1 Історичні етапи розвитку третейського судочинства.

Реалізація проголошеного Конституцією України курсу на становлення України як правової держави залежить від низки чинників, до яких належить розвиток недержавної форми судбчинства як невіддільної складової забезпечення демократичних.

засад суспільного життя та ефективного функціонування соціально орієнтованої економіки. Можливості інтеграції України до міжнародних та європейських інституцій, у тому числі до Світової організації торгівлі, залежать від того, якою мірою правові та інституцІйні засади організації економічної діяльності в Україні відповідатимуть загальновизнаним принципам демократичності, сформульованим OOH та її спеціалізованими організаціями. Практика функціонування недержавної форми судочинства щодо розгляду господарських спорів засвідчує її доволі прогресивний характер. Порівняно з державними судами загальної юрисдикції недержавні мають низку переваг: — оперативність вирішення

спорів, що сприяє господарському обороту, стабілізації господарських відносин, а отже, поліпшенню результатів господарської діяльності,

— розширення можливостей реалізації права на судовий захист, а отже, розширення доступу осіб до системи правосуддя,

— обмеження монополізму державних судів, а отже, зниження корупційного тиску на суб’єктів господарювання, по-четверте — демократичність процесу розгляду спорів, тобто обрання суду та суддів за узгодженням сторін, їх вплив на формування правіш розгляду спорів тощо.

Відтак, однією з таких демократичних альтернативних форм вирішення цивільно-правових спорів є інститут третейського судочинства, що дозволяє цивілізованим шляхом врегульовувати виникаючі конфлікти між суб'єктами конкретних правовідносин Зростаюча кількість звернень до альтернативних форм вирішення спорів пояснюється тим, що вони засновані не на пріоритеті захисту інтересів держави, а на пріоритеті захисту' прав окремих осіб - учасників цивільного обороту.

Отже, суть третейського судочинства зводиться до суду' третьої особи, яка обирається самими сторонами, які за своєю добровільною угодою довіряють даному суду розглянути і вирішити конкретний спір, винести рішення та завчасно зобов'язуються підкоритися такому рішенню.

Врахування в сучасній вітчизняній практиці історичного досвіду розвитку та становлення третейських судів перш за все має означати з'ясування основних факторів, від наявності або відсутності яких залежить доля третейського суду:

— створення належних законодавчих передумов становлення

альтернативних по відношенню до державних судів форм та інститутів вирішення правових спорів між учасниками цивільного обороту; _τ j⅛.

— формування нової традиції і філософії врегулювання підприємницьких конфліктів;

— підготовка достатньої кількості фахівців, обізнаних в питаннях третейського розгляду з тим. щоб виконання ними функцій третейських суддів забезпечувало винесення компетентного рішення.

В історії розвитку третейського судочинства розрізняють кілька етапів. Перший можна позначити як етап додержавшії судової юрисдикції. На цьому етапі сформувалися принципи третейського розгляду. Третейське судочинство як метод вирішення спорів виникло з першими міжособовими суперечками. Іншими словами, третейський розгляд (арбітраж) існує так довго, як власне суспільство. У VI ст. до н. е. в Афінах спеціальним указом арбітри були уповноважені в разі потреби вирішувати міжособові, а також міжміські суперечки. Так, Туго Гроций, з посиланням на Ксенофонта (афінянин, 430-355 рр. до не), писав, що «Кир обрав собі і царю Ассірії третейським посередником індійського принца», а з посиланням на Діодора Сіцілійського (старогрецький юрист І століття до н е.) писав: «у 600 р. до н. е. при суперечці між Афінами та Мегарою за острів Саламіс були обрані троє суддей - лакедемонян» (спартанські арбітри), які присудили острів Афінам. Також роль третейських судів у стародавні часи виконували амфіктіонії (релігійні союзи, що виникали навколо святилища певного божества), дружні міста, держави.

Римське право так само передбачало можливість вирішення спорів третейським судом, який створювався за згодою сторін. Третейський суд міг складатися з “арбітрів” або “арбітраторів”. Постанова перших не спричинювала юридичних наслідків і накладала на сторони лише моральне зобов’язання. Рішенням “арбітраторів” створювалось юридичне зобов’язання між сторонами, яке могло вже примусово виконуватись як контракт Ці перші законодавчо закріплені механізми арбітражу значно вплинули на подальшу історію “альтернативних засобів вирішення спорів” і визначили договірну концепцію третейського суду.

Наступний етап розвитку' третейського судочинства — його функціонування в період середньовіччя. У цей період третейське судочинство відправляли Папа Римський, вище духовенство, юридичні факультети університетів, парламенти, імператори, консули та приватні особи.

Зокрема, у середньовічній Європі третейський суд дістав новий імпульс для розвитку. Це відбулося тоді, коли обрані з лав комерсантів судді почали вирішувати їхні суперечки. За відсутності державних суддів, обізнаних зі сфери комерційних відносин, і відповідного державного регулювання широкого застосування дістали альтернативні форми вирішення спорів і сформувалося Iex mercatoria -— застосовуване арбітрами неписане торгове право. У деяких країнах, зокрема в середньовічній Англії, такі суди згодом увійшли в загальну систему державного правосуддя як комерційні. Однак це не зумовило зникнення третейського суду. Прийнятий у 1698 р. перший англійський закон про арбітраж формалізував практику розгляду спорів цеховими арбітрами. Історично англійські суди розглядали домовленість про передання суперечки на вирішення арбітражу як угоду, від якої можна було відмовитися в односторонньому порядку. Принагідно зауважимо, що вже тоді в державних судах почало складатися негативне, вороже ставлення до арбітражів. Це відбувалося з низки причин, основними з яких були відсутність заробітної плати у суддів і залежність суддівської винагороди від гонорарів за розгляд справ, а також заздрощі професійних юристів до арбітражів, в яких справи зазвичай вирішували комерсанти. Хоча з часом негативне ставлення англійських судів до арбітражів значно зменшилося, проте й дотепер англійське право припускає оскарження рішення третейського суду з широкого кола причин, включаючи як процесуальні, так і матеріальні аспекти.

3.