ЧАСТИНА III. "ЗААЛЬПІЙСЬКА ГАЛІЯ - GALLIA TRANSALPINAtl

Заальпійська Талія - Галичина зістала підбита Римом в другій половині 2-го стол. по Xp. Вув це простір від гір Піринеїв до ріки Рену, поверхнею около 600.000 кв.км. Щоб легше адмініструвати таким великим простором, римляни поділили Галію на чотири части.

- це кусник полотна означеної довготи. (257. ст. 201).

Французька ріка Ґарона мала талиську назву " GARAMHΛ ". Талиське "GAR " - теплий, "AMN " - не варений, без вогню. " GARAMHA "

- це ріка тепла без вогню (157. ст. 139,]0). Як бачимо дуже льоґічні назви надали гали французьким рікам. Доказувати талиські назви усіх рік і багатьох місцевостей - забрало б дуже багато місця. Згадаємо, що ріка Ґарона пе­репливає через Провансію, де немає зими, тому "тепла без ^boγ^,h¾".

Друга Ґалія зв. Нарбоненська - " GALLIA NARbONENSIS " була над Середземним морем, простягалася на південь від джерел обох зга­даних рік до Альпійських гір.

- сварливі-рані (нападали досвідками, з ранами ми знайомі),(257. ст. 85), тектосаги (гальське "TEIG " - вимов теґ-законний, легальний, гальське " SAGAIRT " - це побожний, законний, домашній, родинний жрець друїд(ібіі СТ..257 —215). Доказ, що гали мали домашних жреців, що доховалися до нині в Індії, що знаємо з Магабґарати (Кн: І.), бояти, тарбели, кокосали, тарвусаті, сотіяти (гальське " SOTAL " _ манити, леститися (257. ст. 241). лестиві, ла- сторати, вовки - VOLCAE, вивісти, арати (гальське ARACH - завязувати, поміч, поліпшувати, лікарство, комірарати)( це були якісь знахорі-лікарі, що поліпшували здоровя - чи не від " ARACH " походить назва "врач-лікар?) геруси, ритени-рутени, сантани (гальське " SAHNT" _ ∏θ захланний, зажер - ливий (257.

- це дикий, шалений несамовитий - ібід ст. 9) галь: BORB - чит: " BORUB"

- шалений, запальний - ібід ст. 42. Ці назви зримщені. Ix міста; Юро, База, Pyca_r Pycap ія, Малиска, Русільон, Лицета, Масемла і т.п. Ці назви нам не чужі. Вони не римські, не Германські, не фінські, не перські чи грецькі. Ось дальший список племінних назв; Трикастини, амбари (палестинських галів юдеї називали "амгарами" - розбійниками. Гальське " AMHARC •• _ вигляд, суворий погляд., зовнішний вигляд (ібід ст. 11) лінґони (гальське "LINNICH"

- лен. Лінґони носили білі, льняні убрання - ібід ст. 163), сеґвани (дали наз­ву ріці Секвані), мандуби сипони, трикаси, нариси (парек-перси дали назву Парижеві, гальське " PARRAIST " чит: PARISH озн. північ - ібід ст. 189 і 165 ст. 14), карвенти (гальське "KARBH " чит: KARV - це човен, корабель (257. ст. 65). Від слова карб - слово корабель), велійокаси (гальське CAISE

- сир, виробляли мабуть "велії сири"?),(ібід ст. 61), ебвровичі, калети, лек- сови, відвкаси, байокасси, венеллі, редони, дяблінти, коріосоліти, озісмії, венети, намнети, кеномани, тирони, (столиця Тиро - наше Тирас - Дністер) Мандуби (столиця-твердиня зв. Алеся - наше Олешє), венети (столиця Венес і т.п. Дальше на схід від ріки Рену жили племена; Равричі, левки, авести, катувеляни (гальське CAT - бій " CATACH " - воїн (ібід ст. 67), медіоматрики тривіри (вірили в бога Трояна), караси, хоросолітани - херускі, помані(на- ше старе CJjOBO "простибіг"), тинґри, веляві, велети, вбії, батави, конехвати. нерви (про йких згадує Геродот, жили на Волині), манати, (гальське " MANAS "

- фарма, власний кусень землі - ібід ст.

Після викинення галів скитами з Праукраїни, гали, будини, неври, бої, вовки, тривіри, біловачі, мандуби та сотні інших посунули сотнями племен простором від правого боку Дніпра по Балтик в середню і західню Европу. їхали возами, запряженими круторогими волами (ілюстр): На во­зах їхали жінки і діти, за возами підлітки і дівчата гнали худобу. Брати,сини і мужі їхали озброєні на конях, охороняючи довгі валки возів від скитів, а дальше від інших племен, коли, переїздили через їх територію.

їхали без перерви на захід сонця, де людність ставала що раз рідша. Провадили ті кольони возів і отари худоби звідуни, які були вислані давніше для прослідження нових теренів і шляхів до них. Друїди на окремих возах везли статуї богів до нової вітчини Галії-Галичини, яку римляни наз­вали "GALLI А ", а людей " GALLE ".

Дві тисячі пятьсот літ тому нинішня Франція була покрита в 3/4 лісами і мала около чотири мільйони населення. Це час приходу галів до Франції. Це переселення відбувалося в часі від 1000-го до приблизно 480 року до Христа. Скільки мільйонів людей тих племен, що називали себе га­лами, виїхало до Франції, історія не записала. Можна догадуватись, що їх вїхало не менше двох-трьох мільйонів, коли вони підбили рідке місцеве на­селення і накинули їм свою мову. Так постала " GALLIA TRANSALPINA " - Заальпійська Галія.

В П. стол. до Xp. галів було вже около пять мільйонів (269. ст. ЗО). Гали були войовничі, мали багато малих племен, кожне з них тво­рило окрему державу, Принесли до Франції вищу культуру, від культури міс­цевого населення, свої звичаї, богів і мову. З Франції опанували і заселили Англію і Ірляндію,

Коли Геродот відкрив Галон, столицю галів, найбільше місто тодішнього світу, в середню Европу увійшли в У. стол. гали, що себе так зва­ли, грецький і римський світ заговорив нагло про галів. Це були ті самі кельти-самари-кімери, зимарі, гіпербореї, ріфеї, яких назв греки ані римляни ще тоді не знали. Гали від У. стол. до Xp. входять на Балкани, руйнують Рим 390 р. до Xp. а 279 р. Дельфи входять в Малу Азію, де творять дві нові Гали­чини: анатолійську Галятію і палестинську Галію (Галилею?). Докладні ведо­мости про галів беремо з коментарів Цезара, який описав галів так докладно в своїй семитомовій праці, як би він був істориком галів, а не римським вож- дом.

Тому, що історія галів це історія нашої дохристиянської Руси, слід би з нею якнайдокладніше запізнатися. Тих сім томів опису Цезаревої Галії носять назву " DE BELLO GALLICO " - галійські війни. Загальна назва усіх томів носять назву " COMMENTARII " _ пояснення. Цисаніди- давані кожної зими за семилітний час в часі 58 - 52 рр. до Xp. палійських воєн/

Харакеристика галів:

Цезар говорить (кн І.),(скорочую до мінімум): І. гали були очайдушні до безглуздя, з малими силами поривалися на злисиипліновані і добре вишколені римські легіони і завсігди з великими стратами програвали" (наша партизанка, козацькі наскоки - Цечай і под), бравура погорда смерти, геройство, великі страти, ніякі наслідки), Наскоками, очайдушністю і парти­занкою ніякої війни з здисциплінованою армією виграти не можливо.

11. "Гали не обчислювали ніколи розсудливо наслідків очайдушної в більшості дуже шкідливої для них відваги" (терпіло цивільне населення). ПІ. "Гали люблять забави - бенкети" (Вино, гопак) і тоді їх непри готованих, найлекше заскочити (Цечай), |У, "Люблять гумор, жарти, регіт" (Запорожці - лист до султана), у, "Люблять багато балакати, без огляду на не, чи це пот­рібно, чи ні, Легко зраджують таємниці" УГ "Хвальки недоказаних діл" не наша національна хороба, давати ради, але нема кому їх виконувати. Н. пр. "Я зробив би інакше, краще" -Роби!- "Я не маю часу, я перетяжений чимось іншим і т.п. УП. "Це сталі з замірах і ділах, скоро знеохочуються" У нас говорить оден бесідник - плещуть, говорить > другий - противне, також пле­туть, Уіп, "Не витревалі, Ніколи не докінчують розпочатих замірів і діл". Кінчаючи в 1925 р школу підхорунжих у Варшаві, одного дня прийшов новий професор, що мав викладати інженерські військові роботи і тайну адміністра­цію держави. Це був підполковник Ген. штабу московської армії, на імяМіко- лайскі,володів сімома мовами,в тому і японською,за царя був військовим аташе в Токіо. На першому викладі з начеркової Геометрії, я одинокий в тій школі, по фаху учитель, сидів, як на турецькому казаню. Сто двадцять пять слуха­чів, усі техніки або інженери. Він повторював з ними відомі їм з нач. ґео - метрії правила з виразами "тіни, киди, клади" та їх примінення у військовій інжинерії будови бетонових підземних схорониш, мостів, фортифікацій і т.п. Ми усі сквапливо записували виклад, якого технічно я не розумів ані слова. Крім муштри, ми мали 22 предмети, з яких мусіли здавати іспити теоретично і практично перед комісією. Я зрозумів, що цього предмету не опаную і не закінчу школи.

