РОЗДІЛ ІУ. АО-РСИ.

Гальське "АО" вимовлялось як наше "У" (257. ст. III.). По українськи - це руси - (уруси) руси. Ао-рсів старинні історики ([!ліній, Стра­бон) зачисляють до сарматів.

Ао-рси були правдоподібно споріднені з хорезмійцями і бактрій- цями. З їх території замешкання перед переходом р. Дону бачимо, що вони жили на перехресті торгових шляхів з Европи в центральну Азію і Індію та на південь в Іран і Малу Азію. Торгові шляхи сприяють розвиткові купецтва, промислу та усіх галузей господарства. Тому ао-рси були багаті і своє багатство показували на зверх. їх одіж була прикрашена золотом, на шиї но­сили золоті гривні. Ix кінський виряд, сідла, уздечки і зброя були прикрашені мідяними і золотими бляшками. На руках мали перстені з дорогими камінями. (ібід). Спеціяльно багато золотих прикрас носили ао-рсянки (76.

Щоб заздрих на чуже добро, диких сусідів, знеохотити до напа­дів і грабунку, удержували сильну і добре озброєну армію. Аорси зі своєю високою культурою і розвиненою торгівлею та промислом - це загадочний нарід, що в усіх чужих істориків збуджував живе заїнтерисування.

Історик Грушевський згадав ао-рсів одним реченням і зачи­слив їх до аллянів, хоч вони аллянами не були. Археольоґ проф. II. Курін­ний про цей великий нарід взагалі не згадує, а про сарматів, окрім язиків, говорить, що їх взагалі не було, а були лиш аляни. Але Пліній і Страбон го­ворять про 500-літний період часу сарматської держави, а Птольомей оз­начує на своїй карті Сарматію від Балтику по Аму-Дарія і озеро А раль в Азії. Старинні історики подали докладні назви і описи згаданих вище народів з хронольоґією їх переходу через ріку Дон на захід. Тому нашим обовязком лишається докладніше їх обстеження, бо вони "не вознеслися" з Праукраїни на іншу планету.

Спробуймо відгадати загадку великого і культурного народу ао-рсів. Як вже згадано, той нарід перейшов ріку Дон около 150 р. до Христа. У 80 р. до Xp. цей нарід виринає на політичну арену, як союзник Риму (Тацит; проти Боспору і сірих, що помагали Боспорові. Тацит жив в часі 55 - 120 рр. по Xp. Він пережив імператорів Нерона, Ґальбу, Отга, Вітелія, Веспазіяна, Тита, Доміціяна, Нерву і Траяна. Ного історія "Аннали", що складається з ]6 книг, була останною з 5 великих історичних праць, в яких він описав війни і хід історичних подій за урядовання тих 9 імператорів. В Анналах, кн. 12роз Діл 15 - 19. Тацит описав ао-рсів. З тих розділів беру їх опис. Аорси мали своїх царів. Тацит називає двох Спадина і Евнона. Коли імпер. Октавіян коронувався на імператора 27 р. до Xp. ао-рси вислали святочне посольство, що складалося з бояр-вельмож, яких зброя і одяг були прикрашені золотом і самоцвітами, з дарами і побажаннями для імператора. (322 ібід). Так висту­пав перед угорським королем в пишній одежі і дорогоцінній зброї 1250 літ піз­ніше король Данило з галицько-волинським лицарством, своїх бояр, що вво­дило в подив мадярського короля й вельмож.

З писань Тацита виходить, що Рим спровадив ао-рсів на захід від ріки Дону проти сірих, дандарів і інших прикарпатських сармато-мео- тів, що помагали боспорському цареві Мітридатові II. і цариці Динамі проти Риму.

В 47. р. по Xp. імпер. Клявдій звернувся до ао-рсів про допо­могу проти сірих і дандарів, що помагали Фарнакові II. Велика і добре оз­броєна армія ао-рсів розбила армію сірих і дандарів та облягла їх столицю Успу, куди скрився Фарнак. Цар сірих Зорсин давав ао-рсам 10.000 рабів окупу, щоб ао-рси не здобували столиці. Ао-рси здобули столицю і видали Мітридата II. Римові з услівям, що Рим його помилує. Але римляни отруїли нікчемного сина великого батька Мітридата ІУ. що відомо з першої книги. Тацит говорить, що імператор Клявдій звернувся листовно до Евнона.шоб той допоміг трибунові Аквилі, що мав лиш 2 когорти (1200 легіонерів) проти сіраків і дандарів, які помагали Мітрадитові УІ. проти Риму. Ао-рси допо­могли.

Та переписка доказує, що від кімерів (274, ст, 22) аж до Руси наші предки знали письмо, яке знайшов св. Кирил в ученого русина в Xepco- пезі. Свідчення Тацита потверджує вище наведені мої слова. Ао-рси мали" своє письмо 63 р. до Xp. і удержували свойого амбасадора в Римі при дворі імператора. Цар Ebhoh не знав латини, тому письмо мусіло бути писане ^ор-ською мовою і абеткою (ібід). Це не була ніяка дивниця, що св, Кирил знайшов Євангелію і Псалтир писані, руськими писмени і мовою (словом- ^йзиком), коли ао-рси 800 літ перед св, Кирилом переписувалися може тою самою азбукою - "писмени" з римським імператором.

Нам відомо, що найдавнішою азбукою, принесеною сіндами -індами з ГІраукраїни, була азбука зв. "паніні", якою послуговувалися інди 400 літ до Xp. в торговельних цілях. Коли азбука винайдена - ніхто не запи­сав, тому існують підстави твердити, що ту азбуку принесли інди, витисне- ні з Праукраїни скитами 1.200 р. до Xp. Це дальший доказ, що наші причор - поморські самари - кімери, як і месопотамські сумери, мали своє письмо. (4. т. 19 ст. 969 - 970) і (274.ст. 22). Це дальший доказ, що Праукраїна дала світові письмо, плуг, колесо, металюрґію, закони, право, одним словом куль­туру і цивілізацію"

Ао-рси заблисли і загомоніли своєю зброєю, як союзники Риму від 47 до 120 р. по Xp. Та около 180 року слід по ао-рсах зникає. Таке сильне племя - нарід, що виставляв (як на ті часи) дуже велику,добре оз­броєну, 200.000 армію на іншу планету не вознісся, ані не зник, "як роса на сонці". То лиш в нашому національному гимні, одинокому на цілому світі, воріженьки зникають в нашій уяві, самі від себе, "як роса на сонці". Вихо- дить, що ми своїм політичним розумом в 1918 р. доросли до розуму струся. Струсь в небезпеці ховає голову в пісок і думає, що він сховався. Тоді при­ходять ловці і струся вяжуть. Вихованим таким гимном українцям поет Олесь написав таке: ₁∕3n крилися в години бурі у гнізда захистів затишних, чекали жнив у дні похмурі, не сіявши ланів пшеничних".

