VII. Обрання на раді старшини на вищі українські посади.

Зречення н ски­нення на ній з цих посад. Конкуренція її в цін компетенції з гетьманом, генеральною радою, радами полковими. Рекомендація радою старшини кількох кандидатів на вищі посади у XVIII ст.

Рада старшини була органом, що обирав на вищі посади Війська Запо­різького— Гетьманської України. Такими вищими посадами були уряди гене­ральної старшини та полковників. На ці уряди раз-у-раз обирали ради стар-

’) Ibidem_l Столб. № 6672, Сибірськ. Приказа, л. л. 268—273. ’) А. Ю. и 3. Р. т. IX, с 849.

³) Ibidem, с. 855. ⁴).На Вкраїні були на Росаві козацька рада, де не хотів бути Доро­шенко з того приводу, іцо при великій кількості (присутніх) вона у людей козацьких бувай не добра; отже зібравшись пішли до нього під Чигирин; а втім і там до них не вийшов, а за­кликавши до себе полкопників, осаулів та інших, πιοїх уважав за прихильніших, новів**., обриви, то робили їм полики. Вони „так зворушені його мовою... поступилися його бажанням і знову присягли йому, іцо його не залишать*'. A. G г а b о w з k і, Ojczystc spominki, і. II, с. 238, Kr. 1845. шини. Отож р. 1666 гетьманські посланці оповідали на Москві, що на місце ніженського полковника М. Ґвинтовки „выбрали со всею старшиною Артема Мартинова“ ¹). У серпні 1669 р. оповідав у Прикаэі „Малые Росіи“ колиш­ній київський полковник Василь Дворецький, що „какъ учинилась в Пере­яславле измѣна сперва, и убили Переяславского полковника Данила Ермо- ленка, и он де, видя то, что тѣ измѣнники учали быть измѣною великому Государю и королю Полскому, приѣхал в Гадич, в то ж время к Ивашку Брюховецкому, полковництво здал и булаву перед старшиною положилъ И Івашко Брюховецкой на ево мѣсто учинил Киевским полковником Перея­славского ясаула Михайла Іванова'*²).

У листі від 2 лютого 1678 р. гетьман І. Самойлович сповіщав російський уряд: „вѣдомо чинимъ вамъ великому государю, что учинилась у насъ стар­шинѣ войсковой перемѣна: что былъ ясауломъ генералнымъ Иванъ Лысенко, и того товарство полку Переяславского упросили на полковничество себѣ, и нынѣ онъ полковникомъ Переясловскимъ; а на его мѣсто выбранъ есть яса­уломъ генералнымъ Леонтій Полуботокъ, которой бунчюжнымъ (був до цього — Л. О.); а на его мѣсто бунчюжнымъ наставленъ Костянтинъ Ивановъ; а гене­ралнымъ хорунжимъ былъ прежъ сего Григорей Карповъ, которого старши­ною и чернью и товарствомъ упросили на полковничество Чигиринское, которой и во время осады былъ и нынѣ есть полковникомъ Чигиринскимъ, а на его мѣсто наставили мы хорунжимъ генералнымъ Степана Забѣленка" ⁵).

’) А. Ю. и 3. P., т. Vj, с. 162. ’) Древлехранилище РСФСР, Ku. № 1. Мялор. При­каза. л. 423. ^s> А. Ю. и 3. P.. т. ѴШ, с. 10. *) А. Ю. и 3. P., т. IX, с. с. 247,250. ^ft) Ibidem, т. XJII. с. 471.

вираз говорить найбільше за те, що це була рада старшини. Справді бо, лист писано напочатку лютого, а на Різдво-Водохрещу перед тим відбутися мав з’їзд старшини, і він міг провести це обрання і ці переміщення по урядах.

Під 1682 р., на жаль без дати, в дуже старій і попсованій від часу копії листа того ж таки гетьмана Самойловича до Москви читаємо:,,...шедшаго’) праздника Рождества Христова былъ... намъ въ Батуринъ... войсковой...; тогда бывшій полковникъ переяславской Вайця Сербинъ, отговаривайся не- мощию и слабостию... свой, за чинъ полковническій челомъ ударилъ... Мы убо совѣтомъ всей старшины тот чинъ полковничества переяславского вручили есмы близъ... Нашего радѣтелному человѣку быв(шему) войсковому Есаулу Леонтью „По(луботку)...“ Далі: „...тогда во время съѣзду стар­шины в Батурине указали оставити полковничество Кіевское Костянтину Солонине, а на его мѣсто перевели есмы изъ Стародуба бывшаго полков­ника Григорья Карпова. И приказали есмы жити в Острѣ городкѣ Киев­ского (полку)... Который Григорей Карпов на на(зиа)ченное ему мѣсто поѣхалъ"²). Цей зотлілий документъ промовляє краще, як інші цілі. Цілком ясно вказується що справа була „во время сьѣэду старшины в Батурине". Цей з'їзд відставив від урядів двох полковників: Сербина — Переяславського та Солонину — Київського. Перший із них добровільно відмовився від полков­ництва—„за чинъ полковническій челомъ ударилъ" і мабуть, поклав на збо­рах ради старшини свій пернач; Солонину — так виходить із акту — усунуто примусово, за його прохання про демісію не згадується. Крім того, обрано на переяславського полковника генерального осавула Л.

Рада старшини, що 24 липня 1687 р. зібралася в наметі В. Ґоліцина, перед тим, як обрати І. Мазепу, обрала на полковників: Лизогуба до Черні­гова, Гамалію—до Лубень, Дмитрашка-Райчу — до Переяслава, Олексієва до Стародуба. Генерального реєнта Кочубея обрано на генеральне писарство, генерального писара Саву Прокоповича зроблено генеральним суддею³). Саме про це, очевидно, каже П. Ґордон у своїм щоденнику: „werteilen die Haupter dieser Partei di Obristen- und andere vornehme Stellen unter sich und beschloszen alle diejenigen abzusetzen, we!che Creaturen des vorigen Hetman gewesen waren" ^,).

