III. Склад старшинської ради.

Збори колегії генеральної старшини, рада полковників, широкі старшинські ради, з’їзди старшини та їхній склад. Міщанство, значне козацтво на з’їздах. Радні козаки. Вище духівництво, як учасник рад старшини в ХѴП ст.

Можна назвати три види старшинської ради. Відрізняються вони перед-' усім своїм складом. Найвужчий вид — це збори колегії найближчих гетьман­ських радників, осіб, що якраз найголовніше їхнє завдання було брати участь у раді з гетьманом — генеральної старшини^ Другий вид зборів ради стар­шини— ширший. На ній також була генеральна старшина, але опріч неї були й найвизначніші представники від місцевої влади і впливові начальники вій­ськових одиниць української армії—полковники. Нарешті, третій вид — це вже широкі збори, пленуми, так би мовити, ради старшини, що збиралися переважно у гетьмана великими святами; тут маємо широку участь старшини і деяке представництво від інших груп-кляс людности з України-Гетьманщини.

Перший вид — збори колегії генеральної старшини є, як я вже сказав, збори постійних гетьманських радників. Отже, прим., у жовтні 1657 р. гене­ральна старшина гетьмана Виговського разом із гетьманом радиться з росій­ським воєводою Г. Ромодановським ⁴). Року 1671 в жовтні гетьман Д. Много-· грішний ухвалює перепускати людність правий берег Дніпра „за радою всей старшины войсковою генералкою" ^b).

В листі до царя Московського від 20 листопада 1677 р. гетьман Самой­лович пише за „общимъ совѣтомъ старшины нашея войсковое генералное“ про потребу зберегти^- чигиринську фортецю⁷¹). У березні 1688 р7 гетьман Мазепа радиться у військових справах з царськими посланцями „при бытности войсковые генералные старшины" ⁷).

’) Додаток № 20. ’) Додаток № ЗО. ’) 1. Ч е р к а с ь к н й, Судові реформи гетьмана

гр. К. Розумовського — Юб. збірник ак. Д. Бо галі я, стор. 774. ⁴) А. IO. н Р. 3. т. IV, с. 50.

∙) Ibid., т. IX. с.с. 451—452. ^β) Ibidem, т. XIII, с. 333. ’) Древлехранилище РСФСР,

Столб. Mt 5999/188 Малор. Приказа, л. л. 106—10?. *) Ibidem, кн. № 59 Малор. При кава, л. 618.

Це факти з XVII ст. A XVIII ст., з 20-х років, принесло великі зміни в полі­тичнім устрої Гетьманщини. В цей час панування колеГіяльних канцелярій і геть­манські радники — генеральна старшина засідають у цих нових бюрократичних установах. Але раз-у-раз і тут, зокрема тоді, коли керували Гетьманщиною гетьмани, а не російські генерали, генеральна старшина виступає в давній ролі учасників ради з гетьманом, органа, що вирішав державні справи країни. Це вона з наказним гетьманом Полуботком „спільно" править Лівобереж­ною Україною після смерти Скоропадського. Нижче ми на цім спеціяльно зупинимося. Року 1730 гетьман Апостол „усмотрѣлъ... с старшиною Генерал- ною", що варт було б постійно тримати в Москві „для малоросійских дѣл" уповноважених—представників*). Року 1735 генеральний суддя Бороздна, подаючи „мнѣніе" про порядок складання кодексу українських прав, прВсить, щоб проект його „старшинѣ енеральной былъ объявленъ" для розгляду й ухвали²).

Я навів факти про діяльність колегії генеральної старшини. Я сказав, що це були постійні гетьманські радники. Вони для цього постійно проживають у гетьманській резиденції. Це про них писав р. 1710 Скоропадський, скар­жившись, що „Глуховская резиденция на всякое вещи зѣло скудна: на дрова, сѣна недостаточна и ни в чем там самому Гетману с старшиною при нем резидующею не доволна"³).,Несходнѣ пребываемъ в Глу­ховѣ",— пише 1 липня 1730 р.

Ці учасники нарад у колегії генеральної старшини, в раді старшинській мусілн поділяти напрям загальної політики української зверхньої влади — гетьмана й тієї ж старшинської ради. Інакше бо, коли б були гострі розхо-

') Ibidem, кн. № 77/1804 Малор. Експед. Сената, л. л. 177 178. ’) Права, по которымъ

судится малор. народъ, с. 840. ³) Додаток № 7. ⁴) Додаток ч. 13. ^ь) Збірка рукописів

О. Лазаревського в Київськ. іп-ті пар. освіти № 6/11. л. 136. ^β) Лист Орлика до Яворського.— Основа, 1862 р., ч. IO₁ с. 23. ^:) К о с т о и а р о в ъ, Мазепе и мазспипцы, с. 665. Птб. 1885.

дження, їм тут було не місце. З вересня 1658 р. колишній генеральний осавул Ів. Ковалевський казав російському посланцеві, що він не погоджується з політикою гетьмана Виговського і його прихильників.

Короткі відомості за такий склад ради старшини тут наведено. Але може постати сумнів, чи не є це окрема від ради старшини установа. За моєю концепцією це е форма ради старшини. За це говорить те, що збори колегії генеральної старшини раз-у-раз обертаються на збори ширшого ха­рактеру, коли до генеральної старшини приєднуються полковники. А збори з полковниками раз-у-раз поширюються присутністю старшини, сотників. Остання форма — найширший склад старшинської ради, зокрема під час періо­дичних зборів старшини на святах у гетьманській резиденції. Це одне. Тут не можна простежити яскравої, читкої відміни поміж цими видами ради стар­шини, не доводиться й припускати існування кількох (3-х чи 4-х) устано». із цією назвою. Подруге, і зміст діяльности цих форм ради старшини і роли, їхня в історичному житті Гетьманської України — тотожні. Цей зміст і ця І роля є репрезентувати інтереси кляси козацької старшини. Докладніше на 1 них зупиняюся на своєму місці, а тут лише в додаток і ствердження могс ; висновку наведу факт із 1677 року. У грудні того року приїхав до Москви; генеральний суддя Ів. Домонтович. Як багато хто з українських посланці:’^[1] що приїздили до Москви у важливих державних справах, мав він писан/ · інструкцію від уряду України. її дано: „отъ насъ Іоанна Самойловича, гет­мана и отъ старшини генералные, имянемъ полковниковъ, сотниковъ, атама­новъ и всего старшого й меншого товарства его царского... величества За·, порожского" (війська Л. О.) ^ⁱ). В цім документі гетьман і колегія старшини — ί для нас у даному разі важлива лиш остання — явно виступають як репре-^. зентанти козацької старшини, тієї старшини, що вже сама від себе висту­пала на святкових з’їздах до гетьмана. Бо, ясна річ, що „менше товариство ' тут на останному плані, що воно тут для форми лише, а натомість група- старшини — полковники, сотники, отамани і старше товариство — поіменовачі- повно і саме їхнім „имянемъ" виступає тут мала рада — старшина генеральна./

У своєму дуже цінному посмертному творі, що його тільки нещодавно видала Всеукраїнська Академія Наук, М.

Раду з полковників бачимо повсякчас у другій половині XVII ст. Вже па початку періоду, що його розглядаємо — в травні 1649 р. — маємо звістку про раду Б. Хмельницького з полковниками, де мали визначити місце пере­говорів іа поляками ²). Про одного з тих полковників цього ж 1649 р. прямо відзначено, що це е гетьманський радник: „полковником чигиринським—каже акад. М. Грушевський, — бачимо (по реєстрах 1649 р. — Л. О.) все того ж Федора Якубовича (Вешняка) „луччого (найвизначнішого) полковника і совіт- $ика гетьманського", як його атестував Лука лікар"³). Року 1653 полков­ники радяться з гетьманом про те, чи треба йти походом на Волощину [2] [3])· Року 1654 гетьман перед радою генеральною в Переяславі радиться з пол­ковниками ⁵). В липні того ж таки 1654 року рада з полковників обмір­ковує питанння про розподіл грошей, що їх надіслали з Москви^с). Року 1656 Гетьман і полковники слухають справоздання уповноважених УкраїниТеть- манщнни, що були на переговорах росіян із поляками⁷).

У листопаді. 1659 р. „полковники по гетманскому росказанью ис под Бару уступили для тово что гетман велѣлъ имъ быть к себѣ на раду. А о чем де у нихъ рада, того он (царський посланець, що приводив до при­сяги Подільський полк) не вѣдает. А полки ихъ остались под Баром" ”)· Року 1661 наказний гетьман Я. Comko казав подьячому з приказа „Тайныхъ Дѣлъ" Ю. Нікіфорову про Ю. Хмельницького — правобережного гетьмана: „заднѣпрскіе полковники ему воли не даютъ, а чинять то потому, что объ нихъ въ статьяхъ положено гетману безъ повеленья не волно надъ ними чинить по ихъ правамъ и извычаю" ^,2)... Статті 1659 р. навряд щоб на цей час зобо­в'язували Хмельниченка; Comko тут мав на увазі довести шкідливий вплив так'Л їхньої постанови; але звістки, що замість Ю. Хмельницького править рада старшини за участю полковників, повторювалися. Сам Хмельницький виправдував свій перехід до Польщі тим, що це робилось „по принужденію эаднѣпрскихъ полковниковъ" ^,). А в грудні 1661 ρ. Comko переказував, що Ю. Хмельницький „самъ не воленъ въ себѣ, владѣютъ имъ и всѣмъ вой­скомъ, при немъ буду чемъ, Носачъ да Грицко Мирогороцкой да Грицко Гу- ляницкоЙ" ⁱ).— два з них полковники, хоч би й колишні. Року 1662 гетьман наказний Comko просить Росію, щоби російські воєводи на Україні не втру­чалися у внутрішні справи Гетьманщини, але „з гетманом и с полковниками всѣми, сходяся, совѣтовали и исправляли"³). У жовтні 1668 р. С. Адамович свідчив у Москві, що повстання Бруховецького ухвалила рада з полковників *). У жовтні 1668 р. збирається рада з полковників на Правобережній Україні в Дорошенка^j). У лютому 1669 р. Дорошенко пише Д. Многогрішному, за­прошуючи на раду „где всѣ панове полковники сегобочные мають быти приежджали"^с). Року 1670 знову „Дорошенко с полковники тое сторони имѣлъ раду" ^τ)... Радивсь Дорошенко з полковниками і на початку літа 1673 p.⁸). А в травні 1674 р. мав „въ Переяславлѣ... со всѣми полковни­ками совѣтъ имѣти" лівобережний гетьман Самойлович⁹). Пізніше, ρ. 1702 гетьман Мазепа скликав полковників на нараду з приводу збору війська супроти запорожців ^,0).

Вплив полковників дуже дотепно характеризує й пояснює Орлик у своєму листі до Яворського. В оповіданні про перехід Мазепи на бік шведів він каже, що гетьман не міг би це вирішити за його тільки Орликовою порадою, „естли бы прочій съ енеральной стороны — обозный енеральный Ломѣков- скій, и съ полковниковъ — Миргородскій, Прилуцкій и Дубенскій до той его факціи не присовокупилися, яко первѣйшій и началнѣйшіи въ Войску Запо­рожскомъ особы, и за собою старшины своей съ полкамисвоими не потягнули и тѣмъ его Мазепу въ зломъ намѣреніи не утвердили"”). Підкреслене в мене місце свідчить про вплив полковників на старшину своїх полків, на те, що за ними стояла збройна сила — їхні полки.

На радах полковників з гетьманом присутня й генеральна старшина. Тільки тогочасні акти не завсіди про це згадують, мабуть, це вважали за річ й без того ясну, бо з членів колегії генеральної старшини були перед­усім гетьманські радники. Я вже наводив звістку про раду з полковників у липні 1654 р. Про присутність на ній генеральної старшини спочатку зов-

∙) Ibidcm_l с. 77. *) Ibld. Дод. до т. VII, с.с. 332—333. До речі, двое з них — Носач

і Лісницький - · в а тих трьох що їм їіа Чигиринській раді 1657 р., за Самовидцем доручено, щоби.спрнвовали* військо, яко „справцы войска и порадцы*. Вони і тепер, р. 1661 -спра­ву ють" військом, лише замість Виговського серед них Г. Гуляпицький. Отже навряд чи прав­дивий повний сумнів М. Петровського („До історії Руїни') в оповіданні Самовидця про цю раду, а даний факт — призначення колегії „сировців і порадців* — цілком імовірний.

’) Дрспл. РСФСР. Столб. № 5Я44/33. Малор. Приказа, л. 44. ⁴) А. Ю. и 3. P.. т. Vll.

с 90. ⁴) ibidem, с 104. ^c) Ibidem, т. VIII, с. 127. ') Древл. РСФСР. Книга № 9

Малор. Приказа, л. 256. ’) А. Ю и 3. P., т. XI, с. 284. ^v) Ibidem, с. 443. ^,u) K ост ом а·

pon¼ Мазепа и мазспиицы, с. 191. 1885 р. ’*) Основа, 1862 р. № 10, с. 27.

2, Збірник праць аах.-рус. та укр. право, а. VIII.

сім не згадується, ніби її там не було. Але далі оповідач — російський стольник П. Протасьєв — докладно оповідає про інцидент, що стався на цій раді полковників поімж Миргородським полковником Гр. Лісницьким та гене­ральним суддею С. Богдановим ’). Отже цей генеральний суддя був на цій раді, була, мабуть, і інша генеральна старшина.

18 й 26 липня 1659 р. до кн. Трубецького і до їв. Безпалого писала рада старшини. її підписи свідчать, що складалася вона з 10 полковників, генерального обозного та генеральних суддів²). В липні 1676 р. в Густин- ському манастирі гетьман радиться з „генералною старшиною войсковою и съ нѣкоторыми полковники при мнѣ будучими”³)... 28 липня 1690 р. цар­ський посланець дяк В. Посников, їдучи до гетьмана, знайшов його у Глу- хові, куди той приїхав. Посникову тяжко було знайти собі приміщення „для того что в Глухове многие и лутчие дворы заняты старшине и полковником при гетмане будущимъ” *). „Бути при гетьмані” — це не було завдання уряду полковницького, отож мабуть приїхали полковники на раду й були на ній разом із генеральною старшиною.

У лютому р. 1704 цар наказав гетьманові: „приѣхав в Батурин, при быт­ности Генеральних особ і всѣхъ полковников, Миклашевского обличити и ска­зати ему для чего на него гнѣвъ монаршескій обрѣтаетца і чего раді от уряду полковничества отставленъ”^[4]). На цих зборах, де розслідували цю справу й робили очну ставку Миклашевському з Покорським, було 4 гене­ральних старшин та 5 полковників⁶).

Перед переходом Мазепи до шведів Орлик, каже він, гадав „что он Ма­зепа, не имѣючи о той своей факціи жодного согласія съ старшиною енералною и полковниками не можеть самъ без нихъ и безъ вой­ска одноею своею головою явственно царскому величеству измѣнить”⁷). Але згодом побачив він, що тая „факція можетъ по времени укрѣпитца и свое воспріять совершенство, когда енеральная старшина и полковники начали уже приступать къ единомыслію”⁸). Значить, гетьман не міг вирі­шити це сам „своею головою”, мав він на раді старшини досягти „согласія съ старшиною снеральною и полковниками”.

Нарешті, про генеральну старшину й полковників, як перших і неодмінних радників-учасників ради старшини, каже розділ 6 „умови Орлика" 1710 р., що для нашої теми ніби замикає перший період розвитку однієї з централь­них державних установ Гетьманської України. Статті Орликові кажуть, що поновлюючи старий звичай, „Мы, Енеральная Старшина, Атаманъ Кошовый и все войско Запорожское, договорили и постановили съ Ясневельможнымъ Гетманомъ, при слекціи его Вельможности, таковое право, которое мѣетъ

’) А. ГО. и 3. P.. т. X, с. 696. ’) Ibidem, т. XV, с.с. 405-406. 413-416; також 416-418.

^,) Ibidem, т. XII, с.с. 663—569. *) Древлехранилище РСФСР, кн. № 59 Малорос. При­

каза, л. 465. ^b) Ibidem, кн. № 95 Малор. Приказа (з пошкоджених, пепумерованнх арку­шів). ") Ibidem, л. 83. ⁷) Лист до Яворсъкого - Основа 1862 р., № 10, с. 19.

’) Ibidem, с. 21.

