XVI. Генеральні осавули

Уряд генеральних осавулів—один із найдавніших урядів „Війська Запо­розького". Адже про нього ми знаємо ще з кінця XVI ст.: маю тут на увазі перебування Е. Лясоти на Січі й ролю там січових осавулів, що збирали козацьку раду.

^,) Рукописи О. Лааарспського № 41/7, лист (справи Безбородька) 242-й. ’) Г. Саблу-

ковъ, Очеркъ внутр, состоянія Кипчакск. царства.— Изв. О-ва apx.₁ ист. и этногр. при Коз. Ун-тѣ, т. XlII₁ в. 3, с. 122. ’) Древлехранилище РСФСР, кн. № 95. Малор. Приказа, л. 107.

^ч) А. Ю. и 3. P., т. XIII, с. 424.

згадує про осавула в татар, як про важливу посаду, що відповідає началъ ннкозі Гвардії¹⁴ '). Осавулів ми бачимо і в татар астраханських, що були року 1654 з російським військом на Білорусі ²)∙ Від Сходу цей уряд перейшов і до російських козацьких військ. Донське військо, приміром, мало 2 військо­вих осавулів, що виконували різні накази військового отамана. Тут цей уряд існував до революції 1917 р., що скасувала старий військовий устрій Донеч­чини. До останнього часу осавули мали характер адьютантів чи урядовців для окремих доручень при отамані Війська Донського. Мабуть, від донських козаків цей уряд перейшов і до інших російських козацьких військ. Анало­гічну ролю військові осавули грали, приміром, у козаків яїцьких. Уряд оса­вулів існував і в регулярній російській армії XVIl ст. Адже саме частину й вид цієї армії становили городові козакі.

В українській мові назва осавулів стало прищепилася: у XVIII ст. в ба­гатьох інвентарях згадують осавулів, як управителів залюднених панських маєтків [92])· У такому значінні це слово вживали і в XIX ст.; приміром, у ро­манах Нечуя-Левицького, де змальовано часи кріпацтва, можна знайти відпо­відні персонажі. Очевидно, слово осавул означало передусім виконавця дору­чень; тож і панські осавули виконували доручення дідичів щодо управління залюдненими маетностями.

У Запорозькому Війську — Україні знаходимо аналогічний уряд ще в пол­ковій та сотенній організації. А в центральній організації були постійно два військові осавули. Двох осавулів ми знаємо перед Богданом Хмельницьким⁵) і двох осавулів генеральних ми знаходимо протягом усього існування васаль­ної та автономної України-Гетьманщини. Переяславські 'статті 1659 р. ухва­лили, щоб при гетьмані було 2 осавули, по одному з кожної сторони Дніпра. Але скоро розділилася Україна на дві частини — Гетьманщини, кожна з них мала по два генеральні осавули. З цих генеральних осавулів один був пер­ший чи старший. Інколи про таку різницю може свідчити нерівномірний роз­поділ подарунків поміж ними, що їх привозили російські посланці. Приміром, на раді козацькій р. 1672 я Козацькій Діброві подаровано „ясауломъ: Ивану Лысенку сорокъ — 60 рублевъ, Леску Черняку — сорокъ соболей 30 рублевъ"⁶). У XVHI ст. спеціально вже називається „чин перваго яса>ла генералного" (указ р. 1733 про ранґові маєтності для генеральної старшини)⁷). Петро Валь- кевич, що був осавулом у середині XVlll в., був другим генеральним оса­вулом⁶). З XVII ст. є відомості — вони стосуються до квітня 1673 р. на’ Правобережній Україні—про „подъссаулнаго... войскового, Шулика назван- ного" ^,)∙ Очевидно, це був другий генеральний осавул, бо саме генеральним осавулом звуть його інші акти.

Генеральні осавули є члени старшинської ради.

28 жовтня 1657 р., коли колегія генеральної старшини обмірковувала воєнні справи з кн. Ромодановським, на раді був і військовий осавул Кова- левський’). Про активну участь у зборах ради старшини, коли царські по­сланці Бутурлін і Михайлов провадили переговори про наділення землею київських стрільців того самого Ів. Ковалевського, зазначено, що він гово­рив „розвратно и шюмно" ^,u).

Генеральних осавулів раз-у-раз згадують, як близьких, довірених людей у гетьмана. Як видно, на цю посаду виконавця доручень центральної влади на Гетьманщині призначали когось із близьких до гетьмана осіб. Про цю близькість свідчить ряд даних. Наприклад, р. 1651, — нотує у своїм листі до царя Олексія Романова грек Павло, — „мая въ 10 день пришла къ гетману вѣсть, что не стало жены ево... и я ходилъ къ нему о той его кручине роз- говаривать, и въ то время былъ при немъ ясаулъ ево Демка" ^π)... Цей вій- ськооий осавул, що раніше за грека поспішив розважити гетьмана, буи мабуть близькою до нього особою. У жовтні 1651 р._} кажучи про близьких до Б. Хмельницького людей, російський посланець В. Унковський прямо називає двох осавулів та, крім них, ще обозного ')· Після „зради" Многогрішного на­зивали серед його близьких радників генерального осавула Павла Грибо- вича²). Цього П. Грибовича Й судили в Москві разом із Д. Многогрішним³). І аналогічно з цим, коли р. 1687 старшина скинула гетьмана Самойловича, то до кн. В. Ґоліцина привели разом із гетьманом і генерального осавула Миклашевського ^l)∙ Ці осавули Грибович та Миклашевський були, очевидно, близькі, довірені в гетьмана люди, що поділяли його політичну лінію, що по­ділили з ним і його політичну долю. У XVHI ст. близька людина й родич Д. Апостолові був генеральний осавул МануЙлович. Це видно з доносу Д. За­біли р. 1728, де він писав, що „нынешней есаул гетману нынешнему племян­никъ родной, хотя мужичей сынъ" ^s)... І далі: „нынѣ Иванъ СамуЙлович (sic!) пожалован из управителей Есауломъ Генералным и плѣмянникъ родной Гетману“ ^c)... Мова тут мовиться саме за Мануйловича, бо він якраз був після Полуботка одним з „правителів" Генеральної Військової Канцелярії.

На посаді довіреного виконавця гетьманових доручень важко було вдер­жатися людині з іншою політичною орієнтацією. З вересня 1658 р. до росій­ського посланця дяка Вас.

Генеральні осавули, як і хоружий та бунчучний, є нібито нижча група генеральної старшини; вона нижче стоїть — зокрема це стосується до XVII ст.— за ту старшину, що про неї я писав вище. Можливо, що це залежало від того, що осавули не мали постійної сталої компетенції, не завідували окремою галуззю державного управління, а це, ясна річ, збільшувало вплив кожної посади і її носіїв. Року 1751, відповідаючи гетьманові К. Розумовському про компетенцію за Скоропадського, генеральна старшина зазначає, що „Енерал- ніе Асаулы, Хорунжій и Буичучній жили при гетману, по перемѣнамъ, для повелѣвасмых отъ гетмана дѣлъ и приказовъ, какъ и другіе Енералніе стар­шини; во время же походу самого гетмана и изъ нихъ, кому приказано было, и по гетманскимъ повелѣніямъ распоряженія полковъ содержали"^й). Відпо­відно до цього і Розумовський того ж 1751 р. наказав:,Лсауламъ Генерал- нимъ, як то Г. Якубовичу и Г. Валкевичу, такожъ и хорунжому Генералному Г. Ханенко, быть при нашей резиденціи, дабы случающіеся іногда екстраор­динарній дѣла было на кого намъ положить" '^j).

Серед цих „случающихся дѣлъ" на першому місці треба поставити справи воєнні; з осавулів був уряд передусім військовий. Адже допіру наведена до­відка генеральної старшини про їхню компетенцію спеціяльно відзначає їхню діяльність під час походу, коли вони „распоряженія полковъ содержали”. P. 1712 Бутович, умовляючи свого брата— Орликового генерального осавула— повернутися на Гетьманщину, поруч із його нездатністю до ради відзначає його нездатність „до войны", ’) де, т. ч. генеральний осавул мав поводитися й чинити активно.

Наші акти далеко частіше, ніж кого іншого з генеральної старшини, нази­вають осавулів у ролі „наказних гетьманів", тобто начальників над окремими частинами української армії, в окремих походах.

^,) Н. Костомаровъ, Мазепа и мозепиппы, с. 665. ’) А. Ю. и 3. P., т. Ш, 13.

^ь) А. Ю. и 3. P.. т. V, с. 189. ⁰) Ibidem, т. VI. с. 148. ’) Ibidem, с. 155. ’) Древле­

хранилище РСФСР, κ∣r. № 2 Малор. Приказа, л. 53. ^y) А. ІО. и 3. P., т. VI, с. 192. ^,β) Ibidem, т. Vlll. с. 121. «·) Ibidem, т. XI, с. с. 165, 190, 371 -372. ”) Ibidem, т. Х||,

с. 210. ∙³) Ibidem, т. IX, с. 262.

