Зміст
Скорочення......................................................................................................... 10
ПЕРЕДМОВА АВТОРА.......................................................................................
13Методологія цієї праці....................................................................................... 18
ВСТУПИ:
I. Основний розвиток досліджень про «Слово»......................................... 22
II. Половці і Русь на тлі історії Євразійського степу............................... 28
III. Короткий огляд праці Е. L. Keenan-a «Josef Dobrovsky
and the Origins of the Igor, Tale»............................................ 50
ЧА СТИНА ПЕРША КОЛИ?
РОЗДІЛ І Епоха, в якій нападали на Русь
два роди «поганих»: степові (Половці) і лісові (Литва з Ятвягами)............. 63
РОЗДІЛ II Епоха Третього Хрестового
походу (1190—1192 рр.).................................................................................... 66
РОЗДІЛ III Епоха, в якій у європейській
літературі відновилася тема Троянської війни.............................................. 70
РОЗДІЛ IV Епоха володарів і державців, які
стали інформантами своїх біографів............................................................. 74
РОЗДІЛ V Епоха Тмуторокані на Русі.................. 77
РОЗДІЛ VI Епоха, коли на Русі існувала
інституція «каганату»......................................................................................... 81
РОЗДІЛ VII Епоха, в якій «великий» стосовно
Руського князя був тільки епітетом, але не назвою інституції..................... 89
РОЗДІЛ VIII Епоха, в якій вживали два типи
метальних снарядів: «шереширъ» і «грецький вогонь»................................ 91
РОЗДІЛ IX Епоха Пліснеська і сон князя
Святослава Всеволодовича (1125—1194).
Проблема Кисані..............................................................................................
100РОЗДІЛ X Епоха Дунаю на Русі............................ 104
РОЗДІЛ XI Епоха, в якій слово «король»
мало на Русі і в Євразії значення «король Угорщини» (Rex Hungariae)..... 112
РОЗДІЛ XII Чому Морава на Русі?......................... 115
РОЗДІЛ XIII «У Римъ». Епоха, в якій процвітав
Рим (Римов) на Русі.......................................................................................... 118
РОЗДІЛ XIV Колофон у «Слові о полку
Ігоревім».......................................................................................................... 123
РОЗДІЛ XV Епоха «Тьмутораканьскый
блъванъ»(бл. 1071—1205 рр.)... 126
РОЗДІЛ XVI «... до куръ Тмутороканя».................... 130
РОЗДІЛ XVII Епоха, коли вживали Харалуг/
«харалужный».................................................................................................. 133
ЧА СТИНА ДРУГА ХТО?
РОЗДІЛ І Незвичайна історія Володислава
Кормильчича..................................................................................................... 139
РОЗДІЛ II Літературна і наукова вартість
Заклику Кормильчича...................................................................................... 155
РОЗДІЛ III Роман Мстиславич Галицький
(t 1205 р.) про автора «Слова»... 157
РОЗДІЛ ГѴ Анафема Кормильчича......................... 159
ЧАСТИНА ТРЕТЯ ЕКСКУРСИ
Інформація про Екскурси........................................................................... 163
ЕКСКУРС І «Слово о полку Ігоревім»
як історичний документ..................................... 165
ЕКСКУРС II Не-«дикі» Половці............................................... 178
ЕКСКУРС III «Деремела = Бродники»...................................... 187
ЕКСКУРС IV «Хинова».............................................................. 202
ЕКСКУРС V «Толковини»........................................................ 205
ЕКСКУРС VI Ще раз про «Ходину»..........................................
209ЕКСКУРС VII Комани................................................................. 214
ЕКСКУРС VIII Деякі рефуґії (резиденції) Степових
імперій Євразії.................................................................................................. 216
ЕКСКУРС IX «...время Бусово».................... ;........................... 227
ЕКСКУРС X Половецьке слово бос знов поставили викладачу Лєрхеру запитання, на яке він не міг відповісти, той героїчно вийшов із ситуації: він просто закликав мене до кафедри і сказав: «На це питання із історії Тридцятилітньої війни може відповісти О. Пріцак». Опісля я дійсно справився із тим запитанням. Мої колеги ще кілька разів нападали на професора Лєрхера, але він усе надавав слово мені, так що вся насолода у моїх товаришів пропала, і вони дали йому спокій. Я цілком не був гордий із того, що став помічником професора. Я сподівався в гімназії навчитися історичному методу, але це сталося після того, як я почав студії в університетах.
