраїни. Тому, що сармати - це прямі потомки Гомерових кімерійців, сармати задержали цю назву. Ось декілька старинних назв: Астарта була богинею фенікійців.пок- ровителькою міста Сидону. Соломон побудував в Єрусалимі святиню Астарті, яку знищив Носія. Астарта була богинею ханаанців, сирійців, Кипру, Сицилії, Сардинії і Картаґіни, а це кольонії Праукраїни, про що була вже мова. Астар­та - Іштар була богинею Вавилону і Ассирії. Моави, з якими споріднювалися одеї(зденаціоналізувалися),вірили, що Аштар була жінкою бога Чемоша. Во­на була також жі нкою бога Біла-Бела (Даж-бога) в палестинських самарів на горі Кармель та богинею пилистих в Аскалоні (Палестина), (4. т. 2. ст. 633). Гальське " ASTAR " - це безмежність, далечінь, незміримість (небо), ( 257. ст. 21). В сарматів ще був бог домашнього вогнища"Утофарн", Гальське"UT"

- витрутити, викинути, " FARA" - покривало, заслона, сховок. UT-FARA

- це покрити домашнє вогнище - родину, виклинанням злих духів (257. ст. 125, 281).

Опікункою худоби була богиня "Опіс", в Єгипті чорний бик Anic. Богиня хворіб домашніх тварин звалася "Ека-Ерга" назва незрозу­міла. Це була сарматська назва. Спільна, що вязало сарматів з даками і антами - це тотем оленя. Його відтиски находяться на золотих прикрасах сарматів, роксолянів, аорсів, аж до словян.

ПОХОВАННЯ САРМАТІВ.

Сармати уважали вогонь - символ бога Xopca (як індуси до нині) даром бога Агні, що дає силу очищувати тіло від гріхів, а душу пере­носити до неба у вирай (226. т. XXX. та 320 "А"). Сармати палили мерця або перед засипанням могили присипали його жарким вугіллям з тризни, (ібід). Ями були квадратні, півтора Хіетра глибокі. Дно могили вистелювали очеретом або травою. Покійники лежали випростувані з одного кута ями в другий (нав- скісь). Коло них ставили їжу в посуді і ті речі, які мерлець уживав за життя, (ібід ст. 474) та (320 "А").

Роксоляни хоронили своїх покійників в ямах у виді ромба в той самий спосіб. До могили був вузький вхід з надвору. Це були на пів ката­комбні могили, а це дальший доказ, то сармати - це потомки кімерів і зі скитськими зрубними похованнями не є повязані.

Сармати, язики, роксоляни і аорси і їх наслідники анти і словяни ділилися на багато племен, назви яких постараємося відгадувати з назви їх столиць - міст. Птоломей, на своїй карті "табуля Сарматія" карта ПІ. подає міста, що як наш Галич були столицями племен в II. стол. по Xp. Починає від гирла Дніпро-Бога праворуч, перша Ольбія - кімер. Альбія-Біла, дальше місто Бористен (племя бористенців-дніпровців), дальше в гору "Метрополь" - цебто столиця, мабуть роксолянів, вище місто Серим, столиця сарів (такі були), дальше в гору місто "Сар"-пан, цар мабуть Київ, дальше місто Амадо- ка, столиця племен амадоків (такі також були). Гальська " AMADAN" - це простяка, неотеса, дурень (257. ст. 10), найвище Азагарон, столиця племени.

Заходить питання чому гальське "А" мало і до сьогодні має в ірляндців два значіння. Перше значення "А" - це родівник (як у німців дер, ді, дас), друге це заіменник - він, вона, воно.

А-загарій це він город загарів. Скитсько-сарматське і осе­тинське слово цагар, загар, чагар - це боєвий топір. Від назви чагар, чагір це старинна назва топір - боєва сокира. Що колись звався топір не сокира, свідчить факт, що рукоятка до сокири називає народ до нині "топорищем" а не сокирищем. Що сармати мали піхоту узброєну в топори, згадує Валерій Фляк. Столицею тих сагарів було в часах Птольомея місто А-Загарій, а пізніше вони пересунулися більше на південь, а може Птольомей умістив їх в звязку з неправильною на його картах географічною сіткою за далеко на пів- ' ніч. Той Птольомеїв A- SAHARI ON - Загарій - це наш Чигирин. Під напо­ром, мабуть, гунів, чагари пересунулися в Придунавя і жили там ще в часах володаря Ярослава Осмомисла. Останки їх жили між ріками Кагальник і Серет що була гранцею Галицької держави в часі її найбільшого розцвіту за Ярос­лава Осмомисла. Па тому чагарському боярстві хотів Ярослав Осмомисл оперти свою державну, вірну адміністрацію, бо галицькі бояри були пере­куплені греками. Він спровадив їх з Подунавя (Невідомо скільки родин), по­дарував їм землю під Галичем, де вони оснували село Чагрів.(70.т. 11. ст. 612). В Придунавї були міста Галич званий малим, Когул, Вичин, Дрщцда, Юсі Берладь, Текуча та інші. Там жили наші берладники, останки племен чагарів -угличів, на силі яких держався Іван Ростиславич зв. "Берладник". Ті по­томки угличів-чагарів зв. берладники мали там своїх князьків, залежних до 1143 р. мабуть від греків. Від тої дати були залежні від кн. Володимирка. В Дристрі був князько Татуш, а у Вичині Всеслав.

