3.Особливості розгляду спорів третейським судами

Актуальність проблем полягає в тому', що прийняття Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004 р. дозволило по-новому врегулювати низку' відносин, які виникають між суб’єктами господарської діяльності у порядку третейського судочинства.

Порядок розгляду спорів третейськими судами не знайшов свого повного та детального регулювання на законодавчому' рівні, як це передбачено Цивільним чи Господарським процесуальним кодексами України, а закріпився в регламентах відповідних постійно діючих третейських судів або правилах третейського розгляду у третейських судах (ad hoc).

Регламенти постійно діючих третейських судів стали процесуальними кодексами, що регламентують порядок розгляду 146

спору в тому’ чи іншому третейському суді. Такий стан речей є виправданим, оскільки за своєю правовою природою третейські суди є недержавними, грунтуються на відповідній угоді сторін спору, їх компетенція залежить від волевиявлення сторін передати свій спір на розгляд того чи іншого третейського суду. Тому Закон України «Про третейські суди» (далі Закон) носить диспозитивний характер, відсилаючи учасників розгляду спору до відповідних регламентів або правил, які, безумовно, не можуть суперечити публічному праву України.

Відповідно до ст. 2 Закону' третейський суд - недержавний, незалежний орган, що утворюється за участю або відповідними рішеннями заінтересованих фізичних або юридичних осіб у встановленому законом порядку,для вирішення спорів, які виникають із цивільних чи господарських відносин.

У необхідних випадках третейський суд приймає рішення відповідно до умов договору та з урахуванням звичаїв ділового обороту, які склалися та мають широке застосування в будь-якій галузі підприємницької діяльності, можуть бути застосовані до такої угоди.

Третейські суди застосовують норми права інших держав у випадках, передбачених чинним національним законодавством, міжнародними договорами або угодою сторін. У випадках, коли щодо будь-якого процедурного питання немає вказівки в чинному чи в третейському застереженні, третейські суди можуть на свій розсуд звернутися до закону, який в даному випадку можна застосувати для забезпечення справедливого, швидкого й остаточного вирішення спору. У випадках відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини, третейські суди застосовують законодавство, що регулює подібні правовідносини, а уразі відсутності такого виходять із загальних принципів і змісту законодавства.

Основними цілями діяльності третейських судів є:

• захист прав і законних інтересів юридичних осіб, громадян- підприємців і фізичних осіб;

• розгляд і вирішення спорів між юридичними особами, громадянами-підприємцями та фізичними особами, пов'язаних з господарською діяльністю;

• сприяння здійсненню юридичними особами та громадянами- підприємцями законної господарської й іншої економічної діяльності;

• удосконалення системи третейського судочинства, підвищення правової культури господарюючих суб’єктів і громадян;

• альтернативні способи вирішення господарських спорів.

Третейське вирішення господарських спорів покликане забезпечити:

• відкритість і доступність третейського провадження при вирішенні спорів між суб’єктами господарювання;

• швидкість і доступність судочинства;

• конфіденційність процедури розгляду' спорів, нерозголошення комерційної й іншої цінної інформації сторін перед третіми особами;

• збереження, зміцнення ділових та інших партнерських відносин сторін спору шляхом вирішення наявних розбіжностей (ст.

Оскільки третейські суди не є органами державного правосуддя, то вони відрізняються від останніх за такими ознаками:

• компетенція третейських суді не поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі;

• рішення третейського суду не виноситься від і мені держави;

• компетенція суддів третейського суду, порядок розгляду' спору встановлюється сторонами спору;

• рішення третейського суду' не є обов’язковим для виконання всіма фізичними і юридичними особами, крім сторін спору;

• договірна основа вирішення спорів третейським судом.

Слід зазначити, що у статтях 124, 125 Конституції України зафіксовано, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Реалізуючи положення Конституції Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. не визначив місце недержавних судів у судовій системі України. Разом із тим передбачена

альтернатива державним судам - міжнародний комерційний арбітраж, морська арбітражна комісія та третейські суди.

