VIII. Обрання гетьмана на генеральній раді. Постанови про це статтів а Московщиною. Роли попередньої ради старшини. Порядок обрання. Гетьманські клейноди. Роля уповноваженого зверхньої влади. Дозвіл і затвердження обрання од сюзеренної влади. Зречення від гетьман­ського уряду на генеральній раді.

,Зажурилася Хмельницкого сѣдая голова, HJo при ему нн сотникові» нм полковниковъ нема;

Час проходить умирати, Нѣкому породы дати.

Покликне вонъ на Ивана Выговського,

Писаря вокськового: „Иване Выговській, Писарю войськовын. Скорѣйше бѣжи. Да листы пиши,

Щобъ сотники, полковникы до мене прибували. Хоть мало пораду довали*.

То Иванъ Выговській, Писарь ВОЙСЬКОВЫЙ. Листы писавъ, До всѣхъ роэсылавъ.

То сотникы, полковникы, икъ ихъ прочитали, Усе покидали.

До гетьмана Хмельницького скорѣншъ прибували.

То гетьманъ добре ихъ пріймае.

Словами промовляє:

„Панове молодци. добре вы дбайте, Собѣ гетьмана наставляйте,

Бо я старъ, болѣю, Більше гетьманомъ нс эдолѣю. Коли хочете, панове Антона Волочзя Кісвського, Або Грицька Костыря Миргородського, Або Хвилона Джсджеля Кропияянського, Або Мартина Пушкаря Полтавського*.

То козаки теє зачували, Смутно себе мали. Тяжко вздыхали, Словами промовляли:

.Не треба намъ Антона Волочая Кіевського,

Ни Грицька Костыря Миргородського, Ни Хвилона Джсджеля Кропивянського, Ни Мартына Пушкаря Полтавського; А хочемъ мы сына твого, Юруся, молодого. Козака лейстрового".

,Винъ, панове молодци, молодый розумъ мае,

Звычаевъ козаиькнхъ нс знав“,Будемъ мы старыхъ людей биля его держати,

Будутъ воны его научати. Будемъ его добре поважати, Тебе, батька нашого, гетьмана, споминати".

То Хмельницькій теє зачувавъ.

Великую радость мав, Слезы проливавъ Сѣдою головою поклонъ од дававъ' ^l)∙

Року 1660 о Корсуню спочатку Ю. Хмельницького було переобрано на раді старшини і тільки після протестів „черни“ — на чорній раді’).

Року 1666 Дорошенка спочатку обрано на старшинській раді й тільки згодом на генеральній ’)· В грудні р. 1668 Многогрішного об­рано на раді старшини (ми подавали вже цікавий опис цієї ради з Само­видця) і згодом 1669 р. на генеральній раді в Глухові. Року 1672 у старшини теж була перед генеральною своя прелімінарна рада ’). Рада старшини мала свої попередні збори,* що de facto вирішили справу й р. 1687 (в наметі кн. Ґоліцина). Про ролю старшини в гетьманських виборах у XVHl ст. ми вже казали. А втім і тут завсіди потребували фікції генеральної ради й „вільного*^{[118] [119] обрання гетьмана саме на цій установі.}

Дослідник Батуринського перевороту 13 березня 1672 р. Матвеев визнавав, що обрання Д. Многогрішного в грудні 1668 р. у НовгородІ- Сіверському на раді старшини „по суті нічого не передрішало й не мало жадної законної сили" ^[120]). Цей вчений безумовно мав рацію, бо, як ми бачили, хоч завсіди обрання обмірковувалося й раз-у-раз передрі- шалося на раді старшини, всеж-таки завсіди інститутом, що обирав гетьмана, була рада генеральна. Чим можна пояснити це, за фактично більшого впливу й ваги старшинської ради? Як видно, тільки давнім юридичним консерватизмом, нормою „старого військового звичаю", нор­мою на той час дуже обов’язковою, і настільки дужою в поглядах тогочасного суспільства, що навіть у XVIll ст., за доби, коли виразно панувала козацька старшина й економічно занепали инші класи Геть­манщини (а значить і політична вага їхня виразно зменшилася) все-таки витягався цей давній український звичай і під команду російських царе­дворців і майбутніх російських царедворців з нового українського пан­ства козацькі полки одноголосно вигукували ім’я бажаного Петербургові кандидата.

Не можна не сказати про протести, наведені вже в нас у розділі про склад генеральної ради, проти тих виборів гетьмана, що відбувалися на неповних з перевагою козацької старшини радах. Такі заперечення й протести були проти обрання Виговського, Сомка, Самойловича...

На широкій козацькій Росаві з додержанням усіх правил давнього звичаю обрано самого лиш Ю. Хмельницького. На широкій раді обрано й Бруховецького. Але тут чимала кількість не-козацьких елементів да­вала підставу заперечувати проти правильности й законности обрання (Самовидець).

Нарешті ще на широкій раді козацькій під Будищами в Гадяцькому полку року 1668 в червні обрано на гетьманство обох боків П. До­рошенка *)·

Кого мала обирати генеральна рада? На це відповідають статті з Московщиною. Так артикул 5-й статтів 14 березня р. 1654 каже, що військо має обирати гетьмана „само межъ себя"ⁱ). Це потверджує р. 1659 розділ 4-й статтів Ю. Хмельницького³). Ясніше тлумачать це правило московські статті 1665 р.; вони вимагають „чтобъ промежъ войска Запорожскаго козацкаго, а не инаго какого народа войска, истинного козака гетмана по стародавнымъ правамъ войсковымъ обирать на гетманство" *). Ця норма не була порожнім звуком. Так у статтях, що подали в листопаді 1657 р. січові посланці, вони прохають дозволу на нову раду, бо Виговського обрала старшина „напередъ сего у насъ въ войско обирали гетмановъ изъ Запорожья, съ природныхъ и заслу­женныхъ Козаковъ". А Виговський „литвинъ" (білорус?)^s). Цим звичаєм треба пояснювати й слова гетьмана П. Дорошенка, що він з „прадіда козак". Вони цілком зрозумілі, бо цим він підкреслював свою право- спроможність гетьманувати (натякаючи, що його суперники її не мали;

’) Додаток № 9. ’) П. С. 3. 1-е, дод. до т. І, с. 9.

’) С. Г. Гр. и Дог., т. IV, с 52. ^l} Ibid., с. 160.

⁶) А. Ю. и 3. P., т. IV, с. 192.

адже Самойлович був поповичем і Дорошенко мав право сумніватися, чи був з нього „истинный коэакъ", як це вимагав закон у статтях 1665 ρ.).

Цю умову пам’ятали в Росії досить довго, навіть у XVIII ст. В листі від 3 червня 1733 р. кн. Ол. Шаховського до Остермана й кн. Черкаського він радить не обирати нового гетьмана. Головний його довід той, що в пунктах Б. Хмельницького сказано, що гетьман мав бути з козаків. Проте це, каже Шаховской, раз-у-раз порушувалося: Мазепа й Скоропадський були з поляків, Апостол — з волохів. Уряду­вання ліпше передати „одной персоне", „какъ ныне генерал и кавалеръ Нарышкинъ, которого назвать намесником гетманства'[121] [122]. Ця особа має правити за „малоросійскими правами" ’). Нормі статтів Б. Хмельниць­кого Мазепа, Скоропадський та Апостол проте відповідали; адже вони були в складі козацького війська, воно обрало їх „межъ себя". А ось чи відповідали вони складному положенню „истинного казака" — справа складніша. Якщо йти за прикладом П. Дорошенка, то справжнім канди­датом був той, хто „з прадіда козак".