Угличі це не була назва племени, вона походила від назви кута (угла) рік Серет, Прут-, Дунай. Цих угличів знищив Свинельд за грецькі гроші (65. ст. 39 - 40).

Московський історик Татіщев, описуючи Галицьку державу в своїй "Історії россійській" т. II. ст. 284, говорить таке; "Князь Володимирко галицький у 1143 р. воював з греками і болгарами та зайняв землі і міста від гирла р. Дністра по Дунай (правдоподібно р. Серет). Татіщев у ХУ11І. стол. мав доступ до джерел, які до наших часів не доховалися. Про таку війну чи похід Володимирка наші літописи не згадують. Але можна твердити, що такий похід Володимирка відбувся. Докази: Візантійський імператор Іван II. вибрав­ся 8.23. 1143 р. на лови і зістав зранений (атентат) затроєною стрілою. Його одинокий син Мануїл, що не мав ще 18 літ, був коронаваний імператором в кілька днів після смерти батька. Володимирко використав молодість Мануїла, якого батько Іван II. був у війні з Угорщиною і сицилійськими норманами.Знаю- чи клопоти молодого імператора, Володимирко зайняв Бридунавя, правдопо­дібно без боїв. (342. т. І. от. 132). Та Мануїл показався здібним дипльоматом, стратегом, політиком і адміністратором. Це був оден з найздібніших імпера­торів.Візантії. Він напустив на Володимирка, за золото, київського короля Всеволода Олеговича, який зимою 1144 р. ударив і побив Володимирка. Bo- лодимирко мусів заплатити Всеволодові 1400 гривень срібла контрибуціїдле Иридунавя задержав. (70. т. ст. 423).

Грушевський говорить, що Володимирко був свояком Мануїла (ібід, ст. 153). Володимирко, син княжни поморських русинів, жонатий з угорською принцесою (правдоподібно дочкою короля Кольомана (65. ст. ПО), був посвоячений 3 Мануїлом. ( I SENBURGER STAMMTAFELN VOL ∣∣ j Через сестру Володимирка, незнану з імени, що була жінкою Мануїлового стрия Ісаака (не був імператором), сином якого був Лндронік І. претендент до трону, якого гостив Ярослав Осмомисл. (ібід).

Ярослав продовжував політику батька. Дністер був шляхом з варяг і Мазовша та Кракова в Грецію, а Дунай таким самим шляхом з Бава­рії, Чехії, Австрії і Угорщини. Гирла Дністра і Дунаю находилися в руках Ярослава, який установив уряд т. зв. "Бродників", тобто митних урядників, завданням яких було стереження бродів на ріках Прут і Серет-дунайський та дельту Дунаю і лиман Дністра. Мостів тоді не було, товари перевозили до Візантії і на схід на згаданих ріках і бродах рік Серету, Прута а в дельті Дунаю і лимані Дністра - поромами на кораблі Чорного моря! Там бродники побирали мито до скарбниць галицького володаря. Звідси спровадив Ярослав чагарських бояр в Галичину, що були вірними, на яких хотів оперти адміні­страцію квітучої добробутом Галицької держави.

Повстання бояр, нібито в імя моральности та спалення ∏acτaci і вирізання усіх мешканців Чагрова з жінками і дітьми, як побачимо, було лише фартушком, що прикривав фактичні ціли грецького імператора Мануїла. Про цю, невідому справу в нашій історії, буде мова пізніше.

Пізнавши одно племя ІІтольомеевих сагарів-чагарів, що мали своєю столицею в П. ст. по Xp. Сагарон-Чигирин, мусимо зазначити, що опи­сування всіх згаданих ним племен вимагало б окремих томів праці. Тому прийдемо до погляду на племена, що жили по лівому боці Дніпра.

Дівобіч від Дніпра жили самарські племена торегкатів. Тали­ське " TORACH" - це урожайний, продуктивний. Як бачимо, то де Геродотов і скити-хлібороби, нащадки кімеро-трипільців. Дальше в гору і на схід жили навари, що мали столицею місто Наварон над рікою Дон. Це були сильне племя сарматів-хліборобів. Захоплене наїздом аллян,що усі підкорені по до­розі племена, як пізніше гуни, залучували до своєї орди, були змушені зайти заллянамиаж до Еспанії, а другі утікли на Цельпонез і залив коло міста Целое назвали Наваріно (4. т. 16. ст. 137). В Еспанії навари оснували королівство Баварія і ця провінція "NAVARRA" в Ціринейських горах, на півночі Еспанії,в куті між Францією існує до сьогодні. Її поверхня виносить около 6.500 кв.км.а населення 420.000 (ібід). Історія еспанської Баварії ₃a 1600 літ обширна і бурхлива. Одначе нам годі нею займатися.

Дальше на північ і схід аж по ріку Донець Птольомей уміщує тамираків, каркинів, пасирдів, торогків, еркабів, траканів над Озівським морем. Тому наш Олег називався траканський, а край Траканія, пізніше- Тмуторокань. Талиське TRA - вчасний, CAN - кермувати, (65. ст.’ 33 - 24). - провадити, TRA-CAN -це вчасний, раний провід (давна Русь. (257. ст. 60'

На правобічних допливах Дніпра жили Птольомеєві ордеси,ни- кони, офіюси, сарбаки, леіни і ніосити та десятки інших (Птолємаус;

TABULA SARMATIA "), бо їх було більше, Пізнавши дещо сарматів-перей- демо до аллянів.