быти вѣчне въ войску Запорожскомъ заховано: абы въ отчизнѣ нашой пер- взнствуючими были совѣтниками Енеральная Старшина, такъ респектомъ урядовъ ихъ первоначальныхъ, яко и уставичноЙ при Гетманахъ резиденціи: по ныхъ зась обыклымъ порядкомъ послѣдуючіи полковники городовіе, подоб­нымъ же публичнихъ совѣтниковъ характеромъ почтены нехай будутъ"*). Статті ще говорять за окремих „енеральнихъ Совѣтниковъ" — про цих нижче — але тут маемо підкреслити, що встановлюючи в писанім законі склад стар­шинської ради, Орликові пакти називають генеральну старшину та полков­ників „первенствуючими совѣтниками" і підкреслюють, що це не нововпро- вадження, це робиться за „обыклымъ порядкомъ". Як відомо, ця умова сили закону не набула: еміґранти-мазепинці не мали території, що на ній їхні постанови виконувалися б як державні закони.

На раді старшинській — про це маємо численні звістки — раз-у-раз була присутня й інша старшина „Війська Запорозького”. Приміром, у лютому — березні 1650 р. була рада старшини у Києві. На ній був Б. Хмельницький і Київський воєвода А. Кисіль. На раді цій були полковники, сотники й інша козацька старшина ^5t). Того ж року 1650, щоб розв’язати питання про видачу Московщині самозванця Акундинова, гетьман хотів послати „по всѣхъ пол­ковниковъ и по старшинъ" ^{l [5] [6]). З приводу цього питання (й інших) генераль­ний писар Виговський 20 жовтня 1650 р. нагадував царському посланцеві В. Унковському: „гетманъ де, помнишь, приказалъ мнѣ при васъ послать по всѣхъ полковниковъ и по старшинъ, чтобъ ѣхали всѣ тотчасъ въ Чигиринъ... Будетъ у гетмана съ полковники и съ старшинами нынѣ дума" *). 12 жовтня 1650 ρ., коли В. Унковський був у Чигирині, його приймав гетьман із стар­шиною— можливо, що це була рада старшини. Були тут присутні: „по обѣ стороны гетмана стояли ближніе его люди (близькі люди — раз-у-раз є рад­ники: ближчі бояри московського царя були члени боярської думи): писарь Иванъ Остаповъ сынъ Выговской; войсковые есаулы Михайло Мчюченко, Демко Михайловъ, обозной Ѳедоръ Коробка, полковникъ Ѳедоръ Вешнякъ, наказной полковникъ Иляшъ, Чигиринской ясаулъ Ондрѣй, атаманъ городо­вой Олексѣй“ b)... Таким чином маемо тут представників генеральної стар­шини, полковників, полкової старшини (чигиринський осавул) та навіть стар­шини сотенної — городовий отаман.}

В січні 1654 р., а саме січня 7-го, перед генеральною козацькою радою в Переяславі були збори старшинської ради: „была де у гетмана тайная рада съ полковники и съ судьями и съ войсковыми ясаулы" ^с). Наступного дня, коли стався відомий факт, що царські бояри відмовилися присягати, що, цар не зламає умови з Україною, „гетманъ Богданъ Хмелницкой говорилъ имъ, что онъ о томъ поговоритъ съ полковники и со всѣми людьми, KOTO- рыс нынѣ при немъ гетманѣ". „Всѣ люди", що були при гетьмані, очевидно — інша козацька старшина, з нею гетьман радився в подвір’ї переяславського полковника П. Тетері*). Січня 10 знову збиралася рада старшини: „у боя­рина у Василъя Васильевича Бутурлина на дворѣ были гетманъ Богданъ Хмелницкой и писарь Иванъ Выговской, и обозной, и судьи, и полковники, и ясаулы войсковые и говорили о государевыхъ дѣлехъ боярину Василью Васильевичу съ товарищи" ²).

У листопаді 1656 р. „вѣдомо намъ, холопемъ твоимъ (київським воєво­дам. Л. О.) учинилось, что у гетмана Богдана Хмельницково съ полковники и со всѣми начальными людьми былъ сеймъ. А о чемъ у него сеймъ былъ и гдѣ чаять ихъ походу, того невѣдомо". Батько генерального писаря Остап Виговський казав, що на соймі цім, тобто на раді старшини, були „всѣ пол­ковники и ясаулы и сотники" ³). В серпні 1657 р. український посланець до Москви П. Тетеря казав, що варт було б для роздачі платні військові нака­зати гетьманові „собрать полковниковъ и ясауловъ и всѣхъ начальныхъ людей и учинить рада" ^l). В серпні ж ρ. 1657 сповіщав російський стольник Кікін, що „нынѣ де полковники и сотники всѣ поѣхали въ Чигиринъ на погребенья гетманово, и послѣ де погребенья будетъ у нихъ рада"ⁱ).

В наказі, що у грудні 1658 р. його дано російському посланцеві до геть­мана Виговського майорові Гр. Булгакову, є пропозиція, щоби грамоту дати гетьманові лиш тоді „какъ сберетца обозный и судьи, и полковники, и сот­ники, и ясаулы, и старшина, и войско... и къ одному гетману не ходить" ^с). Скликати військо, тобто скликати широку козацьку раду на цей час навряд чи було можливо, генеральні ради вже не збиралися в справах поточних, лишалася рада старшини, яку, як видко, і мав на увазі російський уряд. 28 червня 1664 р. дано інструкцію послам Запорізького Війська — України Семенові Половцеву обозному військовому та Осипу Куриленку від _unas starszyny Zaporozkiej"; вона підписалася — obozny, sςdziowe, asauly, polkownicy setnicy, takze у insza Starszyna у wszystka czcrn" ⁷). А що інструкцію дано від старшини, ясно, що чернь згадано лиш фіктивно. Перелік же старшини дає дещо, щоб пізнати склад ради старшини.

В листопаді 1670 р. є звістки про раду старшини у П. Дорошенка: були на ній, за свідченням компанійського правобережного полковника І. Шульги, „полковники і вся старшина"^:). Року 1673 „Дорошенко толко съ самою старшиною въ Чигиринѣ раду имѣлъ, которая и скончилась" ⁰)... Може про цю раду каже польське джерело: за ним, рада була влітку 1673 р., перед нею була козацька рада на Росаві; на раду старшини в Чигирині Дорошенко закликав,,Poikownikow, assawulow і inych" ^lt,)∙

’) Ibidem, с. 226-228. *) Ibidcm₁ с. 242. ³) Ibidem, т. Ill, с.с. 551, 553. «) Ibidem.

Дод. до т. XI, с- 745. ⁱ) Ibidem, с. 794. ^α) Ibidem, Дод. дот. Vll с.с. 262—263. ’) Пом. К. Ком. т. IV. В. III с.с. 149--151. Вид. 1859 р. ’) Древлехранилище Ps ФСР, кн. № 9 Малор. Приказа л. 343. '·’) А. ЮиЗ· P., т. XI, с. 274. ^,v) А. Грабовський, Ojczysto зро-

π∣inki". II, с. 238.

1684 р. острогозький „Черкашенинъ" Татаринов доповідав, що коли він р. 1683 був у Прилуці, то йому казали місцеві люди, „что гетманъ Іванъ Самойловичъ собралъся с полковники і сотники, со всею старшиною своею стоитъ в Прилуках; а для какого дѣла в зборе он гетманъ Іванъ Самойло- вичъ стоитъ в Прилукахъ, о какой раде, про то он Ерема не знаетъ" ’)... Але все ж таки, мабуть, люди казали, що гетьман і старшина зібралися саме на раду, не знав тільки простий народ — а з ним мав діло „Черкашенинъ" з Остогожська, — мети її зборів; на раду з’їхалася старшина в широкому складі. Року 1692 була рада гетьмана Мазепи „съ старшиною и съ полков­ники", що вирішала справу конфіскації маетностей у Полуботків ²).

LJi відомості документів кажуть нам, що бували ради старшини, де опріч генеральної старшини й полковників були ще „ясаулы" та сотники та „иная старшина", і „вся старшина". Останній вислів, а також і „ясаулы", мабуть, вказують на присутність старшини полкової, бо саме її ми побачимо і на з’їздах ради старшини до гетьмана на великі свята. Сотснну старшину бачимо представленою лиш 1650 р. в особі чигиринського городового отамана. Але це ще не говорить, на мій погляд, за участь в раді старшинській цієї категорії старшини. Уряд городового отамана виділявся в останній своїм значін­ням, зокрема коли це був городовий отаман значного міста, і тим більше якщо це був отаман міста столичного, як це в данім разі і було.

Переходимо тепер до розгляду складу старшинських з’їздів на великі свята.

На цих з’їздах присутні були полковники. Деякі звістки тільки про них і згадують. Приміром, у січні 1671 р. „у гетмана были изо всѣхъ городовъ полковники, съѣзжались къ гетману поздравлять съ праздникЪмъ Рожествомъ Христовымъ. А какъ... вѣдомость къ гетману про Татаръ пришла, того жъ числа (це було 1 січня 1671 р. Л. О.) всѣхъ полковниковъ роспустилъ по домамъ для остерегательства своихъ городовъ"³) 1688 року чернігівський полковник „на обыкновенный празнишный съѣздъ вельможности вашей (тобто до гетьмана. Л. О.) из своево дому от’ѣхал" *).

Але рано акти вказують, що на цих з’їздах була й інша козацька стар­шина. Приміром на Великдень р. 1652 на раду старшини закликано „всіх полковників, осавулів, сотників і всіх козацьких урядників" ^s). А „в квітні 1657 року відбувся бучний з’їзд усієї старшини козацької в Чигирині, на який, як оповідає свідок того з’їзду посол австрійський Парчевич, самих тільки полковників прибуло 26"^c). В цій звістці, що її застосовую до відо- мостів про з’їзди на свята, бо відбувся з’їзд у квітні, тобто мабуть на Вели-

') Древлехранилище РСФСР. Столб. № 1059 Білор. ст^ла Розряда л. 106. ⁱ) А. Лаза­ревскій, Павелъ Полуботокъ. Русск. Архивъ, 1880 г. № 1. с. 139. ') А. Ю. и 3. P., т. IX,

с. 609. *) Древлехранилище РСФСР. Малор. справи М-ва Закорд. Справ, 1688 р. № 2.

⁶) Акад. М. Грушевсъкий. Історія України-Руси, т. IX, ч. 1, с. 425. ^е) В. Липин* съ кии, Україна на переломі, с. 55.

кодні свята, які здебільшого у квітні ж і бувають, — мовиться мова за „усю старшину".

Вельми цікаві й важливі дані про склад тої старшинської ради, що була в листопаді 1663 р. Цю раду спеціяльно скликано для встановлення нових статтів — умови з Росією. „Ноября въ 18 м числѣ, — пишуть російські по­сланці, думний дяк Д. Башмаков та дяк Е. Фролов,— гетманъ да съ нимъ вой­сковые судьи Юрьи Незамай, Петръ Забѣла, обозный наказный Павелъ Животовскій, да войсковые писарь Степанъ Гречаненко, ясаулъ Степанъ Офонасьевъ, ясаулъ же гарматный Богданъ Щербакъ, полковники: Прилуцкой Данило Песоцкой, Нѣжинской Матвѣй Квинтовка, Лубенской Игнатей Вер­бицкой, Полтавской Демьянъ Гуджель, Зинковскій Василей Шиманъ, Сосниц­кой Яковъ Скиданъ, Стародубской Иванъ Плотникъ, Дементью и Евстрату говорили чтобъ они... дѣла, для которыхъ присланы, имъ объявили" '). Тут названа генеральна старшина (не вся) і полковники. З іншої старшини названо лише гарматного осавула. Проте вже 20 листопада гетьман надіслав росланцям такий список присутніх на цій раді старшини „въ спискѣ написано: въ Батурлинѣ при гетманѣ судьи войсковые — Юрьи Григорьевъ сынъ Неза­май, Петръ Михайловъ сынъ Забѣла, обозной наказной войсковой Павелъ Трофимовъ сынъ Жквотовской, ясаулъ войсковой Степанъ Офонасьевъ, ясаулъ гарматной Богданъ Анисимовъ сынъ Щербакъ, хорунжій гарматный Степанъ Мартиновъ, бунчужной Григорей Трофимовъ сынъ Витсзенко, хорун- жей гетманской Иванъ Алексѣевъ сынъ Поповичъ, писарь войсковой Степанъ Прокофьевъ сынъ Гречаненко. Канцелярные подписки: Захаръ Ивановъ сынъ Шиковъ, Карпъ Ивановъ сынъ Макрѣевъ, Степанъ Васильевъ сынъ Шуба, Лаврентей Кошпировъ, подскарбей войсковой Романъ Ракушка". Далі наз­вано тих самих ) полковників, які були й 18 листопада²). Отже тут повніше названо генеральну старшину (бунчужний, хоружий та підскарбій), додано ще гарматного хоружого та перераховано 4 підписків. Чи були з отих під­лисків члени ради старшини? Питання це висвітлити важко, бо вони могли грати тут технічну ролю. Із статійного списка російських посланців, будь- що-будь, видно, що деякі статті умови з Московщиною тут таки на засіданні ради з доручення гетьманового і старшини підписував підписок Захарко (інші генеральний писар). Отож „3. Шиковъ", як називали його Башмаков та Фролов, на засіданні ради старшини був. Впадає в очі, що полкової стар­шини й сотників на цих зборах не було.

Року 1668 „на початку, о Богоявленіи з’ехалися усѣ полковники в Гадя­чеє, и гетманъ Бруховецкій учинилъ раду с полковниками, судями и усею старшиною"... Року 1670 „Апрѣля въ 17 день, ѣдучи изъ Кіева въ Бату­ринѣ Михайло (Савин--московський подьячий) былъ у гетмана на обѣдѣ; а въ тѣ поры пріѣхали къ гетману всѣхъ городовъ сеѣ стороны Днѣпра пол-

’) Книги Разрядныя, т. 11, с. 931. ^s) Ibidcm., стор. 999. ’) Літопис Самовидця, cτoρ. 98. К. 1878.

ковники, опричь Полтавского и Миргородского (останні на цей час тягли руку за Дорошенком — Л. О.) поздравлять гетмана съ праздникомъ Свѣтлымъ Христовымъ Воскресеніемъ". Квітня 18-го „у гетмана съ полковники и съ стар­шиною была рада”... ^,)∙.

Цікаві дані за склад такого святкового з’їзду дає один додаток до цієї праці. Це — „роспись имянная полковниковъ и всее старшины войсковые, которые при подтоержсніи на вѣрность великому Государю Нашему Его Цар­скому Пресвѣтлому Величеству и господину Гетману Демьяну Игнатовичю присяг(л)и в Батуринѣ лѣта 1671 месяца генваря 7 дня”. На цим з’їзді було полковників— 10, голкової старшини —12, сотників — 26, сотенної старшини—2 (городові отамани). До цих чисел полкової старшини й сотників не включено прилуцької старшини, яку не перераховано в документі. Було на цій раді старшини і військове товариство. Названо його по іменах — 8 осіб. Але далі додано, що в список занесено присутніх „опричь товарства войскового на томъ съѣзде при полковникахъ в Батурине будучих, имянъ их не описуя — сколь много ихъ было. Так же і всенародия”. Про товариство спеціяльно каза­тиму нижче, а присутність „всенародия" сумнівна. Його ім’ям часто спеку­лювали на Гетьманщині. Тут бо мали на увазі справити вражіння, що збори були дуже широкі й виявляли бажання широких кіл людности мати за наказ­ного гетьмана гетьманського брата Василя Многогрішного, бо саме в обранні його була мета цієї ради. Була на цій раді й генеральна старшина. Лише списка складено „не описуя именъ старшины генералныя, понеже - в листу написаны имена ихъ”²). Загалом — вельми важливі дані про склад ради старшини.

У квітні 1671 р. гетьман Многогрішний обіцяв обрати уповноважених на переговори Росії з Польщею на Великодневому з’їзді „полковников і всей старшины войсковой”³). Пізніше він казав, що це був „пріѣзд... (пропу­щено) всей старшины енералное войсковое и полковниковъ, и сотниковъ, и всего товарства войска вашего царского пресвѣтлоЛэ величества Запорож­ского”...¹) „Все товарство” мабуть тільки голий титул, бо в цім саме доку­менті гетьман пише, що справу про перевози на Сожу він розв’язав тут „посовѣтовавъ съ вышеупомянутыми старшиною”⁵). Про „товарство" тут уже забуто. Будь-що-будь, як видно, могло тут бути лише значне козацтво. Інший документ про цей з’їзд свідчить про присутність на нім „генералного Войска вашего царского пресвѣтлого величества Запорожского Петра Михайловича Забѣлы обозного, судей, ясауловъ, полковниковъ, сотников, атамановъ, това­риства войскового” °).

10 січня 1673 р. гетьман Самойлович сповіщав царя, що грамота царська про майбутній похід „предъ всѣми полковники и передъ иными многими на- чалными войсковыми людьми, нынѣ междо празниковъ в Батуринѣ будучими,

^,) А. Ю. и 3. Р..Т. IX. с.с. 186—187. *) Додаток №4. ’) Древлехранилище РСФСР.