Деж поділися ао-рси? Римські історики Пліній і Сенека го­ворять, що около 65. р. по Xp. новий нарід - аляни появилися близько ріки Дунай. З того виходить, що новий нарід - орда появилася в Причорноморських степах. Алляни в початках нової ери перейшли р. Цон під натиском ланцю- хової реакції. Хінці розбили гунів, гуни ударили на аллянів, які почали від­ступати на захід і перейшли ріку Дон.

Повертаючи до ао-рсів у світлі згаданих подій, думки льоґіч. но біжать в країну росонаків, куди цариця Зорина вивела своїх росів, після вимордування мідийським Кіяксаром масаґето-роських старшин і її чоловіка Мадия. За 300 літ ті росонаки розмножились і з перенаселення чи натиску хінців, десь около 300 - 250 рр. до Xp. переселилися в уральсько-прикаспій­ські степи обабіч ріки Волги. Що греки переставили букву "о" і назвали їх замість а-роси, ао-рси, це справи не міняє. Гальське " А " означає родівник він, вона, воно, вони. Після переставлення букви " о ", назва звучить "вони роси".

У 180 р. коли усі аллянські племена стіснилися на захід від ріки Волги, а-роси відступили правобіч Дніпра на північ від 48 рівнолежника в нинішну Київщину, Поділля, Волинь понижче Припятьських болот, повите сарма тів, до Висли, між гирлами рік Сяну і Буга. Римські історики тратять з очей аорсів Причорноморя, аорси зникають, але від Дніпра на захід повище 50 рівнолежника поміж гирлами Сяну і Бугу зявляється новий нарід "росомо- нів" -(росонаків), яких згадує Пліній і Йордан. (123), (Пліній кн. 1. розділ] - 12) та (Йордан "GETICA " _κ∏. 9). росо - це руси - русь, мон - це ін- дійсько-гальське МАВ, алянське MOJNE, нім: MANN, анґл. MAN наше муж, чоловік (люди). Так ми знайшли росо-монів, Це те саме, що нарід "HROS -RAS " сірійського хронікаря Псевдозахарії.

Як вже згадано, римські історики Пліній і Тацит, в кінці II. і на початку ПІ. стол. по Xp. відкрили великий нарід ведет ів - венетів, що на місці сарматів і роксолянів жили від Балтійського моря, поза Дніпро. Венети це грецьке венти. AIITH - "АНТОС" (Пліній " HISTORY " кн. 4, розділ 97), (Тацит "GERMANIA " розділ 46), (Йордан " GETICA" розділ 34). Звідки взялися венеди - анти, розглянемо докладніше при описі того народу.

Німецькі історики уважають венедо- антів праґерманами, поляки-західними словянами, тобто предками поляків, а від II. світ, війни дуже обережно і наші історики говорять, що анти - це мабуть словяни, предки Руси. Історик М. Грушевський говорить: "Але обяснити імя "анти - зі словян- ської мови,або найти її сліди в назвах пізніших словянських племен не далось" (70. т. І. ст. 173). Дальше він говорить: "Отак на степових просторах нашої території (України) протягом яких тисяч літ аж до H, - 111, стол, християн­ської ери панували кочові і напів кочові чужі народи, головно іранського по- ходження і культри" (ібід). Виходить знова, що ми безбатчени, до III. стол. по Xp. нас на світі не було. Ми в кінці III. стол. раптом злетіли з неба ?? Грушевський додає: "бзагалі словянство антського імени лишається сум­нівним і всі проби звязати його з пізнішими словянськими іменами, лишилися без результату", (ібід). А імя антського Божа і Мезамира та Менандрового, Доброґеза - Добродія не словяпські?

В історії Грушевський називає словян SCLAVENI з Грецького склавої - раб, Герм. SCLAVE > (^ібіД ^cτ∙ 173) але анґл. SLAV - словянин. За Грушевським потакнули москалі і німці і зробили з нас меншевартну націю рабів, j Грушевський зачислоє до траків давну кімерсько - сарматську люд­яність* Карпат і Балканів - карпів, анартів, сабоків, пієґітів, бесів, косто- боків, аґатирсів, ґетів, даків, терізів, кробізів, певкинів і других, тоді коли це були сарматсько - прасловянські племена^ Він називає Карпати Певкин- ськими горами (ібід),(ст. 128 - 130),

Гальське "TRATH " вимов; TRAG - трак, це ранний, вчасний (в сезоні) найдавніший в історії (259 ст. 261). Тому слово - назва траки оз­начало найдавніший після вигнання в XIII. стол. доХр.скитами кімерів, народ. ГІевкинські, теперішні Повчанські гори і село Вовча находяться в Лубенському повіті між містами Острогом і Дубном. Це нині звітрілі горби пісковики около 300 - 500 м високі, але 1700 літ тому це було пасмо гір, що сягало до 1500 м. висоти. Певкини - це словяни з острова Певки в дельті Дунаю(Атляс Кубійовича та 37. ст. 71).

Перед виданням Історії Грушевського в англійській мові пот­рібно в ній багато дечого виправити.

Санскритська назва ведети - венети це паралельне словянській назві язики - та сама мова Давна мова самаро-індів розпалася па 4 групи З початку на "сатем" і " CEN -TuM " - 100, а пізніше сатем поділилася мови, санскрит і авесту, a CENTUM на латинсько-грецьку і германські мови. В по­чатках розпаду було ще деяке число давних народів спільне "сатем iCENTUM". До тих належали в Европі кельто-траки, в Малій Азії кельти - урарти, яких греки називали халдами-халдеями, хати і їх федерація, арзрви, марії - вави- лонці, ассирійці, трояни і їх союзники та багато інших. Ці малоазійські-са- марські народи в суміші зі словами семітської мови витворили арамейську мову, мову Христа. (З тими народами і оремеями ми зазнайомились в пер шій книзі). Для прикладу подаєм тут кілька слів найстаршої самарської мови, мови сіндів, санскриту і нашої:

Як відомо, наші гали були співучим народом Цих кілька слів допоможе нам зрозуміти, що означає назва язики - одномовні - веди.