В маніфесті Петра І від 1 листопада 1708 р. пропонується обрати гетьмана „изъ вѣрныхъ, знатныхъ и искусныхъ особъ"²). Отже тут звернено вже увагу й на „знатність" кандидата. Але нормою правною це звичайно не було.

Повстає питання, як саме обирали гетьмана. На це нам вже дово­дилося давати відповідь у тім розділі, де говорили ми про порядок го­лосування на радах. В принципі вимагалося обрання „вольными голо­сами", тоб-то не під тиском сторонньої сили та обрання одноголосне. Так одноголосно за московськими джерелами обрано в Переяславі І. Виговського³). Як свідчив Тетеря, гетьмана „non per uota obierac zwykly, ale kogo, Iubo non requisitum, swemi hurmem okrzyknq glosami" '). Так,,okrzykniςty" був ∏. Дорошенко ρ. 1666^s). Кричали при цім визнаючи свою згоду на певного кандидата „сирно"⁶), чи кидали шапки вгору⁷). 1 на раді 1663 р. козаки „скидали шапки, визнаючи його (Бруховецького) таким чином за гетьмана", а перед тим (17 червня) називали імена Сомка й Бруховецького „при зніманні шапок"*). Цей звичай не зник і в XVIII ст. Підчас обрання Апостола присутні, виявляючи свою згоду, „шапками на него махали" °). Коли погляди що-до кандидатур були роз­біжні, перемагала та кандидатура, яку виставляла більшість присутніх, що своїми криками заглушала крики меншости, прихильників иншого кандидата. Так було, коли обирали Мазепу’) та Скоропадського^{[123] [124]). Коли прихильників різних кандидатур була більше-менше рівна кількість, справу могла розвязати бійка — боротьба між присутніми (Ніженська рада 1663 р.). Як описував Самовидець, „заразъ крикъ стался з обохъ сторонъ о гетманство: одни кричатъ: „Бруховецкого гетманомъ", а дру­гіе кричатъ: „Сомка гетманомъ... а далѣй межи собою узяли битися", а далі Бруховецького — „гетманомъ окрикнули" [125] [126] [127] [128]). Або рада могла не дати наслідків й обрання гетьмана не відбувалося (Ніженська рада 1661 р.).}

На Глухівській раді 1727 р. міністр Наумов тричі запитував при­сутніх, кого вони хотять мати за гетьмана. Цілком можливо, що цим поновлювалося відповідну норму звичаєвого права.

На раді 1669 р. в Глухові гетьмана обирали двічі —3 та 6 березня*). Очевидно, обрання стояло в звязку з погодженням статтів-умов з Мо­сковщиною. Адже ці умови були за своєрідну конституцію Гетьманщини й гетьман, що обсяг його влади ця конституція визначала, міг обраний бути тільки по остаточнім погодженні статтів-умови поміж сторонами, що умовлялися.

Кандидат за давнім звичаєм міг відмовлятися від уряду (Бопланове оповідання, буцім того, хто відмовлявся від гетьманського уряду, вби­вали на раді, безперечно, казка). В „иноормацыи" посланцям Я. Сомка до Москви по Козелецькій раді читаємо: „Его Царскому Величеству обьявить имѣютъ: Гетман не насильемъ самъ себя учинил Гетманом, какъ епископъ і Васюта вмещает, но всѣ вмѣстѣ мы полковники его на то упросили на совершенное гетманство; любо его на тот час по иэ- былью милых сынов, что вскоре померли, и смутно видели, какъ с пла­чем просился что его от того уволнили. Но и.мѣл на прошение всѣх полковников и черни на то позволити"^b). Одмовлявся р. 1668 в Новгородку-Сіверськім Д. Многогрішний за дотепним висловом Само­видця „якъ старая дѣвка хорошого жениха". Одмовлявся і визнавав себе за негідного гетьманського уряду і Скоропадський р. 1708^с), а так само Апостол р. 1727^[129]). А то кандидат на гетьмана ставив свою згоду в залежність від тої чи иншої умови. Отже Многогрішний 1669 та Са­мойлович 1672 р. обумовлювали свою згоду обіцянкою виборців бути вірними московському урядові.

Рішальний момент в обранні гетьмана на генеральній раді — це, коли приймав він військові клейноди, симбол своєї влади, зокрема бу­лаву. Так у Чигирині р. 1657 Виговському дано булаву ’), йому-ж дано булаву й р. 1658 в Переяславі²), булаву здобув р. 1660 Ю. Хмельниць­кий³), р. 1663 в Чигирині П. Тетеря ’) і т. ин., і т. ин. Момент прийняття булави означав, що даний кандидат „учинился гетманомъ" ^ь). Передавала булаву гетьманові вища старшина. Так Многогрішний „булаву и знамя у обозного и у полковниковъ принялъ"^c)∙ Року 1672 „обозной Петръ Забѣла съ полковники, взявъ булаву гетману поднесли" ’). Але э дру­гого боку раэ-у-раз передавав булаву Й инші клейноди уповноважений від сюзерена. Отже р. 1658 в Переяславі булаву царський уповноваже­ний „отдалъ Ивану Выговскому, а сказалъ де ему, что великій госу­дарь... жалуетъ тою булавою и гетманствомъ войска запорожского ево Ивана Выговского" ⁶). Року 1660 в Корсуню, як оповідає уповноважений польського короля Ст. Беньовський,,,Bulawς, wziqwszy iq z ziemi, odda- Iem Imieniem I. E. Kr. Mci P. M. Mlgo Chmielnickiemu"³). На чорній раді 1663 р. „князь здавалъ з своихъ рукъ булаву и бунчукъ, подтверж- даючи гетманство"^,0). Року 1687 на раді під Коломаком, як свідчить П. Гордон, „nahm der Bojarin den Commondo-Stab (BuIawa), den Bun- tschug und die zarischen Fahnen, welches die Insignien der Hetmanswurde waren und ubergab selbige dem neuen Hetman, der sie an einige, welche bei ihm standeπ, abgab" ^,,). I року 1708 „князь Долгорукій вручалъ Ско­ропадскому войсковые клейиоды", в тім числі й булаву ’[130] [131]).

