IХ. Діяльність ради старшини в судових справах. Суд її в XVII ст. у справах державно - політичного характеру. Судова діяльність старшинської ради у XVIII ст. Судова реформа, що її ухвалила рада старшини.
Переходжу до компетенції ради старшини в справах судових. Є матеріял, що про це свідчить. У польському листі з травня 1652 р. читаємо, що,,Z Ukrainy to tylko accessit, ze Chmilnicki Pryncypalow ρierwsze z naszemi halasu poscinac kazat ex consiΓo Pulkownikow swoich.
Sam siς niς chciat narazac wojscku na invidiвсе — члени ради старшини; але загалом це, можливо, був суд генеральний у поширеному складі.Зате в слідуючому документі мова вже, мабуть, мовиться тільки про суд старшинської ради. 7 червня 1673 р. кн. РомодановськиЙ сповіщав Москву, що двох українців, які казали були „непристойныя слова" на царя, надіслано до Гадячого. Галицький полковник писав йому, що він „велѣлъ ихъ до гетманского приказу и до сьѣзду полковниковъ посадить въ яму, а казнъ де имъ будетъ, за ихъ вину, послѣ Свѣтлого Христова Воскресенья*э). Отож судити мав їх черговий з’їзд ради старшини на Великдень. 25 листопада 1673 р. гетьман Самойлович сповіщав А. Матвеева, що він затримав Ст. Куницького, який їздив до Польщі просити для себе й для Дмитрашка - Райчі шляхетства. „Велю его, — писав гетьман, — въ заключеніи держати, доколѣ всѣ полковники, какъ у насъ обыкновеніе, въ Крещеніе Господне съѣдутца, и въ то время явѣ пусть его судятъ со всею старшиною войсковою, чтобъ и впредь иные, таковы ж непостоянные, не посмѣли того чинити" *). Тут також мова йде про суд ради старшини.
Ряд документів свідчать, що стародубського полковника Рославця та ніжен- ського протопопа Адамовича судив з’їзд ради старшини на Різдво-Водохрещу 1676 — 1677 рр. Ще в жовтні 1676 р. гетьман Самойлович, надсилаючи до Москви Семена Кульженка, суддю полкового переяславського, та Ів. Скоропадського писав: „прошу о явственномъ и достаточномъ себѣ вашемъ ror∖∖- дарскомъ указѣ, чтобъ тѣ оба злобники, протопопъ и Рославець, съ протчіимі.
ихъ общими совѣтниками, по правамъ и волностямъ нашимъ войсковымъ, здѣ могли быти сужены, и для удержанія другихъ отъ таковы безбожности раны; которыхъ не самъ буду судити, но собравъ къ себѣ всю во. сковую старшину и описався съ вашимъ, великого государя нашей богомолцомъ, съ преосвященнымъ Лазаремъ Барановичемъ, чтобъ онъ от себя духовныхъ чесныхъ особъ прислалъ, на общей войсковой и духов’,) А. Ю. и 3. P.. т. VI, с. 13. i) Ibidem, т. IX, с. 246. 3) Ibidem, т. Xl1 с. 262
t) Ibidem, τ. XI, с. 335. *
судъ сдамъ. И каковъ съ генералного суда, по Божію и по посполитому праву, на ихъ падетъ приговоръ, на томъ и я преставъ, того жъ часа къ вашему царскому пресвѣтлому величеству донести долженъ буду" ’)· 3 цього листа видно, що судити мае старшина, хоч гетьман і називає це генеральним судом. Але певна річ, що суд ради старшини, це — суд sui generis. 22 листопада 1676 р. посланець Самойловичів — військовий канцеляриста Ів. Дорошевич казав у приказі „Малые Росіи“, що Рославця й Адамовича „судить станутъ... послѣ Рождества Христова, какъ съѣдутца въ Батуринъ старшина и полковники"2). Тут уже цілком виразно зазначено, що це буде суд ради старшини. О. Лазаревський писав про цей суд, що в даному разі „судив не генеральний суд, а цілком одмінний суд, як видно, у зв’язку з важливістю справи, спеціяльно для цього призначений гетьманом, при чому в складі його зовсім не було генерального судді"3). Останнє зауваження не правдиве — генеральний суддя був на цім суді. Адже офіційна формула каже, що судили „передъ нами, его царского пресвѣтлого величества московскихъ стрѣлцовъ головою Семеномъ Ивановичемъ Радышевскимъ да Иваномъ Домонто- вичемъ, судьею, Иваномъ Лысенкомъ, ясауломъ, Леонтьемъ Полуботкомъ, бунчюжнымъ, Григорьемъ Карповичемъ, хоружимъ, особами войсковыми и ге- нералными" *). Але в основі я також пристаю на погляд Лазаревського, що це був цілком окремий, особливий суд, і кваліфікую його, як суд ради старшини.
