1. Компетенція третейського суду та правила третейського розгляду
Розглядаючи питання компетенції сторін третейського розгляду за Законом України "Про третейські суди”, зауважимо, що Закон Надай їм певні повноваження. Так, згідно зі ст. 39 “Участь та права сторін у засіданні третейського суду” третейський розгляд здійснюється в засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників (якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні).
При цьому цей суд має право визнати явку сторін у засідання обов’язковою. Під час розгляду справи третейський суд повинен забезпечити додержання принципу змагальності сторін, рівні можливості та свободу сторонам у наданні ними доказів і доведенні перед третейським судом їх переконливості. Сторони мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у засіданнях третейського суду, надавати докази, братии участь в їх дослідженні, подавати клопотання, давати письмові та усні пояснення, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників розгляду-, заявляти відведення, користуватись іншими правами відповідно до третейської угоди у третейському суді для вирішення конкретного спору чи регламенту' третейського суду та цього Закону. Крім того, з метою забезпечення позову третейський суд має право, якщо сторони не домовилися про інше, за заявою будь- якої сторони розпорядитися про вжиття стороною такихзабезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає за необхідне, з урахуванням положень цивільного та господарського процесуального законодавства. Третейський суд може витребувати від будь-якої сторони надати належне забезпечення позову у зв’язку з такими заходами (ст. 40 Закону).
З метою правильного вирішення спору третейський суд має право зобов’язати сторони чи одну зі сторін замовити експертизу (ст. 43 Закону').
Згідно зі ст. 43 Закону протокол засідання третейського суду ведеться лише в разі наявності угоди між сторонами про ведення протоколу або якщо ведення протоколу передбачено регламентом третейського суду.
Водночас аналіз господарсько-процесуального законодавства свідчить про доцільність удосконалення відповідних правових актів, що регламентують третейський розгляд господарських спорів При цьому зміни і доповнення до чинного законодавства мають бути спрямовані в бік посилення переваг та мінімізації недоліків третейського розгляду господарських спорів порівняно з державною формою судочинства, а також розширення прав та обов’язків сторін у ньому до рівня, який забезпечується в господарському та цивільному процесах у державному судочинстві.Щодо обов’язків пропонується внести у відповідні акти запис про те, що сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Аналіз компетенції третейського суду' щодо вирішення спору засвідчує, що Закон України "Про третейські суди” не містить певних механізмів забезпечення в судовому розгляді прав сторін спору. Так, у ч. 8 ст. 38 Закону' міститься запис: “Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він своєю ухвалою уповноважує сторони або одну із сторін одержати відповідні документи та надати їх третейському суду.” Постає питання: що робити, якщо сторона не може одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду? Державні суди, адвокати згідно з відповідним законодавством України мають право витребувати такі докази. Закон України “Про
третейські суди” такого права їм не надає. У ст. 40 “Забезпечення позову” вказується, що третейський суд може за заявою будь-якої сторони розпорядитися про вжиття стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає за необхідне, з урахуванням положень цивільного та господарського процесуального законодавства. Третейський суд може витребувати від будь-якої сторони надати належне забезпечення позову у зв’язку' з такими заходами.
Разом з тим механізмів примусового здійснення цих заходів закон не передбачає.З огляду на викладене доцільно з метою забезпечення в судовому розгляді прав сторін спору надати третейським судам повноваження, які передбачаються в компетенції державних судів. Для цього слід доповнити ч. 8 ст. 38 “Докази” розд. V Закону України “Про третейські суди”: “Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він має право звернутися до відповідної організації з вимогою надати відповідні документи або своєю ухвалою уповноважує сторони (одну' зі сторін) одержати відповідні документи та надати їх третейському суду. Ухвала третейського суду з вимогою надання документів (завірених у встановленому порядку копій) є обов’язковою для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями України незалежно від підпорядкування і форм власності”.
Доцільно також внести у ст. 40 "Забезпечення доказів” Закону' України “Про третейські суди” таку редакцію: “1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів неможливе або у них виникають ускладнення щодо подання цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів 2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та(або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У разі потреби судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів”.
Доцільно також внести відповідні зміни до законодавства про недержавну' форму судочинства, які б закріплювали можливість сторін посилатися на загальні принципи суспільного господарського порядку (забезпечення добросовісної конкуренції, загальні принципи та звичайні правила господарського (торговельного) права (скажімо, правило, що за певних умов господарюючі суб’єкти пов’язані
господарським (торговельним) звичаєм навіть тоді, коли вони спеціально не обумовили застосування цього звичаю в договорі), зразки договорів, зокрема, типові контракти та загальні умови угод, розроблені галузевими асоціаціями суб’єктів господарювання (торговців).