V. Компетенція ради старшини в справах зовнішньої політики н міжнарод- ніх зносин. Прийом на ній посланців та делеґування посольств від неї до інших держав. Фіксація цієї компетенції в писаних законах. Вийнят-кові випадки ухвалення на старшинській раді статтів-умов.

У систематичному розгляді компетенції старшинської ради почну перед­усім з її функцій у справах міжнародньої політики. Україна в період», що його досліджую, мала декілька етапів свого міжнародньо-правного стану.

Наводжу тут факти з діяльности її в цій ділянці. В лютому — березні 1650 р. старшинська рада Б. Хмельницького провадить у Києві переговори з київським воєводою А. Киселем²). Перед тим на старшинській раді під час облоги Замостя провадили переговори з польським посланцем Я. Смяровським³).

Того ж 1650 року старшинська рада має вирішити питання міжнароднього приватного права. Царський посланець В. Унковський вимагав від Б. Хмель­ницького видати самозванця Т. Акундінова. Гетьман казав: „отдать де мнѣ его не мочно: кто де въ которую землю не придетъ, тѣхъ людей не отдаютъ". Але згодом погодився: „пошлю по всѣхъ полковниковъ и по старшинъ и съ ними

’) Збірка матеріалів, акад. Н. П. Василснка. Укр. Apxeorp. Збірник, т. 1, с. с. ' 135. ’) Акад. М. Грушевськин, Хмельниччина в розцвіті, с. с. 281 — 284. 1922. ³) А. К р а·

у с г а р ъ, Посольство Я. Смяровскаго къ Б. Хмельницкому. — К. Стар., 1894.

У липні 1653 р. старшинська рада ухвалює виправу на Волощину⁵). У жовтні 1653 р. військовий толмач (перекладач) Яско казав царським по­сланцям Стрєшньову й Бредіхінові: „какъ де гетманъ былъ въ Чигиринѣ и стоялъ подъ Боркомъ, и у гетмана де и у всѣхъ у нихъ были рады, чтобъ съ королемъ, за его присяги въ неправдѣ, миру не быть, хотя де всѣмъ про­пасть..., а быть де имъ подъ твоею государевою высокою рукою"⁹).

Року 1654 в Переяславі приєднання України до Росіи оформлено на гене­ральній раді. Але перед цим це найважливіше питання зовнішньої політики стояло перед радою старшини. 7 січня до російських уповноважених „отъ гетмана Богдана Хмельницкого приходилъ писарь Иванъ ВыговскоЙ и ска­зывалъ боярину Василью Васильевичю съ товарищи: была де у гетмана тайная рада съ полковники, и съ судьями, и съ войсковыми ясаулы; и пол­ковники де и судьи, и ясаулы подъ Государеву высокую руку поклонилися" ^,,)∙

’) А. Ю. и 3. P.. Дод. до т. VI», с. с. 337 - 338. ’) Ibidem, с. 355. ³) Акад. М. Г р у-

шевськмй, Історій України - Руси, т. IX, ч. 1,с. 51. ^,) Ibidem, с. с. 153— 154. ⁱ) Ibidem,

c∙ 425 — 427. ⁰) Ibidem, с. 468. ^:) Ibidem, с. 471. ’) Ibidem, с. 572. ' ·) А. Ю. и 3. P.,

т. X. с. 56. ^,c) Акад. М. Гру шевський, Історій України - Руси, т. ЇХ, ч. I, с- 555.

"1 А. Р. и 3. Р. т. X. с. с. 217-218.

В той самий день відбулася генеральна рада. Але на ній не розв’язали питання про присягу — питання явно дипломатично-міждержавне. Гетьман 7 січня обіцяв бояринові Бутурліну, що „завтра де рано полковники всѣ бу­дутъ у него и онъ де, съ ними поговоря, будетъ на съѣзжей дворъ; и выслу­шавъ государеву грамоту и государевъ милостивой указъ, поговорить ему будетъ съ полковники, а поговоря съ полковники и съ начальными людми, итти въ соборную церковь и учинити государю вѣру" ’). Таким чином, пи­тання про присягу мала вирішити рада старшини. І справді вона обмірковує його й далі. Після того, як російські бояри відмовилися присягти від імени царя „гетманъ Богданъ Хмелницкой говорилъ имъ: что онъ о томъ погово­ритъ съ полковники и со всѣми людьми, которые нынѣ при немъ гетманѣ.

Пройшло після цього щось із три роки, і знову бачимо раду старшини, що обмірковує справи зовнішньої політики. В одписці в листопаді 1656 р.

^,) !b∙dcm, с. 216. ’) Ibidem, C с. 226 — 228. ’) Ibidcm₁ с. 242. ⁴) Ibidem, с. с. 246-248. київських воевод сказано, що „октября въ 2 день, вѣдомо намъ, холопемъ твоимъ (царським), учинилось, что у гетмана Богдана Хмельницкого въ Чи- гиринѣ съ полковники и со всѣми начальными людьми былъ сеймъ". Про цей _псеЙмъ“ — раду старшини — казав воєводам батько генерального писаря Івана Виговського, Виговський Остап, „что гетманъ и писарь опасны твоего государева гнѣва и сумнѣваются добрѣ, чтобъ по прежнему не овладѣли ими ляхи, и для де того учинили сеймъ и съ сеймы всѣ полковники и ясаулы, и сотники межъ себя вѣрились: будетъ кто на нихъ наступитъ — и имъ всѣмъ заодно противу того стоять". Нові докладніші відомості про цю раду стар­шини дав воєводам київський наказний полковник Вас. Дворецький. За Його словами, на ній були посли волоські молдавські, семигородські, кримські „и учинили съ нимъ (Б. Хмельницьким — Л. О.) договоръ: кто на него гет­мана, наступитъ, и имъ ему помогать и всѣмъ заодно стоять, и въ томъ межъ себя вѣрились (тобто присягали — Л. О.) и писмами укрѣпились" ’). Значить, рада старшини в данім разі розглядала ряд важливих проблем зовнішньої політики. Іншим разом Остап Виговський казав московським посланцям Ф. Бутурлінові та В. Михайлову в травні·'!657 р., що р. 1656 посланці геть­манські на переговори Росії з Польщею доповідали про наслідки своєї участи в них гетьманові й полковникам. Цієї участи, як відомо, й не було, і гетьман так з цього розхвилювався, що „велѣлъ послать по всѣхъ полковниковъ на сеймъ". І далі — „и учинили о томъ раду, и на радѣ полковники гетману... (в намірі відступитися Московщини) отказали впрямь"...²).

На початку 1657 р.

У вересні р. 1657 російські посланці пропонували гетьманові Виговському: „ты бъ, Иванъ, будучи царскому величеству вѣрнымъ подданнымъ послужилъ: поговоря съ полковники и съ сотники и со всѣмъ Войскомъ Запо­рожскимъ, къ Свейскому королю послали отъ себя изъ Войска Запорож­ского людей знающихъ и о всѣхъ его королевскихъ неправдахъ велѣли объ­явить подлинно, и чтобъ онъ, Карлъ Густавъ король, вѣдая передъ царскимъ величествомъ свою неправду и вѣчному докончанью (мировій умові — Л. О.) нарушенье, поискалъ миру правдою и помирился по царского величества волѣ“ *).

У жовтні 1657 р. на раді старшини „Шведцкого де короля съ посланцы у нихъ укрѣпленось...: будетъ кто на нихъ Козаковъ наступитъ, и ему, Шведу, имъ помогать и съ ними заодно стоять"⁵). На тій самій раді довго дебату­вали про те, чи триматися далі спілки з Росією ^б). Все це — питання зовніш­ньої політики, що їх обмірковує й вирішує рада старшини. Питанням зо­внішньої політики була й пропозиція царської грамоти з 5 квітня 1658 р. гетьманові Виговському, щоб цей „собралъ... полковниковъ и иныхъ знаю­щихъ людей, и съ ними поговорилъ, и на чертежъ велѣлъ начертить, какъ

^,) А. Ю. и 3. P., т. Ill, с. с. SSl — S53. ’) Ibidem, с. с. 555 — 556. ’) В. Липинський,

Україна на переломі, с. 282. прим. 1. ♦) А. Ю. и 3. P., т. IV, с. 22. ^t) Ibldcm, с. 36.,

^e) Ibidem, с. с. 43 - 44.

•межъ нашими... Малые Росіи украинными городы съ Польскими корунными земли... учинить рубежъ"...¹).

Рада старшини в справах зовнішньої політики згадується у травні 1658 р. МирГОрОДСЬКИЙ МІЩанИН МИХ. КОЛИНИКІВ СВІДЧИВ, НІбИ КрИМСЬКИЙ XaH ПрОПО- нує військові запорозькому бути в його підданстві, „о томъ де была у гет­мана и у старшинъ рада"²). В липні 1658 р. київський російський воєвода боярин В. Шереметьев писав гетьманові Виговському, щоб він приїхав до Києва „для... великого государя дѣлъ и войсковыхъ, для договору, взявъ съ собою полковниковъ и иныхъ знатныхъ людей"...³). Отож міжнародні пе­реговори мав вести, на думку Шереметьева, гетьман не сам, а э радою старшини. В жовтні 1658 р. полковник 1в. Сербин свідчив у Києві, що „гетманъ де... учинилъ полковникомъ съѣздъ для рады въ Чигиринъ; и на радѣ де полковники говорили, чтобъ великого государя воеводамъ въ Черкаскихъ сородѣхъ не быть, a^zbb!Tb бы имъ полковникомъ по прежнему безъ воеводъ" ⁴). На той час це було питання політики зовнішньої.

У грудні 1658 р. сівський воєвода Куракін сповіщав Москву, що йому писали ніженський полковник Гр. Гуляницький, стародубський полковник Кир. Гуляницький та сотник глухівський Пил⁴. Уманець про повідомлення від гетьмана Виговського, що вони з'Шеремєтьєвим та Ромодановським „под Варвою учинили договор и на договорах многия полковники и старшины тебѣ, великому Государю, вѣру учинили, что им быть под твоею... рукою по прежнему в подданстве"^ь). У складі ради старшини, що виробила умови цього перемир’я, були полковники переяславський (Я. Сомко), чернігівський, ніженський та прилуцький „и сотники и иные черкасы" ^g), останні, мабуть, із полкової старшини і козаків значних. Того ж року була рада у Вигов- -ського з полковниками та осавулами — себто рада старшини — з приводу змін, що їх запровадив польський сойм у статтях Гадяцької умови⁷). Можна думати, що й Гадяцьку умову ухвалила рада старшини.

