II. Рада в кінці XVI ст. Діяльність козацької ради до 1648 р. Рада часів Б. Хмельницького. Генеральна рада Гетьманщини у XVII ст. Занепад генеральної ради у XVIII в.

„Зовнішній устрій Країни, що здобув потім книжну назву Мало­росії, є ніби-το уламок суспільного ладу Запоріжжя, чому й сама кра­їна здобуває назву „Війська Запорозького", що надається їй вже

3 самого початку XVIl віку, коли не раніш"*), писав О.

Одна з найдавніших звісток про раду на Запоріжжі є в щоденнику Epixa Лясоти — дипломатичного агента Рудольфа II. Року 1594 цісар доручив йому цікаве й важке на той час завдання — поїхати на Запо­ріжжя й запрохати січовиків, щоб узяли участь у війні з турками. Після вельми цікавих для науки нотаток щоденника Лясоти, що малюють окремі етапи його подорожи, автор щоденника 9 червня 1594 р. приїхав на острів Базавлук, де на той час перебувала Запорозька Січ. Кілька

') Збірка матеріалів акад. Η. П. Василек к а. Укр. Apxeorp. Збірник, т. І. с. 161.

’) А. М. Лазаревскій, „Замѣчанія на историческія монографіи Д П. Мил- лера о малорусскомъ дооряпстьѣ и о стагутоиыхъ судахъ*, стор. IO —11.

4

представників січової старшини зустріли цісарського посланця й провели на коло козацьке.

^,) Mcktyapbi, относящіеся къ исторіи южном Русн. В. I. К. 1890, с. 168.

^a) Ibid., стор. 171. ∙) Ibid., стер, 172.

17. ЗС. прей» Ком. ιaι.∙ρ. та уир. права, в. 6. J А втім, коли вони і після всіх цих доводів настоювали на давній по­станові, то ватажок тут-же посеред кола, з-пересердя відмовився від своєї посади і склав свій уряд, мотивуючи відмовлення тим. що він не може та й не хоче бути ватажком людей, що так мало цінують свою славу, честь та добре ім’я. Після цього коло розійшлося. Після обід осавули знов скликали в коло весь народ, деяких навіть заганяли киями. Передусім збори прохали Микошинського прийняти знов владу, що він і зробив” ^,)∙

„23 червня. Козаки зранку'зійшлися в коло і надіслали до нас на помешкання кількох депутатів, які вмовляли нас не думати, ніби вони ие бажають служби й. і. в., але що головна перешкода до цього е добре відомий нам самим брак коней; коли-б не це, вони знали-б що робити. У відповідь на це, я запропонував скласти й передати до кола ті умови, на яких міг-би договоритися з ними. Після цього вони знов поверну­лися на збори передати товаришам мою пропозицію і потім розійшлися... А по обіді, зібравшися знов у коло, вони не захтіли чекати, аж поки я не подам їм свої пункти, і поспішилися надіслати до мене декількох з-поміж себе з своїми умовами на письмі” ^[5]).

„24 червня. Я передав їм 8.000 дукатів золотом у чистому полі, що посеред його маяла встромлена в землю корогва й. і. в. Вони одразу-ж розіслали на землі декілька татарських кобеняків чи плащів, що їх вони звичайно носять, висипали в них гроші і наказали деяким з старшин підрахувати їх. Після цього я знов вийшов із кола і повернувся до свого куреня, але збори ще довго не розходилися. Наступними днями вони дуже ретельно сходилися в коло...”^[6]). „1 липня я попрощався на повних зборах з начальником і всім запорозьким рицарством; вони-ж і собі дякували мені за мою працю й подарували куничу шубу та шапку з чорних лисиць; тоді дали своїм послам лист до цісаря й повно­важення” *)·

Довгі цитати з щоденника ми подали на те, щоб одразу-ж показати на самовидцевих свідченнях інститут ради (його Лясота називає колом) у чинності наприкінці XVl ст. Инші свідоцтва й дані про раду на Запо­ріжжі ми наводити не гадаємо. В наше завдання не входить спеціяльна й самостійна характеристика Січової ради. Запоріжжя згодом стало стояти окремо, мало й своєрідну організацію.

Тут про цей інститут можемо сказати, що рада на Запоріжжі існує вже в кінці XVI ст. і складається з наявного січового козацтва; за ком­петенцію має вибори старшини, політичні й судові справи. Її дальший розвиток, який намалював проф. Слабченко (в розвідці „Соціялько-прав- ний устрій Січи Запорозької), що в звязку з економічним розшаруван­ням січового козацтва призвів Січову раду до того, що з неї став орган найзаможнішого січового козацтва, безпосередньо для нас вже нецікавий.

Після 1648—1654 рр. Україна-Гетьманщина йде своїм осібним шляхом і її установи—установи нової держави, — мають инший шлях розвитку. Становище Гетьманщини та Запоріжжя економічне й політичне було аж надто не тотожне. З цього часу (1648—54 рр.) Січова рада для нас може бути цікава лиш для порівнянь за аналогією.

Військова рада в Україні городового козацтва інститут відомий, як і на Запоріжжі. Описуючи її треба пам’ятати, що вона з першою була тісно звязана як своїм походженням, так і тим, що рада на Укра­їні раз-у-раз була похідною радою відділів січового козацтва, що в да­ний момент перебували на городовій Україні.