Книга № 9 Малор. Приказа, л. 873. *) А. Ю. и 3. P., т. IX с. 401. ^b) Ibidem. ^υ) До­

даток № 5.

была чтена“ ’)· На початку ж 1673 р. була рада старшини на Правобережній Україні у гетьмана Дорошенка. На ній були „полковники всѣ и казацкая старшина" ²). Інший документ каже, що він мав раду „со всею старшиною" ³).

Року 1675 на Різдво гетьман Самойлович сподівавсь „приѣзда къ намъ всѣхъ полковниковъ и старшины войсковые" ^l). В січні 1678 р. той самий Самойлович пише універсала про запровадження оренди на вино „съ общимъ совѣтомъ всей старшины войсковой и полковниковъ всѣхъ, на нынѣшнемъ съѣздѣ будучихъ" ^s). У грудні 1678 р. гетьман Самойлович писав, що царське жалування „что другой старшинѣ и полковникомъ, вдали отъ насъ живущимъ, назначено*⁴, те вік зберігає „до съѣзду тое старшины и полковниковъ, кото­рые вскорѣ... съѣдутся, всякому изъ нихъ тѣхъ щедротъ вашихъ государ­скихъ часть достойная руками нашими отдана будетъ" ^с).

Року 1690 на з’їзді ради старшини були присутні „полковники с стар­шиною своею"⁷). Тут була і старшина сотенна. Адже 7 січня 1690 р. геть­ман Мазепа у листі до Сівського воєводи зазначав, що „старшина Kopo- лсвецкая"—тобто старшина сотенна — „на сихъ дняхъ здѣ в Батурине с празничным у меня поздравленіемъ" була^ъ). Не ясно тільки, в якім вона була складі; аналогічно до представництва на інших з’їздах можна думати, що це були сотник та городовий отаман.

Того самого р. 1690 на Великдень на раді старшини збирачів оренди „общимъ всей старшины совѣтомъ" мали обрати⁹). Року 1702 в квітні був з'їзд полковників і „всей старшины" ^l0). Нарешті р. 1707 єзуїт Заленський поспішав на з'їзд на Різдво „полковниковъ и старшинъ" ^,l)∙

Опріч старшини—генеральної, полковників, полкової, сотників, декого із сотенної старшини — на радах старшини бували й представники від міст українських. Певна річ, що de facto було це представництво від міст най­більших, найзначніших J економічно найміцніших. Маленькі ж міста і мі­стечка не дуже різнилися на Гетьманщині від вільних сіл, що їхня людність не мала політичної правоздатносте

Представників од українських міст бачимо р. 1665 в Москві з радою стар­шини, що на чолі з Бруховецьким умовлялася там із російським урядом про нові умови сполучення України з Московщиною^,2). Року 1666 на раді старшини в лютому під Лисянкою були міщани ^,3). На початку 1669 р. про­ектувалося обрати гетьмана на лівобережній Україні на раді старшини. Рада мала бути „и мѣщанской", тобто за участю представників від міст ^,1). В січні 1671 р. була рада старшини, що про неї я вже казав, і склад якої характери-

’) А.Ю. и 3. P., т. XI, с. 119. ’) Ibidem, с.с. 1 2-153. ^a) Ibidem, с. HO. ¼ Ibid., т. XII, с. ЗР ^s) Ibid., т. XIII, с.с. 465—466. ”) Ibid., с.с. 761 -762. ^:) Додаток №6. ^s) Древлехра­нилище РСФСР Кн. KslllMaAOp. Приказа, л. 452. *) Ibid., Кн. 59. Мэлоросійськ. Приказа,

л.л. 215—216. ^lt,) Літоп. С. Всличкэ, т. III, с.с. 553 — 551. К. 1855. *^,) Лист Орлика — Основа 1862, № 10, с. 18. ”) А. 10. и 3. P., т. VI, с. 4. ^,3) Додаток № 2.

^,4) А. Ю. и 3. P., т. VIII, с. 50.

зує додаток № 2 до цієї роботи. Наказний гетьман В. Многогрішний та гене­ральний осавул М. Ґвинтовка казали російському „стряпчему" Бухвостову, що на цю раду „обозной, судьи, ясаулы, полковники и сотники, и атаманы, и казаки, і войты, и б у р м и с т р ы і вся старшина в Батурин сьѣзжались"'). Ця звістка показує нам хто саме були міщанські представники на старшин­ських радах: як видно, їх не спеціяльно обирали для участи в даній раді, а були це урядові міські особи, що приїздили на свято до Ѵетьмана приві­тати його і -тут брали участь у зборах ради старшини, як офіційні представ­ники від своїх міст і їхньої людности. В січні 1672 р. на старшинському з’їзді були, за свідченням гетьмана Многогрішного, „также войты, бурмистры, магистраты(?) и весь посполитой народъ"²). Знову міщанство репрезентують міські виборні урядовці, що до них, як видно, треба залічити й отих „магистра­товъ". „Весь посполитой народъ", ясна річ, тут згаданий лиш для прикраси, його не бачимо й на генеральних радах.

15 січня р. 1677 гетьман Самойлович сповіщав Москву, що на раду стар­шини приїхали „предъ Богоявленіемъ Господнимъ вся старшина войсковая... и мѣская"³). І посланець Самойловичів Ів. Мазепа свідчив пізніше про цю раду, що на ній була і „мѣская старшина" ’).

В липні 1684 р. гетьман Самойлович повідомляв Росію, що встановили оренди „старшина вся и полковники и всякого чину люди во время съѣзду своего в Батуринѣ* ^b). Очевидно під „всякого чину“ людьми треба переду­сім розуміти представників од міст. Року 1690 восени проставлення до оренди міщанство мало дати „писма за своими руками". Рада старшини мала взяти на увагу, що „из городовъ посполитой народъ об’явить"⁶). Отже тут міщан­ство якщо й не було на раді старшини, то все ж таки могло впливати на її ухвалу своїми писаними заявами.

В січні 1690 р. на з’їзді були „такъ и войты и мещаны". На підписах під „приговорнымъ листомъ" значиться з кожного полку „войты со всемъ поспо- лствомъ", або „войты (с )бурмистрами со всемъ посполствомъ" ’*). Це певна річ не значить, що справді „все посполство" було на раді, бо підписували цей документ не персонально. В одному місці підпис такий: „Старшина полковая, сотники, атаманы со всемъ товарствомъ и войты со всемъ посполствомъ полку моего Стародубского подписуемся". Оце— „моего" роз’яснює справу: підпи­сував документ полковник, і т. ч. „все посполство" тут просто гола формула.

В травні 1690 р. на з’їзді старшинської ради в Батурин» були „такъже войты і мещане"³). Року 1693 в лютому гетьман Мазепа, розмовляючи з дяком Вініусом про можливість замінити оренди податками, казав, що „хотел онъ гетманъ, какъ на Святой неделе будеть съѣздъ, о томъ всемъ полковникамъ

’) Древлехранилище РСФСР. Ки. № 9 Малор. Приказа, л.л. 235—236. *) Колекція ру­кой. М. Судівнка, № 97, ч; 11. ее. 407—403. ’) А. Ю. и 3. P., т. XlII, с е. 5—6.

^,) Ibidem, с.с. 23—24. ^t,) Дополи, къ актамъ историческимъ, т. XI. с. 167. ^в) Рукописи

Судівнка № 97, ч. V, с. 4. *) Додаток № 6. ’) Древлехранилище РСФСР. Кп. № 59.

Малор· Приказа, л.л. 208—210.

и ихъ старшинѣ и изо всех городовъ, из лутчших людей человѣкъ по 20-ти и болше собравъ, о томъ предложить; да что они скажутъ — о томъ впредь, к великимъ Государемъ донести хотелъ" ’). Тут уже бачимо численні деле­гації міщанства, до яких можна припустити й вибори. Гетьман зробив так, як обіцяв. 24 травня того ж 1693 р. він повідомляв про цей з’їзд, що „мы, гетманъ, на прошлой праздничной воскрестной дѣнь вѣлели полковникомъ братье собою в Батуринъ всю старшину полковую, урядниковъ грацкихъ и знат­ное войсковое товарищество и мещан к совету способному... И на тот праз- ничный воскресный съсэдъ собралось было в Батуринъ изо всѣхъ полковъ и городовъ людей много всякихъ чиновъ" *). Отож на цей з’їзд мали „з собою брать" полковники. Неясно, як саме мали вони це робити. Але при вели­кому числі присутніх все ж таки слід думати, що можливо були подекуди й вибори, і саме міщанських обранців на з’їзд і мали брати полковники.

З мого попереднього викладу видно, що у з’їздах старшини раз-у-раз брало участь „значне козацтво", „військове товариство" тощо. „На оную раду — пише про раду старшини, у своєму „Историческомъ извѣстіи" Гр. Поле- тика,— въ случаѣ важнѣйших дѣл должны они (гетьмани — Л. О.) были соби­рать не токмо Генеральную Старшину и полковниковъ, но прочую старшину, а особливо старых и эаслужсных людей; а въ случаѣ дѣлъ не столько важ­ныхъ, одну генеральную старшину и полковниковъ"³). Як видно, саме цю групу значного козацтва Полетика розуміє під „заслужеными" людьми.

Про цю групу людности України-Гетьманщини другої половини XVlI ст. дуже вдало каже О. Єфименкова: „... зверху козацької маси піднялася гер- ства „можнѣйшаго" козацтва. Це було так зване „знатне військове това­риство"— переходова верства поміж масою й військовим урядом: одною своєю стороною вона зливалася з рядовим козацтвом, іншою—з козацькою старшиною. Знатне військове товариство було ніби резерв, що з нього по­стійно виділялися особи, які посідали уряди, й куди вони знов йшли, коли залишали свої посади. Що знатне військове товариство мало значний вплив на загальне становище — це безумовно, але чи оформлювався чимнебудь оцей вплив — нам не відомо"⁴). Єфименкова тут зробила вельми влучне спостереження. Справді козацтво ніби поділяється на дві групі; верхня вер­ства— це значне козацтво чи військове товариство. Такий розподіл можемо побачити ще за часів Богдана Хмельницького. Року 1654 з українським по­сольством С. Богданова, П. Тетері та інших (послів було 8 осіб) до Москви було: „товариства" — 12 осіб та „козаків" — 26 осіб⁵). Це не випадкова но- менклятура, так би сказати. Бо згодом це посольство скаржилося на те, що

^,) Рукописи Судівнка № 97, ч. V, с. 484. ’) Ibidem, с.с. 773-776.

^s) Збірка матеріялів акад. Η. П. Василенко — Укр. Apxcorp. Збірник, т. І. с. 161.

') А. Ефименко, Малор. дворянство и его судьба — Вѣстникъ Европы, 1891, кн. VIII, с. 523. ^ь) А. Ю. и 3. Р. т. X, с.с. 427- 428.

27 частині з товариства дають такі „денги кормовые", як і козакам, і прохала виправити цю помилку ’)» виразно нам отже доводячи, що товариство і ко­заки— це групи різні.

Року 1661 (без дати) в одписці їв. Пешкова читаємо, що „говорили намъ въ разговорехъ Comko и многіе полковники и старшіе козаки, чтобъ ве­ликій государь указалъ вѣдать ихъ Козаковъ околничему Ѳедору Михайло­вичи) Болшому Ртищеву"²)... Отже Пешков помітив тут групу „старших козаків", що мабуть чимсь відрізнялася з козацького загалу. 9 липня 1666 р. полтавці скаржилися гетьманові Бруховецькому на полтавського воєводу Я. Хитрово, що цей утісняє „не токмо менших товарищев, но из­давна заслуженые, будучие полковниками, яко то (-)едор Жученко, Демяна Куджула, Кирила Пушкаренка, Кости Кублицкого и іных товар ыщев нарочитых"³). Отже й тут ясно виступають дві групі: з одного боку товариші „заслуженые" чи „нарочитые', з другого—„менші".

На Комісію з поляками в Москві в серпні 1671 р. приїхали від України Лівобережної: Київський полковник К. Солонина, Ніженський полковий суддя Ф. Завадський та „товарищи войсковые" Гнат Кальницький, Ст. Гречаний та С. Радич ⁴). А тимчасом в посольстві усіх було 40 осіб. Решту не звуть „військовими товаришами" — це за мовою документів, „козаки, которые в приѣзде с Киевским полковником с Костянтином Солониною с товарищі" ^ь). Отож і тут „товариші військові" виступають, як група, вища над козацтво рядове, як група, близька до старшини. Так само було і в лютому року 1676, коли до Москви приїхали посланці гетьмана Самойловича — генеральний бунчужний Л. Полуботок, галицький полковий обозний, миргородський пол­ковий суддя, 5 військових товаришів та 8 козаків⁶). Пізніше, року 1688 московський уряд, надсилаючи свого посланого з „милостивымъ словомъ" козацькому військові, що збудувало місто на р. Самарі, відрізняє „знатных войсковых товарищей від „казаковъ" ⁷). Решта козаків — це „чернь" (про це я докладніше писав у першій частині — своєї монографії про генеральну раду); про неї, приміром, висловлюється універсал генеральної старшини й полков­ників у липні 1722 ρ., з повідомленням про смерть Скоропадського, як про „чернь войскового и посполитого стану"⁵). Цим козацтво ясно відокрем­люється від кляси старшини, що до тої старшини ближче було значне то­вариство, а від „посполитого стану" черні різниться лиш тим, що це була чернь „войскового стану".

У допіру згадуваній скарзі полтавців на свого воєводу зазначається, що поміж „товарищев нарочитых" були „будучие полковниками, яко то Ѳедор Жученко, Демяна Куджула, Кирила Пушкаренка, Кости Кублицкого"...

’) Ibidem, с.с. 471--472. *) Ibidem. Додат. до т. VII, с. 333. ’) Древлехранилище

РСФСР- Столб. № 5872/61 Малор. Приказа, л. 51. *) Ibidem — книга № 9 Малор. Приказа,

л. л. 1096-1097. ⁶) Ibidem, л. 1146. ^β) А. Ю. и 3. P., т. XII. с. 490. ⁱ) Древлехрани­лище РСФСР- Малор. Справи M-оа Закорд Справ, 1688 р., № 2. ’) Рукописи Маркевича,

№ 5673 (5974).

Поміж військовими товаришами, що в лютому 1676 р. приїхали з генераль­ним бунчужним А. Полуботком до Москви, був і Ів. Мазепа, майбутній геть­ман і персона значна й перед тим ^,). А в січні 1683 р. Генеральний Суд Лівобережної Гетьманщини засідає під головуванням „п. Михайла Вуехевича, товариша значного войскового". Але і в колегії його є значне товариство, бо, каже лист гетьманський, „засланіе отъ насъ особы безъ пана полков­ника, старшины полковой (Переяславської) і значного тамошнего товариства, того суду зачинать и кончати не маютъ"²)... Вуяхевич — це майбутній гене­ральний суддя, а в минулому член колегії генеральної старшини на Право­бережній Україні-Гетьманщині за гетьмана Петра Дорошенка. Отож поміж цього значного військового товариства бували вельми впливові особи.

„Що знатне військове товариство мало значний вплив на загальне ста­новище— це безумовно,. але чи оформлювався чимнебудь оцей вплив — нам не відомо", писала О. Єфименкова в цитаті, що я її вже наводив. Мені думається, на це запитання можна відповісти, що цей вплив оформлювався участю цього товариства в радах старшини. Соціяльно близке козацькій старшині значне товариство бере раз-у-раз участь в органі старшинської кляси—у старшинських радах.

Мій матеріял дає мені змогу навести деякі приклади такої участи. 12 бе­резня 1666 р. до приказу „Малыя Росіи" привели „взятого языка" — козака з Правобережної України, що його надіслав до Москви гетьман Ів. Брухо- вецький. „Язык", тобто полонений, розповідав: „родом де онъ города Канева, зовут ево Тимошкою, прозвищем Буренко. Служил великому Государю в За- порогах 6 лѣт. И как де в прошлом во 172 году Григорей Косагов да Серко великого Государя с ратными людми и з Запорожскими казаки пришли в Умань, и он де с того времени жил в Умани, остався великого Государя с ратными людми и Серкова полку с казаками. И пристал в Умани жить к Медвинскому казаку к Ивашку Кобзари". Оцей медвинський козак був, очевидно, із значного товариства, бо він бере участь у старшинській раді під Лисянкою: „І въ 20 день (лютого — Л. О.) под Лысенкою на поле с пол версты у измѣнника у Дорошенка с старшиною была рада. А на раде де были полковники Чигиринской, Белоцерковскій, Корсунскій, Бряславскій, Поднестренскій да Дроздъ, и сотники, і старшина, и и н ы е з н а т.н ы е ко­заки, и мещане. А было де на раде человѣкъ съ ЗОО"³). Герой мого доку­мента „язык" Тиміш Буренко також „в то время на раде был же"..., мабуть із своїм господарем значним козаком з Медвину, що як такий мав право і був, можливо, запрошений на цю старшинську раду. А що це була саме старшинська рада, а не широка козацька, свідчить, опріч виразу в наведенім документі, що „у Дорошенка сстаршиною была рада", ще й те, що геть­ман Бруховецький писав про цю раду, що Дорошенко „с самою толко тое стороны Днепра старшиною, без черни, совѣтовал" ^[7])∙ Значить, значне това- риство зливалося в одну клясу із старшиною і його не змішували з простим, рядовим козацтвом, з „чернью”.

