XXI. Історичний розвиток ради старшини в часи Гетьманщини. Зміст П діяль- ности в цім періоді української історії. Класовий характер цього інституту.

Рада старшини — інститут, що його в цій роботі я розглядаю, починаючи з повстання Б. Хмельницкого, тобто з доби, коли Україна стала державним організмом і коли й рада старшини стала одною з його центральних уста­нов,— мала своє зародження й свою історію задовго до цього часу.

Таким чином, на зорі історії й організації козацтва, чи принаймні на початку його організації в сталу громаду (бо перші кроки історії козацтва для нас неясні і неясно, чи були в добу вільних ватаг степових здобичників подібні організації; мабуть, можна гадати_; були тільки зародки їх у формі нарад ватажків), — ми знаходимо раду старшини; хай ще в примітивному вигляді, але вже як впливовий інститут.

В історії козацтва Городової України, що розвинулася з Січі і поруч із нею, ми/ також бачимо старшинську раду. Ми бачимо її в формі штабу ще за Оришевського^с). Року 1617 вона виступає під назвою „рада гетман­ская зуполная", як судовий орган⁷). Року 1619 вона провадить переговори

^,) Ibidem, с. 38 ’) Ibldcm, с. 154. ³) Ibidem, с. 38. ⁴) Ibidem. ¢. 154. ⁵) Русская

история т. П, с. 175. Вид· 7. ^dJ Η.

з польськими комісарами¹)· Вона чинить в ЗО pp∙ XVIl cτ.^a). В цей час вона позбавляє гетьманства Томиленка³). При виборах гетьмана вона взагалі грає впливову, раз-у-раз вирішальну ролю. Це дало Боплянові право казати, що гетьманів обирала старшинська рада ^l).

У цей час старшинська рада є орган верхівки городового козацтва. Якщо козацтво акад. Покровський міг визначати, як напівпоміщиків, то козацька старшина була зверхньою верствою цієї кляси, верствою економічно-близь­кою до середнього землеволодіння дрібної шляхти, дарма що її не зрів­няли із шляхтою в правах на землю і на участь у владі. Економічна можність козачої старшини ставила її в становище найреакційнішої верстви козацтва — адже їй було що згубити, коли б не вдалося повстання і це визначає її ролю, і ролю старшинської ради, в цій добі української історії. Ця роля відома читачам послідовного оповідання українського історичного процесу в „Історії України-Руси" акад. М. Грушевського. Це було примиренське ставлення до польського уряду, опортунізм, а раз-у-раз і зрада козачих інтересів.

Повстання часів Богдана Хмельницького принесло ряд змін в організації козачого війська. Для ради старшини це повстання, що призвело до утво­рення нової української держави, принесло передусім перетворення цього інституту з органу козачої організації на орган центрального держав­ного управління. Це, певна річ,’ несло за собою поширення компетен­ції, а разом із цим і політичного її впливу. Старшинська рада в перші роки повстання є постійний державний орган, що вирішує — так можна твердити — важливі державні справи. Я не буду тут наводити згадок про її діяльність у цей час. бо це без потреби примусило б мене повторюватися: в поперед­ніх розділах цієї праці читач бачив численні згадки про діяльність старшин­ської ради в ці часи. Акад. М. С. Грушевський цілком до речі в І ч.

*) М.С. Грушевський, історія Україии-Руси, т. Vil с. 286, прим. 3. ’) Η. П. Ва­силенко. Op. cit. с. 384. ³) ibidem, с. 407. «) ibidem, с. 356.

мас, „черні'* — передусім нових покозачених груп селянства — раз-у-раз ішли тепер вже в розріз із політикою гетьмана та старшинської ради. Ми бачимо, що „чернь** не один раз виступає супроти цієї політики. Найяскравіше ці непо­годження й боротьба виявилися в вересні 1651 р. в Білій-Церкві. Події ці відомі з загальних курсів, зокрема тепер їх докладно описує акад. М. Гру- шевський. Вони призвели до розриву гетьмана і старшини з черню, а у зв'язку з цим і до зменшення впливу генеральної ради.

Інтересно, що це не спричинилося до підсилення ролі ради Старшини, як це мало б, здається, статися. Історики України відзначають, що останніми роками гетьманування Б. Хмельницький правив і без генеральної і без стар­шинської ради.

Ці твердження дають справді підставу для того, щоби визнати, що зна-^ чіння старшинської ради за останніх років Б. Хмельницького підупало і саме проти цього заперечували і протестували її члени. До певної міри поясню­вати цей факт можна прагненням гетьмана до саі^овладности й його дина­стичними намірами, що в них не заінтересовані були широкі кола старшини.

') А. Ю. и 3. P., Додаток до т. XI, с. 750. *) Ibidem, с. 745. ⁹) Ibidem,

т. IV, 43.

лютної монархи, з військовою диктатурою на чолі**... ^,). Останні роки геть­манування Б. Хмельницького саме А позначаються тим, що він усвідомив ці ідеали й прагнув закріпити за своєю фамілією гетьманський уряд нової дер­жавної орган'зації. В цім його, очевидно, не підтримувала рада старшини,— чи принаймні не вся підтримувала, бо на'певний гурток він таки мав спи­ратися,— і члени її в особі Тетері й Виговського протестували супроти зменшення впливу ради старшини. Відомо також, іцо пропозиції Б. Хмель­ницького, обрати на його наступника Юрка Хмельниченка поставила опір певна частина старшинської ради.

Іван Виговський, що його обрали на гетьманство після смерти Б. Хмель­ницького, обіцяв змінити це становите і правити разом із радою старшини. „Безъ вашего войскового совѣту, звертався він до старшинської ради, ника­кихъ дѣлъ дѣлать не буду**. LJe є певна деклярація і певне формальне зобо­в’язання. Виговський, скільки можна міркувати з відомих матеріялів, того зобов'язання справді додержував. За його правління часто збиралася і велике значіння мала старшинська рада. В ній тепер найвизначніша роля належить групі, що підтримувала Виговського, групі зв'язаній із старим, передреволю­ційним ладом, бо її члени здебільшого були із старої шляхти, покозаченої, як і сам Виговський, уже під час революції; тій групі властиві були тенденції реакційні, прагнення повороту, принаймні часткового, до старих порядків. LJe вона була творцем відомих Гадяцьких пактів, іцо на них не пристала навіть більшість козацької старшини. Реакція була надто. передчасна, традиції повстання ще досить міцні, старшина в масі ще не оформлена в цілком окрему економічну групу.

Опріч старої шляхти Виговського підтримують — це видко з оповідання про збори старшинської ради у травні 1659 р. в Чигирині²), що його я вже вище наводив, — і „рендарьґ*, тобто в обставинах того часу найзаможніша й найміцніша група української буржуазії. Ця група, ці.,рендары" умовляють гетьмана не зрікатися булави; як видно, інтереси цієї верстви розходилися з протиурядовою — за Виговського — позицією дрібного землеволодіння, кляси козацтва.

Я вже розповідав про інтересну позицію Виговського в його суперечках і і „кошовим гетьманом'* Барабашем—вона яскраво ілюструє його ставлення до старшинської ради. Барабаш та Пушкар, як відомо, обстоювали чорну козацьку раду, а Виговський пропонував розглянути непогодження „при всей старшинѣ*¹, тобто на зборах ради старшинської³). Ще виразніше каже листу-

’) Русская история т. II. с. 191. Вид. 7. ’) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 308

Прнказн. Стола Разряда, л. 372. ³∣ Ibidem, Столб. № 407, Білгор. Стола Разряда, л. 76. вання Виговського з Цецурою: 10 вересня 1659 р. Виговський писав — «пометай на тое, же не я вашими рядилъ полками, тилко вы на все мене радили, а я все на волю вашу здаѳалемъ" ^,)∙

Падіння р. 1659 Виговського призвело й до усунення від державного керів­ництва Україною-Гетьманщиною, а значить і від участи та впливу у стар­шинській раді, групи зв'язаного із старим ладом православного українського шляхетства. Його спробу почасти реставрувати старі порядки не піддер­жало козацтво, а також і велика частина козацької старшини, іцо з того козацтва вийшла і (примушена затаювати царські грамоти на землі та маєт­ності) не була ще цілком економічно від нього відокремлена.

За Юрка Хмельницького а ради старшини вийшли ці прибічники Вигов­ського; участь у раді їм de jure заборонили статті 1659 р. у Переяславі; але рада старшинська й далі грала впливову ролю, як установа державного управ­ління. Ще р. 1657, коли обіцялося Богданові Хмельницькому на старшинській раді в Чигирині обрати Юрка по смерті батьковій на гетьманство, народня пісня вкладає в уста її учасників обіцянку: „Будем, говорять, попліч його дванадцять персон сажати. Будуть його добрими ділами наущати"...²).

Коли Юрко Хмельницький став за гетьмана, поруч нього міцну позицію· мала рада старшини, бо від неї дуже залежав цей гетьман. У царській гра­моті з 26 липня 1661 р. наказному гетьманові Я. Сомкові зустрічаємо пові­домлення, що до Москви писав Ю. Хмельницкий, виправдуючи свій перехід до Польщі, про те, що „буде что имѣетъ ему гетману по принужденію Заднѣпрскихъ полковниковъ учинитися и принужденію ихъ повинутися и намъ бы великому государю... въ томъ его неьолномъ принужденіи на него вины не имѣти"³). На Україні про цю залежність знали. Лівобережний наказний гетьман Я. Comko казав про Ю. Хмельницького, що цей „самъ... не воленъ в себѣ, владѣютъ имъ и всѣмъ войскомъ при немъ будучемъ Носачъ да Грицко· Миргородцкой, да Грицко Гуляницкой" '), тобто вища старшина, члени стар­шинської ради. На думку Сомкову, це вони эаваджають російській орієнтації Хмельниченка, і „какъ де Юрьи Хмельницкой великого государя пэдъ высо­кою рукою будетъ въ подданствѣ по прежнему, и ему Юрью надъ полковники быти владѣтельну"...⁵). Очевидно, залежність Юрка Хмельницького від старшин­ської ради була явна і ясна для всіх.