Року 1657 на Чигиринській раді „булава часъ немалій лежала в той радѣ"’³). Року 1672, коли обирали Самойловича, вона лежала на столі. Коли ухвалено кандидатуру Самойловича, його поставили на цей стіл і тут піднесли йому булаву’*)· На раді 1687 р. булава й инші знаки були „auf einem kleinen mit einem reichen Teppiche bedecken Tische nie- Herlegen^u [132] ^[133])· Року 1708 на Глухівській раді на стіл поставлено Скоро­падського й тут передано йому булаву²). На такий стіл садовили обох кандидатів на раді 1663 р, нарешті „на столецъ всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманомъ окрикнули, давши оному булаву и бун­чукъ в руки"^a). Лиш на раді 1660 р. булаву поклав Ю. Хмельницький на шапку на землю ^,)∙ Опріч булави передавали гетьманові й инші клей- ноди. За такий атрибут гетьманської влади був насамперед бунчук. Отже р. 1668 в жовтні запорозці кликали П. Дорошенка на чорну раду на Запоріжжя, кажучи „кого войско оберетъ, и бунчюкъ и булаву да­дутъ, тотъ у насъ будетъ и гетманомъ"^s). Бунчук був даний, серед инших клейнодів, Д. Многогрішному®), р. 1671 — Ханенкові⁷). На раді 1672 р. Самойловича „укрывали" „знамены и бунчукомъ"⁸). Року 1708 бунчук на раді передано Скоропадському⁹). „Краткое описаніе Мало­россіи" свідчить, іцо бунчук дано підчас виборів і Апостолові^,0). На раді 1663 ρ.₁ як оповідає Самовидець, рішальний момент був, коли в Сомка віднято булаву. А П. Гордон оповідає, що бійка зчинилася за бунчук і при цьому вбито бунчужного Сомка”). Як видно, має рацію Гордон — хоч він і не був тут „самовидцем" — бо й В. Ейнгорн дово­дить, що булаву для нового гетьмана надіслано з Москви тільки 2 серпня року 1663, себ-то за 1^,∕₂ місяці після ради’²). Перед бунчуком після обрання Бруховецького „схиляли стяги" козацькі полки ^,3).

Опріч того гетьманові давали військову корогву, його вкривали цією корогвою. Отже корогву дано Многогрішному ”). Корогвами на раді 1663 р. вкривали Сомка ^,s) і на раді 1672 р. корогвою військовою й бунчуком вкривали Самойловича. Року 1675, коли переобрано Доро­шенка в присутності запорозціз, його вкривали корогвами ^le). Нарешті корогву здобув і Скоропадський р. 1708 ”).

М. Ханенко здобув ще бубни *), Д. Многогрішний — шаблю^a). Давали серед инших клейнодів-атрибутів гетьманської влади — ще й вій­ськову печатку. Так її дано було р. 1672 гетьманові І. Самойловичу³), Скоропадському р. 1708 ’), P- 1727 на генеральній раді — в Глухові— Д. Апостолові^s).

Ці клейноди давала сюзеренна влада. Повелося це з тих часів, коли козацький старший був лиш начальником певної військової частини польської держави. От чому на пересправах до остаточної поразки ко­зацького війська під Берестечком король міг вимагати (спираючися, як видно, на умову 1638 р ) „horqgiew, co mial Chmielnicki od krola lmci, bunczuk hetmanski і bςbny aby oddali, ktore 1. К. М. odda zas temu Het- manowie. ktorego im z ramienia swego naznaczy, gdyz I. K. M. Zostawuje sobie podawanie hetmanow"^c). I з переходом України під зверхність московського царя цареві як сюзеренові належало право давати клей­ноди. Робилося це, очевидно, на те, щоб одзначити залежне стано­вище української держави. Отже ще на раді 1654 р. боярин В. Бутур­лин, стверджуючи Богдана Хмельницького на гетьманстві, дав Йому ко­рогву, булаву, одяг і шапку ^{[134] [135] [136] [137] [138]). Видавання військових клейнодів обумовлю­вали й статті з Московщиною. Отже, приміром, 11 розділ статтів глухів- ської ради 1669 р. каже: „чтобъ съ своего Царскаго милосердія, пожа­ловалъ, велѣлъ дать въ войско Гетману войсковые клейноты, знамя, булаву, печать, литавры. Великій Государь, Его Царское Пресвѣтлое Величество, пожаловалъ, велѣлъ быти по ихъ челобитью; присланные клейноты, знамя, булаву, печать, литавры, держать въ береженьи; а буде случится истеря, и въ то мѣсто будетъ прислано отъ Царскаго Вели­чества08). Так і стаття б.Коломацької ради 1687 р. каже, „чтобъ съ Ихъ Государскаго милосердія даны были въ войско Гетману войсковые клей- ноты, знамя, булава, печать и литавры" й од імени царів дано обіцянку: „а клейноты, знамя и булаву, и печать, и литавры держать въ бере­женьи; а буде случитца тому истеря, и въ то мѣсто присланы будутъ отъ Ихъ Царского Пресвѣтлаго Величества новые войсковые клейноты. И гетманъ, и старшина, и все войско Запорожское на милости Ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества били челомъ и приняли то съ ра­достью" ®). Найповніше-ж визначають справу з клейнодами—булавою й корогвою статті Бруховсцького в Москві р. 1665: „по смерти гетма­новъ булаву и знамя большое и булаву жъ и знамя меньшое и бунчукъ и пушки до гетманскаго обиранья и для шатости малоросійскихъ жите­лей долженъ взять обозной войсковой и отвести къ боярину и воево­дамъ, которые в то время будутъ въ Кіевѣ или въ иномъ въ которомъ малоросійскомъ городѣ. И великій государь сей статьи слушавъ указалъ быть такъ какъ написана; а боярину и воеводамъ изъ Кіева булаву и знамя большое присылать къ нему великому государю къ Москвѣ" ’)· Очевидно, з Москви надсилалося нові клейноди, в ознаку ствердження нового гетьмана васальної української держави. Коли на раді не було надісланих для нового гетьмана нових клейнодів з Москви, українці прохали зверхню владу, щоб надіслала, ствердивши цим законність виборів і санкціонувавши їх. Отже в січні р. 1669 посланці Много­грішного „объявляли про гетмана про Демьяна, что сего боку козаки обрали его совершеннымъ гетманомъ, и били челомъ, чтобъ великій Государь пожаловалъ его гетмана, какъ и прежнихъ гетмановъ, велѣлъ ему дати булаву и знамя"2). Року 1663 після ради надіслано булаву з Москви3). На раду 1669 р. корогву й булаву надіслано з Москви4). Року 1674 на раду в Переславі булаву й корогву так само надіслали з Москви. Булава ця була „серебрянная, золочена съ чернью и съ ка­меньи и съ бирюзы, цѣна 15 рублевъ. Великому государю челомъ уда­рилъ грузинского царевича Николая Давыдовича митрополитъ Епифаній, во 173 году" (1665)b).}

Коли зверхньою владою для України була влада турецька — вона давала й свої клейноди гетьманові, що був її підданим. Так було за Дорошенка, що мав „санжаки" — клейноди від турецького султана. Наприкінці XVlI ст. претендент на українське гетьманство Петрик дістав клейноди від татар. Йому р. 1692 „Ханъ... на Коломаку далъ санжак и іныі знаки дари Петр (кінець документу відірвано) и говорилъ к нему та­кие слова: Петрѣ, даемъ тебе сие знаки нѣсти до войска Запорожского и городового; сие кого захочет войско все учинити гетманом, чи ста­рого гетмана подтвердити чили теж кошевого, або тебѣ Петра брати і тот будетъ Гетманомъ"⁶).