Не претендуючи на повний перелік усіх рад на Україні до 1648 р., що не ввіходить у наше завдання та й навряд чи можливе, ані навіть, на повний перелік найважливіших рад, бо це поняття відносне, назвемо деякі з них, щоб зафіксувати їхнє існування. Так року 1596 перед по­встанням Наливайка, „козацька рада замість зосередити всі думки на однім, сварилася; табір розпавсь на дві партії — запорозців і вольницъ, Лободи та Наливайка. Остання, дужча, взяла гору, Лободу забито, а замість нього обрано на отамана Кремпського" ’). Так 15 липня р. 1621 була рада козацька в Сухій Діброві. „Рада розпочалася 15-го липня за новим стилем та тривала три дні. Опріч козаків, що серед них були гетьман Бородавка і Сагайдачний, в раді брали участь мітрополіт Іов Борецький, епіскоп Єзекіїль Курцевич, 300 священиків та 50 ченців** *). 22 квітня р. 1622 козацька рада на р. Росаві вибрала на гетьмана Олі- фера Голуба⁸). На початку 1627 р. повна козацька рада в Переяславі виряджає посольство від Війська Запорозького до короля ’). Року-ж 1627 „питання (одмова взяти участь у шведській війні) розвязано, як пові­домляє московський інформатор Гладкий, за мітрополітовими словами, на козацькій раді в Каневі" ^b). В липні 1630 р. рада в Черкасах обирає послів до короля⁸). 23 серпня того-ж року збирається рада на Масло- вім Ставі. Обмірковує вона питання, чи йти з наказу Конєцпольського на сторожу від татар ^т). „Перед Різдвом Богородиці 1632 р. маємо раду

’) А. Ефименко, Очерки исторіи правоб. Укромны... К. Стар. )394. IX.. с. 304, т. XLVI.

^s) Акад· Н. П. Василенко, Очерки по исторіи Запад. Руси и Украины, с 291.

ⁱ) Ibid.’, с. 304.

⁴) Акад.

⁶) Н. Василенко, op. cit., стор. 335.

^u) М. Г р у ш с а с ь к и й, op. ciL, т. Vlll, ч. 1, стор. 124.

’) Ibid., стор. 125.

на Масловім Ставі, що скинула гетьмана Кулагу й обрала нового геть­мана А. Дідченка та нову старшину** ^,). За три дні до Покрови того-ж року була рада в Корсуню ²). P∙ 1633 рада в двох милях від Переяслава розвязувала питання про участь у війні з- Московщиною^u). В серпні 1636 р. рада на Росаві обмірковувала справу морського походу⁴). В травні 1637 р. була рада над Росавою, на ній козаки присягали ви­конувати постанови Куруківської умови^s). Далі йдуть рада в липні того-ж року на Росаві⁶), в листопаді — в Корсуню'), в листопаді-ж — у Переяславі¹¹); в лютому р. 1638 в Переяславі-ж ⁹). Р. 1638 в вересні — рада в Київі. _nHa раду були скликані полковники. Вони мали приве­сти з собою по декілька десятків козаків від кожного полку" ^,0).

Підчас переговорів гетьмана Гуні з поляками коло Старця, після того, як прибули посли „далъ знати Гуня, аби были до ради готови козаки; потомъ, впровадивши ихъ посередь кола, где бубонъ и бунчукъ былъ, казалъ Гуня вязанку сѣна принести и по земли розислати и пот садилъ близъ себе пановъ пословъ". Читано конституції: „але на тое- свосволство и чернь велце скрикнула и розрухъ великій учинила; отпо­вѣдь отложили (до завтрого), прето Гуня реклъ до пословъ: дди ся зъ собою роэмовимо, дамо знати..." ”)·

Рада ж 1638 р. на Масловому Ставі ухвалила змінити козацький устрій ^l2).

Оце короткі вказівки на практику рад на Україні перед Б. Хмель­ницьким. Шлях розвитку цього інститута простежити в цім періоді важко. Як на початку його ми бачимо в свідченнях Лясоти й Боплана її існування в вигляді зборів козацтва, що розвязують адміністративні, судові й політичні справи, то як такі-ж збори виступає рада і у 1638 р.^,3). Але є й одмі ни. Вони звязані з поширенням сили й впливу козацької класи. І організація цієї класи — військова рада з організації місцевої запорозької громади стає організацією численної й раз-у-раз впливові­шої економічно й політично класи. Цим шириться, цим зростає й її значіння. З місцевого інституту, про який як про цікаву оригінальність згадують спостережники, рада стає зборами, що на них вирішується до певної міри доля польської держави, ί справді, не перебільшуючи можна

^,) Ibid·, crop. 152; акад. H. Василенко, op. cit, crop. 371.

Акад. M. Γ ρ у ια e в с ь к и й. op. cit., VIII, ч. I, crop. 153. ’) Ibid., crop. 202.

ⁱ) Ibid., crop. 240-241.

^:) Ibid., crop. 261.

^β) Ibid., crop. 281.

⁴) Jbid., ѴШ, J crop. 230. ^,J Ibid., crop. 249.

’) Ibid., crop. 263.

"^,) H. В а с и л e η к o_l op. cit, 436; M. Γ p у ш e ь с ь к и й, op. cit., 310.