27. квітня 1690 p. „Леонтья Полуботка указали великие государи от пол­ковничества отставить (це зроблено було на бажання гетьмана — Л. O.). А на ево мѣсто в Переяславль выбрать иного доброго полковника, а кто

^,) Ряд слів цілком зотліли і прочитати Ix нс пощастило. ²) Древлехранилище РСФСР, Столб. Молор. Приказа. № 5918/167, л. л. 1—2. ’) А. Лазаревскій. Замѣтки о Ма­

зепѣ.— К. Старино, 1898, ill, с. с. 479—480. ⁴) „Розподілили ватажки цієї партії полков­ницькі та інші знатні посади поміж собою й ухвалили з усіх Ix усунути креатури поперед­нього гетьмана, що до цього часу Ix посідали'' — Tagcbuch, t. II, с. 189. выбранъ будет и о том к нимъ, великимъ Государемъ, писать" ^,)∙ А втім оповідає під 5 серпня 1690 р. російський дьяк В. Посніков, — „призвалъ къ себѣ Гетманъ Переясловского полковника Івана Лысенка (очевидно, ко­лишнього або наказного. Переяславського полковника Л. Полуботка якраз за­арештували у зв’язку із справою Соломона — Л. О.) и отдал ему, Лысенку, булаву и полковничество Переяславское... И говорил ему, чтобъ онъ Вели­кимъ Государемъ, Іхъ Царскому Величеству, служилъ вѣрно, не такъ какъ бывшей переяславской полковникъ Полуботокъ ему, Гетману повиновения никакова не отдавалъ.

Це ще не значить, що за Мазепи старшинську раду цілком відсторонили від обрання (й зміщення) вищих урядовців. Я дозволю собі тут удруге навести цікаву цитату з літопису С. Величка про демісію Кочубея з генерального писар- ства і обрання його на генерального суддю. Це було р. 1700 — „въ мѣсяцѣ априлѣ на обыкломъ эездѣ праздничномъ Воскресенскомъ полковниковъ и всей стар­шинѣ Малоросійской до Гетмана въ Батуринъ, Василій Леонтіевичъ Кочубей... эдалъ зъ себе тотъ урядъ писарскій и, положивши поблѣчне предъ Гетманомъ, при всей старшинѣ, въ избѣ Гетманской столовой на Гончаровцѣ, печать войсковую, подяковалъ Гетману и всей старшинѣ за урядъ свой писарскій", сказавши коротку промову. „Якому нечаянному его, Кочубея, примѣненію не тилко полковники и вся старшина, але и Гетманъ удивилися, и, контент» будучи въ писарскихъ его дѣлахъ справностю и ку себѣ зичливою склон- ностю, возшумѣли были знову его Кочубея на писарскомъ уряду обсталіо- вати, но онъ, весьма того удаляючися, отехалъ заразъ зъ дому гетманского до дому своего"... Але справа на цьому не закінчилася: „... по отездѣ его зъ дому гетманского полковники и вся старшина, обѣдаючи у гетмана, усо- вѣтовали обще не быть ему безъ уряду и постановили вручити ему урядъ судейства енералного, до чого и Гетманъ латво склонившися велѣлъ зискати зъ скарбцу лѣску судейскую, чорную гибановую, просто въ сребро оправную; а на другій чили на третій день, когда полковники и вся старшина предъ службою Божою до Гетмана на Гончаровку зехалися и Кочубей туда жъ при­былъ, тогда не чаянно и его отъ Гетмана и всей старшины постигнулъ урядъ судейскій, о которомъ онъ и не мыслилъ, занеж былъ тогда судія еденъ Сава Прокоповичъ, но Кочубей поставленъ старшимъ судьею отъ Сави для заслугъ своихъ въ войску великихъ и вѣрнихъ"...

') Дреалсхраііилниіе РСФСР· Кн. № 59. Малор. Приказа, л. 110 ’) Ibidem, л. л. 521—522.

’) Лѣтопись С. Величка, т. III. с.с. 553 —554. K. 1855· її члени „усовѣтовали" й „постановили" „вручити ему урядъ судейства ене- ралного". Другий випадок: 22 жовтня 1702 р. гетьман Мазепа писав бояри­нові Ґоловінові, „что вся старшина полковая того (Полтавського) полку и нѣ­которое рядовое товарство приходили ко мнѣ съ челобитною, чиня порокъ (кромѣ розорення людемъ) на своего полковника, что онъ съ каймаканомъ Перекопским пересылался; какъ і въ самомъ дѣле явилось. Тогда я ото­бралъ у него уряд полковническій і хотя еще того уряду никому не вручилъ есьмь, однако ж послалъ я в Полтаву для управления всякихъ належащихъ порятковъ в полку бунчюжного генералного Михайла Гамалѣя. I аще дастъ Богъ Рожества Господня дождемся, тогда, усмотрив какого разумного, а мо­наршескому престолу вѣрного і желателного, человѣка, тотъ урядъ вручю" ’)· Тут гетьман ніби хоче сам призначити на уряд полтавського полковництва. Але термін, коли він хоче це зробити — на Різдво, коли бували широкі з’їзди старшинської ради,—.свідчить за те, що „усмотреть" кандидата на уряд мала саме вона, а гетьман — як це було в допіру наведенім випадку з обранням Кочубея на генеральне суддівство — затвердити це обрання й пе­редати новопоставленому старшині клейноди його уряду.