У травні 1659 р. черкашенин „виходецъ", казав кн. Куракінові, що „какъ де он был в Чигирине і слышел, что до него была рада у Выговского с полковники, что де будут ли они чинить войну с твоими Государя ратными людми или не будут? 1 полковники де Уманской да Белоцерковской сказали ему, Выговскому, что они болши того кровопролития чинить не учнут"⁶). Про аналогічну раду старшини в справах війни чи миру з Росією — це за часів Виговського було питання зовнішньої політики України-Гетьман- щини — оповідав у серпні 1659 р. кн. Трубецкому і виходець із україн­ського полону, московський стрілець, що в полоні перебував у м. Переяславі. В середині серпня приїхав із Чигирина козак Ів. Довгаль, що в нього пере­бував стрілець. Цей Довгаль казав: „какъ де он Івашко ныне былъ в Чиги-

’) Ibidem, Дод. до т. VlI₁ с 196. ⁱ) Ibidem, с. 228. ⁹) Ibicicm. Дод. до т. V, с. 313.

*) Ibidem, т. XV. с. 273. ^е) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 429. Бєлгородського стола Разряда л. 264. ^u) Ibidem, л. 15. ’) Пам. Київськ. ком. для 'розб. др. акт., т. 111, Від-

діл 3, с. с. 351 — 352. ^э) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 308 Прнкаэн. стола Разряда, л. 372. рине, — у ізмѣнника у Івашка Выговского с полковники была рада. І на раде де приговорили, чтоб им с великим Государемъ помиритца на время, для того чтоб великій Государь велѣл им выдать Гетмана Івана Безпалого да полков­ника Павла Енрѣмова, да и для того, что у них нынѣ в Нѣжине голод вели­кой, хлѣбных запасовъ у них никакихъ нѣт, і чтоб де имъ, помирясь, хлѣбомъ запастись із Государевыхъ городовъ. И хотѣл де Івашко Выговской со всѣми полковники із Чигирина быть в Переясловль августа къ 21 числу**... ’).

26 липня 1659 р. до Ів. Безпалого писала з пропозицією відступитися від Росії рада старшини гетьмана Виговського. Заклик підписали — наказний гетьман Гр. Гуляницький, генеральний обозний, 2 генеральних суддів та 10 пол­ковників²). У цім самім складі — опріч Гуляницького — вона звертається до кн. Трубецкого, пропонуючи розпочати переговори³). 5 лютого 1661 р. свідчив перед кн. Ромодановським „виходець** із польського полону, який пройшов через правобережні міста (це був „черкашенин** із Царевоборисова), що в Ю. Хмельницького були в Чигирині подольський та калницький пол­ковники і скаржилися^ на утиски поляків. А звідси: „полковники де поѣхалі в Черкаской город въ Смѣлой на раду иных полковников. І в Смѣлом де черкаския полковники всѣ на раде приговорили при нем Андрюшке: ляховъ, призвав на сю сторону Днепра къ Переяславлю, побить... И хотѣли итти Переясловлю с ляхи и козаками вскоре, какъ станет Днепръ'* ¹)_;

У листопаді 1663 р. гетьман Ів. Бруховецький сповіщав Москву, що король польський „в нынешнихъ времянѣх имѣл раду в Бѣлой Церкви с своими началными людми, с ызмѣнниками и с салтаномъ**, де розв’язували питання про війну з Росією^s). Ця звістка значить, що правобережна старшинська рада (бо поруч із польськими „начальными людми** засідали, мабуть, укра­їнські старшини — „ызмѣнники") брала участь у цій конференції. Такі конфе­ренції бували й пізніше. „18 дня августа (р. 1665) тотъ Іюда Опара со всею старшиною ѣздилъ того дня къ мурзамъ на совѣтъ** ^g).

У звістці про старшинську раду в лютому 1666 р. під Лисянкою є згадка про постанову, що в обставинах того часу була по суті постановою в спра­вах зовнішніх—вислати з Правобережної України польське військо: „Приго­ворили послать к королю Полскому Лысенского сотника Верещагу с това- рыщи 10 человѣкъ, чтобъ король войско свое ляхов и нѣмец и Серденева полку Козаков, которые в Малоросійских городѣх на той сторонѣ Днепра, велѣл всѣхъ вывесть в Полшу, потому что де с них емлют стацыю многую и налоги чинят великие, а великого Государя от ратных людей и сее сто­роны Днепра от казаков, которые им чинят досады, — не обороняют их. А им стацыі и хлѣба давать нечего, потому что уже три лѣта хлѣба не сѣ­яли. И что б их во всем в стародавных ихъ правахъ уволнить. А. они де всегда ево королевское повелѣние будутъ исполнять. И сей бы стороны

^,) Ibidem л. 514. ⁱ) А. Ю. и 3. P.. т. XV, се. 405—406. ') Ibidem, с. с. 413—416.

*) Древлехранилище РСФСР, Столб. № 315 Московськ. стола Разряда, л· 536. ⁶) Ibidcm..

Малор. Справи М-ва Злкорд. Справ, 1663 р.» № 12, л. 3. *) А· Ю. и 3. P., т. V.. с. 308.

Днепра городов з жители жити им в совѣтѣ ж, хотя де они и под высокой державною великого Государя рукою, для того что де имъ между собою вою- ючись надокучило. А будет де король ляхов и нѣмец и Серденева полку из Малоросійских городов не выведет и они де всѣ з женами и дѣтми, оставя городы и мѣста и домы свои, пойдут врознь, хто куды похочет^- ’)· Про цю раду в березні 1666 р. так писав гетьман Бруховецький: „февраля 20 дня подъ Лысянкою Дорошенко съ старшиною договоръ учинили, чтобъ ляхов, на Украйнѣ въ городѣхъ буду чихъ, въ Полшу всѣхъ выслать, а самимъ со всѣми Заднѣпрскими городами к хану Крымскому приклонитца" ²). Якщо Лівобережний гетьман тут правий (він міг мати інші відомості, але міг додати й від себе), то ця рада старшини говорила і про підданство Кримові.

5 січня 1668 р. — цей рік багатий на відомості про діяльність старшин­ських рад, і то здебільшого в справах міжнародньої політики — російський „стряпчій" В. Тяпкін писав до боярина Ордина-Нащокіна, що Григорій Доро­шенко, який мав для переговорів із ним приїхати до Переяслава, надіслав листа, „въ которомъ пишетъ, что братъ его гетманъ и вся рада старшины въ Переяславль ѣхать ему не велѣли"³), тобто ця рада не схотіла такі пере­говори провадити. 28 січня 1668 р. казав у Києві шляхтич Ян Сіножацький, „при немъ де Янѣ была рада у Дорошенка съ митрополитомъ Тукалским и съ Юраскомъ Хмельницкимъ и съ полковники, и со всею старшиною; а на той де радѣ были посланники отъ хана Крымского, да отъ епископа Меоодія чер­нецъ, а отъ гетмана Брюховецкого казакъ или какой знатной человѣкъ, того онъ довѣдатца не умѣлъ... И гетманъ де Дорошенко... со всею старшиною на радѣ положилъ и затвердили, что по обѣ стороны Днѣпра жителемъ быть в соединеніи и жить бы особно и давать дань Турскому царю и Крым­скому хану, также какъ Волоской князь платитъ, а чтобъ подъ рукою вели­кого государя и королевского величества отнюдь не бывать... Да на той же радѣ положили, что в Малороссійских де городѣхъ великого государя воеводъ и ратныхъ людей побить. А отъ Запорожскихъ де казаковъ посланники на той радѣ были жъ и Дорошенку присягу учинили, что всѣмъ Запорожцомъ быть подъ властью у Дорошенка¹* ‘).

Ця рада старшини у Дорошенка вирішила, таким чином, почати змагання за відокремлення обох Гетьманщин-Україн з-під Росії й Польщі та за спо­лучення їх в одне ціле під владою Туреччини. Цим постановам і зборам на правому березі відповідали постанови і збори ради старшини ліво­бічної. Під 1668 роком записує Самовидець: „на початку, о Богоявленіи э'ехалися усѣ полковники в Гадячое, и гетманъ Бруховецкій учинилъ раду с полковниками, судями и усею старшиною, и поприсягли себѣ, же юже конечно отступити от его царского величества и по орду слати и воеводъ и Москву з городовъ отсилати, албо з ними битися, ежели бы не уступили з городовъ; на що усс доброволке позволили усѣ обще” ’’). Що Самовидець

’) Додаток № 2. -j А. Ю. и 3. P., т. VI, с. 38. ⁵) Ibidem, с. 244. ⁴) Ibidem, т. VII, се. ЗО-. 31. ■’) Лѣтопись Самооидцт, с- 98. К. 1878.

пише тут правду, стверджує нам універсал гетьмана Бруховецького від 10 лютого 1668 р. до новгородського сотника, козаків та поспільства про те, як повстав, він супроти Росії: „не съ нашего единаго, но съ общего всей старшины войска Запорожского совѣту то учинилось" ’). І хоч у даль­шому універсалі, туди таки заадресованому, він висловлюється, що зробили це..мы не сами, но за згодною всее старшини и черни войска Запорож­ского радою"...*), то „чернь“ тут просто для прикраси. Що ухвалила повстання саме рада старшини, кажуть нам і свідчення таких добре поін­формованих інформаторів Москви, як протопоп Адамович і єпископ Методій. Перший у вересні 1668 р. так оповідав у Москві про початок повстання: „учинилъ (гетьман Бруховецький—Л. О.) съ полковники тайно раду; а на той де тайной радѣ были: Нѣжинской полковникъ Артемъ да Черниговской Иванъ Самойловъ, да Полтавской Костя Кублицкой, да Переяславской Митряшка Райча, да Миргородцкой Грицко Постоленко, да Прилуцкой Лазарь Гор­ленко, да Васка Дворецкой, да судьи Петрушка Забѣла да Пашка Живо- товской, да писарь войсковой Ѳеско Михайловъ и иные... А та де рада была у нихъ о томъ: какими бъ мѣрами тое измѣну ихъ почать"³). I епископ МетодіЙ у жовтні 1668 р. свідчив: „а край Малоросійской измѣнилъ от того — какъ Брюховецкой и старшина измѣнили, такъ и край весь измѣнилъ"

6 лютого 1668 р. в „увѣщательной грамотѣ" ім’ям царя гетьманові Бру-· ховецькому пишеться, що на Україну їде дворянин Желябужський із стат­тями умови з Польщею. Гетьманові пропонується, щоб „согласяся з Бого- молцемъ нашимъ (єпископом Методієм), гдѣ оберете быть сьѣзду с полков­ники и со всѣми с казацкими старшины, взяв в сердца свои Богоугодной совѣтъ, говорили і малодушных утвержали духом кротости"...⁵) „Сьѣзд" тут, очевидно, значив зустріч двох сторін, що умовляються — в даному разі геть­мана з Желябужським — таке значіння мав цей термін у тогочасній росій­ській дипломатичній мові — але в усякому разі на нім мала бути уся рада старшини, бо без її участи не визнавала Москва розв’язання цієї справи міжнародньої політики. Як відомо, така зустріч не відбулася.