Велике значіння клейнодів, що їм надавали козаки, треба поясню­вати символізмом давнього права. Клейноди означали верховну владу. От чому од Сомка одразу одступилися його козаки, скоро тільки в нього віднято бунчук чи булаву. Це видно і з того, що р. 1675 запо- розці нарікали на Сірка, що той не взяв у Дорошенка клейнодів (бо це

’) Собр. Гос. Грам, и Дог., т. IV, с. 160.

*) А. Ю. H 3. P., т. Vill, с. 50.

*) В. Эй н горігь, Op. cit. Чтенія въ М. О-вѣ 1893, П, с- 218, пр. 527.

*) А. Ю. и 3. P., т. ѴШ, с. 101.

^f) Ibid., т. VI, с. 383 - 385.

·) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 949 Моск. Стола Розряда. Стоепнк 2, а. 72. дало-б їм можливість зробити раду для обрання гетьмана) ’). Року 1672 козаки, що були під Батуриним вимагали, щоб старшина з клейнодами йшла на раду обирати нового гетьмана²). З цього факту наявність клейнодів е ніби-то ознака законности ради. Це доводить і такий факт: року 1673, „на Росавѣ, отъ Канева три мили, по приказу Петра Доро­шенка у Козаковъ была рада, а былъ на той радѣ наказной гетманъ Яковъ Лизогубъ, а Дорошенокъ не былъ; а прислалъ съ братомъ сво­имъ съ Андрюшкою войсковые знамена"^;|). Отже наявність корогов визначала законність ради. Так було і в попередній добі. Отже р. 1636 — „неприпущені до ради козаки (виписчики. Л. 0.) вхопили корогву і бу­лаву і пішли бунтівничо робити чернецьку раду" *)·

В акті обрання гетьмана українського важливу ролю відігравав уповноважений зверхньої влади, що. як ми вже говорили були, раз-у-раз передавав гетьманові булаву й инші військові клейноди, санкціонуючи таким чином обрання. Присутности уповноваженого на генеральній раді при обранні гетьмана вимагають з писаних законів лиш статті 1665 р., які за умову обрання ставлять, щоб рада відбулася „при особѣ отъ престола Его Государского присланной"^b). Хто ж були ці особи від престола? Року 1658 в Переяславі це був окольничий і оружейничий Б. Хитрово⁶). Року 1659 в Переяславі на раді, що обрала Ю. Хмель­ницького, уповноважені від московського уряду — „ближній бояринъ и намѣстникъ Казанскій князь Алексѣй Никитичъ Трубецкой, бояринъ и намѣстникъ Бѣлооэерскій Василій Борисовичъ Шереметьевъ, окольни­чій и намѣстникъ Бѣлогородскій князь Григорій Григорьевичъ Ромода­новской, діаки думный Ларіонъ Лопухинъ да Ѳедоръ Грибоѣдовъ" ’). На раді 1663 р. під Ніженем уповноваженим од Москви був окольничий князь Данило ВеликогоТагін, а „въ товарищахъ" стольник Кирило Хлопов та дяк І. Фомін. На раді 1669 р. був кк. Г. Г. Ромодановський, боярин і намісник Бєлгородський, стольник і полковник і намісник Серпухов- ськнй А. С. Матвеев та дяк Г. Богданов⁸). Року 1672 на генеральній раді був той-же боярин і намісник Бєлгородський кн. Г. Г. Ромодановський і А. С. Матвеев — на цей раз вже в ранзі думного дворянина й наміс­ника Мединського та дяк І. Євстафьев^э). На раді 1687 р. московський уряд офіційно репрезентували — „ближній бояринъ и большаго полка

^,) А. Ю. и 3. P., т. XII₁ с. 289.

’) Ibid., т. IX. с. 898. ^j) Ibid., т. XI. с. 271.

*) Акад. М. Грушевськнй, Історія Укроїни-Руси. т. VIlI₁ с. 230. Про військові клейноди згадано навіть в таємному указі кк. Шаховському р. 1734:.Клсйноты, данные прежнимъ гетманомъ і особливо Гетману Апостолу содержатъ твк кикъ нынѣ оные по указу нашему содержатся·. Кн. Ne 79/180?» Малор. Експед. Сената, в. 323.

ⁱ) Собр. Г. Гр. и Дол., т. IV. с. 160.

^β) Д. Банты шъ'Каменскій, Источ. ч. I, с. 90.

’) С. Г. Гр. к Дог., т. IV₁ с.с. 49 —50.

’) А. Ю. н 3. P, т. VIII, с. 72.

^w) Ibid., т. IX, с. 860-61.

дврровый воевода и Царственныя большія печати и Государственные великихъ и посольських*!? дѣлъ оберегатель и намѣстникъ Новгородской князь Василій Васильевичъ Голицынъ, ближній бояринъ и воевода и намѣстникъ Псковской Алексѣй Семеновичъ Шеинъ, ближній бояринъ и воевода и намѣстникъ Черниговской князь Володиміръ Дмитріевича Долгоруковъ, ближній бояринъ и воевода и намѣстникъ Бѣлогородской князь Костянтинъ Осиповичъ Щербатово, окольничій и воевода... князь Данила Аоанасьевичь Борятинской, ближній окольничій и воевода и на* мѣстникъ Серпуховской Ведениктъ Андреевичъ Змѣевъ, думный дво­рянинъ и воевода Иванъ Юрьевичъ Левонтьевъ, думный генералъ Агей Алексѣевичъ Шепелевъ, стольникъ и воевода князь Борисъ Буѳимьевичь Мышецкой, думный дьякъ Емельянъ Игнатьевичъ Украинцевъ и дьяки тѣхъ розрядовъ, полковъ своихъ ихъ Царского пресвѣтлого Величества со многочисленными конными и пѣшимы людьми" ’)· Нарешті року 1708 був од російського уряду „Ближній бояринъ и намѣстникъ Ростовскій, князь Григорій Ѳедоровичъ Долгоруковъ... да при немъ, ближнемъ стольникѣ, посланы посольскаго приказу Дьякъ Михаилъ Родостамовъ, да для письма два человѣка подьячихъ" ^z). При обраннях-же Апостола і Розумовського російський уряд репрезентували видатні тдТочасні урядовці — Наумов та Гендриков. І від Польщі на радах Правобережної України за представників уповноважених були особи високих рангів. Отже коли переобирано р. 1660 Ю. Хмельницького, ми бачили Ст. Беньовського воєводу Чернігівського. А року 1671 Ханенкові дає клейноди великий коронний гетьман Ян Собєський ³). Отже й тут і там бачимо поміж представників зверхньої влади осіб найвищих рангів того­часних держав — адже саме такою була на Московщині ранга боярина. А дальшу — також високу рангу — окольничого бачимо лиш двічі поміж московських уповноважених на українських генеральних радах. Треба вказати, що, коли ранга уповноваженого була невисока, Військо Запо­розьке могло не визнати його й зрозуміти надіслання його як образу собі. Саме так було року 1663, коли гетьманові Тетері мав передати булаву молодий покоевий польського короля Ів. Мазепа. Старшина ко­зацька й гетьман відмовлялися прийняти клейноди від особи такого ма­лого рангу ⁴). При цім треба вказати, що уповноважений зверхньої влади виступав на раді як спеціяльно для даної справи делегована людина, з дорученням її — зверхню владу—на даній раді репрезентувати. В ин- шім разі, як це було, приміром, на раді під Ніженем в квітні р. 1661, коли був присутній той-же князь Г. Г. Ромодановський, що був нарадах 1669 та 1672 р р. та стольник С. Змєєв — але ці особи не були спеці-

’) С. Г. Грам, и Дог., т. IV, с. 546.