» У цій ділянці своєї компетенції рада старшини конкурувала у XVlI ст. з іншими інститутами й установами. Насамперед — із представником вико­навчої влади державної — з гетьманом. Раз-у-раз призначав на вищі уряди гетьман. Проте це не вважалося за нормальний порядок, супроти цього бу­вали нарікання й заперечення. Наприклад, 4 травня 1666 р. казав єпископ Методій Филимонович бояринові Шереметьеву, що „Запорожцы и Полтавцы и всѣхъ МалоросіЙскихъ городовъ полковники и старшина, и казаки, также де и духовенство все боярина и гетмана не любятъ, за то, что де бояринъ и гетманъ учалъ дѣлать своенравствомъ: въ Переясловль де, да въ Полтаву, да въ Миргородъ онъ выбралъ полковниковъ безъ посполитой рады и по своей воли, а не по ихъ стародавнымъ правамъ" ²). Тут протестують проти порушення прав „посполитой рады**, очевидно, полкової ради, але протест виразно спрямовано проти самого факту, що призначає полковників гетьман.

Про це призначення полковників писав В. Антонович: „Кожний новий гетьман намагався змістити по можливості більше полковників, що були за його попередника, і заступити їх людьми, на відданість яких він міг покла­стися. Отож у Прилуцькому полку Бруховецький „великимъ шалоумствомъ“ примусив відмовитися від посади полковника Лазаря Горленка, який „по нуждѣ не для чего иного, только от налогу гетмана и злого къ нему намѣренія" виїхав з Прилуки; замість його Бруховецький призначив на полковництво Івана Кошового, одного з запорозців, що допомагали йому досягти гетьман­ства та складали його найближчу опору. Після падіння Бруховецького Іван Кошовий виявив повну готовість підлягати Многогрішному; він перебив загін

') Древлехранилище РСФСР, Кп. № 86 Малор. Приказа, л. 766; див. також л. 1043. -} А. Ю. и 3. Р.» т. IV. с. с. 98-99.

татар, спільників Дорошенкових та приїхав до Многогрішного „со всѣмъ полкомъ добилъ челомъ въ винахъ своихъ царскому величеству**. Проте но­вий гетьман змістив його з тієї, мовляв, причини, що на нього були скарги „за налоги^- від полкової старшини, та на його місце призначив на Прилуцьке полковництво місцевого полкового осавула Івана Маценка, який належав до осіб незадоволення з Бруховецького. Наступник Многогрішного Самойлович пішов за прикладом попередників та змістив Маценка, і призначив на його місце Федора Мовчана. З універсалу, що зберігся у записній книзі (Мих. Мовчана—Л.О.), і що ним гетьман сповіщав людність Прилуцького полку про це розпоря­дження, ми бачимо, до яких засобів удавалися гетьмани, заміщуючи своєю волею полковницькі посади; вони намагалися про людське око зберегти хоч формальну повагу до виборного принципу. У гетьманському універсалі до Прилуцького полку з 13 квітня 1678 року є:,,Поневажъ панъ Иванъ Маценко, бывшій полковникъ вашъ прилуцкій, доброволке извеняся своего старшин­ства, и за оное намъ подяковалъ и старшина вашего полку, тутъ въ Бату­ринѣ бывшая, зъ товариствомъ певнымъ, за позволенемъ нашимъ, эгодливими голосами своими на той полковницкій урадъ пана Федора Мовчана обволали и надъ себе вынесли, теды и мы его, пана Мовчана, знаючи быти у войску заслужоного, годного и до дѣлностей рыцарскихъ способного мужа, цале на томъ старшинствѣ потвержаемъ*^4,)∙ В цій думці Антоновича, що гетьман призначав полковників, привертає до себе увагу отой універсал, про призна­чення Мовчана. На погляд Антоновича, це — фікція. Але можна припустити й те, що Мовчана призначено на з’їзді старшинської ради, де полкова стар­шина й товариство значне полку прилуцького могли запропонувати кандида­туру Ф. Мовчана на полковництво. А перед цим теж, на зборах ЇЇ, міг „по­дякувати за уряд" Маценко. Помилка Антоновича в тому, що він зовсім за­був за чинну ролю ради старшини у справах призначення на вищі уряди.

Цим зауваженням я не хочу сказати, що не було випадків, коли зміщав з цих урядів та призначав на них гетьман. Я лише обмежую число таких випадків. Але, певна річ, вони бували..Отож у березні 1672 р. нарікали на гетьмана Многогрішного, що цей „во всѣхъ полкахъ учинилъ полковниковъ все своихъ братью и эятей, и друзей — собесѣдниковъ своихъ** ²). Перед тим на Многогрішного нарікали: „Стародубскаго де полковника Петра Рослов- ченка онъ гетманъ перемѣнилъ, велѣлъ быть полковникомъ брату своему родному Савѣ ШумеЙку; а Петръ Рословченко сидитъ въ Батуринѣ за кара­уломъ; а за что сидитъ никто не вѣдаетъ и бить челомъ никто за него Петра не смѣетъ**³). У своїй інструкції, даній генеральному писареві Карпові Мок- ріевичеві, щоб довести зраду Многогрішного, рада старшини вказувала, що він „старыхъ полковниковъ безъ найменшое даня причини, яко полковника чер- нѣговского, нѣжииского_к миргородского, лубенского, переяславского, прилуц-

’) В. Антоновичъ, Прилуцкій полковой а соулъ Михайло Мовчанъ и его записная книга.- К. Старина, 1885, I, с. с. 62 — 63. ’) А. Ю. и 3. P., т. IX, с. 674. ³) Ibidem, с. 644. кого, зъ полковничого одставивши уряду, своихъ братовъ, эятювъ и иншихъ- конфиндентовъ, абы тымъ латвѣ що умыслить моглъ доказати, наставилъ⁴¹ ’).

