VII. Компетенція генеральної ради. Справи зовнішньої політики України. Статті-умови а Москвою й порядок їх ухвалення.
Рада як орган держави вирішує найголовніші й найкардинальніші справи зовнішньої політики.
Ця її функція не новина після 1648 р. І давніше на раді ухвалювано важливі політичні справи.
Ще одна з старіших звісток про раду — Лясотине свідчення — саме про компетенцію ради в справах зовнішньої політики говорить. Адже рада обмірковувала питання про участь у війні цісаря з Туреччиною. Але це були здебільшого справи класи козацтва українського і коли инколи набирали вони трохи не загально-державного значіння для всенької Полыці, то залежало це від впливу і ваги цієї класи в польській державі. Як приклад можемо назвати раду 1627 р. в Каневі, іцо вирішила відмовитися від участи в польсько-шведській війні3) — безсумнівно важливий для Польщі політичний акт. Сюди-ж треба однести й всі ради козацькі, що ухвалювали повстання проти поляків та протягом цього повстання обмірковували й вирішували проблеми війни та миру, й умови цього миру з польською державою. Отже, приміром, якщо вірити свідченню „О войнѣ Остраниновой зъ ляхами на Украинѣ Малороссійской", в універсалі від 20 березня 1638 р. гетьман Острянин пише, що почувши про утиски народу українського „не тилко ми новообраній гетманъ, лечъ и все войско запорожское жалостію великою взрушени будучи, постановилисмо згодною нарадою и совѣтомъ рушити зъ Коша Запорожского зъ войскомъ на Украину Малороссійскую для освобожденія народа" *). Отже, приміром, у 1638 р. в окопах коло Старця договорювалася рада козацька про умови миру з поляками. А того-ж 1638 року на Масловім Ставу козацька рада змінила правні форми устрою козацького війська.За Богдана Хмельницького рада генеральна раз-у-раз вирішала важливі питання зовнішньої політики нової української держави. Отже, р. 1648 на ній провадяться переговори з польськими комісарами на чолі з А. Киселем ’). Це було на Різдво, а перед тим у червні 1648 р.
„Ьуіа rada walecznart пише А. Кисіль до Гнезненського архіепіскопа в листі, що його тут наводимо вдруге „w ktor£y 70.000 kozakow byto. Czytano tedy list moy і ро dlugich halasach у burzach saτn Chmielnicki pocz¾t przypominac moiς confidently, dopomogli mu tego і drudzy z starszyny kozacy, sprawil te dedyconclusia u nich... sluchac rady moiej у dufac mi, у poslow wyprawic, supersedere ad omni Kostilitate, у Ordς zatrzymac, a czekac, na rezolutiq dalszy; Ordy iednak nieodpuszczac. ale iy w polach koczuiqca zatrzymac..."a). Це було тоді, коли Петровій Ласко віддав лист і дарунки Киселя військові запорозькому. На тій-же раді приймано також послів черкеських і московських3). В червні р. 1651 під Берестечком козаки на раді ухвалюють не миритися з поляками *)· Нарешті, рада 1654 р. ухвалила такий важливий в історії української нації акт як приєднання до Москви.„При цьому в часи Б. Хмельницького бачимо різкі протести супроти порушення usus’ у вирішати справи зовнішньої політики на генеральній раді. Про такий випадок оповідає в грудні 1649 р. (тоб-то швидко після Зборівської умови) московський дяк Гр. Кунаков „къ Богдану Хмельницкому приходили хлопи, собрався болши 50000 ч., и хотѣли его убить: „для чего безъ нашего совѣту съ королемъ помирился". І ще про це: „приходили де къ нему въ Чигиринъ Запорожского войска козаки и гультяйство многіе люди шумомъ и говорили ему, что онъ Богданъ съ Польскимъ королемъ помирился безъ ихъ войскового совѣту (дослівний переклад військової ради. Л. О.), да что де его и миръ, на чомъ король договорился и присягалъ, и то все не крепко и нарушено..., и естли де онъ не учнетъ съ ними за вѣру христіанскую противъ короля и ляховъ стоять, и они себѣ оберутъ иного гетмана, а онъ Богданъ какъ хочетъ" ь). Тут козаки вельми виразно вказують, що компетентна ухвалити умову міжнароднього характеру лиш генеральна рада.
В жовтні р.