’) Б. * Кам е н с к і й, „Источники*, ч. II, с. 177. 1858.

’) Т. Korzon, Op. сії., т. II, с. 419.

*) У м а и с ц ь, Гетманъ Ma>eπa, с. 11.

ялъно делеговані на дану раду — рада ухвалила — „усовѣтовали есмо о томъ, что намъ самѣмъ безъ вѣдома вашего царского пресвѣтлого величества не мошно гетмана межды собою обратиЧерез це прохали „милость показать" „и намъ противъ обычаю давкого нашого, того гет­мана обрать, кого все войско любитъ, и к намъ на избраніе гетмана прислати отъ боку своего того, кого ваше царское... величество изво­литъ, и чтобъ войску объявилъ премногую милость" *). Року 1662 влітку мала відбутися рада в Зінькові. На ню прибула лиш частина козацьких полків. Наказний гетьман Сомко, що не приїхав на цю раду, між ин- шим пояснював своє небажання приїхати на раду тим, що в царськім указі говорилося за те, що раду переведуть кн. Куракін та кн. Вол­конський (тодішній Переяславський воєвода), а прибув на ню кн. Pomo- дановський *). Цим вказував він на те, що уповноваження Ромоданов- ського перевести раду — сумнівні. І року 1672 старшина не наважилася робити раду, якої вимагали рядові козаки, не дочекавшися кн. Pomo- дановського^[139]).

Уповноважений на раді оголошував про дозвіл царя обрати нового гетьмана. Так було, приміром, на раді в Переяславі 1658 р.^{[140] [141]), р. 1660 в Корсуню*), на раді 1672 ρ.c), р. 1687[142] [143]).}

Він від імени московського уряду провадив пересправи з україн­ською державою, що репрезентував її зверхній орган — генеральна рада, — про зміст статтів-умов УкраїниТетьманщини з російською дер­жавою. Про це ми вже вище писали.

Звичайно, цей уповноважений представник мав великий фактичний вплив на обрання й визначення кандидата на гетьманство. От чому р. 1662 скаржився Яким Сомко „А окольничей де и воєвода князь Гри- горей Григорьевичъ Ромодановской, стакався съ Меѳодіемъ епискупомъ и съ полковникомъ Нѣжинскимъ Васильемъ Золотаренкомъ, хотятъ обо­брать въ гетманы хто имъ любъ; а кого чернь въ гетманы обираетъ, того околничей на гетманство не обираетъ^{- [144]). Той-же Я. Сомко влітку того-ж року скаржився, що „нынѣ де намъ стало не до рад, хотя окол­ничей і воевода Григорей Григорьевичъ Ромодановской со всею радою выбери кого-нибудь, и он ихъ выбору не прочь; і в гетманех быть не- хочет" 9). Року 1672 був царський наказ кн. Г. Ромодановському не до- пускати, щоб на гетьманство обрали їв. Сірка ’). А в XVIll ст. в се­кретнім наказі Наумову це вже російський уряд пише цілком отверто: „Хотя въ Его Императорского велцчества грамоте, с ним Федором посланной къ Малороссійскому народу, и в данной ему инструкціи во 2-м пункте написано, что Его Императорское величество указалъ в Ма­лой Россіи гетмана выбрать по прежнему обыкновению, однако ж сіе от того Малороссійского народа избрание написано для лица. А в самом дѣле Его Імператорскаго величества соізволение быть гетманомъ Мир­городскому полковнику Данилу Апостолу; і чаємо, что от народу не іиой кто, но онъ Апостолъ по старшенству і по заслугамъ і ради имѣ­ющаго ево у нихъ кредиту ізбранъ будетъ. 2. I ему Федору Наумову, прибывъ в Глуховъ, І объявя о семъ указъ і разославъ для объявленія того ж по полкамъ, смотрѣть і развѣдывать, — ево ль Данила Апостола в гетманы народ будет ізбирать. Ежели ж бы нѣкоторые із того народа о іномъ комъ намерение імѣли в гетманы обирать, въ такомъ случаѣ ему Наумову того предостерегать, і путь к тому предуготовить, чтоб конечно ево Данила Апостола, а не іного кого в гетманы народ ізбрал. I какъ ево ізберутъ, і то ізбрание, яко по воли Его Імператорского ве­личества учиненное, принять і в том поступать против інструкцій 5 да 6 пунктевъ. 3. А какъ приѣдет в Глухов Миргородской полковникъ Данило Апостолъ, і ему объявить секретно, что Его Імператорское ве­личество, по высокой своей милости, указалъ его Апостола, а не іиого кого в гетманы обрать; і что б онъ служилъ Его Імператорскому вели­честву вѣрно 1 непоколѣбимо. 4. Ежели (паче чаяния) старшина і народъ Малороссійской Миргородского полковника Данила Апостола в гетманы обирать не станутъ, а будутъ выбирать іного кого по своей воли, і ему Наумову того учинить не допустить, і то обраніе под каким пристойным претекстомъ остановить: і писать къ Его Імператорскому величеству в Коллегию Іностранныхъ дѣл" *).}

Після того як кандидат на гетьманство здобував військові, дер­жавні регалії й таким чином ставав гетьманом, відбувалася присяга його на вірність сюзеренній владі, за спеціяльним текстом, що-разу надсиланим з Москви (більшість текстів присяги гетьмана українського додавалося в акті обрання до тексту статтів-умов з Московщиною). Ми не будемо тут наводити даних за текст присяги гетьмана. Зазначимо лиш, що присяги новообраного гетьмана вимагала й Острозька умова з Польщею^{[145] [146]). До присяги приводило присутнє на раді вище українське духівництво. Його відмовлення привести до присяги могло значно усклад­нити хід подій на раді. Так було на Козелецькій раді 1662 р.» коли епіскоп Методій був одмовився „привести къ вѣрѣ“ й лиш на другий день, після умовлянь, погодився на це '). Инколи присягали й ново­обраному гетьманові — приміром, коли вірити Самовидцеві, Я. Сомкові в Козельці 1662 ρ.[147] [148] [149]).}