Інтересно, що поруч цього гетьмана, як його керівників, Comko називає групу сподвижників Виговського; як видно, після переходу до Польщі вона,. і генеральний писар П. Тетеря, знову забирає силу. Року 1663 навіть усунули не­виразну постать Богданового сына і на чолі Правобережної Гетьманщини бачимо· представника найреакційнішої частини козацької старшини—шляхтича П.Тетерю.

Інші зміни приніс 1663 р. на Україні Лівобережній. Тут Запоріжжю та козацтву рядовому — „черні" вдалося скинути ставленика лівобережної

’) А. Ю. и 3. P., Дод. до т. VII, с. 310. ’) Истор. пѣсни Малор. народа съ объясні

В. Антоновича it М. Драгоманооа — т. І, в. І, с. 121. К. 1875, *) А. Ю. н 3. P., т. V, с. 77

«) Ibidem. Дод. до т. VII, с.е. 332-333. ^л) lb!dcm, т. V. с. 94. старшини Я. Сомка. На бурхливій чорній раді під Ніженсм старшина зазнала поразки, з нею криваво розправилися нові переможці. Але дрібна буржуазія, що захопила владу, здійснивши свій ідеал — пріоритет козацької, чорної ради, владу цю недовго мала в своїх руках. „Замість пограбованих, забитих та покараних — до останніх належав сам Со.мко з найближчими прибічни­ками — постановлено нову старшину, полковників „из гультяйства запорож­ского", що з „голоти" постававши за начальників, передусім намагалися матеріяльно скористуватися як мога швидше з влади, що дісталася їм, бог зна, чи надовго”, — каже М. Покровський ^,). Ця старшина Бруховецького збагачуючися й економічно зближаючися із старою лівобережною старши­ною, намагається правити, не скликаючи генеральної чорної ради, а обме­жуючись радою старшини. В однім додатку до досліду про „Генеральну раду” я наводив опорідання російського капітана Головача про інциденг, що стався

р. 1667 в Чернігові. На зборах Чернігівського полку один городовий отаман запропонував іти на генеральну раду. За це полковник Демко Многогрішний бив його та казав прилюдно: „пора де вашимъ казацкимъ радамъ перестать, а о войсковых де дѣлах бояринъ и гетман Іван Мартыновичъ, буде что надобно, станет де думать с одними полковниками без вашей козацкой рады” ²). Трудно яскравіше схарактеризувати ставлення нової старшини до козацької ради, її роз­рив із козацтвом, і зраду його, бажання відокремитися й правити через свій орган — раду старшини. Вплив і значіння ради старшини за Бруховецького виявив єпископ Методій Филимонович,, сказавши про перехід Лівобережжя до Туреч­чини „край Малоросійской измѣнилъ отъ того: какъ Брюховецкой и стар­шина измѣнили, такъ и край весь измѣнилъ”³). І справді, це факт відомий, що цей перехід і боротьбу з Росією ухвалила рада старшини.

Року 1669 заступив Бруховецького на Україні Лівобережній Д. Много­грішний. Читач моєї роботи знає чимало звісток про діяльність старшин­ської ради за цього гетьмана. Я хочу тут додати про діяльність за цих часів старшинських *з'їздів. З'їзди старшини по великих святах до гетьманської резиденції, щоб привітати гетьмана і взяти участь в обміркуванні й ухвалі ряду справ державної політики, відомі ще за Б. Хмельницького. Я відзначу, тут з’їзд — „сойм”, у Києві в квітні 1650 р.⁴). У квітні найчастіше бувають великодні свята. Знову таки на Великдень 1652 р. збиралася рада старшини в Чигирині*). На Водохрещу наступного 1653 року знов був старшинський з’їзд⁰). Старшинський з’їзд збирався і за попередника Многогрішного — Бру­ховецького р. 1663 в Батурині, що правда, за пропозицією Росії і не на свята. Отже функціонування цієї форми зборів ради старшини не новина, але функціонування її за Многогрішного, і після нього за Самойловича та Мазепи, стає явищем постійним і регулярним. Можливо, це до певної міри пояснюється тим, що, більше даних ми маємо за ці часи, можливо, що нові

^,) Акад. М. Покровский, Русская история, т. II, с.с. 208 —209. Вид. 7. *) Op. cit.

с. 418 (170). ³J А. Ю. и 3. P., т. VII, с. 78. *) Акад. М.Гру шевський, Історія

Україии-Руси, т. IX, ч. І, с. 41 —42. ^,') Ibidem, с. 425. ^β) Ibidem, с. 471.

∖

розшуки доведуть існування старшинських з'їздів, як регулярних зборів по святах, і за часів Виговського, Юрка Хмельницького, Бруховецького, але за даними, що я їх маю, я мушу датувати регулярні збори в гетьмана по святах тільки з часів Д. Многогрішного, хоч, повторюю, на мою думку, можливо, що регулярно, збиралися вони й раніше.

На з’їзді старшинської ради на Різдво 1670 — Водохрещу 1671, як згадує один документ, був Батуринський війт, а разом із ним були „и іные многие розныхъ чиновъ Батуринския жители’* ¹). І якщо в данім документі не ясно, чю. були вони на раді старшини, то інший акт вказує на присутність саме на ній „всенародія" ²), тобто, очевидно, — міщанства, а ще один — що „войты и бур­мистры...— в Батурин съѣзжались⁴*³). На старшинському з’їзді в січні 1672 р. були „войты, бурмистры, магистраты, (?) и весь посполитой народъ^{0 4}). Усі ці дані свідчать про присутність на старшинській раді міщанства, чи Його ви­борних урядовців. Як постійне явище — присутність міщанства на старшин­ських з’їздах помічається саме з часів Многогрішного.

У науковій літературі вже відзначали, що Многогрішний спирався до певної міри на міщанство північної части Лівобережної Гетьманщини. Приєдную­чись до цього погляду, я підкреслюю участь міщанства у з’їздах старшин­ської ради за цього гетьмана, чим воно здобувало можливість безпосередньо впливати на напрям державної політики.

Інтереси цієї торговельної групи не завсіди збігалися з інтересами кан­дидатів на нове велике землеволодіння — козацької старшини і її верхівки зокрема. Цим треба пояснювати розрив Многогрішного із старшиною, її опо­зицію Йому й нарікання на нього старшинської ради, а згодом і переворот, що його вчинила старшинська рада. Зокрема нарікала на гетьмана верхівка старшинської ради, що мала постійно обмірковувати державні справи. „Вся де бѣда чинитца отъ гетмановъ, а не отъ нихъ старшинъ — казав на таємній нараді з російськими посланцями генеральний обозний П. Забіла 7 березня 1672 р — під час розриву гетьмана із старшиною⁵). Старшина шкодує, що гетьман до них „став непомірно жорстокий, не дає й слова сказати, б’є та шаблею py6ae^o...^с). Як відомо, переворот вчинила колегія генеральної старшини разом із деякими полковниками. Вона, ж таки, називаючи себе „Радою Війська Запорозького⁰ править Лівобережною Гетьманщиною до вибо­рів нового гетьмана. Спроба правити без ради старшини, принаймні без її регулярних і частих зборів у формі нарад генеральної старшини, спроба Йти проти кляси, що набирала щороку більшого економічного значіння та біль­шого політичного впливу — сумно скінчилася для Д. Многогрішного.

На Гетьманщині Правобережній року 1666 владу здобув П. Дорошенко. Політичний діяч часів Б. Хмельницького й Виговського, Дорошенко спирається

’) Додаток № 3. ²) Додаток № 4. ’) Древлехранилище РСФСР, Ки. №9. Малор.

Приказа л. л. 235 — 236.· ·*) Рукописи Судіенка, № 97, ч. II, с.с. 407—403. ^ъ) А. Ю и 3. Р.» т. IX, с. 678. *) Матвеевъ, Батурине к. переворотъ ІЗ марта 1672 г. — Pyccx.

Старина, 1903, № 10, с. 142.

на козацьку старшину та на верхівку козацької кляси. Якщо його не можна вже визнати за провідника інтересів українського шляхетства, що на той час на Правобережжі здебільшого вже цілком попереходило на польський бік, то далекий він був і від захисту українського поспільства — селянства, бо стану його він зовсім не хотів зміняти і, як відомо, призвів на Правобережжі до цілковитого занепаду, до тікання на Гетьманщину Лівобережну. Широку національну політику П. Дорошенка підтримувала козацька старшина та близькі до неї групи економічно міцнішого козацтва. Свій вплив ці групи знову таки виявляли через старшинську раду.

І справді, за Дорошенка маємо дуже багато відомостей про діяльність Правобережної ради старшини, що свідчить і про вельми впливове її стано­вище. Це П. Дорошенко казав, що,у насъ безъ совѣту полковниковъ и иного товарства ничего учинити не мочно'·... ’). Це він зауважував, що „по обык­новенію нашему, без воли рады старшины войсковые, творити мнѣ не подо­баетъ- [†]). Це про П. Дорошенка свідчила старшинська рада, що,,Cokolwiek I. P. Hetman czyni, to wszystko czyni za wiadomosci¾ і radq nasz¾, і nieczego zgo)a przed nami nie tai”³).

Загал рядового козацтва, що його руйнували війни П. Дорошенка, раз- у-раз був опозиційно до нього настроєний. Приміром, у червні 1672 р. чер­нець Гнат Грязний свідчив у київській Приказній Ізбі, що козаки „зовут ево, Дорошенка, в козацкую раду. И онъ де, Дорошенко, в раду к ним коза­ком не идет, опосаятца от них убойства" ’)· P∙ 1673 є повідомлення про те, що Дорошенко ухилився від генеральної ради і скликав раду старшини, де й поставив справи, що потребували розв’язання (стосунки з Польщею)*).