1657 в Корсуню рада обмірковувала питання спілки з Шведчиноюс). Тут шведського короля „съ посланцы у нихъ укрѣпле- нось... будетъ кто на нихъ Козаковъ наступитъ и ему Шведу, имъ по-') Літ. Самовидця, crop. 17—18.
w) Памятники, изд. ер. комиссіей для раэбора др. актовъ, τ.' I (8. 1-е). Відд. 3, № 17, с. 90—91. „Зрештою була військова рада, що в ній було 70.000 козаків. Читано тоді мого листа; після довгих криків та хвилювань, сам Хмельницький почав пригадувати моє обнадіювання, допомогли йому в цім і инші козаки з старшини; досягнув того висновку від них., слухати ради моєї й довіряти мені та послів виправити, одмовитися від усякої ворожости; і орду затримати, а чекати на дальшу резолюцію; орди проте не відпускати, але затримати П кочуючу у степах*.
’) М. Грушсвський. Хм-на в розцвіті, стор. 18.
4) A. Grabowaki, Ojcz. apomi∏ki, т. II, crop. 72.
*) А. Ю. и 3. P., т. 111. стор. 401. 404.
*) Липинський. Україна па переломі, стор. 230.
могать и съ ними заодно стоять" ,). В червні 1658 р. царському посланцеві стольнику Ів. Алфімьеву гетьман Виговський казав, що турки й татари пропонують йому йти з ними на Угорщину. „И я де мышлю дать имъ волныхъ людей, кто похочетъ итти волею; толко де и о томъ будетъ въ войскѣ Запорожскомъ рада" [106] [107]). В листі до Війська Запорозького від 2 січня р. 1659 київський воєвода боярин В. Шереметьев вказує, ща гетьман Виговський „без рады вашей призвалъ къ себѣ въ Малую Росію враговъ Божіихъ и христіянскихъ непріятелей"[108]). Отже й представник Москви розумів, що саме козацька рада має вирішати питання зовнішньої політики. На чорній раді 1660 р. 22 листопада за С. Беньов- ським „W tey ze Radzie bylo Consilium iako Moskwς Wyprowadzic z Ho- rodowf non deerant, ktorzy obiecywali Osobliwie s Pereastawia wyrznqc ich Ale conclusum ruszyc zarazem Pulku Czchrynskiego у Kaniowskiego czςsc у Przyiucki, у Poltawski, у Mirhorodzki wszystek pod Pereaslaw. Do Nizyc- cow takze у Czernichowcow wskazali у ρosiali, aby wszelekim sposobem starali siς о Wyprowadzenie Moskwy. Upraszali mie abym persuadowai I. O. Mci Panu Marszalkowi Wiel. Koronnemu, zeby Horde zarazem dis- ponowai za Dniepr pod Peroaslaw, у zeby kawalerij Polskiey poslano Cho.- rqgwi ze 20. Nosacza tez zarazem uprosili aby iachal do J. Mci Pana Mar- szalka dla Iocowania Woyska у dali ιnu Informatiq aby upraszal о uwolnie- nie samego traktu Korsuhskiego... Zlecili mu tez aby siς uskorzyl na Hordς, ktorzy polq scinajq у cale hostiliter pos∣ςpuiq, przez niegoz declarowali у dali In scriptis ze ut promissum cst, PuIki ruszaiq pod PereasIow... Tak siς rada skohczyia szczςsliwie у dobrze"[109]). Про цю-ж раду в січні 1661 р. кн. Ромодановському оповідав „черкашенин" з Кременчука, що „О Ми- хайлоое дни в черкаском городе Корсуне была рада у гетмана у Юрія Хмелницкого с ляхи и с татары. И на той де раде гетман і всѣ казаки, договорясь, присягу учинили королю Полскому Яну Каэимеру на том что им быть всѣмъ под королевскою рукою по прежнему. А как де будет весна и имъ гетману Юрью Хмелницкому и ляхом и татаром, собрався, итти войною на твои великого Государя городы" ’). Це справи зовнішньої політики. 8 квітня 1662 р. в листі до наказного Лівобережного гетьмана Я. Сомка Правобережний гетьман Ю. Хмельницький писав, що „от пана полковника Каневского услышал, что ваша милость не инако противъ своего писма эбираешъ раду, но слышу ни для чего иного, чтоб с нами посполу быть и раде той перестать"a). Російський перекладач цього документа, як видно, зле переклав кінець листа. Але все-ж-таки здається ясно з акту, що Ю. Хмельницький гадав, що на (Проектованій раді може повстати питання про перехід Лівобережжя під Його владу, або про погодження зовнішньої політики обох частин України — питання політичного характеру. В березні р. 1669 в Корсуню була старшинська рада, що обмірковувала питання про підданство Туреччиніa). Звичайно, поступінно справи державної зовнішньої політики Укра- іни-Гетьманщини переходять до ради старшини. Ми писали про це в нашій статті про „Раду Старшинську на Гетьманщині"’). Тут треба нагадати, що ще на раді 1654 р. рада старшини de facto вирішує справу, що повстання Бруховецького ухвалила рада старшинська *), що артикул 4-й статтів 1672 р. забезпечив і в писаному законі за радою старшинською прано участи в справах зовнішньої політики, що повстання Мазепи й спілку з шведами ухвалила рада старшинська...