VIII Компетенція ради старшини в справах фінансових. її ухвали про оренди на шинки

Інші справи державних фінансів, що на ній стояли. Акти роз­порядження ради старшини сумами державного скарбу. Фінансові справи на раді старшини у XVIII ст.

Розглядаючи далі справи, що належали до компетенції ради старшини, пере­ходжу до галузі фінансової політики.

На Україні після Б. Хмельницького спочатку не помітно діяльности ради старшини в таких справах. Вона виникає пізніше; певні зародки її

^,) Ibidcm₁ т. VII, с. 91. зустрічаємо за Многогрішного, а дуже розвинулася фінансова компетенція старшинської ради за Самойловича й Мазепи. Пояснити це можна, мабуть, загальною консолідацією кляси старшини, що саме на цей час збільшує свою економічну вагу (народження нового великого й середнього землеволодіння) і саме в цей час має і великий політичний вплив. Найяскравіше ж виявився цей вплив у тому, що рада брала участь в ухвалі фінансових справ, дозво­ляючи чи не дозволяючи певні заходи в цій справі.

LJe робилося на з’їздах старшинської ради. А головною справою фінан­сової політики було розвя’зування питання про податки чи заходи фінан­сові до утримання компанійського війська — військового й поліційного харак­теру полків, що охороняли внутрішній лад країни, владу зверхньої групи, а також були першими загонами під час війни, бо козацькі полки скликати можна було не так швидко. Це військо було добровільне, наймане, — отож потребувало не тільки утримання натурою, але й грошей, а це була важка справа для країни, де грошове господарство розвивалося, але широкого роз­витку ще не мало.

Уже за’ Многогрішного на великодньому з’їзді ради старшини'1671 р. стояло питання відшукати засоби на утримання компанійського війська. В артикулі 3 своїх листовних запитань раді старшини гетьман писав: „Не для какихъ винъ, токмо видя частые между народы християнскими смятения, для оберегания имѣния нашего общаго и скорѣйшие заступления охочие конные и пѣшие по нынешнее время держалося войско. Чего не желаем, со­храни Боже, зане откуду на нашу сторону неприятелское нашествие, невоз­можно бы на отпор з городовым войскомъ поспѣшить на отпор оному; егда древнее ихъ и желаемое, лѣпо розсудя труды, господамъ полковникомъ к разсуждению полагается, дабы удоволствования войска Запорожского, ка­ковое могли выразумѣти подобие. Егда же еще ничего кромѣ хлѣба не имѣли. А насъ чистая в томъ от них заходит докука, понеж не для ради нас, но для цѣлості добра пребывали и пребывают, сице, в доволствованию достойни. А ныне городовые жителі за ихъ услуги хлѣба имъ возбраняют*·. Конкрет­ного в цім неяснім мовою (в тому, може, почасти винний російський перекла­дач,— він взагалі досить, як видно, зіпсував цей документ) запитанні — сама пропозиція „дабы (для) удоволствования... каковое могли выразумѣти подо­бие". Члени з'їзду старшинськвї ради погодилися, що треба платити цьому військові — досить неприємному й тяжкому для інших верстов людности, вона ж бо в особі широкої козацької верстви підносила на генеральних ра­дах питання про скасування компанійців. Але рада старшини не знайшла й не ухвалила конкретного джерела для утримання компанійських полків. Вона ухвалила лише загальну постанову; _no удсволствованіи войска охотного—какъ всегда для обороны войска посполитого в готовности будучеє, всякое от нас свои прислуги узнавалі благодарственно, тако и иные, дабы войску конному и пѣшему, которое для осторожности от неприятелского наступления в пол­ках востанетъ обрѣтается, труды возданы были, не отговариваемъ, но о семъ позволяем всякое удоволствование чинити" ^,)∙ Отож тут рада старшини дає свою згоду на утримання компанійського війська, тон її досить авторитетний; авторитетно звучить це „не отговариваемъ, но о семъ позволяем всякое удо- волствание чинити".