час походу. 5 липня 1674 р. гетьман Самойлович сповіщав Москву про від­рядження „изъ подъ Канева за Днѣпръ подъ Паволочь полку Дубенского съ ясауломъ нашимъ генералнымъ на снесеніе противниковъ, въ Паволочи при Гамалеѣ обрѣтающихся'¹ '). Року 1675 в Дубні як наказного гетьмана делеговано генерального осавула Лисенка²). ЗО листопада 1675 р. Доро­шенко в листі до київського воєводи скаржиться, що „самъ ясаулъ войско­вой Лысенко здѣ въ Чигиринъ-Дубровѣ стережетъ, чтобъ никто на нашу сторону не ѣхалъ**³). В липні 1678 р. підчас війни з турками, коли йшла пе­реправа,..устанавливалъ полки генералкой ясаулъ Леонтей Полуботокъ" ^,)∙ 28 січня 1692 р. проти можливого нападу татар „Гетманъ послалъ въ походъ Генералного Ясаула Андрѣя Гамалѣясъ компанѣю Рутковского, да съ нимъ же конныхъ сердюков триста человѣкъ, и велѣлъ с ним же быть Полковнику Киев­скому, Переяславскому, Нѣжинскому и Пашковскому Дубенскому**^ь). Року 1711 „Орлик оволодів Немировим, розбив під Лисянкою генерального осавула Бу- товнча, що Його відрядив проти Орлика Скоропадський"^с). При цьому гене­ральний осавул Скоропадського потрапив у полон. Наказний полковник Г. Тонконіг з охочекомонного полку свідчив згодом, що „были на том берегу Днепра под Лисянкою зъ Генералним Асаулом Стефаном Бутовичом, когда Орлик виходил з ордою, и там били из оними на баталии; и попался я з Ге­нералним Асаулом в неволю Татарскую въ Бучак“ ⁷)... Року 1739 бунчукові товариші Йшли в похід з генеральним осавулом Лисенком ^ь).

У татар осавул був за начальника Гвардії. Якщо за Гвардію визнати компанійські полки й гетьманову надвірну корогву — перші лише з певними натяжками, бо мали вони Й інші функції,— то намічається деяка залежність і їх від генеральних осавулів. Як я вже зазначав, р. 1675 сердюками Доро- шенковими командує осавул Шуліка⁹). 28 березня 1678 р. у Приказ» „Малые Росіи** полтавський козак їв. Красноперченко казав, що „гетманъ послалъ генерального есаула Леонтья Полуботка... высылать въ Чигиринъ пѣхот- ного полковника Дмитра съ серденяты и Гадицкого съ полком» его**^,0). 20 липня 1701 р. в листі до боярина Ґоловіна гетьман Мазепа писав, що він делегував „ясаула моего Генералного Івана Скоропацкого з денгами и с платьем, с сукнами за прошлой год заслуженой компанѣи и сердюкам", що були під Псковом ^,,). 10 липня 1732 р. гетьман Апостол „предложеніемъ** про­понував генеральннмъ підскарбіям видати платню компанійському Павловому полкові; цю платню для компанійців мав одержати генеральний осавул Мануй- лович’²). 1 так само в жовтні того ж таки 1732 р. платню для компанійців мав ∙) Ibidem, т. XI,~с 530. >) Ibidem, т. XII, с. 85. Ί Ibidem, с. 341. «) Ibidem, т. XIII.

с. 640. ⁶) Древлехранилище РСФСР, κι.

про це саме сяідчип гетьманський „слуга* Вас. Полунсцький, кажучи, що супроти татар геть­ман надіслав під Буб..ов 3.020 виборних козаків з генеральним осавулом Гамалівю. Ibidem, л. 985. ^в) В. Антоновичъ. Послѣднія времена козачества·.., с. 197. К. 1868. ’) Рукописи

О. Лазаревського. Ne 41/5. л. 293. ’) Ibidem, № 71, л. л. 8— 14 (нумерація в середині ру­копису). ⁹J А. ІО. и 3. P., т. XII, с. 210. ∙^lβ) Ibidem, т. Xlll, с. 549. ”) Древлехрани­лище РСФСР, кн. № 83 Малор. Приказа, л. 858. ”) Рукописи Маркевича, № 2960 (3201). здобути осавул Мануйлович ’). Це — дані про компанійців. Щодо надвірної корогви, то 19 жовтня 1674 р. генеральний осавул Лисенко та гене­ральний хоружий з нею зустрічають дітей гетьмана Самойловича, що їхали до Батурина з Москви²). Року 1752 „генваря 17 дня ордеромъ велѣно: двумъ компанѣйскимъ командамъ изъ генеральной войсковой канцеляріи быть на дворѣ гетманскомъ при большомъ залѣ, и содержать караулъ съ знач­комъ, и перемѣнятся чрезъ двѣ недѣли, и надъ арестантами въ войсковой генеральной канцеляріи караулъ содержать изъ оныхъ же командъ. Которые команды въ смотреніи были генеральныхъ асауловъ Якубовича и Васильевича" ³).

Є відомості про спеціальний курінь генерального осавула. Ix подає р. 1732 Д. Забіла в проханні прийняти його під бунчук, де, описуючи свою попередню працю, він згадує про службу вкурені генерального судді та „при куринѣ осаули енер. Вас. Жураковского" *).

У донських та яїцьких козаків військові осавули правлять за розпоряд­ників на військових кругах^s). Намічаються розпорядчі функції на генераль­них радах і українських генеральних осавулів. Адже на Переяславській раді 1654 р., як вийшов на раду гетьман, „ясаулъ войсковой велѣлъ всѣмъ мол­чать" ⁶). Про Чигиринську раду 1657 р. каже Граб’инка що „настроилися согласно вси, приводомъ асауловъ генерали ыхъ и инихъ итти къ Юрію"'). А за Самовидцем „пытано по колка кротъ през асауловъ войска, на чомъ бы воля іхъ "⁴6biΛa"^b). У XVIII ст. під час обрання у Глухові р. 1750 К. Розумовського козацькими „полками командировалъ Асаулъ Вой- сковій Генеральній господинъ Якубовичъ на лошадѣ" ^,j)∙

Генеральні осавули виконують доручення дипломатичного характеру. У серпні 1654 р. царському посланцеві І. Ржевському „ясаулъ Демко" казав, що „гетманъ де его, ясаула, до волоского до Стефана воеводы посылалъ" у посольстві"¹⁰). Року, 1667 за посланця до Москви їде генеральний осавул Павло Костянтинів”). У січні 1669р. серед посольства до Москви був і гене­ральний осавул ’*). 2 березня 1669 р. гетьман Д. Многогрішний та генераль­ний осавул М. Ґвинтовка обговорювали-з російськими уповноваженими умови сполучення України з Росією’³). У травні 1669 р. цей М. Гвинтовка — оса­вул Лівобережної України—їде за посланця до Москви”). В лютому 1674 р. генеральний осавул Олекса Черняченко супроводить царських аґентів, що їдуть на Запоріжжя ^,s).

Генеральні осавули виконують раз-у-раз різні дії та доручення під час приймання посланців у гетьманській резиденції. У статійному списку Д. Typ-

') Древлехранилище РСФСР, кн. 78/1805 Малор. Експсд. Сената, л. 478. ’) А. Ю.

и 3. P., т. XI, с. 671. ’) Экстрактъ 1786 г. — «Матеріалы*... Η. П. Василенка, в. II. с с- 246—

247. 1902 р. ⁴) А. Л а з а р е в с к і и, Описаніе ст. Малороссіи, т. II, с. 407. ·') Див. про

цс в моїй,Генеральній раді", с. с. 130, 137. ^β) А. Ю. н 3. P. т. X, с. 217. ^;1 с. 156.

’) с. с. 72 - 76. ·) Основа. 1862 г. № 2. _c. 49. ··) А. Ю. и 3. P.. т. XIV. с. 35.

“) Древлехранилище РСФСР, κιι. № 2 Малор. Приказа л. 54. ’*) А. Ю. и 3. P., т. VIlI,

с. 20. ^3,) Ibidem, с. 86. »·) Ibidem, с. 172. ^,6) Ibidem, т. XI. с. с. 349 — 350. ґєнєва та Я.· Портомоїна відзначено, що в Чигирині 6 листопада 1654 р. „пришелъ къ Денисью и подьячему войсковой ясаулъ Миско; а за нимъ при­вели гетманскіе лошади**. Осавул прийшов запросити їх до гетьмана ’). Року 1656 „майя въ 13 день присылалъ писарь Иванъ Выговской къ Ѳедору Зыкову войсковова ясаула Ивана Ковалевского^{0 2}). 5 січня 1657 р. гетьман Б. Хмельницький надіслав після авдіенції царському посланцеві А. Лопухі- иові „ясаула съ ctoλom√^{, 3}). У травні р. 1657 російських посланців окольничого Ф. Бутурлина та дьяка В. Михайлова „подчивали" за гетьманським столом генеральний осавул їв. Ковалевський та генеральний писар Ів. Виговський ’). 18 червня 1657 р. до тих самих посланців „пришолъ есаулъ Иванъ Ковален- ской, а за нимъ привели отъ гетмана 2 лошади" ⁵). А другий генеральний осавул „Миско" проводжав їх при від’їзді за місто⁵). 20 липня 1666 р. до ро­сійського посланця стряпчого Свіязева гетьман Бруховецький у Гадячому надіслав запрошення до себе з генеральним осавулом Павлом ⁷). Цього самого Павла надіслав до полковника російських військ Я. Гульця гетьман Брухо- пецький 8 лютого ρ. 1668*). В листопаді 1689 р. стольника Циклера, що їхав до гетьмана, перед Батуриной зустрів „генералкой ясаул Андрѣй Гамалѣй з знатными войсковыми товарищи и проводили ево до двора" ^э). У липні 1690 р. по дьяка В. Поснікова, що приїхав до гетьмана, прибув із каретою гене­ральний осавул А. Гамалія, щоб їхати до гетьмана. Дьяк поїхав; „да с нимъ п корѣте сидѣл Асаулъ Андрѣй Гамалѣя"^,0). У грудні 1691 р. стольника Татіщева за дві верстви від Батурина зустрічав генеральний осавул Ів. Ломи- ковський ^1,). А на подвір’я до нього — привітати від гетьмана — „спросить о здоровье" — приходив генеральний осавул Анд. Гамалія¹²). В січні 1692 р. зустрічати царського гінця — стольника Спєшньова гетьман послав обох гене­ральних осавулів — Гамалію та Ломиковського^,:’). Всі ці дані свідчать що в XVlI ст. осавули виконують ряд доручень, зв’язаних з дипломатичним того­часним етикетом.

