«Поетична Едда»
Найстародавнішу давньоскандинавську поезію називають еддами через два рукописи, складені в Ісландії в XIII ст. Термін «едда», навколо значення якого й досі точаться суперечки, зустрічається насправді лише в колофоні до «Едди» Сноррі («Codex Upsaliensis*, «Уппсальськйй кодекс», бл.
1300 р.): «Ця книга називається «Едда», і була складена Сноррі Стурлуссоном».У 1643 році Бріньйольв Свейнссон (1605—1675), єпископ Скалагольтський (1639—1675), придбав сорок п’ять сторінок ін-кварто зібрання старовинних пісень, фрагменти з яких були йому відомі за «Еддою» Сноррі. Він назвав той пергаментний список (бл. 1270 р.) «Еддою Семунда Мудрого», вважаючи його за працю попередника Сноррі Семунда Сіґфуссона Мудрого
(«multiscius», 1056—1133). 1662 року єпископ Бріньйольв подарував манускрипт «Едди» королеві Фрідріху Ш Данському (1648—1670). Відомий ученим як «Codex Regius» («Королівський кодекс») (GkS 2365, 4°), пергамент зберігався в Копенгагені до квітня 1971 року, коли був повернений до Ісландії в щойно засновану бібліотеку фундації Арні Маґнуссона при Ісландському університеті в Рейк’явіку.
Визначаючи час написання окремих пісень, я в основному спираюся на дослідження Яна де Фріса, Ейнара Ол. Свейнссона, Gabriel Turville-Petre та Урсули (Браун) Дронке.
Вся еддична поезія анонімна. Характерними ознаками її є стриманість і реалізм у міфологічних піснях та захоплення ідеальними надлюдинами в героїчних піснях. Еддичні пісні були складені вільною змінною стопою, що спершу тяжіла до тонічного, а не силабічного розміру, з обов’язковою для метричної структури алітерацією. Ось чому еддична поезія, на відміну від силабічної поезії скальдів, була ритмізованою: кількість складів у рядках мінялася, а кількість наголосів (доль) лишалася визначеною. Ці ознаки були типовими для стародавньої поезії всіх Германських народів. Вибір виражальних засобів в едпичній поезії був не регламентований, але порядок слів — жорсткіший, ніж у поезії скальдів.
Метричною одиницею еддичної поезії була швидше півстрофа з чотирьох рядків, поділена глибокою цезурою, ніж повна восьмирядкова строфа. Строфічну форму вчені сприймають як скандинавську інновацію в Германський вірш, можливо, внаслідок зовнішніх впливів.
В еддичній поезії застосовували три метричні розміри: forny- rdislag, malahattr і Ijddahattr. Fornyrdislag, або «стародавній епічний розмір», що ним користувалися в епічних піснях, мало чим відрізнявся від розміру давньоанглійської «Битви коло Фіннсбурґа» або давньогерманської «Пісні про Гільдебранда». Рядок, як правило, складався з чотирьох складів, двох наголошених і двох ненаголошених; наголошені склади, або долі, пов’язувалися алітерацією в пари. Malahattr, або «розмовний розмір», використовувався в піснях для створення діалогів. Він відрізнявся від fornyr?islag лише тим, що в рядку мав, як правило, більшу кількість ненаголошених складів. Рядки звичайно складалися з п’яти, часом із шести, рідко — із семи складів.
Третій розмір, Ijodahattr, або «розмір чародійних пісень», — найбільш нерегулярна з еддичних форм; вона має неясне походження. Ljo?ahattr складається з шестирядкових строф, які діляться на півстрофи з трьома рядками, де два перші мають два наголоси й алітерують один з одним, у той час як третій рядок, що несе два-три наголоси, має внутрішню алітерацію. Цей розмір притаманний для міфологічно-повчальних пісень.
Еддичну поезію можна грубо поділити на два різновиди: міфологічні та героїчні пісні. Міфологічні пісні дещо пізніші за героїчні й не мають паралелей у літературі інших германських народів, окрім норвежців та ісландців. Більшість героїчних пісень беруть початок з Європейського континенту, решта мають скандинавське походження. «Безсумнівно, — пише Ян де Фріс, — що героїчний епос пов’язаний з історичними подіями. Ті події, очевидно, справили таке враження, що були виділені із загального плину історії й зажили міцної слави»1.