На тому самому з’їзді повстала аналогічна справа і з утриманням для відділу стрілецького російського війська, що перебував у гетьманській рези­денції. Тільки ж тут мова мовилася лише про утримання натурою: платню їм давав російський уряд. Гетьман пропонував: „Понеже великій Государь нашъ его царское пресвѣтлое величество от своего пресвѣтлого престола при Михайле Петровиче Колупаеве, при головѣ Московскихъ стрелцовъ со всѣми запасы для всякие шатості и безопаства ратныхъ людей к нам в Батуринъ приказ изволилъ прислати, которыхъ мы, аще ника^ова ис полковъ мелнищ- ного запасу на потребу и на росход войсковой, кромѣ годовые стацѣи, не вы­бирали, обаче, по изможению по се время ихъ недоволствомъ, своим снабде- вал запасомъ, — для того подобаетъ в том господам (полковникам?) і всей старшинѣ войсковой при нынешнемъ Батуринском собраніи для сущего его царского пресвѣтлого величества прислуги, в позоръ не подаваяся, разсудить и московским людемъ, у насъ на службе будучимъ, запас ис полковъ обмы- слити". Старшина позитивно поставилася до пропозиції гетьмана. Вона ухва­лила: „В начале о обмышленіи хлѣбныя запасов для ратныхъ Его Царского Пресвѣтлого Величества людей в Батурине будучихъ. На ратныхъ великого Государя нашего людей при головѣ московскихъ стрелцов при Михайло Пет­ровиче Колупаеве в Батурине будущих, которых Его Царское пресвѣтлое величество особно с милости своей за радѣнием велможного его милости Господина Гетмана для обороны всѣх насъ прислати изволилъ, дати корму со всѣх полковъ по разсужденню ясневелможного его милости господина Гетмана" ²). Отже й тут старшинська рада дає згоду на певні збори, але і тут вона не обмірковує (гетьман просив „обмыслити") це питання конкретно, покладаючи його здійснення на „разсуждение" гетьмана.

Це було вже року 1671. Далі шлях утримання компанійського війська намічається в „орендах" на шинки. Царська грамота з 29 березня 1677 р.

’) Додаток № 5. ·) Ibidem. ³) А. 10. и 3. P., т. XSII, с. 89. дозвіл царя і це доручення обміркувати справу на раді старшини було виконано. Це видно з універсалу Самойловича в січні наступного 1678 р.:... „изволе­ніемъ его царского пресвітлого величества, съ общимъ совѣтомъ всей стар­шины войсковой и полковниковъ всѣхъ, на нынѣшнемъ съѣздѣ будучихъ, постано­вили есмы во всехъ регименту своего полкахъ, по мѣстахъ, мѣстечкахъ и селахъ, и тѣхъ ни единыхъ не отлучая и не уволняя, которыми, по милости царского пресвѣтлого величества, и наши войсковые, иноки и мірскіе духовные, также старшина войсковая и товарства заслуженое, и кто ни есть иные владѣютъ, какъ давно бывало при покойномъ славной памяти при Богданѣ Хмелниц- комъ и иныхъ войска запорожского прошлыхъ гетмановъ» при предкахъ нашихъ, не для своего какого пожитку, но для потребъ толь надобныхъ къ цѣлости ма- лоросійского народа належащіе, винные аренды, тютюнные и дегтевые... для чего, какъ мы вручили полковнику вашему, съ приговору всей стар­шины войсковые, въ постановленіе арендъ помянутыхъ объявити волю нашу и совершенно въ томъ по городамъ и по селамъ полку своего учинити порядокъ" ’)· У В· Мякотіна наведено й оригінал цього універсалу, датова­ний 24 січня 1678 р. і писаний тогочасною українською мовою: „за позволе­ніемъ его царского пресвѣтлого величества и за сполною обрадою и згод- нимъ зезволениемъ всей старшини войсковое и полковниковъ всѣхъ на тепе­решнемъ з’ездѣ будучихъ, ухвалилисмы во всѣхъ рейменту нашего полкахъ по мѣстахъ и мѣстечкахъ, по всѣхъ селахъ...

У липні 1684 р. гетьман Самойлович писав до царів, що після того, як скорився П. Дорошенко, до Самойловича перейшли його охочі—компаній­ські полки. Треба було відшукати кошти на утримання їх. Для цього вста­новлено оренди на шинки. Зробив це „я гетманъ не самъ своимъ вымысломъ, но старшина вся и полковники и всякого чину люди, во время съѣзду сво­его въ Батуринѣ, нарочно о томъ сидѣли и много думали, какимъ бы обра­зом ь промыслить денгами и удоволствовать то войско. И того была такая нѣкоторыхъ рѣчь, чтобъ съ посполитыхъ людей брать поборы, а давать тому войску одежу, какъ на той сторонѣ дѣлывалъ Дорошенко; но разсудивъ, что на той сторонѣ Днѣпра таковы поборы въ великую тягость у посполитыхъ

’) Ibidem, с. с- 465—466. *) Очерки соціальной исторіи Малороссіи. — Русск. Записки,

1915, № 5, с. с. 169 —170. ³) А. Ю. и 3. P., т. XIII, с. с. 465 — 467. *) Самойлович по­