В лютому 1669 р. Правобережний гетьман П. Дорошенко писав до „геть­мана Сіверського” Д. Многогрішного, запрошуючи до себе на раду його „албо якихъ значныхъ особъ" ^,)∙ Інколи таких осіб, як видно із значного товариства, запрошували персонально. 6 лютого р. 1669 Київський полков­ник П. Хмельницький писав до наказного київського полковника К. Соло­нини з проханням: „до нас (він був у П. Дорошенка) на час наэначоный людей зацъныхъ до ради присылайте, а меновите пана Михайла и пана Якова”.. /).

26 липня 1669 р. гетьман П. Суховій писав до Прилуцького полковника, що до нього перейшли полковники й полки Корсунський, Білоцерківський, Паволоцъкий, Гуманський, Торговицький, Калницький „и салтану и всему Крымскому панству, на тѣх статяхъ, как войско Запорожское постановило, присегли”³). Суховій просив, щоби „к нам знатных своего полку людей для всякое думы присылали” *).

У складі „росписі” старшини, що була на старшинській раді в Бату­рин! в січні 1671 P-, зазначено по деяких полках і „товариство при них бу­дучий” — тобто при старшині. З Переяславського полку були „товариші” „Переяславские — Григорей Рубанинъ, Романъ Романенко. Барышевские — Ѳедоръ Волкъ, Ecko Павленко”. 3 гадяцькою старшиною були такі товариші: „Павел Животовской, Ефимъ Вечорка, Іванъ Ператинской, Степанъ Греща- ной”. Названо тут 8 імен, а всього старшини поіменовано 57 осіб (крім пер­сонально не названої Прилуцької старшини). Але документ додає, що списка складено присутнім „опричь товарства войскового на томъ сьѣэдѣ при пол­ковникахъ в Батурине будучих, имянъ их не описуя — сколь много ихъ было”ⁱ) Справді, мабуть, товариство було і з іншими полковниками, і їх бѵло більше, ніж названо у списку. З названих же дехто були дійсно „люди зацні", адже з поміж 8 двоє — уе колишні генеральні старшини: Животов- ський та Гречаний. Це були люди впливові і поважні. Відписка М. Колу­паева в січні 1671 р. про цю саму старшинську раду називає на ній „рядо­выхъ товарищей” ^c). Я думаю, що це були ті ж таки значні товариші. Це між іншим стверджується тим, що Колупаев скрізь називає їх не козаками, а то­варишами. Того ж року була старшинська рада повесні на Великдець. На ній було й „товариство військове". Гетьман подав ряд писаних запитань „старшинѣ генералкой и полковникамъ, і всему рыцерству войска Запорож-

’) А. Ю. и 3. Р, т. VIII, с. 127. ^,) Древлехранилище РСФСР. Молор. Подлик. Акты

№ 196. ³) В листі до Прилуцького полковника від „высланного" від Суховія колишнього

Лубенського полковника П. Плисснко сковано про цс, іцо ті полки, які визнали Суховія, ^пак­етну Крымскому но том, кокъ за Хмслницкого было, вѣрно присягли·* — Древлехранилище РСФСР. Кн. M⅛ 1 Мзлор. Приказа л. 4481. Обидиі ці эяіегки кажуть нам про писану умову з Кримом. ') Древлехранилище РСФСР. Кн Mv 1 Малор. Приказа, л. л. 44-1-446.

·') Додаток № 4. *) Додаток № 3.

скоі о" Таким робом військове товариство дорівнюеться „рыцерству"— термін, що визначає певну шляхетність і поважність.

Можливо, якщо правду каже Самовидець, і „чолнѣйше козаки", які, за Його словами, були на виборах Самойловича 1674 р. в Переяславі ²), є тс ж саме „зацне" товариство, і тоді цю раду доведеться ймовірніше визнати за раду старшини, ніж за раду генеральну. Так воно могло й бути, бо була це рада Правобережна, що відбувалася на лівому березі, на ній справді могла пре­валювати старшина Я значне товариство.

Року 1677, лютого 6 дня військовий товариш Ів. Мазепа-посланець від гетьмана Самойловича — оповідав у Приказі „Малые Росіи" про суд над Po- славцем. Судила його старшинська рада· На ній були духовні члени (судили й протопопа Адамовича) та „генералная войсковая старшина, обозной Петръ Забѣла съ товарищи, и полковники, и полковая, и мѣская старшина, и сот­ники, и знатное товарство"³). Що правда, далі це товариство знатне зветься „чернью", але це єдиний випадок з мого матеріалу, коли „зацних" товаришів змішують з черню, з рядовим козацтвом. Можливо, дещо тут міг сплутати Московський перекладач. Восени 1689 р. гетьман питав царів, як бути з орендами, потрібними для того, щоб платити компанійським полкам. Царі вказали: „во время с'еэду старшины и полковниковъ и знатных войско­выхъ товарищей в Батуринъ о праэнике Рожества Христова учинить рада"... *). 3 приводу все того самого питання про оренди на Великодні р. 1693, „Мы гетманъ на прошлой празничной воскресной дѣнь вѣлели полковникомъ брать с собою в Батуринъ всю старшину полковую, урядниковъ грацких и знатное войсковое товарищество и мѣщанъ"⁵)... Року, 1708, перекинувшись до шведів, Мазепа присягав, що зробив це він не для власної користи,— „предъ всѣми енералною старшиною, полковниками, сотниками и знатнымъ то вар и ств омъ". Потіад наказав присягати на вірність королеві швед­ському й собі „всѣмъ енералной старшинѣ, полковникомъ и сотникомъ и всему знатному товариству"⁰). Можна думати, що це було на старшинській раді.

12 травня р. 1690 гетьман Мазепа писав до Москви, що „на' нынешнемъ воскресенскомъ съѣзде (тобто на Великдень — Л. О.), когда по обыкнове­нію своєму вся старшина Генералная, полковники и ихъ полковые урядники, сотники і многіе знатные і рядовые товарищи, такъ же войты и мещане въ Батуринъ съѣхалися" він поставив на цій раді справу про ченця Соло­мона"⁷). Тут опріч знатних військових товаришів бачимо вже й рядових това­ришів— козаків. Чи є це нововпровадження Мазепиних часів? Важко з певністю відповісти иа це. Але чи не з ни* інколи (здебільшого, мабуть, вони, бували із значних товаришів) бували оті „рядные козаки", „совѣтники" і „радне товар­иство", „радичі" що за них зустрічаються побіжні вістки в актових матеріялах?

’) Додаток № 5. ·) Лѣтопись Самовидца,с. 122. К. 1878. ^a) А. Ю. и 3. P., т. XIII,

с. с. 23—24. *) Рукописи М. Судівпка, 97. ч. V, с. 4. ⁶) Ibid.. с. с. 773—776.

*^,) Лист. Орлика. Осіюао, 1862 г. № 10. с. 25. ') Древлехранилище РСФСР. Ku. № 59,

Малор. Приказа л.л. 208—210.

При переговорах 1668 р. із стряпчим В. Тяпкіним Гр. Дорошенко — брат правобережного гетьмана—та Лука Бушкевич вказували, між іншим, з доко­ром нате, що Росією Сомко, Золотаренко... „и иные многіе добрые люди, старшина и рядные козаки, горкою смертью невинно кажнены и заму­чены".Зустрічаємо і в іншому документі звістку про те, що казнили й надіслали до Москви „совѣтниковъ^ Сомкових ’). В листі до запорожців старшинської ради П. Дорошенка вона титулує себе: „wszystka Starszyzna Z Radnym towarzsstwem" ³), які „z umyslu Zjehalismy siς tu do Kor- sunia"⁴). 18 березня 1674 р. гетьман І. Самойлович писав до Москви, що Подільський полковник Гоголь скарав „на смерть мучительски, невинно, пос­ланнаго нашего Самойла Завицкого, радича, за имя ваше государское противъ его стоящего"...^s) 25 листопада 1675 р. польський полковник Ст. Лазнінський сповіщав київського воеводу кн. Ґоліцина, що він „Були- башу имѣю въ рукахъ Дорошенкова совѣтника которого посылаетъ къ коро­левскому величеству"...^c). 3 лютого р. 1673 е відомості, що „кромѣ де Доро- шенковыхъ совѣтниковъ, тое стороны Днѣпра люди подъ турскимъ сал- таномъ быть не хотятъ"...⁷)·

Певна річ, що найчастіше під цими радниками чи „совѣтниками" сучасники розуміли декого із старшини, що близько в силу персональних зв'язків та взаємин стояли до гетьмана й творили з ним інтимну, неофіційну, таємну раду. Отож у березні 1672 р. генеральний обозний і генеральні судді Ліво­бережної Гетьманщини, що підготовували державний переворот (скинення Многогрішного), казали на таємній нараді московським посланцям: „чтобъ великій государь указалъ совѣтниковъ его (Многогрішного), Нѣжинского протопопа Симеона Адамова, ясаула Павла Грибовича, и Миклашевского, Батуринского атамана Еремѣя, и посланцовъ — полковника съ товарищи (але й тут „товарищи"; мова мовиться про посольство К. Солонини, що в його складі дійсно були Й військові товариші—Л. О.) задержать на Москвѣ. И вся де бѣда чинитца отъ вышеимянованныхъ его совѣтниковъ, а промыш­ленникъ во всемъ Нѣжинской полковникъ Матвѣй Гвинтовка, а нынѣ вся его надежда на него Гвинтовку"^β).

Але все ж таки попередні зауваження й цитати вказують на те, що якась спеціальна ранґа, коли можна так сказати, радних козаків була. Найскорше, повторюю, там були представники значного козацтва, що про нього маємо численні вказівки, що воно брало участь у старшинських радах.

Чи не вибирали, часом*, таких „радичів"? Не знаю. Але умова 1710 р. т. зв. Бендерська, в розділі 6-му встановлює рангу „Енеральныхъ Совѣтни- козъ" — виборних від полків. Гіпотетично можна думати, що й давніше могло

^,) А. Ю. и 3. P., т. VI. 251. '^j) Книги Разрядныя, т. II, с. 1023. ’).Уся старшина

з радним товариством**. *) „спсціяльно з'їдалися сюди до Kopcynn * — A.Grabowski. Ojczystc Spomioki. т. II, се. 303-305. К. 1815. ⁶J А. Ю. н 3. P., т. Xl с. 469. ^v) Ibid., т. XII,с.293 ^s) Ibid., т. Xll_t с. 181. ^sJ Ibid., т. IX. с. 677.

бути так, принаймні η окремих випадках. Умова каже, що опріч генеральної старшини „з каждаго полку по единой значной старинной, благоразумной и эаслужоной особѣ мѣють быти до общей рады Енералніи Совѣт­ники за согласіемъ Гетманскимъ избраны; з которыми всѣми Енеральными особами, Полковниками, и Енеральными Совѣтниками долженъ будетъ тепе- решный Ясьневельможний Гетманъ «и его сукцессорове о цѣлости отчизны, о добрѣ оной посполитомъ и о всякихъ дѣлѣхъ побличныхъ радитися, ничого без ихъ соизволенія и совѣту, приватною своею владою не зачинати, не установляти и въ скутокъ не приводити" ’). Про цих „Енеральныхъ Совѣт­никовъ" далі спеціялъно говориться, коли перелічують права членів старшин­ської ради: „особливе Енеральныи Совѣтники, каждый з ныхъ въ своемъ полку, зъ которого из раде ц тво (термін старий!—Л. О.) изберется, силенъ будетъ, совокупне съ Паномъ Полковникомъ городовымъ, постерегати поряд­ковъ и оные общимъ совѣтомъ управляти, застоновляючися за крывды и тя­жести людскіе"’²). Отож мають вони певні й спеціяльні права у своїх пол­ках, де вони „постерегають порядковъ", тобто контролюють місцеву владу і є перед нею оборонці інтересів своїх виборців. Треба відзначити, що й TVT ці виборні від полків є „значні особи", та Й встановлюється ця ранґа через те, що й раніше було „легкое Старшины Енеральной, Полковниковъ и знат­ного товариства поваженье"³). Значить, все ті самі значні козаки здобувають тут засноване вже на писаному законі право участи в раді стар­шини. Тільки ж цей писаний закон залишився de facto проектом писаного закону: не повернулися на Україну й не стали правити на ній його автори і складачі.

Як видно, близькі до значного козацтва були й оті...атаманы городовые куреневые", що за їх присутність згадується в одній звістці про раду-з’їзд старшини в січні 1672 р. ') та до нього ж чи до міщанства і ті „Чигирин­ские... черкасы-казаки и рендары", що про них згадано в повідомленні про старшинську раду весною 1659 р. в Чигирині^s). Мабуть, також ця група під назвою „всього товариства" фігурує на раді старшини в січні 1690 ^е). Адже документ цієї ради,— приговорний лист — підписували, як я вже казав, пол­ковники, a de facto на раді старшини імовірніше були значні товариші.

Вище українське духівництво — група економічно впливова, сильна своїм моральним, коли можна так мовити, впливом на людність, група, що дала в нашу добу таких впливових і активних політичних діячів, як єпископ Методій Филимо­нович, протопоп Семен Адамович, Лазар Баранович, митрополит Тукальський тощо, — раз-у-раз згадується в складі старшинської ради — важливого полі­тичного органа української держави.

^,) Д. Б ? нт и IU-KsMCKCbKiiM, Источники, ч. II, с. 248. ’·') Ibid., с.в цей час ідею генеральних, чорних рад і були проти ради старшинської. Певна річ, на раді старшини був присутній її голова — гетьман’). Чи було якесь право на участь у радах старшини? Мені здається, почасти стверджують це слова в 1669 р. колишнього київського полковника В. Дво­рецького. Він казав у Москві, що про зраду Бруховецького він нікому не доносив, „потому что уряду никакова не имѣл и в раде нигдѣ не бывал" ²). Він цим хотів підкреслити свою непоінформованість у подіях і політиці того часу. Але туг інтересно те, що він не мав уряду і тому не бував на радах. Отже, коли б він уряд мав, він би на радах старшини був, його б туди закликали й запрошували, бо на присутність у ній він би мав право. Таким чином певні ранги, уряди й посади право на участь у раді старшини мали. З мого попереднього викладу видко, які це були уряди й які ранґи.

Інша справа була з особами безурядовими, хоч би це було й значне това­риство. Ось до нього ж належав В. Дворецький після 1667 р., коли він здав уряд полковництва ³), а на радах він не бував, бо його певне туди й не кликали. Це значить, що таких осіб скликали не всіх, а за якимось певним modus ом, за якимись персональними запрошеннями. Це значить, що про право їхнє бути на раді казати важко. Мабуть, воно для кожної окремої особи утворювалося персонально й поступово: постійне запрошення її на раїу старшини зрештою переходило в обов’язок її запрошувати. Але як саме і коли саме відбувався цей перехід, говорити тепер важко.

XVIII століття, а власне кажучи, доба від „зради” Мазепи до скасування автономії Гетьманщини, принесло чимало змін у становищі старшинської ради. Дещо змінило воно і в її складі.