Германська героїчна епоха була часом великих переселень, що тривав близько двох століть від прибл.
375-го по 572 рр. П’ять правителів того періоду й стали головними героями: Ерманаріх (пом. 375 р.), король остроґотів у Східній Європі; Гундаґарі (пом. 437 р.), король рейнських бурґундів; Аттіла (пом. 453 р.), король європейських гунів; Теодоріх Великий (пом. 526 р.), король остроґотів в Італії, та Альбойн (пом. 572 р.), король італійських ланґобардів/ломбардів. У відповідності із загальним законом епічної традиції (циклічністю) всі правителі, що згадувалися в одній і тій самій пісні, виступали сучасниками. Навіть 572 рік не став неподоланою перешкодою: кожна нова версія, що з’являлася, включала місцевого героя до традиційного сонму, всупереч хронологічності. Так, королева з династії Меровінґів Брюнгільда (пом. 613 р.) стала прообразом епічної героїні у франкській версії пісні про падіння бурґундів2.З чотирьох поетичних циклів континентального походження перший — це пісня IX ст. про помсту братів Гамдіра і Сьорлі королю Йормунрекку (Ерманаріху) за ганебну смерть їхньої сестри. Пісня складається з двадцяти одного вірша, написаного «розмовним розміром», з пізнішими додатками «епічного розміру». Другий цикл — це пісня про гунів і бурґундів- нібелунґів (нібелунґський цикл) та трагічну загибель Гуннара/ Гундагарі, що відбиває бургундську традицію в (давньо)франк- ських редакціях і відома в двох версіях (стародавній коротшій в «Atlakvi?a» («Пісня про Атлі») — сорок чотири строфи, написані У malahattr з додатками у fornyr?islag, у IX ст.; та пізнішій довшій в «Atlamal» («Промова Атлі») — сто три строфи, написані у malahattr, або у « Gudnmarhvqt», «Підбурюванні Гудрун» — різновиді героїчної елегії, написаної у fornyr?islag). Обидві пісні датуються XII ст. Третій — це франкський цикл про Сіґурда/ Зівріта (Зіґфріда>Сіґі)3, пізніше поєднаний з нібелунґським циклом. Він відбиває франкську традицію, але дійшов до нас у пізнішій Германській версії. Його можна поділити на три частини: пісні про «юного Зіґфріда», написані всі у Ijodahattry з пізнішими додатками у fornyr∂islag∖ до нас дійшли твори не раніші за XI— XII ст.
(«Промови Реґіна», «Промови Фафніра», «Промови Сіґрдріви»); пісні про трагічний трикутник — Сіґурд — Брюн- гільд — Гудрун (Кримгільд), всі написані fornyr?islag і датовані XII ст. («Brot af Sigurdarkvidu », «Уривок Пісні про Сіґурда», ♦ Gudrunarkvida II», «Друга Пісня про Гудрун», ♦ Gudrunarkvida III», «Третя Пісня про Гудрун», «Sigurdarkvida in skamma», «Коротка пісня про Сіґурда», «Gudrfinarkvida І», ♦Перша Пісня про Гудрун», «Helreid Brynhildar», «Поїздка Брюнгільд до пекла», і ♦ Oddrfinargrfitr», «Плач Оддрун»); останні три пісні нагадують ісландську героїчну елегію; огляд життя Зіґфріда у пізнішій пісні бл. 1200 р. «Gripisspa», «Пророцтві Ґріпіра», написаній у fornyr?islag.Нарешті, пісня про Вейленда, чарівного коваля: «Vqlundark- vi?a», що є, очевидно, однією з найдавніших героїчних пісень у fornyr?islag.
Пісні скандинавського походження можна поділити на ті, що відбивають Готську, й ті, що відбивають данську традиції. До перших належить одна з найдавніших пісень «Битва ґотів з гунами», написана у fornyr∂islagi яка, на загальну думку, представлена в редакції IX ст. Готська традиція (у своїй західнонорвезькій версії) також відбита в «Hyndluljod», «Пісні про Гюндлю», родовій пісні XI—XII ст. (написаній у fomyroislag). Див. також строфу Теодоріха (fomyr?islag) на рунічному написі на камені Рьок (с. 356).