відомляв Москву про цей з’їзд 1 лютого 1678 р.. кажучи, що „на обмышленис денег для поге- шевия войска охочего при нас ныне будучого или для заплаты оному и на ипые расходы и надоби наши войсковые* ухвалили „в Украине, в Малоросии аренду, которую мы за постанов­ленномъ всее старшины войсковые і всЬх полковниковъ на нынешнемъ сьѣзде будучих поста­новили*.^ Древлехранилище РСФСР. Малор. Справи М-ва Зак. Справ. 1678 р., № 5. людей вмѣнены, были, и отъ той тягости многіе на сю сторону Днѣпра и въ Волошину бѣжали, и такихъ бы поборовъ и здѣшніе люди не въ любовь отдавать хотѣли, для того всѣ чины такъ разсудили и постановили, что на вино быть учинекой арендѣ, съ которого вина ни козаки ни посполитые люди, домами живущіе, никакой прибыли не имѣли, толко одни шинкари неналежно богатѣли.

1 березня 1686 року гетьман Самойлович оповіщає універсалом люд­ність, „що за позволеньемъ ихъ царского пресвѣтлого величества, наше рейментарское зо всею старшиною войсковою постановленіе стало на томъ, абы для зобранья на тые (все те саме утримання компаній­ців— Л. О.) потребы грошового скарбцу, аренды во всей Украинѣ были утвержены⁴⁴²).

Року 1687 на генеральній раді на Коломаку в артикулі 22 статтів-умови з Росією ставилося питання про заміни оренд, бо на них були нарікання козацтва й поспільства, на інші збори: „а какимъ способомъ тѣ денежные сборы быть имѣютъ, о томъ гетманъ съ старшиною помыслити имѣетъ и поставить на мѣрѣ" ⁸). Росія на це погодилася.

Але вже року 1689 Мазепа просив поновити оренди „чтоб великие Госу­дари пожаловали ево гетмана й войско запорожское повелели в Малой Росіи на заплату охотницкому войску для збору в войсковой скарбъ денежной казны, учинить аренду, чтоб от поборов денежныхъ (тобто безпосередніх податків — Л. О.) посполство было свободно. И на то челобитье их царского величе- чества указъ: Великие Государи ихъ Царское Величество указали ему под- даному сроему во время с’езду старшины и полковниковъ и знатных войско­выхъ товарищей в Батуринъ о празнике Рожества Христова учинить рада и помыслить о той аренде накрепко — не будет ли оная посполитому народу Малороссійскому тягостна и прежнему ихъ обыкновению к нарушению'⁴. А перед тим мав гетьман оголосити про стан цієї справи своїми універса­лами, щоб поспільство „дали... писма за своими руками про свою позицію в цій справі. „Да что они, гетманъ и старшина, и полковники, и знатное войсковое товарство о томъ усовѣтуютъ, и из городовъ посполитой народъ об'явитъ, и о томъ писать ему гетману к нам Великим Государемъ" ^t)∙ Отож і Росія знала вже, що на Гетьманщині ці справи розглядають на зборах ради стар­шини, сюди і радить перенести розв’язання справи про оренди царська відповідь.

Гетьман виконав це доручення: на з’їзді ради старшини на Різдво 1689— Водохрещу 1690 р. стояло питання про оренди з шинків „на заплату повсе­годную войску охотническому, конному и пѣшему, также, и на иные поста­новленные войсковые расходы'⁴. З’їзд старшини „такое на то учинили дого-

^,) Дополи, кг» актамъ историческимъ, т. XI. с. 167. ”) Акты Зап. Россіи, т. V, с. с. 189 — 190. ⁱ) Собр. Гос. Грам, и Дог., т. IV, с. 557. ⁴) Рукописи М. Судівнка, № 97, ч. V, с. 4. воръ и постановление, чтобы та казна не поборами и выборами, людемъ тяглым зело досаднымъ и нестерпимымъ, но совершенно арендами была вспоможена и наполнена, такимъ способомъ что въ полкахъ во всѣхъ нашихъ не пору- шая із стороны отнюдь никакой особе поособняком, а найпаче на скупаю- чимся во всяком городе и по селахъ закупати и арендовати шинки винные. Токмо сами имѣютъ что на ково доведетца и по самой подлинности к раз- суждению положится, то в казну войсковую дать, а отдавъ належность—и пол­ковую; чтобы имела сверх того какая прибыль в кіиждомъ городе с уѣздами оставляти, то имѣетъ и повинно конечно быть ни проторей, впоможение и потребы какъ войсковые такъ и городовые, под ведомостию особъ истин­ныхъ и заприсяженныхъ войсковыхъ и посполитыхъ к тому делу выбранныхъ и постановленныхъ^-. Далі йде ряд конкретних постанов ’)·