Ці відомості характеризують становище старшинської ради за Дорошенка, а самого гетьмана як виразника інтересів і бажань козацької старшини та близьких до неї кіл козацтва. Ця позиція € найхарактерніша для Доро­шенка; не міняють справи й останні роки його гетьманування, коли він, разом із Запоріжжям, виступає в ролі борця за чорну раду. Попередня діяльність цього гетьмана примушує оцінювати це як тактичний крок, що пояснюється складним і важким становищем Дорошенка. Я про це писав у праці про гене­ральну раду. Петра Дорошенка слід уважати за борця не за соціяльні здо­бутки й полегшення стану трудящих, а за широкі національні прагнення козацької старшини, за завершення політики Виговського, але з іншими силами й іншими шляхами.

Повертаюся до Лівобережжя. Уже перед обранням Самойловича тут позначився перехід до нових порядків. „Велике землеволодіння відродилося так само швидко, як і зникло", —каже акад. М. Покровський ’). Процес Його

відродження, чи скорше народження нового землеволодіння, розвинувся за Самойловича й Мазепи. Перед обранням Самойловича він уже розпочався. Підо впливом розвитку торгового капіталізму, розвитку грошового господар­ства погано пристосований до нової економічної ситуації козацький хутір поступався перед новим великим землеволодінням, що всілякими способами — люстрацію до них можна знайти хоч би в замітках Лазаревського — збіль­шувало свою економічну базу, підсилювало свої економічні позиції, руйну­вало й підкоряло своєму впливу своїх сусідів — дрібних землевласників з козацтва й поспільства.

За таких обставин падало значіння, дедалі меншав політичний вплив пере­можців 1648 р. — рядового козацтва. Його орган — генеральна рада збирається вже зрідка й тільки для паради. її ухвали підготовлюе Й передрішае рада старшини. Ще року 1669 старшина просила російський уряд, „чтобъ де чер­невой радѣ не быть, а быть бы на радѣ полковникомъ и старшинѣ"¹), тобто раді старшинській. І року 1672, перед обранням Самойловича старшина про­сила, щоб на виборах обмежитися радою старшинською — бути на ній.,пол­ковникомъ, сотникомъ, атаманомъ и инымъ началнымъ людемъ"^a). На ці зазіхання старшини козацтво, що після Бруховецького втратило свої полі­тичні позиції, могло відповідати лише окремими виступами, що їх зверхня група кваліфікувала вже як „бунти". Таких от бунтів, рухів „черні" боялася в січні 1671 р. старшинська рада. Вона ухвалює постанову захищати всіма силами й засобами панівні позиції своєї кляси: „будетъ гдѣ в котором мѣсте или в городе эаведетца какое дурно или бунт, и имъ всѣмъ на того итти и то дурное мѣсто снесть мечемъ и огнемъ чтоб впредь нигди никакова дурна и бунтовщиковъ не было"^я).

Перед виборами Самойловича стався такий виступ козацтва, коли воно вимагало виходу з Батурина старшини „въ полѣ на раду" (генеральну). „А естли бы де они, старшина, изъ города къ нимъ въ поле поѣхали, и Чер­касы бы де ихъ, старшину, побили", лаконічно, але виразно зауважує ніжен- ■ський воєвода *). Чернь хотіла такого стану, щоб „старшихъ бы всѣхъ перевесть; и имъ бы де было лутче и разоренія бъ имъ никакова и измѣны ни отъ кого не было"...⁵). Це повідомлення досить ясно характеризує настрій рядового козацтва. Але ще краще і ще яскравіше про настрої його й позицію поспільства каже нам такий документ. У квітні 1672 р. шляхтич П. Воро­шила, що їздив до чернігівського полку, оповідав, що „по местам де и по се­лам везде чернь съезжается: думают чтоб имъ попрежнему быть в вла­дение великого Государя, а их бы старшинамъ ими и козаками не владеть. И ожи­даютъ де они, чернь, от великого Государя грамоты, чтоб указал имъ быть на раде для обирания старшинъ; и имъ бы особе упросить у Государя милости, чтобъ ихъ высвободилъ от здешнихъ людей самовольного владения. Владсютъ де наез­дами, нихто не прочитъ, хто не наехал, — тотъ деретъ, а бережения ни от кого

^,) А. Ю. н 3. P., г. VII/, с. 50. ⁱ) Ibidem, т. IX с. 725. ³) Додаток № 3. *) А. Ю.

и 3. P., т. IX. с. 893. ^δ) Ibidem, т. IX. с. 826.

неть". Вони „все пограблены от старшинъ, какъ казаки так и мужики, и рабо­тами силиваны" ^,)∙ В документі, не зважаючи на його тенденцію — довести прихильність до Росії української черні, що загалом недалека від правди, бо протиросійська позиція нижчих верстов повстає допіру за часів Петрика і взагалі Запоріжжя за Мазепи, — в цьому документі яскраво бачимо гострі клясові суперечності його часу. Із старшини оформлюється кляса дідичів, поміщиків, поспільство й козацтво економічно гублять ґрунт, отож саме в цьому періоді маємо початок регулярних повинностів, початок панщини.

Як відомо, широкої ради р. 1672 не було, спокійно пройшла генеральна рада, де переважав вплив старшини, і обрала на гетьманство Ів. Самойловича. Цими виборами свого кандидата старшина зміцняла свої клясові позиції, її орган — старшинська рада постійно функціонує й за цього гетьмана. Сам він розумів свою залежність од старшинської ради і виразно виявив це, між іншим, р. 1676 в справі про надіслання до Москви П. Дорошенка, ска­завши, що для цього треба влаштувати збори ради старшини, а „не посовѣ­товавъ де ему и не объявя, того учинить невозможно, потому что у нихъ право ихъ такъ надлежитъ и онъ гетманъ не самовластенъ" ⁱ). Доба Самойловича є час розвитку старшинського землеволодіння і повинностів поспільства. З цього погляду гетьман Самойловичъ є репрезентант нового старшинського великого землеволодіння. Це стверджує і його політика щодо оренд на шинки — справа, що дуже й дуже турбувала на той час широкі і різноманітні кола україн­ської людности. Питання про оренди на шинки — я це вже відзначав на від­повіднім місці — раз-у-раз стояло на старшинських радах. Як відомо, проти оренд поставали якраз не старшина, не нові землевласники, а козацтво, міщан­ство Й селянство. Нарікань на ці оренди як знаємо, було дуже багато, хоч на старшинській раді 1684 р. і зазначалося, що „съ... вина ни казаки, ни посполитые люди, домами живущіе, никакой прибыли не имѣли, толко одни шинкари не належно богатѣли"Про ці оренди я ще скажу трохи далі. В усякому разі симпатії широких мас, не були на боці Самойло­вича- У своїй праці про „Генеральну раду" я вже був наводив ^,) факт, як агітував у Конотопі росіянин Беляев за чорну раду. Про цю агітацію в нашім документі писалося: „во 190 году Путивлской житель гостиные сотни Афонка Беляевъ, будучи в Малоросійских городѣхъ, в Kcpone, іэносил непристойные слова Короповским жителем, что на Москвѣ стрелцы учинили дѣломъ над бояры, а Малоросійскимъ время над своими тож учинити" ^b). Старшина тут цілком ототожнюється з російським великим землеволодінням і це давало змогу звернутися до поспільства з агітацією супроти неї^c). В останні роки гетьманування Самойловича ми бачимо розрив його із старшиною, принаймні з її верхівкою. Це р. 1687 скінчилося переворотом, і старшина скинула його з гетьманства. За привід до цього була невдала війна з Кримом і „зрада'* цього гетьмана. Серед справжніх причин і обвинувачень Самойловичеві зна­ходимо нарікання, що він не скликає старшинської ради, що „старшине гене­ральной нѣтъ у него чести належащей", тобто очевидно, „чести" й права на участь у вирішенні державних справ. Нарікали на самовладні навички цього гетьмана, як вони виявлялися зовні в поводженні. Приміром: „прийшовши до него старшина казацкая мусѣли стоять, нѣхто не сидѣлъ, и до двора жебы не йшолъ з жадною палицею" докірливо зазначає Самовидець ’)·

Цей ррэрив Самойловича з його оточенням, а головне, очевидно, те, що старшина,шукала іншого ватажка, призвів до перевороту 1687 р. Тут рада стар­шини висунула на гетьманство генерального осавула їв. Мазепу. Шляхтич походженням, вихований на традиціях польської шляхетської культури. Мазепа мусів більше імпонувати новому українському панству, що саме в цей час завойовувало свої позиції. Очевидно, виразна постать Мазепи була досить широко відома цією стороною, якщо взяти на увагу численні: селянські заколоти першого часу після його обрання на гетьманство.