Я вже наводив уривок із записки „О судахъ", що в різних судових справах „посыланы были нарочные отъ гетмановъ, Старшины Генералные и другіе чины туда, куда подлежало, и оные, окончивъ по правамъ и по своему разсуж­денію, доносили Гетману"¹¹). Генеральні осавули — par ехсеіепсе виконавці доручень центральної української влади — дуже часто виконують і ці дору­чення. У лютому 1667 р. волоський полковник Кост. Мигалевський виправ­дувався, що „которые де обиды его полку казаки Малороссійскимъ жите­лемъ чинили, и тѣмъ по сыску чинено наказанье при гетманскомъ ясаулѣ,

^,) Ibidem, т. XIV₁ с. 97. ·) И. М. Каманинъ, Документы эпохи Б. Хмельницкаго, наел,

из Арх. М-ва Ин. Дѣлъ, с. 40. ') А. Ю. н 3. P., Дод. до т. VIII, с. 390. *) Ibidem т. Ill,

с. S61. ) Ibidem, Дод. до т. XI, с. 685. ”) Ibidem, с. 688. ^;) Ibidem, т. Vl₁ с. 123.

'∣ Ibidem, т. V∏l, с. 55. ^v∣ Древлехранилище РСФСР, кн. № Ill Малор. Приказа, л. 177.» ^,v) Ibidem, кн. № 59 Малор. Приказа, л. 466. ”) Ibidem, κιι. № 64 Малор. Приказа,

л. 632. ^,∙) Ibidem. ”) Ibidem, л. 811. ^н) Збірка матеріялів акад. Η. П. Василенко. — Укр. Apxcorp. збірник, т. I. с. 136.

при Артемѣ" ^,)... Слід думати, що і самий „сыскъ" провадили за участю генераль­ного осавула. Генеральний осавул М. Миклашезсъкий р. 1685 „провадив роз­слідування про спірні землі поміж селянами сіл Ображеївки та Погребків — з одного боку, та Чернігівською катедрою з другого"²). Року 1690 за доно­сом на переяславського полковника Леонтія Полуботка Мазепа послав роз­слідувати цю справу генерального осавула А. Гамалію разом із київським полковником Гр. Карповичем та військовим товаришем 3. Шикієвичем³). У травні 1703 р. для слідства в справах запорозьких разом із стольником Ф. Протасьєвим гетьман делегував генерального осавула Ів. Скоропадського Року 1715 ревізію про зловживання в полтавському полку полковника І. Черняка робив генеральний осавул Ст. Бутович Розслідування про погра­бування в їв. Бороздни худоби, „под час прошлой эамѣшанини" разом із гене­ральним писарем р. 1716 провадив генеральний осавул Вас. Жураківський ^с). Цей самий генеральний осавул Жураківський р. 1718 спільно з майором Ільїним розглядав у Стародубському полку скарги, подані на полковника Л. Жоравку⁷). Року 1720 Жураківський, знову як генеральний осавул, разом із прилуцьким полковим обозним Ограновичемта канцеляристом П. Валькевичем, був за уповноваженого від гетьмана при відмежуванні князеві А. Д Меньшикову Почепівської волости*). А коли 1723 р. в бакланській та мглинській сотнях перевіряли скарги на Меньшикова, то поміж особами, що ті скарги, розсліду­вали, був і генеральний осавул Жураківський⁰). У вересні 1750 р. генераль­ний осавул Валькевич був у Комісії, в Києві, „над полковникомъ Капнѣ- стомъ" ^,0). У березні ж того року пін таки був членомъ „слѣдственной по сек­ретному дѣлу Коммисіи" у Глухові”). Цей самий генеральний осавул Валь­кевич р. 1751 разом із генеральним обозним, розслідував донос на переяслав­ську полкову старшину ^,2).

Інколи при цьому генеральні осавули виразно виконують обов’язки слідчих. Приміром, р. 1692 в жовтні генеральні осавули допитували грека Дм. Мачмача, для чого він їздив до Польщі^|3). Восени 1692 р. в Сорочинцях генеральні осавули А. Гамалія та їв. Ломиковський робили очну ставку Д. Апостолові та П. Полу­боткові, коли Апостол доніс, що Полуботок знав про заміри Михайла Галиць­кого на гетьмана ^l,). Р. 1679 справу про те, що Іван Рубець підроблював печатки, гетьман Самойлович доручив розглянути та „взять Ивана до себе на особливую екзаминацію" генеральному осавулові Л. Полуботкові *^$). В тогочасних обста-

^,) А Ю. и 3. P., т. VI, с. 167. ²) В. Mодэалсвскій, Малор. Родословннкъ, т. 111, с. 476.

’) Рукописи М. Судіеііка. № 97, ч. V, с. 77; Древлехранилище РСФСР, ки. № 111 Малор. Приказа, л. 438. ⁴) Рукописи М. Судієпка, № 97, ч. V, с. с. 1397— 1398. ⁵) Рукописи

Лазаревського, № 5 л. 116. ^a) ibidem, с. 26. ’) Древлехранилище РСФСР. Малор.

Справи М-ва Закорд. Справ, 1718 p., № 57. В. Модзалевскій Малор. Родословннкъ. т. !і, с. 47. ^,*). А. Лазаревскій, Опис. ст. Малороссіи, т. І, с. 285. ^,0) Рукописи О. Лизярев-

ською, № 13/1, а. 6. ") Харк. Ц. Істор. Архів. Чсрн. Відділ Apx. Малор. Колегії № 12576.

^,,) Мотыжиііск. архивъ, с. с. 56 — 57. ^,3) Древлехранилище РСФСР, M.*μop. Справи

М-вд Закорд. Справ, 1692, № 24. ^u) Ibidem. ^,6) А. Л а з о р с в с к і й, Описаніе строй Малороссіи, т. 1. с. 397.

пинах така екзамінація могла означати fl муки, катування. Отож у цій самій справі Ів. Рубця генеральний осавул „екзамінував" так: „с трудностию его екзаме­нуючи, заледве ся за килкокротним вдаренем... допытался правды“ ^,)∙

Розслідування справи, що Його чинив, чи в нім брав участь генеральний осавул, раз-у-раз — хоч би в цім і не брали участи генеральні судді — було актом Генерального Суду. За скаргою в 1707 р. київського війта на сотника київської сотні, що записував міщан у козаки, до Києва були делеговані „асаулъ енералній Иванъ Ломѣковскій и писарь судовъ енералнихъ Семені» Савичъ". Вони зробили рослідування, і за ухвалою цього суду розв’язали справу на користь міщанства 'ⁱ). Перед тим ρ. 1681 генерального осавула Л. Полуботка та писаря „судей“ військових генеральних Андр. Васильевича делеговано до Стародуба „тако для суженья розныхъ припалых справ, яко програниченья певныхъ грунтовъ"...³). Це — виїзна сесія Генерального Суду. Далі. Року 1717 генеральний осавул Вас. Жураківський провадив у Полтаві „розискъ" за доносом полкового полтавського судді Кованька та колишнього полкового писаря Заліського на полтавського полковника Ів. Черняка. В доку­менті цього слідства є: 1) пункти обвинувачення, 2) під кожним із них відпо­відь полковника Черняка та 3) на кожний розділ і відповідь „узнане суду Енералного": цим „узнанемъ подъ ними (пунктами) судовимъ и слушною при бытности обоихъ сторонъ аппробациею виражений мною Василиемъ Жураков- скимъ Асауломъ Войсковимъ Екералнимъ и при мнѣ товариства войскового будучого Федора Олшанского и Фоми Городиского справленни"... ^l). I тут генеральний осавул — на цей раз і без писаря Генерального Суду — є голова виїзної сесії Генерального Суду.

В інших випадках генеральний.осавул хоч і не головує, але засідає в Гене­ральнім Суді. Так на розгляді справи Ів. Биховця з олішевськими козаками р 1693 в Колегії Генерального Суду був „присутній" генеральний осавул А. Гамалія^$). Р. 1710 до складу Генерального Суду, що розглядав справу А. та С. Миклашевських з їхньою мачухою, належав генеральний осавул Вас. ЖуракІвський^с). 20 січня 1730 р. справу про спадщину по Саві Григорі- євичу — сотнику воронізькому — розглядав Генеральний Суд у складі Ст. Бутовича — генерального осавула, хоружого й бунчучного генеральних ').