Чому ж тоді Црокопій називає одних антами, а других скляві- нами? (336 кн. III. розділ 14), ( DE BELLO GOTGICA Црокопій поруч Иордана Маврикія, Менандра, єпископа Івана з Ефезу та Теофіклята дає найбільше вісток про антів і словян-склявенів. Црокопій народився в місті Цезареї (Кесарії?) в Палестині, як син урядовця. Був адвокатом в Царгороді, в 257 р. зістав секретарем Велізара, коменданта грецьких збройних сил, за імпера­тора Юстиніяна. Црокопій відбув з ним воєнні походи в Персію проти перм­ських царів - шаганів Кавада і Хосроя, які описав в 2 книгах. "Де белльо Персіка". Дальше два походи в Африку проти вандалів знову дві книги),три походи в Сицилію і Італію проти готів ( DE BELLO GOTHICA). В третій книзі "Готики" говорить про «словян склявінів і антів. Ціла його праця но­сить назву " HISTORIES ", складається з 8 книг. В семій книзі описує по­дії в Царгороді, Стільки про Прокопія (205 ст. 81 - 85 та 49). Варта при­глянутись, чому Црокопій та інші вище згадані грецькі історики розрізняють антів і словян-склявенів, хоч одні і другі говорили тою самою морою - язи­ком? За свідченням Діодора і Страбона знаємо, що сармато - язики, це спо­лука повернувших зі скитами з Малої Азії - кімерів з братами сіндами в Приазовю. Сінди - це кімери. Назва._"сінди" бо вони там сиділи від тисячо­літь. Па Підкарпатті нарід говорив: "Він (вони) те місце (хату, поле) заси­діли, тобто посіли від давна, тому назва "посілість". Сармати і сарматки були протилежними бігунами деспотичних скитів. Сарматка воліла смерть^к скитську неволю-деспотію. То була головна причина, чому сарматки враз з чоловіками в 200 літних жорстоких боях впрост вирізали тих скитів, що не признали сарматської зверхности і звичаїв або не утікли.

Чим були сарматки, доказала цариця Амага. Вона 24 години не спала, зужила 16 годин на покріплення коней і вояків (а може й воевниць?). Що 20 км "ґальопу" кінь мусить півтора до двох годин відпочати. Тому вона і вояки, маючи по 3 коні на особу пересідали після кожного відпочинку на ін­шого коня, робила по 24 км після кожного відпочинку, за вісім годин пробігла 190 км. - 1200 стадій. Коли таку силу волі, енергії і витревалости доказала цариця, то не менше витревалі, геройські і рішучі, рівноправні в родинному житті були звичайні сарматки. (Поліси, кн. 8, ] розділ 56). Цариця Амага очолювала кочових язиків, Птольомеевих Медосаків, що належали до союзу сарматських племен у проводі з царем Гаталом. У 179 р. до Xp. він підписав договір з Боспором і сірими проти Риму. Доказ, що Гатал і сармати мали письмо, (ібід).Деспотичний монгольський патріархат скитів, в яких жінки (многоженство) не мали ніяких прав, був протилежний сарматському, напів матриярхальному, свобідному, моноґамічному ройовому ладові. Це був зудар двох протилежних світів, для яких не було місця на тій самій території. Скит ти були винищені (Діодор ібід).

Геродот писав, що скити називали всіх, хто не був скитом -"рабами" і слугами. Це був свого рода расизм. Тому, що скити були сто­літтями панами Причорноморя, вони входили в тісні торговельні звязки з греками. Від скитів греки навчилися усіх орачів, хліборобів, чорно убраних каліпідів, галів, траків та усіх, хто не був скитом, називати рабами-скляве- нами, бо їх скити, як рабів приводили па продаж до грецьких кольоній. Це тривало століттями. За греками ті не скитські племена називали рабами й римляни. Це забуваймо, що греки і римляни уважали себе також вибранцями богів, як і скити. (Золото з неба).

Скитські жінки лиш доглядали доення, молочних виробів, ва­рення та хатню роботу, рабів і рабинь. Скитянки вишивали і прикрашували одіж для себе. Скити тресували коней, вправляли зброєю та робили грабун­кові напади на сусідів для здобуття рабів, найбільш поплатного товару тих часів; 3 оповідань Геродота знаємо, що скити трактували рабів гірше худоби, осліплювали, скальпували, приносили в жертви богам, убивали,до товариства померлим скитам в могилах і не дозволяли одружуватись. А скільки таких рабів умирало з простуди, з виснаження? Та жорстокість скитів була одною з причин їх загину. Скитів було 1.797.120 голов. Подумаймо, що кожний скит мусів мати 3-4 рабів, рабинь. Коли скитів мужчин було около пів мільйона то рабів було около 2 мільйони.

А як було в сарматів? Сармати не мали багато рабів через брак хліба. Вони, як сі данників хліборобів-сме- рів, які платили що року сарматам дань хлібом, медом, воском і полотном або пряжею. Сармати, як панівна верства, поділилася на вельмож - верхівку, що мала великі стада і на нижчу верству, що мали менше стад і рабів. Так замість скитів, що давали назву Скитії, постала Сарматія з провідною верст­вою сарматів.

Так постали 4 соціальні верстви суспільности, яких до приходу скитів в XIII. ст. до Xp. в Праукраїні не було. Перші дві верстви полишили за собою право ношення зброї і оборони держави, третя несла допоміжну служ­бу, як доставу возів до перевозу провіянту за військом, направу доріг, укріп­лень і т.п. Це все третя верства виконувала в часі війни. Четверта верства виконувала різні повинності ціле життя. Були раби княжі, що жили на держав­них землях, ті будували укріплення, тереми, мости, та раби приватних влас­ників, що виконували накази своїх хлібодавців. Усі раби сарматів, як і Руси мали рідню, свої осібні мешкання, корову, кілька овець та якусь кількість поля для прожитку, яке обробляли волами своїх властителів. Беззапереч­но мусіли мати мабуть 2 - 3 дні тижня вільного для себе, для обрібки свого поля.

Так постала від скитської інвазії в XIII. стол. до Xp. чотири верстви суспільности, що задержалися в усіх народів оріїв до заведення хри­стиянства, а в індів в кастовому ладі до нинішних часів. Християнство знесло продаж рабів, але раб, що не мав багато землі, став добровільним наймитом власників землі, щоб виживити свою родину. З трьох перших верств постало купецтво т. зв. міщанство. Це були продуценти, різного рода ремісники і продавці їх виробів та привозу закордонних товарів. Найвищу верству, по­чавши від скитів, творили царі, їх свояки і жреці. Це в сарматів були ті "велици бояри", що в хатів звалися "па н к у". а в поляків RADA PA- NOW ". Друга верства, це боярство-войовники (лицарі), багате купецтво і багаті ремісники - продуценти. Обі верстви, як про це згадано, мали свої герби і невільників. Перші дві верстви в дохристиянських часах сходилися на загальні збори перед "Купалом" в червні і перед "Дідами" (свято в пошану померлих предків) в початках листопада. Па ті зїзДи лицарства приїздив мо­нарх держави і там обговорювано усі державні справи краю - землі. Усі присутні мали рівне право голосу. Такі з’їзди на Руси називалися "оказовання" що походить від слова "оказія" - випадок, пригода, нагода, обставина,причина. C підстави думати, що в зіздах сарматської верхівки могли брати участь сарматки. Третій стан - хлібороби - "смери" ті Номерові "найсправедливі- ші з людей',' чесні, словні, вірні, гостинні, що творили найчисленніший стан - шар суспільности. Це були потомки давних кімерів-хліборобів, отих гіпер- бореїв, траків, мізів, пірястих, наших трипільців, галів, неврів, будинів і багато інших незнаних нам з назв, що не хотіли покинути землі прадідів, во­ліли платити дань скитам, як іти в світ за очі". Ми знаємо, що в сумерів, ха- тів, марів, вавилонців, урартів-кальдів, в ассурів, персів, ет-русків і давньо­му Римі. Усі, хто володів землею (лугаль - член роду), мав право рівного го­лосу на зборах вільних людей. (А ці усі народи прибули з Праукраїни).