Політична лінія Мазепи і його та старшинської ради погляди й позиції” за перших років його гетьманування виясняються із справи про „оренди". Перші роки гетьманування Мазепи це — доба вагань у цій справі: оренди на шинки то касувалися, то знову відновлялися. З цього приводу змагалися цілі групи й кляси γ досить згадати, що повстання Петрикове проходило під гаслом боротися з орендою та знищити орендарів. Питання про оренди не сходило з порядку денного старшинських рад. Року 1693 на старшинській раді зіткну­лися різні погляди в цій справі. Частина ради вважала, що оренди невигідні тільки шинкарям, які „безъ препоны богатитіся хотят". Від оренд, казали* вони, збагачуються міста — „явилися прибыли знатные — по несколько тысячъ золотыхъ денегъ, чемъ тамошние жители пособляли и помогали всякие свои общие потребы і не толко во всяких случаяхъ тѣми прибылными денгами начиная настоящие потребы не брали с посполства поборов, но и к строению мѣстъ своихъ — індѣ строили іс того.церкви и покупали колокола, а індѣ ко оборонѣ своей дѣлали арматы и порохи, чего без оренды нигдѣ учинити не могутъ". Так аргументувала свій погляд частина ради. „Однако, — каже документ, — множайшее число полковой старшины і мѣских урядов, тут же рядового войскового товарства і мещанских людей, при томъ стали, чтоб аренды были отставлены, яко рѣчь войску і посполству ненавистная, іэдавна прерѣкання і ропотъ за собою влекущая” ²). Інтересно, що проти оренди

• ∙ ∙∙ ∙ ∙e∙> ∙∙ ∙ ∙ ∙ ⅜ ∙ ∙∙ ∙

Цей факт свідчить, ибо про конфлікт російського торгового капіталу їй старшиною, що так само торгов-'· не цуралася, або, коли Біляво бачив відповідний настрій у коропських міщан, ∣βo до них звертався, —про напружені взаємини між старшиною н українським міщанством. ') Лѣтопись Сомовидца. с. 169 ⁴J Древлехронилищс РСФСР, Мплор Справи М-ва Закорд. Справ. 1693 р. № 39.

17. Збірнії· Праць >аа -рус. та у«р. правя, ιι. Vtll.

були нижчі члени з’їзду — полкова старшина, неурядове козацтво, міщанські представники. Цей економічно слабший елемент не обґрунтовує свого погляду, їхні противники — слід думати, вища старшина, нове велике землеволодіння — свій погляд обґрунтовували за нашим документом. Але говорили вони не за свої інтереси, — важливо було, очевидно, переконати міщанство, що орендні побори дають користь місту. З цим не пощастило.

Майбутні історики-економісти, треба думати, детально розв’яжуть пи­тання, чому оренди були невигідні середньому й дрібному землеволодінню та міщанству (в обставинах тогочасної української дійсности раз-у-раз близь­кому до дрібного землеволодіння). Тепер, коли не схарактеризовано права орендаря, це зробити важко. Один додаток до цієї праці, який фіксує ряд полег­шень та пільг на викурювання вина для своїх потреб ’), натякає на те, що ці права орендарів дуже обмежували власників окремих казанів, дрібних під­приємців кустарного типу.

Справа з орендами, що стояла на старшинській раді — це одна ланка в соціальній боротьбі за Мазепи. Правління через старшинську раду нового панства — старшини збуджувало гостру опозицію серед інших верстов. Запо­ріжжя зокрема. Я маю до цього деякий матеріял, що його тут подам. Адже мені важно, говорячи про цей час розквіту старшинської ради, відзначити ту оцінку, яку давали нижчі верстви її діяльності й організації суспільних стосунків. 21 жовтня 1689 р. січовики питаються гетьмана (з приводу його заяви, що під час його подорожі до Москви там потверджено й поширено українські права й зольності}, чи це „будутъ волности и дачи тѣмъ, которые в нынеш­нее время на Украйнѣ старѣйшенствуют — начав от полковников, даже до сот­никовъ и іной сторшины городовой, которые ныне, в городѣх живя, господ­ствуют— или сызнова воскреснет оренда"?²). Дрібна буржуазія розуміла, для кого здобуває „права Й вольності" Мазепа. Інший документ каже теж про цю справу. У грудні 1689 р. Мазепа надіслав до Січі козака Ів. Проценка. Кошовий у розмові з ним казав, нарікаючи на старшину, що „будучи ныне у великихъ Государей на Москвѣ домоглися себѣ маетностей і старшины чиновъ столничества, а себѣ к чести, а войску ничего доброго не учинили... I какъ бы онъ, Гетманъ, прислалъ к ним в Сѣчю какова богатого человѣка и они б де вѣдали что над нимъ учинить; а то де прислан онъ Раманъ — войсковой казакъ, а не богатой, и они де ничего ему не учинят" ³). У дуже інтересному для історії української громадської думки та соціяльних стосун­ків листі запорожців до Мазепи з 10 січня 1690 р. читаємо між іншим, що старшина городоѳа „не такъ с народом казацким, как по давкому іэвычаю і старѣйшинству временному казацкому с козаками соблюдаютца, но зѣло будучи гордыми, не толко народ посполитой дачами великими обложили, но немало і казаковъ уже всѣхъ в подданство себѣ подвратили и полчанъ

^,) Додаток № 6. ^Ί) Древлехранилище РСФСР. Кн. № Ill Малор. Приказа л. 98 ^,) Ibidem, л. 278.

своихъ ни во что обратили... А сами чрезъ то богатятца і господство свое сладкое временное на вѣчные времена і дѣтемъ своимъ дѣлаютъ і услаж­даютъ** ^l)∙ Класові суперечності ці документи виявляють яскраво.

Ще подібні документи. Наприкінці травня 1693 р. подьячому Гр. Богда­нову в Батурині розповідав Якубенко, „которой был от Гетмана тайно на За­пороже года с полтора для провѣдывания тамошняго поведения**, що „какъ... Семенъ (Палій) шел іс под Казыкерменя и засылал казаков своих вСѣчю... И будучи де в Сѣче тѣ ево казаки Запорожцем говорили, что де уже Палѣй будетъ совершеннымъ Гетманомъ. И будет де при нем Палѣе такъ ж какъ было і при Хмелницком. И по тѣм де словам Запорожцы ждали ево Палѣя в Сѣчю и говорили: какъ де будетъ Палѣй Гетманом, то де уже может упраѳитца со всею старшиною началною; и желают де они, Запорожцы, чтоб он у них был Гетманом в таком же порядкѣ, как был и Хмел- ницкой**²). Дрібна козацька буржуазія шкодувала за своею недовгою пере­могою при повстанні 1648 р. Тепер же вона цілком загубила свої позиції і за них має змагатися із клясою старшини. Про це свідчить і такий доку­мент: восени 1702 р. запорожці казали, що,,встанетъ вскоре на Москву другая Хмеливщина, потому что Украйна нынѣ в великих бѣдахъ; и естли де к тому придетъ, что Запорожское войско из Сечи выгонятъ, то конечно вѣчными времѣны всѣ Малоросійскіе Украинные люди будут Москве невол- никами, чего... давно Государство Московское желаетъ и на то способовъ іщетъ"³). За Мазепи „чернь** уже зневірилася в боярсько-дворянському російському уряді, що демагогічно використовуючи її, на ділі за її спиною (погоджувався з старшиною. У жовтні 1702 р. гетьман Мазепа, констатуючи це явище, цю зневіру, пояснював її анархічними тенденціями низових мас; він погоджувався, „что чють не вся Украйна тѣм же Запорожским (супроти -старшини й російського уряду) духомъ дышетъ. Понеже обыкность та, что народ посполитой своеволю любитъ и всякій под властью пребывающій желаетъ оной над собою не имѣти" *)· Нема чого й казати, що причини були глибші, та про них гетьман мовчав, хоч на них і виразно вказувало Запо­ріжжя. Інколи ці настрої дрібного землеволодіння, що їх в цей час вияв­ляла Січ, переходили в намагання здійснити їх на ділі. Отож р. 1704 влітку на раді в Січі ухвалили зруйнувати й пограбувати старшинські салітрові „майдани" поблизу Запоріжжя. Закликали при цьому—_ппойдемъ за Днепръ в городы арендарей бити" ^ь). Непопулярну оренду поєднували з змаганням супроти нових великих землевласників. На тій самій раді відзначали і при­гнічення залежного від землевласників-держапців селянства. Казали — „ідемь конечно бити арендарей і пановъ, ібо уже батковъ наших у плуговъ умучили, ими орючи**^c).

’) Ibidem, л. 478. ’) Древлехранилище РСФСР, Малор. Зпроэн М-ва Закорд. Справ,

1693 р., № 41. ³) Ibidem, Кн. № 86 Малор. Приказа, л. 672. ⁴) Ibidem, л. 823. *) Ibidem,

Кн. № 95, Малор. Приказе, л. 424. ^й) Ibidem, л. 426. До речі — як подібні ці нарікання до нарікань на польських землевласників перед Хмельниччиною!

Відповідний настрій бачимо і р. 1704 в Палія. 20 липня того року геть­ман Мазепа писав, що Палій „регименту моего казаков подговариваетъ на общей совѣтъ¹⁴, кажучи: „инако де, господа молодцы, господ своихъ и арен- даревъ не избудете, развѣ общимъ совѣтом, какъ прежние наши чинили” ’). „Общей совѣтъ** це — переклад російською мовою терміну „генеральна рада”. Очевидно, змагаючись із старшиною, із старшинською радою, що ухвалю­вала оренди, згадували про генеральну, про чорну козацьку раду, що колись під час перемоги козацтва грала важливу політичну ролю.

Як відомо, ці самі ідеї ми знайдемо в універсалах Петрика. ‘Повстання його супроти тодішнього ладу, за порядки Хмельниччини не дало наслідків: залежне від старшини економічно, а політично розбите в попередню добу,, козацтво не змогло дати йому широкої підтримки.

Гетьман і рада старшини в цей час висловлювали зовсім протилежні погляди, виразно захищали протилежні інтереси. Це, між іншим, яскраво вия­вилося р. 1704. Українське військо перебувало тоді на Правобережжі. 9 липня- з-під Паволочі гетьман Мазепа писав, що Палієве „гултяйство” грабує шляхту Й це робить його ім’ям. Це обурює гетьмана, він пише про це в гострих висловах і обіцяє: „помянутое Палѣево гултяйство смирю и полны ихъ- будутъ виселицы”⁷). Заарештувавши того ж 1704 р. Палія, Мазепа каже, що його, Мазепи „стараніемъ бунты около Богу и Днѣстра усмирилися и всюды, как губернаторы по мѣстам и мѣстечкам, такъ и шляхта по своим, селам седят безопасно и подданных своих взяли в належащее послушаніе” ³). Кляса української старшини цим цілком солідаризувалася з польською шлях­тою, проти спільного клясового ворога забували національну ворожнечу.