Осавул Многогрішного П. Грибович „ночнымъ времянемъ хаживалъ вездѣ по дворамъ и какіе слова гдѣ услышитъ, потому и сказывалъ" ^н). Як видно, це було не просто підглядування й підслухування, а й сполучалося з обов’яз­ком охороняти гетьмана, бо старшина визнавала після скинення Многогріш­ного, що „естли бы де генералной ясаулъ Павелъ Грибовичь въ то число

^,) Рукоп. тека № 1, В. Модэалсвського, справа № 47, л. 3. *) А. Андріевскій, Кісвск. смуты середины прошл. столѣтія. К. Старина. 1886. № 12. с. 686. ’) Рукоп. /ска В. Мол-

?алсвського № 1. справа №45. ^,) Рукописи О. Лоаареиського, № 5, л. л. 162 - 174.

^r,) Рукописні копії В. Мод?.пленського, тека № 1, справа 26. ^β) Рукописи О. Aoaapcn- сьхого, № 5. л. л. 76 — 86. *) Рукописні копії В. Модзолевського, теко № 1, справа № 38,

А. 16. η А. Ю. >1 3.. P. Т. ЇХ, с. 685.

былъ при гетманѣ, какъ они его гетмана взявъ оковали, и имъ де его гет­мана взять было немочно" ’)·

Генеральні осавули виконують різні доручення поточного характеру в різ­них справах, інколи досить дрібних. Очевидно, їм, як виконавцям доручень і ухвал гетьманових та ради старшини, доручали раз-у-раз різні справи, не зважаючи на їхній зміст та характер. Отож Демко — військовий осавул — записує до київських ґродських книг 8 березня 1650 р. Зборовські статті²). У січні 1692 р. в Приказі „Малые Росіи" допитували волоського „выходца" Івана Федорова. Він, розповідаючи про обставини свого переїзду, казав, що пін з'явився до гетьмана. „И гетманъ де Івакъ Степановичь приказалъ яса- улу Андрѣю Гамалѣю дать имъ подорожную для прокормления по го­родом"...³) 11 травня 1688 р. домонтовський сотник Ст. Тамара й 3 козаки розповідали у Сівському, що переяславський полковник Дмитрашко-Райча листом запропонував їм їхати до нього. „І будучи въ Батуринѣ были они у Генералного Есаула у Войца Сербина, і он де имъ велѣлъ ѣхать за ним Дмитрашком к Москвѣ" ^l)∙ Проїзного листа на подорож їм не пощастило здо­бути в генерального писаря В. Кочубея і їм його дав той самий генераль­ний осавул Войця Сербин⁵). У січні 1685 р. для участи в обранні нового митрополита делеговано генерального осавула їв. Мазепу⁰). 15 серпня 1708 р. гетьман писав листа до царя про скарання Кочубея та Іскри й надіслав його з генеральним осавулом Дм. Максимовичем’). Року 1715 „сотенну корогву (новгородської сотні стародубського полку — Л. О.) передав Лисовському генеральний осавул, що навмисне для того їздив до Новгородка" ⁸). Року 1715 генеральний осавул Ст. Бутович передавав новому гадяцькому полковникові М. Милорадовичеві рантові на уряд полковника маєтності⁰). У вересні 1733 р. для присутности на елекції київського війта гетьман делегував до Києва генерального осавула Ф. Лисенка ^,0). Року 1763 гетьман К. Розумозський командирував до Києва генерального осавула Скоропадського, де він мав заарештувати міщан, що були, на думку влади, „возмутителями" ^l,)∙

На Україні—відмінно від її сусідок Росії та Польщі — не відомі випадки, щоб одна особа сполучала дві, а то й більше вищих державних посад. Цього правила суворо дотримувалися і коли, прим., можливо було, щоб хтось із гене­ральної старшини тимчасово заступав уряд полковника ¹²), то ми не знайдемо випадку, коли б одна особа сполучала два генеральні уряди. Можна тільки знайти сполучення державної посади з урядами приватного, гетьманського

^s) Ibidem. -) Ibidem, т. X, с. 453. ’) Древлехранилище РСФСР, кн. № 64 Малор.

Приказа, л. 964. *) Ibidem, Столб. № 5999/188 Малор. Приказа, л. 183. ^b) Ibidem, л- 191.

°) Соловьевт», Исторія Россіи, т. XIV, с. 998. Вид. Общ. Польза. Ч Д. Баніышѵ Каменскій, Источники.., ч. II, с. 81. ⁵) А. Лазаревскій, Опис. стар. Малороссіи,т. 1. с.202. ∙) В. Модзалсвскій, Генср. судьи Ив. Чарнышъ и его родъ. — К. Старина, 1904, III. с. 345. ’“) Древлехранилище РСФСР, кн. № 78/1805 Малор. Експед. Сената, л. 784.

’*) А. Андріевскій, Кісвск. смуты середины прош. столѣтія. — К. Старина, 1886 p., XII, с. 679. ”) Цс стосується тільки до оеапулів. хоружого і бунчужного, а вища генеральна

старшина ніколи нс займав полковницького уряду.

,.двору^[93]. Відомі мені випадки якраз стосуються до військових осавулів, що як близькі й довірені виконавці гетьманових розпоряджень, могли мати по­сади й при його дворі. Наприклад, при Б. Хмельницькому, генераль­ний осавул Ів. Ковалсвський був за „майордома“, як каже сучасник, у Б. Хмельницького ^,). А генеральний осавул Мазепин — Дм. Максимович був одночасно з цим і за гетьманського „крайчаго^{41 2}). Дарма що ці відомості відділені одна від одної довгим часом, отже нібито свідчать за сталість такого явища, я проте визнав би ці явища за вийняткові. До того ж, щодо (в. Ковалевського, то він був, здається,..майордомом" перед тим, як стати генеральним осавулом.

У додатку № 23 до цієї праці я друкую „доношеніе" генерального оса­вула П. Валькевича у грудні 1748 р. про те, що він вирятував із пожежі гетьманські клейноди. Що правда, з найважливіших тут була лише корогва, але все ж постає питання про те, чи не генеральні осавули мали доглядати клейнодів. З приводу цих клейнодів, що їх після пожежі Валькевич перехо­вував у своєму будинку, завели велике листування. Генеральний осавул Яку­бович (як видно з кількох справ — великий ворог Валькевича) доносив Гене­ральній Військовій Канцелярії та Генеральному Судові, що клейнодам не місце у приватному приміщенні, та що Валькевич не дає бити в літаври (він уря­тував і їх). Генеральна Канцелярія зауважила, що не діло Якубовичеве втру­чатися в цю справу, „понеже клейноты гетмъманскіе до его персоны ни в чомъ не надлежать, а вѣдать о томъ и смотрение имѣть должность состоит главной Малороссійской команды, которая какъ и где содержать укази Ея Императорскаго Величества и Гетманскіе клейноти, при том же и игранію войсковой музики когда быть, довольно вѣдаетъ настоящую регулу и поря­докъ^{44 3}). Тут з одного боку ми ніби маемо вказівку, що до Якубовича — генераль­ного осавула — „клейноты гетмъманскіе до его персоны ни в чомъ не надле­жать⁴⁴, тож доглядати їх не є справа генеральних осавулів. Але, з другого боку, і Валькевич, що рятує клейноди з пожежі та зберігає їх у себе, і Яку­бович. що турбується за їхню долю, є якраз генеральні осавули. В кожнім разі це питання покищо слід визнати за відкрите.

Чи був у генеральних осавулів свій клейнод, як це було, скажімо в гене­ральних суддів та писаря? В осавула на Запоріжжі, за Митецьким, була мала паличка*)·,,Жезли⁴⁴ за Лєвшиним, мали осавули в яїцьких козаків⁵). Про клейнод — ознаку влади українських генеральних осавулів на Гетьманщині — я відомостей не знаходив.

У XVIIl ст., коли засновано „присутствія** — колегії Генеральної Військо­вої Канцелярії та Генерального Військового Суду, осавули, як і решта гене­ральної старшини, належать до цих „присутствій" за спеціяльним призначенням. Генеральний осавул Жураківський р. 1723 відав Генеральною Канцеляріею’). Року 1734 генеральний осавул Мануйлович був за члена цієї Канцелярії^a)∙ Року 1750 Розумовський до складу Генеральної Військової Канцелярії при­значив генерального осавула П. Валькевича³). А р. 1/54 цей генеральний осавул уже засідав у Генеральнім Суді⁴)·

У XVIH ж столітті осавули головують інколи у спеціальних комісіях, організованих для розв’язання конкретної справи. Наприклад, С. Рубець з „1751 р. протягом lⁱ∕₂ року був при генеральних осавулах Валькевичу та Якубовичу в Комісії батуринського і глухівського будівництва гетьман­ських домів" '^j). 19 квітня 1765 р. указом Малоросійської Колегії запропг- новано генеральному осавулові Скоропадському разом із генеральним бунчуж­ним скласти план на задоволення консистентів провіянтом та фуражем'). 20 квітня 1752 р. генеральний осавул Я. Якубович просив нагороди за свою службу. В цім проханні він перелічив ряд робіт у таких комісіях: „когда ж пожалованъ я в чинъ и Асаулства Генералного, то внутръ разніе отправ­лялъ Коммисіи, а именно: от741 по 742 годъ въ Коммисіи щетной, в 742-м году при отправленіи посолства с російскою имперіею от Отоманской Порты правилъ подлежащие дѣла во всю бытность посла турецкого в Малой Россіи и проводилъ его от границы великороссійской даже до Полской; от 743 по 745 в Коммисіи о тристатисячной рублевой суммѣ за волы денегъ, да в 746-м году в Коммисіи о розборѣ лошадей казенныхъ в Малой Россіи и слободскихъ полкахъ"'). LJe дае ясне уявлення про найрізноманітніші дору­чення й комісії в конкретних справах, що в них працювали генеральні оса­вули; до того ж перелік у Якубовича неповний, бо, напр., він не згадав комісії для будівництва гетьманових домів, де, як ми допіру бачили, він так само був.