У жовтні-листопаді 1668 р. оповідав у Києві шляхтич Ян Білкевич: „Доро­шенко сбиралъ всѣхъ полковниковъ и чинилъ о томъ раду многижды, чтобъ добити челомъ государю и послать о томъ пословъ. И полковники де всѣ ему въ томъ отказали, а приговорили, что однолично быть въ подданствѣ у Турского салтана... и закрѣпили душами своими подлинно, что имъ конечно у обоихъ великихъ государей въ подданствѣ не быть"^с). Знову отже рада старшини розв’язує питання зовнішнього положення Гетьманщини. 22 листо­пада 1668 р. при переговорах правобережної старшини, що була в Гадячому, з російським посланцем шляхтичем Бобровичем читали наказ од гетьмана Петра Дорошенка, що його, як зазначено, склав він „по совѣту старшины

’) А. Ю. и 3. P., т. VH, с. 39. ⁸) Ibidem, с. 40. ³) Ibidem, с. 90 *) Ibidem, с. 78.

Дренлсхраннлипіе РСФСР. Малор. Справи М-ва Зак. Справ. 1668 p.₁ № 5 л. 12.

η А. Ю. и 3. Р. т. VII, с. 104.

при мнѣ въ то время будучіе" *). У грудні 1668 р. посланець від епископа Лазаря Барановича доповідав у Москві, між іншим, про епізод (я про нього вже писав), що стався, як видно, на раді старшини у гетьмана Дорошенка: „и Турского де салтана посолъ всѣхъ порознь по одному человѣку роспра- шивалъ: всѣ ль хотятъ въ подданство и не принужденіемъ ли гетманскимъ? И вся де старшина послу сказали, что онѣ не принужденіемъ хотятъ быть въ подданствѣ у салтана, волею, а быть бы имъ в подданствѣ какъ Волохи и Мултяне"⁷).

Року 1669, січня 20 дня в листі Андрія Дорошенка — брата правобереж­ного гетьмана до харківського полковника Й до воєводи пишеться, що брат його вирішив бути „подъ рукою^- російського царя „зъ обрады всей стар­шины войска Запорожского" ³). В документі, що його я вже почасти цитував, київський полковник П. Хмельницький 6 лютого 1669 р. писав до наказного київського полковника К. Солонини:’ „до нас на час наэначоный людей зацъныхъ до рады присилайте, а меновите пана Михайла и пана Якова, доходя абы ся трактатъ (з турками? — Л. О.) войска Запорозского прислу- хали" ^,). В листі до гетьмана Многогрішного з ЗО липня 1669 р. гетьман М. Ханенко (це було в добу, коли на Україні були 3 гетьмани), писав, що Доро­шенко, „выправляючи себѣ вѣчное гетманство безъ изволенія и совѣта всѣхъ насъ, такъ сее стороны, какъ и тое стороны полковниковъ, подписавъ руку турскому салтану, добиваючись панства, въ подданство, такъ какъ Волохи и Мутьяне живутъ, Украйну поддалъ" ’) Ханенко обурився з того факту, що Дорошенко зробив це без ради старшини, якій — це знають і він і Много­грішний— належала компетенція ухвали таких важливих поворотів зовнішньої політики. Навряд чи правий тільки в даному разі він у своїх обвинувачен­нях. Дорошенко не менше за нього зважав на раду старшини і на радах старшинських 1668 р., як вище я згадував, якраз оформив і провів ухвалу про спілку з Туреччиною, і саме на умовах, аналогічних тому, „какъ Волохи и Мутьяне живуть".

За Величком, після того, як Дорошенко дістав повідомлення, що Много­грішного обрано на лівобережного гетьмана, він... „третой недѣли святого великого поста, зобравши въ Корсунь всю старшину свою тогобочную, чинилъ зъ оною раду: яковимъ би способомъ Многогрѣшного зъ сегобочного гет­манства низложити, а самому обоимъ Днепра сторонамъ гетманствовати. Урадилъ прето не иначе, тилко войною того намѣренія своего доказивати"⁶). Я не беруся обстоювати правдивість цієї звістки і добре знаю, що літопис Величка є далеко не певне джерело. Але тут залишається цікавим той факт, що й діяч першої половини XVIII ст. гадає, що факт зміни політики мав Дорошенко провести через раду старшини.

^,) ibidem, с. 115. ^,) Ibidem, с. 154. ⁱ) Ibidem, т. ѴШ, с. 35. ⁴J Древлехранилище РСФСР, Малор. под. акты, № 196. ⁶) А. Ю. и 3. P., т, IX, с. 43. *) Лѣтопись Величка, т. II. с. 222. К. 1851.

$. Збірнії· працъ Ком. аах.-рус. та ужр. ^πp∙??> а. Vlll.

Року 1670 подьячий із Москви Михайло СавіИ був на раді старшини у Многогрішного. Тут, між іншим, „полковники всѣ присягали и великого государя знамя цѣловали на томъ, что имъ ни на какіе непріятельскіе пре­лести не склонятись"... На раді цій була промова гетьмана Многогрішного про те, іцо він має намір непохитно лишатися підданцем Росії ^,)∙ В січні

1671 р. в Малоросійському приказі в Москві колишній компанійський гетьмана Дорошенка полковник І. Шульга оповідав, що „в ныиешнемъ де во 179-м году в ноябрѣ месяце въ 19 числѣ (тобто це було в листопаді 1670 р., бо тоді з росіян рік починався з вересня) он Дорошенко и полковники і вся стар­шина присягу меж себя учинили на томъ, что имъ всѣмъ в вѣчномъ подданствѣ быти у Турского салтана"... ²). Отже питання про залежність від Туреччини. й далі лишалося на порядку денному правобережних старшинських рад.

Стояло воно на Правобережжі і на початку 1672 р.³). На початку 1672 р., чи скорше в кінці 1671 р., на Лівобережжі розглядали питання про північний кордон Лівобережної Гетьманщини, суперечки з Литвою за кордон по р. Сож. Отож Многогрішний писав, що „сие однако не из моея самого воли, токмо от господъ генералныя войсковые старшины и всѣхъ полковъ (мабуть „пол­ковниковъ" чи „всехъ полковъ старшины" — Л. О.) нынѣ на сьѣзде Рожества Христова в Батуринѣ будучихъ вышло постановленіе дабы есмы... по Сож реку боронили..." *)· ∣ пізніше, виправдуючись 14 квітня 1672 р. в Москві в Посольському Приказі від обвинувачень, Многогрішний твердив, що кордон по Сожу „заѣхалъ" він „по совѣту всѣхъ началныхъ людей"⁵).

Того ж таки 1672 р. (мабуть на Великдень) була на Лівобережній Укра­їні „рада о томъ, чтобъ всѣ Малоросійскіе жители и посполитые люди жили подъ высокодержавною великого государя, его царского величества, рукою въ подданствѣ по прежнему, безо всякіе шатости, въ тишинѣ и въ по­коѣ, а ни на какіе Дорошенковы прелести не склонялись¹*...⁶). Значить, ця рада ухвалила попередню політику виконавчої влади в справах політики зовнішньої.

Є кілька відомостей про раду на Правобережжі, що була на Різдво

1672 р. (і мабуть на початку 1673 р.). Всі вони кажуть за те, що на цій раді старшинській стояли питання міжнародньої політики. Роду 1673 лютого 14 дня Київському воєводі кн. Ю. Трубецькому міщанин Тиміш Ткач казав: „И Пет­рушка (це значить гетьман Дорошенко — Л. О.) де и полковники всѣ и ка­зацкая старшина турскому султану крестъ цѣловали, что имъ быть у него въ вѣчномъ подданствѣ. А приводилъ де ихъ ко кресту Іосифъ митрополитъ Тукалской. А до кресного цѣлованья Дорошенокъ полковниковъ и старшину спрашивалъ, у кого они хотятъ быть въ поданствѣ, у Московского ли вели­кого государя царя или у королевского величества"... „А учиня де вѣру полковники и старшина и митрополитъ Тукалской разъѣхались изъ Чигирина

^,) А. Юн 3. P., т. IX, с. с. 186 — 187 ³) Дрсвлеіранилнщс РСФСР, Кн. К» 9 Малор.

Приказа, л. 343. ³) А. Ю. и 3. P., т. IX, с. 640. ⁴) Рукописи Судіенка, № 97, ч. П, с. 446.

') А. Ю. и 3. P., т. IX, с. 761. ^β) Ibidem, с. 851.

кто гдѣ живетъ" ^,)∙ Інша звістка: 28 лютого 1673 р. „греченинъ" Павло Ро­станов, сповідаючи про побачення з канівським полковником Лизогубом, переказував його, Лизогуба, слова: „А послѣ де Рожества Христова у него Дорошенка съ полковники и со всею старшиною была рада, и на той радѣ онъ Дорошенко говорилъ: весна приходитъ, а слухъ носитца, что царское величество со всѣми силами будетъ на Украйну нигдѣ индѣ, толко на нихъ свои царского величества рати прысылати, и чтобъ они полковники и стар­шина поставили на мѣрѣ, при комъ имъ держатца и какъ поступать съ тур­скимъ салтаномъ, о всемъ бы о томъ переговоря, ему Дорошенку сказали.— И полковники и вся старшина приговорили отъ турского салтана не отста­вать, потому что нынѣ кромѣ турского салтана дѣтца имъ негдѣ... На томъ и присягу учинили"*). Влітку 1673 р.—7 липня гетьман Самойлович писав лист до царя, де повідомляв: „вѣдомо мнѣ учинилось о томъ съ тое стороны Днѣпра, что Дорошенко передъ пріѣздомъ... владыки Лвовского въ Чигиринѣ (мав) такову раду, что хотя съ королевскимъ величествомъ чрезъ того вла­дыку Шумлянского о склонности будто къ королевскому величеству, будто съ подданствомъ договаривати имѣетъ"³).

