XIX. Рада старшина, як юриднчна установа
Рада старшини е установа в юридичнім значінні цього слова. Але передусім установа права неписаного, права звичаєвого. Що правда, писаний закон Гетьманщини—її статті-умови з Росією — інколи згадує про раду старшини і фіксує за нею ті або ті права на участь у котрійсь галузі державного управ-
монархіях саме цих урядів носії — сенешаль, маршалок і дворецокнн, коястобль і конюшни — складали раду прн монархові і керували окремими ділянками державного управління.
В Гетьманській Україні, Ujo народилася D повстанні супроти залишків февдалізму і вийшла з військової організації своєрідної військової групи, — ця роля належить військовим. Були й слуги гетьманові. але лишалися вони слугами, а не носіями державних урядів. У раді старшини ми їх навряд чи зустрінемо, хіба що на з'їздах старшини...З таких посад слід насамперед назвати маршалко. як його звали па польський лад, або дворецького — на лад російський, або господаря гетьманського двору — назва українська, чи ще майордома. Майордомом був, поки не став за генерального осавула при Б. Хмельницькому. Ib- Ковалевський. За гетьмана Самойловича стольник С. Алмазов згадує,дчорепкаго" (А. Ю· и 3. P., т. XIII. с. 740)..Двореикой* приїздить р. 1702 до Москви з гетьманом Мазепою (Древлехранилище РСФСР, кн. № 6/1733 Малор. Експ. Сената, л. 22). У Скоропадського був за маршалко Кондзсровський (В. Модзалевскій, Малор. Родословникъ, т. II, с. с. 298, 411).. За M- Є. Слабчсиком, двірний маршалок на Гетьманщині, що від нього він — на мою думку, без підстави — відрізняв „дворецького*, „був дуже поважно постать, що мала владу й компетенцію подібну до тої, що П мав його польський колега. Йому доручалося підтримувати лад та охороняти гетьмана; підлягали йому всі гетьманові слуги, в тому числі й дворяни, і навіть старости* (Органна, хозяйства Украины..., т. IV, с. 93). В цім визначенні можна взяти лише його останню частину: маршалкові підлягали гетьманові слуги, отже І дворяни, а так само місцеві управителі гетьманових маєтків — старости.
Але від польських маршалків — уряду державного, з широкими адміністративними та.судовими функціями, — український маршалок, певна річ, дуже різнився. До мого функцій треба додати завідування гетьмановим скарбом. Гетьман Апостол свідчив, перебуваючи в Москві після свого обрання на гетьманство, що за Скоре падського військовий скарб — ще тоді не відділений від персонального скарбу гетьмана, — був у завідуванні.господаре Гетманскаго дворового* їв. Даров- ського (Рукописи М. Судієнка, № 80). В лютому 1721 р. у своїх пунктах-відповідях Колегії Закордонних Справ про порядки на Гетьманщині Протасьєв писав, що важко встановити точний розмір гетьманових та військових прибутків, „для того что тѣ денежныя зборы я млинів, пороговщина, ярмаркове тощо) въ войсковой скарбъ нс збираютца. а принимаетъ тѣ денги маршалахъ і господарь въ домъ сво гетманскай" (Древлехранилище РСФСР. Малор. справи М-ва Закорд. Справ. 1721, № 17, л. 3). Отож у ці часи маршалок був до певної міри й за військового підскарбія.Ми часто знаходимо в актах згадку про гетьмииовиго конюшого. Наприклад у травні 1649 р. поміж інших посланців Б. Хмельницького до Москви був „конюхъ гетманской Островской"... (А. Ю. и 3. P., т. Ill, с. 311). Згадку про конюшого зустрічаємо ще в серпні 1653 р. (Ibidem, с. 499). 8 лютого 1696 р. документи згадують українського посланця до Москви „Михайла Красовского конюшенного** (Древлехранилище РСФСР, кн. № 75 Малор. Приказа, л. 1116). Року 1702 „конюшей* був у гетьмановому почеті, коли приїхав Мазепа до Москви (Ibidem, кн. № 6/1733 Малор. Експед. Сената, л. 22). В богатьох державах посада-ранГ завідувача стаєнь, що належать голові держави, була дуже впливова. У Франції цс буо впли- ління. Приміром 4 стаття умови 1672 р. каже про заборону мати зв’язки з чужоземними державами „безъ совѣта... старшинъ*'; проект закону — Бендерська конституція фіксує в артикулі 6 право ради старшини на участь у справах закордонних; це саме ухвалює розділ 19 пунктів1728 р...
Але всі ці ухвали є побіжні згадки, що не дають повної фіксації всіх сторін компетенції старшинської ради, не дають відомостей про її організацію та порядок її функціонування.Усе це було засноване на праві звичаєвому, на фактичному, але обов’язковому порядку. Отой порядок я описав у цій книзі. Я відзначив, що ряд функцій цього інституту систематично повторюються, відзначив певний склад його- Інститут, звичайно, не мав такої точно визначеної організації, як засновані на писаному законі установи нашого часу. В його організації ми помічаємо певну розпливчастість, але це явище характерне для всіх установ звичаєвого права. Поза цим постійне функціонування ради старшини робило її явищем нормальним, визнанім в українській державній організації.