Друга година "Тайна адміністрування". Прелеґент починає: "Говорю до ваг, як до будучих державних урядовців, воєводів, старост, мі­ністрів і т.п. Говорить незвичайно цікаво, схоплює політично-суспільні про­блеми Польщі і переходить до національних меншин. Ось його слова, що за­карбувались в моїй памяті на ціле життя: "Русини - це старий політично недорозвинений народ, є легким до адміністрування елементом. Русини не мають державницьких прикмет - національної солидарности. Ix дуже легко розсварити, живуть емоціями, спалахоють соломяним вогнем, з якого, кромі попелу, не остає ані одної іскри. Це мають плянів на майбутнє_r бо русини ніколи не погодяться на оден плян. Це народ не сталий, не витривалий. Ні­коли не докінчує задуманого, чи розпочатого діла. Русини люблять алькоголь, взаїмно сваритися, і чимбудь у виборах їх можна купити, навіть ковбасою. (Між слухачами сміх) Спеціально вірять приготованим вістям, пущеним на село шинкарями, війтами, секретарями, гаєвими і лісничими. Ці негативні риси русинів треба в адміністрації зручно використовувати.. Коли знайдеться в селі впливовий русин, що спрямовує село проти адміністрації, то зробіть йо­го війтом, розпіячте його і дайте змогу присвоїти йому дещо з громадської ка­си. Коли не захоче бути війтом, дайте йому уряд дорогового стражника або гаевого. Старайтеся завсігди розбити село на групи, на шкідливих адміністра­ції провідників, пускайте зручно вісти, що вони є агентами поліції. Русини є так легковірні, зависні і підозрілі, що відвернуться від шкідливих для адміні­страції - провідників. Спеціально небезпечними для адмініїтрації є уніяцькі священики "РОРГ. Польща має конкордат з Римом. Старайтеся карами,про­вокацією та натиском на єпископів, переносити свідомих попів в політично темні села, а у свідомі політично села, давати священків політично інде- ферентних або москвофілів".

Так навчав штуки адміністрування згаданий підполковник. Ми всі записували його виклад. Я записував і червонів зі сорому. На тій годині я постановив собі ніколи не пити алькоголю, не курити і кожне діло докладно викінчувати, Першим ділом, я постановив закінчити військову школу. Я купив підручник начеркової геометрії, спав денно лиш по чотири години. Я сидів від 9 - 2 години ночі в призначеній до навчання кімнаті і за сім місяців недоспаних ночей, я опанував начеркову геометрію і поздавав іспити. Додам, що зачинало ту школу 125 учнів, а закінчило її 85.

Та постанова кінчити кожне діло, стала девізом мойого життя і помогла мені виграти трилітний змаг з польською шкільною кураторією та поліцією, за створення третьої (крім двох державних - польської і руської) Рідної, розвоєвої 7-кл., Школи. Це був унікат в цілій Галичині в селі (чоти- риста хат) три шкільні будинки і три різні школи. В Рідній, приватній, школі вчать три вчителі, В державній школі з "рускім єнзкем" вчить двоє вчителів, а в другій державній школі з польською мовою навчання вчила одна вчителька. (37. ст. 265 - 269).

Я навів цей випадок, паралельний до характеристики наших га­лів Цезаром, бо це характеристика наших предків і нас.

Вороги, москалі, поляки і румуни знають нашу вдачу, тому вони мають свої держави, а з нас творять свій національний погній. Бесарабія була руська ще у ХІХ.стол. Русини жили поза Ряшевом по ріку Вислоку, а в Карпатах по Попрад ще в 1890 роках. Па півночі - москалі пересунули нас на південь 200 - 400 км за 300 літ "возєдинання". Що останеться з нас за 100 літ, як ми не схаменемося і не змінимо своєї вдачі?

Повертаючи до характеристики галів Ю. Цезарем, подаємо даль­ші його зауваження: X. Гали недбалі і не точні у виконанні завдань. (Чи це не наша прикмета?) XI. Несталі в додержуванні добровільно заключених догово­рів. (Прокопій стверджує то само). Xll. Не розсудливі, кожний демагог змія нює їх рішення, що приводить до - ХНІ. міжусобних сварок, бійок і взаїмної різні (Чорні Ради, Мотовилівка). ХІУ. Непошана до свойого проводу, до своїх законів, д'гладу і порядку" ( DE BELLO GALLICO V. І.), (269. ст, 5-7) бунти, отаманщина, Махно, Пашк. республика).

Цих 14 точок характеристики галів - Цезаря повторилася після 2418 літ в 1918 - 1920 роках у нас. Повторилися з такою точністю, що Цезар міг би взяти нас за галів.

Родина в галів була патріярхальна, батько за непослух мав пра­во кари смерти (ібід). До посагу жінки чоловік додавав рівну суму свойого майна, дохід з того спільного майна додавав до суми. Котре з подругів скорше померло (звичайно чоловік), то спільне майно було власністю живого подруга він чи вона могли дати те майно, кому хотіли, (ібід).

За словами Цезаря, в Галів були липі два стани вільних людей. Він, мабуть, мав на думці ті стани, що були у проводі. Третій стан піввіль - них і четвертий стан - рабів. Це була та суспільна драбина галів, подібна до сумерської (ібід та 165. ст. 26).

Приглядаючись кожному станові, бачимо, що перша, найвища верства, це друїди-жреці. Вони були не лиш священиками, але, як і в сумерів, суддями, лікарями, уставодавцями законів, (ібід). Друїди, як і в Індії бра- мани, ділилися на нижчих домово-родинних і вищих, що були суддями народу і служителями культу їх богів. Усі були жонаті, мали більше жінок, які були друїдками - служительками богинь. Своїх дітей виховували на жреців (ібід). В галів, індусів, словян і Руси тих богів різного степеня було більш сотні, а ше більше було русалок, водяників, лісовиків, домовиків і т.п. (ібід, 312. т. І.). Друїди були також дорадниками в родинних справах. Маючи судейську вла­ду, вони вмішувались і рішали про всі родинні проблеми, суперечки, добцр подруж, сусідські непорозуміння, міжродинні проблеми, межі піль, справи спадку, границі родів і племен. Усе публичне і приватне життя було під стро­гою контролен) друїдів. Усі злочини правдиві і видумані (непослух друїдам) карали смертю, зарізанням або спаленням в жертву богам (269. ст. 6). Та жрецька опіка була докладно так само приємна галам, як нинішня комуно- московська - Україні. Поле, що було власністю богів, друїди надавали або відбирали. Всі люди, бідні чи багаті мусіли належати і платити десятину зі своїх доходів до релігійної громади, гальських богів (святинь). Коли хтось приватно або публично не покорився їх наказові, того викидали з релігійної громади, забороняли приносити жертву богам. Такий був проголошений про­студником і ставав кандидатом на зарізання чи спалення в жертву богам (312. т. І. та 267 ст. 6). Кожний гал стерігся друїда (як нині енкаведиста), як міг уникав їх товариства і бесід з ними (ібід). Коротко кажучи, ціла Галія послушно мовчала, бо благоденствувала. Від засуду і сваволі друїдів не було ніякого вищого уряду справедливости, куди можна б було внести відклик від засуду (ібід). Ix боялися однаково вожд племени, як і звичайний раб (ібід). Вони мали, правдоподібно, храмове військо, як і жреці сумерів, бо інакше ніхто б їх не боявся. Друїди не ішли на війну, не платили податків, були вільні від жертв богам і на будову святинь,

Релігія усіх оріїв, від сумерів, галів, словян і русів - це MHO- гобожжя природи. (312),(165. ст. 248 - 259),(268. ст. 6-7) Сонце, Місяь зорі, земля, ріки, озера, вітер, дощ, звірі, тверді дерева (дуб, бук, ясень, явір), а навіть кущі і рослини, в яких було лікарство або гарбник, були біль­шими або меншими богами. Окрім понад сотні богів та вдруге стільки добрих і злих духів, русалок, водяників, лісовиків і п. Те саме було в словян і на Руси. Згадується около двадцять імен гальських богів, але мало відомо про їх зав- дання-професію. (ібід).

Цезар зазначив, що гали (як словяни і руси) вірили в забобони. Коли хтось хорував, ішов на війну чи в небезпечну подорож, обіцював, що коли видужає, чи поверне з війни,¹ то принесе за себе в жертву ьогові раба чи ра­биню. їх друїд заріже (за заплату) і спалить з відповідними молитвами (312)- та (265. ст. 6).

Друїди вчили, що за жертву бог змилосердиться і відвдячиться жертводавцям здоровям, чи щасливим поворотом (ібід). Ті жрецько-друід- ські тисячолітні виховання довели до того, що український нарід на селі ще до І. світ, війни дуже часто вірив більше забобонам, як священикам і лікарям. Друїди були лікарями і аптикарями в одній особі. Пліній, що жив в 24 - 79 рр. по Xp. говорить у своїй "Історії природи" (37 книг), що друїди принесли в Га­лію велике знання лічничих рослин". Він описує теж одяг друїдів: "Білий, довгий плащ (льняний) з накриттям голови без рукавів. З боків під рукавами плащ був розтятий до пояса. Мали довгі бороди, вуса і волосся, що спадало на плечі. Омелу лиш з дуба в червні відтинали золотим серпом. Служила лі- карством проти отруї, змягчувала опухи, осушувала скрофули і була засобом, щоб домашні звірята (худоба) давала щороку приріст". Тому в Англії до нині заховався звичай, що на Свят Вечір завішують омелу на стелі по середині кімнати, як символ розросту роду". Якийсь рід вересу, за приписом друїдів, лічив хвороби очей, а дим з нього був дизенфекційним засобом. (Верес - CALLUNA SALISB - анґл-: LING HEATHER Цвіте девятого місяця в році. Тому назва "вересень". В Україні росте 21 родів вересу. Це деревця, корчі кущики. В Карпатах ростуть два роди вересу. Це вічно зелені кущики з густими гілочками. Верес росте в цілій Европі. Котрий рід вересу лікував очі, що його друїди занесли з України до Франції, Пліній не подає. Що верес був колись важним лічничим засобом в словян і на Руси, свідчить назва місяця "вересень", по гальськи " MIOS MEADHONACH." Mioc - місяць, меадго- нач - центральний, головний (257 ст. 173 і 181). Вересень був головним, центральним місяцем в галів. (Пліній кн. 16. ст. 250).

У Франції друїди збирали у вересні той рід вересу в той спосіб, що висували золотий серп правою рукою через лівий проріз плаща. (Крадо- мо) Вербену також збирали у вересні. Збирали її в означені дні з увагою на фази місяця. Наперед закопували в землю близько вербени кусень бджільно- го плястра з медом. Збирали в ночі, коли місяця не було видно цілу ніч. Доо- коло рослини закреслювали коло серпом і лівою рукою виривали рослину з корінням. Це був лік на прочищування (Пліній кн. 16, ст. 251). Конюшина була ліком проти розвільнення, шалвія і сезам проти кашлю, долина на болі шлунка, центрія на очищення крови і т.п. (ібід).