В давних сумерів і повище згаданих народів були 3 шари сус­пільства: жреці, вільні лугалі і раби. Від скитів, в Европі, (коли вчисляти жрецір, як окремий прошарок), постає 5 верств: жреці, боярство-вельможі (лицарство), боярство служиле, хлібороби-данники (найчисленнійша верства) і раби. Від сарматів аж до упадку княжої Руси - хлібороби - смери мали повні права. Не робили панщини, мали власне поле (около 20 - 40 моргів), схо­дилися 2 рази в рік на збори т. зв. "копу", де рішали про вибір своєї стар­шини, радних та справ, звязаних з громадою. (Ліси, пасовиська, удержання святині, доріг і т.п. Гальське "КОПА" - означає зміну, переворот., пере- міну (257. ст. 85).

Три перші верстви сарматів і Руси були тої самої крови, го­ворили тим самим язиком - словом, лиш дві перші занимали вище сощяльне становище. Раби могли бути в більшости були відмінно-язичні (скитські фінські і т.п.). Дві перші верстви, як завойовники держали, в своїх руках владу, військовість, адміністрацію і соляні джерела. В торгівлі могли брати участь смери, якщо мали гроші на закуп товарів, чи виробляли власні. Такий поділ, від скитів був пізніше у всіх народів Европи. Той поділ виясноює нам чому на Руси найчисленніша верства - нарід, втікав в ліси перед степовиками або заховувався пасивно при зміні чужих володарів (поляків, мадяр, литовців, москалів і др.). Нарід не мав зброї, державницької традиції і виховання вож­дів, політичного досвіду та торговельної ініціятиви, 'по творила на ті часи розвідку - шпигунство. Хлібороб і раб, ЩО з покоління в покоління від сходу до заходу сонця був схилений до землі над плугом, мотикою, косою, серпом, якому піт щодня заливав очі, а зимою прядення, ткання полотен, шиття одежі заготовка опалу, направа доріг і укріплень, не мав часу думати про органі­зацію армії, воєнний виряд, про адміністрацію державою і т.п, Така система тягнулася від сарматів до упадку Київської і Галицької держав. Поляки і москалі завели панщину і замінили вільного смера в раба. Від заведення панщини починається глуха ненависть поміж паном і селом. Знесення панщини цього стану не направило. Розмножене село на малих кусках поля дальше не­навиділо не лиш панів чужих і своїх, але й свойого брата середняка і куркуля. Наш провід в 1917 - 1920 роках зложений із здеклясованих півінтелігентів, не був вихований в державницькій традиції історицизму, зачав, як завсігдц усі,вожді пролетарів будову держави від себе і утопії т. зв. "загірної комуни ", Та чужа духові утопія українських хліборобів, була по шахрайськи накинена народови своїми духовими босяками, що відкинули Бога і Шевченків клич своєї рідної хати - держави і волі. Вони завели наш чесний, довірливий нарід в московську неволю і колгоспи, договором Винниченка - Шаповала з Леніном за посередництвом Раковського і Мануїльського. Це була та від віків істо­рична причина роздвоєння інтересів українського народу від упадку руських Київської і Галицько - волинської держав.

Греки, татари, поляки і москалі здирствами і панщиною та змушеннями нашого боярства перейти на польську і московську віру те розд­воєння поглибили. Треба замітити, що шляхта під Польщею після Люблин- ської унії дальше в усіх урядових актах підписувалася; "Генти рутенум, на- тіоне польонум" - роду руського, народу польського. Під москалями козацька старшина називає себе малоросійською. Ані під Польщею, ані під Москвою не змінюють своїх прізвищ. В 1918 р. це малоросійське дворянство майже поголовно зголосилося до будови самостійної держави, опертої на приватній власности. Наші соціял-блазни, що відкинули Завіти Бога і ідеї Шевченка, відкинули зголошення дворян, що мали державницький стаж і віддали союзом з Леніном одинокий на світі 40-мільйоновий нарід MockbΓ~b рабство, подібне скитському. Дні скитський раб, ані московський колгоспник не мав і не має власної землі, хати і волі. Що більше, соціялблазни зробили наш нарід пос - міховиском світу, до якого вільні народи світу, білі ЖОВТІ і чорні в найліп­шому разі відносяться з байдужністю, як не з погордою. Заходить небезпека, що в майбутньому, коли комунізм розвалиться, знайдуться нові москвоблазнй? що так, як комуністи у 1917 р. голосили причини єднання з Москвою спільним котьолком", спільною федерацією і діленням землі, будуть знова голосити єдність з Москвою, коли хитрі москалі проголосять приватну власність. Наші москво-блазни готові забути про голод, розстріли, Сибір, кинуться ділити колгоспи замість творити власну армію і обставити гранці від 4-рьох ворогів, що кинуться відбирати (а всі вони мають свої національні армії) Галичину і Волинь, Закарпаття, Бесарабію, а москалі з новим Муравйовим - Київ. Ця візія майбутнього мене дуже тривожить.

Такої нагоди, яку наші соціялблазни прогавили в 1918 р. вже ніколи не буде! Ця дигресія від теми А-росів, аоросів була потрібна для зрозуміння характеру - вдачі нашого народу, що від тисячоліть "все на двоє роздертий'на радість сусідів, що обєднані анектують наші землі і роблять з нас погній своїх націй, тобто винародовлюють.