Це доводять і описи цього суду. В листі до царя з 15 січня 1677 р. гетьман Самойлович писав, що члени суду ’„вся старшина войсковая... и мѣская" „въ нарочной для того уготованой избѣ засѣдали" s). 6 лютого 1677 р. в Малоросійському приказі військовий товариш Ів. Мазепа свідчив, що на суді були духовні „да генералная войсковая старшина, обозной Петръ Забѣла съ товарищи, и полковники, и полковая и мѣская старшина, и сотники и знатное товарство". Після вироку судового, що призначав протопопові Адамовичеві та Рославцеві кару на горло, колишньому генеральному писареві Карпові Мокріевичеві,— вигнання з Гетьманщини, Дмитрашкові- Райчі та Дм. Горленкові — очисну присягу, „сотники и чернь кричали, чтобъ протопопа и Рословца смертью карали. И гетманъ Иванъ Самойловичъ велѣлъ въ томъ отказать сотникамъ и черни до другова дня. А на другой день засѣдали духовныя особы и генералная старшина и сотники знатные.гетманъ Иванъ Самойловичъ присылалъ къ нимъ“ сказати „что они про- іопопа и Рословца осудили по правамъ брандобускимъ (на берегах — „манде- бупскимъ") и то они учинили по ихъ стародавнымъ правамъ и водностямъ".
втім, є царські грамоти, що пропонують несуворе карання. „И духовныя :обы и генералная войсковая старшина приговорили протопопа постричь, Рословца нѣсколко лѣтъ держать за карауломъ"с). Ці збори духівництва
Ц
> Ibidem, т. XII, с. с. 740 —741. a) Ibidem, с. 811. э) Замѣчанія на нстор. ыоногр., Миллера о малор. дворянствѣ к о статутовыхъ судахъ, с. 38, охр. відбитки. 4) А. Ю. P., т. XII, с. 849. b) Ibidem, т. Xlll1 с. с. 5 — 6. β) Ibidem, с. с. 23—24.
8. Збірник прлць Ком. мі.-рус. та укр. пра··, в. VIII.
(один підсудний був протопоп), генеральної і полкової старшини, сотників та урядників міських, що ухвалили й обмірковували вирок — це, на мою думку, суд ради старшини.
О. Лазаревський писав про скарги в кінці 1722 р. на Лубенського полковника А. Марковича, ніби Полуботок розумів, що судити його не можна було „й суду такого в Малоросії не було, щоб міг судити полковника** ’)· В даному разі Лазаревський забув про суд 1677 р., а про цей суд він сам писав: „Рославця, що його видано було Самойловичеві, останній віддав на суд старшини, що в січні 1677 р. приговорила його до кари на горло** 2). Адже Рославець — це був полковник, Дмитрашка-Райча та Горленко — полковники теж; їх судив суд ради старшини.
У скарзі ради старшини 7 липня 1687 р. на гетьмана Самойловича вона загрожує, якщо російський уряд не вживе належних заходів, судити гетьмана за військовими правами3). Як видно, мова тут може Йти лише про суд ради старшини. 18 вересня 1690 р. гетьман Мазепа писав до Москви, що Переяславського полковника Л. Полуботка — причетного до відомої справи ченця Соломона, — має судити старшина, „и какимъ накаэаниемъ по приговору всей старшины войсковой он Полуботокъ за свои вины обложенъ будетъ** — про це гетьман сповістить російський уряд ‘). Року 1691 ченця Соломона допитували нараді старшини, і під час її з’їзду його покарано5).