“) Лѣтопись С. Величко, т. IV. Дод.: Дневникъ Симсона Оскольскаго с.с. 247-248. Кіевъ 1864.

1638 г.»

”) Н. Василенко, op. cit._z crop. 438.

”) Очевидно в кінці XVI ст., коли мн маемо перші про ню авіетки, козацька рада була вже оформлений інститут.

сказати, що зрештою цю долю вирішила Запорозька рада, яка обрала на гетьманство Хмельницького й у пожежі повстання змінила ооціяль- ний стан України.

За перших часів гетьманування Богдана Хмельницького маємо та­кож численні звістки про військову раду. Так р. 1648, за Лиском — польським посланцем, в червні того-ж року в першій зустрічі з Хмель­ницьким він потрапив був у „великий огонь", потім відбулася грандіозна рада, що в ній взяло участь 70.000 козаків. Вона розглянула лист А. Киселя й ухвалила низку постанов ¹). Очевидно, саме про ню гово­рить Кисіль у своїм листі до архієпіскопа Ґнєзненського „tandem byla rada waleczna, w ktorey 70.000 kozakow byio. Czytano tedy list moy і ро dlugich halasach у burzach sam Chmielnicki poczql przypominac. moiς Confidentiq_r dopomogli mu tego і drudzy z Starszyny kozacy, sprawil te dedyconclusia u nich... stuchac rady moiej у duiac mi, у poslow wyprawic, supersedere ad omni Kostilitate, у Ordq zatrzymac, a czekac, ne rezolutiq dalszq; Ordy iednak nieodpuszczac, ale iq w polach koczuiqca zatrzymac" ²)∙ В реляції про свою другу подорож Ласко оповідає, що в день Петра й Павла р. 1648 була військова „рада і на ній передав він лист і да­рунки від Киселя військові Запорозькому; козаки казали те саме, що й Хмельницький у листі: вони готові у всім слухати Киселя, просять тільки не зрадити їх, після того-ж вони завернули татар, грозили навіть Орді, що будуть битися з нею, як-би вона хотіла далі йти „в землі". На тій-же раді приймано також послів черкеських і московських"³). Тоді-ж з нагоди приїзду Киселя й инших: „За для которихь приходу зложилъ раду гетман Хмелницкій в Переяславлю и тамъ по Рождествѣ Христовомъ приѣхалъ зо всѣми полковниками и сотниками. И тамъ въ Переясловлю в той радѣ отдавали панове послове королевскіе при поселствѣ привилеЙ на волности и булаву, и бунчукъ, пороговъ, бубни, знаки войсковіе от короля его милости, хотячи упокоити тую войну. Там же и послове от короля венгерского на той же радѣ были..." ').

Року 1649, каже „отписка" Путивельських воевод, „Черкасской гетманъ Богданъ Хмельницкой ноября въ 1 число былъ в городѣ въ Kop- сунѣ, пріѣзжал для рады къ Черкасомъ на съѣздъ; а рада де, государь, у него съ Черкасы была въ Корсуни до ихъ пріѣзду, а о чомъ была

’) М. Г ру ш е в с ьк и й, Хмельниччина в розцвіті, с. 17.

'^j) Памятники, изд. вр. комиссіей для разбора др. актовъ, т. I (В 1-е). Відд. 3, № 17, с. 90—91. „Зрештою була військова рада, що з ній.було 70.000 козаків. Читано тоді мого листа: після довгих криків та хвилювань, сом Хмельницьким почав пригодувати мов обнадіювання, допомогли йому в цім і инші козаки з старшини; досягнув того висновку від них... слухати ради мов? й довіряти мені та послів виправити, одмовитися від усякої ворожостн; і орду затримати, а чекати на дальшу резолюцію; орди проте не зідпусхотиу але затримати Я кочуючу устепах".

’) М. Гру шевський, Хмельниччино з розцвіті (1648- 1650). 1922 р., с. 18.

*) Лѣтопись Самовидца, с.с. 17—18. Кіевъ 1878.