Друїди ділили лічничі ростини після частин тіла. Гальський лікар з ІУ. ст. Марко з Бордо подає список 12 ростин на 12 частин тіла. З його 12 ростин - живокіст лікарський - шорсткий - римляни називали галом _ " HALUS ". Порошок проти опухнення повік назвали галійською назвою " IMMON" _ демон, DERCO - око, "MAROS " - мара - хвороба, наслана, демоном на око (165 ст. 190).

Щоб переблагати богів, треба принести в жертву людину. До тої цілі вживали злодіїв, бандитів, або релігійних переступників. Робили це так. Будували скриню з дощок, в якій робили прорізи на руки і ноги; до тої скрині доплітали з лозини, щось в роді штанів і рукавів. В цю скриню саджали про­студника, замикали її, клали на костир і підпалювали. Жреці вчили, що така жертва найбільш подобається богам (ібід ст. 7). Це була велика пересторога для бідаків, щоб вистерігатися проступків. З браку простудника, кидали жереб на пів вільних людей або рабів і палили невинного вибранця богів. Так само поступали друїди на Руси. Повість Временних Літ записує: після відновлення Володимиром поганської віри 980 р. такий факт, що мав місце 983 р: " Того року Володимир переміг ятвягів і жреці рішили подякувати богам за перемогу людською жертвою. Кинули жереб, який упав якраз на сина варяга, який був християнином. З намови жреців, товпа замордувала обох, бо вони боронили­ся". ІЦо зробили з убитими, літопис не нотує. По всякій правдоподібности, їх спалили на кострі в жертву богам. (Пов. Врем. Літ - Москва-Ленінград, ст. 254, - 1950 р.). Коли таке діялося в часі, коли в Україну уведено христи­янство за Аскольда і Дира, після християнізації Руси королевою Оленою -Ольгою, то які вибрики могли робити руські жреці перед часами Аскольда і Дира?? Це стверджують арабські історики-купці Ібн-Руст, Ібн-Фалдан та інші. (70. т. І. ст. 327 та 332 - 333).

Повість Временних Літ та Іпатський Літопис нотують, що київ- ляни "привожаху сьіна своя и дощери" - дітей своїх на жертву богам (ібід ст. 326). Історик Грушевський іронізує з літописних вісток і згадок митро­полита Іляріона і говорить, що "цілий текст взятий реторично без реального значення зі св. Письма" (ібід ст. 327 - 328).

Докази Цезаря підтверджують слова наших літописів і згадку митроп. Іляріона та арабських істориків. Хтось міг би зауважити, що таке було лиш у галів. Гали - це предки словян і русів.

Згадуючи’Цезаря і галів, що палили рабів, піврабів, а навіть бідне служиле боярство в жертву богам, слід зазначити, що ніколи не пели ли багатих бояр та інших вельмож. Друїди в галів, брамани в індусів і русьПкі жреці учили, що душа є несмертельна і за гріхи мандрує по смерти в звірята або ростини. Безгрішна іде у вирай до богів. Друїди вчили, що богом життя і смерти - є бог вогню. Цезар називає його " Dl S-PATER " (наш Дажбог.(312 268 та 165).

Гальське " DIS " вимов: " DYESH " - диєш - це бог, любля­чий вогонь, ворог зимна, (257.ст. 105). Гальське " DISINN " - вимов.DYESH -ENN - диєшен - вмирати, смерть (ібід), анґл/ DEAT _ дай - смерть. Гальське " Dl-SaTHURNE " - вим: DYE-SAHURNA - це наша субота (ібід). Гали були (звали себе) діти диєш-патра - бога ворога зими. Руси звали себе дітьми Диєш-бога - Даж-бога. Це не припадок, а тисячолітня тяглість кро­ви і мови від галів до Руси. Гальські друїди мали крім храмового війська, ще й велику групу помічників. Може та група була власне тим військом друїдів. Це були т. зв. віщуни, чи вістові (ібід). Вони вбивали призначених друїдами, на жертву богам, людей, Це були підручні друїдів, які виконували їх накази. Це, правдоподібно, наші "волхви" на Руси, (268. ст. 7 та 312 т. II.).

Коли гали прибули до Франції, вони з бігом століть зустрілися з римським і грецьким світом, де жреці не мали таких необмежених прав, як в галів. Це стало (мабуть за намовою греків) причиною, що 300 р. до Xp. боярст­во підняло повстання проти насилля друїдів. Це була жорстока, братовбийча різня, що велася около 150 літ. Це дуже ослабило галів. Це була "Велика Руїна" галів, подібна руській, після смерти короля Ярослава, козацькій, по смерти Богдана та нашій в 1918 - 1920 роках. Ця руїна триває до нині і є найгіршою з усіх попередних в нашій історії Руси-України, руїною, що заміни­ла цілий наш нарід в московських рабів.

Відомо, що всюди, де приходили наші гали хлібороби (три­пільці, анти, русини) усюди за ними бігли греки зі своєї неурожайно!’ вітчини гаслом яких було " торгувати (обдурювати) або вмирати з голоду". Тому коли гали около 900 літ до Xp. прибули над Середземне море, почали корчувати ліси і на урожайній землі теперішної Франції, засівати пшеницю, за ними при­були з за моря греки. Гали зайняли давню фенікійську, а може заложили сівою торговельну факторію над дуже догідною пристанню і назвали її "Mac- сіля". Гальське "MASAN " _ це широкість, розповюднювання, поширювання. Це була дійсно надзвичайно догідна і пригожа до розросту пристань. Пізніше* коли Массіля за 300 літ розрослася, гали перезвали її на " MARSANTA " _ тор­гівля (257. ст. 171 - 172) анґл. MERCHANT- купець, -теперішня Марсилія.

Наші гали - етруски заложили Рим около 720 р. до Xp. Це бу­ли свояки галів по мові і крови. Італія( Франція, Англія, Ірляндія, Швайцарія Австрія, Угорщина, Балкани по ріку Везеру до Балтику - це все були кольо’- нії Праукраїни. Всі вони 1000 літ до Xp. мали зрозумілу мову від Піринеїв до У ралю і московських, на ті часи, фінських болот. Усюди до талиських при­станей бігли греки зі своїми горшками, зброєю і вином, за якими тужилиусі орії, гали, скити і руси. Тому Рим і Марсилія ровесниці, за посередництвом своїх купців були знайомі ще від УІ1. ст. до Xp.

Пригляньмося, як греки зробили гальську Марсилію своєю кольо- нією: Марсилія Сула заснована над т, зв. Львиним заливом, якого східний беріг хоронив пристань від півдня. Це був т. зв. "Ріг Кройчета" Гальське "CROICH " - стовп, шибениця. Той ріг хоронив залив і має до нині форму стрімкої, високої гори (257. ст. 90). Як бачимо, всі назви гальські. В Римі і в Галії був широковідомий переказ, про оснування Марсилії галами. В кінці УШ. ст. до Xp. в надморській Галії панував король на імя "Мани" - наше "муж". В індів "Манн" відомий нам з першої книги. Це перший муж - чо­ловік після потопу. Анґл. MAN, нім.: " MANN". Той гальський Манн мав гарну дочку, що звалася "Ґіпта" (В англійців "Гіда", дочка короля Гаральда II яку висватала за жінку Володимирові Мономахові, в 1070 р. його тета, коро­лева Данії, Єлисавета Ярославна (65. ст. 135 - 153). В галів, як і на Руси був звичай, що дівчина в означений день (Купала) сама вибирала судженого долею мужа.

Кожне племя галів мало свої звичаї і обряди. В приморських галів був звичай, що в день шлюбу дівчина в присутности запрошених гостей першу чашу вина давала судженому. Щойно після випиття вина вибранець був її мужом. В голяндців (знімчених Галів) до нині молодий на сватання прино­сить дві свічки, більшу і меншу і кладе на стіл в хаті дівчини. Коли дів­чина засвітить меншу, це рівне українському "гарбузові". На весілля своєї доні гальський король запросив молодого, пристійного, гарно убраного грека купця з малоазійського міста Фокії. Ґіпта була гарна дівчина, з довгими косами, по нижче колін. Вона, замість довговологому і вусатому старшому гальському женихові, подала чашу, в присутности гостей, молодому, коротко- вологому, безвувусому грекові Евксенові. Той сквапливо прийняв чому і ви­пив вино. Не було виходу зі створеної ситуації і король після старовинного звичаю був змушений видати дочку за грека. Це діялось 600 р. до Xp. Грек, після весілля, виїхав до Фокії, привіз повний ксрабель товарів і багато греків. ;ід тоді що року приїздили греки і осідали в Марсилії. Коли в 546 р. до Xp. юрський цар Кир здобув Лідію і почав наближатись до Саредземного моря, √ci фокейці покинули свої кольонії в Малій Азії, всіли на кораблі 542 р. і не зертали до Фокеї в Греції, але поїхали до Марсилії, де гостинні гали, як і руси ЇХ прийняли. Так постала велика грецька кольонія, з якої греки основу- вали’нові кольонії від Монака до рогу св. Мартина в Еспанії. (4. т. 14. ст. 956). Греки, як і юдеї мали і мають до нині сильний зов рідної крови. Вони тягнуть за собою сотні своїх кровних братів, якщо оден з них відшукає пригоже місце іо торгівлі. Ті невеликі купецькі народи - це антитеза українців. Вони не­нависні, тішаться як їх брат по крові - ближній доробляється на дурноті тих, що люблять багато пити, сваритися і завидувати брат - братові. Купецькі народи - греки, юдеї, англійці, японці пють мало і легкоалькогольних напоїв, Я ніколи тут в Америці не міг зустріти пяного юдея,ані грека, хоч я спеціяль- но за ними пошукував для власної цікавости. Так за кількадесесять літ Мар­силія стала грецькою самостійною кольонією, що достарчала галам найбільше вина (ібід). Розпиячили галів, як наших скитів, антів і русів.