Із причин, яких я не розумію, гімназійна влада часто міняла професорів польської мови і літератури (п’ять разів за час мого восьмилітнього побуту там). Два з них відіграли велику роль у моєму інтелектуальному розвитку. Перший — доктор Францішек Ma- хальський — студіював у Львові, крім полоністики, також ще іраністику; коли мої колеги проінформували його, що я цікавлюся перською мовою, він запропонував мені позичати із своєї приватної бібліотеки німецькі підручники з перської мови. На їх базі я склав для свого вжитку граматику перської мови, яка, на жаль, разом з моєю бібліотекою загинула, коли більшовики прогнали мою маму Емілію Пріцак із її дому і забрали все, що було у нас на господарці. У противенстві до професора Ф. Махальського, який завжди був модно одягнений, професор Рибінський ходив у зношеному одязі, так що його було тяжко відрізнити від будь-якого візника; але він володів прекрасно не тільки польською мовою і літературою, а також мав добру підготовку у всесвітній літературі, крім того, мав добрі знання з української літератури, що в польській гімназії було виїмковим. У той час я зацікавився світовим романтизмом і реалізмом, так що у мене було багато проблем, які я обговорював із професором Рибінським; він охоче позичав мені цікаві літературні новинки, але одного дня передав мені невеличку книжечку, що, як виявилося, була польським перекладом «Слова о полку Ігоревім» пера знаменитого польського поета Юліана Тувіма (1871—1948 рр.).
Це була перша моя зустріч зі «Словом». Я досі вдячний професорові Рибінському за те, що Він познайомив мене з тим архітвором давньоруської творчості. В місцевій українській книгарні я придбав «Слово о полку Ігоревім» у перекладі на сучасну українську мову Василя Щурата, Львів, 1907. На жаль, тоді я не міг знайти в книгарнях оригінального тексту «Слова». Але в нашій гімназійній бібліотеці була багата колекція видань XIX ст., якою, звичайно, ніхто не користувався. В ній я знайшов «Историческую хрестоматию» Федора Буслаева, M., 1861, де був надрукований текст за першим виданням «Слова». Я зробив з нього копію і не раз зачитувався у «Слові». На цьому закінчився перший період мого знайомства із цією пам’яткою. Восени 1936 р. я поїхав до Львова продовжувати студії, там я знайшов чудового керівника в особі історика Івана Крип’якевича. У квітні—жовтні 1940 р. я приїхав до Києва в аспірантуру зі сходознавства на запрошення академіка Агатангела Кримського, якого невдовзі арештували, а я залишився без керівника. В цей час тривала Друга світова війна, і я, скориставшись першою нагодою, переїхав до Берліна. Там я мав щастя зустріти професора Ганса Гайнріха Шедера (Schaeder), який був універсальним ученим типу Ренесансу — блискучим філологом, сходознавецем, істориком, філософом, теологом, крім того, професійним піаністом.З початком бомбардувань Берліна учений мусив покинути свій дім, прекрасну бібліотеку і переїхати в Геттінген, де дістав дві кафедри: із сходознавства й історії релігії. Я поїхав за ним до його нового місця побуту, і там в 1948 р. захистив свою докторську дисертацію і дістав посаду доцента (після габілітацїї). Тема моєї докторської дисертації: «Караханідські студії», цебто історія першої ісламсько-ка- гансько-тюркської династії Караханідів у Центральній Азії (840— 1212 рр.). Ми не раз з професором Гансом Гайнріхом Шедером займалися аналізом «Слова», але мої обов’язки не дозволяли мені глибше зайнятися цією темою. В Геттінгені я мав нагоду на одній доповіді познайомитися із Романом Осиповичем Якобсоном, провідником американських славістів.