У.лютому 1674 р. посланець Самойловича, канцелярист Ів. Биховець казав у Приказі „Малые Росіи": „у Дорошенка де была рада послѣ Рожде­ства Христова, а на той радѣ были всѣ полковники; и Дорошенко де объ­являлъ полковникомъ Турского салтана листъ... И тѣмъ де листомъ онъ Дорошенко полковниковъ и всѣхъ посполитыхъ людей обнадеживалъ, а обна- дежа ихъ, выходилъ изъ той свѣтлицы вонъ. И полковники межъ собою совѣтовали, и усовѣтовали, что имъ лучше быть до времени въ дружбѣ съ Татары, а съ Поляки де быть въ совѣтѣ отговорили, потому что ихъ бо­ронить и самимъ стоять на веснѣ противъ Турка не возмогутъ. И объявя ему, Дорошенку, полковники тое раду, розъѣхались по полкамъ... А на той де радѣ былъ Каневского полку писарь Михайло Булавка** (він мабуть і опо­відав про раду) ^l).

Улітку 1674 р. була рада старшини в справах зовнішньої політики і на Україні Лівобережній. 2 серпня 1674 р. в листі до А. Матвеева А. Каран- деев писав, що „сказывалъ, государь, мнѣ протопопъ что... у гетмана съ пол­ковники была рада, съ какимъ намѣреніемъ промыслъ чинить надъ Дорошен- комъ и надо владѣніемъ городовъ его. И старшина, государь, гетману обѣ- щалася, что со всякимъ усердіемъ рады Богу и великому государю служить, толко бы этихъ городовъ пожаловалъ царское величество не отдалъ ихъ въ подданство къ королевскому величеству" ⁵).

У грудні 1675 р. посланець П. Дорошенка Ів. Сенкієвич казав, що „у Турского де салтана въ подданствѣ и съ Крымскимъ ханомъ въ дружбѣ былъ онъ, и санжаки турскіе принялъ (тобто клейноди від турецького сул-

^,) ibidem, т. XI. с. с. 152 — 153. ²) Ibidem, с. 166. Див. також с. 180. ⁵) Ibidem, с. 284.

⁴) Ibidem, с. с. 377 — 378. ⁱ) Ibidem, с. 568.

тана— Л. О.) съ общіе рады всей старшины"¹). Посланець Дорошенків казав правду, бо в попереднім викладі я занотував був кілька відомостей про ради старшини на Правобережній Україні, що обмірковували про спілку з Туреччиною. Є ще звістка про раду в справах зовнішньої політики у До­рошенка. Про це 20 грудня 1675 р. оповідав у Москві той самий Сенкіе- вич:... „Дорошенко, собравъ всю старшину чинилъ раду, у которого вели­кого государя — у царского величества или у королевского величества полского быть имъ въ подданствѣ. И старшина де на той радѣ у великого государя, у его царского величества, въ подданствѣ быть не хотѣли, а пожалѣли обо­роны Турской и Крымской²).

Наступного року скінчилося гетьманування Дорошенкове. За кілька років скінчився й бурхливий період „Руїни", що його головнішим і яскравішим репрезентантом був цей гетьман. На втихомиреній Україні скінчилася доба „шатостей" „черкасъ", почалися спокійні роки гетьманування Самойловича й Мазепи. В цей час поволі зменшувалася можливість для Гетьманщини та її влади зноситися з чужоземними державами, опріч зносин із сюзереном — Мос­ковським царем. Але й ці зносини стали ординарніш! і простіші. І в цей період не так помітна діяльність ради старшини в зовнішній політиці, її увагу забирають тепер справи внутрішньої політики й зокрема справи фінансові. Але про них—на своїм місці.

Тут відзначу таку діяльність ради старшинської за Мазепи в справах зовнішньої політики. 24 січня 1704 р. гетьман Мазепа писав до Москви, що до нього приїхали на Різдво (час старшинських з’їздів) із Правобережжя Самусь та Іскра. Вони привезли Самусеві клейноди Й просили помирити їх у спірних землях. Мазепа питався їх про причини приїзду—„тогда отвѣто- вали мнѣ на то, — пише гетьман, — что приѣхали де мы какъ празником нынѣшнимъ поздравити вашу милость, какъ и просити о том, дабы есмы могли со всѣмъ войскомъ нашимъ таму сторони (прогалина) в протекцыи Государской и обороне Гетманской пребывати" (для цього мабуть і привезли гетьманські Самусеві клейноди). Цю справу, дипломатичну і вельми складну на той час, бо правобережні козацькі полки de jure залежали від Польщі, разом із тим визнавали „протекцию Государскую и оборону Гетманскую", a de facto раз-у-раз провадили цілком незалежну політику, — цю справу Ма­зепа розглядав не сам, але із старшиною — „при нѣкоторых регименту моего полковниках, под тотъ часъ прилучившихся, и при знатном товарстве"³).

Рада старшини ще виступає в ролі регулятора зовнішніх справ і політики Гетьманщини під час „факціи", а потім повстання Мазепи. Отже року 1707 єзуїт Заленський, що приїхав від польського короля Ст. Лещинського, казав генеральному писареві П. Орликові „что онъ, вѣдая о эъѣэдѣ въ дни сіе празничные полковниковъ и старшинъ съ повѣншованемъ гетмана, нарочно на тотъ зъѣэдъ до Батурина поспѣшалъ, дабы моглъ унѣверсалъ Станислава,

^,) IbJdcm_l т. XII₁ с. 375. *) Ibidem. ^a) Древлехранилище РСФСР, Кн. № 95 Мвлор.

Приказа (а пошкоджених иенумсроваких аркушів).

до цѣлой Украйны выданы#, а чрезъ его присланый, всѣмъ объявить и сло­весно всякими волностями и королевскимъ призрѣніемъ и милостію ассеку- ровать" ^,)∙ Це значить, що в Польщі знали, що таку важливу справу, як зміна зверхности царя російського на короля шведського чи польського за україн­ським правом і практикою мала вирішити рада старшини. Тільки ж під час приїзду Заленського гетьман уважав, що зарано ставити це питання на її розгляд. У всякому разі мала цю справу вирішити рада старшини· Ще неза­довго перед тим, як група Мазепи перейшла до шведів, Орлик, за його сло­вами, гадав, „что онъ Мазепа, не мѣючи о той своей факціи жадного согласія съ старшиною енералною и полковниками, не можетъ самъ безъ нихъ и безъ войска одноею своею головою явственно царскому величеству измѣнить"^[14]). Справу мали розв’язати за згодою членів старшинської ради. От чому Ор­лик згодом побачив, що та „факція можетъ по времени укрѣпитца и свое воспріять совершенство, когда енеральная старшина и полковники начали уже приступать къ единомыслію"^{[15] [16] [17]). Я вже наводив свідчення Орликове, що за головних ініціяторів переходу до шведів були генеральний обозний Ломиков- ський та миргородський, лубенський і прилуцький полковники, що „до той его (Мазепи — Л. О.) факціи... присовокупилися яко первѣйшій и началнѣшіи въ Войску Запорожскомъ особы"... *). Отож універсали Карла XlI в 1708 p._r де він запевняв українців, що Мазепа вирішив пристати до нього за „...уста- внчнымъ прошеніемъ и побудкою первенствующихъ въ народѣ семъ**...$), як видно, цілком правдиві.}

Після переходу до шведів у Бахмачу, можна думати, відбулася старшин­ська рада, що цілком оформила його. Тут Мазепа „першъ самъ публичне на Евенгеліи святомъ присяглъ предъ всѣми енералною старшиною, полков­никами, сотниками и знатнымъ товариствомъ, что онъ не для приватной своей пользы, но для общего добра цѣлой отчизны и Войска Запорожского при­нялъ протекцію короля Шведского; потомъ всѣмъ енералной старшинѣ, пол­ковникомъ и сотникомъ и всему знатному товариству казалъ присягти на вѣрность къ себѣ и на тую жъ короля Швецкого протекцію" ⁶).

Саме цю раду міг мати на увазі гетьман Мазепа у своєму листі з ЗО жовтня 1708 р. до Скоропадського, де, пропонуючи йому покинути російську „протекцію", гетьман каже, що „удалисмося за согласіемъ и общимъ з па­нами Енералними особами, полковниками и всею войска Запорожского стар­шиною постановленемъ" до боку, шведського ⁷).

У цікавому й цінному документі—„Виводі прав України" (Dlduction des droits de !’Ukraine) гетьмана-еміґранта ∏. Орлика більшість розділів, що мають на увазі порядки попередніх часів, як я вказував у першій частині цієї праці, в монографії про генеральну раду, скорше стосуються · до генеральної ради України. Але інше можна сказати про артикули 7 та 8. У першому з них Орлик каже: _nLe prince Mazepa et les Etats, de !’Ukraine us⅛rent ainsi Гап 1708 de Ieur pouvoir pour se metre en Possession de se qui Ieur appartenoit^{u 1})∙ В даному разі les Etats не є генеральна рада, бо її, як відомо, при пере* ході Мазепи до шведів не було. Лишається думати, що міг під цим Орлик розуміти саме раду старшини, яка справді це питання обмірковувала. У розділі 8 Орлик подає витяги з умови України з Карлом. У ній. є такі вказівки на „Стани": а) шведчина даватиме своє військо на допомогу Україні,,Iorsque Elle eu sera recherchee par Ie Prince et les Etatsf^{i 7}) b).,Le prince et les Etats de !’Ukraine seront Conservez et maintenus en vertu du Droit, dont ils ont joui jusqu’a prdsent dans toute Tetendue de la Principaute et des parties, qui у sont annexes"³). Після смерти гетьмана Мазепи „1а Iiberte sera conser- vee aux Etats de !'Ukraine Conformement a Ieur Droits et Anciens Loise^u ’)· Князь і Стани для забезпечення умови мають передати шведському військові міста Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяче на час війни^:). Цю умову, якщо вона справді була, могла виробити тільки рада старшини. Можливо, що це було на тих самих зборах під Бахмачем, що про них я допіру згадував. Під.Станами" в ній знову таки, як видно, розуміють раду старшини. Адже діяльність генеральних рад за Мазепи занепадає; неймовірно, щоб тут він прагнув її відновити. А що складала умову рада старшини, то саме вона давала зобов'язання (передати кілька міст шведам) і просила Гарантій. Раду генеральну не відновлювали навіть р. 1710 в так званій „Бендерській умові", де хоч і казали про.генеральні ради" і їхні права, але розуміли під цим раду старшини. Отож року 1708 виробити умову із шведами могла лише рада старшини.