Постає питання: чи має право на існування інше судочинство поза межами державної судової системи? Безумовно, що так. У державі прийняті спеціальні закони «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02. 1994 р. та «Про третейські суди» від 11. 05. 2004 р Крім того право сторін спору передати його на розгляд третейських судів закріплено у ст. 17 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Закон «Про судоустрій України» слід доповнити таким положенням: судова влада в Україні складається із державних та недержавних судів. Державні суди формуються із судів загальної та спеціальної юрисдикції, а недержавні - із Міжнародного комерційного арбітражу, Морської арбітражної комісії, третейських судів, медіації, консолідації. Таке доповнення фіксує ті зміни, які виникли в судовій системі України.

Більшість норм Закону мають диспозитивний характер. У зв’язку з цим спори розглядаються відповідно до регламентів постійно діючих третейських судів або правил третейського розгляду у третейських судах для вирішення третейського спору.

Диспозитивність засад третейського суду полягає у:

• добровільному зверненні сторін спору до третейського суду;

• незалежному та добровільному обранні сторонами спору суддів;

• незаангажованості третейського суду правилами державної процесуальної процедури та неупередженості;

• компромісності при вирішенні спорів із урахуванням особливих умов договорів і застосуванні торговельних звичаїв;

• посередництві у загладжуванні конфлікту на взаємосприятливих умовах (ст. 27 Закону).

Законом дозволено кожному третейському суду самостійно визначати порядок розгляду спору відповідно до свого регламенту'. Тому регламент діяльності третейський судів має грунтуватися на здобутках процесуальної науки, досвіді вітчизняних і зарубіжних третейських судів, торговельних звичаях.

Для третейського розгляду справ характерні спрощені процесуальні процедури, менша деталізація дій учасників, можливість самим сторонам визначити ті чи інші дії. Фактично

ступінь відмінності судового процесу від правил третейського розгляду залежить від того, якою мірою засновники постійно діючого третейського суду під час затвердження регламенту та сторони спору передбачають використання інститутів процесуального законодавства.

Визначальним для правового статусу третейського суду є його принципи організації, компетенція й обов'язковість рішення третейського суду для сторін спору.

Третейському суду Законом дозволено розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних і господарських правовідносин, за винятком:

• справ у спорах про визнання недійсними нормативно- правових актів;

• справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;

• справ, пов’язаних з державною таємницею;

• справ, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

• справ про відшкодування платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

• справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа й організація, казенне підприємство;

• справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

• інших справ, які відповідно до Закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції, або Конституційним Судом України (ст.

Таким чином, законодавець окреслив коло правовідносин, які має право розглядати третейський суд, але, на жаль, є випадки коли третейські суди виносять рішення щодо справ, які вони не мають право розглядати і це призводить до рейдерства.

Третейський розгляд спорів має ряд переваг по відношенню до державних судів, зокрема:

• оперативність вирішення спору. Середній термін розгляду справ у третейському суді становить від двох тижнів до двох місяців;

• рішення третейського суду практично неможливо оскаржити (лише у випадку грубого порушення судової процедури);

• простота оформлення документів при зверненні до третейського суду та в процедурі вирішення спору;

• більше можливостей для схилення сторін спору до мирової угоди;

• розмір третейського збору, що сплачується позивачем при зверненні до третейського суду, значно нижчий, ніж сума державного мита, що сплачується при подачі заяви до суду загальної юрисдикції чи до господарського суду;

• можливість самостійного вибору суду, суддів і місця вирішення спору між сторонами;

• конфіденційність судового засідання, оскільки третейський суд проходить без сторонніх осіб.

Наведені переваги третейських судів дають можливість стверджувати, що вирішення спорів цими судами є найзручнішою та найдемократичнішою формою захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів.

Слід зазначити, що, нарівні з перевагами, третейські суди мають проблемні питання.

Так, чим є процедура врегулювання правових спорів у третейському суді? Розглядом чи судочинством? Відповідь на це питання дає ст. 2 Закону, згідно з якою третейський розгляд - це процес вирішення спору та прийняття рішення третейським судом. Іншими словами, законодавець зазначив, що термін «судочинство» в регламентації діяльності третейських спорів не застосовується.