Коли в 1964 р. Гарвардський університет створив для мене кафедру тюркології, я з сім’єю переїхав до Гарварду. Тепер майже кожного дня я зустрічався із Романом Якобсоном, який мав уже якісь запитання до мене відносно тюрксько- монгольської філології, а також східних елементів у «Слові». Нарешті я повернувся до проблематики «Слова». Роман Якобсон вів цілий рік семінар, присвячений «Слову», який щороку відновлювався. Він запросив мене брати активну участь у семінарі, що я із задоволенням й робив.Професор Гарвардського університету Роман Якобсон був одним із засновників Празької лінгвістичної школи структуралістів, він охоплював своїми енциклопедичними знаннями всі мови світу і знаходив нові синтези. У 70-х роках у Романа Якобсона визріла ідея нового видання «Слова» із відповідними коментарями, він запросив мене взяти участь у цьому як співавтора. Роман Якобсон перебирав у цьому плані текстологічні, філологічні, літературознавчі аспекти «Слова»; моєю відповідальністю були історичні та сходознавчі проблеми «Слова», але вже 17 липня 1982 р. Роман Осипович Якобсон помер, деякі із матеріалів, зібраних тоді мною, я використовую в цій книжці. При цій нагоді я хочу підкреслити, що Роман Осипович був головним оборонцем автентичності «Слова» і його датування — кінця XII ст. У 1989 р. я пішов на пенсію у Гарварді, якраз тоді я дістав запрошення від президента Української Національної Академії наук академіка Бориса Євгеновича Патона переїхати до Києва і зорганізувати там Інститут сходознавства. Перед тим я мав змогу створити і зорганізувати УНІГУ, сполучивши ці дві позиції, я запрошував до Гарварду вчених із України, зокрема О. В. Миша- нича (1933—2003). В той час О. В. Мишанич планував видати україномовну енциклопедію «Слова» і запросив мене до співпраці над цим проектом. Професор Сумського педагогічного інституту Павло Охрименко (Энциклопедия «Слова». — Т. 3. — С. 379—380), починаючи з 1983 р., організовував річні конференції (1984, 1985, 1988,1990,1992), присвячені «Слову», його науковим консультантом був Олекса Мишанич, який запросив мене взяти участь у кількох конференціях, що дало мені змогу запізнатися ближче із Чернігово- Сіверською Руссю.
Тоді я мав можливість відвідати м. Путивль і м. Новгород-Сіверський. Останній своїм географічнім розташуванням (водними ресурсами) зробив на мене велике вражіння і нагадав мені Великий Новгород, який я роком раніше відвідав, маючи такого знаменитого провідника, як професор Валентин Янін.Коротко до своєї смерті Олекса Мишанич прислав мені свою останню збірку статей під заголовком «На переломі», в якій подав свою негативну критику монографії Е. Кеепап-а. Перед смертю у нашій останній телефонній розмові Олекса просив мене прискорити закінчення моєї монографії про «Слово», бо, як Він говорив: «Кі- ненська пошесть дійшла вже до України через журнал «Критика».
Моя праця стала можливою завдяки фінансовій допомозі із фонду Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету панства Дужих, бл. п. Олі і п. д-ра Ярослава. Також дякую за співпрацю УНІГУ та видавництву «Обереги» в особі пані Наталії Охмакевич, накінець я хочу назвати мою дружину Ларису, яка не тільки відповідала за технічну сторону, але як перший читач мого твору робила чимало поправок та виправлень, інших недотягнень мимо мого спротиву, зате читач буде їй дуже вдячний і навіть я, який спочатку дещо противився.
Кожен дослідник «Слова» та його доби знає, що багато проблем вимагають нового підходу і нової методології. На мою думку, дві такі проблеми найважливіші, а саме: коли і ким було написано «Слово». Тому я обмежився у своїй праці тими двома проблемами.
Омелян Пріцак 24 грудня 2005 р. Wellesley