Обрання затверджувала царська жалувана грамота з затверджен­ням на гетьманстві новообраного гетьмана. Инколи таку царську гра­моту-санкцію виборів читано потім по різних містах УкраїниТетьманщини. Так було після обрання Мазепи. Царську грамоту читали в Чернігові „при собраніи старшины полковой і всего собранного всенародного то- варышства и городового чину людей^[150]*, потім у Переяславі й по инших містах та селах України⁸). А втім мабуть це оголошування санкції зверхньої влади є очевидно новина запроваджена 1687 р., до цього про це даних немає. Низка статтів вимагають, щоб новообраний геть­ман їздив до Москви „видѣти его Государскіе пресвѣтлые очи“ й тут здо­бував собі Злтвердження — царську жалувану грамоту на гетьманство (розділ 4-й статтів Богдана Хмельницького, 4-й статтів Ю. Хмельниць­кого; це говорять статті 1665 р. Бруховецькому в Москві... Аж останні статті „рѣшительные пункты⁴⁴ 1728 р. кажуть, що гетьманові „пріѣзжать къ Его Императорскому Величеству для конфирмаціи и Его Император­ское Величество пожалуетъ ему Гетману клейноты и на Гетманство ж>„ ованную грамоту⁴⁴)⁴). А втім de facto ніхто з гетьманів до Москви по потвердження не їздив. Навіть подорож Бруховецького в 1665 р. до Москви мала иншу мету, бо в день обрання на раді 1663 р. „гетьман здобув від окольничого царську грамоту, написану на пергаменті золо­тими літерами^{44 [151] [152])... І при ииших обраннях тут-же читалося царську жалувану грамоту на гетьманство. Отже р. 1658 на раді в Переяславі „наша царского величества на подтверженье его гетманства и на вся­кіе войсковые права жалованная грамота дана" °). Року 1672 після об­рання Г. Г. Ромодановський передав Самойловичу жалувану грамоту на гетманство[153])...; і статті Острозької Комісії з Польщею містять поста­нову „чтобы новоизбранный гетманъ на будущія времена всегда былъ Его Королевскою милостью утверждаемъ, и получалъ благословеніе по учиненіи присяги на вѣрность44 β). І лиш жердевські статті 1659 р. — про- ект закону, що його не прийняла Росія й що сили закону не здобув, в артикулі 5 кажуть: „Въ обиранью Гетмана абы намъ самимъ, такъ старшимъ, яко и меньшимъ, вольная была, кого войско улюбить, элекція, до которой прочь войсковыхъ нашихъ людей, абы никто не належалъ, а новообранный Гетманъ съ вѣдомомъ, всѣ старшины и чернь, до Его Царского Величества о подтвержденіи маетъ высылати своихъ пословъ, что не маетъ отъ Его Царскаго Величества заборонено" *)· Тут,’як видно „заборонено", скасовано не могло бути обрання. Московщина, як гадали складачі Жердевських статтів, не мала права скасувати наслідки об­рання. Звичайно, вона на це не пішла.}

Законність обрання гетьмана ставилася в звязок з тим, чи давав дозвіл на обрання московський уряд. Право козацької держави обирати гетьмана стверджують усі статті-умови з Росією. А втім на організацію цього обрання в кожнім конкретнім випадкові треба було мати дозвіл Москви. Ще в-осени 1658 р. наказний гетьман Виговського Скороба­гатько, Переяславський полковник Т. Цецура... казали кн. Ромоданов- ському, що добре було-б, коли-б цар „изволил прислать к ним бояр и учинить имъ суполную раду о гетмане и о своих великого Государя дѣлех" ^[154])... Мова тут, певна річ, про дозвіл на таку раду.

В листі до царя 31 травня 1658 р. кошовий гетьман Я. Барабаш писав між иншим, що стольник Алфімов казав йому „чтоб я радъ самъ не чинилъ и бунтовъ никаких не всчинал без воли Вашего Царского Величества. Ия того дѣла, убей меня Боже з душею и с тѣломъ, не хочю всчинить" ^[155]). Що Барабаш дуже й дуже хтів „всчи- нати“ цю справу, що він бився за чорну раду — ми добре знаємо. Але тут він мусів рахуватися з російським поглядом на цю справу. 8 квітня р. 1661 наказний гетьман Я. Comko писав: „А что ваше царское пре­свѣтлое величество пожаловалъ насъ грамотою, чтобъ мы обрали межъ собою гетмана, учинивъ раду и договоръ о всякихъ добрыхъ дѣлѣхъ вашего царского пресвѣтлого величества, и о томъ бы къ вашему цар­скому пресвѣтлому величеству отписать, и та рада еще не стала, потому что близко праздникъ пресвѣтлого Воскресенія Христова пришелъ"^{[156] [157]). Таким чином цар „пожаловалъ... грамотою**, дозволив обирати геть­мана. От чому на раді 1661 р. під Ніженем „усовѣтовали... о томъ, что намъ самѣмъ безъ вѣдома вашего царского пресвѣтлого величества не мошно гетмана межды собою обрати" s). А московський уряд відповів, що „о обраніи гетманскомъ и при комъ вамъ гетмана обирать, нашъ... указъ будетъ къ вамъ впредь"[158]). З квітня 1662 р. писав до Москви Переяславський воевода Б. Мишецький, що наказний гетьман Я. Comko писав до полковників „чтоб иМъ по совѣту учинить меж себя на семъ боку Днепра раду и с’ѣхатца всѣмъ в Козелецъ. А учинити б имъ раду на том, чтоб у них быть на семъ боку Днепра кому одному старшиною и одново б имъ ково слушать". Воевода „гетману Якиму Сомку гово­рил, чтоб он без твоево великого Государя указу на раду полковников и старшины и черни не збирал и о радѣ 6 писал к тебѣ великому Го­сударю. И он Яким мнѣ холопу твоему говорил, что имъ рады на семъ боку меж собою не учинить нелзя, потому что иныя полки цѣлыя, а иныя выбиты. А в приход де неприятелскоЙ нихто ииково не слушает а друг другу не помагает. А как де учинят раду и на раде оберут меж себя старшину и меж ими де будетъ совѣтъ и единодушно тебѣ вели­кому Государю служить и другъ другу помогать будутъ, а непослушания ни от ково небудетъ. А какъ де Государь они раду меж себя учинят и ково старшиною оберутъ и они де об указе к тебѣ великому Госу­дарю писать станут" ,)∙ Comko тут підносить важливу принципову справу. Москва мае лиш санкціонувати („указъ" після обрання е лиш санкція), це е позиція Жердевських статтів, позиція, що її Москва не прийняла. В Козельці зустрілися протилежні погляди на можливість скликати раду без згоди й дозволу російського уряду: „епискуп (Методій) говорил ему Якиму Самку, что (о) обиранье гетманском послали они бить челом к тебѣ великому Государю и чтоб до твоего великого Государя указу совершенного гетмана им не выбирать, и тѣм бы тебя великого Госу­даря не прогнѣвать. И Яким де Самко ему епископу сказал: хотя де ты великій Государь и гнѣвайся, а без гетмана быть не мочно, что всѣ не слушают; и они де высвободят себя изъ неволи" 2)... У Сомка й тут яскрава тенденція тлумачити раду й обрання гетьмана як внутрішню справу Гетьманщини. Але сила була на боці Росії, вона гнівалася, що Comko скликав раду, не попередивши московський уряд. Цей останній писав: „А нынѣ ты, гетманъ, не дожидаясь, против челобитья своего (як видно після ніженської ради 1661 p., що його ми допіру цитували) отъ насъ великаго государя милостивого указу... смѣлъ дерзнуть учи­нился гетманомъ... самоизволомъ, забывъ нашу великаго государя милость и жалованье" 3). Як відомо, наказний гетьман мусів поступитися, обрання його у „совершенні" гетьмани не набуло правної сили й Йому довелося їхати на раду в Ніжені, що η в наступнім році вже й дозво­лила й скликала Москва. Росія й далі стежить за тим, щоб ради не збиралися по-за і і дозволом. В грамоті від 7 липня р. 1667 цар пише українській старшині „хотите Раду чинить без нашего, Великого Госу­даря, Указу, а съ какою мыслію, и бояре наши и Гетманъ, и воеводы, того Вашего совѣту къ намъ, Великому Государю, не пишутъ, и отъ васъ самихъ вѣдомости нѣтъ" ,)∙ Через це в червні 1672 р. на вимогу козаків розпочати обрання гетьмана старшина відповіла, іцо „безъ... великого государя указу... къ нимь въ поле на раду не поѣдутъ"[159]). Року-ж 1676 в березні маємо грамоту до кошового отамана І. Сірка й запорозців, щоб вони не гадали обирати нового гетьмана без згоди Москви, не влаштовували „своевольныхъ радъ*[160] [161] [162] [163]). Це було відгуком на переобрання 1675 р. Дорошенка в присутності запорозців і донців, як гетьмана підвладного Росії. На цю раду й на це переобрання Росія згоди не давала.}