Справа про оренди стояла і на Великодньому з’їзді старшини в 1690 р. 7 травня 1690 р. гетьман Мазепа писав?до Москви, що „на нынешнемъ воскре­сенскомъ съѣзде", коли старшина „одни по обыкновению с поэдравлениемъ праздника, другия для прислушивания поведения сьѣхались^-, він підніс питання про поновлення оренд. Старшина „обще приговоръ свой поновили" (як видно, „приговор" різдвяного з’їзду — Л. O.), а саме — поновити оренду на шинки. При тому „постановили есмы и приговорили то, чтоб ни в кото­ромъ городе не были аренды "насилные". „Когда убо во всѣхъ полкахъ и горо- дѣхъ аренда та утвержена будетъ, тогда на дозоръ тѣхъ арендовыхъ прихо­довъ особъ годныхъ и імовѣрныхъ общимъ всей старшины совѣтомъ выбе­ремъ і быти имъ у дѣла и книги записные учинити и о расходах вѣдати прикажемъ^- *).

Тоді ж таки року 1690, запроваджуючи оренди, перепитали всі полки й сотні. Полковники й сотники від своїх „товариства, и поспольства" здебіль­шого висловилися за запровадження оренд. Були проте й такі, що висловлю­валися проти цього, приміром, срібрянська сотня³). Позитивна відповідь біль- шости е своєрідна санкція ухвали ради старшини. Але ініціятива її нале­жала не Україні, і це, такимъ чином, не характеризує українські порядки. Це — виконання пропозиції Російського уряду з 1689 р. — взяти на увагу, що „из городовъ посполитой народъ объ’явитъ"; про це я вище писав. „Поспіль­ство" в даному разі відповідає через полковників і сотників — знову таки членів ради старшини. Покликуючись на ухвалу ради старшини та згоду царів, гетьман в універсалі з 8 травня 1690 р. до сотника борзенського, ота­мана городового, сільських отаманів, товариства, війта, бурмістра, міщан, війтів сільських та всього поспільства пропонує запровадити аренди „горѣл- чаную и тютюнную" ’)·

Восени 1692 р. у зв’язку з повстанням Петрика, у зв’язку з тим, що „про­исходятъ межъ народомъ посполитымъ вопль и пререканія, а особо от

*) Додаток № 6. ’) Дрсвлехраниліпце РСФСР, Кя. № 59 Малор. Приказа, л.л. 215—216.

³) Ibidem, Столб. № 6015, Малор. Приказа, л. 79. ⁴) Чтенія d о-вѣ Н. Лѣтописца, кн. XV, 8. I, с.с. 20-23.

Запорожцевъ произносятся голоси къ шатости склонные" царі „изволили мило­стиво указати, дабы мы, Гетманъ, с Старшиною Генеральною, Полковниками и знатными войсковыми товарищами, помыслили и посовѣтовали, есть ли впредь той арендѣ быть, или, оную оставивши, обмислить иной способъ зби­рати деньги на дачи войску охотному конному и пѣхотнымъ полкомъ, и о ма­етностях учинити разсужденіе". Гетьман сповіщає, що про це „многократно съ Старшиною и съ Полковниками говорили, чтобъ какимъ нибудь инымъ, а не арендовым способомъ зборъ денежный постановили, аренду тое отста­вить, потому что та аренда здѣсь въ Малороссійскихъ городахъ не такъ нало­гами своими народу есть тяжелоносна, какъ самымъ именемъ изъ давнихъ временъ (чаяти для того, что при Полской державѣ жиды оною владѣли и многіе вымышленныя отягощенія чинивали) есть досадна и полна безчестья и хулы. Cero ради Мы, Гетманъ, посовѣтовавъ съ Старшиною и съ Полков­никами, послали по всѣмъ полкамъ и городамъ съ Универсалы нашими, въ которыхъ и то доложили есмы: первое... что мы, Гетманъ съ Старшиною и съ Полковниками и со всѣми войсковыми урядники, и за ихъ посполитыхъ людей вѣдомомъ, будемъ мыслити о иномъ способѣ на собраніе денегъ, на заплату вышепомянутому войску, и на иные войсковые расходы потреб­ныхъ, а аренду тое, доложа Ихъ Великихъ Государей, естли ихъ Монарше­скій на то будетъ Указъ, и естьли удобнѣйшій способъ на собраніе денегъ изобрящетца, отставити хощемъ”. Поспільству пропонується тільки почекати до кінця цього року, за нього внесено вже відкупні гроші *)· Отже тут уже принципово ухвалено оренди „отставить" — скасувати.