рада про то де, государь, они не слышали" ')· Визнаючи значіння ради fl широких мас нового козацтва, що на ній брало участь, гетьман Богдан Хмельницький казав у жовтні 1650. р. царському дворянинові В. Унковському, що коли-б він видав Московщині самозванця Т. Акун- дінова, „вѣдаю то я, что мнѣ отъ войска даромъ не пробыть, а вѣдаешь самъ: съ чернью кто сговоритъ, коли встанутъ" *). У 1651 р. в листі Бичинського — королівського секретаря — э Сокаля 8 червня 1651 р. він пише, що „kozak dobry regestrowy, przyprowadzony, to powiedzial: ze Chmielnicki uderzywszy w bςbny na Czernickq radς powiedziat iz Krol imc sktaniq siς do pokoju, ile tak z Tatarzyna wolnosciq darowanego, jako і Uornacza naszego do Sultan-Gazy perekopskiego umyslnie wyslanych wyczerpqc mogl, jezeliby і oni nan nie pozwolili? Co czern. miςdzy siς rozebrawczy. krzyknςli:,,Panie Hetmaniel Bog і wojsko tak chce, abysmy siς za odnym sposobem z Krolem nie jednali, bo na tos my siς odwazyli і na tosmy tu przysli, ze Iuboby tez і Orda nas odstqpila, tedy my przy dostojenstwe twojem wszystcy ginqc bςdziemy i, albo wszystcy Zginiemy_v abo WszystkichLachowwygubimy"³). Того-ж числа маємо запис у щоден­нику Освєцима. Він (за викладом В. Антоновича) каже, що, „Хмельницький скликав раду спочатку по полках, а потім генеральну. На раді, щоб ще більше роздратувати чернь супроти нас і підбурити ЇЇ енергію, він ого­лосив козакам, ніби король погодивсь з султаном і поступився йому всіма українськими краями: Київським, Білоцерківським, Чигиринським, Черкаським і иншими, що турки пограбують усі ці краї і візьмуть усю людність у ясир. Чернь, цілком повіривши цій вигадці, хоч абсолютно неправдивій, дуже розхвилювалася; на раді стали кричати: „король за­мирюється з султаном на лихо нам, отже підемо битися з ляхами". Тоді Хмельницький і полковники стали говорити:... „треба буде міцно постояти, щоб не втратити слави козацької і душ ваших не запагубити" і так ин. ’). Того-ж року, коли українське військо зазнало побиванки під Берестечком, на радах у козацькім таборі обирали наказних геть­манів. Так 21. ЇХ. 1651 р. Семен Савич оповідав у Москві про Бере­стечко, що після того, як від'їхав Богдан Хмельницький, „в обозѣ вы­брали гетмана полковника Джерджалы, а потомъ де его отставили за

’) А. Ю. и 3. Р. т. Ш, с. 377.

’) А. Ю. и 3. Р. Дод. до т. VIH_i с. 338.

OA-Grab owski, Ojcz. Bpominki, Т.П, с. 72.,Козак добрий реєстровий, що його· привели, так розповів: що Хмельницький, вдоривши 8 бубни на чорну роду, розповів, що- король його милость схиляється до миру, наскільки від звільненого татарина то від пере­кладача нашого, до Султан-Гази Перекопського новмисно делегованих, почерпнути міг,, ни би й вони на нього не погодилися? Чернь, обміркувавши цс поміж собою, крикнула:,Понс гетьмане! Бог і військо так хоче, щоб ми жадною мірою з королем не мирилися» бо на те ми зважилися й те тут вирішили, що колн-б і Орда від нас відступила, — ми при гідності твоїй всі голови класти будемо і або зсі загинемо, або всіх ляхів знищено*.

⁴I Щоденник Освєцима у викладі Антоновича. Кіевск. Старина. 1882, № 5, с. 269» Запис 4 червня 1651 р.

нѣкоторую причину... а выбрали де на гетманство полковника Глад- ково“ ^,)∙ На радах цих шукали виходу з важкого, катастрофічного стано­вища в війську. Так, у записці в серпні 1651 р. подьячий Г. Богданов оповідав про Берестечко (за словами полковників): „Полковники де и войско Запорожское учинили раду, и прирадили было противъ ихъ, поляковъ, стоять, и хотѣли было всѣмъ войскомъ на нихъ итти. И по­том де на другой день учинили другую раду, и прирадили, что имъ отойти на Украину оборонною рукою... потому что у нихъ гетмана нѣтъ и войскомъ править некому"[7])... І що „полковники де и козаки учали радить, что они безъ гетмана учинились безглавны и войском править некому и имъ де какъ учинить лутче: противъ короля стоять ли, или миръ учинить, или отойтить оборонною рукою на Украйну" ’). Після поразки під Берестечком _nMaca хвилювалася, вважала, що в по­разці під Берестечком винен Хмельницький, збиралася чорна (всенародня) рада на Масловім Ставі і вимагала, щоб гетьман пояснив на ній свою поведінку; висувалися инші кандидати на гетьманство" ^ч). Року 1651 була бурхлива рада в Білій Церкві, що затвердила нову умову з Польщею (її виробила рада старшин). Року 1654 славнозвісна рада в Переяславі ухвалила приєднання до Москви.