Висвітлюючи питання про те, чи була старшинська рада справжньою установою, головну увагу треба звернути нате: чи були обов’язкові її збори та ухвали, чи не можна було обійтися без них.
Відповім на це свідченнями матеріялів. Р. 1649 під час переговорів із польськими послами Б. Хмельницький відмовився далі їх провадити, заявивши: „війська вкупі нема, полковники й старшина далеко, без них не можу і не смію того чинити: рискую життям своїм" ’). Коли „військо" могло дати пораду гетьманові на генеральній раді, то згадка про неможливість ухвал без полковників та сотників каже про права ради старшини.
Богдан Хмельницький, як відомо, останніми роками свого життя й гетьманування вмів обходитися без ради старшини (а втім цілком категорично це
вивий і важливий уряд констаблн, в PociT XVI ст. „бояринъ конюшій* стоя» вище за інших бояр — думців царських. Про нього, дещо перебільшуючи, Котошихін писав, що „кто бывает!» конюшимъ, и топ» первой бояринъ чиномъ и честію; н когда у царя послѣ его смерти не останется наслѣдія, кому быть царемъ, кромѣ того конюшего иному царемъ быти некому, учинили бъ его цпрсмъ и безъ обиранія** (О Россіи въ царств. Алексѣя Михайловича, с. 64. 1840). На УкраТні-Гстьманщииі конюший — це тільки один із псрсокольннх гетьманових слуг.
З інших таких посад відзначу „кравчаго**, — запозичено, як видно, з Москви посада. За Мазепи таким „кравчим* був генеральний осавул Д. Максимович (А. Л. — Рецензія но Сборникъ.свѣд. о родѣ „Максимовичъ” — К. Старина, 1893 г., № 2, с. 64). Склавши Білоцерківську умову 8 Польщею, Хмельницький був на обіді в коронного гетьмана. Під час обіду,armiger jego stal za nim z bulawq* (A. Grabowski, Starozytnosci histor. Potskie. т. І, с. 312). Цей уряд булавничого згадується у старих запорозьких гетьманів (Д. Эвирницкій, Истор. Запорожскихъ казаковъ. І, с. 241), але згодом на Гетьманщині за нього не чути. Року 1702 до Москви супроводив гетьмана його,шатерпнчей* (Древлехранилище РСФСР, кн. № 6/1733 Малор. Експед. Сенату, л. 60). І цей уряд одного із слуг гетьманових не мав в ні значіння дераіавноТ посади, а ні - члена ради старшини.
1J Акад. М. Грушевський, Хмельниччина в розцвіті, 1922 р., с. 143.
твердити, на мою думку, було б помилково, принаймні передчасно). Його наступник І. Виговський категорично на раді старшини восени 1657 р. заявив, що „я безъ вашего войскового совѣту никакихъ дѣлъ дѣлать не буду" ’). Навесні 1658 р. він, виконуючи цю обіцянку — визнавати обов’язковість ухвал ради старшини, — казав у відповідь на пропозицію Росії призначити посланців на переговори Росії з Польщею та скласти проекта польсько-українського кордону, — „о томъ де мнѣ учинить и посланцовъ и чертежъ послать, и о службѣ сказать одному безъ войсковые рады не умѣть; будетъ де у насъ о томъ рада, а съ рады что приговорятъ"2). 10 вересня 1659 р. цей гетьман нагадує Переяславському полковникові Т. Цецурі£„памятай на тое, же не я вашими рядилъ полками, тилко вы на все мене радили, а я все на волю вашу здавалемъ" 3).
У червні 1661 р. до наказного гетьмана Сомка надіслали з Москви „стряпчого- В. Строева. Цей повідомляв (процитую ще раз), що „наказной гетманъ Екимъ Самко прислалъ ко мнѣ Василью писаря своего Михайла Яковлева, чтобъ мнѣ Василью у него гетмана тотъ день не быть, потому что вся старшина розъѣхалась" ').
