Поняття, сутність і види третейського судочинства

Третейський суд вважається найстарішим судом в історії суспільств крім того — найбільш демократично сформованим органом правосудий Деякі дослідники обґрунтовано стверджують, що третейський суд ВИМ раніше, ніж державний.

У правовій науці, в тому числі у науці цивільного процесуальне права, щодо характеру і галузевої приналежності норм, що регулююЯ організацію та діяльність третейських судів, існують протилав погляди. У теорії виділяють кілька концепцій правової природі третейського суду': договірну, процесуальну, змішану та автономну.

Прихильники так званої «договірної» (або «консенсуальної») теорі розглядають третейський суд як звичайні цивільно-правові відносин! Згода про передачу спору до третейського суду є, на їх думи звичайним цивільно-правовим договором, що породжує для сторИ цивільно-правові зобов'язання, у тому' числі і зобов'язання підкоряти! ухваленому’ третейським судом рішенню. Деякі прихильники дане теорії розглядати угоду про передачу спору третейському суду ■ різновид договору доручення. Головне практичне значення договірне теорії полягає у вирішенні всіх питань організації та діяльносі| третейських судів на базі цивільного права, із чого випливає, що норми які регулюють третейську’ форму захисту' права, правовий характер.

мають матеріали

Прибічники процесуальної теорії трактують особливу форму державного правосуддя, всі третейського розгляду, включаючи і утоду про третейського суду — предметом процесуального рішення — тотожним рішенню державного суду Таким чиної процесуальна теорія призводить до застосування щодо всіх питань, u стосуються третейського суду, норм процесуального права.

третейський суд ЯІ елементи і стаді передачу спору ді права, а ухваленні

Автори «автономної» теорії заперечують як договірну, так і процесуальну теорію природи третейських судів, пов'язуючи їх необхідність з потребами ділових людей у швидкому вирішенні спорів.

) І Іредставники «змішаної» теорії кваліфікують третейський суд як іикий, що поєднує матеріально-правові та процесуально-правові •лементи. Третейський суд, за цією теорією, базується на цивільно- правовому договорі, що, однак, тягне процесуальні наслідки. Ця теорія, розроблена стосовно до міжнародного приватного права, одержала визнання вчених, які працюють у сфері проблем третейських судів щодо вирішення спорів між суб'єктами цивільного права, які не мають міжнародного характеру.

Викладений підхід, на наш погляд, цілком прийнятний щодо всіх третейських судів, у тому числі створених для розгляду спорів МІЖ громадянами, які не мають економічного характеру. Це обумовлено тим, що третейські суди, що діють на території України, по суті мають єдиний характер, їх організація та діяльність здійснюються на єдиних началах. Питання про передачу спору та організації третейського суду вирішуються сторонами на договірній основі, а питання процедури розгляду і вирішення спору регулюються або санкціонуються державою з наданням сторонам широких можливостей по встановленню порядку вирішення спору на основі взаємної згоди. Таким чином, законодавство та інші нормативні акти про третейський суд мають комплексний характер: складаються з норм матеріально-правового характеру і норм процесуального характеру, що регулюють або визначають основні контури порядку розгляду цивільно-правових спорів.

Правові норми, що оформляють сьогодні процедуру третейського судочинства, мають глибоке історичне коріння. Аналіз нормативного матеріалу показує, що третейський розгляд відігравав велику роль у механізмі захисту порушених прав у Давній Греції і Римі, а також на Русі. Потім поступово він був включений у систему правоохоронних органів Російської держави як особливий елемент, однак у УПІ-ХІ століттях з низки причин не одержав такого значного поширення, як у Західній Європі.

Офіційне становлення правового інституту третейських судів починається з 1831 року, коли наказом імператора Росії від 15 квітня 1831 року було затверджене Положення про третейський суд у Російській імперії. Відповідно до цього положення були передбачені добровільні третейські суди (разові, для розгляду конкретного спору) і

узаконені (постійно діючі). Згодом Положення про третейський суді включено у звід законів Російської імперії (1833 р.).

При розробці Статуту цивільного судочинства (СЦС) Pociiu імперії 1864 року нормативні положення про третейські суди 13671400) були включені в СЦС як складова його частина. У резулі судової реформи 1864 року узаконений третейський суд був відмінеН було передбачене формування третейських судів виключно добровільній основі для вирішення конкретних спорів.

Інститут третейських судів не був забутий і після Жовтні революції 1917 року. У Декреті про суд №1 (ст.5) передбачалося п[ сторін на звернення «по всіх спірних цивільних, а також п ватнокримінальних справах» до третейського суду.

У період НЕП інститут третейського судочинства успії використовувався приватними підприємцями, заінтересованими у то щоб їх комерційні операції не ставали надбанням гласності.

Постановою ВЦВК від 16 жовтня 1924 року було затверджено н Положення про третейський суд, яким був встановлений ряд обмеж щодо звернення до суду з заявою. Крім того, угоду на вирішення сп третейським судом належало скласти у вигляді третейського залі засвідченого в нотаріальному порядку. Відповідно до Положення мали права звертатися до третейського суду державні, кооператиі громадські організації.