Далі справа про відкуп оренд стала на великодньому 'з’їзді 1693 р. Вже в лютому 1693 р. гетьман у розмові з дяком Вініусом про оренди, чи не можна б замінити їх на інші податки, казав „хотел онъ гетманъ, какъ на Святой неделе будетъ сьеэдъ, о томъ всемъ полковникамъ и ихъ старшинѣ, и изо всехъ городовъ, изъ лутшихъ людей, человѣкъ по 20-ти и больше собравъ, о томъ предложить; да что они скажутъ, — о томъ впредь к великимъ Государемъ донести хотѣлъ”²). На цьому з'їзді справді стояла проблема про оренди: „Мы гетманъ, — повідомляв 24 травня 1693 р. Москву Мазепа у виписці, яку я тут наведу вдруге, — на прошлой праздничной дѣнь, вѣлели полковникомъ брать с собою в Батуринъ всю старшину полковую, урядниковъ грацкихъ и знатное войсковое товарищество и мещанъ к совету способному... И на тотъ празничный воскресный съездъ собралось было в Батуринъ изо всѣхъ полковъ и городовъ людѣй много всякихъ чиновъ,гдѣ долго межъ собою говорили и советовали, держати ли оную или отставити; а хотя же многіе стояли на томъ чтобъ аренда непременно держана была..., однако болше тѣхъ сказалося”... (що були супроти неї) „Подлинно на томъ ©становилися, чтобъ оную аренду отставити”, замінивши її на інші податки. ^[26]

„На кой советь всѣ потомъ згодилися** ’)· Отже рада старшини виконала тут зобов’язання, що його вона дала попереднього року, — скасувати оренди.

Але зовсім не на довго. Вже наступного 1694 р. з’їзд ради старшини ухвалив оренди поновити ²).

На цьому нібито спинилося обмірковування дражливого на той час питання про відкуп оренд, що давало засоби для утримання компанійського війська. За дальші роки гетьманування Мазепи немає (чи покищо немає) відомостей про обміркування цієї справи на раді старшини, і взагалі про розгляд на цій установі фінансових питань. Думається, що це слід поставити у зв’язок із тим, що питання про оренди було вирішене, а інших нових податків не було потреби заводити. А до щорічної ухвали й розгляду бюджету дер­жавного рада старшини не дійшла.

Пізніше в універсалі до українського народу від 8 грудня 1708 р. гетьман Скоропадський обвинувачував Мазепу, що оренди „по самоволному ненасыт­ному его Мазепиному лакомству, зъ подвышеньемъ що разъ арендового пору- кавничого и статкі роковыхъ, на народъ нашъ наложены**. Але й він мусів ви­знати „же всѣ поборы и аренды... почасти з общой порады и ухвалы вой­сковой, по давкому обычаю яа заплату охочого войска постановлены**³).

Сам Скоропадський не міг обійтися без оренди. Лише ухвалити її мала не рада старшины. В артикулі 6 своїх статтів 1710 р. гетьман і старшинська рада вже тільки порушували справу, розв’язати ж питання мав уже російський уряд. Цей артикул каже: „Войска охочие конные и пехотные голодны и наги. Понеже за розорениемъ подъ сей час и знищениемъ народнымъ не вездѣ и хлѣбное обрѣтаетца доволство. В которой нужде во вся часы о заплате и о одежде упоминаютца; на что отнюдь никакого готового не имѣя скарбу (какъ о том пространнѣе в прежнем челобитье нашем до Его Величества изображено), а не зная иного способу отколь бы денегъ помянутому охот­ницкому войску на заплату и на одѣяние, также и на всякие иные росходы и потребы войсковые взять, опричь того, что развѣ внов повелитъ Его Вели­чество по давному обыкновению без стягости людской быть аренде. И по­вторяя в томъ нужномъ нашемъ интересе, Его Величества призрителного про­симъ разсмотрения и милостивого указу. А какимъ способом безтягостна быти может, какъ и перед тѣмъ в началѣ за Самойловіча бывала аренда, о томъ посланные устное учинят извѣстие** ’).

Питання про оренди на шинки стояло 1710 р. в статтях, при обранні в Бендерах на гетьманство ∏∙ Орлика. Артикул 15 цих статтів містить у собі таке: „Же аренды, для платы роковой компаней и сердюкамъ и для иншыхъ расходовъ войсковыхъ установленные, за тяжесть посполитую отъ всѣхъ обывателей Малороссійскихъ войсковыхъ и посполитыхъ, такъ и станція Ком- панѣйская и Сердюцкая за прикрость и утяженьс у поспольства почитается:

’) Ibidem, с.с. 773—^76. ^,) С. Соловьевъ, Исторія Россіи, т. XiV, с.с. 1141 —1142.

³) Рукописи ∣M. Судівнка № 97, ч. V!, с. 33. *) Додаток № 7.