·) В звязку з тим, що фактично в другій половині XVII ст. при по- ступіннім занепаді інституту генеральних рад такі основні справи її компетенції переходили до ради старшинської, — важко сказати, про яку саме установу говорить Орлик у своїм „Виводі прав України14. У кожному разі розділ 7 та умова з шведами кажуть швидше за раду старшинську, а розділ 3 та можливо 5 говорять про права ради генеральної в галузі справ політичного характеру. Тісно звязані з цією компетенцією в справах зовнішньої політики були статті - „пакти**— умови з Москвою, що в другій половині XVIIct. ухвалювалися на генеральній раді при обранні нового гетьмана. Тісно звязані — тому що головна їх мета це було визначення правного становища України в її відношенні до московського царя. Це була головна мета умов з Москвою. А опріч того визначали вони й внутрішню організацію Гетьманщини й вирішували ‘ низку конкретних справ поточної політики й поточних потреб Гетьманщини. Статті-умови були з одного боку писаною конституцією Гетьманщини, з другого боку ніколи не втрачали вони (в XVlI в.) характеру умови з Російською державою. Це функція генеральної ради є по своїй суті також і законодавча і навіть установча. Тільки перші пакти 1654 р. були встановлені не на раді, а пізніше в Москві, в переговорах українських послів з московськими боярами. А втім і на раді 1654 р., як свідчив згодом Богдан Хмельницький, провадив він „трактати*4 з царським боярином В. Бутурліним a)∙ Цілком можливо, що основні ідеї сполучення, його головні підстави оформилися ще в січні підчас переговорів Бутурліна з старшинською радою України. Будь-що-будь, на генеральній раді в Переяславі не обговорювалося й не встановлювалося умови з Москвою. Згодом на Чигиринській раді 1657 р. після того, як помер Богдан Хмельницький, „августа жъ въ 26 день, какъ собрались начальные люди, обозной и судьи войсковые и полковники и ясаулы и сотники и все посполство, в другіе, въ раду на дворъ къ гетманскому жъ сыну к Юрью Хмельницкому и тѣ статьи, что, по гетманскому и всего войска челобитью, присланы отъ царского величества съ судьею Самойломъ да съ полковникомъ съ Павломъ Тетерею, передъ ними въ радѣ чтены, и они тѣхъ статей всѣхъ выслушевъ, царского величества милости и своимъ волностямъ обрадовались, что великій государь, его царское величество, ихъ войсковыхъ водностей, наданыхъ отъ прежнихъ великихъ князей рускихъ и отъ королей полскихъ ни въ чемъ не уменшилъ, но еще и умножилъ свою государскую къ нимъ войску запорожскому милость" ’). Тут, таким чином, це читання статтів мало інформаційний характер. Але й тут були ухвали в питаннях внутрішньої політики Гетьманщини — а це було й значною мірою й за зміст статтів-умов на генеральних радах — приміром „тутъ же въ радѣ приговорили, что у нихъ въ войску Запорожскомъ волно всѣмъ коэакамъ торговать виномъ и всякимъ питьемъ безпенно и безпошлинно" 'i). Далі на Переяславській раді 1659 р. потверджено статті Богдана Хмельницького й додано низку нових. Встановлювалося статті-умови з Московською державою в XVll ст. ще на радах 1669, 1672, 1674 та 1687 рр. За часів-же І. Бруховецького статті-умови з Росією встановлює рада старшини. На Москві спочатку цього не передбачали. Там гадали, що на Ніженській раді 1663 р. мають постановити нові статті3). Про це спеціяльно говорилося в інструкції представникові Росії на цій раді кн. Д. Великого-Гагіну, якому давалося вказівки, як йому при встановленні їх поводитися '), а для орієнтації його йому було надіслано й копію з договірних статтів 1659 р. s). Але на бурхливій чорній раді було не до статтів і в листопаді р. 1663 московські посланці — думний дяк Д. Башмаков та дяк Флоров договорювалися про статті умови з широкими зборами ради старшини — її „з’їздом". Тут було встановлено низку нових статтів. Тут цікаво, що представники російського уряду відрізняли ці збори від ради „болшої" — генеральної, і визнавали їх ніби-το за менш