Опріч обрання гетьмана на козацьких радах відбувалося й зре­чення його від свого уряду, або його примусово скидала з уряду рада. Отже приміром на раді на Росаві 1637 р. гетьман Тимиленко „положив булаву і комишину, ударив чолом всьому війську... і пішов з ради"⁴). Але його було знов тут-же обрано. Року 1657 в листопаді в розділі 5-му статтів, що їх подали в Москві січові посланці е вимога „чтобъ тотъ Иванъ Выговскій передъ вашими царского величества присланными въ войско Запорожское въ радѣ положилъ всѣ справы войсковые, при- вілія прежніе и нынѣшніе вашего царского величества и пунта, также булавы, знамена, бунчуки, бубны, также пушки, и все, что принадлежитъ войску Запорожскому, чѣмъ владѣлъ небощикъ гетманъ Богданъ Хмель­ницкій. Также и иные полковники по тому жъ бы положили знаки и всѣ принадлежности войсковые" ^s). Року 1658 зрікався гетьманування І. Виговський на раді в Корсуню⁰). В жовтні 1659 р. Виговському таки довелося скласти з себе гетьманський уряд на чорній-козацькій раді під Германівкою Й віддати булаву та бунчук^{[164] [165]). „Co gdy, писав Виговський польському королеві, у w generalney Ich przy obieranlu nawego Hetmana proclamatum est radzie: Jnsignia to iest bulav/u у bunczuk przez przyby⅛ do mnie oddalem starszyne"β). На раді 1660 p. в Корсуню зрікався геть­манства Ю. Хмельницький „polozywszy па czapce па siemi bulawς, co iest signum u nich abrenuntiationis, rzekl kilka slow do Czerni [166]). Року 1666 в лютому клав, зрікаючися гетьманства, булаву П. Дорошенко lu). Юри- димний момент, що рішав справу, був той, коли гетьман клав булаву. Так зробив Ю. Хмельницький у Корсуню, і Беньовський зазначив, що це е „у них ознакою зречення", так зробив був той-же Ю. Хмельниць­кий у Чигирині 1657 р. При цім гетьман вклонявся й дякував військові за честь гетьманування. Отже в Чигирині 1657 р. Ю. Хмельницький прелімінарно обраний на старшинській раді — на раді генеральній „учи­нилъ подякуван’не от родича своего за урядъ гетманства и поклонилъся усему войску, и положилъ булаву и бунчукъ в той радѣ и, поклонив- иіися, отойшолъ в свѣтлицю"'). Року 1663 в Чигирині „на той де, Государь, раде Юрае Хмелницкой гетманство здал" писав в січні того-ж року; до Москви Я. Comko2). Року 1669 „за урядъ поклонился" Су­ховій, зрікаючися гетьманування3). У 1674 р. в Переяславі „билъ че­ломъ" військові й поклав, зрікаючися влади, клейноди надані від короля польського гетьман М. Ханенко '). Вже в кінці XVII ст. претендент на гетьманство Петрик писав на Запоріжжя, що „какъ ханъ с ордами і онъ Петрушка будут в Каменном Затоне, и он де Петрушка тогда войску булаву і клейноты войсковые положитъ і имъ де волно кого хотятъ Гетманом, опричь ево Петрушки, іного наставить" 5).}

Рада могла зречення й не прийняти й знову потвердити гетьмана на Його уряді. De jure було це переобранням його. Так переобрано було р. 1637 Томиленка в Переяславі, в Корсуню 1658 р. І. Виговського,. оскільки булаву знову повернуто було йому (а могли-б назвати й инші кандидатури), в Корсуню 1660 р. Ю.’Хмельницького...

\ І Як було-б у такому випадкові, коли-б гетьман на вимогу ради одмовився покласти булаву — зректися гетьманування? На шумливій запорозькій раді його одразу скидали. У васальній, залежній від сто­ронньої сюзеренної влади — Україні-Гетьманщині гетьман був не тільки обранець ради, — з нього був ще представник української влади, що його затвердила Російська держава. Москва затверджувала вибори ради, вона давала згоду на даного кандидата, з ким мала вона складні й важ­ливі політичні стосунки,— тому не в її інтересах було дозволяти часті зміни гетьманів, які можливі були-б при праві генеральної ради скидати з уряду гетьманського. От чому трохи не в усіх статтях умов з Геть­манщиною проводила вона заборону скидати гетьмана без її згоди. От чому ряд артикулів „пактів" з Москвою кажуть про заборону зміняти гетьмана без згоди Московщини. Отже розділ 7 статтів Ю. Хмельниць­кого 1659 р. каже: „который гетманъ, по указу Царского Величества, а по обранію всего войска учинится в войскѣ гетманомъ; а послѣ того учинится в какой проступкѣ и войску, без указа Царскаго величества,

’) Лѣтопись Самовидца, с.с. 48—51, К. 187Б.

’) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Столб. № 499 Білгор. Стола Розряда, а. 126. ·) А. Ю. и 3. Р. т. IX. с. 44.

*) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Малор. Справи фонду Міністерства Закорд. Справ. 1874 р. № 15, а.а. 11-18.

^s) Ibid., Столб. № 949 Московськ. Стола Розряда. Сгонпсц» 2, а. 763.