Дуже правдоподібно, що марсилійці в 300 р. до Xp. викликали домашню війну в галів. Одначе нам конечно вперед закінчити опис гальських друїдів. Крім численної групи віщунів, підлеглої друїдам, була в галів, як і Руси ще Група співаків - бандуристів. Чи вони підлягали наказам друїдів, докладно невідомо. З того, що Галії без відома і дозволу друїдів нічого не діялось і з того, що вони співали про гальських богів, виходило б, що ці люди підлягали друїдам. Ті співаки-бандуристи були рівночасно поетами. Вони укладали думи і співали їх при акомпаніяменті лір і бандур. Як бачимо, то лі­ра і бандура - це тисячолітній музичний інструмент галів і русів. Цезар го­ворить, що вони співали про пригоди і відвагу богів, про героїв-надлюдей га­лів (Геракль), про славу гальських вождів - королів в сучасному і минулому часі. (312. кн. 3). Вони докладно оспівували діла героїв і висмівали сором боягузів (ібід). Вони співали боярсько-лицарській верстві, яка була дуже чи­сельною в галів, (ібід). Ті співаки-поети-бандуристи були вибранцями усіх гальських племен, яких лучили співом в одну націю. Вони пригадували на­родові національні і релігійні традиції (312, 165 та 286). Такі самі співаки — поети були в індів, трипільців, антів і словян шведів — скандинавів. Ix жива копія — це бандуристи Руси—України, що доховалися до наших часів. Дуже правдоподібне, що наше "Слово о полку Ігоря" було співане бандуриста­ми Руси на княжих і боярських дворах. Наглядно бачимо, що сумерм-три- пільці, кімери, гали - будини, чорноубрані, неври та інші, з якими запізнає­мося, це предки Руси, але не монголо-московіти.

Друга, боярсько-лицарська верства галів була більша чес- лом від друїдів, віщунів і співаків разом. Ця верства ділилася, як і в сумерів, хатів, словян і на Руси вельмож і боярство служиле, що Цезар називає " CLI ENTI S ", тобто залежні, підручні вельмож. Та "клієнтеля" - дрібне боярство ділилося на нижче (піхота), воно творило цілі боярсько-лицарські села, і вище " EQUITIS " - кавалерію. Піхота мала шолом, панцир, лук і то- пір. Це все вони мали купувати на власний кошт за земельний наділ від су­верена вельможі, що міг відібрати землю за невиконання наказу. Кавалерист мав більші наділи землі і своїх клієнтів; мав узброїти власним коштом слуг і

РОЗКОПИ ГАЛИЧА

ҐАЛІЙСЬКА ЖНИВАРКА

себе та заосмотрити себе і слуг кіньми (ібід). Так було в часах Риму. Не­відомо, як було перед Римом. З того виходить, що в галів були вельможі -суверени. ЗїзД - рада тих суверенів-вельмож вибирала з поміж себе вождя- короля, який до приходу римлян, як і в русів, не був дідичним. Так було в сумерів та задержалося на Руси (Галичина Могила), де боярство покликало князів. Той лад задержався в поляків, аж до упадку Польщі. Такий же лад задержало наше козацтво. На т. зв. "волости" рішала старшина про вибір геть­мана Січи.

Третим станом галів було селянство "смріти" - чесні, спра­ведливі, про яких Цезар не згадує і уважає їх за пів-рабів боярства і друїдів. Той третий стан був в галів так, як був в сумерів, хатів, індів і на Руси. Вони село держали і держать на своїх плечах від Адама до сьогодні (у нас в невільничих колгоспах), усю державну адміністрацію, купецтво, колись бояр- ство-аристократію та друїдів.

В сумерів, хатів і галів вони мали свої ділянки землі, надані довічно, які можна було в смера відібрати, коли він не заплатив в березні суверенові "ренту" за землю. В хатів той "рент" звався "івар" в галів звався " MAL " (257.ст. 170 ), на Руси "вира" (івар). Слово вира означало платня, заплата різного ролу. Той "івар" в хатів платили цареві, в галів-суверенові,а суверен сюзернові-королеві. На Руси, в княжих часах старинне слово "вира" заступило слово дань полюддя, а слово "вира" заступило кару за вбивство. Назва вира походить від слова вивер - білка - вивірка, скірка якої була плат- ничим середником в словян і русів. Гальське FHEORAG вимов: VEORAG - наше вивірка - вивер - вира (257. ст. 224).

Смери - селянство сумерів, хатів, галів, індів, антів і русів було звільнене ВІД ВОЄННОЇ служби. їх Уживано до будови укріплень; мостів, земляних валів, доріг і т.п.

Четвертий прошарок населення галів творили міщани і реміс­ники. Ця верства населення, згідно з описом Цезаря, була залежна від суве­рена в тій самій мірі, що селянство. Платили "маль" товарами, збіжжям чи виробами ремесла.

Перші хвилі галів, як було згадано, прибули в нинішню Францію ще в "Гальштадській культурі" около IOOO - 850 літ до Хр.коли на світі не бу­ло ще ані Риму, ані грецьких кольоній в Україні і грецької держави, бо греки були під владою дорів і переживали т. зв. "Темний вік" (65. ст. 17 - 18).

Тепер слід сказати ще дещо про домашню війну галів, яка стала гробом їх самостійности, так, як наші три "Руїни" стали гробом руської, козацької і української держави в 1918 - 1920 роках. Війна між друїдами і боярством постала за грецькі гроші. Над проблемою землі і полі, як у нас в 1918 р. Слід розглянути, які були посередні:і безпосередні причини гро­мадянської війни - руїни галів; Посередні: Грецька кольонія Марсилія зросла, як побачимо, до великої сили з продажі алькоголів (вин?) галам. Воєнна фльота Марсилії, в часі около 537 літ до Xp. мала понад 60 кораблів зв. "три- ремів" (назва від трьох рядів веслярів з обох сторін»,(Геродот кн. І. розділ 166 - 167). Скільки вони мали таких триремів 237 літ пізніше, ніхто не за­писав. Менших торговельних кораблів мали сотні. їх воєнна фльота, в злуці з Римом причинилася в головній мірі до знищення Картаґіни (4. т. 14. ст. 956). їхні сухопутні каравани з Марсилії розвозили алькоголь не лиш по цілій Галії до р. Рену, але почерез Альпи і Щвайцарію аж до Тиролю. На тому просторі нині находяться густо срібні монети " карбовані" - вибивані в Марсилії (ібід). Усі джерела згідно стверджують, що греки торгували з галами головно вином. Друїди, хоч тримали весь нарід в строгій дисципліні, були проти розпіячу- вання народу і піддержували владу сильних королів. Що друїди приносили в жертву богам людей, то це робили всі поганські народи тих часів. Помимо залізної дисципліни, друїди дбали про мораль галів. Суспільний устрій галів стверджує, то до 300 р. до Xp. була федеративна монархія племінних вождів. Такий самий лад був в етрусків в тих часах. Етруски - це брати галів (300. ст. 13). Чи від Піренеїв до р. Рену була одна, чи чотири федерації (такий поділ залишив Рим), сьогозні не відомо. Кожна федерація мала свій політично -релігійний центр. Це загальновідомо, що греки і римляни були проти обсд- нання народів з якими вони жили, воден сильний провід. " DIVIDE ET IMPERA " діли-розєднуй і пануй" було кличем далекозорої політикиРиму jBi- зантії, а нині Москви.

Розсварити, викликати домашню війну в уплянованих до підбиття ними народів, поділити їх на племена чи партії - було тисячолітньою ціллю згаданих народів. Коли жреці-друїди, двигуни суспільно-політичного і релі­гійного життя галів виступили проти паразитів, греки- викликали домашню різ­ню, щоб повалити монархічний лад, поділити Галію на 100 самостійних пле­мен й знищити друїдів. Це були зовнішні, посередні причини "Руїни".

Внутрішні безпоседні причини, кинені греками між народ, були; "земля і воля". Друїди галів, як в сумерів, хатів і на Руси, вчили, що земля е нічия, сумерське " NIGENNA " - божа (богиня землі в кельто-галів і Руси звалася "Земеля". Тому богині не вільно було віддавати комусь у власність. Землею завідували жреці або царі як в хатів, або жреці і царі разом, як в сумерів і галів, тобто вони, як слуги і вибранці бога (в хатів цар Табарна був царем і найвищим жрецем). В свято весни (березень), чи літа (червень), чи осені (листопад) хатський цар убирався в сляг найвищого жреця і починав свято. (Кн. І.).

Хати були більше зближені до групи "CENTUM ", гали і етруски до групи "сатем". Тому, що етруски - це брати кельто-галів, вони мали той самий суспільний устрій, що гали. Етруски називали себе расенами чи русенами. Римляни називали їх "ET - RUSCI ". Латинське "ЕТ" - це наше і ET - RUSCI - ^напіе "і-рускі". В Галії було племея "рутенів".В ет-русків і галів, як і пізніше в римлян, був той сам суспільний устрій, що в хатів. Ко­роль був найвищим жрецем в святкуванні обрядів і на спілку з жрецями, як ви- бранець богів (коронований жрецями), завідував наділами землі.

Римляни перейняли від етрусків - русенів культуру і державний устрій. Русени мали монархістичний устрій і їх королі управляли Римом. Останний русен король Риму називався Тарквіній Гордий. Гальське TARCI US - зневажливий (257. ст. 256). Тарквінія прогнано за зневагу римлян. У рим­лян він звався по русенськи - люко-мон. Гальське "LUGH " - це сила чле­на (народу),(257. ст. 166). Люко - це сила, мон - чоловіка, члена народу. Ті королі русенів, як в сумерів і хатів (пізніше римлян) мали королівські інсиґнії; 1. золоту корону " ORDHA CORON " по римськи "CORONA AUREA" (234.ст. 127), 2. пурпуровий плащ, 3. трон, 4. золотий ланцюх з емблемою бога на шиї, 5. грубий, золотий перстень, яким він печатав воскові печаті на листах і 6. жезл. (ібід). Коли таких королів і інсиґнії мали русени, брати галів, то напевно мали їх гали. Одначе не відомо, чи королі русенів і римлян були дідичними, чи доживотними. Знаємо напевно, що до 300 р. до Xp. гали мали королів (269. ст. 7). В часі около 300 р. до Xp. землею в Галії диспонували королі і жреці. Заходить питання, як це виглядало? Королі і жреці мали земельні простори з яких націлювали землею лицарів за геройство і за добре виконані діла для держави. За зраду на війні, за не виконання наказу, за трусливість, за зраду державних таємниць, за розбій, грабунок і т.п. королі відбирали землю, тобто карали бояр; жреці карали нижчі верстви населення, з яких приносили жертви богам. Бояри давали в жертву своїх невільників. Це були звичаї усіх кельто-галів. В той спосіб королі і друїди держали нарід в послусі. Послух свойому проводові є основою сили кожної нації від найдавні­ших часів. Так було в галів около 300 р. до Xp.