Генеральна старшина за часів, коли Гетьманщиною правили російські урядовці, належала до складу колегіальних адміністративних органів — Гене­ральної Військової Канцелярії та Генерального Суду, репрезентуючи в них ^{[8] [9] місцевий, український елемент. Але інакше бувало, коли Гетьманщиною керу­вали гетьмани (часи Скоропадського, Апостола, Розумовського). В цей час генеральна старшина є, як за старих часів, — колегія найближчих гетьман­ських радників, рада старшини у вузькому складі. У серпні р. 1751 молодий гетьман Кирило Розумовський листовно запитав у генеральної старшини й полковників про компетенцію урядів генеральної старшини. У відповідь н і це генеральна старшина й полковники писали,* що з генеральної старшини були начальники певних відділів української армії під час походів, а „въ бол- шихъ же и важнѣйшихъ приключающихся дѣлахъ употребляеми бывали въ совѣты"1). Це писалося не для характеристики становища генеральної старшини за міжгетьмання, а для освітлення „поведенія бывшомъ при гет­манѣ Скоропадскомъ" і, як видно, і при Апостолі, додам від себе.}

Як дорадчий орган колегія генеральної старшини справді раз-у-раз ви­ступає за Апостола й Розумовського. Отже р. 1730 (дати в документі немає, хоч це й оригінал, але міститься він поміж паперів р. 1730) грамоту до цариці Ганни Іванівни з привітанням з приводу вступу на престіл та з про­ханням добре ставитися до українського народу і його потреб підписали; „Вашего Імператорского Величества вѣрные подданные и всенижайшіе рабы: Вашего ж Імператорского Величества войска Запорожского обоихъ сторонъ Днѣпра Гетман Данило Апостол. За писара правящий Михайло Турковскій. Асаулъ войсковой Енералній Іванъ Мануйловичъ. Хоружий Енералний Якимъ Горленко; зо всѣмъ войскомъ Запорожским и народомъ Малоросійскимъ" ²). Тут колегія генеральної старшини разом із гетьманом репрезентує всю Геть­манщину; Ті підписи свідчать за те, що документа склав гетьман за її пора­дою і згодою. Мабуть, як учасники постійних нарад „несходнѣ" перебувають у Глухові генеральна старшина в тому ж 1730 р.³).

Року 1733 генеральна старшина пробує взяти владу в свої руки—„на­дѣюсь с примеру того как по смерти гетмана Скоропацкого имѣли прав­ления генералная старшина", — казав кн. Шаховской¹)· Після смерти Ско­ропадського справді Гетьманщиною правила колегія генеральної старшини під головуванням полковника П. Полуботка. Року ж 1733 такого правління встановити не вдалося: Росія прагнула скасувати гетьманат і боялася, що від правління генеральної старшини „воспослѣдуютъ дѣла" такі, як за Полу­ботка, тобто намагатиметься генеральна старшина охороняти стару правну позицію Гетьманщини.

Маємо в ці часи і раду з ширшого складу: з генеральної старшини й пол­ковників. Року 1751, відповідаючи на запитання гетьмана Розумовського, генеральна старшина й полковники відзначили: „А в помощь старшинѣ Ене- ралной и полковники полковъ малороссійскихъ къ таким же деламъ и со-

^,) Збірка матеріалів акад. Н. П. В а с и л е it к а. Український археогр. збірник, т. І, с. 125· ’) Древлехранилище РСФСР. Книга № 77/1804 Малор. Експсд. Сенату, л. 416. ⁵) Додаток.

Ν» 13. ‘) Л. О кин шс о н ч. Заідомлсння про відрядження до Москв.г, Додаток № 3.

Праці Комісії.. ₽. ПІ, с.с. 363—365.

вѣтамъ временемъ призваны были съ опредѣленія гетманского ж"^[10])*- У червні р 1764 Генеральна Військова Канцелярія, відповідаючи на запи­тання Гр. Теплова про компетенцію влади українських полковників, згаду­вала: „по статямъ же гетманскимъ и обичаямъ малороссійскимъ (в) случай какого важного къ обществу косаючагось дѣла они же полковники соби‘ раются къ гетману и призиваются зъ старшиною на со­вѣтъ"... *).

Є в моїх матеріялах вказівки і на конкретні факти таких рад. Року 1721 гетьманові Скоропадському наказувалося на вакантні посади деяких гене­ральних урядів „выбрать обще с совету генеральной старшины и полковни­ковъ на каждое пороэжее мѣсто по два человѣка” кандидатів³). У квітні р. 1722 гетьман Скоропадський хотів „на праздныя полковничества" „избрать и поставить за согласіемъ старшины генеральной и полковниковъ вольными гласи по обыкновенію" '). Року ж 1722 (без дати) маю указ з приводу смерти Скоропадського за підписами генеральної старшини й полковників ').

У розділі 7-му інструкції Наришкіну від 9 січня 1732 р. є наказ стежити, щоб гетьман „все исполнялъ и делал... неотмѣнно с совѣту и согласія Гене­ралкой Старшины и полковниковъ, а не одинъ самъ собою ^с)“... Отож такі наради з генеральної старшини й полковників знає і Петербург.

У травні 1732 р. гетьман Д. Апостол „разсудилъ обще з Генералною Старшиною і полковниками” дати генеральному судді М. Забілі с. Pattropo- док⁷). З цього приводу складено спеціяльне „мнѣніе” і „то мнѣніе подписали: господинъ гетманъ, судя генеральный писарь генералный, двоя ясауловъ гене· ралных, пятеро полковников. А обозной гонералной не подписался" ⁸). Це — рада старшини, що з нею „разсудилъ” цю справу гетьман. 9 січня 1731 р. російська Колегія Закордонних Справ запропонувала гетьманові Апостолові „с общаго о семъ совѣту з генералною старшиною и с полковники" призначити утри­мання полковій старшині. Гетьман писав: „прошлого іюня 9 дня нынѣшнего 1732 году я, с общего о сем совѣту с генералною старшиною і полковники согласно опредѣлили" розміри оцього утримання по певних урядах. Оригінал його „доношенія” надіслано до Петербургу „за руками генералкой старшины и полковниковъ”⁰). Року 1733 генеральна старшина хоче взяти владу, поси- лаючися на „Рѣшительные пункты” 1728 p., де наказувалося гетьманові правити „з совѣту генералкой старшины и полковниковъ, по прежнему войсковому «обычаю"^,). 10 липня 1733 р. С. Наришкінові наказувала Колегія Закор­донних Справ на випадок смерти гетьмана Апостола „все Малой Росии пра­вление вѣдать и управлять вамъ с нѣсколкимъ числом еще із великороссий­ских, да із Малоросийской Генералкой Старшины і из полковниковъ толикому числу сколко будетъ великоросийских. И делать с общаго согласия і совѣту, і подписывать дѣла і указы всѣмъ^{- 2}). Мова мовиться в данім разі не про раду старшини, а про колеґіяльну установу на зразок російських тогочасних канце- лярій-колеґій. Але тут цікаво, що до неї запрошують і полковників україн­ських, як видно тому, що з них були повсякчасні гетьманські радники..У грудні 1735 р. рада старшини з полковників і генеральної старшини дає •своє „мнѣніе" з приводу постачання коней армії. Документ цей, що його по­гано в додатках до цієї роботи, підписали 7 генеральних старшин та *2 полковники ³).

Року 1751, серпня 18 дня, видано універсал гетьмана К. Розумовського ∣πρo те, що „в силѣ ордера нашего, данного всѣмъ Господам Генералнимъ Старшинамъ и полковникамъ, разсматривано іми произведен­ное дѣло по доносу сотника Яготинского Купчинского на Гекералного Вой­скового Писара господина Безбородка и на васъ" (звертається гетьман до.старшого військового канцеляриста Холодовича) *)· Універсал датовано 18 серпня I,751 p., ях видно, — це ті самі збори, що 17 серпня дали відповідь К. Розу- мовеькому про функції генеральної старшини. Останню відповідь підписали;.„Іакимъ Горленко. Михайло Скоропадскій, Андрій Безбородко, Яковъ Якубо­вичъ, Петръ Валкевичъ, Николай Ханенко, Даміянъ Оболонскій (це все гене- іральна старшина), Петр Апостолъ, Петръ Галецкій, Семенъ Сулима, Іванъ Божичъ, Андрей Горленко" (полковники) ⁱ)∙ Певна річ тільки, що на зборах» де розглядали справу Безбородька й Холодовича, не був присутній сам Без- •бородькгь А втім, в ордері генеральній старшині й полковникам зазначено, що з них для розгляду справи Безбородька й Холодовича „учреждается особливая комьшссія" ^rJ, отже питання спірне, чи була це в даному разі рада старшини. Але в другому випадку ніщо не заваджає мені бачити, що саме цей інститут обмірковував і склав відповідь К. Розумовському.

7 лютого р. 1752 генеральній старшині й полковникам „в Глуховѣ тогда обрѣтавшимся" ордером гетьманським „велѣно, собрався въ генералную вой­сковую канцелярію, принять общое разсужденіе ко умноженію скарбу войскового". Генеральна старшина й полковники таке „мнѣніе" подали⁷). А 20 грудня 1754 р. генеральна старшина й полковники дають „мнѣніе" про те, з яких млинів треба збирати податки®).

’) Л. Окиншевич. Звідоммііігя про відрядження до Москви. Додаток № 3. Праці Комісії, в. IJI, с-с. 363 ■—365. Древлеяр'знилнщс РСФСР. Кн. № 79/160» Малор. Експсд. Сената, л 63. ⁵) Додаток № 21. *) Pyx₁1 лиси О. Лазаревського, № 5, л. 127. ⁴J Збірка мате- ріилів акад. Н. П. Василенко. Укр. орхеогр. збірник, т. !, с. 126. ') Додаток № 24, •/,Рукописи О. Лазаревського Л& 41/J, л· л. 158 —160. *) Ibidera, с. с. 163— 164.

Чи є у XVilI ст. з’їзди до гетьмана — широкі збори ради старшини? Широкі збори бувають, хоч після Скоропадського не в тій формі, як це було в XVII ст. Але про це я вже казав. Тут же зазначаю склад таких широких зборів у XVlII ст. В інструкції „тайному совѣтнику" Наумову з 21 липня 1727 р. є наказ „ко всѣмъ полкамъ послать указы с об’явленіемъ чтобъ изо всѣхъ полковъ полковники и старшина полковая, и бунчюковые и значковые казаки съѣзжались в Глуховъ для обранія гетмана; и назначить имъ къ тому съѣзду терминъ в двѣ или кончає в три недѣли" ^,)∙ Цей з’їзд старшини ви­ступив згодом у Глухові як рада старшини, що відбувалася перед генераль­ною радою. Але що говорить нам її склад? Полковники й полкова стар­шина— це старі члени з’їздів старшини, вони бувають на них і в XVIl ст. Нове в данім разі — це присутність „бунчюковыхъ и значковыхъ" козаків чи товаришів, як їх частіше називали. Але під цією новою назвою бачимо ста­рий зміст. У XVll ст. бачили ми на радах старшини групу „військового товариства" чи..значного козацтва". У XVIll ст. — беру широкі хронологічні межі — ця група юоидично оформилася, відокремившись від рядового козацтва у своєрідні ранги.,товаришів” бунчукових, військових та значкових, ранґи вже цілком належні до старшинської верстви. Отже нового тут мало, опріч хіба того що, коли у XVIl ст. була фікція присутности на радах старшини кляси козацтва, яку заступали близькі до старшинської кляси значні козаки (a XVII в. такої фікції потребував), то у XVIII ст..,товариші" при­сутні на радах старшини саме тому, що вони є члени старшинської кляси.

Наводжу далі склад рад старшини XVIII ст. Року 1734, у травні—червні рада старшини „по общему совѣту” про скуповування козачих та вільних селян ґрунтів дала своє „мнѣніе". На Раді були „Малороссійская Енералная Старшина, полковая старшина и протчие Малороссійскихъ полковъ чинов­ники**. Але „мнѣніе" присутні на раді підписали й дали цим нам конкрет­ніше уявлення про склад цієї ради. Підписали разом 38 осіб. З них були: генеральної старшини — 7, полковників — 4, полкової старшини — 11 та сот­ників— 16 '). Отже тут була лише службова старшина й не було „товари­шів". Можливо, пояснити це можна тим, що наказ „правителя" А. Шахов- ського категорично вимагав, щоб думку свою, „по общему согласному совѣту" дали..малороссійская Генералная Старшина, такожъ полковникы, полковая старшина и протчие малороссійскихъ полковъ чиновники"³), а товаришів у даному разі могли за цих „чиновниковъ" не вважати. А втім і раніше — р. 1731 у березні гетьман Апостол писав до Колегії Закордонних Справ, що з „слѣдствія о маетностяхъ" „особые экстракты всякого полку о маетностяхъ были слушаны и разсматриваны в собраніи в Глуховѣ Генсралною старши­ною, полковниками і полковою старшиною"...’). Таким чином бунчукових, військових та значкових товаришів тут знову немає.

*) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Кн. № 79/1806 Малор. Експсд. Сенате, л. 9. ^а) Дода­ток № 20. ') Ibidem. ⁴) Древлехранилище Р.С.Ф.С.Р. Кн. № 78/1805 Малор. Експсд.

Сената, л. 587.

Але вони були на раді старшини в Глухові в жовтні 1730 р., принаймні вища група їх — товариші бунчукові. 20 жовтня 1730 р. подяку імператриці Ганні Іванівні, що зменшила ряд податків з України,,підписали: гетьман, 6 генеральних старшин, 1 полковник, 6 бунчукових товаришів, 3 сотники, 1 полковий писар, 1 городовий отаман (знову з сотенної старшини бачимо лише городового отамана) та 1 магістратський писар із Ніженя ’). Що це були дійсно збори старшини, а не підписували вони цю подяку по хатах своїх, видко з того, що 22 жовтня кн. Шаховской повідомляв Петербург, що віддав імператорську грамоту гетьманові „при всей старшинѣ", що була на цей час у Глухові ²), отож була вона в цей час при гетьмані, це були її збори.

Деякі документи досить^невиразно кажуть за склад ради старшини. Так у розд. 19 указа імператриці Ганни Іванівни кн. Шаховскому з 8 серпня р. 1734 наказується йому розслідувати, чи не володіє хто неналежно маетно­стями. Мав це він „разсмотрѣть купно з Генералкою старшиною і с полков­ники і протчими с кѣмъ надлежит" ³). Невиразно каже й Безбородько при розгляді його справи р. 1751, коли його обвинувачував у хабарництві сотник Купчинський: „739 году, казав Безбородько, з априля месяца сталъ (він) править за писара Енералного, вишними старшинами и нижними чинами і протчими людми по вибору опредѣленъ Писарем Енералнимъ" ')· „Нижніе чины и протчие люди" — термін дуже неясний. Будь-що-будь, це не є рада генеральна, а рада старшинська; як видно, за „нижних чинов" міг уважати Безбородько полкову старшину, порівнюючи з „вишними старшинами", тобто генеральною старшиною Й полковниками. А під „протчими людми" міг гене­ральний писар розуміти і „товаришів**.

„Товаришів" бачимо підписи під подякою центральному урядові за доз­віл обрати на гетьманство К. Розумовського. Цю подяку, складену, як можна думати, на раді старшини, опріч іншої старшини підписало 92 бунчукові товариші, 6 військових та 170 значкових товаришів⁵). А акт обрання Розу­мовського підписала старшина, присутня на генеральній раді і — і це для мене головне — на раді старшини, що була перед генеральною радою. Бачимо підписи духівництва, генеральної, полкової старшини, сотників та „то­варишів": бунчукових — 80, військових — 10 та значкових — 173⁶). Восени 1755 р. на раду старшини наказано прибути „господамъ Генералнимъ Стар­шинамъ" та скликано „всехъ Малороссійскихъ полковъ господъ полковниковъ и по нѣсколку человѣкъ отъ бунчуковихъ товарищей и полковихъ старшинъ и сотниковъ"...⁷). У вересні 1758 р. відбулася рада старшини, що обрала ряд нових генеральних старшин. Підписи під актом обрання кажуть нам про її склад. На раді було: генеральних старшин —5, полковників — 6, полкової старшини — 17, сотників—18, бунчукових товаришів — 4, військових това-

^,) Ibidcm ки. №77/1804, л.л. 430 — 433. ’) Ibidem, л. 434. ³) Ibidem, кн. № 791806, а. 336. ⁴) Рукописи О. Лазаревського № 41.Vll, л. 136—137. Купчинський не відповідав иа цс завваження й не заперечував цього факта, бо це — „к дѣлу неслужащос". *) Ibidem, кн. № 41∙'V, л.л. 361 -365. ∙) Ibidem, ки. № 70, л.л. 120-131. ’) Додаток № 29. рингів— 3 ’)- Тут звергає на себе увагу повна відсутність нижчої групи „товари­шів"—товаришів значкових.Як видно,їїзапрошували на раду старшини не щоразу.