и прето, як оренды, такъ и помянутая станція повинна быти отставлена и весьма знесена. Отколь да скарбъ войсковой упалый на отбуванье и удо- волствованіе всяких публичныхъ войсковыхъ же расходовъ рестовроватися и постановитися, и якъ много, по скончанью войны Ясневельможный Гет­манъ мѣетъ людей платныхъ компаней и пѣхотинцевъ, при боку своемъ на услугахъ войсковыхъ держати, о томъ на Енеральной Раде общая будетъ увага и постановленье" ’). Нагадавши читачеві, що під „Енеральною Радою" тут малося на увазі раду старшинську, відзначаю, що нові податки на заміну колишніх оренд, має обміркувати й ухвалити рада старшини.

І ще раз стояло на раді старшини питання про відкупи-оренди. Це було далеко пізніше. 7 лютого J752 р. генеральній старшині й полковникам „в Глу­ховѣ тогда обрѣтавшимся" ордером гетьманським „велѣно, собрався въ гене- ралную войсковую канцелярію, принять общое разсужденіе ко умноженію скарбу войскового". Генеральна старшина й полковники падали „мнѣніе", що побори треба віддати на відкуп. Окремі думки подали генеральний оса­вул Валькевич та генеральний бунчучний Д. ОболонськиЙ. Оболонський зауважував, що він'немо же підписатися „для того, что онъ въ 746 году в быт­ность свою въ Санктъ Петерьбурге на подданом в Правительствующій Сенатъ отъ Малороссійскихъ депутатовъ прошеніи, о небытіи въ Малой Рос­сіи откупамъ, подписался". „Мнѣнія" ради старшини „признаны быть спра­ведливими" й поборы здано на відкуп²).

Досі я казав тільки про питання про оренди-відкупи, що стояло на радах старшини. Та крім того, на них розглядали, ухвалювали й інші податки, а інколи розпоряджалися сумами військового скарбу. На радах,— писав згодом у своєму „Историческомъ Извѣстіи" Г. Політика, — „въ случаяхъ крайней нужды налагали новыя подати... требовали от зборщиковъ отчета и проч." *).

Отож у царській грамоті 19 травня 1671 р. гетьманові Д. Многогрішному пропонувалося розслідувати, чому седневський сотник привертає землі литов­ські, що за Сожем? Гетьман одповів 1 червня: „въ правдѣ пріѣзд... (пропу­щено) всей старшини енералное войсковое и полковниковъ, и сотниковъ, и всего товарства войска вашего царского пресвѣтлого величества Запорож­ского, въ Батуринѣ нынѣ будучемъ, пограничные полковники" вказали, що гетьман П. Дорошенко має всі перевози на Дніпрі і збирає мито. „И я, пише Многогрішний, посовѣтовавъ съ вышеупомянутыми старшиною, приказалъ есмь сртнику Седневському" довідатися про стан земель при р. Сожу ‘). Ма­лося на увазі тут, певна річ, збільшити фінанси, привласнивши стягування мита на переїздах через р. Сож. Питання про ці мита поставили на раді старшини її члени — полковники суміжних з кордонами Лівобережної Геть-

’) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники, ч. IL с. 253. ’) Рукописи О. Лазарев­

ського, № 41/1, лл. 158 — 160. ³J Збірко матеріялів акад. Н.П.Васнленка- Укр. археогр збірник, т. І, с. 161. *) А. Ю. и 3. P., т. ЇХ, с. 401.

манщини полків. Року 1673 у статтях московського уряду, при переговорах з правобережним гетьманом П. Дорошенком у липні місяці, зазначено, що після приєднання Правобережжя до Росії „...быть доходом до времени таковымъ, каковы ныне на сей стороне; а буде что и прибавить доведетца, и о томъ по указу великого Государя Его Царского Величества учинить раду, а на раде о зборе техъ доходовъ учинить постановление, какъ будетъ пристойно" ’). Думається, що мова мовиться ймовірніше не за генеральну раду, а за раду старшинську, бо на першій справи фінансові стояли рідко, а ставити їх на раді старшини інколи, як я вже відзначав, пропонувала сама Москва.