Та часи змінялися, кельти (дори) правдоподібно брати галів, що прийшли з Карпат, вимордували грецьких царків і грецькі державки- пле­мена стали республиками. Ніхто не зазіхав на грецькі гори, бо з півночі ос- лонювали Грецію балканські гори, а з моря боронила греків їх сильна фльота. Греки мали 25 % управної землі цілої грецької території, жили з розбою, торгівлі лином і горшками. Земля у греків в УІ1. стол. до Xp. перейшла в в приватну власність. За впливом греків і Рим став у 5Ю р. до Xp. також републикою і земля перейшла на власність горожан римської держави. Хто не був горожанином Риму - держави, той не мав права власности на землю. В галів до 300 р. до Xp. земля була божа - нічия, і її розподілювали між народ королі жреці. Королі галів, як і наших сарматів, вимагали від грецьких ко- льоній заплати за землю - щорічного ренту. З розростом кольонії, зростала сума ренту. Зріст сили королів був загрозою для грецьких кольоній. Тому греки на усіх побережжях стреміли до того, щоб в їх запліччю не поставали сильні держави, розвій яких здержували братовбийчими революціями або за золото натровлюванням народів дальших на народи грецьких сусідів. Яскравий образ такої політитики бачимо на історичних подіях Руси.

Галія зростала, під своїми королями, в грізну силу. Треба було позбутися тої сили, і греки кличем "земля і воля" бють Галію, як Ленін Украї­ну. Кличем "земля і воля" можна завсігди дурити народи. Москалі після упадку комунізму можуть кинути клич "земля е приватною власністю, ді­літь колхози" і нарід України, замість будувати власну державу, може ки­нутись розтягати колгоспи, різати худобу, бити комуністично-колгоспних урядовців, - брат брата. Так було в 19І7 - 1918 роках, так може повторитися по упадку комунізму. За той час хаосу, москалі демократи, чи монархісти вспіють закріпити свою владу над Україною.

Така майбутність майже певна, бо наші партії на еміграції в своїх програмах (яких поза взаїмною гризнею взагалі не мають), не порушу­ють питання приватної власности землі і фабрик на випадок упадку комунізму. А це питання^ перед національним питанням, повинно бути розроблене до дріб­ниць і кинене між нарід.

Події покотяться знова, як в 1917 - 1918 роках понад голови наших політикерів..Земля, самостійна церква і самостійність України - це три основні проблеми, які повинні бути основно розроблені нашим політчним проводом на еміграції, бо в противному разі вони ввійдуть до історії, якляїки. політикери-руїнники, а не політики-будівничі держави, Історія не питає, як~ якими способами кожний державний муж будував державу, лиш питає, чи по-’ будував державу і вивів нарід з неволі.

Грекам треба було знищити сильну монархістичну владу і ос­лабити силу друїдів. Вони приготовили клич "земля на власність (боярам), криваві жертви богам лиш з бандитів і злодіїв. Усі племена самостійні!" Цей клич довго поширювали (як і ідеї Маркса) між галів. Яка подія спричинила вибух приготовленого літами бунту, ніякі джерела не нотують. Згадують лиш що "около 300 р. доXp. почалася громадянська війна, яка повалила монархії стичний лад". Та революція дуже ослабила галів. (268. т. II. ст. 872 - 881). Усамостійнилися всі племена. Королі і жреці мали гроші і військо, борони­лись. Ніхто не записав скільки десятиліть тягнулася ця братовбивча "Руїна". По революції до 154 р. ніхто не вимагав від греків платити ренту (Г65), One - рація грекам удалася; Галія ослабла, настали міжплемінні війни понад сотні племен за межі, за плавбу по ріках, за ліси, пасовиська і т.п. В 154 р. до Xp. сусідні племена зачинають вимагати від марсильців знова ренту, греки покликали римлян, які тих часах підбили вже Італію по Альпи. Рим, як і москалі, пішов радо робити порядок в чужих краях. Римляни скоро втихоми­рили гальських князьків і прилучили їх до Риму.

В 121 р. до Xp. гальські племена Едуї і Альборади почали війну проти Арвенів рутенів. Арвени запросили на поміч Рим. Римський конзуль Фабій в двох боях розгромив едуїв і альборадів і при тій нагоді прилучив до Риму такі гальські племена: тальосів, вовків (гальське VOLCI), текто- саґів, арекомісів, гельвів, альбородів, севтронів, тиркасів, білих, катуріґів, сальвіїв (соловіїв) та ще декілька менших племен. Так постала перша римська провінція в Галії зв. "Нарбоненська Галія" від міста Карбони, осідку римсько­го намісника (269.ст. 7). Так почали римляни обєднювати понад сотню галь­ських племен. А скільки таких племен було від р. Рену по У раль?

Усі ті племена єднали скити, сармати, ґермани, мадяри, пече­ніги, половці, татари, поляки, москалі., Хтось (багато разів за грецькі гроші) завсігди приходив єднати їх, бо їх псевдодемократична психіка-вдача, ніколи не дозволяла їм добровільно, без чужої нагайки, підпорядкувати себе свойому виборному, чи дідичному проводові.

Москалі в 1918 - 1920 роках обсднали понад 70 анархістичних отаманчиків (що від обєднання вивтікали за границю) в одну сощялістичну Україну. За зєднання Україна-нарід заплатила і дальше платить вже понад 20 мільйонами жертв зорганізваним голодом, розстрілами, концтаборами і де­популяцією. Римляни обєднали галів, але не відбирали землі від них. Згідно з римськими законами, вся новоздобута земля належала до громадян римської держави. Переможені гали громадянами Риму не були. Римляни могли всіх галів замінити в рабів та римляни боялися людського потенціялу Галії, який в двоє перевищав чисельністю римську державу. Геройська оборона гальських племен в значній мірі вплинула на лагідну поведінку з ними жорстоких римлян.

Рим, крім втихомирання анархії і щоденної безпеки, приніс галам технічний поступ в будівництві з каменя, тверді закони, строге право, клясичну культуру і надії, за заслуги вірности, стати горожанами Риму. Спо­кій, безпека, право довели в дуже короткому часі до добробуту і багатства працьовитого селянства Галії, а в парі з тим цілого народу. (165. ст. 8).

Рим заборонив приносити людей в жертву богам. Бандитів і злодіїв наказував замінювати в рабів при праці в каменеломах. Це викликало спротив друїдів, яких Рим почав безпощандо вибивати, уважаючи їх 3aBoporiB,a їх обовязки служити богам передав начальникам і вельможам гальських пле­мен. Так зручно Рим винищив ворогів релігії римлян, а тим сами гальсь - ких самостійників. Римська релігія, школи, мова, закони, уряди і надія гро­мадянства мали завдання на дальшу мету зримщити галів. Далекозорий Рим, за одно століття осягув свою мету. В 48.р. по Xp. римський цісар Клявдій виєднав закон в сенаті, за яким гальське боярство, що мало 10.000 систер - цій майна, стало автоматично громадянами Риму (ібід). Крім того кожний гал, що вислужив в римських легіонах (а гали були воевничі), чи в урядах, ставав римським горожанином. За 100 літню безпеку життя і майна, за буйний розвій рільництва, торгівлі, ремесла, шкіл, Рим, осторожно без насилля осягнув свою ціль, Галія прийняла римських богів, мову, школи і уряди. Гали і Рим мали політеїстичну релігію і орійську, в дечому зближену мову, що приско­рило денаціоналізацію галів, (ібід ст. 2 - 10).

Запізнавшись дещо з римською далекозорою політикою і діяль­ністю друїдів, слід зауважити б ще, що ці друїди мали теж школи для своїх дітей і мабуть теж для дітей королівських родів. Навчання в тих школах.три­вало літами. По закінченні шкіл, учні відбували практику з ворожбитами і друїдами. Римляни впроваджували свої школи, своїх богів і мову, тому друїдів, як ворогів римської державности, безпощадно винищили.

Гали, будини, неври і другі були предками Руси. У нашій історії до тепер не насвітлено теми друїдів Руси і їх тисячолітнього впливу на пси­хіку нашого народу, а вдача народу кристалізується тисячоліттями. Як бачимо, у нас і в галів нарід не обороняв винищування друїдів. Вони, за свідченням арабських істориків, виконували у передхристиняській Руси ті самі завдання,що в Галії. (Ібн Русте, Ібн Фалдан і др) Судів, що видають і виконують смертні присуди без права відклику не любить ніхто з народу, від боярина до раба. Зісланий Творцем Вселенної,. Спаситель Христос, своєю наукою знищив мно- гобожжя і криваві жертви. Він зрівняв душі рабів і вельмож перед Богом зі станових різниць виконанням Його науки, всепрощення і любови. Він передав кару смерти, своєю смертю, цезарам, а своїй Церкві залишив закон "любови ближнього". Тому "врата адова ніколи не одоліють Її" Терор-братовбивство, на протязі історії, нищить завсігди тих, хто виконує терор. Тероризований нарід, як не може зломити партії терористів самий, кличе на допомогу сусіда.

Хто знає, чи на тому тлі не прийшло в нашій історії покли­кання варягів. На тому підложжі відбулося покликання німців у 1918 р, коли то наші, за висловом В. Будзиновського, "соціялблазни" розігнали своє вій­сько домів і стероризували босяком село. Хлібороб не пішов боронити марк - сівського уряду, що націоналізацією відібрав йому прадідну землю, а босяк не мав що боронити, і чекав Леніна. Коли гетьман на 8 місяців завів лад і ути­шив розбещену босячню, наші соціялблазни підняли бунт і знову викликали хаос - братовбийство. Як бачимо з історії, греки, поляки і москалі робили з Руси і України свою кольонію лиш в хаосі братовбивчих бунтів і революцій, що не шанували від смерти Володимира, аж до нині ЗАВІТІВ ХРИСТА. Тому прохаймо Ного о державницький розум, покаяня за відступство від Нього до Маркса, бо Він в березні 1917 р. був зняв з нас кайдани. Наші соціялблазни, соціялізацією землі і відступленням від Ного заповіли "Не пожадай нічого, що є ближнього твого" втиснули на руки народу знова кайдани.