Рада старшини, як установа, що охороняла тодішній лад і позиції зверх­ньої кляси, дуже, на мій погляд, яскраво виявила себе в такому випадку. В жовтні 1692 р. на раді старшини стояло питання про „прелестные листы” Петрика, що мали „перед невѣдующимъ посполством и крамолными головами (це не зле сказано! — Л. О), пущи в народе воздвигнути смятение”. Стар­шинська рада у своїй ухвалі констатує, що „внутрь Малоросийских городов никакой обиды жителям... никакихъ налогъ нѣтъ. Живутъ всѣ, старшие і мен- шие, войсковые и посполитые люди, Малоросийсхие жители в счастливом поведеніи, нихто их не ізобижаетъ, не насилствуетъ, не теснить, всякого· имѣния в доволство жития своего имѣютъ много. В котором будучи ізобиліи, всѣ хвалятъ имя Господа Бога давшего силу і власть их Царскому Пресвѣт­лому Величеству счастливо владѣти и облаадателствовати ими. Cero ради и молятца всегда тому ж всемогущему творцу, да дастъ им, великимъ Госу­даремъ, в здравіи і всерадостномъ благополучіи з желаемым над всѣми вра­гами одолѣнием царствовати в премногие лѣта и благородном их наслѣдни­комъ въ нескончаемые вѣки". Єдине тільки, що зле, — це підвідна повинність

^,) Ibidem, Λ.A. 434-435∙ ^u) !∣rdcm, л. 395. ^') Ibidem, л. л. 470. для російських служилих людей’)· А загальний фон — це щаслива Аркадія, що проти неї невідомо а яких мотивів повстають нижчі кляси. Рада стар­шини тут яскраво виявляє своє клясове обличчя.

На раді старшини в цей час турбувалися про грошові інтереси своєї кляси. Отже 9 січня 1701 р. гетьман Мазепа писав цареві з приводу встановлення на Москві цін на салітру, що її продавали українці, в 1,5 крб. за пуд: „я гетманъ всѣмъ то обявилъ, какъ в нынешнемъ празничном сьѣзде обре- талися такие из старшины люди, которые тот селитренноЙ імѣют у себя лромыслъ". Вони, пише гетьман, „... пребывают в оскорбленіи, полагая себѣ малую цену за великую обиду и убытокъ" та просять, щоб ціна „не была им уменшена" (минулими роками платили більше)⁷).

Саме тепер, коли серед старшини з’явилися представники нового великого землеволодіння, що здобули собі право на повинності прикріпленої (хоч ще й не цілком) до їхніх маетностей посполитої людности, коли вони заступили ко­лишніх землевласників, що були за польського панування — старшина згадала про Гадяцькі пакти, догідну конституцію для шляхетської України, !справді, як свідчить Орлик, р. 1707 перебуваючи в Києві, гёѴьманські радники „много роп­тали (на російський уряд — Л. О.) и часто собиралися до обозного енералного Ломѣковского, а найпаче повседневно до полковника Миргородского, у кото­рого и о способахъ обороны своей совѣтовали и пакта Гадяцкіе читали, якіе тот же полковникъ Миргородскій съ библіотеки Печерской взялъ былъ". Це не були збори старшинської ради, вони відбувалися поза спиною гетьмано­вою: Апостол неправду казав Кочубеєві, „будто тые совѣты у гетмана въ Печерскомъ бывали..., а того въ самомъ дѣлѣ никогда не было"³). Але в усякім разі це були збори членів старшинської ради, і вони характеризу­ють їхній настрій і погляди у цю добу.

Нова кляса нової шляхти, коли вона змогла виявити свої погляди, хотіла мати своє стале представництво, представництво як групи, на модифікованій раді старшини. Я маю на увазі в даному разі Бендерську конституцію 1710 р., власне розділ 6 її¹)· Цей розділ фіксує збори „Енеральних рад"—з’їздів

’) Древлехранилище РСФСР, Малор. справи М-ва Закорд. Справ. 1692 р., № 24. *) Ibi­dem. Кн. № 83 Малор. Приказа, л.л. 123—128 ’) Основа, 1862 р., № 10, с. 11.

*) Я дозволю собі тут повести цю важливу для моєї теми ухвалу мазепинців цілком. Розділ 6 каже: „Если въ Панствахъ Самодержавпыхъ хволебпын и состоянію публичному полезный зоховустся порядокъ, въ тотъ порядокъ, же завше, якъ въ бою, такъ и въ покою, о общомъ отчыстомъ добрѣ приватные и публичные обыкли отправоватися Рады, въ кото­рыхъ и самый Самодержцы, притомпостію своею продкуючи, нс возбраняются соизволеніе овое подъ общое Мипкстровъ своихъ и Совѣтниковъ зданье и ухвалу подлагаты, а чому жъ бы въ вольномъ пародѣ таковый збавспный порядокъ нс мѣлъ быти зоховаяъ, который, любо.въ войску Запорожскомъ при Гетманахъ передъ симь ведлугъ давныхь правъ и вольностей непремѣнно содержался, однакъ, кгды пѣкоторіи войска Запорожского Гетмапи, привлящавшн собѣ песлушпе и беэпровпе Самодержавную владгу, узаконили сомовластісмъ такое право: •Такъ хочу, такъ повелѣваю** (можливо, що в дапім разі мова йде про Самойловича — >1. O.)_t -через якое Самодержавіе, Гетманскому урядовії неприличное, уросли многіе въ отчизнѣ м въ войску Запорожскомъ нестроенія, правъ' и вольностей разоренія, посполитые тяжести старшини у проекті писаного закону. При цьому додав елемент виборний,, елемент представництва, заводячи рангу „Енеральныхъ Совѣтниковъ". Цих радників обирають по полках. Але в акті не говориться про те, хто їх· обирати має. Зазначено лише, іцо мають вони бути із значного козацтва, і це зв’язує їх із значним козацтвом, іцо, як ми бачили, постійно було присутнє

?асиляые и накупные урядовъ войсковыхъ распоряженья, легкое Ст ар шипы Енералыюй, Пол- ковпиковъ и значного товариства поваженье, прето Мы Енеральпая Старшина, Атаманъ Ko- шовый и все войско Запорожское, договорили и постановили съ Ясновельможнымъ Гетманомъ при слекціи его Вельможности, таковое право, которое мѣстъ быти вѣчне въ войску Запо­рожскомъ заховано, абы въ отчизнѣ нашой первснствуючимн были совѣтниками Енеральпая Старшина, такъ респектомъ урядовъ ихъ первоначальныхъ, яко и устзвичной при Гетманахъ резиденціи; по иыхъ зась обыклымъ порядкомъ Полковники городовіе, подобнымъ же поблич- ннхъ совѣтпиковъ характеромъ почтены нехай будутъ; над то з кождого полку по единой зяачной, старинной, благоразумной и заслужопой особѣ мѣютъ быти до общей рады Енераль- яіи Совѣтники, за согласіемъ Гетманскимъ избраны; з которыми всѣми Енсральпыми особами, Полковпикамн и Енералыіыми Совѣтниками долженъ будетъ теперешяый Ясновельможный Гетманъ и его сукцсссоровс о цѣлости отчизпы, о добрѣ опой посполитомъ и о всякихъ дѣ- лѣхъ публичныхъ радитися, янчого, &эъ ихъ соизволенія и совѣту, приватною своею яладгою не зачинати, яе установляти и въ скутокъ пе приводити. Для чого теперь, при елекціи Гет­манской, единогласною всѣхъ обродою и ухвалою, наэпачаются три Енеральные въ каждомъ- роху Рады, мѣючіеся въ резиденціи Гстмапскод отправовати: первая о Рождествѣ Христовомъ,, другая о Воскресеніи Христовомъ, третія о Покровѣ Пресвятой Богородицы; на которое, не тылко Панове Полковники з Старшиною своею и Сотниками, не тылко эо всѣхъ полковъ· Енсральнын Совѣтники, лечь и отъ войска Запорожского Низового, для прислухованья ся и с(ов)ѣтованья, Послы мѣютъ и повиняи будуть, за присланьсмъ къ себѣ отъ Гетмана орди- наису, прибувати, ничего назначеного тсрмсну нс ухибляючи. Гдѣ что колвекъ будетъ отъ Ясяевельможного Гетмана до общей бы Рады предложено, о томъ всѣмъ благосовѣстпо, безъ- жадпыхъ, приватного своего и чужого порядку, респектовъ, безъ душегубпой зависти и вражды, совѣтовати обовязаны будутъ такъ далече, жебы ничого яе было въ тыхъ Радахъ з уближе- ньемъ чести Гетманской, з публичною отчизпы тяжестію и розореяіемъ, а, не дай Боже, и пагу­бою. Если бы зась. опрочь тыхъ вышреченпыхъ, до Еперальной Рады назначенныхъ термеповъ притрафлялися якіе публичные справы, скорого управленія, отп реет явленія и отправленія потрсбуючіе, теды Ясневельможяый Гетманъ моценъ и воленъ будетъ, з обрадою Енералыюй Старшины, таковые дѣла повагою своею Гетманскою управляти и отправовати. Такъ же если бы якіе письма приключалися эъ заграничныхъ посторопиыгь Панствъ, до Ясновельможного Гетмана ординоваиныо, теды оиые маетъ Его Вельможность Еперальной Старшипѣ объявити и отвѣты, якіе отписуватимутся, оснѣдчати, ис утаюваючи предъ ними жадныхъ корресподен- цій листовныхъ, пайбарэѣн заграничныхъ и тыхъ, якіе могутъ цѣлости отчистой к добру по­сполитому вредити. А жебы скутчнѣйшая была въ секретныхъ и публичныхъ Радахъ междо­усобная Ясновельможнаго Гетмана зъ Старшиною Еиеральною, съ Полковннкоми и Енсраль- ными Совѣтниками поуфолость, повиненъ будетъ каждый зъ иыхъ, при обнятю своего уряду, на вѣрность и у отчизнѣ на эычливость къ реймектарови своему, иа заховапьс повинностей своихъ, якіе колвекъ до уряду чіего належатимуть, формальную присягу, ведлугъ роты, пуб­личке ухвалевой, выкопати. И естли бы что противного, эдоровиого, правамъ и вольностямъ войсковымъ вредительного и отчизнѣ неполезного усмотрено было въ Ясневсльможномъ Гет­ману, теды тая жъ Старшина Енеральная, Полковники и Енеральные Совѣтники, моцны бу­дутъ волными голосами, чили то приватне, чили, когда нужная и исотволочная потреба ука­жетъ, публично, на Радѣ Его Вельможпости выговорити и о нарушенье правъ и вольностей отчистыхъ упомияатися, безъ уближенья и найменшого поврежденья высокого рснмептарского· на з'їздах старшини до 1710 р. Давній склад з’їздів ради старшини, що його ми бачимо і в проекті складу _пЕнералноЙ рады“ — генеральна старшина, пол­ковники, полкова старшина, сотники, — примушує Й „Совѣтниковъ¹⁴ уважати скорше за представників од старшини, передусім неслуживої. Ці вибори за­проваджують зміну в конструкцію старшинської ради, заводячи в ній еле­мент представництва, надаючи їй певних „парламентарних" рис. Але ці риси споріднювали українську представницьку установу тільки Із становими пар- ляментами й соймами та соборами того часу, і при цьому тут маємо недо­розвинений тип. представництво лише від однієї кляси; до парламенту — органу, що в нім пізніше, в добу капіталізму виявляє свою волю буржуазія ·— ще далеко „Енеральній раді", вона більше подібна до старшиських з'їздів. Із ними вона має тотожний склад (опріч запорозьких послів), однакові строки зборів; це і є старшинський з’їзд, модифікований лише фіксацією представництва стар­шини— в законі та участю січовиків.