У додатку до своєї роботи про „Генеральну старшину на Лівобережній Україні XVII - XVill вв.“ я надрукував інструкцію з 5 грудня 1763 р., що визначає певну компетенцію для нижчої генеральної старшини — осавулів, хоружого та бунчучного і фіксує їхні функції та обов’язки в формі писаного документу. У вступі до документу гетьман каже про те, що після „приби­тія" його на Україну він запитав у генеральної старшини й полковників про характер обов’язків і компетенції кожного з них. У відповіді генераль­ної старшини „представлено в чемъ ихъ генералнихъ старшинъ — как гене- рално всѣхъ, такъ и собственно каждаго должность состоитъ". Проте „что касается до асауловъ, хоружого и бунчучного генералнихъ, то показано, яко

’) А. Лазарсаскій, Люди ст. Малороссіи. Марковичи — К. Старина, 1884, № 1. с. 73. ’) Бумаги Кабин. Министровъ, т. III — Сб. Ист. О-ва, т. CVHI, с. 368 ’) Рукописи

М. Судівпка, № 97, ч. VI, с. 52'2. ⁴) Харк. Ц. Істор. Архів. Чсриіг. відділ Архіве. Мллор.

Колегії, № 23761. В. M о д з п л с в с к і й, Малор. Родослопппкъ. т. IV. с. 376. ⁰J Руко­писи М. Судівико, № 97, ч. VI, с. с. 715 -718. ^;) Додаток № 25.

должни они находится при гетманѣ переміно для порученія имъ случающихся дѣлъ и приказовъ. Но какъ сія должность ваша (кромѣ того прямого долгу что при случай командрованія куда в поход немалой части Малороссійского войска из разсмотренія нашего долженъ кто съ васъ употребленъ бить над тѣмъ войскомъ командиромъ) точного предписанія не имѣетъ, то запотребно мы нашли, какъ по тому общему генералних старшинъ и полковниковъ репорту, такъ и сверхъ того въ сходственность вашихъ чиновъ, въ должность всѣгдашную опредѣлить слѣдующее⁴*, і далі йде низка фіксованих обов'язків цієї генеральної старшини.

Розділ 1 інструкції пропонує перевірити число і становище „виборних** козаків та подати „мнѣніе при доношеній** про розподіл їх по полках. Арти­кул 2 наказує виконати аналогічну роботу щодо „одноконних" козаків. Арти­кул 3 пропонує „представить мнѣніе при доношеній** про потрібні заходи у вартовій службі. Розділ 4 пропонує робити щороку „смотри⁴* полкам. Генеральним осавулам за цим розпорядком доводилося робити їх через рік („а на другій год хоружій и бунчючній"). При цьому винного у.,несправ- ности** генеральна старшина могла „оштрафувать... за согласіемъ о томъ з полковникомъ того полку⁴⁴. Коли б скаржилися козаки на „отягощенія и обиды⁴⁴, „оную (скаргу) принявъ, ежели можно, также вскорѣ разобравъ, обиженному доставить слушную сатисфакцію". Коли ж би це була складна справа — чинити за 7 артикулом (про нього нижче). Артикул 5 пропонує доглядати за надвірною компанійською корогвою та за компанійськими пол­ками (стежити, щоб компанійські козаки були по своїх полках, „ни у кого партикулярно въ Малой Россіи не оставались**, та розв'язати питання про „подвойних*' козаків компанійських полків). Розділ 6 передає генеральним осавулам, хоружому й бунчучному команду над жолдацькими сотнями. Арти­кул 7 доручає їм розглянути й розслідувати скарги козацькі на полкову й сотенну старшину. Вони мають „по таковим дѣлам... произведши надле­жащія следствия, представлять намъ (гетьманові — Л. О.) при доношеній мнѣ­нія свои на основаніи указов и малороссійскихт, правъ". Якщо ж, „при раз- смотрѣваніи... таковыхъ жалобъ и доносовъ, ежели усмотрено... будет, что необходимо потребно к следствию сискивать въ Глуховѣ из далних мѣстъ немалим числомъ людей, то, призивом к тому чрезъ далное разстояніе не чиня убогимъ людемъ затрудиѣнія, — надлежитъ из васъ одному съиздить в то самое мѣсто, гдѣ можно все надобное к разбору по тому дѣлу произвесть и со­брать и за приездом возвратно, обще з другими розсмотря, окончать по вище* повелѣнному; и такие отлучки поочередно между собою отправлять⁴⁴. Арти­кул 8 пропонує „иметь верную ведомость и по третямъ года подавать намъ при своемъ репортѣ** про командирування полкової й сотенної старшини. Дальші розділи подають пояснення до вищезгаданих. Отож артикул 9 поясняє, що „предписанное в сей инструкціи исполнять всѣмъ вамъ обще, когда в Глу­ховѣ находится будете. Ежели ж кто из васъ случится бить въ отлучкѣ, то налично оставшиеся в Глуховѣ из васъ должни вишеповслѣниое одправ- лять безостановочно[94]¹. Розділ 10 пропонує повідомляти гетьмана про вико­нання названих функцій-доручень, а коли його нема—Генеральну Військову Канцелярію, „од которой и ордери получать". Нарешті, артикул 11 дає названій генеральній старшині „для писанія пору4енних... в силѣ сей инструкціи дѣл" 3-х канцеляристів із Генеральної Військової Канцелярії*).

Отож ця інструкція утворює певну колегію з нижчої генеральної стар­шини, іцо виконувати доручені їй справи має „обще". Чимало функцій мають постійний характер (артикули 4—8), інші — даЮть спеціильні доручення обслідувального характеру, що мали привести до певних реформ у військовій організації.

Деякі з цих функцій не є новина. Я вже відзначав, що генеральні осавули й раніше доглядали де в чому за компанійськими полками. Тепер їм це дору­чає розділ 5 інструкції 1763 р. Розділ 4 її говорить про смотри полкам, що їх мали чинити генеральні осавули перемінно з хоружим та бунчучним. Уже самий текст цього артикулу посилається на те, що смотри такі бували Й „за прежних антецесеровъ нашихъ". І тоді їх могли робити генеральні оса­вули. Наприклад р. 1737 „априля 22, полку Стародубского[95] від генерального осавула (прізвище не названо) мав бути _ппод Миргородом чиненъ смотръ" ²). „Андрій Тимофіевич (Лишина)... р. 1761 р. був у Комісії генерального оса­вула Жоравки для збирання від старшини, бунчукових, військових та значко­вих товаришів „сказокъ" про їхні служби" ’). У зв’язку з цим, очевидно, роз­діл 8 інструкції, де наказується збирати відомості про командирування стар­шини, не запроваджує новини.

Є дані, що інструкцію з 5 грудня 1763 р. виконували на практиці. На­приклад, ордером з 8 січня 1764 р. гетьман К. Розумовський, від’їжджаючи з України, наказує як організувати управління в Генеральній Військовій Канце­лярії. Між іншим, пропонує він „господам асауламъ генеральнимъ Жоравки и Скоропадскому и бунчучному генералному Тарковскому отправлять дѣла порученниев силѣ даной и м ъ от насъ и нстру кці и... И они, генералная старшина, о чемъ по дѣламъ тѣмъ будетъ имъ потребно, резо­люціи должни представлять в оную нашу генералную канцелярию"... ') Оця пропозиція щодо Генеральної Канцелярії відповідає артикулові 10 інструкції, де рапортувати „в одсудствіе наше из Малой Россіи" осавули, хоружий та бунчучний мали „в нашу Генералную Войсковую Канцелярію, од которой и ордери получать".

Багато даних свідчать про виконання розділу 7 інструкції, — розслідування скарг на сотників та сотенну старшину. Адже 9 грудня 1763 р. гетьман ордером на ім’я осавулів, хоружого і бунчучного доручив їм розслідувати скарги коза- кіп іркліївської та піщанської сотень на сотників та сотенну старшину, бо „въ данной же от наст, — каже ордер, — вамъ инструкціи по 7 пункту пове- лѣно по случающимся от Козаковъ в обидах их от сотников и сотенъних старшинъ жалобамъ, какови от насъ к вамъ отъсилани имѣютъ бить, произъво- днть вамъ надлежащія слѣдствія и представлять намъ при доношеніи мнѣнія свои на основаніи Указовъ и малороссійскихъ правъ, —того ради... приказываемъ вамъ по тѣмъ дѣламъ и доношеніямъ разсмотреніе учинить и въ протчемъ поступить в силѣ данной от насъ вамъ инструкціи, стараясь тѣ дѣла къ скорѣйшему окончанію привесть, даби вящшей козакамъ обиди не происходило'*^,). Року 1764 генеральні осавули та бунчучниЙ розслідували справу про зловживання келебердянського сотника Флоринського²). У липні 1764 р. генеральний осавул Жоравка разом із генеральним бунчучним роз­глядали справу про зловживання власівського сотника Майбороди³).