Це можна сказати про факти міжнародніх справ.що стояли в другій по­ловині XVlI ст. на розгляді старшинських рад. В усякім разі розглядали, обмірковували та ухвалювали справи зовнішньої політики країни на радах старшини так часто, що можна з певністю твердити, що в певні періоди такі факти незмінно повторювалися, що саме рада старшини закликана була до цієї ролі. Ця роля її зникає, чи сильно обмежується і залишається лише для вузької категорії справ після повстання Мазепи.

Тісно, зв’язані з цією компетенцією'’ради приймання й авдієнції чужоземних посольств. Але тут у кожнім конкретнім випадку важко тепер виявити з чим саме ми тут маємо діло: з урочистим прийманням посланців на засіданні ради старшини чи просто з присутністю членів старшинської ради — вищої укра-

’) „Князь (чи господар —Я. О.) Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р., щоби знову заволодіти тим, що їм належало" (переклад 1. Борщака). *) „Коли помочі цієї проси­тимуть князь і Стани*. ³).Князь і Стани України, згідно в правом, яким досі користува­лися, будуть заховані і вдержакі на всім просторі князівства і частин прилучених до нього*.

*) „Стани України заховають всі вольности згідно з своїми правами та стародавніми законами*. ⁱI Стара Україна, 1925, кн. І — JI₁ с. с. 5 — 9.,.Вивід прав України" П. Орлика, под. Іл. Борщок

їпської старшини на авдієнціях у гетьмана, як близьких до нього людей і як носіїв державних урядів.

Ось кілька таких приймань. 12 жовтня 1650 р. приймали російського посла В. Унковського; при цьому „по обѣ стороны гетмана стояли ближніе его люди: писарь Иванъ Остаповъ сынъ Выговской; войсковые есаулы: Ми­хайло Мчюченко, Демко Михайловъ, обозной Ѳедоръ Коробка, полковникъ Ѳедоръ Вешнякъ, наказной полковникъ Иляшъ, Чигиринской ясаулъ Ондрѣй, атаманъ городовой Олексѣй"...’). 7 жовтня 1677 р. стольника В. Тяпкіна та подьячого С. Часовнікова приймав гетьман Самойлович. Гетьман, приві­тавшись із ними, „сѣлъ съ ними вмѣстѣ за столомъ, а старшина его всѣ въ ту пору стояли. И посидя немного, говорилъ Василей гетману, чтобъ онъ не належащимъ особамъ велѣлъ уступить для великого государя... дѣлъ, которые онъ Василей ему гетману долженъ объявить^{- 2}). Оцей випадок може говорити за те, що малося викласти справу на засіданні ради старшини і для цього треба було вийти „не належащимъ особамъ", тобто тим, що не належали до неї. А втім, казати за це можна тільки гіпотетично. Трохи стверджує'цю мою думку такий факт. У червні 1661 р. до наказного гетьмана Я. Сомка наді­слано „стряпчаго" В. Строева. У своєму звіті цей між іншим писав, що „наказной гетманъ Екимъ Comko прислалъ ко мнѣ Василью писаря своего Михайла Яковлева, чтобъ мнѣ Василью у него гетмана тотъ день не быть, потому что вся старшина роэъѣхалась"³). Таким чином, гетьман не хотів і, як видно, не міг сам вести переговори з царським посланцем, а мав це робити з старшиною, тобто на раді старшини.

І російська влада і російські посланці знали про це й інколи спеціяльно вимагали, щоб доповідь чи промову їхню вислухали на раді старшини. Я вже наводив одну таку звістку з іншого приводу, але її парт тут повторити. Це — в наказі, що його у грудні 1658 р. дано посланцеві до гетьмана Вигов- ського майорові Гр. Булгакову, щоб царську грамоту дати гетьманові тільки тоді: „какъ сберетца обозный, и судьи, и полковники, и сотники, и ясаулы, и старшина и войско... И къ одному гетману не ходить"⁴)· Мова, як я вже зазначав, мовиться тут про старшинську раду, а не про генеральну, бо гене­ральну скликати було не просто і не легко, та й не стали б її скликати для приїзду кожного, що приїхав, посланця: їх бо тоді приїздило чимало. Бул­гаков дійсно виконав вимогу наказа. У своєму звіті — „статейномъ спискѣ" він зазначає, що „приставу (тобто приставленій до нього особі — Л. О.) гово­рено, чтобъ онъ гетману сказалъ, что присланы они отъ великого государя грамотою, и ту великого государя грамоту велѣно отдать гетману при обоз­ном, и при судьяхъ, и при полковникахъ и при всемъ войскѣ Запорожскомъ, и чтобъ гетманъ велѣлъ имъ быть у себя не замотчавъ, и велѣлъ бы гет­манъ, въ то время, какъ имъ быть съ грамотою, всѣмъ съѣхатца". Бажання посланцеве виконали і його прийняли гетьман і старшина ⁵).

‘) А. Ю. и 3. P., Дод. до т. VIII, с. 344. -') Jbidem₁ т. XIlI₁ с. 322. ») Ibidem, т. V,

•с. 73. ⁴) Ibidem, Дод. т. VII, «.с. 262 - 263. ⁴) Ibidem, с. 269.

За Дорошенка є цілком виразна вказівка, що приймання (а також і на­діслання) посланців є функція не самого гетьмана, а ради старшини. Про це можна довідатися з листа правобережної старшини до запорозців з приводу Острозької Комісії, датованого 22 лютого 1671 р. Це був лист від ради стар­шини в Корсуні, де, „ту, tedy wszystka Starszyzna z Radnym towarzystwem z umyslu Zjechalismy siς tu do Korsunia dla tego, zebysmy te pisma Icrolewskie wyczytali і komissyq wasz^ Ostrogsk⅞ zrozumieli^α ’)· ∏^a обвинувачення, що їх висував супроти Дорошенка король польський та Запоріжжя, — в тому, що він приймає та надсилає без відому війська посланців до короля,—старшина відповідає: „cokolwiek 1. P. Hetman czyni, to wszystko czyni za wiadomosciq і radq nasz3 і niczego zgola przed nami nie tai“ ²)∙ Вказівка ця є цілком виразна Й категорична.

У ній між іншим мова мовиться й за надіслання посланців. Такі делегації раз-у-раз надсилано. Залежні від Росії, від Польщі, від Туреччини різні частини України в різні періоди цієї доби раз-у-раз відраджували такі деле­гації, що обговорювали, виясняли й розв’язували з сюзеренною владою багато важливих політичних питань. Є підстави думати, що найчастіше — у важли­віших, певна річ, політичних справах — таких посланців відряджала рада старшини.

Отож у наведеній вище звістці про проектовану в жовтні 1650 р. раду старшини мала вона з’ясувати „кого послать на сеймъ въ Полшу пословъ и о чемъ на сеймъ послать*...^э). А перед тим на з’їзді в Києві рада стар­шини делегує посланців до Польщі та до Москви королемъ докончанья всякого доброго дѣла не будетъ; и о томъ де мнѣ учинить и посланцовъ и чертежъ послать и о службѣ сказать одному безъ войсковое рады не умѣть; будетъ де у насъ о томъ рада, а съ рады что приговорятъ” ⁵). Усе говорить за те,

^,) Ambr. Grabowsk i_l Ojczyste spominki, т. II, с. с. 303 — 305. Кч. 1845. „Тоді ми — вся старшина з радним товариством спеціяльно з’їхали ся сюди до Корсуия для того, щоб прочи­тати оті листи королівські та зрозуміти вашу Острозьку Комісію". ’) Ibidem, „Чого тільки не робить оан гетьман, то все робить за відомом і радою нашою і зовсім нічого перед нами не затаює*. ^,) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. ѴШ, с. 355. ⁴) Акад. М. Г рушевський, Історія.

Україии-Руси, т. ЇХ, ч. I₁ с. 41 — 42. ^t,) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VII, с. 235.

що це мала бути рада старшини — раду генеральну стали після Б. Хмель­ницького скликати зрідка й здебільшого тільки для обрання нового гетьмана.

Обрати посланців у даному разі мали також із членів ради старшини — з полковників. Можна думати, що взагалі у важливіші посольства рада стар­шини відряджала своїх членів. У розділі 6 статтів, що їх 23 грудня 1659 р. подали в Москві посланці гетьмана Ю. Хмельницького Одинець, Дорошенко та інші, є прохання, щоб були на майбутніх переговорах Росії з Польщею представники від Війська Запорозького — України. Царь „быти изволилъ дву и тремъ человѣкомъ добрымъ, опрочѣ совѣтниковъ Ивашка Выгов- ского“ *)· Оці радники Виговського — не могли бути, як я вже вище вказу­вав, за умовою 1659 р. і в раді старшини. Можливо, що московський уряд не тільки відводив тут небажані кандидатури, але й стежив за тим, щоб це були люди „добрі", тобто повноправні і політично- впливові на Україні, якими Й були члени ради старшини.