Гали, по короткім, семилітнім, геройськім в останній фазі, змагу з Римом, прийняли римську окупацію, спокійно. Так спокійно, без бун­тів, прийняла Русь литовську окупацію, а по короткому змагу Свитригайла і Глинського - окупацію Польщі. Далекозорий Рим приніс галам сталі закони, римське незмінне право, що забороняло кару смерти без ^cY⅞V⅜ тристалітній. безпереривний спокій, без хаосу і братовбивств,

В Галії, як згадано, розвинулося рільництво, торгівля, промисл та загальний добробут (ібід ст. 12 - 13). За той час добробуту не було ні одно­го бунту проти Риму.

ЧАСТИНА ІУ.

Гали не звернули уваги на зріст сили Риму. Зайняті міжплемін­ними війнами, не вплинув на їх обеднання, факт, що одна пята частина Галії і 18 гальських племен попади під владу грізного ворога. В своїй далекозорій політиці, Рим не рушав в Нарбоненській Галії - гальських богів і друїдів, запевнив спокій і лад, залишив їх вождів, заборонив лиш племінні міжусобиці та приносити в жертву богам невинних людей (окрім простудників). Рим на­ложив малі податки на підбиті племена.

В підбитій Галії почав скоро рости добробут. Це було зробле­но для примани. Вільні гали, зайняті міжплемінними сварками, не використа­ли наїзду кимбрів і тевтонів, не полупилися з ними для спільного удару на Рим (107 - 102 р. до Xp.), противно, помагали Римові. Після погрому кимбро -тевтонів, Рим був зайнятий підбоєм Греції і війнами з Мітридатом, пов­станням Спартака та іншими. (4. т. 19. ст. 488 - 495).

Щойно, коли знаменитий римський вожД, ґеніяльний стратег і політик Юлій Цезар став конзулем, постановив підбити Галію. Рим завсігди старався бути миротворцем сварливих племен. Правдоподібно, за римські гроші, перші сусіди "Парбоненської (римської) Галії - "едуї і секвани" по­чали між собою війну за межу. Гальське EADAI L чит: EDAI L - це скотарі, багаті на худобу від того наше слово дука - багач. (257. ст. 113). SEIG

- це ясла для худоби, тобто годівці худоби. Оба племена були скотарські. Едуї були сильніші,секвани запросили на допомогу із за Рену Аріовіста, ко­роля свевів. З кількалітньої, обопільної війни і ослаблення обох ворогів (ма­буть за впливом Риму) користають швайцарські "гельвети" (наші хорвати)

- також гали. Вони спалили свої хати в Швайцарії і силою 300.000 гельветів враз з родинами і стадами худоби вдарили на обезсилених війною секванів і едуїв. Зайняли їх території і землі альбородів в римській Галії. Па оборону зявився Цезар (58 р. до Xp.), побив пятикратно численніших гельветів і вики­нув їх назад до Швайцарії. З цього користають секвани і просять Цезаря вигнати Аріовіста і свевів (Цезар - "Коментар" кн. І.).

Цезар радо пішов на допомогу, побив Аріовіста і викинув за Рен. Щоб свеви і гельвети не вернулись на ослаблених едуїв і секванів Цезар залишився протектором обох племен в їх краях. (Не мали чим заплатити за поміч). Едуї покликали на поміч проти Цезаря велике гальське племя бель- ґів. з нинішної Голяндії. Белый прийшли на підмогу, але Цезар заключив союз з другим сильним гальським племенем - ремів (їх столиця тепер, місто Реймс) і пустив галів на галів та разом почав бити бельґів. Ца допомогу бельґам прибули наші нерви (неври),що жили над рікою Самбір (тепер SAMBRE) і адуати. Цезар діставши підмогу з Риму і враз з ремами побив їх та знищив їх міста. Решта племен, бачучи жорстокість Цезаря, добровільно признали зверхність Риму. (312. кн. II.).

В році 56. Цезар був в Іл ірії на Балканах; венети, бачучи, що римські залоги в Галії були слабі, підняли повстання. До них прилучилися арморики (поморяни). Ix піддержували придани - гали з Англії. Цезар ско­ро закінчив акцію їй Балканах, поспішив в Галію, побудував фльоту, розбив венетів і поморян та попалив їх міста і села. Сабін, легат (заступник) Цезаря, спацифікував племена галів обабіч ріки Сяну, тепер " SEI NE " - вимов.Сейн- Сян.

Другий легат Kpac спацифікував племена поміж ріками Льоарою і Ґароною. Як бачимо, повстала ціла Галія, але осібно, не обєднано. Кожне племя билося осібно, цього хотіли римляни, (ібід кн. III.). Скільки галів вимордували римляни, Цезар не подає. Записав лиш, що мале гальське племя етуатутів вирізано майже до ноги, а 53.000 живих продано на ліцитації в раби до Риму своїм воякам, (ібід). Ціла Галія лялга скривавлена до стіп Цезаря.

Щойно тепер зрозуміли биті гали, що вони стратили волю і стали рабами жорстоких римлян. Щойно після пацифікації друїди, які пережили різню, почали взивати галів до едности в 55. р. Як повільно і тяжко думали тоді гальські вож-ді і жреці, щоб зрозуміти таку звичайну правду, що "в ед­ности сила". Щойно римський обух, що немилосердно ударив їх по головах, заставив галів думати. Ца жаль, за пізно прийшла їм та думка. Ціла Галія була спльондрувана, ограблена, міста й твердині спалені, молодь вибита в трилітних боях, страчена зброя, яку гали виковували руками в кузнях. Були теж знищені кузні і ковалі. Хоча запізно, а все таки гали додумалися до рбеднання усіх своїх верств і племен в одну цілість - партію.

Ми, нащадки галів, не зуміли піднятися до рівня їх едности на Руси, хоч грецький молот бив по головах русів печеніжським, половецьким, татарським, польським, а пізніше московським молотом. Ми до нині не усві­домили собі, що ніякий бунт проти свойого проводу, від зараня історії, аж по сьогоднішний день, не відбувся без чужих впливів і грошей. Ми не зуміли додуматись до тої льогіки 200 літ пізніше за козацьких часів. З поміж многих, огидливих фактів тих часів, наведу останню драму - часи Мазепи. Палій провадить до атаки проти шведів і запорожців Гордієнка, своїх козаків. Ви­ривається в запалі вірности Петрові перед московські лінії. Шведська гармат­на куля відриває йому праву ногу. В січні 1710 р. Палій помер, але Петро виграв полтавський бій. Найближчий після Орлика, однодумець Мазепи, пол­ковник Галаган, зраджує Мазепу і переходить до Петра, уже після злуки Ма­зепи з Карлом, Перебігаючи до Петра, захопив в полон кількадесяти шведів.

Тому, що Галаган був колись запорожським полковником, знав запорож- ські звичаї, степи і дніпрові плавні. Петро призначив його чигиринським пол­ковником і дав йому завдання переслідувати запорожців Гордієнка, яких зви­чаї і хитрощі знав Галаган. Його післав Петро з двома охочекомонними пол­ками на поміч моск. полковникові Яковлеву, який не міг здобути Січи.

Пригляньмося до подвигів Яковлева: Наперед вирізав і спалив запорізьку місцевість Келєберду, де вирізав безборонних жінок і дітей. Після Келєберди прийшов від Переволочну, здобув її і вирізав около 5. 000 душ на­селення. Дня 10.У. почав громити з гармат Січ, в якій було лиш 1.000 запорож­ців, переважно старих і калік, бо всі молоді і здорові були з «Гордієнком коло Мазепи. По двох днях оборони Січі, запорожці під проводом наказного кошово- го Вогуша, покинули в ночі Чортомлицьку Січ і перевезлися на острів Старе Городище, де була Січ за часів приїзду до неї Лясоти. Вони перевезли за ніч гармати і амуніцію і поновили вали. Тепер москалі мусіли атакувати запорож­ців човнами. Дня J4. У. запорожці убили три сотні москалів, одного полков­ника і кількох старшин. За чотири дні москалі мали понад 700 убитих. Яков­лев хотів вже покинути облогу, коли прибув Галаган з двома полками. За допомогою Галагана відшукано багато похованих запорожкьких човнів і мос­калі висадилися на острів. Запорожці боронилися дальше та серед найбільшого бою, на окопи наскочив Галаган і почав кричати; "Цілую вам хрест (присягаю) товариші, що нікому з вас не впаде волос з голови, як зложите зброю". Запо­рожці повірили; це ж був їх старий січовий полковник і зложили зброю. В тій хвилі кинувся на них Галаган з москалями і почали різати безборонних. По­над ЗО запорожців скочило в ріку Скарбну, переплили її і схоронились в плавнях. Дуже старих, калік і ранених москалі помордували, а відтак мертвих повішали на шибениці, прикріплені до плотів і пустили плисти Дніпром (так, як менші- ков під Батурином), на пострах запорожцям, що рибальчили в плавнях. Гала­ган з Яковлевим спалили усі курені враз з славною церквою. Вони розрили січовий цвинтар, а кости отамана Сірка розкинули по степу. Цар Петро, за вірну службу, подарував Галаганові село Боровицю.

Може когось цікавити, чому не було зову братньої крови - еД- ности, хоч такої, як в галів 56. р. до Xp..на Руси і в козаків? Ось відповідь: 1. Ми не мали своєї національної UepKBH,' ні своєї історії до XX. стол. Брак рідної Церкви і рідної історії не витворив своєї традиції, тобто звязку теперіш­нього з минулим. Світле минуле витворює національну гордість. Національна гордість враз з національною Церквою витворює сильне почуття національної чести, кличем якої є: "Бог і Вітчина". Національно гордий _за своє минуле не ¹ упідлиться, буде примирати з голоду, але не піде служити ворогові., не змі­нить віри і мови. Не буде починати будувати держави від себе, свойого села, чи партії, а буде навязувати до традиції, яка не розбиває, а єднає націю, ці- лею Бог і Україна, усіх, не партій.