Але часті й впливові в державно-політичнім житті України Богдана Хмельницького військові ради бували тільки в перші роки після по­встання. Далі гетьман потрапив встановити диктаторську владу. Це йому, між иншим, радили з польського табору. Отже в листі до Богдана Хмельницького без дати, воєвода Київський, кажучи, що, як він гадає, Хмельницький і старшина хочуть миру з Польщею, але в цім їм зава- джає поспільство, радить гетьманові не скликати ради.,,Poniewaz sc⅛gnqc wszystko wojsko do rady і tabory jest pewny tumult і spes nulla pokoju". Окремо по полках записати козаків у реєстр, не записуючи туди по­спільство. Або-ж „zloz W. М. radς za wlosciq w polach, u Czehryna albo Krytowa, Iub Czerkas, a same tylko obeslij po Ukrainie kozaki, uniwersa- Iow swoich za wlosc nie wypuszczajqc, і tarn W. M. sporz¾daj wojsko zapo- rozskie... Tedy і tym Sposobem oddystiluje siς gm in prostego pospolstwa od wojska Zaporozskiego" ^s). В. Липинський, покликуючися на рукописне джерело, наводить вказівки приватного польського листа ще 1648 р., який помітив, що гетьман прагне самовладности:,,Chmiel zgody sobie zyczy. CzerΛ zas przeciwko temu. To nie mala, ze z czerniq rady nie miewa, czego przed tern nie bylo, bo zawsze czern domagata siς tego, ze z niemiz in consilio byli, a teraz z samq swojq tylko Starzyznq rady miewa" ^,)∙ В. Липинський одзначає, що „гетьман Війська Запорожського (після 1648 ρ. Л. О.) це вже не ватажок, якого вибирають перед походом на шумливій січовій раді Козацькій, і скидають, або просто вбивають, коли той поход не вдався" -)· Він вказує, що за Богдана Хмельницького „Всі ці численні полковники і сотники не вибираються вже на Січі крикливою юрбою „молодців", що готується до походу „на волость", чи на море, або ділить поміж собою уходи, а призначаються і зміняються (підкреслення авторове) вони самодержавною владою гетьманською і виключно від гетьмана, а не від влади народньої зале­жать, так само від влади гетьманської залежать дорадчі та помічні ор­гани, що яко генеральна старшина при гетьмані, і яко старшина пол­кова й сотенна при кожнім полковнику й сотнику урядують"³). Але ці твердження можна прийняти тільки що-до другої'половини гетьманування Богдана Хмельницького. Так само тільки до другої половини гетьману­вання Богдана Хмельницького можна застосувати твердження Т. Корзона, що,,Chmiel... nadal rzckomo wyzwolonej Ukrainie rzqd wojskowy, najbar- dziej od wolnosci swobod Spolecznych daleki. Nie zamierzal tez bynaj mnicj przyznac czarnej radzie praktykowanego dawniej prawa czy zwyczaju obierania hetmanДа тутъ же въ радѣ приговорили, что у нихъ въ войску За­порожскомъ волно всѣмъ козакамъ торговать виномъ и всякимъ питьемъ безпенно и безпошлинно" ^a). В жовтні 1657 р. була рада в Корсуню, де вирішили низку політичних справ³). Р. 1658 на раді в Переяславі було стверджено Виговського на гетьманському уряді. Наприкінці 1658 р. рада обрала на гетьмана І. Безпалого. А втім, це була рада обмеженого складу й тому з Безпалого був лиш наказний тимчасовий гетьман [9])· Року 1655 на військовій раді Виговський зрікся свого уряду й обрано Юрка Хмельницького. Року-ж 1659 Юрка Хмельницького обрано вдруге й складено нову умову з Москвою в Переяславі. Року 1660 рада в Корсуню обрала Юрка Хмельницького знов на гетьмана (вже на Правобережній Україні). На Лівобережній-же за наказного гетьмана був Яким Сомко. З його ім’ям звязано кілька рад. Рада 1661 р. під Ніже- нем^л). Рада в Козельці р. 1662 обрала на гетьмана Сомка, але її не­повний склад (не всі полки навіть були) дав право конкурентам наказного гетьмана оспорити правильність виборів „Тихъ же святъ, пише Само­видець (це було на Великдень 1662 р.), Сомко учинилъ раду въ Ko- зелцю и тамъ гетманомъ его козаки учинивши, присягали; тилко ж тое не трвало, бо тая рада стала неслушне для того, же послали до его царского величества, просячи о,позволеніе зуполной рады, на которой бы и войско з Запорожя было, жебы одностайне гетмана обрали и од­ного слухали; бо запороэцѣ собѣ гетмана Бруховецкого звали, а пол­ковник Нѣжинскій Васюта собѣ гетманство хотѣлъ и не слухалъ Сомка гетмана. На іцо юже царское величество позволилъ, жебы рада была и гетмана собѣ настановили; аже тая Козельская рада стала це слушна, и гнѣвъ царскій сталъ. А до того епископъ Мефтодій, которій на той радѣ былъ и до присяги приводилъ, также и Васюта Нѣжинскій полков­ник, описали Сомка, гетмана, же конче по орду посилает, хотячи измѣ­нити" ’)··. Те, що Comko сам уважав, що його тут „упросили на совер­шенное гетманство"²), справи не вратувало. В січні р. 1663 була рада в Ніжені й знов неповна. Вона обрала Сомка на „совершене гетьман­ство**. Тоді-ж була рада і в Ічні^а). Улітку р. 1663 маємо славнозвісну, прославлену в Куліша „Чорну раду" під Ніженем, що обрала на геть­манство кандидата од Запоріжжя Івана Бруховецького. Додаток № 9 до цієї нашої роботи очевидно дає можливість говорити про раду 1668 р. біля села Будищ, що на ній забито Бруховецького ’)· Далі ще обрано 1669 р. Многогрішного в Новгородку й Глухові. Р. 1671 в Ko- зацькій-Діброві обирають на гетьманство Івана Самойловича, р. 1674 його обрано на гетьманство на обох сторонах Дніпра. Ця рада 1674 р., хоч зібралася на лівому березі, в Переяславі, але складом своїм була

„Заднѣпрская" — правобережна ^,)∙ Нарешті рада 1687 р. обирає Мазепу.

Це на Лівобережній Україні. На правім-же березі обрано на радах Тетерю й Дорошенка та відбулося кілька рад за Дорошенкових часів, ¾o вирішували здебільшого справи міжнародньої політики.