Усі ці виписки й цитати з тогочасного листування, констатуючи, що Мно­гогрішний це робив, свідчать нам за протести й нарікання супроти такої практики, що її отже вважали за неправну й ненормальну. Як видно, вона певною мірою спричинилася до скинення Многогрішного. Сам гетьман Мно­гогрішний такі вчинки не визнавав за правомірні і в своїх виправданнях у Посольському приказі 14. квітня 1672 р. заявляв, що подібні скарги не правдиві, що він „полковниковъ въ полкахъ перемѣнилъ по совѣту всей старшины'^{4 2}). 6 травня 1672 р. головний співробітник гетьмана Многогріш­ного генеральний осавул Грибович свідчив у Москві що „Стародубского пол­ковника перемѣнилъ (гетьман) для того: челобитье де гетману было на него полковника многое его жъ полку отъ сотниковъ и отъ Козаковъ, и отъ черни въ его налогахъ; и гетманъ, по тому челобитью, и поговоря о томъ съ старшиною, Рославца перемѣнилъ и послалъ на его мѣсто брата своего Шумейку⁴*³). Якщо повірити Многогрішному й Грибовичеві, то жад­ного порушення норми не було, й полковників обрано на раді старшини. Якщо ж у правдивість їхніх свідчень не вірити, бо це були свідчення людей, що їх катували в застінках, людей, що хотіли виправдатися, то в такім разі, як я вже зазначив, видно, що Многогрішний й його прибічники визнавали свої вчинки за неправні й намагалися довести брехливість обвинувачень. В обох випадках ясно виступає думка, що призначення від гетьмана на уряди полковників є річ ненормальна.

Знову таки 1 липня 1684 р. гетьман Самойлович відчував потребу ви­правдатися від обвинувачень, що він сам один настановляє полковників. Він писав до Москви: „А чтобъ я, гетманъ, отставливалъ и наставливалъ пол­ковниковъ безъ имянные полчанъ воли, того не доведутъ на меня клеветники: въ Черниговѣ полковникъ старинной отъ начала моего уряду; въ Прилукѣ, въ Лубнахъ и индѣ — также давные полковники; въ Миргородѣ послѣ отца сынъ полковникомъ; въ Переяславль, что отъ меня полковникъ Полуботокъ, и то по пристойному учинено розсужденію, что по уступкѣ отъ того уряду быв­шаго полковника Войцы, того мѣста тогда иному кому повѣрить было нелзя; а въ Полтавѣ новый й молодой полковникъ своимъ тѣхъ полчанъ поставленъ есть обычаемъ, потому что тамъ и прежде сего перемѣнивалися полковники. А такъ и о роздачѣ урядовъ тѣхъ пореченіе изобрѣтеніе нВ меня непра­ведно⁴⁴ *). Всі ці виправдування свідчать за те, що одноособове призначення від гетьмана є явище не цілком закономірне.

Але з радою старшини конкурували щодо цього ще й інші інститути. Наприклад, генеральна рада, що на ній раз-у-раз обирали на уряди генеральну старшину та полковників. Про це я писав у розділі IX першої частини цієї монографії — в праці про генеральну раду. Тут не буду це повторювати, але

¹) Ibidem, с. с. 688 — 689. ^,) Ibidem, с. 761. ⁰) ibidem, с.793. ⁴) Добав*. к актамъ ιιcτoρ., т. X!, с. 169.

відзначу одну рису: з мого попереднього викладу і з матеріалів, що їх я подавав, можна помітити, що рада старшини частіше обирала полковників і нібито рідше — генеральну старшину. А на генеральних радах було нав­паки: частіше тут обирали генеральних старшин, а полковників не так часто. Про норму, про правило будь-якого розподілу компетенції поміж цими двома установами казати не можна, а можна тільки констатувати тенденцію до такого розподілу.

Полковників так само обирали, крім як на генеральних та старшинських радах, ще на радах полкових. Це — явище відоме і тут не місце Його харак­теризувати актовим матеріялом· Слід лише відзначити, що обрання на пол­кових радах не стало за норму, яка б усунула практику обрання на стар­шинських та генеральних радах. Навпаки, треба сказати, що як постійне явище такі вибори були лише в полках південних, чи — це буде точніше — в полку полтавському. В інших полках обрання на полкових радах є явище не таке постійне, а в полках „литовських“—північних — і зовсім рідке.

У XVIH ст. справа змінилася. Полковників уже не обирають на радах полко­вих, полковників та генеральну старшину — на радах генеральних. Для ради старшини є нібито ширше коло діяльности в цій справі. Але, з другого боку, на вищі уряди тепер — після повстання Мазепи — раз-у-раз безпосередньо призначає російський уряд. А рада старшини не є тепер установа, що оби­рає на уряди, але е установа, що намічає кандидатів на уряди (кількох на кожний). Отже є це не так обрання, як рекомендація. Такий порядок запроваджено в кінці гетьманування Скоропадського ’)·

Отож 28 березня р. 1721 є указ гетьманові Скоропадському, писаний у відповідь на його повідомлення, про вільні посади генеральних — обозного, одного судді та одного осавула. Гетьман пропонував обрати їх та просити „конфирмаціи[20]⁴ з Петербургу. Йому наказано на ці уряди „выбрать обще с сонету генеральной старшины и полковниковъ на каждое порозжее мѣсто по два человѣка и прислать сюда въ Нашу Государственную Коллегію Ино­странныхъ Дѣлъ извѣстіе". Колегія ж має затвердити одного з кандидатів²). У цім випадку кандидатів на вищі уряди намічає рада старшини в складі полковників і генеральної старшини.