У кінці гетьманування К. Розумовського бачимо обмежені збори ради старшини. Так було на початку р. 1759, коли „от его Ясне вельможности Генералной Канцелярии предложенно, созвавъ всѣхъ господъ Генералных Старшынъ, полковныковъ, такъ же і бунчуковых товарищей десят, і изъ старшины полковой и сотниковъ з каждого полку по два человѣка" доручити пій раді розглянути „малоросійські" права *). Тут спостерігаємо повне пред- c.‘авництво тільки генеральної старшини й полковників; бунчукові товариші й полкова старшина репрезентовані обмеженим колом представників; зовсім немає сотників та товаришів військових та значкових. Трохи ширші були збор і ради старшини у вересні 1763 р. у Глухові для розгляду все тих самих „малоросійських" прав. Мали на них прибути з кожного полку полковник, 2 полкових старшин та 2 сотники. Цих полкових старшин мав „обрати" пол­ковник. Мали прибути й абшитовані генеральні старшини: 2 генеральних суддів, підскарбій та бунчучний, а також за складеними у Глухові ім’яними списками 55 бунчукових товаришів та 35 товаришів військових³). Отож остання група — товариші — представлена повніше за полкову старшину. Товаришів значкових на раді цій немає.

Р. 1764 у Глухові було „генеральное собраніе" „всѣхъ чиновъ малорос­сійскихъ" ⁴), тобто, очевидно знов той самий склад ради старшинської із стар­шини й „товаришів".

Про сотенну старшину на радах старшинських XVHl ст. маю лише одне повідомлення. Його бачимо поміж вступних паперів до Петербурзького кабі­нету міністрів 8 серпня р. 1740. Тодішній „правитель" Гетьманщини гене­рал-майор Шипов писав, що „на мѣсто генерального подскарбія Андрея Мар­кова поданъ выборъ, а генеральный, полковой и сотенный (мабуть — від ге­неральної, полкової і сотенної — Л.О.) старшины выбрали кандидатовъ"...^r,). Тут немає докладного переліку всіх присутніх чи докладніших відомостей про їхні уряди. А що на інших радах старшини сотенних старшин (опріч одного повідомлення про городового отамана, що його я вище наводив) не видко, можна думати, що в цім разі під сотенною старшиною Шипов розумів українських сотників, які дійсно раз-у-раз брали участь у радах старшини · ХѴШ ст.

Чи було на радах старшини XVIII ст. міщанство, що його представників бачили ми на з’їздах старшини XVIl в.? Маю лише дві такі відомості: 20-го жовтня 1730 р. під подякою за зменшення податків, що її, як можна думати.

') Додаток № 30. При ньому треба вказати, що старшині —.другимъ чииооникамъ* про­понувалося бути.нс в отдаль отъ Глухова житслство имеющимъ и въ Глуховѣ налично быть случившимся**, ibidem. ^a) Збірка матеріилів акад. Η. П. Василенко. Укр. Apxcorp. Збір­ник, т. 1, с.с. 134 — 135. ^jJ Xαρκ. Центр. Істор. Архів. Чери. Відділ Архіве Малор. Коле­гії, № 3999. ⁴J Васильчиковъ, Семейство Разумовскихъ, т. I, с.с. 311—316. *’) Бумаги Кабинета Министровъ, т. XII. Сб. Ист. О-ва, т. CXLVI, с. 367.

ухвалила рада старшини, підписався Ніженський магістратський писар’). У другому ж разі на раду старшини восени 1755 р. запрошувано „отъ Ма­гистратовъ по уряднику и знатнѣйшихъ городов изъ лучшого купечества". Але треба мати на увазі порядок денний цієї ради: це було про суд за век­сельним уставом на Гетьманщині та про обрання купців „для словесного между купцами суда" в ряді торговельних міст. Ці справи прямо стосувалися до міст і до купецтва зокрема. Щодо купецтва, це прямо і зазначає гетьман­ський ордер — „до которихъ сие дѣло болѣе и принадлежитъ" ²). В усякому разі ці звістки дають право думати, що присутність представників од україн­ських міст на старшинських радах XVllI ст. є явище екстраординарне.

Немає на них і вищого духівництва; було воно лише на радах старшини, що скликано їх перед обранням Апостола й Розумовського. На інших зборах ради старшини духівництва немає. Це примушує думати про зменшення по­літичного впливу цієї верстви громадянства. Справді бо: у XVlIl ст. не знай­демо вже таких впливових і активних політичних діячів серед українського духівництва, як от у XVII ст. Л. Баранович чи Гізель, чи єпископ Методій Филимонович, чи Семен Адамович... Переможне шляхетство тепер не потре­бувало вже заступництва, представництва своїх інтересів: тепер воно само заявляло про них виразно й одверто.

Я досі казав за осіб, що бували на радах старшини в різні періоди її існування. Кого ми на їх не бачимо? Нема на них нижчих верстов людности України-Гетьманщини — рядового козацтва і селянства. Перше виявляло свою волю в іншій установі—генеральній раді. Друге на Гетьманщині було не так суб’єкт, як об’єкт політики. Немає на радах і рядового духівництва.

Чи існували певні заборони пезним особам бути на старшинських радах? Деякі натяки на це є. Приміром, у листопаді 1657 р. посланці гетьмана І. Виговського говорили в Москві, що миргородський полковник Г. Лісницький розголошував „ссорные слова" „И гетманъ де Иванъ Выговской... на полков­ника на Грицка за то гнѣвался и ни въ какую раду ево пущать нс велѣлъ... Да какъ де и гетмана Ивана Выговского на радѣвъ гетманы обирали, и ево, Грицка, в то время въ раду не припущали"³). Я не певний правдивости цієї звістки, але в усякім разі важливо тут те, що посланці визнають за гетьманом право не пустити когось на раду (..ни въ какую" тобто і на старшинську), в данім разі за певний політичний злочин (розголошував „ссорные слова"). Є звістка про таке право гетьмана не пускати на раду і з давніших часів. Це було року 1648. Я. Смяровський — посланець короля Яна-Казиміра до Б. Хмельницького — під час облоги Замостя мав авдієнцію у Хмельницького. При цьому за його проханням гетьман не закликав на раду (це була рада старшини) ворога Смяровського — полковника Кривоноса*).

') Древлехранилище РСФСР, кн. № 77/1804 Малор. Екпед. Сената, л. л. 430 — 433. ’) Додаток № 29. ’) А. Ю. и 3. P.. т. IV, с. 53, ⁴) А. К рэ у с г а ръ, Посольство Якова

Смяропскаго къ Богдану Хмельницкому. К. Старина, 1894. № XII. с. 454.

Та й пізніше — хоч звісток про це я не маю — цілком правдиво буде припу­стити, що гетьман міг эавсіди відвести, не запросити небажаних йому осіб, бо він скликав раду й головував на ній.

Був випадок, коли заборона деяким особам бути на раді (в тому числі і на раді старшини) попала й до конституції Гетьманщини — одної умови з Росією, а саме р. 1659. Тогочасні писані закони не вміли відрізняти справ загально-принципових від справ конкретного характеру і поточного змісту. Отож у статтях 1659 року сказано: „Которые были въ совѣтѣ съ измѣнникомъ, съ Ивашкомъ Выговскимъ: Гришка Гуляницкой, Гришка Лясницкой, Самошка Богдановъ, Онтошка Ждановъ, Германъ Лобода, и тѣмъ по вѣкъ живота въ радѣ въ войсковой и въ секретной и въ урядѣ ни въ какомъ не быть; а естьли кто не противъ сей статьи и учинитъ, в раду будетъ при­зывать и урядъ какой на нихъ положитъ, и тѣ будутъ караны смертью. И гетманъ и полковники, и вся старшина, и чернь на радѣ, выслушавъ сю статью, приговорили: быть сей статьѣ такъ какъ написана" *). Ця постанова не була для Московщини простою фікцією, вона настоювала, щоб її додержували. У розділі 9 статтіо, що їх 23 грудня 1659 р. подало посольство гетьмана Юрка Хмельниченка в Москві, є прохання пробачити радникам та співробітникам Виговського, саме тим, що їм заборонено в Переяславі брати участь у „радѣ войсковой и секретной". Цар дозволив їм не бути „банѣтами", але ж огово­рив, що дальшу участь їх визначить він згодом, коли буДе на Москві геть­ман³). В усякому разі такий випадок, коли Росія регулювала склад ради старшини, є в цім періоді одинокий. Отже утримуюся від будь-яких виснов­ків з цього приводу.

IV.

Спосіб скликання ради старшини. Порядок денний її зборів. Місце засі­дань і зборів. Збори під час бенкету. Повторність зборів старшинської ради. Головування гетьмана та його вступна промова. Дискусії та дебати. Принципи голосування. Зародки писаного діловодства ради старшини в XVII ст. Порядок зборів старшинської ради у ХѴШ ст. Поширення письмоводства, писані „мнѣнія**.

Раду старшини скликав представник і носій центральної української влади — гетьман. Отож у листопаді 1659 р. гетьман „велѣлъ имъ (полковни­кам) быть к себѣ на раду" ³). На початку 1669 року „Петрушка де Доро­шенко во всѣ эаднѣпрскіе городы писалъ къ старшинѣ, чтобъ они были къ нему на раду" '). У лютому того самого 1669 року Дорошенко пише Многогрішному, запрошуючи його „албо якихъ значныхъ особъ" до себе

^,) Собр. Гос. Грам, и Договоровъ т. IV, с. 56. ·) А. Ю. и 3. P.. т. V, с. 5.

-) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 5843/32 Малороссійскаго Приказа, л. 114. ⁴) А. Ю. и 3. Р.» г. VHI. с 71.

на раду ’). Отже раду старшинську скликає гетьманський універсал. Певна річ, що це робилося у випадках спеціяльних зборів цього інституту. На святкові ж з'їзди збиралися „по обыкновенію древнему для отданія намъ (гетьманові) своего поклону, се есть поздравленіе и усоветованіс"²), і, таким чином, без спеці­яльних гетьманських універсалів-запрошень. Року 1669 в лютому на раду старшини запрошував київський полковник П. Хмельницький³), що таким чином передавав волю гетьмана.

Чи складали заздалегідь порядок денний зборів старшинської ради? Деякі факти за це кажуть. Отож, напр. у жовтні 1650 р. І. Виговський казав В. Унковському — російському посланцеві: „гетманъ де, помнишь, приказалъ мнѣ при васъ послать по всѣхъ полковниковъ и по старшинъ, чтобъ ѣхали всѣ тотчасъ въ Чигиринъ, для того: станутъ думать, что по вашему съ гетма­номъ договору Тимошку Акишева, послать къ государю къ Москвѣ, йотомъ съ чѣмъ отпустить къ королю пана Воронина и кого послать на сеймъ въ Полшу пословъ, и о чемъ на сеймъ послать, и про ссоры въ городѣхъ, кото­рые наши городы въ границѣхъ сошлись съ государевыми городами, и о мно­гихъ потребахъ о всемъ будетъ у гетмана съ полковники и съ старшиною нынѣ дума" ’). Так, напр., р. 1693 заздалегідь передбачалося поставити на по­рядку денному ради старшини справу про оренди ^s) тощо.

Старшинська рада звичайно збиралася u резиденції гетьмановій. Я не буду тут наводити численних про це даних: це значило б без потреби поширювати й завантажувати роботу. Читач із інших розділів її бачив уже чи ще поба­чить, коли зверне на це увагу, що мало не завжди збори інституту старшин­ських рад бували в Чигирині, або в Гадячому, або в Батурині, або в Глухові — залежно від того, яке з цих міст було на той час за столицю — резиденцію гетьмана. Легше навести приклади, коли рада старшини збиралася по інших містах. Приміром, у жовтні 1657 р. була рада старшини в Корсуні"). На початку 1661 р. українські полковники „поѣхали в Черкаской город въ Смѣ­лой на раду иных полковников"⁷). Року 1669 були відомі збори ради стар­шини в м. Новгороді-Сіверському^s). Весною 1674 р. проектували збори цієї установи в м. Переяславі °), а року 1684 — у Прилуці¹⁰). На початку 1699 р. був з’їзд ради старшини в Гадячому¹¹). Року 1672 рада старшини збира­лася „в монастыре, от города Батурина в пяти верстах" ¹²), а влітку 1676 р. „въ Густынскомъ монастырѣ"¹³). Але зрештою все це — тільки виЙнятки з загального правила, обумовлені здебільшого конкретними обставинами часу, як, приміром, було р. 1699, коли гетьман тимчасово перебував у Гадячому,

^,) Ibid., с. 127. *) Рукописи Судіенка № 97, ч. II. л.л. 404—403 ³) Древлехранилище РСФСР. Малор. подл. Акты. № 19ό. ⁴) А. Ю. и 3. P., VIlI, с. 355. ⁴) Рукописи М. Суді-

анка № 97, ч. V. с. 484. **) В. Л и п и к с ь к и й, Україна на переломі, с. 230. ⁷J Древле­хранилище РСФСР. Столб. № 315. Моск, стола Разряда, л. 536. *) А. Ю. и 3. P., т. VIII,

с. 10. ^ζ,) Ibidem, т. XI, с. 443∙ ^loJ Древлехранилище РСФСР. Столб. № 1059 Білгор. стол·

Разряда, л. 15. ^, j Ibidem. Кн. № 63 Малор. Приказа, л. 409. ^,∙) Ibidem, Малор. справи

M∙ea Закор. C∏paα 1672, № 1, л. 53. ¹³J А. Ю. и 3. P., т. XII, л.л. 663— 669.

і отож туди й прибула привітати Його із святом та взяти участь у раді українська старшина.

8 січня 1654 р. гетьман для ради із старшиною пішов „на дворъ къ Пере­яславскому полковнику къ Павлу Тетерѣ" ’) (рада старшини знову таки була не в гетьманській разиденпії, бо на те була конкретна причина — пере­бування гетьмана й війська в Переяславі для переговорів із російськими боярами царя Олексія Романова). 10 січня того самого року рада старшини була „у боярина у Василья Васильевича Бутурлина на дворѣ"²). Року 1669 в Новгороді - Сіверському рада старшини була „у дворѣ зачинена"³). Під час Глухівської генеральної ради р. 1669 наказний гетьман Д. Многогрішний хотів проекта статтів „взять на дворъ къ себѣ" розглянути із старшиною ’). Треба думати, іцо „дворъ" російських джерел раз-у-раз слід розуміти не тільки як подвір’я, а й як засідання в зачиненому приміщенні. Адже є відомості в актах, що рада старшини сполучалася з бенкетом у гетьмана. Отож р. 1670 „апрѣля въ 17 день... въ Батуринѣ Михайло (російський подьячий Савін) былъ у гетмана на обѣдѣ; а в тѣ поры пріѣхали къ гетману всѣхъ городовъ сеѣ стороны Днѣпра полковники... поздравлять гетмана съ праздникомъ Свѣтлымъ Хри­стовымъ Воскресеньемъ". А „апрѣля въ 18 день у гетмана съ полковни­ками и съ старшиною была рада“; рада, ця, як видно, відбувалася під час обіду-бенкету, бо під час дебатів Переяславський полковник Дмитрашка- Райча промовляв „ударяся о столъ"^s). Докладно про такі збори під час бенкету, каже Величко під 1700 роком: „въ мѣсяцѣ априлѣ на обыкломъ з’ездѣ праздничномъ Воскресенскомъ полковниковъ и всей старшинѣ Малоро- сійской до Гетмана въ Батуринъ Василій Леонтіевичъ Кочубей... здалъ зъ себе тотъ урядъ писарскій и, положивши публѣчне предъ Гетманомъ, при всей старшинѣ въ избѣ Гетманской столовой на Гончаровцѣ, печать войско­вую, подяковалъ Гетману и всей старшинѣ за урядъ свой писарскій", ска­завши при цьому коротку промову. „Якому нечаянному его, Кочубея, премѣ­ненію не тилко полковники и вся старшина, але и Гетманъ, удивилися, и контенти будучи въ писарскихъ его дѣлахъ справностю и ку себѣ зичливою склонностю возшумѣли были ‘знову его, Кочубея, на писарскомъ уряду обста- ліовати; но онъ, весьма того удаляючися, отехалъ заразъ зъ дому гетманского до дому своего"... А втім „...по отеэдѣ его зъ дому гетманского полковники и вся старшина, обѣдаючи у Гетмана, усовѣтовали обще не быть ему безъ уряду и постановили вручити ему урядъ судейства енералного, до чого и Гет­манъ латво склонившися велѣлъ зискати зъ скарбцу лѣску судейскую чорную гибановую просто въ сребро оправную; а на другій чили на третій день, когда полковники и вся старшина предъ службою Божою до Гетмана на Гон- чаровку зехалися и Кочубей туда жъ прибылъ, тогда не чаянно и его отъ Гетмана и всей старшины постигнулъ урядъ судейскій..." ^v). В цьому яскра-

^,) Ibidem, т. X, се. 226 228. -) Ibidem, с. 242. ³) Лѣтопись Самовидца, с. с. 102 —103.

K∣∣. 1878. ⁴) А. Ю. и 3. P., т. VIII, с. с. 92 - 98. ^δ) Ibidem, т. IX, с с. 186 - 187.