Ще випадки надіслання посланців із ради старшини. Посланців до Польщі Максима Булигу та Павла Красина 1661 р. делегував Ю. Хмель­ницький _nz Starszynq naradziwsczy" ²). 28 червня 1664 р. рада старшини дає також інструкцію посланцям до Польщі;⁸). У квітні 1671 р. гетьман Много­грішний писав цареві, що уповноважених і посланців на переговори Росії з Польщею, „какъ подасть богъ дождатца Свѣтлого тридневного Христа Спасителя Воскресенья, во время сьѣэду полковников і всей старшины вой­сковой, посовѣтовав" оберуть⁴)· А 22 травня 1671 р. гетьман уже повідом­ляв, що „нынѣ по совѣту обрали полковника Киевского Костянтина Соло­нину и иных товарыщевъ годныхъ, которых (мабуть „которым¹* — Л. О.) назна­чимъ тот путь до Указу вашего царского пресвѣтлого величества, когда имъ итти"^$). В січні наступного 1672 р. той самий Многогрішний сповіщав Москву, що.,скоро по скончаніи на тотъ часъ в Батуринѣ рады и всякого постановленія... обрали себѣ, промежду собою на Комисію и назначили, и, в ынструкцыю написавъ, преж комисаровъ наших до Вашего Царского Пре­свѣтлого Величества ту инструкцию послали**^б). Тут також цілком ясно зазначено, що представників — „комісарів" обрано на раді старшини.

Року 1681 генерального суддю М. Вуяхевича делеговано до Москви „съ нынешняго съѣзду нашего, по общему нашему гетмана, старшинъ, пол­ковниковъ и всего войска Запорожского совѣту" ’).

Це все про практику, про конкретні випадки ставлення справ зовнішньої політики на радах старшини. Правильне повторення цієї функції в певні періоди доводить існування звичавво-правної форми, що — саме тут ста­вили це питання. Але чи знав цю функцію ради старшини закон писаний?

^,) ibidem, т. V, с. 4. ’) „Порадившись іа старшиною*’ — Пем. Ком. для рааб. др. актовъ,

т. IV, 3, с. 109. Вид. 1859. ’) Ibidem, с. с. 149—151. ⁴J Древлехранилище РСФСР,

Кн. № 9 Малор. Прикола, л. 873. ⁶) Додаток № 5. ^β) Рукописи Судівнка, № 97, т. II,

с. с. 407- 408. ’) Ibidem, № 97, ч. V. с. 45.

У 3-му артикулі Жердевських статтів 1659 р. написано, що „безъ вѣдома гетманскаго и всей старшины, также подписи руки гетманской и при- тисненя печати войсковой, листа жадныі у его царского величества приймы- ваны быти не мѣють, зъ Войска Запорожского присланіе* ^,)∙ Вираз „и всей старшины" свідчить, на мою думку, що листи мали йти від гетьмана й ради старшини, а не від приватних осіб. Але Жердевські статті санкції не здо­були і законом писаним для Гетьманщини не стали; в ухвалених же замість них статтях Переяславських 1659 р. цього артикулу немає.

У розділі 5 статтів, що їх надіслала рада старшины в травні 1672 р.' до Москви і що по суті є проект статтів — умов при проектованім обранні нового гетьмана, сказано: „Безъ воли и указа великого государя нашего, его царского пресвітлого величества, гетманъ къ постороннимъ монархомъ и къ инымъ государямъ, безъ насъ старшихъ совѣту писать, а особо и за устными не дерзалъ ссылатись ссылками, его царскому величеству докладываемъ" *¹). Ця фіксація прав ради старшини — це вона розуміється під виразом „насъ старшихъ совѣту" — внесена була і в статті 1672 р. В арти­кулі 4 їх читаємо: „Великому жъ Государю Его Царскому Величеству они жъ енеральная старшина, обозный и судьи, и писарь, и все войско Запорожское били челомъ, чтобъ тотъ же новообраный гетманъ, безъ указа Великого Государя его Царского Величества и безъ совѣта ихъ старшинъ, къ постороннимъ монархамъ и къ инымъ государямъ и ни къ кому, а наипаче къ Дорошенку, ни о чемъ не писалъ и съ изустными своими ссылками ссылатись не дерзалъ. И вели­кій Государь Его Царское Величество къ той статьѣ указалъ быть по ихъ же челобитью"³). Основа цієї статті та сама,. що й у проекті ради.старшини. Але додано в ній підкреслення, що найбільше забороняється писати до геть­мана Дорошенка, адже саме листування з Дорошенком було за причину (скорше, мабуть, за одну з причинъ) падіння попереднього гетьмана — Д. Многогрішного.

У дальших статтях із Росією ця фіксація прав ради старшини в галузі зовнішньої політики випадає. Про неї говорить 1710 р. стаття 6 Бендерської умови при обранні Орлика. В ній сказано: „если бы якіе письма приклю­чалися зъ заграничныхъ посторонныхъ Панствъ, до Ясновельможного Гетмана орлинованные, теды оные маетъ Его Вельможность Енеральной Старшинѣ объявити и отвѣты, якіе отписуоатимуться, освѣдчати, не утаюваючи предъ ними жадныхъ кореспонденцій листовныхъ, найбарзѣй заграничныхъ и тыхъ, якіе могутъ цѣлости отчистой и добру посполитому вредити" *)· Ця умова ще повніше й рішучіше обумовлює права ради старшини щодо зовнішньо-полі­тичних справ. Вона говорить лише за генеральну старшину, бо перед тим у ній зазначено, що справи, які треба негайно розв'язати, має гетьман роз­в’язувати „зъ обрадою Енеральной Старшины"ⁱ). А певна річ, що справи міжнародних стосунків здебільшого потребують спішного розгляду. От чому

’) А. Ю. и 3. P., т. IV, с. 256. Ibidem, т. IX, с. с. 854—855. ³) Собр. Госуд

Грам, и Догов., τ., IV, с. 272. «) Д. Бантышъ-Каменсхій, Источники..·, ч. II. с. 249.

^,) Ibirlem.

умова 1710 р. відносить їх до малого складу ради старшинської, складу з генеральної старшини.

Так було в Бендерах. На Україні ж у цей час гетьманував Скоропадський. Цей гетьман керував країною за допомогою й під контролем російського представника при ньому. В артикулі 3 статтів, що їх дав у липні 1709 р. цар Петро І першому такому представникові — стольникові Андрієві Ізмай- лову — сказано: „ежели когда къ Господину Гетману Скоропадскому будутъ пріѣзжать изъ которыхъ Государствъ и земель какіе посланцы съ письмами, тогда принимать тѣхъ посланцовъ и письма ихъ ему, Ближнему Стольнику, съ нимъ, Гетманомъ, обіце, и тѣ письма переписавъ присылать къ Великому Государю, какъ о томъ въ данныхъ Статьяхъ прежнимъ Гетманомъ, Богдану Хмельницкому въ 9, Ивану Самойлову въ 4 (статьяхъ) написано, и тѣмъ посланцомъ на тѣ ихъ письма безъ совѣту его никакихъ отвѣтовъ не давать и отъ себя никуды, безъ Указу Великого Государя и не списався, не посы­лать. А которые дѣла не требуютъ скорого отвѣту, и о томъ описыватца, а присланныхъ до указу задержать'*^,). Цей артикул Гарантує права росій­ського представника при гетьмані, права участи в розгляді справ, що сто­суються до зовнішньої політики. Але в ньому жадного вже слова й жадного натяку немає на участь ради старшини в розгляді цих справ.

У розділі 19 „Рѣшительныхъ Пунктовъ** 1728 року написано: „Когда же изъ сосѣдственныхъ Крымскихъ, Польскихъ городовъ или мѣстъ отъ тамош­нихъ управителей будутъ письма и присылыцики о дѣлахъ пограничныхъ, ссорныхъ въ земляхъ, въ отгонѣ лошадей и скота и подобныхъ тому между подданными: и о такихъ дѣлахъ письма указалъ Его Императорское Вели­чество принимать и присыльныхъ къ себѣ долущать Гетману, при присутствіи, кто при немъ будетъ (тут мають на увазі також представника від центральної влади —.4. О. ) и съ общого совѣта отвѣты чинить и расправы по тѣмъ жалобамъ дѣлать, как пристойно, и о чемъ надлежитъ для извѣстія доносить въ Коллегію Иностранныхъ дѣлъ**^г). У цій дуже вже вузькій компетенції української влади щодо зовнішньої політики теж зафіксовано права резидента російської влади. Але збуджує сумнів вираз „съ общого совѣта**; можливо, що тут мали на увазі представника при гетьмані, можливо, що й раду стар­шини. На мій погляд, — імовірніше перше.

Щоб закінчити цей розділ, треба сказати про те, чим різнилася й відмі­нялася ця компетенція ради старшини від аналогічної компетенції генеральної ради. Читач, обізнаний із моїм дослідом про генеральну раду, певно пам’ятатиме, що й там є розділ, присвячений компетенції цього інституту в галузі зносин з іншими державами та справ зовнішньої політики взагалі. Точно принци- ципово визначити, чим різнилася компетенція тої й тої ради, — важко. Все бо залежало від конкретних обставин життя Й історії України та положення уста­нов генеральної й старшинської ради в цьому житті й цій історії. Що далі

^,) Ibidem, с. 228. ^,) П. С. Законовъ (1-е), т. ѴШ, с. 81. підупадав ступнево політичний вплив і значіння генеральних рад, що рідше й рідше їх скликали, то ця компетенція все повніше й ширше переходила до ради старшини. Звичайно, мова мовиться тут про добу перед Скоропадським,, бо після повстання Мазепи саме державно-політичне становище України-Гетьман- щини не дозволяло вже ставити так! справи на будь-якому місцевому інституті.

Тільки приблизно можна сказати, що справи зовнішньої політики, що стояли перед генеральними радами, були важливіші й відповідальній^). Але в цій галузі були такі справи, що постійно стояли саме перед гене­ральною радою, виразно становлячи її право й функцію. Це було ухвалення статтів, що про них умовлялася Україна-Гетьманщина з владою сюзеренною — російською чи польською. Ці статті завсіди ухвалювано на генеральних радах. Лише як вийняток статті цих умов вироблювано й ухвалювано на ра­дах старшини. Так, слід думати, було з Гадяцькими пактами. Два рази це було за Бруховецького. Першого разу це було в листопаді 1663 р.. З Москви надіслали уповноважених до гетьмана Бруховецького скласти нову умову — думного дяка Д. Башмакова та дяка Фролова. Справа в тому, що на чорній раді 1663 р. під Ніженем проектували скласти нові статті,, але це не пощастило здійснити, через бурхливі події на раді. От через це російський уряд пішов тут на те, щоб статті провести через раду стар­шини. У своїх листах до Бруховецького посланці вимагали скликати „съѣздъ" старшини, щоб „обозные и судьи, и ясаулы войсковые, и полковники, и старшина, при которыхъ Великого Государя дѣда дѣлать и совершать,, къ пріѣзду бъ были готовы" ^,). На цьому з’їзді, що почався 18 листопада,, ухвалено нові статті, що правда, здебільшого поточного й непринципового змісту. Наступного разу —1665 року — статті також ухвалено на раді стар­шини, що була в Москві з гетьманом Бруховецьким.