компетентні в такій справі. Так було, коли, провадячи пере- справи, старшина почала суперечити супроти 2-го й 6-го артикулів з умови 1659 р. „а говорили тѣ рѣчи съ гетманомъ вся старшина, а всѣхъ пуще упорно о томъ стояли судья войсковой Юрья Незамай да Стародубской полковникъ Иванъ Плотникъ". Московські посланці, заперечуючи між иншим вказали, що статті ці ухвалено — „въ совершенье приведены на болшой радѣ"6). (Отже з'їзд старшини не правосильний касувати їх). А втім це не завадило московським посланцям самим договорюватися не з генеральною радою., що в компетенції її вони буцім-το визнають цей рід справ, а з радою старшини. І року 1665 в Москві рада старшини України ухвалила низку нових статтів, змінивши умови сполучення з Московською державою. Цікаво, що ще в XVlIl ст. ніби-το визнають це за незаконне явище. Адже П. Орлик у „Виводі прав України" в артикулі 5-му пише, що гетьман Бруховецький зрікся суверенности України. „Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало станам" 7). В цім бачимо ■) А. Ю. и 3. P., дод. до т. X!, с. 802. ,) Ibid. ■*) Древлехранилище РСФСР, Столб. № 6672 Сибірськ. Приказе, а.а. 376 —379. 4) Ibid, а.а, 536-537. i) Ibid., а. 474. Ъ Книги Разрядныя, т. II, с. 985. :) Стара Україна, 1925, кн. І—JI, с.с. 5—9. натяк на те, що лиш за радою генеральною визнавав цей гетьман цю компетенцію. З опису рад Глухівської 1669 р. й Козацько-Дібровської 1672 р. маємо поняття про те, як обмірковувалося й ухвалювалося статті-дого- вори з Москвою. З статтями на Глухівській раді було так: 2. IlI таємно був у боярина наказний гетьман Д. Многогрішний з генеральним осавулом М. Гвинтовкою й провадили пересправи з боярином про статті. 3. III. обрали гетьмана. Після того читали статті, що запропонувала Москва. При цім „какъ учели честь статью, въ которой написано: въ Переяславѣ, въ Нѣжинѣ и въ иныхъ городѣхъ воеводамъ и ратнымъ людемъ быть, и ту статью оспорили"... Боярин настоював. Тоді гетьман сказав, що „о той статьѣ они подумають и объ ней межъ себя, какъ той статьѣ быть, поговорятъ". Була мова й про становище Київа; Л. Баранович запропонував перенести метрополію не до Переяслава, а до Чернігова. Після цього гетьман і старшина прохали дати їм почитати ці статті на дворі у гетьмана. 4. III. низка старшин прийшла до московських уповноважених й заявили, що вони обмірковували статті, заперечують проти воєвод і внесли низку нових побажань. 5. III знов, „съѣзжались" уповноважені з гетьманом, архієпіскопом і старшиною. Бояри настоювали на тім, щоб воєводи були. Тоді гетьман сказав, що він „сошедшись нынѣшняго вечера со всею старшиною и съ выборными козаки, о томъ гораздо подумаетъ". 6. III козаки ухвалили московські статті всі (а свої не провели) й обрали (вдруге) Д. Многогрішного *). А на раді 1672 р. в перший день (16 червня) боярин, відкривши раду, оголосив царську грамоту з дозволом обрати нового гетьмана. Потім запропонував нові статті (в додаток до Глухівських). Частину з них ухвалено, частину відкинуто. При цім читалося голосно Глухівські й нові статті, „а писарь Карпъ Мокрѣевъ тѣхъ Глуховскихъ всѣхъ статей смотрилъ по тетрадемъ по своему бѣлорускому писму"*). З опису ради 1669 р. видна активна роля козацької старшини, що в дні між радами обмірковує й провадить пересправи про зміст статтів. З опису обох генеральних рад видно, що на них можна було, й це практикувалося, ту чи иншу статтю „оспорить". Але вперті уповноважені російської держави рідко de facto йшли на те, щоб статтю було „отставлено"» хіба-що вона була для них не важлива, як це й було з 22 статтею Глухівської умови про компанійців та з статтею про полонених воєвод на раді 1672 р. Російський центральний уряд визнавав за можливе запроваджувати нові статті з ініціятиви українців. Отже в наказі кн. Г. РЬмо- дановському перед радою 1672 р. читаємо: „А буде о какихъ дѣлѣхъ учнутъ бити челомъ на радѣ чернь, и объявятъ любо какіе статьи, и имъ тѣ статьи выслушавъ, у нихъ принять; и буде ихъ мочно на радѣ становить, — и имъ боярину съ товарищи ихъ становить; а буде ') А. Ю. и 3. P., т. VIlI, с.с. 86-96. ’) А. Ю. н 3. P., т. IX, с.