26 жовтня 1677 р. гетьман Самойлович писав ₄ цареві, що коли „выдуть изъ дѣла" „чехи", — гроші для України, що їх мали робити в Путивлі —„не хочю самъ ими не токмо корыстоватца и роздавати, имѣя, благодатіею Божіею и вашею государскою и войсковою, чѣмъ вѣкъ свой прожити; но и въ руки свои не принимая, отдамъ оныя, кому изволеніе всея старшины бу­детъ къ роздачѣ, чтобъ во время потребы, кому что належати будетъ,, давалъ по росписи" ²). Тут старшинська рада мае обрати людину завідувати військовим, тобто державним, скарбом. Слід думати, що вона ж могла об­міркувати і шляхи та принципи витрачання його сум. 29 лютого 1688 р. гетьман Мазепа писав до Москви, що запорожцям, які взимку були на Геть­манщині, а тепер ідуть на Січ — „с совѣту при мнѣ будущихъ старшины ве­лѣлъ имъ дать чехами тысячю золотыхъ", „хотя тогда і без них при мнѣ гетмане есть много войсковых росходовъ" ³). Це е вже акт, коли рада стар­шини розпоряджалася сумами державного скарбу. В серпні 1690 р. гетьман Мазепа казав дьякові В. Поснікову, що йому важко утримувати 400 москов­ських стрільців, які перебувають у Батурин». У нього немає для цього засо­бів, „потому что с Миргородского, з Гадицкого, с Прилуцкого, с Полтав­ского полков никаких хлѣбныхъ запасов (тобто зборів натурою, дуже поши­рених за тої доби; це був по суті теж один із видів державних податків) по войсковому праву імать не велено", бо вони потерпіли від походу „ратныхъ людей" російських та від татарського нападу [27])· Тут звертає на себе увагу вираз про постанову „по войсковому праву" в цілком нібито конкрет­ному питанні. Чи не можна і тут бачити натяки на діяльність ради старшини? І справді, в іншому місці сказано, що „по войсковому приговору со- многих полков хлѣбных запасов збор сложенъ" ⁵). Оскільки ради генераль­ної ρ. 1690 не було, ясно, що військова ухвала — „приговоръ" могла бути тільки на раді старшини ^с).

У XViH ст., 1723 р. рада старшини у своїм Коломацькім проханні про­сить скасувати ряд податні з¹)· 9 серпня 1732 р. гетьман Апостол сповіщав Петербург, що в січні 1731 р. Колегія Закордонних Справ пропонувала йому „с общаго о семъ совѣту з Генералною Старшиною и с полковники" при­значити щорічну платню старшині полковій: У зв’язку а цим „прошлого іюня 9 дня нынѣшнего 1732 году я с общаго о сем совѣту с генералною старши­ною і полковники согласно опредѣлили" давати платню тим із полкової стар­шини, хто не має ранґових маетностей, у загальному розмірі 9695 руб. 41 к. на рік. Для цього малося збирати з рядовихъ козаків та міщан по 10 коп. з подвір'я²).

В інструкції Колегії Закордонних Справ генеральному підскарбієві їв. Мякі- нінові з 29 квітня 1729 р. сказано, що р. 1727 Ф. Наумову, який провадив у Глухові обрання Д. Апостола на гетьманство, наказувано—..о зборе с сего времяни доходовъ денежныхъ и хлѣбныхъ, которые надлежатъ по пунктамъ Богдана Хмелницкого и которые збираны при бывшихъ потомъ Гетманахъ, разсмотрѣть і говорить з Гетманомъ, старшиною и з духовнымі, понеже о тѣхъ прежнихъ зборахъ — денежныхъ и хлѣбныхъ, с чего были положены и збираны, и посколку оныхъ подлежало быть в зборе — здѣсь извѣстия не имѣется... 1 в Коллегию Иностранныхъ Дѣлъ тайной совѣтникъ Наумовъ пи­салъ, что по данной ему інструкцій о доходахъ" він говорив „какъ до обра­нив гетмана, с старшиною и с духовными, такъ и по обраніи гетмана с ним и с протчими" ³). Отже рада старшини давала поперше довідку про порядок податків за старих часів, а подруге, з нею говорять — так можна зрозуміти з документу — про порядок збору податків на час наступний. Це стверджує і дальша згадка в цьому самому документі про пропозицію „Гетману со всею старшиною и с полковники подать о томъ извѣстие — в которыхъ мѣстехъ какая тѣхъ зборовъ разнь и для какихъ резоновъ; и не имѣется ль от того неравного збору кому отягощения, и впредь какъ оные зборы поровнять,— і о томъ донесть в Коллегию Иностранныхъ Дѣлъ со мнѣниемъ".

20 грудня 1754 р. рада старшини з полковників та генеральної старшини подає гетьманові „мнѣніе" про те, з яких млинів треба збирати податки — питання знову фінансове. Окрему думку, що доповнювала „мнѣніе" ради старшини, подав генеральний бунчучний Д. Оболонський⁴). Його окрема думка зачепила принципове питання про те, „какіе греблѣ общимъ обывател- скимъ трудомъ, а какія владѣлческимъ коштомъ или другимъ какимъ обра­зомъ лутше и способнѣе гачены быть должны". Гетьман запропонував і з цього приводу „Господамъ Генералной Старшинѣ обще Малороссійскихъ

^,) Кіеаск. Старина, 1890, M⅛ 6 Додаток, с. 106. ⁵J Древлехранилище РСФСР. Кн. № 78/1805 Малор. Експ. Сената, л.л. 555—574... Докладніше про цю ухвалу ради старшини див. у моїм,Звідомлешіі про відрядження до Москви" — Праці Комісії для виуч. зах.-руськ. та вкр. права, в. ПІ, с. 350, пр. 5. ³) Л. Okhh шевич, Звідомлсння про відрядження до Мо­скви, додаток № 4. Праці Комісії, вип. IH с. 366. ⁴) Додаток № 26.