У нас тут на еміграції є понад 8 партій і партійок, з яких кожна любить ту саму Україну,, як "хліб і кусень сала", але не як вітчину. У нас тут є три віри з галузями, які люблять жертви мирян - українців також "як хліб і кусень сала", але католицькі ченці йдуть проти свого патріярха і лижуть пяти комунолюбного папи, що в обороні переслідуваної української католиць­кої Церкви не сказав до нині ані слова,!Iana а за ним і наші ченці починають вірити в "соціяльну євангелію", яку описав в своїй книзі Джан Стермер, аме­риканський історик з Мізурі. Вони, визнавці соціальної релігії, забувають, що комунізм виключає всяку релігію і віру в Бога.

Спобуймо звести наші партії в одну, як також наші три обряди в оден патріярхат. Це така безвиглядність, як розвязати квадратуру кола. Тому не дивуймося, що з нами ніхто не числиться і числитися не буде, як довго ми необєднані. Не наші вороги, але ми, що дали світові культуру і цивілізацію, зникаємо в наслідок нашого внутрішнього розєднання незамітно, "як роса на сонці".

Щойно тепер повернемо, щоб докінчити тему у-росів, аорсів і роксолянів. Як вже згадано, роксоляни і аорси-уроси були в тісних звязках з Римом і ті звязки дальше задержалися.

Постараймося відшукати роксолянів і у-росів, аорсів на під­ставі археольоґії в сарматсько-венедському морі. Роксоляни мали т. зв. "Переворську" культуру поховань, від міста Переворська недалеко від міста Ярослава над впадом ріки Вислок до Сяну. їх поховання тілопальні. Покійни­ків спалювали разом з дарами на той світ. (2. ст. 433). Археольоґ Пастернак називає сарматів кельтами, що прийшли з Угорщини в Галичину і принесли різні бронзові мистецькі вироби антам, (ібід ст. 436). Кельтами греки нази- вали галів. Ніякі гали не мандрували в кінці II. стол. до Xp. з заходу на схід. Ті кельти за словами археольоґа зайняли Галичину аж по Краків. Ті брон- зові вироби, як нову культуру мистецтва принесли в Галичину роксоляни Основую докази на підставі тодішних, згаданих мною старинних істориків і на хронольоґії століть приходу сарматських племен зі сходу, а не з заходу і півночі.

Археольоґ Пастернак говорить, що в Галичину прийшли поморя­ни з над Балтику, (ібід ст. 138). Це був рух сарматських племен, але у від­воротному напрямі, на захід. Оті поморські оботрити, велети, щетинці, во- линяни, лютичі, стовпчани, черепиняни, хижани - хижі - кизі, рани та бага­то інших - це назви руські, а не польські. Вони не вилізли з дна Балтику,а прийшли на Поморя зі сходу. Зрештою слово "Балта-тик" це також руське слово, що означає мілке, рідке болото, (Словник Грінченка т. І. ст. 25). По­бережжя Балтику ще в У. стол. по Xp. було грязьке мілке, болотнисте (236 ст. 15) та (37 ст. 114 - 115).

Знайшовши роксолянів та їх поховання перейдемо на Київщину і до зарубинецькоі культури поховань, що переходить в "Черняхівську". Та черняхівська культура поховань, знайдена обабіч Дніпра, найгустіша в Київ - щині. (2. ст. 460). Черняхівці це мішанина нащадків трипільків сарматів і у-русів (а-орсів), що творили панівну верству над правнуками трипільців полянами.

Гальське " POLL" це грязь, бруд (257. ст. 203), а поляни кор­чували ліси, обробляли, мотиками, пізніше ралом чорнозем, тому завсігди були брудні. Зробити з праліса поляну до управи рілі, треба було 8 місяців працювати в бруді. Взагалі праця рільника до часу винайдення трактора чи- стою ніколи не була. Поляни, це люди, нащадки трипільців, що тяжкою пра­цею (При корчуванні пралісів) творили поля - ниви під управу збіжжя. Від прасловянського "полл-бруд" походить назва поляна, поле, полоти". Гали перші управляли збіжжя на продаж і були першими полянами. Аорси -росомони -руси перейняли від полян будову прямокутних хат, критих СОЛОМОЮ з сіньми по середині. Кераміку поляни, а за ними руси виробляли двох родів. Звичайну” хатньої потреби і великі горшки у виді рури, звані на Руси "корчагами" в яких переховували зерно і муку. Долівка в хатах була мазана глиною. В хатах мали глинобитні печі. Стіни обліплювали з обох сторін мішеною з половою, глиною, а по висхненні стін - мазали і білили. Двері були на бігунах, зами­кані засувами. Такі хати перетривали в Україні до І. світ війни (2. ст. 461). Мали залізні серпи, леміші до рала, пізніше до плуга, коси, ножі, сокири.(ібід). Виробляли з дерева різні речі, вози, посуд і т.п. До тих виробів мали пот­рібне знаряддя. Виробляли кістяні гребені, з металів зброю і різні прикраси.

До мелення збіжжя мали жорна та високо розвинене ткацтво (ібід). Могили тілопальні і трупокладні. Поляни палили, сармати і руси мерців не палили. В Черняхові (Київщина) в похованнях знайдено багато золотих жіночих прикрас а-орсянок - русинок (250 поховань,(ібід). Те саме знайдено в Маслові коло Черкас та інших місцях, (ібід).

А-о-роси, росомони-руси знайималися торгівлею, бо знайдено привізні предмети. Вони посіли (черняхівські поховання) територію право - біч Дніпра від ріки Синюхи і Черкас до Василькова, Побужжя, Поділля, аж до Волині. Центром їх була територія між ріками Рось і Росава і переходила на лівий бік Дніпра в Полтавщину (село Кантемирівка),(2, ст. 462). В околиці Переяслава знайдено багато імпортованих річей, а між ними 22 скляні шахові фігурки, 11 чорних і 1] білих. Це доказує, що культура русів стояла дуже високо вже в II. стол. по Xp. п.ершу згадку про шахи подав перський поет Фірдоусі (Книга царів) в 1050 р.

Руси осіли на перехресті торгових шляхів, що перехрещувалися в Київщині з Балтику, заходу, півночі, сходу і півдня. Римський шлях виходив з Венеції побережжям Адриятику, перетинав коло Трієсту "Динарські Альпи" і долиною Сави сполучувався з Балканським шляхом, що вів долинами рік Bap- дар - Морава через Дунай і додиною ріки Тиси до Сарматського шляху, що нині носить назву татарського. Па північному боці Карпат римляни мали свою твердиню Ротунду на горі того самого імени, яка контролювала той шлях з півночі (37. ст. 48 - 50).