^β) Лѣтопись С. Величии, т. III, с. с. 553 — 554. К. 1855.

вому оповіданні про раду старшинську С. Величка, де до автора можна ста­витися без звичайного упередження» бо він був сучасник цих подій, до того ж людина близька до Кочубея, ми бачимо, що рада старшини збирається „въ избѣ Гетманской столовой на Гончаровцѣ", засідання йде під час бенкету: „обѣдаючи" у гетьмана старшина „усовѣтовали" й „постановили**, тобто об­говорили справу й кандидатуру Кочубея на генеральне суддівство й ухва­лили — обрали його на цю посаду. Це обрання тут таки на раді затвердив гетьман.

Народня українська пісня раду старшини також зв’язує з бенкетом у геть­мана. Вона каже:

„Ой із лісу, до із дуброви. Там орел воду носить; Уже ж проклятий пес Мазепа Палія та па бенкет просить: „Прошу ж тебе, Семене Палію, да к собі на пораду, Да прошу ж тебе, да не зрадь мене на Великую раду¹* ’).

Коли в ній останній рядок можливо каже про генеральну „велику" раду, то попередні кажуть про запрошення Палія до Мазепи на бенкет, „на пораду", тобто на збори ради старшини, що під час бенкету збиралися в гетьмана.

На Водохрещу 1677 р. рада старшини, що судила Рославця й Адамо­вича, засідала „въ нарочной для того уготованной избѣ"²). Як видно, це зробили у зв'язку з тим, що збори її були відкриті, вона засідала,,явстенно", а в звичайному приміщенні — у гетьмана, це було незручно. У травні 1691 р. російський уряд пропонував гетьманові Мазепі, щоб у „Канцелярій учинить особые свѣтлицы, где бы ему, Гетману, временемъ и самому с старшиною и с полковниками, буде доведетца, сидеть и о Ихъ Царского Величеств з делѣхъ говорить и мыслить"³). Не знати, чи.відвели для ради старшини ці „особые свѣтлицы", але в усякім разі дуже інтересна й показна є ця пропо­зиція російського уряду — відвести стале, постійне приміщення для засідань старшинської ради, так, очевидно, як його мала російська боярська дума, що також збиралася „думать" и „мыслить".

Збори старшинської ради не були одноразові. В різних відомостях про її діяльність раз-у-раз згадується, що вона засідала кілька днів, „многижды", як висловлюється один російський документ ’)· Зркрема ж часті мали бути засідання колегії генеральної старшини, що для нарад з гетьманом постійно перебувала в його резиденції. Можливо, що вони бували щодня. Адже в листі до Яворського П. Орлик каже, що весною 1707 р. після наради гетьмана з царем „мы, старшина енералная, по обыкновенію въ свое время того жъ

^,) Політичні пісні українського народу XVIIl — XlX а.в. з увагами М. Драгоманова, ч. І, в. 11, Женева 1885, с. 1. ²) А. Ю. и 3. P., т. Xlll₁ с. с. 5 — 6· ³) ∏poφ. О. O глобулін, Ма­зепа й повстання Петра Іванснка (Псгрика). Записки Істор.-Філол. Відділу В. У. A. H., т. XXIII, с. 218. А. Ю. и 3. P.. т. Vlf. с. 104.

дня до его пришли⁰... ^l)∙ Отже був певний час для засідань, і збиралися оче­видно „по обыкновенію*⁴ щодня.

Переходячи тепер до характеристики самого порядку зборів ради стар­шини, мушу зазначити, що, на жаль, описів цих засідань у тогочасних доку­ментах і актах надто мало і по них важко змалювати цей порядок. Для XVIl с. причину відсутности цих даних можливо можна шукати в тому, що російські посланці, — а вони у своїх справозданнях — „статейныхъ спискахъ" залишили найбагатіший матсріял для побутової, так би мовити, сторони української історії, — врни на зборах ради старшини бути, як неукраїнські громадяни, не могли. Та й взагалі порядок зборів ради старшини не міг дуже притягу­вати їхню увагу: російські посланці дивувалися генеральній раді, інститутові,. що його в Росії не було, а рада старшини й її засідання мабуть дуже нагадували збори російської боярської думи, й були для них явищем зрозу­мілим і ординарним.

12 жовтня 1657 р. була „въ свѣтлицѣ*⁴ — кімнаті в Корсуні—старшин­ська рада. її відкрив своєю промовою гетьман І. Виговський. „И на радѣ говорилъ гетманъ во всѣ начальные люди: при небожчикѣ Богданѣ Хмель­ницкомъ рады и совѣту промежъ нами никаково не бывало; а нынѣ вы меня обрали гетманомъ, и я безъ вашего войскового совѣту никакихъ дѣлъ дѣлать не буду, и нынѣ вамъ объявляю: присылалъ къ намъ Шведцкой король и зо­ветъ насъ въ подданство къ себѣ, а царское величество писалъ къ намъ грамоту съ выговоромъ, что мы безъ ево государева вѣдома сложились съ Ракочею, и преже сего мы измѣнили Литовскому королю и Крымскому хану и Ракоцѣ Венгерскому и Волоскому, а нынѣ мнѣ хотите измѣнить и дол­го ль вамъ въ такихъ шатостяхъ быть? А только намъ отъ царского вели­чества отложитца, и ево, государя, на гнѣвъ воздвигнуть и иные намъ нихто не повѣритъ въ непостоянствѣ нашемъ, лише мы конечного своего разоренья дойдемъ; и нынѣ безо всякіе шатости дайте мнѣ свою мысль и на мѣрѣ поставте, какъ тому быть?" ²). Це є вступна промова, що в ній гетьман дає інформацію про стан певних справ і далі ставить їх на обговорення („дайте мнѣ свою мысль⁴⁴) й ухвалу („на мѣрѣ поставте⁴⁴) ради старшини.

17 квітня р. 1670 на зборах ради старшини таку вступну промову виго­лосив гетьман (Многогрішний): „Гетманъ тѣмъ полковникомъ и старшинѣ говорилъ: слышитъ де онъ и многіе къ нему вѣсти доносятца, что де его, гетмана, всѣхъ городові» казаки мало любятъ; а будетъ же де и впрямъ его, гетмана, мало любятъ, и они бъ де били челомъ великому государю о обра­ніи иного гетмана и клейноты онъ войсковые уступитъ тому, кого они себѣ гетманомъ оберутъ; а будетъ де онъ покамѣстъ гетманомъ будетъ, и онъ своеѳолниковъ будетъ усмирять, покамѣстъ его мочи будетъ, на томъ де онъ великому государю присягалъ, и не такъ бы де, что Ивашка Брюховецкой, какъ Іюда Христа продалъ, такъ и онъ великому государю измѣнилъ. А онъ

') Основа. 1862 р.. № 10,с. 9. ’j А. IO и 3. P., т. IV, с. с. 43 — 44. де, гетманъ, обѣщался за великого государя умереть, чтобъ де впредь и по* немъ роду его слава была. А покамѣстъ де тѣмъ своеволникамъ и не кру- титца, а опричь де великого государя дѣтца имъ негдѣ" ’)· U,^e е також вступна промова, що ставить питання про обрання нового гетьмана (що правда при цьому натикається, що „своеволники“, які цього хотять, є зрад­ники' Росії).

На Різдво 1670 — Водохрещу 1671 р. була старшинська рада, з’їзд її в Батурин!. Гетьман Многогрішний лежав на цей раз тяжко хворий. Проте це не перешкодило йому головувати на раді й відкрити її своєю промовою:: „Гетманъ Демьянъ Игнатовичъ, лежучи на одрѣ смертномъ, заплакавъ слезно, говорилъ и приказалъ из устъ своих, чтоб они, полковники и началные люди і всякого чину тѣх городовъ жители, тебѣ, великому Государю, слу­жили попрежнему вѣрно і неотступно, хотя будетъ и смерть ему, Гетману, случитца; и імъ после ево ни на какия прелести не прелщатись, такъ же что и при немъ. Гетмане, было. И чтоб они Енералные началные люди, полков­ники обрали наказного Гетмана ково они излюбятъ до твоего, великого Госу­даря, указу, по коих мѣстъ онь, Гетманъ, обможетца, чтоб было кому вѣдать всякие твои, великого государя дѣла и войско все в Малоросійских городѣ*'* ²).

Після Різдва 1672 р. у Дорошенка на Правобережній Гетьманщині була старшинська рада. її розпочав гетьман. Він.,говорилъ: весна приходить, а слухъ носитца, что царское величество со всѣми силами будетъ на Украйну нигдѣ индѣ, толко на нихъ свои царского величества рати присылати, и чтобъ они, полковники и старшина, поставили на мѣрѣ, при комъ имъдержатца и какъ поступать съ турскимъ салтаномъ, о всемъ бы о томъ переговори, ему, До­рошенку сказали" ³). На Великдень р. 1690 з’їзд старшинської ради відкрив гетьман Мазепа. Він повідомив про донос на нього ченця Соломона, вихва­ляючи при цьому „перет тѣми ж всѣми сьѣздными старшинами і меньшими лицами" ставлення до цієї справи царів. Він наказав шукати інших подібних викажчиків ’)·

Всі ці відомості характеризують гетьмана як голову зборів ради стар­шини, що відкриває Ti й намічає основний порядок денний її зборів. Він же й керує дальшим ходом її зборів. Тільки у правобережного гетьмана П. До­рошенка був звичай покидати збори ради старшинської, коли на них обмір­ковували й ухвалювали постанови в справах, що він перед нею їх ставив. Цим ніби він демонстрував вільне й незалежне від нього обмірковування й розв’язання справи. Отож на раді на Різдво 1672 р. Дорошенко після вступ­ної промови „выговоря тѣ слова, изъ свѣтлицы вышелъ". Постанову рада оголосила йому, коли він повернувся^s). На Різдво наступного 1673 року було так само. Дорошенко оголосив на з’їзді ради старшини лист турецького султана „и обнадежа ихъ, выходилъ изъ той свѣтлицы вонъ". Вже без нього-

^,) Ibidcm₁ т. IX. с.с. 186- 187. ’) Додаток № 3. ’) А. Ю. и 3. P., т. XI, с. 16$.

⁴) Древлехранилище РСФСР, Кн. № 59 Милор. Приказа, л. л. 203 — 210. *) А. Ю.

и 3. P., т. XI, с. 180.

„полковники межъ собою совѣтовали и усовѣтовали" (ухвалили певну постанову) ').

Є ряд відомостей про дискусії й дебати на раді старшини, про виступи pro і contra, про промови на ній в оборону своєї думки і своєї позиції. На старшинській раді р. 1653 більшість стояла за потребу перейти під протек- нііо Туреччини. З гострим запереченням проти такої позиції виступили» гене­ральний писар І. Виговський та київський полковник Жданович²). У липні 1654 року на раді старшини дебатували питання про те, як бути з царським жалуванням козакам. При цьому „войсковой... судья Самойло Богдановъ го­ворилъ полковнику Григорью Лесницкому: мочно де вамъ полковникамъ взять государево жалованье всякому въ свой полкъ и раздать, по чему кому доста- нетца. И Миргородцкой... полковникъ на судью Самойла зашумѣль съ вели­кою досадою", доводячи, що така пропозиція є небезпечна³). Докладніше такі дебати малює звістка про старшинську раду в жовтні 1657 р. в Кор­суні. Тут після промови гетьмана Виговського, що в ній він характеризував стан зовнішніх справ і політики, „вставъ Павелъ Тетеря и полковникъ Нѣ- жинской Григорей ГуляницкоЙ, Плотавской Пушкаренко, Прилуцкой Петръ Дорошенко, Рыклѣевской полковникъ же, говорили гетману: мы царского величества неотступны; какъ присягали, такъ и стоятъ въ той мысли; а на томъ на всемъ, какъ ты намъ прирадишь, такъ иъ твоей мысли и будемъ. И гетманъ говорилъ: я вамъ свою мысль объявляю, что намъ быть надежно при милости царского величества по присягѣ своей неотложно, а къ инымъ намъ ни къ кому приложитца не возможно и Богъ намъ за то не попуститъ. И полковники: Зеленской, Багунъ и третей полковникъ, имени ево не упомню (оповідає росіянин з Путивля), говорили гетману и начальнымъ людемъ: быть намъ у царского величества нелэѣ потому: хотя онъ, государь, къ намъ и ми­лостивъ, только начальные ево государевы люди къ намъ не добры и наго­ворятъ государя на томъ что привесть насъ во всякую неволю и пожитки наши у насъ отнять. И гетманъ, выслушавъ ихъ рѣчь, говорилъ тѣмъ полков­никамъ сердито: то вы говорите не дѣло и въ Войскѣ тѣмъ чините смуту; а намъ отъ царского величества, по своей присягѣ и за ево государскую милость, отступить и помыслить нельзѣ. И на томъ словѣ рада и кончи­лась" ’)· Тут бачимо дискусію в справі зовнішньої політики. Самовидець цієї ради називає ряд імен членів її, що стояли на тому чи тому погляді; слід думати, що вони виступали з цілими промовами, аргументуючи свою позицію. Більшість, як видно, була однієї думки з гетьманомъ, що його роля й по­гляд на старшинській раді, певна річ, важили дуже багато.

Року 1663 на з’їзді старшинської ради в листопаді дебатували питання, як поставитися до статтів 1659 року; заперечували проти ст. ст. 2 та 6,..а говорили тѣ рѣчи съ гетманомъ вся старшина, а всѣхъ пуще упорно о томъ стояли судья войсковой Незамай да Стародубской полковникъ Иванъ Плот-

¹I Ibidem, с. с. 377 — 378. ⁷) Лкад. М. Гру шевський, Історія України-Руси, т. IX, ч. І, с. 555. ') А. Ю. и 3. P., т. X, с. 696. ⁴) Ibidem, т. IV, с. с. 43 — 44.

никъ"...^,). На раді у квітні 1670 р. після промови гетьмана Многогрішного..Переяславской полковникъ Дмитряшка РаЙча, ударяся о столъ, говорилъ со слезами: полна де имъ ужъ тѣхъ гетмановъ обирать, и за тѣми гетманами крови христіянской литца! Будемъ толко себѣ одного великого государя имѣть неотступно, а своеволниковъ укрощать"²).

Збори й дебати на раді старшини в квітні 1672 р. в Батурин) точилися так: „была рада кому быть в Гетманах. И думали старшины, кои в Гетманы хотят, чтоб на той раде и обобрать Гетмана до присылки от великого Госу­даря. А наговаривали дс старшинам и казакам знатным, чтоб обрать судью Івана Самойлова, а иные де наговаривали про Солонину и про Писаря Карпа, а собою де домогался Гетманства Дмитрашко Переясловской Полковник. И судья де Іван Домонтов говорил чтоб до присланого от царского величе­ства Гетмана не обирать. И к судиным де словам многия сотники и отаманы и казаки пристали, чтоб ждали от великого Государя присланого на раду. И писарь де Карпъ Мокреевичъ за то учал с судею с Иваном Домонтовымъ бранитца, что он не приговариваетъ Гетмана выбирать до Указу великого Государя. И судія Іван Домонтовъ Карпу писарю говорил: тебѣ де напрасно Карпъ в Гетманы хотѣть, полно де и того что мы и за тѣ свои дѣла (проп.)— з головою недостоин де ты і в писарехъ быть за свои дѣла. И писарь де Карпъ за тѣ слова судье Івану Домонтову выдрал половину бороды; и обозной де хотѣл на писаря справу дать, да вступили за писаря Дмитрашко да Солонина и то де дѣло так покинули*’ ³). В цім описі бачимо бурхливі дебати •на цих зборах, де чимало учасників виступали з промовами за ті чи ті кан­дидатури (..наговаривали**, за висловом акту), обороняли свою думку; заго­стрення дебатів призвело до гострих суперечок і навіть до бійки.

У липні 1684 р. гетьман Самойлович сповіщав російський уряд про збори ради старшини, що розглядала питання про запровадження оренди. На них „сидѣли и много думали, какимъ бы образомъ промыслить денгами и удо- волствовать то (компанійське) войско. И того была такая нѣкоторыхъ рѣчь, чтобъ съ посполитыхъ людей брать поборы, а давать тому войску одежу, какъ на той сторонѣ дѣлывалъ Дорошенко: но, розсудивъ, что на той сто­ронѣ Днѣпра таковы поборы въ великую тягость у посполитыхъ людей вмѣ­нены были, и отъ той тягости многіе на сю сторону Днѣпра и въ Волощину бѣжали, и такихъ бы поборовъ и здѣшніе люди не въ любовь отдавать хотѣли, для того всѣ чины такъ разсудили и постановили, что на вино быть учиненой арендѣ*'⁴). З цієї короткої звістки все ж таки можна винести вражіння про довгі дебати („много думали" російського перекладу),

’) Книги Разрядныя, т. II, с. 985. ³J А. К), и 3. P., т. IX, с. с. 186 — 187. ³) Древле-

храиилнше РСФСР. Малор. Справи M∙nu Закорд. Справ. 1671 р„ № 11 (нснумсровані). Самой­лович і Мокріввич були найголовніші кандидати. У квітні 1672 р. Чернігівська полкова стар­шина казала,.что в Гетманы де у нихъ добивают... судья Іван Самойлов да писарь Карпъ, толко дс войском ихъ мало любятъ; о из иных у них пеискооа выбрать в Гетманы: все люди мелкие и плохие⁰ — Ibidem. ⁴) Дополи· къ актамъ истории.. т. XI, с. 167.