Інтересне між іншим свідчення акту, що 1663 р. російські уповнова­жені розуміли, що по суті умовлятися з ними компетентна не рада стар­шини, а рада генеральна. При переговорах старшина стала суперечити проти статтів 2 та 6 з умови Ю. Хмельницкого. Московські представники на це зауважили, що статті ті „въ совершенье приведены на болшой радѣ"²), виразно натякаючи цим, що не правосильна рада старшини їх касувати. Вихід знайшли такий: „которие статиѣ давные (Ю. Хмельницького) он,. Гетман, и войско приймует, и тые бы статиѣ непремѣнно сохранены были. А которые статиѣ ему, Гетману, и войску для яких мѣр удер­жати и совершати не мощно было, и о тих бы статьях бити челом,, прося милости у его свѣта великого Государя нашого Его Царского Пресвѣтлого Величества через посланцовъ". „Ведлуг совѣту Батуринского"— згідно ухвал ради старшинської посланці просили змінити 2, 6, що за них були суперечки на зборах старшинської ради) та 11 розділи статтів 1654 р. і 5 та 16 артикули „новыхъ пунктовъ" Ю. Хмельницького· 3 перших 2 та 11 рада просила відкласти до приїзду й переговорів гетьмана в Москві,.

’) Книги разрядныя, т. II с. 966. ^a) Ibidem, с. 985.

а в 6 — замінити Корсунь, як місце, призначене на утримання гармати, на Лохвицю. До 5 артикулу нових статтів Ю. Хмельницького додавали постанову про утримання російських воєвод і інших „начальныхъ людей" на Укра­їні, а розділ 16 гетьман і рада старшини знову просили відкласти до при­їзду до Москви ^,)∙ Д^ал> Р· 1671 на з’їзді ради старшини, що під час хороби Д. Многогрішного обрала на наказного гетьмана брата його — Василя, стар­шина присягалася, що їй „по Глуховскимъ договорным статьямъ во всемъ радѣть"^{[18] [19]). Це — ніби потвердження Глухівської умови.}

У документі що його друкую, як один із додатків до цієї роботи, Скоро­падський у лютому 1710 р. намагався здобути нові статті від Росії, зробити з нею нову умову. В тому документі він між іншим зазначає, що Рішитилів- ські пункти 1709 р. „подал я, Гетман, с старшиною Генералною і с полков­никами от всего войска (тобто від держави) за подписаніем властных рукъ". Він же називає їх: „ево, гетмана, со всею старшиною просителные пункта". Отож Рішитилівські пункти — склала рада старшини. Як видно, її таки твор­чості належать і статті 1710 р., до речі, надіслані в лютому, тобто невдовзі після Різдва-Водохрещі, коли міг бути широкий пленум ради старшини, що їх обмірковував і ухвалював. Інтересно, що Рішитилівські пункти доку­мент виразно відрізняє від нових статтів 1710 р.: ті є лише обіцянка, а це має бути нова умова. „...Милостивое Его Величества в рѣшителных пунктах об'явлено обѣщание впред монаршескій учинити Указ, такъ ныне Его Величества в исполненіи и приложеніи оного в статѣ, покор- ■ственно просим", писали гетьман і старшинська рада. Це мав бути акт „против статей прежнихъ", акт „со утвержениемъ помянутых правъ и водно­стей". Хай ці „права й водности" поставлені в цих статтях 1710 р. не широко й не принципово, хай здебільшого вони говорять про справи цілком поточні, хай тон їхній цілком сервілістичний,— усе ж таки царських ухвал-зобов’язань на них не дано ^:і).

Vb.

Ради старшини, що передрішають ухвали рад генеральних. Тенденції перенести обрання гетьмана на старшинську раду.

Попередній розділ цього досліду вже поставив почасти питання про взає­мини поміж генеральною радою та радою старшини, коли в ньому я від­значив, що раз-у-раз компетенція цих установ збігалася, конкурувала. Дещо за таку конкуренцію Й за таке змагання поміж цими органами доведеться говорити й далі. А тут беруся до спеціяльного завдання схарактеризувати діяльність ради старшини перед і підчас генеральної ради. Про це я дещо говорив у роботі про генеральну раду. Але тут я не боюся повторюватися. Адже поперше, ця друга частина монографії про центральні установи Укра- Їни-Гетьманщини XVII — XVIII в. в.—є водночас окремий дослід. А подруге— в роботі про генеральну раду я говорив (у розділі про склад її) про ролю_г значіння Й участь у раді генеральній кляси козацької старшини. А тут го­ворю про ролю юридичного інституту, що ним виявляла свою волю й свою акцію ця кляса, говорю про раду старшини. У зв’язку з цим виклад тут не є тотожний із викладом у першій частині цієї монографії.

Мій матеріял дає мені змогу сказати, що раз-у-раз питання, поставлене перед генеральною радою, de facto вирішували перед тим на раді старшинській. Так було на раді в січні 1654 р. у Переяславі. Тут перед „явною’⁴ радою, радою генеральною була „тайная" рада, рада старшини ’)· Ця рада перед- рішила ухвалу ради генеральної.

. Перед смертю в 1657 р. Богдан Хмельницький намагався ухвалою ради старшини передрішити майбутню постанову майбутньої генеральної ради про його наступника. У травні 1657 р. царські посланці, окольничий Ф. Бутур­лин та дяк В. Михайлов говорили з Б. Хмельницьким про те, що вони чули, ніби він хоче здати булаву Юркові. Гетьман відказав: „я о томъ поговорилъ съ полковники, чтобъ попомнили мою службу и промыслъ, и радѣнье, по смерти бъ моей обрали на Запорожское гетманство сына моего Юрья"²), тобто він поставив це питання перед радою старшини.

Року 1660 в Корсуні переобрали Ю. Хмельницького, як гетьмана, залеж­ного від Польської держави. Переобрали його на чорній раді, але перед тим питання розв’язали на раді старшини; ба навіть хотіли були цим і обмежи­тися, і тільки голосні протести „черні" примусили винести справу на раду генеральну °).

Року 1666 Дорошенка спочатку, здається, обрали на гетьманство на Правобе­режній Гетьманщині на раді старшини і згодом переобрали нараді генеральній *)·

На Лівобережжі р. 1669 на старшинській раді в Новгороді-Сіверському обрано на гетьмана Д. Многогрішного. Відоме оповідання Самовидця про цю раду: „Демко Многогрѣшный, будучи накаэнимъ гетманомъ от Доро­шенка..., изобравши усю старшину поблиз себе эаднѣпрскую до Новгородка,. и приказалъ онимъ, жеби собѣ цалого гетмана настановили, не сподѣваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що старшина, будучи у дворѣ эачинени, которихъ было омаль, а при Многогрѣшномъ немало его компанѣи, и боячися що болше мовити, але пішовши гуртомъ, просили его Многогрѣшного, жеби онъ надъ ними гетманомъ былъ; чего онъ отмовлялся якъ старая дѣвка хоро­шого жениха, 6о того самъ потребовалъ и позволялся на тое; которому и присягу виконали на послушенство*'... Ця рада старшини передрішила обрання Многогрішного на раді генеральній; і про генеральну раду Самовидець каже вже коротко: „и знову рада была в Глуховѣ, на которой князь * Ромоданов­скій былъ, и стати новіє постановили" ⁱ).

’) П. С. Зак. (1-е) т. І, с. 318. ²) А. Ю. и 3. Р.» т. Ill, с. 579. ^s, Пам. К. Ком. для

разб. др. актовъ, т. IV, с. 32 та дальш. Вид. 1859 р. ⁴) Korzon, Dzieje wojen..., L І, с. 397. ^л) Лѣтопись Самовидца, с.с. 102—103. К. 1878.

Під час генеральної ради у Глухові р. 1669 були збори й ради старшини» що розглядала проект нової умови — нових статтів з Росією. Отож 3 березня на зборах генеральної ради були непогодження поміж російськими представ­никами й українцями— учасниками ради. Зокрема останні заперечували су­проти статті, що фіксувала російських воєвод в українських містах. І „какъ статьи всѣ прочли, и гетманъ и вся старшина говорили, чтобъ тѣ статьи дать имъ и поволить бы ему тѣхъ статей со всею своею старшиною взять на дворъ къ себѣ“ ^,). Тут їх обмірковувала рада старшини. 4 березня деле­гація від неї прийшла до росіян і, заявивши, що вони обміркували статті і знову заперечують проти воєвод, додала ще кілька нових побажань.

5 березня російські уповноважені були на раді старшини, але на ній згоди не дійшли. Гетьман сказав, що „еще де онъ, сошедшись нынѣшняго вечера со всею старшиною и съ выборными козаки, о томъ гораздо подумаетъ'*.

6 березня генеральна рада погодилася на статтіⁱ). З цього ясно, що в пе­ріод поміж двома зборами генеральної ради, між 3 та 6 березня питання про статті стояло на раді старшини, що збиралася 3, 4 та 5 березня; цього останнього дня — зранку, бо чи вечірні збори, з „выборными*' козаками, були зборами ради старшини — сказати важко.