Слід думати, що Comko не хотів і не міг розглядати державні справи поза радою старшини. 20 грудня 1667 р. брат правобережного гетьмана П. Дорошенка — Григор Дорошенко — писав київському воєводі про те, що він не може приїхати для розмови із „стряпчим- В. Тяпкіним, „зане*и братъ мой, его милость панъ гетманъ войска его королевской милости Запорожского, не возмоглъ мнѣ того соизволить безъ вѣдома и совѣта всѣхъ начальниковъ войсковыхъ"5). 27 січня 1669 р. гетьман П. Дорошенко писав князеві Ромодановському: „Отпустить сына товарища твоего, столника и воеводы Петра Дмитреевича Скуратова, Григорья Петровича, также воеводъ и иныхъ ратныхъ людей, нелзя: извѣстенъ благородію твоему нашъ нравъ въ нашей землѣ, что не такъ какъ у великого государя, его царского пресвѣтлого величества, милостивымъ повелѣніемъ въ Великой Росіи все чинитца, а у насъ безъ -совѣту полковниковъ и иного товариства ничего учинити не мочно... Скоро дастъ Богъ, того неприятеля бусормана выгнати изъ иашіе земли, а за прибытіемъ всѣхъ полковниковъ и за общимъ совѣтомъ... ратныхъ людей, ни единого не задерживая, отпустимъ"... °). Думається, що це досить яскраве свідоцтво про обов’язковість нарад ради старшини.Далі, 17 квітня 1669 р. той самий гетьман П. Дорошенко писав знову таки князеві Ромодановському про цю справу — про полонених російських воєвод, — що він їх не може звільнити, бо „хотя в народѣ урядъ гетманства на себѣ ношу, однако, по обыкновенію нашему, безъ воли рады старшины войсковые творити не подобаетъ"7). Також — ціл-
,) А. Ю. и 3. P., т. IV, с. с. 43 -- 44. *) Ibidem, Додаток до т. VII, с. 235. ’) Ibidem,
с. 310. *) Ibidem, т. V, с. 73. *) Ibidem, т. VI, с. 239. c) Ibidem, т. VllI, с 53. ’) Ibidem,
с. с. 185 - 186.
ком ясно і цілком категорично. Цікаво, що тут гетьман зазначає і причину, що зобов’язувала Його до нарад із радою старшини.
Це — „обыкновеніе наше'*, тобто тогочасне українське звичаєве право, що, певна річ, базувалося на певних причинах економічносоціяльної ситуації.В однім місці попереднього викладу я вже відзначив, як Мазепа р. 1690 заявив, що він не може перерішити ухвалу ради старшини, коли та звільнила деякі полки від збирання „хлѣбныхъ запасовъ" *). Я так само зазначав уже, як Орлик гадав, що Мазепа не може перейти на бік Швеції без відповідної ухвали старшинської ради [111]).
Ці дані стверджують обов’язковість зборів і ухвал ради старшини. Про обов'язковість їх свідчать і протести проти порушування'звичаю обмірковувати й розв’язувати державні справи на раді старшини. Приміром, у листі до Многогрішного в липні 1669 р. гетьман М. Ханенко нарікав, що П. Дорошенко піддався під турецьку протекцію „безъиз воленія и совѣта всѣхъ насъ, такъ сее стороны, какъ и тое стороны полковниковъ"[112]). Коли р. 1687 скидали а гетьманства Самойловича, йому ставили в провину, що він „все одинъ дѣлаетъ, никого къ думѣ, не призываетъ"[113] [114])... Тогочасний вірш закидає Самойловичеві: „Забувъ сси, же тя аъ любви избрано, И старшимъ себѣ паномъ названо, Ради тсбѣ отнюдь стало нетребо, И мислилесь, аки би нашелъ эъ неба“...i). Наведені факти кажуть про обов’язковість нарад із радою старшини, а це надає нашому інститутові значіння державної установи, що її не можна було обминати, розв’язуючи справи, що належали до її компетенції. Що ради старшини являли собою установу, свідчать і такі факти, як згадка, що „во всякой радѣ съ ними (правобережною старшиною) засѣдаетъ митрополитъ Іосифъ Тукалскій"с). Засідати, очевидно, можна передусім на зборах установи. 9 липня 1651 р. підканцлер корунний польський Радэійовський писав до старшини Війська Запорозького — слід розуміти до ради старшини — про те, що він раніше писав листи до Б. Хмельницького й Виговського: „но вижу, тѣ моя листы войску непрочитаны" τ). Можна думати, що їх треба було прочитати на старшинській раді. Отож цей лист свідчить, що в Польщі знали про раду старшини й визнавали її за державний орган. Знали про це й у Москві. Адже, приміром, російський уряд спеціяльно забороняв р. 1659 кільком сподвижникам Виговського засідати в старшинській („секретной") раді8); він же р. 1689 спеціяльно пропонував „помыслить" із радою старшини про справу козацьких реєстрів ’)· А втім, таких пропозицій російського уряду обміркувати певні справи на раді старшини можна було б навести, багато; я їх і наводив у багатьох місцях попереднього викладу. Ix знайдемо і в XVIH ст., хоч би в артикулі 3 інструкції Ізмайлову а), в розділі 19 „Рѣшительныхъ пунктовъ", у статті 7 інструкції Наришкінові 1732 р. :і) тощо. Серед них зокрема треба підкреслити пропозицію російського уряду в травні 1691 р.—я про неї вже згадував—улаштувати стале приміщення для засідань ради старшини, де гетьманові „с старшиною и с полковниками... сидеть и о Ихъ Царского Величества делѣхъ говорити и мыслить** *). Отож постійні й нормальні в уяві сучасників збори старшинської ради, обов'язковість цих -зборів і розгляду на них ряда державних справ, визнання цього органу від інших держав — усе це свідчить про раду старшини, як про установу звичаєвого права.