Раду старшини, до того ж у такому ^самому складі, мав на увазі гетьман Скоропадський, коли писав у розділі 5-му своїх статтів до Петербургу 28 квітня 1722 р.: „Въ полкахъ Стародубовскомь и Переясловскомъ давно уже нѣтъ Полковниковъ, и для того тамъ не могутъ быти порядочныя управы, да и для службы впредъ Вашего Величества, якъ и нынѣ оная отправлена подъ Ладогу и до Царицына, надобно быть цѣлымъ Командиромъ. Cero ради прошу Вашего Величества повелѣть мнѣ нынѣ на тыя праздныя Полковии- чества съ Малороссійских вѣрныхъ и въ войску заслуженныхъ избрать и поста­вить, за согласіемъ Старшины Генеральной и Полковниковъ, вольным гласы по обыкновенію⁴[21]. Відповідь на це прохання була така: „опредѣленіе учи- нитца вскорѣ^44,)∙

До цього порядку не стосується грамота Катерини 1, з 4 червня 1726 p., про обрання старшини. В ній сказано: „ис которыхъ кандидатовъ къ тому представлять будутъ, — о томъ брать за руками письменные свидѣтельства, что они люди добріє, заслуженіе, и въ вѣрности неподозрительніе, изъ оных выбирать Малороссійской Коллегіи съ войсковою Канцеляріею обіце, а вы­бравъ (обще) годныхъ, не опредѣляя писать въ Сенатъ" ²). У даному разі мова мовиться не за вищу старшину, але грамота говорить про обрання полкової старшини, опріч полковників. Отже для обрання полковників і генеральної старшини міг залишитися порядок обрання кандидатур на раді старшини. Очевидно так і було, бо і далі такий порядок був на практиці.

Не зовсім ясно лише, як було з обранням кандидатур на генеральні уряди під час генеральної ради 1727 року. У своїм „доношеній⁴⁴ з 8 листопада 1727 р. Наумов глухо каже, що в „чины обиралъ Гетманъ общими голо­сами⁴’³). З цього неясного виразу я б зробив припущення, що мова тут іде про раду старшини, яка була перед радою генеральною. Саме на ній могло бути обрання „общими голосами’⁴. Про вибори ж генеральної старшини на прилюдній генеральній раді 1727 р. всі відомі мені джерела мовчать.

Року 1738 поміж вступними паперами до кабінету міністрів з 26 грудня є „Доношеніе его жъ, ген. Румянцева (що стояв на чолі Правління Гетьман­ського Уряду на Україні — Л. О.), что нѣкоторые старшины просятъ, что они, за болѣзньми и дряхлостью, болѣе служить не могутъ, а по указамъ велѣно избраніе чинить вольными голосами и представлять кандидатовъ, а за нынѣш­нимъ военнымъ случаемъ того чинить невозможно и чтобъ оное избраніе въ малороссійскіе старшины и полковники на порозжія вакансіи повелѣно было указомъ поручить ему генералу⁴⁴. 2 січня р. 1739 цю пропозицію ухва­лено⁴). Тут хоч маемо якраз порушення норми—обирати кандидатів на вищі уряди на раді старшини, — але в документі ясно говориться, що це є пору­шення, до того ж тимчасове, бо залежало від тогочасного „военнаго случая⁴⁴.

Я вже наводив свідчення генерального писаря Безбородька, коли обвину­вачував його сотник Купчинський, що „739 году, априля мѣсяца сталъ (він) править за писара Енералного, вишними старшинами и нижними чинами і протчими людми по вибору опредѣленъ Писаремъ Енералнимъ** ^,)∙ Отже р. 1739 рада старшини знову має цю функцію рекомендувати кандидатів на вищі уряди.

Мала вона її й р. 1740. Поміж вступних паперів до Кабінету Міністри 8 серпня 1740 р. є повідомлення генерал-майора Шипова, іцо тоді керував Україною, що „на мѣсто генерального подскарбія Андрея Марковича поданъ выборъ, а генеральный (мабуть, „отъ генеральной'* — Л. О.), полковой и со­тенный старшины выбрали кандидатовъ — Кіевскаго полковника Тайского, бунчукового товарища, а оного подскарбія сына, Якова Маркова, Прилуцкаго полка сотника Григорія Староженка"²).

16 березня 1754 р. імператриця наказала: „полковниковъ Малороссійскихъ гетману собою безъ указу впредъ производить запретить, а велѣть ему, в ы- 6 и р а я кандидатовъ, доносить объ нихъ Е. И. В., по прежнему обык­новенію и какъ то при государствованіи Е. В. блаженныя и высокославныя памяти Гос. Имп. Петра Великаго бывало" ^а). Це справді було „обыкновеніе** XVIIl ст., і так дійсно було за останніх років Петра І.