полковъ зъ Господами Полковниками въпредъ при собраніи по какому дѣлу въ Глуховъ, держать и о семъ общее разсужденіе".

Про вплив членів ради старшини — „Генералних Малоросійских Старшинъ" на справи фінансові свідчить „Мемориалъ" по справі Петра Тернавіота, що держав у 1740 рр. індуктовий збір на Україні. Тернавіот скаржився, що „нѣко- торіе чз Генералних Малоросійских Старшинъ, явно по злим ихъ делам по- дозрѣтелніе, по безсовѣстной своей злобѣ на него за недачу імъ желаемих датковъ, многими хитрими коварстви въ убытокъ казнѣ, а ему въ обиду и ро- эореніе, хотячи отставить внутрній с торговихъ людей індуктовій эбор, вели­кія въ томъ зборѣ помѣшателства чрез пятъ лѣтъ чинили, отчего онъ Tep- навіотъ не токмо прежнихъ убитковъ возвратить не моглъ, но еще на нѣсколко десятковъ тисячъ убытковъ понесъ напрасно" ’)· Тернавіот весь час ставить наголос на бажанні старшини взяти „датки". Не беруся захищати тут укра­їнську старшину XVllI ст., що дала багато прикладів здирства і хабарництва. Але в даному разі Тернавіот сам називає мету цих утисків, чи явище, що могло бути метою їх — це бажання зовсім скасувати індукту — „внутрній с тор­говихъ людей індуктовій збор" — важливий захід державної торгово-фінансо­вої політики.

Чи був зобов’язаний гетьман давати раді старшини звіт про витрачання сум із військового скарбу? Не думаю. Справа в тім, що не було обов’язкової норми ухвалювати (річний бюджет, терміном нашого часу висловлюючись, на старшинській раді. У зв’язку з тим не було й норми давати звідомленння про його витрачання. Що правда, М. Костомаров писав, що „у нового геть­мана (Мазепи — Л. О.) були свої слуги, що їм він довіряв прибутки й ви­датки, і тільки в певні терміни подавав звідомлення зборам старшини Й пол­ковників, але ці в таких випадках звичайно тільки стверджували те, що робив гетьман" ^w). Можливо, що Костомаров — великий знавець архівних матеріялів — знав про такі гетьманові звідомлення. Але в даному разі і в даному місці він покликується лише на літопис С. Величка. Я перевірив це покликання, і знайшов у літопису щось інше. С. Величко навпаки незавдоволений з того, що за Самойловича й Мазепи таких звітів не було. Добре було б, думав він, щоб „учинили съ между себе скарбника енералного войскового, жеби онъ такъ приходъ, яко и расходъ, совершенно вѣдалъ и во время приличное рахубу зъ себе здавалъ старшинѣ енералной и полковникамъ" ³). Це — тільки побажання нормального, на думку Величка, й бажаного порядку. Мій матеріял також нічого не каже, щоб гетьман складав перед радою старшини звіт про витрачання державних фінансів.

Обов’язковість самого витрачання державних сум за участю ради стар­шини хотіла була запровадити у XVIIl ст. анонімна записка російському урядові. Вона каже: „Доходы в скарбъ войсковий собирались непорядочно;

^,) Додаток № 22. ’·) Н. Костомаровъ, Мазепа и мазспинцы- Истор. моногр.,

т. XVI, с. 14. ³J Літопис С. Величка т. JIl, с. 56.

такожоде в содержаніяхъ и расходахъ бивали ненадлежащихъ. Того ради даби всемилостивѣйшимъ Его Імператорского Величества Указомъ повелено било учредить подскарбихъ для содержанія скарбу войскового энатнихъ персонъ, и придать имъ сколко потребно добрихъ помощниковъ. Которіе персони дер­жали б з скарбу росходъ на войсковіе нужди по писменних предложеніяхъ Гетмана и Старшини Енералной" ^,). Це не увійшло в практику, коли заведено уряд підскарбіїв, і в інструкції їм з 29 квітня 1929 р. немає відомостей, щоб витрати робили за „писменными предложеніями" ради старшини.