Перед радою 1687 р. на Коломаці, генеральною радою, що обрала на гетьманство І. Мазепу, були збори ради старшини, де погодили з кн. В. Ґоліци- ним і кандидата на гетьманство і статті-умову з Росією — тим самим de facto цілком передрішивши ухвали генеральної ради. Про цю раду старшини так записує у своїм щоденнику генерал П. Гордон: _nDen 24∙ten Versammleten sich die Vornehmsten von den Kozaken bei dem Generalissimus und horten die Artikel vorlesen, welche die vorigen Hetmane beschworen hatten. Die meisten davon waren in dem Giuchower Traktate bewiligt, einige hinzugethan und andere erweitert worden, die Ehre, Macht und Ansehen der Zarischen Oberherrschaft iiber die Kozaken mehr auszubreiten, zu welchem alien die Kozaken ihrc Einwilli- gung gaben. Hierauf wurde des Vermogens des gewesenen Hetman gesprochen. Nach einigen Bedenklichkeiten sagte der Generalissimus nach der ich gewonli- chen und natiirlichen Lebhaftigkeit ganz kurz: _nohnerachtet alles, was dem Verrat- her zugehδrte, vermδge der Gesetze den Zaren anheim siele, so wolle er dennoch, selbst mit Gesahr, sich die Ungange der Zaren zu zuziehen, es auf sich nehmen, dasz die Kosakische Armee die eine Halfte von dem Vermogen des Verrathers erhalten und die andere Halfte in dem Zarischen Schatz kommen solle, womit alle zufrieden waren. Die Vornehmsten unter den Kospken erkundigten sich ganz insgeheim, wen wohl den generalissimus am Iibsten zum Hetman haben wolle. Und als sie einen Wink bekamen, dasz Mazeppa dieser Mann ware, so uπter- schrieben sie alle insgeheim noch denselben Abend in dieser Absicht cine Schrift. Zugleich verteilen die Haupter dieser Partei die Obristen-und andere vornehme

^,) А. Ю. η 3. P. τ. VIII, c. c. 92 — 93. ⁱ) Ibidem, c. c. 86 — 96.

Stellen unter sich und bescbloszen alle dιejenigen abzusetzen, welche Creaturen des vorigen Hetman gewesen waren^w,)∙

Рада старшини мала місце й перед радою 1708 р., що в Глухові обрала на гетьманство І. Скоропадського. Російський акт обрання каже, іцо 3 листо­пада.ставъ на подворьѣ (в Глухові — Л. О.) посылалъ онъ, Ближній Столь­никъ (кн. Гр. Долгоруков—Л. O-), отъ себя къ... Полковникомъ Подьячего, дабы они, Полковники, были къ нему того жъ вечера, ради нѣкоторыхъ по­требныхъ къ Его Царского Величества интересомъ и цѣлости Малороссій- ского краю совѣтовъ; по которому призыву они, Полковники, у него, Ближ­него Стольника, того вечеру были. А какъ они, Полковники, къ нему пришли, тогда имѣлъ онъ, Ближній Стольникъ, съ тѣми Полковники конференцію на единѣ, и предлагалъ имъ, против помянутой грамоты Царского Величества, посланной съ нимъ, о милости Великого Государя къ народу Малороссійскому, и о измѣнѣ вора Мазепы, и чтобъ они разсудили о семъ зломъ случаѣ и о цѣлости отчизны Малороссійской, по непремѣнной вѣрности своей къ Цар­скому Величеству, посовѣтовавъ съ Старшиною городовою, съѣхавшеюся по Указу Его Царского Величества на избраніе новаго Гетмана въ Глуховъ, по прежнимъ своимъ правамъ, вольными голосами избрали но­ваго Гетмана, не отлагая въ дальное время, и о томъ приложили радѣніе свое, о чемъ къ нимъ и грамота Его Царскаго Величества, за собственною Его Монаршескою рукою, съ нимъ прислана; а кто съ ними есть, какая старшина и сколько человѣкъ Козаковъ, и которыхъ полковъ, — отдавали ему вѣдомости на письмѣ. При томъ же былъ и Глуховской Сотникъ и объявлялъ имъ Его, Великаго Государя, грамоту о томъ избраніи новаго Гетмана, съ нимъ присланную. И они, Полковники, прочетъ ту, Его Царского Величе­ства грамоту, за такую милость Его Царскаго Величества и за попеченіе о цѣлости Малороссійского краю благодарствовали, и въ отвѣтъ сказали, что они, по вѣрной своей къ Царскому Величеству службѣ о избраніи новаго Гетмана въ скоромъ времени трудитца по крайней мѣрѣ и совѣтовать о томъ избраніи полковъ своихъ съ Старшиною будутъ немедленно, а что усовѣтуемъ,

') „2-I-го зібралися значніші з козаків до генералісимуса та слухали, як читали пункти, що на них присягали попередні гетьмани· Здебільшого ті пункти були обумовлені в Глухівському трактаті, декілька додано, а інші поширено, щоб поширити честь, міць та вагу царсько? зверх­ньої влади; >іа це всі козаки дали свою згоду. По цьому говорили про майно колишнього гетьмане. Після деякої роздуми сказав генералісимус із властивою йому природною жвавістю цілком коротко: не зважаючи на те, що все, що належало зрадникові, за законами припадав царям, хоче він усе таки сам, з небезпечністю підпасти царській немилості, взяти на себе, що козацьке військо здобуде половину зрадникового майна, а друга частина повинна піти до цар­ського скарбу; з цього всі були задоволені. Знатніші козаки (тобто старшина—Л. О.) цілком таємно спитали, кого найбільше хотів би генералісимус мати за гетьмана. І коли вони здобули натяк, що така людина — це Мазепа, то підписали всі вони в такому напрямі лист ще нього вечора. Після того розподілили ватажки цієї пертії полковницькі та інші значні посади поміж собою й ухвалили з усіх їх усунути ті креатури попереднього гетьмана, що досі Tx посі­дали". Gordon. Tagebucli₁ II, с. 189.

о томъ ему, Ближнему Стольнику, объявятъ, и роспись, о которой онъ. Ближній Стольникъ, имъ предлагалъ, дадутъ“ ’). Таким чином, попередня згода і намічання кандидата мали бути на раді старшини, чи на полкових старшинських радах, якщо вони збиралися окремо в кожнім полку. Але ок­ремі збори припустити важко, бо за таких обставин важко було б дійти згоди на однім кандидаті, це легше і зручніше було зробити на зборах центрального інституту — ради старшини.

Рада старшини була й перед обранням р. 1727 Апостола. Перед генеральною радою до російського уповноваженого приходила українська старшина, що умовлялася з ним про бажаного кандидата на гетьманство. Але це ще не була рада старшини. „А сентября 29 or него тайного совѣтника и министра полковникомъ, старшинѣ, и сотникомъ, и бунчуковымъ объявлено, чтоб были к нему для совѣту. И архиреям Киевскому и Черниговскому и протчимъ ду­ховнымъ послано о том объявить. В 30-м числѣ какъ духовные, такъ и свѣт- ские, полковники и старшина для общаго согласия о выборе Гет­мана прибыли в домъ ево тайного совѣтника и министра. И по собраніи о всемъ Его Императорского Величества всемилостивѣйшее соизволение и призрение к ним онъ тайной совѣтникъ и министръ паки имъ объявил, что указал Его Императорское Величество быть у них в Малой Росіи Гетману по прежнему; которого б они выбрали из Малороссійского народа полными голосами по прежнему обыкновенію. А зборы, кои положены со определения Малоросійской Колегій по доношениям генерала -маэора Вельяминова вновь,— тѣ Его Императорское Величество указалъ отставить вовсе, и впредь с них не збирать; а збирать тѣ, кои збирывались при прежних Гетманах по пунк­тамъ Богдана Хмелницкого. И спрашивалъ он, господинъ тайной совѣтникъ и министръ, у нихъ, кого похотятъ выбрать Гетмана. Которые единогласно всѣ, какъ духовные такъ и свѣтские, просили о томъ же Миргородскомъ полковнике** ·')· Отже η цім разі на раді старшини було одразу погоджено й саму кандидатуру нового гетьмана.

Нарешті, р. 1750 перед обранням К. Розумовського так само справу по­годжено на раді старшинській. У „Журналѣ" виборів читаємо: „За прибытіемъ в Глуховъ на 15 день сего февраля ясне в Богу преосвященѣйшого архиепи­скопа митрополита Киевского, Галицкого і Малія Росіи, господина Тимофея, преосвященного єпископа Чернѣговского господина Амвросія, такожъ архи­мандрита Лаври Киево-печерскіе господина Іосифа и другихъ обителей архи­мандритовъ и разныхъ духовныхъ знатныхъ особъ, за собраніемъ Малорос­сійскихъ Полковниковъ, Бунчуковыхъ Товарищей, старшихъ полковихъ сотни­ковъ з сотенными старшинами, Значковыми Товарищами, многими рядовыми козаками, а особливо войсковихъ Товарищей и протчего шляхетства мало­россійского, учинена была отъ минѣстра его сиятельства господина генерала-

^,) Д. BaiiTbiiIiIt-KaMeHCKiH, Источники..., ч. II, с. 178. ^!1 Л. Окиншевич,

Центральні установи України - Гетьманщини, ч. I, с. 175 ⅛y вип. VI Праць Комісії зах.-руськ. ιa якр. права, с. 423,1.

6. Збірник праць aax.*ρyc. та укр. tна раду старшини, бо саме на ній бували полковники й „началные люди", тобто старшина, без „черні" — рядового козацтва. У квітні 1672 р. на Великдень була рада старшини в Батурин! Вона розглядала питання про проектовану раду для обрання нового гетьмана й ухвалила, що „на радѣ быть полковникомъ, сотникомъ и старшинѣ вой­сковой и началнымъ людемъ, всего войска не собирая, так постановили*²). Отже і тут малося на увазі провести обрання на раді старшини. Про це писалося й до Москви: „хотя таковъ между всею войсковою старшиною стался совѣтъ, дабы, для обранія гетмана назначенеє было мѣсто въ Коно­топѣ; однакожъ на томъ обраніи гетмана въ радѣ отъ посполства не повстало, для великого совокупленія въ людехъ, смятеніе, усовѣтовали есмы старшинѣ быти войсковой на радѣ, нс призывая общого посполства"^э). А втім, як відомо, скликано все ж таки ради генеральну, хоч і не широку складом.

До р. 1673 маємо свідчення з польських джерел, що раду генеральну заступає у гетьмана П. Дорошенка рада старшини: „W Ukrainie byla pod Rusawq kozacka rada, па ktorej nie chciat bye Doroszenko, z tei przyczyny, ze in maxima quaπtitatis takowa w Iudzi kozackich nie dobra bywa; і tak do niego pod Czehryn skupiwszy siς posli, a jednak і tam do nich nie szedl, ale przy- zwawszy Potkovnikow, AssawyJow і innych do siebie, ktorych rozumial sobie bye Przychylniejszymi wywodziΓ*... образи, що робили їм поляки. Вони: _Btak poruszeni jego mowq... ulegli jego zyczeniom і przysiςgli mu na powtorki, Zegonieodstqpiq" ^l). Як видно, на ній легше й зручніше було гетьманові провести певні справи, але міг він і просто вважати її за важливіший інститут і впливовіший.