Докладно про порядок обрання кандидатів на вищі уряди на раді стар­шини у XVIIl ст. і зокрема за гетьманування К. Розумовського кажуть доку­менти про таке обрання р. 1758. 18 червня 1758 р. гетьман звернувся до Генеральної Військової Канцелярії з повідомленням про те, що „зъ Генерал- нихъ старшинъ Судъя Оболонскій, ПодскарбыЙ Скоропадскій, Асаули Якубо- вычъ и Валкевычъ умерли, и тѣ чини нынѣ состоять на вакансѣ**. Тимчасом „во оние по прежнему обыкновенію надлежитъ изъ общего согласія выбрать з людей заслуженнихъ, в верности неподоэрительныхъ и техъ чиновъ достой­ныхъ в каждой чинъ по два или по три человѣка въ кандидаты**. Гетьман наказує скликати раду старшини та „учинить надлежащие выборы по общому согласію". 11 вересня того самого року колегія Генеральної Військової Кан­целярії сповістила гетьмана, що „на оніе порожіе мѣста Генералныхъ Стар­шинъ учинили выборы и порознь на каждой чинъ о кандидатахъ особіе под­писали эасвидѣтелстванія**. На деякі генеральні уряди на кандидатів обрано генеральних же старшин, що мали нижчі уряди. У зв’язку з цим у „доноше­ній" сказано: „ежели изъ настоящихъ Генералныхъ Старшинъ выбранніе к подвишенію пожалованы будутъ в тѣ чини, на которіе выбрани, то нынѣ і на ихъ мѣста учинили виборнихъ". Из „эасвидѣтелствованій" видко, що „на порожжое судіи войскового генералного мѣсто избрали въ тотъ чинъ трехъ персонъ. А іменно: изъ господъ генералныхъ войсковыхъ старшинъ генерал­ного войскового писара Андрея Беэбородка, генералного войскового хоружого Николая Ханенка да господина полковника Нѣжинского Петра Разумовского*⁴. На уряд генерального підскарбія на кандидатів обрано генерального бунчуч- ного О. Закревського та полковників стародубського Я. Борсука і полтав­ського А. Горленка. На місце другого генерального осавула обрано — бунчу-

’) Рукописи О. Лазаревського, № 41/7. л. 136 —137. ’) Бумаги Каб. Министров — Сб.

Ист. О-ва, т. CXLVI, с. 367. ^sJ Васильчиковъ Семейство Разумовскихъ, 1, с. 158. кових товаришів В. Жураківського, В. Кочубея та І. Скоропадського. На уряд першого генерального осавула обрано бунчукових товаришів П. Іскриць- кого, Ст. Томару та 1. Жоравку. А що декого з наявної генеральної стар­шини обрали на кандидатів на вищі генеральні уряди, то обрано кандидатів і на їхні посади, а саме: на уряд генерального писаря бунчукових товаришів В. Гудовича, Я. Тарновського та Д. Покорського; на уряд генерального хо­ру жого — бунчукових товаришів Гр. Гамалію й Іллю Лизогуба та компаній­ського полковника Г. Чеснока; на уряд генерального бунчучного — бунчуко­вих товаришів Гр. Бороздку, П. Чорнолузького та компанійського полковника Ант. Крижанівського. В лютому 1759 р. гетьман Розумовський подав вне­сення до Сенату, що „по розсмотренію же моему исъ поставленныхъ въ τb выборы кандидатовъ представляются быть заслуженными, достойными и спо­собнѣйшими, а именно генеральнымъ судьею вторымъ Андрей Безбородько, подскарбіемъ Василій Гудовичъ, писаремъ Николай Ханенко”. Доводячи, що уряд другого генерального писаря е потрібний, Розумовський зазначає, що.,въ которую должность всеподаннѣйше Вашему I. В-ву представляю бунчу­кового товариша Якова Тарковского, человѣка довольно въ дѣлахъ знаю­щаго и заслуженного. Которой долженъ будетъ во всѣхъ дѣлахъ равное участіе принимать и во всемъ поступать равно какъ и вышепомянутой писарь войсковый генеральный Ханенко". На дальші уряди гетьман виставляє: „аса- уломъ вторымъ — Іванъ Скоропадскій, хоружимъ Петръ Іскрицкий*^1,). Геть­ман тут цілком вільно переставив кандидатури. Адже на ці уряди, що вистав­ляв він, рада старшинська обрала лише Безбородька, Тарновського та Ско­ропадського. З інших В. Гудовича рада рекомендувала на уряд генерального писаря, Ханенка — на генерального суддю, П. Іскрицького — на першого гене­рального осавула.

Дістали ж генеральні уряди інші особи: „замість померлих обрані були,—пи­сав Васильчиков, — Ілля Василевич Журман, Василь Андрійович Гудович та Іван Тимофійович Жоравка*’*). Гудович — це кандидат і старшинської ради й геть­мана, Жоравка — старшинської ради, а Журмана на раді старшини не називали.

В ордері гетьмана Розумовського з 8 березня 1762 р. є, що „Височайшею Его Імператорскаго Величества конфѣрмаціею сего марта въ 5 д. за соб- ственноручнимъ Его Імператорскаго Величества подписаніемъ на всеподдан­нѣйшемъ нашемъ докладѣ состоявшеюсь, всемилостивѣйше отъ Его Імпера­торскаго Величества пожаловани въ генералніе Малороссійскіе старшины изъ вибраннихъ кандидатовъ на вакансовіе места, а имянно: бунчу­ковій товарищъ Александръ Дублянскій въ судьи генералніе, бунчуковій това­рищъ Василей Туманскій въ писари генералніе, бунчуковій товарищъ Иванъ Скоропадскій въ Асаули генералніе, бунчуковій товариші) Данило Апостолъ въ хоружіе генералніе, бунчуковій товарищъ Яковъ Тарковскій въ бунчучніе генералніе, съ принадлежащими каждому изъ нихъ на тѣ их чини деревнями**^u).

’) Додаток № 30. ^г) Семсйстоо Разумовскихъ, т. 1, с. 259.

³) Додаток № 33.

З цього ордеру можна зрозуміти, Ujo й тут було обрання кандидатів на стар­шинській раді, коли звернемо увагу на підкреслене в мене місце про „ви- браннихъ кандидатовъ". ^z

Треба відзначити, що в XVIIl ст. на радах старшини обирають кандидатів здебільшого лише на генеральні, а не на полковницькі уряди. На останні після Скоропадського, рада старшини, за моїми матеріалами, нібито канди­датів не обирає.