Чому в козаків була національна гордість супроти поляків і бісурменів, а брак почуття чести і пошани до своїх братів і старшини, та по- шана-плазування і брак національної гордости і чести супроти москалів? Після прилучення України до Литви та після упадку Галицької держави, грець­кі патріярхи називали Московщину "Великою", а Україну "Малою Россіею". Київські митрополити, ставленики грецьких патріярхів, почали уважати мос­ковських царів самодержцями і покровителями всіх православних на сході Ев- ропи.

В 1674 р. архимандрит Печорської Лаври- українець Ґізель видав без наказу з Москви першу "Історію України" під назвою "Сінопсіс". В тій історії Ґізель писав, що спадкоємцями держави Володимира Великого, тобто Великої, Малої, Білої і Галицької Poccii є московські великі князі і царі. Він вивів в тому "Сінопсісі" ґенеальоґічну таблицю від Рурика, аж до царя Олексія і імператорки Катерини II. Про знищення Києва Боголюб- ським, про Галицько-Волинську державу, про козацьку державу Богдана в Сінопсісі не згадано. "Сінопсіс" - це був підручник історії для шкіл України, а всі тодішні школи були церковні. Від тоді в школах України, крім псалтиря, вчили історію "усеї Россії", а "Малая і Белая россія" були лиш частинами "Велікой". В тому часі лиш на Лівобережжі було 866 церковних шкіл. Від 1674 до 1823 р. перевидано Сінопсіс 32 рази, в загальній кількости понад 300.000 примірників. Зрозуміло, чому Іван Ніс зрадив Батурин, Галаган - Січ, митроп. Кроковський з цілою капітулою - виклинав Мазепу, свойого добродія і ктитора церков, чому Теофан Прокопович лизав чоботи Петрови, чому Самуїл Миславський увів в 1784 р. до церков і шкіл України московську мову, чому в Галичині "Сінопсіс" виховав москвофілів. Усі ті зрадники виховані на "Сі­нопсісі". діляли з переконання, як патріоти Велікой Россії, а не України.(314 "А" і 314 "Б").

Повертаючи до Галії, пригадуємо, що в 55. році Цезар вибрався походом за ріку Рен, бо гальські племена (бельґи) разом з ґерманами?ішли на допомогу гальським племенам. Цезар легко розбив заренські, незєдна- ні племена. В серпні він повернув в Галію і задумав покарати анґл. галів за допомогу венетам, яких греки називали "приданами", шо ділилися на бага­то племен. Але приданці боронилися завзято, а зближалася зима. Цезар перервав війну і повернув в Галію. (Коментарі кн: 4 - 5). За зиму він побу­дував в Талиській Венеттії і Арморикії (Поморю) 800 босвих кораблів і 54 р. ударив на Англію. Цридани виділи ті сили і не ставили опору римлянам. Цезар заложив укріплений табір над рікою Тамізою і назвав його "LONDYNUM',' залишив в ньому залогу, наложив на приданів донину, взяв заложників, поли­шив теж залоги в Галії і повернув в триюмфі до Риму, (ібід кн. У.). За ті два роки друїди і бандуристи потаємно обєднали галів. Гали горячково доз- броювалися та таємно вишколювали молодь у володінні зброєю.

Як Цезар залишив Галію, два вожді тривірів і ебуронів в союзі з іншими племенами напали на римський легіон, що стояв залогою і вирізали його до ноги. Лєґіон числив 6.000 людей. Ділився на 10 когорт по 600 людей. Це була найменша самостійна тактично-боєва одиниця. Командантами когорт за Юлія Цезаря були т. зв. "трибуни". Легіоном командував легат. Когорта ділилася на три "маніпули" по 200 людей. Маніпулою командував старший центуріон. Маніпула ділилася на дві центурії -сотні (CENTUM - 100) Центу­рією командував молодший рангою і літами служби центуріон. (4. т. 19 ст. 464 - 518).

Другий, нападений римський лєґіон окопався і боронився кілька тижнів, аж прибув з допомогою Цезар. В 53 р. відбувалися великі бої. Гали перейняли римську тактику бою, здобули багато римської зброї. Цезрр, діс­тавши підкріплення з Риму, розбив в жорстокому бою злучені сили тревірів і ебуронів, спалив їх краї і вирізав мешканців. Того року Цезар мордував друї­дів, де тільки їх захопив, за те, що закликали галів до опору і єдности. ( ібід кн: УІ).

По цьому погромі галів, Цезар був певний, що гали більше не повстануть. Він знова залишив залоги, а з рештою війська повернув на зиму до Італії. Гали на те чикали. Ціла Галія повстала проти римлян. Рим мав в Італії і підбитих краях добре наладнану, кінну пошту. Цезар почав стягати нові сили на війну проти галів. Він післав послів до т. зв.(німців ще тоді в Европі не було) "ґерман"з великими сумами грошей і запевнив поміч їх ка­валерії. На цей раз гали запросили на допомогу бельґів. Гальське BOLG - вимов. BALG - це ма точник, сполука, посвоячення. (257.ст. 42.)У проводі повстання Галії став молодий вожд "авернів" здібний і відважний, що нази­вався по гальськи VERCl N-GETQ - Rl X- U^e імя, мабуть, означало верховний -ґетів- король, Гальське ''RlGri " - король. Римляни вимовляли "GH" як "X". Галів до Геродота греки називали ґетами. Ґети і гали були високі, білі, ясноволосі, балакуни, сварливі, легко знеохочуючі (невитривалі), від­важні, люблячі вигоди і пропадали за вином. Одні і другі ішли до бою ще в У. ст. до Xp. без сорочок. Ґети зі співом. (165. ст. 22 - 25). Верцінґеторик напав на римський леґіон, що стояв залогою в теперіш. Орлеані (Ґенабі) і вирізав до ноги. Твердиня - город в галів звався " 0P∣ DA " наше охорона. (Від того назва "опуд" - охорона збіжжя перед птицями). Вирізав також римлян, залогу другої опіди, тепер. Клярмонт ( GEORGOVI А). Та нагло дізнався, що зближається Цезар з військом і прямує на його рідне племя авернів. Він відкинув Цезаря, але Цезар дістав підкріплення. Верцінґеторик відступив до здобутої на римлянах твердині Ґеорґввії (Юріївки - Клярмонт) в землі племени бітургів. Цезар пігнав за ним і з властивою йому бравурою ударив на твердиню. Цезар не сказав, яку штуку придумав вожД галів, але признався, що гали перший раз в його житті розбили римську армію, яка по­чала утікати. Від катастрофи - розгрому уратував Цезаря X. - тий, урюбле ний Цезаром, бєґіон старших, загартованих в боях, ветеранів. Вони утвори­ли замкнене коло, билися до останку і дали час Цезареві спинити утікаючі лєґіони. З Х-того легіону перебилася мала горстка римлян. Цезар відступив за ріку Льоару. Верцінґеторик пігнався за ним, але не знав, що Цезар одер­жав підмогу... Він був певний перемоги і заатакував римський табір. В роз- гарі бою ударив в плечі галів допоміжний римський леґіон, що його Цезар сховав в лісі. Цезар виграв битву. Верцінґеторик відступив до краю племени мандубіїв, до сильно укріпленої "опіди" зв. галами Алесії. Це було на ви­сокій з верху, горі, (Плискуці) сильно укріплене місто.

Цезар, вибираючись на галів, вислав послів з золотом до пле­мен, що жили на схід від ріки Рену, щоб найняти багато кавалерії. Цезар та Тацитом назвав їх Германами? (312. т. УП). Джерела твердять, що ґер - мани в І. ст. по Xp. кавалерії не мали. Вони, як і москалі, навчилися їхати на конях від наших предків. Кінь - це мешканець буйнотравних степів. Дуже можливо, що це були кельто-гальські племена, що компактною масою замеш­кували Цоморя до ріки Везери, Баварію, Саксонію і Туринґію. Римляни нази­вали усі народи, що жили на схід від Рену - Германами, що появились в 1. стол. по Xp. Одначе в тому часі кавалерії вони не мали.

Арміній, вожд хе-русків, що розгромив римські леґіони Квін- тілія Bapa, був кельто-галом, вождом прасловян, не ґерманів. Гальське "ARMUM " - це герой, вожд, боевик, лицар. Римське ARMI NI US це гальське " ARMUM" (257. ст. 20). Тацит (жив 55 - 120 р.), що перший писав про гер­ман взагалі, не відріжняв їх від прасловян. Він говорить; що ґермани і кельти е подібні до себе звичаями, убранням і мовою (26). Він причислюе племена хатів (CHATI ), що жили в теперішній Гесії, чавсів, що жили при гирлі ріки Везери і їх південних сусідів над тою рікою, херусків (армінієс), саксів і турів та бастарнів до ґерман тоді, коли це були кельто-прасловянські пле­мена (ібід). Гальське CBE - вимов. СНЕ-хе - це звідун, пластун, розвід­ник, чатовий (чатує на когось),(257. ст. 72). RUG вимов. RUCHG - наше руск. Xe-руск—це русків звідун. Я зазначував, що ріка Везера бере назву від визирати, чатувати із за ріки на ворога (римлян, ґерман).

Цезар міг помилково назвати кінноту кельто-прасловян, Гер­манською. Я відійшов від теми, щоб вказати на дуже велику правдоподібність, що поморські гали за золото били французьких галів, як пізніше наш Свя­тослав за золото бив болгар.

Верцінґеторик вислав послів до всіх племен Галії з зазивом скинути римське ярмо або вмерти за волю, а сам з військом замкнувся в Алесії, очікуючи допомоги. Цезар зібрав під Алесією одинадцять Легіонів. Навіть з такою силою він не міг здобути так укріплену і тяжко доступну твер­диню з вождом міри Верцінґеторика. Цезар постановив взяти твердиню хит - рістю і голодом. Він був ґеніяльним вождом. Наказав військові вирубати ліс з трох сторін Алесії і з того дерева побудувати доокола Алесії дві високі стіни з оборонними вежами. Ті стіни з оборонними вежами були оборонними двосторонно: від Алесії і з зовні. В середині, між обома стінами, на около 50-метровій площі був табір римлян. В Алесії повинно бракнути харчів. У той час прийшло на допомогу багато Германської ? кавалерії. Цезар сховав її лісах зі сходу від Ґерманії, де він не вирубав ліса.