Взагалі ж розділ 6 умови Орлика, що фіксує права старшинської ради, є ніби Гарантія прав нового панства. Не абиякий вплив запорожців на Бен- дерській раді призвів тут до того, що їхні представники в ролі своєрідних наглядачів мали брати участь у старшинському з’їзді. Але загалом розділ цей дбає про старшину. Драгоманов уважав, що Бендерська умова є витвір Запоріжжя’), М. Слабченко — що її складали представники великої буржу­азії ^а), отож соціяльні основи цього акту в науці ще не з’ясовано. Деякі роз­діли захищають інтереси посполитих (розділи 10, 12), і тут треба вбачати вплив присутніх на раді січовиків. Але загалом я вважаю, що представники нового землеволодіння ліпше обстоювали свої погляди і, кажучи не в конкретній формі про полегшення поспільству та роблячи цим поступку Запоріжжю, вони тим- часом добре боронили свої давні позиції автономізму й державних прав Укра­їни, а розділом 6 забезпечували собі керівництво в цім державнім організмі.

Бендерська конституція залишилася лише проектом закону, що правда, дуже цікавим і своїм змістом і тенденціями. Гетьманщина пішла іншим шля­хом, залишившись під зверхністю російського імператора, вона губить свої державні риси, стає автономною провінцією Російської імперії, провінцією, гонору; о якіе выговоры не мѣстъ Ясневсльмохный Гетманъ уражатися и помсты чинити, овшсмъ развращенная исправити старатимстся. Особливе Енсралыіыи Совѣтники, каждый в ныхъ въ своемъ полку, зъ которого иа радецтво изберется, склепъ будетъ, COBOKymte съ Па­номъ Полковникомъ городовымъ, постсрогати порядковъ и опые общимъ совѣтомъ управляти, застановляючися за крывды и тяжести людскіе. А яко Еноральпая Старшина, Полковники и Еперальныи Совѣтники повинны будутъ Ясновельможного Гетмана въ должномъ мѣти по­читаніи, належитъ ему выражати гоноръ и вѣрное отдаватк послушенство, такъ и Ясновель­можному Гетману взаємне шаповатн опыхъ, и за товариство, а не за слугъ и предстоятелей работныхъ, належитъ консервовати, не принуждаючи ихъ умыелне для пониженья особъ, до публичного, неприличного и непоносного предъ собою стоянья, опрочь того, гдѣ потреба укажетъ". — Д. Б а пт ы ш ъ - К а м с н с кі й, Источники Малор. Исторіи, ч. II. с.с. 248 — 250. ’) ПолІтичиІ пісні укр. пароду XVHI — XIX. ст. Ч. I. ρ. I. Женева. 1883 ’) Организация

хозяйства Украины, т. IV, с. 132.

що зберігає покищо деякі ознаки своєї старої державної організації і серед них старшинську раду. Але якщо Бендерська умова забезпечувала їй перше і найвплнвовіше місце і значіння, то η обставинах Лівобережної Гетьманщини XVIII ст. вона далеко менше важить. Часи Скоропадського — мало висвітлені в українській історіографії і мало представлені наявними друкованими мате* ріялами. З них важко встановити саме існування і функціонування за них старшинських рад, і зокрема в формі старшинських з’їздів по святах, формі, яку хотіла розвинути умова Орлика. Відомі мені матеріяли з архівів свідчать все ж про те, що старшинські з’їзди не зникли за Скоропадського. 29 січня р. 1712 в Петербурзі посланець Скоропадського глухівський сотник А. Мар­кович подав статті, що на них гетьман просив резолюції. Мова в них мови­лася про такі проблеми: 1) звідки брати утримання для компанійців; 2) про маєтності для полковників Танського та Іваненка; 3) про те, що комонний полковник компанійський Фесько здав полковництво; 4) що компанійський полковник Ковбаса забив людину й його варт було б позбавити полков­ництва ’); 5) що стародубський полковник скаржиться на те, що російське військо забрало в його полку мало не LOCO коней; 6) що варто замістити вільне місце Чернігівського архієпископа ^5f). А що гетьманський посланець прибув до Петербургу и другій половині січня, можна гадати, що його деле­говано після з'їзду на Різдво й Водохрещу. До того ж ряд справ, що він їх підніс — утримання для компанійців, надання маєтностів, зміна полковників — раніше розглядали на старшинських з’їздах. Отож цілком імовірно, що Мар­кович поїхав до Петербургу після старшинського з’їзду, де розглянуто ці пи­тання, але з’їзд не міг уже остаточно їх вирішити, бо Гетьманщина тепер більше залежала від російського уряду. Опріч цієї посередньої ведомости про функціонування старшинських з’їздів за Скоропадського, я маю й пря­мішу. У своїх відповідях у лютому 1721 р. Колегії Закордонних Справ щодо виконання своєї інструкції — про них я допіру згадував, — Ф. Протасьєв

') До речі 9 роками пізніше — н лютому »1721 р. Ф. Протасьвн у своїх відповідях Колегії Зпкордонпихъ Справ про виконання своєї Інструкції писав про цю справу Колбаси. Цей був р. 1711 „с полкомъ своимъ я мѣстечкѣ KopcaiiH, а Із Сечи Запорожской пришел была я сторону Царского Величества атаман Петрикъ с товарищи. I он, Калбаса, поссо- рясь с темъ Петрикомъ, отсскъ ему саблею голову". — Древлехранилище РСФСР, Малор. справи N!-πo Закорд. Справ, 1721 р., № 17, л. 6. Справа біографія Петрики Івапспка нирішати, чи не про нього тут Іде монп. Mcni персонально відома згадки про діяльність Петрика лише з К:98 р В листопаді того року дна полонених „нолошеніна" з Дубосар свідчили с Малоро­сійському Приказ!,.что я Дубосарах паки учинень Гетманомъ проклятый Петрикъ сего прошлого лѣта чрезъ бусурмановъ. При которомъ нѣтъ болши людей воинских двусотъ чело­вѣкъ. А того Іяаиа Богатого, которой прежде сего былъ, для того остаіілсио от Гетманства, что бутто онъ склоненъ I желателенъ был к христианомъ**, кк. № 68 Малор.· Приказа, л. 254. А втім пайскорше цс буо інший Петрик. Із листів у квітні 1710 р. (отож у Протасьева дата не вірна) до Корсунського полковника А. Кандиби від Д. Голіцнната гетьмана Скоропадського видко, Iiio це був.нѣкакой Петрикъ⁴*,.ніякій Петро запорожецъ*. Чсрн. Kp. Іст. Архів. Справа № 5073 Мери. Ден. Дяор. Зібрання л. 274. Про Петрика Іваисико так би не висловилися. ■) Малор· справи М-ао Закорд. Справ, 1712 р., №» 14.