Третейському розглядуй притаманна низка особливостей розгляду' справ, які детермінуються як специфічністю третейських судів, так і виявом принципу диспозитивності, який у процесі розгляду спірних відносин надає його сторонам майже нічим не обмежені можливості: реалізація правоздатності на свій розсуд, тобто наділення себе правами та прийняття на себе обов’язків; самостійне розпорядження ними; визначення порядку виконання, зміни та припинення правовідносин, наділення компетенцією третейських суддів; вибір способу захисту' своїх інтересів у порядку оскарження третейського рішення, тощо.

У процесі розгляду' справи третейським судом сторони спору мають право заявити про перевищення судом меж його компетенції,

якщо розглядається питання, яке не передбачене третейською угодою.

Коли сторони спору під час третейського розгляду вирішили укласти мирову угоду, то, на відміну від державного суду, який затверджує її ухвалою, третейський суд затверджує мирову угоду рішенням та викладає її зміст у тексті рішення. IIe означає, що рішення у резолютивній частині майже повністю має повторювати зміст мирової угоди та відповідати волевиявленню сторін.

Однією із особливостей третейського розгляду спору є відсутність вимоги щодо його усності. На перший погляд, така особливість є дивною порівняно з усним процесом у державних судах, але слід враховувати те, що як звернення сторін спору до третейського суду, так і вся процедура розгляду заснована на двосторонній домовленості та довірі сторін. Тому необхідність безпосередньої участі сторін або їх представників під час розгляду справи є не обов’язковою. Закон наділив третейські суди правом розглядати письмові докази та вносити відповідне рішення без залучення до розгляду сторін спору.

Як правило, справи у третейських судах розглядаються у закритому засіданні, якщо сторони не домовилися про інше. У статті 29 Закону зазначено, що у разі, коли проти відкритого розгляду справи третейським судом хоча б одна сторона висунула заперечення, з мотивів дотримання та збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справи розглядаються у закритому засіданні.

Особливістю третейського розгляду справи є те, що сторони спору можуть на свій розсуд обрати місце проведення суду, а якщо такої домовленості немає, то рішення приймає третейський суд.

Третейський суд не вправі розголошувати відомості й інформацію, що стали йому відомі під час третейського розгляду, без згоди сторін або їх правонаступників. Забороняється вимагати від третейського судді надання документів, відомостей та інформації, якими він володіє у зв’язку з третейським розглядом справи, крім випадків, передбачених законами України.

Закон відзначає, що відповідач повинен надати третейському суду письмовий відзив на позовну' заяву. Якщо він не надав його у строки, передбачені третейською угодою або регламентом

третейського суду, то це не звільняє відповідача в подальшому від надання третейському суду відзиву.

Третейський суд не наділений правом вимагати від підприємств, установ, організацій надання необхідних документів, а лише вповноважує сторони спору їх отримати та надати, що деякою мірою негативно впливає на розгляд того чи іншого спору.

Особливістю третейського розгляду є те, що протокол засідання третейського суду ведеться лише за наявності угоди між сторонами або коли ведення протоколу передбачено регламентом.

Третейський суд вправі оголосити лише резолютивну частину рішення. У такому випадку, якщо сторони не погодили строки направлення, воно направляється їм у строк, який не перевищує п’яти днів, з дня оголошення резолютивної частини рішення. Якщо сторона відмовилася отримати рішення або не з’явилася в суд, де оголошується рішення без поважних причин, то воно вважається оголошеним, про що на ньому робиться відповідна позначка, а копія такого рішення надсилається стороні.

На відміну від ухвали державного суду рішення третейського суду скріплюється підписами керівника та круглою печаткою юридичної особи - засновника цього третейського суду. Підписи третейських суддів на рішенні третейського суду посвідчуються нотаріально.

Слід зазначити, що рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім таких випадків:

• справа, щодо якої прийнято рішення третейського суду, йому не підвідомча;

• рішення прийняте у спорі, не передбаченому' третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди;

• третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

• склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідає вимогам Закону.

Як правило, рішення третейського суду виконується зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановленні в рішенні. Примусове виконання рішення здійснюється за умов видачі компетентним судом держави виконавчого документа.