Виникає питання пощо римлянам було потрібно ротунди да північному боці Карпат? Нам відомо, що римляни за столітними державниць­кими традиціями, мали розвинену і на століття наперед упляновану гнучку політику, знаменту дипльоматію та докладно розроблену стратегію і такти­ку, ведення воєн своєю найкраще узброєною і вишколеною армією. З підбит­тям нових територій, які діставали з часом, за вірну службу римське го- рожанство, в Римі зростало щораз більше горожан - неробів, яких Рим мусів даром годувати. Римські богач і обробляли своїми невільниками свої поля так дешево, що ціна на збіжжя спала до кількох сестерсій за чвертку. Дрібні рільники - горожани, з причини конкуренцій цін збіжжя, не могли вижити. Во­ни продавали свої ділянки аристократії і з родинами йшли до Риму на дер­жавне (велфар) удержання. Задля дешевих цін збіжжя, аристократія пере­міняла свої поля на винниці, або пасовиска для овець. Щоб прокормити рим­ський пролетаріят і армію треба було грабити збіжжа у підбитих провінціях (Галія, Еспанія, північна Африка). З бігом століть забракло збіжжя також і з тих провінцій, а в Римі мільйонова товпа домагалася "хліба і видовищ". Рим звернув свої очі на схід. Римляни зрозуміли (як пізніше греки) яким не­вичерпним шпихліром збіжжя є Сарматія від Балтику по У раль. їх стратегією було взяти під свою контролю побережжя Еґейського, Чорного, азовського і Балтійського морей. Середземне і північно-атлянтійські побережжя вони контролювали.

Цей плян Рим переводив з двох сторін. З Малої Азії підбоєм царства Понту (Боспору) і пляном здобуття Дакії та причорноморських греко -скитських кольоній. Але скити побирали дань з грецьких кольоній і усю торгівлю збіжжям, як 500 - літні автохтони Причовноморя, держали в своїх руках і диктували ціни на збіжжя. Треба було спровадити в Причорноморя свіжих господарів, які не почували б себе автохтонами Причорноморя і були б союзниками Риму та винищили скитів. Скити заострили свої відносини з сар­матами задля здобуття невільників, бо галів і будинів вигнали нападами з Лівобережжя.

Це використав Рим, своєю дипльоматією і грішми змонтував коаліцію ворожих скитам саїв, сармато-язиків і сірих. Скитів знищено, а грецькі кольонії, доставці збіжжя і риби Римові, звільнилися від данин ски­там. Сармати, як союзники Риму, взяли під свою охорону Херсонез, Харакс, Керкенітиду, Лімен і Каркіну від скитів, що схоронилися в Криму. (Цариця Амага). Греція була тоді римською провінцією.

Греція і римські легіони на Балканах, в Греції і Малій Азії живилися українською пшеницею і вудженою "білугою", яка дає цінний в хар­чуванні кавяр. Білуга, зоольогічна назва: " асі PENSER ", якої є около 20 родів. Найцінніша з них живе в водах Чорного, Азовського і Каспійського морей та рік України. Білуга живиться водоростами. Живе в морі, але так, як лосось " SALMON " на весні, в травні для нересту запливає в гирла рік України. Наші самари занесли білугу в Балтик, а гали в Північне море, яка зістала в згаданих морях майже винищена. Якою смачною і вартісною ри­бою є білуга, свідчить факт, що англійський король Едвард II. спеціяльним декретом оголосив білугу власністю королівського роду. Її в Англії, як рідкісну та смачну рибу, не вільно було нікому ловити. (4. т. 21. ст. 485). Білуга доростає від 6 до 18 фітів (2 - 6 м) довжини. В Чорному і Азівському морях та Каспію живе найбільша і одинока на світі білуга, яка доростає від 24 до ЗО фітів (8 до 10 м) довготи і важить понад 2.000 фунтів (1.000 кґ). Її назва " ACI PENSER HUSO " (ібід), що правдоподібно колись звалася "RUSO ", бо жила і живе лиш у водах Руси,

Другий, менший рід білуги, що також живе в водах України це т. зв. " Acipense Ruthenus ", що по українськи називається "стерлядь", доростає до 2 фітів. ще є третий рід української білуги, що називається " ACIP. STELLATUS " (ібід). Латин: " STELLATUS" - ясний, лискучо -золотий (Анґл. латинський словник), менший від стерляді, дуже смачний (ібід); це правдоподібно наша кефаль або бичок).

Чому назва "білуга"? (Прасловянська назва). Усі роди україн­ських білуг не є цілком білі. Білуга зверху темно-зелена з білявими точ­ками, зі споду від жовтаво-білої до ясно золотої краски. Назва походить від сніжно-білого мяса (ібід). Назву нашим білугам надали римляни ще перед Христом. (Англ. лат. словар ст. 4). Тепер стає зрозумілим, що засолена до смаку і завуджена 1000 кл. білуга була неабиякою лакоминкою для римлян і греків, а тепер для кацапських окупантів України.

Римська фльота вже в часах Нерона появлялася в грецьких Чор поморських портах та гирлах Дунаю і Дніпра (337. ст. 112). Другою цілею Риму було взяти усі джерела соли в свої руки, тобто встановити світовий. монополь на сіль, В часах Риму, в торгівлі сіль була субститутом золота. Сіллю Рим платив платню своїй армії, за сіль в Судані та Етіопії^римські купці вимінювали слоневу кість і рабів. Найбілішу сіль, найкращої якости липовий мед і ярий віск, футра (скірки) горностаїв, чорних лисів, бобрів та інших звірів, найтовстіші воли, найкращу пшеницю, льняні і вовняні, кра­шені тривкими фарбами, тонкі тканини та найвірніших рабів доставляла Римові за посередництвом грецьких кольоній Україна (ібід).

Третя причина, чому Рим ішов на північний схід - це семиго- родське золото тодішньої Дакії. Тому союз з Сарматами - язиками, роксоля- лянами, саями та аорсами-русами був вихідною базою для осягнення рим­ських замірів. Нам відомо з історії Риму, що племена, яким римляни платили щорічну дань за їх союз і допомогу називалися " CLIENTYLARI " від лат. слова "CLI EN - ENTI S ¹¹ - залежний від патрона, підлеглий, васаль (LATIN -Engl. Dictioneri р. 39)τa(325.voL∏. London, 1776 - 1778).