писав між іншим про те, що треба зібрати кошти на поновлення погорілої Лаврської соборної церкви, „что онъ, господинъ Гетманъ, о прошедшемъ празнике Рождества Христова в приездъ въ Глуховъ всех полковников с старшинами указ царськага величества объявить хател, і что кто от себя в тае Печерскою Лавру на абнавление церкви па силе дать, то обѣщал отто- слать в Киев. И па от’еэдъ мой із Глухова, а іменно генваря по 10 число, іс палковников, кромѣ аднаго Лубѣнскаго, никто к Гетману не бывал; и пи­сали они, полковники, Гетману, что за отправлениемъ іс полковъ своихъ полаженнага провианту в Смаленскъ быть імъ в Глухов невозможна^0,). Тут ми бачимо, що полковники з старшиною ще мають з’їжджатися на старшин­ські уїзди на свята. Проте з'їзду на Різдво-Водохрещу 1720 —1721 рр. не було: приїхав тільки лубенський полковник, решта ж послалася на потребу збирати провіянт. Можна думати, що це свідчить нам про занепад звичаю старшинських з’їздів по святах. З’їзди, що на них за Мазепи багато було учасників і розглядали там актуальні справи, — тепер уже занепадають. При­їздить один полковник, інші відмовляються не з дуже поважних мотивів, бо збирати провіянт можна було б доручити комусь із полкової старшини. Очевидно такий занепад старшинського з’їзду, слід пояснити, почасти причинами політич­ними: залежне становище Гетьманщини робило всі ухвали й постанови орга­нів української влади прелімінарними й неостаточними. З другого боку, центральна українська влада загалом послабшала, бо місцева влада в особі полковників відчувала себе скорше і в більшій мірі залежною від росій­ського уряду і в своїх стосунках до української центральної влади відчувала себе досить самостійно. За такого стану старшинські з’їзди як орган цен­трального управління стають їм небажані. Я хочу пояснити це ще однією,— можливо, якщо мій здогад правдивий, — основною причиною: це дальше зро­стання нового великого землеволодіння. При цьому виникала явна диферен- ціяція поміж новими українськими землевласниками. Викристалізовується група більших землевласників, що відокремлюється від іншої старшини й ра-· зом із тим захоплює всі вищі державні посади. Економічні їхні позиції харак­теризує акад. Покровський, кажучи, що всередині XVIIl ст. „велике землево­лодіння на Україні, якщо й поступалося розміром перед маетностями колиш­ніх польських магнатів, то вже з вотчинним землеволодінням „Великої Росії" сміливо могло гґомірятися. В однім списку малоросійської старшини від по­чатку царювання Лизавети Петрівни, ми знаходимо Андрія Полуботка, що володів 1.269 дворами, Кочубеїв з 1.193 дворами. Галаганів та Лизогубів з трьома-чотирма сотнями дворів. Усе це нащадки гетьманів, полковників, суддів, осавулів та інших козацьких начальних осіб; знову ж таки і старшина XVlII віку цілком складається з великих землевласників; за одним „енераль- нымъ суддею" Горленком лічиться 232 двори, за другим — Лисенком — навіть 415, за „підскарбіемъ енсральнымъ" Скоропадським—405 дворів. Козацька

') Jbidem. 172Г р., № 17. л. 5.

І

Україна Хмельницького за сто років встигла обернутися на таку саму дво­рянську країну, як і Московська держава XVlI cτ.^u,)∙ За Скоропадського вже до певної міри був такий стан, існувала така група великого землеволо­діння. Це були Полуботки, Лизогуби, Кочубеї, це були Маркович! — геть­манські родичі чи свояки, такий був і майбутній гетьман Д. Апостол, і відо­мий своїм хабарництвом генеральний суддя Ів. Чорниш. У додатку до свого звідомлення про відрядження до Москви^а) я надрукував інтересну схему спо­ріднення і свояцтва вищої старшини за Скоропадського й одсилаю до неї читача. В ній він побачить, що всі ці великі землевласники, всі ці Маркевичі й Лизогуби, Савичі й Кочубеї, Сулими й Полуботки тісно між собою спо­ріднені. Pci вони перебувають у родиннім або свояцькім звя’зку, сестра одного одружена з іншим, а той оженив сина свого з дочкою когось із старшини тощо. Разом із тим трохи не всі вони посідають найвищі -урядові посади: Полуботок, Маркович, Апостол, Милорадович, Жураківський Лук’ян займають впливові уряди полковників, Чорниш — генерального судді, Савич — генераль­ного писаря, Сулима — хоружого, Василь Жураківський — осавула тощо.

Це явище, очевидячки, пояснює, чому в XVIII ст. маємо багато відомо­стей про постійну діяльність — я про це казав у своїм місці — і про впливове значіння зборів ради старшини в складі генеральної старшини й полковників. Адже ми знаємо, які економічні позиції займають особи, що держать ці уряди. Супроти них інша старшина в XVIIl ст. відступає на другий план. Коли збори генеральної старшини й полковників розглядають реальні питання й роблять конкретні ухвали в межах того, що залишилося від компетенції української влади, то широкі збори старшини взагалі втрачають свою пері­одичність і ухвалюють лише „мнѣнія", тобто являють собою скорше орган дорадчий. Міщанства, що бувало на з’їздах XVIl ст., тепер на зборах ради стар­шини не бачимо. Українське місто в XVIlI ст. переживало період скрути, Його еко­номічні позиції були послаблені, деякі міста, як відомо, чимало „віланізувалися".

Я опублікував складену у XVlII ст. анонімну записку про потребу обме­жити гетьманові права ²). Характеризує вона чималою мірою гетьманську владу за Скоропадського, бо записку складено в кожнім разі раніше гетьманства Апостола — адже проектує вона інститут генеральних підскарбіїв, заведений р. 1728. Для мене тут важливо відзначити, що ляйт-мотив цієї записки — це поширення прав колегії генеральної старшини. Вона має обирати на уряди, вона має давати маєтності, вона має витрачати суми з держав­ного скарбу... Анонімний автор турбується, щоб „Старшина Енерал- ная, которіе указомъ Его Імператорского Величества опредѣлени будут, даби при власти Гетманской имѣли достойній респектъ и важность в дѣлех і в отправленіях волніе голоси и силу дѣйствителную. Також и Полковники. А когда что здѣлается от власти Гетманской не по слушности, и порядкомъ

*) Русская история, т. II, с. та вкраінськ. права, в. III. -')

191. ’) Праці Комісії для виучування історії зах.-руськ.

Ibidem. Додаток № 1.

войсконимъ противно, чтоб без зазору и опасенія представляли тщательно ко исправленію показанной неслушности. И тое б власть Гетманская прини­мала за благо, не ставя себѣ того за досаду и противность, понеже общая должность ихъ смотрѣть того, что належит к доброму порядку и к ползѣ народу малороссійского“ ’).

Акад. Н. П. Василенко у своїм досліді про „Конституцію Филиппа Орлика** вже відзначив схожість мого документу і зокрема останнього розділу його- з Бендерською умовою. Схожість ця безперечна і, я думаю, не випадкова. Але щодо ради старшини, то я тут завважую відміни. Справді бо, в центрі ідеї Орликової конституції—є старшинський з’їзд; модифікований участю виборних „Енеральныхъ Совѣтниковъ" він е найвпливовіший державний орган- Постійній гетьманській раді старшини, зборам колегії генеральної старшини приділено компетенцію в справах не першорядних, поточного характеру,, чи негайних. А анонімна записка за старшинський з’їзд зовсім не згадує, натомість уважливо і дбайливо нотує справи, що належать до компетенції’ генеральної старшини та обстоює „достойній респектъ и важность в дѣлехъ** за зборами її й полковників. Час змінився, !,повторюю, причин цьому треба шукати не стільки в явищах політичних — дарма що вони багато важили в українській історії XVIIIct. — скільки в диференціяції старшинського земле­володіння і відтисненні нижчої та середньої старшини від влади.

Цим же явищем пояснюється й те, що нема відомостей про старшинські з’їзди за Полуботка. А тимчасом країною правила тоді вузька рада стар­шини. Помиляється той, хто думає ніби в цей час правив наказний геть­ман Полуботок. Насправді правила країною колегія генеральної старшини на чолі з наказним гетьманом.

Часи Апостола не принесли щодо цього змін. Після його смерти країною знов пробувала правити колегія генеральної старшини, що їй хотів передати своє правління цей гетьман²). Гадали правити на тих підставах, як після смерти Скоропадського. Російський уряд на цей раз на те не погодився; отож маємо правління російських уповноважених. Тепер, скликають широкі збори старшини (як це було р. 1734), щоб подавали свої „мнѣнія", а збори вужчої ради — з генеральної старшини й полковників — очевидно, були зрідка. В них не було й потреби, бо країною й без того правив орган колеґіяльний_г „Правління Гетьманського уряду", де рішуче переважали російські урядовці.

Певне відродження старих порядків бачимо тоді, коли вступив на геть­манство К. Розумовський. Скасували правління російських „правителів" і уста­нов цієї доби, як от Комісії Економії, Счотної, Канцелярії Міністерської^ і це розчищало місце для діяльности старшинської ради. Воно так і було. Хоч найважливіше місце між українськими установами належало Генеральній Військовій Канцелярії, бюрократичній організації бюрократичного XVIU ст., проте знаходила собі поле діяльности й рада старшини. Року 1751 гетьман звернувся до генеральної старшини з пропозицією визначити її компетенцію

^,) Ibldtm. *) Ibidem, Дидатох № 3.