•1. Збірник прпць >CTв принципі ухвал одноголосних, не знаючи ухвали більшости й підрахунку голосів. Слід думати, що в принципі так само мало бути й на раді старшини. Отже й вона ухвалює деякі постанови „общимъ и единогласнымъ всея стар­шины... совѣтомъ⁴'^[13]). Але багато відомостей свідчать і про те, що рада старшини знала ухвалу більшости присутніх, хоч, може, й без правильного підрахунку голосів. Адже повідомлення чернігівського воєводи про раду старшини навесні 1672 р. в Батурині, де намічалЛ кандидатури на гетьман­ство, каже, що багато присутніх висловлювалися за певні кандидатури. Проте генеральний суддя Домонтович запропонував почекати з цим „до присланого от царского величества⁴'. „И к судиным де словам многия сотники и отаманы и козаки пристали". Перемогла ця позиція більшости присутніх, хоч ухвала була далеко не одноголосна: дехто вперто проти неї виступав, і не тільки словами, але, як писар генеральний Мокрієвич, удаючись до такої аргумен­тації, як видрати бороду авторові пропозиції, що її,ухвалила рада,— Домонтовичеві.

Зазначка в інструкції з 28 травня 1693 р. чернігівському полковому писа­реві 1. Скоропадському, каже, що перемогла та позиція, на якій „множайшее число полковой старшины и мѣских урядов, тутъ же рядового войскового TO- варства і мещанских людей... стали...¹)· У своему листі з 24 травня 1693 р. Мазепа також каже, що тих, хто виступав на раді проти орендного збору, „болше ©казалося"²). Отож якесь визначення більшости, бодай приблизне, бодай на око, було. І саме за ухвалою більшости присутніх^ визнавали силу. До того ж усього все ж таки ще не відходили від старого принципу одноголосної ухвали. В цім самім листі з 24 травня Мазепа зауважує, що „на кой советь (ухвалу скасувати оренду) всѣ потом згодилися*^{4 3}). Дуже сумнівно, щоб ті, хто так детально обґрунтовував свої погляди на доцільність оренд, так уперто їх обстоював, погодилися на цю постанову. Зауваження про загальну згоду мало відзначити повну правосильність ухвали ради старшини. Отже de jure на раді старшини треба було одноголосної згоди й ухвали, але de facto раз-у-раз перемагала позиція більшости присутніх.

На раді старшини р. 1668 у Дорошенка на Правобережній Україні,,Тур­ского де салтана посолъ всѣхъ порознь по одному человѣку роз- прашивалъ: всѣ ль хотятъ въ подданство и не принужденіемъ ли гетман­скимъ? И вся де старшина послу сказали, что онѣ не принужденіемъ хотятъ быть въ подданствѣ у салтана, волею, а быти бъ имъ въ подданствѣ какъ Волохи и Мултяне" *). Тут уже маемо подачу голосів по одному. Коли б і за інші питання так голосували на старшинськихъ радах, то це було б бальотування справ, що на ній розглядалися. Але не можна узагальнювати єдиний випадок такого голосування, до того ж такий своєрідний, коли в ньому не існо відокремлено подачу думок від інформації посланця, що хотів почути вільну думку цих нових підданих Туреччини.

Чи були ухвали ради старшини постановами остаточними й чи вимагали вони згоди Й санкції гетьмана? Таку санкцію гетьмана ми маємо у випадку з обранням Кочубея на генеральне суддівство, коли „постановили вручити ему урядъ судейства енералного, до чого и Гетманъ латво склонившися ве­лѣлъ зискати зъ скарбцу лѣску судейскую" — ознаку суддівського уряду*). З другого боку маємо не раз такі вислови, що на раді старшини „пригово­рили" ⁶) „усовѣтовали"⁷), „постановили"^β), „постановили и приговорили^44,j) тощо, тобто ухвалили остаточні постанови. Думається, це слід пояснити тим, що на раді старшини брав участь сам гетьман, постанову ухвалювали за його згодою і раз-у-раз за його ініціятивою. „Прирадили гетманъ и полковники"— інколи кажуть акти ^,0), вказуючи тим на згідну ухвалу гетьмана й ради стар­шини. Про якібудь випадки колізії між гетьманом і. радою старшинською, як установою, коли б йому доводилося ставити своє veto, я не знаю. За таких умов, коли намагалися дійти одноголосної постанови, це ледве чи можливо

') Древлехранилище РСфСР, Малор. справи М-ва Закорд. Справ, 1693 р·, № 39.

^u) Рукописи М. Судіенка, № 97, ч. V₁ с. с. 773—776. ³) Ibidem. «) А. Ю. и 3. Р.» т. Vil_l с. 154. ») Лѣтопись С. Велична, т. Ill, с.с. 553-554. К. 1855. ·) А. К). и 3. P.₁ т. XI, с. 180. ^:) Ibidem, с. 377 — 378. ’) Дополи. къ актам нсторич., т. XI. с. 167. ^β) Древлехрани­лище РСФСР. Кн. № 78. Малор. Приказа, л. 698. ^,β) А. Ю. и 3. P., т. X, с. с. 693 — 694. було. Гетьмани, коли не могли дійти згоди, воліли або братися.до шаблі, іцоб за її допомогою провести свою думку (Б. Хмельницький, Д. Многогріш­ний), або клали,булаву, не бажаючи т. ч. виконувати постанов, що з ними вони не погоджувалися, чи просто протестуючи проти самого опозиційного настрою частини ради. Рада старшини у відомих мені випадках цю булаву йому повертала. ·♦

Закривав збори ради її голова — гетьман. Одного разу про це так зано­товано: під час ради старшини на Різдво 1670 — Водохрещу 1671 р. „вѣдо­мость къ гетману про татаръ пришла, того жъ числа всѣхъ полковни­ковъ роспустилъ по домамъ, для остерегательства своихъ городовъ⁴* ’)·

Постає питання, чи було якесь діловодство ради старшини? Цілком певно на це питання відповісти важко. Слід припустити, що здебільшого в XVII ст. зборів її не протоколювали, й ухвали були на словах, фіксуючись уже в різ­них актах гетьманської влади, де покликувалися на те, що така була поста­нова ради старшини. А втім, є відомості про зародки діловодства старшин­ської ради. Приміром у травні р. 1672 рада старшини, що правила Лівобе­режною Гетьманщиною після того як повалено Многогрішного, надіслала із своїми посланцями до Москви свідчення про наміри Сірка підбити Гали­цький та Полтавський полки; це свідчення дав полтавський полковник „пе­редъ нами Петромъ Михайловичемъ Забѣлою, обознымъ, Иваномъ Самойло- вичемъ и Иваномъ Домонтовичемъ, судьями, Карпомъ Мокрѣевичомъ, писа- ромъ, енералными войска его царского пресвѣтлого величества Запорозкого особами, и при битности на той часъ всѣхъ пановъ полковниковъ, ясауловъ, сотниковъ, атамановъ и всего товариства**... „Про то выслухавши мы одъ пана полковника Полтавского и всего его при немъ будучомъ товариства т ы х ъ словъ каэалисмы записати*'^а). Тут ми бачимо щось подібне до прото­колу ради старшини, де нотується цікаве оповідання полтавського полковника.

Письмове діловодство ради старшини ми бачимо і в іншій формі—в її писаних ухвалах. У травні 1671 р. на з’їзді ради старшини в Батурині геть­ман Д. Многогрішний запропонував 7 писаних запитань, чи статтів, як він їх назвав. На ці загтитання рада старшини дала своє „Постановление от нас полковниковъ симъ нижеписанпым і всего Войска Запорожского Его Царского Пресвѣтлого Величества старшого и меншого сеѣ стороны Днепра товарства приѣзду для совѣту общаго добра в Батурине будущаго, на стати, нам от ясне- велможного его милости Гетмана господина Демьяна Игнатовича поданые, в лѣта 1671, мѣсяца мая £ъ 5 день постановление**. В цих ухвалах-відпо- відях рада старшини артикул по артикулові відповідає на гетьманські запи­тання. Цей інтересний документ підписали 10 українських полковників, оче­видно, найвидатніших членів ради старшинської^u). Писану ухвалу ради старшини, але вже не в формі статтів бачимо ще раз. Це була постанова з’їзду ради старшини на Різдво 1689 — Водохрещу 1690 р. про запровадження орендного збору. Цей „приговорный листъ⁴⁴, як називає його російський переклад, чи „записка⁴⁴, як зветься документ цей в іншому місці, підписали 10 полковників; далі йде зазначка іцо „старшина полковая, сотники, атаманы со всемъ товарством и войты со всемъ посполствомъ полку (називається полк) на томъ подписуемся⁴⁴. Це не були поіменні підписи, бо в одному разі знаходимо: „старшина полковая, сотники, атаманы со всемъ товарствомъ и войты со «семъ посполствомъ полку моего Стародубскаго подписуемся⁴⁴. Отже, такі підписи робили теж полковники за своїх полчан¹). Більше таких писаних ухвал старшинської ради в XVII в. я не знаю. Слід думати, що ще не було правила нотувати на письмі постанови цієї установи, і це робилося η окремих випадках, коли гетьман хотів скласти з себе відповідальність за таку постанову.

^,) Ibidem. Т. IX, с. 609.

^5,) Ibidcm_lT. ЇХ. с. с. 843 — S14-

³) Додаток Nv 5.

Переходжу тепер до порядку зборів ради старшини у XVIII ст. Треба передусім сказати, що спосіб скликати її збори був тепер інколи одмінний: це тоді, коли запрошували за іменними списками. Так, наприклад, було, коли скликали збори старшинської ради на вересень 1763 року. Мали прибути на них із кожного полку полковник та за вибором його по 2 полкових стар­шин та по 2 сотників. А опріч того, за складеними у Глухові іменними списками. 55 бунчукових та 35 військових товаришів²)- Таких іменних спис­ків і, значить, персональних запрошень у XVII ст. не спостерігаємо.

Щоб гетьман головував на засіданнях ради старшини, ми не бачимо, за Розумовського. Складається вражіння, що за його гетьманування старшин­ська рада завсіди засідає без гетьмана.

Найхарактерніше для XVIII ст.—це поширення письмоводства старшин­ської ради. Ухвалу про платню полковій та сотенній старшині р. 1732 наді­слали до Москви „за руками генералкой старшини и полковниковъ"’). Таким чином тут ми бачимо, що далі поширюється нотування на письмі ухвал старшинської ради, як ми це бачили в окремих випадках уже в XVII ст. При цьому у XVIII ст. це має російську назву „мнѣнія". Це слово свідчить, що то була не вирішальної сили ухвала, а лише погляд, думка, висловлена на письмі, за підписами членів старшинської ради. Гетьманська Україна вже позбулася своєї державної природи: над нею стояли вищі центральні уста­нови, що для них вирішального значіння те „мнѣніе"—думка ради стар­шини— мати вже не могло.

Таке „мнѣніе" про надання генеральному судді М. Забілі села Райгородок підписала рада старшини: гетьман, генеральний суддя, генеральний писар, дна генеральні осавули та п’ять полковників. Було це восени 1732 р. *). При тому зазначено, що „обозной генералной не подписался^{44 s}). Слід думати, що цим вік виявив свою незгоду^ ухвалою ради старшини. Далі, як побачимо, таке

') Додаток Xs 6. *) Харьк. Ц. 1ст. Архів. Черкіг. Відділ Архіва Малор. Колегії.

№ 3999. ’) Древлехранилище РСФСР. Кн. № 78'1805 Малор. Експ. Сената, л. л. 555—574.

⁴J Ibidem, л. 530 (на звороті); також додаток № 17. ^b) Ibidem. непогодження окремих членів ради старшинської з ухвалою більшости спо­нукало їх подавати окремі писані думки. Навесні р. 1734 рада старшини з пропозиції правителя князя Шаховського ухвалила „мнѣніе'* про скупову­вання козачих ґрунтів. Це „мнѣніе" подано на письмі, підписано учасниками цих зборів і згодом санкціоновано правлінням гетьманського уряду ^,)∙

На початку р. 1752 рада старшини розглядала питання про потрібні за­ходи „ко умноженію скарбу войскового". Вона склала „мнѣніе", що для цього побори треба віддати на відкуп. Окремі „мнѣнія" подали генеральний осавул Валькевич та генеральний бунчучниЙ Оболонський. Останній заува­жував, що він не може підписатися під думкою старшинської ради, „для того, что онъ въ 746 году в бытность свою въ Санктъ Петерьбурге на по­данном въ Правителствующій Сенатъ отъ Малороссійскихъ депутатовъ про­шеніи, о небытіи в Малой Россіи откупамъ подписался". „Признаны быть справедливыми" пропозиції ради ^старшини і побори віддано на відкуп²). 20 грудня 1754 р. рада старшини подала „мнѣніе" „о войсковыхъ частяхъ розмѣрового доходу, съ какихъ мелницъ войсковую часть оного роэмѣрового доходу въ скарбъ войсковый взимать должно, а съ какихъ взимать не надле­житъ". Знову окрему думку, що доповнює „мнѣніе¹* ради старшини подав генеральний бунчучний Д. Оболонський. Гетьман санкціонував погляд стар­шинської ради. Але думка генерального бунчучного зачепила питання: „какіе греблѣ общимъ обывателскимъ трудомъ, а какія влодѣлческимъ кош­томъ или другимъ какимъ образомъ лучше и способнѣе гачены быть должны". 3 приводу цього мала знову рада старшинська мати „разсужденіе" й скласти писане „мнѣніе" ³). Восени ρ. 1755 мала розглядати рада старшини питання про те, щоб запровадити на Гетьманщині вексельний устав та організувати „словесний между купцами суд" в ряді міст і на деяких ярмарках. Вона мала подати з приводу цього своє „мнѣніе", а окреме „мнѣніе" мали подати екстраординарні в цей час члени зборів ради старшини „магистратскіе уряд­ники и знатное купечество" ⁴). На початку р. 1759 рада старшини мала роз­глянути „Малоросійскія права" — „обще вышеоб’явленой статутъ... раэсмот- реть і, учиня мнѣніе, представить къ его Ясневельможности для разсмо­трѣнія и представленія въ Правителствующій Сенатъ" ⁵).

Нарешті, восени ρ. 1763 старшинська рада подала думку про запрова­дження земських і підкоморських судів. Цю думку затвердив гетьман⁶).

Частина наведених фактів свідчить, що на радах старшини подавали окремі писані думки її члени, не згідні з ухвалою більшости. Отже й de jure ухвали ради старшини були вже не одноголосні й не одностайні.

В одному випадку збори ради старшини в XVIH ст.— було це в лютому 1759 р., де розглядали чи скорше переглядали „Малоросійскія права",— свід- _ _ „........................................................................................ < _.............................................................................................

’) Додаток № 20. ⁱ) Рукописи О. Лазаревського, № 41/1, л. л. 158— 160. ’) Дода­ток № 26. ⁴) Додаток № 29. ^β) Збірка матеріялів акад. Η. П. Васнленка—Укр. Apxcorp.

Збірник, т. 1, с. с. 134 —135. ⁰J 1. Ю. Ч е р к а с ь к н й, Судові реформи гетьмана гр. К. Г. Po- вумовського. Юб. Збірник акад. Д. 1. Багвлія, с. *775.

чать про такий спосіб роботи старшинської ради: ухвалено „означенный переведенной статутъ, рады скорѣйшого разсмотренія, роздѣлить на пять частей, то есть на два полки по едной часты, і къ каждой части у разсмо­тренія быть з бунчуковыхъ товарищей по два человѣка, обще з старшынами полковыми, сотниками двухъ полковъ, а посля то все імѣетъ быть разсматри­вай© обще всими Генералними Старшынами, полковниками, бунчуковыми то­варищами і другими чинами" ^,). В цьому випадку старшинська рада для скорішого розгляду виділяє із себе окремі комісії, а загальне затвердження належить пленумові її.

Я не зустрічав більше таких комісій старшинської ради.