Як бачимо, Рим платив щорічну дань і давав торгові полекші клієнти-лярам з позиції сили " DIVIDE ET IMPERA ". Від клієнтилярів Рим вимагав: 1. невтральности, коли Рим воював з кровно-мовно посвояченим їх сусідом (Галицькі сармати не сміли помагати закарпатським сарматам^ 2. Мусіли помагати Римові збройно проти непосвоячених племен. (Амага проти скитів Криму в обороні Херсонезу - Клієнтилярія Риму). 3. Царі клієнтилярів мусіли давати своїх дітей на науку-виховання до Риму (Распарган, цар рок- солянів і його син). 4. Усі торговельні трансакції переводити за посеред­ництвом Риму після усталених в договорі цін. (ібід). Як бачимо, то клієнтиля- ри були "де юре" ніби самостійними (Рим не вмішувався у внутрішні справи клієнтилярів явно). Це факто" в непослушних тайно робив полотні або дер­жавні революції, труїв, мордував скрито, грозив закладниками дітьми або карав війною непослушних. Тому в столицях клієнтилярів були сталі посли Риму і навпаки. По упадку Риму, ту політику перейняла в спадку переемниця Риму Візантія, (т. зв. Східньо-Римське цісарство) і тому у нашій Руси гре­ки робили палатні революції, осліплювали, тайно мордували та поділили Русь на малі уділи, які легко було натровлювати одні на других. Стає зрозумілим, чому імперська канцелярія в Царгороді називала наших королів і князів архон­тами і топархами, те саме, що римськими клієнтиляріями. (338 ст. 27) та (Нікита Хоніят " BONNAE" ст. 691 - 692).

Рим, як пізніше Візантія, укладав пляни підбоїв чужих тери­торій століття наперед, переводив ті пляни консеквентно і витривало деся - тиліттями, кровію галів та інших чужих народів, споєних залізною дисципліною в римських легіонах. Греки кровіо русів

Погляньмо, як римляни, йдучи консеквентно до здобуття пови- ще згаданих багатств Праукраїни, тодішньої Сарматії, перейшли на північ Карпат. В нашій історії немає згадки про перехід за імператора Траяна римських легіонів в Галичину, на Поділля та аж в Київщину. Ось що говорить історик М. Грушевських: "Приналежність до римської держави карпатського (якого?) згіря і тимбілрше закарпатських країв була більш або цілком номі­нальна, (від лат. слова NOMEN - імя, тобто, що існує лиш в назві, а не в дійсности).

Початок будови римських валів все ще гіпотетичний (здогадний, недоказаний) І ЗВЯЗКИ їх з якоюсь системою римських укріплень досі не вияс­нені. (70. т. І. ст. 130). Археольоґ •. Пастернак говорить: Із західньо україн- ськими землями римські легіони ніколи не мали безпосередніх ЗВЯЗКІВ, Рим­ські купці навідувалися в ті сторони, на що вказує багато знахідок їхніх мо­нет та імпортованих ними римських товарів. Допоміжними при тому були чужі племена венети, які просувалися на українській землі з заходу, при- носячи з собою зроманізовану вже культуру. (2. ст. 487 - 488). ГІроф. Па­стернак думав, що 1. римські легіони ніколи не переступали Карпат, 2.що ве­неди з над Балтику принесли в Україну римські монети і товари. Як же вигля­дала дійсність? і еоґраф Птольомей в своїй праці " GEOGRAPHI KE HUPHE- GESI S " Путівник по Географії, що складалася з семи томів, вичислює наро­ди Европи, Середземноморя, Африки, Малої Азії, Арабії, Індії, Індонезії і Ки­таю. В III.томі своєї праці Птольомей описує римську Дакію, яка простягаєть­ся від ріки Тиси, до її загину, відтак приблизно на лінії Мукачів-Стрий пе­ретинає Карпати і р. /Дністер. Дівобіч Дністра переинає обі Липи, Серет, Збруч, поза Смотрич коло Камінця Подільського перетинає верхівя р. Бог і впоблизу теперішньогоМежибожжя кінчиться на ріці Тетерев, в околиці теперішнього Житомира. На спеціальній карті московського Ген. штабу з пе­ред І. світ, війни є зазначений "Троянів вал" на Поділлі в повітах Каменець- кому і Проскурівському, що тягнеться аж до ріки Тетерев в Київщині, що.до- казуе вірність карти Птольомея.

Пригляньмося топографічно-стратегічному планові Траяна і його наступників. Вони опирали границі завойовань чи клієнтиляріїв на гли­боких ріках (Дніпро) і високих земляних валах. Траян у найвужчому місці поміж Прутом і Дністром, на лінії теперішних міст Ліпеяні - Хотин усипав два рівнобіжні, 2 метри високі, 25 км довгі вали, а між валами розставив римські когорти. Другі такі два вали на 160 км довгі, усипав між згаданими ріками на лінії Бендери - Усі. Поміж тими валами від Хотину до Бендер стояли римські когорти вздовж обох рік. Тими валами Траян 1. замкнув шлях алянам через семигородські гірські переходи, щоб вони не дали помочі уярмленим дакам, 2. контролював вивіз без мита білої карпатської соли та утікачів з Дакії на схід до алянів. Підбиті даки були рабами.

На основі римського права підбиті народи тратили землю і були рабами. Вони мусіли будувати без винагороди римлянам твердині, шляхи, сипати вали, копати рови доокола твердинь і т.п. Москаль також покликаний нашими сопіял-блазнами відібрав нам рідну землю, гонить нарід копати ка­нали, освоювати цілинні землі в Сибірі, вирубувати тайгу ітп. Та сама рим­ська метода, лиш 1800 літ пізніше примінена до хахлів. Різциця лиш в тому^іо Рим уярмив даків в жорстоких боях, а ми москалів запросили, щоб нас зробиг ли рабами. (58). Зрозуміло, що дакські раби масово утікали на схід в без межні простори лісостепу Праукраїни. Щоб утечу рабів спинити, римляни ви­рубали вздовж карпатського хребта від Джерел Сяну до велецького проходу 7*5 км широкий пояс лісів, поклали вежі і з псами стерегли границі від пів­ночі, а згаданими валами між ріками Дністер і Прут зі сходу. Той виру­баний пас ліса називався " TERRA DESERTA" - земля-пустиня нічия. (326. т. II.). Лат: DESERTUS-A-UM - не оминути, завернути, окружити,зробити дикою пустинею. Від того слова назва дезертир - DESERTOR-ORI S ^{- той} що окружений на стереженому поясі - пустині.

Як бачимо, то сторожеві вежі, вирубану зону і сторожів з вов- чурами придумали римляни 800 літ тому (326. т. II.).

Як вже згадано, Трояна манили українські багатства, тому його мрією було поширення Римської імперії у формі "клієнтилярії" на північ від Карпат в Праукраїну, бо Ґалія не могла вже виживити римського пролетарія¹- ту.Лат: PROLETARPUS- Uθ горожанин найнижчої кляси, що служить державі лиш розмножуванням дітей,

Транн масою дакських невільників задумав виконати грандіозний плян, виси­пати високі оборонні вали, які разом з клієнтиляріями-сарматами, роксоляна- ми і аорсами стерегли б римські опанцирені когорти від алянів, що в 130 р. до Xp. десятками племен сунули через Дон на захід, (ібід). Розуміється, першу оборонну лінію Дніпра, за римські гроші, мали боронити клієнтилярі самі, лиш у випадку прориву, клієнтилярі мали відступати на лінію римських валів і разом з римлянами бити алянів. Стає зрозумілим, чому готи проривалися на захід повище ріки Тетерев а алемани понижче бендерських валів.. Скільки римляни платили щорічно своїй клієнтиляріям аорсам-русам, роксолянам, язикам і др. як теж як довго і скільки десяток тисяч дакських рабів сипало ті понад 600 км довжини вали, цього ми мабуть ніколи не довідаємося.