Розділ 8 інструкції 1763 р. каже про догляд та збирання відомостей про командирування полкової старшини та сотників. 27 січня 1764 р. київська полкова канцелярія „покорнимъ репортомъ" повідомляла осавула Скоропад­ського, хоружого Апостола та бунчучного Тарновського саме в цій справі¹). Велика справа № 1637 з Чернігівського Відділу Архіва Малоросійської Коле­гії, звідки я взяв „репортъ" київської канцелярії, загалом містить листу­вання про те, як виконувала генеральна нижча старшина дану їй інструк­цію; тут ми маємо відповіді полкових канцелярій на запитання осавулів, хору­жого та бунчучного з відомостями та „мнѣніями" про виборних козаків (арт. 1 інструкції 1763 р.), про однокінних козаків (арт. 2), про варти (арт. 3), про позачергові командирування (арт. 8), про „смотри" (арт. 4).

Отже всі ці відомості свідчать про конкретне виконання генеральними осавулами, хоружим та бунчучним доручених їм за інструкцією 1763 р. справ. Звертає на себе увагу тільки одне. А саме, відомості, що їх я маю про це виконання, усі стосуються до кінця 1763 та 1764 р., тобто всі вони стосуються до гетьманування Розумовського, що, як відомо, скінчилося 1764 р. Значить, не можна покищо сказати, що інструкція мала силу до скасування автоном­ного устрою Гетьманщини, і навпаки можна припускати, що вона недовго була чинна.

Переходжу до питання про попередні уряди генеральних осавулів. З відо­мих мені даних про 19 генеральних осавулів виявляються такі факти — гене­ральні осавули перед тим, як дістати цей уряд, були:

1) Генеральні\оружі—З (М. Миклашевський, їв. Ломиковський та Мих.

Гамалія).

2) Генеральні бунчужні — 2 (Л. Полуботок, Д. Оболонський).

3) Полковник — 1 (Гр. Гамалія).

’) Додаток № 34. ¹J Харк. Ц. Іст. Архів, Полтавський Відділ Архіва Молор. Колегії, пачка 11, № 1334. ³) ibidem, Полтаоськ. Відділ Архіва Молор. Колегії, пачка Il₁ № 1330.

⁴) Додаток № 35.

4) Накази, полковник — 1 (Гр. Герцик, генеральний осавул у П. Орлика).

5) Полковий писар — 1 (І. Скоропадський).

6) Полковий осавул — 1 (Ст. Бутович).

7) Сотники — 3 (Андр. Гамалія, Ів. Мануйлович, Ф. Лисенко).

8) Значні військові товариші — 3 (Ів. Лисенко, Ів. Мазепа,В. Жураківський).

9) Бунчукові товариші — 4 (П. Валькевич, Я. Якубович, Ів. Жоравка

та Ів. Скоропадський — 1762—1781).

У цім списку впадає в око чималий відсоток — як порівняти з іншими генеральними урядами, безпосадної старшини — значних військових та бун­чукових товаришів. Ця група — воза по суті єдина, бо бунчукові замінили значних військових — дала 7 випадків призначення на генеральне осавульство з 19. Як видно, щоб дістати посаду й ранґу генерального осавула, не треба було попереднього готування та спеціялізації. І справді — з полкових оса­вулів призначений на генеральне осавульство лише один на 19.

Генеральних осавулів я залічував у своєму викладі до нижчої генераль­ної старшини. Такий поділ справді намічається. За нього говорить хоч би те, що з вищих урядів — обозного, суддів, підскарбія, писаря—не бувало призначень на уряд місцевих адміністраторів — полковників; щождо генераль­них осавулів, хоружогоі бунчучного,тоце було досить часто. Добре ілюструють таке нижче становище осавулів часи Б. Хмельницького. Коли іншу старшину російські посланці називають ім’ям та прізвищем, як от Іван Виговський, Тим. Носач тощо, то генеральні осавули для них — це „Миско" та „Демко“. Вони майже ніколи не називають їхніх прізвищ, і це, між іншим, спричини­лося до помилки кількох українських істориків, що осавула Демка ототожню­вали з пізнішим гетьманом Демком Многогрішним. А тимчасом це був Демко Михайлович Лисовець. Очевидно, ці осавули мало імпонували російським боярам та дворянам, і вони, мабуть, виходили з козачого загалу, виділяючись із нього своїм умінням виконувати доручення та своїми здібностями. І харак­терно, що коли осавулом став Іван Ковалевський— з роду шляхтич — то його російські посланці звуть не „Івашком^, pendant до Миска та Демка, а завсіди Іваном Ковалевським. Що правда, і цей Ковалевський стояв на демократичній позиції, і через те пізніше р. 1658 його називають, як прихильника М. Пуш­каря, що втікав від гетьмана Виговського ’).

Пізніше, за Бруховецького ми бачимо осавулів, що їх гордовиті російські дворяни також не згадують на прізвище. Це — Артем, Павло, Парфен. Інколи лише дізнаємося ми, що Парфенове прізвище було Нужний, Павлове — Костянтинів, Артемове — Мартинов; до того ж, Костянтинів і Мартинов — це навіть не прізвища, а найменування по батькові. Очевидно, і за Брухо- иецького осавули були з козачого загалу і до того ж, мабуть, із тих запорожців, що прийшли з Бруховецьким на Гетьманщину, допомогли йому перемогти на чорній раді під Ніжеием, та після перемоги створили його близьке оточення й підпору.

*) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. V, с.с. 314—315.

Часи мінялися. Козаків-запорожців змінили на осаоульському уряді за Много­грішного й Самойловича представники української службової старшини — П. Грибовнч, Іа. Лисенко, Л. Черняк. А під кінець гетьманування Самой­ловича ми бачимо вже інші виразні постаті. Це — Мазепа та Л. Полуботок. Останній це той Полуботок, що набув великих маетностей, а син його черні­гівський полковник Павло, був за Скоропадського — іцо правда, він чимало збіль­шив батькову спадщину — найбагатшою людиною на Гетьманщині. Мазепа, що з ге­нерального осавульства перейшов на місце гетьмана, характеристики не потребує.

Осавули кінця XVII ст. — Ломиковський, Миклашевський, Андр. Гамалія — це вже представники нового старшинського землеволодіння. Вони зби­рають маєтності, щоб стати згодом у перших лавах нових землевласників — шляхти на Гетьманщині. Уряд осавульства допомагав їм зміцнювати свій особистий добробут. Одна справа каже про це досить виразно. 1703 р. 5 лютого Суд Генеральний розбирав справу про млин у с. Уланові, при чому виявилося, що раніше цим млином володів генеральний осавул Миклашев­ський. „А явилося и тое, же коли панъ Миклашевскій, купившы тот млынъ у Івана' Мелныка, владѣлъ онымъ, фол кго вал и ему городничыи для асаулскогогонору, мѣючи к нему прибѣжище во всяких своих дѣлех. А когда небожчикъ Сыдор от пана Миклашевского того млына набыл себѣ куплею, тогды городничыи Улановский покилкокротне его, Сыдора, грабливали, упомикаючися з того млына повинности на катедру* ’). Мова в данім разі мовиться про городничих Л. Барановича — ченців, але річ ясна, що подібні міркування й ставлення до „осавульського гонору" бували і в світ­ської місцевої влади ·)·

У XVlll ст. генеральні осавули ще виразніше вирисоеуються, як представ­ники великого землеволодіння. Як приклад можна взяти генерального оса­вула Ф. Лисенка — часів Д. Апостола, - він володів селами Дяговим, Осьмс- ками, Клищинцями, Олександровим, Красилівкою та Галицьким — 6 селами.

’) Рукописні копії В. Модзалсоського) тска № 1, справа № ЗО. ■) В цей час землеволодіння старшини вже близько підходить до старого передреволюційного. Я дозволю собі навести універсала генерального осавула А. Гамалії з 1639 р. „Копія. Іхъ Царского llp^и) Древлехранилище РСФСР, кн. № 7/1734 Малор. Експ. Сената, л. 310.

Мені трудно казати про діяльність генерального хоружого о раді стар­шини, про його виступи на її зборах. Акти XVIi ст. про це мовчать. Мож­ливо, що в вузьких її зборах і нарадах за часів перед Самойловичем хору- жий і не брав участи, а потрапляв на раду старшини тільки тоді, коли на широкі збори запрошувано ширші кола' старшини. І пізніше невисоке і не­впливове становище безперечно заваджало генеральному хоружому виявляти свою діяльність і активність на старшинській раді. Це становище ґрунтовно змінилося у XVIII ст·, коли хоружий стаз за постійного і невідмінного учас­ника нарад колегії генеральної старшини. ·

Спеціяльним обов’язком генерального яоружого було доглядати за вій­ськовим стягом — корогвою та виносити її в урочистих випадках. З листопада 1708 р. Меньшиков, зруйнувавши Батурин, писав цареві; „изволите повелѣ­вать прислать къ вашей милости булаву, знамя въ Глуховъ къ потребному времени; и у нихъ есть не токмо одна, но три булавы, также и бунчукъ, и между доволнымъ числомъ знамя первое, которое всегда передъ гетманомъ важивали; и оные всѣ, купно съ воровскою старшиною, привезу съ собою" *). Оце „первое знамя" „важивалъ" перед гетьманом генеральний хоружий. Спочатку сам, а далі це обставлялося урочистіше. Отже при церемонії обрання К. Розумовського на гетьманство за царською грамотою несли військову ко­рогву. що її одержав був гетьман Д. Апостол. її ніс бунчуковий товариш, поруч неї йшло по одному бунчуковому товаришу, за ними — генеральний хоружий з 12 бунчуковими товаришами²). На службі церковній, що відбувалася 13 липня 1751 ρ., коли приїхав К. РозумовськиЙ, по обидві сторони клейнодіп „стали генеральний бунчужний Оболонський з бунчуком та генеральний хоружий Ханенко з корогвою в руках" ³). Взагалі ж корогва ця перебувала в гетьмана: р. 1748 з гетьманського будинку під час пожежі „болшую пороговъ" урятував генеральний осавул П. Валькевич ').