На правому-ж березі після Руїни наш інститут був чинний. Так, тут р. 1648 в Немирові козаки „закинули гетьманові (Могилі) участь у... шахрайстві (що їм мало давали поляки платні. Л. О.) і стали по містечку „за шию его, Могиленка, волочити". Нещасливий гетьман ледві втік до польської залоги в замок; тоді козаки склали раду й вирішили покинути польську службу та й повинитися перед Самойловичем" '²). Та тоді-ж року 1684 „Козаки склали на початку 1684 р. в Могилеві раду, закликали на суд Куницького (гетьмана) і, докоряючи йому за невдачу, витрачання здобичи й у соромітській втечі з табору, покарали на горло; замість нього окХикнуто було гетьманом козака, що перебіг з лівого берега Дніпра—Могилу"³). Відомі й дальші ради за Палієвих часів на Правобережжі. А втім, треба пам’ятати, що тут рада знов утрачає своє значіння державної установи й стає зборами козацтва, як певної групи й військової одиниці.

В розділі про склад ради генеральної ми будемо докладніше гово­рити про її взаємовідносини з радою старшини. Тут-же лиш зазна­чимо, що вся еволюція нашого інституту з 1654 до кінця XVlI в. є по- ступінне зменшення значіння генеральної ради Й поширення компетенції та впливу ради старшини. Далі ми говоритимемо про причини цього явища. Тут-же констатуємо лиш самий факт (одзначений вже в нашій замітці про раду старшинську на Гетьманщині)¹). І справді, вже Богдан Хмельницький, як ми бачили, скликає тільки старшинську раду, щоб забезпечити обрання на гетьманство свого сина. Виговський ставленик старшини — з нею тільки Й радиться. Далі її значіння все збільшується. За чорну раду невдало б’ються Пушкар і Довгаль, потім Сірко. її эра- ’ джує Бруховецький. Так, за Бруховецького найбільшого удара завдано генеральній раді! Адже р. 1663 на раді старшинській затверджено нові статті з Москвою^:’)· Нову умову з Москвою р. 1665 виробила на Москві старшинська рада Бруховецького, що з ним туди приїхала. Цим узято було з компетенції генеральної ради її найважливішу функцію — визначення міжнародньої політики.

Далі генеральні ради вже не мають активного значіння. Вони по­волі набирають характеру лиш урочистого акту. Сами-ж справи вирішує до неї рада старшинська. Так було, приміром, перед обранням Самой- ловича, коли справи вирішала старшинська рада ^,)∙ На Коломаці р. 1687 обрання Мазепи й умову з Москвою вирішила рада старшинська, що зібралася в палаці князя Ґоліцина.

Коли вже наприкінці XVII ст. генеральна рада е свого роду вро­чиста окраса, що санкціонувала вирішення, що їх de facto встановляла рада старшинська, то в XVIlI ст. рада військова в своїй дальшій ево­люції стає вже справжньою фікцією. В листопаді р. 1708 Скоропадського обрано на юридично незаконній неповній раді. Відомо до того-ж, який вплив на вибори мав Петро І. Під статтями гетьманового обрання підписалися лиш „Иванъ Сулима, хорунжій генеральной (його, здається, на самій раді не було. Л. O.), полковники: Черниговской Павелъ Полуботокъ, Переяславской Степанъ Томара, Нѣженской Лукьянъ Жураковской, Мир­городской Данило Апостолъ, Полтавской Иванъ Левенецъ, Лубенской Наказной Василій Савичъ, конной охотной Игнатъ Галаганъ" ²), та й те, як відомо, не всі з них були присутні на раді.

Українські емігранти, обираючи р. 1710 на гетьманство Орлика, ухвалили й нову конституцію Гетьманщини, відому під назвою „Бендер- ської умови". Сили закону вона не здобула, як не здобув фактичної влади і сам обранець „мазепинців". А втім, з цим вільним від чужо­земного впливу актом правотоорчости треба дуже рахуватися. Для нас вельми цікаво, що й ця рада емігрантів, що складалася в значній мірі із запорозців, у своїх побажаннях вже не називає генеральної ради. Це, правда, не зовсім так. В умові говориться про те, що генеральна старшина й полковники є гетьманські радники. Вони й по одному ви­борному з полків складають генеральну раду, про членів якої сказано, що „ничого безъ ихъ соизволенья и совѣту, приватною своею владгою, не зачинати, не установляти и въ скутокъ не приводити. Для чого те­перь, при елекціи Гетманской единогласною всѣхъ обрадою и ухвалою, назначаются три Енеральные въ каждомъ року Рады, мѣючіеся въ ре­зиденціи Гетманской отправовати: первая о Рождествѣ Христовомъ, дру­гая о Воскресеніи Христовомъ, третія о Покровъ Пресвятой Богородицы, на которые не тылко панове полковники з Старшиною своею и сот­никами, не тылко зо всѣхъ полков енеральныи совѣтники, лечъ и от войска Запорожского Низового, для прислухованья ея и совѣтованья, послы мѣютъ и повинны будутъ, за присланьемъ к себѣ от гетмана ординансу прибувати"’). Та звичайно, цей новий інститут, що мав-би бути заведеним на Гетьманщині, не є в звязку з старою військовою, генеральною радою. Він тісно звязаний з иншим, а саме — з з’їздами членів ради старшинської (там був і виборний елемент) на свята до гетьмана, з широкими пленумами ради старшинської. Справді, старшина заїздилася на великі свята, в обмеженім складі, на з’їздах її присутній Й деякий виборний елемент (таким за Мазепи були представники міст). Отже, цей новий інститут Бендерських статтів, що з нього, коли він був-би введений, міг-би розвинутися український парламента­ризм, опріч назви з старими радами військовими спільного сливе немає.