Дане Положення діяло до прийняття HJlK України 1964 року, якому як додаток було дано нове Положення про третейський суд, 1 діяло до 2004 року.

Сьогодні питання організації та діяльності третейських су) регламентуються: Законом України від 11 травня 2004 року' «П третейські суди» (далі — Закон), Законом України «Про міжнародні комерційний арбітраж», ЦПК України, 1 IlK України, а також деякиї іншими нормативними актами, у тому' числі — локального характеру, я регламентують діяльність окремих постійно діючих третейських су, (наприклад, положення (устави) про третейські суди і регламеь третейських судів).

Третейський суд — недержавний незалежний орган, що утворюєп за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/г юридичних осіб у порядку, встановленому' Законом, для вирішев спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст Закону')/>'•>.

Завданням третейського суду є захист майнових і немайно-вих прав їй охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду іиимхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (сі.З Закону).

Сутність третейського розгляду полягає в тому, що обидві сторони допіряють вирішення спору і винесення рішення третій особі. У цьому Істотна відмінність третейського розгляду цивільних справ від інших форм захисту суб'єктивних цивільних прав державними органами та іромадськими організаціями.

Мста третейського вирішення цивільних справ — урегулювання правових конфліктів, що виникли, і забезпечення добровільного виконання обов'язків. В остаточному підсумку третейський розгляд правових спорів «може сприяти вихованню поваги до закону, підвищенню правової свідомості, розумінню необхідності виконання обов'язків».

Розгляд у третейському суді існує як альтернатива судовій формі захисту. Однак вона не протистоїть, а доповнює діяльність судів по розгляду й вирішенню цивільних справ.

Необхідність третейського розгляду викликана наступними причинами:

1) необхідність розвантаження судів загальної юрисдикції і господарських судів, не здатних впоратися із завданням своєчасного і правильного розгляду та вирішення за умов відсутності альтернативних форм вирішення цивільних справ;

2) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш кваліфікованого вирішення їх справи по суті;

3) необхідність скорочення строків розгляду справ і витрат, пов'язаних з їх розглядом;

4) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш сприятливих умов збереження таємниці особистого життя та комерційної таємниці при розгляді цивільної справи.

■ F¹

До найбільш характерних переваг третейського суду перед державним судом можна віднести наступні:

1) оперативність і ефективність вирішення спорів, спрощена процедура розгляду, можливість проведення розгляду поза місцем

постійного перебування третейського суду, у тому числі безпосеро за місцем перебування сторін спору;

2) конфіденційність третейського розгляду і створення умов збереження комерційної таємниці;

3) наявність можливостей для вибору оптимального варі організації третейського суду;

4) створення позитивної судової практики і поява необхі, прецедентів правозастосування;

5) можливість побачити вузлові проблеми економічної і юриди практики взаємовідносин у сфері цивільного обігу;

6) самооплатність третейського суду, економія коштів сторін, сперечаються, оскільки розмір третейських зборів регулюсі документами про третейський суд і може бути нижче, ніж держі мито (судовий збір) у господарському суді або суді загадь юрисдикції;

7) можливість залучення як арбітрів не тільки юристів, але і фахів зі знанням економіки та технологій фондового ринку як арбітрі експертів при вирішенні спорів;

8) примусове виконання рішень третейського суду' за відповідача від його добровільного виконання через виконавчого провадження.

В1ДМ( систо

Види третейських судів. Згідно зі ст.7 Закону в Україні утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські су доя вирішення конкретного спору (суди аа пос). Постійно ді* третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного епс утворюються без статусу юридичної особи.

мо:

Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського су порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючи третейський суд. 1

Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти іґ зареєстрованих згідно з чинним законодавством України: всеукраінськ громадських організаціях; всеукраїнських організаціях роботодавц фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійн учасників ринку цінних паперів; торгово-промислових палатг всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Ценіраіьній cπij споживчих товариств України; об'єднаннях, асоціаціях суб'єк підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків.

І !остійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при υ∣)∣ анах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у Законі, вимагає: 1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду; 2) затвердження Положення про постійно діючий третейський суд; 3) затвердження регламенту' третейського суду; 4) затвердження списку' третейських СУДДІВ.

Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи, загальний і рудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю.

Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських судів за ндміністративно-територіальним принципом.

Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням Закону (ст.8 Закону).

Законодавство і правозастосовча практика мають одну думку, що третейський суд для вирішення спорів між громадянами може скликатися тільки на час вирішення спору, а потім повинен припинити своє існування. Однак у юридичній літературі склалася точка зору, що постійно діючі суди мають перевагу, тому' що суддею асі Іюс може стати практично будь-яка повнолітня, дієздатна фізична особа, яка не має судимості (ст.18 Закону). До складу ж інституційного третейського суду включаються, як правило, авторитетні юристи, висококваліфіковані спеціалісти, іноді з досвідом роботи в суді.