Є дані думати, що від генерального хоружого мала певною мірою зале­жати надвірна корогва. Це був відділ компанійського козацтва, що постійно перебував у гетьманській резиденції і в урочистих випадкам становив гетьма­нів почесний ескорт, а в бурхливі часи XVII ст. був, мабуть, реальною вій­ськовою силою, що охороняла резиденцію гетьманів. Корогва ця могла бути саме при корогві-стязі і через те, що стягом завідував генеральний хору­жий,¹—так само залежати від нього. Під роком 1759 прямо зазначено, що генеральний хоружий Ханенко командував „надворною компанѣйскою корог­вою" ^s). Я вже згадував, що року 1674 гетьман Самойлович з генеральним осавулом та генеральним хоружим Карповичем висилав зустрічати своїх дітей, що їхали з Москви, 100 козаків „двора его гетманского" ^c). В даному разі мова йде, очевидно, саме про надвірну корогву. В кожному разі е відо-

^,) Н. Костомаронъ, Мазепа и мваспнпцы, с. 451, СПБ. 1885- ’) Рукописи М. Суді-

діенко, № 51, д. 157. ’) С. Васильчиковъ, Семейство Разумовскихъ, т. 1, с. 150.

^,) Додаток № 23. ⁶) Рукописи Маркевича, №1411 (1566). ^β) А. Ю. и 3. P., т. XI, с. 671. мості— я про них уже казав — про залежність і підпорядкованість надвірної корогви і генеральним осавулам. Приміром, р. 1752 вона, разом із командою при Генеральній Канцелярії, „въ смотреніи были генеральныхъ асауловъ Яку­бовича и Васильевича"⁴ (Валькевича) ’)· Розділ 5 інструкції з 5 грудня 1763 р. доручив надвірну корогву колективному доглядові генеральних осавулів, хо- ружого та бунчучного.

У Шафонського зазначено, що бунчукові товариші мали бути „при Гет­манѣ, при его корогвѣ и бунчукахъ, подъ предводительствомъ Генеральнаго Хоружаго и Генеральнаго Бунчучнаго" ⁷). Про залежність їх від генерального бунчужного я говоритиму нижче, а про підпорядкованість бунчукових това­ришів генеральному хоружому жадних даних немає. Вже ймовірніше, що йому могли бути підпорядковані військові товариші, бо вони Йшли в похід під військовою корогвою; але й таке припущення відомими досі фактами не по­тверджується.

Року 1751, 18 серпня гетьман Розумовський наказував; „Асауламъ Гене- ралнимъ, як — то Г. Якубовичу и Г. Валкевичу, такожъ и хорунжому Генерал- ному Г. Ханенко быть при нашей резиденціи, дабы случающіеся іногда ек­страординарній дѣла было на кого намъ положить⁴'³). Екстраординарні дору­чення хоружі виконують вельми часто й давніше, і доручення ці дуже різно­манітні. Отож вони їздять як посланці з дипломатичними дорученнями. Та­кий, мабуть, характер мало вже відрядження р. 1650 хоружого Василя до Варшави, хоч гетьман і казав російським посланцям що, „хоружей Василей посланъ къ королю о своихъ потребахъ"⁴). Свої потреби могли тут прикри­вати таємне дипломатичне доручення. Року 1670 посланцем до Москви був генеральний хоружий Лівобережної Гетьманщини В. Свириденко^ь). 14 бе­резня 1676 р. гетьман Самойлович свого листа до кн. Ромодановського про те, що він не хоче мати зв’язки з П. Дорошенком, надіслав із генеральним хоружим Гр. Карповичем⁰). У серпні 1691 р. гетьман Мазепа делегував до Москви з повідомленням про здобуття турецьких фортець генерального хо­ружого Юхима Лизогуба⁷). їх, серед іншої старшини, бачать російські по­сланці на авдієнціях — прийманнях у гетьманів. Адже в липні 1690 р.» коли приймали дьяка В. Поснікова, був 'присутній і „хорунжей Григорей (sicl) Ломиковскій" ^ч). 22 січня 1691 р., коли приймали в гетьмана стольника Ів. Циклера, був „Хорунжей Іван Ломіковской"⁹).

Інколи генеральні хоружі виконують дії сполучені з дипломатичним етике­том при прийманні посланців. Наприклад, зустрічати кн. Волконського геть-

') Экстрактъ 1786 г. — „Матерьялы“.. Н. П. Василенка, в. II, с.с. 246 —247. '⁴j Чсрниг.

намѣстничества топогр. описаніе, ч І, сс. 111 — 113. ’) Збірка матеріялів акод. Η. П. В»си-

ленка — Укр. Apxeorp. Збірник, т. 1, с. 126. *) А. Ю. 3. P., Дод. до т. VlII. с. 349 —350. “і Древлехранилище РСФСР, ки. № 9, Малор. Приказа, л. 680. ·) А. Ю. и 3. P.. т. XH.

с.с. 567 - 569. ’) / ревлехранилищс РСФСР, кн. № 75 Мплор. Приказа, л. 672. ’) Ibidem,

кн. № 59 Малор. Приказа, л. 470. ∙) Ibidem, кн. № 62 Малор. Приказа, лл. 628—629. ман Самойлович 3 грудня 1676 р. відрядив генерального хоружого Гр. Кар­повича¹)· 8 квітня 1690 р. царського посланця — дьяка В. Михайлова перед Батуриним зустрічав генеральний хоружнй їв. Ломиковський²). А10 квітня по то­го ж дьяка, щоб вік їхав до нього, гетьман надіслав „хорунжего с корѣтою" ³).

Генеральні хоружі інколи командують частинами української армії в по­ході. Отож 14 лютого 1675 р. гетьман Самойлович пише до Москви, що „для осторожности сее стороны и для страхованія непріятелского (під цим виразом тогочасна російська мова розуміла — для того, щоб боялися вороги), выправилъ есмь хорунжего нашего съ частію войска немалою конного къ Лубнамъ" *). 20 лютого цей генеральний хоружиЙ — Гр. Карпович — мав бій з татарами і був поранений^ь). Обмірковуючи із стольником Семеном Алма- зовим способи боронити чигиринську фортецю 2 березня 1677 р. гетьман Самойлович казав, що до Чигирина він „послалъ вѣрно го и надежного чело­вѣка, хорунжего своего Григорья Карпова и велѣлъ ему быть Чигиринскимъ полковникомъ" ^с). У листі до Москви з 9 травня 1677 р. гетьман Самойло­вич також писав, що надіслав він кілька полків до Чигирина, чекаючи нападу турецького. „И надъ тѣми всѣми полковники и надъ людми далъ есмь стар­шинство хорунжему нашему войсковому генералному, Григорью Карповичю, полковнику нынѣшнему Чигиринскому" ’). Ці доручення давав він хоружому Гр. Карповичеві певно тому, що це був знавець і практик військової спрайи. Але й пізніше бувало, що генеральний хоружий командував українською армією в поході. Року 1716 „проводити лінії супроти Кубанської орди та рити канал, що мав сполучити р. Волгу з Доном, надіслано, з наказу царя, кілька тисяч козацтва з генеральним хоружим Іваном Сулимою¹* ^s). Це — ви­права своєрідна, але все ж таки в основі воєнного характеру, бо йшов загін війська і, хоч не мав воювати, проте — виконувати роботу військово-інженер­ного характеру. Так само серед командирів Ладозького походу козацтва р. 1721 бачимо генерального хоружого Сулиму⁰). Що правда, в данім разі за головного командира походу був полковник Полуботок. У грудні 1735 р. кн. А Шаховской виставляв як кандидатів на наказних гетьманів під час походу — генерального обозного Я. Лизогуба та генерального хоружого Я. Горленка¹⁰). 1 коли в лютому 1738 р. козацтво пішло в похід —їм коман­дував генеральний хоружий Я. Горленко¹¹).

Генеральний хоружий виступає і як суддя. Листом з 18 квітня 1690 р. стародубський полковник Мих. МиклашевськиЙ потвердив „писма на кгрунта" жителям с. Долматова, зазначивши, що вони вже інше ствердження—„декре­томъ аъ суду енералного отъ ихъ царского пресвѣтлого величества стольника

^,) А Ю. и 3. P., т. XII, с. 797. ^a) Древлехранилище РСФСР, кн. № 59 Малор. При- каэа. л. 52. ³) Ibidem, л. 9В. ‘) А. Ю. н 3. P., XlI₁ с. 59. И Ibidem, cc. 66, 85.