У „Виводі прав України" (Deduction des droits de K(Jcraine) ∏. Ор­лика, що його нещодавно опублікував у „Старій Україні** І. Борщак, гетьман-емігрант кілька разів говорить про,,Ies Etats^u України. І. Бор­щак перекладає це словом „стани". У цім документі Орлик каже: 1) Jes Etats de la Dite Principautfe Continuferent apres sa mort d’elir Ieurs Prin­ces sans aucune Puissance pretendit etre en droit de s^,y opposer ^,)∙ 2) „Les Etats ont en Iiberte de s^,elir de Dues, coιnme bon Ieur sembloit^a). 3) Умова 1654 ρ.—„Le Traite d’Alliance solennel conclu entre Ie Czar Alexei Mikai- Iovitch et Ia Due Chmielnicki et Ies Etats de !’Ukraine^{[10] [11]). 4) Aprfes Ia mort du Due Chmielnicki Ie Czar cn d’clivra 1’an 1658 un Diplome aux Etats de PUcraine [12] [13]). 5) Гетьман Бруховецький зрікся суверенности України.,,Mais il est certain que cette Renonciation ne derog,e rien aux Droits de ΓUcrain, Ie Due n,agant pas pu donner ce qui appartenoit aux Etatsb).}

6) Все це доводить,,Ce Droit incontestable des Etats de PUcraine^{u [14]).}

7) „Le prince Mazepa et les Etats de PUcraine userent ainsi l'an 1708 de Ieur pouvoir pour se metre en Possession de ce qui Ieur appartenoit ’).

8) В умові України з Карлом, витяги з якої подає Орлик, є такі вка­зівки на стани: а) Шведчина даватиме своє військо на допомогу Україні,,Iorsque Elle en sera recherchee par Ie Prince et Ies Etats^u *) в) Le prince et les Etats de PUcraine seront Conservfez et maintenus en vertu du Droit dont ils ont joui jusqu’a present dans toute Petendue de la Principautfe et des parties qui у sont annexes’⁰) c) По смерті Мазепи „la Iiberte sera con- servfee aux Etats de PUcraine Conformement a Ieurs Droits et Anciences Lois") ^,). Князь і Стани для забезпечення умови мають передати швед­ському.військові міста Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч, на час війни. 9) Треба думати, що ті хто читатимуть це ₁,seront persuadez du Droit incontestable, que les Etats de TUcraine ont eu d’dire Ie sr Phi­lippe Orlik pour Ieur Duc^a). 10) Орлик —„а ete Iibrement ёіи et ргосіатё par Ies Etats de TUcraine[15]³). Без сумніву, з викладу не ясно, про який саме інститут казав Орлик. Можна лиш припустити, що перші 6 арти­кулів стосуються до генеральної ради. Якщо-ж шукати поясніння в са­мім терміні „Стани — les Etats", то, очевидно, що кажучи, за Ies Etats, він міг мати на увазі щось подібне до французького інституту генеральних станів. Там, як відомо, був це рід станово-представницької установи, орган станової держави часів ліквідації феодальних відносин. Якщо шу­кати аналогії йому на Гетьманщині, то її можна, як видно, знайти лиш у раді старшинській, розвиток якої, думаємо ми, так само йшов до ста­ново-представницької установи, станової української держави й при нор­мальній еволюції України до цього прийшов-би. Тимчасом з наведеного документу видно, що він говорить або про генеральну раду, або ще скоріше про ті групи людности Гетьманщини, що мали політичні права. Можливо-ж, що П. Орлик міг і не знати справжнього значіння фран­цузької установи: при ньому вона не функціонувала вже давно (з р. 1626). До того-ж і артикул 7 і умова з шведами скорше стосуються до ради старшинської, бо, як відомо, р. 1708 генеральна рада не збиралася.

Обрання р. 1722 П, Полуботка на наказне гетьманство відбулося не на раді. Було призначення зверху, з Росії, а до нього генеральна старшина пише, що, оскільки гетьман Скоропадський, від’їжджаючи до Петербургу, лишив заступником своїм П. Полуботка, то й вона „обще согласно всѣ просили его милость пана полковника Чернѣговского, дабы его милость въ нынѣшнее между гетьманством время, не оставляя полѣ- ценного себѣ того правленія, оное по прежнему содержалъ до далшаго монаршого указу" ¹).