с. 935-940. за чѣмъ не мочно становить, и имъ съ товарищи писать о томъ къ великому государю о указѣ" ')· Таким чином важливіші зміни умови затверджувати мала Москва, менш важливі і ґрунтовні її представники на раді. На практиці-ж московський уряд вперто обстоював свої центра- лістські позиції й сливе ніколи не робив поступок українцям. Звичайно, ТОЙ факт, що деякі статті минулих умов на генеральних радах инколи касувалося (як це було в допіру наведенім факті з Глухівською 22-ю статтею) і те що ставилося нові статті, які змінювали раз-у-раз характер постанов попередніх рад, це вказує на те, що генеральна рада могла це робити. Це, звичайно, ясно й без спеціальної вказівки. Статті, певна річ, записувалося, була з них писана умова. Року 1669 під Корсунем договорювалася Правобережна Україна про підданство турецькому султанові. Тут було ухвалено деякі пункти умови. Як оповідає учасник зборів: „о войске постановили: буде хто станет наступать и он (султан? -4. О.) учнет помоч чинить. А буде Турской салтан отпишетъ, — и он бы дал войска против Кандіи. И они отказали — когда будетъ в прежних своих силах і в то время станут давать". Але оповідач підкреслює характерний для нього факт вийняткового характеру, що „поддались на словах, а не на письмѣ"[112]). Статті 1687 р. вироблено вже не на раді генеральній, а на раді старшинській, що зібралася в наметі кн. В. Ґоліцина 24 липня[113]). Ось як це малює П. Гордон:,,Den 24-ten Versammleten sich die Vornehmsten von den Kosaken bei dem Generalissimus und hδrten die Artikel vorlesen, welche die vorigen Hetmane beschworen hatten. Die meisten davon waren in dem Gluchower Tractate bewilligt, einige hinzugethan und andere erwei- tert worden, die Ehrel Macht und Ansehen der zarischen Oberherrshaft iiber die Kosakcn mehr auszubreiten, zu welchem alien die Kosaken ihre Einwilligung gaben,*1). Другого дня на генеральній раді статті лиш підписувалося s). Отже тут було вже порушення норми договорюватися про умови з Московщиною на генеральній раді; її вже тут виразно заступає рада старшини. З актового матеріялу видна активна роля деяких генеральних старшин при встановленні статтів. Отож на раді в Козацькій Діброві, коли читалося глухівські й нові статті, „писарь Карпъ Мокрѣевъ тѣхъ Глу- ховскихъ всѣхъ статей смотрилъ по тетрадемъ по своему бѣлорускому писму" c). А в березні 1672 р. на таємній нараді з московськими посланцями, що її робили готуючи coup’s d,6tats генеральний обозний й генеральні судді, генеральний обозний Петро Забіла, протестуючи проти того, що ніженський протопоп їздить як посланець до Москви, говорив „Глуховскіе де статьи становилъ онъ обозной Петръ Забѣла, и въ тѣхъ статьяхъ написано: духовного чину въ посолствѣ не посылать и не принимать, а имянно, нѣжинского протопопа Симеона Адамова'4,)∙ Тут він, як видно, вказує на свою активну ролю при обмірковуванню статтів, можливо на зборах ^старшини та 5 березня 1669 р. Закінчуючи цей розділ, мусимо ще вказати, що опріч встановлення статтів на генеральних радах бували ще подорожі послів Війська Запорозького до Москви, куди возили вопи статті присвячені як юридичному становищу України що-до Московщини, так і, здебільшого, внутрішнім справам Гетьманщини, що залежали від сюзерена — московського царя. З найважливіших таких переговорів можна назвати переговори в 1659 р. Одинця й инших у Москві з приводу амін низки постанов переяславської ради 1659 р. Московський уряд на зміни не погодився й завсіди вказує: „быть по Переяславскому договору44 *). Але те, що він розпочав обговорювати ці накази, свідчить, що переяславського договору тримався він лиш тому, що був той вигідніший, а не тому, що вважав ухвалу статтів за привилей генеральної ради. Звичайно, здебільшого справи поточної політики встановлювалися за таких делегуваннів українських посланців до Москви, а справи важливіші й принциповіші розглядалися на радах. Але по суті можна говорити лиш за тенденцію до такої постанови питання, бо з одного боку й на генеральних радах раз-у-раз встановлювалося статті в справах поточної політики, а з другого — декотрі важливіші справи не могли чекати ради, яка не відомо коли мала й відбутися, а вирішували її українські уповноважені в Москві.