Данська традиція4 представлена кількома циклами, серед яких слід назвати:
«Grdttasqngr», «Пісню про Ґротті», пісню про данську aurea aetas* Фроді (з Готськими відповідностями); збереглася в редакції XI ст. (fornyr?islag).
Родову сагу із соціологічним контекстом (та готськими паралелями) «Rigs?ula», «Пісню про Ріґа», що датується прибл. X ст. (fornyr?islag з додатками у Ijo?ahattr).
Золота доба (лат.)
Цикл про Гельґі (fornyrdislag)∖ давніша пісня кінця XI ст. («Helgakvida Hundingsbana І», «Перша Пісня про Гельґі Вбивцю Гундінґа»), і дві пізніші — XII ст. («Helgakvi?a Hjqrvards- sonar»,«Пісня про Гельґі сина Гйорварда», і «Helgakvida Hun- dingsbana II», «Друга Пісня про Гельґі Вбивцю Гундінґа»).
На думку G. Turville-Petre, пісні з циклу про Гельґі «очевидно походять із джерел, складених у Данії в IX—X ст.»5.Цикл про Hrolfr Kraki (Грольва Жердинку), з якого можна згадати так звані «?jarkamal» («Промови Б’яркі»), зберігся в латинському переказі (прибл. 1185—1216) Саксона Граматика.
Пісні про Ingjaldr (Інґ’яльда) та Starkadr (Старкада), що збереглися як в латинському перекладі Саксона Граматика («Пісня про Інґ’яльда»), так і мовою оригіналу, однак уплетені в структуру родової саґи, наприклад, «Vikarsbalkr» у «Gautreks saga» («Сазі про Ґаутрека»), написаній уJornyrdislagy але збереженій у версії, що датується після 1200 р.
Невідомий англосаксонський автор «Беовульфа» мусив бути знайомим з піснями двох останніх названих груп, оскільки багато героїв скандинавських героїчних пісень з’являються у «Відсіті».
Також можна розрізнити кілька різновидів міфологічних пісень. Першу групу складають повчальні трактати з язичницької релігії, з центральним богом Одіном («Havamal»,«Промови Високого»; «Vaf?ru?nismal», «Промови Вафтрудніра»; «Grim- nismal», «Промови Грімніра»; «Alvissmal», «Промови Альвіса»). Всі вони складені «діалогічним розміром». Дві з них можна датувати IX—X ст. («Промови Вафтрудніра» і «Промови Грімніра»), решта дві («Промови Високого» і «Промови Альвіса») побачили світ близько середини XII ст., а то й пізніше. «Промови Високого», що складається із 164 строф, є найдовшою з еддичних пісень.
Пророцтва Сибілли, «Vqluspa» («Віщування Вйольви»), найвизначніша з усіх міфологічних пісень, написана у fornyrdis- Iag і належить перу ісландського поета, який жив наприкінці язичницької епохи (X ст.)
Лірична пісня «?aldrs draumar» («Сни Бальдра») — це розповідь (Jbrnyrdislag) про сновидіння юного бога Бальдра. Її вважають найвишуканішою з еддичних пісень, складеною в Ісландії вже за часів християнства, очевидно, в XI ст.
Історія кохання бога Фрейра «Skirnismal» («Промови Скірніра») написана з майстерністю, що вирізняє цей твір з усієї решти давньоскандинавської літератури. Розмір пісні — Ijo?ahattr. На думку вчених, твір датується XII ст. і. швидше за все. має норвезьке походження. Змагання в обмовництві й висміюванні один одного між богами є темою двох інших пісень («Harbar?sljo?», «Пісня про Гарбарда», і «Lokasenna», «Словесна чвара Локі»). Перша з них, датована другою половиною X ст., змальовує пересвари між богами Одіном і Тором. Вона написана частково у malahattr, частково у ljooahattr\ з пізнішими додатками у fornyr∂islag. Метрична схема твору дуже неохайна. Друга пісня (написана у Ijo?ahattr бл. 1200 р. в Ісландії) — це скоріше сатиричний твір; тут змальовано чвари лукавого бога Локі з іншими богами й богинями.
Дві гумористичні оповідки («?rymskvi?a»,«Пісня про Трюма», та «Hymiskvi?a», «Пісня про Гюміра») були написані у fornyr?islag близько XII—XIII ст. й обидві пов’язані з богом Тором. Якщо перша відрізняється дотепністю й вишуканістю, то друга не настільки досконала.