Порядок обрання — рекомендації в XVIII ст. на раді старшини кандидатів на вищі уряди фіксовано в артикулі 3-му „Рѣшительныхъ пунктовъ" 1728 р.: „и въ Генеральную Старшину и въ Полковники, выбирая прежде кандида­товъ человѣка по два и по три, писать къ Его Императорскому Величеству и требовать указа" ’). Тут цей порядок обрання зберігається і для полковни­ків. Артикул 5, інструкції Правлінню Гетьманського Уряду потверджує поста­нову „Рѣшительныхъ пунктовъ" ^{[22] [23]).}

Анонімна записка XViIl ст. про потребу обмежити владу гетьмана під­креслює, що кандидатів на уряди треба конче обирати на раді старшини, до' того ж вона поширює вибори й на обрання полкової та сотенної старшини. Але склад ради старшини за тою запискою має бути вузький, це — колегія генеральної старшини. Записка пише в артикулі першому: „Понеже в Малой Россіи власть Гетманская з фамѣліи своей и изъ свойственниковъ своихъ, когда· хочетъ — безъ заслугъ поставляет в Енералніе и Полковіе и Сотенніе чини, а другіе малороссіяне заслуженихъ отцовъ дѣти и сами заслужоніе и служащіе за тимъ препятствіемъ не получаютъ себѣ за служби награжденія и удостоенія, — сего ради даби тое всемилостивѣйшимъ Его Імператорского Величества Указомъ било исправлено: чтоб Гетманская власть, по силѣ ста­тей прежнихъ Гетманскихъ, — з фамилѣи и из свойственниковъ своихъ никого сама собою в Главніе Уряди не производила. Но хто из свойственниковъ Гетманскихъ достоинъ би билъ якого чина за свои служби, то о такомъ Старшина Енералная, придавши ему в кандидати одного или двохъ із несвой­ственниковъ,— подписивали на опредѣленіе въ урядъ аттестат и согласіе свое"^[24]). Тут мова мовиться передусім за родичів гетьманських^[25]), але річ ясна, що тут пропонується лише не вилучати їх із загальних правил, обо­в'язкових для неродичів.

На раді старшини раз-у-раз вибирали й заступників гетьманських — наказ­них гетьманів та наступників гетьмана. Численні звістки кажуть за те, що у квітні 1657 р. в Чигирині на старшинській раді обрано прелімінарно, на випадок смерти Богдана Хмельницького, на гетьманство його сина — Юрка. Адже в травні 1657 р. царські посланці Ф. Бутурлін та В. Михайлов гово­рили з Б. Хмельницьким про те, що вони чули, ніби він має намір передати гетьманування Юркові. Гетьман сказав: „я о томъ поговорилъ съ полков­ники, чтобъ попомнили мою службу и промыслъ и радѣнье, по смерти бъ моей обрали на Запорожское гетманство сына моего Юрья“ *)· В іншому місці, у статейному списку Ф. Бутурліна це переказується трохи не тими самими словами: „у гетмана де, государь, рады войсковые (тут мова йде за раду генеральну — Л. О.) о томъ не было, что онъ, гетманъ, за старостью своею, гетманство свое сдастъ сыну своему Юрью; а только де, государь, пріѣзжали къ нему гетману, по присылкѣ его, полковники не всѣ, и гетманъ де съ ними поговорилъ: толко будетъ гетману смерть случитца, и они бъ памятуя его войсковой промыслъ и радѣнье, по смерти его обрали гетманомъ быти сыну его Юрью. И полковники говорили, что они, памятуя его войско- вый промыслъ и радѣнье, по смерти его обирати гетманомъ сына его бу­дутъ^{- 2}). Сам Богдан Хмельницький у листі до царя з 23 квітня 1657 р. сповіщав, що „будучи я невременен, за изволениемъ всѣхъ полковниковъ (тобто ради старшини — Л. О), вручил есмя гетманство сыну моему Юрью Хмелницкому⁴*³). На підставі цих даних про раду старшинську можна думати, що вираз гетьманського посланця Ф. Коробки 14 травня того самого року в Посольському приказі у Москві про раду полковників „і всего войска" е лише пишна прикраса. Коробка казав: „гетман де за старостью и за болѣз­нью гетманство свое эдалъ за радою полковников і всего войска сыну своему Юрью. А ныне де он въ 16 лѣт. И булаву де ему гетманскую дал. Толко де власті ему никакие не имѣть, покамѣста отецъ ево и жив будет, владѣть всѣмъ и Гетманом имяноватца и писатца отцу ево Богдану Хмелницкому" ‘). Що тут була рада старшини, каже і І. Виговський у листі з 16 серпня 1657 р. до Путивельського воєводи: „а что хочетъ Ваша милость вѣдать, хто нынѣ гетманомъ Запорожскимъ обранъ есть, вѣдомо, чаю, тебѣ есть, какъ еще за живота на гетманство вся старшина обрала сына покойного, его милость пана Юрья Хмельницкого" ^s).

5 лютого 1661 р. свідчив перед кн. Ромодановським „виходець^- із поль­ського полону, що у Ю. Хмельницького були в Чигирині подольський та калницький полковники і скаржилися на утиски поляків. А звідти „полков­ники де поѣхалі в черкаской город въ Смѣлой на раду иных полковников. І в Смѣлом де черкаския полковники всѣ на раде приговорили при нем Ан­дрюшке: ляховъ, призвав на сю сторону Днепра къ Переяславлю, побить. А наказнымъ де гетманом обран Вертелецкой (калницький полковник — Л. O.)^{,t c}). Т. ч. наказного гетьмана обрала рада старшини.

У січні 1669 р. ніженський протопоп С. Адамович писав до Москви, що гетьман сіверськиЙ Многогрішний заарештував його й „потомъ потащилъ

’) А. Ю. и 3. P.. т. НІ. с. 579. ∙) Ibidem. Дод. до т. XI. с. 682. ⁱ) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 5832/21 Малор. Приказа, л. 7. «) Ibidem, л. 14. ⁱ) А. Ю. и 3. P., т. IV₁ с. 3. ^υ) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 315. Моск. Стола Розряда, л. 536.