Підсумовуючи ці дані про суд старшинської ради в XVII ст., треба відзначити, що трохи не всі вони свідчать за те, що судові цьому підлягали найважливіші політичні справи, сучасною мовою висловлюючись—злочини супроти держави.
Писаний закон того часу каже лише один раз про суд ради старшини, визначаючи його компетенцію' не за видом справ, що йому підлягають, а за колом осіб. Це в артикулі 3 статтів 1672 р., де старшина просить, щоб гетьман не робив за прикладом Многогрішного: „над ними войсковою старшиною ни какой справедливости безъ совѣту всей старшины и безвинно не чинилъ"6). Цю ухвалу достоту повторив артикул 12 статтів 1674 р.7).
У XVIII ст., після Мазепи, також існує суд ради старшини. Маю про нього такий матеріял. Року 1719 козаки носівської сотні скаржилися на свого сотника Шадла.
Гетьман Скоропадський надіслав на місце зробити слідство у цій справі значного товариша Олександра Чуйкевича. Сотник не погодився з висновками слідства й ухвалою Генерального Суду, на підставі цього слідства’) Истории. очерки Полтавской Лубеищины XVII—XVIlI в.в. — Чт. в О-вѣ Нест. Лѣгоп.» т. XI, с. 55. *) Описаніе старой Малороссіи — т. І. с. 17. 3) Рукописи М. Судіенка. № 96, с. 410. «) Древлехранилище РСФСР, Кн. № 62 Малор. Приказа, Л. 140. *) Соловьевъ,
Исторія Россіи, т. XIV, с. 1123. Вид. Общ. Пользы, β) Д. Бантышъ-Каменскій, Источники... ч. I1 с. 243. ’) Ibidem, с. 255.
Він „просилъ чрезъ апеляцію, ясневельможного, чтобы тая его, сотника, заводная справа отдана была на поразсужденіе и окончаніе особамъ генеральнымъ, на что склонившись, его панская милость полѣцилъ онымъ тутъ же Носовскій розыскъ, надлежаще и со всею подробностью, еще инквироватъ и апро- боватъ". Колегія генеральної старшини, розглянувши цю справу, ухвалила вирок Генерального Суду, і Шадла змістили1). Що це за суд? Це — суд ради старшини, в її вузькому складі, що виступає тут як апеляційна інстанція щодо суду генерального.
Року 1732 була чолобитна імператриці судового писаря Д. Оболонського на свого дядька — генерального осавула Мануйловича; в ній Оболонський казав, що „имѣется челобите матери моей Анастасіи Мануйловні Василіевой Оболонской у Господъ Старшини Еиералной на брата ея Асаула войскового Енералного Івана Мануйловича о завладѣніи половиною части маетностей и недвижимих и движимих имѣній'1, що залишилися після їхньої матері. 13 червня 1732 р. подав „доношение" і генеральний осавул І. Мануй- лович, але цей адресував його не імператриці, а „Високоблагородному и високо- почтеному Его Милости Господину Обозному войсковому Енералному Якову Лизогубу с протчими ихъ милостми Господами Генералними персонами*. В цім „доношений" Мануйлович пропонував, щоб проти нього на цьому суді стала сестра його, а не небіж[28] [29]). Отож був і тут суд колегії генеральної старшини. Це не екстраординарне, але постійне явище й норма за часів Скоропадського й Апостола. Адже у своих поясненнях на прохання 1728 р. (що спричинилися до видання „рѣшительныхъ пунктовъ російського уряду) гетьман Апостол кажучи про суди, писав, що практика така: „если жъ бы кто и декретомъ суду Енерального не контентовался, вольно аппеліовати до самаго гетмана, который, ежели увидитъ наэбытъ затрудненіе справы (хочаЙ бы судомъ Енеральнымъ децѣдовани были), велитъ въ собраніи Ене- ральних персонъ и полковниковъ общимъ слѣдствімъ апробовати" [30] [31]). „В 752 году, по его же (гетьмана Розумовського — Л. О.) ордеру, велѣно генеральнымъ старшинамъ, рѣшеные въ судѣ генералномъ дѣла, на которыя апеляція должна быть, такъ же и тѣ, которыя при грамотахъ самому ему гетману, исъ колегії иностранныхъ дѣлъ, яко нерѣшеныя, отданы къ разсмотрению,— разсматривать и со мнѣніемъ ему, гетману, представлять. И то продолжалось до 760 года",..