^,i) Ibidem, т. XIH₁ с. 28. ⁱ) Ibidem, с. 140. ^a) Д. BaHTbiojii-KaMeHCKiii, Исторія Малой Россіи. Ill, с. 420. Вид. Яогансона. ^,,) Ibidem, с. 587. ^,0) Бумаги Кабинета Мини­стровъ, т. V — Со. Ист. О-ва. т/CXIV₁ с. 75. ”) Рукописи Маркевича. №№ 468 (5431,1680

(1862), 16S3 (1865).

и войска запорожского хоружогоЕнералного, его.милости пана Ивана Хомаковскаго (Ломиковського — Л. О.), на тогъ часъ на мѣсьцу ясне вел- можного добродѣя его милости пана гетмана зостаючого, змоцненое одер­жали" ^,). 11 листопада 1710 р. в Стародубі справу за Грунта поміж жителями села Дарієвичів новомістської сотні та державцями Миклашевськими розгля­нуто „передо мною Иваномъ Сулимою войска Его Царскаго Пресвѣтлрго Величества Запорожского Хоружимъ Енералнимъ отъ боку рейментарского Ясневельможного добродѣя его милости пана Іоанна Скоропадского обоихъ сторонъ Днѣпра войскъ... Запорожскихъ Гетмана для устроенія эаводнихъ дѣлъ высланнимъ" ’)... W січня 1713 р. справа поміж Отвиновським — cτaρo- дубським магістратським писарем — та військовими товаришами стародуб- ського полку „передъ судомъ его жъ царского пресвѣтлого величества войска Запорожского... енералним точилася*’. її розв'язав генеральний хоружий Ів. Сулима³). У складі генерального суду, що 20 січня 1713 року розглядав справу про спадщину по Саві Григорьевичу — воронізькому сотникові — був, поруч із осавулом і бунчужним, і генеральний хоружий — той самий Ів. Сулима^{[96] [97]).}

Крім того, генеральний хоружий, буває, провадить слідство на місцях. Адже р. 1696 генеральний хоружий Юхим Аизогуб провадив слідство про самовільне скинення козаками київського полку свого полковника^s). Року 1712 генеральний хоружий Сулима з доручення гетьманового розслідував на місці скаргу перегонських селян на погарського сотника Іскру, що вимагав од них зайвих повинностей⁵). Коли поскаржилися пирятинські млинарі накол, лубенського полковника А. Свічку, що той улаштував „вешнякъ", і цим під­носить рівень води, Скоропадський, „надіслав до Пирятина для „очевидного разсмотру и розыску" Івана Сулиму, хорууого військового генерального, та Василя Велецького, галицького полкового суддю, і ті переконалися, що вдова А. Свічки, Домникія, не припиняла свавільно молоти цілий рік, а тому забо­ронили їй робити так надалі"⁷). Року 1732 гетьман Апостол доручив гене­ральному хоружому Горленкові зробити слідство у справі про записування селян прилуцького полку в козацтво⁸). Недалеко від слідства стояв і той допит, що Його зробили польським „лазутчикамъ" 9 листопада 1690 р. генеральний хоружий Іван Аомиковський разом із генеральним осавулом⁹).

Із слідством могли сполучати й полюбовний присуд та поєднання сторін. У листі з ЗО серпня 1669 р. гетьман Многогрішний писав — „о Стефанѣ Бе- реховцѣ, казакѣ путивлекомъ и о Харламѣ Мурзинѣ, пушкарѣ рылскомъ, грамоту свою изволилъ, (цар — Л. О.) ко мнѣ прислати, чтобъ имъ в междо- усобное время прошлое о взятіи ихъ животовъ въ Погарѣ отъ многихъ людей учинилъ сыскъ; и я... для того дѣла своего хорунжего енералного На­силья Свириденка и канцеляристу войскового Іеремія Еремовича посылалъ; которыхъ совершенно помирили и заплатили по святой правдѣ" ^,)∙ А 14 червня 1712 р. з наказу гетьманського генеральний хоружий учинив „помір­коване и установу^- поміж сотником погарським Іскрою та жителями с. Пере­гонів „объ ихъ роботизнах и датках" ²).

Ряд поточного характеру доручень геж виконували генеральні хоружі. Року 1715 генеральний хоружий Ів. Сулима розмежовував землі міста Києва від земель Київського Кирилівського манастиря³). Генеральний хоружий Су­лима віддає — передає у володіння Меньшикову Почепську волость⁴). 20 січня 1716 р. генеральний хоружий Сулима видає постанову про повин­ності, що їх мають одбувати своєму панові селяни с. Лобків ⁵).

У XVlIl ст. генеральний хоружий засідає в колеґіяльних „присутствіяхъ" Генерального Суду Й Канцелярії. Наприклад, р. 1750 він засідає в Колегії Генерального Суду^г‘). У лютому р. 1751 „походною Его Ясневельможности Господина Гетмана и Кавалера канцеляріею" керував генеральний хоружий Мик. Ханенко⁷).

Року 1743 генеральний хоружий Мик. Ханенко головує в комісії для кодифікації українських законів⁴). Він таки разом із генеральним обозним підписав готовий примірник кодексу⁹).

Один додаток до цієї праці дає зрозуміти вплив того самого хоружого Мик. Ханенка в справах фінансових: з його ініціативи порушено питання про те, щоб відібрати від П. Тернавіота збирання індукти ^|0).

З 11 генеральних хоружих, що про їхні попередні уряди я маю змогу говорити, були раніше:

Генеральні бунчучні — 4 (Васько, хоружий Б. Хмельницького — він у ре­єстрах 1649 р. ще—бунчучний; Юх. Лизогуб, Мих. Гамалія та Мик. Ханенко).

Полковий осавул — 1 (М. Миклашевський),

Сотників — 3 (Гр. Карпович, Ст. Забіла та В. Забіла), Значний військовий товариш — 1 (Ів. Сулима), Бунчукові товариші — 2 (Я. Горленко та Д. Апостол).

Соціальний стан осіб, що посідали уряд генерального хоружого, змінявся відповідно до змін у соціальному ладі на Гетьманщині. Тут треба підкре­слити, що відмінно від вищої генеральної старшини генеральні хоружі спо­чатку були невисокого стану. Коли в лавах вищої старшини ми бачимо виразні постаті шляхтичів, чи значної й багатої старшини, то генеральні хоружі (як і осавули, і бунчучні) такого вражіння не справляють. Опанас Пра- цовкин і Васько, хоружі Б. Хмельницького, Ів. Попович та Мик. Яковлів — хоружі Бруховецького, В. Свириденко— хоружий Многогрішного — всі вони зійшли із сцени політичного життя, де вони впливової ролі й не грали, HC покинувши по собі маєтних родин нової старшини. Так було і з Гр. Карпо­вичем, хоружим за Самойловича, хоч цей уже відіграв помітнішу ролю, ви­значившись у військових походах. Але дальший час привів на цей уряд Ст. та Вас. Забіл — представників уже маєтної старшинської родини, впливової становищем і славою їхнього батька, іцо довго грав помітну ролю в історії Лівобережної Гетьманщини.

Інші хоружі кінця XVII ст. — це вже люди нового часу. Я вже казав про Ломиковського Й Миклашевського, бо вони займали й уряди осавулів. Тут додам до цього, іцо перший із них володів 7 селами, і серед них містеч­ком Понорницями. мав у своїх маетностях кілька млинів і рудню ^,)∙ Мик. Миклашевський, що активно скуповував землі і вмів випросити собі маєтності, мав 19 сіл та 3 хутори, підприємства в своїх маєтках — гуту Й половину рудні'²)· А маєтностів у генерального хоружого (1694—1698 рр.) Юхима Лизоіуба, що вийшов із впливової й багатої родини на Гетьманщині, було ще більше. Він мав 48 сіл і серед них містечко Любич³)· Це вже було нове велике панство, що володіло значними маєтками (хай би й довелося почасти зменшити ці дані, бо можна припустити, що деякими селами вони володіли тимчасово, порядком хоч би рангового володіння).

Далі вже важко йти і старшині XVlII ст. Вона також збільшує,свої во­лодіння. Якими інколи способами — ілюструє один додаток до моєї праці. Якщо вірити прохачеві — генеральний хоружий за Скоропадського Ів. Сулима відняв у його батька і в нього млина. І цікаво те, що суду на хоружого не було, дарма що прохач скаржився і гетьманові Скоропадському і Малоро­сійській Колегії. Тепер він знову порушує справу вже р. 1729, коли Сулима вмер^[98])· Але дальші дані кажуть нам, що справа ця тягнеться ще Й 1740 р.^r,). У своїм проханні піп Іван Гудов зазначає причину своїх невдач—„о томъ ево Хоружеве насилстве резолюцій не показано, потому что онъ былъ панъ мочный'⁴.

Дальші пани хоружі — нова шляхта Гетьманщини. Серед неї бачимо Я. Гор­ленка— представника заможної й відомої родини та Данила Апостола — на­щадка, а значить і одного із спадкоємців, того гетьмана, що також носив це ім’я і прізвище. Ці шляхтичі відчувають себе вже певніше у своїх маєтках, де до послуг їхніх були не тільки повинності, покладені на селянство дер- жавських маєтків за Мазепи, а й цілком закріпачена людність, і право і мож­ливість користуватися з її роботи.