меня богомолца вашего съ собою въ Новгородокъ Сѣверской, и тамъ же съѣздъ былъ изъ полковъ изъ Черниговского и изъ Стародубовского, а изъ Нѣжинского не изо всѣхъ городовъ, старшина, и по совѣту преосвященного архіепископа Лазаря учинился совершеннымъ гетманомъ надъ тремя пол­ками" ’)·.· Це прелімінарне обрання на гетьманство на раді старшини до· тепно схарактеризував Самовидець, що його слова я вже наводив у попе­редньому викладі.

24 січня 1671 р. гетьман Д. Многогрішний писав до А. Матвеева: „что во время съѣзду здѣ полковниковъ и при нихъ будучихъ сотниковъ и то- варства войскового, въ Батуринѣ будучихъ, междо генералною старшиною войска его царского пресвѣтлого величества^запорожского обознымъ, судьями, ясаулами, писаремъ чинилось и постановлено, написавъ, по чину, къ его царского пресвѣтлого величества престолу, и какъ моего родного Василія Игнатовича на гетманской чинъ наказнымъ обрали — въ листѣ своемъ посы­лаю" *). Про це обрання наказного гетьмана, що водночас було і прелімі­нарним обранням -на гетьманство, на випадок смерти Д. Многогрішного, ка­зав у січні 1671 р. цей гетьман російському „стряпчему" К. Бухвостову: „служа де онъ великому государю его Царскому величеству по своему вѣр­ному обещанию, будучи в совершенной болѣзни, радѣл, чтоб при нем вся стар­шина и казаки обрали кого Гетманомъ, чтоб после ево Гетмана Демьяна Игна­товича быть у того новообранного Гетмана старшинѣ и казаком в послушаніи безо всякие шатости. И по милости божій и за счастием великого государя его Царского величества вся старшина обрали наказным Гетманом брата ево Насилья Игнатова і великому Государю его Царскому величеству вѣру учи­нили и крестъ целовали, что имъ ему великому Государю его Царскому Ве­личеству служить вѣрно по своему прежнему обѣщанию и по Глуховскимъ договорным статьямъ во всемъ радѣть и быть в послушаніи у наказного Гетмана, у брата ево, у Василья Игнатова до облегчения от болѣзни ево Гетмана Демьяна Игнатовича. А естли бы волею божиею ево Гетмана Демь­яна Игнатовича не стало, — и старшинѣ по тому жъ по смерти ево Гетман­ской быть в послушаніи у брата ево у Василья Игнатова" *').

Про це ж обрання Василя Многрішного оповідали Бухвостову сам наказ­ний гетьман та генеральний осавул М. Ґвинтовка, що „генваря въ 1-м і въ 6-м числех обозной, судьи, ясаулы, полковники и сотники, и атаманы, и казаки, і войты, и бурмистри, і вся старшина в Бутурин съѣзжались и была у них рада — доколѣ в болѣзни Гетманъ Демьян Игнатовичъ, — кому у них в войску быть началным и у ково имъ быть в послушаніи. И обозной, судьи, ясаулы, полковники і вся старшина обрали Гетмана Демьяна Игнатовича брата ево Василья Игнатова наказным Гетманомъ и розослали по городам и по полкам уневѣрсалы: доколѣ Гетманъ Демьянъ Игнатовичъ в болѣзни,

· · · · · ·-·IV, с. 36. *) Пам. К. Ком. для раэб. др. актовъ, т. Ш, в.З, с.с. 351—352.

’) Древлехранилище РСФСР, Столб. № 308 Приказы, стола Разряда л. 372.

ⁱ) Додаток № 2. ⁶) А. Ю. и 3 P., τ, VI, с. 162.

може мовиться за широку, генеральну раду, але могла итй і за раду старшини.

Мабуть, свідомі були свого права відставляти гетьмана й лівобережні полковники — тобто члени ради старшини, — що в жовтні 1668 р. „писали къ Дорошенку, что они Броховенкого за гетмана имѣть не хотятъ"...’)·

Такі факти й зауваження можу подати до цієї функції й компетенції ради старшини — щодо обрання на вищі уряди України-Гетьманщини, зміщення з них, обрання наказних гетьманів, що інколи бувало і прелімінарним обран­ням на гетьманство, зречення гетьманів від свого уряду на раді старшини. Щодо зречення гетьманів, то треба зауважити, що натяки на це знаходжу, як видно з наведених матеріялів, найпізніше* в 60 рр. XVlI ст. Цей факт поча­сти можна пояснити загальною консолідацією становища Гетьманщини за Самой­ловича й Мазепи; почасти ж мала тут значіння й заборона сюзеренного для Лівобережної України російського уряду зміняти гетьманів без згоди Москви. Це утруднювало зречення гетьмана; щоб його скинути, треба було шукати якогось casus-a, що пояснював би й виправдував це в очах Москви. Найча­стіше за такий casus була гетьманова „зрада“ російського царя, раз-у-раз вельми сумнівна (Многогрішний, Самойлович). Заборону зміняти гетьмана без згоди царя декретують ряд постанов-статтів із Росією. Про це говорять: ст. 7 1659 ρ., ст. 20 1669, ст. 6 1674 р., артикул 14 статтів 1687 р. та арти­кул 2-й „рѣшительныхъ пунктовъ" 1728 ρ.

Ще відзначу, що ця функція старшинської ради приймати чи не приймати зречення гетьмана (добровільне чи quasi-добровільне) — конкурувала з ана­логічною функцією ради генеральної, де також бувало, що гетьман клав булаву.