Далі „обрання" на раді Апостола. Це вже, як і обрання Розумов- ського, справжня фікція. Річ у тім, що ще в березні р. 1723 Апостол писав до Петра І, прохаючи „пожаловати" його на гетьманство^b). А в серпні р. 1727 Як. Маркович записує до свого щоденника „Пріехалъ канцеля­ристъ Романовичъ зъ С. П. Бурху, обехавшій г. Наумова в Москвѣ, которий скаэивалъ, что Наумовъ будетъ сюда жъ въ септевр. и гетма- ном устроенъ будетъ въ Глуховѣ панъ полковникъ Миргородскій и стар­шина вся" ¹)∙ У своїм місці ми опишемо цю „елекцію" „вольными по­лосы". Козаки на ній виступають лиш як на параді. Навіть рада стар­шинська нічого вже не важить у цій справі. Так само було з радою, що „обрала" Розумовського. Це була остання генеральна рада, що звичайно була справжньою фікцією, в рахунок данини давнім звичаям „Війська Запорозького". Що правда Д. Міллер вважав за генеральну раду ще Глухівський з’їзд старшини та бунчукових і військових товаришів у 1763 ρ., що встановив подкоморські, гродські й земські суди²). Але, звичайно, склад її, що в нім не було представників рядового козацтва, свідчить за те, що це була рада старшинська. В останній раз про генеральну раду говорить „Прошеніе малороссійского шляхетства и старшинъ вмѣ­стѣ съ гетманомъ о возстановленіи разныхъ старинныхъ правъ Мало­россіи, поданное Екатеринѣ ІІ-й въ 1764" ³). Так в нім читаемо: „О воль­номъ избраніи гетмана" (як видно на раді): „хотя договорными гетмана Богдана Хмельницкаго статьями, какъ скоро гетманъ умретъ, вольное малороссійскому народу избраніе другого гетмана дозволено, а вашему императорскому величеству извѣщать о томъ велѣно, и тожъ самое всѣхъ другихъ гетмановъ статьями потверждено; но понеже противное тому случилось послѣ смерти гетмановъ Скоропадскаго и Апостола, а между тѣмъ введены были новые уряды гетманскаго правленія, съ воль­ностями и прежними малороссійскаго народа обыкновеніями несходныя, того ради всеподданнѣйше вашего императорскаго величества просимъ подтвердить вновь вышепомянутыя прежнихъ гетмановъ статьи, чтобъ, когда волею Божіею гетману нашему смерть случится, — вольно было намъ того жъ времени, по древнему обыкновенію нашему, избрать но­ваго гетмана, и чтобъ помянутый новоизбранный гетманъ на томъ своемъ урядѣ отъ вашего императорскаго величества подтвержденъ былъ во всемъ противъ того какъ гетманъ Богданъ Хмельницкій при принятіи своемъ въ подданство всероссійскихъ монарховъ" ^,).

А спеціяльний артикул „прошенія" говорить і про генеральну раду: „новыя дѣла рѣшены и установленія узаконяемы были во время поль­скаго владѣнія сперва на сеймикахъ нашихъ, а потомъ потверждаемы были на главныхъ сеймахъ общимъ короля и всей республики согласіемъ. Послѣ же подданства Малыя Россіи подъ Россійскую державу на гене­ральныхъ гетмана и всѣхъ малороссійскихъ чиновъ радахъ, на которыя собирались обыкновенно къ новому году, а въ чрезвычайныхъ случаяхъ, когда нужда потребуетъ, какъ то явствуетъ изъ пунктовъ данныхъ преж­нимъ гетманамъ и другихъ документовъ; почему и нынѣ всеподданнѣйше вашего императорскаго величества просимъ дозволить намъ единажды

въ годъ въ такое время, которое мы къ тому за способное изберемъ и поставимъ, а въ чрезвычайныхъ случаяхъ, когда нужда потребуетъ, имѣть сеймы или генеральныя рады, какъ для общихъ нашихъ поста­новленій и дѣлъ, такъ и для совѣтовъ въ нуждахъ малороссійскаго на­рода случающихся къ вашему императорскому величеству; на которыхъ сеймахъ или радахъ всѣ таковыя новыя постановленія и дѣла должны заключаемы и рѣшены быть по большинству голосовъ, но силы и дѣй­ствія своего до того времени имѣть не должны, пока гетманъ и прочіе малороссійскіе чины не представятъ вашему императорскому величеству чрезъ своихъ депутатовъ и не испросятъ на оныя всемилостивѣйшей конфирмаціи" ’). Тут говориться про генеральну раду, яка зближається з соймом. Все говорить за те, що уявлікня про старі військові ради цілком вже затемнилося у нового ще не визнаного шляхетства. Бо збори у гетьмана на новий рік практикувалися лиш як рада старшинська, при­чому під „чинами" в такім разі дійсно треба буквально розуміти мо- ззцьку старшину, як урядовців, а не стани Гетьманщини. Отже про раду старшинську і говорить „прошеніе".

На цім закінчимо наш короткий нарис еволюції інститута гене­ральної ради. В нім ми бачили, як сходка запорозького „лицарства", яку бачив Лясота, стає згодом за орган певної воєнної класи цілої України. Як ці органи козацтва набирають значіння й ваги в загальнім житті України й цілої Речи Посполитої. Як стає рада військова органом нової української держави Богдана Хмельницького. Бачимо розвиток ради в XVII сг. й поступінну заміну її в житті (не пояснюючи поки-що при­чин цього) иншою установою — радою старшин. Бачимо, що в XVIII в. були зрештою своєрідні військові паради, на яких козацтво мусіло за командою, возгласити ім’я призначеного з Петербургу на посаду геть­мана урядовця з „Малороссіянъ".

Тепер переходимо до основної теми роботи — юридичної характе­ристики й розгляду нашого інституту.