відповідно до порядків за Скоропадського, що відповідно до них мали орга­нізувати й урядування Розумовського. Йому дали відповідь, що характери­зувала компетенцію зборів генеральної старшини й полковників. Ця форма ради старшини раз-у-раз виявляла свою діяльність за гетьманування Розу­мовського,- зокрема в справах судових. Поширюється разом із тим і діяль­ність з’їздів старшини: хоч їх збирають уже нерегулярно, не по святах, по­дають вони тільки „мнѣнія*' в справах законодавства і намічають кандида­тів на вищі уряди, проте до них звертаються частіше. Воно і зрозуміло: надійшло дворянське царювання Лизавети й Катерини, а Гетьманщина до такої міри вже втратила свою окремішність, що чуло реагувала на російські події і зміни, підпадаючи під дедалі більший економічний і політично-культурний вплив Росії. Отож гетьманування К. Розумовського, з погляду моєї теми, можна трактувати, як певний ренесанс старих форм українського ладу; що правда, при своїм відродженні ці форми набирали своєрідного забарвлення. Кляса старшини вже готувалася замкнутися в окремий стан. Старшина обер­талася на шляхту, надаючи Й органам управління шляхетської країни певних рис виразно-станового характеру. А що нове українське шляхетство нама­галися вивести від давньої шляхти польських часів чи від різних виходнів із сусідніх країн — здебільшого також із Польщі, — то прагнули й політич­ному ладові Гетьманщини надати польських форм. Саме в цей час українське шляхетство „повертається" до станових земських і підкоморських судів. А раду старшини за таких обставин воно ладне зблизити з шляхетськими соймами. Року 1764, складаючи прохання Катерини Il надати спадкових прав на гетьманство родині Розумовських, українське шляхетство так характеризує „Генеральну раду" (кажучи по суті про раду старшини), так проектує нову її організацію: „новыя дѣла рѣшены, — каже воно, — и установленія узако­няємся были во время польскаго владѣнія сперва на сеймикахъ нашихъ, а потомъ подтверждаемы были на главныхъ сеймахъ общимъ короля й всей республики согласіемъ. Послѣ же подданства Малыя Россіи подъ Россійскую державу — на генеральныхъ гетмана и всѣхъ малороссійскихъ чиновъ радахъ, на которыя собирались обыкновенно къ новому году ’), а въ чрезвычайныхъ случаяхъ — когда нужда потребуетъ, какъ то явствуетъ изъ пунктовъ, данныхъ прежнимъ гетманамъ, и другихъ документовъ; почему и нынѣ всеподданѣйше вашего императорскаго величества просимъ дозволить намъ единожды въ годъ въ такое время, которое мы къ тому за способное изберемъ, когда нужда потребуетъ, имѣть сеймы или генеральныя рады, какъ для общихъ нашихъ постановленій и дѣлъ, такъ и для совѣтовъ въ нуждахъ малороссійскаго

^,) Генеральні ради не мали — певного терміну, повий рік — цс час зборів ради старшини. Цс, а також інші характерні риси, передусім зближення з сонмом, що а ним козацькі ради нічого спільного не мали, свідчать, що мова мовиться про старшинські ради. -Самий термін,генеральна рада** тут, як І в Бсндсрській конституції, міг уживатися не випад­ково. але з тим щоб у популярну серед ширших мас назву вкласти бажаний старшині зміст, тобто зміст старшинської роди.

народа случающихся къ вашему императорскому величеству, на которыхъ сеймахъ или радахъ всѣ таковыя новыя постановленія и дѣла должны заклю­чаемы быть по большинству голосовъ, но силы и дѣйствія своего до· того времени имѣть не должны, пока гетманъ и прочіе малороссійскіе чины не представятъ вашему императорскому величеству чрезъ своихъ депутатовъ и не испросятъ на оныя всемилостивѣйшей конфирмаціи" ^l). Тут, хоч раду старшини називають і ототожнюють із сеймом, нема' слова про елемент пред­ставництва, що його мала установа станового представництва — сойм. У про­тивнім разі ми мали б діло, з місцевим станово-шляхетським парляментом,. що його ухвали мав санкціонувати російський імператор. У кожнім разі слід одзначити, що значіння органу законодавства й управління, — а такого· значіння шляхта, як видно з прохання, хотіла надати раді старшини—йде далі за фактичний стан ради старшини за Розумовського, хоч і при ньому маємо пожвавлення діяльности нашого інституту.

Це оживлення дійшло свого кінця того ж таки 1764 року, коли писано· допіру згадане прохання до Катерини II. Скасовано українське гетьманство, почав правити колегіяльний орган Малоросійська Колегія; тепер уже не було· місця, не було й потреби в радах старшини. Рада старшини остаточно зникає^

Певний час проте у зв'язку із спробами відродити окрему українську орга­нізацію, про неї ще пам’ятають. Про неї мова мовиться в проханні, що його подали до імператриці українські депутати р. 1768 після того, як „Коммисія для сочиненія новаго Уложенія" відмовилася обмірковувати окремі українські- права. В розділі 7 ми знаходимо: „Внутреннія учрежденія какъ то наложенія податей, поборовъ, высылка на работы и прочія чинимыя главнымъ прави- телствомъ безъ согласія нашего, служатъ также къ крайней нашей обидѣ и отягощенію; ибо таковыя учрежденія по привеллегіямъ нашимъ должны дѣлаемы быть и дѣланы были в прежнія времена съ общаго согласія шляхетства и всѣхъ чиновныхъ людей на радахъ, а въ дѣлахъ важнѣйшихъ трсбовано было согласіе и отъ другихъ чиновъ, какъ то отъ мѣщанъ и Козаковъ; и въ таковыхъ случаяхъ, когда и грамоты отъ предковъ вашего імператорского Величества къ гетману присылаемы были, то всегда во-оныхъ предписывано, чтобъ онъ гетманъ дѣлалъ таковыя внутреннія учрежденія и распоряженія на радѣ съ согласіемъ старшинъ, войска и всего посполит- ства и чтоб оныя не могли быть къ отягощенію и разоренію малоросійскаго народа, и всегда была каждому уѣзду свобода на таковыя учрежденія согла­шаться или не соглашаться и представлять гетману и радѣ, что то или дру­гое учрежденіе будетъ служить.къ народному отягченію"²). Малюючи такий порядок, депутати дещо наплутали, їхні „уѣзды", що можуть прийняти чи одкинути ухвалу ради старшини, очевидно відповідають шляхетським (українська шляхта за Катерини також уважала себе за виразника „народу", що мав судити про народні „отягченія") повітовим соймикам Польщі. На Геть-

^,) Кіевская Старина. 1883. № 6. с.с. 327—328. ’) Наказы молор. депутатамъ 1767 года,

и акты о выборахъ депутатовъ въ Коммиссію сочиненія Уложенія. К. 1884 г. с. 182. меншині їх не було. Але описуючи старі порядки, депутатам, очевидно, було важливо не так подати правдиву характеристику політично-державного ладу Укра- Їни-Гетьманщини, як провести, на традицію спираючися, свої наміри й погляди.

Про старшинську раду пам'ятав і можливий автор цього прохання — Гр. Полетика. Він (наводжу останню в цім розділі цитату) писав у своїм „Исто­рическомъ извѣстіи'*:..всѣмъ таковымъ злоупотребленіямъ и Гетманской без­предѣльной власти оставалось еще одно помѣшательство. Это было древнее и съ самого начала козацкаго имени въ войскѣ Запорожскомъ употребляемое обыкновеніе, чтобъ никакихъ новых и важных дѣлъ Гетману не дѣлать, без общаго войскового совѣта, который козаки, по малороссійскому нарѣчію, называли иногда Войсковою Генеральною, а иногда Генеральною Черневою Радою· На оную Раду, въ случаѣ важнѣйших дѣл должны они были собирать не токмо Генеральную Старшину и полковниковъ, но и прочую старшину, и особливо старых и заслужених людей; а въ случаѣ дѣлъ, не столько важ­ныхъ, одну генеральную старшину и полковниковъ; в случаѣ же Гетманскаго избранія собиралось вмѣсте и все войско. Въ которыхъ Радахъ постанов­ляли они все то, что до общества касалось, а именно, въ случаяхъ крайней нужды, налагали новыя подати, награждали деревнями, производили въ чины по общему выбору, требовали от зборщиковъ отчета и проч/⁴ ’). Полетика, що говорить тут про старшинську раду — змішуючи її з генеральною чи чор- иою радою, але про останні він зазначає лише у зв’язку з виборами гетьма­нів — явно симпатизує цьому інститутові шляхетської кляси.

Та радам старшини вже не довелося відродитися. Життя пішло іншими шляхами, а за ним пішла більша частина українського шляхетського народу. Оформившись за Катерини Il в стан, здобувши права російського дворянства і тим нобілітуваоши свое „подлое'⁴, за російським тогочасним виразом, похо­дження, здобувши права дворянського самоврядування, і, що найважливіше, зміцнивши свої економічні позиції через закріплення за собою примусової праці „поспільства**, — більшість української шляхти не з страху, а сумлінно підтриму­вала російський царат, поставивши хреста на своїх „правах і вольностях⁴⁴.

Кінчаючи на цьому розділ, де я хотів показати історію старшинської ради на фоні українського соціального й економічного процесу, на фоні полі­тичних змін і подій, — я хочу відзначити й підкреслити одне. Те, що протя­гом усієї історії Гетьманщини рада старшини була органом старшинської к*ляси. Диктатура цієї кляси — річ загально відома. Інститут, що його я до­сліджую, оформлював її, давав вихід її впливам і проявам. У нім, консуль­туючи й контролюючи гетьмана, вирішуючи ряд важливих державних справ — згадаймо розділи про компетенцію ради старшини, — старшинська кляса виявляла свій політичний вплив. Певна річ, що вплив цей і значіння старшинської ради були неоднакові в цім періоді української історії. Від Богдана Хмельницького до скасування гетьманства було багато змін у політичній ситуації, в економічних

’і 3 Зірка матеріалів акад. Н. П. Васнленка — Укр. Apxeorp. Збірник, т. І. с. 161.

!позиціях окремих груп, в обумовлених цим поглядах і політичному спрямованні.цих груп і кляс. Але цей розділ, думаю я, довів і визначив, що в основному, • дарма що інколи старшинська верства вступала в альянс чи бльок з іншими групами, найчастіше з міщанством, що від нього представників ми в XVII ст. інколи бачимо на старшинських з’їздах — рада старшини є орган панування кляси старшини.

„Політична влада у властивому розумінні цього слова є організована сила однієї кляси, що має за мету підкорити інші кляси/'— ці слова Комуні­стичного Маніфесту, основна позиція наукового соціялізму, відповідають і моїй темі. Політична влада на Гетьманщині була в руках кляси старшини, а організовану силу свою вона виявляла в органі, що я його досліджую й характеризую — в старшинській раді.