*). Я не беруся цю звістку eκcτρaκτa 1786 р. цілком застосувати до суду ради старшини, дарма що з її змісту так ніби й виходить. Річ у тім, що в іншому місці і з іншою датою (датуючи ордер 1751 роком) екстракт каже трохи інакше: „опредѣлены были, по дѣламъ апелляціоннымъ, на судъ генеральный, къ разсмотренію тѣхъ дѣлъ в генеральной канцеляріи генеральные старшины, которымъ велѣно, разсмотри таковые дѣла, со мнѣніями представлять ему, графу "...,)∙ Отже скорше тут мова мовиться за суд Генеральної Військової Канцелярії. Проте бачимо і в ці часи судову діяльність ради старшини. Наприклад, коли бунчуковий товариш Степан Томара подав гетьманові скаргу на своїх тіток Ан. Лисеновичеву та С. Кондратову, той ордером (лютий 1752 р.) передав її на розгляд колегії генеральної старшини. Ця старшина (С. Кочубей, М. Скоропадський, А. Безбородько, П. Валъкевич, М. Ханенко, Д. Оболон- ський — перераховую їх, щоб показати, що тут генеральні старшини, виступають не як члени Генеральної Військової Канцелярії, бо там 6 генеральних старшин ніколи не було) ухвалила для слідства викликати Томарових тіток до Глухова2). Року 1755 у вересні місяці справу переяславського полковника Сулими· з бунчуковими товаришами Т. Скоропадським, Я. Корсунем, військовим товаришем Я. Носенком та чернігівським полковим писарем А. Яки- мовичем, вирішену вже в Генеральному Суді, наказано „взять въ... Генерал- ную Канцелярію и по оному присутствующимъ въ той Канцеляріи обще з прогчою Генералною Старшиною, кои при раэсмотреніи того дѣла в Судѣ Генералномъ не присудствовали и на рѣшеніи по тому дѣлу подпису рукъ ихъ не значится, такожъ и полковникамъ, когда они для другихъ дѣлъ въ Глуховѣ въ собраніи будутъ, учинить надлежащее разсмотреніе и рѣшеніе[32] [33]4 3). Тут можна припускати або поширене засідання правління Генеральної Військової Канцелярії, або (і це Ймовірніше) раду старшини, що під час приїзду для „собранія4* полковників до Глухова збирається в Генеральній Військовій Канцелярії розглянути цю судову справу. А в дальшому документі, що його я також подаю в додатках до цієї праці, — судовій справі Струтинського з Гр. Галаганом — апеляційний суд ясніше виступає як суд ради старшини. Адже справу вже розглядали і Генеральний Суд і Генеральна Військова Канцелярія. Але її знову пропонують, „когда господа Генералная Старшина и полковники по силѣ посланного отъ насъ отъ 25 августа сего году (1755) въ Генералную Канцелярію ордеру имѣтимутся въ собраніи въ Глуховѣ, въ то время** тим з них, що „въ Судѣ Генеральномъ и въ Генеральной Канцеляріи не присутствовали и на рѣшеніяхъ подпису рукъ ихь не значится, обще зъ Малороссійскими Полковниками разсмотретъ и рѣшить" ,)∙ Вирок Генерального Суду про те, що чернігівські єпископи неправно володіють селами Прокіпкою, Коліївкою та Остоушками в Шептаківській сотні стародубського полку „гетьман запропонував розглянути всій генеральній старшині разом44 (отже „всій** — це, значить, не було „присутствіе41 Генеральної Військової Канцелярії — Л. O.), крім тих осіб, що рішали справу в Генеральному Суді. В лютому 1760 р. старшина подала гетьманові своє „мнѣніе" в усім згідне з ухвалою суду" ’)· 18 серпня 1751 р. гетьман К. Розумовський дав універсала старшому військовому канцеляристові Холодовичеві про те, що „в силѣ ордера нашего данного всѣмъ Господамъ Генеральнимъ Старшинамъ и полковникамъ, раз- сматривано іми произведенное дѣло по доносу сотника Яготинского Купчинского на Генералного Войскового Писара Господина Безбородка и на васъ (Холодовича — Л. О.). И подписанная ими сентенція подана намъ к апробаціи". Гетьман ствердив цю „сентенцію", що виправдувала Безбородька й Холодовича[34] [35]). Я в додатках до цієї праці друкую і самий ордер К. Розумовського, з 15 липня 1751 р.