Верцінґеторикові ішла на поміч ціла Галія. Цезар в кн. УІ1. подає, що на допомогу ішло 200.000 добре узброєних галів. В Алесії з Bep- цінґеториком було около 50.000 бійців, що давало відношення приблизно чоти­ри галів на одного римлянина. Гали були такі певні перемоги, що не виси­лали ніякої розвідки. їм в думку не приходило перешукати східні ліси, де було заховано велику кінну армію ґерман. Гали мали коней, але до здобуття римського табору кавалерії непотрібно. Тому, що римські лєґіони були також піхотою, гали були певні побіди. Гали не знали тайни воєн, що битви виграє геній вожда, тобто його стратегія і тактика. Згідно з предбаченням Цезаря, гали ударили з міста і поля на римський табір. В розгарі бою ударила в плечі галам наймлена кавалерія і почала рубати заскочених несподіванкою галів. Галам не було де скритися від кінноти на вирубаних просторах. Майже по­ловина з 200.000-ної армії галів зістала вирубана або взята в полон. Решта розбіглася. Це був найстрашніший погром галів. Верцінґеторик сховався зі своєю армією до Алісії, але в твердині настав голод. Цвзар проголосив, що коли Верцінґеторик віддасть себе добровільно в полон, а гали зложать зброю, він їх випустить на волю.1 Верцінґеторик, щоб не наражувати товаришів зброї на безвиглядну смерть здався на волю Цезаря.

Відчинилась брама в твердині і гальський герой в повній зброї виїхав на коні, проводжений грімким криком друзів, що стояли на валах твер­дині, словами: "пращай батьку". Цезар розумів той дружній біль побідженого, але непереможеного народу. Він хотів хоч в дечому утишити розпуку народу і додержав слова. Обеззброєних галів випустив на волю. Верцінгеторик пі­д’їхав до сидячого Цезаря, окруженого полководцями, зліз з коня, поклав на землю свій щит, спис і меч, склав руку на руку (під пахи) і чекав смерти. Його кінь легко заіржав над його головою. З валів твердині дальше лунав крик "пращай батьку". Цезар не вбив Верцінґеторика, відчуваючи в душі пошану до гальського Цезаря. Взяв його до Риму і він мусів іти з іншими галами за тріюмфальним возом Цезаря. Це було 51. р. до Xp. Перебував в тюрмі шість літ. Цезар не хотів його вбити. (Коментарі кн: УП.).

Коли вбито Цезаря (15. ПІ. 44. р. до Xp.), заговірники вбили теж Верцінґеторика, боячись, щоб підчас замішань в Римі він не утік і не підняв повстання в Галії.

Галія була криваво покопана і обеззброєна. Цезар наложив на Галію контрибуцію, у висоті 40.000.000 сестерцій, яку взяв собі. Цезар став найбогатшим громадянином Риму. (4. т. 4. ст. 575).

За кілька мільйонів Цезар найняв з воєвничих галів кілька легіонів і від тоді гали йшли за римськими орлами в Малу Азію, Африку, Гер­манію, Балкани і Дакію. Від тоді воєвничі гали клали свої голови за Рим, так як ми за Московію і Польщу.

Заходить питання, чому гали програли війну, хоч були воєвничі, відважні і мали в четверо більші сили, як Рим? Римляни перші в історії Ев- ропи впровадили сталу, фахово вишколену, платну армію, зі строгою дисцип - ліною, з однаковим узброєнням, означеними правилами бою, з одним начальним командуванням. Лєґіонер підписував контракт на 20 літ. Він одержував від держави повне виеквіпування, за яке йому що місяця відтягали, в малих ра- тах, з його платні. Крім платні, діставав харчі і що якийсь час, військові, окуті сандали. Після двадцятьлітної служби, одержував около 10 гектарів землі наділу в підбитих краях і римське горожанство, заслужену зброю і не­велику досмертну пенсію. Римська армія, до нападу кімрів і тевтонів, скла - далася з римських горожан. Літом вони провадили підбої чужих країв, на зиму повертали до своїх родин. Горожанські легіони одержували в зимі даль­ше свою платню, але харчувалися в дома. До бою йшли рівними лавами.

Узброєння: І.-спис з двометровим ясеневим держаком. Вістря списа мало 20 Цм. довжини і 15-центиметровий стрижень з мягкого заліза, грубини олівця і 5 цм. вістря, грубини около двох цм. з твердого заліза (остре, мало зазубці). Кинене в щит ворога, глибоко вбивалося, стрижінь гнувся і дер­жак волочився по землі. Ворог мусів відкинути щит, а тоді римляни, що мали щити, кололи і рубали мечами незаслоненого ворога. Другою зброєю був обо- січний, остро закінчений меч глядіюс. Маючи в руці щит, "ґлядіюс" і пан - цир, що заслонювали тіло, римляни різали мечами ворога, а самі лишалися майже не пошкоджені. Тому пять легіонів римлян побило в першому зриві око­ло 100.000—ну нездисципліновану армію галів. На голові лєґіонер мав заліз­ний шолом, з залізними наушниками, нащочником і нашийником. Не закрита шоломом була лиш прорізка на очі. На верху шолома було кільце, в яке входив ремінь і в поході лєґіонер носив шолом на плечах. На грудях і плечах до пояса був сталевий панцир. З панцира звисали окуті бляхою ремінні паси, що заслонювали воїна майже до колін. Оборонною зброєю був щит, що називався "скутум". Після розгрому римлян галами 390 р. до Xp. римляни

узброїли свою армію в довгі, подібні до талиських, щити, що мали форму розтятої на половину - рури. Щити робили з легкого осикового або липового дерева, обшивали полотном, а опісля грубою воловою шкірою. Краї щита бу­ли обтягнені бляхою. Легіони лучників, не мали щитів і списів, лиш мечі і луки та стріли.

Кимери, кельто-гали, даки, траки і наша Русь до X. ст. ішли до бою купою, якою тяжче командувати вождеві. В гурмі людей дисципліна слаба.

Вони примінювали більше тактичну хитрість, заманюючи ворога в засідку. Римляни знали докладно їх тактику. Відносно галів, римляни при­мінювали тактику пробитися в центрі на їх запліччя. Гали заламувалися пси­хічно і безладно утікали, що приводило їх до великих страт. Це повторилося 1200 літ пізніше в бою Ярослава з Болеславом 22.УП. 1018 р. над рікою Бугом. Болеслав мав 300 кінних німецьких колійників і 500 кінних мадяр. Ярослав мав більше війська, як Болеслав. Ярослав мав також полк варягів - шведів. Атак німців і мадяр пробився в запліччя армії Ярослава, чим викликав панічну утечу руської армії. Паніка була така велика, що Новгородський літопис і т. зв. "Сказаній Якова" говорять, що Ярослав прибіг в Новгород лиш з 4 воїнами. (Новгородський літопис"Полное собраніє русских лутописей". М. т. 7-8.1962).

Вже 2.000 літ полководці студіюють військову тактику і страте­гію римлян, як і Наполеона, Гінденбурґа, Патона і ін.

Приглядаючись до організації римської армії, варта згадати,що гетьман Павло, як військовий фахівець, добре знав історію військовости Риму і плянував, за римським взором, творити кістяк української армії т. зв."Віль- ного Козацтва" універсалом з дня 16.X.1918.p. (110. Ст. 252. т. II. Н.Й. 1954). Він плянував зробити з козаків стале, дідичне, елітарне військо. Козаки після однорічної служби, мали держати в дома однострій і зброю і що року, в осени, після полевих робіт, мали переходити одномісячний вишкіл для вивчення по­ступу воєнної техніки. Вільне Козацтво мало мати піші, артилерійські, пан­церні і летунські полки, Така армія не обтяжувала б бюджету держави і булаб завсігди готова до здавлення всяких бунтів. До 24 годин козачі полки могли вступити в дію там, де по радіо наказував гетьман.

Щвайцарія, після І. світ, війни увела в себе військову систему римської держави з перед 2.О0О літ. Тому швайцарський франк е стабільний, податки низькі, бо військовий бюджет не зуживає великих сум. ІИвайцарська армія є сьогодні одною з найкращих в Европі.'

Паші соціялблазни не позволили гетьманові поставити України в ряд передових націй Европи. Замінили завіти Бога на кличі Маркса, повалили зорганізовану державу, розбили націю на партії і верстви, покликали на поміч обох ворожих сусідів. На "Трудовому Конгресі" в Києві 25.1.1919 р. голова Директорії-Винниченко звітував: "Недовго перед повстанням (бунтом) проти гетьмана, між українськими соціалістичними партіями і представниками ро­сійських большевиків Мануїльським і Раковським прийшло до порозуміння-сою­зу" (І. Мазепа - "Україна в огні й бурі революції т. 1. ст. 89). Винниченко у свойому творі "Зідродження нації" (ст. 157 т. III.) додає: "І. точка договору: "большевики, для координації повстання згоджувались піддержувати "бунт" усилениям своєї діяльности на фронтах, щоб тим звязати руки німецько-геть­манських військ. Координація бунту соціялблазнів з большевиками доказує, що договір був військовий і політичний, тобто покликання на допомогу Москви —Леніна. Це доказує, що наші соціялблазни не мали ніякого почуття націо­нальної гордости і чести. Собака має її більше, бо боронить свою буду від чужого. Другий соціалблазень вже в початках травня 1919 р. навязав звязки з Пілсудським при допомозі ZAGLOBy MAZURKI EWI CZA, якого вислав Піл- судський перед офензивою Галлера і в Чорнім Острові був укладений тайний союзний договір (227. ст. 392). В^же тоді була вирішена доля Галичини.

Нині ми співаємо: "Боже здійми з нас кайдани", які наші про­відники наложили на нарід марксівськими кличами і бунтом, а самі вивтікали за границю або пішли помагати Москві. Не народ завинив за своє поневолення, а провідники, що потоптали "Завіти Бога".’ Горе не порідженим, бо наш на­рід, стероризований соціалізацією землі і соціялблазнами, в 90 % хлібороб­ський, в обороні рідної землі не станув, бо не мав землі. Горе народові, що в історичних переломових моментах має провідниками партійних загорільців, вічних революціонерів-бунтарів, що уміли валити, а не мали поняття, як буду- вати державу.