На доказ наведеного пригляньмося незаперечному доказові пе ребування римських лєґіонів на нашій землі. Окрім твердині Ротунда в Бере­зові, маємо табор римських лєґіонів, окопаний високими валами з півночі в куті злуки рік Збруч - Дністер. Гору Ротунду ніхто не досліджував (37. ст. 49 - 50), зате в згаданому таборі в селі Мишків перед II. світ, війною знай- дено 27 цм. довгу срібну статуйку римської богині побіди "Піки", що служила навершником прапора І. -шої еспанської когорити, якої з напису на статуйці, був комендантом Флявій Ульпій, що жив в часах Траяна. Це вже незаперечний доказ, що в 130 -тих роках в Мишківському таборі стаціонували когорти рим­лян. Скільки тих когорт було, бо табор досить великий, ми мабуть ніколи не дізнаємося. Ix могло бути кілька лєґіонів (1 лєґіон - 10 когорт ), Одна з тих когорт загубила там навершник свойого прапора. Той навершник перед 11. світ, війною зберігався у Львівському музею. Стаття про навершник враз з знимкою, інженера Зенона Яворського була поміщена в органі американсько­го товариства ордерів і медалів " THE MEDAL COLLEKTOR " за жовтень 1968 р. ч: 10 ст. 19. За присланая статті і образка статуї складаю п. їнж. 3. Яворському на цьому місці сердечну подяку (гл. образок).

Чи таких таборів, як в Мишкові, від Дністра до Тетерева бу­ло більше, ніхто не досліджував. Ix напевно було більше.

[^Галичиною в часах Траяна володіли сармати, беси, костобокиі карпи. Роксоляни були тоді ще в нинішній Бесарабії, але можливо, що косто- боки і карпи були племенами роксолян. Лат. BESS-BESSI S - U^e 2/3 якогось числа. Дальше на схід від карпів були оастарни. Латин. CARPO-ERE-PSI-TUM має потрійне значення: 1. вибранець -рати, висортовувати, 2. продовжувати покидати, 3. докучати, змушувати, виснажувати ворогів. Карпи, від яких походить назва Карпати, за свідченням римського історика Діона Кассія, такими власне були.

Костобоки носили довгі до колін, панцирі з пластинок з кін­ських копит. Зназмо їх двох царів; Піє-пора і Нато-пор.а.

Дальше на схід за Карпами були бастарни, а на південь від них тіра - ґети. Лат. BESTI ARI US - дикий, небезпечний, гальське BASDAL - голосний, веселий, рухливий. Бастарни такими власне були. Тіра-ґети це наддністрянці. Грецьке Tipoc - Дністер.

Гальське GAT - це 1. кавалок острого заліза, 2. ступати гордо. (257 ст.140). Латинське GETAE - це траки "ґети, що татуувалися і йшли до бою з кинджа­лами, без сорочок, гордо зі співом. Гальське TRATH чит. TRAH - трак - це вч.асний, досвітковий. Траки нападали на ворога нагло, як починало розвидня- тися-свитати. (257. ст. 266). Дакія була в посіданні Риму від 105 до 271 р. Докладно 166 літ. Римська когорта стаціонувала в Мишкові за імператора Гадріяна, наслідника Траяна (117 - 138 р). Значить Рим перейшов на північ Карпат за панування Траяна (105 - 117 p.). За тих 166 літ перебування Риму на українських землях змінилося 19 римських імператорів (326. ст. 62).

Тут слід нам запізнатися, хоч коротко, з даками і Дакією, бо це були перві брати словян. Не забуваймо також, що за 166 літ перебування в Україні римських легіонів і плачення щорічної данини сарматам, роксолянам, аорсам-русам, карпам, бесам, костобокам і мабуть другим, як бастарнам, шкірам, авартам, арсіїтам, сабокам і тіеґітам, які на мапі Птольомея роз­міщені вздовж Карпат від джерел ріки Висли-Білої, аж до р. Бог на сході, надавано римське громадянство і римщено. Так пропали наші карпи і другі. Всі вони стали сталими клієнтиріями Риму. їх переселювано в Мезію за Дунай.

Як вже згадано, Рим зміг уярмити геройських дакських вер­ховинців, опертий лиш о союз з кліентиляріями, що як ми бачили, були напів залежні від Риму. За римське золото і імпорт римського промислу, згадані племена були в заграничній і економічній політиці залежні від Риму і мали завдання: 1. боронити Рим від алянських племен, що жили лівобіч Дніпра, 2. помагати виловлювати дакських утікачів, 3. не сміли воювати проти Риму і римських союзників, 4. усі сирівці з багатств Паукраїни продавати Римові μ не римському ворогові - Персії, що також потребувала тих самих продуктів з Праукраїни для великих перських армій і підбоїв. За 166 літ це увійшло в неписаний звичай, що Причорноморя і правий бік Дніпра, це римська клієнти- лярія, хоч Рим був змушений уступити з Дакії.

Римська фльота контролювала порти Причорноморя аж до роз­паду римської держави на східню і західню і той спадок, в дорозі столітнього задавнення посідання права, перейняла пізніше східньо-римська Візантія, переємниця римської імперії. Ось чому царгородська імперська канцелярія, трактувала руських володарів пізніше, як своїх архонтів - васалів, що мали слухати Візантію, живити її і давати допомогу проти ворогів. Так маємо розвязану загадку, чому Візантія (східньо-римська держава) трактувала Русь, як підлеглих варварів, переселювала словян і антів в Малу Азію, гречила їх, хоч Русь мала свою власну культуру іншу від римо-грецької, зате більш чесну шануючи і виконуючи договори і зобовязання.

F^j'hm і Візантія додержували договори так товго, як довго їм це було потрібне в їх державних інтересах. Це сильно обурювало словян - Русь, болгар та сербо-хорватів, що за зломання договорів відповідали Римові, а пізніше Візантії нападами і грабунками. Це для зрозуміння, чому Візантія, що аж до здобуття турками, уважала себе спадкоємцею Риму, неправно пізніше уважала і Русь своїм сателітом - васалем. Прикладом, як до цього дійшло - може послужити Дакія.