Гастінґ* і Бйорн = Аскольд і Дир

Руська традиція зберігає ім’я Аскольда (давньоскандинавське Hqskuldr) для одного з двох Гаддінґів, який наважився напасти на Константинополь 860 року. Можна припустити, що ім’я Гьоскульда було дано нашому героєві, оскільки він залишився в джерелах без імені власного.

Вершиною морської діяльності скандинавських вікінґів були їхній похід до Західного Середземномор’я 859 р. та їхній напад на Константинополь з півночі 860-го. Обидва ці походи були підтверджені в тогочасних та пізніших анналах і в усній традиції, переведеній згодом у письмову форму. Всі тогочасні письмові свідчення відбивають, одначе, не лише християнський погляд їхніх авторів, а й часто-густо елементи дохристиянських міфів. Через це більшість інформації, що її вони містять, сприймалася скептично вченими, зокрема тими, хто підходить до цих джерел як до звичайних історичних документів.

Застосувавши метод компаративної міфології, зокрема Дюмезілів аналіз міфу третьої функції про «божественних близнят», можна відновити достовірність цих матеріалів і використати їх для встановлення деяких нових фактів, хоч і з різним рівнем точності. Лише один, північно-норманський/ руський похід було здійснено проти Константинополя в червні 860 року; нападники пройшли маршрутом Балтійське море — [Західна Двіна] — Дон — Азовське море. Гаддінґ Саксона Граматика — це та сама постать, що й Гастінґ; разом із Бйорном він репрезентує міфічних «божественних близнят», в ролі яких пізніше виступили Гастенґ і Ролло.

Імена двох керівників походу 860 р. відомі як із давньоруської, так і з давньоскандинавської традицій. Встановлено й відпо­відності: Аскольд=Гастінґ і Дир=Берно/Бйорн, син Раґнара Шкіряні Штани. Після походу Бйорн залишався у Східній Європі (Холодній Швеції) аж до своєї смерті, перебуваючи в Альдей- ґ’юборґу (Старій Ладозі), де скальд Браґі склав свою відому «Драпу про Раґнара». Бйорн став правителем Старої Ладоги після того, як убив свого попередника, короля Ейстейна, який також був покровителем Браґі.

Гастінґ=Аскольд повернувся до Англії, звідки перебрався до Франції, де був відомий під язичницьким титулом Ґутурм (що тягне за собою конфлікт людяності в цій сімейній драмі. За винятком героя, Гнева, всі імена персонажів є або міфічними (Генґест, Фіни), або ж сповненими значущості темами²: Ґар- ульф (11.18,31; gar «спис»; wulf «вовк»); Ґуд-ере (1.18; gil? «війна», «битва»; here «військо»); Ґут-лаф (11.16, 33; gU? «війна»; Iaf «уцілілий»); Орд-лаф (1.16; ord «передня лінія», «головний»; /^/♦уцілілий»); Сіґе-ферд (11.15, 24; Sige «перемога»; fri?(u) «мир»); дві географічні назви, Finns-buruh (1.36), «фортеця Фінна» і Secgan (1.24), племінна назва від означення secg, «меч», також сповнені значущості.

В епізоді про Фінна представлені майже всі міфологічні й значущі імена з «Битви коло Фіннсбурґа», й окрім того, Folc- walda «народу правителя» (1.1089, батько Фінна), Hiin-Iafing (1.1143; Айл «високий», Iaf «уцілілий») і Ос-лаф (1.1148; Os ♦добрий», Iaf «уцілілий»); або «Відсіт», 1.31 Sae-fer∂Y*, можна пристати на пропозицію Людвіґа Уланда (1787 — 1862), який зідентифікував його з ім’ям Зіґфріда з Германських пісень¹⁷. Сіґеферд з «Битви коло Фіннсбурґа» (1.25) називає себе wrecca, «вигнанцем», «авантурником», що точно відповідає юному Зіґфрідові/Сіґурду з Германських пісень, який, хоч і був знатного походження, в дитинстві втратив батьківську ласку й мусив шукати пригод на чужині. А що Зіґфрід був франкським героєм, то його народ мали складати франки.

Ян де Фріс довів, що назва «франк» походить від слова franca або «спис» — могутньої зброї цього народу¹⁸. Але поетичною мовою «Битви коло Фіннсбурґа» метонімічно вживалася замість franca, «списа», назва іншої важливої зброї — secg, «меч», бо меч справді витіснив спис в епоху вікінґів¹⁹. Це ще один крок для доказу того, що назва секґ-ани означала загалом франків.

Гнев, як франкський посадовець, що збирав мито з різноманітних торговельних організацій у портах Англійського каналу, мав франкське оточення і франкських помічників.

Що Гневова онука, Гільдеґард, народилася 758 року, а роком народження її матері Імми був, очевидно, 730-й, то можемо датувати появу на світ Гнева/Небі бл. 710 р. У 700 році його дід Ґодефрід/Ґанцфред ще був у силі. У Фіннсбурзькій битві Гневів син загинув як юний воїн, тож на час битви Гневові було не менше сорока років; сама ж битва мала відбутися бл. 750—760-го.

Фризія була спершу підкорена майордомом Піппіном (Пепі- ном) Молодшим (пом. 714 р.) у 689 році, проте лише 734 року її включили до франкської Австразії²⁰. Давно вже встановлено, що торгівля з Англією та Скандинавськими країнами перебувала в руках фризів. З метою успішно вести справи на півночі вони співробітничали з ютами та іншими аристократіями воїнів, й саме цим пояснюється присутність _ютів у Фіннсбурзі.

Суперечність між новими політичними інституціями та старим традиційним способом життя на решті території вільної Германії викликала неминучі конфлікти.. Переведені у міфологічну мову стародавньої Германської пісні, ці конфлікти стали конфліктами першої функції, представленої героєм Одіна (Сіґефердом/ Зіґфрідом), з третьою функцією, в якій «Фіни» заступив Фрея, а «Фіннсбурґ», очевидно, представляв житло Ньйорда, Ноатун²¹ (Noatun). В англосаксонській пісні герой мав належати до гальф- данів або данів (скюльдинґів). Така традиція пов’язувати головних персонажів з одним із встановлених угруповань племінних народів була типовою для давньогерманських пісень; Шютте називає це «Verschiebung der Nationalitat**²².

Як «Битва коло Фіннсбурґа», так і епізод про Фінна служать класичним прикладом того, як протягом дуже короткого часу (не більше за п’ятдесят років) історична подія могла стати сюжетом і пісні, і придворного епосу. Маргінальна історична подія була виокремлена й трансформована в подію епічного масштабу через надання дійовим особам (за винятком героя) значущих чи міфічних імен та міфологізацію мети дії. Та коли відкинути епічні й міфологічні елементи, проступає важливе історичне свідчення про події на півночі в переддень «епохи ВІКІНГІВ».

Пересуванням націй (нім.).