самимъ гетмана нс перемѣнять⁴⁴ *)· Значить царський уповноважений на раді 1659 р. виконав наказ, що мав він од зверхньої влади — коли „черкаси⁴⁴ прохатимуть дозволу „перемѣнять гетмана⁴⁴ за „какую про­ступку'¹, — слід „говорить накрѣпко⁴⁴, що „однолично безъ указу цар­ского величества не перемѣнять⁴⁴²). Стаття 20 1669 р. каже: „Буде гетманъ какую проступку учинитъ, опричь измѣны, а его безъ указа Великаго Государя Его Царскаго пресвѣтлаго Величества не перемѣнять, а укажетъ великій Государь сыскать и по сыску указъ учинить по ихъ праву. И гетманъ и старшина, и козаки приговорили сей статьѣ быть такъ^{44 3}). Артикул 6-Й 1674 р. повторює дослівно статтю 20∙τy 1669 р.⁴)∙ У статтях Мазепи 1687 р. розділ 14-й каже „Буде гетманъ какую про­ступку учинитъ, опричь измѣны, и его безъ указу великих Государей ихъ Царскаго Величества неперемѣнять, а укажутъ великіе Государи о томъ сыскать, и по сыску указъ учинить по ихъ правамъ; какъ же и Гетману старшины Генеральной без воли и указу ихъ Царскаго Пресвѣтлаго Величества не описавъ бы о томъ къ нимъ Великимъ Государемъ съ уряду не перемѣнять же, а естли которая старшина предъ великими Государи предъ ихъ Царскимъ Пресвѣтлымъ Величествомъ обявитца в какой винности, такъ же и к нему Гетману в какомъ непослушаніи, и о томъ ему Гетману писать к нимъ Великим Государямъ и къ великой Государынѣ къ ихъ Царскому Пресвѣтлому Величеству и ихъ Царскаго Величества указъ о томъ присланъ к нему будетъ. И гетманъ и стар­шина и все войско Запорожское тотъ ихъ Государской указъ приняли и обѣщались содержать твердо⁴⁴⁵). Навіть в артикулі 2-му „рѣшитель­ныхъ пунктовъ⁴⁴ 1728 p., коли досить важко було уявити собі, що на Вкраїні може статися якийсь важливий державний акт без згоди петер­бурзького уряду, застережено’спеціяльно, що гетьмана „не отставливать^{44 $}). De facto гетьманів на Україні таки „отставливали⁴⁴, але робили це не на демократичній відкритій генеральній раді, а шляхом таємних змов старшини, причому за casus для перевороту була „зрада⁴⁴ гетьмана ца­реві московському. Таку „зраду⁴⁴ знайшли року-1672 в поведінці гетьмана Многогрішного, таку „зраду⁴⁴ знайшли 1687 р. і в поведінці гетьмана Самойловича, винного перед російським урядом хіба в тім, що дуже чутливо ставився до втручання його у внутрішні справи України — Геть­манщини.

Знаємо проекти того, щоб рада генеральна обирала гетьмана на якийсь певний, більше-менше коротенький термін. Автором одного з та­ких проектів був Ю. Крижанич. Він у своїм „Путномъ Описаніи⁴⁴ писав ^{[167] [168] „потребно есть стеречи, чтобъ отселе ни единъ гетманъ до смерти не поставлялся, но токмо на три или два лѣта"... Царський боярин на раді (1659 р.) мае говорити: „Царское величество узналъ есть, что сего всего преминувшего смятения примѣръ і вина есть до смерти гетманства, понеже когда гетманство не бы б было по смерть, никогда б ВыговскоЙ не начал бы с царским величествомъ о царство борити. Того ради, чтоб и отселе прежде не нашол се кто-нибудь, которому б похотѣлось царствовать и он ради того почал народ громити, землю пустошити и крестьянство искореняти, како ВыговскоЙ чинил есть. Ради того, реку, гетманы уже не будутъ по смерть, но трилѣтные" ,)∙}

Так само мае говорити за Крижаничем на майбутній раді царський представник, що „Ивана паки Беспалого царское величество имянуеть и поставляет гетманом на сия три годы... Вы паки, которые первие прегрешили и ныне покаялися есте, не за тяжко приимите, что не с ва­шей стороны гетман обираетца, понеже, а естли б то учинили, сия дру­гая сторона, еще пуще и слушнеє тужила бы. Немошно есть всѣмъ на едино время угодити. Имѣйте терпѣніе: придет и ваше время по сихъ трех лѣтех"²). Тут досить курйозно Крижанич розуміє обрання; адже цар „имянуеть и поставляет гетманом". І інструкція польським послам на Острозьку Комісію датована ЗО березня р. 1670 в артикулі 21-му каже „И то слушне, абы Гетманъ Запорожскій не былъ тилко до трохъ лѣтъ, которого маетъ обѣрати само-жъ войско"³).

Були, як видно, спроби й зовсім позбавити генеральну раду права обирати гетьмана. Отже року 1669 прапорщик Осип Соболев свідчив, що за умовою з турецькими послами вирішено: „Дорошенку быть гет­маномъ по смерть, а по немъ сыну и внуку ево безпеременно и ника­кихъ радъ безъ вѣдома турского царя не заводить"⁴). А в листі від 26 серпня 1669 р. до Многогрішного гетьман M- Ханенко пише, скар- жучися на П. Дорошенка: „Самъ милость твоя розсудити можешь і возможно ли то, чего никогда въ войскѣ запорожскомъ не бывало, чтобъ гетманы на вѣчное себѣ панство у окрестныхъ монархом» выправ­ляли" ⁱ) (як видно,. натяк на умову з Туреччиною). Спроби зробити уряд гетьманський дідичним (їх робив ще перед смертю Б. Хмельниць­кий, а р. 1764 невдало хотів повторити К. Розумовський) успіху не мали.

Чи міг без ради генеральної московський уряд скинути гетьмана? В грамоті до Многогрішного від 28. IL 1672 р. він це категорично запе­речує—„того мы великій государь, наше царское величество, никогда

^,) Бѣлокуровъ, Ю. Крижакичъ въ Россіи. Чт. въ М. О-вѣ 1903, III₁ с. 37. Далі Крижаиич коже про користь цього для українських.служилихъ людей", багато з яких т. ч. здобудуть гетьманський уряд.

') Ibid.. с. 38. ³) Лѣт. С. Величка, т. 11, с. 248.

*) А. Ю. и 3. P., т. VIlJ, с. 138.

^β) Ibid., т. IX, с. 4S.

не учинимъ, чтобъ безъ челобитья и безъ прошенія всего войска запо­рожского и безъ рады войсковой учинили кого гетманомъ и по смерти твоей, не толко при животѣ твоемъ" [169] [170])· В березні 1673 р. геть­ман Самойлович у розмові з подьячим Семеном Щоголевим казав: „Что онъ гетманъ не вѣчной: до указу великого государя и до ласки войско­вой" ²). Друге — неласка військова — могла виявитися юридично на гене­ральних радах, яких не скликалося Й фактично—від старшини козацької. Перше — указ царський — ніколи de jure не був за підставу для ски­нення гетьмана, Тільки в кінці автономії української Розумовського звільнено царським указом. Але це були вже часи, коли не треба було рахуватися з можливістю протесту супроти втручань в українські „права й вольності". Фактично-ж і в XVII ст. всяке скинення з уряду геть­мана відбувалося, якщо не за указом, так за мовчазною згодою Москви. В своїм внутрішнім листуванні московські державні люди могли ставити питання отвертіше й цілком припускати примусове скинення гетьмана. Отже в листі до Шакловітого після скинення Самойловича Ґоліцин, виправдуючися, що скинуто гетьмана без розиску, писав: „Коли ужъ разсудить не могутъ (на Москві. Л. О.) и они бъ взяли себе в примѣръ Турскаго султана, который то учинилъ назадъ тому два года: однимъ лѣтомъ перемѣнилъ двухъ хановъ по татарскому челобитью, не розы- скнвая; только тому радъ былъ, что они были у него въ послушаніи и бунта никакого не учинили. Не мудро бъ и намъ перемѣнить, только посмотрѣли бъ что изъ того родилось" ^э).