—що на нього він допіру покликувався. В резолютивній частині його гетьман писав: „для окончанія сего дѣла учреждается особливая коммиссія, в которой присудствовать вамъ всЬмъ, какъ Господамъ Старшинѣ Генеральной, такъ и Господамъ Полковникам; и имѣть собраніе свое въ особливо вами самими учрежденномъ мѣстѣ; и отыскавъ помянутое слѣдствіе, обще распечатать и разсмотрѣть в самую правду. Буде же гдѣ оное не достаточно покажется, то общим согласіемъ вторично произвесть и дополнить. А доносителямъ и отвѣтчику по объявленіямъ вашимъ являться къ слѣдствію неотмѣнно. По окончаніи слѣдствія подписать общим? согласіемъ сентенцію и къ намъ взнесть" [36]). Як бачимо, цей суд зветься „особливой коммиссіей". В інших місцях справи Безбородька-Холодовича назва ше конкретніша „Коммисія по доносу Яготинского сотника Купчинского на войскового Генералного Писара Господина Безбородка" *)· Постає питання, як кваліфікувати цей суд над Безбородьком? Чи тут є суд ради старшини, чи спеціяльно для даного випадку зформована Комісія, як цей суд і називався? Категорично відповісти на це важко. За перший же — за суд ради старшини, може, опріч самого складу судової колегії, говорити ще Й те, що сама форма Його — розгляд справи, спеціяльно переданої йому від гетьмана, та „сентенція", що її подають на затвердження гетьманові, збігаються з аналогічними формальними ознаками інших зборів ради старшини у XVlII ст., як судової колегії, про що я вище писав. Підсумовуючи дані про суд ради старшини у XVIlI ст., треба відзначити, що на Гетьманщині XVIlI століття було добою, коли усталювалися й формувалися постійні адміністративні установи, Зокрема зафіксовано й оформлено функції Генерального Суду, установи в XVII ст. з досить невиразним складом і компетенцією. Суд ради старшини у звя’зку з цим та в зв’язку із загальним зменшенням значіння цієї установи у XVIII ст. явище, мабуть, нечасте. Складається він тепер здебільшого з колегії генеральної старшини. Політичні злочини, що їх розглядали на радах старшинських у XVII ст., розглядають тепер у Петербурзі, за спеціяльним проходженням справ по „Государеву слову и дѣлу". На суд же ради старшини потрапляють різні справи, Ujo ix передає сюди гетьман, здебільшого цивільні і ке принципового характеру. Кінчаючи цей розділ, зазначу ще справу судової реформи, що наприкінці гетьманування Розумовського стояла на радах старшини. Отже року 1763 у вересні рада старшини мала подати гетьманові думку в справі заведення судів земських і підкоморських. Рада старшини ухвалила таку судову реформу: „в кожному полку має бути по 2 підкоморських і по два земських суди, при чому одному судові земському засідати в полковому місті, а місце для другого земського суду визначить полкове зібрання, коли обиратиме суддів і лиш для полку ніженського старшинська рада наперед визначала місце для другого земського суду — Глухів (п. І.); окремих гродських судів не треба заводити, а обов’язки гродського суду має виконувати полковий суд у складі полковника й полкового судді, додавши їм ще одну чи дві особи з полкової старшини; ролю гродського писаря виконуватиме нинішній полковий судовий писар (п. 5); при судах підкоморському, земському й грод- ському мають бути возні; кількість їх повинна відповідати кількості сотень у полку і крім того, по одному возному на кожний суд (п. 4); нові уряди в старшинській єрархії мають займати місця: підкоморій перед бунчуковими товаришами, підсудок земський нарівні з полковими обозними, писар земський нарівні з осавулом полковим (п. 3), возний має йти зараз за сотником (п. 4)”’). Тут старшинська рада намітила й ухвалила всю судову реформу щодо запровадження статутних судів. Її ухвалу цілком затвердив гетьман.